2. Основний зміст

Об'єкт і методи дослідження. Для вирішення поставлених завдань проведено комплексне клінічне, функціональне, лабораторне, мікробіологічне, рентгенологічне обстеження 120 хворих на НП третьої групи, які знаходились на стаціонарному лікуванні в терапевтичному відділенні клінічної лікарні №2 м. Вінниця. Критеріями включення в дослідження були:

- інформована згода на участь в дослідженні;

- вік - від 18 до 68 років;

- наявність НП третьої групи не менше двох нижченаведених симптомів:

1) кашель, що з'явився вперше;

2) вологі хрипи при аускультації та/або ознаки ущільнення легеневої тканини;

3) частота дихань від 20 до 30 за хвилину;

4) наявність рентгенологічно підтвердженої інфільтрації легеневої тканини не більш ніж в одній частці;

– відсутність антибактеріальної терапії протягом 48 годин до включення у дослідження.

Критеріями виключення з дослідження були:

– хоча б одноразовий курс антибіотика за 48 годин до включення в дослідження;

– вагітність (позитивний тест на вагітність) та жінки, які годують груддю;

– помітне порушення функції нирок (кліренс креатинину <20 мл/хв.);

– наявність в анамнезі захворювань, які можуть негативно вплинуть на перебіг НП (цукровий діабет, онкологічні захворювання, хронічний алкоголізм, наркоманія, СНІД, імунодефіцитні захворювання/стани (в тому числі лікування системними глюкокортикоїдами));

– тютюнопаління;

– наявність первинного ураження бронхолегеневої системи (хронічний бронхіт, хронічне обструктивне захворювання легенів, бронхіальна астма, муковісцидоз, туберкульоз);

– стадія загострення супутніх захворювань.

Обстежено 61 чоловіків (50,8 ± 4,5)%, та 59 жінок (49,2 ± 4,6)%, віком від 18 до 68 років. Хворі були розподілені на дві репрезентативні за віком, статтю, супутньою патологією та значенням показників, що досліджувалися, до лікування групи - основну, яка нарахувала 70 осіб, і контрольну - 50 пацієнтів. У дослідження були включені пацієнти з НП ІІІ групи, в яких запальна інфільтрація рентгенологічно визначалась не більш ніж в одній частці легені. При цьому правобічну локалізацію патологічного процесу було виявлено в 46 хворих (65,7 ± 5,7)% основної групи, лівобічну - в 24 (34,3 ± 5,7)%. У пацієнтів контрольної групи найбільш частою локалізацією ураження була права легеня - 32 випадки (64,0 ± 6,8)%, і рідше ліва - 18 (36,0 ± 6,8)%.

У 47 хворих (67,0 ± 6,6)% основної групи та у 32 (64,0 ± 5,7)% контрольної групи виявлена супутня патологія. В пацієнтів контрольної групи виявлені наступні супутні захворювання: ішемічна хвороба серця - у 8(16,0 ± 5,2)%, гіпертонічна хвороба - у 5 (10,0 ± 4,2)%, метаболічна кардіопатія - у 2 (4,0 ± 2,8)%, хронічний холецистит - у 4 (8 ± 3,8)%, хронічний панкреатит - у 2 (4,0 ± 2,8)%, вегето-судинна дистонія - у 6 (12,0 ± 4,6)%, хронічний гайморит - у 2 (4,0 ± 2,8)%, хронічний пієлонефрит - в 1 (2,0 ± 1,9)%, хронічний гастродуоденіт - у 2 (4,0 ± 2,8)%, ожиріння - в 1 (2,0 ± 1,9)%. У хворих основної групи були наступні супутні захворювання: ішемічна хвороба серця - в 11 (15,7 ± 4,3)%, гіпертонічна хвороба - у 7 (10,0 ± 3,6)%, метаболічна кардіопатія - у 3 (4,3 ± 2,4)%, хронічний холецистит - у 6 (8,6 ± 3,3)%, хронічний панкреатит - у 4 (5,7 ± 2,8)%, вегето-судинна дистонія - у 8 (11,4 ± 3,8)%, хронічний гайморит - у 3 (4,3 ± 2,4)%, хронічний пієлонефрит - в 1 (1,4 ± 1,4)%, хронічний гастродуоденіт - у 4 (5,7 ± 2,8)%, ожиріння - у 2 (2,9 ± 2,0)%. Супутні захворювання були в стадії ремісії.

Пацієнтам, які скаржились на кашель з мокротою, проводили етіологічну діагностику за допомогою мікробіологічного та бактеріоскопічного дослідження мокроти, якщо у мікропрепараті знаходили не менше 25 лейкоцитів та не більше 10 епітеліальних клітин в одному полі зору. При бактеріологічному дослідженні мокроти у 50 хворих основної групи виділили 35 штамів мікроорганізмів: S. pneumoniae - у 24 (48%), H. influenzae - у 10 (20%), M. catarrhalis - у 1 (2%). Усі штами були чутливі до цефатоксиму та кларитроміцину. У 35 пацієнтів контрольної групи було виявлено 22 штами мікроорганізмів: S. pneumoniae - у 14 (40%), H. influenzae - у 6 (18%), M. catarrhalis - у 2 (5%). Усі штами були також чутливі до цефатоксиму та кларитроміцину.

Хворі контрольної групи отримували базисну терапію відповідно до Наказу МОЗ України № 499 від 28.10.2003 р. “Про затвердження інструкцій щодо надання допомоги хворим на туберкульоз і неспецифічні захворювання легенів” та Наказу № 128 МОЗ України від 19.03.2007 р. “Про затвердження клінічних протоколів надання медичної допомоги за спеціальністю “Пульмонологія”. Етіотропне лікування базувалось на застосуванні емпіричної терапії цефалоспоринами 3-го покоління - цефотаксим 1,0 внутрішньом'язово два рази на добу та макролідом кларитроміцином 500 мг два рази на добу протягом семи днів. Поруч з етіотропними препаратами призначався муколітичний засіб - амброксол 30 мг три рази на добу перорально. Пацієнтам основної групи поряд із традиційними методами лікування призначали 2,5% розчин тіотриазоліну 4 мл на добу - три дні внутрішньовенно на 200 мл фізіологічного розчину, потім сім днів внутрішньом'язово.

Оцінку ефективності терапії в основній і контрольній групах здійснювали з урахуванням динаміки клінічної та рентгенологічної картини захворювання, показників ендогенної інтоксикації: лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ) (Островский В. К. и соавт., 1983), гематологічного показника інтоксикації (ГПІ) (Васильев В. С., Комар В. И., 1983), рівня середніх молекулярних поліпептідів (РСМП) (Габриэлян Н. И. и соавт., 1981), сорбційної здатності еритроцитів (СЗЕ) (Тогайбаев А. А. и соавт., 1988), реологічних властивостей мокроти (Philippoff W. et al., 1970), цитологічного дослідження мокроти (Авдеев С. Н. и соавт., 1998), проведених до лікування, а також на 3-ю та 10-у добу перебування хворого в стаціонарі. Вираженість клінічних симптомів НП оцінювалась за допомогою шкали вираженості симптомів у балах до лікування, на 3-ю добу та на 10-у добу перебування в стаціонарі. Визначали прямі медичні витрати на випадок НП та показники вартість-ефективність для лікарських препаратів, що застосовувались для лікування НП.

Клінічну ефективність терапії визначали за результатами аналізу комплексу клініко-лабораторних та рентгенологічних показників пацієнтів. Клінічно ефективним лікування вважали, якщо після завершення дослідження повністю зникали (одужання) або значно зменшувались (покращання) вираженість симптомів та рентгенологічних ознак захворювання.

Отримані в результаті дослідження дані оброблялись за допомогою методів варіаційної статистики з обчисленням за відомими формулами середніх значень, похибок середніх величин (Дяков В. А. та співавт., 1993). Достовірність розбіжностей визначалась через критерій Стьюдента (t) та оцінювалась за допомогою довірчої вірогідності (р). Розбіжності вважались достовірними при р<0,05. Статистична обробка результатів досліджень виконувалась автором на персональному комп'ютері за допомогою статистичного пакету “STATISTICA 5,5” (останній належить ЦНІТ Вінницького національного медичного університету ім. М. І. Пирогова, ліцензійний номер № АХХR910А374605FA).

Результати досліджень та їх обговорення. Доведено, що при пневмоніях, як і при багатьох інших захворюваннях органів дихання (обструктивні захворювання легень, гнійні процеси, туберкульоз), знижується метаболічна функція легень, відбувається накопичення біологічно активних речовин, внаслідок чого розвивається ендогенна інтоксикація (Маленький В. П., Серкова В. К., 1996; Масік Н. П., 1998; Бількевич Н. А., 2002). Типові клінічні ознаки даного синдрому - загальна слабкість, пітливість, підвищення температури тіла, зниження апетиту. Ці прояви спостерігались у переважної більшості пацієнтів обох груп при госпіталізації в стаціонар. Так, до лікування пітливість спостерігалась у 48 пацієнтів (96,0 ± 2,8)% контрольної та в 66 хворих (94,3 ± 2,8)% основної групи. Слабкість та погіршення апетиту відмічено у всіх хворих в обох групах. При госпіталізації температуру тіла більше 39 ⁰С спостерігали у 14 хворих (28,0 ± 6,3)% контрольної та 16 (22,8 ± 5,0)% основної груп, 38,1-39 ⁰С - у 12 осіб (24,0 ± 6,0)% контрольної та 18 (25,7 ± 5,2)% основної, 37-38 ⁰С відмічено в 17 пацієнтів (34,0 ± 6,7)% контрольної групи та в 24 (34,3 ± 5,7)% основної, температура тіла менш ніж 37 ⁰С зареєстрована в 7 осіб (14,0 ± 4,9)% контрольної та у 12 (17,2 ± 4,5)% основної групи. До госпіталізації в стаціонар кашель з виділенням мокроти відмічали 35 осіб (70,0 ± 6,5)% контрольної групи. В основній групі на кашель з мокротою скаржились 50 пацієнтів (71,4 ± 5,4)%.

Аналізуючи результати комплексних клінічних досліджень, можна відзначити, що вже на 3-ю добу лікування спостерігалось покращання загального стану хворих на НП в обох групах, про що свідчило зменшення пітливості, слабкості, поява апетиту. В осіб основної групи, в комплекс лікування яких був включений тіотриазолін, пітливість спостерігалась у 40 пацієнтів (57,0 ± 5,9)%, на 10-у добу вона зникла повністю. В той час у контрольній групі ця скарга зберігалась на 3-ю добу в 38 хворих (76,0 ± 6,0)%, а на 10-у - в 4 осіб (8,0 ± 3,8)%. Відмічалась позитивна динаміка і симптому “слабкість” у хворих на НП в обох групах. В основній групі на 3-ю добу лікування на слабкість скаржились 42 особи (60,0 ± 5,8)%, а в контрольній - 45 (90,0 ± 4,2)%. На 10-у добу даний симптом спостерігався лише в 5 пацієнтів (10,0 ± 4,2)% контрольної групи. В хворих, які додатково отримували тіотриазолін, слабкість була відсутня. На тлі лікування пацієнти обох груп спостерігали покращання апетиту. На 3-ю добу від початку лікування зниження апетиту відмічали 47 хворих (67,0 ± 5,6)% основної та 44 (88,0 ± 4,6)% контрольної. Станом на 10-й день зниження апетиту спостерігалось у 20 пацієнтів (28,0 ± 5,4)% основної групи та в 25 осіб (50,0 ± 7,0)%, які лікувались за схемами базисної терапії. Проведене лікування сприяло суттєвому зниженню чи нормалізації температури тіла в хворих обох груп. Так, після трьох днів лікування температура тіла 39 ⁰С спостерігалась у 6 пацієнтів (12,0 ± 4,6)% контрольної групи, в той час як в осіб основної групи ознак гіпертермії не відмічено. Температура тіла 38,1-39 ⁰С зафіксована лише в 9 хворих (18,0 ± 5,4)% контрольної групи, 37 ⁰С була виявлена в 11 пацієнтів (22,0 ± 5,8)% контрольної та в 39 (56 ± 5,9)% основної груп. На 10-у добу від початку лікування підвищення температури тіла до 38,1-39 ⁰С не відмічали хворі обох груп. Температура тіла 37-38 ⁰С зафіксована в 5 пацієнтів (10,0 ± 4,2)% контрольної групи, в основній - така температура у хворих не спостерігалась. Зниження температури тіла до норми було відмічено в 45 пацієнтів (90,0 ± 4,2)% контрольної групи та у всіх осіб основної. Кашель з мокротою на 3-ю добу лікування відмічали 39 хворих (55,0 ± 5,9)% основної групи та 28 (58,0 ± 6,9)% контрольної, на 10-у добу дану скаргу мали 21 особа (42,0 ± 5,8)% основної та 24 пацієнта (48,0 ± 7,0)% контрольної групи.

У хворих основної та контрольної груп до лікування було виявлено значний рівень ендогенної інтоксикації, про що свідчило вірогідне підвищення показників ЛІІ, ГПІ, РСМП, СЗЕ (р<0,001) порівняно з нормативними показниками практично здорових осіб.

Позитивна динаміка клінічного перебігу НП у хворих супроводжувалась зниженням інтенсивності ендогенної інтоксикації. Так, у групі пацієнтів, які отримували базисну терапію, лейкоцитарний індекс інтоксикації мав тенденцію до збільшення - на 3-ю добу лікування він збільшився на (11,3 ± 4,5)% (р>0,05) порівняно з початковим рівнем, і лише на 10-у добу терапії відбувалось зменшення цього показника. Він був достовірно меншим по відношенню до вихідних даних на (14,2 ± 4,9)% (р<0,05), але при цьому залишався вище норми. В групі хворих на НП, які додатково отримували тіотриазолін, відбувалась позитивна та статистично достовірна динаміка зменшення ЛІІ. Цей показник на 3-ю добу лікування був нижчим по відношенню до вихідного показника на (40,4 ± 5,8)%, а на 10-у добу на (70,8 ± 5,4)%. Зменшення ЛІІ в осіб основної групи було достовірним як на 3-ю, так і на 10-у добу лікування (р<0,001) проти початкового рівня та аналогічного показника контрольної групи. Подібна картина спостерігалась при дослідженні динаміки гематологічного індексу інтоксикації в обох групах пацієнтів на НП. У контрольній групі даний показник на 3-ю добу лікування збільшився на (13,6 ± 4,8)% (р>0,05) проти початкових значень, на 10-у добу зменшився на (20,3 ± 5,7)% (р<0,01) по відношенню до вихідного рівня, але був вище норми. В основній групі хворих на НП відмічалось достовірне зниження ГПІ на 3-ю добу - на (42,3 ± 5,9)%, на 10-у добу від початку терапії - на (77,0 ± 5,0)% порівняно з початковим значенням. Динаміка ГПІ в пацієнтів на НП, яким додатково призначали тіотриазолін, за період лікування була більш показовою та позитивно спрямованою: зменшення даних цього показника було достовірним як на 3-ю, так і на 10-у добу від початку лікування (р<0,001) порівняно з вихідним рівнем та аналогічним значенням ГПІ контрольної групи.

Позитивні зміни рівня молекул середньої маси відмічались під впливом лікування в пацієнтів на НП в обох групах. У хворих на НП, які отримували базисну терапію, на 3-ю добу лікування рівень середніх молекулярних пептидів при довжині хвилі 254 нм (РСМП₂₅₄) мав тенденцію до підвищення на (9,0 ± 4,0)% (р>0,05) порівняно з початковим значенням. Лише на 10-у добу спостерігалось достовірне зниження рівня поліпептидів по відношенню до вихідного показника на (26,1 ± 6,2)% (р<0,001). В основній групі на 3-ю добу лікування відзначалось зниження РСМП₂₅₄ на (34,9 ± 5,7)%, а на 10-у добу - на (53,5 ± 5,9)% проти початкових даних. Динаміка зменшення РСМП₂₅₄ в осіб основної групи була статистично достовірною як на 3-ю, так і 10-у добу від початку лікування (р<0,001) порівняно з вихідним значенням та аналогічними показниками контрольної групи. В хворих на НП під впливом лікування була подібна динаміка, притаманна для рівня середніх молекулярних пептидів при довжині хвилі 280 нм (РСМП₂₈₀). У контрольній групі на 3-ю добу РСМП₂₈₀ збільшився по відношенню до вихідного показника на (17,3 ± 5,3)% (р>0,05), а на 10-у добу від початку лікування мало місце достовірне зниження рівня поліпептидів на (16,0 ± 5,2)% (р<0,01) проти початкового рівня. Більш показовою й достовірною була динаміка РСМП₂₈₀ у хворих на НП, яким додатково призначили тіотриазолін. Цей показник зменшився на 3-ю добу на (38,0 ± 5,8)%, на 10-у добу на - (48,0 ± 5,9)% проти вихідних значень, та був статистично достовірним (р<0,001) порівняно даними початкового рівня та відповідними показниками контрольної групи.

Динаміка показників сорбційної здатності еритроцитів у хворих обох груп була позитивною. В групі хворих, які лікувались стандартно, рівень СЗЕ на 3-ю добу лікування залишався високим, збільшившись на (9,0 ± 4,0)% (р<0,05) по відношенню до вихідних даних. На 10-у добу відбувалось достовірне зменшення даного показника по відношенню до початкового рівня на (16,2 ± 5,2)% (р<0,001). В осіб, які лікувались комплексно із включенням тіотриазоліну, динаміка рівня СЗЕ була дещо іншою. На 3-ю добу від початку лікування цей показник знижувався на (33,0 ± 5,6)%, на 10-у добу перебування в стаціонарі відбувалась нормалізація показника СЗЕ. Він зменшився по відношенню до початкового рівня на (44,9 ± 5,9)%. Зменшення показників СЗЕ у пацієнтів, які лікувались комплексно із включенням тіотриазоліну, було достовірним на 3-ю та 10-у добу від початку лікування (р<0,001) порівняно з даними вихідного рівня та аналогічними показниками контрольної групи. Важливо зазначити, що у хворих на НП основної групи на 10-у добу лікування показники ЛІІ, ГПІ, РСМП₂₅₄, РСМП₂₈₀, СЗЕ вірогідно не відрізнялись від відповідних показників норми (р>0,05).

Представлені вище дані близькі до результатів досліджень науковців, які вивчали ендогенну інтоксикацію при різних за етіологією патологічних станах. Тереховський А. І. (2003), відмічає, що при експериментальній опіковій хворобі в щурів застосування тіотриазоліну призводить до зменшення РМСП та ЛІІ вже на 3-ю добу, хоча в контрольній групі відбувалось навпаки збільшення даних показників, що розглядають як одну із характеристик ендогенної інтоксикації. В роботі Сенюти Л. Н. (2005) відмічено, що застосування тіотриазоліну в комплексній терапії ускладненої пневмонії в новонароджених сприяє позитивній клінічній динаміці, призводить до більш швидкого покращання стану пацієнта, зменшення тривалості токсикозу, лихоманки, ефективно запобігає розвитку енергетичного дефіциту клітин, зокрема еритроцитів, збільшує їх сорбційні та метаболічні детоксикаційні можливості.

Таким чином, під впливом комплексної терапії із включенням тіотриазоліну мало місце більш швидке зниження показників ендогенної інтоксикації в хворих на НП основної групи вже на 3-ю добу лікування. При цьому суттєво зменшились ЛІІ, ГПІ, РСМП, СЗЕ. На нашу думку, це відбувається завдяки стабілізації клітинних мембран у вогнищі запальної інфільтрації в легенях, покращанню роботи органів природної детоксикації та екскреції під впливом тіотриазоліну. Тіотриазолін чинить потужний індукуючий ефект на систему біохімічної детоксикації печінки, посилює детоксикуючу функцію нирок, збільшуючи кліренс ендогенних токсинів, пригнічує процеси катаболізму та протеолізу (зменшення вмісту РСМП у сироватці крові). Це підтверджує, що тіотриазолін має дезінтоксикаційні властивості. Зменшення рівня токсичних речовин сприяє процесу відновлення зв'язування молекул альбуміну з медичними препаратами та в подальшому - покращанню результатів лікування. Додаткове призначення тіотриазоліну дозволяє достовірно зменшити рівень ендогенної інтоксикації, що позитивно впливає на перебіг запального процесу в легенях та сприяє скороченню строків усунення клінічних проявів хвороби.

Доведено, що швидкість руху слизу залежить від реологічних властивостей бронхіального секрету. Вважають, що відхилення показників в'язкості та адгезії як у бік збільшення, так і зменшення, призводить до значного уповільнення мукоциліарного транспорту, що є однією з причин зниження показників зовнішнього дихання та порушення газообміну, внаслідок чого патологічний процес в легенях може перебігати торпідно (Пюшель Е., Самусь П., 1980; Страшинина О. А., 1984; Маринин В. Ф. и соавт., 1998). Це потребує проведення активних лікувальних заходів. Має значення характер мокроти, оскільки гнійна мокрота є більш в'язкою та менш еластичною, ніж слизова мокрота. До початку лікування у хворих на НП, які скаржились на кашель з мокротою, визначали її реологічні властивості (в'язкість та адгезію). У пацієнтів контрольної групи в'язкість мокроти склала (26,10 ± 1,16) Н х с/м², адгезія - (31,70 ± 1,31) Н/м². В осіб основної групи в'язкість мокроти становила (25,50 ± 1,17) Н х с/м², а показник адгезії - (30,60 ± 0,91) Н/м². Протягом лікування відмічались зміни і з боку реологічних властивостей мокроти. Так, станом на 3-ю добу лікування рівень в'язкості мокроти в пацієнтів, які отримували базисну терапію, знизився на (14,2 ± 4,9)% (р<0,05), а в осіб контрольної групи - на (19,2 ± 4,7)% (р<0,01) проти початкових даних. На 10-у добу спостереження мало місце зменшення в'язкості мокроти в хворих контрольної групи на (19,9 ± 5,6)% (р<0,01), а основної - на (20,0 ± 4,8)% (р<0,001) проти вихідних значень. У хворих на НП обох груп відмічалась позитивна динаміка зменшення рівня в'язкості мокроти за період лікування, але значення цього показника в основній та контрольній групах статистично не відрізнялись (р>0,05). Позитивні зміни під впливом лікування відмічали і з боку показника адгезії мокроти у пацієнтів обох груп. На 3-ю добу перебування в стаціонарі рівень адгезії у хворих, які отримували базисну терапію, зменшився на (8,8 ± 4,0)% проти початкових значень, але ці зміни були недостовірними (р>0,05). В групі пацієнтів, яким додатково призначався тіотриазолін, спостерігалась теж позитивна, але достовірна динаміка зниження даного показника, він був на (9,8 ± 3,6)% нижчим від вихідних значень. Станом на 10-у добу від початку лікування у хворих контрольної групи рівень адгезії мокроти зменшився на (24,0 ± 6,0)%, а в основній на (25,8 ± 5,2)% проти вихідних значень. В обох групах пацієнтів на НП на 10-у добу спостереження відбувалась позитивно спрямована та статистично достовірна (р<0,001) порівняно з початковими даними динаміка зниження показника адгезії мокроти. Слід зазначити, що у хворих на НП обох груп відбувалась позитивна динаміка зниження рівня адгезії мокроти протягом всього курсу лікування. Значення цього показника в основній та в контрольній групах статистично не відрізнялись (р>0,05).

Незалежно від схеми, яка застосовувалась при лікуванні хворих на НП, мав місце перерозподіл клітинного складу мокроти.

На тлі комплексної терапії в комбінації з тіотриазоліном у пацієнтів основної групи при цитологічному дослідженні мокроти на 3-ю добу лікування виявлено зниження кількості сегментоядерних нейтрофілів у 1,47 раза (р<0,001) порівняно з показником до лікування. В контрольній групі цей показник зменшився в 1,14 раза проти початкових даних, але це зниження було недостовірним (р>0,05). Кількість нейтрофілів у мокроті в хворих на НП, які додатково отримували тіотриазолін, була достовірно нижче аналогічного показника контрольної групи (р<0,05) вже на 3-ю добу лікування. На 10-у добу при цитологічному дослідженні мокроти у пацієнтів основної групи виявлено достовірне зниження вмісту сегментоядерних нейтрофілів у 2,49 раза проти початкового рівня (р<0,001). У хворих на НП, які лікувалися за схемою базисної терапії, на цей період також відбувалось зниження кількості нейтрофілів у мокроті, але в меншому ступені. Даний показник у 1,38 раза став нижче вихідного рівня (р<0,001). На 10-у добу лікування під впливом комплексної терапії в комбінації з тіотриазоліном кількість сегментоядерних нейтрофілів у мокроті в осіб основної групи було достовірно нижчим порівняно з відповідним показником контрольної групи (р<0,001).

За період лікування змінювався вміст епітеліоцитів у мокроті в пацієнтів на НП в обох групах. В осіб контрольної групи на 3-ю добу терапії спостерігалось збільшення епітеліоцитів у мокроті в 1,39 раза проти початкових значень, але це збільшення не було достовірним (р>0,05). У пацієнтів основної групи станом на 3-ю добу лікування відмічалось достовірне збільшення кількості епітеліоцитів у 2,37 раза порівняно з вихідним рівнем (р<0,001). Даний показник достовірно перевищив аналогічний показник контрольної групи (р<0,001). У хворих контрольної групи при цитологічному дослідженні мокроти на 10-у добу від початку лікування виявлено подальше збільшення епітеліоцитів у 1,78 раза (р<0,001) проти початкових значень. В осіб основної групи після десятиденної комплексної терапії в комбінації з тіотриазоліном цей показник зріс у 4,17 раза (р<0,001) проти вихідного рівня та статистично достовірно не відрізнявся від відповідного показника контрольної групи (р<0,001). На тлі проведеної терапії в мокроті хворих на НП відбувались зміни і в кількості альвеолярних макрофагів. Станом на 3-ю добу від початку лікування в осіб контрольної групи відбувалось достовірне (р<0,001) збільшення даного показника в 1,97 раза проти початкових значень, а в пацієнтів основної групи - в 3,87 раза, що було достовірним (р<0,001) порівняно з вихідним рівнем та відповідним показником контрольної групи. Під кінець лікування в мокроті пацієнтів контрольної групи спостерігалось збільшення кількості альвеолярних макрофагів у 3,68 раза (р<0,001) проти початкових даних, в той час як у хворих основної групи даний показник майже в 5,84 раза (р<0,001) перевищував аналогічний показник до лікування. Збільшення кількості альвеолярних макрофагів в мокроті в пацієнтів на НП, які отримували комплексну терапію із застосуванням тіотриазоліну, було статистично достовірним (р<0,001) проти аналогічного показника контрольної групи. Перерозподіл клітинного складу мокроти був більш виражений у хворих основної групи на тлі комплексної терапії в комбінації з тіотриазоліном, а саме: відбувалось статистично значиме зменшення кількості нейтрофілів, збільшення епітеліоцитів, альвеолярних макрофагів. Ці зміни спостерігались вже на 3-ю добу лікування. Наведені вище дані дають змогу стверджувати, що застосування тіотриазоліну при комплексному лікуванні хворих на НП сприяє більш швидкому покращанню цитограми мокроти, що є критерієм регресу захворювання. Це відбувається, на нашу думку, завдяки властивостям тіотриазоліну покращувати репаративні процеси та його протизапальним та імуномодулюючим ефектам.

Одним із важливих критеріїв ефективності лікування є позитивна рентгенологічна динаміка. Контрольна рентгенографія легень проводилась після покращання даних об'єктивного обстеження легень - зникнення притуплення перкуторного звуку та хрипів над ділянкою запальної інфільтрації. При проведенні даного обстеження виявляли позитивну динаміку в хворих обох груп. Залишкові рентгенологічні зміни після перенесеної пневмонії виявлені в 20 хворих (28,0 ± 3,4)% основної групи та в 20 осіб (40,0 ± 4,9)% контрольної. Серед них: у 6 пацієнтів (12,0 ± 4,6)% контрольної групи та у 6 (8,0 ± 3,2)% основної спостерігалися міжчасткові й плевродіафрагмальні злуки, в 5 (10,0 ± 4,2)% контрольної та в 6 осіб (8,0 ± 3,2)% основної - післяпневмонічний фіброз.

Клінічно ефективним лікування було у пацієнтів обох груп: одужання спостерігалось у 50 осіб (72,0 ± 3,4)% основної групи та у 30 (60,0 ± 4,9)% контрольної групи, покращання - в 20 хворих (28,0 ± 3,4)% основної групи та в 20 осіб (40,0 ± 4,9)% контрольної. Аналіз динаміки результатів клініко-лабораторних та рентгенологічних досліджень свідчить, що у хворих основної групи проведене лікування сприяло досягненню більш високих позитивних результатів (р<0,05).

Стаціонарне лікування пацієнтів на НП, які отримували базисну терапію, продовжувалось у середньому (14,10 ± 0,48) дні. Хворі, яким призначали комплексне лікування із застосуванням тіотриазоліну, перебували в терапевтичному відділенні в середньому (10,90 ± 0,32) дні. Це свідчить про те, що застосування тіотриазоліну сприяє підвищенню ефективності комплексного лікування хворих на НП - збільшенню темпів регресії запального процесу, скороченню термінів стаціонарного лікування в середньому на (3,20 ± 0,16) ліжко-дні (р<0,001).

Економічну ефективність лікування НП ми оцінювали, визначивши прямі медичні витрати на лікування НП та інтегральний показник вартість-ефективність, який найчастіше застосовується в клінічних дослідженнях. Було встановлено, що прямі медичні витрати на випадок НП були найвищими в групі порівняння - (888,70 ± 23,10) грн. проти (765,80 ± 15,90) грн. у пацієнтів, які додатково отримували тіотриазолін, та перевищували подібний показник основної групи в 1,16 раза (р<0,01). Аналіз структури витрат одного випадку НП показав, що в групі порівняння збільшення загальної вартості захворювання пов'язано з високою вартістю перебування в стаціонарі, яка склала (70,79 ± 5,40)% від загальної вартості НП і перевищувала подібний показник основної групи в 1,29 раза (р<0,001). В групі пацієнтів, які додатково отримували тіотриазолін, показник вартість-ефективність склав (10,94 ± 0,23) грн. і був нижчим (р<0,001) ніж відповідний показник (17,77 ± 0,46) грн. групи порівняння. Це свідчить про значну клінічну та економічну ефективність лікування в основній групі, яка пов'язана з додатковим призначенням у комплекс лікувальних заходів метаболічного препарату тіотриазолін. Застосування тіотриазоліну сприяло підвищенню ефективності лікування хворих на НП з проявами ендогенної інтоксикації, прискоренню темпів регресії запального процесу, скороченню термінів стаціонарного лікування.

Висновки

У дисертації узагальнені теоретичні та практичні дані, які свідчать про доцільність застосування тіотриазоліну в комплексному лікуванні хворих на негоспітальну пневмонію з проявами ендогенної інтоксикації.

1. Аналіз динаміки результатів клініко-лабораторних та рентгенологічних досліджень свідчить про вищу клінічну ефективність комплексного лікування хворих на негоспітальну пневмонію із додатковим застосуванням тіотриазоліну в співставленні з результатами базисної терапії (р<0,05): одужання спостерігалось у 50 осіб (72,0 ± 3,4)% основної групи та у 30 (60,0 ± 4,9)% контрольної групи, покращання - в 20 хворих (28,0 ± 3,4)% основної групи та в 20 осіб (40,0 ± 4,9)% контрольної.