Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М. ГОРЬКОГО

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Комбіноване лікування уротеліальних пухлин нирки

14.01.07 - онкологія

Аніщенко Андрій Олександрович

2

Донецьк - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті ім.М. Горького МОЗ України та комунальному клінічному лікувально-профілактичному закладі "Донецький обласний протипухлинний центр" МОЗ України.

Науковий керівник:

Академік НАМН України, доктор медичних наук, професор Бондар Григорій Васильович, Донецький національний медичний університет ім.М. Горького МОЗ України, завідувач кафедри онкології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Вінник Юрій Олексійович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри онкологічної хірургії;

доктор медичних наук, професор Ковальов Олексій Олексійович, Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри онкології.

Захист відбудеться "____"_______________2011 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.600.06 у Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України за адресою: 83092, Україна, м. Донецьк, вул. Полоцька, 2а.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України за адресою:

83003, Україна, м. Донецьк, пр. Ілліча, 16.

Автореферат розісланий "_____"_______________2011 року

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, професор Л.І. Волос

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Новоутворення ниркової миски складають 6-10% усіх пухлин нирки (Аксель Е.М., Матвеев Б.П., 1996; Корнеев И.А., 2005).

За останні роки відзначена тенденція до збільшення захворюваності на рак ниркової миски приблизно в 10 разів, у порівнянні з сороковими роками минулого століття (Мартов А.Г., 2002). Можливо, це пов'язано з удосконаленням методів діагностики пухлин верхніх сечових шляхів, а також з погіршенням екологічного становища та появою нових речовин, індукуючих канцерогенез уротелію.

Рак нирки займає одне з провідних місць за темпами приросту серед онкоурологічних захворювань. За даними статистики, в 2008 р. в Україні було зареєстровано 5306 нових випадків злоякісних новоутворень нирок, в 2009 році - 4877 випадків, відповідно. У Донецькій області в 2008 р. було зареєстровано 493, а в 2009 р. - 520 нових випадків захворюваності на рак нирки.

Стандартизований показник захворюваності за 2008 рік склав 11,4 на 100 000 населення: у чоловіків - 14,7 на 100 000, у жінок - 8,7 на 100 000 населення, при цьому абсолютні значення склали 3109 і 1197 випадків, відповідно. У 2009 році захворюваність на рак нирки склала 11,5 на 100 000 населення: у чоловіків - 14,6 на 100 000, у жінок - 8,8 на 100 000 населення, при цьому абсолютні значення склали 2881 і 1996 випадків, відповідно. Дані показники захворюваності на рак нирки визначають все більший інтерес онкологів до лікування даної патології.

Стандартними і загальновизнаними методами лікування хворих з локалізованим перехідно-клітинним раком ниркової миски є радикальна нефруретеректомія з резекцією сечового міхура з наступною системною поліхіміотерапією (Мебель М.А., 1997).

Застосування стандартних ад'ювантних схем системної поліхіміотерапії не завжди ефективне, що змушує шукати оптимальніші шляхи введення хіміопрепаратів.

У вітчизняній літературі немає праць, присвячених рішенню цієї проблеми. Актуальність пошуку нових методик у комплексному і комбінованому лікуванні уротеліальних пухлин нирки й, особливо, при метастатичних формах захворювання, обумовлена невтішними результатами лікування даної категорії хворих навіть у рамках найбільших міжнародних міжцентрових досліджень і неухильно зростаючими цифрами захворюваності. У доступній нам літературі й інтернет-виданнях відсутні будь-які відомості про застосування ендолімфатичної поліхіміотерапії в комбінованому лікуванні уротеліальних пухлин нирки.

Таким чином, визначення найефективніших шляхів введення хіміотерапії є актуальною проблемою, а збільшення частоти зустрічання цього захворювання, розходження і непередбачуваність його клінічного перебігу, а також низьке виживання пацієнтів диктують необхідність проведення даного дослідження.

Вивчення даного питання диктує необхідність оптимізації лікування хворих з уротеліальними пухлинами нирки. Не менш актуальним завданням є покращання якості життя пацієнтів і зниження психосоціального аспекту проблеми.

У зв'язку з вищевикладеним, особливої актуальності набуває розробка нових методів лікування хворих з уротеліальними пухлинами нирки, які суттєво покращать якість життя пацієнтів і вірогідно збільшать виживання хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри онкології Донецького національного медичного університету ім.М. Горького "Розробити методи, що підвищують ефективність комбінованого й комплексного лікування злоякісних пухлин на підставі рандомізованих досліджень" (№ держреєстрації 0197U018401), яка виконується на кафедрі онкології Донецького національного медичного університету ім.М. Горького, клінічною базою якого є Донецький обласний протипухлинний центр.

Автор брав безпосередню участь у розробці та впровадженні методів ендолімфатичної поліхіміотерапії в комбінованому лікуванні хворих на уротеліальний рак нирки.

Мета роботи: забезпечити збільшення виживання і покращання якості життя хворих на уротеліальний рак нирки шляхом застосування комбінованої терапії, яка включає нефруретеректомію з резекцією устя сечоводу й ендолімфатичну поліхіміотерапію, відповідно до розробленої програми.

Для досягнення поставленої мети сформульовані такі завдання:

1. Розробити і застосувати оптимальну схему ендолімфатичної поліхіміотерапії у пацієнтів з уротеліальним раком нирки з урахуванням сучасних досягнень в галузі онкоурології.

2. Провести порівняльний аналіз медикаментозної токсичності у хворих дослідної і контрольної груп.

3. Визначити ефективність застосування ендолімфатичної поліхіміотерапії, у порівнянні із системною поліхіміотерапією у пацієнтів з уротеліальним раком нирки.

4. Провести порівняльний аналіз результатів лікування хворих на уротеліальний рак нирки із застосуванням системної поліхіміотерапії та запропонованого способу ендолімфатичної поліхіміотерапії.

5. Провести порівняльний аналіз середньої тривалості життя, однорічного і п'ятирічного виживання хворих на уротеліальний рак нирки у дослідній і контрольній групах.

6. Оцінити рівень якості життя відповідно до шкали ВООЗ СТС NCIC у хворих на уротеліальний рак нирки в дослідній і контрольній групах.

7. Розробити і впровадити в практику спеціалізованих онкологічних закладів і лікарень загальної лікувальної мережі розроблений спосіб ендолімфатичної поліхіміотерапії пацієнтів з уротеліальним раком нирки.

Об'єкт дослідження: перебіг захворювання у хворих на уротеліальні пухлини нирки в залежності від різних варіантів комбінованого лікування.

Предмет дослідження: найближчі та віддалені результати комбінованого лікування хворих з уротеліальними пухлинами нирки залежно від варіантів введення хіміопрепаратів.

Методи дослідження: у ході обстеження визначали значення лабораторних показників крові: рівня гемоглобіну, числа еритроцитів, колірного показника, кількості лейкоцитів, мієлоцитів, метамієлоцитів, паличкоядерних і сегментоядерних лейкоцитів, еозинофілів, базофілів, лімфоцитів, моноцитів, плазматичних клітин, швидкості осідання еритроцитів, приналежність до групи за системою АВО (Н) і резус фактор.

У сечі враховували питому вагу, реакцію, кількість білка, лейкоцитів, еритроцитів, слизу і бактерій у полі зору, а також проводили підрахунок формених елементів в 1 мл за методом Нечипоренка. Виконували посів сечі на живильні середовища для визначення чутливості мікроорганізмів до антибіотиків.

Функціональний стан нирок і печінки визначали також за допомогою відповідних біохімічних аналізів. У крові вимірювали рівень креатиніну (метод Поппера, ммоль/л), сечовини (метод з діацетілмонооксидом, ммоль/л), калію і натрію (методом плазменної фотометрії, ммоль), хлору (титрометричним методом, ммоль/л), фосфору (фотометричним методом з молібденовою синню, ммоль/л), білірубіна (методом Ієндрашика-Грофа, мкмоль/л), аспартатамінотрансферази (методом Райтмана-Френкеля, ммоль/год. л), глюкози (глюкозооксидазним методом, ммоль/л).

Виконували радіоізотопну ренографію з розрахунком часу максимального накопичення ізотопу, часу напіввиведення ізотопу й ефективного ниркового плазмотоку. Для оцінки стану системи гемостазу визначали вміст факторів згортаючої системи крові, для чого використовували біохімічну коагулограму, яка містить 14 тестів.

уротеліальна пухлина нирка хіміотерапія

Більшості пацієнтам на ультразвукових лінійних томографічних сканерах фірми "Тошиба" (Японія), які працюють у реальному масштабі часу, із застосуванням секторального, анулярного і ректального датчиків із частотою 3,5-5 МГц, була виконана ультрасонографія нирок, заочеревинного простору, сечового міхура й органів черевної порожнини, у ході якої уточнювали стан верхніх сечових шляхів, локалізацію пухлини та її розміри, наявність супутньої доброякісної гіперплазії простати, товщину стінок сечового міхура, наявність дивертикулів, конкрементів. На підставі даних ультразвукового сканування робили попередній висновок про глибину інвазії пухлин та розповсюдження пухлинного процесу на сечовий міхур.

Рентгенологічне дослідження включало оглядову, екскреторну і ретроградну урографію і було спрямовано на виявлення пухлинних уражень кісткового скелета, функціонального стану нирок, мисок і сечоводів, а також допомагало оцінювати стадію раку ниркової миски і сечоводу та характеру росту пухлини. Екскреторна урографія виконана всім пацієнтам.

94 пацієнтам (82%) проведена комп'ютерна томографія органів черевної порожнини, заочеревинного простору.

Всім пацієнтам виконана цистоскопія, у ході якої у ряді випадків виявляли пролабуючу з устя сечоводу пухлину, уточнювали локалізацію, розміри та кількість новоутворень сечового міхура, оцінювали характер їхнього росту і стан слизової оболонки сечового міхура навколо пухлини та усть сечоводів.

Операційний матеріал був підданий морфологічному дослідженню. Шматочки тканини пухлини, отримані в ході оперативного лікування, фіксували в 10% розчині нейтрального формаліну і заливали у парафін, готували серійні гістологічні зрізи, які потім забарвлювали гематоксиліном та еозином. Крім того, виконували імуногістохімічне типування з моноклональними антитілами до цитокератинів CK 7 та СК 20 за стандартними методиками.

Для оцінки ступеня токсичності проведення хіміотерапії використовувалися міжнародні критерії СТС NCIC. Для оцінки якості життя використовувався опитувальник, запропонований ВООЗ (Женева) для соматичних хворих в 1998 році, що являє собою модифікацію анкети EORTC QLQ - 30. Статистичний аналіз отриманих даних проводився шляхом залучення адекватних процедур і методів біостатистики (ліцензійна прикладна програма "MedStat" (Лях Ю. Є., Гур'янов В.Г., 2004) і "Biostat" (Glantz S. A., 1998).

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше розроблені показання до ендолімфатичної хіміотерапії при уротеліальних пухлинах нирки, у тому числі у сполученні з іншими методами лікування.

У представленій роботі вперше запропонована оригінальна методика ендолімфатичної поліхіміотерапії як ад'ювантного лікування.

Уперше вивчені найближчі та віддалені результати комбінованого лікування хворих з уротеліальними пухлинами нирки залежно від варіантів введення хіміопрепаратів.

Уперше досліджена якість життя хворих при системному й ендолімфатичному варіантах введення хіміопрепаратів.

На основі досліджень визначені нові підходи у лікуванні даної категорії пацієнтів.

Практична значимість отриманих результатів. Розроблена і впроваджена методика комбінованого лікування хворих з уротеліальними пухлинами нирки із включенням ендолімфатичної поліхіміотерапії дозволила суттєво покращити якість життя і вірогідно збільшити виживання хворих.

Впровадження розробленого режиму терапії дозволило підвищити безпосередню ефективність поліхіміотерапії.

Вивчення токсичності поліхіміотерапії при різних шляхах введення хіміопрепаратів дозволило оптимізувати їх дозовий режим у хворих з уротеліальними пухлинами нирки.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені в практику комунального клінічного лікувально-профілактичного закладу "Донецький обласний протипухлинний центр" (акт впров. від 09.12.09 р.), Міського міжрайонного онкологічного диспансеру м. Маріуполя (акт впров. від 12.01.10 р.), КЛПЗ "Міський онкологічний диспансер м. Горлівки” (акт впров. від 10.02.10 р.).

Отримані дані дозволили вірогідно оцінити ефективність розроблених методик і рекомендувати їх до впровадження в лікувальну практику онкологічних центрів і диспансерів, а також у викладанні онкології на спеціалізованих кафедрах медичних вузів.

Особистий внесок здобувача. Автор брав безпосередню участь у розробці та впровадженні методів комбінованої терапії хворих з уротеліальними пухлинами нирки. Збір, вивчення, аналіз і узагальнення клінічного матеріалу дослідження, статистична обробка й аналіз отриманих результатів, їх описання й ілюстрації, формулювання основних положень, теоретичних узагальнень, практичних рекомендацій і висновків виконані здобувачем самостійно.

Розділи роботи, присвячені вивченню клініко-лабораторних і біохімічних показників для оцінки токсичності і лікарського патоморфозу різних варіантів поліхіміотерапії, виконані при консультативно-методичній допомозі співробітників Донецького обласного протипухлинного центру.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації доповідалися на науково-практичній конференції "11-й з'їзд онкологів України" (Судак, 2006), 4-му з'їзді онкологів і радіологів СНД (Ташкент, 2006), 5-му з'їзді онкологів і радіологів СНД (Душанбе, 2100).

Публікації. Результати дисертації опубліковані в 8 наукових працях, у тому числі 4 статті в наукових спеціалізованих журналах, 2 патенти України, 2 тези.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 136 сторінках комп'ютерного тексту і містить вступ, огляд літератури, 5 розділів власних досліджень, обговорення отриманих результатів, висновки та практичні рекомендації. Робота ілюстрована 26 таблицями на 9 сторінках і 7 рисунками на 3 сторінках. Список використаних джерел містить 210 наукових публікацій (кирилицею викладено 34, латиницею - 176), який займає 21 сторінку.

Основний зміст роботи

Матеріал і методи дослідження У даному дослідженні були вивчені відомості з історій хвороби, амбулаторних карт, контрольних карт диспансерного спостереження 115 хворих з уротеліальними пухлинами нирки, комбіноване лікування яким було проведено в Донецькому обласному протипухлинному центрі за період з 1995 по 2005 роки. У роботі вивчені особливості клінічної картини і лікування уротеліальних пухлин нирки.

У дослідну групу включено 66 хворих, комбіноване лікування яких проведено в умовах ДОПЦ і містило в собі нефруретеректомію з резекцією устя сечоводу й ендолімфатичну поліхіміотерапію за розробленою нами програмою в ад'ювантному режимі.

Контрольну групу склали 49 пацієнтів з уротеліальними пухлинами нирки, порівнянних за категоріями TNM з дослідною групою. Хворі контрольної групи одержували комбіноване лікування в умовах ДОПЦ, що включає нефруретеректомію з резекцією устя сечоводу та системну поліхіміотерапію в ад'ювантному режимі.

Відбір хворих у дослідження здійснювався з дотриманням принципів рандомізованої вибіркової сукупності. Всі відібрані пацієнти були детально ознайомлені із завданнями дослідження, програмою лікувально-діагностичних заходів і дали свою письмову інформовану згоду на лікування.

Клінічні дані включали з'ясування скарг і збір анамнезу з аналізом динаміки перебігу захворювання до госпіталізації в клініку.

Курси поліхіміотерапії вивченому контингенту пацієнтів дослідної групи проводили шляхом тривалого внутрішньолімфатичного введення препаратів за відомими й оригінальними, розробленими нами методиками.

У дослідній групі пацієнтів чоловіків було 39 (59,1±6,1%), жінок 27 (40,9±6,1%).

Аналіз вікового складу пацієнтів дослідної групи виявив, що середній вік склав 53,81,3 років, у контрольній групі хворих середній вік склав 54,31,9 років.

Відповідно до класифікації злоякісних пухлин за системою ТNM, серед спостережуваних нами хворих дослідної групи розповсюдження процесу відповідало категорії Т1-4N0-2M0-1. Більшість випадків припадала на 3 стадію - 23 хворих (34,85,7%), на 4 стадію - 19 пацієнтів (28,85,7%), на 2 стадію припало 20 хворих (30,3±5,7%). Найменш представленою була 1 стадія - 4 пацієнти (6,12,9%).

Таблиця 1

Розподіл пацієнтів дослідної групи за стадіями захворювання

Стадія	Дослідна група	Питома вага, %±m%
I	4	6,12,9
II	20	30,3±5,7
III	23	34,85,7
IV	19	28,85,7

У 18 пацієнтів дослідної групи (27,25,5%) спостерігалося ураження верхньої групи чашечок миски нирки, у 34 хворих (51,56,2%) виявлено ураження нижньої групи чашечок миски нирки, у 9 хворих (13,74,2%) - ураження центральної групи чашечок миски нирки, у 5 хворих (7,63,3%) - тотальне ураження миски нирки.

У контрольній групі хворих чоловіків було 27 (55,1±7,1), жінок - 22 (44,9±7,1), відповідно.

Більшість випадків також припадала на 3 стадію - 15 хворих (30,66,7%) і 4 стадію - 20 пацієнтів (40,86,8%), на 2 - 12 (24,5±6,5), також найменшою кількістю пацієнток була представлена 1 стадія - 2 (4,12,8%) (табл.2). Не виявлено статистично значимого розходження розподілу пацієнтів у контрольній і дослідній групах за стадіями захворювання (при порівнянні за критерієм ² p=0,96).

Таблиця 2

Розподіл пацієнтів контрольної групи за стадіями захворювання

Стадія	Контрольна група	Питома вага, %±m%
I	2	4,12,8
II	12	24,5±6,5
III	15	30,66,7
IV	20	40,86,8

У 19 пацієнтів контрольної групи (38,86,9%) спостерігалося ураження верхньої групи чашечок миски нирки, у 25 хворих (51,17,1%) виявлено ураження нижньої групи чашечок миски нирки, у 3 хворих (6,13,4%) - ураження центральної групи чашечок миски нирки, у 2 хворих (4,12,8%) - тотальне ураження миски нирки.

Розподіл процесу за критерієм Т (первинний осередок) в дослідній групі виявив, що більшість випадків припала на Т3 - 29 хворих (43,9±6,1%), а найменш на Т1 - 5 хворих (7,6±3,3 %).

У контрольній групі виявлено: найбільше хворих приходилось на Т3 - 18 (36,7±7,0%), на Т4-15 (30,6%) пацієнтів, найменше - на Т1 - 2 хворих (4,12,8%). Не виявлено статистично значимого розходження розподілу пацієнтів у контрольній і дослідній групах за стадіями захворювання (при порівнянні за критерієм ² p=0,09).

Таблиця 3

Розподіл хворих за категорією Т (первинний осередок)

Т	Дослідна група	Питома вага, %±m%	Контрольна група	Питома вага, %±m%
1	5	7,6±3,3	2	4,1±2,8
2	13	19,7±4,9	14	28,6±6,1
3	29	43,9±6,1	18	36,7±6,6
4	19	28,8±5,6	15	30,6±7,0
Всього	66	100	49	100

Розміри первинної пухлини на момент первинного огляду у дослідній групі до 2 см у найбільшому розмірі виявлені у 9 (13,6±4,2%) пацієнтів, від 2 до 5 см - у 33 (50,0±6,2%) хворих і більше 5 см - у 24 (36,4±5,9%) спостереженнях.

У контрольній групі хворих при первинному звертанні розміри пухлини нирки були: до 2 см у найбільшому розмірі виявлені в 14 (28,6±6,5%) хворих, від 2 до 5 см - у 29 (59,2±7,0%) пацієнтів і понад 5 см діагностовані у 6 (12,2±4,7%) випадках. Статистично значимого розходження середніх розмірів пухлини хворих у контрольній і дослідній групах не виявлено (p=0,13).

Детальне вивчення сполученого збільшення різних груп лімфатичних вузлів у хворих дослідної групи виявило такі особливості: збільшення одиничного лімфатичного вузла з боку ураження виявлено у 16 (24,3±5,3%), збільшення групи лімфатичних вузлів з боку ураження у 10 (15,2±4,4%), збільшення групи лімфатичних вузлів з наявністю конгломерату з боку ураження - у 6 (9,1±2,4%) хворих. Збільшення групи лімфатичних вузлів з контрлатерального боку зареєстровано в 1 (1,5±1,5%) випадку, у той час, як збільшення групи лімфатичних вузлів з наявністю конгломерату з контрлатерального боку - у 2 (3,0±1,9%) хворих.

Вивчення сполученого збільшення різних груп лімфатичних вузлів у хворих контрольної групи виявило такі особливості: збільшення одиничного лімфатичного вузла з боку ураження виявлено у 15 (30,6±5,2%), збільшення групи лімфатичних вузлів з боку ураження - у 9 (18,4±3,4%), збільшення групи лімфатичних вузлів з наявністю конгломерату з боку ураження - в 1 (2,0±2,0%) хворого. Збільшення одиничного лімфатичного вузла з контрлатерального боку зареєстровано не було, у той час, як збільшення групи лімфатичних вузлів з наявністю конгломерату з контрлатерального боку - у 2 (4,1±2,8%) хворих.

Таблиця 4

Розподіл пацієнтів за наявністю лімфатичних вузлів

№	Дослідна група	Питома вага, %±m%	Контрольна група	Питома вага, %±m%
0	31	46,9±5,9	21	42,8±7,1
1	16	24,3±5,3	15	30,6±5,2
2	11	16,7±4,5	10	20,4±4,6
3	8	12,3±3,1	3	6,2±2,2

У дослідній групі метастази у сечовід під час операції виявлені в 11 (16,6%) пацієнтів, у сечовий міхур - у 7 (10,7±2,9%) хворих.

У контрольній групі метастази у сечовід в ході операції виявлені у 10 (20,4±5,1%) пацієнтів, а в сечовий міхур - у 6 (12,2±3,9%) хворих.

При гістологічному дослідженні у всіх хворих виявлено перехідно-клітинний рак.

Усі пацієнти, включені в дане дослідження, піддалися оперативному втручанню в обсязі радикальної нефруретеректомії з блочною лімфодисекцією та резекцією устя сечоводу. При метастазах у сечовий міхур, виконувалась трансуретральна резекція. У післяопераційному періоді проводилася ад'ювантна поліхіміотерапія, при цьому у хворих контрольної групи шлях введення хіміопрепаратів був внутрішньовенний, у пацієнтів дослідної групи - ендолімфатичний.

Внутрішньолімфатична ПХТ проводилася за модифікованою схемою МVАС (метотрексат + вінбластин + доксорубіцин + цисплатин), розробленою в ДОПЦ. Комплексне лікування хворих дослідної групи припускало проведення від чотирьох до шести послідовних курсів поліхіміотерапії. При цьому щодня в режимі безперервної тривалої інфузії вводили добові дози кожного препарату.

У ході лікування 23 хворих дослідної групи одержали 4 курси (34,85,9%), 15 хворих одержали 5 курсів (22,75,3%), 28 хворих - 6 курсів (42,56,1%). Усього проведено 335 курсів внутрішньолімфатичної поліхіміотерапії.

Хворі контрольної групи одержували 4-6 циклів системної поліхіміотерапії, при цьому режим МVАС (метотрексат + вінбластин + доксорубіцин + цисплатин). Інтервал між курсами становив три тижні. Пацієнти контрольної групи отримали 264 курси системної ПХТ. При цьому 4 пацієнти отримали 4 курси (8,2±3,9%), 5 курсів - 22 хворих (44,9±7,1%) і 6 курсів отримали 23 пацієнти (46,9±7,1%).

Зіставлення загальної кількості проведених курсів ПХТ і кількості хворих дозволило виявити, що в середньому кожний хворий дослідної групи одержав 5,1±0,1 курсу внутрішньолімфатичної поліхіміотерапії, у той час як кожний хворий контрольної групи одержав 4,9±0,1 курсу системної поліхіміотерапії (р>0,05).

У ході лікування хворих при проведенні поліхіміотерапії для оцінки ступеня токсичності використовувалися критерії СТС NCIC:

У ході роботи використовувалися п'ять ступенів токсичності: нульовий, перший, другий, третій і четвертий.

Нами було проведене дослідження якості життя пацієнтів, включених у справжнє дослідження. При цьому були сформовані дві групи хворих:

I - пацієнти дослідної групи,

II - пацієнти контрольної групи.

Пацієнти, які увійшли в першу і другу групи, обстежилися нами не відразу після лікування, а через інтервал у три тижні, для того, щоб вони встигли відчути зміни у своєму житті за допомогою реалізації ефекту лікування і зменшення гострих проявів медикаментозної токсичності.

З метою оцінки якості життя, нами використовувався опитувальник, запропонований ВООЗ (Женева) для оцінки ЯЖ соматичних хворих у 1998 році, що являє собою модифікацію анкети EORTC QLQ - 30. Опитувальник складався з 26 питань - скорочений варіант про якість здоров'я і життєдіяльність у різних сферах за останні 2 тижні.

Клінічний перебіг захворювання та віддалені результати лікування оцінювались за такими параметрами: тривалість життя; частота лімфогенного і гематогенного метастазування, скореговане однорічне і п'ятирічне виживання.

При проведенні аналізу результатів дослідження була використана програма "MedStat" (Лях Ю.Е., Гур'янов В.Г., 2004 р.) і "Biostatistics" (Glantz S. A., 1998).

Результати досліджень та їх обговорення. Оцінюючи відношення ризиків, можна дійти висновку, що ризик відсутності ефекту або прогресування захворювання для хворих дослідної групи, у порівнянні з контрольною, зменшується, ВР=0,49 (95% ВІ 0,31-0,79), розходження статистично значиме, p=0,005.

Оцінка об'єктивного статусу хворих у процесі лікування виявила, що 90% за шкалою Карновського в дослідній групі спостерігалося у 32 (48,5±6,2%) пацієнтів, у контрольній - у 7 (14,3±5,0%); 80% спостерігалося в 17 (25,7±5,3%) хворих дослідної групи і в 9 (18,4±5,5%) - у контрольній; 70% відзначено у 12 (18,2±4,7%) хворих дослідної і в 14 (28,6±6,4%) - у контрольній групі; 60% визначено в 3 (4,5±2,6%) спостереженнях дослідної групи й 11 (22,4±6,0%) спостереженнях - контрольної; 50% виявлено у 2 (3,0±2,1%) випадках у дослідній і 5 (10,2±4,3%) - у контрольній групі (розходження статистично значиме, p=0,02).

За системою ECOG - ВООЗ у процесі лікування 1 бал у дослідній групі спостерігався в 40 (60,6±6,0%) пацієнтів, у контрольній - у 18 (36,7±6,9%); 2 бали визначені у 21 (31,8±5,7%) хворого дослідної і в 27 (55,1±7,1%) - контрольної; 3 бали відзначено у 5 (7,6±3,2%) спостереженнях у дослідній групі і 4 (8,1±3,9%) - у контрольній (розходження статистично значиме, p=0,008).

На момент закінчення проведеного лікування при оцінці об'єктивного статусу хворих виявлено, що 90% за шкалою Карновського в дослідній групі спостерігалося у 27 (40,9±6,1%) пацієнтів, у контрольній - у 9 (13,6±5,5%); 80% відзначено в 11 (16,6±4,6%) хворих дослідної групи і в 9 (13,6±5,5%) - контрольної; 70% виявлено в 17 (34,7±5,4%) хворих дослідної й у 8 (16,3±5,3%) - контрольної групи; 60% визначено в 6 (9,1±3,5%) спостереженнях дослідної групи і 16 (32,6±6,7%) спостереженнях у контрольній; 50% виявлено в 4 (6,1±2,9%) випадках у дослідній та 1 (2,0±2,0%) - у контрольній групі; 40% - в 1 (1,5±1,5%) хворого дослідної групи і 5 (10,2±4,3%) хворих контрольної групи; 30% - в 1 (2,0±2,0%) випадку в контрольній групі (розходження між групами статистично значимо, p<0,001).

Загальний стан хворих до моменту закінчення лікування характеризувався за системою ECOG - ВООЗ: 1 бал у дослідній групі спостерігався в 42 (63,6±5,9%) пацієнтів, у контрольній - у 18 (36,7±6,9%); 2 бали визначено у 23 (34,8±5,9%) хворих дослідної і в 24 (48,9±7,1%) - контрольної; 3 бали відзначено в 1 (1,5±1,5%) спостереженні у дослідній групі і 6 (12,2±4,7%) - у контрольній, 4 бали виявлено в 1 (2,0±2,0%) випадку в контрольній групі (розходження між групами статистично значимі, p=0,03).

Рис. 1. Розподіл середніх оцінок якості життя хворими у порівнюваних группах

Таким чином, самовідчуття ЯЖ хворих на уротеліальні пухлини нирок залежить від методів застосовуваного лікування. Проведене дослідження підтвердило існуючу думку про те, що у хворих, які отримали спеціальне лікування будь-яким методом (ЕЛ ПХТ, СПХТ), рівень ЯЖ у більшій чи меншій мірі підвищується. ЯЖ була вищою у хворих, які отримали ЕЛ ПХТ, ніж у хворих, які отримали СПХТ, у сферах психічного, фізичного стану та навколишнього середовища. У сфері ж соціальних відношень ЯЖ вища у хворих, які отримали системну хіміотерапію, що, мабуть, пов'язано з наявністю функціонуючого ендолімфального катетера. Найбільше до впливу спеціального лікування чутливе самовідчуття у сферах фізичного і психологічного аспектів ЯЖ.

При дослідженні медикаментозної токсичності виявлено, що тромбоцитопенія у дослідній групі відповідала 1 ступеню, в контрольній - 3 (p<0,001). Дослідження кількісних характеристик гранулоцитів виявило статистично значимі (p=0,002) розходження, при цьому медіанне значення ступеня токсичності в дослідній групі відповідало 3, а в контрольній групі - 4. Лімфоцитопенія відповідала описаній тенденції і характеризувалась 1-2 ступенем у дослідній групі та 2-3 ступенем у контрольній групі (розходження статистично значимі, p<0,001).

Протеїнурія відзначалась у 69,75,7% хворих дослідної групи й у 77,66,0% контрольної, причому кількісні значення рівня білка у сечі у пацієнтів дослідної групи відповідали 1-2 ступеню медикаментозної токсичності і були менше 3 г/л, а у хворих контрольної групи - 2-3 ступеню токсичності - 3-10 г/л (розходження статистично значимі, (p<0,001).

У процесі проведення поліхіміотерапії у хворих дослідної групи зміни кліренсу креатиніну відповідали 0-1 ступеню, при цьому значення показника були не менше 60 мл/хв., у той час, як у хворих контрольної групи спостерігались більш суттєві зміни: кліренс креатиніну дорівнював 30-60 мл/хв, що характеризувалось 1-2 ступенем нефротоксичності (розходження статистично значиме, (p<0,001).

З ускладнень ендолімфатичної хіміотерапії в дослідній групі були виявлені: хімічні дерматити різного ступеня вираження - у 2-х хворих, лейкопенія I стадії - в 1-го хворого. Ступінь вираження токсичних появ хіміотерапії був незначним, що відповідало 1-2 ступеню за шкалою ВООЗ (1997 р).

У ході спостереження у хворих дослідної групи виявлені такі варіанти продовження хвороби після проведеного лікування: усього продовження хвороби зареєстровано у 28 (42,4±6,1%) пацієнтів, з них у 4 хворих виявлені метастатичні плеврити, при цьому середній часовий інтервал до продовження хвороби склав 5,10,8 місяців. Метастази в легені виявлені в 1-го хворого через 13,5 місяців. Метастатичне ураження печінки виявлено при контрольному огляді в 1-го хворого через 31,5 місяців. Кісткові метастази були діагностовані в 10 (15,1±4,4%) хворих, у середньому, через 10,23,3 місяців. Внутрішкірні метастази виявлені у 2-х хворих, середній часовий інтервал склав 13,5 місяців. Локально-продовжений ріст пухлини виявлений у 7 (10,6±3,8%) хворих, при цьому середнє значення часового інтервалу склало 10,23,4 місяців. Метастатичне ураження надключичних лімфовузлів виявлено в 1 випадку, через 39 місяців. Метастази в головний мозок виявлені в 1 пацієнта через 6 місяців з моменту завершення лікування. Сполучення метастатичного плевриту й метастатичного ураження печінки діагностовано в 1 спостереженні через 13 місяців.

У хворих контрольної групи в процесі динамічного спостереження отримані такі результати: у 21 (42,9±7,1%) пацієнта виявлено продовження хвороби. У 2 хворих виявлений метастатичний плеврит, при цьому середній часовий інтервал склав 21 місяць. Метастази в легені виявлені в 1-го хворого через 18 місяців. Кісткові метастази були діагностовані в 4-х (8,23,9%) хворих, у середньому, через 16,14,9 місяців. Внутрішкірні метастази виявлені в 6 (12,24,7%) хворих, при значенні середнього часового інтервалу 15,64,5 місяців. Локально-продовжений ріст пухлини виявлений у 4 (8,23,9%) хворих, у середньому, через 24,311,5 місяців. Метастази в головний мозок виявлені в 1 пацієнта через 2,5 місяця з моменту завершення лікування. Метастатичне ураження надключичних лімфовузлів виявлено у 3 (6,13,4%) випадках, при значенні середнього часового інтервалу - 12,95,0 місяців.

Середній проміжок часу до появи метастазів (медіанне значення) у контрольній групі склав 7,92,4 місяців, у той час як у дослідній - 14,53,5 місяців (розходження не є статистично значимим, p>0,05).

Рис. 2. Інтервали часових значень строків прогресування (вказана медіана розподілу, I і III квартилі, мінімальне і максимальне значення)

Зіставлення отриманих даних, котрі характеризують продовження хвороби зі стадіями, дозволило виявити такі значення: у контрольній групі хворих при 4 стадії продовження хвороби виявлено у 18 (64,39,1%) хворих, при 3 стадії - в 10 (35,7±9,1%) хворих, відповідно. У дослідній групі продовження хвороби при 3 стадії діагностовано в 10 (47,6±10,9%) хворих, при 4 - у 10 (47,6±10,9%) пацієнтів.

Середня тривалість життя хворих контрольної групи склала 2,5±0,08 року після закінчення лікування. Середня тривалість життя хворих дослідної групи склала 3,2±0,57 року після закінчення лікування.

Варто сказати, що причиною смерті 20% хворих стали інфаркти й інсульти, і не були пов'язані з продовженням основного захворювання.

При цьому однорічне виживання у контрольній групі склало 66,0±8,3%, дворічне - 40,5±8,8% і трирічне виживання - 40,5±8,9%, чотирирічне - 35,4±8,1%; п'ятирічне - 35,4±8,1%, відповідно.

Однорічне виживання у хворих дослідної групи склало 86,8±7,3%, дворічне - 79,2±10,7% і трирічне виживання - 71,4±12,8%, чотирирічне - 67,3±12,2%; п'ятирічне - 60,7±13,1%, відповідно.

За інших однакових умов відзначені переваги ендолімфатичної хіміотерапії у порівнянні із системним способом введення хіміопрепаратів при уротеліальному раку нирки у складі комплексного лікування.

Таким чином, враховуючи те, що дослідна і контрольна групи були порівняні за основними показниками, які характеризують стан хворих і розповсюдження пухлинного процесу, більш високі показники рівня якості життя і виживання в дослідній групі треба розглядати як результат більшої ефективності і меншої токсичності ад'ювантної ендолімфатичної поліхіміотерапії в комбінованому лікуванні уротеліальних пухлин нирки.

Висновки

1. У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і рішення наукового завдання сучасної онкоурології - забезпечення збільшення виживання і покращання якості життя хворих на уротеліальний рак нирки шляхом застосування комбінованої терапії, що включає виконання нефруретеректомії з резекцією устя сечоводу й ендолімфатичну поліхіміотерапію.

2. Застосування ендолімфатичної поліхіміотерапії вірогідно знижує основні критерії гематологічної і нефротоксичності (р<0,001).

3. При проведенні ендолімфатичної поліхіміотерапії ризик прогресування хвороби у пацієнтів дослідної групи, порівняно з контрольною, знижується, ВР=0,49 (95% ВІ 0,31-0,79).

4. Застосування розробленої схеми ендолімфатичної поліхіміотерапії у пацієнтів з уротеліальним раком нирки дозволило збільшити середню тривалість життя у дослідній групі до 3,2±0,57 (р<0,05) (контрольна група - 2,5±0,08 років).

5. Установлено, що застосування ендолімфатичної поліхіміотерапії у хворих з уротеліальним раком нирки дозволило збільшити однорічне виживання з 66,0±8,3% (група контролю) до 86,8±7,3%, п'ятирічне - з 35,4±8,1 до 60,7±13,1% (р = 0,002).

6. Застосування ендолімфатичної хіміотерапії за оригінальною програмою дозволило вірогідно покращити якість життя пацієнтів дослідної групи за шкалою ВООЗ СТС NCIC з 36,7±6,9% (контрольна група) до 63,6±5,9% (р =0,002).

7. Достовірне збільшення середньої тривалості, якості життя пацієнтів, відповідно до шкали ВООЗ, частота об'єктивних відповідей на ендолімфатичну поліхіміотерапію дозволяють рекомендувати застосування запропонованої схеми поліхіміотерапії у пацієнтів з уротеліальним раком нирки у спеціалізованих онкологічних закладах та лікарнях загальної лікувальної мережі.

Практичні рекомендації

1. У хворих на операбельний уротеліальний рак нирки при відсутності протипоказань до оперативного втручання доцільно виконувати радикальну нефруретеректомію з одномоментною резекцією сечового міхура в зоні устя сечоводу збоку ураження. Лімфодисекція повинна виконуватися в обсязі D2.

2. C метою уточнення розповсюдження процесу і стадії захворювання необхідне детальне патолого-гістологічне вивчення не тільки первинної пухлини, але й усієї нирки на предмет внутріорганного метастазування, а також сечоводу по всій довжині та резектованій ділянці сечового міхура з метою виявлення імплантаційних метастазів.

3. У ранньому післяопераційному періоді варто проводити ендолімфатичну антибіотикотерапію з першого дня, що дозволяє створити високу концентрацію препаратів у зоні активної лімфореї.

4. Враховуючи безперечну ефективність, простоту методики і низьку вартість ендолімфатичної поліхіміотерапії в ад'ювантному режимі у хворих на уротеліальний рак, останню варто рекомендувати до широкого впровадження у спеціалізованих центрах і диспансерах.

Список наукових праць, опублікованих за темою дисертації

1. Кудряшов А.Г. Комбинированное лечение почечно-клеточного рака / А.Г. Кудряшов, А.Е. Чумаков, Р.А. Осипенков, А.А. Анищенко, А.Н. Крюков // Новоутворення. - 2007. - № 1. - С.118-120. Автор здійснив збір та обробку історій хвороб.

2. Анищенко А.А. Комбинированное лечение уротелиального рака почки / А.А. Анищенко // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2009. - Т.10, № 4. - С.382-384.

3. Бондарь Г.В. Качество жизни больных уротелиальным раком почки при различных вариантах адъювантной химиотерапии / Г.В. Бондарь, А.А. Анищенко // Новоутворення. - 2010. - №5. - С.126-130. Автор зібрав та обробив клінічний матеріал, проаналізував якість життя хворих на уротеліальний рак нирки.

4. Думанский Ю.В. Непосредственные и отдаленные результаты эндолимфатической терапии уротелиального рака почки / Ю.В. Думанский, А.А. Анищенко // Інтегративна антропологія. - 2011. - №1 (17). - С.69-72. Автор проаналізував безпосередні та віддалені результати хворих.

5. Патент на корисну модель № 43948 Україна, МПК А61М 25/00. Спосіб комплексного лікування малоінвазивного раку / Бондар Г.В. (UA), Думанський Ю.В. (UA), Аніщенко А.А. (UA), Комендант В.В. (UA), Борота О.О. (UA); Донецький обласний протипухлинний центр. - № u200903279; Заявл.06.04.2009; Опубл.10.09.2009, Бюл. №17.

6. Патент на корисну модель № 43949 Україна, МПК А61М 25/00. Спосіб комплексного лікування неінвазивного раку / Бондар Г.В. (UA), Думанський Ю.В. (UA), Аніщенко А.А. (UA), Комендант В.В. (UA), Борота О.О. (UA); Донецький обласний протипухлинний центр. - № u200903281; Заявл.06.04.2009; Опубл.10.09.2009, Бюл. №17.

7. Наш опыт лечения рака лоханки почки / А.А. Анищенко, А.Г. Кудряшов, Р.А. Осипенков, С.А. Подлипский, А.Н. Крюков // IX з'їзд онкологів України: матеріали з'їзду. Судак, АР Крим, 29 травня-2 червня 2006 р. - Київ, 2006. - С. 204.

8. Activity and safety of AV-951,a potent and selective VEGFR1, 2 and 3 kinase inhibitor, in patients with renal cell carcinoma (RCC): Interim results of a phase II randomized discontinuation trial / P. Bhargava, B. Esteves, O. N. Lipatov, D. A. Nosov, A. A. Lyulko, A. O. Anischenko, R. T. Chacko, P. Lee, M. Al-Adhami, J. Ryan // Genitourinary Cancers Symposium: Oral Abstract Session, 26-28 February 2009. - Orlando, Florida, 2009. - P.220.

Анотація

Аніщенко А.О. Комбіноване лікування уротеліальних пухлин нирки. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.07 - онкологія. - Донецький національний медичний університет ім.М. Горького МОЗ України, Донецьк, 2011.

На підставі клінічного матеріалу (115 хворих з уротеліальними пухлинами нирки) в дисертації встановлено, що ад'ювантна ендолімфатична терапія (66 пацієнтів - дослідна група) у сполученні з нефректомією з резекцією устя сечоводу забезпечила зниження ризику відсутності ефекту або прогресування захворювання для хворих дослідної групи, порівняно з контрольною (49 пацієнтів, ВР=0,49 (95% ВІ 0,31-0,79), відмінність статистично значима, (р = 0,005).

Застосування ендолімфатичної поліхіміотерапії вірогідно знижує основні критерії гематологічної і нефротоксичності (р<0,001).

Середня тривалість життя хворих контрольної групи склала 2,5±0,08 року після закінчення лікування, а середня тривалість життя хворих дослідної групи склала 3,2±0,57 року після закінчення лікування.

При цьому однорічне виживання у контрольній групі склало 66,0±8,3%; п'ятирічне - 35,4±8,1%, а у хворих дослідної групи склало 86,8±7,3% однорічне; п'ятирічне - 60,7±13,1%.

Загальний стан хворих до моменту закінчення лікування характеризувався за системою ECOG - ВООЗ: 1 бал у дослідній групі спостерігався в 42 (63,6±5,9%) пацієнтів, у контрольній - у 18 (36,7 ±6,9%); 2 бали визначені у 23 (34,8±5,9%) хворих дослідної й у 24 (48,9±7,1%) - контрольної; 3 бали відзначено в 1 (1,5±1,5%) спостереженні у дослідній групі і 6 (12,2±4,7%) - у контрольній, 4 бали виявлено в 1 (2,0±2,0%) випадку в контрольній групі (розходження між групами статистично значиме, p=0,03).

Ключові слова: рак миски нирки, ад'ювантна ендолімфатична поліхіміотерапія.

Аннотация

Анищенко А.А. Комбинированное лечение уротелиальных опухолей почки. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.07 - онкология. - Донецкий национальный медицинский университет им.М. Горького МЗ Украины, Донецк, 2011.

На основании клинического материала (115 больных с уротелиальными опухолями почки), в диссертации установлено, что адьювантная эндолимфатическая терапия (66 пациентов - исследуемая группа) в сочетании с нефрэктомией с резекцией устья мочеточника обеспечила снижение риска, отсутствия эффекта, либо прогрессирования заболевания для больных исследуемой группы, по сравнению с контрольной (49 пациентов), ОР=0,49 (95% ДИ 0,31-0,79), различие статистически значимо, (p=0,005).

При исследовании медикаментозной токсичности выявлено, что тромбоцитопения в исследуемой группе соответствовала 1 степени, в контрольной-3 (p<0,001). Исследование количественных характеристик содержания гранулоцитов выявило статистически значимые (p=0,002) отличия, при этом медианное значение степени токсичности в исследуемой группе соответствовало 3, а в контрольной группе - 4. Лимфоцитопения соответствовала описанной тенденции и характеризовалась 1-2 степенью в исследуемой группе и 2-3 степенью в контрольной группе (различия статистически значимы, p<0,001).

Протеинурия отмечалась у 69,75,7% больных исследуемой группы и у 77,66,0% контрольной, причем количественные значения уровня белка в моче у пациентов исследуемой группы соответствовали 1-2 степени медикаментозной токсичности и были менее 3 г/л, а у больных контрольной группы - 2-3 степени токсичности - 3-10 г/л (различия статистически значимы, (p<0,001).

В процессе проведения полихимиотерапии у больных исследуемой группы изменения клиренса креатинина соответствовали 0-1 степени, при этом значения показателя были не менее 60 мл/мин, в то время как у больных контрольной группы наблюдались более существенные изменения: клиренс креатинина равнялся 30-60 мл/мин, что характеризовалось 1-2 степенью нефротоксичности (различие статистически значимо, (p<0,001).

Из осложнений эндолимфатической химиотерапии в исследуемой группе были выявлены: химические дерматиты различной степени выраженности - у 2-х больных, лейкопения I стадии - у 1-й больной. Степень выраженности токсических появлений химиотерапии была незначительной, что соответствовало 1-2 степени по шкале ВОЗ (1997 г).

Средняя продолжительность жизни больных контрольной группы составила 2,5±0,08 года после окончания лечения, а средняя продолжительность жизни больных исследуемой группы составила 3,2±0,57 года после окончания лечения.

При этом одногодичная выживаемость в контрольной группе составила 66,0±8,3%, двухлетняя - 40,5±8,8% и трехлетняя выживаемость - 40,5±8,9%, четырехлетняя - 35,4±8,1%; пятилетняя - 35,4±8,1%, соответственно, а у больных исследуемой группы составила 86,8±7,3% - одногодичная, двухлетняя - 79,2 ±10,7% и трехлетняя выживаемость - 71,4 ±12,8%, четырехлетняя - 67,3±12,2%; пятилетняя - 60,7±13,1%, соответственно.

Оценка объективного статуса больных в процессе лечения выявила, что 90% по шкале Карновского в исследуемой группе наблюдалось у 32 (48,5±6,2%) пациентов, в контрольной - у 7 (14,3±5,0%); 80% наблюдалось у 17 (25,7±5,3%) больных исследуемой группы и у 9 (18,4±5,5%) - в контрольной; 70% отмечены у 12 (18,2±4,7%) больных исследуемой и у 14 (28,6±6,4%) - в контрольной группе; 60% определены в 3 (4,5±2,6%) наблюдениях исследуемой группы и 11 (22,4±6,0%) наблюдениях в контрольной; 50% обнаружены в 2 (3,0±2,1%) случаях в исследуемой и 5 (10,2±4,3%) - в контрольной группе (различие статистически значимо, p=0,02).

По системе ECOG - ВОЗ в процессе лечения 1 балл в исследуемой группе наблюдался у 40 (60,6±6,0%) пациентов, в контрольной - у 18 (36,7±6,9%); 2 балла определены у 21 (31,8±5,7%) больного исследуемой и у 27 (55,1±7,1%) - контрольной; 3 балла отмечены в 5 (7,6±3,2%) наблюдениях в исследуемой группе и 4 (8,1±3,9%) - в контрольной (различие статистически значимо, p=0,008).

Общее состояние больных к моменту окончания лечения характеризовалось по системе ECOG - ВОЗ: 1 балл в исследуемой группе наблюдался у 42 (63,6±5,9%) пациентов, в контрольной - у 18 (36,7±6,9%); 2 балла определены у 23 (34,8±5,9%) больных исследуемой и у 24 (48,9±7,1%) - контрольной; 3 балла отмечены в 1 (1,5±1,5%) наблюдении в исследуемой группе и 6 (12,2±4,7%) - в контрольной, 4 балла обнаружены в 1 (2,0±2,0%) случае в контрольной группе (различие между группами статистически значимо, p=0,03).

Из осложнений эндолимфатической химиотерапии в исследуемой группе были выявлены: химические дерматиты различной степени выраженности - у 2-х больных, лейкопения I стадии - у 1-й больной. Степень выраженности токсических появлений химиотерапии была незначительной, что соответствовало 1-2 степени по шкале ВОЗ (1997 г).

Сопоставление полученных данных, характеризующих продолжение болезни, со стадиями позволило выявить следующие значения: в контрольной группе больных при 4 стадии продолжение болезни выявлено у 18 (64,39,1%) больных, при 3 стадии - у 10 (35,7±9,1%) больных, соответственно. В исследуемой группе продолжение болезни при 3 стадии диагностировано у 10 (47,6±10,9%) больных, при 4 - у 10 (47,6±10,9%) пациентов.

Ключевые слова: Рак лоханки почки, адьювантная эндолимфатическая полихимиотерапия.

Аnnotation

Anishchenko A.A. Combined treatment of urothelial tumors kidney. - The manuscript.

Dissertation for the Candidate of Medical science degree on specialty 14.01.07 - oncology. - Maxim Gorky National University of Medicine at Donetsk, Ministry of Health in Ukraine, Donetsk, 2011.

On the basis of a clinical material (115 patients with urothelial tumors of kidney) in the dissertation found that adjuvant endolymphatic therapy (66 patients - the research group) in conjunction with nephrectomy with resection of the ostium of ureter ensured the achievement of complete and partial response in 63,6±5,9%, with the adjuvant systemic polychemotherapy (49 patients - the сontrol group) in bond with nephruretectomy with resection the ostium of ureter has allowed reach the objective answer only in 30+7,1% patients with metastatic forms (19 and 20 patients, accordingly) OR=0,49 (95% CI 0,31 - 0,79).

Average life expectancy of patients in control group made 2,5+0,08 year after treatment termination, and average life expectancy of patients in research group made 3,2+0,57 year after treatment termination.

Thus an one-year survival in control group has made 66,0+8,3%; five-years - 35,4+8,1%, and at patients of research group has made 86,8+7,3 % the one-year; five-years - 60,7+13,1%.

The general condition of patients by time of treatment termination was characterized by system ECOG - WOH: 1 point in research group was observed in 42 (63,6+5,9%) patients, in control group - 18 (36,7+6,9%); 2 points was observed in 23 (34,8+5,9%) patients of research group and in 24 (48,9+7,1%) - in control group; 3 points was observed of 1 (1,5+1,5%) observation in research group and 6 (12,2+4,7%) - in control group, 4 points are taped in 1 (2,0+2,0 %) case in control group (divergence between groups statistically significantly, p=0,03).

Key words: renal pelvis cancer, adjuvant endolymphatic polychemotherapy.

Размещено на Allbest.ru

...