Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.22 - стоматологія

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ І КЛІНІЧНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ЗАСТОСУВАННЯ НЕСТЕРОЇДНИХ ПРОТИЗАПАЛЬНИХ ПРЕПАРАТІВ У КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ГЕНЕРАЛІЗОВАНИЙ ПАРОДОНТИТ

КРИЛОВА Ольга Володимирівна

Харків - 2011

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

генералізований пародонтит хронічний ротовий

АОЗ- антиоксидантний захист

АОС- антиоксидантна система

АФК - активні форми кисню

ВРО- вільнорадикальне окислення

ГІ -гігієнічний індекс

ГП - генералізований пародонтит

ДК- дієновікон'югати

ІL-1в - інтерлейкін-1в

ІL-4 - інтерлейкін-4

ІL-8 - інтерлейкін-8

МДА - малоновий діальдегід

мкмоль/л- мікромоль на літр

ммоль/л- мілімоль на літр

пг/мл- пікограми на мілілітр

ПК- пародонтальна кишеня

ПОЛ - перекисне окислення ліпідів

поч. - початковий

PBI - індекс кровоточивості сосочків

РІ - пародонтальний індекс Расела

РМА - папілярно-маргінально-альвеолярний індекс

РР - ротова рідина

СОД - супероксиддисмутаза

у.о. - умовна одиниця

ФНО-б- фактор некрозу пухлини б

SН-групи- сульфгідрильні групи

ЦОГ - циклооксигеназа

НПЗП - нестероїдні протизапальні препарати

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. За останні десятиріччя спостерігається тенденція до зростання більшості хворих на ГП, який призводить до руйнування опорного апарату щелепно-лицевої ділянки, передчасної втрати зубів та обтяження соматичної патології. Незважаючи на значну кількість способів лікування та лікувальних засобів, що застосовуються у пародонтології, терапія ГП залишається недостатньо ефективною та потребує подальшого вдосконалення (Данилевский Н.Ф., Борисенко А.В., 2000; Самойленко А.В., 2002; Мащенко И.С., 2003; Политун А.М. и соавт., 2003;Назарян Р.С., 2006;Sreenivasan P., 2002; VanDyke T.E., 2005 та ін.).

Для лікування ГП існує досить широкий арсенал протизапальних засобів, серед яких особливе місце посідають нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП). Патогенетично обґрунтованим є застосування НПЗП у ролі інгібіторів циклооксигеназ (ЦОГ), тому що саме ці препарати мають виражені протизапальні властивості (Герелюк В.І., 2001; Зорян Е.В. и соавт., 2002; Чичило О.С., 2002; Курбатова С.С. та співавт., 2006). У сучасній літературі наводяться дані про місцеве та загальне використання НПЗП під час комплексного лікування ГП (Герелюк В.І., 2001; Мащенко И.С., 2003; Соколова І.І., 2009 та ін.). Існують різні думки авторів щодо ефективності різноманітних НПЗП, тому потребує уточнення використання їх для проведення патогенетично спрямованої корекції запального процесу при ГП.

Провідна роль у патогенезі ГП належить інтерлейкінам (ІL). Продукти розпаду бактерій і ліпополісахариди викликають та підтримують запальну реакцію в пародонті з подальшою продукцією великої кількості ІL (Мащенко И.С., 2004, Сукманский О.И., 2005; Мельничук Г.М., 2007; Чумакова Ю.Г., 2007; Рябоконь Є.М. та співав., 2010; Чайковська І.В., 2010; Kesavalu L. etal., 2002; Gemmell E. etal., 2004). Індуковані простагландини (PGE) є свого роду важливими медіаторами деструкції альвеолярної кістки (Хан Р., 2008). Локальна продукція клітинами ІL у вогнищі запалення контролюється PGE₂ (D.M. Reillyetal., 2000), тому інгібування ЦОГ шляхом призначення пацієнтам НПЗП, імовірно, супроводжується імуномодулюючим ефектом.

Стан процесів перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та функціонування антиоксидантної системи (АОС) ротової рідини (РР) є одним з незмінних аспектів вивчення ГП(Белоклицкая Г.Ф., 2000; Лєснухіна Г.Л., 2000; Ярова С.П., Осипенкова Т.С., 2001; Зубачик В.М., 2006; Brock G.R. etal., 2004; Tsai C.C.etal., 2005 та ін.). Поряд з протизапальними, аналгетичними та антипіретичними властивостями останнім часом з'явилися дані про антиоксидантні властивості НПЗП. З цих позицій призначення НПЗП доцільно розглядати у зв'язку з можливістю зміни генерації активних форм кисню (АФК) та потужності антиоксидантного захисту (АОЗ). Враховуючи властивості НПЗП, які здійснюють позитивний вплив на основні патогенетичні ланки ГП, дослідження в цьому напрямку представляються актуальними.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Харківського національного медичного університету по проблемі "Стоматологія" «Удосконалення та розробка нових методів діагностики та лікування хворих з патологією щелепно-лицьової області» (номер держреєстрації 0106U001858). Дисертант є співвиконавцем названої НДР.

Мета дослідження: підвищення ефективності лікування хворих на генералізований пародонтит хронічного перебігу на підставі вивчення патогенетичних механізмів розвитку захворювання й обґрунтування застосування нестероїдних протизапальних препаратів в комплексному лікуванні та оцінення їхньої ефективності.

Поставлено наступні завдання дослідження.

1. Дослідити характер змін (дієновікон'югати та малоновий діальдегід), системи АОЗ (супероксиддисмутаза, каталаза, SH-групи), про- та протизапальних цитокінів (ІL -1, ІL -4, ІL -8, ФНП-) в ротовій рідині у хворих на генералізований пародонт хронічного перебігу початкового-І та І-ІІ ступеня тяжкості.

2. На підставі вивчення динаміки змін показників ПОЛ та АОС оцінити антиоксидантну дію диклофенаку, німесуліду та целекоксибу в комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит хронічного перебігу початкового-І та І-ІІ ступеня тяжкості.

3. Оцінити протизапальну та імуномодулюючу дію інгібіторів циклооксигеназ (диклофенаку, німесуліду та целекоксибу) шляхом вивчення про- та протизапальних цитокінів (ІL -1, ІL -4, ІL -8, ФНП-) в ротовій рідині при лікуванні хворих на генералізований пародонти хронічного перебігу початкового-І та І-ІІ ступеня тяжкості.

4. На підставі клініко-лабораторних показників оцінити терапевтичну ефективність диклофенаку, німесуліду та целекоксібу в комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит хронічного перебігу початкового-І та І-ІІ ступеня тяжкості в найближчі та віддалені терміни спостереження.

Об'єкт дослідження - генералізований пародонтит хронічного перебігу.

Предмет дослідження - ефективність застосування НПЗП у комплексному лікуванні хворих на генералізований пародонтит.

Методи дослідження - клінічні методи обстеження хворих з використанням індексної оцінки стану тканин пародонту, біохімічні, імунологічні методи - для оцінки статусу хворих у динаміці комплексного лікування; статистичні - для визначення вірогідності отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше науково обґрунтовано застосування в медикаментозній терапії у хворих на генералізований пародонтит нестероїдних протизапальних препаратів диклофенаку (неселективний інгібітор ЦОГ), німесуліду (селективний інгібітор ЦОГ-2) та целекоксибу (специфічний інгібітор ЦОГ-2), що дозволяє оптимізувати комплексне лікування пацієнтів.

Уперше вивчено вплив різних НПЗП (диклофенаку, німесуліду та целекоксибу) на процеси ПОЛ та АОЗ в ротовій рідині хворих на генералізований пародонтит хронічного перебігу, показано їхні антиоксидантні властивості. Розкриті механізми антиоксидантної дії нестероїдних протизапальних препаратів при лікуванні хворих на генералізований пародонтит різного ступеня тяжкості.

Уперше комплексно вивчено вплив різних нестероїдних протизапальних препаратів (диклофенаку, німесуліду та целекоксибу) на баланс цитокінівпро- та протизапальної дії.Виявлено, що генералізований пародонтит хронічного перебігу супроводжується порушеннями у системі про- та протизапальних цитокінів. На підставі визначених закономірностей обґрунтовано доцільність використання у терапії комбінованого застосування (місцевого, під капи, та перорально) нестероїдних протизапальних препаратів. Застосування яких у комплексній терапії сприяє нормалізації цитокінового статусу у хворих на генералізований пародонтит.

Виявлено, що при комбінованому застосуванні (місцевому та перорально) нестероїдні протизапальні препарати проявляють протизапальний та антиоксидантний ефекти та нормалізують цитокінову регуляцію в тканинах пародонту, що дозволяє підвищити ефективність лікування захворювання, подовжити термін клінічної ремісії дистрофічно-запального процесу в пародонтальному комплексі. Це істотно знижує загальне медикаментозне навантаження на організм.

Обґрунтовано переваги застосування целекоксибу в комплексній терапії хворих на генералізований пародонтит, що проявляється позитивною динамікою клінічних, біохімічних та імунологічних показників у найближчі та віддалені терміни спостереження.

Практичне значення отриманих результатів. На підставі встановлених закономірностей формування та перебігу ГП різних ступенів тяжкості обґрунтовано застосування НПЗП (диклофенаку, німесуліду та целекоксибу), які мають антиоксидантні властивості.

У хворих на ГП вивчено вміст про- та протизапальних цитокінів в РР, доведено їх патогенетичне значення при цьому захворюванні, а також продемонстрована роль НПЗП у модуляції їх продукції.

Вивчення клінічних, біохімічних та імунологічних аспектів дії НПЗП на перебіг ГП свідчать про можливість підвищення ефективності комплексного лікування хворих на ГП за допомогою зазначених засобів.

Результати комплексного дослідження змін вмісту цитокинів (ІL -1, ІL -4, ІL -8, ФНП-), інтенсивності ПОЛ (МДА і ДК) та АОС (СОД, каталаза, SH-групи) в РР у залежності від ступенів тяжкості ГП хронічного перебігу та динаміки цих показників під впливом лікування можуть використовуватись як діагностичні критерії для оцінювання ступенів тяжкості та ефективності лікування даного захворювання.

Отримані результати дозволяють констатувати ефективність використання тонкостінних індивідуальних пародонтальних кап для пролонгованого місцевого медикаментозного лікування хворих на ГП, які можуть застосовуватися хворими дома, що зменшує кількість відвідувань лікаря.

Результати дослідження впроваджені й використовуються у навчальному процесі на кафедрах терапевтичної стоматології ХНМУ та Вищого державного навчального закладу «Українська медична стоматологічна академія» (м. Полтава), кафедри стоматології ФІПО ХНМУ, кафедри загальної стоматології ФІПО Донецького національного медичного університету ім. М. Горького.

Результати досліджень впроваджені в практичну діяльність у стоматологічних лікувальних установах м. Харкова.

Особистій внесок здобувача. Дисертантом самостійно проаналізовано наукову літературу та патентну інформацію. Особисто проведено клініко-лабораторні дослідження, статистичне опрацювання, аналіз і узагальнення отриманих результатів, оформлення дисертації. Автором самостійно здійснювалось клінічне обстеження та лікування хворих. Спільно з науковим керівником визначено мету та задачі дослідження, сформульовано висновки та практичні рекомендації. У працях, опублікованих у співавторстві, дисертанту належить особиста участь у клініко-лабораторних дослідженнях. Лабораторні дослідження проводилися спільно зі співробітниками ЦНДЛ ХНМУ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на семінарі керівників лікарів-інтернів «Роль сучасних методів діагностики та лікування в підготовці лікарських кадрів» в межах роботи 33, 36 та 38 науково-методичної конференції «Секція «Стоматологія» (Харків, 2006, 2009, 2011), міжнародній науково-практичній конференції «Сучасні методи лікування та профілактики в терапевтичній стоматології, алергології в стоматології» (Полтава, 2007); наукових сесіях ХНМУ, присвячених 202-й та 203-й річниці його застосування та міжвузівській конференції молодих вчених «Медицина третього тисячоліття» (Харків, 2007, 2008), науково-практичній конференції вчених-стоматологів медичних вузів та практичних лікарів-стоматологів Харківської області «Сучасні підходи до діагностики та лікування стоматологічних захворювань» (Харків, 2008), Всеукраїнській науково-методичній конференції з міжнародною участю «Досягнення стоматології та їх впровадження в учбовий процес» з нагоди 30-річчя з дня заснування стоматологічного факультету ХНМУ (Харків, 2008), XIII міжнародної конференції щелепно-лицьових хірургів та стоматологів «Новые технологии в стоматологии» (С.-Петербург, 2008), ювілейній міжнародній науково-практичній конференції «Стоматологія - вчора, сьогодні і завтра, перспективні напрямки розвитку», присвяченій 30-річчю стоматологічного факультету ІФНМУ (Івано-Франківськ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковано в 12 друкованих роботах: 5 статях, з них 3 - у фахових журналах, рекомендованих ВАК України, 6 - в матеріалах і тезах наукових конгресів, зїздів і конференцій. Отримано 1 патент на корисну модель.

Обсяг та структура дисертації. Дисертаційна робота викладена на 161 сторінках комп'ютерного тексту та складається зі вступу, огляду літератури, розділу „Об'єкти та методи дослідження”, розділу власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури, що містить 285джерел, з них 169 - кирилицею та 116- латиницею. Робота ілюстрована 22таблицями та 12 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали і методи дослідження. Результати дисертаційної роботи базуються на клінічному обстеженні, лікуванні та спостереженні 104 хворих на ГП хронічного перебігу різного ступеня тяжкості (поч.-І ступеня - 53 хворих (51 %) та І-ІІ ступеня - 51 хворих (49 %)).Усім хворим було проведене комплексне обстеження тканин пародонта з визначенням індексів: гігієнічний індекс (ГІ) за Федоровим-Володкіною, РМА за Парма (1960), РІ Расела (1956), кровоточивості сосочків (PBI) (Saxer, Mьhlemann, 1975), середнього значення глибини пародонтальних кишень (ПК). Проводили збір РР (для біохімічних та імунологічних досліджень); рентгенографію щелеп (ортопантомограма) і зубів (контактна прицільна рентгенографія).

Для встановлення діагнозу використовували класифікацію захворювань пародонта М.Ф. Данилевського (1994).

Для вивчення ефективності застосування НПЗП у комплексному лікуванні хворих на ГП вони були розподілені на 6 основних груп та 2 групи порівняння.

Перша група порівняння (12 хворих на ГП поч.-І ступеня) та 2 група порівняння (13 хворих на ГП І-ІІ ступеня) отримували базисну терапію.

Перша основна група - 13 хворих на ГП поч.-І ступеня, які отримували на тлі базисної терапії диклофенак натрію двічи на добу по 75 мг - 7 днів. Протягом 5 днів хворі в домашніх умовах зранку приймали всередину 75 мг диклофенаку натрію, а ввечері препарат вводили місцево в дозі 75 мг за допомогою індивідуальних пародонтальних кап протягом 40 хвилин. Наступні 2 доби препарат уводили тільки місцево, за допомогою кап, двічи на добу по 75 мг.

Друга основна група - 12 хворих на ГП І-ІІ ступеня, які отримували на тлі базисної терапії диклофенак натрію 2 рази на добу по 75 мг - 10 днів. Протягом 7 днів хворі приймали препарат всередину та вводили місцево, наступні 3 доби препарат уводили тільки місцево.

Хворі 3 основної групи(14 пацієнтів на ГП поч.-І ступеня) отримували на тлі базисної терапії німесулід двічи на добу по 100 мг - 7 днів. Протягом 5 днів хворі приймали препарат всередину та вводили місцево, наступні 2 доби препарат вводили тільки місцево. Четверта основна група - 13 хворих на ГП І-ІІ ступеня, які отримували на тлі базисної терапії німесулід двічи на добу по 100 мг - 10 днів. Протягом 7 днів хворі приймали препарат всередину та вводили місцево, наступні 3 доби препарат вводили тільки місцево.

Хворі 5 основної групи(14 осіб на ГП поч.-І ступеня) отримували на тлі базисної терапії целекоксиб 2 рази на добу по 100 мг - 7 днів. Протягом 5 днів хворі приймали препарат всередину та вводили місцево, наступні 2 доби препарат вводили тільки місцево. Шоста основна група - 13 хворих на ГП І-ІІ ступеня, які отримували на тлі базисної терапії целекоксиб двічи на добу по 100 мг - 10 днів. Протягом 7 днів хворі приймали препарат всередину та вводили місцево, наступні 3 доби препарат вводили тільки місцево.

Для місцевого застосування НПЗП призначався у вигляді суспензії, приготованої extempore, яка містила 100 мг німесуліду та целекоксибу або 75 мг диклофенаку натрію. Суспензія готувалася шляхом змішування порошку таблетованої форми НПЗП з ізотонічним 0,9 % розчином хлориду натрію. Для місцевого введення суспензії НПЗП використовували пролонгований метод за допомогою індивідуальних тонкостінних пародонтальних кап удосконаленої конструкції (Патент на корисну модель України № 39231).

До комплексного лікування хворих входила загальноприйнята базисна терапія, що включала санацію порожнини рота та професійну гігієну ротової порожнини. Місцеве лікування хворих обох груп порівняння (базисна терапія) розпочинали зізрошення порожнини рота та ПК 0,1 % розчином хлоргексидину біглюконату та ротокана. Для ретельного видалення над- і під'ясенних зубних відкладень використовували мануальний і ультразвуковий методи. М'які зубні відкладення видаляли за допомогою спеціальних щіточок з пастою для зняття зубних відкладень. Після видалення зубних відкладень поверхні коронок зубів ретельно полірували та покривали фторетонійвмісним матеріалом «Стомафтор» (АТ «Стома»).

За потреби усували травматичну оклюзію шляхом корекції прикусу методом вибіркового пришліфування зубів, за наявності рухливості зубів проводили тимчасове або постійне шинування зубів. За показаннями призначали ортопедичне лікування. Здійснювали хірургічне лікування, яке полягало у видаленні зубів, які не мали функціональної цінності. При глибині ПК 4-5 мм додатково застосовували хірургічний метод - кюретаж.

Усіх хворих ознайомлювали з правилами проведення індивідуальної гігієни порожнини рота та давали рекомендації щодо раціональної гігієни порожнини рота. Для чищення зубів рекомендували використовувати зубну пасту «Paradontax. Classic» (GlaxoSmithKline). Для місцевої антимікробної терапії ГП використовували ополіскувачі протягом 2 тижнів. Призначали «Метрогіл-Дента» протягом 14 діб. Усім хворим у ролі загально зміцнюючої терапії призначали вітамінно-мінеральний комплекс “Глутамевіт” по 1 драже на добу протягом 30 днів.

Біохімічні дослідження РР хворих полягали у визначенні рівня ДК за І.Д.Стальною в модифікації В.І. Скорнякова та співавт. (1988), рівня МДА - за Uchiyma M. &Michara M. у модифікації Волчегорського І.А. та співавт. (1997), активності каталази (Барабой В.А. та співавт., 1991), активності СОД (Костюк В.А. та співавт., 1990), вмісту сульфгідрильних (SН) груп з реактивом Елмана (1989).

Імунологічне дослідження полягало у визначенні саліваторної концентрації (пг/мл) прозапальних цитокінів ІL-1в, ІL-8, ФНП-б та протизапального ІL-4 в супернатанті РР yімуноферментному аналізаторі «Labline-90» (Австрія) з використанням тест-систем виробництва ТОВ «Укрмед Дон» (Україна).

Як контроль для біохімічних та імунологічних показників були дані досліджень РР, які проведені у 20 осіб з інтактним пародонтом.

Оцінювання ефективності проведеного лікування здійснювали порівняльним аналізом клінічних, біохімічних та імунологічних показників, які визначались у найближчі терміни (безпосередньо після курсу лікування - 1 місяць), і клінічних та рентгенологічних - у віддалені терміни (через 12 місяців).

Статистичне опрацювання результатів здійснювалося на персональному комп'ютері з використанням програмної системи “Biostat”з визначенням критерію достовірності відмінностей із використанням t-критерію Стьюдента.

Результати досліджень та їх обговорення. У хворих на ГП хронічного перебігу поч.-І ступеня до початку комплексного лікування була виявлена гіперемія та набряк міжзубних і маргінальних, інколи альвеолярних ясен (індекс РМА - від 21,5 ± 1,41 % до 23,92 ± 1,93 %), виражена кровоточивість ясен (від 1,42 ± 0,08 до 1,45 ± 0,09). Глибина ПК хиталася, в середньому, від 1,84 ± 0,08 мм до 1,91 ± 0,09 мм. РІ Расела дорівнювався від 1,21 ± 0,07 до 1,25 ± 0,08. Гігієнічний стан порожнини рота був оцінений як незадовільний 2,27 ± 0,15 - 2,39 ± 0,16 балів.

При об'єктивному огляді хворих на ГП І-ІІ ступеня тяжкості була виявлена гіперемія та набряклість міжзубних і маргінальних, інколи альвеолярних ясен - величина індексу РМА достовірно збільшувалася до інтервалу від 34,69 ± 1,08 % до 36,46 ± 1,18 %. Кровоточивість ясен також прогресивно збільшувалася до 2,33 ± 0,13 - 2,39 ± 0,19. Глибина ПК вагалася, в середньому, від 2,65 ± 0,1 до 2,76 ± 0,15 мм. З посиленням тяжкості запально-дистрофічного процесу РІ Расела збільшувався до 3,16 ± 0,1 - 3,28 ± 0,13. У цілому, у пацієнтів з І-ІІ ступенем ГП гігієнічний стан порожнини рота був поганий (2,57 ± 0,16 - 2,66 ± 0,13 балів).

При використанні диклофенаку в комплексному лікуванні хворих на ГП поч.-І ступеня (1 основна група) був визначений терапевтичний ефект. Під впливом препарату (через 1 місяць) відбувалося істотне зниження (Р < 0,001) кровоточивості ясен (індекс РВІ знизився з 1,45 ± 0,09 до 0,07 ± 0,03), усунення їх набряклості та нормалізація кольору (індекс РМА знизився з 23,92 ± 1,93% до 9,23 ± 0,6 %, Р < 0,001). При цьому істотного впливу на зменшення глибини ПК препарат не надавав. Зменшення глибини ПК було на 23 % - з 1,86 ± 0,09 до 1,44 ± 0,05 мм (Р < 0,001). При базисному лікуванні на - 19 %. При застосуванні диклофенаку знижувалася швидкість утворення зубної бляшки вдвічі (ГІ - з 2,39 ± 0,16 до 1,19 ± 0,05 балів, Р < 0,001), тоді як в групі порівняння (базисне лікування), за однакової якості зняття зубних відкладень очищувальна дія була невірогідно гірша - 1,34 ± 0,07 балів (Р > 0,05). При порівнянні терапевтичної ефективності диклофенаку з групою, що отримувала тільки базисну терапію, виявлено, що під його впливом зниження РІ було в 2,1 рази (з 1,24 ± 0,08 до 0,58 ± 0,06, Р < 0,001), а при базисному лікуванні - в 1,8 рази. Усі показники були недостовірно (Р > 0,05) нижчими, ніж при проведенні базисної терапії.

У хворих на ГП І-ІІ ступеня (2 основна група) про усунення запальних явищ свідчило достовірне (Р < 0,001) зниження індексу РМА (з 36,08 ± 1,0 % до 13,17 ± 0,55 %), відсутність кровоточивості (з 2,39 ± 0,19 до 0,53 ± 0,08) і серозно-гнійного виділення з ПК. Зміна РІ також була помітною: з 3,28 ± 0,13 до 1,69 ± 0,05. Зменшення глибини ПК було на 34 %: з 2,76 ± 0,15 до 1,82 ± 0,12 мм (Р < 0,001). Гігієнічний стан через 1 місяць був добрий: 1,23 ± 0,06 балів. Усі показники були недостовірно (Р > 0,05) нижчими, ніж при проведенні базисної терапії, за винятком ГІ.

При застосуванні німесуліду у хворих на ГП поч.-І ступеня (3 основна група) також був виявлений терапевтичний ефект. Через 1 міс. під впливом німесуліду відбувалося істотне зниження (Р < 0,001) кровоточивості ясен, усунення їхньої набряклості та нормалізація кольору. Індекс РВІ знизився з 1,44 ± 0,1 до 0,06 ± 0,02, а індекс РМА - з 22,43 ± 1,71 до 8,64 ± 0,55 % (Р < 0,001). Зменшення глибини ПК було на 25 %: з 1,89 ± 0,09 до 1,41 ± 0,05 мм (Р < 0,001), а при базисному лікуванні - на 19 %. Знижувалася швидкість утворення зубної бляшки вдвічі (ГІ - з 2,34 ± 0,16 до 1,18 ± 0,04 балів), тоді як в групі порівняння, за однакової якості зняття зубних відкладень, очувальна дія була недостовірно гірша: 1,34 ± 0,07 балів (Р > 0,05). При порівнянні терапевтичної ефективності німесуліду з групою, що отримувала тільки базисне лікування визначено, що під впливом німесуліду зниження РІ було в 2,3 рази (з 1,25 ± 0,08 до 0,55 ± 0,05, Р < 0,001), а при базисному лікуванні -в 1,8 рази. Показники індексу РМА та кровоточивості ясен (РВІ) були вірогідно (Р < 0,05) нижчими, ніж при проведенні базисної терапії, а показники ГІ, глибини ПК та РІ достовірно не різнилися (Р > 0,05).

У хворих на ГП І-ІІ ступеня (4 основна група) про усунення запальних явищ свідчило достовірне (Р < 0,001) зниження індексу РМА (з 35,54 ± 0,94 % до 12,77 ± 0,51 %), відсутність кровоточивості (з 2,35 ± 0,19 до 0,6 ± 0,07) і серозно-гнійного виділення з ПК. Зміна показників РІ також була помітною: з 3,22 ± 0,11 до 1,65 ± 0,04. Зменшення глибини ПК було на 35 %: з 2,69 ± 0,1 до 1,75 ± 0,1 мм (Р < 0,001). Гігієнічний стан порожнини рота через 1 місяць був добрий: 1,23 ± 0,05 балів. Усі показники були достовірно нижчими, ніж при проведені базисної терапії (2 група порівняння), за винятком індексу РВІ та глибини ПК.

При застосуванні целекоксибу у хворих на ГП поч.-І ступеня (5 основна група) через 1 місяць відбувалося істотне зниження (Р < 0,001) кровоточивості ясен (індекс РВІ знизився з 1,42 ± 0,08 до 0,05 ± 0,02), усунення їхньої набряклості та нормалізація кольору (індекс РМА знизився з 23,14 ± 1,52 % до 8,07 ± 0,5 %, Р < 0,001). Зменшення глибини ПК було на 27 %: з 1,91 ± 0,09 до 1,39 ± 0,02 мм (Р < 0,001), а при базисному лікуванні - на 19 %. Знижувалася швидкість утворення зубної бляшки в 1,9 рази (з 2,29 ± 0,15 до 1,19 ± 0,06 балів), тоді як в групі порівняння, очищувальна дія була недостовірно гірша: 1,34 ± 0,07 балів (Р > 0,05). При порівнянні терапевтичної ефективності целекоксибу з групою, що отримувала тільки базисне лікування виявлено, що під впливом німесуліду зниження РІ було в 2,4 рази (з 1,21 ± 0,07 до 0,51 ± 0,04, Р < 0,001), а при базисному лікуванні в -1,8 рази. Усі показники були вірогідно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії, за винятком ГІ та глибини ПК.

Через 1 міс. у хворих на ГП І-ІІ ступеня (6 основна група) про усунення запальних явищ свідчило вірогідне (Р < 0,001) зниження індексу РМА (з 34,69 ± 1,08 до 11,54 ± 0,45 %), відсутність кровоточивості (РВІ - з 2,33 ± 0,13 до 0,56 ± 0,07) та серозно-гнійного виділення з ПК. Зміна РІ також була помітною - з 3,16 ± 0,1 до 1,57 ± 0,04. Зменшення глибини ПК було на 36 % - з 2,73 ± 0,14 до 1,76 ± 0,09 мм(Р < 0,001). Гігієнічний стан був добрий - 1,19 ± 0,05 бали. Усі показники були вірогідно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії за винятком індексу РВІ та глибини ПК.

Таким чином, у результаті проведених клінічних досліджень визначено, що в найближчі терміни спостереження (через 1 міс.) застосування неселективного (конкурентного) інгібітора ЦОГ - препарата диклофенак - надає протизапальну дію при використанні у хворих на ГП поч-І та І-ІІ ступеня тяжкості, але поступається за цією дією селективному інгібітору ЦОГ-2 - препарату німесуліду та специфічному інгібітору ЦОГ-2 - препарату целекоксибу, які чинять більш виражену протизапальну дію та терапевтичний вплив на тканини пародонтального комплексу.

У віддаленні терміни (через 1 рік) у хворих на ГП поч.-І ступеня 1 основної групи (диклофенак) індекс РВІ дорівнював 0,48 ± 0,08, індекс РМА - 11,23 ± 0,7 %, РІ Расела - 0,7 ± 0,05, глибина ПК досягала 1,51 ± 0,03 мм, гігієна порожнини рота була доброю (ГІ - 1,38 ± 0,05 бали). Усі показники були достовірно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії, за винятком глибини ПК та РІ.

У хворих 2 основної групи(диклофенак) з І-ІІ ступенем ГП через 1 рік індекс РВІ дорівнював 1,06 ± 0,11, індекс РМА - 20,17 ± 0,83 %, РІ - 1,84 ± 0,06, глибина ПК досягала 1,95 ± 0,05 мм, гігієна порожнини рота була також доброю (ГІ - 1,43 ± 0,06 бали). Усі показники були вірогідно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії (2 група порівняння), за винятком глибини ПК.

Через 1 рік у хворих на ГП поч.-І ступеня 3 основної групи (німесулід) індекси дорівнювали: РВІ - 0,45 ± 0,08, РМА - 10,79 ± 0,5 %, РІ - 0,68 ± 0,05, глибина ПК досягала 1,48 ± 0,03 мм, гігієнічний стан був добрим (1,4 ± 0,04 бали). Усі показники були достовірно нижче,ніж при проведені базисної терапії за винятком РІ.

У 4 основній групі (німесулід) при І-ІІ ступені ГП через 1 рік індекс РВІ дорівнював 1,12 ± 0,1, РМА - 19,92 ± 0,96 %, РІ - 1,79 ± 0,05, глибина ПК- 1,89 ± 0,05 мм, гігієна порожнини рота була також доброю: 1,45 ± 0,05 бали. Усі показники були вірогідно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії, за винятком РВІ.

Через 1 рік у хворих на ГП поч.-І ступеня 5 основної групи (целекоксиб) індекс РВІ дорівнював 0,44 ± 0,07, РМА - 9,93 ± 0,4 %, РІ - 0,6 ± 0,04, глибина ПК досягала 1,47 ± 0,03 мм, гігієнічний стан був добрим: 1,36 ± 0,04 бали. Усі показники,за винятком РІ,були вірогідно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії.

У хворих 6 основної групи (целекоксиб)з І-ІІ ступенем ГП через 1 рік індекс РВІ дорівнював 0,99 ± 0,09, індекс РМА - 17,85 ± 0,69 %, РІ - 1,69 ± 0,03, глибина ПК- 1,85 ± 0,08 мм, гігієна порожнини рота була також доброю: 1,4 ± 0,06 бали. Усі показники були достовірно нижчими, ніж при проведенні базисної терапії.

У віддаленні терміни (через 1 рік) після лікування хворих на ГП поч.-І ступеня тяжкості протизапальна дія та терапевтичний вплив на тканини пародонту диклофенаку, німесуліду та целекоксибу майже однакова (за показниками ГІ, РМА, РВІ, РІ, глибини ПК). При лікуванні хворих на ГП І-ІІ ступеня терапевтична дія на пародонтальний комплекс целекоксибу більша, ніж у німесуліда та диклофенака.

Віддалені результати (через 12 міс.) комплексного лікування хворих на ГП свідчать, що в досліджених групах був різний відсоток пацієнтів із клінічною ремісією патологічного процесу. При лікуванні хворих на ГП поч.-І ступеня в 1 основній групі (диклофенак) клінічну ремісію діагностували в 69,2 % (у 9 з 13 хворих), в 3 основній групі (німесулід) - в 71,4 % (у 10 з 14 хворих), в 5 основній групі (целекоксиб) - в 71,4 % (у 10 з 14 хворих). У групі порівняння, де застосовували тільки базисну терапію, клінічну ремісію при ГП діагностували в 50 % (у 6 з 12 хворих).

При лікуванні хворих на ГП І-ІІ ступеня в 2 основній групі (диклофенак) клінічну ремісію діагностували в 58,3 % (у 7 з 12 хворих), в 4 основній групі (німесулід) - в 61,5 % (у 8 з 13 хворих), в 6 основній групі (целекоксиб) - в 69,2 % (у 9 з 13 хворих). У групі порівняння, де застосовували тільки базисну терапію, клінічну ремісію діагностували в 46,2 % (у 6 з 13 хворих).

Віддалені результати комплексного лікування хворих на ГП хронічного перебігу свідчать, що в основних групах (поч.-І та І-ІІ ступень), де використовувався диклофенак виявлена клінічна ремісія патологічного процесу у 64 % хворих (у 16 з 25 пацієнтів), при застосуванні німесуліду - у 66,7 % (у 18 з 27 хворих), а при використанні целекоксибу - у 70,4 % (у 19 з 27 хворих). У групі порівняння (базисна терапія) клінічну ремісію діагностували в 48 % (у 12 з 25 хворих).

Результати дослідження ПОЛ та АОС дозволяють зробити висновки щодо впливу НПЗП на різні ланки при лікуванні хворих на ГП різного ступеня тяжкості.

У РР хворих поч.-І ступеня ГП рівні перекисних продуктів (ДК та МДА) були вірогідно підвищені на 47-56 % - ДК та на 43 % - МДА в порівнянні з донорською групою. При І-ІІ ступені ГП вміст ДК перевищував на 86-91 %, а МДА - на 69-70 %.

При застосуванні диклофенаку при поч.-І ступені ГП через 1 місяць вміст вторинного перекисного продукту - МДА в РР дорівнювався 3,99 ± 0,32 мкмоль/л, німесуліду - 3,54 ± 0,39 мкмоль/л, целекоксибу - 4,58 ± 0,37 мкмоль/л (норма - 4,36 ± 0,48 мкмоль/л). При дослідженні НПЗП, здатних знижувати МДА припоч.-І ступені ГП вони розподілилися в такій послідовності:німесулід>диклофенак>целекоксиб. Достовірної різниці між НПЗП та між ними та нормою не спостерігалося (Р > 0,05). Таким чином, ступінь здатності зниження МДА в РР хворих на ГП поч.-І ступеня диклофенака, німесуліда та целекоксиба однакова.

При І-ІІ ступені ГП через 1 місяць вміст МДА в РР при використанні диклофенаку дорівнював 3,45 ± 0,31 мкмоль/л, німесуліду - 3,81 ± 0,39 мкмоль/л, целекоксибу - 4,35 ± 0,19 мкмоль/л. За здатністю знижувати МДА в РР хворих на ГПІ-ІІ ступеня вони розподілилися в такій послідовності:диклофенак>німесулід>целекоксиб. При цьому між диклофенаком та целекоксибом є достовірна різниця (Р < 0,05), а між НПЗП та нормою немає (Р > 0,05).

Вміст ДК в РР хворих на ГП поч.-І ступеня при застосуванні диклофенаку становив 31,33± 2,96 ммоль/л, німесуліду - 14,84 ± 1,58 ммоль/л, целекоксибу - 24,27 ± 1,06 ммоль/л (норма - 18,39 ± 2,57 ммоль/л). Концентрація ДК після проведеного лікування диклофенаком залишалася практично такою як і до лікування. За здатністю знижувати ДК в РР хворих на ГП поч.-І ступеня НПЗП розподілилися в такій послідовності:німесулід>целекоксиб>диклофенак. При цьому між ними буда достовірна різниця: диклофенак-німесулід (Р < 0,001), диклофенак-целекоксиб (Р < 0,05), німесулід-целекоксиб (Р < 0,001).

При І-ІІ ступені ГП вміст ДК в РР при використанні диклофенаку дорівнював 34,11 ± 2,83 ммоль/л, німесуліду - 15,74 ± 1,1 ммоль/л, целекоксибу - 19,76 ± 1,01 ммоль/л. Вміст ДК після проведеного лікування диклофенаком залишався практично таким як і до лікування. За здатністю знижувати ДК при ГП І-ІІ ступеня НПЗП розподілилися так:німесулід>целекоксиб>диклофенак (диклофенак-німесулід (Р < 0,001), диклофенак-целекоксиб (Р < 0,001), німесулід-целекоксиб (Р < 0,05)).

Надлишок продуктів перекисної деструкції руйнує фізико-хімічну структуру клітинних мембран, пригнічує їхні ферментні системи, інактивує цитоплазматичні ферменти, розщеплює АТФ і амінокислоти, а також знижує активність тіолових ферментів, що призводить до розвитку альтеративних і ексудативних процесів.

Вміст в РР хворих SH-груп, які характеризують рівень такої важливої низькомолекулярної антиоксидантної речовини як глутатіон, був значно зниженим і досягав усього 58-61 % (при поч.-І ступені) та 59-61 % (при І-ІІ ступені) значень норми.

Відновлення вмісту SH-груп (не ферментативної ланки АОС) в РР у хворих на ГП поч.-І ступеня при використанні диклофенаку було, в середньому, до 5,91 ± 0,22 мкмоль/л, німесуліду - 5,47 ± 0,24 мкмоль/л, целекоксибу - 6,86 ± 0,25 мкмоль/л (норма - 5,11 ± 0,46 мкмоль/л). При застосуванні целекоксибу спостерігалися найбільш виражені зміни вмісту SH-груп, що достовірно перевищувало норму (Р < 0,006). За здатністю відновлювати вміст SH-груп в РР хворих на ГП поч.-І ступеня НПЗП розподілилися в такій послідовності:целекоксиб>диклофенак>німесулід. При цьому була достовірна різниця:диклофенак-целекоксиб (Р < 0,009) та німесулід-целекоксиб (Р < 0,001).

При І-ІІ ступені ГП вміст SH-груп в РР при використанні диклофенаку дорівнював 4,93 ± 0,19 мкмоль/л, німесуліду - 5,88 ± 0,22 мкмоль/л, целекоксибу - 7,28 ± 0,3 мкмоль/л. При застосуванні целекоксибутеж спостерігалися найбільш виражені зміни вмісту SH-груп, що достовірно перевищувало норму (Р < 0,02). За здатністю відновлювати вміст SH-груп при І-ІІ ступені ГП вони розподілилися в такій послідовності:целекоксиб>німесулід>диклофенак (диклофенак-німесулід (Р < 0,004), диклофенак-целекоксиб (Р < 0,001), німесулід-целекоксиб (Р < 0,001)).

На тлі вираженої інтенсифікації ПОЛ у РР хворих відмічалося пригнічення ферментативної ланки АОЗ. Активність головних антиоксидантних ферментів - СОД та каталази - в РР була достовірно знижена та складала відповідно 69-71 % й 55-64 % нормального рівня при поч.-І ступені ГП та 62-63 % й 54-56 %- при І-ІІ ступені відповідно.

Відновлення АОЗ ферментативної ланки - СОД - в РР у хворих на ГП поч.-І ступеня при використанні диклофенаку було, в середньому, до 5,15 ± 0,2 у.о.,німесуліду - 5,38 ± 0,17 у.о., целекоксибу - 4,80 ± 0,16 у.о. (норма - 4,89 ± 0,37 у.о.). За ступенем антиоксидантної активності ряд НПЗП, здатних відновлювати вміст СОД в РР хворих на ГП поч.-І ступеня, змінюється таким чином: німесулід>диклофенак>целекоксиб (німесулід-целекоксиб, Р < 0,05).

При І-ІІ ступені ГП вміст СОД в РР при використанні диклофенаку дорівнював 4,63 ± 0,19 у.о., німесуліду - 5,75 ± 0,23 у.о., целекоксибу - 5,02 ± 0,24 у.о. За ступенем антиоксидантної активності НПЗП, здатних відновлювати вміст СОД,змінюються таким чином: німесулід>целекоксиб>диклофенак. При цьому між диклофенак-німесулід (Р < 0,001) та німесулід-целекоксиб (Р < 0,05) була достовірна різниця.

СОД діє на початковій "нульовій" стадії ВРО і перешкоджає подальшому ушкодженню АФК клітин і тканин при запальних процесах. Присутність СОД в організмі забезпечує підтримування процесів ВРО на оптимальному рівні. Крім того, реакції, які каталізує СОД, є істотним механізмом регуляції в клітині стаціонарної концентрації ліпо- та водорозчинних антиоксидантів, і, таким чином, гальмують процес надлишкового нагромадження О^2-(Абрамченко В.В., 2001;Стефанов А.В. и соавт., 2004; Muscoli C. еtal., 2003).

Відновлення АОЗ ферментативної ланки - каталази - в РР у хворих на ГП поч.-І ступеня при використанні диклофенаку було, в середньому, до 3,27 ± 0,21 у.о., німесуліду - 3,55 ± 0,25 у.о., целекоксибу - 3,16 ± 0,22 у.о. (норма - 3,51 ± 0,25 у.о.). За ступенем антиоксидантної активності ряд НПЗП, здатних відновлювати вміст каталази, змінюється таким чином: німесулід>диклофенак>целекоксиб. Достовірної різниці між НПЗП та між ними та нормою не спостерігалося (Р > 0,05). Враховуючи це, можна зробити висновок, що ступінь антиоксидантної активності диклофенаку, німесуліду та целекоксибу, здатних відновлювати вміст каталази в РР хворих на ГП поч.-І ступеня однакова.

При І-ІІ ступені ГП вміст каталази в РР при використанні диклофенаку дорівнював 3,37 ± 0,23 у.о., німесуліду - 3,65 ± 0,27 у.о., целекоксибу - 3,48 ± 0,26 у.о. За ступенем антиоксидантної активності ряд НПЗП, здатних відновлювати вміст каталази, змінюється таким чином: німесулід>целекоксиб>диклофенак. Вірогідної різниці між НПЗП і між ними та нормою не спостерігалося (Р > 0,05). Таким чином, ступінь антиоксидантної активності диклофенаку, німесуліду та целекоксибу, здатних відновлювати вміст каталази в РР,при І-ІІ ступені ГП теж однакова.

Підсумовуючи вищевикладене, наочно видно, що при лікуванні хворих на ГП хронічного перебігу різного ступеня тяжкості НПЗП, які були дослідженні, проявляють різний ступінь антиоксидантної активності.

Отримані дані показали, що, незважаючи на повне відновлення активності антиоксидантних ферментів, при використанні диклофенаку в РР хворих з різними ступенями ГП відмічалося відновлення лише рівня вторинних перекисних продуктів - МДА. Концентрація ДК в РР усіх хворих цих груп після проведеного лікування залишалася практично такою як і до лікування.

Звертає на себе увагу той факт, що після проведеного лікування у хворих на ГП, яким застосовували целекоксиб, спостерігалися найбільш виражені зміни вмісту SH-груп. Перевагою тіолсульфідної системи є здатність тіолів проявляти як антирадикальну, так і антиперекисну дію (інактивирують активні форми кисню й перекиси). Антиоксидантна активність SH-груп визначає їх участь в імунних процесах: вони здатні попереджати і знижувати ризик пошкодження тканин вільними радикалами, що продукуються в умовах запалення нейтрофілами і макрофагами, - що вельми актуально при ГП.

Застосування німесуліда підчас протизапального лікування хворих на ГП благодійно впливало на відновлення антиоксидантного потенціалу РР і приводило до зниження інтенсивності перекисних процесів. Німесулід перешкоджає утворенню супероксид-аніон-радікала, що й реалізує його СОД-подібний ефект.

Результати дослідження про- та протизапальних цитокінів в РР дозволяють зробити висновки пропротизапально у діюдиклофенаку, німесуліду та целекоксибу при лікуванні хворих на ГП різних ступенів тяжкості.

До початку лікування було наявне підвищення рівня прозапальногоІЛ-1в в РР більш ніж в 1,5 рази при поч.-І ступені (171,9 ± 9,99 - 178,9 ± 8,67 пг/мл) та в 2 рази - при І-ІІ ступені(221,4± 6,59 227,7± 7,64пг/мл).

При застосуванні диклофенаку у хворих на ГП поч.-І ступеня через 1 місяць концентрація прозапального ІL -1в в РР дорівнювалася 99,16 ± 5,22 пг/мл, німесуліду - 106,8 ± 4,23 пг/мл, целекоксибу - 82,46 ± 6,59 пг/мл (норма - 109,76 ± 10,54 пг/мл). Здатність знижувати концентрацію ІL -1в була такою:целекоксиб>диклофенак>німесулід. Між целекоксибом та німесулідом є вірогідна різниця (Р < 0,005).

При І-ІІ ступені ГП через 1 місяць концентрація ІL -1в в РР при використанні диклофенаку дорівнювалася 107,2 ± 6,23 пг/мл, німесуліду - 113,8 ± 4,9 пг/мл, целекоксибу - 93,51 ± 4,97 пг/мл. За протизапальною дією (за здатністю знижувати ІL -1в)вони розподілилися в такій самій послідовності: целекоксиб>диклофенак>німесулід. Між целекоксибом та німесулідом є вірогідна різниця (Р < 0,008).

При аналізі змін іншого прозапального цитокіна - ФНП-б в РР хворих на ГП виявлений його достовірний надлишок, причому рівень накопичення його збільшувався по мірі наростання ступеня захворювання. При поч.-І ступені ГП вміст його в РР коливався від 62,77 ± 4,56 до 67,65 ± 3,05 пг/мл, при І-ІІ ступені - від 86,65 ± 3,86 до 89,24 ± 5,0 пг/мл (норма - 23,94 ± 3,71 пг/мл).

Вміст ФНП-б в РР хворих на ГП поч.-І ступеня при застосуванні диклофенаку встановив 10,78 ± 1,64 пг/мл, німесуліду - 24,11 ± 1,54 пг/мл, целекоксибу - 26,7 ± 2,03 пг/мл. Застосування диклофенаку дозволяє достовірно зменшити вміст цього цитокіна в 1,5-2 рази нижче, ніж у нормі. Таким чином, дослідження НПЗП, здатних знижувати концентрацію ФНП-б показало, що вони розподілилися так: диклофенак>німесулід>целекоксиб. Між диклофенак-німесулід (Р < 0,001) та диклофенак-целекоксиб (Р < 0,001) буда вірогідна різниця.

При І-ІІ ступені ГП при використанні диклофенаку вміст ФНП-б в РР був 15,58 ± 2,38 пг/мл, німесуліду - 28,51 ± 1,72 пг/мл, целекоксибу - 30,73 ± 2,19 пг/мл. За протизапальною дією (за здатністю знижувати ФНП-б) вони розподілилися в такій самій послідовності: диклофенак>німесулід>целекоксиб. Між диклофенак-німесулід (Р < 0,001) та диклофенак-целекоксиб (Р < 0,001) була вірогідна відмінність.

Разом з IL-1в та ФНП-б у хворих досліджуваних груп в РР було виявлено підвищення рівня IL-8 (норма - 50,41 ± 4,67 пг/мл) до 118,7 ± 3,29 - 127,8 ± 4,24 пг/мл при поч.-І ступені та до 103,3 ± 4,1 - 110,3 ± 3,8 пг/мл - при І-ІІ ступені.

Відновлення концентрації регуляторного ІL -8 в РР у хворих на ГП поч.-І ступеня при застосуванні диклофенаку було в середньому до 57,54 ± 4,01 пг/мл, німесуліду - 62,9 ± 1,72 пг/мл, целекоксибу - 65,34 ± 2,16 пг/мл. За ступенем зниження концентрацію ІL -8 ряд НПЗП змінюється таким чином: диклофенак>німесулід>целекоксиб. Достовірної різниці між НПЗП не спостерігалося (Р > 0,05). Однак, застосування німесуліду та целекоксибу не знижує концентрацію ІL-8 в РР до показників, які достовірно не різнилися від норми (Р < 0,05). Враховуючи це, можна зробити висновок, що ступінь здатності знижувати ІL -8 в РР хворих на ГП поч.-І ступеня у диклофенака перевищує німесулід та целекоксиб.

При І-ІІ ступені ГП вміст ІL -8 в РР при використанні диклофенаку дорівнював 58,61 ± 4,16 пг/мл, німесуліду - 55,3 ± 3,3 пг/мл, целекоксибу - 67,35 ± 3,61 пг/мл. За протизапальною дією (по здатності знижувати ІL -8) НПЗП розподілилися в такій послідовності: німесулід>диклофенак>целекоксиб. При цьому між німесулід-целекоксиб (Р < 0,02) була вірогідна різниця. Однак, застосування целекоксибу не знижує концентрацію ІL -8 в РР до показників, які достовірно не різнилися від норми (Р < 0,05). Таким чином, ступінь здатності знижувати ІL -8 в РР хворих на ГП І-ІІ ступеня у німесуліда та диклофенака перевищує целекоксиб.

Рівень протизапального IL-4 в РР був значно нижчий, ніж у здорових осіб (189,29 ± 14,76 пг/мл), що свідчить про ослаблення протизапального захисту. Його вміст при ГП поч.-І ступеня дорівнював - 131,2 ± 6,69 - 135,6 ± 7,47 пг/мл, при І-ІІ ступені - 113,7 ± 7,13 - 120,4 ± 7,19 пг/мл. Цей IL здатний блокувати спонтанну й індуковану продукцію інших цитокінів, таких як IL-1в, IL-8 та ФНП-б, тому зниження його при хронічному запальному процесі слід розглядати як несприятливу ознаку.

Відновлення вмісту ІL-4 в РР у хворих на ГП поч.-І ступеня при використанні диклофенаку було в середньому до 252,3 ± 10,36 пг/мл, німесуліду - до 211,5 ± 10,36 пг/мл, целекоксибу - до 174,9 ± 8,31 пг/мл (норма - 189,29 ± 14,76 пг/мл). За ступенем протизапальної активності ряд НПЗП здатних підвищати концентрацію ІL -4 змінюється так: диклофенак>німесулід>целекоксиб (диклофенак-німе-сулід (Р < 0,01), диклофенак-целекоксиб (Р < 0,001), німесулід-целекоксиб (Р < 0,01)).

При І-ІІ ступені ГП вміст ІL -4 в РР при використанні диклофенаку підвищився до 245,4 ± 12,92 пг/мл, німесуліду - 201,6 ± 10,71 пг/мл, целекоксибу - 182,4 ± 9,02 пг/мл. Таким чином, за ступенем протизапальної активності ряд НПЗП здатних підвищувати концентрацію ІL -4 змінюється таким же чином: диклофенак>німесулід>целекоксиб. При цьому між диклофенак-німесулід (Р < 0,015) та диклофенак-целекоксиб (Р < 0,001) буда достовірна різниця.

При дослідженні цитокінів в РР хворих на ГП було виявлено гіперпродукцію прозапальних цитокінів (IL-1в, IL-8 і ФНП-б), які є головними компонентами прогресування запалення в тканинах пародонту, які дають всілякі біологічні ефекти (індукція запальних медіаторів, резорбція кісткових структур та ін.). Експресія прозапальних IL була більш виражена, ніж протизапального IL-4. Наявний дисбаланс в системі цитокінової регуляції у бік прозапальної ланки свідчить, що захисні механізми при ГП слабшають за рахунок зниження активності гуморального імунітету. Зниження рівня протизапального IL-4 на 28-31 % при поч.-І та на 36-40 % - при І-ІІ ступені могло бути пов'язано з виснаженням компенсаторних механізмів, направлених на зменшення його стимулюючої дії на гуморальні чинники протимікробного захисту. Відомо, що ендотоксини грамнегативних бактерій - ліпосахариди є найбільш сильними стимуляторами продукції макрофагами прозапальних цитокінів. Масивний локальний їх викид перетворює захисні реакції на некеровані, а механізми їх розвитку в патологічні, що викликає пошкодження тканин пародонту і резорбцію кістки.

При відносно благополучному клінічному прояві ГП (поч.-І ступень) спостерігалися помірні викиди в РР IL-1в та ФНП-б, що дозволило в період клінічної ремісії забезпечити повну нормалізацію в РР рівнів цитокінів, що вивчалися, за допомогою НПЗП, таких як німесулід, целекоксиб та диклофенак натрію. При більш тяжкому перебігу ГП (І-ІІ ступень) відмічалося більш виражене підвищення рівнів прозапальних цитокінів, що свідчить про виражене прогресування захворювання, розбалансування ланок імунної системи. Гіперпродукція прозапальних цитокінів у хворих на ГП була обумовлена, найвірогідніше, збільшенням їх синтезу при стимуляції патогенними мікроорганізмами проліферації кліток-продуцентів і недостатньою ефективністю відповідних інгібіторів.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі подано теоретичне узагальнення та клініко-лабораторно обґрунтоване нове вирішення актуального науково-практичного завдання - підвищення ефективності комплексного лікування хворих на ГП хронічного перебігу на основі обґрунтування застосування НПЗП (неселективного інгібітора ЦОГ - диклофенака, селективного інгібітора ЦОГ-2 - німесуліда та специфічного інгібітора ЦОГ-2 - целекоксиба) та оцінення їхньої ефективності.

1. Для хворих на ГП характерними є виражені зміни у РР ПОЛ, АОЗ і про- та протизапальних цитокінів, які наростають зі збільшенням ступеня тяжкості захворювання. Зміни АОЗ полягають у зниженні як ферментативної (СОД, каталаза), так і неферментативної ланки (SН-групи) та збільшенні інтенсивності ПОЛ (ДК та МДА). Визначено вірогідне зростання вміступрозапальних (IL-1в, ФНП-б, IL-8) та зниження протизапального (IL-4) цитокінів.

2. НПЗП проявляють різний ступінь антиоксидантної активності. Здатність відновлювати вміст SH-груп при поч.-І ступені ГП НПЗП розподілилися в такій послідовності: целекоксиб>диклофенак>німесулід, а І-ІІ ступеня в наступній - целекоксиб>німесулід>диклофенак. Ряд НПЗП, здатних відновлювати вміст СОД при ГП поч.-І ступеня, змінюється таким чином:німесулід>диклофенак>целекоксиб, а І-ІІ ступеня - німесулід>целекоксиб>диклофенак. Здатність відновлювати вміст каталази в РР хворих на ГП як початкового-І ступеня, так і І-ІІ ступеня однакова.

3. Ступінь здатності знижувати МДА в РР хворих на ГП поч.-І ступеня диклофенака, німесуліда та целекоксиба однакова, а І-ІІ ступеня вони розподіл був таким: диклофенак>німесулід>целекоксиб. Здатність знижувати ДК як поч.-І, так і І-ІІ ступеня ГП, досліджувані НПЗП розподілилися в такій послідовності: німесулід>целекоксиб>диклофенак. Незважаючи на повне відновлення активності антиоксидантних ферментів при використанні диклофенаку, зафіксовано відновлення лише рівня вторинних перекісних продуктів - МДА. Концентрація ДК після проведеного лікування залишалася практично такою самою як і до лікування.

4. Застосування НПЗП у комплексній терапії ГП сприяє нормалізації цитокінового дисбалансу, про що свідчить достовірне зниження вмісту в РР ФНП-б, IL-1в, IL-8 та зростання рівня IL-4. Використання диклофенаку достовірно зменшує вміст ФНП-б в 1,5-2 рази, ніж у здорових осіб, а німесуліду та целекоксибу - до показників, які не відрізняються від норми (Р > 0,05). Застосування цих НПЗП зменшує вміст IL-1в, що вірогідно не відрізняється від норми (Р > 0,05). Диклофенак зменшує вміст IL-8 до показників, які не відрізняються від норми (Р > 0,05), при застосуванні німесуліду при поч.-І ступені вміст IL-8 вірогідно перевищував норму на 25 % (Р < 0,05), а при застосуванні целекоксибу - на 30 % (при поч.-І) та 34 % (при І-ІІ ступені) (Р < 0,05). Застосування в терапіїдиклофенаку дозволяє підвищити вміст протизапального IL-4 вище норми на 30-33 % (Р < 0,05), а німесуліду та целекоксибу - до показників, які достовірно не відрізняються від норми (Р > 0,05).

5. Дослідження вмісту в РР про- та протизапальних цитокінів дозволило розподілити НПЗП за протизапальною та імуномоделюючою дією при лікуванні хворих на ГП різних ступенів тяжкості. За здатністю знижувати концентрацію прозапального ІЛ-1в як поч.-І, так і І-ІІ ступеня НПЗП розподілилися в такій послідовності: целекоксиб>диклофенак>німесулід. Відносно зниження ФНП-б препарати розподілилися так: диклофенак>німесулід>целекоксиб. За ступенем зниження ІЛ-8 у хворих на ГП поч.-І ступеня ряд НПЗП змінюється так: диклофенак>німесулід>целекоксиб, а при І-ІІ ступені - німесулід>диклофенак>целекоксиб. Ряд НПЗП, здатних підвищувати протизапальний ІЛ-4, у двох групах змінюється таким чином: диклофенак>німесулід>целекоксиб.

...