Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНА ХАРАКТЕРИСТИКА АРТЕРІАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ ІІ СТУПЕНЯ ЗА УМОВИ ТРИВАЛОЇ АНТИГІПЕРТЕНЗИВНОЇ ТЕРАПІЇ

14.01.11 - кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ГАЛЮК Надія Михайлівна

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України.

Науковий керівник: Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор СЕРЕДЮК Нестор Миколайович, ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини № 2, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти: Доктор медичних наук, професор ВАКАЛЮК Ігор Петрович, ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини №4 та медсестринства, завідувач кафедри доктор медичних наук, професор ДЕНИСЮК Віталій Іванович, Вінницький національний медичний університет імені М.І. Пирогова МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини №3, завідувач кафедри.

Захист дисертації відбудеться "21" жовтня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7).

Автореферат розісланий "_19" вересня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01, доктор медичних наук, професор О.І. Дєльцова.

ЗАГАЛЬНАХАРАКТЕРИСТИКАРОБОТИ

гіпертензія судинний печінка тіотриазолін

Актуальність теми. Есенціальна артеріальна гіпертензія (АГ) є однією з найбільш поширених патологій дорослого населення економічно розвинутих країн. Поширеність АГ в Україні за останні 10 років збільшилася в 1,8 рази й охоплює сьогодні 31,5 % дорослого населення України (І.М. Горбась із співавторами, 2010).

Обізнаність населення про наявність у них АГ зросла з 42,8 до 63,4 %, збільшилася кількість осіб, які лікуються - із 28,9 до 37,5 %. Однак, ефективність лікування лише дещо зросла - з 9,7 до 14,2 %. З 26,0 % до 31,3 % збільшилася питома вага АГ ІІ ступеня і зменшилась АГ І ступеня - із 55,0 % до 50,0 %. Частота хворих на АГ ІІІ ступеня суттєво не змінилася. Вірогідно збільшилася кількість хворих на АГ з трьома і більше чинниками ризику - із 52,1 до 60,5 %. Кількість хворих, які намагаються нормалізувати АТ монотерапією, вірогідно зменшилася з 57,5 до 48,4 %, а число хворих, які застосовують комбіновану антигіпертензивну терапію, збільшилося з 42,5 до 51,6 %. Тривала антигіпертензивна терапія спроможна забезпечити цільовий рівень артеріальногно тиску (АТ), однак при цьому виникають питання щодо утримування досягнутого ефекту (М.А. Оринчак, 2009; І.П. Вакалюк, 2009; В.К. Тащук, 2010). Перспективним є дослідження такого важливого кардіоваскулярного фактора, як процес раннього судинного старіння. P. Nilson et al. (2008), П. Нільсон (2010) сформулювали концепцію раннього судинного старіння - так званий Early Vascular Aging, EVA-syndrome.

У «Перегляді Європейських рекомендацій по веденню артеріальної гіпертензії…» (2010) підкреслюється, що для оцінки жорсткості судин можуть бути використанні: пульсовий артеріальний тиск (ПАТ), показник жорсткості аорти (ІЖА), швидкість поширення пульсової хвилі (ШППХ), товщина інтимо - медійного комплексу (ТІМК), центральний аортальний тиск та індекс приросту. При цьому хворих на АГ із ознаками ураження органів - мішеней відносять до категорії осіб з високим загальним серцево - судинним ризиком (Ю.М. Сіренко, 2009; A. Zancetti, S. Laurent, R. Halvorsen, 2009).

Беручи до уваги низку досліджень щодо ангіо-, кардіо-, гепатопротекторних властивостей тіотриазоліну та глутаргіну (І.С. Чекман із співавторами, 2010; І.М.Волошина, 2010; Н.О.Горчакова, 2010; І.Г. Купновицька, 2010), можна стверджувати, що їх застосування на тлі базової антигіпертензивної терапії потенціюватиме ефективність лікування хворих на АГ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом комплексної роботи ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет» на тему «Патогенетичне обґрунтування диференційованого лікування хворих на артеріальну гіпертензію на фоні супутньої патології» (№ державної реєстрації 0110U001875), в якій дисертант є автором фрагмента цього дослідження («Клініко-патогенетична характеристика артеріальної гіпертензії ІІ ступеня за умови тривалої антигіпертензивної терапії»).

Мета роботи. Підвищення ефективності лікування хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня шляхом фармакотерапевтичної корекції пошкодження судин, функціонального стану печінки і нирок із допомогою тіотриазоліну та глутаргіну.

Завдання дослідження.

1. Встановити в обстежених хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня наявність синдрому судинного старіння - критерію кардіоваскулярного ризику, ознак пошкодження печінки і нирок.

2. Дослідити ефективність базової антигіпертензивної терапії в лікуванні ессенціальної АГ тривалістю ? 3 та ? 5 років.

3. З'ясувати терапевтичну ефективність тіотриазоліну і глутаргіну в якості терапії потенціювання тривалого антигіпертензивного лікування та встановити особливості їх фармакодинаміки.

4. Визначити ефективність потенціювання базової антигіпертензивної терапії з використанням поєднання тіотриазоліну та глутаргіну.

5. Дослідити ефективність тіотриазоліну та глутаргіну в якості засобів потенціювання базової антигіпертензивної терапії за динамікою відношення шансів (OR), зниження абсолютного ризику (ARR) та числа пацієнтів, яких необхідно пролікувати для запобігання одного несприятливого наслідку (NNT).

Об'єкт дослідження - ессенціальна артеріальна гіпертензія, базова антигіпертензивна терапія.

Предмет дослідження - фактори ризику та клінічний перебіг гіпертензії за умови тривалої базової антигіпертензивної терапії, ураження судин, функціональний стан печінки та нирок, ефективність і безпечність базової терапії в поєднанні з тіотриазоліном і глутаргіном.

Методи дослідження: загальноклінічні - динаміка клінічних ознак гіпертензії, систолічний артеріальний тиск (САТ), діастолічний артеріальний тиск (ДАТ), пульсовий артеріальний тиск, частота серцевих скорочень (ЧСС), визначення систолічного шуму на загальних сонних артеріях, аорті, а також показників загального аналізу крові та сечі, біохімічного аналізу крові коагулогорама, визначення рівня загального холестерину (ЗХС), холестерин ліпопротеїнів низької щільності (ХС ЛПНШ), холестерин ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ), триацилгліцерину (ТГ), загального білка та 27 його фракцій, активності аспартатамінотрансферази (АсАТ), аланін- амінотрансферази (АлАТ), аргінази; імуноферментний аналіз (визначення маркера патологічного апоптозу (ПА) SCD95(APO1Fas) та рівня ендотеліну-1 (ЕТ-1) сироватки крові)), інструментальні методи (ендотелійзалежна вазодилатація (ЕЗВД), ендотелійнезалежна вазодилатація (ЕНВД), показник жорсткості аорти та діастолічної функції лівого шлуночка), УЗД печінки та нирок, статистичний аналіз.

Наукова новизна отриманих результатів. У хворих на артеріальну гіпертензію з 3 - та 5 - річним анамнезом тривалої базової антигіпертензивної терапії встановлено синдром судинного старіння, який прогресує, незважаючи на ефективне лікування. При цьому підвищується індекс жорсткості аорти, збільшуються пульсовий артеріальний тиск, товщина інтимо-медійного комплекса, пікова систолічна швидкість кровоплину (ПСШК), рівень ендотеліну-1 (ЕТ-1), зменшується ендотелійзалежна (ЕЗВД) та ендотелійнезалежна вазодилатація (ЕНВД), посилюються диспротеїнемія та патологічний апоптоз (ПА), погіршується функціональний стан печінки і нирок.

Уперше показано, що застосування тіотриазоліну в поєднанні з глутаргіном ефективніше потенціює базову антигіпертензивну терапію, ніж використання кожного з них окремо як монодоповнення до базової терапії.

Новими є дані про комбіновану фармакотерапію, тобто поєднання базової терапії з тіотриазоліном і глутаргіном, дає можливість стримувати прогресування синдрому судинного старіння, посилювати ендотелійзалежну й ендотелійнезалежну вазодилатацію, інгібувати експресію ендотеліну-1 та патологічного апоптозу, покращувати функціональний стан печінки, зокрема її білковосинтезуючу здатність та нирок шляхом посилення швидкості клубочкової фільтрації (ШКФ) і зменшення мікроальбумінурії (МАУ).

Практичне значення отриманих результатів. Розроблені діагностичні критерії прогнозування характеру перебігу синдрому судинного старіння, які полягають у комплексній оцінці показників пружно - еластичних властивостей артерій (ІЖА, ПАТ, ТІМК, ПСШК, ЕТ-1, ЕЗВД та ЕНВД).

Розроблено спосіб потенціювання тривалої базової антигіпертензивної терапії з допомогою тіотриазоліну і глутаргіну. Поєднане застосування тіотриазоліну і глутаргіну гальмує прогресування синдрому судинного старіння, зменшує диспротеїнемію (за рахунок посилення синтезу альбумінів, постальбумінів, трансферину, посттрансферинів та зменшення ?-ліпопротеїну), інгібує патологічний апоптоз, поліпшує функціональний стан печінки і нирок.

Запропоновані диференційовані підходи до лікування АГ ІІ ступеня зі застосуванням вітчизняних препаратів тіотриазоліну і глутаргіну на основі патогенетичного впливу цих медикаментозних засобів на перебіг захворювання.

Доведено, що розроблені нові схеми лікування не лише підвищують ефективність тривалого антигіпертензивного лікування, але й безпечність усього лікувального комплексу.

Впровадження результатів роботи в практику. Результати дослідження впроваджені в практику роботи Івано-Франківського обласного клінічного кардіологічного диспансеру, терапевтичного відділення №2 Івано-Франківської центральної міської клінічної лікарні, терапевтичного відділення міської клінічної лікарні №1, Івано-Франківської обласної клінічної лікарні, терапевтичних відділень Тлумацької, Тисменицької, Богородчанської центральних районних лікарень, центрі хронічної ішемічної хвороби серця та кардіореабілітації клінічної лікарні «Феофанія», терапевтичного відділення Львівської комунальної міської клінічної лікарні швидкої медичної допомоги, кардіологічного відділення Тернопільської університетської лікарні, кардіоаритмологічного відділення Житомирської обласної клінічної лікарні, терапевтичного відділення Рівненської обласної клінічної лікарні.

Основні положення роботи впроваджені в навчальну роботу на кафедрах внутрішньої медицини №2, внутрішньої медицини №4 та медсестринства ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет, внутрішньої медицини №1 ДВНЗ «Тернопільський державний медичний університет ім. І. Я. Горбачевського», внутрішньої медицини та ендокринології Буковинського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Представлені в роботі матеріали є особистим внеском здобувача у вирішення досліджуваних завдань. Автором самостійно проведений патентно-інформаційний пошук, здійснений аналіз наукових джерел. Спільно з науковим керівником визначені мета і завдання дослідження, обговорені методологічні засади її виконання. Здобувач особисто здійснила клінічний етап роботи, який включав відбір, фізикальне, клінічне та імуноферментне дослідження, а також лікування 78 % хворих. Дисертантом проведено статистичний аналіз отриманих результатів із використанням кореляційного аналізу за Pearson, обчисленням динаміки OR, ARR та NNT. Отримані результати зіставлені з даними наукової літератури, зроблені висновки та узагальнення, написані всі розділи дисертації. Основні положення, висновки і рекомендації опубліковані у виданнях, рекомендованих ВАК України для публікації результатів дисертаційних досліджень; автором забезпечено впровадження отриманих результатів у практику лікувальних закладів та в навчальний процес на кафедрах терапевтичного профілю. Матеріали дисертації висвітлені в доповідях на науково-практичних конференціях.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації оприлюднені на ХІІ Конгресі Світової Федерації Українських Лікарських Товариств (Івано-Франківськ, 2008); ІХ Національному Конгресі кардіологів України (Київ, 2008); науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 30-річчю заснування ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України» (Харків, 2010); Зимовій школі лікарів - інтерністів Асоціації лікарів - інтерністів України (Рахів, 2011); на тематичних курсах підвищення кваліфікації кардіологів і терапевтів Івано-Франківської області (2009, 2010, 2011).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 8 наукових праць, із них 4 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України для публікації результатів дисертаційних досліджень, в т.ч. три - одноосібні, а одна - у співавторстві з науковим керівником, в якій фактичний матеріал і основні положення належать здобувачу; 4 роботи опубліковані у матеріалах з'їздів, тезах конференцій та симпозіумів; виданий 1 Інформаційний лист Укрмедпатентінформу «Потенціювання тривалої антигіпертензивної терапії тіотриазоліном та глутаргіном у хворих з артеріальною гіпертензією» №40-2011.

Структура та обсяг дисертації. Матеріали дисертації викладено на 140 сторінках основного тексту. Робота складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій і списку використаних джерел, який включає 324 роботи, із них 224 кирилицею, 100 - латиною. Результати дослідження подані в 48 таблицях, проілюстровані 28 рисунками. Додатки займають 16 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведено комплексне обстеження 125 хворих на АГ ІІ ступеня, які отримували базову антигіпертензивну терапію упродовж ? 3 та ? 5 років і 20 практично здорових людей. Набір матеріалу здійснювали на базі відділень обласного клінічного кардіологічного диспансеру. Діагностика та лікування хворих проводилась відповідно до рекомендацій Американського Товариства Гіпертензії, Європейського Товариства Гіпертензії, Європейського Товариства Кардіологів, Асоціації кардіологів України (2010), Протоколу МОЗ України щодо надання медичної допомоги хворим на АГ ІІ ступеня.

Серед обстежених було 58,4 % чоловіків та 41,6 % жінок віком від 38 до 56 років, із тривалістю антигіпертензивної терапії ? 3 та ? 5 років. Залежно від варіанта комбінованої базової терапії хворі були рандомізовані так:

І підгрупа (n=44) - хворі на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, які отримували базову антигіпертензивну терапію без терапії потенціювання;

ІІ підгрупа (n=27) - хворі на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, яким на фоні базової терапії призначали тіотриазолін;

ІІІ підгрупа (n=27) - хворі на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, яким на фоні базової терапії рекомендували глутаргін;

ІV підгрупа (n=27) - хворі на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, які отримували базову терапію в поєднанні з тіотриазоліном та глутаргіном.

В якості базової антигіпертензивної терапії використовували такий комплекс медикаментозного лікування: іАПФ (еналаприл 5 > 20,0 мг / добу всередину); діуретик (гіпотіазид 6,25 > 25,0 мг 1 раз на день зранку, всередину); ?- адреноблокатор (бісопролол 2,5 > 10,0 мг 1 раз на день всередину (контроль ЧСС у межах 55-60 за хвилину)); статин (аторвастатин 10 > 20 мг на ніч, всередину). Потенціювання базової терапії здійснювали з допомогою: тіотриазоліну (фармацевтична фірма «Галичфарм», Україна) - по 2 мл 2,5 % розчину в/м двічі на день протягом 10 днів з наступним переходом на прийом усередину по 100 мг 2 рази на день протягом 2 місяців; глутаргіну (фармацевтична фірма «Здоров'я», Україна) - по 5 мл 4 % розчину у 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду в/в краплинно протягом 10 днів з подальшим переходом на прийом усередину по 500 мг 3 рази день протягом 2 місяців.

Обстеження хворих проводили в стаціонарі - до лікування і через 10 днів; амбулаторно - через 2 та 12 місяців лікування.

У всіх хворих окрім загально-клінічних методів проводилося дослідження значень САТ, ДАТ, ПАТ, ЧСС, а також ІЖА, ПСШК, ТІМК, ЕТ-1, ЕЗВД та ЕНВД, значення сироваткових білків (27 фракцій) та концентрації в крові маркера ПА SCD95(APO1Fas). Досліджували ліпідний спектр крові (ЗХС, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПВЩ, ТГ), функціональний стан печінки (аргіназа, АлАТ, АсАТ) та нирок (креатинінемія, ШКФ, МАУ).

Статистичний аналіз результатів проводили з використанням електронних таблиць Microsoft Exel, пакету програм статистичної обробки даних “STATISTIKA” 8.0. Для оцінки достовірності використовували t-критерій Стьюдента та показники «р» і rxy за Pearson (кореляційний аналіз). Із використанням таблиць 2х2 ((a*b)/(c*d)), обчислювали відношення шансів (Odds ratio - OR), 95 % індекс конфіденційності (CI), динаміку зменшення абсолютного ризику (ARR=c/(c+d)-a/(a+b) та числа пацієнтів, яких необхідно пролікувати для запобігання одного несприятливого наслідку - NNT(1/ARR).

Результати дослідження та їх обговорення. На першому етапі роботи була вивчена клінічна характеристика 125 досліджуваних хворих на АГ ІІ ступеня, 60 з яких до цього часу отримували базову терапію упродовж ? 3 років, а 65 - таке ж лікування ? 5 років.

У хворих з 5 - річним анамнезом суттєво частішими були такі клінічні ознаки як біль у ділянці серця (кардіалгія) (р<0,05), серцебиття (р<0,05), задишка (р<0,05), зниження працездатності (р<0,05), відчуття тривоги (р<0,01), акцент ІІ тону над аортою, систолічний шум на aa.carotis communis (р<0,01), транзиторні ішемічні атаки (р<0,01), порушення зору (р<0,01).

При цьому встановлено, що ПАТ у хворих з 3 - річною тривалістю базової терапії на 34,3 %, а з ? 5 - річним анамнезом - на 38,8 % вищий (р<0,01) ніж в нормі. ІЖА у хворих з 3 - річною тривалістю лікування виявився на 51,6 % вищим, ніж у нормі (р<0,05), а з 5 - річним анамнезом такого лікування - на 61,7% вище норми (р<0,05). Збільшення ТІМК склало 8,7 % вище норми у хворих із 3 - річним анамнезом базової терапії (р<0,05) і на 23,7 % вище норми у хворих з 5 - річним анамнезом такого ж лікування (р<0,05). Рівень ЕТ-1 у хворих із 3-річним анамнезом базової терапії виявився в 2,4 рази вищим, ніж у нормі (р<0,05), а у хворих з 5 - річною тривалістю такого ж лікування в 2,9 рази вище норми (р<0,05). ЕЗВД в обох групах хворих виявилась < 10 %, що вказувало на наявність в обстежених хворих ендотеліальної дисфункції (р<0,05).

Встановлено, що у хворих з 5 - річним анамнезом базової терапії у порівнянні із 3 - річним анамнезом цієї ж терапії у 6 разів зменшується кількість хворих з нормальною геометрією ЛШ, у 2 рази збільшується число хворих з ексцентричним ремоделюванням та концентричною і ексцентричною ГЛШ.

При дослідженні динаміки ліпідного спектру з'ясовано, що у хворих із 5 - річним анамнезом лікування гіпертензії в порівнянні з 3 - річним прогресує дисліпідемія (збільшується рівень ЗХС, ХС ЛПНЩ, ТГ (р<0,05), активності АлАТ (р<0,05)). У більшості обстежених хворих спостерігалася диспротеїнемія та патологічний апоптоз, які виявилися більш виражені у хворих з 5 - річним анамнезом базової терапії. Погіршується в таких хворих й функція нирок - знижується ШКФ (р<0,05), підвищуються рівні креатинінемії (р<0,05) та МАУ (р<0,05).

Встановлено, що у хворих, які отримували базову антигіпертензивну терапію досягнуто цільового значення САТ (138,7±1,7) мм рт. ст, ДАТ (85,21±1,45) мм рт. ст (р<0,001), зменшення ПАТ - з (78,2±3,91) до (53,5±2,7) мм рт. ст (р<0,001); на 30,0 % (р<0,001) зменшився ІЖА, на 48,2 % - рівень ЕТ-1 (р<0,001), на 75,6 % підвищилася ЕЗВД (р<0,001). Проте суттєво не змінилися під впливом базової терапії такі показники, як ПСШК, ТІМК, динаміка сироваткових білків, активність аргінази та АлАТ, ліпідний спектр крові та рівень маркера ПА SCD95(APO1Fas).

Результати першого етапу дослідження показали, що базова антигіпертензивна терапія не є достатньо ефективною і вказують на необхідність потенціювання базової терапії, що й послужило підставою для наступного етапу дослідження.

На другому етапі роботи вивчена ефективність базової терапії та базової терапії в поєднанні з тіотриазоліном або глутаргіном і базової терапії в поєднанні з обома досліджуваними препаратами.

При цьому з'ясувалося, що тіотриазолін ефективніше, ніж глутаргін, долає кардіальні та судинні розлади, а глутаргін краще, ніж тіотриазолін долає церебральні прояви гіпертензії (р<0,05).

За динамікою САТ, ДАТ і ПАТ терапевтична ефективність виявилася кращою у підгрупі хворих, які отримували базову терапію з глутаргіном у перші 2 місяці лікування, проте через 12 місяців ефект виявився одинаковим (р<0,01) в обох підгрупах хворих, як тіотриазоліну так і глутаргіну.

Однаковим виявився також вплив досліджуваних препаратів на профіль гіпертензії, динаміку маси міокарда лівого шлуночка (ММЛШ), кінцевого діастолічного об'єму (КДО), кінцевого систолічного об'єму (КСО) та збільшення фракції викиду (ФВ) (р<0,05).

Разом із тим, глутаргін виявився більш ефективним, ніж тіотриазолін при концентричному ремоделюванні та за нормальної геомеотрії лівого шлуночка (ЛШ).

Що стосується впливу досліджуваних препаратів на діастолічну функцію, то при цьому ефективнішим виявився тіотриазолін.

Однонаправлено впливають тіотриазолін та глутаргін на показники пружно - еластичних властивостей артерій: ІЖА у відповідь на долучення до базової терапії тіотриазоліну зменшувався на 47,4 % (р<0,001), а глутаргіну - на 48,2 % (р<0,001). Більш виразною виявилася динаміка ПАТ - у підгрупі хворих, які отримували тіотриазолін - зменшення на 19,2 % (р<0,01), а в підгрупі глутаргіну - на 40,4 % (р<0,001). ЕЗВД підвищилася на 95,2 % (р>0,05) у підгрупі хворих, яким до схеми лікування був доданий глутаргін і на 62,3 % - відповідно, тіотриазолін (р<0,001).

Обидва досліджувані препарати ефективні щодо білково-синтетичної функції печінки, особливо щодо синтезу альбумінів, постальбумінів, церулоплазміну, трансферину, посттрансферинів, а також перед-?2 макроглобуліну (р<0,05).

При дослідженні динаміки показника ПА спостерігалась явна перевага тіотриазоліну - зниження рівня маркера ПА SCD95(APO1Fas) на 42,0 % (р<0,05) через 2 місяці лікування і на 44,3 % (р<0,05) - через 12 місяців такого ж лікування. У відповідь на застосування глутаргіну така динаміка виявилась менш вираженою - зниження на 7,9 % (р<0,05) через 2 місяці і на 11,8 % (р<0,05) - через 12 місяців лікування. Водночас глутаргін більш ефективний щодо синтезу аргінази (р<0,05).

Найбільш цікавою виявилась інформація щодо застосування у хворих базової антигіпертензивної терапії в поєднанні з тіотриазоліном та глутаргіном.

При застосуванні базової терапії в поєднанні з обома засобами терапії потенціювання (тіотриазоліном і глутаргіном) клінічні ознаки захворювання минали або істотно зменшувалися вже через 2 місяці лікування. Так, головний біль минув у 81,5 % таких хворих (р<0,05), запаморочення - у 82,5 % (р<0,01), шум у вухах - у 84,2 (р<0,01), кволість - у 70,6 % (р<0,01), кардіалгія - у 78,9 % (р<0,05). Через 12 місяців сприятлива динаміка виявилась ще більш вираженою. Головний біль перестав турбувати 93,2 % хворих (р<0,01), запаморочення - 91,3 % (р<0,001), шум у вухах - 94,7 % (р<0,05), кволість минула в 88,3 % хворих (р<0,05).

Динаміка САТ, ДАТ і ПАТ у цих хворих була наступною. Через 12 місяців САТ зменшився на 26,0 % (р<0,001), ДАТ - на 14,7 % (р<0,001), а ПАТ - на 40,9 % (р<0,05). Таким чином найбільш інформативною виявилась динаміка ПАТ. Аналогічної точки зору дотримуються Г.Д. Радченко, Ю.М. Сіренко (2009).

При цьому позитивна динаміка тиску крові супроводжувалась збільшенням числа хворих із профілем гіпертензії «dipper» на 28,5 % і зменшенням профілю «night peaker» на 50,3 % (р<0,05).

Відновлення більше як у половини обстежених хворих нормальної структури циркадних ритмів АТ є вагомим критерієм позитивного впливу потенціювання базової антигіпертензивної терапії з допомогою тіотриазоліну та глутаргіну.

Підтвердженням позитивної динаміки профілів АГ є вплив розробленого фармакотерапевтичного комплексу на геометрію лівого шлуночка та його діастолічну функцію. Кількість хворих із нормальною геометрією збільшилася на 16,6 % (р<0,05), а з порушенням розслаблення - на 13,9 % (р<0,05).

ІЖА при використанні лікувального комплексу «базова антигіпертензивна терапія поєднанна з тіотриазоліном та глутаргіном» зменшився на 49,1 % (р>0,05) проти 48,2 % у підгрупі глутаргіну, на 47,4 % у підгрупі тіотриазоліну (р<0,001) та на 30,0 % (р<0,001) у групі хворих, які отримували тільки базову терапію. ПАТ зменшився на 40,9 % у підгрупі хворих, яким до базової терапії було додано комбінацію тіотриазоліну та глутаргіну (р>0,05), на 40,4 % у підгрупі, які отримували базову терапію з глутаргіном (р<0,001), 31,5% у підгрупі хворих з базовою терапією (р<0,001) і на 19,2 % у підгрупі хворих базової терапії з тіотриазоліном (р<0,01). ПСШК у підгрупі хворих базової терапії поєднаної з тіотриазоліном та глутаргіном зменшилась на 14,1 % (р>0,05) проти 2,1 % у підгрупі хворих базової терапії (р>0,05) і 10 % у підгрупі хворих базової терапії з тіотриазоліном (р<0,001). ЕЗВД збільшилася на 100% у підгрупі хворих базової терапія комбінованої з тіотриазоліном та глутаргіном (р<0,05), на 95,0 % - у підгрупі хворих базової терапії з глутаргіном (р<0,01), на 56,7 % - у підгрупі хворих базової терапії з тіотриазоліном (р<0,001) та на 75,6 % - у підгрупі хворих базової терапії (р<0,001). Рівень ЕТ-1 сироватки крові у хворих підгрупи базової терапії з тіотриазоліном та глутаргіном зменшився на 65,3 % (р<0,05), у хворих підгрупи базової терапії з тіотриазоліном - на 52,9 % (р>0,05), у хворих підгрупи базової терапії з глутаргіном - на 49,9 % (р<0,05), а у хворих підгрупи базової терапія - на 48,7 % (р<0,05).

Таким чином, при загальній позитивній динаміці показників пружно - еластичних властивостей артерій найбільш оптимальним виявилось лікування за схемою базова терапія поєднана з тіотриазоліном та глутаргіном.

Динаміка сироваткових білків підтвердила позитивний вплив потенціювання антигіпертензивної терапії хворих на АГ. Найбільш виражений вплив тіотриазолін і глутаргін мали на синтез альбумінів, постальбумінів, церулоплазміну, трансферину, посттрансферинів, ?2 - макроглобуліну.

Важливим виявилося дослідження маркера апоптозу [SCD95(APO1Fas)]. У хворих підгрупи базової терапії не спостерігалося позитивної динаміки, у той же час у підгрупі хворих, які отримували тіотриазолін рівень цього маркера зменшився на 42,0 % через 2 місяці (р>0,05) і на 44,3 % (р<0,05) через 12 місяців лікування. У підгрупі хворих, яким до базової терапії був доданий глутаргін - зниження [SCD95(APO1Fas)] на 42,8 % через 2 місяці спостереження (р<0,05) і на 11,8 % через 12 місяців (р<0,05). У підгрупі хворих базової терапії поєднаної з тіотриазоліном та глутаргіном зниження рівня маркера [SCD95(APO1Fas)] на 27,7 % реєстрували через 2 місяці (р<0,05) і на 29,7 % - через 12 місяців (р<0,05).

Отже, щодо корекції апоптозу, то найбільш ефективне поєднання базової терапії та тіотриазоліну або базової терапії в поєданні з тіотриазоліном та глутаргіном.

Динаміка активності аргінази є найбільш оптимальною при поєднанні базової терапії з глутаргіном. Зниження активності АлАТ також найбільш виражене під впливом глутаргіну.

Вплив комбінованої фармакотерапії на ліпідний спектр є одно- направленим у всіх хворих, але найоптимальнішим при цьому виявилася комбінація антигіпертензивних засобів з обома метаболічними препаратами - тіотриазоліном і глутаргіном.

Показники функції нирок при застосуванні комбінованої антигіпертензивної й метаболічної терапії виявилися кращими, ніж при інших варіантах комбінованої терапії, що добре прослідковується за аналізом динаміки швидкості клубочкової фільтрації та мікроальбінурії (МАУ). У хворих, що отримували тіотриазолін ШКФ збільшилася на 10,7 % (р<0,01), рівень МАУ зменшився на 10,8 % (р<0,05). У підгрупі хворих базової терапії поєднанної з тіотриазоліном та глутаргіном така динаміка виявилася більш вираженою - відповідно ШКФ збільшилась на 11,0 % (р<0,01), рівень МАУ зменшився на 14,2 % (р<0,05).

Отримані результати підтверджують доцільність терапії потенціювання базової терапії тіотриазоліном і глутаргіном, при цьому покращуються пружно-еластичні властивості судин, а також функціональний стан печінки й нирок.

ВИСНОВКИ

У дисертації представлено нове рішення актуального наукового завдання сучасної кардіології - підвищення ефективної базової антигіпертензивної терапії шляхом потенціювання її ефекту тіотриазоліном і глутаргіном. Отримані нові результати щодо можливості підвищення терапевтичної ефективності базової антигіпертензивної терапії.

1. Синдром судинного старіння у хворих на ессенціальну артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, незважаючи на прийом сучасних антигіпертензивних препаратів І-ІІ лінії, прогресує. У хворих із 5 - річним анамнезом антигіпертензивної фармакотерапії в порівнянні з хворими із 3 - річною тривалістю такого ж лікування достовірно погіршується ендотелійзалежна вазодилатація (-29,6 %; p<0,001), зростають рівень ендотелінемії (+22,1 %; p<0,001), товщина інтимо-медійного комплексу (+23,8 %; p<0,001), індекс жорсткості аорти (+6,6 %; p<0,05), пульсовий артеріальний тиск (+3,4 %; p<0,001) та пікова систолічна швидкість кровоплину (+2,1 %; p<0,05), у 4 рази зменшується кількість хворих із нормальною геометрією, суттєво погіршується синтез сироваткових білків (диспротеїнемія), в 1,8 рази підвищується інтенсивність патологічного апоптозу за маркером SCD95(APO1Fas).

2. Базова антигіпертензивна терапія викликає помірне зменшення рівня ендотелінемії (- 48,2 %; p<0,01), пульсового артеріального тиску (-31,5 %), індексу жорсткості аорти (-30,0 %; p<0,05). Суттєво не змінилися під впливом базової терапії пікова систолічна швидкість кровоплину, товщина інтимо-медійного комплексу, динаміка сироваткових білків, активність аргінази, ліпідний спектр крові, активність АлАТ та рівень маркера апоптозу SCD95(APO1Fas), що є підтвердженням недостатньо ефективної базової терапії без потенціювання.

3. Тіотриазолін та глутаргін доповнюють базову антигіпертензивну терапію і рекомендуються для потенціювання терапевтичного ефекту у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня. Отримані результати підтверджують, що ознаки судинного старіння піддаються кращій динаміці у відповідь на використання в комплексі з базовою терапією глутаргіну, особливо це стосується пульсового артеріального тиску, індексу жорсткості аорти, ендотелійзалежної вазодилатації та пікової систолічної швидкості кровоплину. Показник гепатоцитолізу (АлАТ) зменшується на 65 % (р<0,01) у відповідь на застосування глутаргіну. У свою чергу, під впливом тіотриазоліну рівень маркера апоптозу [SCD95(APO1Fas)] зменшується на 44,3 % (р<0,001); за наявності субклінічних ознак пошкодження нирок перевагу в ефективності має тіотриазолін. У підгрупі тіотриазоліну на 15,8 % (р<0,05) знижується рівень креатинемії, на 10,7 % збільшується (р<0,05) швидкість клубочкової фільтрації й на 10,8 % (р<0,05) зменшується інтенсивність мікроальбінурії. Однаково ефективні обидва досліджувані препарати за впливом на білково-синтетичну функцію печінки.

4. Поєднане застосування тіотриазоліну та глутаргіну як терапії потенціювання базової антигіпертензивної терапії ефективніше, ніж використання кожного з них як монодоповнення до базової терапії. Комбінована фармакотерапія (базова терапія з тіотриазоліном та глутаргіном) дає можливість більш ефективно впливати на пружно-еластичні властивості судин, ніж потенціювання лише тіотриазоліном чи лише глутаргіном, попереджувати субклінічні пошкодження печінки і нирок. Терапія потенціювання не лише ефективна, але й безпечна.

5. Динаміка відношення шансів за показником індекса жорсткості аорти є найбільш оптимальною у хворих, які на фоні базової терапії отримували поєднання тіотриазоліну та глутаргіну (OR=0,10 при 95 % СІ 0,03-0,34; р<0,001). У таких хворих суттєво зменшується абсолютний ризик несприятливого наслідку (ARR =56,37 при 95 % СІ 0,24-0,62;р=0,03) і зменшується показник кількості пацієнтів, яких необхідно пролікувати для запобігання одного несприятливого наслідку (NNT=1,76 при 95 % СІ 1,30-2,72).

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, окрім клінічних ознак гіпертензії необхідно верифікувати наявність зниження пружно-еластичних властивостей артерій (збільшення ІЖА, ПАТ, ТІМК, ПСШК, ЕТ-1 та зменшення ЕЗВД і ЕНВД), диспротеїнемії, активації патологічного апоптозу.

2. Для посилення ефективності базової терапії хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня необхідне потенціювання засобами метаболічної терапії (тіотриазолін та глутаргін), клінічне застосування яких при тривалій базовій антигіпертензивній терапії доцільне і безпечне.

3. Тіотриазолін в якості компонента терапії потенціювання базової антигіпертензивної терапії слід призначати по 2 мл 2,5 % розчину в/м двічі на день протягом 10 днів, а далі - по 100 мг 2 рази на день всередину протягом 2 місяці в поспіль. Глутаргін таким хворим треба призначати по 5 мл 4 % розчину у 200 мл 0,9 % розчину натрію хлориду в/в краплинно протягом 10 днів, а відтак всередину - по 500 мг 3 рази на день 2 місяці поспіль.

4. Для оцінки ефективності антигіпертензивної терапії в комбінації з терапією потенціювання необхідне дослідження шансів несприятливого / сприятливого прогнозу (OR при 95 % СІ), редукції абсолютного ризику (ARR) та кількості пацієнтів, яких необхідно пролікувати для запобігання одному несприятливому наслідку (NNT). Відношення шансів є надійним методом статистичної верифікації терапевтичної ефективності лікування.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Галюк Н.М Печінкова дисфункція у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, що тривало отримують антигіпертензивну терапію / Н.М. Галюк // Експериментальна та клінічна фізіологія і біохімія. - 2010. - Т. 13, №4 - С.81-84.

2. Галюк Н.М. Ефективність глутаргіну в якості терапії супроводу у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, що тривало отримують антигіпертензивну терапію препаратами першої лінії / Н.М. Галюк // Галицький лікарський вісник . - 2010. - Т. 17, №3. - С.32-35.

3. Галюк Н.М. Корекція функціонального стану печінки з допомогою гепатопротектора тіатріазоліну у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, що тривало отримують антигіпертензивну терапію препаратами першої лінії / Н.М. Галюк // Запорізький медичний журнал. - 2010. - Т. 12, №5. - С.23-25.

4. Середюк Н.М. Синдром раннього судинного старіння у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня: значення антигіпертензивного лікування та терапії супроводу - сервісної підтримки / Н.М. Середюк, Н.М. Галюк // Галицький лікарський вісник. - 2010. - Т. 17, №4. - С. 66-72. (Здобувачем проведено збір матеріалу, його аналіз, підготовка статті до друку. Науковим керівником, проф. Середюком Н.М. відредаговані висновки, проведене коригування статті).

5. Середюк Н.М., Галюк Н.М. Потенціювання тривалої антигіпертензивної терапії тіотриазоліном та глутаргіном хворих з артеріальною гіпертензією //Інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров'я. - № 40-2011. - 4с. (Здобувачем проведено клінічні дослідження, статистичну обробку, аналіз матеріалу та оформлення документації на публікацію інформаційного листа. Співавтором надана консультативна допомога).

6. Галюк Н.М. Корекція функціонального стану печінки та нирок за умови тривалої антигіпертензивної терапії препаратами першої лінії / Н.М. Галюк // ХІІ Конгрес Світової Федерації Українських Лікарських Товариств, 25-28 вересня 2008р.: матеріали конференції. - Івано-Франківськ. - 2008. - С.172.

7. Галюк Н.М. Корекція функціонального стану печінки за умови тривалої антигіпертензивної терапії препаратами першої лінії / Н.М. Галюк // ІХ Національний конгрес кардіологів України, 24-26 вересня 2008р.: матеріали конференції. - Київ. - Український кардіологічний журнал. - 2008. - Додаток 1. - С.100-101.

8. Середюк Н.М. Корекція функціонального стану печінки у хворих на артеріальну гіпертензію ІІ ступеня, що тривало отримують антигіпертензивну терапію / Н.М. Середюк, Н.М. Галюк // Науково-практична конференція з міжнародною участю присвяченій 30-річчю заснування ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої НАМН України», 15-16 квітня 2010р.: матеріали конференції. - Харків. - 2010. - С.164. (Здобувачем поведено збір матеріалу, його аналіз, підготовка тез до друку. Співавтором відредаговані висновки, оформлені тези).

9. Середюк Н.М. Синдром раннього судинного старіння (Early Vascular Aging -Syndrome / Н.М. Середюк, Н.М. Галюк // Зимова школа лікарів - інтерністів Асоціації лікарів - інтерністів України, 9-13 лютого 2011р.: матеріали конференції. - Рахів. - 2011. - С.184. (Здобувачем поведено збір матеріалу, його аналіз, підготовка тез до друку. Співавтором відредаговані висновки, оформлені тези).

АНОТАЦІЯ

Галюк Н.М. Клініко-патогенетична характеристика артеріальної гіпертензії ІІ ступеня за умови тривалої антигіпертензивної терапії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. ДВНЗ «Івано-Франківський національний медичний університет», Івано - Франківськ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню функціонального стану судин, печінки, нирок у хворих на АГ ІІ ступеня та пошуку ефективних шляхів потенціювання базової терапії. Обстежено 125 хворих на АГ ІІ ступеня та 20 практично здорових осіб. Встановлено, що синдром судинного старіння у хворих на ессенціальну АГ ІІ ступеня, незважаючи на прийом сучасних антигіпертензивних препаратів І-ІІ лінії, прогресує. У хворих із 5 - річним анамнезом базової терапії в порівнянню з хворими з 3 - річною тривалістю такого ж лікування достовірно погіршується ендотелійзалежна вазодилатація, зростають рівень ендотелінемії, товщина інтимо-медійного комплексу, індекс жорсткості аорти, пульсовий артеріальний тиск та пікова систолічна швидкість кровоплину. Доведена можливість гальмування прогресування уражень судин, печінки і нирок під впливом тіотриазоліну та глутаргіну, які таким чином потенціюють базову антигіпертензивну терапію.

Ключові слова: артеріальна гіпертензія, терапія потенціювання, тривала базова антигіпертензивна терапія.

АННОТАЦИЯ

Галюк Н.М. Клинико-патогенетическая характеристика артериальной гипертензии ІІ степени в условиях длительной антигипертензивной терапии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. Ивано-Франковский национальный медицинский университет, г. Ивано-Франковск, 2011.

Диссертация посвящена вопросам изучения функционального состояния сосудов, печени, почек у больных с артериальной гипертензией (АГ) ІІ степени и поиску эффективных путей потенцирования базовой антигипертензивной терапии. Проведено обследование 125 больных с АГ ІІ степени и 20 практически здоровых лиц. Установлено, что упруго- эластические свойства артерий у больных с АГ ІІ степени, несмотря на прием современных антигипертензивних препаратов, ухудшаются. У больных с 5 - летним анамнезом антигипертензивной терапии по сравнению с больными с 3 - летней продолжительностью такого же лечения достоверно ухудшается эндотелийзависимая вазодилатация, увеличиваются уровень эндотелинемии, возрастают толщина интимо-медийного комплекса, жесткость аорты, пульсовое артериальное давление, пиковая систолическая скорость кровотока, в 6 раз снижается количество больных с нормальной геометрией левого желудочка, в 2 раза увеличивается количество больных с эксцентрическим ремоделированием, концентрической и эксцентрической гипертрофией левого желудочка, существенно ухудшается синтез белков сыворотки крови (диспротеинемия), почти в 2 раза увеличивается интенсивность апоптоза по показателям маркера апоптоза SCD95(APO1Fas).

Под влиянием базовой антигипертензивной терапии достигнуто целевого уровня систолического артериального давления (138,7±1,7) мм рт.ст., диастолического артериального давления (85,21±1,45) мм рт.ст. и пульсового артериального давления (53,5±2,7) мм рт.ст. (р<0,05); на 30,0% уменьшилась жесткость аорты (р<0,001), на 48,2 % снизился уровень эндотелина-1 (р<0,001), на 75,6 % увеличилась ендотелийзависимая вазодилатация. Вместе с тем недостаточно улучшились пиковая систолическая скорость кровотока, толщина интимо - медийного комплекса, а также показатели белково - синтетической функции печени, липидного спектра, апоптоза.

Тиотриазолин и глутаргин улучшают результаты базовой антигипертензивной терапии. При этом, в ответ на дополнение к базовой терапии тиотриазолина жесткость аорты за показателями индекса жесткости аорты уменьшается на 47,4 % (р<0,05), а в случаях применения при тех же условиях глутаргина - на 48,4% (р<0,001). Пульсовое артериальное давление, соотвественно, снизилось на 18,2 % (р<0,001) и 40,4 % (р<0,001). Эндотелийзависимая вазодилатация возросла на 62,3 % при дополнении базовой антигипертензивной терапии тиотриазолином и на 95,2 % (р<0,05) при использовании глутаргина. В ответ на применения тиотриазолина преимущество имел тиотриазолин - 44,3 % (р<0,05) против 11,8 % (р<0,05) в случаях назначения глутаргина.

Существеннным оказалось влияние исследуемых препаратов на процессы апоптоза. При этом наблюдалась явное преимущество тиотриазолина - снижение уровня маркера апоптоза [SCD95 (APO1Fas)] на 42,0 % (р<0,05) через 2 месяца лечения и на 44,3 % (р<0,05) - через 12 месяцев такого же лечения. В ответ на применение глутаргина такая динамика достоверно менее выражена - снижение на 7,9 % (р<0,05) через 2 месяца и на 11,8 % (р<0,05) - через 12 месяцев лечения. Применение глутаргина усиливало синтез аргиназы: повышение на 33,3 % (р<0,05) через 12 месяцев лечения.

У больных, получавших на фоне базовой терапии тиотриазолин и глутаргин наряду с достижением целевого уровня САД, ДАД, ПАД, на 65,3 % снизился уровень избыточной эндотелинемии (р<0,05), вдвое увеличилась эндотелийзависимая вазодилатация (р<0,05), на 49,1 % уменьшилась жесткость аорти (р<0,05). Положительный результат потенцирования базовой терапии тиотриазолином и глутаргином подтвержден улучшением белково - синтетической функции печени, липидного спектра крови, снижением интенсивности патологического апоптоза.

Таким образом, глутаргин предпочтительнее тиотриазолина при наличии субклинических признаков повреждения печени, тиотриазолин более эффективен, чем глутаргин, у больных с повышенным уровнем маркера апоптозу и при наличии субклинических признаков повреждения почек (микроальбуминурия, снижение скорости клубочковой фильтрации).

Полученные результаты подтверждают не только целесообразность терапии потенцирования базовой антигипертензивной терапии тиотриазолином и глутаргином, но и безопасность ее использования. Базовая терапия в сочетании с обеими средствами метаболической терапии улучшает функциональное состояние печени и почек, что важно, поскольку именно в этих органах осуществляются основные этапы биотрансформации антигипертензивных препаратов.

На основании полученных результатов в роботе дано новое решение современной практической кардиологии, касающееся повышения эффективности антигипертензивной терапии путем потенцирования ее тиотриазолином и глутаргином.

Ключевые слова: артериальная гипертензия, терапия потенцирования, длительная базовая антигипертензивная терапія, повышение эффективности, тиотриазолин, глутаргин.

ANNOTATION

Galiuk N.M. Clinic-pathogenic characteristics of the arterial hypertension of the 2nd degree under the condition of the long-lasting antihypertensive therapy. - Manuscript.

Dissertation for a scientific degree competition of a Candidate of Medical Sciences in speciality 14.01.11 - Cardiology. State Higher Educational Establishment Ivano-Frankivsk National Medical University, Ivano-Frankivsk, 2011.

Dissertation is devoted to the study of the functional condition of the vessels, liver, kidneys in patients with the arterial hypertension (AH) of the 2nd degree and to the search of the effective ways of the basic antihypertensive therapy potentiation. There were observed 125 patients with AH of the 2nd degree and 20 practically healthy people. It was determined, that the syndrome of the early vascular aging in patients with essential AH of the 2nd degree (hypertensive disease) despite of taking the modern antihypertensive medicines, is progressing. In patients with 5-year anamnesis of the antihypertensive pharmacotherapy in comparison with the patients with 3-year duration of the same treatment really worsens endothelium-dependant vasodilatation, the degree of endothelinemia, thickness of intimal-medial complex, index of aortic rigidity, pulse arterial pressure and peak systolic speed of blood flow increase. The possibility of deceleration progressing and subclinic damage of the liver and kidneys under the action of thiotriazolin and glutargin was proved.

Key-words: arterial hypertension, therapy potentiation, long-lasting basic, antihypertensive therapy.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АГ - артеріальна гіпертензія

АТ - артеріальний тиск

АлАТ - аланінамінотрансфераза

АсАТ - аспартатамінотрансфераза

?-АБ - ?-адреноблокатор

ДАТ - діастолічний артеріальний тиск

ЕТ-1 - ендотелін-1

ЕЗВД - ендотелійзалежна вазодилатація

ЕНВД - ендотелійнезалежна вазодилатація

ЗХС - загальний холестерин

ІЖА - індекс жорсткості аорти

іАПФ - інгібітори ангіотензинперетворювального ферменту

КДО - кінцевий діастолічний об'єм

КСО - кінцевий систолічний об'єм

МАУ - мікроальбумінурія

ММЛШ - маса міокарда лівого шлуночка

ПА - патологічний апоптоз

ПАТ - пульсовий артеріальний тиск

ПСШК - пікова систолічна швидкість кровоплину

САТ - систолічний артеріальний тиск

ТГ - триацилгліцерини

ТІМК - товщина інтимо-медійного комплексу

ЧСС - частота серцевих скорочень

ХС ЛПВЩ - холестерин ліпопротеїнів високої щільності

ХС ЛПНШ - холестерин ліпопротеїнів низької щільності

ШКФ - швидкість клубочкової фільтрації

УЗД - ультразвукове дослідження

ARR - absolute risk reduction (зниження абсолютного ризику)

NNT - number needed to treat (число пацієнтів, яких необхідно лікувати для запобігання одного несприятливого наслідку)

OR - odds ratio (відношення шансів)

95% CI - індекс конфіденційності

Размещено на Allbest.ur

...