Артеріальна гіпертензія та щитоподібна і прищитоподібні залози: взаємовідносини та їх корекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ГУБІНА Наталія Василівна

УДК 616.12-008.331.1+ 612.44 + 612.447 + 615.22 + 615.252

АРТЕРІАЛЬНА ГІПЕРТЕНЗІЯ ТА ЩИТОПОДІБНА І ПРИЩИТОПОДІБНІ ЗАЛОЗИ: ВЗАЄМОВІДНОСИНИ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

14.01.11 - кардіологія

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Івано-Франківськ-2009



Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Івано-Франківському національному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Купновицька Ірина Григорівна, Івано-Франківський національний медичний університет МОЗ України, кафедра клінічної фармації з курсами фармакології та клінічної фармакології, завідувач кафедри.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Вакалюк Ігор Петрович, Івано-Франківський національний медичний університет МОЗ України, кафедра внутрішньої медицини та медсестринства, завідувач кафедри;

доктор медичних наук, професор Єна Лариса Михайлівна, ДУ «Інститут геронтології АМН України» завідувач відділенням клінічної й епідеміологічної кардіології.

Захист дисертації відбудеться « 22 «травня 2009 року об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 20.601.01 при Івано-Франківському національному медичному університеті МОЗ України (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 2).

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Івано-Франківського національного медичного університету МОЗ України (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Галицька, 7).

Автореферат розісланий __16_квітня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради доктор медичних наук, професор О.І. Дєльцова



ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) - основний модифікований фактор ризику серцево-судинних захворювань. Не дивлячись на введення Указом Президента України в 1999 році Національної програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні, вона залишається одним із найбільш поширених захворювань (Амосова К.М., 2006). В Україні від неї страждають майже 13 млн. людей (34,1% працездатного населення) (Горбась І.М., Свіщенко Є.П., 2007). У зв'язку з цим є необхідність обґрунтування диференційованих підходів до лікування гіпертонічної хвороби (ГХ), оскільки навіть при невеликому зниженні артеріального тиску (АТ) можна досягнути значного зменшення ризику розвитку серцево-судинних ускладнень та смертності (Сіренко Ю.М., 2002; Коваленко В.М., 2008).

На стан серцево-судинної системи впливають гормони щитоподібної залози (ЩЗ), як залози симпато-адреналового спрямування, реалізуючи свої ефекти на рівні кардіоміоцитів, змінюючи активність ренін-ангіотензин-альдостеронової системи. Дисфункцію ЩЗ при ГХ можна розглядати як додатковий фактор серцево-судинного ризику (Owen P.J.D. et al., 2006). Г.А.Трофимов і співавт. (1996) вважають, що при зміні АТ включається система гіпоталамус-гіпофіз-щитоподібна залоза, розвивається відносна йодна недостатність, а тиреоїдне поглинання І131 набуває гіпертиреоїдного характеру.

Згідно останніх рекомендацій Європейської асоціації кардіологів із лікування ГХ (2007), Я-адреноблокатори (БАБ) залишаються препаратами першої лінії для пацієнтів із цим захворюванням (Карпов Ю.А., 2007), попереджують ризик розвитку інсульту, інфаркту міокарда та загальну смертність. Разом із тим, деякі препарати групи БАБ здатні трансформувати тироксин у неактивну форму Т3 (реверсивний Т3), що знижує рівень активно діючих гормонів ЩЗ (Сидорова Н.Н., 2006). З іншого боку, є дані про те, що застосування бісопрололу у дозі 10 мг/добу протягом 7 днів не призводить до змін гормонального статусу ЩЗ (Biondi B., Cooper D.S., 2008). Враховуючи необхідність тривалого застосування цієї групи препаратів, недостатньо з'ясовано їх вплив на функцію ЩЗ, тим більше, що в багатьох випадках Я-адреноблокатори є ефективним компонентом комбінованої терапії ГХ (Подзолков В.И., Напалков Д.И., 2007).

Певне занепокоєння викликає фармакотерапія БАБ серцево-судинної патології в умовах йододефіциту, який спостерігається в окремих областях України (Паньків В.І, 2006). Виходячи з цього, хворим на ГХ, які приймають комбіновану терапію з застосуванням БАБ, доцільним є обґрунтування призначення калію йодиду як чинника, що буде стабілізувати функцію щитоподібної та прищитоподібних залоз і координуватиме симпато-адреналовий вплив на ендокринні залози.

Недостатньо вивченою є роль кальційрегулюючих гормонів -паратгормону (ПТГ) та кальцитоніну (КТ) у розвитку й формуванні ГХ. За даними Коломиец В.В., Бобровой О.В. (2006), гіперфункція прищитоподібних залоз (ПЩЗ), відіграючи спочатку компенсаторну роль, спрямовану на поновлення нормального рівня кальціємії, у подальшому набуває самостійного патофізіологічного значення у формуванні ГХ (Popovtzer M.M., Knochel J.P., Kumar R., 1996). За останній час серед уявлень про патогенез ГХ великий інтерес викликає патологія клітинних мембран, яка реалізується в зниженні їх Са-зв'язуючих властивостей, а також у підвищенні концентрації вільного кальцію в цитоплазмі клітин (Mein Ch.A. et al., 2004; Постнов Ю.В., 2005). Разом із тим питання про порушення іонотранспортної функції мембран еритроцитів у хворих на ГХ вивчені недостатньо.

Встановлення взаємозв'язків між функціональним станом ЩЗ та ПЩЗ, змінами кальцієво-фосфорного співвідношення та структурно-функціональними змінами міокарду і типами добового профілю АТ у хворих на ГХ і стало передумовою для проведення даного дослідження і пошуку методів корекції цих порушень із метою оптимізувати фармакотерапію ГХ.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно з планом наукових робіт Івано-Франківського національного медичного університету і є фрагментом прикладної науково-дослідної роботи, що виконується згідно «Програми профілактики і лікування артеріальної гіпертензії в Україні на 1999-2010 роки», КПКВК 2301050 на тему «Оптимізація лікування артеріальної гіпертензії шляхом двох-трьохкомпонентного застосування антигіпертензивних засобів першої лінії та статинів у хворих на артеріальну гіпертензію різного ґенезу» (№ державної реєстрації 0107U002614). Дисертант є співвиконавцем вищевказаної роботи.

Мета дослідження: підвищення ефективності фармакотерапії хворих на гіпертонічну хворобу за допомогою застосування калію йодиду на основі вивчення ролі щитоподібної та прищитоподібних залоз у її патогенезі.

Завдання дослідження:

Дослідити функціональний стан щитоподібної залози за вмістом її гормонів у сироватці крові та засвоєнням йоду у хворих на ГХ різних стадій.

Дослідити функціональний стан прищитоподібних залоз за вмістом їх гормонів у сироватці крові та кальцієво-фосфорні взаємовідносини у хворих на ГХ різних стадій.

Вивчити клініко-патогенетичні ланки формування ГХ різних стадій з урахуванням структурно-функціональних параметрів міокарда, стану симпатичної й парасимпатичної нервової системи та екскреції ваніліл-мигдалевої кислоти .

Вивчити ефективність лікування із застосуванням калію йодиду та метопрололу, калію йодиду та амлодипіну на клінічний перебіг ГХ, функціональний стан міокарда, вегетативної нервової системи, щитоподібної й прищитоподібних залоз, засвоєння йоду, рівень екскреції ваніліл-мигдалевої кислоти й кальцієво-фосфорні взаємовідносини.

Розробити диференційовані підходи до корекції виявлених порушень і впровадити їх у лікування хворих на ГХ із застосуванням метопрололу, амлодипіну та йодомарину.

Об'єкт дослідження - особливості патогенезу ГХ різних стадій.

Предмет дослідження - вплив калію йодиду на функціональний стан щитоподібної та прищитоподібних залоз, динаміку вегетативної регуляції, рівень екскреції ваніліл-мигдалевої кислоти в добовій сечі та йодурії, вміст кальцію у сироватці крові й еритроцитах, вміст фосфору в сироватці крові у хворих на ГХ.

Методи дослідження: клінічне обстеження хворих; ЕКГ-дослідження; визначення часових та спектральних показників варіабельності серцевого ритму (ВРС); добове моніторування артеріального тиску (ДМАТ) для визначення середніх показників АТ, добового профілю АТ; проведення ехокардіографії (Ехо-КГ) у М-режимі, визначення вмісту трийодтироніну (Т3), тироксину (Т4), тиреотропного гормону (ТТГ) у сироватці крові, дослідження кількості йоду й ваніліл-мигдалевої кислоти (ВМК) у добовій сечі, визначення вмісту кальцитоніну (КТ), паратиреоїдного гормону (ПТГ) у сироватці крові, дослідження кількості кальцію (Са) у сироватці крові та еритроцитах і вмісту фосфору (Р) у сироватці крові.

Наукова новизна отриманих результатів. Уперше було встановлено, що у патогенезі ГХ відіграє роль порушення функції ЩЗ і полягає у розбалансуванні продукції тиреоїдних гормонів у різні періоди доби у хворих на ГХ та поєднується із порушенням добового ритму АТ і переважанням тонусу симпатичної ланки ВНС. При ГХ І - ІІ стадій йде формування патогенетичного ланцюга ГХ, що проявляється підвищеною екскрецією ВМК. Одночасно має місце розбалансування гормональних регуляторних механізмів функції щитоподібної залози і ТТГ у хворих на ГХ на фоні зниження рівня йодурії. Зменшення вмісту Т3 і Т4 у сироватці крові та збільшення продукції ТТГ, які посилюються в міру прогресування ГХ, пов'язані зі зміною діяльності вегетативної нервової системи.

Уперше встановлено, що формування ГХ супроводжується безсимптомною гіперфункцією ПЩЗ та підвищеною концентрацією кальцитоніну. Одержана стійка кореляція між недостатнім зниженням АТ у нічний час та підвищеною концентрацією ПТГ більше серединної норми у хворих із добовим профілем non-dipper та night-pearker, що асоціюється із важкістю ГХ.

Виявлено, що гіпертрофія лівого шлуночка (ГЛШ), як маркер прогресування ГХ, залежить від добового профілю АТ, а при патологічних типах добового профілю non-dipper та night-pearker вона статистично достовірно більша, ніж у хворих із профілем dipper.

Встановлено зниження рівня і кальцію, і фосфору в сироватці крові та збільшення вмісту кальцію в еритроцитах, який зростає в міру прогресування ГХ. Порушення їх метаболізму супроводжується підвищеною активністю симпатичної нервової системи.

Уперше встановлено, що застосування калію йодиду в комплексному лікуванні ессенціальної артеріальної гіпертензії є чинником, що стабілізує функцію щитоподібної залози, а також, опосередковано, і прищитоподібні залози. Його застосування призводило до нормалізації розбалансованого рівня гормонів ЩЗ у ранковий та денний час, та зменшення їх негативного впливу на вегетативну регуляцію роботи серця й АТ, сприяло зменшенню йододефіциту у хворих, які отримували метопролол. Уперше виявлений нормалізуючий вплив калію йодиду в поєднанні з амлодипіном на безсимптомну гіперфункцію прищитоподібних залоз, досягнення оптимального контролю АТ та покращення його добового профілю зі збільшенням питомої частки хворих dipper й структурно-функціональних параметрів лівого шлуночка, нормалізацію кальцієво-фосфорного співвідношення.

Уперше запропоновано диференційований підхід до фармакотерапії в залежності від вираженості змін зі сторони ЩЗ та кальцієво-фосфорних взаємовідносин у сироватці крові у хворих на ГХ.

Практичне значення і впровадження результатів роботи в практику. Із метою диференційованих підходів до фармакотерапії ГХ рекомендовано визначати в сироватці крові хворих на ГХ вміст Т3 і Т4 та ТТГ, кальцію і фосфору, рівень йодурії й екскреції ваніліл-мигдалевої кислоти як маркера прогресування ГХ.

При наявності порушень вегетативної регуляції і змін функціонального стану щитоподібної залози показано призначення хворим на ГХ метопрололу та калію йодиду, а при змінах функціонального стану прищитоподібних залоз, збільшенні вмісту кальцитоніну для корекції кальцієво-фосфорних взаємовідносин, покращення структурно-функціональних параметрів міокарда - калію йодиду та амлодипіну.

Отримані результати впроваджені в клінічну практику окремих терапевтичних та кардіологічних відділень лікарень Івано-Франківської, Львівської, Тернопільської, Вінницької, Одеської, Чернівецької областей та використовуються в навчальному процесі на кафедрі клінічної фармації з курсами фармакології та клінічної фармакології та кафедрі терапії й сімейної медицини факультету післядипломної освіти ІФНМУ, на кафедрі кардіології, функціональної діагностики, ЛФК та спортивної медицини Буковинського державного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійною науковою працею здобувача. Автором особисто проведено аналіз й інформаційний пошук літератури з даної проблеми. Самостійно здійснено підбір хворих, проведено клінічні, біохімічні дослідження, статистичний аналіз результатів дослідження. Автор самостійно готувала всі публікації, написала і оформила всі розділи дисертаційної роботи.

Апробація результатів дослідження. Основні положення оприлюднені на науково-практичних конференціях «Актуальні питання фармакотерапії у загальній практиці - сімейній медицині» (м.Вінниця, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції «Здобутки та перспективи внутрішньої медицини» (м.Тернопіль, 2006), науково-практичній конференції «Актуальні питання фармакології» (м.Вінниця, 2007), науково-практичній конференції «Щорічні терапевтичні читання, присвячені пам'яті акад. Л.Т.Малої: теоретичні та клінічні аспекти діагностики і лікування внутрішніх хвороб» (м. Харків, 2008), V Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю з клінічної фармакології на тему: «Досягнення та перспективи клінічної фармакології» (м. Вінниця, 2008), ІХ Національному конгресі кардіологів України (м.Київ, 2008).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 друкованих праць, у тому числі 6 статей у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, та 4 тез у матеріалах конференцій, з'їздів, конгресів, видано один інформаційний лист.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 152 сторінках основного тексту і складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, 2 розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів, висновків та практичних рекомендацій, списку джерел (з них кирилицею - 240, латиницею - 121). Роботу ілюстровано 44 таблицями, 20 рисунками, 3 схемами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Дослідження проводилося в два етапи. На першому етапі під нашим спостереженням перебували 190 хворих на ГХ різних стадій: 25 хворих на І, 138 хворих на ІІ та 27 хворих на ІІІ стадію ГХ. Серед обстежених було 53 чоловіки, що становило 27,9%, та 137 жінок - 72,1%. Середній вік пацієнтів складав 48,09±1,64 року: чоловіків - 45,02±2,54 року, жінок - 56,06±3,57 року. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб відповідного віку і статі.

Критеріями виключення були гострі чи загострення хронічних запальних захворювань, серцева недостатність ІІБ-ІІІ за класифікацією М.Д. Стражеска-В.Х. Василенка, захворювання щитоподібної і при- щитоподібних залоз, цукровий діабет, хронічна ниркова недостатність, важка супутня патологія, які здатні змінити фармакокінетику і фармакодинаміку препаратів, що застосовувалися в процесі дослідження, непереносимість препаратів та відсутність згоди хворих на участь у дослідженні.

Із метою дослідження впливу антигіпертензивних препаратів першого ряду та їх комбінації з калію йодидом на патогенетичні ланки формування ГХ було проведено ІІ етап дослідження, який включав лише хворих із ІІ стадією ГХ (n=138), котрі згідно виявлених порушень були поділені на однорідні групи:

І група - 25 хворих, котрі отримували базисну терапію, яка складалася з антигіпертензивних препаратів І ряду (індапамід 2,5 мг/добу («ProMed»), еналаприл в середній дозі 12,01 ± 1,48 мг/добу («Здоров'я»), кандесартан 12,2± 1,31 мг/добу («Ranbaxy»), аспірин 100 мг/добу («Stirol»), аторвастатин 10,0 мг/добу («KRKA»).

ІІ група - 26 хворих, які на фоні базисної терапії отримували метопролол в індивідуальній дозі («Метопролол» ARTERIUM, ВАТ «Київмедпрепарат», Україна);

ІІІ група - 27 хворих, котрим до базисної терапії і метопрололу включали калію йодид у дозі 100 мкг/добу («Berlin-Chemie АG» (Меnarini Group), Germany);

ІV група - 30 хворих, котрі на фоні базисної терапії отримували амлодипін у дозі 5,2±1,15 мг/добу (ТОВ «Фармацевтична компанія «Здоров'я», Україна);

V група - 30 хворих, котрі на фоні базисної терапії отримували амлодипін у дозі 5,2±1,15 мг/добу та йодомарин у дозі 100 мкг/добу.

Обстеження хворих проводили до лікування, у перші 2 дні перебування в стаціонарі, через 14-15 днів та 2 міс проведеного лікування.

Добові дози еналаприлу, кандесартану, метопрололу й амлодипіну підбирали індивідуально для отримання оптимального антигіпертензивного ефекту. Терапевтичну ефективність запропонованих схем лікування вивчали за їх впливом на суб'єктивні та об'єктивні клінічні ознаки перебігу захворювання, часові та спектральні показники ВРС, ДМАТ, динаміку структурно-функціональних змін міокарду за даними Ехо-КГ, вміст Т3, Т4 у різні періоди доби та ТТГ, показники ПТГ та КТ, кількість йоду й ВМК у добовій сечі, вміст фосфору й кальцію у сироватці крові та в еритроцитах. Імуноферментні дослідження проведені в лабораторії кафедри факультетської терапії ІФНМУ. Біохімічні дослідження проведені в центральній науково-дослідній лабораторії ІФНМУ при кафедрі медичної і біологічної хімії. Статистичний аналіз результатів проводили за допомогою прикладного пакету комп'ютерних програм «Microsoft Exel» із використанням t-критерію Стьюдента, коефіцієнта кореляції.

Результати дослідження та їх обговорення. При порівняльній характеристиці показників варіабельності ритму серця (ВРС) виявлено, що в міру підвищення АТ у хворих має місце достовірне зниження середньої тривалості інтервалів R-R на 8,2% при ГХ ІІ ст. та на 9,1% при ГХ ІІІ ст. (р<0,05), а в пацієнтів І стадією ГХ їх тривалість не відрізнялась від показників у здорових. Показники парасимпатичної активності прогресуюче знижувалися при всіх стадіях ГХ. Компонент LF серцевого ритму був найбільше підвищеним у хворих на ГХ ІІ ст. Одночасно мало місце зміщення балансу між симпатичними і парасимпатичними впливами в бік перших - коефіцієнт LF/HF був найвищим у хворих на ГХ ІІІ ст. (р<0,05).

При аналізі показників ДМАТ виявлено, що вже при І ст. ГХ величина ранкового підвищення САТ(54,2±0,52 мм рт.ст.) і ДАТ (37,7±0,74 мм рт.ст.) перевищувала показники здорових (відповідно - 38,6±1,52 і 26,1±1,42) у 1,42 разу (р<0,05). Серед загальної кількості обстежених на ГХ І ст. кількість хворих із профілем dipper становила 45,4% (11хв.), non-dipper - 36,4%(9хв.), over-dipper - 18,2% (5хв.), а показник Hidx -61,95±2,85%. Ранковий САТ (58,6±0,32) у хворих на ГХ ІІ ст. був достовірно вищим на 8,1% (р<0,05) у порівнянні з І ст. При ГХ ІІ ст. також збільшилась кількість пацієнтів із профілем АТ non-dipper, питома вага яких становила 53,5% (74 хв.), та night-pearker (14,3%, 24 хв.). Серед типів добових кривих АТ у хворих на ГХ ІІІ ст. переважають пацієнти з профілями АТ non-dipper (22,2%, 6 хв.) та night-pearker (43,7%, 12 хв.). Величина ранкового підвищення САТ (56,6±0,83) у хворих на ГХ ІІІ ст. перевищувала показники в здорових на 47,0%, а ДАТ (35,9±1,2) - на 34,6% (р<0,05). Виявлені нами такі типи добового профілю АТ, як non-dipper, night-pearker та over-dipper, на думку Єни Л.М. (2004), Жарінова О.Й. (2006), асоціюються з підвищеним ризиком ураження органів-мішеней та серцево-судинних подій.

При дослідженні структурно-функціональних показників міокарду виявлено, що у хворих на ГХ І ст. структура серця змін не зазнавала. У хворих на ГХ ІІ ст. встановлене достовірне збільшення ММЛШ (264,2±22,09,г) на 17,6% та ІММЛШ (137,8±2,02,г/мІ) на 14,2% у порівнянні зі здоровими (224,6±16,68 та 118,2±1,72). У хворих на ІІІ ст. ММЛШ (299,9±13,58) була на 33,0% більшою, ніж у здорових (р<0,05). Показники КДО та КСО ЛШ у всіх хворих достовірно відрізнялися лише при ІІІ стадії ГХ. Фракція викиду (ФВ), як показник систолічної функції ЛШ, у всіх хворих суттєво не відрізнялася, що пояснювалося відсутністю серцевої декомпенсації за систолічним типом.

Виходячи з цього, проведено аналіз структурно-функціональних показників міокарду лівого шлуночка залежно від профілю ГХ. Найбільше зростання ММЛШ у хворих на ГХ ІІ ст. із профілем non-dipper (329,7±10,07) (на 16,6% більша, ніж у dipper (282,5±20,12), і на 17,9% більша у night-pearker (279,0±11,68). Для non-dipper також характерне збільшення КСО та КДО ЛШ і зниження його скоротливої здатності до 49,9% (р<0,05). У хворих на ГХ ІІІ ст. ММЛШ перевищує аналогічний показник у хворих ІІ ст., а найбільш виражене його зростання (на 11,1%, р<0,05) характерне для пацієнтів групи night-pearker (310,3±10,42).

Виявлені прямі кореляційні зв'язки між недостатнім зниженням у нічний час САТ і ММЛШ (r=0,43, p<0,05) і між ДАТ і ММЛШ (r=0,42) у хворих на ГХ ІІ ст. Аналогічна залежність також відмічається у хворих на АГ ІІІ ст. При цьому виявлений прямий кореляційний зв'язок між ММЛШ і середньонічним САТ (r=0,53, p<0,05) та ІММЛШ і середньонічним САТ (r=0,5, p<0,05).

Визначення рівня Т3 і Т4 у різні періоди доби у хворих на ГХ залежно від профілю АТ засвідчило, що у хворих на ГХ І ст., профіль якої non-dipper, рівень Т3 (0,71±0,06, нг/мл) в крові о 800 був у 1,5 разу нижчий, ніж о 1200 (1,06±0,07) (р<0,01), не перевищуючи при цьому показників норми здорових (відповідно, 0,96±0,04 та 1,27±0,06). У хворих на ГХ ІІ ст. профілю non-dipper рівень Т3 у ранковий час (0,82±0,04) був нижчий від аналогічного показника о 1200 (1,33±0,03) у 1,6 разу. Концентрація Т4 вранці (2,56±0,23, мкг/дл) була нижчою за аналогічний його показник о 1200 (4,95±0,03) у 1,9 разу. Аналогічне зниження рівня Т3 у ранковий час встановлено у хворих із профілем АТ night-peaker (1,38±0,03). Рівень ТТГ у хворих на ГХ І стадії (0,96±0,09, мкМо/мл) нижче рівня здорових (1,28±0,15) на 33,3% (р<0,05).

У хворих на ГХ ІІ і ІІІ ст. також спостерігалася різниця між концентрацією Т3 і Т4 у ранковий і денний час. О 1200 рівень Т3 збільшувався і в пацієнтів ІІ ст. (1,33±0,03), перевищуючи рівень здорових на 4,5% (р<0,05), а у хворих на ІІІ ст. (1,10±0,05) був нижчим на 13,4% від цього показника в здорових. Рівень Т4 у ранковий час був однаково нижчий у хворих відповідно з ІІ (2,56±0,04) та ІІІ ст. (2,78±0,24) ГХ від рівня здорових (4,47±0,29), збільшуючись о 1200 майже в 2 рази (4,95±0,03) і в 2,5 разу (7,14±0,36)(р<0,05). Відповідно до змін Т3 і Т4 збільшувався вміст регулюючого ТТГ - у хворих ІІ (2,65±0,35) та ІІІ ст. (2,11±0,36) у 2 і 1,6 разу (р<0,05). Отримані дані узгоджуються з результатами досліджень И.И.Дедова и соавт. (2000) про встановлені добові коливання секреції гормонів, що обумовлені періодами сну та активним періодом дня і свідчать про розбалансування роботи гормональних регуляторних механізмів при ГХ. Методом кореляційного аналізу при ІІ стадії ГХ виявлена зворотна залежність між показником середньонічного САТ і рівнем Т3 о 800 ( r=-0,42, p<0,05 ) та середньонічним рівнем ДАТ і концентрацією Т3 о 800 (r=-0,47, p<0,01). Разом із тим, така залежність відсутня між середньоденними показниками САТ і концентрацією Т3 о 1200. Порушення продукції гормонів асоціюється із вазоконстрикцією і підвищенням периферичного судинного опору при ГХ (Darge A.G., 2005).

Підтверджує певну роль гормонів симпато-адреналового спрямування в патогенезі ГХ й екскреція ВМК із сечею, як одного з метаболітів катехоламінів. У хворих на ГХ І (3,55±0,69 мкг/мл), ІІ (5,53±0,66) та ІІІ ст. (3,82±0,57) рівень її екскреції перевищує показник у здорових (1,59±0,09) у 2,2, у 3,4 та у 2,4 разу (р1,2,3<0,05). У хворих на ІІ ст. із профілем non-dipper відмічений прямий середній кореляційний зв'язок між ДАТ та ВМК (r = 0,81, p<0,01).

Низький рівень Т3 і Т4 зранку і високий рівень екскреції метаболітів катехоламінів є свідченням повного розбалансування між ендокринними залозами симпато-адреналового спрямування у хворих на ГХ і, можливо, компенсаторним «замісним» зменшенням виділення Т3 і Т4 щитоподібною залозою. У зв'язку з цим очевидною потребою було вивчення обміну йоду як можливої причини дисфункції ЩЗ. У всіх хворих на ГХ рівень йодурії був дещо нижчим, ніж у здорових (10,28±0,04 мкг/мл), залежно від її стадії - від 3,0% до 3,5% (р<0,05). При аналізі кореляційних зв'язків спостерігався середній прямий кореляційний зв'язок між рівнем йодурії і Т3 о 800 (r=0,5) при відсутності такого зв'язку о 1200 у хворих на ГХ І і ІІІ ст. Аналогічний сильний прямий кореляційний зв'язок (r=0,69, р<0,01) встановлений у хворих на ГХ ІІ ст.

Виходячи з важливої ролі паратгормону і кальцитоніну в регуляції АТ, було вивчено їх рівень залежно від стадій гіпертонічної хвороби. У хворих на ГХ має місце достовірне підвищення вмісту кальцитоніну в сироватці крові в 2,7, 3,1 і 2 разу, відповідно, при І (87,43±9,77 пг/мл), ІІ (100,33±10,62) і ІІІ (65,85±6,79) ст. у порівнянні зі здоровими (31,9±5,86). Рівень паратгормону у всіх групах не перевищував межі норми (22,15±3,31 пг/мл), але у хворих на III ст. (34,1±4,48) був достовірно (р<0,05) вищим, ніж у хворих із I (24,26±1,62) та II (27,09±4,47)ст. ГХ.

Аналіз залежності між концентрацією кальційрегулюючих гормонів і параметрами варіабельності серцевого ритму свідчать, що із зростанням рівня кальцитоніну наростає дисбаланс ВНС з перевагою симпатичного впливу, про що свідчить прямий кореляційний зв'язок між концентрацією кальцитоніну і показником LF/HF у хворих на ГХ II та III стадій, відповідно, r =+0,8, p<0,001 та r=+0,8, p<0,01. Аналогічний кореляційний зв'язок між паратгормоном і показником симпатико парасимпатичного балансу (LF/HF) ( r =+ 0,68, p<0,05) спостерігався і у хворих III ст.

Серед встановлених особливостей змін рівня ПТГ у хворих на ГХ у залежності від добового профілю АТ відмічено, що у пацієнтів на ГХ І ст. із профілем non-dipper рівень ПТГ (46,4±0,81 пг/мл)був у 1,6 разу вищий (р<0,01), ніж у хворих із профілем dipper (28,36±0,82), не перевищуючи при цьому рівня ПТГ у здорових. Рівень КТ у всіх хворих на ГХ І ст. був у 2,7 разу вищим порівняно з показниками в здорових та залежав від профілю АТ (при non-dipper (59,93±2,03)у 1,2 разу перевищував показник у хворих із профілем dipper (49,55±1,53). Рівень ПТГ у хворих на ГХ ІІ ст. із добовим профілем non-dipper (44,48±4,48)був у 2,1 разу вищим, ніж з профілем dipper (20,71±1,46), і на 19,1% (р<0,01) більшим, ніж у пацієнтів із типом night-pearker (36,0±4,27). Рівень ПТГ і КТ у хворих на ГХ ІІІ ст. також асоціювався з типом добового профілю АТ.

Концентрація загального Са2+ у сироватці крові у хворих на різні стадії ГХ була стабільною, але достовірно (р<0,01) нижчою від показника в здорових (2,38±0,02 ммоль/л) на 4,80%. Рівень кальцію в еритроцитах крові у хворих на ГХ ІІ ст. (2,39±0,01 ммоль/л) перевищував його вміст у цитоплазмі на 3,11% (р<0,01), а у пацієнтів із ГХ ІІІ ст. (2,41±0,01) - на 3,92%. У хворих на ГХ І ст. має місце зворотно пропорційна залежність між рівнем ПТГ та концентрацією Са2+ у сироватці крові (r=-0,68, p<0,05), у той час як між вмістом Са2+ в еритроцитах та рівнем ПТГ така залежність є значно слабшою (r=-0,38). У хворих з ГХ у міру наростання ПТГ підвищується концентрація Са2+ в еритроцитах і знижується у сироватці крові. У міру підвищення АТ зберігається залежність між рівнем Са2+ у сироватці крові і ПТГ, яка за даними кореляційного аналізу свідчить про зворотний тісний зв'язок (r=-0,66, p<0,05) у хворих на ГХ ІІ ст. У той же час між вмістом кальцію в еритроцитах та рівнем ПТГ у хворих на ГХ ІІ та ІІІ ст. ніякого кореляційного зв'язку не встановлено. Такі зміни зумовлені тим фактом, що КТ володіє довготривалим впливом на обмін Са2+, у той час як ПТГ належить основна роль в «екстренній» похвилинній регуляції рівня Са2+ (Ковалев Д.И., 1991), а підвищена секреція КТ при ГХ має місце при значній тривалій гіперкальціємії (Постнов Ю.В., 2001). Встановлена зворотна кореляційна залежність (r=-0,39, p<0,05) між підвищенням вмісту Са2+ в еритроцитах та зменшенням значення показника SDNN у хворих на ГХ І ст. та у хворих на ГХ ІІ ст. (r=-0,37, p<0,05).

Вивчення рівня фосфору в сироватці крові хворих на ГХ залежно від стадії захворювання показало, що у хворих на ГХ І ст. рівень Р у сироватці крові (1,03±0,02 ммоль/л) був недостовірно нижчим, ніж у здорових (1,09±0,04), а в обстежених на ГХ ІІ (0,94±0,03) та ІІІ ст. (0,92±0,02) його вміст у сироватці крові ще більше знижувався (р<0,05). Такі зміни, вірогідно, зв'язані з підвищенням концентрації паратгормону, а також впливом кальцитоніну, здатного гальмувати реабсорбцію фосфору та посилювати його екскрецію (Маршал В.Дж., 2000).

Таким чином, нами встановлено додаткові ланки патогенезу ГХ, які полягають у розбалансуванні рівнів гормонів ЩЗ у ранковий та денний час, що сприяє їх негативному впливу на регуляцію та добовий профіль АТ і, ймовірно, виникає в результаті дефіциту йоду. Водночас має місце підвищена екскреція ваніліл-мигдалевої кислоти у добовій сечі і підвищення активності симпато-адреналової системи. Очевидно, що формування ГХ супроводжується безсимптомною гіперфункцією ПЩЗ та підвищеною концентрацією кальцитоніну. При вивченні вмісту Са в сироватці крові й еритроцитах та гормональних механізмів їх регуляції з участю паратгормону і кальцитоніну спостерігалося деяке зниження рівня Са і Р у сироватці крові та збільшення вмісту кальцію в еритроцитах, що підвищується в міру прогресування ГХ (рис 1.).

Аналізуючи показники ДМАТ, встановлено, що всі комбінації препаратів викликали достовірне зниження систолічного та діастолічного АТ. Зменшення величини ранкового підвищення АТ за рівнем САТ через 2 міс лікування було найбільш виражено в ІІІ та VI групах, а за рівнем ДАТ - у ІІІ та V групах хворих. Через 2 міс лікування у всіх пацієнтів, котрі приймали комбіновану терапію з йодомарином, мала місце нормалізація добового профілю АТ.

Під впливом лікування динаміка показників ВРС у хворих на ГХ в усіх групах змінювалася - уже через 2 тижні терапії збільшувалася загальна варіабельність інтервалів R-R (SDNN). Через 2 міс лікування посилювався вплив парасимпатичної ланки ВНС у всіх групах хворих, досягаючи максимальних значень у пацієнтів ІІІ групи (р<0,05). Повна нормалізація вегетативного тонусу через 2 тиж виявлена в пацієнтів ІІІ та V груп, що приймали додатково калію йодид.

Аналізуючи рівень екскреції ВМК, відмічено зниження її вмісту в добовій сечі через 2 тиж лікування у всіх групах хворих: І гр. - її екскреція зменшувалася на 25,81%, ІІ гр. - на 38,11%, у ІІІ - на 48,83% (всі р<0,05), а у V- на 15,22% (р<0,01), продовжуючи знижуватись через 2 міс лікування. У пацієнтів ІV гр. екскреція ВМК мала лише тенденцію до зниження. Отже, включення до базисної терапії метопрололу сприяло зменшенню екскреції ВМК, а його поєднаний прийом із калію йодидом виявився більш ефективним щодо цього впливу.

Аналізуючи динаміку структурно-функціональних змін міокарду ЛШ, після 2 міс лікування найбільший регрес гіпертрофії ЛШ відмічений у хворих V групи.

Через 2 тиж лікування констатовано підвищення рівня Т3 о 800 в усіх групах, однак найбільше зростання цього показника (з 0,82±0,04 до 1,28±0,07) встановлено у хворих ІІІ групи (в 1,56 разу, р<0,01). Рівень Т3 о 1200 у пацієнтів ІІ, ІІІ, IV та V груп не змінився. Концентрація Т4 о 800 достовірно збільшувалась у всіх групах хворих. У той же час у пацієнтів, що приймали на фоні базисної терапії метопролол, рівень Т4 о 1200 не змінювався (з 4,46±0,04 до 4,45±0,07), а після додавання до базисної терапії та метопрололу ще і калію йодиду, його концентрація зростала (з 4,5±0,04 до 4,95±0,19) (р<0,05). У пацієнтів IV гр. рівень Т4 о 1200 мав лише тенденцію до збільшення, а у хворих V групи рівень Т4 о 1200 теж достовірно підвищувався. Рівень ТТГ через 2 тиж лікування у хворих І та ІІ груп знижувався в 1,7 разу, (р<0,01), а в обстежених ІІІ групи - мав тенденцію до нормалізації (з 2,65±0,35 до 1,09±0,09) (р<0,01), що свідчить про покращення взаємовпливу роботи ЩЗ і гіпофізу. Менш виражена динаміка зниження рівня ТТГ відмічена у хворих V гр. (в 1,17 разу, р5<0,05), а у хворих IV гр. змін рівня ТТГ не було.

Після 2 міс лікування у хворих І групи рівні Т3 та Т4 зростали о 800 (p1,2<0,05) і не змінювалися о 1200. У пацієнтів, що приймали тривало на фоні базисної терапії метопролол, рівні Т3 та Т4 о 800 мали лише тенденцію до підвищення, у той час як рівень Т3 о 1200 дещо знижувався, а рівень Т4 не змінювався. На фоні комплексної терапії з включенням метопрололу і калію йодиду спостерігалося вирівнювання вмісту Т3 у крові, і, дещо повільніше - рівня Т4 у різні періоди доби. У хворих V гр. не виявлено достовірної динаміки рівня Т3 о 1200, у той час як рівень Т4 о 1200 зростав. Рівень ТТГ через 2 міс лікування в І, ІІІ та IV групах мав тенденцію до зниження, а у ІІ гр. продовжував зменшуватися (p<0,05). Отримані нами результати свідчать про деяке пригнічення синтезу тироксину метопрололом, а добовий профіль тиреоїдних гормонів, на нашу думку, можна регулювати призначенням калію йодиду.

Екскреція йоду з сечею в І гр. достовірно не змінювалася протягом 2 міс лікування, у той час як у пацієнтів ІІ гр. - достовірно знижувалася протягом всього курсу лікування. Рівень йодурії в ІІІ гр. хворих (11,6±0,19) через 2 міс досягав показника здорових. У хворих V гр. екскреція йоду з сечею достовірно зростала лише через 2 міс, а в ІV - не змінювалася протягом всього періоду лікування. Таким чином, вживання калію йодиду на фоні призначення БАБ веде до швидкої нормалізації рівня йодурії.

Концентрація кальцитоніну через 2 міс лікування достовірно знижувалася у всіх групах хворих. Вміст КТ зменшився у хворих І, ІІІ та ІV груп, відповідно, у 1,6, у 1,58 та в 1,51 разу (всі р<0,05), а у хворих ІІ та V груп спостерігалася тенденція до зниження його рівня в сироватці крові. Концентрація ПТГ через 2 міс лікування у хворих І гр. не змінювалася, а у хворих ІІ, ІІІ, ІV та V груп рівень ПТГ продовжував достовірно зменшуватися (р2,3,4,5<0,05).

Через 2 тиж після лікування виявлено, що у хворих І гр. концентрація Са2+ в сироватці крові мала лише тенденцію до зростання, а в еритроцитах-достовірно знижувалася. Рівень фосфору в сироватці крові хворих на ГХ, що отримували базисну терапію, суттєво не змінювався. У решти пацієнтів спостерігалася однотипна реакція змін кальцієво-фосфорного гомеостазу -зростання сироваткової концентрації Са2+ і Р (всі р<0,05) та зниження вмісту Са2+ в еритроцитах.



ВИСНОВКИ

щитоподібний залоза гіпертонічний хвороба

У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення науково-практичного завдання, яке полягало в клініко-патогенетичному обґрунтуванні диференційованого застосування калію йодиду в комплексній антигіпертензивній терапії в залежності від функціонального стану щитоподібної й прищитоподібних залоз, порушень вегетативної регуляції серця, кальцієво-фосфорних взаємовідносин.

1. У хворих на гіпертонічну хворобу має місце дисфункція системи гіпофіз - щитоподібна залоза, яка проявляється у зниженні секреції ранкового рівня гормонів щитоподібною залозою, що зворотньо корелює з показниками середньонічного САТ (r=-0,42, p<0,05) та ДАТ (r=-0,47, p<0,05), і прогресує залежно від стадії гіпертонічної хвороби, в той час як із зростанням ТТГ при ІІ та ІІІ стадіях знижується рівень йодурії. Рівень кальцитоніну у сироватці крові хворих на гіпертонічну хворобу всіх стадій зростає більше, ніж у 2 рази у порівнянні зі здоровими (р<0,05).

2. Вміст паратгормону в сироватці крові у пацієнтів із ГХ не перевищує норми, але збільшується в міру її прогресування і при ІІІ ст. становить 34,10±4,48 пг/мл (p<0,05, у здорових - 22,15±3,31 пг/мл). Прямий позитивний кореляційний зв'язок свідчить про зростання симпатичної активності, яка пов'язана із підвищеним рівнем у сироватці крові як паратгормону (r=+0,8, p<0,05), так і кальцитоніну (r=+0,68, p<0,05) у хворих II та III стадій. Одночасно виявлена залежність між недостатнім зниженням артеріального тиску в нічний час та підвищенням рівня паратгормону більше серединної норми у хворих із профілем артеріального тиску non-dipper та night-pearker.

3. У хворих на гіпертонічну хворобу порушення функції при- щитоподібних залоз веде до змін у гомеостазі кальцію та фосфору, на фоні чого у сироватці крові знижується їх концентрація, а вміст кальцію в еритроцитах підвищується, що призводить до зниження коефіцієнта співвідношення між сироватковим і клітинним рівнем кальцію <1.

4. При есенціальній артеріальній гіпертензії має місце гіперактивність симпатичної нервової системи, що підтверджує підвищена екскреція ваніліл-мигдалевої кислоти як одного з метаболітів катехоламінів. Вона найбільш виражена при ІІ стадії, що прямо корелює зі ступенем підвищення артеріального тиску, особливо середньонічними САТ (r=0,5) та ДАТ (r=0,52, p<0,01), зміщенням балансу між симпатичними та парасимпатичними впливами в сторону перших.

5. Встановлена пряма кореляція між недостатнім зниженням систолічного артеріального тиску в нічний час і масою міокарда лівого шлуночка (r=0,43, p<0,05) у хворих ІІ стадії та масою міокарда лівого шлуночка і середньонічним САТ (r=0,53) у хворих ІІІ стадії.

6. Калію йодид у комплексі з метопрололом у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ ст. забезпечує нормалізацію функціонування системи гіпофіз-щитоподібна залоза, що супроводжується покращенням перебігу захворювання та зниженням артеріального тиску, про що свідчать вирівнювання рівнів трийодтироніну і тироксину в різні періоди дня та ТТГ після лікування, нормалізація рівня йодурії й зменшення активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи.

7. Під впливом амлодипіну та калію йодиду достовірно знижується виділення паратгормону і кальцитоніну протягом всього курсу лікування та нормалізуються рівні фосфатемії та кальціємії, вміст кальцію в еритроцитах, що сприяє максимальному зниженню середньоденного систолічного та діастолічного артеріального тиску, нормалізації добового профілю артеріального тиску і структурно-функціональних змін лівого шлуночка у хворих на гіпертонічну хворобу.

8. Диференційований підхід до лікування хворих на гіпертонічну хворобу передбачає врахування нерівномірного виділення гормонів щитоподібною залозою в різні періоди доби на фоні зниження йодурії, дисфункцію вегетативної нервової системи та підвищення екскреції ВМК для застосування метопрололу в індивідуальній дозі в поєднанні з калію йодидом; врахування змін функціонального стану прищитоподібних залоз, надмірне виділення кальцитоніну і як наслідок - корекцію співвідношення клітинно-позаклітинного рівня кальцію, передбачає призначення амлодипіну в індивідуальній дозі в поєднанні з калію йодидом.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. У хворих на гіпертонічну хворобу слід визначати рівень тиреоїдних гормонів, йодурію та вміст кальцію й фосфору в сироватці крові.

2. Хворим на гіпертонічну хворобу при виявленні розбалансування вмісту гормонів щитоподібної залози в різні періоди доби, підвищеній екскреції ваніліл-мигдалевої кислоти з сечею та змінах йодурії, для корекції вегетативної регуляції серця необхідно призначати йодомарин в дозі 100 мкг/добу в комбінації з метопрололом в індивідуальній дозі.

3. При змінах функціонального стану прищитоподібних залоз, збільшеному виділенні кальцитоніну хворим на гіпертонічну хворобу для корекції кальцієво-фосфорних взаємовідносин, покращення структурно-функціональних параметрів міокарда, з метою нормалізації добового профілю артеріального тиску показано призначення йодомарину в дозі 100 мкг/добу та амлодипіну в індивідуальній дозі.



CПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Губіна Н.В. Добове моніторування артеріального тиску і функціональний стан щитоподібної залози у хворих на артеріальну гіпертензію /Н.В.Губіна // Вісник наукових досліджень.- 2006.- № 4.- С.102-104

2. Губіна Н.В. Варіабельність серцевого ритму та рівень кальцитоніну й паратгормону у хворих на артеріальну гіпертензію /Н.В.Губіна // Biomedical and Biosocial Anthropology.-2006.-№7.-С.51-53.

3. Губіна Н.В. Зміни кальцієвого обміну та вегетативної регуляції у хворих на артеріальну гіпертензію /Н.В.Губіна // Одеський медичний журнал.-2007.-№ 4(102).- С.49-51.

4. Купновицька І.Г. Структурно-функціональні зміни міокарда лівого шлуночка, добового профілю артеріального тиску та рівня кальційрегулюючих гормонів у хворих з гіпертонічною хворобою /І.Г.Купновицька, Н.В.Губіна//Український кардіологічний журнал.-2008.-№ 1.-С.51-55. (Здобувачем зібрано матеріал, здійснено клініко-статистичний аналіз, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано висновки.)

5. Губіна Н.В. Клінічна ефективність використання йодомарину у комплексному лікуванні хворих на артеріальну гіпертензію/ Н.В.Губіна, І.Г.Купновицька // Галицький лікарський вісник.- 2008.-Т. 15.- № 1.- С. 14-18. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано результати, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано висновки.)

6. Губіна Н.В. Вміст метаболітів катехоламінів у сечі хворих з ессенціальною артеріальною гіпертензією / Н.В.Губіна // Український терапевтичний журнал.-2008.- № 1- С.37-40.

7. Купновицька І.Г. Добове моніторування артеріального тиску і функціональний стан щитоподібної залози у хворих на артеріальну гіпертензію І-ІІ стадій / І.Г.Купновицька,Н.В.Губіна // Тези наукових доповідей Всеукраїнської науково-практичної конференції « Здобутки та перспективи внутрішньої медицини».-Тернопіль.-2006.-С.42-44. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано результати, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано тези.)

8. Купновицька І.Г. Вплив амлодипіну та йодомарину на кальцієво-фосфорний обмін у хворих на артеріальну гіпертензію/ І.Г.Купновицька, Н.В.Губіна //Матеріали науково-практичної конференції «Щорічні терапевтичні читання: теоретичні та клінічні аспекти діагностики і лікування внутрішніх хвороб».- м. Харків, 17-18 квітня 2008року.- С.107. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано результати, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано тези.)

9. Купновицька І.Г. Вплив метопрололу та калію йодиду на екскрецію ваніліл-мигдалевої кислоти у хворих на артеріальну гіпертензію/ І.Г.Купновицька, Н.В.Губіна //Матеріали ІХ Національного конгресу кардіологів України.- Київ. - 24-26 вересня 2008 року.- С.88. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано результати, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано тези.)

10. Купновицька І.Г. Вплив на структурно-функціональний стан міокарду різних схем антигіпертензивної терапії та їх комбінації з йодомарином у хворих на артеріальну гіпертензію/ І.Г.Купновицька, Н.В.Губіна // Матеріали науково-практичної конференції «Пріоритетні питання діагностики і терапії внутрішніх хвороб».- м. Харків, 7 жовтня 2008року.- С.79. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано результати, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано тези.)

11. Інформаційний лист № 84-2008. Застосування калію йодиду для оптимізації фармакотерапії хворих на артеріальну гіпертензію / І.Г.Купновицька, Н.В.Губіна.- Київ, 2008.-4с. (Здобувачем зібрано матеріал, проаналізовано результати, підготовано до друку. Проф.Купновицькою І.Г. редаговано матеріали інформаційного листа).



АНОТАЦІЯ

Губіна Н.В. Артеріальна гіпертензія та щитоподібна і прищитоподібні залози: взаємовідносини та їх корекція.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11.-кардіологія, Івано-Франківський національний медичний університет, Івано-Франківськ, 2009.

Дисертація присвячена вивченню функціонального стану щитоподібної та прищитоподібних залоз та їх вплив на клініко-патогенетичні особливості перебігу ГХ. Показано, що в патогенезі гіпертонічної хвороби важливу роль відіграє дисфункція щитоподібної залози, яка виникає в результаті йододефіциту, гіперсимпатикотонія, підвищена екскреція ВМК, безсимптомна гіперфункція прищитоподібних залоз та зміни кальцієво-фосфорних взаємовідносин.

Калію йодид в комплексі з метопрололом у хворих на ГХ ІІ ст. вирівнюють функцію щитоподібної залози в різні періоди дня, сприють нормалізації йодурії, зменшенню активності симпатичного відділу ВНС.

Під впливом амлодипіну та калію йодиду достовірно знижується виділення паратгормону і кальцитоніну, нормалізуються рівні фосфатемії та кальціємії, що оптимально змінює добовий профіль артеріального тиску і структурно-функціональні зміни лівого шлуночка у хворих на ГХ.

Ключові слова: гіпертонічна хвороба, тиреоїдні гормони, паратгормон, кальцитонін, ваніліл-мигдалева кислота, йодомарин.



АННОТАЦИЯ

Губина Н.В. Артериальная гипертензия и щитовидная, а также паращитовидные железы: взаимоотношения и их коррекция. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. Ивано-Франковский национальный медицинский университет, Ивано-Франковск, 2009.

Диссертация посвящена изучению функционального состояния щитовидной железы в разные периоды дня, исследованию концентрации паратгормона, содержанию кальция и фосфора в сыворотке крови и кальция в эритроцитах, уровня йодурии, выделения ВМК, как показателя обмена катехоламинов у больных гипертонической болезнью и их влияния на показатели артериального давления, а также методам их коррекции. Доказано, что в патогенезе ГБ важную роль играет дисфункция щитовидной железы, проявляющаяся снижением уровня трииодтиронина и тироксина в утренние часы (в 800) в сравнении с их концентрацией в 1200 на фоне снижения иодурии, гиперсимпатикотонии, повышеной экскреции ванилил-миндальной кислоты. Методом корреляционного анализа установлено, что при ГБ ІІ стадии имеет место обратная зависимость между уровнем Т3 в 800 и показателями средне-ночного САД, а также концентрацией Т3 в 800 и средне-ночным уровнем ДАД. Уровень ТТГ при этом увеличивался, подтверждая разбалансирование гормональных регуляторных механизмов при ГБ.

Одновременно у больных АГ отмечается разный уровень паратгормона в зависимости от стадии заболевания. У больных ІІІ ст. его содержание достоверно превышало показатели у пациентов І и ІІ ст. Установлено, что уровень ТТГ у больных с ГБ ІІ стадии и суточным профилем non-dipper был в 2,1 раза выше, чем у больных с профилем dipper и на 19,1% (p<0,01) больше, чем у пациентов с типом night-pearker, не превышая при этом границ нормы. Установлена прямая зависимость между недостаточным снижением АД в ночное время и повышенным уровнем паратгормона выше срединной нормы, особенно у больных non-dipper и night-pearker. Уровень кальцитонина в крови был достоверно выше соответственно в 2,7, 3,1 и 2,0 раза при І, ІІ и ІІІ стадиях в сравнении с показателями у здоровых. При этом отмечена прямая корреляционная связь между концентрацией кальцитонина и показателем LF/HF вариабельности сердечного ритма у больных ГБ ІІ и ІІІ ст. (соответственно, r=0,8, p<0,001 и r=0,6, p<0,01). Одновременно отмечено некоторое снижение уровня кальция и фосфора в сыворотке и повышение уровня кальция в эритроцитах.

Под влиянием лечения наблюдалось усиление влияния парасимпатической активности во всех группах с максимальными значениями в ІІІ (р<0,05), а полная нормализация вегетативного тонуса отмечена у пациентов, которые принимали дополнительно калия иодид. Анализируя показатели СМАД, установлено, что все комбинации препаратов приводили к достоверному снижению систолического и диастолического АД. Через 2 мес лечения у всех больных, которые принимали комбинированную терапию с иодомарином, наблюдалась нормализация суточного профиля АД.

Регресс гипертрофии левого желудочка, уменьшение размеров полостей сердца, улучшение систолической систолической функции миокарда отмечены после 2 мес лечения амлодипином в комбинации с калия иодидом.

Через 2 недели лечения уровень Т3 в 800 повышался во всех группах, а наибольший рост отмечен у больных, принимавших метопролол и калия иодид. В то же время у пациентов, которые принимали на фоне базисной терапии метопролол, уровень Т4 в 1200 не менялся, а при добавлении к базисной терапии и метопролола еще и калия иодида его концентрация несколько увеличивалась. После 2 мес лечения у больных, которые принимали базисную терапию, уровни Т3 и Т4 увеличивались в 800 (p1,2<0,05) и не менялись в 1200. У пациентов, которые принимали длительно метопролол, уровень Т3 в 1200 снижался, а Т4 - не менялся. При включении к базисной терапии и метопролола калия иодида наблюдалось выравнивание уровня трииодтиронина, и несколько медленнее - уровня тироксина в разные периоды суток. Полученные результаты свидетельствуют про некоторое угнетение синтеза тироксина метопрололом. Присоединение к базисной терапии помимо метопролола калия иодида привело к снижению экскреции ванилил-миндальной кислоты и нормализации уровня иодурии. Концентрация паратгормона у больных, которые получали базисную терапию, достоверно не менялась (p<0,05). Концентрация кальцитонина через 2 мес лечения достоверно снижалась в группах пациентов, которые принимали на фоне базисной терапии метопролол и калия иодид. Достоверное увеличение концентрации кальция и фосфора в сыворотке крови, а также снижение уровня кальция в эритроцитах было получено у пациентов, которые принимали на фоне базисной терапии с амлодипином еще и калия иодид.

Таким образом, калия иодид в комплексе с метопрололом у больных гипертонической болезнью ІІ стадии нормализируют функцию щитовидной железы, нормализируют уровень иодурии, снижает активность симпатического отдела вегетативной нервной системы.

Под влиянием амлодипина и калия иодида достоверно снижается выделение паратгормона и кальцитонина на протяжении всего курса лечения, наблюдается нормализация уровней фосфатемии и кальциемии, содержания кальция в эритроцитах, что способствует максимальному снижению среднедневных показателей систолического и диастолического артериального давления, оптимально изменяет суточный профиль артериального давления и структурно-функциональные параметры левого желудочка у больных с артериальной гипертензией.

Ключевые слова: гипертоническая болезнь, тиреоидные гормоны, паратгормон, кальцитонин, ванилил-миндальная кислота, йодомарин.



SUMMARY

Hubina N.V. Arterial hypertension, thyroid and parathyroid gland: interrelation and their correction. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in medical sciences, speciality 14.01.11 - Cardiology, Ivano-Frankivsk National University, Ivano-Frankivsk, 2009.

...