Особливостi клiнiки та лiкування дерматозiв у хворих на гепатити рiзної етiологiї

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державна установа «Iнститут дерматологiї та венерологiї АМН України»

УДК: 616.36-002:616.5-002.156-036.12

14.01.20 - шкiрнi та венеричнi хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ОСОБЛИВОСТI КЛIНIКИ ТА ЛIКУВАННЯ ДЕРМАТОЗIВ У ХВОРИХ НА ГЕПАТИТИ РIЗНОЇ ЕТIОЛОГIЇ

Мантула Алiна Олександрiвна

Харкiв 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому нацiональному медичному унiверситетi iм. М. Горького МОЗ України.

Науковий керiвник: доктор медичних наук, професор Проценко Тетяна Віталіївна, Донецький нацiональний медичний унiверситет iм.М.Горького МОЗ України, завiдуюча кафедрою дерматовенерології та косметології ФІПО

Офiцiйнi опоненти:

доктор медичних наук, професор Кутасевич Яніна Францівна, Державна установа „Інститут дерматології та венерології АМН України”, завiдуюча вiддiлом дерматології, iнфекцiйних та паразитарних захворювань шкiри

кандидат медичних наук, доцент Савоськіна Вікторія Олександрівна, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, доцент кафедри дерматовенерології

Захист вiдбудеться «23» листопада 2011 р. об 11.00 годинi на засiданнi спецiалiзованої вченої ради Д 64.603.01 при Державній установі «Інститут дерматології та венерології АМН України» за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7 / 9.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Державної установи «Інститут дерматології та венерології АМН України» за адресою: 61057, м. Харків, вул. Чернишевська, 7 / 9.

Автореферат розісланий «19» жовтня 2011 року.

Вчений секретар спецiалiзованої вченої ради, канд.фарм.наук, с.н.с. Т.Д. Носовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

дерматоз вірусний гепатит

Актуальність теми. В останні роки спостерігається значний зріст хронічних дерматозів із середньо-важким і важким перебігом, резистентних до традиційних методів лікування [Мавров I.I., Болотна Л.А., 2007; Кутасевич Я.Ф., 2009; Калюжна Л.Д., 2010] Відомо, що на важкість перебігу дерматозів впливає супутня соматична патологія, серед якої особливе місце посідають гепатити різної етіології, у т. ч. вірусні [Проценко Т.В., 2009]. За даними ВОЗ, у світі налічується біля 200 млн. інфікованих вірусом гепатиту С (ВГС) та більше 350 млн. осіб, що мають маркери вірусного гепатиту В (ВГВ) [Игнатова Т.М., 2006]. Доведено, що ураження шкіри, як позапечінкові прояви ВГ, зустрічаються у 40,0-44,6 % хворих на ВГС й у 22,2 % хворих на ВГВ [Абдурахманов Д.Т. та співавт., 2003] та нерідко являються першими клінічними симптомами, що примушують звернутися за медичною допомогою [Хiмкiна Л.Н. та співав., 2001]. Встановлено, що наявність ВГ впливає на дезінтоксикаційну функцію печінки, зумовлює підвищення рівня ендогенної інтоксикації (ЕI) та метаболічних порушень організму [Домашенко О.М., 2009; Зайцев I.А., 2010], що, в свою чергу, може бути як фактором ризику дебюту дерматозів, так і ускладнювати перебіг раніше існуючих.

До теперішнього часу лише невелика кількість робіт була присвячена вивченню особливості клініки та перебігу хронічних дерматозів на тлі ВГ [Кривошеєв А.Б., 2009; Святенко Т.В., 2005], в той же час своєчасна діагностика ВГ у дерматологічних хворих і корекція лікувально-профілактичної тактики може суттєво підвищити ефективність лікування як дерматозів, так і поліпшити переносимість противірусної терапії та прогноз перебігу ВГ [Козловська I. Я., 2003; Гоподарський М.М., 2005].

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом НДР кафедри дерматовенерології та косметології ФІПО ДонНМУ ім.М.Горького «Вивчити особливості патоморфозу хронічних поширених дерматозів та інфекцій, що передаються статевим шляхом, в умовах екологічно несприятливого промислового регіону, розробити методи лікування та профілактики» (№ держреєстрації 0196U021508). Здобувачем самостійно виконаний фрагмент, присвячений вивченню особливостей клініки та лікування хронічних дерматозів у хворих на гепатити різної етіології.

Мета дослідження. Підвищення ефективності лікування хронічних дерматозів у хворих на хронічні вірусні гепатити шляхом застосування в комплексній терапії амінокислот, дезінтоксикаційних і метаболічних засобів на підставі встановленої ролі ендогенної інтоксикації та метаболічних порушень в патогенезі дерматозів.

Завдання дослідження:

1. Вивчити епідеміологічні, клінічні особливості хронічних дерматозів у хворих на ВГ.

2. Провести аналіз клініко-епідеміологічних особливостей хронічних дерматозів в залежності від етіології та перебігу ВГ.

3. Визначити рівень гістаміну (Гс), серотоніну (Ср), ступінь метаболичних порушень та ЕI за молекулами середньої маси (МСМ) у хворих з хронічними дерматозами при хронічних вірусних гепатитах (ХВГ).

4. Виявити особливості хронічних дерматозів в залежності від етіології та перебігу ВГ, вираженості ЕI, метаболічних порушень і показників біогенних амінів.

5. Провести порівняльний аналіз клініко-біохімічних показників у хворих з дерматозами в залежності від етіології та перебігу ВГ.

6. Обґрунтувати та розробити комплексний метод лікування хронічних дерматозів у хворих на ХВГ із застосуванням амінокислот (гепасол-нео), дезінтоксикаційних і метаболічних засобів (тіотриазоліну, енерліва), оцінити його клінічну ефективність.

7. Визначити прогноз перебігу хронічних дерматозів в залежності від етіології ХВГ, іншої супутньої патології та особливостей терапії.

8. Впровадити розроблений спосіб терапії в практику охорони здоров'я.

Об'єкт дослідження - хронічні дерматози (алергічні, ліхеноїдні, акнеіформні) у хворих на ВГ.

Предмет дослідження - епідеміологічні та клінічні особливості алергічних (АлД), ліхеноїдних (ЛхД), акнеіформних (АкнД) дерматозів у хворих на ВГВ і ВГС, стан біохімічного гомеостазу, ендогенної інтоксикації, метаболічних порушень, результати лікування.

Методи дослідження - клінічні, біохімічні, спектрофотометричні, флюорометричні, імунологічні, статистичні із застосуванням методу багатофакторного аналізу та побудови логістичних регресійних моделей.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше встановлено особливості ендогенної інтоксикації та метаболічних порушень у хворих на хронічні дерматози на тлі вірусних гепатитів залежно від їх етіології та перебігу.

Вперше доведено, що прогноз перебігу хронічних дерматозів у хворих з хронічними вірусними гепатитами пов'язаний з видом дерматозу, наявністю ендогенної інтоксикації за МСМ 260 та присутністю хелікобактер-асоційованого гастродуоденіту (ХАГ).

Показано клініко-епідеміологічні особливості хронічних алергічних, ліхеноїдних і акнеіформних дерматозів залежно від етіології та характера перебігу вірусних гепатитів.

Науково обґрунтований оригінальний комплексний метод лікування хронічних дерматозів у хворих з хронічними вірусними гепатитами із застосуванням амінокислот, дезінтоксикаційних і метаболічних засобів.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено та запроваджено в практику комплексний метод лікування АлД, ЛхД і АкнД у хворих з ХВГ із застосуванням амінокислот (гепасол-нео), дезінтоксикаційних і метаболічних засобів (тіотриазолін, енерлів), що дозволило підвищити ефективність терапії і досягти тривалої та стійкої клінічної ремісії до 3 років у 19 (22,9 %) хворих у порівнянні з традиційним лікуванням - у 6 (12,8 %) хворих.

Показано, що у 118 (63,8 %) хворих з хронічними дерматозами ВГ виявлено в шкірно-венерологічному диспансері (ШВД).

Доведено, що незважаючи на досягнення клінічної ремісії у хворих на хронічні дерматози з ХВГ, зберігаються підвищення рівнів Ср та показників фракцій МСМ, що обумовлює необхідність профілактичних курсів лікування.

Основні положення дисертації впроваджено в практику роботи обласного клінічного ШВД м. Донецька, клінічного ШВД № 1 м. Донецька, Макіївського, Краматорського, Горлівського, Маріупольського ШВД Донецької області.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом самостійно складено і виконано програму досліджень, проведено аналіз даних літератури, збір і обробку необхідної інформації. За період 2008-2010 р.р. особисто проведено клініко-лабораторне обстеження хворих. Дисертант самостійно провела інтерпретацію всіх зібраних клінічних, лабораторних та інструментальних даних, зробила наукові висновки.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації представлено та обговорено на VIII-XI Національних Конгресах з дерматокосметології та естетичної медицини (Донецьк, 2008-2011), науково-практичній школі «Досвід наукового пошуку молодих вчених дерматовенерологiв» (Київ, 2010), науково-практичній конференції «Діагностика i лікування в дерматовенерології та косметології» (Херсон, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції за участю міжнародних фахівців «Сучасні заходи діагностики та лікування в дерматовенерології» (Донецьк, 2011).

Публікації. За матеріалами роботи опубліковано 11 друкованих праць, у тому числі 5 статей у спеціалізованих виданнях ВАК України (2 з них - у моноавторстві), 1 стаття - у збірнику наукових праць, 5 тез науково-практичних конференцій. Отримано позитивне рішення про видачу патенту України на корисну модель за заявкою № 4201102957 «Спосіб лікування хронічних дерматозів у хворих на вірусні гепатити», пріоритет від 01.08.2011 р.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 180 сторінках машинописного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів, 3 розділів власних досліджень, висновків, списку літератури, що займає 31 сторінку та включає 305 праць (з них 120 англомовних). Робота ілюстрована 40 таблицями, 14 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань вивчили особливості епідеміології, клініки та перебігу хронічних дерматозів у 263 хворих, у т. ч. у 185 хворих на ВГ (основна група) та 78 хворих на хронічні дерматози без ВГ (група порівняння).

Всі пацієнти піддавалися комплексному клініко-лабораторному обстеженню з визначенням білірубіну та його фракцій, аланінамінотрансферази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), гамма-глутамілтрансферази (ГГТ), креатиніну, С-реактивного білка з використанням загальноприйнятих методик.

В якості інтегрального показника ступеня ЕI та метаболічних порушень було використано спектрофотометричне визначення рівня фракцій МСМ в сироватці крові в діапазоні 238-280 нм. При довжині хвилі 238 нм досліджували амінопептидну фракцію, при 254 нм - пептидну, при 260 нм - нуклеотидну, при 280 нм - фракцію, що містить ароматичні хромофори. Рівні МСМ виражали в одиницях екстинкції на мл сироватки (О/мл) [Ковалевський А.М. та співавт., 1989]. Вміст біогенних амінів у крові (Гс та Ср) визначали флюорометричним методом за Shore в модифікації Л.Я. Прошиної [Прошина Л.Я., 1981]. Імунологічні дослідження містили визначення маркерів ВГ (AT-HCV, RNA HCV, HBsAg, AT-HBcorAg, DNA HBV) методом імуноферментного аналізу з використанням тест-систем «Labsistems» (Німеччина), вірусного навантаження із застосуванням тест-системи «Амплісенс» (Росія). Проведено УЗД органів черевної порожнини, малого тазу, щитовидної залози на апараті «Contron Sigma» (Франція). Статистична обробка результатів дослідження проводилася за стандартними програмами за допомогою персональних комп'ютерів. Для виявлення зв'язку факторних і аналізованих ознак був використаний метод побудови багатофакторних логістичних регресійних моделей [Петрі А., Себін К., 2009]. Для оцінки адекватності моделі використовували метод аналізу кривих операційних характеристик (ROC-Receiver Operating Characteristic curve analysis), розраховували площу під ROC-кривою [Metz C.E, Kronman H.B., 1980] і 95 % довірчий інтервал (95 % ДІ) [Лях Ю.Є., Гурьянов В.Г., 2006]. Для оцінки ступеня зв'язку факторних ознак з результуючим приводили значення відношення шансів (ВШ, 95 % ДІ). Побудова та аналіз моделей проводилася в пакетах MedStat (Лях Ю. Є., Гурьянов В. Г., 2004 ) та MedCalc (MedCalc Software, 2010).

Результати роботи та їх обговорення

При аналізі клініко-епідеміологічних особливостей у 185 хворих основної групи відзначено, що в наших спостереженнях переважали особи у віці 31-50 років - 127 (68,6 %), частіше чоловіки, ніж жінки - 72 (38,9 %) і 55 ( 29,7 %) хворих відповідно. АлД: мікробна екзема (МЕ), атопічний дерматит (АД) були у 31 (16,7 %) хворого; ЛхД: псоріаз (Пс), червоний плескатий лішай (ЧПЛ) - у 60 (32,4 %); АкнД: ранні акне (РнА), пізні акне (ПА), акне розацеа (АкР) - у 39 (21,1 %) хворих; інші дерматологічні захворювання (геморагічний васкуліт, токсикодермія, себорея волосистої частини голови, кропив'янка, вузлувата еритема, вітіліго, лімфома шкіри, пізня шкірна порфірія, склеромікседема) - у 55 (29,7 %) хворих.

Звертало увагу, що при нез'ясованих термінах інфікування ВГ 108 (58,4 %) хворих мали багаторічний перебіг дерматозу; у 118 (63,8 %) хворих ВГ виявлено в умовах ШВД.

АлД встановлено у 52 хворих, у т. ч. у 31 (59,6 %) хворих основної групи й у 21 (40,4 %) - групи порівняння. В основній групі МЕ була у 15 (48,4 %) хворих, АД - у 16 (51,6 %); в групі порівняння - у 10 (47,6 %) і у 11 (52,4 %) хворих відповідно. В обох групах переважали хворі старші за 20 років: 28 (90,3 %) і 19 (90,4 %) хворих відповідно; з давністю захворювання понад 3 роки - 27 (87,7 %) і 20 (95,2 %) хворих відповідно. Більше 3 рецидивів на рік спостерігалося у 22 (71,0 %) хворих основної групи та лише у 7 (33,3 %) в групі порівняння.

Поширеними клінічні прояви були у 19 (61,3 %) хворих основної групи і у 11 (52,4 %) в групі порівняння. Виразність ознак при АД склала 4,78±0,12 балів в основній групі та лише 3,71±0,10 балів - у групі порівняння; при МЕ - 4,36±0,15 і 3,16±0,20 балів відповідно. Iнтенсивність свербежу при АД в основній групі була 4,86±0,14, а в групі порівняння - 4,02±0,13 балів, при МЕ - 4,48±0,18 і 3,84±0,17 балів відповідно.

У групі хворих на АлД виявлено тільки хронічні форми ВГ: ХВГВ - у 10 (32,2 %); ХВГС -у 13 (41,9 %); поєднані форми ВГВ і ВГС на тлі ВІЛ-інфекції - у 4 (12,9 %) хворих. У 17 (54,8 %) хворих ВГ був виявлений при обстеженні в ШВД, однаково часто як ВГВ, так і ВГС. У 5 (16,1 %) хворих дебют АлД спостерігався на тлі імунотерапії ВГ. Iнша соматична патологія була у 25 (80,6 %) хворих на АлД основної групи, серед якої переважав ХАГ - у 23 (74,2 %) пацієнтів; у групі порівняння - у 10 (47,6 %) та 7 (33,3 %) відповідно.

Проведено аналіз особливостей клініки та перебігу ЛхД у 98 хворих, у т. ч. у 60 (61,2 %) хворих основної групи і у 38 (38,8 %) - групи порівняння. В основній групі Пс був у 42 (70,0 %) хворих, ЧПЛ - у 18 (30,0 %); у групі порівняння - у 28 (73,7 %) і у 10 (26,3 %) пацієнтів відповідно. В обох групах переважали хворі старші за 30 років: в основній - 48 (80,0 %) хворих, у групі порівняння - 31 81,6 %), за давністю захворювання понад 3 роки - 37 (61,7 %) і 27 (71,1 %) хворих відповідно. Більше ніж 3 рецидиви на рік було у 44 (73,3 %) хворих основної групи, та лише у 11 (28,9 %) - у групі порівняння.

Поширений висип відмічено у 39 (65,0 %) хворих основної групи і у 17 (44,7 %) - у групі порівняння. Iндекс PASI у хворих Пс основної групи був 54,4±0,03, а в групі порівняння - 32,2±0,17. Виразність ознак при Пс була 4,75±0,23 балів в основній групі і 3,69±0,11- у групі порівняння; при ЧПЛ - 4,68±0,12 і 3,47±0,14 балів відповідно; інтенсивність свербежу була також найбільш вираженою у хворих основної групи і склала при Пс 4,69±0,97 і 3,12±0,15 балів відповідно, при ЧПЛ - 4,65±0,16 і 3,38±0,13 балів відповідно.

В групі хворих на ЛхД виявлено тільки хронічні форми ВГ: ХВГВ - у 17 (28,3 %); ХВГС - у 34 (56,7 %); поєднані форми ВГС + ВГВ на тлі ВІЛ- інфекції - у 2 (3,3 %) хворих. У ШВД ВГ було виявлено у 34 (56,7 %) хворих. Iнша супутня соматична патологія спостерігалася у 47 (78,3 %) хворих основної групи, серед якої переважав ХАГ - у 42 (70,0 %) пацієнтів, у групі порівняння - в 16 (42,1 %) та 15 (39,5 %) відповідно.

Аналіз особливостей клініки та перебігу АкнД проведено у 69 хворих, у т. ч. у 39 (57,4 %) хворих основної групи і у 29 (42,6 %) групи порівняння. В основній групі АкР встановлено у 16 (41,0 %) хворих, ПА - у 14 (35,9%) хворих, РнА - у 9 (23,1%); у групі порівняння - у 12 (41,4%), 10 (34,5%), та у 7 (24,1%) хворих відповідно. В обох групах переважали хворі старші за 30 років: в основній групі - у 30 (76,9 %) хворих, в групі порівняння - у 22

(75,9 %) пацієнтів; з давністю захворювання понад 3 років - 34 (87,2 %) і 24 (82,8 %) хворих відповідно. Більш ніж 3 рецидиви на рік було у 29 (74,3 %) хворих основної групи і лише у 8 (27,6 %) - у групі порівняння. Поширений висип відмічено у 24 (61,5 %) хворих основної групи і у 10 (34,5 %) - у групі порівняння. Виразність ознак при АкР склала (4,89± 0,21) балів в основній групі і (3,69±0,11) балів - у групі порівняння; при ПА - (4,86±0,13) і (3,47±0,12) балів відповідно, при РнА - (4,91±0,11) і (3,57±0,14) балів відповідно.

У групі хворих на АкнД виявлено тільки хронічні форми ВГ: ХВГВ - у 10 (25,6 %), ХВГС - у 23 (59,0 %) пацієнтів. У 27 (69,2 %) хворих ВГ виявлено в ШВД. Крім ВГ, супутня соматична патологія була у 30 (76,9 %) хворих основної групи, серед якої переважав ХАГ - у 31 (79,5 %) пацієнта; в групі порівняння - у 16 (55,2 %) і 15 (51,7 %) відповідно.

У 55 (29,7 %) хворих на ВГ встановлено інші дерматози, в т.ч. геморагічний васкуліт - у 12 (21,8 %), токсикодермія - у 10 (18,2 %), себорея волосяної частини голови - у 10 (18,2 %), хронічна рецидивуюча кропив'янка - у 7 (12,7 %), вузлувата еритема - у 4 (7,3 %) пацієнтів відповідно. У 34 (61,8 %) хворих давність захворювання була біля 3 років. У цій групі хворих виявлено як гострі, так і хронічні форми ВГВ - у 11 (20,0 %) і у 10 (18,2 %) пацієнтів відповідно. Серед 11 (20,0 %) хворих з ГВГС кропив'янку встановлено у 6 (27,3 %), токсикодермію - у 4 (18,2 %), геморагічний васкуліт-у 1 (4,5 %). ХВГС діагностовано у 28 (50,9 %) хворих, поєднані форми гепатитів (ВГВ і ВГС) на тлі ВІЛ-інфекції - у 3 (5,4 %) пацієнтів. У 40 (72,7 %) хворих з іншими дерматозами ВГ виявлено в ШВД. Iнша супутня соматична патологія була у 43 (78,2 %) хворих, серед якої переважав ХАГ - у 38 (69,1 %).

Проведено комплексні біохімічні дослідження у 73 хворих (40 чоловіків і 33 жінок у віці від 18 до 68 років) з розподіленням їх на групи порівняння: 1 група - 54 хворих на дерматози з ХВГ, у т. ч. 26 (48,1%) хворих з АлД, 19 (35,2 %) - з ЛхД, 9 (16,7 % ) - з АкнД та 2 група - 19 хворих з дерматозами без ХВГ, у т.ч. 6 (31,6 %) пацієнтів з АлД, 7 (36,8 %) - з ЛхД, 6 (31,6 %) - з АкнД. Контрольною групою були 20 умовно здорових людей. Залежно від етіології ВГ в кожній групі виділено дві підгрупи: 1а група - 15 (27,8 %) пацієнтів з ХВГВ і 1б група - 39 (72,2 %) пацієнтів з ХВГС.

При дисперсному аналізі показників біогенних амінів виявлено, що у хворих 1 групи вміст Гс та Ср був достовірно вищим, ніж у хворих 2 групи. Так, вміст Гс у 1 групі склав (106,93,1) нг/мл, у 2 групі - (93,65,7) нг/мл; вміст Ср - (101,35,8) нг/мл і (94,43,2) нг/мл відповідно. Вміст Гс у хворих 1 групи в середньому перевищував показники у 2 групі на 14 % (p<0,05), а контрольній групі - на 42 % (p<0,001). В 1 групі значення показника вище рівня референтних величин мали 47 (87,0 %) хворих. Рівень Гс у хворих 2 групи також достовірно перевищував середній показник контрольної групи на 24 % (p<0,01), при цьому лише у 12 (63,0 %) хворих ці значення були вищі рівня референтних величин. Вміст Ср у хворих 1 групи в 1,7 разів перевищував показники контрольної групи, а в 2 групі - в 1,6 рази (p<0,01). Значення Ср вище межі референтних величин у 1 групі мали 47 (87,0 %) хворих, у 2 групі - 15 (79,0 %).

Аналіз показників ЕI показав, що всі досліджені фракції МСМ в 1 групі хворих перевищували показники як в контрольній, так і в 2 групі. Так, концентрація МСМ 238 нм в 1 групі склала (0,9970,015) О/мл, у 2 групі - (0,9580,017) О/мл, в той час як в контрольній групі - лише (0,7810,014) О/мл (р<0,05). Встановлено, що показники в осіб 1 групи на 28 % відрізнялися від таких у контрольній групі (p<0,02), при чому значення показників, що перевищували референтні (0,56-0,76) О/мл, відмічені у всіх без винятку хворих 1 групи. В 2 групі також не було хворих, у яких значення даної фракції амінопептиду перебували в межах референтних величин. Рівень МСМ 238 нм у них був нижчим, ніж показники в 1 групі і перевищував контрольні на 23 % (p<0,03).

МСМ 254 нм у хворих 1 групи склала (0,3200,008) О/мл, у 2 групі - (0,2770,015) О/мл, а в контрольній групі - лише (0,2430,005) О/мл (p<0,05). В 1 групі хворих цей показник в середньому відрізнявся від показників у групі контролю на 32 % (p=0,02), тільки у 3 (5 %) пацієнтів рівень МСМ відповідав референтним значенням. Концентрація пептидної фракції МСМ у 2 групі була достовірно вищою за контрольну групу на 14 % (p<0,05), але нижче, ніж у 1 групі на 16 % (p<0,04).

Визначення МСМ 260 нм виявило більш високі значення показників у хворих 1 групи, ніж у 2 групі і в контрольній - (0,2720,007) О/мл, (0,2240,014) О/мл і (0,2020,064) О/мл відповідно. Показано збільшення цього показника в 1 групі на 35 % (p<0,02), при цьому показники, що перевищують референтні, відмічено у 26 (48,0 %) хворих. У 2 групі ці показники на 11 % відрізнялися від показників контрольної групи, проте відмінності статистично не достовірні (р>0,05). Показники в хворих 1 групи були значно нижчі - на 21 % (p<0,03).

Середня концентрація МСМ 280 нм у хворих 1 групи також достовірно перевищувала таку як в контрольній групі, так і в 2 групі на 20 % (p<0,05) і склала відповідно (0,3260,008) О/мл, (0,2690,012) О/мл і (0,2710,014) О/мл. У 28 (52,0 %) хворих 1 групи спостерігали значення показника, що перевищував референтні величини.

Встановлено статистично достовірні відмінності між групами 1а і 1б за рівнями Гс (p<0,05): у пацієнтів 1б групи він був у середньому на 12 % вищим, ніж у пацієнтів 1а групи і склав (110,43,72) нг/мл і (98,45,13) нг/мл відповідно. Концентрація Гс у крові пацієнтів 1б групи в середньому перевищувала контрольні значення на 47 % (p<0,001), а в 1а групі - на 31 % (p<0,001). Середні значення Гс в 1б групі були на 17 % (p<0,01) вище, ніж у групі порівняння. В 1а групі цей показник був вищим, ніж у 2 групі (p=0,12). Вміст Ср у хворих 1б групи в середньому був на 10 % вище (р=0,07), ніж у хворих 1а групи - (103,57,56) нг/мл і (96,37,57) нг/мл відповідно. Концентрація Ср у хворих груп 1а і 1б достовірно перевищувала середній показник у контрольній групі в 1,6 рази і 1,8 рази відповідно (p<0,001). Середні концентрації МСМ всіх досліджених фракцій як в 1а, так і в 1б групах були статистично значно вищі, ніж у хворих 2 та контрольної груп. Особливо вираженими зміни були в хворих на хронічні дерматози з ХВГС (1б група). Так, конццентрація МСМ 238 нм у хворих 1а групи склала (0,9590,040) О/мл, у 1б групі - (0,0110,014) О/мл; ці показники перевищували контрольні в середньому на 23 % (p<0,001) і на 29 % - показники у пацієнтів 2 групи (p<0,001). Детекція пептидної фракції (МСМ 254 нм) у хворих 1а групи склала (0,3140,014) О/мл, 1б групи - (0,3220,009) О/мл, середні значення цих показників перевищували на 29 % показники 2 групи (p<0,001) і на 33 % - показники контрольної групи (p<0,001). Концентрація нуклеотидної фракції (МСМ 260 нм) у хворих 1а групи була (0,2700,009) О/мл, у 1б групі-(0,2770,014) О/мл, при цьому вони перевищували такі в осіб контрольної групи на 35 % (p<0,001) і 40 % (p<0,001) відповідно. Концентрація МСМ 280 нм у хворих 1а групи склала (0,3180,013) О/мл, а в 1б групі - (0,3480,017) О/мл, при цьому ці показники перевищували контрольні в середньому на 30 % (p<0,001), а в хворих 2 групи - на 19 % (p=0,012).

При співставленні показників у пацієнтів 1а та 2 груп виявлено достовірні відмінності між середніми рівнями фракцій МСМ 260 нм і 280 нм. Так, нуклеотидна фракція у хворих на дерматози з ХВГВ була на 24 % вище (p<0,01), а фракція ароматичних хромофорів - на 29 % вище (p<0,01), ніж у 2 групі. Не виявлено достовірних відмінностей між групами 1а та 2 за рівнями МСМ 238 нм та МСМ 254 нм (p=0,91 і р=0,12 відповідно).

Співставлення значень детекції МСМ групи 1б і 2 групи показало, що рівні всіх фракцій МСМ статистично значимо перевищували показники в 2 групі: на 6 % при 238 нм (p<0,05); на 16 % при 254 нм (p<0,01); на 24 % при 260 нм (p<0,04) і на 18 % при 280 нм (p<0,05).

Для визначення прогнозу перебігу дерматозів у хворих на ВГ був використаний метод побудови багатофакторних логістичних регресійних моделей. Як результуючу ознаку використовували наявність ВГ, як факторні аналізувалися 10 ознак: стать, вид дерматозу, вік, рівень Гс, Ср, значення МСМ 238 нм, МСМ 254 нм, МСМ 260 нм, МСМ 280 нм, наявність ХАГ. Останній був обраний як факторна ознака в зв'язку з частотою зустрічаємості - він був виявлений у 134 (72,4 %) хворих основної групи. Аналіз проведено у 73 пацієнтів, розподілених на 2 групи порівняння: основна - 54 хворих з дерматозами в поєднанні з ВГ та контрольна - 19 хворих з дерматозами без ВГ.

В результаті проведеного аналізу встановлено, що найбільшою мірою прогноз перебігу дерматозу у хворих з ВГ пов'язаний з трьома ознаками: видом дерматозу, наявністю ХАГ, наявністю ЕІ за МСМ 260 нм. На підставі виділених ознак побудовано логістичну модель прогнозування перебігу дерматозу при наявності ВГ, чутливість моделі - 94,4 % (95 % ДІ 84,6 %-98,8 %), специфічність - 68,4 % (95 % ДІ 43,4 %-87,4 %). При аналізі коефіцієнтів отриманої моделі встановлено, що наявність ХАГ статистично значимо (p= 0,043) погіршує перебіг дерматозу у хворих з ВГ (ВШ = 4,6 (95 % ДІ 1,1-20,5). Підвищення рівня показника МСМ 260 нм пов'язане з ризиком наявності у хворого ВГ (p = 0,004), ВШ = 7,5 (95% ДІ 1,9-29,3).

Побудовано логістичну модель прогнозування перебігу ЛхД і АкнД дерматозів у хворих з ВГ, чутливість моделі - 60,0 % (95 % ДІ 43,3 % -

75,1 %), специфічність - 80,0 % (95 % ДІ 61,4 % - 92,3 %). З проведеного аналізу випливає, що погіршення перебігу ЛхД або АкнД пов'язане з підвищенням рівня Ср (p=0,016) і наявністю у хворого ВГ, ВШ=1,04 (95 % ДІ 1,01-1,08).

Виявлені зміни стали підставою для обґрунтування розробки комплексного методу лікування з використанням, поряд з традиційною терапією, амінокислот (гепасол-нео), дезінтоксикаційних і метаболічних засобів (тіотриазолін, енерлів). Гепасол-нео призначали внутрішньовенно крапельно, з розрахунку 1,0-1,25 мл на кг маси тіла протягом 3 днів. Тіотриазолін призначали внутрішньом'язово по 4 мл 2,5 % розчину на добу, протягом 10 днів. Енерлів призначали щоденно по 300 мг 3 рази на добу протягом 1 місяця. Традиційну терапію, залежно від виду дерматозу, проводили відповідно до наказу № 312 МОЗ України від 08.05.09.

Залежно від методу лікування всіх пацієнтів було розподілено на 2 групи: основна - 83 хворих, терапія яких проводилася за розробленим методом; група порівняння - 47 хворих, які отримували традиційну терапію. Групи були репрезентативними за основними порівнюваними ознаками. В обох групах хворі за показниками одержували противірусну терапію ВГ (інтерферон та рибавірин).

Ефективність терапії оцінювали за найближчими і віддаленими результатами. При оцінці суб'єктивних відчуттів у пацієнтів з АлД відмічено, що інтенсивність свербежу знижувалася на 2-4 день лікування в основній групі і тільки на 9-10 день - в групі порівняння. Середній термін регресу клінічних проявів АлД в основній групі був у 1,5-1,7 рази менше (p<0,001), ніж у групі порівняння. Повна клінічна ремісія після лікування досягнута у 17 (80,9 %) пацієнтів АлД основної групи і лише у 4 (40,0 %) - в групі порівняння.

При оцінці суб'єктивних відчуттів у пацієнтів з ЛхД відмічено, що інтенсивність свербежу знижувалася на 4-5 день лікування в основній групі і лише на 6-7 день - у групі порівняння. Середні терміни регресу клінічних проявів ЛхД в основній групі були в 1,4 рази менше, ніж у групі порівняння (p<0,001). Повна клінічна ремісія після лікування досягнута у 31 (73,8 %) пацієнта основної групи і лише у 8 (44,4%) - в групі порівняння.

При оцінці суб'єктивних відчуттів пацієнтів з АкнД відмічено, що інтенсивність свербежу і болючість елементів висипу знижувалися на 3-4 день лікування в основній групі і лише на 6-7 день - у групі порівняння. Середній термін регресу клінічних проявів АкнД в основній групі був у 1,6-1,9 разів менше, ніж у групі порівняння (p<0,001). Так, запальні папульозно-пустульозні елементи регресували на 14-16 день лікування в основній групі і лише на 25-30 день лікування в групі порівняння, еритема - на 7-10 день в основній групі і на 12-15 день у групі порівняння. Повна клінічна ремісія при АкнД відмічена у 16 (80,0 %) хворих основної групи і лише у 7 (36,8 %) - у групі порівняння (p<0,001).

Таким чином, повна клінічна ремісія після лікування досягнута у 64 (77,1 %) хворих основної групи і лише у 19 (40,4 %) - у групі порівняння.

Для поглибленої оцінки ефективності розробленого методу лікування хворих на хронічні дерматози з ХВГ проведено аналіз біохімічного гомеостазу у 30 хворих основної групи та у 24 хворих групи порівняння. Встановлено, що у всіх хворих після лікування вміст Гс статистично значимо знизився: у хворих основної групи в 1,4 рази (р<0,001), а в групі порівняння -в 1,2 рази (р=0,010). При цьому середні значення Гс у всіх пацієнтів основної групи зменшилися до контрольного рівня (р=0,55), а у пацієнтів групи порівняння, хоча і знизилися в середньому на 18 %, але були вищими за контрольних значень (р=0,03), а також дещо вищі верхню межу референтних величин.

Концентрація Ср після лікування у хворих основної групи і групи порівняння знизилася на 25 % і 21 % відповідно (р=0,03 і р=0,04). Достовірних відмінностей між середніми значеннями Ср у групах після лікування не виявлено (p=0,45). Звертає увагу той факт, що показники Ср після лікування в обох групах перевищували такі у контрольній групі (p<0,001).

Після лікування у хворих основної групи виявлено статистично значне зниження (на 16 %) рівня фракції МСМ 238 нм (p=0,005). У хворих групи порівняння після лікування даний показник статистично знизився лише на

9 % (p=0,039). При цьому ближче до референтних значень він був у хворих в основній групі. Незважаючи на достовірне зменшення рівнів МСМ 238 у хворих після лікування, середні значення показника в основній групі і групі порівняння відрізнялися від такої в контрольній групі (p<0,01). В обох групах після лікування вміст МСМ 254 нм значно знизився: в основній групі на 29 % (p=0,004) і в групі порівняння - на 23 % (p=0,006), що призвело середні значення МСМ 254 нм до контрольних значень (p=0,36 в основній групі і p=0,42 в групі порівняння). Після лікування відмінностей в середніх значеннях МСМ 254 нм в порівнюваних групах не виявлено (p=0,481). Концентрація МСМ 260 нм після лікування в основній та у групі порівняння не тільки достовірно знизилася порівняно з показниками до лікування (p=0,007 і p=0,012 відповідно), але й досягла рівня контрольних та референтних значень. При цьому значення показника в порівнюваних групах статистично не відрізнялися між собою (p=0,44). При аналізі вмісту фракції МСМ 280 нм виявлено достовірне зниження значень показника як в основній групі, так і в групі порівняння: на 32 % (p<0,001) і 17 % (p<0,014) відповідно. Рівні МСМ 280 нм після лікування відповідали як референтним величинам, так і середнім показникам в контрольній групі, проте значно більшими вони були в основній групі в співставленні з групою порівняння (на 13 %, p=0,04).

При аналізі віддалених результатів лікування відмічено, що тривала і стійка клінічна ремісія ( до 3 років) була у 19 (22,9 %) хворих основної групи і лише у 6 (12,8 %) хворих групи порівняння, в т. ч. при АлД - у 3 (14,3 %) та у 1 (10,0 %) хворих відповідно; при ЛхД - у 11 (26,2 %) і 2 (11,1 %) хворих відповідно; при АкнД - у 5 (25,0 %) і 3 (15,8 %) хворих відповідно.

Проведено багатофакторний аналіз прогнозу ефективності лікування із побудовою логістичних регресійних моделей. Встановлено, що ефективність терапії, прогноз перебігу дерматозу, незалежно від його виду, істотно підвищуються (p=0,034) при застосуванні розробленого комплексного методу ВШ=25,9 (95 % ДІ 1,2-521).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і нове вирішення наукової задачі, що полягає у підвищенні ефективності лікування хронічних дерматозів у хворих на хронічні вірусні гепатити на підставі встановленої ролі ендогенної інтоксикації та метаболічних порушень у патогенезі дерматозів і використанні в комплексній терапії амінокислот, дезінтоксикаційних і метаболічних засобів.

1. У зв'язку з поширеністю вірусних гепатитів в Україні (ВГВ - 6,31-14,6 на 100 тис. населення, ВГС - 1,7-2,9 на 100 тис. населення), тривалим безсимптомним перебігом, високою частотою первинних позапечінкових проявів у вигляді уражень шкіри, вивчення клініко-епідеміологічних особливостей дерматозів у цих хворих і вдосконалення терапії є актуальною проблемою сучасної дерматовенерології.

2. При клініко-лабораторному обстеженні 185 хворих з хронічними дерматозами на тлі вірусних гепатитів, у т. ч. з ліхеноїдними дерматозами - 60 (32,4 %) хворих, алергічними - 31 (16,8 %), акнеіформними - 39 (21,1 %), іншими - 55 (29,7 %) хворих, встановлено більшу вираженість клінічних ознак дерматозів (р<0,05), частіші рецидиви (понад 3 на рік) - у 95 (73,1 %) хворих у зіставленні з групою порівняння - у 26 (29,5 %) хворих (р<0,05). Хронічний вірусний гепатит С діагностовано у 98 (53,0 %) хворих, переважно із ліхеноїдними дерматозами (червоний плескатий лішай, псорі-аз) - у 27 (45,0 %) хворих; хронічний вірусний гепатит В - у 47 (25,4 %) пацієнтів. Гострий вірусний гепатит В виявлено у 11 (20,0 %) хворих, частіше при кропив'янці - у 6 (10,9 %). У 118 (63,8 %) хворих з дерматозами вірусний гепатит вперше встановлений при обстеженні в шкірно-венерологічному диспансері. У 134 (72,4 %) пацієнтів з хронічними дерматозами в сполученні з вірусним гепатитом встановлено наявність хелікобактер-асоційованого гастродуоденіту.

3. Дисперсний аналіз показників біогенних амінів у хворих на хронічні дерматози з хронічними вірусними гепатитами виявив, що вміст гістаміну перевищував на 14 % (р<0,05) показники у хворих на хронічні дерматози без вірусного гепатиту і на 42 % - показники контрольної групи; рівень серотоніну - в 1,7 разів та в 1,6 разів (p<0,01). Значення рівня серотоніну вищим за рівень референтних величин було у 47 (87 %) хворих на хронічні дерматози в поєднанні з хронічними вірусними гепатитами.

4. У хворих з хронічними дерматозами в поєднанні з вірусними гепатитами доведено значне збільшення всіх фракцій МСМ (р<0,05), найбільш виражене при МСМ 260 нм у порівнянні з групою хворих з хронічними дерматозами без вірусних гепатитів та контрольною групою - (0,2720,007) О/мл, (0,2240,014) О/мл і (0,2020,0064) О/мл відповідно (р<0,05). Доведено збільшення МСМ 260 нм на 35 % у 26 (48 %) хворих хронічними дерматозами на тлі вірусних гепатититів (p<0,02).

5. Методом багатофакторного аналізу із побудовою логістичних регресійних моделей встановлено, що на прогноз перебігу хронічних дерматозів у хворих на вірусні гепатити впливають: вид дерматозу (p<0,001), наявність ендогенної інтоксикації за МСМ 260 нм (p=0,004) і хелікобактер-асоційованого гастродуоденіту (p=0,043), (ВШ=4,6 (95% ДІ 1,1-20,5).

6. Розроблено оригінальний комплексний метод лікування хворих на хронічні дерматози на тлі хронічних вірусних гепатитів із застосуванням амінокислот (гепасол-нео), дезінтоксикаційних і метаболічних засобів (тіотриазолін, енерлів). Впровадження розробленого методу лікування дозволило досягти тривалої і стійкої клінічної ремісії (до 3 років) у 19

(22,9 %) хворих, у той час, як традиційне лікування забезпечило такий результат лише у 6 (12,8 %) пацієнтів. Застосуванням багатофакторного регресійного аналізу доведено, що ефективність терапії, прогноз перебігу дерматозу, незалежно від його виду, істотно підвищуються (p=0,034) при використанні розробленого методу, ВШ=25,9 (95 % ДI 1,2-521).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Мантула А.А. Особенности дерматологической патологии у больных хроническими гепатитами / А.А.Мантула // Дерматологія та венерологія. - 2009. - № 4 (46). - С. 41-46.

2. Проценко Т.В. Особенности клинических проявлений аллергических дерматозов на фоне вирусных гепатитов / Т.В.Проценко, А.А. Мантула // Дерматологія та венерологія. - 2010. - № 2 (48). - С. 73-77.

3. Мантула А.А. Особенности нарушений биохимического гомеостаза при дерматологической патологии у больных вирусными гепатитами / А.А. Мантула, Т.В. Проценко, Е.Д. Якубенко // Університетська клініка - 2010. - № 1-2, Том 6. - С.33-36.

4. Проценко Т.В. Клинико-эпидемиологические особенности хронических дерматозов у больных вирусными гепатитами в условиях крупного промышленного региона / Т.В. Проценко, А.А. Мантула // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2010. - Т.14, № 2. - С. 310- 313.

5. Особенности лечения лихеноидных дерматозов у больных вирусными гепатитами / А.А. Мантула // Журнал дерматовенерології та косметології ім. М.О. Торсуєва. - 2011- № 1-2. - С.79-85.

6. Мантула А.А. Особенности поражения кожи при гепатитах различной этиологии/А.А.Мантула//Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини, стоматології та фармації: матеріали наук.-практ. конф., 9-11 квітня 2008р. - Донецьк, 2008. - С. 131.

7. Мантула А.А. Особенности клиники и течения дерматозов при гепатитах различной этиологии/А.А. Мантула, А.В. Борисенко//Наукові розробки молодих вчених дерматовенерологів післядипломної освіти: матеріали наук.-практ. конф., 20 листоп. 2008р. - К., 2008. - С. 42-43.

8. Домашенко О.Н. Поражения кожи у больных хроническими вирусными гепатитами / О.Н. Домашенко, А.А. Мантула//Торсуєвські читання. Зб. наук. праць. - Донецьк, 2006. - С. 42-49.

9. Мантула А.О. Ефективнiсть гепасола-нео в патогенетичнiй терапії хронічних хвороб печінки / О.М. Домашенко, А.О. Мантула, О.Б. Скорiк, М.А. Аксьонова // Iнфекцiйнi хвороби: досягнення i проблеми в дiагностицi та терапії: матеріали наук.-практ. конф. 6-8 жовтня 2010 р. - Вінниця, 2010. - С. 64-66.

10. Мантула А.А. Особенности лихеноидных дерматозов у больных гепатитами различной этиологии / А.А.Мантула // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини, стоматології та фармації: матеріали наук.-практ. конф. 14-16 квітня 2010р. - Донецьк, 2010. - С. 121-122.

11. Мантула А.А. Особенности течения и клинической картины хронических лихеноидных дерматозов у больных гепатитами различной этиологии /А.А.Мантула// Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини, стоматології та фармації: матеріали наук.-практ. конф., 23-24 квітня 2009р. - Донецьк, 2009. - С. 104.

АНОТАЦІЯ

Мантула А.О. Особливості клініки та лікування дерматозів у хворих на гепатити різної етіології. - Рукопис.

Дисертаційна робота на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби. - ДУ «Інститут дерматології та венерології АМН України», Харків, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню особливостей хронічних дерматозів на тлі вірусних гепатитів (ВГ). При обстеженні 185 хворих хронічними дерматозами на тлі ВГ ліхеноїдні дерматози (ЛхД) були у 60 (32,4 %), алергічні (АлД) - у 31 (16,8 %), акнеіформні (АкнД) - у 39 (21,1 %), інші - у 55 ( 29,7 %). Хронічний ВГС встановлено у 98 (53,0 %), ВГВ - у 59 (31,9 %) хворих. Доведено більшу виразність клінічних ознак, частіші рецидиви (понад 3 на рік) у 95 (73,1 %) хворих дерматозами на тлі ВГ (р<0,05). Прогноз перебігу хронічних дерматозів у хворих на ВГ пов'язаний з видом дерматозу (p<0,001), ЕI за МСМ 260 (p=0,004) і хелікобактер-асоційованим гастродуоденітом (p=0,043). Розроблений метод лікування із застосуванням амінокислот, дезінтоксикаційних і метаболічних засобів сприяло тривалій і стійкій клінічній ремісії (до 3 років) у 22,9 % хворих.

Ключові слова: хронічні дерматози, вірусні гепатити, ендогенна інтоксикація, метаболічні порушення, прогноз перебігу, лікування.

АННОТАЦИЯ

Мантула А.А. Особенности клиники и лечения дерматозов у больных гепатитами различной этиологии - Рукопись.

Диссертационая работа на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.20 - кожные и венерические болезни. - ГУ «Институт дерматологии и венерологии АМН Украины», Харьков, 2011.

Диссертация посвящена изучению клинико-эпидемиологических особенностей хронических дерматозов на фоне вирусных гепатитов (ВГ), в зависимости от их вида, характера течения, патогенетических нарушений и разработке комплексного метода коррекции выявленных изменений. При клинико-лабораторном обследовании 185 больных хроническими дерматозами с ВГ лихеноидные дерматозы (ЛхД) были у 60 (32,4 %), аллергические (АлД) - у 31 (16,8 %), акнеиформные (АкнД) - у 39 (21,1 %), другие - у 55 (29,7 %). Хронический ВГС установлен у 98 (53,0 %) больных, преимущественно у пациентов лихеноидными дерматозами - у 27 (45,0 %). ВГВ выявлен у 59 (31,9 %) больных: острое течение имело место у 11 (5,9 %), преимущественно у больных с крапивницей - у 6 (10,9%). Хронический ВГВ был у 47 (25,4 %) больных, чаще при лихеноидных дерматозах - у 17

(28,3 %). Доказано большую выраженность клинических проявлений дерматозов, более частые рецидивы (свыше 3 в год) у 95 (73,1 %) больных на фоне ВГ (р<0,05). У 118 (63,8 %) больных с хроническими дерматозами ВГ был впервые диагностирован при обследовании в кожно-венерологическом диспансере. У 134 (72,4 %) больных хроническими дерматозами на фоне ВГ в сравнении с 37 (46,8 %) больными хроническими дерматозами без ВГ выявлен хронический хеликобатер-ассоциированный гастродуоденит (ХАГ). Дисперсный анализ показателей биогенных аминов у больных хроническими дерматозами на фоне хронических вирусных гепатитов выявил, что содержание гистамина (Гс) превышало на 14 % показатели у больных хроническими дерматозами без вирусного гепатита и на 42 % показатели контрольной группы (р<0,05). Уровень серотонина (Ср) в группе больных хроническими дерматозами в сочетании с хроническими вирусными гепатитами был в 1,7 раза выше показателей у больных дерматозами без ВГ и в 1,6 раза выше показателей в контрольной группе (p<0,01). Доказано значительное увеличение всех фракций МСМ у больных с хроническими дерматозами и ВГ, наиболее выраженное при МСМ 260 нм (0,272±0,007) Е/мл по сравнению с группой больных хроническими дерматозами без ВГ (0,224± 0,014) Е/мл и контрольной группой (0,202±0,0064) Е/мл (р<0,05). Методом многофакторного анализа с построением логистических регрессионных моделей установлено, что на прогноз течения хронических дерматозов у больных ВГ влияют: вид дерматоза (p<0,001), наличие эндогенной интоксикации по МСМ 260 нм (p=0,004) и хеликобактер-ассоциированного гастродуоденита (р=0,043), ОШ = 4,6 (95 % ДИ 1,1-20,5). Разработан оригинальный комплексный метод лечения больных дерматозами на фоне хронических ВГ с применением аминокислот (гепасол-нео), дезинтоксикационных и метаболических средств (тиотриазолин, енерлив). Внедрение разработанного метода лечения позволило добиться длительной и стойкой клинической ремиссии (до 3 лет) у 22,9 % больных, в то время, как традиционное лечение обеспечило такой результат только у 12,8 % пациентов. Применением многофакторного регрессионного анализа показано, что эффективность терапии, прогноз течения дерматоза, независимо от его вида, существенно повышаются при использовании разработанного метода лечения, (p=0,034), ОШ= 25,9 (95 % ДИ 1,2-521).

Ключевые слова: хронические дерматозы, вирусные гепатиты, эндогенная интоксикация, метаболические нарушения, прогноз течения, лечение.

SUMMАRY

Mantula A. Clinical and treatment of dermatoses in patients with hepatitis of different etiology. - Manuscript.

Thesis for candidate degree in the speciality 14.01.20 - skin and venereal disease.- SI «Institute of Dermatology and Venereology of AMS Ukraine», Kharkiv, 2011.

The thesis is devoted to research features of chronic dermatoses against viral hepatitis (VН). An examination of 185 patients with chronic dermatoses against VH lihenoyidni dermatoses (LhD) were 60 (32,4 %), allergic dermatoses (ALD) - in 31 (16,8 %), akneiformni (AknD) - in 39 (21,1 %), others - in 55 (29,7 %). Chronic HCV found in 98 (53,0 %), HBV - in 59 (31,9 %) patients. Proved greater expressiveness of clinical signs, often relapses (more than 3 per year) in 95 (73.1%) patients with dermatoses against VН (p<0.05). Prognostic chronic dermatoses in patients with type VG related dermatoses (p<0,001), EI by 260 MSM (p = 0,004) and helikobakter gastro-associated (p = 0,043). The method of treatment with amino acids and metabolic detoxification of giving a long and sustained clinical remission (3 years) in 19 (22,9 %) patients.

Key words: chronic dermatoses, viral hepatitis, endogenous intoxication, metabolic disorders, prognosis, treatment.

Размещено на Allbest.ru