Профілактика прогресування ендометріозу в післяпологовому періоді та після кесаревого розтину

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність дослідження. Актуальність проблеми ендометріозу зумовлена його значною поширеністю, прогресуючим перебігом і важкістю порушення функцій статевих органів та інших систем організму. Необхідно зазначити, що саме під час кесаревих розтинів акушери-гінекологи завдяки сучасним діагностичним можливостям стали частіше виявляти ендометріоз. Вказаний патологічний стан вийшов за рамки гінекологічної практики (безпліддя, синдром тазового болю тощо) з тенденцією до розповсюдження в акушерській практиці.

Згідно наявних даних, ендометріоз яєчникової та ретроцервікальної локалізації зустрічається у 12,0% жінок, які були оперовані за гінекологічними показами і у 15,4% хворих, оперованих в зв'язку із доброякісними пухлинами та пухлиноподібними утвореннями внутрішніх статевих органів. У більшої кількості хворих (від 69,5 до 96,0% в різних вікових групах) ці новоутворення поєднувалися з іншими локалізаціями ендометріозу чи іншими патологічними змінами статевої системи. Поряд з цим, статистики ендометріозу, що зустрічається під час вагітності та в післяпологовому періоді в Україні дотепер немає, так як діагностика даного патологічного стану значно утруднена, а захворювання має атиповий перебіг.

В літературі мають місце поодинокі дані, які стосуються ускладнень перебігу вагітності, пологів, післяпологового періоду та стану новонароджених у жінок з різними формами ендометріозу.

Щодо лікувальних заходів у випадку діагностики ендометріозу, їх застосування значно обмежене у зв'язку з вагітністю та вигодовуванням дитини в післяпологовому періоді.

Побічні ефекти більшості гормональних препаратів та короткочасний період їх застосування виключає їх із можливих лікувальних та профілактичних опцій у жінок із ендометріозом у післяпологовому періоді. Оперативні втручання носять або радикальний, або тимчасовий характер і теж не вирішують питання оптимальної допомоги даній категорії пацієнток.

В зв'язку з цим, питання своєчасної діагностики та лікування ендометріозу під час вагітності та в післяпологовому періоді є актуальними та необхідними для практичної охорони здоров'я.

Мета дослідження: розробка ефективних профілактичних заходів прогресування ендометріозу у жінок в післяпологовому періоді та після кесаревого розтину шляхом впровадження комплексних діагностичних та лікувальних заходів.

Завдання дослідження:

1. Вивчити особливості перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду у жінок з ендометріозом в анамнезі за даними ретроспективного аналізу.

2. Вивчити частоту прогресування та особливості перебігу ендометріозу після пологів та кесаревого розтину (проспективне дослідження).

3. Вивчити імунологічний та гормональний статус у жінок досліджуваних груп під час вагітності.

4. Визначити імунологічний та гормональний статус жінок досліджуваних груп у післяпологовому періоді та після кесаревого розтину.

5. Розробити та оцінити ефективність профілактичних заходів щодо прогресування ендометріозу після пологів та кесаревого розтину.

1. Матеріали і методи дослідження

У відповідності з метою та завданнями наукового дослідження робота проводилася у два етапи в період з 2006 по 2009 роки на базі Тернопільського обласного перинатального центру, Тернопільської міської клінічної лікарні №2, Тернопільської університетської клініки.

На першому етапі ретроспективного дослідження проаналізовано 124 історії хвороб та амбулаторних карток жінок з генітальним ендометріозом. Було сформовано 2 групи: до І групи увійшло 64 жінки із діагностованим генітальним ендометріозом, а до ІІ - 60 практично здорових жінок без соматичної та гінекологічної патології.

В рамках другого, проспективного етапу комплексно обстежено 60 жінок (основна група) із підтвердженим під час оперативного втручання генітальним ендометріозом, контрольну групу склало 30 жінок без соматичної та гінекологічної патології. Із основної групи в подальшому було виділено ще дві підгрупи: до групи А увійшло 30 вагітних, яким в подальшому проводили профілактичне лікування після пологів та кесаревого розтину, у групу Б увійшло 30 пацієнток, які спостерігалися за загальноприйнятими положеннями.

При спостереженні та лікуванні вагітних, керувалися наказами МОЗ України № 582 (від 15.12.2003) «Про затвердження клінічних протоколів з акушерської та гінекологічної допомоги» та № 620 (від 29.12.2003) «Про організацію надання стаціонарної акушерсько-гінекологічної та неонатологічної допомоги в Україні».

Основним джерелом інформації, крім облікової медичної документації, були спеціально розроблені анкети для ретро- та проспективного дослідження, які передбачали більш глибоке вивчення анамнезу, перебіг вагітності, пологів та післяпологового періоду, стану новонароджених, дані інструментальних та лабораторних методів обстеження.

Діагноз генітального ендометріозу раніше чи у процесі спостереження був підтверджений у всіх пацієнток під час різних видів хірургічних втручань та шляхом гістологічного дослідження отриманого матеріалу.

Крім цього всім пацієнткам було виконано ультразвукове дослідження з допомогою апарату “Logic 200 pro” впродовж вагітності, в 10-12, 28-30, 38-40 тижнів, і в подальшому в післяпологовому періоді: через 3, 6 та 12 місяців після пологів з використанням трансвагінального трансдюсера МТ2 частотою 7,5 мГц на ультразвуковому апараті “Logic 200 pro”. Для оцінки гемодинаміки внутрішніх статевих органів проводили аналіз васкуляризації міометрію та визначали індекс резистентності маткових артерій при доплерометричному обстеженні.

Для оцінки внутрішньо-утробного розвитку плода виконували фетометрію та вивчали матково-плацентарний кровообіг на ультразвуковому апараті “Logic 200 pro”, починаючи із 23 тижнів вагітності. При цьому використовували кольорове доплерівське картирування та імпульсну доплерометрію артерії пуповини та маткової артерії. Оцінку кривих швидкостей кровотоку здійснювали шляхом визначення систоло-діастолічного співвідношення (СДС), пульсаційного індексу (ПІ) та індексу резистентності (ІР). При аналізі результатів доплерографії враховували рекомендації М.Н. Буланова (2002).

Після 28 тижнів вагітності для оцінки стану плода проводили кардіотокографію, використовуючи фетальний монітор. При оцінці кардіотокограм (КТГ) враховували базальну частоту серцевих скорочень, частоту, амплітуду миттєвих осциляцій, кількість, амплітуду та тривалість ацелерацій та децелерацій. При проведенні дослідження використовували функціональний нестресовий та стресовий окситоциновий тести. Оцінку параметрів проводили за шкалою Fisher W.M. et al.

Фактори росту (трансформуючий фактор росту-Я1 (ТФР-Я1), ендотеліальний фактор росту (ЕФР)) та інтерлейкін-6 (Il-6) і їх співвідношення в сироватці крові вагітних та породіль визначали імуноферментним методом, використовували тест-системи Bender MedSystems (Австрія), в 10-20, 21-30 та 31-40 тижнів вагітності, через 5 днів після пологів та через 3, 6 та 12 місяців після початку лікування.

Для визначення розчинного рецептору до інтерлейкіну-2 (sIl2-R) використовували імуноферментний метод та тест-системи Diaclone (Франція).

Дослідження гормонального гомеостазу (рівень прогестерону, естрадіолу та їх співвідношення під час вагітності та після пологів) в сироватці крові вагітних та породіль проводили за допомогою імуноферментного методу, використовуючи тест-системи DBC.

Пацієнткам першої групи через 6 тижнів після пологів в порожнину матки було введено левоноргестрел-рилізинг-систему, в якій знаходиться 52 мг левоноргестрелу і регулюється швидкість його виділення в порожнину матки до 20 мкг/добу.

За лікувальним ефектом внутрішньоматкової левоноргестрел-рилізинг-системи спостерігали оцінюючи гемодинаміку ендометріоїдних ектопій за даними трансвагінальної ехографії з доплеметричною оцінкою маткового кровотоку та клінічних даних впродовж року після розродження пацієнток.

Контроль ефективності проведеного лікування, який складався із оцінки клінічних даних, визначення рівня цитокінів та гормонів, трансвагінальної ехографії з визначенням розмірів матки, наявності та стану кіст яєчників, ендометріоїдних ектопій, доплерометрії проводили через 3, 6 та 12 місяців після початку лікування.

Математичну обробку числових даних виконували на персональному комп'ютері Pentium Duol Core з допомогою стандартного пакету програмного пакету “STATISTICA 8,0” для Windows XP.

Оцінювали правильність розподілу ознак в кожному із отриманих варіаційних рядів (практично всі параметри, які вивчалися, мали нормальний розподіл), середні значення кожної ознаки, яка вивчалася, стандартні відхилення. Порівняння та встановлення достовірності у вибірках, які мали кількісні показники, проводили по коефіцієнту Стьюдента.

2. Результати дослідження

За даними ретроспективного дослідження більшість пацієнток першої групи належала до вікової групи 26-35 років (85,9%). У 76,7% хворих менструація з'явилася у віці 11-12 років. У більшості пацієнток вони були регулярні, болючі, значні із подальшими «мажучими» кров'янистими виділеннями.

У більшості (90,6%) обстежених хворих в анамнезі мали місце артифіційні аборти та стійке порушення менструального циклу.

На первинне безпліддя страждало 21,0% із обстежених хворих, вторинне - 8,0% жінок.

При вивченні амбулаторних карт було виявлено, що у 57,8% пацієнток із ендометріозом мала місце TORCH-інфекція, серед якої перше місце займають хламідійна та герпетична інфекція - 17,2 та 12,5% відповідно. 92,2% з них перехворіли дитячими вірусними захворюваннями - 92,2%, мали запальні захворювання органів малого тазу - 76,6%.

Крім цього у жінок із ендометріозом виявлено значну кількість екстрагенітальної патології: захворювання системи крові - 73,4%, щитоподібної залози - 37,5%, шлунково-кишкового тракту (18,7%), печінки та жовчевивідних шляхів - 17,2%.

Звертає на себе увагу те, що у більшості пацієнток було проведено різні оперативні втручання на органах малого тазу, такі як апендектомія - 23,4%, діагностичне фракційне вишкрібання стінок порожнини матки та цервікального каналу - 9,4%, тубектомія - 9,4%, резекція яєчника та кістектомія - 40,0%, гістеректомія - 11%, поліпектомія - 6,2%.

При ретроспективному дослідженні нам вдалося виділити наступні фактори ризику щодо ендометріозу: TORC-інфекції - 57,8%, ГРЗ - 81,7%, перенесені дитячі інфекції - 92,2%, ЗЗОМТ - 76,6%, що можливо стало несприятливим фоном для виникнення патологічного процесу. Оперативні втручання на органах малого тазу склали 47,7%.

Дані отримані нами в результаті ретроспективного дослідження свідчать про те, що жінки із ендометріозом є групою високого ризику і потребують особливого підходу на етапі виношування вагітності, розродження та післяпологового періоду.

Основними скаргами жінок обох груп в післяпологовому періоді до початку лікування були: порушення менструальної функції за типом менорагії та метрорагії (у кого відновилися місячні до 3-х місяців після пологів), альгоменорея, диспареунія, важкість, ниючий біль внизу живота не пов'язаний із менструацією, біль в ділянці крижів із іррадіацією в пряму кишку, поліменорея.

Основними скаргами пацієнток групи А через 3 місяці на фоні використання левоноргестрел-рилізинг-системи залишилися: порушення менструальної функції за типом менорагії - 16,7% та метрорагії - 10,0%, альгоменорея - 23,3%, диспареунія - 56,7%, важкість та ниючий біль внизу живота, не пов'язаний із менструацією - 46,7%, біль в ділянці крижів із іррадіацією в пряму кишку - 26,7%, поліменорея - 16,7%. Скарги були відсутні у 26,7% пацієнток. Через 6 і 12 місяців ми спостерігали значне зменшення кількості скарг у жінок групи А та зростання кількості пацієнток, які не мають скарг - 46,7% та 83,3% відповідно. В групі Б у пацієнток ми спостерігали протилежну до групи А картину, тобто наростання клінічних симптомів ендометрозу. Основними скаргами пацієнток цієї групи через 3 місяці були: порушення менструальної функції по типу менорагії - 16,7% та метрорагії - 10,0%, альгоменорея - 30,0%, диспареунія - 50,0%, важкість та ниючий біль внизу живота, не пов'язаний із менструацією - 43,3%, біль в ділянці крижів із іррадіацією в пряму кишку - 35,7, поліменорея - 33,3%. Зовсім скарг не пред'являло через 3 місяці 33,3% пацієнток, через 6 і 12 місяців - 20,0% і 6,7% відповідно.

При оцінці менструальної функції пацієнток обох груп констатовано зменшення тривалості та інтенсивності кровотечі у жінок із левоноргестрел-рилізинг-системою. При цьому впродовж перших 3-6 місяців вони відмічали дещо нерегулярні кров'янисті виділення, що поступово зникли. Тому для порівняння ми брали загальну кількість днів впродовж 1 місяця, коли у жінок мали місце кров'янисті виділення зі статевих шляхів.

Отже, основною скаргою пацієнток, яким було введено ЛНГ-ВМС, була наявність нерегулярних кров'янистих виділень зі статевих шляхів, що не рідко було причиною для відмови від лікування. В процесі спостереження було встановлено, що їх частота наприкінці 1-го місяця становила 80,0%, наприкінці 6-го - 26,7%, через 12 місяців - відсутня. Середня кількість днів за цей період без використання якої-небудь гемостатичної терапії зменшилася у 2 рази (від 6,3±2,5 до 3,7±1,2). У 5 (16,7%) жінок групи А через 12 місяців ми відмітили появу аменореї як результату використання ЛНГ-рилізинг-системи.

Не зважаючи на те, що лікувальний вплив ЛНГ-ВМС традиційно пов'язують із атрофією ендометрію, в перші 6 місяців її використання у хворих із ендометріозом групи А показник серединного М-ехо не зазнав значних змін: перед введенням ЛНГ-ВМС його значення становило 5,0±0,2 мм, через 3 місяці 5,2±0,2 мм, через 6 місяців - 5,0±0,1 мм (р>0,05). Проте, якщо 6-місячне використання ЛНГ-ВМС не призвело до стоншення ендометрію у пацієнток групи А, подальше 12 місячне її використання зменшує показник серединного М-ехо до 4,2±0,2 мм (р<0,05). Щодо пацієнток групи Б, то показник М-ехо через 3, 6 і 12 місяці у них становив відповідно 5,3±0,2 мм, 5,7±0,2 мм (р>0,05) та 6,7±0,4 мм (р<0,05).

У групі А пацієнток мало місце поступове зменшення об'єму матки від 156±14 см3 через 3 місяці після початку лікування до 122±17 см3 через 12 місяців відповідно; щодо пацієнток групи Б, де не застосовували внутрішньоматкову левоноргестрел-рилізинг систему, то такої тенденції ми не спостерігали, об'єм матки у них залишався приблизно на одному рівні.

Так, об'єм матки у пацієнток групи А за час лікування зменшився на 22,0% порівняно із вихідним, а у пацієнток групи Б залишився фактично не зміненим.

При оцінці стану яєчників пацієнток групи А нами було відмічено наявність функціональних кіст, які на фоні застосування ЛНГ-ВМС відмічалися у кожної 3-ї пацієнтки групи А і в однаковій кількості були представленими як кістами, так і персистуючими фолікулами. У всіх випадках функціональні утворення в яєчниках мали безсимптомний перебіг і самостійно зникали через 3 місяці від моменту початку лікування у 80,0% хворих, а через 6 місяців - у 99,7% хворих.

При ехографічному дослідженні стану ретроцервікального ендометріозу отримані дані не були достатньо інформативними в зв'язку із недостатньою специфічністю ультразвукової картини при ретроцервікальному ендометріозі. Тому стан цих пацієнток оцінювався переважно за іншими клінічними показниками.

При оцінці стану яєчників пацієнток групи Б нами була відмічена поява ендометріоїдних кіст яєчників у 6 жінок (20%) впродовж року, основною особливістю їх було те, що в анамнезі у всіх також були ендометріоїдні кісти яєчників, прооперовані до вагітності чи під час кесаревого розтину.

У досліджуваних пацієнток через 3 місяці після початку лікування спостерігається все ще дещо посилена васкуляризація міометрію (0,56±0,12), і зниження індексу резистентності кровотоку у маткових судинах (0,75±0,11). Поступово у групі жінок з внутрішньоматковою левоноргестрел-рилізинг системою, мало місце зменшення васкуляризації міометрію в 1,2 рази та збільшення індексу резистентності в маткових судинах в 1,2 рази, що відповідно позитивно і негативно корелює із зменшенням крововтрати у цих жінок під час менструації та зменшенням тривалості та інтенсивності кровотечі.

У всіх пацієнток на фоні використання ЛНГ-ВМС було відмічено зниження серединного показника М-ехо в 1,2 рази (на фоні підвищення цього показника у групі Б в 1,34 рази). Також зменшення об'єму матки в 1,3 рази від початкового, коли у групі Б він не зменшився, а навпаки, намітилася тенденція до його збільшення.

Звернула на себе увагу також наявність у пацієнток групи А персистуючих фолікулів та кіст яєчників, які мали безсимптомний перебіг та самостійно зникали впродовж року після початку лікування. Схожа динаміка фолікулярних кіст яєчників, які виникають на фоні застосування ЛНГ-ВМС, представлена і в інших працях, де ці показники становили 82% і 94% відповідно [Andolf E., 2001; Inki P., 2002].

Поступово у групі пацієнток з внутрішньоматковою левоноргестрел-рилізинг системою мало місце зменшення васкуляризації міометрію, що відповідно позитивно корелювало із зменшенням крововтрати у цих жінок під час менструації та зменшенням тривалості та інтенсивності кровотечі.

У групі Б пацієнток із генітальним ендометріозом було відмічено появу енометріоїдних кіст яєчників у 20,0% пацієнток. Крім цього, у пацієнток цієї групи мало місце посилення нерівності базального шару ендометрію, збільшення передньо-заднього розміру матки із асиметричним потовщенням однієї із стінок, поява в стінці матки зони підвищеної ехогенності округлої чи овоїдної форми, збільшення наявних в ретроцервікальному просторі утворень, болючість при натисканні датчиком на ці утворення, “сотовий” ендометрій.

Зазначені зміни на нашу думку обумовлені декількома впливами: місцевим впливом на ендометрій (зменшенням кількості естрогенових та прогестеронових рецепторів), атрофічними змінами у ендометрії із подальшими гіпоменореєю та аменореєю, певним системним впливом на яєчники, посиленням судинного опору, що зменшує кровообіг в ендометрії, пригнічення ангіогенезу, проникнення в черевну порожнину із подальшим терапевтичним ефектом на вогнища ендометріозу в ретроцервікальному просторі, яєчниках, очеревині.

При оцінці ефективності лікувальних заходів у жінок, які отримували призначене лікування, ми відмітили значне зниження факторів росту та цитокінів, порівняно із пацієнтками другої групи, які не отримували лікування. Так, в групі А, рівень ТФР-в зменшився в 1,5 рази через 6 місяців, в 2 рази через 12 місяців. Однак спостерігалося підвищення його рівня через 3 місяці - в 1,2 рази. Показники ЕФР через 3,6 і 12 місяців зменшились відповідно в 1,1, 1,6 та 2,3 рази. Такі ж тенденції спостерігалися і з показниками sIl2r та Il-6 (і зменшувалися відповідно у 1,2, 1,5, 2,7 та 1,2, 1,4, 2,1 рази).

В групі Б відбувалося лише незначне зниження рівнів досліджуваних показників: так, рівень ТФР-в через 3, 6 і 12 місяців знизився у 1,05, 1,08, 1,12 рази; рівень ЕФР - у 1,02, 1,06 та 1,19 рази; рівень sIl2r - в 1,08, 1,21 і 1,35 рази; рівень Il-6 - в 1,07, 1,21 та 1,28 рази. Рівні факторів росту та цитокінів у групі Б через 12 місяців у 2-2,7 рази перевищували показники жінок в групі А.

Щодо гормонального статусу жінок, то концентрація естрадіолу у пацієнток групи А поступово знижувалася від 1,56 нмоль/л через 5 тижнів після пологів до 1,27, 1,05, 0,72 нмоль/л через 3, 6 і 12 місяці відповідно, тоді як через 12 місяців в групі Б рівень естрадіолу достовірно перевищував відповідний показник групи А у 2,35 рази.

За даними отриманих результатів дослідження рівень прогестерону на 21-й день менструального циклу у сироватці крові достовірне знижувався в жінок групи Б через 6 та 12 місяців, порівняно із групою А(18,63 і 29,41нмоль/л та 11,67 і 32,71 нмоль/л відповідно).

Показник рівня прогестерону в групі А через 3 місяці лиш незначно знизився до 22,37±1,73 нмоль/л, і достовірно (р<0,001) підвищився через 6 (29,41±1,89 нмоль/л) і 12 місяців (32,71±2,15 нмоль/л).

Враховуючи тісний взаємозв'язок стероїдних гормонів між собою, нами також було вивчено їх співвідношення через 3, 6 і 12 місяців після початку лікування в досліджуваних групах жінок.

Змінювалося і співвідношення стероїдних гормонів ПГ/Е2 (прогестерону/естрадіолу), так у жінок групи А через 12 місяців воно становило 45,43±2,16, а у жінок ендометріозом, які не отримували лікування, знизилося до 7,20±0,67.

У всіх пацієнток на фоні використання ЛНГ-рилізинг системи мала місце нормалізація співвідношень рівнів досліджуваних гормонів та цитокінів.

Лікувальний вплив ЛНГ-рилізинг системи за рахунок місцевого впливу одного із найбільш сильнодіючого прогестину - левоноргестрелу, який входить у склад системи, є надзвичайно ефективним щодо зменшення серединного показника М-ехо та зменшення об'єму матки і вогнищ енометріозу різної локалізації, також відмічалося зменшення під впливом отримуваного лікування васкуляризації міометрію, що позитивно корелювало із зменшенням крововтрати у даної категорії жінок та зменшенням тривалості та інтенсивності кровотечі. Таким чином, використання левоноргестрел-рилізинг системи для профілактики прогресування та лікування ендометріозу після пологів та кесаревого розтину є ефективним і може стати методом вибору у даної категорії пацієнток.

Висновки

ендометріоз післяпологовий вагітність гормональний

У дисертації представлені дані, які стосуються розробки ефективного комплексу профілактично-лікувальних заходів у жінок з ендометріозом в післяпологовому періоді щодо розповсюдження процесу та збереження репродуктивної функції жінки.

1. У пацієнток із ендометріозом 1 пологи в анамнезі спостерігаються у 1,5 рази частіше, тоді як повторні роди - у 4,5 рази рідше. У жінок із ендометріозом розродження шляхом кесаревого розтину проводиться у 1,87 рази частіше. Пологи ускладнюються розривами шийки матки та промежини у 1,5-рази частіше, гіпотонічною кровотечею та передчасним розривом плодових оболонок - у 4 рази частіше. Після пологів 82,8% пацієнток вказують на повернення усіх передуючих симптомів ендометріозу при відсутності лікування.

2. У всіх випадках ендометріозу в поєднанні з вагітністю спостерігається його прогресування в післяпологовому періоді за даними клінічних та УЗ досліджень. У 20,0% пацієнток із генітальним ендометріозом (які не отримували лікування) відмічається поява ендометріоїдних кіст яєчників, посилення нерівності базального шару ендометрію, збільшення передньо-заднього розміру матки із асиметричним потовщенням однієї із стінок, появу в стінці матки зони підвищеної ехогенності округлої чи овоїдної форми, збільшення наявних в ретроцервікальному просторі утворень, болючість при натисканні датчиком на ці утворення, “сотовий” ендометрій.

3. У жінок із ендометріозом має місце вихідне порушення продукції факторів росту, IL-6 та SIL2R, що характеризується більш високими рівнями цитокінів (у 1,2 - 2,2 рази більшими, ніж у контрольній групі), у першому та третьому триместрах вагітності і наявністю вираженого піку максимальних значень до моменту пологів.

У жінок із ендометріозом концентрація естрадіолу достовірно не відрізняється від показників жінок із групи контролю в першому триместрі вагітності. У другому та третьому триместрах рівень естрадіолу прогресивно збільшується в групі вагітних із ендометріозом (у 1,8 - 2,1 рази більше, ніж у групі контролю), а рівень прогестерону відповідно зменшується у 1,5 - 1,7 разів.

4. У жінок із ендометріозом, які отримують призначене лікування, було відмічено поступове зменшення рівнів факторів росту та цитокінів (у 1,1 - 2,7 рази). В групі Б відбувалося лише незначне зниження рівнів досліджуваних показників і через 12 місяців вони у 2-2,7 рази перевищували відповідні показники у жінок групи А. Рівень естрадіолу у пацієнток групи А поступово знизився, тоді як через 12 місяців в групі Б рівень естрадіолу достовірно перевищував відповідний показник групи А у 2,25 рази.

5. Використання левоноргестрел-рилізингової системи в післяпологовому періоді у жінок з ендометріозом показало високу її ефективність. Так, через 6 місяців 46,7% жінок з левоноргестрел-рилізинг ВМС відмітили зникнення симптомів захворювання, тоді як через 12 місяців це відмічалося вже у 83,3% пацієнток.

Ефективність лікувально-профілактичних заходів підтверджена також достовірним зниженням рівня цитокінів та факторів росту через 12 місяців у 1,6 - 2,1 рази у жінок з ЛНГ-системою в порівнянні з пацієнтками групи Б. Вказані позитивні результати стосуються і стану гормонів (естрадіолу та прогестерону), рівні яких відповідно змінилися у 1,7 - 2,4 рази через 12 місяців.

Практичні рекомендації.

1. Для оцінки активності ендометріоїдного процесу під час вагітності та у післяпологовому періоді рекомендовано визначати у динаміці рівень гормонів (ест радіолу, прогестерону) та цитокінів.

2. З метою контролю стану ендометріоїдного процесу у віддаленому післяпологовому періоді після введення ЛНГ-системи рекомендовано виконання УЗД з доплерометрією кожні 6 місяців.

Література

1. Жук С.І., Ревчук Н.В. Вплив ендометріозу на фертильну функцію жінок // Вісник наукових досліджень. - 2008. - №3 (52). - С. 6-11.

2. Жук С.І., Ревчук Н.В. Особливості імунологічного статусу вагітних жінок із генітальним ендометріозом в поєднанні із персистуючою вірусною інфекцією // Вісник морфології. - 2010. - №16 (3). - С. 551-554.

3. Жук С.І., Ревчук Н.В. Клінічні ефекти використання левоноргестрел-рилізинг внутрішньоматкової системи у жінок із ендометріозом після пологів та кесаревого розтину // Вісник наукових досліджень. - 2010. - №1 (58). - С. 69-73.

4. Жук С.І., Ревчук Н.В. Стан гуморального та гормонального гомеостазу у жінок із ендометріозом після пологів та кесарева розтину при використанні левоноргестрел-рилізинг внутрішньоматкової системи // Здоровье женщины. - 2010. - №8 (54). - С. 123-128.

5. Ревчук Н.В. Особливості перебігу вагітності, пологів та післяпологового періоду у жінок із генітальним ендометріозом // Вісник наукових досліджень. - 2010. - №4 (61). - С. 110-114.

Размещено на Allbest.ru