Фармакологічна корекція біоенергетичних процесів у печінці тварин, отриманих від стрес-уражених попередників

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. У сучасних екологічних умовах провідними негативними факторами впливу на людину є хронічний соціальний стрес та тривале іонізуюче г-опромінення малими дозами [Петриченко О.О., 2010]. Несприятливий стан екології та соціально-побутових умов проживання, які вони формують, сприяють поширенню серед населення різних видів соматичної патології [Кашкалда Д.А., Бориско Г.А., 2008; Коренєв М.М. та ін., 2009]. Тому пошук шляхів фармакологічної корекції наслідків поєднаного впливу іонізуючої радіації та факторів, які викликають хронічний стрес, -- одна з актуальних проблем експериментальної фармакології [Барабой В.А., 2006].

Більш як 40 % онкологічних хворих призначають радіотерапію при лікуванні злоякісних новоутворень. Однак ефективність такого лікування зменшують ранні та пізні ускладнення, пов'язані з місцевим або загальним опроміненням [Greenberger J.S., 2009]. Тому актуальною є розробка методів фармакологічного запобігання небажаним наслідкам радіотерапії, які б захищали здорові тканини, тим же часом не знижували чутливість до опромінення пухлин [Weiss J.F., Landauer M.R., 2009].

Мета і завдання дослідження. Мета роботи -- підвищити ефективність фармакологічної корекції порушень біоенергетичних процесів у печінці нащадків стрес-уражених і г-опромінених тварин.

Для досягнення зазначеної мети розв'язувалися такі завдання:

1. Розробити патогенетичне обґрунтування фармакологічної корекції порушень морфофункціональних властивостей тканин печінки при відтворенні хронічного стресу у -опромінених щурів і в постнатальному онтогенезі їх нащадків першого покоління.

2. Порівняти ефективність монотерапії тіотриазоліном, б-ліпоєвою кислотою та їх комбінованого застосування для запобігання зрушенням енергетичного обміну в печінці та еритроцитах, порушенням морфофункціональних властивостей гепатоцитів та еритроцитів при поєднаній дії -опромінення та хронічного емоційно-больового стресу.

3. Дослідити ефективність комбінованого застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну для запобігання зрушенням енергетичного обміну та порушенням морфофункціональних властивостей гепатоцитів та еритроцитів у тварин, отриманих від -опромінених та стрес-уражених щурів.

4. Дослідити ефективність комбінованого застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну для запобігання порушенням енергетичного обміну і морфофункціональних властивостей гепатоцитів та еритроцитів при відтворенні хронічного стресу у тварин, отриманих від -опромінених і стрес-уражених щурів.

1. Матеріали та методи дослідження

Експериментальні дослідження проведені на 21 зародку та 406 самцях щурів лінії Вістар розведення експериментально-біологічної клініки ОНМедУ, згідно з науково-практичними рекомендаціями з утримання лабораторних тварин та роботи з ними [Кожем'якін Ю. М. та ін., 2002]. Комісією з біоетики ОНМедУ встановлено відсутність порушень норм біоетики під час проведення досліджень (протокол № 63 від 21.03.08 р.)

Відповідно до мети та завдань дослідження експеримент складався з трьох частин. У першій частині роботи досліджували ефективність монотерапії тіотриазоліном, б-ліпоєвою кислотою та їх комплексного призначення для запобігання наслідкам поєднаної дії г-опромінення та хронічного емоційно-больового стресу. Відповідно до цього 119 тварин розподілили на групи: 1) інтактні тварини; 2) г-опромінені щури; 3) щури з відтвореним хронічним емоційно-больовим стресом; 4) г-опромінені та стресовані щури; 5) щури, стресовані та г-опромінені, яким призначали тіотриазолін; 6) щури, стресовані та г-опромінені, яким призначали б-ліпоєву кислоту; 7) щури, стресовані та г-опромінені, яким призначали б-ліпоєву кислоту та тіотриазолін.

У другій частині роботи досліджували можливість комбінованого застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну для профілактики розвитку негативних наслідків впливу г-опромінення та хронічного стресу в поколіннях радіаційно- та стрес-уражених щурів. Дослідних тварин (21 зародок і 147 щурів) розподілили на групи: 1) зародки та дводенні щури, 14-, 30-, 90-денні тварини; 6-, 12- та 24-місячні щури, отримані від інтактних тварин; 2) зародки та 2-, 14-, 30-, 90-денні тварини; 6-, 12- та 24-місячні щури, отримані від г-опромінених і стрес-уражених попередників; 3) зародки та щури віком 2, 14, 30 і 90 діб; 6, 12 та 24 міс, отримані від г-опромінених і стрес-уражених тварин (попередники щурів даної групи отримували експериментальну комплексну терапію б-ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном); 4) тварини віком 30 діб, отримані від -опромінених і стрес-уражених попередників: підгрупа І -- нащадки тварин, які не отримували експериментальну терапію перед спарюванням; підгрупа ІІ -- нащадки тварин, які отримували експериментальну терапію. У групі визначали кількість тварин з нестабільністю генетичного апарату у нащадків лікованих і нелікованих щурів.

У третій частині роботи досліджували перебіг загального адаптаційного синдрому у 42 статевозрілих щурів, отриманих від радіаційно- та стрес-уражених щурів таких груп: 1) тварини віком 90 діб, отримані від г-опромінених і стрес-уражених щурів. У тварин даної групи відтворювали хронічний емоційно-больовий стрес; 2) щури віком 90 діб, отримані від г-опромінених і стрес-уражених щурів. У тварин даної групи відтворювали хронічний емоційно-больовий стрес і призначали їм експериментальну терапію б-ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном.

Експериментальних тварин піддавали тотальному -опроміненню на гамма-терапевтичній установці АГАТ-Р («ВНИИРТ», Росія) по 0,1 Гр за сеанс, кожні 72 год до досягнення сумарної дози 1,0 Гр. Хронічний емоційно-больовий стрес відтворювали шляхом щоденної тригодинної дії електричного струму силою 6 мА протягом 18 діб [Desiderato O. et al., 1974]. При цьому стадія тривоги тривала протягом перших 4 діб, з 5-ї по 14-ту добу спостерігалася стадія резистентності, після 15-ї доби стресогенного впливу розвивалася стадія виснаження [Стефанов О. В., 2002].

Монотерапію тіотриазоліном (2,5 % розчин для ін'єкцій, “Arterium”, Україна) проводили за схемою: по 9,0 мг/кг маси тіла на добу внутрішньовенно з 1-ї по 17-ту добу відтворення хронічного стресу. Монотерапію ліпоєвою кислотою (розчин для ін'єкцій: в 24 мл розчину 755 мг ліпоєвої кислоти етилендіамінової солі, що відповідає 600 мг ліпоєвої кислоти, “Berlin Chemie”, Німеччина) проводили за схемою: по 7,5 мг/кг маси тіла на добу внутрішньовенно з 1-ї по 17-ту добу відтворення хронічного стресу. Експериментальна терапія із застосуванням обох препаратів за схемою: б-ліпоєва кислота по 7,5 мг/кг маси тіла на добу з 1-ї по 17-ту добу відтворення хронічного стресу та тіотриазолін по 9 мг/кг маси тіла на добу з 1-ї по 17-ту добу відтворення хронічного стресу. Призначення б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну проводили на підставі рекомендацій вибору дози лікарської речовини для клінічних випробувань [Стефанов О.В., 2002]. Розрахунок дози базувався на співвідношенні між масою і поверхнею тіла людини і тварини. При цьому виходили з того, що мінімальна ефективна доза, співвіднесена до площі тіла, у людини та тварин однакова [Стефанов О.В., 2002].

У гомогенатах тканин печінки та в еритроцитах спектрофотометрично визначали вміст АТФ за методом [Yaworek D. et al., 1974]. Вміст АДФ і АМФ визначали шляхом проведення піруваткіназної, а на другому етапі -- міокіназної реакцій [Yaworek D. et al., 1974].

Для морфологічних досліджень брали шматочки печінки, заливали парафіном відповідно до загальноприйнятої гістологічної методики [Саркисов Д.С., Перов Ю.Л., 1996]. Зрізи забарвлювали гематоксилін-еозином, визначали мітотичну активність, кількість фігур патологічних мітозів. Для дослідження вмісту глікогену в гепатоцитах ставили PAS-реакцію [Саркисов Д.С., Перов Ю.Л., 1996]. Функціональну активність ядер гепатоцитів визначали за методом диференційованого забарвлення ядер із різною функціональною активністю [Яцковский А.Н., 1987]. Зрізи досліджували методом світлової мікроскопії на мікроскопі “Carl Zeiss Axiostar plus”, обладнаному системою відеоаналізу зображень з використанням програми «ВидеоТесТ-Мастер Морфология» (ТОВ «ВидеоТест», Росія). Про наявність у нащадків -опромінених та стрес-уражених щурів нестабільності геному судили за зростанням кількості поліхроматофільних еритроцитів із мікроядрами в кістковому мозку дослідних тварин [Стефанов О.В., 2002].

Перекисну резистентність еритроцитів визначали за відсотком гемолізованих еритроцитів при додаванні до еритроцитарної маси 2,4 % перекису водню [Покровский А.А., Абраров А.А., 1964].

Одержані результати піддавали статистичній обробці із застосовуванням дисперсійного аналізу, критерію Ньюмена -- Кейлса, кластерного аналізу [Герасимов А.Н., 2007].

2. Результати дослідження

Проведеними дослідженнями з'ясовано, що г-опромінення перед відтворенням хронічного стресу порушує перебіг загального адаптаційного синдрому, що виявлялося в змінах динаміки вмісту макроергічних сполук у печінці та еритроцитах, а також структурно функціональних властивостей гепатоцитів на різних стадіях хронічного стресу.

У тварин, які зазнали фракційного г-опромінення перед відтворенням хронічного стресу, порівняно зі стрес-ураженими неопроміненими щурами, в тканинах печінки містилося менше АТФ на стадії тривоги -- на 10 %, резистентності -- на 25,1 %, виснаження -- на 27,7 %; в еритроцитах на стадії резистентності -- на 19,2 %, виснаження -- на 21,5 %. У печінці та еритроцитах на стадіях резистентності та виснаження містилося менше АДФ. Разом із цим, у печінці на стадіях тривоги і резистентності, а в еритроцитах на стадії виснаження містилося більше АМФ відповідно на 10,7; 17,2 і 10,9 % (р<0,05).

Більш виразні порушення енергетичного обміну у г-опромінених і стрес-уражених щурів супроводжувалися і більш виразними змінами морфофункціональних властивостей гепатоцитів. У -опромінених перед відтворенням стресу щурів порушувалась кінетика клітинних популяцій гепатоцитів. На стадії тривоги хронічного стресу кількість гепатоцитів з високою і проміжною активністю ядер була меншою відповідно на 12,9 і 77,5 %, ніж у стрес-уражених неопромінених щурів. При цьому більшою була кількість гепатоцитів з низькою функціональною активністю ядер -- на 16,5 % (р<0,05). Максимальні відмінності спостерігали на стадії виснаження стресу, коли у -опромінених щурів, порівняно з неопроміненими, кількість гепатоцитів з високою активністю -- була меншою на 17,7 %, з проміжною активністю -- вищою на 31,3 %, з низькою -- вищою на 53,8 % (р<0,05).

Поєднана дія г-опромінення та хронічного стресу викликає більш глибокі порушення поділу гепатоцитів. На стадії тривоги хронічного стресу у -опромінених щурів, порівняно з неопроміненими, мітотична активність була вищою на 31,1 %, на стадіях резистентності та виснаження -- меншою відповідно на 11,5 і 27 % (р<0,05). Паралельно з цим відбувалося зростання кількості фігур патологічних мітозів: на 1, 2 і 3-й стадіях стресу відповідно у 8, 17 та 3,3 разу (р<0,05). У сукупності виявлені зрушення свідчать про дезінтеграцію механізмів пристосування гепатоцитів до дії хронічного стресу у -опромінених щурів.

Таким чином, фармакологічна корекція радіаційно- та стресіндукованих порушень енергетичного обміну та морфофункціональних властивостей гепатоцитів та еритроцитів повинна бути спрямована на корекцію порушень забезпечення тканин макроергічними сполуками, а також запобігання ушкодженню генетичного апарату клітин, нормалізацію процесів регенерації. Виходячи з цього, для експериментальної терапії запропонували і патогенетично обґрунтували поєднане застосування -ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну.

Дослідження ефективності застосування б-ліпоєвої кислоти, тіотриазоліну та їх сумісного введення виявило більшу ефективність останнього. Щодо відмінностей між ефективністю монотерапії -ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном слід зазначити таке. На стадії тривоги хронічного стресу б-ліпоєва кислота запобігає зростанню вмісту АМФ, при цьому збільшується вміст АДФ на 16,0 % і АТФ на 14,0 % у тканинах печінки, порівняно з нелікованими радіаційно- та стрес-ураженими тваринами (р<0,05). Тіотриазолін не спричиняє статистично достовірних зрушень, що пояснюється необхідністю певного часу для реалізації його ефектів (рис. 1). На стадії резистентності та виснаження ефекти монотерапії б-ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном зіставлювані кількісно та за напрямом. Але при їх комбінованому застосуванні демонструвалось більш ефективне запобігання порушенням біоенергетичних процесів у печінці.

У свою чергу, в еритроцитах тіотриазолін не виявив здатності ефективно запобігати порушенням енергетичного обміну на стадії тривоги та резистентності хронічного стресу. Порівняно з монотерапією тіотриазоліном, б-ліпоєва кислота забезпечувала більший -- на 19,6 % -- вміст АТФ в еритроцитах на стадії резистентності (р<0,05). На стадії резистентності та виснаження хронічного стресу поєднане застосування препаратів виявилося більш ефективним, ніж монотерапія.

Виявлені зрушення свідчать про те, що б-ліпоєва кислота здатна запобігати порушенням енергетичного обміну більш оперативно, ніж тіотриазолін, і на рівні всього організму; ефективність тіотриазоліну на рівні організму менша. Останнє підтверджується змінами перекисної резистентності еритроцитів при різній експериментальній терапії. Тіотриазолін лише на стадії виснаження запобігає зменшенню перекисної резистентності еритроцитів, тимчасом як б-ліпоєва кислота -- вже на стадії тривоги. Перекисна резистентність еритроцитів на стадії виснаження хронічного стресу при поєднаному застосуванні зазначених препаратів була вищою на 32,1 та 42,5 %, ніж при монотерапії б-ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном відповідно (р<0,05).

Проведеними дослідженнями вперше виявлені властивості комбінованого застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну запобігати порушенням кінетики клітинних популяцій. Монотерапія тіотриазоліном і б-ліпоєвою кислотою на всіх стадіях стресу виявилася менш ефективною, ніж їх комбіноване застосування. Так, на стадії виснаження кількість гепатоцитів при комбінованому застосуванні зазначених препаратів була більшою на 11,1 %, ніж при монотерапії тіотриазоліном; на 15,9 %, ніж при терапії б-ліпоєвою кислотою, та на 37,9 % порівняно з нелікованими тваринами. При цьому меншою була кількість гепатоцитів з ядрами з низькою функціональною активністю відповідно на 16,8 і 39,6 %, ніж при лікуванні тіотриазоліном і б-ліпоєвою кислотою, та в 2,2 разу меншою, порівняно з нелікованими тваринами (р<0,05). На фоні комбінованої терапії на стадії виснаження хронічного стресу меншою була кількість патологічних мітозів на 35,4 %, ніж при монотерапії б-ліпоєвою кислотою, і в 2,9 разу, ніж при застосуванні тіотриазоліну (р<0,05).

Ефективність поєднаного застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну, порівняно з монотерапією, можна пояснити сумацією їх ефектів, а саме впливом тіотриазоліну на перебіг лактат-дегідрогеназної реакції гліколізу та аспартат-малатну систему перенесення відновлювальних еквівалентів від цитозольного НАДН у мітохондріальний матрикс [Мазур И.А., 2007]. б-Ліпоєва кислота впливає на окиснювальне декарбоксилування піровиноградної кислоти та перебіг циклу Кребса -- амід б-ліпоєвої кислоти у складі б-кетоглутаратдегідрогеназного комплексу, сприяє утворенню високоенергетичної сполуки сукциніл-КоА [Лук'янчук В.Д., 2003].

Привертають увагу різні за напрямком зміни мітотичної активності та кількості патологічних мітозів на фоні монотерапії б-ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном. Слід зазначити, що у нелікованих тварин поступово зменшувалась мітотична активність гепатоцитів (до 36,4 % від показників інтактних тварин) і зростала вдев'ятеро кількість патологічних мітозів, з максимумом на стадії виснаження хронічного стресу (р<0,05). Застосування тіотриазоліну зменшувало пригнічення мітотичної активності гепатоцитів (68,6 % від показників інтактних тварин, р<0,05) і зростання кількості патологічних мітозів на стадії виснаження хронічного стресу, але напрямок зрушень був такий же, як у нелікованих щурів. На відміну від тіотриазоліну, б-ліпоєва кислота стабілізує мітотичну активність на певному рівні, що супроводжувалося втричі меншою кількістю патологічних мітозів, ніж у нелікованих тварин, і вдвічі меншою, ніж при монотерапії тіотриазоліном (р<0,05).

Сумація ефектів б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну при застосуванні їх комбінації наближає зміни мітотичної активності до таких у стрес-уражених неопромінених тварин (див. рис. 2), тобто наближає динаміку змін мітотичної активності до таких при перебігу загального адаптаційного синдрому.

Пригнічення на 29,3 % мітотичної активності на стадії тривоги хронічного стресу порівняно з інтактними тваринами з метою запобігання патології поділу. Подальше зростання мітотичної активності на стадії резистентності на 12,0 % порівняно зі стадією тривоги хронічного стресу з метою відновлення і репарації ушкоджень (р<0,05). Нарешті, пригнічення мітотичної активності на стадії виснаження хронічного стресу спричинене виснаженням енергетичних ресурсів. Зменшення мітотичної активності в умовах активації вільнорадикального окиснення відбувається з метою запобігання патології клітинного поділу [Барабой В.А., 2006]. Нормалізація реакції гепатоцитів на тривалий вплив стрес-індукуючих факторів сприяє у 4,7 разу меншій кількості патологічних мітозів, порівняно з нелікованими тваринами (р<0,05).

Відомо, що іонізуюча радіація в малих дозах може викликати нелетальні ушкодження генетичного апарату, які можуть бути успадковані [Гриневич Ю.А., Демина Е.А., 2006]. У ссавців, попередники яких зазнали тривалої дії іонізуючої радіації, виявлені зміни адаптації до дії несприятливих факторів довкілля [Saugstad O.D., 2010; Li J. et al., 2010]. Але механізми цих порушень достеменно невідомі, що унеможливлює розробку ефективних профілактичних заходів. Враховуючи ключову роль енергетичного обміну в адаптації до дії несприятливих факторів довкілля, за необхідне вважали дослідити особливості вмісту макроергічних сполук у печінці на різних етапах постнатального онтогенезу нащадків г-опромінених та стрес-уражених щурів, а також при відтворенні у нащадків хронічного емоційно-больового стресу.

У результаті проведених досліджень були з'ясовані особливості енергетичного обміну в печінці та структурно-функціональні особливості гепатоцитів і еритроцитів у нащадків г-опромінених та стрес-уражених щурів (дослідна група). У тварин дослідної групи на всіх досліджуваних етапах постнатального онтогенезу вміст АДФ та АТФ в печінці був меншим, ніж у тварин контрольної групи (нащадки інтактних тварин). Максимальні відмінності спостерігалися на 24-му місяці життя, коли вміст АДФ та АТФ у печінці був нижчим у щурів дослідної групи, порівняно з контрольною, на 55,9 та 58,6 % (р<0,05).

У тварин дослідної групи знижувалась мітотична активність гепатоцитів, збільшувалась кількість патологічних мітозів порівняно з тваринами контрольної групи. Після досягнення 12-місячного віку у щурів дослідної групи спостерігалася тенденція до зменшення кількості гепатоцитів з високою функціональною активністю ядер, на 11,6 % зменшувалась кількість клітин з проміжною активністю ядер та зростала на 54,8 % кількість гепатоцитів з неактивними ядрами. Наприкінці 2-го року життя у тварин зазначеної групи кількість гепатоцитів з високою функціональною активністю ядер не відрізнялася від показників інтактних тварин, але зменшувалась кількість гепатоцитів з проміжною активністю ядер до 50,7 % від рівня інтактних тварин і зростав вміст клітин з неактивними ядрами на 42,2 % (р<0,05). Таким чином, у тварин, отриманих від г-опромінених та стрес-уражених перед спарюванням щурів, порушується вікова динаміка змін функціональної активності ядер гепатоцитів.

Застосування комбінації препаратів -ліпоєвої кислоти і тіотриазоліну перед спарюванням зменшувало порушення морфогенезу гепатоцитів в постнатальному онтогенезі нащадків (надалі експериментальна група) -опромінених і стресованих тварин. У щурів експериментальної групи, порівняно з щурами, отриманими від тварин, яких не лікували перед спарюванням під час дії несприятливих факторів б-ліпоєвою кислотою та тіотриазоліном (група порівняння), тканини печінки містили більше макроергічних сполук на всіх досліджуваних етапах онтогенезу. Хоча при цьому залишалися відмінності від показників інтактних тварин. Максимальне переважання вмісту АТФ в 1,3 разу в печінці тварин експериментальної групи над показниками групи порівняння спостерігалося на 30-ту добу життя (р<0,05). Лише у 6-місячних тварин контрольної групи і групи порівняння вміст АТФ у печінці був однаковий. Нарешті, поєднане застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну зменшувало кількість тварин з нестабільністю геному в потомстві -опромінених та стрес-уражених щурів на 37,0 % (р<0,05). Запобігання реалізації негативних наслідків опромінення і стресу в поколіннях уражених щурів пояснюється здатністю б-ліпоєвої кислоти запобігати пошкодженню ДНК [Зуева Н.О., 2002, 2008]. Допоміжними в даному випадку є мембранопротекторні властивості тіотриазоліну [Мазур И.А., 2007; Чекман И.С., 2001].

У тварин експериментальної групи вікові зрушення функціональної активності ядер гепатоцитів наближались до показників інтактних тварин. Лише на 2-гу та 14-ту добу постнатального онтогенезу більше було гепатоцитів з низькою функціональною активністю ядер відповідно на 30,1 і 31,6 % (р<0,05), ніж у інтактних тварин. При цьому мітотична активність гепатоцитів було меншою, а кількість патологічних мітозів більшою, ніж у інтактних тварин, але негативні зрушення були меншими, ніж у нащадків нелікованих -опромінених і стресованих перед спарюванням щурів.

Надалі дослідили вплив хронічного стресу на морфофункціональні властивості тканин печінки і еритроцитів у нащадків -опромінених і стрес-уражених тварин. У результаті проведених досліджень на всіх стадіях хронічного стресу у таких тварин виявлено зниження вмісту АТФ і підвищення вмісту АМФ. На стадіях тривоги, резистентності та виснаження хронічного стресу виявлено зниження перекисної резистентності еритроцитів відповідно на 72,3, 80,3 і 69,9 %, пригнічення функціональної активності ядер гепатоцитів на стадії виснаження на 15,8 % порівняно із показниками стресованих тварин, отриманих від інтактних щурів (р<0,05). Отримані дані свідчать про те, що стрес сприяє реалізації радіаційно-індукованого ушкодження генетичного апарату.

Поєднане застосування -ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну виявилося ефективним і для запобігання порушенням енергетичного обміну в тканинах печінки й еритроцитах нащадків г-опромінених і стрес-уражених щурів при відтворенні хронічного стресу. На всіх стадіях стресу вміст АМФ в тканинах печінки не відрізнявся від показників інтактних щурів. На стадії виснаження в тканинах печінки щурів, які отримували корекцію, визначалося більше АТФ на 23,6 %, в еритроцитах -- на 17,0 %, ніж у нелікованих тварин (р<0,05). Застосування даної комбінації зменшувало пригнічення функціональної активності ядер гепатоцитів. Максимально це виявлялося на стадії виснаження хронічного стресу: у лікованих тварин кількість гепатоцитів з ядрами з високою функціональною активністю була більшою, ніж у нелікованих, на 18,2 %. При цьому вищою була мітотична активність -- на 47,2 %, меншою кількість патологічних мітозів -- у 4,6 разу і вищою перекисна резистентність еритроцитів -- на 32,9 % (р<0,05). На завершальному етапі роботи за допомогою кластерного аналізу порівняли стреспротекторну ефективність експериментальної терапії. У всіх випадках комбіноване застосування -ліпоєвої кислоти і тіотриазоліну показало більшу ефективність, ніж монотерапія.

Висновки

фармакологічний хронічний тіотриазолін

У дисертаційній роботі наведено нове розв'язання актуального наукового завдання фармакології -- медикаментозної профілактики та корекції стресіндукованих і пострадіаційних розладів біоенергетичних процесів, морфофункціональних властивостей тканин печінки шляхом комплексного застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну, що дозволило розробити новий спосіб профілактики порушень морфофункціональних властивостей тканин печінки в онтогенезі нащадків -опромінених і стрес-уражених тварин.

1. Фракційне г-опромінення сумарною дозою 1,0 Гр перед відтворенням хронічного емоційно-больового стресу порушує перебіг загального адаптаційного синдрому, що виявляється в більш інтенсивному зменшенні в тканинах печінки вмісту АТФ і АДФ, кількості ядер з високою функціональною активністю, більш виразними порушеннями мітотичної активності гепатоцитів, ніж у тварин, у яких моделювали хронічний стрес без попереднього г-опромінення.

2. У нащадків -опромінених і стрес-уражених щурів у постнатальному онтогенезі порушуються енергетичний обмін у печінці й еритроцитах і кінетика клітинних популяцій гепатоцитів. Зазнає змін перебіг загального адаптаційного синдрому при відтворенні стресу, що виявляється менш інтенсивним зростанням вмісту АТФ на стадії тривоги хронічного стресу і більш інтенсивним зменшенням кількості АТФ на стадії виснаження, ніж при відтворенні хронічного стресу у нащадків інтактних щурів. На стадії виснаження хронічного стресу кількість гепатоцитів з ядрами з високою активністю була меншою на 15,9 %, з неактивними -- на 62,1 % більшою, при цьому на 24,8 % пригнічувалася мітотична активність і втричі зростала кількість фігур патологічних мітозів, ніж при відтворенні хронічного стресу у нащадків інтактних щурів (р<0,05).

3. Поєднане застосування б-ліпоєвої кислоти і тіотриазоліну запобігає порушенню енергетичного обміну та морфофункціональних властивостей гепатоцитів і еритроцитів у г-опромінених і стрес-уражених щурів більш ефективно, ніж експериментальна монотерапія б-ліпоєвою кислотою або тіотриазоліном. Комплексне застосування б-ліпоєвої кислоти по 7,5 мг/кг маси тіла на добу, тіотриазоліну по 9,0 мг/кг маси тіла на добу щодня з 1-ї доби відтворення стресу забезпечує більш високий вміст АТФ у печінці й еритроцитах, ніж при монотерапії. На стадії виснаження хронічного стресу кількість гепатоцитів з низькою функціональною активністю ядер була меншою на 65,7 та 20,2 %, перекисна резистентність еритроцитів вищою на 47,1 і 73,8 %, ніж при монотерапії б-ліпоєвою кислотою і тіотриазоліном відповідно (р<0,05).

4. Експериментально доведена ефективність комбінованого застосування б-ліпоєвої кислоти по 7,5 мг/кг маси тіла на добу та тіотриазоліну по 9,0 мг/кг маси тіла на добу перед спарюванням для профілактики виникнення нестабільності геному та її передачі в поколіннях радіаційно- та стрес-уражених щурів, що виявляється зменшенням кількості тварин з нестабільністю геному в першому поколінні, отриманому від -опромінених і стрес-уражених щурів, на 37,0 % порівняно з нащадками нелікованих тварин (р<0,05).

5. Застосування б-ліпоєвої кислоти по 7,5 мг/кг маси тіла на добу та тіотриазоліну по 9,0 мг/кг маси тіла на добу під час г-опромінення і відтворення хронічного емоційно-больового стресу перед спарюванням запобігає порушенню енергетичного обміну та морфогенезу тканин печінки у нащадків уражених щурів. Це виявляється збільшенням вмісту АТФ (максимально -- в 1,3 разу), більшою кількістю гепатоцитів з високою функціональною активністю ядер (максимально -- на 34,7 %) на всіх досліджуваних етапах постнатального онтогенезу порівняно з нащадками, отриманими від радіаційно- та стрес-уражених щурів, у яких не застосовували б-ліпоєву кислоту та тіотриазолін (р<0,05).

6. Експериментально доведена ефективність комбінованого застосування б-ліпоєвої кислоти та тіотриазоліну запобігати порушенню енергетичного обміну та морфофункціональних властивостей гепатоцитів і еритроцитів при відтворенні хронічного стресу у щурів, отриманих від -опромінених і стрес-уражених тварин. На фоні експериментальної терапії, порівняно з нелікованими тваринами, тканини печінки й еритроцити містили більше АДФ і АТФ на всіх стадіях хронічного стресу, кількість патологічних мітозів та гепатоцитів з функціонально неактивними ядрами на стадії виснаження була меншою в 4,6 та 2,3 разу відповідно, перекисна резистентність еритроцитів була вищою на 49,1 % (р<0,05).

Література

1. Маркова О.О. Механізми впливу Берлітіону на вміст макроергічних сполук в еритроцитах крові / О.О. Маркова, В.К. Напханюк // Одеський медичний журнал. -- 2006. -- № 4. -- С. 22--25.

2. Маркова О.О. Можливості фармакологічної корекції порушень енергетичного обміну в печінці щурів, отриманих від опромінених попередників / О.О. Маркова, В.О. Ульянов, В.К. Напханюк // Одеський медичний журнал. -- 2007. -- № 4. -- С. 30--33.

3. Маркова О.О. Профілактика стресіндукованих порушень мітотичної активності гепатоцитів у нащадків опромінених щурів / О.О. Маркова, В.О. Ульянов // Світ медицини та біології. -- 2007. -- № 4. -- С. 18--21.

4. Маркова О.О. Профілактика стресіндукованих порушень енергетичного обміну в печінці щурів, отриманих від опромінених попередників / О.О. Маркова, В.О. Ульянов // Одеський медичний журнал. -- 2008. -- № 1. -- С. 13--16.

5. Маркова О.О. Профілактика стрес-індукованих порушень функціональної активності ядер гепатоцитів / О.О. Маркова // Світ медицини та біології. -- 2010. -- № 2. -- С. 111--115.

Размещено на Allbest.ru