Застосування ендодонто-ендоосальних імплантатів при консервативно-хірургічному лікуванні хронічного верхівкового періодонтиту

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКРАЇНИ

“УКРАЇНСЬКА МЕДИЧНА СТОМАТОЛОГІЧНА АКАДЕМІЯ”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

ЗАСТОСУВАННЯ ЕНДОДОНТО-ЕНДООСАЛЬНИХ ІМПЛАНТАТІВ ПРИ КОНСЕРВАТИВНО-ХІРУРГІЧНОМУ ЛІКУВАННІ ХРОНІЧНОГО ВЕРХІВКОВОГО ПЕРІОДОНТИТУ

Митченок Олександр Вікторович

Полтава - 2009

Анотація

Митченок О.В. Застосування ендодонто-ендоосальних імплантатів при консервативно-хірургічному лікуванні хронічного верхівкового періодонтиту.- Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.22 - стоматологія. - Вищий державний навчальний заклад України "Українська медична стоматологічна академія" МОЗ України, Полтава, 2009.

Автором запропонована власна конструкція ендодонто-ендоосального імплантата, а також розроблена методика його введення. Різьблення кісткової частини імплантата запобігає зламу при введенні імплантата і виникненню некрозу кісткової тканини навколо введеного імплантата, поліпшує остеоінтеграцію.

Клінічна ефективність запропонованої методики зубозберігальної операції при лікуванні хронічного періодонтиту після класичної методики резекції верхівки кореня є кращою від загальноприйнятої методики, а особливо коли до загальноприйнятої методики є протипоказання через резорбцію кісткової тканини більш ніж на 1/3 кореня зуба. На основі проведених допоміжних досліджень доведено, що лікування хронічного періодонтиту за допомогою ендодонто-ендоосального імплантата доцільніше й ефективніше, ніж за загальноприйнятими методиками.

Ключові слова: хронічний періодонтит, ендодонто-ендоосальний імплантат, резекція, реографія.

Аннотация

Митченок А.В. Использование эндодонто-эндооссальных имплантатов при консервативно-хирургическом лечении хронического верхушечного периодонтита. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.22 - стоматология. - Высшее государственное учебное заведение Украины "Украинская медицинская стоматологическая академия" МЗ Украины, Полтава, 2009.

Автором предложена собственная конструкция эндодонто-эндооссального имплантата, а также разработана методика его внедрения. Обследовано 65 пациентов, которые были разделены на 3 группы. В первой исследуемой группе (контрольной) было 25 пациентов, которые обратились за стоматологической помощью по поводу лечения неосложненного кариеса или протезирования и имели интактный периодонт фронтальних зубов. Пациенты этой группы были в возрасте от 25 до 30 лет.

У пациентов второй исследуемой группы (20 больных) лечили хронический периодонтит хирургическим методом по общепринятой методике (резекция верхушки корня) при допустимых объемах деструкции костной ткани.

Третья исследуемая группа состояла из 20 пациентов, которые прошли лечение по предложенной методике с использованием эндодонто-эндооссальных имплантатов. Больные второй и третьей групп были в возрасте от 31 до 51 года.

Наибольшее количество пациентов относилось к возрастной группе 31-35 лет и составляло 12 пациентов, в возрасте 36-40 лет - 13 пациентов, что соответственно составляло 18,4% и 20% от общего количества.

Разработанная конструкция имплантата состоит из трех частей: 1 - головка, где находится прорезь для соединения с ключом, которым имплантат будет ввинчиваться в костную ткань альвеолярного отростка; 2 - корневая часть, представленная гладкой поверхностью цилиндрической формы; 3 - резьбовая часть, которая непосредственно имплантируется в костную ткань, где шаг резьбы составляет 3 мм.

Проведенные морфометрические исследования показали, что размеры коронковых частей зубов соответствуют: центральных резцов - от 6,50 до 6,87 мм; боковых резцов - от 5,62 до 6,01 мм; клыков - от 6,50 до 6,87 мм. Измерение корневой части зубов указывает на такие размеры: центральных резцов - от 14,50 до 15,88 мм, боковых резцов - от 14,60 до 15,37 мм, клыков - от 16,40 до 17,12 мм.

Разработанная и предложенная нами конструкция эндодонто-эндоосального имплантата для лечения пациентов с хроническим верхушечным деструктивным периодонтитом имеет 16 размеров (с учетом морфометрических исследований). Длина эндодонтальной части имплантата - 11-14 мм, эндоосальной -7-10 мм. Диаметры эндодонто-эндоосального имплантата: в участке ключа - 1,7 мм, в эндодонтал|ьной (корневой) части - 1,45 мм, в эндоосальной - 1,25 мм; шаг резьбы - 0,3 см.

В лечении хронических верхушечных периодонтитов хирургическим методом (резекция верхушки корня) рационально использовать медикаментозный комплекс, состоящий из аугментина и метронидазола, за двое суток до оперативного вмешательства и в течение трьох суток после проведенного лечения. Для получения терапевтического эффекта аугментин| использовали в дозе 500 мг два раза в день; метронидозол - по 250 мг два раза в день. Для улучшения эффекта регенерации костной ткани в участке деструкции заполняли костный дефект остеотропным материалом «КоллапАн-Л».

Предложена методика лечения зубов, пораженных хроническим периодонтитом с помощью эндодонто-эндооссальных имплантатов фронтальной группы зубов верхней челюсти. Клиническая эффективность предложенной методики зубосохраняющей операции при лечении хронического периодонтита после классической методики резекции верхушки корня является лучшей по сравнению с общепринятой методикой, особенно когда к общепринятой методике есть противопоказание, связанное с резорбцией костной ткани более чем на 1/3 корня зуба.

Ключевые слова: хронический периодонтит, эндодонто-эндоосальный имплантат, резекция, реография.

Resume

Mytchenok O.V. The application of endodontic-endoosseous implants for conservative and surgical treatment of chronic apical periodontitis. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Medical Sciences. Speciality 14.01.22 - Stomatology. - Higher state educational establishment of Ukraine “Ukrainian medical stomatological academy”, Ministry of Health Protection of Ukraine, Poltava, 2009.

The own construction of endodontic endoosseous implant and the new method of its introduction has been developed by the author. Screwing of the osseous part prevents both its damaging during implant introducing procedure and the development of the necrosis of osseous tissue around the introduced implant, as well as improves osseous integration.

A new method of chronic periodontitis treatment by the application of endodontic endoosseous implants on maxillar frontal teeth group has been suggested. Clinical efficacy of the suggested method of tooth-preserving operation in case of chronic periodontitis treatment after root apex resection is higher in comparison with the standard methods especially when there are contraindications connected with the resorbtion of 1/3 of tooth root part. It has been proved that chronic periodontitis treatment by the application of endodontic endoosseous implants on maxillar frontal teeth group is more effective and practicable in comparison with the standard methods, according to traced research work.

Key words: chronic periodontitis, endodontic endoosseous implant, resection, rheography.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Збереження зубів у хворих із деструктивними змінами в періапікальних тканинах залишається актуальною проблемою стоматології. Це підтверджено дослідженнями, які вказують, що хронічні періодонтити складають 15-30 % усіх захворювань щелепно-лицевої ділянки, та незадовільними результатами лікування цього контингенту населення (Артюшкевич А.С. и соавт., 2002; Тимофеев А.А., 2002; Myers T.D., 1991). Аналіз численних клінічних і статистичних досліджень дав можливість авторам поставити періодонтит на третє місце за частотою звернень після карієсу та пульпіту. Серед пацієнтів, які звертаються по кваліфіковану стоматологічну допомогу, діагноз періодонтиту встановлюється в 15-30% (Боровский Е.В., 2001).

Боровский Е.В. (1998, 2003), проаналізувавши причини невдалого лікування хворих на хронічний періодонтит, дійшов висновку, що прогресу в цьому питанні можна досягти шляхом удосконалення технології лікування хворих цієї групи та створенням оптимальних умов для регенерації кісткової тканини з подальшим функціональним відновленням.

Актуальність проблеми обумовлена також значною поширеністю ускладненого карієсу, несвоєчасним зверненням пацієнтів до стоматолога, відсутністю єдиної систематизації лікувальних заходів. Недосконале лікування хворих із великими осередками деструкції кісткової тканини, особливо у фронтальній ділянці, призводить до значних функціональних і косметичних дефектів. Поєднання класичних та новітніх методик, зокрема застосування ендодонто-ендоосальних імплантатів, дозволяє зберегти в таких пацієнтів зуби і підвищити комфортність їхнього життя.

Значна поширеність захворювань тканин періодонта не викликає сумнівів щодо доцільності наукових досліджень, спрямованих на підвищення ефективності комплексного лікування хворих на хронічний періодонтит і зменшення кількості можливих ускладнень у найближчі та віддалені строки після лікування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до плану науково-дослідних праць та є фрагментом комплексної ініціативної теми вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія” (м. Полтава) “Оптимізація профілактики та лікування стоматологічних захворювань” (державний реєстраційний номер 0106U003237).

Мета дослідження - підвищення ефективності лікування хворих на хронічний верхівковий періодонтит із використанням ендодонто-ендоосальних імплантатів.

Для досягнення мети дослідження поставлені такі завдання:

1. Визначити морфометричні показники фронтальної групи зубів верхньої та нижньої щелеп;

2. Розробити і впровадити конструкцію ендодонто-ендоосального імплантата для лікування верхівкового періодонтиту;

3. Розробити методику введення ендодонто-ендоосального імплантата в пацієнтів із хронічним верхівковим періодонтитом;

4. Дослідити стан регіонарного кровообігу альвеолярного відростка до та після введення ендодонто-ендоосального імплантата;

5. Запропонувати комплекс антибактеріальних медикаментозних засобів для лікування пацієнтів на хронічний верхівковий періодонтит.

Об'єкт дослідження - стан періодонта зубів хворих на хронічний верхівковий періодонтит при застосуванні ендодонто-ендоосальних імплантатів у їх лікуванні.

Предмет дослідження - ефективність лікування хворих на хронічні верхівкові періодонтити із використанням ендодонто-ендоосальних імплантатів.

Методи дослідження. Морфометричний метод дослідження фронтальної групи зубів верхньої і нижньої щелеп - для розробки індивідуальних ендодонто-ендоосальних імплантатів. Рентгенологічне дослідження - для визначення ефективності лікування хронічних верхівкових періодонтитів розробленою конструкцією ендодонто-ендоосального імплантата проводили до лікування та у віддалені терміни, через 1 рік. Реопародонтографічні дослідження - для визначення впливу ендодонто-ендоосальних імплантатів на регіонарний кровообіг. Статистичні - для оцінки вірогідності отриманих даних.

Наукова новизна одержаних результатів. З'ясована структура захворюваності на хронічний періодонтит, що призводить до втрати зубів фронтальної групи.

Уперше виявлено закономірності звернення пацієнтів із різними формами хронічного періодонтиту в Полтавському регіоні протягом 2002-2006 р.

Проведені морфометричні дослідження фронтальної групи зубів з метою визначення середніх даних довжини коронки і кореня зубів для розробки ендодонто-ендоосальних імплантатів.

Автором розроблена конструкція ендодонто-ендоосального імплантата і методика його фіксації в лікуванні хронічних верхівкових періодонтитів (патент на корисну модель “Стоматологічний ендодонто-ендоосальний імплантат № 42433 від 10.07.2009 р).

Автор запропонував медикаментозний комплекс для профілактики антибактеріальних ускладнень при лікуванні хронічних верхівкових періодонтитів із застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів, який складався з антибактеріальних засобів - аугментину та метронідазолу.

Розроблені показання і протипоказання до проведення операції ендодонто-ендоосальної імплантації.

Практичне значення одержаних результатів. Рекомендована конструкція ендодонто-ендоосального імплантата для лікування хворих на хронічний верхівковий періодонтит.

Розроблена методика хірургічного втручання в разі застосування ендодонто-ендоосальних імплантатів.

Розроблені показання і протипоказання до застосування ендодонто-ендоосальних імплантатів у лікуванні хворих на хронічний гранулематозний та гранулюючий верхівковий періодонтит.

Упровадження запропонованого комплексу лікувальних заходів у закладах охорони здоров'я дасть можливість покращити якість лікування хронічного гранулюючого і гранулематозного верхівкового періодонтиту.

Результати дослідження впроваджені в роботу стоматологічних відділень Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки і Сумської обласної дитячої поліклініки, а також у навчальний процес кафедр пропедевтики ортопедичної стоматології, ортопедичної стоматології та імплантології вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”, м. Полтава; кафедри ортопедичної стоматології Вінницького національного медичного університету ім. М.І. Пирогова, кафедри ортопедичної стоматології Івано-Франківського національного медичного університету.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є науковою працею здобувача. Автор самостійно проаналізував літературу з досліджуваної проблеми та здійснив патентно-інформаційний пошук; виконав клінічні й експериментальні дослідження; провів математично-статистичну обробку результатів дослідження; проаналізував та інтерпретував отримані результати, що дозволило сформулювати відповідні висновки і розробити практичні рекомендації. Провідною є участь дисертанта в підготовці до друку матеріалів досліджень.

Оперативні втручання проведені на базі кафедри дитячої хірургічної стоматології і пропедевтики хірургічної стоматології з реконструктивною хірургією голови та шиї вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”, м. Полтава (завідувач кафедри - д. мед. н., проф. П.І. Ткаченко).

Апробація результатів дисертації. На етапах виконання дисертаційної роботи основні положення доповідалися на підсумковій науковій конференції молодих учених “Медична наука - 2007” (м. Полтава, 2007); на ІІІ (Х) з'їзді Асоціації стоматологів України (м. Полтава, 2008); на обласній науково-практичній конференції “Сучасні аспекти профілактики і лікування основних стоматологічних захворювань” (м. Полтава, 2008); на всеукраїнській науково-практичній конференції "Медична наука - 2008" (м. Полтава, 2008).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлені у 9 друкованих працях, із них 5 опубліковані у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України ( 4 статті без співавторів), 3 тез доповідей на науково-практичних конференціях. Отримано патент на корисну модель.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена українською мовою на 146 сторінках і складається з переліку умовних скорочень, вступу, огляду літератури, опису об'єктів та методів досліджень, трьох розділів власних досліджень, аналізу й узагальнення результатів досліджень, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел та 7 додатків. Бібліографія містить 205 найменувань, із яких 47 латиною. Робота ілюстрована 12 таблицями і 36 рисунками.

2. Основний зміст роботи

Об'єкти і методи досліджень. З метою оцінки захворюваності на хронічний періодонтит дорослого населення ми проаналізували дані статистичного відділу Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки. Обробці підлягали дані річних звітів міських і районних стоматологічних поліклінік, що складалися за вимогами до статистичних даних форм 039-4у, за період 2002-2006 р.р., та медичні карти. Проаналізовані 860 медичних карт пацієнтів, які звернулися по допомогу в хірургічне відділення. Пацієнтів із діагнозом “пародонтит”, особливо з генералізованим пародонтитом ІІ і ІІІ стадій, у проведенні дослідження не враховували.

Обробляючи амбулаторні карти, ми звертали особливу увагу на кількість видалень фронтальних зубів верхньої та нижньої щелеп із приводу хронічного періодонтиту. У цій вибірці пацієнтів ми досліджували кількість фронтальних зубів, які з огляду на задокументовані результати об'єктивного дослідження могли бути проліковані. Такими ми вважали зуби зі збереженою більше ніж на Ѕ коронковою частиною. Дані, отримані в ході дослідження, були оброблені статистично з використанням оцінки відносних величин.

Для вирішення поставлених у роботі завдань проводили клінічні дослідження на клінічних базах кафедр пропедевтики ортопедичної стоматології (завідувач кафедри - д.мед.н., проф. Король М.Д.) та дитячої хірургічної стоматології з пропедевтикою хірургічної стоматології, з реконструктивною хірургією голови та шиї (завідувач кафедри - д.мед.н., проф. Ткаченко П.І.) вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”.

Усі 65 пацієнтів були поділені на 3 дослідні групи. До першої дослідної групи (контрольна) ввійшли 25 пацієнтів, які звернулися по стоматологічну допомогу з приводу лікування неускладненого карієсу або протезування і мали інтактний періодонт фронтальних зубів. Пацієнти першої групи були віком від 25 до 30 років.

У пацієнтів другої дослідної групи (20 осіб) лікували хронічний періодонтит хірургічним методом за загальноприйнятою методикою (резекція верхівки кореня) за допустимих меж деструкції кісткової тканини.

Третя дослідна група складалася з 20 пацієнтів, яких лікували за запропонованою методикою із застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів. Хворі другої і третьої дослідних груп були віком від 31 до 50 років.

За даними опитування та вивчення первинної документації визначали тривалість захворювання, яка у всіх пацієнтів не перевищувала 3 років. Стан періодонта оцінювали за допомогою клінічних методів, з'ясовуючи скарги, анамнез захворювання, супутні хвороби, дані об'єктивного дослідження загального та місцевого стоматологічного статусів. Особливу увагу звертали на зуби фронтальної ділянки верхньої щелепи.

У діагностичному алгоритмі використовували загальноприйняті клінічні та параклінічні методи. Для встановлення діагнозу користувалися класифікацією періодонтитів Лукомского Г.И. (Тимофеев А.А., 2002) з урахуванням міжнародної класифікації стоматологічних хвороб на основі МКХ - 10 (1998).

Стан кісткової тканини фронтальної ділянки верхньої щелепи оцінювали за допомогою ортопантомографічних знімків щелеп та внутрішньоротової контактної рентгенографії.

Для визначення розмірів ендодонто-ендоосального імплантата проводили морфометричні дослідження центральних і бокових різців та іклів. Ці дослідження дали можливість визначити висоту коронки і довжину коренів зубів, а також загальну довжину зубів. Вимірювання проводили на нативних препаратах і рентгенограмах.

Для аналізу рентгенологічних знімків використовували “Пристрій для топографоанатомічного та морфометричного аналізу ортопантомограм” (Король Д.М. та співавт., 2005), розроблений співробітниками кафедри пропедевтики ортопедичної стоматології вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія”.

Для об'єктивного вивчення розмірів коронкової та кореневої частин зубів застосовували метод одонтометрії, який охоплював сукупність методів вимірювання, що проводилися на нативних препаратах зубів, видалених у різних за віком і статтю людей. Для визначення розмірів використовували штангенциркуль із загостреними ніжками, який мав точність від 0,1 мм до 0,01 мм.

Для визначення висоти зуба ніжки штангенциркуля встановлювали перпендикулярно до умовної серединної вертикалі. Висоту зуба визначали як відстань між найбільш віддаленими точками коронки та кореня.

Висоту коронки зуба обчислювали за різницею між висотою зуба та висотою кореня методом Зубова (Дмитренко С.В. и соавт., 2000), що полягав у вимірюванні з вестибулярної норми від середини різального краю коронки до найвипуклішої точки емалево-цементної межі.

Довжину (висоту) кореня зуба вимірювали в медіальній чи дистальній проекціях від анатомічної шийки до верхівки кореня зуба.

Виміряли і проаналізували розміри 96 зубів фронтальної групи (центральні та бокові різці й ікла). Отримані дані враховували в розробці розмірів ендодонто-ендоосальних імплантатів.

Щоб простежити динаміку змін у кістковій тканині альвеолярного відростка прикореневих уражень при хронічному верхівковому періодонтиті, застосовували основний метод діагностики за допомогою рентгенологічного дослідження. Фрагмент альвеолярного відростка підборіддя рентгенологічно досліджували у фронтальній проекції. Рентгенографію проводили за допомогою апарата "РУМ-4" у рентгенологічному кабінеті на базі Полтавської обласної клінічної стоматологічної поліклініки при навантаженні 40 кВ, силі струму 14 мА, фокусній відстані 30 см з експозицією 10 сек. Безекранну зйомку проводили на плівку "Kodaк". Час і методика обробки плівки були стандартними.

Для проведення діагностики великих розмірів резорбції кісткової тканини альвеолярного відростка та прикореневих уражень щелепи було прийнято рішення про виконання панорамних рентгенологічних знімків. Знімок, отриманий на панорамному рентгенологічному пристрої, давав можливість оцінити ступінь стоншення кортикальної пластинки в зонах осередку деструкції кісткової тканини навколо ураженого патологічним процесом зуба. Ортопантомограми отримували на панорамному рентгенологічному апараті “Orthopantomograph 5” фірми “Philips” (Німеччина).

Оцінювали рентгенограми візуально, враховуючи ступінь ураження кісткової тканини, вимірюючи об'єм кісткової тканини, в якому знаходилися корені зубів, ширину періодонтальної щілини. З'ясовували стан альвеолярного відростка, наявність остеопорозу, остеосклерозу, ступінь деструкції кісткової тканини та якість обтурації кореневих каналів.

Діагностичні рентгенологічні дослідження проводили до початку лікування (для з'ясування розширення періодонтальної щілини, обсягу дефекту і розміру коронкової та кореневої частин зуба, запланованого до лікування).

Рентгенологічні дослідження проводили також після лікування (з метою контролю положення та фіксації ендодонто-ендоосального імплантата в кореневому каналі та кістковій тканині альвеолярного відростка) і через 1 рік (для контролю проведеного лікування та формування структури кісткової тканини навколо зафіксованого імплантата). Усього отримано 100 панорамних знімків.

За допомогою реопародонтографії (РПГ) визначали стан кровопостачання пародонта. Нами застосований розроблений на кафедрі пропедевтики ортопедичної стоматології вищого державного навчального закладу України “Українська медична стоматологічна академія” (завідувач кафедри - д. мед. н., проф. Король М.Д.) діагностичний комплекс для визначення функціонального стану пародонта (Король М.Д., 1998; Зубченко С.Г., 2006), а також електроди для реографічних досліджень тканин порожнини рота (Ярковий В.В. і співавт., 2001).

Якісно і кількісно оцінювали основні елементи і параметри реографічної кривої. Якісна оцінка полягала у візуальному описанні основних елементів РПГ-кривої, а кількісну оцінку реопародонтограм проводили за відповідними індексами (Прохончуков А.А. и соавт., 1980; Логинова Н.К., 1994).

Глибокий аналіз якісних та кількісних показників реопародонтограм дозволив дати чітку характеристику стану судин періодонта зубів і оцінити репаративні резерви тканин у ділянці хронічного запального процесу. Дослідження проводили до лікування, через 1 і 6 місяців та через 1 рік.

З метою об`єктивної оцінки результатів і визначення ступеня вірогідності цифрові дані були оброблені статистично відповідно до методів, прийнятих у клінічній медицині.

Результати досліджень та їх обговорення. Імплантація зубів дозволяє не тільки відновити дефект зубних рядів та функцію мовотворення, а і розподілити навантаження з вищою ефективністю, рівномірно на весь зубний ряд, а не на окрему групу зубів.

Підготовка пацієнтів до імплантації проводиться ретельніше та складається з точнішого збору анамнезу, рентгенологічного обстеження і визначення лабораторних показників. На підставі всіх цих даних планується операція вживлення імплантатів для заміщення зубного дефекту. Проте імплантати мають здатність не тільки відновлювати дефект зубних рядів, а і зберігати періодонтитний зуб із великою деструкцією. Ця роль відводиться ендодонто-ендоосальному імплантату, який завдяки своїй конструкції вживляється через коронкову та кореневу частини зуба в кісткову тканину.

Перший етап методики операції вживлення ендодонто-ендоосального імплантата (ЕЕІ) передбачає знеболювання шляхом термінальної, рідше провідникової анестезії. Після зняття больової реакції викроюють слизово-окісний клапоть із вестибулярної поверхні альвеолярного відростка. Клапті мають бути такої форми, щоб під час накладання швів лінія розтину не проходила над трепанаційним отвором, а краї клаптя перекривали зони трепанації.

Другий етап - це відшарування слизово-окісного клаптя за допомогою распатора. Після відшарування клаптя його утримують та відтягують у напрямку до перехідної складки, після чого розпочинають третій етап, що полягає в перфорації зовнішньої кортикальної пластинки або розширенні наявних узур. Таким чином максимально оголюють верхівку кореня.

Четвертий етап - це резекція верхівки кореня шляхом видалення верхівки кореня з грануляційною тканиною. П'ятий етап - видалення грануляцій та патологічно змінених тканин.

Шостий етап полягає в проходженні кореневого каналу та кісткової тканини альвеолярного відростка спеціальними свердлами, зафіксованими в наконечнику фізіодиспенсера. Це дає можливість контролювати потужність і оберти свердла й охолоджувати свердло та кісткову тканину.

Підготовка зуба та безпосередньо каналу до операції імплантації була поетапна. Спочатку проходили коронкову та кореневу частини зуба свердлом діаметром 1,55 мм до кісткової тканини альвеолярного відростка. Потім застосовували свердло-пілот, що має дві частини, різні за структурою поверхні. Перша різальна поверхня призначена для свердління кісткової тканини альвеолярного відростка і становить 1,20 мм, направляюча частина діаметром 1,5 мм забезпечує центрування інструмента в попередньо пройденому отворі в тканинах зуба. Вимірювання для перевірки проходження кореневого каналу та кісткової тканини альвеолярного відростка проводили за допомогою аналога імплантата, діаметр якого був зменшений на 0,4 мм.

Сьомий етап - це підготовка до фіксації імплантата. На підготовчому етапі канал знову промивали іригантами та висушували паперовими штифтами. Потім на коронково-кореневу частину ендодонто-ендоосального імплантата наносили фіксуючий склоіономерний цемент фірми “3М ESPE” “Ketac Cem Easymix”, але таким чином, аби він не потрапив до кісткової (апікальної) частини імплантата.

Восьмий етап - уведення власне імплантата через кореневий канал у кістку шляхом обертальних рухів за допомогою ключа, який був виготовлений для ендодонто-ендоосального імплантата цієї конструкції. Після проходження імплантатом каналу кореня зуба входили в кісткову тканину на глибину, яку заздалегідь очистили при обґрунтуванні розмірів і конструкції імплантата залежно від кісткових структур та навантаження, яке буде діяти на даний імплантат.

Дев'ятий етап - заповнення кісткового дефекту навколо зуба остеотропним матеріалом “КоллапАн-Л” фірми “Интермедапатит” (Росія), який застосовується для стимуляції кісткової тканини, профілактики гнійних ускладнень. Цей препарат сприяє відновленню дефектів кісткової тканини без утворення фіброзного прошарку та активно стимулює остеогенез, значно посилює репаративний процес у ділянці ушкоджених тканин. “КоллапАн-Л” містить у своєму складі антибіотик лінкоміцин, який проявляє антимікробні властивості протягом 20 діб.

Після заміщення кісткового дефекту вшивали рану шовним матеріалом виробництва “Eticon” («Vicril», № 4-5).

Для планування раціонального лікування із застосуванням антибактеріального комплексу використовували аугментин і метронідазол. Наш вибір зумовлений фармакологічними властивостями цих медикаментів, комбінована дія яких спрямована на різні компоненти мікробних асоціацій, у тому числі на гриби та анаероби.

Вибраний нами комплекс медикаментозних засобів застосовували за два дні до оперативного втручання для знищення ймовірної патогенної мікрофлори у вогнищі запалення та протягом трьох днів після нього як профілактичний захід, спрямований на запобігання ускладненням.

За статистичними даними нами встановлені причини видаленя фронтальних зубів. Ми виявили підвищення захворюваності на періодонтит та збільшення кількості пацієнтів досить молодого віку (від 25 до 40 років), а в населення вікової групи понад 40 років запальний процес у періодонті є причиною видалення зубів більше ніж у 50%, що збігається з відомими літературними даними (Максимовский Ю.М., 2001).

Кількість видалених зубів фронтальної групи як на нижній, так і на верхній щелепі сягав 31,2%. Структура видалень була такою: із повністю зруйнованою коронкою, що не підлягала подальшому терапевтичному та хірургічному лікуванню 69,5%; відмова пацієнтів від подальшого лікування 3,4%; зуби, що мали Ѕ коронкової частини та більше, але з резорбцією кісткової тканини більше ніж на 1/3 кореня 9,7%; зуби, що мали менше Ѕ коронки і резорбцію кісткової тканини понад 1/3 кореня 12,9%; зуби, видалені внаслідок ускладненого ендодонтичного лікування 4,5%.Отже, від 14,2% до 27,1% зубів фронтальної ділянки можна було зберегти, а в деяких випадках запобігти препаруванню та депульпації сусідніх зубів при ортопедичному лікуванні дефектів зубного ряду.

Метою морфометричного дослідження було визначення розмірів коронкової та кореневої частин зуба, які б дали можливість установити розміри коронкової та кореневої частин ендодонто-ендоосальних імплантатів залежно від групи зубів.

Результати одонтометричних досліджень на верхній щелепі показали, що висота коронок медіальних різців становила 6,75±0,125 мм, тоді як на нижній щелепі - 6,5±0,1 мм.

Як показали наші дослідження, бокові різці мають менші розміри: 5,75±0,125 мм і 6,06±0,068 мм. Висота коронок іклів верхньої щелепи - 6,88±0,1 мм, а нижньої - 6,56±0,063 мм.

Довжина коренів зубів фронтальної групи верхньої і нижньої щелепи відрізняється. На верхній щелепі довжина коренів медіального різця дорівнює 14,94±4,38 мм, тоді як на нижній - 15,31±0,56 мм. Довжина кореня латерального різця верхньої щелепи має розміри 14,94±0,31 мм, а нижньої - 15,31±0,06 мм. Найбільшу довжину коренів мають ікла як верхньої, так і нижньої щелеп: відповідно 16,63±0,25 мм і 17,0±0,125 мм. Слід зазначити, що отримані результати дещо відрізняються від даних літературних джерел (Дмитренко С.В., 2000). Так, показники висоти коронок зубів верхньої щелепи мають менші значення, а нижньої щелепи майже збігаються з даними, опублікованими в літературних джерелах. Показники довжини коренів зубів збігаються з результатами інших дослідників.

Аналіз результатів морфометричного дослідження дав нам можливість оцінити висоту коронок зубів і довжину коренів, що, в свою чергу, допомогло нам визначитися з розмірами імплантатів для кожного зуба фронтальної групи та індивідуально наблизити розміри імплантатів до природного розміру конкретного зуба.

Для розробки ЕЕІ ми провели морфометричне дослідження видалених зубів. Проаналізувавши отримані дані, дійшли висновку, що імплантати мають відрізнятися за розмірами як кореневої, так і кісткової частин. Це зумовлене тим, що кожен зуб має індивідуальну довжину кореня та коронки, а також розміри осередку деструкції навколо ураженого кореня.Довжину внутрішньокісткової частини імплантата визначали на основі проаналізованих літературних джерел та клінічних даних, за яких резекція верхівки кореня протипоказана при деструкції кісткової тканини діаметром від 7 до 10 мм навколо ураженого кореня. Довжину імплантата проектували з розрахунку довжини кореня зуба плюс розмір дефекту і додатково 3 мм (як мінімум), необхідних для первинної фіксації ЕЕІ. Тому загальна довжина імплантата коливалася від 18 до 24 мм із кроком 1 мм. Довші імплантати застосовували за високих альвеолярних відростків.

Співвідношення розмірів внутрішньокісткової і внутрішньо-канальної частин залежали від клінічних умов, а саме: величини дефекту кісткової тканини, розміру частини кореня, яку планували видаляти на етапі резекції верхівки кореня. Тому ми запропонували 16 розмірів імплантатів, які враховували практично всі клінічні ситуації в пацієнтів зі значною резорбцією кісткової тканини.

Наша модель ЕЕІ (Патент України на корисну модель №42433 від 10.07.2009 р) має вигляд металевого стержня, виготовленого з титану медичної категорії 99,7% із гарантованою стерильністю, упакованого в подвійну стерильну упаковку та обробленого в процесі стерилізації гамма- випромінюванням.

Конструкція ендодонто-ендоосального імплантата складається з трьох основних частин: головка, де знаходиться проріз для ключа, яким імплантат буде загвинчуватися в кісткову тканину; коренева частина, представлена гладкою поверхнею циліндричної форми; гвинтова частина, яка безпосередньо імплантується в кісткову тканину, в якій крок різьби становить - 3 мм.

Завдяки запропонованим технологічно-конструкційним властивостям гвинтового контуру даної конфігурації нам вдалося максимально вберегти від ушкоджень кісткову тканину і досягти надійної фіксації імплантата.

Результати клінічного обстеження хворих в основній групі при хронічному гранулематозному періодонтиті показали, що пацієнти скаржилися на слабо виражені больові відчуття в ділянці верхівки кореня причинного зуба при його навантаженні, що посилювалися під час загострення.

Рентгенологічний метод дослідження дав нам можливість уточнити діагноз. Ми спостерігали деструкцію кісткової тканини в ділянці верхівки кореня зуба переважно з чіткими межами, розмір яких коливався від 7мм до 10 мм. Вони мали округлу чи овальну форму й охоплювали понад третину кореня. Дослідження анатамо-топографічних особливостей коренів зубів дало нам можливість запобігти ускладненням, таким як розлом кореня зуба за застосування запропонованої нами методики лікування.

У хворих із хронічним гранулюючим періодонтитом основної групи визначалися клінічні прояви, які відрізнялися від гранулематозних. Характерною ознакою в пацієнтів із гранулюючим періодонтитом були такі прояви: періодичний біль, пов'язаний із відчуттями тяжкості, розпирання та незручності; біль, що наростав при змиканні на патологічно змінений зуб. Ці відчуття з'являються періодично з появою норицевого ходу з гнійними та грануляційними виділеннями. Норицевий хід через деякий час закривався. Слизова оболонка в ділянці патологічно зміненого зуба гіперемійована, позитивний синдром вазопарезу. Під час пальпації ясен пацієнт відчував дискомфорт і біль. Перкусія викликала підвищену чутливість та навіть позитивну больову реакцію. Реґіонарні лімфатичні вузли були незначно збільшені та болючі при пальпації.

На рентгенологічних знімках спостерігається осередок розрідження кісткової тканини в ділянці кореня причинного зуба з нечіткими контурами чи “язиками полум'я “ розміром від 7 мм до 10 мм.

До другої групи (порівняння) ввійшли пацієнти з гранулематозним і гранулюючим періодонтитом, яким була показана операція резекції верхівки кореня. Клінічна картина у хворих цієї групи мала м'якший характер за рахунок меншого осередку деструкції кісткової тканини.

У пацієнтів із гранулематозним періодонтитом клінічна картина була подібна до основної групи хворих. На рентгенограмах спостерігалися відмінності локалізації деструктивних змін, а також їхніх розмірів - до 5 мм.

Спостереження після хірургічного лікування пацієнтів дало можливість оцінити ефективність проведеного втручання як у найближчі (1,3,7 день), так і у віддалені терміни (через 1, 6 і 12 місяців). Ефективність у найближчі строки спостереження оцінювали за загальноклінічними схемами та враховували кількість додаткових відвідувань, наявність ускладнень під час і після лікування. Для вищої достовірності результатів застосування запропонованої та загальноприйнятої методик резекції верхівки кореня ми лікували тільки тих пацієнтів, у яких були зуби з прохідними як мінімум на 2/3 кореневими каналами. Після оперативного втручання оцінювали ступінь фіксації зуба і регенерацію кісткової тканини в ділянці дефекту.

Після лікування через 1 місяць в основній групі спостереження, в якій застосовували метод лікування з ЕЕІ, клінічна картина була такою: скарг пацієнт не пред'являє, слизова оболонка в ділянці оперативного втручання загоїлася, біль у зубі при змиканні щелеп припинився, гіперемія ясен у ділянці причинного зуба зникла, синдром вазопарезу зуба не спостерігався, норицевий хід, наявний до лікування, закрився і після лікування більше не відкривався. При пальпації ясен пацієнт болю не відчуває. Перкусія пролікованого зуба не викликає підвищеної чутливості, а тим більше - больової реакції. У ході дослідження через 1 місяць після лікування було виявлено те, що при рухомості зубів ІІ ступеня рухомість зменшувалася до І ступеня, а відповідно, де вона була І ступеня, пролікований зуб набув наближеної до здорового зуба стабільності. Ознак, що свідчили би про розвиток ускладнень, на даному етапі не виникало.

Через 6 місяців після оперативного втручання пацієнти скарг не пред'являють. Зі слів хворих, зуб протягом усього періоду не турбував. Больові відчуття, які спостерігалися до лікування, не виникали за весь період після лікування. Ознак дискомфорту від пролікованого зуба пацієнт не помічав. Об'єктивно: обличчя симетричне, на слизовій оболонці в ділянці коренів ніяких патологічних змін не виявлено. Зникав норицевий хід. При пальпації та перкусії зуба біль не виникав. Помітна подальша стабілізація зуба до показників норми.

Віддалені спостереження, проведені через 1 рік після оперативного втручання, дуже важливі для з'ясування даних, які можуть свідчити про позитивні чи негативні результати лікування. Скарг із приводу пролікованого зуба хворі не пред'являли. На огляді пацієнтів не було виявлено ознак гіперемії, набряку, рухомості зуба й дезінтеграції імплантата.

Рентгенологічний метод дослідження через 1 рік дав можливість визначити наявність кісткової структури в прикореневій ділянці пролікованого зуба, що не відрізнялася від кісткової тканини в пацієнтів контрольної групи.

Після лікування через 1 місяць у пацієнтів, яким проводили операцію резекції верхівки кореня за класичною методикою, клінічна картина була така: пацієнти скарг на пролікований зуб не пред'являли. Об'єктивно: слизова оболонка в ділянці та навколо операційного поля загоїлася первинним натягом; біль, який виникав при навантаженні на причинний зуб, припинився; гіперемія ясен у ділянці причинного зуба зникла; симптом вазопарезу відсутній. На яснах помітний лінійний рубець, норицеві ходи відсутні. При пальпації ясен пацієнт болю не відчуває. Перкусія пролікованого зуба не викликає підвищеної чутливості, а тим більше - больової реакції.

За результатами обстеження пацієнтів після лікування через 6 місяців установлено, що скарги на проліковані зуби відсутні. Больові відчуття, які спостерігалися до лікування, не виникали протягом піврічного терміну. Ознак дискомфорту від пролікованого зуба пацієнт не помічав. На слизовій оболонці в ділянці коренів ніяких патологічних змін не виявлено. Ознаки норицевого ходу відсутні. Зуб при пальпації та перкусії не болючий.

Віддалені спостереження через 1 рік після оперативного втручання дуже важливі для з'ясування даних, які можуть свідчити про позитивні чи негативні результати лікування. Скарг із приводу пролікованого зуба хворі не пред'являли. На огляді пацієнтів ознак гіперемії, набряку та рухомості зуба не виявлено.

Рентгенологічний метод дослідження через 1 рік дав можливість визначити наявність кісткової структури в прикореневій ділянці пролікованого зуба, що не відрізнялася від кісткової тканини з групи порівняння (ІІ групи пацієнтів). Отже клініко-рентгенологічні дослідження показали, що запропонована нами методика лікування хронічних періодонтитів з застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів є більш ефективною, та дозволяє зберегти уражені зуби.

Стан реґіонарного кровообігу альвеолярного відростка до та після вживлення ендодонто-ендоосального імплантата перевіряли за допомогою реопародонтографії. У всіх групах спостереження проводили реографічні дослідження до лікування, через 1, 6 місяців та через 1 рік після оперативного втручання.

Розшифровуючи й аналізуючи 192 реограми, основні елементи і параметри реографічної кривої умовно оцінювали якісно і кількісно. Для якісної оцінки описували характеристику кривих, для кількісної - цифрові дані амплітудних показників РГ. Кількісна оцінка запису РГ у осіб з інтактним жувальним апаратом показала, що усі дані збігаються з показниками норми в осіб з інтактними зубними рядами і здоровим пародонтом, які наведені в літературних джерелах (Прохончуков А.А. и соавт., 1980;Логинова Н.К., 1994; Зубченко С.Г., 2006).

Показники реографічного індексу до лікування на верхній щелепі коливаються в різних групах спостереження від 0,96±0,04 Ом до 0,98±0,03 Ом.

Після оперативного втручання через 1 місяць реографічний індекс на верхній щелепі в обох дослідних групах знизився: суттєво (до 0,80±0,03 Ом) - у другій групі та незначно (до 0,91±0,03 Ом ) - у третій. Через півроку й 1 рік відбувається поступове підвищення РІ в дослідних групах. У другій - із 0,88±0,02 Ом до 0,92±0,03 Ом, а в третій дослідній групі цей показник відповідно становив 0,97±0,04 Ом і 0,99±0,04 Ом. Різниця між показниками реографічного індексу в ці терміни в пацієнтів другої і третьої груп становить у середньому 0,11 Ом. На нижній щелепі через 1 місяць після резекції верхівки кореня і встановлення ендодонто-ендоосальних імплантатів показники в дослідних групах різняться між собою на 0,12 Ом.

Через півроку і рік спостереження показники реографічного індексу збільшилися, особливо в другій групі, де РІ становив 0,93±0,03 Ом через рік. У третій дослідній групі він збільшився через 1 місяць, 6 місяців і 1 рік незначно і становив відповідно 0,91±0,03 Ом; 0,95±0,03 і 0,99±0,04 Ом.

На верхній щелепі до лікування показник тонусу судин у другій дослідній групі становив 13,02±0,15%, у третій - 13,57±0,16%. Через 1 місяць після оперативного втручання в пацієнтів дослідних груп показники тонусу судин зменшилися: в другій групі - до 11,63±0,22%, у третій - до 12,17±0,16%. У терміни 6 місяців і 1 рік спостереження відбувається підвищення показників ПТС у пацієнтів другої і третьої дослідних груп, а через 1 рік вони майже досягають рівня до початку лікування - відповідно 12,84±0,12% і 13,38±0,13%.

На нижній щелепі показник тонусу судин у другій дослідній групі становив 11,54±0,19% проти 12,06±0,17% у третій групі. Уже через 6 місяців після оперативного втручання на нижній щелепі ПТС підвищився в обох дослідних групах і відповідно становив 12,23±0,17% і 13,03±0,17%. Через 1 рік спостереження за пацієнтами дослідних груп виявилося, що дані показників тонусу судин підвищилися, але не досягли рівня даних до лікування: відповідно 12,92±0,16% і 13,21±0,16%.

Індекс периферичного опору судин, як і попередні показники, через 1 місяць після оперативного втручання в обох дослідних групах знизився. У другій групі він становив 62,88±1,11%, а в третій - 67,81±1,20%. Поступове збільшення показників ІПО спостерігається і в наступні терміни. Через 6 місяців у другій дослідній групі він становив 70,23±1,19%, а в третій - 72,09±1,16%.

На нижній щелепі показники індексу периферичного опору у другій групі становив 75,37±0,72%, у третій - 75,83±0,71, тоді як у контрольній групі - 76,96±0,77%. Майже на 5% визначається різниця між показниками ІПО в пацієнтів другої і третьої дослідних груп. Через 6 місяців після хірургічного лікування показники індексу периферичного опору судин нижньої щелепи підвищилися в обох дослідних групах і відповідно становили 70,04±1,16% і 71,84±1,13%.

Показові результати отримані в пацієнтів дослідних груп через 1 рік спостереження. Показники ІПО збільшилися до 74,15±1,45% у другій групі і до 76,05±1,28% - у третій. Ці дані майже досягли показників ІПО до лікування.

Показники еластичності судин відіграють важливу роль у кількісній характеристиці отриманих реограм. Через місяць після операції в другій групі цей показник становив 71,87±1,29%, а в третій - 73,08±1,18%.

Уже через 6 місяців показники ІЕ в обох групах досягли меж норми і становили 80,22±1,12% та 81,32±1,11%. Незначне підвищення індексу еластичності судин відбулося через 1 рік спостереження: у другій дослідній групі - 81,12±1,19%, а в третій - 81,58±1,17%. На нижній щелепі показник ІЕ у контрольній групі був дещо нижчий, ніж на верхній, і становив 81,94±0,88%, а в дослідних групах - відповідно 80,51±1,09% і 81,17±0,94%.

Через півроку відбулося підвищення показників ІЕ судин пацієнтів дослідних груп. У другій дослідній групі цей показник становив 80,19±1,09%, а в третій - 80,77±1,06%. Через 1 рік у другій дослідній групі цей показник становив 81,51±1,03%, тоді як у третій - 80,92±1,04%.

Проведені методи лікування та дослідження показали, як у найближчі так і в віддалені терміни (через рік), що лікування з застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів у фронтальній ділянці дозволили зберегти ушкоджені зуби без виявлення ознак порушення остеоінтеграції імплантату, що в свою чергу слугує стабілізації зуба в альвеолярному відростку.

Висновки

У дисертаційній роботі вирішена актуальна задача сучасної стоматології - підвищення ефективності лікування хворих на хронічний верхівковий періодонтит за допомогою ендодонто-ендоосальних імплантатів.

1. Морфометричні дослідження виявили такі розміри коронкових частин зубів: центральних різців - від 6,50 до 6,87 мм; бокових різців - від 5,62 до 6,10 мм; іклів - від 6,50 до 6,87 мм. Вимірювання кореневої частини виявило такі розміри: центральних різців - від 14,50 до 15,88 мм, бокових різців - від 14,60 до 15,37 мм, іклів - від 16,40 до 17,12 мм.

2. Розроблена і запропонована нами конструкція ендодонто-ендоосального імплантата для лікування пацієнтів із хронічним верхівковим деструктивним періодонтитом має 16 розмірів (з урахуванням морфометричних досліджень). Довжина ендодонтальної частини імплантата - 11-14 мм, ендоосальної -7-10 мм. Діаметри ендодонто-ендоосального імплантата: в ділянці ключа - 1,7 мм, в ендодонтальній (кореневій) частині - 1,45 мм, в ендоосальній - 1,25 мм; крок різьби - 0,3 см.

3. Розроблена методика обробки кореневого каналу і введення ендодонто-ендоосального імплантата в пацієнтів із хронічним верхівковим періодонтитом, що дозволила зафіксувати уражений зуб.

4. За результатами реографічних досліджень установлено, що в пацієнтів третьої дослідної групи, яких лікували за допомогою ендодонто-ендоосальних імплантатів, адаптаційні процеси відбуваються краще, ніж у осіб, у яких резекцію верхівки кореня зуба проводили за загальноприйнятою методикою.

Показник тонусу судин у пацієнтів дослідних груп через один рік спостереження збільшився на 1,21%. Індекс периферичного опору судин альвеолярного відростка щелеп в пацієнтів третьої дослідної групи через 30 днів становив 67,81%, а вже через один рік він виріс на 8,68%. Індекс еластичності судин у пацієнтів третьої дослідної групи підвищився на 8,5%.

5. У лікуванні хронічних верхівкових періодонтитів хірургічним методом (резекція верхівки кореня) раціонально використовувати медикаментозний комплекс з аугментину і метронідазолу за 2 доби до оперативного втручання та 3 доби після проведеного лікування. Для найвищого терапевтичного ефекту аугментин використовували протягом 5 днів дозою 500 мг два рази за день; метронідозол - по 250 мг два рази за день. Для вищого ефекту регенерації кісткової тканини в ділянці деструкції заповнювали кістковий дефект остеотропним матеріалом «КоллапАн-Л».

Через один рік спостереження в прикореневих ділянках пролікованих зубів пацієнтів третьої дослідної групи рентгенологічно виявлено кісткову структуру, що не відрізнялася від кісткової тканини в пацієнтів контрольної групи.

Практичні рекомендації

1. Ендодонто-ендоосальний імплантат необхідно виготовляти за морфометричними показниками розмірів фронтальної групи зубів верхньої та нижньої щелеп.

2. Розроблену конструкцію ендодонто-ендоосального імплантата рекомендується використовувати в лікуванні хронічного верхівкового періодонтиту зі значною деструкцією кісткової тканини альвеолярного відростка з утягненням у патологічний процес більше 1/3 кореня зуба.

3. У лікуванні хронічних верхівкових періодонтитів рекомендується застосовувати запропоновану автором методику введення ендодонто-ендоосальних імплантатів.

4. Розроблений медикаментозний комплекс, який складається з аугментину та метронідазолу, застосовувати в хірургічному лікуванні хронічного верхівкового періодонтиту задля профілактики вторинного запалення за 2 дні до хірургічного лікування і 3 дні після нього: аугментин - по 250 мг 2 рази за день, метронідазол - по 500 мг 2 рази за день.

Для вищого ефекту регенерації кісткової тканини в ділянці деструкції рекомендується заповнювати кістковий дефект остеотропним матеріалом «КоллапАн-Л».

зуб імплантат періодонтит щелеп

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Митченок О.В. Динаміка захворюваності на хронічний періодонтит у мешканців Полтавської області / О.В. Митченок //Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. - 2007. - Т. 7, вип. 4 (20). - С. 42-44.

2. Митченок О.В. Використання морфометричних показників розмірів коронок і коренів при виготовленні ендодонто-ендоосальних імплантатів / О.В. Митченок // Український стоматологічний альманах. - 2008. - № 3. - С. 12-14.

3. Митченок О.В. Ефективність лікування хворих на хронічний деструктивний верхівковий періодонтит із застосуванням ендодонто-ендоосальних імплантатів / О.В. Митченок // Український стоматологічний альманах.- 2008. - №6. - С. 50-51.

4. Митченок О. В. Методи лікування хронічних періодонтитів (Огляд літератури) / О. В. Митченок, М. Д. Король //Український стоматологічний альманах. - 2008. - №1. - С. 45-47. Особистий внесок - проведено аналіз літературних джерел, написана стаття.

...