Главная Коллекция "Revolution" Медицина Генералізовані форми єрсиніозу і псевдотуберкульозу: клініко-патогенетичні та епідеміологічні особливості, оптимізація лікування

Генералізовані форми єрсиніозу і псевдотуберкульозу: клініко-патогенетичні та епідеміологічні особливості, оптимізація лікування

Клінічні прояви генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу при різних варіантах перебігу захворювань. Найбільш інформативні прогностичні критерії формування перебігу захворювань з урахуванням цитохімічних, імунологічних і біохімічних досліджень.

Рубрика Медицина
Вид автореферат
Язык украинский
Дата добавления 25.08.2015
Размер файла 67,8 K
рефераты на заказ со скидкой

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Страница:

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ІМ. Л. В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

УДК 616.98-002+616-002.7]-092-036.22-085

14. 01. 13 - інфекційні хвороби

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

ГЕНЕРАЛІЗОВАНІ ФОРМИ ЄРСИНІОЗУ І ПСЕВДОТУБЕРКУЛЬОЗУ: КЛІНІКО-ПАТОГЕНЕТИЧНІ ТА ЕПІДЕМІОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ, ОПТИМІЗАЦІЯ ЛІКУВАННЯ

Домашенко Ольга Миколаївна

Київ 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України.

Науковий консультант:

член-кореспондент АМН України, доктор медичних наук, професор АНДРЕЙЧИН Михайло Антонович, заслужений діяч науки і техніки України, завідувач кафедри інфекційних хвороб і епідеміології Тернопільского державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор ДУБИНСЬКА Галина Михайлівна,

ВДНЗУ «Українська медична стоматологічна академія», завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією

доктор медичних наук, професор НІКІТІН Євген Васильович, Одеський державний медичний університет МОЗ України, професор кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією

доктор медичних наук, доцент РЯБОКОНЬ Олена Вячеславівна, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією

Захист відбудеться «26» березня 2009 р. об 11 00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.614.01 при ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України» за адресою: 01015, м. Київ, вул. І. Мазепи, 23.

З дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України» за адресою: 03038, м. Київ, вул. Миколи Амосова, 5.

Автореферат розісланий «25» лютого 2009 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук О.Л. Панасюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

єрсиніоз псевдотуберкульоз генералізований

Актуальність теми. Актуальність проблеми псевдотуберкульозу та єрсиніозу обумовлена широким розповсюдженням цих захворювань, очевидною складністю діагностики і диференційного діагнозу, значною частотою затяжних і рецидивних форм, необхідністю вдосконалювання лікування. Захворювання займають одне з головних місць серед зоонозів. Yersinia pseudotuberculosis і enterocolitica, уражаючи багато видів диких, промислових і сільськогосподарських тварин, завдають значних соціально-економічних збитків. Є безліч даних про високу захворюваність на єрсиніоз і псевдотуберкульоз у країнах Азії, Північної Америки, у Західній, особливо Північно-Західній Європі, багатьох республіках колишнього Радянського Союзу.

В Україні опубліковані показники, відповідно до яких захворюваність на псевдотуберкульоз та єрсиніоз коливається від 0,20 до 0,56 на 100000 населення й періодично супроводжується епідемічними спалахами. На території різних областей реєструються спорадичні випадки та епідемічні спалахи псевдотуберкульозу і єрсиніозу [Головчак Г.С., 1999, 2000; Гончарова Т.Є., 1996; Федоров Є.І. і спів., 1994]. У групі гострих кишкових інфекцій виявляється від 6,0 до 10,8 % хворих на єрсиніоз [Ющенко Г.В., 1998; Федоров Є.І. і спів., 1994], однак більша частина цих захворювань не діагностується і реєструється під іншими діагнозами [Ющенко Г.В., 2000]. В Україні щорічно виявляють 107-192 хворих на єрсиніоз, що, напевне, становить лише невелику частину захворілих [Гончарова Т.Є., 1996].

У вирішенні клінічних аспектів єрсиніозу і псевдотуберкульозу постає необхідність подальшого дослідження деяких ланок патогенезу, клінічної картини і удосконалювання існуючих методів лікування. Зокрема, у спеціальній літературі недостатньо представлені клінічні особливості та діагностика єрсиніозу і псевдотуберкульозу, здатних проявлятися у вигляді сепсису, менінгіту, мононуклеозоподібного синдрому [Сидельникова С.М. і спів., 2000], що стало предметом вивчення. При описі клінічної картини генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу недостатня увага приділена їх диференційній діагностиці. Відповідно до опублікованих даних, 10-15 % хворих на єрсиніоз набувають затяжного і хронічного перебігу, внаслідок чого формуються системні захворювання - хвороба Рейтера, Крона, Гунара-Шегрена, захворювання сполучної тканини, автоімунні гепатити, ендо-, міо-, перикардити тощо [Сидельникова С.М. і спів., 2000; Usui D. et al., 2005; Chou C.T. et al., 2005].

Недостатньо з'ясовані в патогенезі генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу зміни мікробіцидних властивостей нейтрофілів, особливостей гуморального й клітинного імунітету, перекисного окислення ліпідів, від стану яких значною мірою залежать перебіг та наслідки хвороб. Вивчення цих питань може сприяти вдосконалюванню етіотропної і патогенетичної терапії. На підставі подальшого вивчення патогенезу генералізованих форм єрсиніозу та псевдотуберкульозу доцільно розробити критерії об'єктивної оцінки тяжкості захворювання, лікування й особливо прогнозу рецидивів. Виникнення затяжних і хронічних форм єрсиніозу й псевдотуберкульозу обумовлюють необхідність оптимізації методів лікування. Актуальним залишається уточнення епідеміології єрсиніозу у різних регіонах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами: дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідної роботи Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України «Оцінювання прогнозу та корекція лікування при декотрих вірусних, бактеріальних та паразитарних інфекціях» (№ реєстрації 0193020415). Автор є співвиконавцем науково-дослідної роботи.

Мета роботи: на підставі дослідження клініки, епідеміології, імунного статусу, показників метаболічної активності лейкоцитів та параметрів прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу оптимізувати їх діагностику, прогнозування, ефективність етіотропної і патогенетичної терапії.

Основні завдання дослідження:

1. Дослідити клінічні прояви генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу при різних варіантах перебігу цих захворювань в умовах Донецької області.

2. Дати епідеміологічну характеристику генералізованих форм єрсиніозу та псевдотуберкульозу в Донецькій області.

3. Вивчити показники метаболічної (ЛФН, КФН, МП, КБ) та фагоцитарної активністі нейтрофільних гранулоцитів в динаміці генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу.

4. Оцінити кількісні та якісні зміни імуноглобулінів, циркулюючих імунних комплексів (ЦІК), Т- і В-систем лімфоцитів в динаміці при генералізованих формах єрсиніозу і псевдотуберкульозу.

5. Дослідити активність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ), стан системи антиоксидантного захисту (АОЗ), а також зміни концентрації вільних сульфгідрильних груп (SН) та активності церулоплазміну в сироватці крові у хворих на генералізовані форми єрсиніозу і псевдотуберкульозу в динаміці .

6. Виявити найбільш інформативні прогностичні критерії формування ускладненого, затяжного й хронічного перебігу псевдотуберкульозу та єрсиніозу з урахуванням цитохімічних, імунологічних і біохімічних досліджень.

7. Проаналізувати ефективність різних засобів етіотропної терапії і їх вплив на показники клінічного одужання при генералізованих формах псевдотуберкульозу та єрсиніозу.

8. З'ясувати ефективність різних методів патогенетичної терапії на підставі комплексної оцінки їхнього впливу на показники метаболічної активності нейтрофілів, імунної системи, ПОЛ і АОЗ при генералізованих формах псевдотуберкульозу та єрсиніозу, особливо із затяжним і хронічним перебігом.

Об'єкт дослідження - генералізовані форми псевдотуберкульозу та єрсиніозу при спорадичній захворюваності та епідемічних спалахах.

Предмет дослідження - клінічні прояви (частота, вираження, послідовність виникнення симптомів, ускладнення), епідеміологічні особливості, показники мікробіцидної системи нейтрофілів крові, гуморального і клітинного імунітету, системи антиоксидантного захисту, порівняльна характеристика специфічних методів лабораторної діагностики, а також різної етіотропної і патогенетичної терапії у хворих на генералізовані форми псевдотуберкульозу і єрсиніозу.

Методи дослідження. Загальноклінічні, епідеміологічні, бактеріологічні, серологічні, цитохімічні, імунологічні, біохімічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вивчені і уточнені особливості епідеміології, надано докладну порівняльну характеристику клінічних проявів генералізованих форм псевдотуберкульозу та єрсиніозу в умовах промислового регіону південно-східної України при спалаховому і спорадичному розповсюдженні захворювань у дорослих. У процесі вивчення групового захворювання доведена можливість виникнення водного спалаху єрсиніозу.

Вперше вивчено зміни в системі прооксидантно-антиоксидантного гомеостазу і вмісту вільних сульфгідрильних груп при генералізованих формах єрсиніозу і псевдотуберкульозу та показано їх прогностичне значення.

На підставі комплексного обстеження хворих вивчено стан імунної системи при генералізованих формах єрсиніозу і псевдотуберкульозу. Зокрема, представлені зміни комплексу показників, що характеризують роль мікробіцидної системи нейтрофілів у патогенезі, встановлена залежність бактеріцидних властивостей нейтрофільних гранулоцитів крові від внутрішньолейкоцитарного метаболізму і їх вплив на частоту рецидивів і загострень при псевдотуберкульозі та єрсиніозі.

Обгрунтовано доцільність включення до комплексної терапії хворих на генералізовані форми єрсиніозу і псевдотуберкульозу тимогену, атоксилу, тіотриазоліну, а також раціональний вибір антибіотиків.

Практичне значення одержаних результатів. Представлено рекомендації з клінічної діагностики генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу (Иерсиниоз и псевдотуберкулез: пособие для врачей / [ Г.Я. Ценева, Т.В. Аленушкина, О.Н. Домашенко и др.]. - СПб., 1992.- 54 с.; Бондарев Л.С. Иерсиниозы ( псевдотуберкулез и кишечный иерсиниоз в Донбассе) / Бондарев Л.С., Домашенко О.Н., Луговая Ю.В. - Донецк, 1996.- 43 с.), які дають змогу покращити ранню та диференційну діагностику захворювань, своєчасно призначити адекватну терапію.

Дано клініко-епідеміологічну оцінку низці серологічних методів дослідження (РНГА, РА, РКА, ІФА) для діагностики псевдотуберкульозу та єрсиніозу (методичні рекомендації: Псевдотуберкулез и иерсиниоз (лабораторная диагностика) / [Г.Я. Ценева, О.Н. Домашенко, Н.В. Шейченко и др.]. - Донецк, 1996.- 21 с.) і аргументовано доцільність використання цих методів в клінічній практиці.

Запропоновано для об'єктивної оцінки тяжкості і прогнозу генералізованих форм єрсиніозу і псевдотуберкульозу використовувати показники, що характеризують метаболізм, мікробіцидні властивості нейтрофілів крові та стан антиоксидантного захисту (патент 35316 А.Україна, МПК A61B10/00. Спосіб діагностики інфекцій / Ніколєнко Ю.І., Домашенко О.М., Дубяга В.В., Ніколєнко В.Ю. - № 2199095224; Заявл. 21.09.1999; Опубл.15.03.2001, Бюлетень № 2).

Підтверджено ефективність ентеросорбентів атоксилу й ентеросгелю в комплексному лікуванні хворих на псевдотуберкульоз і єрсиніоз (рац. пропозиція № 6022).

Обґрунтовано використання тимогену з метою попередження рецидивів і загострень генералізованих форм псевдотуберкульозу та єрсиніозу, а також тіотриазоліну в патогенетичній терапії даних захворювань (рац. проп. № 6024). Запропоновано комплексний підхід до лікування хворих на єрсиніоз і псевдотуберкульоз.

Оптимізовано антибіотикотерапію в лікуванні хворих на генералізовані форми псевдотуберкульозу та єрсиніозу (рац. проп. № 6023).

Результати дисертаційної роботи впроваджено в практику обласних інфекційних лікарень міст Запоріжжя, Суми, Миколаїв, Херсон, міських інфекційних лікарень Одеси, Сімферополя, Костянтинівки, інфекційних відділень Донецька, Маріуполя, Макіївки, Горлівки, в навчальний процес кафедр інфекційних хвороб Донецького національного медичного університету, Одеського, Тернопільського, Запорізького і Кримського державних медичних університетів МОЗ України.

Особистий внесок здобувача. Автором здійснено вибір напряму і обсягу дослідження, сформульована мета та завдання роботи. Самостійно проведено патентно-ліцензійний пошук, аналіз літератури з обраної проблеми. Дисертант забезпечила впровадження в практику клініки інфекційних хвороб Донецького національного медичного університету серологічних досліджень при єрсиніозі та псевдотуберкульозі, здійснювала клінічну діагностику псевдотуберкульозу та єрсиніозу під час епідемічних спалахів цих захворювань у Донецькій області, проводила систематичні консультації хворих, призначала лікування обстеженим хворим, брала участь у проведенні лабораторних (цитохімічних, імунологічних, серологічних) досліджень. Автором самостійно виконані обробка результатів клінічних і лабораторних показників та статистичний аналіз. Патогенетично обгрунтовано застосування тимогену з метою попередження рецидивів і загострень генералізованих форм псевдотуберкульозу й єрсиніозу, а також тіотриазоліну і атоксилу, обґрунтовано вибір антибіотиків для лікування хворих на генералізовані форми псевдотуберкульозу та єрсиніозу, оцінено ефективність запропонованих препаратів. Автор самостійно написала всі розділи дисертації, сформулювала висновки, практичні рекомендації, а також впровадила результати наукових досліджень у клінічну практику.

Апробація результатів дисертації. Дисертаційну роботу апробовано на спільному засіданні кафедр інфекційних хвороб, мікробіології, вірусології, імунології та епідеміології, професійних хвороб і радіаційної медицини, педіатрії і дитячих інфекційних захворювань, клінічної імунології, алергології та ендокринології, внутрішніх хвороб та загальної практики і сімейної медицини ФПО Донецького національного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України від 17.11.2008 року та на засіданні апробаційної ради ДУ «Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л. В. Громашевського АМН України» від 12. 12. 2008 року.

Матеріали дисертації оприлюднено на засіданнях обласного наукового товариства Асоціації інфекціоністів Донецької області (2002, 2005, 2007, 2008), з'їзді лікарів-інфекціоністів в м. Суздалі (Москва-Кіров, 1992 р.), V з'їзді інфекціоністів України «Актуальні питання клінічної інфектології» (7-9 жовтня 1998 р., Тернопіль), VI з'їзді інфекціоністів України «Клінічні проблеми боротьби з інфекційними хворобами» ( 25-27 вересня 2002 р., м. Одеса), XIII з'їзді Українського товариства мікробіологів, епідеміологів і паразитологів (Київ; Вінниця, 1996 р.), пленумі правління республіканського науково-медичного товариства інфекціоністів (22 травня 1990 р., м. Чернівці), науково-практичній конференції «Актуальные вопросы гигиены и эпидемиологии Донбасса» (28 травня 1993 р., м. Донецьк), міжобласній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы инфекционной патологии» ( 27-28 жовтня 1993 р., м. Дніпропетровськ), науково-практичній конференції ревматологів України «Сучасне лікування ревматичних захворювань» (Донецьк, 1996 р.), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Вікові особливості інфекційних хвороб» (28-29 квітня 1998 р., м. Мукачево), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Важливі зоонози» (13-14 травня 1999 р., м. Луцьк), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України (18-19 травня 2000 р., м. Львів), науково-практичній конференції з міжнародною участю «Інфекційні хвороби в практиці терапевта» (13-14 листопада, 2001 р., м. Харків), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Нейроінфекції. Інші інфекційні хвороби» (26-27 квітня 2001 р., м. Харків), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб» (30 травня -1 червня 2005 р., м. Тернопіль), науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України «Досягнення і проблеми клінічної інфектології» (21-22 травня 2008 р., м. Тернопіль).

Публікації. Основні результати дисертації опубліковані в 23 статтях ( усі - в фахових виданнях, затверджених ВАК України); у 28 тезах доповідей на науково-практичних конференціях, з'їздах і симпозіумах, 3 методичних рекомендаціях. Отримано 1 патент (у співавт.) України на винахід.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 289 сторінках комп'ютерного тексту, складається зі вступу, огляду літератури, розділу матеріалів і методів дослідження, 6 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури. Огляд літератури охоплює аналіз й узагальнення 304 вітчизняних і 150 закордонних джерел. Робота ілюстрована 53 таблицями, 25 рисунками, 17 клінічними прикладами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Відповідно до завдань виконуваної роботи обстежено 443 хворих на генералізовану форму псевдотуберкульозу (253 чоловіків, 190 жінок віком від 15 до 57 років). Групу порівняння склали 50 здорових осіб. За 295 хворими на псевдотуберкульоз спостерігали під час чотирьох епідемічних спалахів, 148 пацієнтів мали спорадичні захворювання. У 86 (19,4 %) хворих діагностовано легкий ступінь інфекції, в 250 (56,4 %) - середньотяжкий і в 107

(24,2 %) - тяжкий. З 443 хворих на генералізовану форму псевдотуберкульозу в 394 (88,9 %) перебіг захворювання був гострим, в 46 (10,4 %) - затяжним і в 3 (0,7 %) - хронічним. У 437 (98,6 %) хворих виявлено скарлатиноподібний варіант перебігу псевдотуберкульозу, в 6 (1,4 %) - септичний. У 126 (28,4 %) хворих на генералізовану форму псевдотуберкульозу відмічено вторинно-вогнищеві ураження: в 7 (1,6 %) - синдром Рейтера, в 54 (12,2 %) - поліартрит, у 41 (9,3 %) - гепатит, у 21 (4,7 %) - вузлувату еритему, в 3 (0,68 %) - менінгіт.

Обстежено 250 хворих (138 чоловіків і 112 жінок віком від 15 до 64 років) на генералізовану форму єрсиніозу, з них 32 - під час епідемічного спалаху, інші 218 мали спорадичні захворювання. Середньотяжкий перебіг спостерігали в 161 (64,4 %), тяжкий - у 89 (35,6 %) хворих. У 181 хворого (72,4 %) перебіг хвороби був гострим, у 66 (26,4 %) - затяжним, у 3 (1,2 %) - хронічним. У 235 (94,0 %) хворих єрсиніоз мав «змішаний» варіант, в 15 (6,0 %) - септичний. В 89 (35,6 %) хворих виявлено вторинно-вогнищеві ураження: в 5 (2,0 %) - синдром Рейтера, в 34

(13,6 %) - поліартрит, у 22 (8,8 %) - вузлувату еритему, в 19 (7,6 %) - гепатит, в 9 (3,6 %) -менінгит.

При встановленні діагнозу використовували МКХ-10 (1998 р.), а також клінічну класифікацію псевдотуберкульозу, запропоновану В.І. Покровським (1985 р.) і класифікацію єрсиніозу за М.Д. Ющуком зі співавт. (1989 р.). Критеріями діагностики генералізованих форм захворювань було поєднання різних поліморфних клінічних проявів: лихоманки, висипу, лімфаденопатії, суглобового, тонзило-катарального, гастроінтестинального синдромів, гепатоспленомегалії.

Дослідження проводилися комплексно, одночасно і в динаміці: при надходженні хворих у стаціонар (6-7-й дні хвороби), а далі на 2-му тижні (14-15-й день) і перед випискою (20-24-й дні хвороби). Частині пацієнтів (21 хворому на єрсиніоз і 26 - на псевдотуберкульоз) дослідження проводилося також через 10-12 днів після виписки із клініки при нормальному загальному стані та клініко-лабораторних показниках. 82 хворим на генералізовану форму псевдотуберкульозу і 76 - єрсиніозу оцінено ефективність лікування двома антибактерійними препаратами (гентаміцином внутрішньом'язово по 240 мг на добу і ципрофлоксацином по 1000 мг на добу). До групи порівняння були включені 149 хворих на генералізовану форму псевдотуберкульозу і 29 - єрсиніозу, яким призначався левоміцетин-сукцинат натрію внутрішньом'язово по 3,0 г на добу до зниження температури й далі протягом 10 днів після її нормалізації, а також 112 хворих на псевдотуберкульоз і 62 - на єрсиніоз, які одержували гентаміцин внутрішньом'язово по 240 мг на добу. Критеріями ефективності антибіотикотерапії були частота високої лихоманки і субфебрилітету в періоді реконвалесценції, а також рецидивів.

У комплексній терапії тимоген отримували 126 хворих на генералізовану форму псевдотуберкульозу й 122 - єрсиніозу. Групу порівняння склали хворі, котрі не отримували імунокоригувальну терапію. Препарат уводили по 100 мкг внутрішньом'язово щодня протягом 7 днів в періоді ранньої реконвалесценції. Ефективність препарату оцінювали з урахуванням частоти високої лихоманки довше 5-и днів, субфебрилітету в періоді реконвалесценції, рецидивів, а також показників спонтаного і стимульованого НСТ-тесту, вмісту Т-лімфоцитів, катіонних білків у крові.

Лікування атоксилом проведено 27 хворим з гострою генералізованою формою єрсиніозу середньої тяжкості і 21 хворому подібним за тяжкістю псевдотуберкульозом. Препарат застосовували у вигляді суспензії тричі на день по 10,0 г протягом 5 днів. До груп порівняння було включено 19 хворих на єрсиніоз і 22 - на псевдотуберкульоз з аналогічними за тяжкістю й вираженням клінічними симптомами, які не одержували ентеросорбенти. Ефективність атоксилу оцінювали з урахуванням тривалості гастроінтестинального синдрому й загальної слабості, а також концентрації в крові дрібномолекулярних ЦІК, показників активності ЛФН і ПОЛ - АОЗ (МДА, ДК, СОД). Лікування ентеросгелем проведено 26 хворим на єрсиніоз і 18 - на псевдотуберкульоз. Ентеросгель призначали по 15,0 г тричі на день протягом 5-ти днів. До груп порівняння включено 22 хворих на єрсиніоз і 26 - на псевдотуберкульоз з аналогічними клінічними проявами, віком і термінами надходження в стаціонар, які не одержували ентеросорбенти. Ефективність ентеросгелю оцінювали з урахуванням тривалості лихоманки, субфебрилітету, гастроінтестинального синдрому й загальної слабості, артралгій, головного болю, порушення сну, а також показників активності ЛФН і ПОЛ - АОЗ (МДА, ДК, СОД).

19 хворим із середньою тяжкістю і 9 - з тяжким перебігом генералізованої форми псевдотуберкульозу уводили внутрішньовенно розчин тіотриазоліну у вигляді 2,5 % розчину по 4,0 мл разом з 0,9 % розчином хлориду натрію щодня протягом 7-10 днів. До групи порівняння включено 25 хворих на псевдотуберкульоз з подібними клінічними проявами, які одержували тільки антибактерійну й інфузійну дезінтоксикаційну терапію. Ефективність терапії тіотриазоліном оцінювали з урахуванням тривалості субфебрилітету, висипу на шкірі, артралгій, артритів та міалгій, збільшення печінки й субіктеричності склер, а також показників активності ЛФН і вмісту вільних SН-груп у сироватці крові.

Поряд із загальноприйнятими клінічними обстеженнями вдавались до мікробіологічних досліджень випорожнень, сечі й крові з посівом на рідкі середовища накопичення (фосфатний буфер або буферно-казеїново-дріжджове середовище) з наступним висівом на щільні середовища Ендо або Сєрова. Для виявлення антигенів збудника псевдотуберкульозу використовували реакцію коаглютинації (РКА) з коаглютинуючими діагностикумами до Y. pseudotuberculosis I, II, III, IV, V сероварів і до Y. enterocolitica О3, О5, О8, О9 сероварів виробництва малого підприємства «Набитен» (Науково-дослідний інститут епідеміології та мікробіології ім. М.Ф. Гамалеї, м. Москва). Досліджували слину, сечу, сироватку крові, копрофільтрат у 45 хворих на спорадичний псевдотуберкульоз і 64 пацієнтів на спорадичний єрсиніоз.

Застосовували імуноферментний аналіз (ІФА) із псевдотуберкульозною тест-системою I серовару виробництва науково-дослідного інституту ім. Пастера (м. С.-Петербург) і реакцію аглютинації (РА) з формалізованими культурами Y. рseudotuberculosis I, II, III, IV, V сероварів і Y. enterocolitica О3, О4, О5, О5,27, О7, О8, О9, О10, О10к, О13,7 сероварів, виготовленими Ростовським-на-Дону протичумним інститутом. Дослідження проведене 62 хворим на генералізовану форму спорадичного єрсиніозу й 19 хворим на псевдотуберкульоз. Використовували також реакцію непрямої гемаглютинації (РНГА) з еритроцитарними єрсиніозними діагностикумами сероварів О3, О9 і псевдотуберкульозним діагностикумом I серовару виробництва науково-дослідного інституту вакцин і сироваток (м. С.-Петербург). РНГА проведене всім спостережуваним хворим.

Цитохімічну активність поліморфноядерних лейкоцитів оцінювали завдяки визначенню лужної фосфатази нейтрофілів (ЛФН) за М.Г. Шубичем; кислої фосфатази нейтрофілів (КФН) за G. Gomori; мієлопероксидази нейтрофілів (МП) методом Е. Пірса; катіонних білків (КБ) за М.Г. Шубичем; спонтанного НСТ-тесту за J. Stuart et al. в модифікації М.Г. Шубича і В.Г. Медникової; НСТ-тесту, стимульованого пірогеналом, за В.І. Покровським і Б.С. Нагоєвим. Напівкількісна оцінка показників цитохімічного дослідження ПЯЛ проводилася за L. Kaplow.

Імунологічні дослідження: фагоцитарна активність нейтрофілів крові (ФАН) з обчисленням фагоцитарного індексу (ФІ) методом Є.А. Кост і І.В. Стенко; показник завершеності фагоцитозу (ПЗФ) з живою добовою культурою золотавого стафілокока (штам 505) за В.М. Берманом, О.М. Славською; вміст циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у сироватці крові методом преципітації в розчині поліетиленгліколю з молекулярною масою 6000 дальтон і молекулярний склад ЦІК шляхом диференційної преципітації в 2,0, 3,5 і 6,0 % розчині поліетиленгліколю методом Ю.А. Гриневича і А.М. Алфьорова; вміст імуноглобулінів класів А, М, G у сироватці крові за G. Mancini et al.

Інтенсивність реакції ПОЛ оцінювали за вмістом у крові кінцевого продукту ПОЛ - малонового диальдегіду (МДА) методом І.Д. Стальної, Т.Г. Гаришвілі і проміжних речовин - дієнових кон'югатів (ДК), рівень яких вивчали спектрофотометрично, а також за показниками перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ) за Є.А. Строєвим, В.Г. Макаровою. Активність ферментів системи антиоксидантного захисту (АОЗ) - каталази (КТ) і супероксиддисмутази (СОД) досліджували спектрофотометрично за методами М.А. Королюка зі співавт., О.П. Макаревич зі співавт. Обчислювали інтегральний індекс Ф, що відбиває співвідношення прооксидантних і оксидантних властивостей крові: співвідношення СОДЧКТ / МДА методом С. Чевари зі співавт. Активність церулоплазміну в сироватці крові визначали за Н.А. Ravin, концентрації гістаміну й серотоніну - методом Л.Я. Прошиної, сульфгідрильних груп - методом амперометричного титрування за R. Benesch et al. Вміст загального білка у сироватці крові визначали рефрактометричним методом. Кількісний аналіз субпопуляцій лімфоцитів здійснювали методом імунофлюоресценції за допомогою набору «Клоноспектр» відповідно до інструкції Комітету з питань нової медичної техніки МОЗ РФ (від 18 вересня 2000 р.).

Математичну обробку цифрового матеріалу, який отримали при обстеженні хворих та здорових осіб, проводили методом варіаційної статистики [А.І. Гинзбург, 2003]. Для кожного варіаційного ряду розраховували середню арифметичну (М), середнє квадратичне відхилення (у), помилку середньої величини (m). Вірогідність різниці показників середніх величин у групах порівняння оцінювали за допомогою критерію Стьюдента-Фішера (t), відносної величини (р), коефіцієнта лінійної кореляції (r). Статистичну обробку матеріалу проводили на персональному комп'ютері в програмі «Мicrosoft Exel».

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ЇХ ОБГОВОРЕННЯ

Епідеміологічна характеристика єрсиніозу і псевдотуберкульозу в Донецькій області. Аналіз епідемічних спалахів псевдотуберкульозу в Донецькій області показав, що в половині вони припадали на літні місяці, а спорадична захворюваність спостерігалася протягом усього року з підвищенням у вересні-жовтні. Єрсиніоз виявлявся протягом усього року з деяким підвищенням захворюваності у квітні-травні і жовтні-листопаді. При вивченні спалахів псевдотуберкульозу встановлено, що захворілі брали участь у сортуванні овочів, що зберігалися в підвалі, де водилися гризуни, а також уживали в їжу овочеві салати. При спорадичній захворюваності на псевдотуберкульоз виявилося, що 20 % захворілих мали дачні ділянки, зберігали овочі в підвалах, у яких періодично помічали гризунів, 14,2 % осіб привозили овочі із сільської місцевості, інші купували їх на ринку. При вивченні спорадичної захворюваності на єрсиніоз установлено, що в 11,5 % у родинах занедужало майже одночасно 2-3 особи, але в переважній більшості випадків виникали поодинокі захворювання. 41,6 % захворілих на єрсиніоз уживали термічно необроблені овочі тривалого зберігання, 12,8 % - недостатньо термічно оброблене м'ясо (дехто захворів вірогідно через те, що пробував фарш при готуванні м'ясних страв, уживав шаурму, шашлики), 11,6 % указували на наявність гризунів у житлових або підсобних приміщеннях, а 4,7 % доглядали за свинями. Завдяки розслідуванню групового захворювання на єрсиніоз установлено роль забрудненої води як фактора поширення захворювання. Таким чином, проведені дослідження дозволяють припускати, що основним фактором передачі збудника псевдотуберкульозу є контаміновані ним овочі. При єрсиніозі поряд з овочами серед факторів поширення велику питому вагу займає контаміноване м'ясо. Виявлено імовірність поширення збудника єрсиніозу через питну воду, що в Донецькій області зареєстровано вперше.

Характеристика клінічної картини генералізованих форм псевдотуберкульозу і єрсиніозу. Одним з основних завдань дисертаційної роботи було порівняльне вивчення клінічної картини генералізованих форм єрсиніозу й псевдотуберкульозу. З 443 хворих з генералізованою формою псевдотуберкульозу в 394 (88,9 %) констатовано гострий, в 46 (10,4 %) - затяжний і в 3 (0,7 %) - хронічний перебіг. В 6 (1,4 %) осіб захворювання перебігало подібно сепсису, в 35 (7,9 %) спостерігалося жовте забарвлення шкіри й склер («гепатитна форма»). У 86 (19,4 %) хворих діагностовано легкий перебіг, в 250 (56,4 %) - середньої тяжкості і в 107 (24,2 %) - тяжкий. Групу хворих на генералізовану форму єрсиніозу склали 235 пацієнтів зі «змішаною» (94,0 %) і 15 (6,0%) - септичною формами захворювання. В 181 хворого (72,4 %) перебіг хвороби характеризувався як гострий, в 66 (26,4 %) - затяжний, в 3 (1,2 %) - хронічний. Середньої тяжкості перебіг єрсиніозу спостерігався в 161 (64,4 %), тяжкий - у 89 (35,6 %) хворих.

При зіставленні частоти, строків виникнення й ступеня вираження симптомів розглянутих захворювань, що проявляються неспецифічними ознаками загального токсикозу, проступає їх значна подібність. У процесі обстеження хворих майже з однаковою частотою (р > 0,05) у гострому періоді єрсиніозу й псевдотуберкульозу відзначався помірний головний біль (відповідно 76,0 і 81,0 %), гіперемія шкіри обличчя (60,0 і 56,0 %), ін'єкція судин склер (86,0 і 89,2 %), артрити (13,6 і 12,2 %), артралгії (34,0 і 31,6 %), субіктеричність (65,6 і 72,7 %), жовте забарвлення склер і шкіри (7,6 і 9,3 %). Разом з тим, гострий початок захворювання з підвищенням температури тіла вже в першу добу понад 39,0 °С частіше спостерігався при псевдотуберкульозі ніж при єрсиніозі, (69,1 і 13,6 %, р < 0,001), висипання на шкірі в перші дві доби значно частіше виявлялися при псевдотуберкульозі, ніж при єрсиніозі (51,0 і 24,8 %, р < 0,001), у пізніший термін - при єрсиніозі (26,0 і 6,1 %, р < 0,001). Плямистопапульозні висипання значно частіше з'являлися при єрсиніозі (72,0 і 7,7 %, р < 0,001), а дрібнопапульозні (скарлатиноподібні) (78,1 і 13,6 %, р < 0,001) і геморагічні (6,8 і 2,0 %, р < 0,01) - при псевдотуберкульозі. Симптом «каптура» рідше спостерігався при єрсиніозі (41,2 %) і з високою частотою (82,4 %) - при псевдотуберкульозі (р < 0,001). Гастроінтестинальний синдром (нудота, метеоризм, діарея) частіше відзначалися при єрсиніозі (р < 0,001), тоді як апендикулярний синдром - при псевдотуберкульозі (8,8 і 23,9 %, р < 0,05). Зіставлення клінічної картини досліджуваних захворювань дозволяє дійти висновку про те, що на основі виявлених симптомів і даних епідеміологічного анамнезу можна у формі припущення висловлюватися за єрсиніоз або псевдотуберкульоз. Вивчення клінічної картини єрсиніозу й псевдотуберкульозу свідчить про об'єктивні труднощі, що виникають при розпізнаванні цих захворювань.

Помірна міалгія на тлі лихоманки та інших симптомів загального токсикозу виявлена в 23,6 % хворих на єрсиніоз і 62,8 % - на псевдотуберкульоз. Разом з тим, в 27 (10,8 %) хворих на єрсиніоз і 53 (12,0 %) хворих на псевдотуберкульоз захворювання супроводжувалося інтенсивними болями в м'язах, які були одним з головних симптомів захворювання. Переважно болі локалізувалися в м'язах спини і поперековій ділянціі, але 19 (4,3 %) пацієнтам із псевдотуберкульозом вони дошкуляли і у м'язах гомілок та стегон. У зв'язку з цим 19 (4,3 %) хворих не тільки було спрямовано в клініку з діагнозом лептоспіроз, але й з цим діагнозом госпіталізовано.

У 13,2 % хворих на єрсиніоз і 11,1 % - на псевдотуберкульоз на 1-му тижні хвороби в крові виявлено атипові мононуклеари. Найчастіше їх кількість не перевищувала 10 %, але в 22 (8,8 %) хворих на єрсиніоз і 9 (2,0 %) - на псевдотуберкульоз вона досягала 13-12 %.

Різного ступеня вираженості артралгії мали 85 (34,0 %) хворих на генералізовану форму єрсиніозу й 140 (31,6 %) - на псевдотуберкульоз. Болі турбували в гомілковостопних, променевозап'ясткових, колінних, ліктьових суглобах, а також у поперековій ділянці. Вони виникали з перших днів хвороби і були найбільш вираженими протягом першого тижня, а надалі підсилювалися або знову виникали у разі розвитку рецидиву. В 34 (13,6 %) хворих на єрсиніоз і 54 (12,2 %) - на псевдотуберкульоз у гострому періоді хвороби розвинулись артрити. Синдром Рейтера діагностовано в 5 (2,0 %) хворих на єрсиніоз і 7 (1,6 %) - на псевдотуберкульоз, при цьому частіше ураження зазнавали колінні, гомілковостопні, міжфалангові суглоби. В половини хворих на артритну форму спостерігалися тендовагініти. Тривалість артритів склала від 1-го місяця до трьох років.

У 6 (1,4 %) хворих на псевдотуберкульоз і в 15 (6,0 %) - на єрсиніоз захворювання перебігало на кшталт сепсису. У процесі розвитку єрсиніозного сепсису також виникли інші вторинні вогнища інфекції: пневмонія (у 2 хворих), ексудативний плеврит (в 1), міокардит (в 8), менінгіт (в 2), гепатит (в 5), нефрозо-нефрит (в 5). З 15 хворих на єрсиніозний сепсис у 3-х протягом першого тижня хвороби виник токсико-інфекційний шок, в 2 - гостра ниркова недостатність. У 4 хворих захворювання набуло затяжного перебігу і на тлі антибактерійної терапії тривало від 68 до 129 днів. В одному випадку настав летальний кінець (0,4 %).

У процесі обстеження хворих з високою частотою виявляли зміни, що свідчили про порушення функції вегетативної нервової системи. Майже в половини хворих на псевдотуберкульоз і третини - на єрсиніоз відзначалися більш-менш виражені радикулалгії. Спостерігали 9 (3,6 %) хворих на менінгіт, який розвинувся при генералізованому перебігу єрсиніозу, і 3 (0,68 %) хворих на тлі псевдотуберкульозу. В 9 хворих спинномозкова рідина була прозорою, витікала під тиском 220-270 мм вод. ст. Цитоз склав 134-670 у мм3 з явною перевагою нейтрофільних гранулоцитів (60-82 %), а кількість білка склала 550-1100 мг/л. В 3 хворих спинномозкова рідина була дещо мутною, а цитоз досяг 1000-2800 кл/мм3 (89-90 % нейтрофілів).

У процесі обстеження в 77,2 % хворих на генералізовану форму єрсиніозу і 79,9 % - псевдотуберкульозу виявлено збільшення печінки. При цьому субіктеричні склери (білірубінемія не більше 25,0 мкмоль/л) були в 32,0 % хворих на єрсиніоз і 42,7 % - на псевдотуберкульоз, активність сироваткових ферментів здебільшого залишалася нормальною або дещо підвищеною (0,78-1,26 ммоль/(годЧл). Зазначені зміни зберігалися протягом декількох діб, відповідаючи розпалу захворювання, і зникали в процесі дезінтоксикаційної терапії. Разом з тим, у 19 (7,6 %) хворих на генералізовану форму єрсиніозу й 41 (9,3 %) - псевдотуберкульозу відзначено дуже жовті склери і шкіру. При цьому на висоті захворювання концентрація білірубіну в крові досягала 78-120 мкмоль/л. Жовте забарвлення шкіри і склер зберігалося 6-18 діб. Печінка виступала з-під реберної дуги на 2-3 см, збільшену селезінку виявлено в 10,2 % хворих.

Специфічна лабораторна діагностика. Розмаїтість клінічних проявів псевдотуберкульозу та єрсиніозу, а також подібність цих захворювань обумовлюють важливість лабораторного підтвердження діагнозу, результати якого представлені в табл.1.

Таблиця 1. Результати лабораторних досліджень хворих на генералізовані форми спорадичного єрсиніозу і псевдотуберкульозу

Метод

дослідження

Псевдотуберкульоз

Єрсиніоз

Р

n

Число

позитивних

результатів

%

n

Число

позитивних

результатів

%

Гемокультура

148

2

1,4±1,0

218

1

0,5±0,5

>0,05

Копрокультура

148

15

10,1±2,5

218

65

29,8±3,1

<0,001

РКА: у слині

45

33

73,3±6,6

64

46

71,9±5,6

>0,05

калі

45

12

26,7±6,6

64

34

60,9±6,1

<0,001

сечі

45

33

73,3±6,6

64

24

37,5±6,1

<0,001

крові

45

16

35,6±7,1

64

18

28,1±5,6

>0,05

ІФА

100

89

89,0±3,1

-

-

-

РНГА

148

129

87,2±2,8

218

190

87,2±2,3

>0,05

РА

19

16

84,2±8,4

62

50

80,6±5,0

>0,05

Примітка: р - вірогідність розбіжностей між групами обстежених хворих.

У разі єрсиніозу етіологічну роль серовара О3 встановлено в 91,3 % хворих на єрсиніоз, серовара О9 - у 8,7 %, у 8 (3,2 %) пацієнтів виявлено інші серовари Y. еnterocolitica. При псевдотуберкульозі у 97 % хворих виявлено I серовар Y. Pseudotuberculosis, у решти - II серовар.

Мікробіцидна активність нейтрофілів периферичної крові у хворих на генералізовані форми єрсиніозу і псевдотуберкульозу. Обстеження хворих на генералізовані форми псевдотуберкульозу та єрсиніозу включало комплексне вивчення в динаміці функціонального стану мікробіцидної системи нейтрофілів крові. З цією метою одночасно визначали ПЗФ, НСТ-тест, ФАН, ФІ, а також цитохімічно - активність ЛФН, КФН, МП і КБ. Завдяки цьому вперше було отримано цілісне уявлення про зміни фагоцитарної реакції крові при досліджуваних захворюваннях. Уже наприкінці першого тижня хвороби виявлено значне збільшення ФАН (табл. 2). Так, при нормі (47,0±3,2) ум. од. у хворих із середньотяжким перебігом єрсиніозу ФАН значилася на рівні (70,6±4,1) ум. од., при тяжкому перебігові - (79,6±3,6) ум. од.; при псевдотуберкульозі з середньотяжким перебігом - (75,6±4,6) ум. од., тяжким - (76,4±3,4) ум. од , тобто в 1,5 рази перевищувала норму (р<0,001). Ступінь підвищення ФАН не залежав від тяжкості захворювання. Висока активність зберігалася протягом усього захворювання, у тому числі й у реконвалесценції. Активації ФАН відповідало збільшення НСТ-тесту, який був істотно вище норми. При нормі (12,33±1,41) ум. од., НСТ-тест при середньотяжкому перебігові єрсиніозу на 6-7-й день хвороби склав (32,50±1,64) ум. од.; при тяжкому - (36,70±1,74) ум. од.; при тяжкому рецидивному - (41,10±2,1) ум. од. і надалі поступово знижувався, однак перевищував норму до кінця третього тижня при тяжкому перебігу єрсиніозу - (17,60±1,48) ум. од. (р<0,05). Тільки через 7-10 днів після виписки хворих зі стаціонару цей показник приходив до норми й склав у середньому (11,60±1,21) ум. од. Аналогічні зміни Нст-тесту виявлені при генералізованій формі псевдотуберкульозу. Таким чином, при єрсиніозі й псевдотуберкульозі відбувається виражене посилення фагоцитарної активності нейтрофілів протягом усього захворювання, що зберігається перед випискою зі стаціонару. Іншими виявилися зміни показника завершеності фагоцитозу (ПЗФ). Істотно зменшуючись уже до кінця 1-го тижня хвороби, ПЗФ залишався низьким протягом усього терміну перебування хворих у стаціонарі. При нормі (0,79±0,02) ум. од., ПЗФ при генералізованих формах єрсиніозу середньої тяжкості до 6-7 дня хвороби дорівнював (0,62±0,02) ум. од., у періоді реконвалесценції (0,62±0,02) ум. од.; при тяжкому - відповідно (0,54±0,03) і (0,49±0,11) ум. од. (р < 0,001). Аналогічна закономірність у зміні ПЗФ відзначалася при генералізованій формі псевдотуберкульозу. Особливо низький рівень ПЗФ спостерігався у хворих з рецидивним перебігом (р<0,001). Таким чином, при генералізованих формах псевдотуберкульозу та єрсиніозу проступає виражене пригнічення завершення фагоцитозу, тобто здатності нейтрофілів до перетравлення бактерій.

Неповноцінності фази завершення фагоцитозу відповідали зміни, виявлені при цитохімічному визначенні активності внутрішньолейкоцитарних ферментів. Встановлено значне зростання активності ЛФН, КФН, зниження - КБ і МП у нейтрофілах. При цьому ступінь цих змін відбивав тяжкість захворювання, нормалізація відбувалася в міру одужання, але в періоді, що передував рецидиву, активність ферментів була змінена значно більше, ніж у хворих із гладким перебігом захворювання, нормалізація відставала від клінічного одужання.

Так, при псевдотуберкульозі з тяжким перебігом активність ЛФН склала (186,70±3,94) ум. од., при середньотяжкому - (167,80±3,60) ум. од.; при легкому - (109,20±4,02) ум. од., а в періоді реконвалесценції - відповідно (74,40±3,45), (48,30±3,14) і (37,80±3,96) ум. од. (рис. 1). У хворих на генералізовану форму єрсиніозу активність ЛФН у розпалі захворювання при тяжкому перебігові дорівнювала (149,0±4,01), при середньотяжкому - (136,20±3,52) ум. од, а в періоді ранньої реконвалесценції - відповідно (76,40±4,03) і (39,80±3,46) ум. од., істотно перевищуючи норму (р<0,001). Аналогічні зміни виявлено при дослідженні КФН.

Протилежну спрямованість змін показали МП і КБ. За норми (136,4±4,4) ум. од., у розпалі хвороби у хворих з тяжким перебігом псевдотуберкульозу та єрсиніозу рівень КБ склав (75,6±3,6) і (80,1±3,8) ум. од. відповідно (р<0,001); підвищувався в міру одужання, але досяг норми тільки в реконвалесцентів псевдотуберкульозу з легким перебігом (р>0,05).

Активність МП у нейтрофілах у періоді розпалу, за норми (2,12±0,05) ум. од., у групі хворих на псевдотуберкульоз тяжкого перебігу склала (0,62±0,04) ум. од. (р< 0,001), середньої тяжкості - (0,79±0,06) ум. од. (р<0,001), легкого - (1,19±0,14) ум. од. (р<0,001); у хворих на єрсиніоз - (0,79±0,05) ум. од. (р<0,001) - у разі тяжкого перебігу і (0,68±0,04) ум. од. (р<0,001) - при захворюванні середньої тяжкості. Нормалізація активності досліджених ферментів відставала від клінічного одужання, особливо за тяжкого й рецидивного перебігу (р<0,001).

Основні показники обміну білків, клітинного і гуморального імунітету, у хворих на генералізовані форми єрсиніозу і псевдотуберкульозу. У крові хворих на псевдотуберкульоз і єрсиніоз вміст ЦІК у сироватці крові значно перевищував норму при середньотяжкому і тяжкому перебігу захворювання, а його нормалізація в ранню реконвалесценцію відбувалася тільки за умови гладкого перебігу захворювання, проте залишалася високою в пацієнтів, які в подальшому зазнали рецидиву. Установлено, що тяжкому перебігу захворювання відповідає збільшення вмісту середньо - і дрібномолекулярних ЦІК. Так, при нормі 11,7 %, дрібномолекулярні ЦІК відносно всіх ЦІК склали 21,8 % у хворих на єрсиніоз середньотяжкого, 26,4 % - тяжкого і 40,5 % - рецидивного перебігу. При генералізованих формах псевдотуберкульозу на дрібномолекулярні ЦІК у розпалі хвороби припало 27,7 % при середньотяжкому і 31,0 % - при тяжкому перебігові. За норми (18,9±1,8) од. опт. щільн., у хворих на єрсиніоз середньої тяжкості дрібномолекулярні ЦІК у розпалі захворювання склали (96,4±2,5) од. опт. щільн., при тяжкому - (104,2±3,4), у разі рецидиву - (92,0±4,8) (р<0,001). У хворих на псевдотуберкульоз цей показник склав відповідно (116,1±3,8), (146,0±3,1) і (166,4±4,2) од. опт. щільн. (р<0,001).

При середньотяжкому і тяжкому перебігу єрсиніозу й псевдотуберкульозу на висоті захворювання й надалі, протягом усього часу перебування в клініці, виявлено гіпоальбумінемію, збільшення концентрації в- і особливо - г-глобулінів. Виразність диспротеїнемії відповідала тяжкості захворювання, а рецидиви супроводжувалися її посиленням.

У хворих з генералізованою формою псевдотуберкульозу та єрсиніозу виявлено закономірне збільшення в крові концентрації IgА (здебільшого на 3-му тижні хвороби), IgМ - протягом усього терміну захворювання (поза залежністю від тяжкості) і IgG - переважно при середньотяжкому і тяжкому перебігу хвороби. При псевдотуберкульозі середньої тяжкості на 1-му тижні, а за тяжкого перебігу - протягом усього терміну захворювання, а також при єрсиніозі встановлене істотне збільшення вмісту IgЕ, що є важливою ознакою ролі алергійного фактора в їх патогенезі.

Дослідження субпопуляційного складу лімфоцитів крові при обох хворобах виявило однотипну спрямованість змін. У розпалі хвороби кількість СD3+ лімфоцитів при середньотяжкому перебігу єрсиніозу склала (60,8±1,4) %, при тяжкому - (58,4±1,5) %; при псевдотуберкульозі - відповідно (58,4±1,1) % і (56,4±1,2) % р<0,001. Рівень СD4+ клітин при єрсиніозі - (37,2±1,5) %, р<0,001 у хворих із середньотяжким і (36,4±1,4) % р<0,001, з тяжким перебігом захворювання. У хворих на псевдотуберкульоз цей показник склав (38,6±1,6) %, при середньотяжкому і (37,8±1,4) % - у разі тяжкого перебігу (р < 0,001). Кількість СD8+ лімфоцитів у хворих на єрсиніоз дорівнювала (20,1±0,8) %, при середньотяжкому і (19,4±0,7) % - при тяжкому перебігу ( відповідно р<0,05 і < 0,01), а при псевдотуберкульозі - відповідно (20,1±0,6) і (16,6 ±0,8) %, (р<0,01 і < 0,001). У групі хворих з тяжким перебігом псевдотуберкульозу виявлено зниження кількості СD22+ (р<0,001), тоді як у хворих на єрсиніоз і на псевдотуберкульоз середньотяжкого перебігу даний показник не відрізнявся від норми (р>0,05). Імунорегуляторний індекс у всіх групах обстежених був нижче за норму, значніше зниження спостерігалося у разі тяжкого перебігу хвороби (р<0,001). У періоді реконвалесценції цей індекс при обох інфекціях відповідав нормі.

Вільні сульфгідрильні групи, вміст церулоплазміну і перекисне окислення ліпідів у хворих на генералізовану форму єрсиніозу і псевдотуберкульозу. У розпалі захворювання встановлено значне збільшення концентрації МДА, ДК і ПГЕ (табл. 3). Так, при нормі (3,50±0,14) мкмоль /л, вміст МДА за легкого перебігу псевдотуберкульозу склав (4,46±0,21) мкмоль/л (р < 0,001), за середньотяжкого - (10,60±0,51) мкмоль/л (р < 0,001) і тяжкого - (16,40±0,91) мкмоль/л (р < 0,001), змінюючись відповідно тяжкості хвороби (р < 0,001). Рівень ДК при нормі (6,10±0,18) мкмоль/л у хворих з легким перебігом псевдотуберкульозу становив (11,51±0,16), із середньотяжким - (15,80±1,10) мкмоль/л, а в разі тяжкого - (17,40±1,90) мкмоль/л, статистично вірогідно відрізняючись від норми (р<0,001). Показник ПГЕ при легкому перебігу псевдотуберкульозу (5,60±0,60) г/л перевищував показник у контрольній групі (4,06±0,22) (р<0,05), так само як при середньотяжкому (10,80±1,10) і тяжкому перебігу (14,20±1,60) г/л (р<0,001). Аналогічними були зміни ПОЛ при генералізованій формі єрсиніозу.

У розпалі генералізованих форм єрсиніозу й псевдотуберкульозу виявлене зниження активності ферментів системи антиоксидантного захисту (КТ і СОД) . Вміст КТ був істотно зниженим у порівнянні з контрольною групою в розпалі єрсиніозу середньої тяжкості - (286,0±21,0) мг/млН (р<0,001) і тяжкого - (262,0±13,0) мг/млН (р<0,001) , а також при аналогічному перебігу захворювання у хворих на псевдотуберкульоз (відповідно р<0,01 і < 0,001). У реконвалесцентів єрсиніозу середньої тяжкості рівень КТ нормалізувався (р>0,05), а при тяжкому -був нижче (306,0±14,0) мг/млН (р<0,001). У періоді одужання при псевдотуберкульозі нормалізація КТ відбулася при середньотяжкому перебігу (355,0±12,0) мг/млН (р>0,05), при тяжкому - даний показник мав тенденцію до підвищення, однак ще був нижче норми (317,0±12.0) мг/млН (р<0,001). Ступінь зниження рівня КТ відповідав тяжкості єрсиніозу і псевдотуберкульозу. Активність СОД у гострому періоді єрсиніозу була в 1,6 -1,9 разу нижче від норми при середньотяжкому і тяжкому перебігу хвороби (р<0,001). При псевдотуберкульозі в розпалі хвороби рівень СОД за легкого перебігу склав (20,10±1,50) МО/мгHb (р < 0,01), за середньотяжкого - (19,40± 1,10) і тяжкого - (15,40±1,10) МО/мгHb, що також було значно нижче норми (р<0,001). У періоді реконвалесценції активність СОД нормалізувалася у хворих з легким і середньо тяжким перебігом псевдотуберкульозу (р>0,05), в усіх обстежених групах - при єрсиніозі (р>0,05), залишаючись зниженою при тяжкому перебігу псевдотуберкульозу (20,70±1,10) МО/мгHb (р<0,001). Інтегративний показник Ф був знижений у всіх обстежених групах (р<,001). Таким чином, зниження активності каталази й супероксиддисмутази - ферментів, що забезпечують антиоксидантну дію, - вказує на неповноцінність антиоксидантного захисту при псевдотуберкульозі та єрсиніозі. Виявлені зміни дозволяють використати показники, що характеризують зміни ПОЛ й АОЗ, для характеристики ступеня тяжкості хвороби й відновлення гомеостазу в періоді реконвалесценції.

Таблиця 3. Динаміка ПОЛ при генералізованій формі псевдотуберкульозу залежно від періоду й тяжкості захворювання (M±m)

Показник

Норма (здорові)

(n=28)

Хворі на псевдотуберкульоз

Легкий перебіг

Середньої тяжкості перебіг

Тяжкий перебіг

розпал

(n=19)

видужання (n=22)

розпал

(n=88)

видужання

(n=51)

розпал

(n=46)

видужання

(n=51)

МДА, мкмоль/л

3,50±0,14

4,46±0,21

р1*

3,56±0,21

р1?*

10,60±0,51

р1* р2*

4,09±0,36

р1?* р2?*

16,40±0,91

р1* р2*

6,46±0,48

р1*** р2***

ДК, мкмоль/л

6,10±0,18

11,51±0,16

р1*

6,25±0,34

р1?*

15,80±1,10

р1* р2**

6,42±0,29

р1?* р2?*

17,40±1,90

р1* р2?*

7,23±0,36

р1** р2?*

ПГЕ,

г/л

4,06±0,22

5,60±0,60

р1***

4,20±0,31

р1?*

...

Страница:


Подобные документы

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.

© 2000 — 2023, ООО «Олбест» Все права защищены