Вплив алкілселенонафтиридину на морфофункціональну адаптацію головного мозку до хлороформної інтоксикації

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Харківський національний медичний університет

УДК 616.831.3:616.127-005.921.1-008.64-021.7

14.03.04 - патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ВПЛИВ АЛКІЛСЕЛЕНОНАФТИРИДИНУ НА МОРФОФУНКЦІОНАЛЬНУ АДАПТАЦІЮ ГОЛОВНОГО МОЗКУ ДО ХЛОРОФОРМНОЇ ІНТОКСИКАЦІЇ

(експериментальне дослідження)

Панкратьєв Олексій Олександрович

Харків-2011

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Луганському національному університеті імені Тараса Шевченка МОН України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Виноградов Олександр Анатолійович, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка МОН України, завідувач кафедри анатомії, фізіології людини та тварин.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, Жуков Віктор Іванович Харківський національний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри біохімії;

доктор медичних наук, доцент, Тюпка Тетяна Іванівна Національній фармацевтичний університет МОЗ України, професор кафедри патофізіології.

Захист відбудеться 19 травня 2011 р. об 1300 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 64.600.03 при Харківському національному медичному університеті (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

З дисертацією можна ознайомитись в бібліотеці Харківського національного медичного університету (61022, м. Харків, пр. Леніна, 4).

Автореферат розіслано 18 квітня 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради канд. мед. наук, доцент О.Ю. Степаненко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вплив ксенобіотиків, зокрема хлороформу, на центральну нервову систему (ЦНС) є однією з актуальних проблем сучасної медицини. У більшості випадків як непрямий аналог ксенобіотиків використовують хлороформ (F. Mages et al., 1989; J. L. Larson et al., 1994; В. Mihailovic, 1998; Tan Yu-Mei et al., 2003; Simonetta Gemma et al., 2003; И. В. Андреева, 2007). Це пов'язано з тим, що в наш час хлороформ широко використовують в хімічній промисловості, медицині й у біохімічних лабораторіях (Э. Бюрроуз, 2001; Х. Я. Каримов и др., 2002).

Пари хлороформу легко проникають в організм людини з вдихуваним повітрям і здатні викликати структурно-функціональні ураження органів і систем. У першу чергу хлороформ уражає печінку, яка відповідає за його метаболізм (Э. Бюрроуз, 2001; В. В. Садовникова та ін., 2001; Х. Я. Каримов и др., 2002; И. В. Андреева, 2007). Метаболізм хлороформу супроводжується утворенням високореактивних проміжних продуктів унаслідок ферментного окислювання, ініційованого вільнорадикальним процесом. Підвищується гідратація тканин як компенсаторно-пристосувальний процес, що веде до зниження активності та токсичності хлороформу. Відбувається зв'язування і виведення його з клітин та організму. При хлороформній інтоксикації змінюється функціональний стан тканин, порушується проникність клітинних мембран (J. L. Larson et al., 1996; Х. Я. Каримов и др., 2002; И. В. Андреева, 2007, 2009; С. А. Лобко и др., 2009; 2010). Унаслідок гістотоксичної гіпоксії може розвиватися цитотоксичне ураження ЦНС з гострим набряком і набуханням головного мозку (S. Kruger et al., 2002; А. А. Виноградов, 2004; J. Francis et al., 2004).

Відомо, що патологічні процеси, викликані ендогенною інтоксикацією, супроводжуються окислювальним стресом з ініціацією вільнорадикальних процесів (М. В. Гусев и др., 2001; X. L. Tang et al., 2002; С. А. Лобко и др., 2009). Спостерігається дисбаланс між оксидантами й антиоксидантами, що може призвести до нейродегенеративних процесів у ЦНС. У зв'язку з цим дослідження впливу антиоксидантів на розвиток хлороформної інтоксикації є актуальним завданням. Особливий інтерес становлять антиоксидантні властивості речовин, що містять селен, наприклад, алкілселенонафтиридин - АСНР (С. В. Роман и др., 2000, 2001; Н. В. Станишевская, 2007, 2008).

Однак ці питання вивчені недостатньо, зокрема: немає даних про вплив АСНР на підвищення резистентності й морфофункціональну адаптацію головного мозку до хлороформної інтоксикації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є частиною науково-дослідної роботи кафедри анатомії, фізіології людини й тварин Луганського національного університету імені Тараса Шевченка «Механізми адаптації до факторів навколишнього середовища» (номер державної реєстрації 0198U002641). Автор є виконавцем одного з напрямків, що стосується вивчення механізмів адаптації органів і систем у нормі й при експериментальній патології (номери державної реєстрації 0106U013002 і 0106U013003).

Мета дослідження - уточнити вплив АСНР на підвищення резистентності організму й активізацію морфофункціональних механізмів адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації.

Для досягнення мети дослідження були поставлені такі завдання.

1. Розробити й апробувати експериментальну модель хлороформної інтоксикації.

2. Дослідити активність каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку, проникність гематоенцефалічного бар'єра (ГЕБ), рівень загальної води (РЗВ), гістологічні й електронно-мікроскопічні особливості головного мозку тварин у процесі 30-добового експерименту.

3. Вивчити динаміку активності каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку, проникність ГЕБ, РЗВ, гістологічні й електронно-мікроскопічні особливості головного мозку тварин у процесі 30-добового введення АСНР.

4. У процесі 30-добової хлороформної інтоксикації вивчити вплив АСНР на динаміку активності каталази в сироватці крові й гомогенаті головного мозку, проникність ГЕБ, РЗВ, гістологічні й електронно-мікроскопічні особливості головного мозку експериментальних тварин.

5. Узагальнити отримані в процесі експериментального дослідження дані, що свідчать про морфофункціональну адаптацію головного мозку за умов хлороформної інтоксикації на тлі введення АСНР.

Об'єкт дослідження - головний мозок при хлороформній інтоксикації без АСНР і на тлі його введення.

Предмет дослідження - механізми адаптації головного мозку за умов хлороформної інтоксикації на тлі введення АСНР.

Методи дослідження: моделювання хлороформної інтоксикації без АСНР і на тлі його введення; визначення активності каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку; визначення проникності ГЕБ і РЗВ у головному мозку експериментальних тварин; дослідження головного мозку на гістологічному й електронно-мікроскопічному рівнях; статистичні дослідження. хлороформний інтоксикація гематоенцефалічний кров

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше в експерименті комплексно вивчено вплив АСНР на підвищення резистентності організму й активізацію механізмів адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації. Наведено морфофункціональні характеристики головного мозку при хлороформній інтоксикації без АСНР і на тлі його уведення. Встановлено, що механізми адаптації до хлороформної інтоксикації без введення АСНР виявлялися збільшенням антиоксидантного захисту організму в цілому й головного мозку зокрема, що проявлялося підвищенням активності каталази в сироватці крові й гомогенаті головного мозку. Адаптативний процес супроводжувався підвищенням РЗВ у мозковій тканині, а це, у свою чергу, - зниженням активності й токсичності хлороформу. Функціональний стан мозкової тканини порушувався, що проявлялося підвищенням проникності ГЕБ. У корі великих півкуль головного мозку визначено судинне повнокров'я, зміни в капілярах і нейроцитах кори великих півкуль головного мозку з ознаками набряку-набухання без деструкції.

Встановлено, що 30-добове введення per os 180 мкг АСНР на 100 г маси щура на добу не супроводжувалося змінами гістологічної і електронно-мікроскопічної структури головного мозку, активності каталази, РЗВ і проникності ГЕБ.

Уперше встановлено, що введення АСНР позитивно впливає на морфофункціональну адаптацію головного мозку при хлороформній інтоксикації: зменшувалась активність каталази в сироватці крові й гомогенаті головного мозку, що вказувало на підвищення антиоксидантного захисту за рахунок АСНР. Знижувались ЗРВ і проникність ГЕБ. На гістологічному й електронно-мікроскопічному рівнях встановлено зменшення венозного повнокров'я й ознак набряку-набухання головного мозку.

Практичне значення одержаних результатів. Запропоновано модифікований спосіб експериментального моделювання хлороформної інтоксикації у щурів. Уточнено методику розрахунку добової дози АСНР для дрібних лабораторних тварин. Розраховано показники активності каталази у сироватці крові й у гомогенаті головного мозку, РЗВ і проникності ГЕБ в інтактних і дослідних тварин. Ці дані можуть бути використані в подальших науково-дослідних роботах. Визначено гістологічні й електронно-мікроскопічні характеристики кори великих півкуль головного мозку при розвитку хлороформної інтоксикації без АСНР і на тлі його введення.

Основні дані дослідження впроваджені в навчальний процес кафедр лабораторної діагностики, біохімії й анатомії, фізіології людини й тварин Луганського національного університету імені Тараса Шевченка; кафедр патологічної фізіології й оперативної хірургії з топографічною анатомією Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського (м. Сімферополь); кафедри медичної біохімії Луганського державного медичного університету. Впроваджено 2 раціоналізаторські пропозиції.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно спланував й організував дослідження, розробив протоколи, патентні дослідження, зібрав і проаналізував літературу з досліджуваної проблеми. Разом з керівником обґрунтував актуальність і визначив мету дослідження, сформулював завдання. Самостійно розроблені й впроваджені деякі методи дослідження. Експериментальна частина роботи виконана разом з С.О. Лобко. Самостійно були оброблені й описані одержані результати, проведені статистичні дослідження, написані всі розділи дисертації й автореферату. Підготовлені й опубліковані самостійні, а також у співавторстві наукові праці.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження апробовані на конференціях молодих учених і Днях науки Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (Луганськ, 2008-2010); на VII, VIII і ІХ Міжрегіональних конференціях «Актуальні питання біології та медицини» (Луганськ, 2009, 2010).

Публікації. За результатами дослідження опубліковано 6 наукових праць, з них 5 статей у фахових виданнях, які входять до переліку ВАК України, 1 тези у матеріалах конференцій.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів і методів дослідження, розділів результатів власних досліджень, аналізу й обговорення результатів дослідження, висновків. Загальний обсяг - 155 сторінок. Робота ілюстрована 18 таблицями і 92 рисунками, які займають 3 повних сторінки. Список літератури містить 113 джерел, з них 64 - іноземних.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Дослідження виконано на 115 здорових молодих щурах-самцях лінії Wistar масою 220-280 г в осінньо-зимовий період. Утримання й догляд за щурами (включаючи анестезіологічне забезпечення й евтаназію) здійснювали з дотриманням біоетики й принципів «Європейської конвенції про захист хребетних тварин, які використовуються для експериментальних і інших наукових цілей» (Страсбург, 1985), а також рішення «Першого національного конгресу про біоетику» (Київ, 2001), що засвідчено комісією з питань етики Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 6 від 03.11.10).

У тварин контрольної (10 щурів) і дослідної груп (105 щурів) визначали такі показники: активність каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку, проникність гематоенцефалічного бар'єра, рівень загальної води, виконували гістологічні й електронно-мікроскопічні дослідження кори великих півкуль головного мозку.

Було виділено три дослідні групи (по 35 щурів). У тварин першої дослідної групи (1-ДГ) моделювали хлороформну інтоксикацію, тваринам другої дослідної групи (2-ДГ) уводили АСНР і у тварин третьої дослідної групи (3-ДГ) моделювали хлороформну інтоксикацію на тлі введення АСНР. Моделювання хлороформної інтоксикації без АСНР і на тлі його введення було виконано з експозицією 5, 10, 15, 20, 25 і 30 діб (по 5 тварин у кожній підгрупі) шляхом підшкірного введення чистого хлороформу з розрахунку 0,3 мл на 100 г маси тварини на маслиновій олії 3 рази на тиждень. Алкілселенонафтиридин (№ 7498352, «Довідник Бейльштейна»), змішаний зі шпротним паштетом, протягом 30 днів давали тваринам 2-ДГ і 3-ДГ per os. Добову дозу АСНР (180 мкг/100 г) розраховували за M. A. Ansari et al. (2004) і Н. В. Станишевською (2007; 2008). Про стан антиоксидантної системи судили за активністю каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку, що визначали за методикою М. А. Королюк та ін. (1988) і А. А. Виноградова та ін. (2005). Для визначення функціонального стану головного мозку у щурів на 5, 10, 15, 20, 25 і 30-ту добу експерименту вивчали проникність ГЕБ (Е. М. Граменицкий, 1963; А. А. Виноградов, 1989). У тварин контрольної і дослідних груп у головному мозку визначали РЗВ за Ю. В. Ісаковим і М. В. Ромасенко (1986). Для вивчення ультраструктури кори великих півкуль у частини тварин фіксацію головного мозку виконували перфузійним способом за М. Х. Абакаровим й О. А. Виноградовим (1990). Як фіксатор застосовували 10%-вий розчин формаліну, виготовлений на фосфатному буфері з рН 7,2-7,4. Ультрамікроскопічні дослідження проводили під електронним мікроскопом ПЭМ-100-01 і описували за електронограмами. Гістологічні препарати вивчали за допомогою мікроскопа ЛЮМАН-3 і фотодокументували цифровою фотоприставкою DCM-500.

Статистичну обробку результатів дослідження проводили за допомогою ліцензійної комп'ютерної програми Microsoft Excel. Визначали: середню арифметичну вибірку (M); похибку середньої арифметичної вибірки (± m); імовірність похибки (р); коефіцієнт кореляції (R) і похибку коефіцієнта кореляції (±r).

Результати дослідження та їх обговорення. В експериментах на тваринах виконано комплексне дослідження впливу АСНР на морфофункціональну адаптацію головного мозку до хлороформної інтоксикації. Встановлено, що активність каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку у тварин першої (1-ДГ - моделювання хлороформної інтоксикації) і третьої (3-ДГ - хлороформна інтоксикація на тлі введення АСНР) дослідних груп перебувала в прямій залежності від експозиції і виду експерименту. Тварини 1-ДГ мали контрольний показник активності каталази в сироватці крові від 8,2 до 12,6 мкат/л - (10,80±1,43) мкат/л, у тварин другої дослідної групи (2-ДГ - уведення АСНР) - від 7,1 до 11,6 мкат/л - (10,00±1,23) мкат/л, у тварин 3-ДГ - від 8,8 до 11,1 мкат/л - (10,20±0,78) мкат/л.

У перші п'ять діб експерименту активність каталази в сироватці крові стрімко підвищувалася: у щурів 1-ДГ - від (16,40±1,52) до (112,20±2,12) мкат/л, у тварин 3-ДГ - від (14,40±1,62) до (101,60±2,84) мкат/л. У тварин 2-ДГ активність каталази практично не змінювалася. На 10-ту добу експерименту в сироватці крові тварин 1-ДГ і 3-ДГ був найбільший показник активності каталази - (132,90±3,18) і (122,10±4,57) мкат/л відповідно. До 30-ї доби активність каталази в сироватці крові у тварин 1-ДГ знижувалася до (94,80±2,48) мкат/л і у тварин 3-ДГ - до (81,20±2,71) мкат/л. У тварин 2-ДГ активність каталази в сироватці крові практично не змінювалася: на 10-ту добу вона була (10,10± 1,02) мкат/л і на 30-ту - (10,40±0,89) мкат/л (табл. 1).

У головному мозку тварин контрольної групи активність каталази коливалася від 107,2 до 126,8 мМ/хв/г, в середньому (116,90±1,13) мМ/хв/г. Активність каталази у верхніх відділах головного мозку була в (1,004±0,012) разу менше, ніж у нижніх (Rк-верхн./нижн.±r=0,980±0,056 при p<0,001). На 5-ту добу в головному мозку тварин 1-ДГ активність каталази коливалася від 125,8 до 149,5 мМ/хв/г, в середньому (137,70±0,72) мМ/хв/г, що в (1,178±0,012) разу більше контролю (R1-ДГ,5доба/К±r=0,981±0,053 при p<0,001). У головному мозку тварин 3-ДГ активність каталази коливалася в межах 126,7-140,1 мМ/хв/г, в середньому (133,30±2,83) мМ/хв/г, що в (1,142±0,004) разу більше контролю (R3-ДГ,ДС-5доба/ДС-К±r=0,792±0,169 при p<0,05). Виявлено зниження активності каталази у головному мозку відносно показника тварин 1-ДГ в (1,033±0,037) разу (R1-ДГ/3-ДГ,5доба±r=0,795±0,168 при p<0,05). У тварин 2-ДГ активність каталази практично не змінювалася.

Таблиця 1 - Активність каталази сироватки крові тварин контрольної та дослідних групп, мкат/л

На 10-ту добу активність каталази в головному мозку тварин 1-ДГ становила 149,7-165,6 мМ/хв/г, в середньому (157,40±0,89) мМ/хв/г, і була в (1,345± 0,035) разу більше контролю (R3-ДГ,10доба/К±r=0,953±0,084 при p<0,001). У порівнянні з 5-добовим експериментом активність каталази підвищилася в (1,023± 0,022) разу (R1-ДГ,10доба/5доба±r=0,953±0,084 при p<0,001). У головному мозку тварин 3-ДГ активність каталази була в (1,255±0,040) разу більше контролю (R3-ДГ,10доба/К±r=0,835±0,153 при p<0,05) і коливалася від 136,6 до 151,7 мМ/хв/г, середній показник (146,50±2,11) мМ/хв/г. У порівнянні з 5-добовим експериментом активність каталази підвищилася в (1,090±0,014) разу (R3-ДГ,10доба/5доба±r= 0,851±0,146 при p<0,01), а в порівнянні із показником тварин 1-ДГ знизилася в (1,072±0,017) разу (R1-ДГ/3-ДГ,10доба±r=0,859±0,142 при p<0,01). У тварин 2-ДГ активність каталази практично не змінювалася.

У тварин 1-ДГ на 15-ту добу в головному мозку активність каталази підвищилась в (1,340±0,041) разу щодо контролю (R1-ДГ,15доба/К±r=0,963±0,075 при p<0,001) і була в межах 150,2-163,0 мМ/хв/г, середній показник (156,40± 1,45) мМ/хв/г, що в (1,004±0,010) разу (R1-ДГ,ДС15доба/ДС10доба±r=0,956±0,081 при p<0,001) було менше 10-добового показника. У тварин 3-ДГ активність каталази була в (1,283±0,048) разу більше контролю (R3-ДГ,15доба/К±r=0,893±0,125 при p<0,01) і коливалася від 144,0 до 154,0 мМ/хв/г, в середньому становила (149,70±1,72) мМ/хв/г. Це було в (1,021±0,015) разу (R3-ДГ,15доба/10доба±r=0,942± 0,093 при p<0,001) більше, ніж після 10-добового експерименту, і в (1,045± 0,010) разу менше, ніж у головному мозку тварин 1-ДГ (R1-ДГ/3-ДГ,15 доба±r=0,940± 0,095 при p<0,01). У тварин 2-ДГ активність каталази практично не змінювалася.

У тварин 1-ДГ на 20-ту добу в головному мозку активність каталази була в (1,310±0,050) разу більше контролю (R1-ДГ,20доба/К±r=0,941±0,094 при p<0,01). Активність каталази коливалася в межах 147,2-156,7 мМ/хв/г, середній показник (152,80±0,72) мМ/хв/г, що в порівнянні з 15-добовим експериментом було в (1,026±0,009) разу менше (R1-ДГ,20доба/15доба±r=0,963±0,075 при p<0,001). Активність каталази у головному мозку тварин 3-ДГ була в (1,283±0,048) разу більше контролю (R3-ДГ,ДС20доба/ДС-К±r=0,893±0,125 при p<0,01) і коливалася від 144,0 до 154,0 мМ/хв/г, в середньому (150,30±2,29) мМ/хв/г. У порівнянні з 15-добовим експериментом активність каталази підвищилася в (1,021±0,015) разу (R3-ДГ,20доба/15доба±r=0,942±0,093 при p<0,001), а в порівнянні з показником 20-добової експозиції експерименту тварин 1-ДГ активність каталази була в (1,045± 0,010) разу менше (R1-ДГ/3-ДГ,20доба±r=0,940±0,095 при p<0,01). У тварин 2-ДГ на 20-ту добу експерименту активність каталази практично не змінювалася.

У головному мозку тварин 1-ДГ через 25 діб активність каталази була в (1,235±0,042) разу більше контролю (R1-ДГ,25доба/К±r = 0,934±0,099 при p<0,01) і коливалася в межах 138,4-148,8 мМ/хв/г, в середньому (144,10±0,57) мМ/хв/г. У порівнянні з 20-добовим експериментом активність каталази знизилась в (1,060±0,007) разу (R1-ДГ,25доба/20доба±r=0,953±0,084 при p<0,001). У тварин 3-ДГ активність каталази була в (1,203±0,040) разу більше контролю (R3-ДГ,25доба/К±r= 0,943±0,092 при p<0,01) і коливалася від 134,0 до 147,0 мМ/хв/г, середній показник (140,40±1,35) мМ/хв/г. У порівнянні з 20-добовим експериментом активність каталази знизилася в (1,071±0,011) разу (R3-ДГ,25доба/20доба±r=0,886±0,128 при p<0,01). Після 25-добової експозиції експерименту активність каталази у головному мозку тварин 3-ДГ була в (1,027±0,010) разу менше, ніж у головному мозку тварин 1-ДГ (R1-ДГ/3-ДГ,25доба±r=0,915±0,112 при p<0,01). У тварин 2-ДГ на 25-ту добу експерименту активність каталази практично не змінювалася.

На 30-у добу активність каталази у головному мозку тварин 1-ДГ була в (1,187±0,037) разу більше контролю (R1-ДГ,30доба/К±r=0,939±0,096 при p<0,01) і коливалася в межах 133,7-145,1 мМ/хв/г, в середньому (138,5±0,8) мМ/хв/г, що в порівнянні з 25-добовим експериментом було в (1,041±0,009) разу менше (R1-ДГ,ДС30доба/ДС25доба±r=0,934±0,099 при p<0,01). У тварин 3-ДГ на 30-ту добу в головному мозку активність каталази була в (1,132±0,029) разу більше контролю (R3-ДГ,30доба/К±r=0,911±0,114 при p<0,01) і коливалася від 124,0 до 140,0 мМ/хв/г, в середньому становила (132,20±2,04) мМ/хв/г. У порівнянні з 25-добовим експериментом активність каталази знизилася в (1,062±0,017) разу (R3-ДГ,30доба/25доба±r=0,897±0,123 при p<0,01), а відносно показника на 30-ту добу у головному мозку тварин 1-ДГ - в (1,048±0,016) разу (R1-ДГ/3-ДГ,30доба±r= 0,919±0,109 при p<0,01). У тварин 2-ДГ на 30-ту добу експерименту активність каталази практично не змінювалася.

У всіх випадках активність каталази у верхніх відділах головного мозку була більше, ніж у нижніх. Встановлено, що активність каталази у верхніх і нижніх відділах головного мозку знижувалася в каудальному напрямку. Найбільший показник активності каталази у головному мозку тварин 1-ДГ був виявлений на 10-ту добу експерименту, а у тварин 3-ДГ - на 20-ту добу. У процесі 30-добової експозиції експерименту встановлено зменшення активності каталази у головному мозку тварин 3-ДГ відносно показників у головному мозку тварин 1-ДГ. У тварин 2-ДГ у сироватці крові й у головному мозку активність каталази практично не змінювалася (рис. 1).

Встановлено, що введення АСНР підвищувало резистентність головного мозку до хлороформної інтоксикації. Це виявлялося в зменшенні активності каталази, яка, як відомо (D. B. Roodyn, 1968; М. В. Гусєв, 2001), змінюється залежно від інтенсивності вільнорадикального процесу. Це виділяє каталазу і її активність як своєрідний індикатор активності цього процесу. АСНР як антиоксидант гальмував ініціацію вільнорадикального процесу.

У тварин контрольної групи експозиційна динаміка сорбції мозкової тканини коливалася від 8,6 до 15,8 мкг/мг, в середньому дорівнювала (11,10± 2,01) мкг/мг.

Рис. 1. Динаміка активності каталази у гомогенаті головного мозку тварин контрольної та дослідних груп протягом експерименту

На 5-ту добу експерименту у тварин 1-ДГ проникність ГЕБ була більше контролю у (2,10±0,17) разу (R1-ДГ,5доба/К±r=0,972±0,065 при p<0,001) і коливалася від 19,8 до 28,0 мкг/мг, в середньому (23,10±2,32) мкг/мг. У головному мозку тварин 3-ДГ проникність ГЕБ була в (1,90±0,23) разу більше контролю (R3-ДГ,5доба/К±r=0,897±0,123 при p<0,01) і становила 18,8-24,1 мкг/мг, середній показник (21,10±1,54) мкг/мг. У тварин 3-ДГ виявлено зниження експозиційної динаміки сорбції відносно показника щурів 1-ДГ в (1,01±0,03) разу (R1-ДГ/3-ДГ,5доба± r=0,795±0,168 при p<0,05).

На 10-ту добу у тварин 1-ДГ проникність ГЕБ була в (3,78±0,51) разу більше контролю (R3-ДГ,10 доба/К±r=0,932±0,100 при p<0,01) і коливалася від 38,6 до 44,9 мкг/мг, середній показник (41,10±1,73) мкг/мг. У порівнянні з 5-добовим експериментом установлено підвищення показника в (1,44±0,04) разу (R1-ДГ,10доба/5доба±r=0,910±0,115 при p<0,01). У тварин 3-ДГ проникність ГЕБ була в (3,75±0,53) разу більше контролю (R3-ДГ,10доба/К±r=0,808±0,164 при p<0,05) і коливалася від 37,2 до 43,4 мкг/мг, в середньому (40,70±1,45) мкг/мг. У порівнянні з 5-добовим експериментом встановлено підвищення проникності ГЕБ в (1,50±0,02) разу (R3-ДГ,10доба/5доба±r=0,857±0,143 при p<0,05), а в порівнянні із таким у тварин 1-ДГ - його зниження в (1,01±0,03) разу (R1-ДГ/ 3-ДГ,10доба±r=0,795± 0,168 при p<0,05).

На 15-ту добу в головному мозку тварин 1-ДГ проникність ГЕБ була вище контролю в (3,90±0,48) разу (R1-ДГ,15доба/К±r=0,925±0,105 при p<0,01) і коливалася в межах 39,2-46,6 мкг/мг, в середньому (43,00±2,24) мкг/мг. У порівнянні з 10-добовим експериментом виявлено підвищення експозиційної динаміки сорбції в (1,04±0,02) разу (R1-ДГ,15доба/10доба±r=0,910±0,115 при p<0,01). У тварин 3-ДГ проникність ГЕБ була в (3,50±0,42) разу більше контролю (R3-ДГ,15доба./К±r= 0,857±0,143 при p<0,05) і коливалася в межах 32,5-41,1 мкг/мг, в середньому (38,10±2,31) мкг/мг. У порівнянні з 10-добовим експериментом показник знижувався в (1,07±0,03) разу (R3-ДГ,15доба/10доба±r=0,935±0,098 при p<0,01), а в порівнянні з показником тварин 1-ДГ - в (1,10±0,02) разу (R1-ДГ/ 3-ДГ,15доба±r=0,951± 0,086 при p<0,001).

На 20-ту добу в головному мозку тварин 1-ДГ проникність ГЕБ коливалася в межах 38,2-46,1 мкг/мг, середній показник (41,90±2,11) мкг/мг, що в (3,8±0,5) разу більше контролю (R1-ДГ,20доба/ДГ±r=0,864±0,140 при p<0,01). У порівнянні з 15-добовим експериментом встановлено її зниження в (1,03±0,02) разу (R1-ДГ,20доба/15доба±r=0,898±0,122 при p<0,01). У тварин 3-ДГ на 20-ту добу проникність ГЕБ була в (3,58±0,50) разу більше контролю (R3-ДГ,20доба/К±r=0,792± 0,170 при p<0,05) і коливалася від 35,5 до 40,8 мкг/мг, в середньому становила (38,9±1,5) мкг/мг. У порівнянні з 15-добовим експериментом проникність ГЕБ підвищилася в (1,02±0,03) разу (R3-ДГ,20доба/15доба±r=0,962±0,076 при p<0,001), а в порівнянні з показником 1-ДГ - знизилася в (1,08±0,02) разу (R1-ДГ/ 3-ДГ,20доба±r= 0,897±0,123 при p<0,01).

У тварин 1-ДГ через 25 діб експерименту проникність ГЕБ була в (4,30± 0,69) разу більше контролю (R1-ДГ,25доба/К±r=0,884±0,129 при p<0,01) і коливалася в межах 37,6-44,9 мкг/мг, середній показник (42,60±2,12) мкг/мг. У порівнянні з 20-добовим експериментом проникність ГЕБ підвищилася в (1,01±0,03) разу (R1-ДГ,25доба/20доба±r=0,820±0,159 при p<0,05). У тварин 3-ДГ на 25-ту добу експерименту вона була в (4,00±0,59) разу більше контролю (R3-ДГ,25доба/К±r=0,847± 0,147 при p<0,05) і коливалася від 35,5 до 41,9 мкг/мг, в середньому становила (38,9±1,98) мкг/мг. У тварин 3-ДГ на 25-ту добу у порівнянні з 20-добовим експериментом проникність ГЕБ у головному мозку практично не змінилася: в (1,000±0,017) разу (R3-ДГ,25доба/20доба±r=0,969±0,068 при p<0,001). У головному мозку тварин 3-ДГ була в (1,10±0,02) разу менше, ніж у головному мозку тварин 1-ДГ (R1-ДГ/3-ДГ,25доба±r= 0,922±0,107 при p<0,01).

На 30-ту добу експерименту у тварин 1-ДГ проникність ГЕБ була в (4,70±0,27) разу більше контролю (R1-ДГ,30доба/К±r=0,948±0,088 при p<0,001) і коливалася в межах 37,6-45,1 мкг/мг, в середньому (40,90±2,48) мкг/мг. У порівнянні з 25-добовим експериментом на 30-ту добу експозиційна динаміка сорбції підвищилася в (1,02±0,03) разу (R1-ДГ,30доба/25доба±r=0,820±0,159 при p<0,05). У тварин 3-ДГ вона була в (4,30±0,16) разу більше контролю (R3-ДГ,30доба/К±r= 0,856±0,143 при p<0,01) і коливалася від 34,0 до 41,9 мкг/мг, середній показник (38,0±1,77) мкг/мг. У порівнянні з 25-добовим експериментом відбулося підвищення в (1,02±0,03) разу (R3-ДГ,30доба/25доба±r=0,877±0,133 при p<0,01), а в порівнянні з показником тварин 1-ДГ на 30-ту добу - зниження в (1,08±0,04) разу (R1-ДГ/3-ДГ,30 доба±r=0,831±0,154 при p<0,05).

У процесі експериментів було встановлено, що у тварин 1-ДГ і 3-ДГ у всіх випадках проникність ГЕБ у верхніх відділах головного мозку була більше, ніж у нижніх. У головному мозку тварин 1-ДГ при всіх фіксованих експозиціях експерименту показник був більше, ніж у тварин 3-ДГ. У тварин 1-ДГ і 3-ДГ проникність ГЕБ залишається високою аж до 30-добової експозиції експерименту. Це вказує на серйозні порушення проникності ГЕБ при хлороформній інтоксикації. Однак уведення АСНР справляло стабілізуючий вплив на проникність ГЕБ, що проявлялося зниженням експозиційної динаміки сорбції.

У процесі 30-добового спостереження було встановлено, що при введенні АСНР тваринам 2-ДГ проникність ГЕБ перебуває в порівняних з контролем межах з коливанням ±1,0 мкг/мг (рис. 2).

Рис. 2. Динаміка проникності гематоенцефалічного бар'єра у тварин контрольної та дослідних груп протягом експерименту

У головному мозку тварин контрольної групи РЗВ коливався від 76,9 до 80,6 %, середній показник (78,50±1,03) %. РЗВ у верхніх відділах головного мозку був в (1,02±0,01) разу вище, ніж у нижніх (RК-верхн./нижн.±r=0,933±0,100 при p<0,01).

У тварин 1-ДГ у головному мозку на 5-ту добу експерименту РЗВ був в (1,02±0,01) разу вище контролю (R1-ДГ,5доба/К±r=0,544±0,233 при p<0,05) і коливався від 78,5 до 80,7 %, в середньому (79,7±0,5) %. У головному мозку тварин 3-ДГ РЗВ був в (1,01±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,5доба/К±r=0,952±0,085 при p<0,001) і коливався в межах 78,2-80,1 %, середній показник (79,30±0,63) %. У порівнянні із тваринами 1-ДГ у головному мозку тварин 3-ДГ виявлено зниження РЗВ в (1,01±0,01) разу (R1-ДГ/3-ДГ,5 доба±r=0,484±0,243 при p<0,1).

На 10-ту добу у тварин 1-ДГ РЗВ був у (1,04±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,10доба/К±r=0,715±0,194 при p<0,05) і коливався в межах від 80,8 до 82,2 %, в середньому (81,60±0,39) %. У порівнянні з 5-добовим експериментом РЗВ підвищився в (1,020±0,002) разу (R1-ДГ,10доба/5доба±r=0,933±0,100 при p<0,01). У тварин 3-ДГ РЗВ у головному мозку був в (1,02±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,10доба/К±r=0,900±0,121 при p<0,01) і коливався в межах 79,4-81,4 %, в середньому (80,40±0,52) %. У порівнянні з 5-добовим експериментом РЗВ підвищився в (1,01±0,004) разу (R3-ДГ,10доба/5доба±r=0,860±0,142 при p<0,01), а в порівнянні з тваринами 1-ДГ - знизився в (1,010±0,001) разу (R1-ДГ/3-ДГ,10доба верхн.±r=0,972± 0,065 при p<0,001).

У головному мозку тварин 1-ДГ на 15-ту добу виявлено підвищення РЗВ в (1,04±0,01) разу щодо контролю (R1-ДГ,15доба/К±r=0,608±0,220 при p<0,05). РЗВ коливався в межах 81,2-82,7 %, середній показник дорівнював (81,90±0,45) %. При порівнянні з 10-добовим експериментом виявлене підвищення РЗВ в (1,010±0,002) разу (R1-ДГ,15доба/10доба±r=0,929±0,103 при p<0,01). У тварин 3-ДГ РЗВ був в (1,03±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,15доба/К±r=0,528±0,236 при p<0,05) і коливався від 79,7 до 81,7 %, в середньому становив (80,70±0,57) %. Порівняно з 10-добовим експериментом РЗВ підвищився в (1,010±0,004) разу (R3-ДГ,15доба/10доба±r=0,528±0,236 при p<0,05). Після 15-добової експозиції експерименту РЗВ у головному мозку тварин 3-ДГ був в (1,010±0,001) разу нижче, ніж у головному мозку тварин 1-ДГ (R1-ДГ/3-ДГ,15доба±r=0,980±0,055 при p<0,001).

На 20-ту добу експерименту в головному мозку тварин 1-ДГ РЗВ був в (1,04±0,01) разу вище контролю (R1-ДГ,20доба/К±r=0,687±0,202 при p<0,05) і коливався в межах 80,2-82,4 %, середній показник (81,30±0,54) %. У порівнянні з 15-добовим експериментом на 20-ту добу РЗВ знизився в (1,010±0,003) разу (R1-ДГ,20доба/15доба±r=0,907±0,117 при p<0,01). У тварин 3-ДГ на 20-ту добу РЗВ у головному мозку був в (1,02±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,20доба/К±r=0,722± 0,192 при p<0,05) і коливався від 79,0 до 81,4 %, середній показник (80,20± 0,48) %. У порівнянні з 15-добовим експериментом РЗВ знизився в (1,010± 0,001) разу (R3-ДГ,20доба/15доба±r=0,975±0,062 при p<0,001), а порівняно з показником тварин 1-ДГ на 20-ту добу - знизився в (1,013±0,002) разу (R1-ДГ/3-ДГ,20доба±r= 0,956±0,082 при p<0,001).

У головному мозку тварин 1-ДГ на 25-ту добу експерименту РЗВ був в (1,03±0,01) разу вище контролю (R1-ДГ,25доба/К±r=0,447±0,248 при p<0,1) і коливався в межах 80,0-81,8 %, в середньому (80,60±0,62) %. У порівнянні з 20-добовим експериментом у головного мозку на 25-ту добу РЗВ знизився в (1,010± 0,005) разу (R1-ДГ,25доба/20доба±r=0,814±0,161 при p<0,05). У тварин 3-ДГ на 25-ту добу експерименту РЗВ у головному мозку був в (1,02±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,25доба/К±r=0,841±0,150 при p<0,05) і коливався від 78,8 до 80,9 %, середній показник (80,10±0,34) %. У порівнянні з 20-добовим експериментом РЗВ у головному мозку практично не змінився: в (1,001±0,002) разу (R3-ДГ,25доба/20доба± r=0,96±0,08 при p<0,001). На 25-ту добу експерименту РЗВ у головному мозку тварин 3-ДГ був в (1,010±0,005) разу нижче, ніж у головному мозку тварин 1-ДГ (R1-ДГ/3-ДГ,25доба±r=0,805±0,165 при p<0,05).

На 30-ту добу експерименту в головному мозку тварин 1-ДГ РЗВ був в (1,02±0,01) разу вище контролю (R1-ДГ,30доба/К±r=0,590±0,244 при p<0,05) і коливався в межах 80,0-81,2 %, середній показник (80,40±0,35) %. У порівнянні з 25-добовим експериментом на 30-ту добу РЗВ знизився в (1,003±0,004) разу (R1-ДГ,30доба/25доба±r=0,906±0,118 при p<0,01). У тварин 3-ДГ на 30-ту добу в головному мозку РЗВ був в (1,02±0,01) разу вище контролю (R3-ДГ,30доба/К±r=0,744± 0,176 при p<0,05) і коливався від 79,3 до 81,2 %, в середньому (80,0±0,43) %. У порівнянні з 25-добовим експериментом у головному мозку РЗВ знизився в (1,002±0,002) разу (R3-ДГ,30доба/25доба±r=0,958±0,080 при p<0,001). Після 30-добової експозиції експерименту в головному мозку тварин 3-ДГ РЗВ був в (1,005± 0,003) разу нижче, ніж у головному мозку тварин 1-ДГ (R1-ДГ/3-ДГ,30доба±r=0,882± 0,131 при p<0,01).

У процесі 30-добового дослідження визначено, що при введенні АСНР інтактним тваринам РЗВ у головному мозку тварин 2-ДГ перебуває в порівняних з контролем межах з коливанням 0,3-2,0 % (у тварин контрольної групи - 0,4-1,8 %). Аналіз результатів 30-добового дослідження виявив більші зміни РЗВ у головному мозку тварин 1-ДГ. При хлороформній інтоксикації на тлі введення АСНР (3-ДГ) РЗВ знижувався (рис. 3). Встановлено, що в головному мозку тварин усіх дослідних груп експозиційна динаміка сорбції не була залежною від РЗВ (рис. 2, 3)

Рис. 3. Динаміка РЗВ у головному мозку у тварин контрольної та дослідних груп протягом експерименту

При вивченні гістоструктури кори великих півкуль головного мозку тварин за умов 30-добової хлороформної інтоксикації (тварини 1-ДГ) була виявлена картина помірного венозного повнокров'я, що проявлялося збільшенням діаметра кортикальних вен і розширенням навколо клітинного простору. Виразність цих змін залежала від експозиції експерименту. Більші зміни були виявлені на 15-ту добу експериментального впливу. При хлороформній інтоксикації на тлі введення АСНР (тварини 3-ДГ) виявлені зміни зберігалися, але були менш виражені. Більші зміни були виявлені на 15-ту добу експерименту. При введенні АСНР інтактним тваринам (тварини 2-ДГ) видимих змін гістоструктури кори великих півкуль головного мозку виявлено не було.

Після 5-добового експерименту в корі великих півкуль головного мозку тварин 1-ДГ ультраструктури капілярів і перикапілярної зони мали незначні зміни, які особливо не впливали на структуру ендотеліальних клітин. У цитоплазмі виявлена помірна кількість піноцитозних везикул. Органели зберегли свій вигляд, але були одиничні мітохондрії, які нагадували вакуолі. Цистерни ендоплазматичної сітки були помірно розширені. В цілому кількість рибосом зменшилася, але їхня кількість у цитоплазмі збільшилася. По периферії ядра перебували глибки конденсованого хроматину. Базальні мембрани капілярів були стовщені. В окремих випадках у місцях розшарування визначалися ділянки електронно-щільної тканини - відростків перецитів, які були помірно набряклими. У тварин 3-ДГ виявлені зміни були виражені менше, але в окремих випадках домінували зміни в ядрі ендотеліальної клітини.

У нейроцитах тварин 1-ДГ після 5-добового експерименту контур каріолеми не був змінений. Ядерні пори й перинуклеарний простір були помірно розширені. Ядерний матрикс був активізований, про що свідчив хроматин у дифузному стані й перихроматинові гранули. У частини нейроцитів у ядрах простежувалися альтернативні процеси. Хроматин у таких ядрах був організований у глибки, які безсистемно розташовувалися по внутрішньому контуру ядра. У цих ядрах також були виявлені ділянки, повністю позбавлені хроматину. У цитоплазмі визначалося помірне фрагментарне порушення органел. Виявлялися одиничні великі мітохондрії, які містили кристи з нечіткими контурами або частково зруйновані. Ендоплазматична сітка була представлена помірно розширеними цистернами зі збереженими рибосомами на гранулярній її частині. У ряді випадків цитоплазма нейроцита містила вакуолі в невеликій кількості і лізосоми. У тварин 3-ДГ у нейроцитах були виявлені такі ж зміни, як і у тварин 1-ДГ. У тварин 2-ДГ видимих змін нейроцитів кори великих півкуль головного мозку не виявлено.

На 15-ту добу експерименту в головному мозку тварин 1-ДГ у просвіті капілярів частою знахідкою були еритроцити. Маргінальна частина ендотеліальної клітини була стовщена. У ламінарному краї з'являлися випинання й втягнення. Плазмолема ендотеліоцитів у ряді випадків була нерівномірно розширена. Частіше, ніж у попередніх експозиціях експерименту, виявлялася деформація периметра ядер ендотеліальної клітини. Зберігалися інвагінації й випинання зовнішньої поверхні каріолеми. Виявлено значне розширення перинуклеарного простору і ядерних пор. Хроматин перебував і в дифузному, і в конденсованому стані. Конденсований хроматин мав пікнотичні утворення й орієнтувався в основному по периферії ядра. В цитоплазмі з'явилася велика кількість змінених мітохондрій. Цистерни ендоплазматичного ретикулуму залишалися розширеними. По їхньому периметру відмічено значне зменшення кількості рибосом. Базальні мембрани були стовщені. Визначалося їхнє розшарування внаслідок набряклих відростків перицитів. Виразність навколокапілярного набряку проявлялася більшою мірою, ніж у порівнюваній групі. У перикапілярній зоні в ряді випадків перебували еритроцити. У капілярах кори великих півкуль головного мозку тварин 3-ДГ описані зміни були виражені меншою мірою.

На 15-ту добу експерименту в нейроцитах головного мозку тварин 1-ДГ ядра значно частіше зберігали нерівні контури. Ядерні пори були розширені. Перинуклеарний простір у більшості випадків було представлено нерівномірно розширеними цистернами, які пролягали між ядерними порами. Виявлено збільшення кількості дифузного хроматину, що був розподілений по всій площі ядра. В окремих нейроцитах хроматин зі зруйнованою структурою був розподілений по всій площі ядра. У цитоплазмі нейроцитів тварин 1-ДГ встановлена помірна вакуолізація. У мітохондріях мало місце порушення цілісності мембран по внутрішньому контуру й руйнування крист. Цистерни ендоплазматичної сітки були помірно розширені. Визначено відносне зменшення кількості рибосом по контуру цистерн гранулярної ендоплазматичної сітки з одночасним збільшенням їхньої кількості в цитоплазмі нейроцита. Поблизу комплексу Гольджі виникла значна кількість лізосом, які збиралися у великі конгломерати. У корі великих півкуль тварин 3-ДГ на 15-ту добу експерименту були виявлені зміни в ядрі й цитоплазмі нейроцитів. Однак ці зміни були менш виражені, ніж у нейроцитах тварин 1-ДГ. Відмічено велику кількість рибосом, які дифузно були розподілені по всій цитоплазмі. Частими знахідками були скупчення лізосом поблизу ядра клітини.

До 30-ї доби експерименту в капілярах кори великих півкуль головного мозку тварин 1-ДГ і 3-ДГ описані зміни були менш виражені. На електронограмах вони були схожі на зміни, виявлені після 5-добового експериментального впливу. У нейроцитах тварин 1-ДГ зберігаються зміни в ядрі й органелах у цитоплазмі клітини. Виявлено відносне збільшення кількості дифузного хроматину, що був рівномірно розподілений по всій площі ядра. Хроматин у конденсованому стані орієнтувався по периферії ядра. У цитоплазмі нейроцитів зберігалася помірна вакуолізація. У мітохондріях порушення цілісності внутрішніх мембран і руйнування крист нагадувало раніше виявлені зміни. Однак з'являлися одиничні молоді форми мітохондрій. Цистерни ендоплазматичної сітки були помірно розширені. Визначено відносне збільшення кількості рибосом на гранулярній частині ендоплазматичної сітки. У цитоплазмі нейроцитів кількість рибосом зменшилася. Виявлено велику кількість лізосом. У тварин 3-ДГ у нейроцитах були виявлені зміни, аналогічні змінам у нейроцитах тварин 1-ДГ. Однак процес вакуолізації цитоплазми, розширення цистерн ендоплазматичної сітки із втратою рибосом на її гранулярній частині, а також поява одиничних і згрупованих лізосом після 30-ї доби були виражені менше.

Гістологічні й електронно-мікроскопічні дослідження показали, що в процесі хлороформної інтоксикації в корі великих півкуль головного мозку розвивається помірно виражений набряк і набухання мозкових структур. При хлороформній інтоксикації на тлі введення АСНР зберігаються виявлені зміни, але меншою мірою. При 30-добовому введенні АСНР інтактним тваринам видимих змін у корі великих півкуль головного мозку виявлено не було. З наведених даних можна зробити висновок, що АСНР відіграє позитивну роль в адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації, очевидно, за рахунок своїх антиоксидантних властивостей (Т. Н. Овсянникова и др., 2002, 2008).

ВИСНОВКИ

У дисертації наведені теоретичні узагальнення й нове розв'язання наукового завдання, що полягає у вирішенні питань адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації й впливу алкілселенонафтиридину на підвищення резистентності організму й активізацію механізмів адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації.

Встановлено, що підшкірне введення чистого хлороформу (з розрахунку 0,3 мл хлороформу на 100 г маси тварини на маслиновій олії 3 рази на тиждень) було адекватним способом моделювання хлороформної інтоксикації без загибелі тварин.

При хлороформній інтоксикації грубих змін гісто- та ультраструктури кори великих півкуль головного мозку не відбувалося. Однак були виявлені явища венозного повнокров'я й помірно вираженого набряку-набухання головного мозку. Більшою мірою вони проявлялися на 10-15-ту добу експерименту.

Адаптація до хлороформної інтоксикації, з одного боку, супроводжувалася підвищенням антиоксидантного захисту організму й головного мозку за рахунок каталази, активність якої коливалася у великих межах і залежала від експозиції експерименту. Максимальна активність каталази в сироватці крові була виявлена на 15-ту добу експерименту і становила (132,90± 3,18) мкат/л, а в головному мозку - на 10-ту добу - (156,00±5,18) - (158,10± 6,16) мм/хв/г. З іншого боку, механізми адаптації до хлороформної інтоксикації були спрямовані на зниження концентрації хлороформу. Це виявлялося у підвищенні гідратації головного мозку з максимальним рівнем загальної води на 15-ту добу експерименту - (81,70±0,27) - (82,10±0,47) %. Підвищувалася проникність гематоенцефалічного бар'єра з максимальним значенням на 10-ту добу експерименту в 3,779 разу порівняно з контролем.

30-добове введення алкілселенонафтиридину інтактним тваринам практично не змінювало морфофункціональних характеристик головного мозку. Однак при хлороформній інтоксикації введення алкілселенонафтиридину підвищувало резистентність організму й головного мозку до хлороформної інтоксикації, що проявлялося зниженням гісто- та ультраструктурних змін у корі великих півкуль головного мозку, зменшенням активності каталази в 1,03- 1,07 разу порівняно з показниками першої дослідної групи залежно від тривалості експерименту, рівня загальної води в головному мозку експериментальних тварин в 1,01-1,02 разу порівняно з таким у першій дослідній групі залежно від тривалості експерименту й проникності гемотоенцефалічного бар'єра в 1,01-1,13 разу в порівнянні з показником першої дослідної групи залежно від тривалості експерименту.

Адаптація організму й головного мозку до хлороформної інтоксикації була спрямована, з одного боку, на зменшення наслідків окисного стресу, з іншого - на зменшення концентрації токсину й виведення його з організму, що супроводжувалося підвищенням активності каталази в сироватці крові й у гомогенаті головного мозку на тлі підвищення гідрофільності мозкової тканини й підвищення проникності гематоенцефалічного бар'єра. Зміни гісто- і ультраструктури кори великих півкуль головного мозку з ознаками венозного повнокров'я й помірно вираженого набряку-набухання. Встановлено, що алкілселенонафтиридин впливав на активізацію механізмів адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації, зокрема за рахунок гальмування вільнорадикального процесу, яке виявлялося у зниженні активності каталази, що прямо пов'язана з перекисним окисненням і підвищенням вмісту перекису водню в клітинах, зменшенням набряку-набухання й венозного повнокров'я головного мозку зі стабілізацією проникності гематоенцефалічного бар'єра.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Уровень общей воды в головном мозге и миокарде при хлороформной интоксикации / С. А. Лобко, А. А. Панкратьев, И. В. Андреева, А. А. Виноградов // Загальна патологія та патологічна фізіологія. - 2009. - Т. 4, № 3. - С. 95-100. (Здобувачем проведені експерименти та аналіз покажчиків рівня загальної води в головному мозку).

2. Активность каталазы в сыворотке крови, головном мозге и миокарде при хлороформной интоксикации / С. А. Лобко, А. А. Панкратьев, И. В. Андреева, А. А. Виноградов // Загальна патологія та патологічна фізіологія. - 2009. - Т. 4, № 4. - С. 72-76. (Здобувачем проведені експерименти та аналіз покажчиків активності каталази у гомогенаті головного мозку та сироватці крові).

3. Экспозиционная динамика сорбции головного мозга и миокарда при хлороформной интоксикации / С. А. Лобко, А. А. Панкратьев, И. В. Андреева, А. А. Виноградов // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (медико-біологічні науки). - 2010. - № 15 (202). - С. 90-95. (Здобувачем проведені експерименти та аналіз покажчиків експозиційної динаміки сорбції нейтрального червоного в головному мозку).

4. Панкратьев А. А. Структурные изменения в коре больших полушарий головного мозга при хлороформной интоксикации без и на фоне введения селенсодержащих веществ / А. А. Панкратьев, А. А. Виноградов // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (медико-біологічні науки). - 2010. - № 24 (211). - С. 42-55. (Здобувачем проведені експерименти, гістологічні й електронно-мікроскопічні дослідження головного мозку. Здійснено аналіз отриманих даних).

5. Панкратьєв М. О. Морфофункціональна адаптація кори великих півкуль головного мозку до некрозу міокарда на тлі гіпоксичного тренування / М. О. Панкратьєв, О. О. Панкратьєв, П. К. Бойченко // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка (медико-біологічні науки). - 2010. - № 19 (206). - С. 73-84. (Здобувачем проведені експерименти, гістологічні й електронно-мікроскопічні дослідження головного мозку. Здійснено аналіз отриманих даних).

6. Лобко С. А. Влияние селена на адаптацию сердца и головного мозга к хлороформной интоксикации по данным активности каталазы / С. А. Лобко, А. А. Панкратьев // Актуальні питання біології ти медицини : VIII Міжрегіон. наук. конф., Луганськ, 28 травня 2010 р. : наукові праці. - Луганськ : ДЗ «ЛНУ імені Тараса Шевченка», 2010. - С. 43-45. (Здобувачем проведені експерименти та аналіз покажчиків активності каталази у гомогенаті головного мозку та сироватці крові при введенні алкілселенонафтиридину).

АНОТАЦІЯ

Панкратьєв О. О. Вплив алкілселенонафтиридину на морфофункціональну адаптацію головного мозку до хлороформної інтоксикації. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук зі спеціальності 14.03.04 - патологічна фізіологія. - Харківський національний медичний університет. - Харків, 2011.

Дисертація присвячена питанням адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації й впливу алкілселенонафтиридину на підвищення резистентності й ініціації механізмів адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації. Виявлено залежність активності каталази в сироватці крові й гомогенаті головного мозку, рівня загальної води й проникності гематоенцефалічного бар'єра від експозиції хлороформної інтоксикації. Встановлено, що більші зміни морфофункціональних показників у головному мозку відбуваються при моделюванні хлороформної інтоксикації, тоді як уведення алкілселенонафтиридину знижувало токсичну дію хлороформу. Адаптація організму й головного мозку до хлороформної інтоксикації супроводжувалася підвищенням активності каталази: в сироватці крові й гомогенаті головного мозку на тлі підвищення гідрофільності й збільшення експозиційної динаміки сорбції (проникності гематоенцефалічного бар'єра) мозкової тканини. Зміни гісто- і ультраструктури кори великих півкуль головного мозку мали ознаки венозного повнокров'я й помірно вираженого набряку-набухання. Встановлено, що алкілселенонафтиридин впливав на активізацію механізмів адаптації головного мозку до хлороформної інтоксикації. При введенні алкілселенонафтиридину вказані зміни в головному мозку мали тенденцію до зниження, однак досліджувані показники не досягали вихідного рівня.

Ключові слова: хлороформ, головний мозок, алкілселенонафтиридин.

АННОТАЦИЯ

Панкратьев А. А. Влияние алкилселенонафтиридина на морфофункциональную адаптацию головного мозга к хлороформной интоксикации. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. - Харьковский национальный медицинский университет. - Харьков, 2011.

Диссертация посвящена вопросам адаптации головного мозга к хлороформной интоксикации и влиянию алкилселенонафтиридина на повышение резистентности и инициации механизмов адаптации головного мозга к хлороформной интоксикации. Выявлена зависимость активности каталазы в сыворотке крови и гомогенате головного мозга, уровня общей воды и проницаемости гематоэнцефалического барьера от экспозиции хлороформной интоксикации. Установлено, что большие изменения морфофункциональных показателей в головном мозге происходят при моделировании хлороформной интоксикации, тогда как введение алкилселенонафтиридина понижало токсическое действие хлороформа. Установлено, что подкожное введение чистого хлороформа на оливковом масле (из расчета 0,3 мл хлороформа на 100 г массы животного 3 раза в неделю) являлось адекватным способом моделирования хлороформной интоксикации, который не сопровождался гибелью животных. При хлороформной интоксикации грубых изменений гисто- и ультраструктуры коры больших полушарий головного мозга не происходило. Однако наблюдались явления венозного полнокровия и умеренно выраженного отека-набухания головного мозга. В большей степени они проявлялись на 15-е сутки эксперимента. Адаптация к хлороформной интоксикации сопровождалась, с одной стороны, повышением антиоксидантной защиты организма и головного мозга за счет каталазы, активность которой колебалась в больших пределах и зависела от экспозиции эксперимента, с другой - процессами, направленными на понижение концентрации хлороформа. Это проявлялось повышением гидратации головного мозга. 30-суточное введение алкилселенонафтиридина интактным животным не изменяло морфофункциональных характеристик головного мозга. Однако при хлороформной интоксикации введение алкилселенонафтиридина повышало резистентность организма и головного мозга к хлороформной интоксикации, что проявлялось снижением гисто- и ультраструктурных изменений в коре больших полушарий головного мозга, уменьшением активности каталазы, уровня общей воды и проницаемости гемотоэнцефалического барьера в головном мозге экспериментальных животных. Адаптация организма и головного мозга к хлороформной интоксикации сопровождалась повышением активности каталазы в сыворотке крови и гомогенате головного мозга на фоне повышения гидрофильности и увеличением экспозиционной динамики сорбции (проницаемости гематоэнцефалического барьера) мозговой ткани. Изменения гисто- и ультраструктуры коры больших полушарий головного мозга имели признаки венозного полнокровия и умеренно выраженного отека-набухания. Установлено, что алкилселенонафтиридин оказывал позитивное влияние на активизацию механизмов адаптации головного мозга к хлороформной интоксикации. При введении алкилселенонафтиридина перечисленные изменения в головном мозге имели тенденцию к понижению, однако изучаемые показатели не достигали исходного уровня.