Гострий запальний процес як фактор ініціації проатерогенних порушень обміну ліпопротеїнів крові; можливості протизапальної терапії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна Академія Наук України

Інститут ФІЗІОЛОГІЇ ім. О.О. Богомольця

УДК: 616.13-004.6-002+616.153.922-008.9]-085

ГОСТРИЙ ЗАПАЛЬНИЙ ПРОЦЕС як фактор ініціації проатерогеннИХ порушенЬ обміну ліпопротеїнів крові; можливості протизапальної терапії

14.03.04 - патологічна фізіологія

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Ларіонов Олександр Петрович

Київ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Талаєва Тетяна Володимирівна, ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д.Стражеска» НАМН України, завідувач відділом патофізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Маньковська Ірина Микитівна, Інститут фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України, завідувач відділом по вивченню гіпоксичних станів;

доктор медичних наук Нещерет Олександр Павлович, провідний науковий співробітник лабораторії епідеміології цукрового діабету ДУ «Інститут ендокринології і обміну речовин ім. В.П.Комісаренка» НАМН України.

Захист відбудеться «_21_» _червня__2011 року о _14_годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.198.01 при Інституті фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України за адресою: 01024, м. Київ-24, вул.Богомольця,4.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України за адресою: 01024, м.Київ-24, вул.Богомольця, 4.

Автореферат розісланий «16» травня 2011 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради Д 26.198.01

доктор біологічних наук З.О. Сорокіна-Маріна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Суттєві досягнення у лікуванні хворих на ІХС в останні роки в більшій мірі пов'язані з успіхами у попередженні прогресування хвороби, розробці нових засобів фармакотерапії ГКС, ніж у попередженні атеросклерозу або у його зворотньому розвитку [Коваленко В.М., 2003, Амосова К.М., 2005, Коркушко О.В., 2003]. Методи реваскулярізації серця дозволили знизити ризик розвитку ІМ, серцевої недостатності при тому, що успіхи у боротьбі з поширеністю атеросклерозу та факторів його патогенезу залишаються досить помірними [Shimada K. et al. 2004, Steinberg B., 2004].

В значній мірі це пов'язано зі складністю проблеми патогенезу атеросклерозу, нез'ясованістю та суперечливістю багатьох її аспектів [Мойбенко О.О., 2008, Климов А. Н., 1999, Willerson J.T., Ridker P.M., 2004]. Тривалий час домінувала холестеринова теорія атерогенезу, і всі зусилля були спрямовані на боротьбу з ГХЕ. Проте дослідження останніх років довели значну обмеженість цих поглядів, так як у більшості хворих на ІХС і навіть на фоні перенесеного ІМ рівень ЗХС та ХС ЛПНЩ не перевищує нормальних значень, проте при значній активації запалення та зростанні вмісту СРП в крові. Атеросклероз - це один з проявів загального порушення метаболізму, і тому умови існування, фактори зовнішнього середовища суттєво впливають на механізми його розвитку. Це означає, що дослідження патогенезу атеросклерозу, визначення методів його профілактики і лікування не можуть обмежуватись вивченням характеру порушення обміну ліпідів і ЛП крові. Хоча ліпіди відіграють вирішальну роль у розвитку атеросклерозу, його патогенез має багатокомпонентну природу, і окремі фактори можуть діяти як опосередковано через вплив на обмін ліпідів та ЛП, так і мати незалежний характер [Tripathy D., 2003, Van Lenten B. et al., 2007].

Згідно з результатами досліджень останніх років, одним з найважливіших факторів порушення метаболізму ЛП і надання їм проатерогенних властивостей є запальний процес [Ross R. 1999, Bahekar A. et al. 2007]. Проте, ці погляди не є беззаперечними, і вважають, що запалення може бути скоріше наслідком порушень метаболізму ЛП, ніж їх причиною. В клінічних дослідженнях у хворих на фоні вираженої ІХС обмежена можливість визначення причинно-наслідкового характеру відношень між запальним процесом та порушеннями обміну ЛП. Тому вирішення цього питання потребує умов, де запалення має беззаперечно первинний характер, а зміни метаболізму ЛП можна розглядати як його наслідок.

Ці положення стали основою для проведення клініко-експериментального дослідження, де в умовах первинного розвитку генералізованого запального процесу визначались зміни метаболізму, перш за все - метаболізму ЛП, які є характерними для початкових етапів розвитку атеросклеротичного процесу і які можна розглядати як основу атерогенезу.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота О.П. Ларіонова є фрагментом науково-дослідної роботи відділу патофізіології ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» НАМН України за темою “ Вивчити ефективність кардіопротекторної та антиатерогенної дії метаболічних та протизапальних фармакологічних впливів у хворих на ГКС, хронічну ІХС та після внутрішньосудинних інтервенційних втручань, визначити шляхи реалізації цих впливів в умовах експерименту” (№ державної реєстрації 0106U000356). Автор був виконавцем одного з фрагментів роботи, який присвячений визначенню ролі запалення як незалежного фактору атерогенезу.

Метою проведеного дослідження було встановлення ролі гострого запального процесу як самостійного фактору порушень метаболізму, перш за все - метаболізму ЛП крові, набуття ними проатерогенних властивостей, а також визначення можливостей протизапальної терапії в усуненні або послабленні розвитку ліпідного компоненту атерогенезу. Для досягнення цієї мети вирішувались наступні завдання:

1. Визначити характер змін обміну ЛП крові, вираженість їх проатерогенної модифікації в умовах первинного розвитку запалення у дітей з гострими запальними захворюваннями респіраторної системи.

2. Вивчити на даній категорії хворих залежність між інтенсивністю запалення, вільнорадикальної активності крові та її проатерогенним потенціалом. атерогенез ліпопротеїн запалення діти

3. Визначити динаміку відновлення характеру метаболізму ЛП крові у дітей з гострим запальним процесом при застосуванні протизапальної терапії.

4. Дослідити залежність між активністю запального процесу, оксидативного стресу та характером змін метаболізму ЛП крові у кролів з експериментальною моделлю гострого запалення.

5. Визначити можливості протизапальної терапії у попередженні змін метаболізму ЛП крові у співвідношенні з її впливом на інтенсивність запалення та оксидативного стресу при гострому запаленні у кролів.

6. Визначити характер впливу протизапальної терапії при застосуванні на висоті розвитку запального процесу на співвідношення між його активністю, інтенсивністю оксидативного стресу та порушеннями обміну ЛП крові у кролів з моделлю гострого запалення.

Об'єкт дослідження - особливості взаємозв'язку між активністю запального процесу, оксидативного стресу та характером змін метаболізму ЛП крові у хворих з гострими інфекційними ураженнями респіраторної системи та у тварин з експериментальною моделлю гострого запалення.

Предмет дослідження - визначення ролі гострого запального процесу як самостійного незалежного фактору атерогенної модифікації ЛП крові.

Методи дослідження - визначення основних показників обміну ліпідів та ЛП крові: вмісту ЗХС, ТГ, ХС ЛПДНЩ, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПВЩ, ВЖК, активності ЛПЛ. Визначення показників обміну глюкози: рівня глюкози, фруктозаміну та HbА1с в крові, оцінка системної чутливості та чутливості гепатоцитів до інсуліну за допомогою ПІТ. Оцінка інтенсивності запального процесу за рівнем СРП, активністю АПФ та моноцитів крові, рівнем ЦІК в плазмі та вмісту ХС і ТГ в них. Визначення інтенсивності оксидативного стресу за вмістом в плазмі МДА, активністю каталази та інтенсивністю ХЛ плазми. Визначення рівня атерогенності плазми шляхом біотестування із застосуванням культури ММ.

Новизна проведеного дослідження та його наукова значимість полягають у визначенні ролі гострого запального процесу як самостійного незалежного фактору атерогенезу, перш за все - у модифікації ЛП крові з набуттям ними проатерогенних та імуногенних властивостей, у встановленні можливостей протизапальної терапії у попередженні або послабленні проатерогенних порушень метаболізму в умовах гострого запалення. Одним із найважливіших результатів дослідження є встановлення відстроченого характеру нормалізації метаболізму ЛП крові після усунення гострого запалення, що зумовлює тривале збереження слідових проявів проатерогенних порушень у відновлювальному періоді. Це створює умови для сумації ефектів ряду послідовно виникаючих запальних процесів та надання їм більш тривалої та виразної дії.

Практична значимість роботи полягає у визначенні необхідності врахування запалення як фактору ініціації та прогресування атеросклерозу, а також необхідності проведення профілактичних та лікувальних протизапальних впливів як на стадії вже розвинутого атеросклерозу, так і на його початкових етапах. Практичну значимість має також встановлений у роботі факт відсутності прямої залежності між традиційними факторами атерогенезу, ліпідним та ЛП складом крові та її атерогенними властивостями, що обмежує діагностичні та прогностичні можливості визначення стандартних показників спектру ліпідів та ЛП.

Особистий внесок здобувача полягає у визначенні актуальності, формулюванні мети та завдань дослідження. Дисертантом самостійно проведено патентно-ліцензійний пошук, аналіз даних сучасної літератури по проблемі атеросклерозу. Здобувач приймав участь у виконанні як клінічного, так і експериментального розділів дослідження. Клінічний фрагмент роботи виконаний на базі Медичного центру реабілітації дітей з соматичними захворюваннями МОЗ України (м. Одеса). Дисертант приймав безпосередню участь у відтворенні експериментальної моделі гострого запалення у кролів, у визначенні системних показників метаболізму та запалення в крові як досліджених хворих, так і кролів.

Апробація роботи. Основні положення дисертації доповідалися та обговорювалися на семінарах відділу; VII Національному конгресі кардіологів України (Дніпропетровськ, 2004); V Національному конгресі патофізіологів України (Запоріжжя, 2008). Основні результати і висновки роботи були заслухані і обговорені на засіданні апробаційної ради ННЦ «Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска» (26.02. 2010 р.) та на засіданні сектору вісцеральних систем Інституту фізіології ім. О.О.Богомольця НАН України (15.12. 2010 р.).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 7 статей у профільних журналах, затверджених ВАК України. Результати роботи представлені у вигляді 2 тез на національних конгресах кардіологів та патофізіологів України. Отримано деклараційний патент на корисну модель «Спосіб експериментального моделювання інсулінорезистентності» №14222.-15.05.2006.-Бюл.№5.

Структура дисертації. Дисертація викладена на 148 сторінках машинописного тексту, проілюстрована 11таблицями та 13 рисунками. Дисертація складається із вступу, аналізу літературних джерел, опису матеріалів та методів дослідження, отриманих власних результатів, їх аналізу та узагальнення. Список використаних літературних джерел містить 221 найменувань (з них 26 - кирилицею, 195- латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал та методи дослідження. Дослідження має клініко-експериментальний характер. В дослідження було включено 43 дитини віком від 2 до 13 років (середній вік 8,9±0,6 років), які були госпіталізовані з діагнозом гострий бронхіт (n=24) та гостра пневмонія (n=19). Діти з хронічними запальними процесами, хронічними захворюваннями в анамнезі, наявністю надлишкової ваги або ожиріння (ІМТ>25 кг/м²) в дослідження не включались. Обстеження дітей та забір крові проводились при госпіталізації та через 7-10 днів після проведеної антибіотикотерапії. У якості контрольних значень показників, що визначались, використовyвали дані, отримані в дослідженнях, проведених у відділі патофізіології [Талаєва Т.В.,1999]. У досліджених вранці натще проводили внутрішньовенний забір крові із ліктьової вени з визначенням показників обміну ліпідів, ЛП та глюкози, активності вільнорадикальних реакцій, оцінювали атерогенний потенціал крові. Про наявність запалення судили за температурною реакцією, вмістом лейкоцитів, СРП та фібриногену у плазмі. Визначення проведені з використанням стандартних наборів фірми „BioSystems” (Іспанія) на автоматичному біохімічному аналізаторі „Cobas-mira plus” (RoShen, Швейцарія).

Експериментальна частина дослідження виконана на 52 дорослих кролях породи “шиншила” масою 3,0-3,5 кг. Всі тварини були поділені на 3 групи. Перша група (контрольна) включала 22 кролі, які утримувались на стандартній дієті, і на яких відтворювали гостре запалення шляхом внутрішньовенного введення препарату пірогенал (НДІ ім.акад. М.Ф.Гамалєя РАМН, Росія). Пірогенал являє собою ЛПС, виділений з клітин грамнегативних бактерій (Salmonella typhy та ін.). Введення пірогеналу здійснювали за оригінальною запатентованою схемою [Талаєва Т.В. та співавт., 2003]. Друга група включала 15 кролів з моделлю гострого запалення, яким в попереджувальному режимі, з перших днів відтворення запалення протягом 8 тижнів застосовували мелоксикам - селективний блокатор ЦОГ-2 (Моваліс, Boehringer Ingelheim, Німеччина) по 1,5 мг/кг маси внутрішньом'язево. Третю групу склали 15 кролів, яким мелоксикам вводили в аналогічній дозі в режимі лікування, починаючи з 4-го тижня відтворення запалення протягом наступних 4-х тижнів. У всіх тварин у вихідному стані, через 2, 4, 6 та 8 тижнів після першого введення пірогеналу здійснювали забір крові з вушної вени. Всі експерименти виконувалися з дотриманням вимог Страсбурзької Конвенції щодо використання хребетних тварин в експерименті.

Концентрацію ЗХС та ХС ЛПВЩ в плазмі визначили естеразно-оксидазним, ТГ - ліпазо-гліцерол-кіназним, глюкози - глюкозо-оксидазним методом на біохімічному аналізаторі ВТS-330 (Іспанія) із застосуванням стандартних наборів фірми "BioSystems" (Іспанія). Вміст ХС ЛПДНЩ та ХС ЛПНЩ визначали за формулою Фрідвальда, для визначення вмісту HbA1с застосовували стандартні набори фірми “PLIVA-Lachema a.s.” (Чехія). Активність моноцитів крові визначали за внутрішньоклітинним вмістом МДА [Камышников В.С., 2000]. Для інтегральної оцінки активності вільнорадикальних реакцій використовували хемі-люмінесцентний метод [Серкіз Я.І. та співав., 1988]. Вираженість ПОЛ крові оцінювали за вмістом в ній МДА, який визначали на спектрофотометрі СФ-46 [Камышников В.С., 2000]. Антиоксидантну активність плазми оцінювали за активністю каталази [Королюк М.А., 1988].

Чутливість до інсуліну у кролів визначали з використанням ПІТ із введенням інсуліну (Актрапід® НМ, “НовоНордиск”, Данія) в дозі 0,2 МО на 1 кг маси кроля та визначенням рівня глюкози і ТГ в крові у вихідному стані, через 60 та 120 хвилин після введення інсуліну. Концентрацію в крові модифікованих ЛП визначали із застосуванням культури ММ; за змінами вмісту ХС та ТГ в них після інкубації з плазмою судили про субстрат модифікації - відповідно ЛПНЩ або ЛПДНЩ [Тертов В.В., 1990]. Перитонеальні ММ отримували шляхом промивання перитонеальної порожнини мишей розчином Хенкса. Визначення вмісту ХС та ТГ в макрофагах проводили на аналізаторі ВТS-330 (Іспанія) за допомогою стандартних наборів фірми "BioSystems" (Іспанія).

Інтенсивність запалення визначали за вмістом СРП в плазмі імунотурбіметричним методом на аналізаторі ВТS-330 (Іспанія) за допомогою стандартних наборів фірми "BioSystems" (Іспанія). Визначення вмісту ЦІК в плазмі крові проводили в градієнті концентрацій поліетиленгліколю з молекулярною масою 6000 дальтон за модифікованим холодовим методом [Насонов Е.Л., 1987]. Визначали вміст ХС та ТГ в ЦІК [Уразгильдеева С.А., 1997].

Отримані цифрові дані оброблені за допомогою пакету статистичного аналізу програми Microsoft Excel 2003. Критерієм вірогідності розходжень вважали рівень P<0,05.

Результати дослідження та їх обговорення.

1. Визначення залежності між інтенсивністю запалення та метаболічними порушеннями у дітей з гострим інфекційним процесом.

Про наявність запалення свідчили підвищення температури, катаральні явища, розвиток лейкоцитозу. Кількість лейкоцитів досягла (8,1±0,6)х10⁹ в 1 мл і на 47% перевищила нормальне вікове значення (P<0,01). Вміст СРП в плазмі крові досяг в середньому 11,7±1,7 мг/л і перевищив нормальне значення у 7 разів (P<0,001). Вміст в крові фібриногену зріс на 44% (до 3,6+0,2 г/л при нормі 2,5+0,2 г/л, P<0,001). Про активацію ПОЛ свідчило підвищення рівня в крові МДА більш як у 3 рази (P<0,001).

Порушення метаболізму проявлялися розвитком проатерогенного профілю ЛП плазми, появою їх модифікованих форм. Вірогідно зріс вміст в крові ЗХС (на 19%, до 3,81+0,11 ммоль/л, P<0,05), ТГ (на 33%, до 1,09+0,09 ммоль/л, P<0,05), а також ХС ЛПНЩ (на 20%, до 2,46±0,11 ммоль/л, P<0,05) та ХС ЛПДНЩ (на 38%, до 0,50+0,04 ммоль/л, P<0,05). КА збільшився в середньому на 33% (до 3,47±0,21 ум.од., P<0,001), що свідчило про зростання відношення кількості проатерогенних ЛПНЩ та ЛПДНЩ до антиатерогенних ЛПВЩ.

Проте реальні зміни атерогенності плазми були значно більш вираженими. Вміст ХС в ММ після інкубації з плазмою зріс практично вдвічі у порівнянні з нормою (від 101,1+7,1 до 198,7+6,4 мкг/мг білка, P<0,001), вміст ТГ - в 5,3 рази (від 37,5+3,1 до 197,1+10,5 мкг/мг білка в нормі, P<0,001).

Порушення обміну вуглеводів мали компенсований характер, і рівень глюкози в крові в середньому не перевищив нормальний. Проте вміст фруктозаміну, який є продуктом неферментативного приєднання глюкози до білків крові, був збільшений на 26% (до 207,8+4,9 мкмоль/л, P<0,01), що свідчило про зниження чутливості до інсуліну.

Залежність метаболічних порушень від активності запалення та інтенсивності вільнорадикальних процесів підтверджувалась результатами роздільного аналізу по підгрупам, які формувались відповідно за вмістом СРП та МДА в крайніх квартилях розподілу. В підгрупі хворих у верхній квартилі вмісту СРП (14,81+1,12 мг/л) концентрація фібриногену в крові була більшою на 20%, а концентрація МДА- на 35% відносно підгрупи, де вміст СРП був рівний 3,21± 0,21 мг/л. У хворих 1-ї підгрупи більш вираженими були і метаболічні порушення: на 16% більше зріс вміст в крові фруктозаміну, на 25% - ТГ та ХС ЛПДНЩ. В цій підгрупі більш вираженими були зміни проатерогенного характеру, і рівень КА був вищим на 31%. Проте найбільш значимою була різниця в інтенсивності модифікації ЛП. У хворих з більш вираженим запаленням вміст ХС в ММ після інкубації з плазмою був більшим на 30%, ТГ - на 54%. Різниця у вираженості змін цих показників між підгрупами мала статистично вірогідний характер. В той же час, рівень ЗХС та ХС ЛПНЩ в крові вірогідно не різнився у хворих обох підгруп.

Аналогічна залежність була виявлена і при розподілі хворих на підгрупи за вмістом МДА в крові. У хворих в верхній квартилі вміст МДА становив 3,70+0,10 мкмоль/л, нижній - 2,31+0,15 мкмоль/л. В хворих у верхній квартилі вміст СРП в крові був більшим в 4,4 рази, рівень фібриногену перевищував на 21%, вміст ТГ - на 20%, рівень ХС ЛПВЩ був нижчим на 17%. Зміни профілю ЛП в першій підгрупі проявлялися на 25% більш значимим зростанням КА, порушення обміну глюкози - в 2,3 рази більшим зростання вмісту фруктозаміну. Проте і в цьому аналізі найбільш значимою була різниця між вираженістю змін вмісту в крові модифікованих ЛП. Концентрація ХС в ММ після інкубації з плазмою зростала у хворих 1-ї підгрупи на 32%, ТГ - на 66% більш значимо, ніж у хворих 2-ї підгрупи.

Характерно, що профіль змін показників системного метаболізму при проведенні роздільного аналізу відповідно до активності запалення та оксидативного стресу, був практично ідентичним. Це свідчило про патогенетичну єдність запалення та вільнорадикальних реакцій та про значимість останніх як одного з головних механізмів проатерогенної дії запалення.

Результати парного кореляційного аналізу підтвердили наявність прямої залежності між запаленням та порушеннями системного метаболізму. Вміст СРП в крові був у прямій залежності з вмістом ТГ (r =0,37, Р<0,05), фруктозаміну (r =0,41, Р<0,01), рівнем КА (r =0,43, Р<0,01), концентрацією модифікованих ЛПНЩ (r = 0,32, Р<0,05) та ЛПДНЩ (r = 0,78, Р<0,001). Залежність між концентрацією СРП та вмістом в крові ХС ЛПВЩ мала зворотній характер (r = -0,47, Р<0,01). В той же час, не встановлено залежності вмісту в крові СРП із вмістом глюкози та ЗХС, незважаючи на паралельне зростання значення цих показників.

Встановлено також наявність кореляційних зв'язків між інтенсивністю оксидативного стресу та порушеннями метаболізму. Рівень МДА був у прямій залежності з КА (r=0,29, Р<0,05), вмістом фруктозаміну (r=0,36, Р<0,05), модифікованих ЛПНЩ (r=0,50, Р<0,01) та ЛПДНЩ (r = 0,61, Р<0,01). Наявність прямої залежності між концентрацією СРП та МДА (r = 0,37, Р<0,05) свідчила про зв'язок між активністю запалення та вільнорадикального окислення ліпідів і ЛП.

Проведена антибіотикотерапія приводила через 7-10 днів до вірогідного зниження інтенсивності запалення з нормалізацією температури тіла, різкого пригнічення катаральних явищ. Кількість лейкоцитів в крові зменшилась на 33% (до (6,1+0,4)х10⁹ в 1 мл, Р<0,05), pівень СРП знизився у 2,7 рази (до 4,3± 0,3 мг/л, P<0,001), хоча і залишився у 2,5 рази вище нормального. Вміст фібриногену зменшився на 14% (до 3,1+0,2 г/л, P<0,05), проте також перевищував нормальний (на 24%, P<0,001). Послабився, але залишився інтенсивним і оксидативний стрес: вміст МДА в крові зменшився на 40% (до 1,81+0,11 мкмоль/л, P<0,01), але перевищував нормальний на 90% (P<0,01).

Відновлення метаболізму також було частковим: незважаючи на нормалізацію вмісту в крові ТГ та ХС ЛПДНЩ, вміст ЗХС та ХС ЛПНЩ практично не змінився. Залишився на 23% більшим відносно норми і КА (P<0,05), що свідчило про значні проатерогенні порушення спектру ЛП плазми. Вміст фруктозаміну в крові практично не змінився, вказуючи на збереження зниженої чутливості до інсуліну. Не спостерігалось також повної нормалізації атерогенних властивостей плазми. Вміст ХС в ММ після інкубації з плазмою зменшився на 27%, проте залишився на 43% більше нормального (P<0,01), вміст ТГ був меншим на 33%, проте перевищував нормальний у 3,5 рази (P<0,001).

В цьому стані зберігалась чітка залежність між інтенсивністю залишкового запалення, вираженістю ПОЛ та проатерогенними змінами обміну ЛП. У хворих з вмістом СРП в крові, рівним 5,29±0,58 мг/л, у порівнянні з тими, у кого він становив 2,31+0,16 мг/л, вміст фібриногену був більшим на 18% (P<0,05), на 32% (P<0,01) більш високим залишився рівень МДА в плазмі; більшим, хоча на рівні тенденції, залишився вміст ЗХС, вірогідно менше відновилось значення КА. Зберігався більш високим рівень модифікованих ЛП в крові: концентрація ТГ та ХС у ММ була вищою на 20% (P<0,01).

Таким чином, отримані в даній серії дослідження результати підтвердили, що первинне генералізоване запалення є самостійним фактором розвитку змін як профілю ЛП крові, так і їх проатерогенних властивостей. Крім того, ці зміни виникали не ізольовано, а в комплексі з іншими метаболічними порушеннями внаслідок зниження чутливості до інсуліну. Це дозволяє зробити припущення, що головним наслідком запалення є розвиток ІР, що і призводить до виражених системних метаболічних порушень і реалізується у розвитку проатерогенних змін обміну ліпідів і ЛП крові.

Проте, принцип проведення досліджень у дітей значно обмежував як перелік показників, так кількість застосованих методичних підходів, а також не забезпечував можливості моніторування змін з необхідною періодичністю. Тому з метою більш детального визначення залежності між здатністю первинного запалення ініціювати проатерогенні метаболічні зміни дослідження було проведено також в умовах експерименту на моделі генералізованого запалення, яка відтворювалась на кролях за допомогою внутрішньовенного введення пірогеналу - ЛПС мембран грамнегативних бактерій.

2. Дослідження залежності між інтенсивністю запалення, оксидативного стресу та метаболічними порушеннями у кролів з моделлю генералізованого запального процесу.

Застосування пірогеналу викликало розвиток вираженої генералізованої запальної реакції. Вміст СРП в крові вже в кінці 2-го тижня був збільшений у 9,5 разів (від 2,35+0,14 до 22,41+1,89 мг/л, Р<0,001) і зростав протягом наступних 6 тижнів. В кінці 8-го тижня він у 15,5 разів перевищив вихідне значення (Р<0,001) і досяг 36,41+2,96 мг/л. Значно зросла активність МЦ, і рівень МДА в них підвищився в кінці 2-го тижня в 4,7 рази (до 4,61±0,35 мкмоль/мг білка, Р<0,001), а в кінці 8-го тижня він перевищив вихідний у 7,8 разів (Р<0,001). Активність АПФ в крові в кінці 2-го тижня зросла майже вдвічі до 23,31±1,85 мккат/л (Р<0,01), в кінці 8-го тижня - в 3,3 рази (Р<0,001).

Зростання інтенсивності вільнорадикальних процесів проявлялося підвищенням СХЛ крові у 3,5 рази (до 2349,4± 176,5 імп/5 хв., Р<0,001) в кінці 2-го тижня і в 4,2 рази (Р<0,001) - в кінці 8-го, вираженість ІХЛ зросла у 1,9 (Р<0,01) та у 3,5 рази (Р<0,001) відповідно. Вміст МДА в крові збільшився у 3,5 рази (до 1,33±0,09 мкмоль/л, Р<0,001) в кінці 2-го і у 5 разів (до 1,82±0,13 мкмоль/л, Р<0,001) - в кінці 8-го тижня, активність каталази в крові зменшилась практично у 2 рази вже в кінці 2-го тижня (до 6,42±0,44 мккат/л, Р<0,01) і залишилась на цьому рівні протягом подальших етапів дослідження.

Відмічені значні порушення метаболізму і вміст ЗХС зріс в кінці 4-го тижня на 30% (до 2,11±0,14 ммоль/л, Р<0,02), в кінці 8-го- майже вдвічі (Р<0,001). Значно більш виражено зріс вміст ТГ: на 50% (до 1,82±0,10 ммоль/л, Р<0,02) в кінці 4-го тижня і на 150% (Р<0,001) - в кінці 8-го. Вміст в крові ХС ЛПВЩ зменшився в кінці 2-го тижня на 60% (до 0,32±0,02 ммоль/л, Р<0,01), а в кінці 8-го - на 75% (Р<0,001). Зміни КА свідчили про зрушення профілю ЛП крові у бік ЛП, які містять апо В, збагачені ефірами ХС і ТГ та схильні до проатерогенної модифікації. Значення КА підвищилось в кінці 2-го тижня на 425% (до 4,31 ±0,22 ум.од., Р<0,001), в кінці 8-го - в 16,7 разів (Р<0,001).

Концентрація ВЖК в крові зросла в 5,3 рази в кінці 4-го тижня (до 0,203± 0,017 ммоль/л, Р<0,001) і в 13 разів (Р<0,001) - в кінці 8-го у поєднанні із зниженням активності ЛПЛ відповідно на 30% і на 40% (Р<0,01). Це означало, що розвиток ГЛЕ був наслідком посиленого вивільнення ВЖК з адіпоцитів в результаті розвитку їх ІР. Про наявність системної ІР свідчило також вірогідне зростання вмісту в крові глюкози та HbA1c. Тенденція до появи гіперглікемії відмічена вже в кінці 2-го тижня, коли рівень глюкози в крові підвищився на 22% (до 7,78±0,55 ммоль/л, Р<0,05), в кінці 4-го та 8-го тижнів - 64% (Р<0,01). Вміст HbA1c зріс більше як у 4 рази в кінці 2-го тижня (до 9,52±0,77 мкмоль фруктози/г Hb, Р<0,001) і залишився на цьому рівні протягом подальших 6 тижнів дослідження. На розвиток системної ІР вказували також результати ПІТ. Через 2 тижні реакція по глюкозі досягала тільки 40% нормальної (Р<0,05), а вже в кінці 6-го тижня вона була відсутня. Реакція по ТГ на введення інсуліну зникла вже з кінця 2-го тижня.

Найбільш значимим ефектом системного запалення були якісні зміни обміну ЛП, які проявлялися зростанням вмісту в крові їх модифікованих форм. Вміст ХС в ММ після інкубації з плазмою був збільшений у 5,6 разів (до 228,2± 15,6 мкг/мг білка, Р<0,001) вже в кінці 2-го та в 9,4 рази (до 379,3±27,7 мкг/мг білка, Р<0,001) - в кінці 8-го тижня. Ці дані свідчили про пропорційне зростання вмісту в плазмі модифікованих ЛПНЩ. Ще в більшій мірі зріс вміст в крові модифікованих ЛПДНЩ, і рівень ТГ в ММ після інкубації з плазмою підвищився в 6,3 рази (до 118,0±7,4 мкг/мг білка, Р<0,001) в кінці 2-го тижня, в 9 разів та у 25 разів (Р<0,001) - в кінці відповідно 4-го та 8-го тижнів. Про наявність значної кількості модифікованих ЛП в крові свідчило і зростання вмісту ХС в циркулюючих МЦ: в 3,6 рази (до 163,8±12,3 мкг/мг білка, Р<0,001) в кінці 2-го, у 4,7 рази (Р<0,001) - 8-го тижнів.

Одним із провідних наслідків модифікації ЛП була активація імунних реакцій. Вміст в крові ЦІК зріс на 150% (до 547,8±44,8 ум.од., Р<0,001) в кінці 2-го тижня і на 780% (Р<0,001) - в кінці 8-го. Різке підвищення рівня ХС та ТГ в ЦІК вказувало на аутоімунний характер цієї реакції і на антигенність модифікованих ЛПНЩ та ЛПДНЩ. Вміст ХС в ЦІК вже в кінці 2-го тижня зріс більше як у 2 рази (до 18,26±1,41 мг/дл, Р<0,01), в кінці 8-го тижня -у 5 разів (Р<0,001). Рівень ТГ в ЦІК підвищився в 2,7 рази (до 18,81±1,31 мг/дл, Р<0,001) в кінці 2-го і в 8,4 рази (Р<0,001) - в кінці 8-го тижня. Про аутоімунний характер реакції та значимість модифікованих ЛП як її активатора свідчила чітка залежність між зростанням вмісту ХС та ТГ як у ММ після інкубації з плазмою, так і в ЦІК на всіх етапах дослідження.

Результати парного кореляційного аналізу підтвердили положення про зв'язок між запаленням, оксидативним стресом та проатерогенними порушеннями метаболізму. В кінці 8-го тижня зміни рівня СРП були у сильній прямій залежності зі змінами ЗХС (r=0,52, Р<0,01), ТГ (r=0,61, Р<0,01), КА (r=0,88, Р<0,01), ВЖК (r=0,68, Р<0,01), глюкози (r=0,44, Р<0,05), HbA1c (r=0,62, Р<0,01), кількістю проатерогенно модифікованих ЛПНЩ (r=0,75, Р<0,001) та ЛПДНЩ (r=0,82, Р<0,001), зростанням кількості ЦІК (r=0,67, Р<0,001), збільшенням вмісту в них ХС (r=0,57, Р<0,01) та ТГ (r=0,63, Р<0,01). Паралельно із підвищенням активності запалення зростала активність АПФ (r=0,51, Р<0,05) і пригнічувалась - ЛПЛ (r= -0,45, Р<0,05). Встановлена також наявність прямого зв'язку між активністю запалення та оксидативного стресу (коефіцієнт кореляції між змінами вмісту СРП та МДА в плазмі крові становив 0,65, Р<0,01).

3. Дослідження залежності між інтенсивністю запалення, оксидативного стресу та метаболічними порушеннями у кролів з експериментальною моделлю генералізованного запалення та раннім застосуванням протизапальної терапії.

Застосоване лікування суттєво попередило розвиток запалення, змінило характер його перебігу та впливу на системний метаболізм і властивості ЛП. На відміну від контрольної серії, в якій інтенсивність запалення зростала протягом 8 тижнів спостереження, в умовах раннього застосування мелоксикаму реакція досягла максимального значення на початку 4-го тижня і стабілізувалась на цьому рівні протягом подальшого спостереження. В кінці 2-го тижня рівень СРП в крові підвищився тільки на 112%, (до 4,48±0,33 мг/л, Р<0,001) у порівнянні з 850% в контролі. В кінці 8-го вміст СРП становив в серед- ньому тільки 14% від рівня в контрольній серії дослідження.

Значно зменшилась активація МЦ, і вміст МДА в них досяг максимального значення, що перевищив вихідний у 3,6 рази (3,11±0,25 мкмоль/ мг білка, Р<0,001) в кінці 2-го тижня. В подальшому він повільно зменшувався і в кінці 8-го тижня був на 35% нижче максимального (Р<0,01), досягаючи тільки 15% від його рівня в кінці дослідження у контрольній серії. Суттєво попередився розвиток оксидативного стрессу. Максимальне значення СХЛ становило 893,3 ±62,1 імп./5 хв. і перевищило вихідне тільки на 47% (Р<0,001) вже в кінці 4-го тижня і зменшилась у кінці 8-го тижня на 24% (Р<0,01). Аналогічна динаміка характеризувала зміни ІХЛ, показник якої досяг максимального значення в кінці 4-го тижня, перевищуючи вихідний на 53% (Р<0,001) і зменшився в кінці 8-го тижня на 29% (до (Р<0,001). В результаті в кінці дослідження рівень СХЛ становив 22% контрольного, рівень ІХЛ - тільки 2%. Динаміка змін вмісту МДА в плазмі повторювала динаміку змін активности запалення і оксидативного стресу. Максимального значення цей показник досяг в кінці 2-го тижня і перевищив вихідне у 3,6 разів (Р<0,001), а в кінці 8-го тижня він був на 46% менше максимального (Р<0,001) і становив тільки 15% від вмісту МДА у кролів в контрольній серії. В результаті зберігався більш виражений антиоксидантний потенціал плазми, і активність каталази в кінці 6-го тижня була знижена на 34% (P<0,01), тоді як в контролі її пригнічення досягло 53%. Активність АПФ зросла вдвічі (P<0,001) в кінці 6-го тижня і знизилась до 52% в кінці 8-го. В порівнянні з контролем приріст активності АПФ був зменшений на 55% (Р<0,001).

Застосування мелоксикаму майже повністю попередило порушення обміну ліпідів та ЛП. Вміст ЗХС в крові практично не змінився, рівень ТГ максимально підвищився на 38% (до 1,38±0,11 ммоль/л, P<0,02) в кінці 2-го тижня з наступним зниженням до вихідного в кінці 8-го. Рівень ХС ЛПВЩ знизився максимально на 47% (до 0,48±0,04 ммоль/л, Р<0,01) в кінці 4-го тижня і відновився до 84% вихідного значення в кінці 6-го тижня. Вірогідно менш вираженими були і зміни КА. Його рівень перевищив вихідний максимально тільки у 2,9 рази (Р<0,001) в кінці 4-го тижня і поступово знизився вдвічі (Р<0,001) в кінці дослідження. Значно попереджувались порушення метаболізму вуглеводів, повністю був усунутий розвиток гіперглікемії. Вміст HbА1с максимально підвищився тільки на 150% (до 3,16± 0,21 мкмоль фруктози/г Hb, Р<0,001) в кінці 4-го тижня, потім знизився в кінці 8-го тижня, перевищуючи вихідний на 26% і становлячи тільки 6% від значення в контрольній серії. Результати ПІТ свідчили про значне збереження системної чутливості до інсуліну, яка утримувалась протягом 4-8-го тижнів на рівні 40% від норми. Про відсутність повного збереження чутливості адіпоцитів до інсуліну свідчила динаміка змін вмісту в крові ВЖК: він був збільшений у 9,8 разів (до 0,401±0,04 ммоль/л, Р<0,001), хоча і на 40% менше, ніж в контролі. Ще в меншій мірі зберігалась чутливість до інсуліну гепатоцитів, практично не відмічено і суттєвого впливу мелоксикаму на пригнічення активності ЛПЛ. Вона була зниженою на 60% (до 7,64±0,52 мккат/л, P<0,01) в кінці 4-го тижня і на 62% (P<0,01) - в кінці 8-го.

Вираженість змін атерогенності плазми у кролів з раннім застосуванням мелоксикаму була значно меншою, ніж в контролі. Вміст ХС в ММ після інкубації з плазмою зріс у 4,9 разів (до 97,5±17,2 мкг/мг білка, Р<0,01) в кінці 6-го тижня, проте на 8-у тижні він зменшився на 27% (Р<0,01) і перевищив вихідне значення у 3,6 рази (Р<0,001) проти 9,4 разів в контролі. Вміст ТГ в ММ зростав протягом 6 тижнів і перевищив вихідне значення у 10,2 рази (до 189,8±15,9 мкг/мг білка, Р<0,001). На 8-му тижні він також зменшився і перевищив вихідний у 9 разів, тоді як в контролі - у 25 разів. Значно послабились імунна відповідь і значимість модифікованих ЛП як аутоантигенів. В кінці 8-го тижня приріст вмісту ЦІК в крові становив 310%, тоді як в контролі - 825%. Вміст ХС в ЦІК збільшився в кінці 2-го тижня на 53% (до 12,75±1,12 мг/дл, Р<0,01) проти 120% в контролі. Різниця ставала ще більш наявною на подальших етапах, і в кінці 8-го тижня приріст вмісту ХС у ЦІК у кролів із застосуванням мелоксикама становив 109% та 720%, і ця різниця мала високу ступінь вірогідності. Аналогічним чином попереджалась поява антигенних властивостей у ЛПДНЩ. Вміст ТГ у ЦІК у лікованих кролів в кінці 2-го тижня зріс на 115% (до 15,28± 1,33 мг/дл, Р<0,001), тоді як в контролі - на 165%, в кінці 8-го тижня - на 184% та на 743% (Р<0,001). Проте, незважаючи на різке пригнічення запалення, в кінці 8-го тижня зберігалось підвищення як імуногенності, так і атерогенності ЛПНЩ та ЛПДНЩ приблизно на 30% відповідно до нормальних значень.

4. Дослідження залежності між інтенсивністю запалення, оксидативного стресу та метаболічними порушеннями у кролів з генералізованим запаленням при відстроченому застосуванні протизапальної терапії.

В даній серії вирішувалось питання, наскільки протизапальна терапія здатна усувати вже розвинуті метаболічні порушення, які є наслідком генералізованого запального процесу. Мелоксикам починали застосовувати з 4-го тижня після відтворення запалення на висоті його розвитку, коли вміст СРП був збільшений майже у 20 разів (до 40,21±2,35 мг/л, Р<0,001), вміст МДА в МЦ - у 6 разів (до 4,89±0,41 мкмоль/мг білка, Р<0,001). СХЛ зросла у 2,2 рази (до 1340,2±112,3 імп./5 хв., Р<0,001), ІХЛ - у 2 рази (до (866,7± 56,4)^.10³ імп./5 хв., Р<0,001), рівень МДА підвищився більше як у 4 рази (до 1,57±0,11 мкмоль/л, Р<0,001), в 2 рази зросла активність АПФ (до 23,32±1,85 мкат/л, Р<0,001).

Вміст ЗХС був збільшений у 3 рази (до 3,12±19 ммоль/л, Р<0,001), ТГ - майже в 2 рази (до 1,98±0,12 ммоль/л), ХС ЛПВЩ зменшився на 17% (до 0,80± 0,05 ммоль/л, Р<0,05), в 2 рази збільшилось значення КА (до 1,35±0,11 ум.од., Р<0,01), активність ЛПЛ знизилась на 60% (до 7,64±0,55 мккат/л, Р<0,001). Високої значимості досягли показники ІР: рівень глюкози в крові був підвищений на 40% (до 9,56±0,41 ммоль/л, Р<0,001), HbA1c -в 3,3 рази (до 6,98±0,27 мкмоль фруктози/1 г Hb, Р<0,001), реакція по глюкозі при ПІТ була послаблена в 2,5 рази (Р<0,001), повністю відсутньою була чутливість гепатоцитів до інсуліну.

Різко зросла атерогенність та імуногенність ЛП плазми: вміст ХС в ММ збільшився у 5,8 (до 233,1±18,3 мкг/мг білка, Р<0,001), ТГ - у 8,5 рази (до 158,4±11,2 мкг/мг білка, Р<0,001). Кількість ЦІК зросла у 7,8 разів (до 1554,8± 131,5 ум.од., Р<0,001), вміст в них ХС збільшився у 2,6 разів (до 21,42±1,65 мг/дл, Р<0,001), ТГ - у 5 разів (до 35,46±2,02 мг/дл, Р<0,001).

Застосування на цьому фоні мелоксикаму не тільки попередило подальше зростання вираженості порушень, яке було відмічено у контрольної серії, але і приводило до їх значного послаблення. Рівень СРП через 4 тижня після початку застосування мелоксикаму знизився практично у 6 разів (до 6,92±0,47 мг/л, Р<0,001) майже до того ж значення, як і при застосуванні мелоксикаму в режимі попередження. Вміст МДА в МЦ зменшився на 63% (Р<0,001), активність СХЛ - на 47% (Р<0,001), ІХЛ - на 42% (Р<0,001), активність АПФ - на 30% (Р<0,001), рівень в крові МДА знизився на 58% (Р<0,001).

Зменшилась і вираженість метаболічних порушень. Рівень ЗХС в кінці 4-го тижня лікування знизився на 57% (Р<0,001), ТГ - на 47% (Р<0,001), практично до нормальних значень. Проте рівень ХС ЛПВЩ продовжував знижуватись (до 0,30±0,02 ммоль/л, Р<0,001), що приводило до прогресуючого зростання КА. В кінці 4-го тижня він збільшився на 154% (до 3,43±0,25 ум.од.(Р<0,001)), тоді як в контрольній серії в кінці 8-го тижня рівень КА досяг 13,07±1,07 ум.од. Практично не відновилась активність ЛПЛ.

Досить помірно зростала чутливість до інсуліну. Хоча концентрація глюкози досягла вихідного значення, рівень HbA1c в крові залишився на 58% вище нього (Р<0,01). Системна чутливість до інсуліну підвищилась до 50% нормальної, в значно меншій мірі зросла чутливість адіпоцитів до інсуліну, тоді як чутливість гепатоцитів практично не відновлювалась.

Ці зміни поєднувались із тенденцію до збереження підвищеного рівня антигенних та атерогенних властивостей ЛП. Не відмічено вірогідного зменшення вмісту ХС, і спостерігалось навіть значне зростання вмісту ТГ (на 64%, Р<0,001) в ММ після інкубації з плазмою, проте дані показники були практично у 2 рази меншими, ніж в контролі (Р<0,001). Вміст ЦІК в крові знизився протягом 4-х тижнів застосування мелоксикаму на 43% (Р<0,001), але залишився у 4,5 рази більшим за вихідний. Збереження імуногенних властивостей ЛП підтверджувалось зростанням вмісту ХС (на 25%, Р<0,001) та відсутністю вірогідних змін вмісту ТГ в ЦІК протягом 4-го - 8-го тижнів застосування протизапальної терапії.

Таким чином, дані, отримані в експериментальному фрагменті дослідження, свідчать про те, що найбільш уразливими ланками метаболізму в умовах генералізованого запалення є чутливість до інсуліну, а також атерогенна та іммуногенна модифікація ЛП. В результаті значно зростає кількість модифікованих ЛПНЩ та ЛПДНЩ, підвищується рівень ЦІК і вміст в них ХС та ТГ, що свідчить про високу іммуногенність цих класів ЛП і про високий титр антитіл до них. Розвиток ІР в цих умовах проявляється всім комплексом метаболічних порушень, перш за все - змінами обміну ліпідів, ЛП та вуглеводів, наслідки яких мають чітку проатерогенну спрямованість.

Крім того, системний метаболізм характеризується не тільки високою чутливістю до запалення, але і уповільненим зворотнім розвитком порушень при його усуненні. В результаті, як підвищена атерогенність та антигенність модифікованих ЛП, так і системна ІР, ІР адіпоцитів та гепатоцитів зберігались в кінці 8-го тижня дослідження приблизно в рівній мірі як при профілактичному, так і при лікувальному застосуванні протизапальної терапії.

В И С Н О В К И

В проведеному клініко-експериментальному дослідженні встановлено, що гостре генералізоване запалення є самостійним незалежним фактором атерогенезу і зумовлює розвиток специфічних проатерогенних порушень обміну ліпідів та ЛП крові, які є патогенетичною основою атеросклерозу.

1. Встановлено наявність прямого зв`язку між активністю запалення та проатерогенними змінами метаболізму як в природних умовах у дітей з гострими запальними захворюваннями органів дихання, так і в експерименті при відтворенні генералізованого запального процесу шляхом внутрішньовенного введення ліпополісахариду.

2. Головними ефекторними механізмами проатерогенної дії запалення є порушення обміну ліпідів та ЛП крові, найбільш значимим проявом яких було закономірне зростання атерогенності плазми за рахунок підвищення рівня в ній модифікованих ЛПНЩ ( в середньому на 97% у дітей, в 9,4 рази у кролів) та ЛПДНЩ (у 5,3 та 25 разів відповідно).

3. Активність запалення в значній мірі визначається розвитком його аутоімунного компоненту внаслідок набуття модифікованими ЛП крові антигенних властивостей. В результаті кількість ЦІК у плазмі зростала у кролів на 780%, вміст в них ХС - на 398%, ТГ - на 742%.

4. Найважливішим механізмом атерогенної та імуногенної модифікації ЛП крові при генералізованому запальному процесі є активація вільнорадикальних процесів з розвитком оксидативного стресу із зростанням вмісту МДА в плазмі у кролів на 452%, у дітей - на 218%.

5. Дисліпідемія в умовах запалення має специфічний характер і поєднує виражену ГТЕ, зменшення вмісту ХС ЛПВЩ при помірних змінах вмісту в крові загального ХС та ХС ЛПНЩ та різкому зростанні КА. Розвиток дисліпідемії відбувається не ізольовано, а в комплексі з ІР та характерними для неї метаболічними порушеннями, розвитком гіперглікемії та зростанням вмісту в крові фруктозаміну у дітей на 26%, HbA1c у кролів - на 290%.

6. Зниження активності запалення після проведення протизапальної терапії супроводжується вірогідним, але затриманим відновленням системного метаболізму, зменшенням вираженості дисліпідемії та проатерогенної модифікації ЛП крові.

7. Найбільш значимі фактори атерогенезу: проатерогенна та імуногенна модифікація ЛП крові залишаються в стані підвищеної активності навіть після повної нормалізації показників запалення, що може бути основою для сумації ефектів ряду послідовно діючих прозапальних впливів.

Список опублікованих робіт за темою дисертації

1. Братусь В.В., Ларионов А.П., Третяк И.В., Корниенко О.В., Талаева Т.В. Системное воспаление как причина проатерогенных нарушений метаболизма липидов и липопротеинов крови // Укр. кардіол. журн. 2006.№3. С.99-109. (Особисто здобувачем проведено обстеження дітей, визначено показники запалення, проведено статистичну обробку даних).

2. Талаєва Т.В., Ларіонов О.П., Крячок Т.А., Амброскіна В.В., Братусь В.В. Характер та механізми порушень обміну ліпопротеїнів крові при відтворенні системного запалення в умовах експерименту// Укр. кардіол. журн. 2006.№4. С. 63-71. (Здобувачем самостійно проведено відтворення експериментальної моделі, визначено показники оксидативного стресу, запалення, підготовлено статтю до друку).

3. Талаева Т.В., Ларионов А.П., Крячок Т.А, Амброскина В.В., Третяк И.В., Корниенко О.В., Братусь В.В. Проблема патогенетического единства компонентов метаболического синдрома// Укр. Кардіол. Журн. 2006.спеціальний випуск - С. 199-203. (Самостійно проведено частину експерименту, визначено показники оксидативного стресу, проведено статистичну обробку даних).

4. Ларионов А.П., Талаева Т.В., Братусь В.В., Возможности противовоспалительной терапии в предупреждении развития системних метаболических нарушений и возрастания атерогенности крови в условиях экзогенных провоспалительных факторов// Укр. Кардіол. Журн. 2006. №6. С. 64-72. (Здобувачем самостійно проведено відтворення експериментальної моделі, визначено показники оксидативного стресу, запалення, проведено статистичну обробку даних, підготовлено статтю до друку).

5. Амброскіна В.В., Крячок Т.А., Ларіонов О.П., Талаєва Т.В., Братусь В.В. Гіперліпідемія та зниження толерантності до ліпідів як фактори атерогенезу // Фізіологічний журнал. 2007. т. 53. №6. С. 19-28. (Особисто здобувачем проведено частину експерименту, визначено показники оксидативного стресу, активності запальних клітин крові).

6. Амброскіна В.В., Крячок Т.А., Ларіонов О.П., Талаєва Т.В. Гіпертригліцеридемія як чинник атерогенезу: значимість і механізми дії // Фізіологічний журнал. 2008, т. 54. №5. С. 61-70. (Самостійно здобувачем проведено визначення показників оксидативного стресу, проведено статистичну обробку даних).

7. Амброскіна В.В., Крячок Т.А., Ларіонов О.П., Братусь В.В., Талаева Т.В. Наявність і характер взаємозв'язку порушень метаболізму ліпідів крові та системного запалення// Фізіологічний журнал. 2008, т. 54. №3. С. 36-46. (Здобувачем самостійно проведено відтворення експериментальної моделі генералізованого запалення, визначено показники оксидативного стресу, запалення, проведено статистичну обробку даних).

8. Третяк І.В., Амброскіна В.В., Крячок Т.А., Талаєва Т.В., Ларіонов О.П. Деклараційний патент на корисну модель «Спосіб експериментального моделювання інсулінорезистентності».№14222.15.05.2006. Бюл. №5.

9. Талаєва Т.В., Братусь В.В., Амброскіна В.В., Крячок Т.А., Ларіонов О.П. Системне запалення та оксидантний стрес як патогенетичні фактори сполучених проатерогенних порушень обміну ліпідів, ліпопротеїнів та розвитку інсулінорезистентності// Матеріали УІІ національного конгресу кардіологів України. Сб.тез. Дніпропетровськ. 2004. С. 285.

10. Талаева Т.В., Амброскина В.В., Крячок Т.А., Ларионов А.П., Братусь В.В. Атеросклероз: многофакторность и системность патогенеза// Матеріали V національного конгресу патофізіологів України «Сучасні проблеми патофізіології: від молекулярно-генетичних до інтегративних аспектна». Запоріжжя, 2008. т.5. №3. С. 28.

АНОТАЦІЯ

Ларіонов О.П. Гострий запальний процес як фактор ініціації проатерогенних порушень обміну ліпопротеїнів крові; можливості протизапальної терапії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія.- Інститут фізіології ім.О.О.Богомольця НАН України, Київ, 2011.

Дисертація присвячена визначенню ролі гострого генералізованого запалення у розвитку метаболічного компоненту атерогенезу та його найголовніших складових, а також у визначенні можливості протизапальної терапії попереджувати та викликати зворотній розвиток цих порушень. Дослідження проведене, як в клінічних умовах на дітях з гострим інфекційним ураженням респіраторної системи, так і в експерименті на кролях з модельованим гострим запаленням. Показано, що розвиток гострого запалення та супутнє зростання активності вільнорадикальних реакцій призводять до виражених метаболічних пору-шень, зниження чутливості до інсуліну, появі дисліпідемії і, як кінцевого наслідку - до атерогенної та імуногенної модифікації ЛП крові, яка розглядається як найважливіший ліпідний фактор патогенезу атеросклерозу. Залежності між запаленням та проатерогенними порушеннями метаболізму підтверджувались як співпадінням динаміки їх розвитку, так і наявністю прямих кореляційних зв'язків між показниками цих процесів, здатністю протизапальної терапії попереджувати та викликати зворотній розвиток встановлених проатерогенних порушень.