Роль та місце лактулозного водневого дихального тесту в діагностиці та лікуванні порушень моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК 616.33/.34-008.13-07-085:612.233

РОЛЬ ТА МІСЦЕ ЛАКТУЛОЗНОГО ВОДНЕВОГО ДИХАЛЬНОГО ТЕСТУ В ДІАГНОСТИЦІ ТА ЛІКУВАННІ ПОРУШЕНЬ МОТОРНО-ЕВАКУАТОРНОЇ ФУНКЦІЇ ШЛУНКОВО-КИШКОВОГО ТРАКТУ

14.01.36 - гастроентерологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

КОЗЛОВ ВІКТОР ОЛЕКСАНДРОВИЧ

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця МОЗ України, м. Київ.

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор Пєрєдєрій В'ячеслав Григорович, Національний медичний університет імені О. О. Богомольця МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини №1, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Кляритська Ірина Львівна, кафедра терапії та гастроентерології факультету післядипломної освіти Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри (м. Сімферополь);

доктор медичних наук, доцент Шипулін Вадим Петрович, кафедра терапії Національної медичної академії післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, доцент кафедри (м. Київ).

Захист відбудеться «_16_» _06_________ 2011 р. о _1530__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.003.09 при Національному медичному університеті імені О. О. Богомольця МОЗ України (01030, м. Київ, бульвар Т. Шевченка, 17).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національного медичного університету імені О. О. Богомольця МОЗ України (03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 1).

Автореферат розісланий 14.05.2011 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.003.09

кандидат медичних наук В.В. Чернявський

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На сьогодні відомо, що у виникненні багатьох синдромів та захворювань шлунково-кишкового тракту (ШКТ) важливу роль відіграють порушення його моторної активності (Grover M. et al., 2010; Savidge T.C. et al., 2007). Особливо це твердження стосується так званих функціональних захворювань ШКТ, патогенез симптомів яких пов'язаний із порушенням нормальної функції ШКТ, що не супроводжується органічними враженнями при рутинному клініко-інструментальному обстеженні (Reuben K. et al., 2010). Функціональні захворювання кишечника (ФЗК) являються групою патології, якій часто не приділяється належної уваги зі сторони практикуючих лікарів, оскільки такі розлади не несуть серйозної загрози для пацієнта та мають сприятливий прогноз. Однак, з іншої сторони, вони значно погіршують якість життя пацієнтів.

На синдром подразненого кишечника (СПК) та інші функціональні захворювання кишківника страждає близько 15-20 % населення земної кулі. Найчастіше функціональні гастроінтестинальні розлади діагностують у осіб молодого працездатного віку. Це наносить великі економічні збитки для суспільства як по прямим показникам (витрати на медичне обслуговування та лікування), так і по непрямим (компенсація тимчасової непрацездатності) (Jones J. et al., 2000). На сьогоднішній день до основних факторів патогенезу ФЗК відносять вісцеральну гіперчутливість, психоемоційний стрес, харчову непереносимість та порушення моторики ШКТ (Spiller R. et al., 2007).

Одним з найважливіших аспектів стану моторної активності шлунку та кишечника є швидкість пересування їжі по ШКТ. На сьогодні все більше уваги приділяється так званому ороцекальному транзиту - інтегральному показнику, що характеризує моторно-евакуаторну функцію (МЕФ) ШКТ (Clegga M. et al., 2010). Під поняттям часу ороцекального транзиту (ОЦТ) розуміють час, що необхідний для пересування тестового субстрату (рідкий або твердий сніданок, діагностична капсула, рентгенконстрастні маркери тощо) по сегменту ШКТ, що починається з ротової порожнини та закінчується сліпою кишкою. На сьогодні стан ОЦТ при функціональних захворюваннях кишечника вивчено в недостатній мірі. І це не в останню чергу обумовлено тим, що досі немає діагностичного методу, який би дозволив практикуючим лікарям швидко, зручно, безпечно для пацієнта та водночас з високою точністю оцінити стан ОЦТ і завдяки отриманій інформації призначити адекватне лікування.

Всі існуючі на сьогодні методи оцінки МЕФ ШКТ мають ряд недоліків, що обмежують їх застосування в клінічній практиці.

Так, суттєвим недоліком рентгенологічного метода визначення швидкості транзиту барію по кишечнику є променеве навантаження, що отримує пацієнт.

Основним недоліком всіх інших методів променевої діагностики (сцинтіграфія, застосування рентгенконтрастних маркерів) також залишається високе променеве навантаження. Це значно обмежує застосування таких методів діагностики особливо тоді, коли є необхідність проведення повторних досліджень (Михайлов А.Н., 1994).

Запропоновано також ряд інших методів оцінки ОЦТ. Серед них - фармакологічні (сульфасалазин-сульфапіридиновий тест), методи, що базуються на застосуванні електронних діагностичних технологій (радіокапсула), а також методи, що засновані на магнітних властивостях матеріалу (тест з ZnMnFe204) (Mata A. et al., 2008; Paixao F.C. et al., 2010; Staniforth D.H. et al., 1989). Однак для вивчення можливостей всіх цих методів оцінки ОЦТ потрібні подальші дослідження.

На сьогодні в гастроентерологічній практиці все ширше з метою діагностики порушень моторики ШКТ застосовуються дихальні тести - 13С-вуглецеві (октаноєвий, лактозоуреїдний) та водневі (лактулозний). Це прості, безпечні, відносно недорогі і перспективні методи дослідження (Bratten J.R. et al., 2008).

Лактулозний водневий дихальний тест (ЛВДТ) - метод дослідження, що дозволяє оцінити час пасажу тестового розчину лактулози по кишечнику. Лактулоза являє собою синтетичний дисахарид, що складається з фруктози і галактози. В організмі людини немає специфічного ферменту, який би розщеплював цей дисахарид на моносахариди. Однак бактерії, що заселяють ШКТ, здатні ферментувати лактулозу. У нормі найбільша кількість бактерій міститься у товстій кишці. Таким чином, лактулоза проходить транзитом всю тонку кишку і починає розщеплюватися тільки в товстій кишці з утворенням, за рахунок діяльності ферментів анаеробної флори кишечника, водню та метану. Більшість цих газів виділяється через пряму кишку, однак частина всмоктується в кров і виділяється легенями, що дає можливість виміряти їх концентрацію в повітрі, що видихається за допомогою газоаналізатора [Clegga M. et al., 2010].

Таким чином, час підйому концентрації водню в повітрі, що видихається, відображає час попадання лактулози в товсту кишку, а значить, дозволяє судити про час просування діагностичного субстрату від ротової порожнини до сліпої кишки, тобто про ороцекальний транзит.

На сьогодні існує ряд невирішених питань щодо можливості застосування ЛВДТ у клінічній практиці. Тому в світовому консенсусі з методології та показань для проведення водневих тестів 2007 року (Gasbarrini A. et al., 2009) наголошується, що для вивчення можливостей їх застосування в клінічній практиці необхідні подальші дослідження.

Що стосується лікування порушень МЕФ ШКТ, то на сьогоднішній день воно здійснюється переважно емпіричним шляхом. Тому впровадження методу, за допомогою якого можна було б призначати лікування за об'єктивними показниками є актуальною задачею.

Існує ряд невирішених питань щодо можливості застосування ЛВДТ у клінічній практиці. Тому в світовому консенсусі з методології та показань для проведення водневих тестів 2007 року (Gasbarrini A. et al., 2009) наголошується, що для вивчення можливостей їх застосування в клінічній практиці необхідні подальші дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Матеріали дисертаційної роботи пов'язані з науковою тематикою кафедри внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця і є фрагментом планової НДР № 0100U002638 «Удосконалення діагностики, лікування та виліковування гастроентерологічних хворих та профілактики гастроентерологічної патології».

Мета дослідження. Удосконалення діагностики та лікування порушень МЕФ ШКТ у пацієнтів із СПК шляхом вивчення діагностичних можливостей ЛВДТ.

Завдання дослідження:

1. Встановити діагностичну цінність ЛВДТ для виявлення порушень МЕФ ШКТ у пацієнтів з СПК.

2. Визначити нормальні показники часу ОЦТ за даними ЛВДТ.

3. Вивчити стан ОЦТ та оцінити базальний рівень водню повітря, що видихається у пацієнтів з СПК.

4. Вивчити залежність між вираженістю симптомів СПК та станом ОЦТ, а також базальним рівнем водню.

5. Удосконалити схеми лікування пацієнтів із СПК із врахуванням даних ЛВДТ.

Об'єкт дослідження: здорові волонтери, а також пацієнти із синдромом подразненого кишечника з діареєю (СПК-Д) та із синдромом подразненого кишечника із закрепами (СПК-З).

Предмет дослідження: час ОЦТ, базальний рівень водню (показники ЛВДТ).

Методи дослідження: клінічний (огляд, розпитування, пальпація, перкусія та аускультація); лабораторний (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, копрограма, загальний білок сироватки крові, загальний та прямий білірубін, АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза, холінестераза, гаммаглютамілтрансфераза, креатинін, сечовина, сечова кислота, цукор крові, визначення хоріонічного гонадотропіну в сечі (всім жінкам перед рентгенологічним обстеженням), антитіла до тканинної трансглютамінази, бактеріальне дослідження калу, кал на фекальну еластазу-1); інструментальні (відеоколоноскопія з біопсією та подальшим морфологічним дослідженням, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, щитоподібної залози, органів малого тазу у жінок, відеокапсульна ендоскопія, лактулозний водневий дихальний тест, водневий дихальний тест с глюкозою, водневий дихальний тест з лактозою, рентгенологічне дослідження пасажу барію по кишечнику); статистичні методи.

Наукова новизна отриманих результатів. В роботі проведено порівняння даних ЛВДТ та інших методів визначення часу ОЦТ. Вперше оцінено діагностичну ефективність різних критеріїв оцінки часу ОЦТ за допомогою ЛВДТ. Визначені граничні показники норми ОЦТ за даними цього тесту у здорових добровольців.

Вперше вивчено чутливість та специфічність ЛВДТ у пацієнтів з СПК. Доведено, що за діагностичними властивостями ЛВДТ не поступається методам, що традиційно використовуються для оцінки ОЦТ.

Вперше виявлена залежність між часом ОЦТ та вираженістю симптомів у пацієнтів із СПК.

Вперше за допомогою ЛВДТ об'єктивно доведено наявність порушення ОЦТ у пацієнтів з СПК, а також визначено підходи до медикаментозної корекції цих порушень.

Вперше проведено аналіз значення базального рівня водню у пацієнтів із СПК.

Удосконалено підходи до диференційованого лікування пацієнтів з СПК в залежності від значення ОЦТ та базального рівня водню.

Практичне значення отриманих результатів. Встановлені показання до призначення ЛВДТ. ЛВДТ потрібно призначати для визначення порушень ОЦТ при ФЗК з метою удосконалення діагностики порушень МЕФ ШКТ, що, в свою чергу, дозволяє поліпшити ефективність лікування вищевказаних захворювань. Крім того, застосування ЛВДТ можливе для оцінки ступеня порушення ОЦТ, що дозволяє індивідуалізовано підійти до медикаментозної корекції у кожного пацієнта та підібрати разову, добову та курсову дозу препарату. Оцінка значення базального рівню водню дає можливість диференційованого підходу до медикаментозної терапії пацієнтів з СПК із діареєю.

Впровадження результатів дослідження в практику. Матеріали роботи запроваджені в практичну роботу терапевтичного і гастроентерологічного відділень КМКЛ № 18, Українсько-німецького гастроентерологічного центру «BYK-Київ», Центральної поліклініки Дніпровського району м. Києва. Отримані результати використовуються в навчальному процесі кафедри внутрішньої медицини № 1 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця при читанні лекцій та проведенні практичних занять зі студентами, інтернами та слухачами факультету підвищення кваліфікації.

Особистий внесок здобувача. Дисертаційна робота є завершеним науковим дослідженням. Автором особисто визначена мета, завдання дослідження, розроблена методологія, програма дослідження, висунута загальна гіпотеза, підібрані відповідні методи дослідження. Автором самостійно здійснено патентно-інформаційний пошук, проаналізовано наукову літературу з обраної теми, проведено відбір пацієнтів та сформовано групи, здійснено поглиблені клінічні спостереження та частково лабораторні обстеження пацієнтів, особисто виконано ЛВДТ всім обстеженим особам, виконано первинну обробку результатів клінічних, біохімічних, ендоскопічних, рентгенологічних методів та даних ЛВДТ, особисто виконано лікування всіх обстежених пацієнтів та їх подальше клінічне спостереження.

Аналіз і узагальнення результатів дослідження, статистична обробка даних, оформлення дисертаційної роботи виконані автором самостійно. Також самостійно проаналізовано результати досліджень, підготовлені до друку наукові публікації та дисертація.

На підставі проведених наукових досліджень в практичну роботу терапевтичного і гастроентерологічного відділення КМКЛ № 18, кафедри внутрішньої медицини № 1 НМУ ім. О.О. Богомольця, Українсько-німецького гастроентерологічного центру «BYK-Київ», кафедри терапії НМАПО імені П.Л. Шупика, кафедри фізичної реабілітації і спортивної медицини НМУ імені О.О. Богомольця були впроваджені комплексні схеми обстеження і лікування пацієнтів з СПК.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи викладені та обговорені на European Bridging Meeting (Берлін, 18-20 листопада 2010), ХVI з'їзді терапевтів України (Київ, 18-19 листопада 2010); V міжрегіональній науково-практичній конференції «Загальна практика-сімейна медицина: сучасний стан організації, діагностики, лікування та профілактики» (Вінниця, 25-26 листопада 2010).

Матеріали дисертації апробовані на спільному засіданні кафедр внутрішньої медицини №1, №3, №4 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця та кафедри терапії НМАПО ім. П.Л. Шупика.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 9 наукових праць, які повністю відображають зміст проведеного дослідження (7 статей і 2 тези). 6 статей і 2 тези опубліковано у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України (з них 2 самостійних).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається зі змісту, переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, матеріалів та методів дослідження, трьох розділів особистих досліджень, обговорення результатів, висновків, практичних рекомендацій та переліку використаних літературних джерел. Дисертацію наведено на 158 сторінках друкованого тексту українською мовою, у тому числі 41 рисунок, 21 таблиця), 19 сторінок списку використаних джерел (201 джерело, з них 7 вітчизняних та 194 іноземних).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали і методи дослідження. Для вирішення мети та поставлених задач в дослідження було включено 51 пацієнта із СПК-Д (чоловіків 37,25 %, жінок 62,75 %; середній вік 32,24 ± 6,94 років), 54 пацієнта із СПК-З (чоловіків 38,89 %, жінок 61,11 %; середній вік 33,47 ± 7,48 років), які проходили лікування на клінічній базі кафедри внутрішньої медицини №1 Національного медичного університету ім. О.О.Богомольця. В дослідженні також брали участь 104 здорових волонтери (чоловіків 39,42 %, жінок 60,58 %; середній вік 33,12 ± 8,06 років).

Розподіл досліджуваних на групи відбувався за умови повної співставності між ними демографічних та основних анамнестичних даних, антропометричних даних (ріст, маса, індекс маси тіла), клінічних проявів, а також вихідних значень показників комплексних клінічних, інструментальних та лабораторних досліджень. Розподіл пацієнтів за статтю та віком в представлених групах був типовим для СПК в загальній популяції.

Всім пацієнтам проводилося комплексне клінічне обстеження, яке включало вивчення скарг, їх тривалості, анамнезу захворювання, даних лабораторних (загальний аналіз крові, загальний аналіз сечі, копрограма, загальний білок сироватки крові, загальний та прямий білірубін, АЛТ, АСТ, лужна фосфатаза, холінестераза, гаммаглютамілтрансфераза, креатинін, сечовина, сечова кислота, цукор крові, визначення хоріонічного гонадотропіну в сечі (всім жінкам перед рентгенологічним обстеженням), антитіла до тканьової трансглютамінази, бактеріальне дослідження калу, кал на фекальну еластазу-1) та інструментальних (відеоколоноскопія з біопсією та подальшим морфологічним дослідженням, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, щитоподібної залози, органів малого тазу у жінок, відеокапсульна ендоскопія, лактулозний водневий дихальний тест, водневий дихальний тест с глюкозою, водневий дихальний тест з лактозою, рентгенологічне дослідження пасажу барію по кишечнику) методів дослідження.

Діагноз СПК встановлювався на основі Римських критеріїв ІІІ (Reuben K. et al., 2010).

В групу пацієнтів із СПК-Д увійшов 51 пацієнт. У пацієнтів цієї групи полегшення після акту дефекації відмічалось у 46 пацієнтів (90,20 %), частота дефекації частіше, ніж 3 рази на день у 42 пацієнтів (82,35 %), стул рідкої консистенції у 51 пацієнта (100,00 %). Абдомінальний біль спостерігався у 51 пацієнта (100,00 %). Здуття живота відмічало 45 пацієнтів (88,24 %).

Групу пацієнтів із СПК-З склало 54 особи. У пацієнтів цієї групи полегшення після акту дефекації відмічалось у 51 пацієнта (94,44 %), частота дефекації менше, ніж 3 рази на тиждень у 22 пацієнтів (40,74 %), стул твердої консистенції у 49 пацієнтів (90,74 %). Абдомінальний біль спостерігався у 54 пацієнтів (100,00 %), здуття живота відмічало 47 пацієнтів (87,04 %).

Контрольну групу склали 104 практично здорових волонтери. У осіб цієї групи не було виявлено ніяких змін під час проведення інструментально-лабораторних досліджень (при УЗД органів черевної порожнини, щитоподібної залози та органів малого тазу у жінок - не було зафіксовано ніяких суттєвих змін, загальноклінічні дослідження не показали відхилення від норми). Також особи цієї групи не мали жодних скарг на стан свого здоров'я, тобто на момент проведення дослідження вони були практично здоровими.

Для визначення концентрації водню у повітрі, що видихалось застосовувався мікро-Н2-метр (Micromedical, Великобританія). Прилад під'єднувався до персонального комп'ютера через послідовний порт, що дозволяло автоматично фіксувати результати для подальшого аналізу та друку. Для роботи приладу застосовувалось програмне забезпечення Hydra (Hydrogen BreathAnalis Software, MicroMedical). Калібрація приладу здійснювалась за допомогою балону з калібрувальним газом, що містив водень в концентрації 100 ppm. Видих здійснювався в апарат через одноразовий мундштук після 15-секундної затримки дихання. За 4 тижні перед дослідженням пацієнти уникали прийому антибактеріальних препаратів та процедур, що потребують очищення кишечника (колоноскопія, пасаж барію по ШКТ), за тиждень - не приймали послаблюючих препаратів. За день перед дослідженням з раціону харчування пацієнтів виключали харчові продукти, багаті на клітковину. Напередодні дослідження за 12 годин пацієнти вживали легку вечерю та на наступний день приходили на дослідження натще. Під час проведення тесту заборонялось приймати будь яку їжу, пити воду, палити, жувати жувальну гумку. Пацієнти під час проведення тесту уникали фізичних навантажень та знаходились в сидячому положенні. Вранці перед дослідженням пацієнти обробляли ротову порожнину розчином хлоргексидину для попередження впливу бактерій ротової порожнини на ферментацію лактулози. Для виключення нервового впливу на показники ОЦТ всі досліджувані виконували тест в зручний для себе час в умовах емоційного комфорту (Gasbarrini A. et al., 2009).

Для проведення відеокапсульної ендоскопії застосовувалась діагностична система компанії Given, що включала відеокапсулу Given SB (small bowel), записуючий пристрій та робочу станцію Rapid із встановленим прикладним програмним забезпеченням. Напередодні проведення відеокапсульної ендоскопії пацієнт приймав тільки рідку їжу, а з 10 годин вечора утримувався від прийому їжі та пиття, за виключенням необхідних препаратів, які можна було запивати ковтком води. За 2 години до прийому відеокапсули пацієнти уникали прийому будь-яких медикаментів. Пацієнтам чоловічої статі необхідно було також поголити живіт в ділянці на 15 см. вище та нижче пупка. Після проковтування капсули пацієнти уникали прийому їжі та пиття протягом 2 годин, після чого дозволялося випити невелику кількість води, також приймати всі необхідні медикаменти. Через 4 години від початку дослідження дозволялося прийняти легкий сніданок. Під час дослідження необхідно було уникати фізичних навантажень та перебування поблизу джерел потужних електромагнітних хвиль. Після закінчення дослідження можна було переходити до звичного режиму харчування. Вихід кожної капсули фіксувався візуально окремо кожним пацієнтом.

Нами була сформована група із 50 пацієнтів із СПК методом простої сліпої рандомізації для оцінки пасажу барію по кишечнику для того, щоб порівняти ці дані із даними ЛВДТ. Рентгенологічне обстеження проводилося натще, напередодні було виконано очисну клізму. Пацієнтам було запропоновано випити 100 мл розчину сульфату барію (50 г порошку сульфату барію на 50 мл води кімнатної температури). Після чого робили оглядовий знімок через 2 години від початку дослідження. Транзит барію по кишечнику вважався нормальним, якщо через 2 години в тонкому кишечнику залишались сліди контрастної речовини і контрактувався купол сліпої кишки. Якщо через 2 години спостерігалась наявність барію в петлях тонкого кишечника, а в куполі сліпої кишки барій не визначався, транзит вважався сповільненим. Якщо через 2 години в тонкому кишечнику залишались лише сліди контрастної речовини і контрактувалась висхідна та поперечна частина ободової кишки, транзит вважався прискореним. Дослідження проводилось із застосуванням рентгенографічного комплексу EDR-750B (Венгрія). Оглядові знімки здійснювались на плівку 30x40 см. Інтерпретація результатів рентгенологічного обстеження здійснювалась лікарем-рентгенологом. Ефективно-еквівалентна доза під час дослідження складала 1,1 мЗв.

Інтенсивність симптомів (абдомінальний біль, здуття живота) оцінювалась за міжнародною ранговою шкалою від 0 до 10 балів, консистенція стулу оцінювалась за Бристольскою шкалою калу.

Дані клінічних спостережень були оброблені за допомогою програм статистичної обробки даних Excel 2007 (Microsoft) та Статистика-7 (StatSoft). Нормальність розподілу вибірки оцінювалась за допомогою тесту Шапіро-Уілка. Дані описувались у вигляді середньоарифметичних значень з урахуванням стандартного відхилення (М ± s) при нормальному розподілі ознаки у вибірці та у вигляді медіани (Ме) та інтерквартильного довірчого інтервалу (ДІ25-75) при ненормальному розподілі. Всі дані округлялись до сотих. Для оцінки вірогідності різниць даних, що були нормально розподілені, застосовувався дисперсійний аналіз, для оцінки вірогідності відмінності даних із розподілом, що відрізнявся від нормального, ми застосовували метод Мана-Уітні (для порівняння незалежних груп) та Вілкоксона (для порівняння даних повторних вимірів). Для порівняння якісного показнику в вибірках застосовувався критерій ч2 та критерій Фішера при малих вибірках. Різниця вважалась статистично значимою при р < 0,05. Залежність між показниками оцінювалась за допомогою коефіцієнта кореляції r Пірсона та рівняння регресії. Там де було неможливо застосувати метод Пірсона (неправильний розподіл ознак, напівкількісна оцінка ознак), кореляційний аналіз здійснювався методом Спірмана. Зв'язок розцінювався як достовірний при p = 0,02. При r до 0,3 - ступінь зв'язку розцінювався як слабкий, від 0,31 - 0,5 - помірний, 0,51 - 0,7 - значний, більше 0,71 - сильний. При r > 0 зв'язок розцінювався як прямий, при r < 0 зв'язок розцінювався як зворотній. Для побудови графіків залежності параметрів розраховувалось рівняння лінійної регрессії.

Результати дослідження та їх обговорення. Оскільки на сьогоднішній день немає однозначної методики оцінки часу ОЦТ за даними ЛВДТ, на першому етапі дослідження ми оцінили час ОЦТ за результатами ЛВДТ по трьом методикам, що відомі на сьогоднішній день:

1) для отримання часу ОЦТ необхідно було виявити три послідовних виникнення підйому концентрації водню на 3 ррм порівняно з попередньою пробою (Hamilton L.H., 1998);

2) для отримання часу ОЦТ необхідно було виявити підйом концентрації водню на 5 ppm вище від базального рівня;

3) для отримання часу ОЦТ необхідно було виявити підйом концентрації водню на 10 ppm вище від базального рівня (Gasbarrini A. et al., 2009).

Час ОЦТ, оцінений за допомогою ЛВДТ порівнювався з даними рентгенконтрастного дослідження (пасаж барію по тонкій кишці), що був прийнятий за золотий стандарт (Линденбратен Л.Д., 2000). Результати дослідження представлені на рис. 1.

Рис. 1. Порівняльна характеристика діагностичних показників досліджених методик оцінки ОЦТ за даними ЛВДТ. Ч - чутливість, С - специфічність, ППЗ - позитивне прогностичне значення, НПЗ - негативне прогностичне значення

Як видно з рис. 1, методика під номером 2 показала найвищі діагностичні якості (чутливість 80,65 %; специфічність 84,21 %; позитивне прогностичне значення 88,89 %; негативне прогностичне значення 72,73 %), тому подальшу оцінку часу ОЦТ ми здійснювали саме за цією методикою.

Ми порівняли також час ОЦТ, оцінений за допомогою ЛВДТ із результатами оцінки часу ОЦТ визначеним під час відеокапсульної ендоскопії та встановили прямий сильний достовірний зв'язок між показниками обох методів (r = 0,93; p < 0,01).

На другому етапі нашого дослідження ми вирішили обчислити показники норми часу ОЦТ. Для цього ми провели ЛВДТ всім здоровим добровольцям.

Оскільки в групу здорових добровольців входило більше ніж 100 осіб та дані ОЦТ мали нормальний розподіл, межі норми ОЦТ були розраховані як діапазон значень ОЦТ, в який будуть попадати 95 % всіх значень в сукупності. Для отримання цього показника необхідно було отримати середнє арифметичне значень вибірки ± два стандартних відхилення (Реброва О.Ю., 2002).

Розрахунки показали, що інтервал нормальних показників ОЦТ становить від 72,67 до 140,99 хв (враховуючи дискретність вимірювань концентрації водню, ми прийняли за норму інтервал від 70 до 140 хв). Даний показник був прийнятий за норму. Таким чином, час ОЦТ менше 70 хвилин ми розцінювали як прискорення ОЦТ, час ОЦТ більше 140 хв. ми розцінювали як уповільнення ОЦТ.

На третьому етапі дослідження ми вирішили вивчити показники ЛВДТ у пацієнтів із СПК та встановити можливий зв'язок між станом ОЦТ і базальним рівнем водню та вираженістю симптомів у пацієнтів із СПК.

Аналіз даних ЛВДТ у пацієнтів із СПК-Д показав наступне: прискорення ОЦТ спостерігалось у 35 пацієнтів (68,63 % від всіх пацієнтів з СПК-Д), у 16

пацієнтів (31,37 % від всіх пацієнтів з СПК-Д) не було виявлено порушень ОЦТ. Тобто, пацієнтів із СПК-Д ми спостерігали нормальний або прискорений ОЦТ і не виявили випадків сповільненого ОЦТ.

Медіана вираженості абдомінального болю у пацієнтів з СПК-Д із прискореним ОЦТ склала 7,00 балів (ДІ25-75 6,00-8,00 балів), аналогічний показник у пацієнтів з СПК-Д із нормальним ОЦТ склав 2,00 бали (ДІ25-75 1,00-3,00 бали, p = 0,04). Медіана вираженості здуття живота у пацієнтів з СПК-Д із прискореним ОЦТ склала 5,00 балів (ДІ25-75 5,00-6,00 балів), аналогічний показник у пацієнтів з СПК-Д із нормальним ОЦТ склав 1,00 бал (ДІ25-75 0,00-3,00 бали, p < 0,01; рис. 2).

Таким чином, як видно з рис. 2, у пацієнтів з СПК-Д із прискореним ОЦТ вираженість абдомінального болю та здуття живота були достовірно вище, ніж аналогічні показники у пацієнтів з СПК-Д із нормальним ОЦТ.

Кореляційний аналіз між часом ОЦТ і вираженістю абдомінального болю та здуття живота у пацієнтів із СПК-Д показав наявність зворотного значного достовірного зв'язку між цими показниками (r = - 0,81 та r = - 0,63 відповідно, p < 0,01 для обох випадків).

Рис. 2. Порівняльна характеристика вираженості абдомінального болю та здуття живота у пацієнтів із СПК-Д в залежності від стану ОЦТ

Нами виявлено також зворотній слабкий достовірний зв'язок (r = - 0,29; p = 0,04) між базальним рівнем водню повітря, що видихалось та часом ОЦТ у пацієнтів із СПК-Д. В цій же групі пацієнтів ми також виявили прямий слабкий достовірний кореляційний зв'язок (r = 0,30; p = 0,03) між базальним рівнем водню та вираженістю здуття живота.

Аналіз даних ЛВДТ у пацієнтів із СПК-З показав наступне: сповільнення ОЦТ спостерігалось у 36 пацієнтів (66,67 % від всіх пацієнтів з СПК-З), у 18 пацієнтів (33,33 % від всіх пацієнтів з СПК-З) не було виявлено порушень ОЦТ. Таким чином, у пацієнтів із СПК-З ми спостерігали нормальний або сповільнений ОЦТ і не виявили випадків прискореного ОЦТ.

Аналіз залежності між часом ОЦТ та вираженістю абдомінального болю та здуття живота у пацієнтів із СПК-З показав наступне. Медіана вираженості абдомінального болю у пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ склала 6,50 балів (ДІ25-75 5,00-8,00 балів), аналогічний показник у пацієнтів з СПК-З із нормальним ОЦТ склав 3 бали (ДІ25-75 2,00-4,00 бали, p < 0,01). Медіана вираженості здуття живота у пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ склала 5,00 балів (ДІ25-75 5,00-8,00 балів), аналогічний показник у пацієнтів з СПК-З із нормальним ОЦТ склав 1,00 бал (ДІ25-75 1,00-2,00 бали, p < 0,01; рис. 3).

Таким чином, як видно з рис. 3, у пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ вираженість абдомінального болю та здуття живота були достовірно вище, ніж аналогічні показники у пацієнтів з СПК-З із нормальним ОЦТ.

Кореляційний аналіз між часом ОЦТ та вираженістю абдомінального болю та здуття живота у пацієнтів із СПК-З показав наявність прямого значного достовірного зв'язку між цими показниками (r = 0,70 та r = 0,62 відповідно, p < 0,01 для обох випадків).

Рис. 3. Порівняльна характеристика вираженості абдомінального болю та здуття живота у пацієнтів із СПК-З в залежності від стану ОЦТ

У пацієнтів із СПК-З ми не виявили достовірної кореляції між базальним рівнем водню та такими показниками, як час ОЦТ, вираженість абдомінального болю та здуття живота.

Подальший аналіз показав, що базальний рівень водню у пацієнтів із СПК-Д достовірно відрізнявся від такого у пацієнтів із СПК-З та здорових добровольців (p < 0,01 для обох порівнянь), базальний рівень водню у здорових добровольців та у пацієнтів із СПК-З достовірно не відрізнявся (рис. 4).

Рис. 4. порівняльна характеристика базального рівня водню у пацієнтів із СПК-Д, СПК-З та здорових добровольців.

Як видно з рис. 4, у пацієнтів із СПК-Д рівень водню в базальній пробі повітря був достовірно вище, ніж той же показник у пацієнтів із СПК-З та у здорових добровольців.

На четвертому етапі дослідження вивчалась можливість лікування пацієнтів із СПК з урахуванням даних ЛВДТ.

Лікування пацієнтів із СПК-Д було наступним: всім особам цієї групи було надано дієтичні рекомендації, також всім пацієнтам із СПК-Д ми призначили лоперамід в дозі 4 мг на добу протягом 7 днів. Після чого всім пацієнтам повторно оцінено час ОЦТ за допомогою ЛВДТ, а також визначено вираженість абдомінального болю та здуття живота, консистенцію та частоту стулу. Встановлено, що у пацієнтів із СПК-Д як із нормальним, так і з прискореним ОЦТ лікування призвело до достовірного зменшення вираженості абдомінального болю та здуття живота, до достовірної зміни консистенції стулу, до зменшення частоти дефекації (p < 0,01 для всіх вказаних порівнянь); час ОЦТ достовірно збільшився у пацієнтів із сповільненим ОЦТ (p < 0,01), однак у пацієнтів з СПК-Д із нормальним ОЦТ зміни цього показника були недостовірними (p > 0,05). Зміни базальної концентрації водню як у пацієнтів із нормальним, так і прискореним ОЦТ не носили достовірного характеру (p > 0,05).

Лікування у пацієнтів із СПК-Д вважалось ефективним в тому випадку, коли у них спостерігалось зменшення вираженості існуючих симптомів (абдомінальний біль, здуття живота), мінімум на 50 %, а також нормалізація частоти та консистенції калу при їх порушенні. У протилежному випадку лікування вважалось неефективним.

Проаналізувавши ефективність лікування пацієнтів із СПК-Д ми встановили наступне: у 40 пацієнтів (78,44 %) лікування виявилось ефективним, у 11 (21,56 %) - неефективним. Таким чином, 11 пацієнтів із СПК-Д (21,56 %) потребували додаткових терапевтичних втручань. Тому на наступному етапі лікування всім пацієнтам із СПК-Д, у яких лікування виявилося неефективним ми призначили ніфуроксазид в дозі 200 мг 4 рази на день протягом 7 днів. Після проведеного лікування ми повторно провели оцінку клінічної симптоматики та показників ЛВДТ.

Призначення ніфуроксазиду пацієнтам із СПК-Д, у яких лікування лоперамідом виявилося неефективним, призвело до достовірного зниження вираженості абдомінального болю та здуття живота (p < 0,01 та p = 0,01 відповідно), до достовірного зменшення частоти дефекації (p = 0,02), зміни консистенції стулу (p = 0,01), часу ОЦТ (p = 0,01) та зменшення базального рівня водню (p = 0,01). У всіх пацієнтів з СПК-Д, які не відповіли на лікування лоперамідом (лікування неефективне або частково ефективне) лікування ніфуроксазидом було оцінено як ефективне.

Ми помітили також, що у пацієнтів, у яких лікування лоперамідом було ефективним, та у пацієнтів, у яких ефективним виявилось призначення ніфуроксазиду, існують достовірні відмінності в значенні рівня базальної концентрації водню повітря, що видихалось (Me = 6,00 ppm (ДІ25-75 2,00-8,00 ppm) проти Me = 0,00 ppm (ДІ25-75 0,00-1,00 ppm), p = 0,01). Тому ми вирішили визначити порогове значення базального рівня водню (точку розподілу), за допомогою якого можна було визначити подальшу тактику лікування пацієнтів із СПК-Д. Для цього ми визначили чутливість та специфічність всіх отриманих значень базального рівня водню. В результаті аналізу встановлено, що точкою розподілу значень базального рівня водню, який визначає подальшу тактику медикаментозного лікування пацієнтів із СПК-Д є значення 5 ppm, діагностична ефективність якого склала 94,44 %.

Лікування пацієнтів із СПК-З було наступним: всім особам цієї групи надано дієтичні рекомендації. На першому етапі лікування всім пацієнтам із СПК-З ми призначили препарат на основі гідрофільних волокон оболонки насіння подорожника овального (Plantago ovata) у вигляді суспензії (5 г сухої речовини на 200 мл води) 2 рази на добу (20 днів). Після лікування всім пацієнтам повторно оцінено час ОЦТ за допомогою ЛВДТ, а також визначено вираженість абдомінального болю та здуття живота, консистенцію та частоту стулу. Дослідження показало, що у пацієнтів з СПК-З із нормальним ОЦТ проведене лікування призвело до достовірного зменшення вираженості абдомінального болю (p < 0,01) та здуття живота (p < 0,01), до достовірної зміни консистенції стулу (p = 0,01), до збільшення частоти дефекації (p < 0,01); ОЦТ та базальний рівень водню у таких пацієнтів достовірно не змінились (p > 0,05). У пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ вираженість абдомінального болю та здуття живота достовірно не змінились; частота та консистенція стулу, час ОЦТ та базальний рівень водню у таких пацієнтів також достовірно не змінились (p > 0,05).

Лікування у пацієнтів із СПК-З вважалось ефективним в тому випадку, коли у них спостерігалось зменшення вираженості існуючих симптомів (абдомінальний біль, здуття живота) мінімум на 50 %, а також нормалізація частоти та консистенції калу при їх порушенні. У протилежному випадку лікування вважалось неефективним.

Проаналізувавши ефективність лікування серед пацієнтів із СПК-З ми встановили, що у всіх 18 пацієнтів (33,33 % від всіх пацієнтів із СПК-З) з СПК-З із нормальним ОЦТ лікування виявилось ефективним. У всіх 36 пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ (66,67 %) лікування виявилось неефективним.

Оскільки у пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ нам не вдалось досягти достовірного зменшення вираженості абдомінального болю та здуття живота, а також достовірних змін частоти та консистенції калу, всім пацієнтам із СПК-З, що супроводжувався сповільненням ОЦТ на наступному етапі дослідження було призначено ітоприд в дозі 150 мг на добу протягом 2 тижнів. Через 2 тижні після лікування ітопридом у вказаній дозі у пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ виявлено достовірне зниження вираженості абдомінального болю (p < 0,01), здуття живота (p < 0,01), збільшення частоти стулу (p < 0,01) та зміна його консистенції (p < 0,01), зменшення часу ОЦТ (p < 0,01), базальний рівень водню в цій групі пацієнтів достовірно не змінився (p > 0,05).

Подальший аналіз даних показав, що серед пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ у 17 пацієнтів (47,22 % від усіх пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ) лікування було оцінене як неефективне, у 19 (52,78 % від усіх пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ) - як ефективне.

Всім пацієнтам, у яких лікування було оцінено як неефективне або як частково ефективне, на наступному етапі було призначено ітоприд в дозі 200 мг протягом 14 днів. Призначення ітоприду в такій дозі призвело до достовірного зменшення вираженості абдомінального болю та здуття живота (p < 0,01 для обох порівнянь), достовірних змін частоти (p < 0,01) і консистенції стулу (p < 0,01) та часу ОЦТ (p < 0,01); базальний рівень водню при цьому не мав достовірних змін (p > 0,05).

Було помічено, що у пацієнтів, у яких лікування ітопридом в дозі 150 мг на добу оцінено як ефективне, та у пацієнтів, у яких ефективним було лікування ітопридом в дозі 200 мг, існують достовірні відмінності в значенні часу ОЦТ (Me = 160,00 хв, ДІ25-75 150,00-160,00 хв проти Me = 170,00 хв, ДІ25-75 170,00-190,00 хв, p < 0,01). Тому ми вирішили визначити порогове значення часу ОЦТ (точку розподілу), за допомогою якого можна було б, оцінивши час ОЦТ у даного пацієнта, визначити найбільш оптимальний режим дозування ітоприду. Для цього ми визначили чутливість та специфічність всіх отриманих значень ороцекального транзиту в цій групі пацієнтів. Встановлено, що порогове значення часу ОЦТ, за допомогою якого можна було б, оцінивши час ОЦТ у даного пацієнта, визначити найбільш оптимальний режим дозування ітоприду, складає 160 хвилин. При цьому, діагностична ефективність показника склала 80,56 %.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено теоретичне узагальнення та нове вирішення конкретного науково-практичного завдання гастроентерології, що полягає у вдосконаленні діагностики та лікування пацієнтів з СПК, шляхом вивчення можливостей ЛВДТ в діагностиці та лікуванні порушень моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту.

1. Чутливість ЛВДТ для оцінки часу ОЦТ складає 80,65 %; специфічність 84,21 %; позитивне прогностичне значення 88,89 %; негативне прогностичне значення 72,73 %. Час ОЦТ, визначений за допомогою відеокапсульної ендоскопії, має прямий сильний достовірний кореляційний зв'язок із часом ОЦТ, визначеним за допомогою ЛВДТ (r = 0,93, p < 0,01).

2. Нормальні показники часу ОЦТ за даними ЛВДТ становлять 70-140 хв.

3. Оцінено час ОЦТ та базальний рівень водню у пацієнтів із СПК: за даними ЛВДТ у 68,63 % пацієнтів із СПК-Д виявлено прискорений ОЦТ, у 31,37 % пацієнтів з СПК-Д не було виявлено порушень ОЦТ. У 66,67 % пацієнтів з СПК-З, виявлено сповільнення ОЦТ, 33,33 % пацієнтів з СПК-З не було виявлено порушень ОЦТ.

Оцінено базальний рівень водню у пацієнтів із СПК: базальний рівень водню у пацієнтів із СПК-Д (Me = 2,00 ppm, ДІ25-75 2,00-5,00 ppm) достовірно відрізнявся від такого у пацієнтів із СПК-З (Me = 0,00 ppm, ДІ25-75 0,00-0,00 ppm) та здорових добровольців (Me = 0,00 ppm, ДІ25-75 0,00-0,00 ppm, p < 0,01 для обох порівнянь); базальний рівень водню у здорових добровольців та у пацієнтів із СПК-З достовірно не відрізнявся.

4. У пацієнтів з СПК-Д із прискореним ОЦТ вираженість абдомінального болю та здуття живота були достовірно вище, ніж аналогічні показники у пацієнтів з СПК-Д із нормальним ОЦТ (p = 0,04 та p < 0,01 відповідно); вираженість абдомінального болю та здуття живота у пацієнтів з СПК-Д корелює із часом ОЦТ (r = - 0,81 та r = - 0,63 відповідно, p < 0,01 для обох випадків); базальний рівень водню у пацієнтів із СПК-Д корелює з часом ОЦТ (r = - 0,29; p = 0,041) та вираженістю здуття живота (r = 0,30; p = 0,03).

У пацієнтів з СПК-З із сповільненим ОЦТ вираженість абдомінального болю та здуття живота були достовірно вище, ніж аналогічні показники у пацієнтів з СПК-З із нормальним ОЦТ (p < 0,01 для обох порівнянь). У пацієнтів із СПК-З вираженість болю та здуття живота корелює із часом ОЦТ (r = 0,70 та r = 0,62 відповідно, p < 0,01).

5. Вибір препарату для медикаментозного лікування пацієнтів із СПК-Д визначається значенням базального рівня водню. Вибір препарату та дози для медикаментозного лікування пацієнтів із СПК-З залежить від значення часу ОЦТ.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. ЛВДТ можна рекомендувати в клінічну практику як неінвазивний та високоточний метод оцінки порушень МЕФ ШКТ.

2. Оцінювати час ОЦТ слід за наступною градацією: менше 70 хв. -прискорення ОЦТ, 70-140 хв. - нормальний показник ОЦТ, більше 140 хв. - уповільнення ОЦТ.

3. У пацієнтів із СПК-Д вибір препарату для лікування слід здійснювати виходячи із оцінки базального рівня водню: при значенні базального рівня водню менше 5 ppm можна призначати лоперамід, при значенні 5 ppm і вище слід призначити ніфуроксазид.

4. Пацієнтам з СПК-З із нормальним часом ОЦТ для лікування можна застосовувати препарат на основі гідрофільних волокон насіння подорожника овального (Plantago ovata).

5. Пацієнтам з СПК-З із сповільненим ОЦТ для лікування слід застосовувати ітоприд, доза якого залежить від значення часу ОЦТ: при значенні часу ОЦТ до 160 хвилин слід призначати препарат в дозі 150 мг на добу, при значенні часу ОЦТ 160 хв і більше - в дозі 200 мг на добу.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Козлов В. О. Особливості моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту у пацієнтів з непереносимістю фруктози / В. О. Козлов, Г. К. Сизенко // Український науково-медичний молодіжний журнал. - 2010. - № 2. - С. 25-29. (Дисертантом проведено клінічне обстеження та лікування тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготована стаття до друку).

2. Передерий В. Г. Синдром избыточного бактериального роста: от микробиологии до лечения / В. Г. Передерий, В. А. Козлов, А. К. Сизенко // Сучасна гастроентерологія. - 2011. - № 1 (57). - С. 124-130. (Дисертантом проведено клінічне обстеження та лікування тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготована стаття до друку).

3. Пєрєдєрій В. Г. Можливі помилки в інтерпретації результатів водневих дихальних тестів в щоденній практиці гастроентеролога / В. Г. Пєрєдєрій, В. О. Козлов, Г. К. Сизенко // Кримський терапевтичний журнал. - 2010. - № 2 (15). - С.106-111. (Дисертантом проведено клінічне обстеження тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготована стаття до друку).

4. Пєрєдерій В. Г. Ороцекальний транзит. Якому методу діагностики надати перевагу / В. Г. Пєрєдєрій, В. В. Чернявський, В. О. Козлов // Кримський терапевтичний журнал. - 2010. - № 2 (15). - С. 100-105. (Дисертантом проведено клінічне обстеження тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготована стаття до друку).

5. Передерий В. Г. Современные аспекты дифференциальной диагностики синдрома раздраженного кишечника / В. Г. Передерий, К. С. Пучков, В. В. Чернявский, В. А. Козлов, Л. А. Наумова // АВС-Діагностики. - 2010. - № 4 (70). - С. 64-67. (Дисертантом проведений огляд літератури, здійснено ретроспективний аналіз даних, підготована стаття до друку).

6. Козлов В. О. Дослідження моторики шлунково-кишкового тракту за допомогою технології відеокапсульної ендоскопії / В. О. Козлов, М. Г. Достібегян // Український науково-медичний молодіжний журнал. - 2009. - № 3. - С. 124-125. (Дисертантом проведено клінічне обстеження тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготовані тези до друку).

7. Козлов В. О. Синдром подразненого кишечника: диференційований підхід до лікування / В. О. Козлов // Клінічна фармакологія та фармакотерапія. - 2011. - Т. 15, № 1. - С. 13-16. (Дисертантом проведено клінічне обстеження та лікування тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготована стаття до друку).

8. Козлов В. А. Метаболизм кишечных газов и его роль в возникновении гастроинтестинальных симптомов / В. А. Козлов // Український медичний часопис. - 2011. - № 2 (82). - С. 116-118. (Дисертантом проведено клінічне обстеження та лікування тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготована стаття до друку).

9. Пасічник Ю. О. Базальний рівень водню при проведенні лактулозного водневого дихального тесту / Ю. О. Пасічник, В. О. Козлов, К. С. Пучков, О. Ю. Журавель// Український науково-медичний молодіжний журнал. - 2011. - № 2. - С. 101-102. (Дисертантом проведено клінічне обстеження тематичних пацієнтів, аналіз отриманих даних, підготовані тези до друку).

АНОТАЦІЯ

кишечник синдром подразнений лікування

Козлов В. О. Роль та місце лактулозного водневого дихального тесту в діагностиці та лікуванні порушень моторно-евакуаторної функції шлунково-кишкового тракту. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.36 - гастроентерологія. - Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, Київ, 2011.

Дисертація присвячена вивченню порушень МЕФ ШКТ у пацієнтів з СПК за допомогою ЛВДТ.

Вивчені показники діагностичної якості ЛВДТ. Встановлена найбільш точна методика оцінки часу ОЦТ за допомогою даних ЛВДТ. Встановлено нормальні показники часу ОЦТ у здорових волонтерів. Вивчено стан ОЦТ у пацієнтів із СПК. Вивчено зв'язок між вираженістю симптомів СПК та часом ОЦТ, а також базальним рівнем водню. Розроблені підходи до диференційованого лікування СПК в залежності від наявності чи відсутності порушення ОЦТ, від ступеню порушення ОЦТ та від значення базального рівня водню при проведенні ЛВДТ.

Ключові слова: синдром подразненого кишечника, ороцекальний транзит, лактулозний водневий дихальний тест, базальний рівень водню, здуття живота, абдомінальний біль, консистенція калу, частота дефекації.

АННОТАЦИЯ

Козлов В. А. Роль и место лактулозного водородного дыхательного теста в диагностике и лечении нарушений моторно-эвакуаторной функции желудочно-кишечного тракта. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.36 - гастроэнтерология. - Национальный медицинский университет им. А. А. Богомольца, Киев, 2011.

В исследовании принимало участие 209 особ, из них 105 пациентов с СРК и 104 здоровых волонтера.

Оценены диагностические показатели ЛВДТ для определения времени ОЦТ. Чувствительность метода составила 80,65 %, специфичность 84,21 %, позитивное прогностическое значение 88,89 %, негативное прогностическое значение 72,73 %. Время ОЦТ, определенное с помощью ЛВДТ коррелировало с таковым показателем, определенным с помощью видеокапсульной эндоскопии (r = 0,93; p < 0,01).

Установлена норма значения времени ОЦТ, которая составила 70-140 минут.

Изучено состояние ороцекального транзита у пациентов с СРК. У пациентов с СРК-Д мы отмечали ускоренный (68,63 %) либо нормальный (31,37 %) ОЦТ и не наблюдали случаев замедления ОЦТ; у пациентов с СРК-З мы отмечали замедленный (66,67 %) или нормальный (33,33 %) ОЦТ и не наблюдали случаев ускорения ОЦТ.

Исследована зависимость выраженности абдоминальной боли и вздутия живота от состояния ОЦТ. Установлено, что у пациентов с СРК-З с замедленным ОЦТ выраженность указанных симптомов достоверно выше, чем аналогичные показатели у пациентов с нормальным ОЦТ. Аналогично, у пациентов с СРК-Д с ускоренным ОЦТ выраженность абдоминальной боли и вздутия живота достоверно выше, чем те же показатели у пациентов с нормальным ОЦТ.

Изучена связь базального уровня водорода с выраженностью симптомов СРК. У пациентов с СРК-Д обнаружена достоверная корреляция между базальным уровнем водорода и выраженностью вздутия живота (r = 0,7 и r = 0,62 соответственно, p < 0,01 для обоих случаев). У пациентов с СРК-З такой связи обнаружено не было. Показано так же, что базальный уровень водорода у пациентов с СРК-Д был достоверно выше, чем у пациентов с СРК-З и у здоровых добровольцев (p < 0,01 для обоих сравнений). Базальный уровень водорода у здоровых добровольцев и у пациентов с СРК-З достоверно не отличался.

Усовершенствованы и внедрены в клиническую практику подходы к медикаментозному лечению пациентов с СРК в зависимости от таких показателей ЛВДТ, как время ОЦТ и базальный уровень водорода.

Показано, что у пациентов с СРК-Д с базальным уровнем водорода меньше 5 ppm назначение лоперамида приводит к достоверному снижению выраженности абдоминальной боли и вздутия живота. Пациентам с базальным уровнем водорода равным или превышающим значение 5 ppm для достижения клинического эффекта следует назначать нифуроксазид. Диагностическая эффективность данного порогового значения (5 ppm) для выбора тактики лечения составила 94,44 %.

Установлено, что у пациентов с СРК-З с нормальным ОЦТ назначение препарата на основе гидрофильных волокон кожуры семян подорожника овального (Plantago ovata) позволяет достигнуть достоверного снижения выраженности абдоминальной боли и вздутия живота. При замедлении ОЦТ таким пациентам следует назначать итоприд в дозе, которая определяется значением ОЦТ. Исследование показало, что при значении времени ОЦТ менее 160 минут для достижения достоверного снижения выраженности симптомов СРК следует назначить препарат в дозе 50 мг в сутки. При значении ОЦТ 160 и более минут дозу следует увеличить до 100 мг в сутки. Диагностическая эффективность данного порогового значения времени ОЦТ (160 минут) для выбора оптимальной дозы препарата составила 80,56 %.

Ключевые слова: синдром раздраженного кишечника, ороцекальный транзит, лактулозный водородный дыхательный тест, базальный уровень водорода, вздутие живота, абдоминальная боль, консистенция кала, частота дефекации.

ANNOTATION

Kozlov V. О. Role and place of lactulose hydrogen breath test in diagnosis and treatment of gastrointestinal motor function violation. - Manuscript.

Dissertation for the scientific degree of a candidate of medical science in specialty 14.01.36. - gastroenterology. - O. O. Bogomolets National Medical University, Kyiv, 2011.

...