Оптимізація патогенетичної терапії остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом та метаболічним синдромом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

ЗАПОРІЗЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 616.72-002-008.9:616.13-004.6

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ОПТИМІЗАЦІЯ ПАТОГЕНЕТИЧНОЇ ТЕРАПІЇ ОСТЕОАРТРОЗУ У ПОЄДНАННІ З АТЕРОСКЛЕРОЗОМ ТА МЕТАБОЛІЧНИМ СИНДРОМОМ

14.01.02 - внутрішні хвороби

ТКАЧЕНКО МАКСИМ ВАСИЛЬОВИЧ

Запоріжжя - 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Вищому державному навчальному закладі України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, м. Полтава.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Ждан В'ячеслав Миколайович. Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, м. Полтава, завідувач кафедри сімейної медицини і терапії.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Кривенко Віталій Іванович, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри сімейної медицини та терапії факультету післядипломної освіти;

доктор медичних наук, професор Катеренчук Іван Петрович, Вищий державний навчальний заклад України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, м. Полтава, завідувач кафедри внутрішньої медицини №2 з професійними хворобами.

Захист дисертації відбудеться «30» березня 2011 р. о «14⁰⁰ » год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 17.600.02. при Запорізькому державному медичному університеті (69035), м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 26.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Запорізького державного медичного університету (69035), м. Запоріжжя, пр. Маяковського, 26.

Автореферат розісланий «25» лютого 2011 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, професор Волошин М.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Хвороби суглобів являють собою одну з найбільш значущих не лише медичних, а й соціально-економічних проблем у світі. Рішенням ВООЗ у 2000 р. організована міжнародна декада, присвячена кістково-суглобовим захворюванням, серед яких вагоме місце займає остеоартроз (ОА), захворюваність на який в Україні становить 607,3, поширеність - 3172,6 на 100 тис. населення (Коваленко В.М., Корнацький В.М., 2006; Ehrlich G.E., Khaltaev N.G., 1999). За даними державної статистичної звітності в Україні за останні роки захворюваність на ОА зросла вдвічі, що призвело до збільшення випадків первинної інвалідності (Коваленко В. М., 2004-2006).

Остеоартроз - одне з найтяжчих захворювань суглобів, що характеризується ураженням суглобового хряща, субхондральної кісткової тканини, зв'язок, капсули, синовіальної оболонки, периартикулярних тканин, затяжним прогресуючим перебігом з частими загостреннями процесу, високим ступенем тимчасової втрати працездатності і стійкої інвалідності та складає 80% усієї патології суглобів (Поворознюк В.В., 2004; Коваленко В.М., Борткевич О.П., 2003-2009; Насонова В.А., 2005-2009; Abramson S.B., 2004). Серед ревматичних захворювань ОА посідає перше місце у світі (Iannone F., 2003; Rogers R., 2004).

Внаслідок того, що вік - самий вагомий незалежний фактор ризику розвитку ОА, то, зважаючи на загальносвітову тенденцію до старіння популяції, очікується значне зростання цієї патології в структурі захворювань населення (Королева С.В., Львов С.Е., 2006; Артеменко Н.А., 2009). Втім в останні роки відзначається значна тенденція до виникнення та росту захворюваності у осіб молодого і середнього віку. Це пов'язано з багатьма факторами, серед яких вагомим є несприятливий стан довкілля, котрий негативно впливає на кістково-суглобовий апарат, призводячи до порушення метаболізму кістково-суглобових тканин, виникнення дисплазій, ожиріння, ендокринного дисбалансу, травматичних пошкоджень тощо (Hochberg M.C., 2005).

Висока соціальна значущість проблеми остеоартрозу визначає актуальність розробки ефективних методів ранньої діагностики, профілактики та лікування цієї патології.

Остеоартроз - захворювання мультифакторне, проте в останні роки з'явилися дані про взаємозв'язок ОА з метаболічними порушеннями. Так, було доведено, що інсулінорезистентність (ІР), що лежить в основі метаболічного синдрому (МС), здатна збільшувати продукцію глікозильованих сполук і вільних радикалів, що провокують ендотеліальну дисфункцію. Ушкодження, викликані вільними радикалами, сприяють прогресуванню атеросклерозу і захворюванням суглобів (Катеренчук І.П., 2008; Сміян С.І., 2008).

Встановлено, що поряд із зростанням маси жирової тканини, в ній підвищується не тільки вміст адипоцитів, але й макрофагів, що продукують цитокіни (фактор некрозу пухлини-б (ФНП-б), прозапальні інтерлейкіни, інсуліноподібний фактор росту, інгібітор активатора плазміногену, ангіотензин, простагландини). Це дозволяє розглядати ожиріння як хронічне запалення низької градації (Амброскина В.В., 2007; Hotamisligil G.C., 2006; Heilbronn L.K., 2008). При індексі маси тіла (ІМТ) 30-35 кг/м² частота розвитку ОА зростає в 4 рази порівняно з показниками у хворих при нормальній масі тіла (Toussirot E., 2007).

Поряд з ожирінням у хворих на гонартроз особливо часто виявляється патологія серцево-судинної системи, включаючи гіпертонічну хворобу та ІХС, цереброваскулярні порушення. Особливо потребує уваги подвійне підвищення частоти ІХС у осіб з гонартрозом в порівнянні з відповідним контингентом хворих без ознак ураження суглобів. Атеросклероз (АС) розцінюється як одна із форм хронічного запалення, в основі якого лежать порушення холестеринового обміну (Лутай М.И., 2006; Визир В.А., Березин А.Е., 2010). Літературні дані свідчать про спільний механізм активації запального процесу як при ОА, так і при МС та АС, а саме через підвищений синтез прозапальних цитокінів, активацію оксидатного стресу, зростаня вмісту проатерогенних ліпопротеїдів (Мітченко О.І., Лутай М.І., 2007; Мітченко О.І., Романов В.Ю., Бєляєва Т.В., 2009; Шварц В., 2009).

Значна кількість етіологічних факторів та складний патогенез ураження суглобових і периартикулярних структур при ОА диктують необхідність тривалого та комплексного лікування препаратами з різною патогенетичною дією (Коваленко В.М., Шуба Н.М., 2004; Зупанец И.А., 2008; Jordan K.M., 2003; Bob H., 2007). Існуючі терапевтичні підходи не в повній мірі враховують вплив атеросклерозу і метаболічного синдрому на механізми розвитку остеоартрозу, що значно знижує ефективність діагностики і лікування та сприяє взаємообтяженню патологічних процесів і прогресуючому перебігу синтропії.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідницької роботи ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України на тему «Розробка методів профілактики та лікування хвороб, які походять із метаболічного синдрому препаратами, що стимулюють рецептори, які активують проліферацію пероксисом (PPAR-г) шляхом удосконалення критеріїв діагностики» (№ держреєстрації 0107U001555). Здобувач є виконавцем даної теми. Мета дослідження - підвищити ефективність лікування хворих на остеоартроз у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом на підставі вивчення патогенетичних ланок розвитку синтропії та обґрунтування фармакологічної корекції.

Завдання дослідження:

1.Вивчити особливості клініко-функціонального стану хворих на остеоартроз за наявності атеросклерозу і метаболічного синдрому.

2. Оцінити вплив дисліпідемії, оксидативного стресу, системного запалення та інсулінорезистентності у хворих на остеоартроз при супутніх атеросклерозі та метаболічному синдромі.

3.Дослідити клінічну ефективність включення піоглітазону до комплексної терапії остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом.

4.Вивчити динаміку показників оксидативного стресу, системного запалення, ліпідного обміну та інсулінорезистентності під впливом піоглітазону у хворих на остеоартроз у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом.

5.Визначити вплив розувастатину на фоні традиційної терапії остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом на показники суглобового синдрому.

6.За умов поєднання остеоартрозу з атеросклерозом вивчити вплив комбінації традиційної базисної терапії та розувастатину на основні патогенетичні ланки синтропії.

Об'єкт дослідження: патогенетичні ланки розвитку остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом.

Предмет дослідження: патогенетична терапія остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом.

Методи дослідження: клінічне дослідження функціонального стану опорно-рухового апарату (суглобові індекси Річі, Lequesne, WOMAC, показники візуальної аналогової шкали), якості життя хворих (EuroQol-5D), біохімічні та імуноферментні дослідження показників ліпідного профілю (загальний холестерол, тригліцериди, фракції ліпопротеїдів високої та низької щільності, коефіцієнт атерогенності), стану вільнорадикального окислення ліпідів (концентрація ТБК-реактантів, активність супероксиддисмутази (СОД), каталази), інсулінорезистентності (концентрація лептину, адипонектину, С-пептиду, глюкози з наступним визначенням індексу ІР - НОМА2IR), активності системного запалення (ФНП-б, ІЛ-1, С-реактивний протеїн). Використані інструментальні методи обстеження (антропометричні дослідження, ультразвукове визначення товщини комплексу інтими-медіа сонної артерії, ендотелійзалежна та ендотелійнезалежна вазодилатація). Задля доведення достовірності отриманих результатів проведений математико-статистичний аналіз.

Наукова новизна одержаних результатів.

Встановлені особливості перебігу ОА у поєднанні з метаболічним синдромом і атеросклерозом. Доведений тісний взаємозв'язок між ступенем ураження суглобів та активністю запального процесу, інсулінорезистентністю та дисліпопротеїдемією у хворих на ОА у поєднанні з метаболічним синдромом і атеросклерозом.

Вперше у хворих на ОА у поєднанні з АС і МС, який супроводжувався розвитком цукрового діабету 2-го типу, вивчений вплив піоглітазону на клінічний перебіг захворювання, доведена його здатність пригнічувати оксидативний стрес, атерогенну дисліпідемію, інсулінорезистентність і прояви системного запалення та обґрунтована доцільність його призначення у складі базисної патогенетичної терапії з метою запобігання прогресування метаболічного синдрому як предиктора розвитку ускладнень синтропії.

Вперше розроблений спосіб лікування ОА у поєднанні з АС і МС, що включає розувастатин в комплексі з традиційною терапією, який за рахунок плейотропних ефектів статину, дозволяє знизити запальну активність в суглобах, що сприяє покращенню клініко-функціонального стану пацієнтів, нормалізації системних показників гомеостазу.

Практичне значення одержаних результатів.

Проведені клінічні дослідження дали змогу оптимізувати тактику лікування хворих на ОА у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом.

Включення піоглітазону та розувастатину до комплексної терапії хворих на остеоартроз з ознаками метаболічного синдрому і атеросклерозу дозволяє не лише істотно вплинути на ушкоджуючі фактори (атерогенна дисліпідемія, оксидативний стрес, інсулінорезистентність, активність системного запального процесу), а й досягти тривалої ремісії суглобового синдрому, що, в свою чергу, дозволяє уникнути подальшого прогресування захворювання, порушення функціональних можливостей, втрату соціальних і професійних навичок, що дозволяє поліпшити якість і тривалість життя даної категорії хворих.

Матеріали дисертаційної роботи впроваджені в практику роботи ревматологічного відділення Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В.Скліфосовського, терапевтичних відділень Відділкової клінічної лікарні станції «Полтава-південна» СТГО «Південна залізниця», Полтавської ЦРЛ, 2-ї міської клінічної лікарні м. Полтави. Результати роботи використовуються в навчальному процесі кафедр внутрішніх хвороб та медицини невідкладних станів, сімейної медицини і терапії ФПО, пропедевтики внутрішньої медицини з доглядом за хворими ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія».

Особистий внесок здобувача.

Автором роботи особисто проведений патентний та літературний пошук і узагальнення його результатів для визначення напрямку дослідження, сформульована мета, задачі дослідження та методичні підходи до їх вирішення, проведений підбір хворих, виконане клінічне та інструментальне обстеження всіх пацієнтів та осіб, включених в контрольну групу, проведений забір крові для виконання імуноферментних досліджень, біохімічних досліджень крові. Імуноферментні дослідження виконані при особистій участі автора в Науково-дослідному інституті генетичних та імунологічних основ розвитку патології та фармакогенетики ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія».

Внесок здобувача в одержанні результатів полягає у проведенні ультразвукового дослідження судин, розробці і впровадженні методів лікування. Автором самостійно проаналізовані результати досліджень, виконана математико-статистична обробка матеріалу, особисто сформульовані висновки, практичні рекомендації, підготовлені до друку наукові праці, які відображають основні положення дисертаційної роботи. Здобувачем не використовувались розробки та ідеї співавторів публікацій.

Апробація результатів дисертації.

Основні положення дисертації доповідались на X Національному конгресі кардіологів України (Київ, 2009 р.), науково-практичній конференції присвяченій 30-літтю факультету післядипломної освіти Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського» (Тернопіль, 2009), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених «Медична наука - 2009» (Полтава, 2009) та «Медична наука - 2010» (Полтава, 2010), терапевтичних читаннях присвячених 30-річчю з дня заснування ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України» (Харків, 2010), Всеукраїнській науково-практичній конференції асоціації ревматологів України «Актуальні питання ревматології» (Київ, 2010).

Дисертаційна робота апробована на засіданні апробаційної ради №1 при ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія» 25 травня 2010 р.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 10 наукових праць, з них 5 статей у фахових наукових виданнях , 2-без співавторів.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 141 сторінці друкованого тексту і складається з вступу, огляду літератури, матеріалів та методів, 3-х розділів власних досліджень, аналізу і узагальнення результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел, який містить 211 найменувань, із них 75 кирилицею і 136 латиницею. Робота проілюстрована 11 таблицями та 17 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Під спостереженням знаходилось 136 хворих на ОА, які перебували на стаціонарному лікуванні в ревматологічному відділенні Полтавської обласної клінічної лікарні ім. М.В. Скліфосовського та терапевтичному відділенні Полтавської ЦРЛ.

Критерії включення хворих у дослідження: підписана інформована згода щодо участі в дослідженні; чоловіки та жінки віком від 40 років; наявність больового синдрому в суглобах, який виникає в кінці доби та/або в першій половині ночі; наявність больового синдрому в суглобах, який виникає після механічного навантаження та зменшується в спокої; деформація суглобів за рахунок кісткових розростань (включаючи вузлики Гебердена та Бушара); наявність рентгенологічних критеріїв ОА (звуження суглобової щілини, остеосклероз, остеофітоз). Рентгенологічна картина захворювання визначалася на підставі класифікаційних критеріїв I. Kellgren і I. Lawerens (1957); наявність МС у відповідності до рекомендацій ІDF (2005): ожиріння центрального типу, визначеного за ОТ у сантиметрах, з урахуванням специфіки для різних етнічних груп: європейці: ?94 см - у чоловіків, ?80 см - у жінок; підвищений рівень ТГ ?1,7 ммоль/л (150 мг/дл); знижений рівень ХС ЛПВЩ <1,03 ммоль/л (40 мг/дл) - у чоловіків, <1,29 ммоль/л (50 мг/дл) -- у жінок) або проведення специфічної терапії з приводу дисліпідемії; АГ (рівень САТ ?130 мм рт. ст. або рівень ДАТ ?85 мм рт. ст.) або антигіпертензивна терапія з приводу раніше діагностованої АГ; підвищений рівень глюкози в плазмі крові натще ?5,6 ммоль/л (100 мг/дл) або раніше діагностований ЦД 2 типу; наявність ознак атеросклерозу: IІa фенотип гіперліпідемії за D. Fredrickson - підвищення концентрації ХС ЛПНЩ вище 3,0 ммоль/л і ХС вище 5,2 ммоль/л, рівень ТГ - у межах норми; зростання показників товщини комплексу інтима-медіа (ТІМ) загальної сонної артерії. Стовщенням вважали збільшення ТІМ від 0,8 до 1,3 мм, збільшення ТІМ більше 1,3 мм розцінювали як наявність атеросклеротичної бляшки;

Контрольну групу склали 24 практично здорові особи віком від 40 до 65 років, показники обстеження яких не відрізнялися від загально прийнятих норм.

У відповідності до поставлених завдань хворі були розподілені наступним чином:

І група - 32 хворих на ОА; ІІ група - 48 пацієнтів на ОА у поєднанні з АС і МС, який супроводжувався зростанням глюкози натще до 7 ммоль/л; ІІІ група - 56 хворих на ОА з ознаками АС і МС, який супроводжувався цукровим діабетом (ЦД) 2-го типу в стадії субкомпенсації.

В залежності від призначених лікувальних комплексів пацієнти розподілялись наступним чином: обстежуваним І групи призначалась традиційна патогенетична терапія, яка включала призначення наступних схем лікування: НПЗП - переважно селективні інгібітори ЦОГ-2 (німесулід 200 мг у 2 прийоми, мелоксикам 7,5-15 мг на 1 прийом, целекоксиб 100 мг у 2 прийоми), неселективні інгібітори ЦОГ (диклофенак 50 мг в 3 прийоми, індометацин 25 мг в 3 прийоми); хондропротектори - хондроїтин сульфат в/м - 100 мг/добу, глюкозамін сульфат всередину - 1,5 г на добу, комбіноване застосування даних препаратів по 1 капсулі 2 рази на добу протягом місяця з подальшим застосуванням по 1 капсулі на день протягом 5 місяців; фізіолікування (лазеротерапія, магнітотерапія). Хворі ІІ групи отримували розувастатин в дозі 10 мг на добу сумісно з патогенетичною терапією ОА. Пацієнтам ІІІ групи за наявності протипоказань до призначення метформіну призначали піоглітазон в дозі 15 мг на добу на фоні стандартної патогенетичної терапії ОА. За необхідності пацієнти отримували антигіпертензивну терапію та інші засоби симптоматичного лікування.

Клінічне обстеження опорно-рухового апарату включало визначення суглобового індексу Річі, оцінку кількості припухлих (дефігурованих) суглобів, вираженості болю за 10-сантиметровою візуальною аналоговою шкалою (ВАШ), індексу Lequesne, який включав оцінку болю у спокої і при ходьбі, максимально пройдену відстань та повсякденну активність (M.G.Lequesne, 1997) та індекс WOMAC (Western Ontario and McMaster University), який визначався за допомогою опитувальника для самостійної оцінки пацієнтом вираженості болю у спокої і при ходьбі, вираженості і тривалості скутості і функціональної недостатності у повсякденній діяльності (Коваленко В.Н., Борткевич О.П., 2003).

Для визначення якості життя хворих на ОА використовували анкету EuroQol-5D, яка містить запитання щодо наявності труднощів під час ходьби, у самообслуговуванні, повсякденній діяльності, болю/дискомфорту, занепокоєння/депресії, візуальну аналогову шкалу болю (Коваленко В.Н., Борткевич О.П., 2003).

Хворим проводилось повне клініко-лабораторне та інструментальне обстеження. Забір крові проводили вранці натщесерце з ліктьової вени. Для визначення ефективності лікувальних комплексів визначали показники ліпідного обміну (ТГ, ЗХС, ХС ЛПВЩ, ХС ЛПНЩ, ХС ЛПДНЩ) за допомогою автоматичного біохімічного фотометра-аналізатора та відповідних формул. У якості інтегрального показника порушень ліпідно-транспортної системи обчислювали індекс атерогенності по формулі:

ІА = (ЗХС-ХСЛПВЩ) / ХСЛПВЩ

(Климов А.Н., Никульчева Н.Г., 1995).

Інтенсивність процесів оксидативного стресу в сироватці крові оцінювали за концентрацією ТБК-реактантів (Стальная И.Д., Гаришвили Т.Г., 1977), антиоксидантний захист - за активністю СОД (Misra H., Fridovich I., 1972) та каталази (Архипова О.Г., 1988).

Задля оцінки цитокінового профілю визначали вміст ФНП-б, ІЛ-1 за допомогою твердофазного методу імуноферментного аналізу (ТОВ «Цитокін» - Санкт-Петербург).

Для кількісного визначення рівня лептину, адипонектину, С-пептиду використовували твердофазовий ферментнозв'язаний імуносорбентний аналіз (метод ELISA).

Рівень ІР та функцію в-клітин підшлункової залози розраховували за моделлю НОМА 2 з використанням рівня С-пептиду та глюкози за допомогою програми НОМА 2 Calculator версії 2.2.2., яка є високочутливим і достовірним сучасним методом визначення ІР.

Антропометричні методи дослідження включали вимірювання росту (см) маси тіла (кг), об'єму талії (ОТ) і стегон (ОС) за допомогою сантиметрової стрічки. На підставі проведених вимірювань вираховували ІМТ (кг/м²), співвідношення окружності талії до окружності стегон (ОТ/ОС). Отримані результати використовувалися для оцінки фізичного розвитку пацієнтів. Так, за величиною ІМТ ?25 кг/м² діагностували надлишкову масу тіла, при ІМТ 25,0 до 29,9 кг/м² - передожиріння, при ІМТ ?30 кг/м² - ожиріння (WHO, 2006). За величиною ІМТ і індексу ОТ/ОС визначали форму ожиріння.

Для оцінки ендотеліальної дисфункції проводиди ультразвукове дослідження (УЗД) судин на апараті Mindray DP 6600. Для визначення ТІМ загальні сонні артерії сканувалися в поздовжній осі в В-режимі лінійним датчиком 10 Мгц. ТІМ вимірювали в ділянці біфуркації загальної сонної артерії (ЗСА) та на 1-2 см нижче ділянки біфуркації методом установки ультразвукових курсорів на межу розділу адвентиція-медіа та інтима-медіа-просвіт судини артеріальної стінки. Вимірювання проводили в діастолу. Величину ТІМ розраховували як середню по трьох серцевих циклах. Стовщенням вважали збільшення ТІМ від 1,0 до 1,3 мм, збільшення ТІМ більше 1,3 вважали атеросклеротичню бляшкою. Вивчали ендотелій-залежну (ЕЗВД) і ендотелій-незалежну вазодилятацію (ЕНВД) плечової артерії в умовах реактивної гіперемії, викликаної манжеточною оклюзією плечової артерії. Оцінка результатів обстеження проводилась на первинному етапі при поступленні хворих в стаціонар та через 6 місяців під час амбулаторного візиту пацієнтів. Отримані результати обробляли за допомогою варіаційно-статистичного аналізу методом Ст'юдента. Результати вважались достовірними при значенні р<0,05. Кореляційний аналіз отриманих даних проводили методом обчислення простої лінійної кореляції Пірсона. Дані були статистично оброблені з використанням персонального комп'ютера Pentium4. Обчислення проводилися за допомогою електронних таблиць Excel пакета офісних програм Microsoft Office - 2003 (США). Результати дослідження та їх обговорення. Розподіл хворих відносно статевої належності: чоловіки - 51 (37,5%) та жінок - 85 осіб (62,5%), що свідчить про переважання жінок з поєднаною патологією. Середня тривалість захворювання у хворих І групи склала 7,8±2,5 років, у хворих на ОА у поєднанні з АС і МС - 12,7±3,4 роки. Хворі в групах відрізнялись за віковим сенсом. Так, середній вік хворих І групи склав 47,3±4,3 роки, у пацієнтів ІІ групи - 52,4±6,1 років, ІІІ групи - 54,8±3,9 років.

Аналіз отриманих результатів дозволив виявити, що у хворих ІІ групи ІМТ був вищим у 1,4 рази порівняно з практично здоровими особами та у 1,2 рази порівняно з І групою пацієнтів. У хворих на ОА з МС показник ОТ був вищим у 1,2 рази (р<0,05) та індекс ОТ/ОС у 1,3 рази порівняно з практично здоровими. Більш глибокі негативні зрушення виявлені у пацієнтів ІІІ групи, у яких ІМТ перевищував нормальні показники у 1,4 рази (р<0,05), ОТ та індекс ОТ/ОС у 1,4 рази. Досліджувані показники були вірогідно вищими у 1,3 та 1,4 рази відповідно порівняно з пацієнтами І групи (р<0,05). Кореляційний аналіз дозволив встановити тісний прямий зв'язок між показниками тяжкості ОА (індекси суглобового синдрому, Lequesne, WOMAC) та ІМТ (r=+0,72; r=+0,63 r=+0,58). Збільшення ІМТ сприяє активації оксидативного стресу (r=+0,66), дисліпідемії - прямий кореляційний зв'язок з ІА (r=+0,66), зростанню вмісту лептину (r=+0,77), С-пептиду (r=+0,58) на фоні пригнічення антиоксидантного захисту, а саме, активності СОД (r=-0,60) та каталази (r=-0,54).

При первинному обстеженні хворих на ОА і пацієнтів з поєднаною патологією з'ясовувалося, що серед останніх суглобовий синдром був більш виражений, що підтверджується зростанням показників ВАШ, індексу Lequesne та WOMAC. Так, у хворих ІІ групи результати оцінювання показників ВАШ були вищими у 1,6 рази, ІІІ групи - у 2 рази порівняно з хворими на ОА (р<0,05). Індекси Lequesne у хворих II та III групи перевищували у 1,6 та 2,7 рази відповідний показник у хворих на ОА, що свідчить про значний вплив МС та АС на інтенсивність клінічних проявів суглобового синдрому. Індекс WOMAC дає можливість адекватно оцінити функціональний стан суглобів у хворих на ОА. Нами встановлено, що найвищі показники індексу WOMAC визначалися переважно у пацієнтів ІІ та ІІІ груп, перевищуючи у 1,4 та 1,7 рази (р<0,05) відповідні показники у хворих І групи.

Отримані клінічні результати підтверджувались інструментальними методами обстеження. При рентгенологічному обстеженні у 17 (53,2%) пацієнтів І групи діагностували ОА І рентгенологічної стадії, у 11 (34,3%) - ІІ стадії, у 4 (12,5%) - ІІІ стадії. Серед обстежених ІІ групи у 12 (24,9%) виявлена І стадія ОА, у 26 (54,3%) - ІІ стадія, у 10 (20,8%) - ІІІ рентгенологічна стадія ОА. Найбільш тяжкий перебіг ОА за рентгенологічними стадіями ОА встановлений у хворих ІІІ групи. Так, ІІІ стадія захворювання виявлена у 22 (39,1%) пацієнтів, ІІ стадія - у 26 (46,6%) обстежених, І стадія - у 8 (14,3%) хворих.

Моноостеоартроз виявлений у 13 (40,8%) хворих І групи, олігоостеоартроз - у 14 (43,9%), поліостеоартроз - у 5 (15,3%) обстежених. Серед хворих ІІ групи переважала кількість хворих з олігоостеоартрозом - 22 (45,8%) обстежених та моноостеоартрозом - 17 (35,4%). Найбільший відсоток хворих з поліостеоартрозом та олігоостеоартрозом виявлений серед обстежених ІІІ групи - 21 (37,4%) та 23 (40,9%) пацієнтів відповідно. Рецидивні синовіти виявлені у 6 (18,7%) пацієнтів І групи, у 19 (39,5%) обстежених ІІ групи та у 26 (46,3%) пацієнтів ІІІ групи. Причому частота рецидивів була прямопропорційною тяжкості перебігу ОА та тривалості захворювання.

Отримані результати свідчать, що у хворих ІІ групи спостерігалось зростання вмісту ЗХС у 1,4 рази (р<0,05), вміст ХС ЛПВЩ зменшився в 1,15 рази (р<0,05) на фоні збільшення концентрації ТГ у 1,4 рази, ХС ЛПНЩ у 1,6 рази (р<0,05) та індексу атерогенності у 1,6 рази порівняно з практично здоровими особами (р<0,05). Також встановлено вірогідне зростання ЗХС у 1,3 рази, ТГ у 1,4 рази, ХС ЛПДНЩ у 1,8 рази порівняно з відповідними показниками у хворих на ОА (р<0,05). Отримані результати свідчать, що МС є предиктором атеросклерозу, сприяючи розвитку атерогенної гіперліпідемії. Рівень ЗХС у хворих III групи перевищував нормальні показники у 1,8 рази та в 1,6 рази порівняно з хворими на ОА. Концентрація ТГ у 1,5 рази перевищувала контрольні показники та у хворих І групи (р<0,05). Подібні зміни виявлені при визначенні фракцій холестеролу. Так, рівень ХС ЛПНЩ перевищував показники у практично здорових у 2,1 рази, ХС ЛПДНЩ у 2,6 рази (р<0,05). Слід зазначити, що дані показники були вірогідно вищими порівняно з хворими на ОА - ХС ЛПНЩ у 1,8 рази, ХС ЛПДНЩ у 2,4 рази відповідно (р<0,05).

Вивчення стану судинної стінки у хворих за поєднаної патології виявило, що у обстежених ІІ групи показник ТІМ ЗСА перевищував нормальні показники у 1,4 рази, ТІМ біфуркації ЗСА у 1,3 рази на фоні зниження ЕЗВД у 1,7 рази та ЕНЗВД у 1,4 рази порівняно з практично здоровими особами. Слід зазначити, що дані показники у пацієнтів ІІ групи вірогідно змінювались порівняно з хворими І групи. Так, ТІМ ЗСА був вищим у 1,3 рази, ТІМ біфуркації ЗСА у 1,2 рази на фоні зниження ЕЗВД у 1,7 рази та ЕНВД у 1,2 рази, що свідчить про наявність передумов до розвитку атеросклерозу у хворих на ОА у поєднанні з МС.

У обстежених ІІІ групи встановлено вірогідне збільшення показників ТІМ ЗСА та біфуркації ЗСА у 1,9 рази відповідно на тлі зменшення ЕЗВД та ЕНВД у 2,6 рази відповідно (р<0,05). Негативна динаміка була виявлена при зіставленні отриманих результатів із даними у хворих І та ІІ групи. Так, показники ТІМ ЗСА та ТІМ біфуркації ЗСА були вищими у 1,8 рази у порівняно з І групою та у 1,4 рази (р<0,05) - ІІ групою пацієнтів на тлі зниження показників ЕЗВД у 2,5 рази та ЕНВД - у 2,3 рази порівняно з хворими на ОА та вірогідного зниження ЕНВД у 1,8 рази порівняно з пацієнтами на ОА з ознаками МС (р<0,05).

Таким чином, поєднання ОА з МС та АС характеризується значним ураженням кровоносних судин, ендотеліальною дисфункцією, що обґрунтовує доцільність розробки ефективних методів корекції. Оксидативний стрес, ендогенне запалення, дисліпідемія суттєво впливають на перебіг більшості захворювань, в тому числі, ОА, МС, АС. У хворих всіх груп порівняно з практично здоровими достовірно зростала концентрація ТБК-реактантів у сироватці крові (10,03±0,58 мкмоль/л; 12,54±0,36 мкмоль/л; 14,21±0,42 мкмоль/л проти 8,36±0,49 відповідно; р<0,05). У обстежених ІІ та ІІІ груп активність оксидативного стресу була вищою, ніж у хворих І групи у 1,2 рази та у 1,4 рази відповідно. Накопичення продуктів процесів пероксидації відбувалось на тлі зменшення СОД у хворих І групи в 1,2 рази порівняно з контрольною (2,88±0,10 УО/л проти 3,46±0,18 УО/л; р<0,05), у пацієнтів ІІ групи у 1,3 рази (2,56±0,11 УО/мл), ІІІ групи - у 1,5 рази (2,30±0,08 УО/л). Аналогічна динаміка встановлена при визначенні активності каталази, яка була знижена у І-ІІІ групах хворих, однак найбільш вагоме зниження встановлене у пацієнтів за поєднаної патології. Так, у хворих І групи даний показник був нижче контрольного у 1,2 рази (2,46±0,07 УО/л проти 2,96±0,08 УО/л; р<0,05), ІІ та ІІІ групи - у 1,3 рази (2,24±0,09 УО/ло та 2,29±0,06 УО/л).

У пацієнтів на ОА у поєднанні з МС та АС встановлено вірогідне зростання вмісту лептину у 3,1 рази порівняно з практично здоровими особами та 2,7 рази - з хворими на ОА (р<0,05). У обстежених ІІ групи вміст лептину перевищував контрольні величини у 2,5 рази та у 2,2 рази показники у хворих І групи. Подібні зміни виявлені при вивченні вмісту С-пептиду, який вірогідно був вищим у пацієнтів ІІ та ІІІ групи у 2,4 та 2,9 рази (р<0,05) відповідно порівняно з практично здоровими особами. Зростання вмісту лептину та С-пептиду відбувалось на фоні зменшення концентрації адипонектину. Так, у хворих ІІ групи він був у 1,7 рази нижчим порівняно з практично здоровими та у 1,5 рази порівняно з обстеженими І групи (р<0,05). У пацієнтів ІІІ групи негативна динаміка була більш вагома, що підтверджувалось вірогідним зниженням вмісту адипонектину у сироватці крові у 1,9 рази порівняно з практично здоровими особами та у 1,7 рази - хворими на ОА (р<0,05). Задля оцінки ступеня ІР був проведений розрахунок індексу НОМА2, який включає HOMA2%B (активність в-клітин підшлункової залози), HOMA2% S (чутливість тканин до інсуліну) та HOMA2% IR (рівень ІР). Результати досліджень свідчать, що найвищі показники індексу НОМА2%В були у хворих ІІІ групи, що підтверджується вірогідним його зростанням у 2 рази та у пацієнтів ІІ групи - у 1,3 рази порівняно з контрольними показниками на тлі зменшення НОМА%S у 2,7 рази в обстежених ІІІ групи та у 1,4 рази у хворих на ОА з ознаками МС (р<0,05). Подібні зміни виявлені при зіставленні відповідних показників хворих на ОА та на ОА у поєднанні з МС і АС.

У відповідності до отриманих даних встановлено вірогідне зростання НОМА2 IR у хворих з поєднаною патологією. Даний показник у обстежених ІІІ групи у 5,3 рази (р<0,05) перевищував контрольні показники, ІІ групи - у 2,6 рази (р<0,05), що підтверджує наявність ІР та її зростання при поєднанні з іншими захворюваннями, а саме, ОА та МС.

При вивченні показників системного запалення нами виявлено зростання вмісту прозапальних цитокінів в усіх групах пацієнтів, однак найбільш високими показники були у пацієнтів з поєднаною патологією. У хворих на ОА концентрації ФНП- та ІЛ-1 були вищими у 2,6 та 1,8 рази відповідно порівняно з практично здоровими особами (р<0,05). Більш високі значення прозапальних цитокінів виявлені у хворих з поєднаною патологією. Так, у обстежених ІІ групи концентрація ФНП- та ІЛ-1 перевищувала контрольні показники у 3,6 та у 2,5 рази (102,8±9,4 пг/мл проти 28,4±6,7 пг/мл; р<0,05) та (115,9±4,9 пг/мл проти 45,8±7,2 пг/мл; р<0,05) відповідно. У хворих III групи дані показники були вищими у 4,8 рази (139,1±11,5 пг/мл) та у 2,7 рази (124,8±9,4 пг/мл) порівняно з практично здоровими (р<0,05).

Слід зазначити, що за поєднаної патології концентрація прозапальних цитокінів була вірогідно вищою, ніж у хворих на ОА, що підтверджувалось вірогідним зростанням вмісту ФНП- у 1,4 рази та у 4,9 рази у хворих ІІ та ІІІ групи відповідно (р<0,05). Подібна динаміка встановлена при визначенні ІЛ-1, вміст якого був вірогідно вищим у 1,4 рази у пацієнтів ІІ групи та у 1,5 рази в обстежених ІІІ групи (р<0,05). Встановлений тісний кореляційний зв'язок між показниками ФНП- та індексами Lequesne і WOMAC (r=+0,56; r=+0,62), показником НОМА2 IR (r=+0,71) на тлі реципрокної залежності з показником активності СОД (r=-0,55).

Таким чином, за поєднаної патології спостерігається активація оксидативного стресу, прогресування атерогенної дисліпідемії, зростання показників ІР (лептину, С-пептиду, НОМА2IR), прозапальних цитокінів, що свідчить про важливу патогенетичну роль останніх в прогресуванні системних проявів поліморбідних станів.

Через 6 місяців лікування встановлена достатня клінічна ефективність базисної патогенетичної терапії, що підтверджується вірогідним зменшенням індексу ВАШ у 1,7 рази, Lequesne та WOMAC у 1,4 рази відповідно (р<0,05). Однак, у хворих, які отримували комплексну терапію з включенням піоглітазону, показники шкали ВАШ були нижчими у 2,5 рази, індексів Lequesne та WOMAC у 1,7 та 1,9 рази відповідно, ніж до лікування (р<0,05). Подібна динаміка встановлена в ІІ групі хворих, яким додатково призначався розувастатин, у яких показники ВАШ були у 2,5 рази нижчими, індексу Lequesne у 1,7 рази, WOMAC у 1,9 рази (р<0,05).

У хворих, які отримували розувастатин в складі комплексної терапії вірогідно зменшились показники порушення ходьби у 1,5 рази (р<0,05), самообслуговування - у 1,2 рази (р<0,05), покращилась повсякденна активність у 1,6 рази (р<0,05) на фоні зменшення індексу больового синдрому та дискомфорту в суглобах у 1,7 рази (р<0,05) та покращення показника психоемоційного стану у 1,3 рази (р<0,05). У відповідності до позитивної динаміки показників складових опитувальника EuroQol-5D встановлене зменшення загального індексу у 1,5 рази (р<0,05).

Позитивні зрушення показників якості життя виявлені у хворих, які отримували піоглітазон сумісно з традиційною базисною терапією. Так, під впливом комплексної терапії вірогідно зменшився індекс EuroQol-5D у 1,9 рази (р<0,05) на фоні покращення показників ходьби у 1,4 рази (р<0,05), самообслуговування та рухової активності у 1,5 рази відповідно (р<0,05), зменшення болю/дискомфорту у 1,8 рази (р<0,05). У хворих ІІ групи концентрація ЗХС знизилась у 1,6 рази, ТГ у 1,5 рази, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ у 1,9 та 2,01 рази відповідно, що підтверджує гіполіпідемічний ефект розувастатин (р<0,05). На фоні прийому піоглітазону спостерігалась нормалізація показників ліпідного обміну. Так, через 6 міс. спостереження вміст ЗХС зменшився у 1,3 рази, ТГ у 1,6 рази, ХС ЛПНЩ та ХС ЛПДНЩ у 1,4 рази відповідно на фоні зростання концентрації ХС ЛПВЩ у 1,3 рази (р<0,05).

Призначення піоглітазону на тлі базисної терапії сприяло вірогідному зменшенню показника ТІМ у 1,2 рази, ТІМ біфуркації ЗСА у 1,02 рази, що сприяло зростанню ЕЗВД у 1,4 рази та ЕНВД у 1,9 рази (р<0,05). Вірогідна позитивна динаміка встановлена у пацієнтів, яким призначали розувастатин, який безпосередньо сприяє зменшенню товщини судинної стінки. Так, через 6 міс. лікування у хворих ТІМ зменшилась у 1,12 рази, ТІМ біфуркції ЗСА у 1,02 рази на фоні вірогідного зростання ЕЗВД та ЕНВД у 1,8 та 2,1 рази відповідно (р<0,05). Таким чином, призначення піоглітазону та розувастатину сприяє регресії показників ураження серця, особливо за рахунок статину, що зумовлено його плейотропними ефектами.

У пацієнтів ІІІ та ІІ групи вміст ТБК-реактантів у сироватці крові зменшився у 1,5 рази та у 1,4 рази (р<0,05) на фоні зростання активності СОД у хворих ІІІ групи в 1,8 рази порівняно з показниками до лікування (3,08±0,07 УО/л проти 1,75±0,05 УО/л; р<0,05), у пацієнтів ІІ групи у 1,7 рази (2,84±0,09 УО/л проти 1,67±0,04 УО/мл; р<0,05).

Встановлена позитивна динаміка показників ІР виявлена у хворих ІІІ групи, які отримували піоглітазон. Так, концентрація лептину зменшилась у 2,1 рази на фоні зростання вмісту адипонектину у 1,6 рази (р<0,05). За комплексної терапії показник вмісту С-пептиду у сироватці крові був у 3,1 рази меншим порівняно з даними до лікування (р<0,05). На фоні позитивної динаміки показників вісцеральних пептидів встановлено вірогідне зниження HOMA2 %B у 1,4 рази, зростанням HOMA2 %S у 2,3 рази та зменшення загального індексу HOMA2 IR у 3,2 рази (р<0,05). На тлі прийому розувастатину встановлено вірогідне зниження концентрації лептину 1,6 рази на фоні відсутності вірогідної позитивної динаміки вмісту адипонектину (р<0,05). В ІІ групі хворих через 6 міс. спостереження вірогідно були нижчими показники вмісту С-пептиду у 1,3 рази порівняно з вихідними даними, що мало позитивнй вплив при визначенні ступеня ІР (р<0,05). Так, у хворих цієї групи показник НОМА%В зріс у 1,3 рази на фоні зростання HOMA2%S у 1,5 рази і відповідно зниження НОМА2 IR у 1,8 рази (р<0,05). У хворих, які отримували традиційну патогенетичну терапію відзначалась тенденція до погіршення показників ІР.

Враховуючи, що ендогенне запалення, маркерами якого є ФНО-б, ІЛ-1, є важливою ланкою в патогенезі ОА та МС і АС, вивчений вплив піоглітазону та розувастатину на дані показники. Аналіз отриманих результатів після комплексної терапії у хворих І групи виявив зменшення вмісту ФНО-б у 1,3 рази (99,6±8,1 пг/мл проти 129,6±11,4 пг/мл; р<0,05) та ІЛ-1 в 1,2 рази (107,2±6,1 пг/мл проти 127,3±7,5 пг/мл; р<0,05), що свідчить про достатню протизапальну дію НПЗП та хондропротекторів. Однак, у хворих ІІ групи має місце більш виражена позитивна динаміка зменшення запальної активності, що підтверджувалось зниженням вмісту ФНО-б у 1,9 рази (61,8±5,9 пг/мл проти 131,5±6,9 пг/мл; р<0,05) та ІЛ-1 у 1,7 рази (78,8±4,9 пг/мл проти 138,4±6,2 пг/мл; р<0,05). У хворих ІІІ групи встановлено вірогідне зниження вмісту ФНП- 1,6 рази (89,2±6,7 пг/мл проти 142,8±7,3 пг/мл; р<0,05) та ІЛ-1 у 1,7 рази (74,5±5,3 пг/мл проти 126,8±4,9 пг/мл; р<0,05).

Слід зазначити, що в групах, яким призначався піоглітазон та розувастатин, пацієнти значно менше приймали НПЗП, порівняно з хворими І групи, у яких виникала необхідність підвищення кратності прийому НПЗП, що сприяло зростанню частоти побічних ефектів протизапальної терапії.

Аналіз розвитку побічних ефектів комплексної терапії виявив, що серед хворих ІІ групи, які отримували розувастатин, у 2 (0,96%) спостерігалось зростання активності АЛТ та АСТ більше, ніж у 3 рази, у зв'язку була зменшена доза розувастатину та призначена гепатопротекторна терапія. У 5 (2,8%) хворих, які отримували піоглітазон, спостерігались посилення набряків, у 2 (1,12%) - явища серцевої недостатності.

Таким чином, включення піоглітазону та розувастатину до комплексної терапії хворих на ОА у поєднанні з МС та АС вірогідно зменшує ступінь ІР та активність системного запалення, що дозволяє позитивно вплинути на клінічний перебіг захворювання.

остеоартроз метаболічний патогенний терапія

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в оптимізації патогенетичної терапії остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом на підставі вивчення патогенетичних ланок поліморбідної патології та їх фармакологічної корекції піоглітазоном і розувастатином.

1. Клінічний перебіг остеоартрозу в поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом характеризується тяжким ураженням колінних та кульшових суглобів і зниженням якості життя хворих (зростання показників ВАШ у 2,0 рази, індексів Lequesne у 2,7 рази та WOMAC у 1,7 рази) порівняно з хворими на остеоартроз (р<0,05). За поєднаної патології встановлено збільшення ТІМ ЗСА у 1,9 рази та зниження показників вазодилатації у 2,2 рази порівняно з хворими на остеоартроз (р<0,05).

2. У хворих на остеоартроз з ознаками атеросклерозу та метаболічного синдрому зростали показники атерогенної дисліпідемії (вміст ЗХС, ТГ збільшився у 1,6 та 1,5 рази (р<0,05) на фоні зменшення ХС ЛПВЩ у 1,2 рази) та активності оксидантного стресу (підвищення концентрації ТБК-продуктів у 1,4 рази на фоні зменшення активності СОД і каталази у 1,5 і 1,3 рази (р<0,05) порівняно з хворими на остеоартроз.

3. За умов поєднання остеоартрозу з атеросклерозом та метаболічним синдромом зростає показник інсулінорезистентності НОМА2IR у 3,8 рази, вміст лептину, С-пептиду перевищував у 2,7 і 2,9 рази відповідні показники у хворих на остеоартроз на фоні зменшення концентрації адипонектину у 1,7 рази (р<0,05). Встановлено зростання активності системного запалення за рахунок збільшення ФНП- та ІЛ-1 у 1,4 та 1,6 рази порівняно хворими на остеоартроз (р<0,05).

4. Клінічний перебіг ОА залежить від порушень ліпідного обміну, активності оксидатного стресу та запалення, інсулінорезистентності. Суглобові індекси Lequesne та WOMAC корелюють з вмістом загального ХС (r=+0,72; r=+0,63), концентрацією лептину (r=+0,54), ФНП- (r=+0,60) та реципрокно корелюють з вмістом ЛПВЩ (r=-0,48), адипонектину (r=-0,62). Показник товщини інтими-медіа корелює з вмістом ТГ, С-пептиду та ІЛ-1 (r=+0,79; r=+0,55; r=+0,74).

5. Застосування піоглітазону через 6 місяців лікування достовірно покращує клінічний перебіг остеоартрозу (зниження показника ВАШ у 1,2 рази, індексів Lequesne та WOMAC у 1,5 і 1,3 рази) та якості життя хворих (зменшення індексу EuroQol-5D у 1,9 рази) (р<0,05). Під впливом піоглітазону зменшилась ТІМ у 1,02 рази на фоні зростання індексів вазодилатації у 1,4 рази (р<0,05).

6. Піоглітазон на фоні базисної терапії вірогідно знижує гіперліпідемію (вміст ХС, ТГ знизився у 1,3 і 1,5 рази відповідно(р<0,05)), активність пероксидації (вміст ТБК-продуктів знизився у 1,4 рази на тлі зростання активності СОД у 1,8 рази (р<0,05)), показники інсулінорезистентності (індекс НОМА2 IR та вміст лептину були нижчими у 3,2 і 2,1 рази відповідно (р<0,05)) та системне запалення (зниження вмісту ФНП- та ІЛ-1 у 1,4 і 1,7 рази (р<0,05)).

7. Призначення розувастатину на фоні базисної терапії сприяє вірогідному пригніченню атерогенної дисліпідемії (вміст ХС, ТГ знизився у 1,6 і 1,5 рази, зростання ХС ЛПВЩ у 1,2 рази (р<0,05)), оксидативного стресу (зменшення вмісту ТБК-продуктів у 1,2 рази на тлі зростання активності СОД у 1,4 рази(р<0,05)), показників інсулінорезистентності (зниження НОМА2 IR у 1,8 рази, лептину у 1,6 рази на фоні зростання адипонектину у 1,3 рази (р<0,05)), концентрації прозапальних цитокінів у 1,6 рази (р<0,05), клінічним еквівалентом чого є зменшення симптомів остеоартрозу.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Діагностичний алгоритм хворих на остеоатроз з високими показниками ІМТ (ожирінням) повинен включати визначення показників інсулінорезистетності (НОМА2 IR, лептину, адипонектину), ліпідного обміну та прозапальних цитокінів, що дозволяє розробити ефективні схеми лікування даної когорти пацієнтів.

2. Для пригнічення процесів інтенсивності порушень ліпідного обміну, пероксидації, інсулінорезистентності та системного запалення хворим на остеоартроз у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом показано призначення піоглітазону в дозі 15 мг на добу на фоні базисної терапії, яка включає НПЗП, хондропротектори.

3. Призначення розувастатину в дозі 10 мг на добу протягом 6 місяців сумісно з базисною терапією сприяє регресії атерогенної дисліпідемії, пригніченню активності оксидатного стресу та прозапальних цитокінів, інсулінорезистентності, що попереджує прогресування остеоатрозу та ІХС.

СПИСОК ДРУКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Ткаченко М.В. Патогенетичні механізми розвитку деформівного остеоартрозу у поєднанні з метаболічним синдромом / М. В. Ткаченко // Укр. ревматол. журн. - 2009. - № 4 (38). - С. 86 - 88.

2. Ткаченко М.В. Інсулінорезистентність та її місце в патогенезі остеоартрозу в поєднанні з метаболічним синдромом і атеросклерозом / М.В. Ткаченко // // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2010. - Т.10, №2. - С. 115-118.

3. Ждан В.М. Особливості маркерів оксидативного стресу та імунозапалення у хворих на остеоартрит у поєднанні з атеросклерозом / В. М. Ждан, М. В. Ткаченко // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Укр. мед. стомат. академії. - 2009. - Т.28, №4. - С. 73-75. (Особисто здобувачем виконано обстеження хворих, проаналізовані результати дослідження, підготовлена стаття до друку).

4. Ждан В.М. Корекція порушень гомеостазу у хворих на остеоартроз у поєднанні з метаболічним синдромом і атеросклерозом / В.М. Ждан, І.П. Кайдашев, М.В. Ткаченко // Світ медицини і біології. - 2010. - №2. - С 67-70. (Особисто здобувачем виконано обстеження хворих, проаналізовані результати дослідження, підготовлена стаття до друку).

5. Ждан В.М. Вплив розувастатину і піоглітазону на показники гомеостазу у хворих на остеоартроз з метаболічним синдромом і атеросклерозом / В.М. Ждан, М.В. Ткаченко // // Вісник проблем біології і медицини. - 2010. - Вип.3. - С. 133-136.

6. Ждан В.М. Вивчення вмісту лептину та показників ліпідного профілю у хворих на остеоартроз у поєднанні з метаболічним синдромом / В.М. Ждан, М.В. Ткаченко // Укр. кардіол. журнал. Додаток №1 - 2009. - С.205-206.

7. Ждан В.М., Ткаченко М.В. Взаємозв'язок між клініко-лабораторними показниками у хворих на деформуючий остеоартроз у поєднанні з метаболічним синдромом // Матеріали наук.-практ. конф., присвяч. 30-літтю ф-ту післядипломної освіти, (Тернопіль, 29-30 жовт. 2009 р.) / ВДНЗ «Тернопільський державний медичний ун-т ім. І.Я. Горбачевського». - Тернопіль: ТДМУ «Укрмедкнига», 2010. - С 81-82. (Особисто здобувачем виконано клінічне обстеження хворих, узагальнення отриманих результатів і написання тез).

8. Ждан В.М. Функція ендотелію та товщина комплексу інтима-медіа у хворих на остеоартрит у поєднанні з атеросклерозом та метаболічним синдромом / В.М. Ждан, М.В. Ткаченко // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Укр. мед. стомат. академії. - 2009. - №4 (28). - С. 280. (Особисто здобувачем виконано клінічне обстеження хворих, узагальнення отриманих результатів і написання тез).

9. Ждан В.М. Влияние розувастатина на показатели липидного профиля у больных остеоартрозом в сочетании с метаболическим синдромом и атеросклерозом / В.М. Ждан, М. В. Ткаченко // Щорічні терапевтичні читання посвяч. 30-річчю з дня заснування ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України»: матеріали наук.-практ. конф. (Харків, 15-16 квітня 2010 р.). - Х., 2010 - С. 73. (Особисто здобувачем виконано клінічне обстеження хворих, узагальнення отриманих результатів і написання тез).

10. Ждан В.М. Динаміка показників системного запалення під впливом комбінованої терапії остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом та метаболічним синдромом / В.М. Ждан, М.В. Ткаченко, Д.С. Зазикіна, О.В. Гордієнко // Матеріали. всеукр. наук.-практ. конф. Асоціації ревматологів України «Актуальні питання ревматології» (Київ, 21-22 жовтня 2010 р.). - К., 2010 - С.12. (Особисто здобувачем виконано клінічне обстеження хворих, узагальнення отриманих результатів і написання тез).

АНОТАЦІЇ

Ткаченко М.В. Оптимізація патогенетичної терапії остеоартрозу у поєднанні з атеросклерозом та метаболічним синдромом. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.02 - внутрішні хвороби. Запорізький державний медичний університет МОЗ України. - Запоріжжя, 2011.

Дисертаційна робота присвячена розробці комплексної терапії порушень гомеостазу у хворих на остеоартроз у поєднанні з атеросклерозом і метаболічним синдромом на підставі вивчення патогенетичних ланок поліморбідної патології та їх фармакологічної корекції піоглітазоном і розувастатином.

Встановлено, що клінічний перебіг остеоартрозу в поєднанні з атеросклерозом і МС характеризується тяжким ураженням колінних та кульшових суглобів, вірогідним збільшенням товщини інтими-медіа загальної сонної артерії на тлі зниження показників вазодилатації порівняно з хворими на ОА. Патогенетичними механізмами прогресування синтропії є активація оксидатного стресу, атерогенна дисліпідемія, інсулінорезитентність та системне запалення. Включення піоглітазону та розувастатину до базисної терапії позитивно вплинуло на ключові ланки патогенезу поєднаної патології, що дозволило покращити клініко-функціональний стан пацієнтів та попередити розвиток ускладнень.

Ключові слова: остеоартроз, метаболічний синдром, атеросклероз, піоглітазон, розувастатин.

Ткаченко М.В. Оптимизация патогенетической терапии остеоартроза в сочетании с атеросклерозом и метаболическим синдромом. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.02 - внутренние болезни. Запорожский государственный медицинский университет МОЗ Украины. - Запорожье, 2011.

Диссертация посвящена разработке комплексной терапии нарушений гомеостаза у больных остеоартрозом в сочетании с атеросклерозом и метаболическим синдромом на основании изучения патогенетических звеньев полиморбидной патологии и их фармакологической коррекции пиоглиатозоном и розувастатином.

Под наблюдением находилось 136 больных ОА, 51 (37,5%) - мужчин и 85 (62,5%) - женщин, что свидетельствует о преобладании женщин с сочетанной патологией, контрольную группу составили 22 практически здоровых лица сопоставимого возраста и пола. Согласно цели и задачам исследования, больные были разделены на группы в зависимости от признаков МС, АС и проводимого вида терапии.

В работе доказана тесная взаимосвязь между степенью повреждения суставов, активностью воспалительного процесса, инсулинорезистентностью и дислипопротеинемией у больных ОА в сочетании с метаболическим синдромом и атеросклерозом. Впервые у больных ОА в сочетании с МС и атеросклерозом изучено влияние пиоглитазона на клиническое течение заболевания, показатели поражения сердечно-сосудистой системы, доказана его способность подавлять оксидативный стресс, атерогенную дислипопротеинемию, инсулинорезистентность и проявления системного воспаления. Обоснована целесообразность его назначения в составе базисной патогенетической терапии с целью предотвращения прогрессирования метаболического синдрома как предиктора развития осложнений синтропии.