Окиснювально-антиоксидантний гомеостаз та можливості його корекції у дітей з вегетативними дисфункціями

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Вегетативні дисфункції є дуже поширеною патологією у дітей та відіграють провідну роль у розвитку серцево-судинних захворювань. За даними вітчизняних вчених (В.Г. Майданник, 1999; Л.В.Квашніна, Ю.А. Маковкіна, 2003) на вегетативні дисфункції страждають 20% дітей із загальної популяції. Згідно з даними А.М. Вейна та співавт. (1998), Г.С. Сенаторової та Х.Н. Какабадзе (2008), вегетативні порушення серед хворих із неінфекційною патологією зустрічаються у 25- 90% випадків.

Незважаючи на значну кількість публікацій, питання патогенезу вегетативних дисфункцій у дітей залишається до кінця не з'ясованим. Заслуговують уваги роботи, які доводять, що метаболічні порушення при вегетативних дисфункціях є преморбідним фоном для формування захворювань, в основі яких лежить патологія цитомембран (Ю.Г. Антипкін та співавт., 1996). Визнаним є факт, що вирішальну роль у розвитку мембранної патології відіграє пероксидне окиснення ліпідів (Ю.А. Владимиров, А.И. Арчаков, 1972; А.А. Болдырев, 1990). Доведено, що порушення процесів ліпопероксидації у біомембранах є однією з провідних ланок патогенезу для таких захворювань, як атеросклероз, ішемічна хвороба серця, гіпертонічна хвороба, патологія ШКТ (С.Н. Поливода, А.А. Черепок, 2004; О.В. Кожухар, М.В. Хайтович, 2006; Т.О. Крючко, І.М. Несіна, 2007). Останніми роками спостерігається «помолодшання» серцево-судинної патології (О.П. Волосовець, С.П. Кривопустов, Т.С. Мороз, 2009; М.М. Коренєв та співавт., 2009). Зростає поширеність первинної артеріальної гіпертензії серед школярів (В.Г.Майданник та співавт., 2007). Витоки цих захворювань закладаються в ранньому дитинстві, початком їх є вегетативні порушення.

Проте наведені в літературі дані носять фрагментарний характер. Не визначена роль процесів ліпопероксидації у ґенезі вегетативних дисфункцій у дітей. Терапія даного захворювання є дуже складною проблемою, оскільки використання вегетотропних засобів часто не дає позитивного результату і діти з вегетативними дисфункціями потребують багаторазового стаціонарного лікування. Не розроблені показання для призначення антиоксидантів у комплексній терапії вегетативних дисфункцій у дітей.

Все вищенаведене зумовило своєчасність та актуальність дослідження процесів вільнорадикального пероксидного окиснення ліпідів у дітей з вегетативними дисфункціями та динаміки цих змін при застосуванні антиоксидантів, що дозволить підвищити ефективність лікування захворювання.

Мета дослідження. Удосконалити лікування вегетативних дисфункцій у дітей на основі встановлення особливостей стану цитомембран і процесів ліпопероксидації та розробки методів їх корекції.

Завдання дослідження.

1. Оцінити стан цитомембран й активність процесів пероксидного окиснення ліпідів у дітей залежно від клінічної форми вегетативних дисфункцій.

2. Визначити стан системи антиоксидантного захисту у дітей з вегетативними дисфункціями.

3. Розробити методи корекції порушень процесів вільнорадикального пероксидного окиснення ліпідів у дітей з вегетативними дисфункціями та оцінити їх ефективність.

1. Матеріали та методи дослідження

Для досягнення поставленої мети обстежено 141 дитину віком від 6 до 16 років з різними клінічними формами вегетативних дисфункцій, які перебували на лікуванні у Київському міському центрі діагностики і лікування вегетативних дисфункцій у дітей на базі ДКЛ №6 у період із січня 1999 року до квітня 2001 року. До контрольної групи увійшло 20 дітей відповідного віку без клінічних проявів вегетативних дисфункцій.

Вихідний вегетативний тонус та вегетативну реактивність оцінювали за допомогою кардіоінтервалографії (В.Г. Майданник та співавт., 2003).

Електроенцефалографію виконували на електроенцефалографі фірми «Schwarzer-ED-14» із заплющеними очима за спеціальною програмою з реєстрацією біопотенціалів мозку в лобній, тім'яній, скроневій і потиличній ділянках, визначаючи особливості біоритміки головного мозку.

Криві реоенцефалограм реєстрували на електрокардіографі 6-NEK-4 (Німеччина) за допомогою чотириканальної вітчизняної реографічної приставки 4РГ-2М за звичайною методикою (Х.Х. Яруллін, 1983).

Для уточнення діагнозу захворювання і встановлення наявності супутніх хвороб використовували сонографію органів черевної порожнини та нирок, щитоподібної залози (на апараті «Hitachi IS 2400»).

Стан процесів ліпопероксидації визначали за результатами дослідження жирнокислотного спектра еритроцитарних мембран, плазми крові та поту методом газової хроматографії на газовому хроматографі «Цвет» в в лабораторії газово-рідинної хроматографії (керівник Т.С.Брюзгіна), науково-дослідного лабораторного центру Національного медичного університету імені О.О. Богомольця (НДЛЦ) за відомою методикою (Е.Р. Заец, 2007). Активність процесів вільнорадикального окиснення та стан антиоксидантного захисту досліджували методом біохемілюмінісценції на апараті ХЛМНЦ-01 у лабораторії імунології НДЛЦ. Продукти ліпопероксидації визначали за виходом малонового діальдегіду в результаті неіндукованої та НАДФ*Н-залежної (індукованої) реакцій (Ю.А.Владимиров, А.И. Арчаков, 1972) у лабораторії біохімії НДЛЦ (керівник Н.М. Юрженко).

Рівень трансферину, церулоплазміну, комплексів оксиду азоту з гемоглобіном (NO-Hb) визначали методом електронного парамагнітного резонансу (ЕПР) у відділі біофізики канцерогенезу (керівник - професор Сидорик Є.П.) Інституту експериментальної патології, онкології та радіобіології імені Р.Є. Кавецького НАН України. Одержані зразки крові досліджували на спектрометрі ЕПР РЕ-1307 в режимі низькотемпературної стабілізації. Для визначення рівня NO-Hb реєстрували спектри ЕПР з фактором спектроскопічного розщеплення g1=2,07, g2=2,07, gсереднє=2,07 з триплетним розщепленням при gсереднє для оцінки рівня ЕПР церулоплазміну g=2,05, трансферину g=4,25. Внутрішнім стандартом служив спектр кристалу рубіну. Розраховували індекс фероксидазної активності як відношення трансферин/церулоплазмін.

Для обробки результатів обстежень застосовували метод варіаційної статистики з вираховуванням частотних характеристик ознак, середньої статистичної (Х), середньоквадратичного відхилення (S), похибки середніх (mx) та відносних величин (mp). Критерії порівняння використовували з урахуванням форми розподілення параметрів варіаційних рядів. Оцінку достовірності різниці проводили за параметричним t-критерієм Стьюдента, а також на підставі методу розподілення різниці відносних частот. Різницю вважали достовірною, якщо вірогідність (p) помилкового прийняття гіпотези про відсутність суттєвої різниці не перевищувала 0,05. Також проводили кореляційний аналіз результатів дослідження. Статистичну обробку отриманих результатів проводили за допомогою програми Excel-2003 та спеціального математичного пакету статистичного аналізу SPSS 12,0 на комп'ютері типу Intel Pentium III 1200.

2. Результати дослідження та їх обговорення

При госпіталізації до стаціонару в усіх хворих відмічалася ціла низка різноманітних скарг, які стосувалися одночасно декількох систем. Найчастішими були скарги на головний біль: без певної локалізації - у 67,38% хворих, біль певної локалізації - 22,69% випадків. На запаморочення скаржилися 73,05% хворих. Частими були скарги на слабкість, підвищену втомлюваність - у 44,68% дітей, біль у ділянці серця _ 58,87%. Досить часто хворі скаржились на біль у животі - 57,45%, нудоту - 51,77% та блювання - 21,99% пацієнтів.

Запаморочення зустрічалося у 50,35% пацієнтів, втрата свідомості - у 19,86% випадків. На «закачування» в транспорті скаржилися 9,93% дітей. Відчуття «тремтіння», що супроводжувало симпато-адреналові кризи, відмічали 7,8% пацієнтів.

Більшість з обстежених хворих народилася від ускладненої вагітності. Гестоз ранніх строків вагітності спостерігався у кожної п'ятої дитини, пізній гестоз - у 18,44%, при цьому у 14,18% хворих в анамнезі було поєднання цих патологічних станів. Загроза переривання вагітності на різних строках відмічена у 14,18% випадку. У 9,93% дітей було діагностовано асфіксію різного ступеня тяжкості, у 7,8% дітей було виявлено гіпоксичну енцефалопатію.

При аналізі сімейного анамнезу було з'ясовано, що майже у половини дітей наявна обтяженість анамнезу гіпертонічною хворобою, у 16,31% - виразковою хворобою, дещо менше (6,38%) - ішемічною хворобою серця.

Враховуючи комплексні дані клінічних та інструментальних обстежень, діти були розподілені на дві групи. До першої групи увійшли хворі з перманентною вегетативною дисфункцією (ПерВД) - 89 дітей (63,12%), серед них хлопчиків - 60,63% та дівчаток - 39,37%. Хворі цієї групи скаржилися на біль у ділянці серця, головний біль, слабість, швидку втомлюваність, серцебиття, задишку при незначному навантаженні. Об'єктивно: лабільність артеріального тиску із схильністю до гіпотензії - у 21,99%, у 6,38% хворих виявлено вегето-судинну дисфункцію за гіпертензивним типом, на ЕКГ реєструвалися порушення ритму, процесів реполяризації та провідності. У цій групі домінували скарги на головний біль, як правило - певної локалізації, запаморочення, закачування у транспорті, метеозалежність. Також для цієї групи були характерні зміни на реоенцефалограмі - гіпотензія чи гіпертензія мозкової гемодинаміки, порушення венозного відтоку.

До другої групи були віднесені діти з вегетативними пароксизмами (ПВН) - 52 дитини (44,88%). Майже дві третини (71%) серед хворих із цією клінічною формою становили дівчатка. Кризи симпато-адреналового типу зустрічалися у 16,31% серед всіх обстежених хворих, ваго-інсулярного - у 20,57% хворих.

Майже в усіх обстежених хворих із вегетативними дисфункціями були супутні хронічні захворювання в стадії ремісії - травного каналу (дискінезія жовчовивідних шляхів у 50,35%, рідше - хронічний холецистохолангіт у 48,94%, реактивний панкреатит у 26,24%), ЛОР-органів (хронічний компенсований тонзиліт у 63,12%).

За даними ЕКГ у 95,88% обстежених діагностовано функціональні зміни з боку серця, як результат порушення нейрогуморальної регуляції, а саме: синусову аритмію зареєстровано у 20,4%, синусову брадіаритмію - у 32,64%, синусову тахіаритмію - у 12,24% хворих. При проведенні ЕХО-кардіографії у 8,16% дітей виявлено ПМК I ступеня, гемодинамічно незначимий, та у 2,04% - гемодинамічно значимий ПМК II ступеня.

За результатами КІГ було встановлено, що ваготонія як характеристика вихідного вегетативного тонусу відмічалася у 16,32% дітей, амфотонія - у 55,08%, а симпатикотонія - у 28,6%. Переважав гіперсимпатикотонічний тип вегетативної реактивністі (ВР) у 57,12% хворих, нормотонічний тип ВР - у 28,6%, тоді як асимпатикотонічна ВР відмічалася у 14,28% хворих.

При аналізі ЕЕГ виявлено наявність епіактивності у 18,36% хворих, ірритаційні зміни у долях мозку - у 4,08%; зниження порогу судомної готовності, діенцефальна дисфункція та ірритація стовбура мозку також відмічалися у 4,08% дітей. У 6,12% випадків зареєстровано дифузну дезорганізацію біоритмики головного мозку. Зміни даного характеру спостерігалися, головним чином, у дітей з ПВН.

Превалювали нормотонічний тип та стабільний характер РЕГ - 82,32% випадків, у 5,88% пацієнтів реєструвався гіпертонічний та в 11,76% - гіпотонічний тип РЕГ. Пульсове кровонаповнення у басейні внутрішньої сонної артерії у більшості випадків (70,56%) було нормальним. Знижене кровонаповнення реєструвалося у 17,64% дітей, підвищене - у 11,76%. Тонус артерій у переважної більшості дітей (64,68%) був нормальним. Асиметрія кровонаповнення півкуль головного мозку понад 20% відмічалася у 17,64% випадків. Треба зазначити, що наявні зміни були здебільшого характерні для дітей з ПВН. Згідно з отриманими даними в усіх біологічних субстратах, зокрема у поті, в обох групах хворих відмічалося значне переважання насичених жирних кислот над ненасиченими. Достовірне зниження показників відмічено для певних ПНЖК: лінолевої (С18:2) - (8,13±0,06)% у хворих з ПерВД та (8,55±0,15)% у дітей з ПВН, порівняно з контролем (10,10,5)% (р<0,01); а також майже в два рази: арахідонової кислоти (С20:4) - (2,98±0,05)% у хворих з ПерВД та (2,54±0,14)% у дітей з ПВН, порівняно з контрольним значенням (4,80,8)% (р<0,05). Таке суттєве зниження останньої ЖК свідчить про активацію процесів пероксидації та узгоджується з літературними даними (Г.Б. Афоніна, Л.А. Куюн, 2000).

При цьому у поті хворих виявлена ліноленова (С18:3) ЖК, на відміну від групи контролю, де ця кислота визначалася у слідових концентраціях. У пацієнтів з пароксизмальною формою захворювання вміст ліноленової кислоти у поті був майже вдвічі вищий, ніж у хворих з перманентною формою захворювання, ця відмінність є достовірною (р<0,05). Наші дані підтверджують теорію щодо «взаємоперетворення» ліноленової та арахідонової жирних кислот при інтенсифікації процесів ліпопероксидації (В.А. Барабой, Д.А. Сутковой, 1997).

Середнє значення суми насичених ЖК ( насичених ЖК) у хворих з ПерВД становило (67,860,07)% проти (52,20,7)% у групі контролю (р<0,01), достовірне збільшення вмісту насичених ЖК відмічено й у групі хворих з ПВН, у яких показник середнього значення насичених ЖК становив (68,490,18)% (р<0,01).

У поті хворих з ВД виявлено дефіцит ПНЖК. Це відображено у низькому значені суми ПНЖК у хворих з ПерВД - (12,49±0,06)%, а також у хворих з ПВН - (12,28±0,17)%. Ці показники були достовірно нижчими порівняно з контролем - (14,90,9)% (р<0,01).

Середнє значення суми ненасичених ЖК у поті хворих з ПерВД становило (32,14±0,07)% проти (47,80,7)% у групі контролю (р<0,01). Суттєво зниженим цей показник був також у хворих з ПВН Українська медична стоматологічна академія - (31,510,18)%, різниця з групою контролю достовірна (р<0,01).

Показник суми ПНЖК у хворих з ПерВД становив (12,49±0,06)%, у хворих з ПВН - (12,28±0,17)%. Ці показники були достовірно нижчими від контрольних цифр - (14,90,9)% (р<0,01). Дефіцит ненасичених ЖК та ПНЖК у плазмі переважно обумовлений зниженням вмісту лінолевої ЖК (С18:2) _ у хворих з ПерВД на 57%, у пацієнтів з ПВН _ на 55% (р<0,01).

Достовірно вищим був показник вмісту арахідонової ЖК (С20:4): (5,57±0,06)% у хворих з ПерВД та (5,58±0,12)% у хворих з ПВН, порівняно з контролем - (4,20,40)% (р<0,01). У пацієнтів з ПВН вміст ліноленової ЖК (С18:3) був значно вищим (1,06±0,1%) за аналогічний показник у групі хворих на ПерВД - (0,84±0,02)% (р<0,05).

Зміни ЖК спектра плазми крові в цілому характеризувались зсувом у бік його насиченої частини, що зумовлено зменшенням показника ненасичених ЖК в обох групах хворих - (43,45±0,06)% у хворих з ПерВД та (46,18±0,19)% - з ПВН, порівняно з контролем (49,51,6)%, відмінності між групою хворих на ПерВД та дітьми із групи контролю були достовірними (р<0,01).

Достовірно зниженим у дітей з ВД був показник ПНЖК - (25,31±0,06)% у хворих з ПерВД та (27,82±0,2)% у хворих з ПВН, контрольне значення становило (33,31,5)%. Усі відмінності були достовірними (р<0,01).

Такий склад жирнокислотного спектра ліпідів плазми крові може свідчити про порушення ліпідного метаболізму у хворих з ВД, незалежно від клінічної форми захворювання, на етапі утворення ейкозаноїдів та інтенсифікацію ліпопероксидації, що погоджується з літературними даними (В.А. Барабой, Д.А. Сутковой, 1997).

Подібність та односпрямованість тенденцій в обох біологічних рідинах дозволяє зробити висновок, що новий неінвазивний об'єкт досліджень - піт - може бути використаний як досить інформативний тест для оцінки порушень ліпідного спектра у хворих з ВД. Ці положення підтверджує і кореляційний аналіз. У хворих з ПерВД показник вмісту арахідонової ЖК у поті корелював з показником лінолевої ЖК у плазмі крові (r=0,63; p<0,05); показник суми ненасичених ЖК поту - з показником вмісту арахідонової ЖК у плазмі крові (r=0,57; p<0,05). Була наявна кореляція між вмістом арахідонової ЖК (С20:4) у поті та стеаринової ЖК (18:0) у плазмі крові (r=0,66; p<0,05). У дітей з ПВН встановлено корелятивний зв'язок між вмістом арахідонової ЖК (С20:4) у поті із вмістом і пальмітинової ЖК (С16:0) у плазмі (r=0,80; p<0,05). Показник суми поліненасичених ЖК у поті корелював з показником вмісту С20:4 у плазмі (r=0,72; p<0,05).

Як відомо, дослідження жирнокислотного складу еритроцитарних мембран може застосовуватись як спосіб оцінки оксидантних пошкоджень мембранних фосфоліпідів (Inouye et al, 1999). Жирнокислотний спектр еритроцитарних мембран у дітей з ВД характеризувався зсувом у бік його насиченої частини. Так, показних ненасичених ЖК у хворих з ПерВД був на 11% меншим за аналогічний показник у дітей контрольної групи. У групі з пароксизмальною формою ВД цей показник був зниженим на 21% порівняно з контрольними значеннями. Відмінності _ високодостовірні (р<0,01).

У свою чергу, показники ПНЖК еритроцитарних мембран в обох групах хворих з ВД були достовірно нижчими за аналогічні у здорових дітей; у групі дітей з ПерВД - на 11% меншими, ніж у здорових дітей (р<0,01). Ще нижчим, на 18% від контрольних значень, був показник суми ПНЖК у групі пацієнтів із ПВН. Отримані результати можуть свідчити про високу інтенсивність процесів ліпопероксидації у хворих на ВД.

Зменшення вмісту арахідонової ЖК в еритроцитарних мембранах, які є визнаною моделлю клітинних мембран, у хворих з ВД при одночасному збільшенні її вмісту у плазмі крові є результатом мембранної деструкції під дією інтенсивного вільнорадикального окиснення та виходу вивільненої з фосфоліпідів клітинної стінки арахідонової кислоти у внутрішнє середовище організму, що відповідає даним багатьох авторів (А.А.Болдырев, 1990; В.А. Барабой, Д.А. Сутковой, 1997; R. Pamplona, 2008).

Важлива наявність кореляційних зв'язків для С18:1 ЖК еритроцитів - кореляція була відмічена між останньою ЖК та С18:2 у плазмі (r=0,74; p<0,05), а також між показниками С16:0 у поті та С18:1 в еритроцитах (r=0,72; p<0,05). Виразною була кореляція між С18:0 в еритроцитах із показниками суми насичених ЖК (r=0,75; p<0,05), суми ненасичених ЖК (r=0,75; p<0,05) та поліненасичених ЖК (r=0,84; p<0,01) у плазмі крові. Така тенденція, можливо, зумовлена тим, що «вимивання» ЖК поліненасиченої частини спектра з клітинної мембрани та вихід їх у рідкі середовища організму людини, відповідно, супроводжується підвищенням вмісту у ній насичених ЖК.

При аналізі результатів газової хроматографії біологічних об'єктів у дітей, які відносяться до контингенту осіб, що постраждали від наслідків аварії на ЧАЕС, було встановлено, що порівняно з хворими дітьми без зв'язку з аварією, вони мали більш виразні порушення жирнокислотного спектру. Зокрема, показник суми поліненасичених жирних кислот у поті хворих, які мають зв'язок з аварією на ЧАЕС, в 1,3 рази був менший за аналогічний у групі порівняння. Нижчим за показник у групі порівняння (25,31±0,06)% був також показник суми поліненасичених жирних кислот в еритроцитах постраждалих дітей - (23,1±0,23)%.

При з'ясуванні співвідношень між показниками кардіоінтервалографії та жирнокислотного спектра нами було відмічено, що, порівняно з дітьми з амфотонією, у поті пацієнтів із ваготонією та симпатикотонією вміст арахідонової кислоти був більшим. Зокрема, при симпатикотонії - у 2,3 рази. У плазмі крові при симпатикотонії вміст арахідонової кислоти був на 24% нижчим, порівняно з групою дітей з амфотонією. У дітей із ваготонією він у 2,5 рази був нижчим, ніж у плазмі пацієнтів з амфотонією.

Показник вмісту арахідонової кислоти в еритроцитарних мембранах при симпатикотонії (5,060,07)% був нижчим від аналогічних показників при ваготонії (7,720,7)% та амфотонії (5,430,24)% (р<0,05).

Також при переважанні симпатичного тонусу вегетативної нервової системи показник ПНЖК у плазмі був нижчим - (23,070,1)% порівняно з (26,620,22)% при амфотонії та (23,180,4)% при ваготонії.

В поті хворих з ВД із симпатикотонією показники суми ненасичених (33,290,18)% були вищими порівняно з дітьми з амфотонією (30,580,25%) та ваготонією (26,330,41)%.

Ми з'ясували, що хворі на ПерВД мали найвищі за даними БХЛ, рівні вільнорадикального окиснення, хоча достовірної відмінності від аналогічних показників у дітей з ПВН не встановлено. Антиоксидантні властивості (за антиоксидантним індексом, АОІ) у хворих з ПерВД були нижчі, порівняно з хворими з ПВН _ (2,40,07) ум.од. проти (2,730,1) ум.од.

Встановлено достовірний кореляційний зв'язок між вмістом арахідонової жирної кислоти в поті (С20:4) та показниками БХЛ. Зокрема, амплітуда спалаху на другій хвилині (I2) корелювала із вмістом (%) арахідонової кислоти (r=0,5; p<0,05), а також кінцеве значення амплітуди спалаху за 60 циклів (In) корелювало з кількістю зазначеної кислоти (r=0,49; p<0,05). Cума хемілюмінесценції за 60 циклів ( ХЛ) корелювала із вмістом С20:4 (r=0,5; p<0,05).

Визначення вторинних продуктів ліпопероксидації часто застосовується як критерій оцінки інтенсивності даних процесів (С.М. Альохіна, О.В. Дробінська, 2003). Відмічено, що рівень НІ*МДА у хворих з ПВН (3,190,07) мкмоль/л і ПерВД (3,060,02) мкмоль/л перевищував контрольні показники (2,201,15) мкмоль/л (p>0,05). При цьому показники у сироватці хворих з ПВН були вищими за такі при ПерВД, хоча достовірної різниці виявлено не було. Вміст ферментативно-залежного МДА був достовірно вищим в усіх групах хворих з ВД: ПВН - (9,080,08) мкмоль/л; ПерВД - (9,250,03) мкмоль/л по відношенню до аналогічного показника у дітей з контрольної групи (6,640,28) мкмоль/л (р<0,01).

Показник середнього вмісту в крові церулоплазміну у хворих з ПерВД становив (1,430,09) ум.од., в той час як у хворих з ПВН - (1,250,18) ум.од. (р>0,05). В середньому вміст трансферину у групі хворих з перманентною формою ВД - (0,760,05) ум.од., а в групі з пароксизмальною формою - (0,70,13) ум.од. (р>0,05). Наші дані збігаються з даними літератури (Бурлака А.П. та співавт., 2006), що, можливо, також пояснює наявне посилення вільнорадикальних процесів при ВД, особливо при тяжкій клінічній формі - ПВН. При дослідженні ми встановили, що у плазмі крові хворих з ПВН відмічався найнижчий вміст обох сполук. Важливим є також той факт, що крім кількісної, порушена також якісна характеристика цих сполук.

Широко відома індукція ліпопероксидації у біологічних мембранах під впливом пероксинітриту, що є похідним окису азоту (S. Offer, A. Eliraz, G. Fink, 2004). У хворих з ПВН показники NO-Hb у плазмі крові були значно вищі (5,160,03) ум.од., ніж у пацієнтів з перманентною формою захворювання (4,410,04) ум.од. (р<0,05). У дітей, які народилися у сім'ях «ліквідаторів», аналогічний показник був вищий (відповідно у 1,5 та у 1,8 рази) і становив (7,80,37) ум.од. (p<0,05). Достовірне збільшення вмісту цієї сполуки узгоджується з даними щодо підвищеного утворення при патології кисневих вільних радикалів та ліпопероксидів.

Хворим диференційовано призначали медикаментозну терапію. Основу її складали лікарські засоби з відомою антиоксидантною та вегетотропною дією (пірацетам, інозин, екстракт елеутерококка рідкий, настоянки пустирнику та валеріани). Інозин не призначався дітям, у яких фракція серцевого викиду за даними ЕХО-кардіографічного дослідження перевищувала 75%. Також була сформована група пацієнтів (без епі-активності на ЕЕГ), яким додатково вводився церебролізин у вигляді внутрішньом'язових ін'єкцій. На фоні лікування у хворих покращувалося самопочуття: зменшувалася інтенсивність головного болю, підвищувалася переносимість фізичних та розумових навантажень, не відмічалися напади непритомності.

При аналізі результатів газохроматографічного аналізу жирнокислотного складу поту через 12-14 діб застосування комплексу медикаментозної терапії, яка включала інозин, пірацетам та настоянки валеріани та пустирнику у хворих з ПерВД відмічалося незначне підвищення ненасичених ЖК, зокрема лінолевої ЖК (С 18:2) з (6,77±0,27)% до (7,41±0,24)%, а також, ненасичених ЖК: з (36,4±0,44)% до (36,56±0,19)%. У хворих з ПВН підвищився вміст лінолевої ПНЖК (С 18:2) - з (6,23±0,45)% до (7,53±0,65)% (р>0,05). Майже в 1,9 рази у поті хворих зросла кількість ліноленової ЖК (С 18:3) (р>0,05). З (1,83±0,46)% до (2,2±0,51)% збільшився вміст арахідонової ЖК (С 20:4) (р>0,05). Подібна тенденція справедлива й для ПНЖК - показник зріс в 1,25 рази. Через 1-1,5 міс вказаної антиоксидантної терапії позитивні зміни стали достовірними.

Можливо, при коротких курсах лікування, для більш виразного ефекту необхідне включення в комплекс терапії більш потужних антиоксидантів, на що вказують також і дані літератури (Т.В. Chaston, 2004; A.C. Cuello, 2008). Так, у групі хворих з перманентною формою захворювання, які отримували комплекс медикаментів, який включав інозин, пірацетам та церебролізин, після лікування вміст трансферину недостовірно знизився - (0,630,07) ум.од. на відміну від вихідного значення (0,640,05) ум.од. (р>0,05). Навпаки, у дітей з пароксизмальною формою захворювання намітилася чітка тенденція до підвищення вмісту сполуки - після лікування значення становило (1,060,17) ум.од. порівняно з показником до лікування - (0,70,13) ум.од. (р>0,05). Проте не менш значущим показником у плані оцінки ефективності лікування є якісні зміни трансферину. Так, спектр даного глікопротеїну у хворих після лікування набув вигляду дуже подібного до спектра здорової дитини.

Вміст церулоплазміну в плазмі хворих з ПерВД знизився з (1,780,19) до (0,650,05) ум.од. (р<0,05); у хворих з ПВН _ з (1,250,18) до (0,860,11) ум.од. (р>0,05).

Це узгоджується з даними літератури (А.П. Бурлака та співавт., 2006) стосовно того, що зменшення потреб у ферменті може свідчити про зниження активності вільнорадикальних процесів, адже відомо, що церулоплазмін відіграє роль антиоксиданта. Відмічено зростання після лікування індексу фероксидазної активності (ІФА). У хворих з ПерВД вихідний показник ІФА становив 0,36 ум.од., після лікування він виріс майже втричі і становив 0,97 ум.од. (при нормі 1,0 ум.од.). Подібна тенденція спостерігалася й у групі дітей з ПВН - після лікування показник ІФА зріс більш ніж у 2 рази: 1,23 ум.од. порівняно з вихідним показником 0,56 ум.од. (р<0,05).

Після проведеного лікування із застосуванням церебролізину у хворих з ПВН NO-Hb майже не виявлявся: (0,580,1) ум.од. після лікування порівняно з (5,160,03) ум.од. до лікування (р<0,01). Аналогічна тенденція відмічалась і у групі хворих з ПерВД: (0,550,1) ум.од. після лікування, (4,410,04) ум.од. до лікування (р<0,01). Отже NO-залежні вільнорадикальні процеси відіграють важливу роль у патогенезі вегетативних дисфункцій і потребують медикаментозного впливу.

Таким чином, у дітей з вегетативними дисфункціями виявлено порушення окиснювально-антиоксидантного гомеостазу, що зумовлено інтенсифікацією вільнорадикального ПОЛ, і проявляється у дефіциті ПНЖК, недостатності систем антирадикального захисту як ферментної, так і неферментної природи. Це зумовлює необхідність включення в схему лікування препаратів з антиоксидантною дією. Враховуючи більш виразні порушення у дітей з ПВН, ці препарати повинні призначатися на більш тривалий термін - до 1-1,5 місяців.

Висновки

вегетативний церебролізин ліпопероксидація

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування і запропоновано нове вирішення наукового завдання - удосконалення лікування вегетативних дисфункцій у дітей на основі визначення стану цитомембран і процесів ліпопероксидації та розробки методів корекції окиснювально-антиоксидантного гомеостазу за рахунок зниження інтенсивності метал-залежної ліпопероксидації.

1. У майже 70% дітей з вегетативними дисфункціями, незалежно від клінічної форми (перманентної вегетативної дисфункції з проявами лабільності артеріального тиску із схильністю до артеріальної гіпотензії або гіпертензії; пароксизмальної вегетативної недостатності у вигляді симпато-адреналових або ваго-інсулярних кризів) виявлявся дефіцит ненасичених жирних кислот у біологічних мембранах; показники суми поліненасичених жирних кислот у поті і плазмі крові були відповідно у 1,2 та 1,3 рази нижчі порівняно з контролем (р<0,01); рівень малонового діальдегіду у 1,4-1,5 рази переважав контрольні значення.

2. Встановлено достовірні кореляційні зв'язки між активністю вільнорадикального окиснення і показниками жирних кислот у різних біологічних об'єктах. Сума ненасичених та поліненасичених жирних кислот у поті корелює з показником вмісту арахідонової кислоти у плазмі крові (r=0,57-0,72; р<0,05). Це вказує на те, що піт може бути неінвазивним інформативним об'єктом досліджень для оцінки порушень ліпідного спектра у хворих з вегетативними дисфункціями. Високий кореляційний зв'язок між антиоксидантним індексом (за даними біохемілюмінісценції) та вмістом у плазмі «реактогенної» лінолевої кислоти (С18:2) (r=0,67; р<0,01), вказує на напруження системи антиоксидантного захисту при даній патології. Однак у 25% хворих наявна декомпенсація антирадикальних механізмів - глибокий дефіцит поліненасичених кислот та висока активність ліпопероксидації.

3. Стан окисного гомеостазу залежить від вихідного вегетативного тонусу та від клінічної форми захворювання. Так, при симпатикотонії рівень арахідонової кислоти у плазмі крові менший на 24% (p<0,05), ніж у хворих з амфотонією. У хворих з пароксизмальною вегетативною недостатністю рівень церулоплазміну та нітрозогемоглобіну в крові достовірно нижчий, порівняно з хворими з перманентною формою - відповідно (1,430,09) і (5,160,03) ум.од. проти (1,250,18) та (4,410,04) ум.од. (р<0,05).

4. Зміни жирнокислотного спектра поту, плазми крові та еритроцитарних мембран у дітей, які відносяться до категорії «постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС», вказують на те, що вони перебувають у стані глибокого пероксидного стресу. Рівень нітрозогемоглобіну в крові дітей, які народилися у сім'ях «ліквідаторів аварії на ЧАЕС», є вищим порівняно з іншими хворими _ (7,80,37) ум.од. проти (4,410,04) ум.од. у хворих з перманентною формою хвороби та (5,160,03) ум.од. - з пароксизмальною (р<0,05).

5. Після курсу терапії, яка включала в себе препарати з антиоксидантною дією (фіто-, ноотропні та метаболітні), у хворих з вегетативними дисфункціями відмічено тенденцію до нормалізації показників жирнокислотного спектра.

6. Включення препарату церебролізин до курсу терапії підвищило її ефективність. При цьому на фоні покращення самопочуття і клінічної картини захворювання відмічено підвищення рівня трансферину, а також індексу фероксидазної активності - у 2,2 рази у хворих з пароксизмальною вегетативною недостатністю та у 2,7 рази - з перманентною формою, при одночасному зниженні вмісту церулоплазміну та нітрозогемоглобіну в периферичній крові відповідно у 2,7 та 8-8,9 рази. Отже, нормалізація окиснювально-антиоксидантного гомеостазу на фоні терапії у дітей з вегетативними дисфункціями відбувається за рахунок зменшення інтенсивності метал-залежної ліпопероксидації та покращення утилізації прооксидантного двохвалентного заліза.

Практичні рекомендації.

1. У дітей з вегетативними дисфункціями для оцінки ступеня тяжкості та прогнозування перебігу захворювання, підбору патогенетично обґрунтованого лікування слід визначати жирнокислотний спектр поту. При зниженні суми ненасичених жирних кислот, в тому числі ПНЖК, нижче відповідно 47% і 14%, визначають підвищену активність пероксидного окиснення ліпідів.

2. Антиоксидантні фіто-, ноотропо- та метаболітні препарати дітям з вегетативними дисфункціями для досягнення виразного терапевтичного ефекту та корекції окисного гомеостазу необхідно призначати терміном 1-1,5 міс.

3. Дітям з вегетативними дисфункціями для корекції NO- та метал-залежних процесів вільнорадикального окиснення показано призначення препарату церебролізин щоденно, із розрахунку по 1,0 мл на 20 кг маси тіла, внутрішньом'язево протягом 10 днів.

Література

1. Хайтович М.В. Окислювально-антиоксидантний гомеостаз у дітей з вегетативними дисфункціями / М.В. Хайтович, Б.С. Литвин // Актуальні проблеми медицини і біології. - 2000. - №2. - С. 285-288.

2. Оксидантний стрес у дітей з вегетативними дисфункціями / М.В. Хайтович, Г.Б. Афоніна, Н.М. Юрженко, Б.С. Литвин [та ін.] // ПАГ. - 2001. - №3. - С. 35-40.

3. Вплив церебролізину на вільнорадикальні процеси у дітей з вегетативними дисфункціями / М.В. Хайтович, Є.П. Сидорик, А.П. Бурлака, Б.С. Литвин [та ін.] // Ліки України. - 2003. - №6. - С. 23-24.

4. Литвин Б.С. Зміни жирнокислотного спектру поту у дітей з вегетативними дисфункціями внаслідок екопатогенного впливу малих доз радіації / Б.С. Литвин // ПАГ. - 2006. - №4. - С. 43-46.

Размещено на Allbest.ru