Рівні інтерлейкіну та фактора некрозу пухлин у хворих на гіпертонічну хворобу в динаміці антигіпертензивної терапії

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність теми. Артеріальна гіпертензія (АГ) є одним із найбільш розповсюджених серцево-судинних захворювань (розповсюдженість в Україні серед працездатного населення сягає 30%) (В.М. Коваленко, В.М. Корнацький, 2008). На долю гіпертонічної хвороби (ГХ) припадає до 90% від усіх випадків АГ. Тому актуальною є розробка ефективних методів її лікування на базі поглибленого вивчення головних патогенетичних механізмів ГХ (В.М. Коваленко, Є.П. Свіщенко, 2005; Г.В. Дзяк та співавт., 2007).

В останні роки інтенсивно вивчається сутність латентного запалення в атерогенезі та ураженні судин при ГХ (R. Sharma et al., 2000; N. Lapteva et al., 2002). Є дані про взаємозв'язок між вазоактивними факторами та медіаторами імунної системи, серед яких важливе місце займають цитокіни (Цк) (В.Н. Титов и соавт., 2006; Т.В. Волковинська, 2007). Описана активація цілої низки прозапальних і протизапальних Цк на різних етапах розвитку експериментальної АГ у тварин і ГХ у людей (А.П.Шаврин, Б.В.Головской, 2006). Виявлено суттєвий вплив низки Цк на артеріальний тиск (АТ), судинний тонус і функціональну активність ендотелію: гіпертензивну дію фактора некрозу пухлин-б (ФНП-б) та інтерлейкіну-2 (ІЛ-2), вазоконстрикторну активність ІЛ-1в. Показано, що ФНП-б та ІЛ-1в є маркерами гострого запального процесу, які здатні викликати суттєві ураження мікросудин, активувати гіперкоагуляцію та гемодинамічні порушення (Д.Д. Цырендоржиев и соавт., 2000; А.Р. Антонов и соавт., 2007). Обговорюється значення Цк в формуванні процесів ремоделювання судин, у тому числі, в процесах фіброзу (Z.B. Lei et al., 2000; Y.Y. Li et al., 2001; T. Kubota et al., 2001). В останні роки виявлено здатність потужного вазопресорного пептиду - ангіотензину ІІ збільшувати синтез прозапальних і протизапальних Цк і викликати неспецифічну запальну реакцію, як на регіональному, так і на системному рівні (A. Nakamura et al., 2002; M. Ruiz-Ortega et al., 2002). Однак значення Цк у розвитку та прогресуванні ГХ, як на її початкових стадіях, так і на етапах активного формування ускладнень, залишається практично невивченим.

Викликають інтерес питання взаємозв'язків Цк і системи оксиду азоту (NO). Описане протективне значення активації синтезу NО на ранніх фазах формування вазоконстрикції, але відомі і негативні наслідки цієї активації (R. Sharma, 2001; Е.Б. Манухина и соавт., 2002). Однак взаємовідносини між механізмами розвитку ГХ, Цк і системою оксиду азоту також потребують подальшого поглибленого вивчення.

Не дивлячись на суттєві досягнення в лікуванні АГ, проблема ефективної та патогенетично обґрунтованої терапії цього захворювання залишається складною та далеко не вирішеною (ESH/ESC, 2007). Наведені дані про імовірне та важливе значення Цк в патогенетичних ланках ГХ стимулюють подальше проведення досліджень, які спрямовані на корекцію прозапальних механізмів і розробку на цій підставі нових підходів до терапії ГХ. В літературі є передусім експериментальні дані про протизапальні та антицитокінові ефекти ряду антигіпертензивних препаратів - інгібіторів ангіотензинперетворюючого ферменту (ІАПФ) та деяких в-адреноблокаторів (А.В Соловьев и соавт., 2006; P. Andersson et al., 2002). Все вищевикладене обумовило необхідність проведення даного дослідження, а також визначило вибір мети та завдань роботи.

Мета дослідження: Встановити закономірності змін показників ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б у сироватці крові хворих на ГХ в динаміці антигіпертензивної терапії ІАПФ, антагоністом рецептів ангіотензину ІІ (АРА ІІ) та антагоністом кальцію (АК).

Завдання дослідження:

1. Вивчити зміни рівнів ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б у сироватці крові хворих на ГХ 1 та 2 ступеня.

2. Вивчити взаємозв'язок між рівнями ІЛ-1в, ІЛ-4, ФНП-б з гемодинамічними та метаболічними показниками у хворих на ГХ 1 та 2 ступеня.

3. Проаналізувати взаємозв'язок між рівнями ІЛ-1в, ІЛ-4, ФНП-б та ступенем сумарного серцево-судинного ризику у хворих на ГХ 1 та 2 ступеня.

4. Вивчити вплив антигіпертензивної терапії ІАПФ периндоприлом, АРА ІІ ірбесартаном та АК лацидипіном на рівні ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б в сироватці крові у хворих на ГХ 1 та 2 ступеня та характер перебігу захворювання.

1. Матеріали та методи дослідження

Обстежено 130 хворих на ГХ 1 та 2 ступеня на базі відділення артеріальної гіпертонії та захворювань нирок клініки ДУ «Інститут терапії імені Л.Т. Малої АМН України» (м. Харків) за період 2003-2006 рр. Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб з нормальним рівнем артеріального тиску без обтяженої спадковості за ГХ. Ступінь, стадію захворювання та сумарний ризик серцево-судинних ускладнень у хворих на ГХ визначали відповідно до рекомендацій Української асоціації кардіологів (2008) на підставі аналізу даних клінічного, біохімічного та інструментального обстеження.

В дослідження не включали пацієнтів із симптоматичними АГ, гострими та хронічними запальними процесами, хворих на цукровий діабет, а також пацієнтів, які перенесли інфаркт міокарда, гострі порушення мозкового кровообігу.

Серед обстежених було 76 (58%) чоловіків та 54 (42%) жінки у віці від 30 до 69 років (середній вік - 48,4±5,6 років). Тривалість захворювання більше 10 років була у 43 (33%) хворих, від 5 до 10 років - у 53 (41%) і менше 5 років - у 34 (26%) хворих. Обтяжена спадковість за ГХ виявлена у 51 (39%) хворого.

За рівнем артеріального тиску (АТ) у 52 (40%) хворих встановлено діагноз ГХ 1 ступеня, у 78 (60%) - ГХ 2 ступеня. За стадією захворювання пацієнти розподілялись наступним чином: ГХ І стадії діагностовано у 37 (28%) хворих, ГХ ІІ стадії - у 93 (72%) хворих.

У 69 хворих на ГХ було діагностовано метаболічний синдром (МС). Діагностику МС проводили за критеріями Міжнародної федерації з вивчення цукрового діабету (2007) та рекомендаціями Української асоціації кардіологів (2008). Діагноз МС встановлювали у разі поєднання трьох або більше нижче перелічених компонентів: АТ > 130/85 мм рт. ст.; абдомінальне ожиріння - об'єм талії ? 94 см у чоловіків, та ? 80 см у жінок (при вимірюванні на рівні пупка); рівень глюкози натщесерце ? 5,6 ммоль/л; гіпертригліцеридемія ? 1,7 ммоль/л; зниження рівня холестерину ліпопротеїдів високої щільності (ХС ЛПВЩ) < 1,04 ммоль/л у чоловіків та < 1,29 ммоль/л у жінок.

Трикомпонентний МС діагностовано у 32 (25%) хворих, чотирикомпонентний у 20 (15%) хворих і п'ятикомпонентий - у 17 (13%) хворих.

Серед хворих на МС у 32 (25%) пацієнтів було діагностовано абдомінальне ожиріння, з них І ступеня (індекс маси тіла (ІМТ) 30-34,9 кг/м2) у 18 (14%) хворих, ІІ ступеня (ІМТ 35-39,9 кг/м2) - у 14 (11%) хворих. Надлишкова маса тіла (ІМТ 25-29,9 кг/м2) спостерігалася у 43 осіб (33%) (ВООЗ, 1997). ІМТ (індекс Кетлє) розраховували за формулою: ІМТ = маса тіла (кг) / зріст2 (м2).

Дисліпідемію (ДЛП) було виявлено у 72 (55%) хворих, з них 15 (11%) пацієнтів з гіперхолестеринемією, у 41 (32%) пацієнта - комбінована ДЛП, а у 16 (12%) - гіпертригліцеридемія (класифікація ДЛП Асоціації кардіологів України, 2007).

Після обстеження з використанням тесту з фізичним навантаженням на велоергометрі у 26 (20%) хворих діагностовано ішемічну хворобу серця - стабільну стенокардію І-ІІ функціонального класу. У 29 (22%) хворих було діагностовано серцеву недостатність (СН) І-ІІ функціонального класу за NYHA.

Всі хворі були стратифіковані за ступенем сумарного ризику виникнення серцево-судинних ускладнень у відповідності до рекомендацій Асоціації кардіологів України (2008). В даному дослідженні «помірний» ризик визначався в разі наявності у хворих 1-2 ступеня ГХ та 1-2 ризик-факторів, «високий» ризик визначався в разі наявності 1-2 ступеня ГХ та 3 або більше ризик-факторів та ураження органів-мішеней, «дуже високий» ризик - в разі наявності 1-2 ступеня ГХ та супутніх клінічних ускладнень (стенокардія та СН). З урахуванням цього «помірний» ступінь ризику виявлено у 36 (28%) пацієнтів, «високий» ризик - у 68 (52%) хворих, «дуже високий» сумарний ризик - у 26 (20%) хворих. Хворих з «низьким» ризиком серед обстежених не було.

Обсяг обстеження включав загальноприйняті методи клінічного, лабораторного та інструментального обстеження, у тому числі ехокардіографічне дослідження (ЕхоКГ) на апараті «Aloka SSD - 280LS» (Японія) за загальноприйнятою методикою із субкостального доступу в М-режимі, проведення тесту з фізичним навантаженням на велоергометрі 380 В (Simens, Німеччина), визначення параметрів ліпідного спектра крові за Фредріксоном, визначення рівнів Цк: ІЛ-1в, ІЛ-4, ФНП-б твердофазним імуноферментним методом з використанням стандартних тест-систем фірми «ProCon» (Росія), вимірювання вмісту метаболіту оксиду азоту NO2 фотометричним методом за реакцією Гріса. Забір венозної крові для визначення цих показників виконували вранці, натщесерце, після 12-годинного періоду голодування.

Вивчення впливу антигіпертензивної терапії на клінічні, гемодинамічні, метаболічні показники та рівні Цк виконували у 80 хворих на ГХ. Антигіпертензивну терапію здійснювали протягом 4-5 тижнів. Дози препаратів підбирали індивідуально з метою досягнення «цільового» АТ - менше 140/90 мм рт. ст. У 46 хворих використовувалась монотерапія препаратом периндоприл в дозі 4-8 мг на добу, у 41 хворого - ірбесартан в дозі 150-300 мг на добу і у 43 хворих - лацидипін в дозі 2-4 мг на добу. Обстеження хворих за вказаним вище планом виконувалась до початку лікування та після 4-5 тижнів терапії.

На підставі отриманих даних було складено бази даних, які оброблені методами варіаційної статистики за допомогою стандартних пакетів програм «Microsoft Excel'2003» та «Statisticа» for Windows vs.5.5 на IBM PC. Використовувались параметричні та непараметричні методи.

2. Результати дослідження та їх обговорення

При дослідженні змін рівнів в крові ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б у хворих на ГХ в залежності від ступеня підвищення АТ виявлено наступні дані. При ГХ 1 ступеня (n=28) у хворих відмічено достовірне (р<0,05) підвищення у сироватці крові рівня ІЛ-4 у порівнянні з практично здоровими особами. У хворих на ГХ 2 ступеня встановлено достовірне підвищення в сироватці крові рівнів всіх трьох досліджуваних Цк від таких у групі контролю.

Аналіз рівнів Цк (ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б) у хворих на ГХ в залежності від тривалості захворювання показав, що в групі хворих з коротким перебігом захворювання (менше 5 років) спостерігалось достовірне підвищення (р<0,05) у порівнянні зі здоровими особами таких Цк, як ІЛ-1в та ІЛ-4. При більш тривалому перебігу захворювання (від 5 до 10 років) встановлено статистично значиме зростання (р<0,05) рівнів у сироватці крові всіх трьох Цк (ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б). У хворих з найбільш тривалим терміном захворювання - більше 10 років залишались достовірно підвищеними (р<0,05) в порівнянні з показниками контрольної групи тільки рівні ФНП-б

Треба відмітити наявність достовірної різниці в змінах досліджених Цк у хворих на ГХ з наявністю гіпертрофії лівого шлуночка (ГЛШ) і без такої. Так, встановлено статистично достовірне підвищення рівнів ІЛ-1в (41,23±3,21 пг/мл), ІЛ-4 (56,84±4,54 пг/мл) і ФНП-б (72,32±4,03 пг/мл) в сироватці крові у хворих на ГХ з ГЛШ у порівнянні з такими у практично здорових осіб (р< 0,05). При цьому рівні в крові ІЛ-1в (31,13±3,66 пг/мл) і ФНП-б (55,95±6,78 пг/мл) у даної групи хворих були також достовірно вищими (р< 0,05) від таких у хворих на ГХ без ГЛШ. Рівні вказаних Цк у хворих на ГХ без ГЛШ статистично достовірно не відрізнялись від контролю.

Зміни в показниках Цк у сироватці крові хворих на ГХ асоційовану з МС були наступні. При трикомпонентному МС у хворих відмічений достовірно (р<0,05) вищий рівень ІЛ-1в і ФНП-б, ніж в контрольній групі. При чотири- та п'ятикомпонентному МС встановлено статистично значуще (р<0,05) підвищення рівнів усіх трьох досліджуваних Цк у порівнянні з практично здоровими особами. У хворих на ГХ без МС статистично достовірних змін у рівнях досліджених Цк в порівнянні з такими у практично здорових осіб не встановлено.

Викликало значний інтерес вивчення рівнів Цк у хворих на ГХ в залежності від ступеня сумарного серцево-судинного ризику. Встановлено, що в підгрупі хворих на ГХ з «помірним» ризиком спостерігалось достовірне підвищення рівня тільки ІЛ-1в (р<0,05) у порівнянні з практично здоровими особами. В той же час у хворих на ГХ «високого» та «дуже високого» ризику рівні всіх трьох Цк були достовірно вищими (р<0,05), ніж у практично здорових осіб. Крім того виявлено достовірне підвищення рівня в крові ФНП-б та ІЛ-1в (р<0,05) у хворих «дуже високого» ризику в порівнянні з такими у хворих «помірного» ризику.

Аналіз особливостей клінічного перебігу ГХ у хворих з «дуже високим» ризиком свідчить про те, що віднесення хворих до цієї категорії ризику було обумовлено наявністю у них ІХС - стабільної стенокардії І-ІІ функціонального класу в поєднанні з СН І-ІІ функціонального класу за NYHA. В підгрупах хворих «помірного» і «високого ризику» пацієнтів зі стенокардією в поєднанні з СН не було. Таким чином, найбільш виражені зміни в рівнях у сироватці крові вивчених Цк були пов'язані з розвитком у хворих на ГХ стенокардії та СН.

В рамках даної роботи вивчення рівнів Цк у хворих на ГХ здійснювалось на фоні дослідження рівня в сироватці крові метаболіту оксиду азоту - NO2, одного з показників, який може свідчити про активність синтезу потужного вазодилатуючого фактора - оксиду азоту. Було встановлено достовірне (р<0,05) зниження рівнів у сироватці крові NO2 у хворих на ГХ 1 та 2 ступенів (3,11±0,06 мкмоль/л та 3,07±0,04 мкмоль/л відповідно) у порівнянні з такими у практично здорових осіб (3,32±0,08 мкмоль/л). Виявлено, що на вміст у крові метаболіту оксиду азоту NO2 впливала тривалість захворювання. У хворих з коротким терміном захворювання (менше 5 років) достовірних змін цього показника не виявлено. При тривалому перебігу ГХ (більше 5 років) у хворих виявляється достовірне (р<0,05) зниження рівня NO2 у сироватці крові в порівнянні з контролем (при тривалості ГХ від 5 до 10 років - 3,17±0,05 мкмоль/л, при тривалості ГХ більше 10 років - 3,02±0,06 мкмоль/л). У хворих на ГХ з наявністю ГЛШ встановлено достовірне зниження вмісту в крові NO2 (3,19±0,08 мкмоль/л) у порівнянні з контролем (р<0,05), у той час, як у хворих без ГЛШ, вміст в крові NO2 достовірно не відрізнявся від такого у практично здорових осіб (р>0,05). Рівні NO2 в сироватці крові були також достовірно нижчими (р<0,05) від таких в контрольній групі у хворих на ГХ в поєднанні з МС та ДЛП (при трикомпонентному МС - 3,11±0,05 мкмоль/л; при чотири- та п'ятикомпонентному МС - 3,06±0,06 мкмоль/л). Значне достовірне зниження вмісту метаболіту оксиду азоту NO2 у порівнянні з практично здоровими особами було встановлено у хворих на ГХ з «високим» (3,01±0,08 мкмоль/л) і «дуже високим» (3,02±0,07 мкмоль/л) ступенем ризику (р<0,05), в той час як при «помірному» ризику рівень NO2 значимо не відрізнявся від такого в контрольній групі. Наведені дані опосередковано свідчать про суттєве пригнічення утворення оксиду азоту у хворих на ГХ 1 та 2 ступеня, особливо при її тривалому перебігу, МС, атерогенній ДЛП та «високому» і «дуже високому» ступенях ризику, який був обумовлений перш за все наявністю ІХС та СН.

Проведений в даному дослідженні аналіз кореляційних зв'язків між рівнями Цк, гемодинамічними та метаболічними показниками, а також вмістом у крові метаболіту оксиду азоту NO2 виявив наступне. Встановлено позитивний кореляційний зв'язок між рівнями ФНП-б і ЗПСО (r=+0,45, p<0,05), ФНП-б та ІЛ-4 (r=+0,42, p<0,05), ФНП-б та ІЛ-1в (r=+0,44, p<0,05), ІЛ-4 та ІЛ-1в (r=+0,41, p<0,05), ФНП-б та ХС ЛПНЩ (r=+0,39, p<0,05), ІЛ-1в і ХС ЛПНЩ (r=+0,37, p<0,05), ІЛ-1в і загальним ХС (r=+0,35, p<0,05), негативний кореляційний зв'язок між рівнями в сироватці крові ФНП-б та NO2 (r=?0,37, p<0,05), ІЛ-1в та NO2 (r=?0,33, p<0,05), ІЛ-4 і NO2 (r=?0,31, p<0,05).

Під впливом антигіпертензивної терапії рівень «цільового» АТ було досягнуто у 73% хворих, які приймали периндоприл, 67% пацієнтів, які приймали ірбесартан та у 72% хворих які приймали лацидипін. Монотерапія ІАПФ периндоприлом приводила до статистично достовірного зниження рівня всіх трьох досліджених цитокінів - ІЛ-1в (з 38,27±2,44 до 28,40±2,63 пг/мл, р<0,05), ІЛ-4 (з 63,58±4,68 до 44,09±3,77 пг/мл, р<0,05) та ФНП-б (з 74,41±4,98 до 43,82±3,32 пг/мл, р<0,05). Після монотерапії АРА ІІ ірбесартаном спостерігалось достовірне зниження рівнів ФНП-б (з 76,91±4,96 до 49,24±3,36 пг/мл, р<0,05) та ІЛ-4 (з 62,77±3,86 до 48,11±3,95 пг/мл, р<0,05). Монотерапія АК лацидипіном викликала достовірне зниження (р<0,05) тільки рівня ФНП-б (з 76,34±4,46 до 47,15±3,02 пг/мл, р<0,05). Динаміка рівнів NO2 була однаковою: всі три препарати приводили до статистично значущого (р<0,05) підвищення в крові рівнів NO2 (периндоприл з 2,91±0,06 до 4,12±0,08 мкмоль/л; ірбесартан з 3,01±0,05 до 3,96±0,04 мкмоль/л; лацидипін - з 3,14±0,04 до 3,95±0,03 мкмоль/л).

Таким чином, у хворих на ГХ встановлені значні зміни утворення та/або метаболізму таких Цк, як ІЛ-1в, ІЛ-4, ФНП-б. Виявлене значне підвищення рівнів досліджених Цк у хворих на ГХ з більш важким та тривалим перебігом захворювання, при поєднанні ГХ з МС, з ДЛП, при «високому» та «дуже високому» загальному ризику серцево-судинних ускладнень. Підвищення рівнів в крові, перш за все прозапальних цитокінів (ІЛ-1в та ФНП-б), у хворих на ГХ може бути одним із важливих патогенетичних факторів прогресування захворювання. Встановлені зміни цитокінової ланки безсумнівно включаються в механізми серцево-судинного ремоделювання, атерогенезу та розвитку серцево-судинних ускладнень. Треба відмітити, що негативне значення підвищення рівнів Цк, може особливо швидко реалізовуватися в умовах виявленого значного порушення утворення оксиду азоту у хворих на ГХ.

З урахуванням вищенаведеного суттєве значення мають результати проведеного дослідження, які свідчать про достовірну позитивну дію вивчених антигіпертензивних засобів і, в першу чергу, ІАПФ периндоприлу та АРА ІІ ірбесартану, на рівні в сироватці крові прозапальних Цк. Одержані в роботі дані обґрунтовують доцільність найбільш раннього застосування адекватних доз антигіпертензивних препаратів, які спроможні нормалізувати стан системи Цк у хворих на ГХ.

Висновки

У дисертації надано нове вирішення актуальної задачі кардіології - патогенетичного обґрунтування раціонального вибору антигіпертензивної терапії у хворих на ГХ в залежності від чинників, які обумовлюють ступінь сумарного ризику серцево-судинних ускладнень. В роботі встановлено основні закономірності змін рівнів у сироватці крові ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б у хворих на ГХ з різним ступенем серцево-судинного ризику в динаміці антигіпертензивної терапії. Доведено можливість за допомогою сучасних антигіпертензивних препаратів, перш за все, ІАПФ периндоприлу та АРА ІІ ірбесартану достовірно знижувати продукцію прозапальних Цк, що дозволяє оптимізувати лікування хворих на ГХ.

1. У хворих на ГХ 1 ступеня виявлено достовірне підвищення в сироватці крові рівня ІЛ-4, а у хворих на ГХ 2 ступеня - всіх трьох досліджуваних Цк (ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б) у порівнянні з практично здоровими особами (р<0,05). При тривалості ГХ менше 5 років у хворих спостерігалось достовірне підвищення (р<0,05) рівнів ІЛ-1в та ІЛ-4, при більш тривалому перебігу захворювання (від 5 до 10 років) - всіх трьох цитокінів (ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б), а при тривалості захворювання більше 10 років - тільки рівня ФНП-б (р<0,05) у порівнянні з показниками контрольної групи.

2. Встановлено, що у хворих на ГХ з ГЛШ на відміну від хворих без ГЛШ відмічається достовірне підвищення (р<0,05) в сироватці крові рівнів ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б у порівнянні з практично здоровими особами, а рівнів у крові ІЛ-1в і ФНП-б - також у порівнянні з хворими без ГЛШ.

3. У хворих на ГХ, яка перебігає на фоні МС, виявлені більш виражені зміни Цк, ніж у хворих без МС. При асоціації ГХ з трикомпонентним МС, спостерігалось достовірне підвищення (р<0,05) в сироватці крові рівнів ІЛ-1в та ФНП-б; у хворих на ГХ на фоні чотири- та п'ятикомпонентного МС - достовірне підвищення (р<0,05) рівнів у крові всіх досліджуваних Цк у порівнянні з такими в практично здорових осіб та достовірне підвищення (р<0,05) ФНП-б у порівнянні з хворими без метаболічного синдрому. У хворих на ГХ без МС достовірних змін вивчених Цк у порівнянні з контрольною групою не було.

4. Встановлені певні особливості в змінах Цк у хворих на ГХ при різних типах ДЛП: при гіперхолестеринемії - достовірне (р0,05) підвищення рівнів у сироватці крові ФНП-б та ІЛ-1в, при комбінованій ДЛП і гіпертригліцеридемії - всіх досліджених Цк: ІЛ-1в ІЛ-4 та ФНП-б (у порівнянні з контролем).

5. У хворих на ГХ з «помірним» ризиком спостерігалось достовірне підвищення (р<0,05) в крові рівнів тільки ІЛ-1в, а у хворих на ГХ з «високим» і «дуже високим» ступенем ризику - рівнів всіх трьох досліджених цитокінів у порівнянні з практично здоровими особами. Також виявлено достовірне підвищення в сироватці крові рівня ФНП-б та ІЛ-1в (р<0,05) у хворих «дуже високого» ризику в порівнянні з такими у хворих «помірного» ризику. Встановлене в роботі значне підвищення рівнів прозапальних Цк у хворих на ГХ з більш важким та тривалим перебігом захворювання, при поєднанні ГХ з МС та ДЛП, при «високому» та «дуже високому» сумарному ризику серцево-судинних ускладнень може бути одним із важливих патогенетичних факторів прогресування захворювання.

6. При аналізі змін у хворих на ГХ рівня в сироватці крові метаболіту оксиду азоту - NO2 отримані наступні дані: достовірне (р<0,05) зниження його рівнів у хворих на ГХ 1 та 2 ступенів, тривалому перебігу ГХ (більше 5 років), наявності ГЛШ, при поєднанні з МС та ДЛП, у хворих на ГХ з «високим» і «дуже високим» ступенем ризику (р<0,05) у порівнянні з практично здоровими особами. Виявлені дані можуть вказувати на пригнічення утворення оксиду азоту у хворих на ГХ, особливо при її тривалому перебігу, МС, атерогеннїй ДЛП та «високому» і «дуже високому» ступенях серцево-судинного ризику.

7. Під впливом монотерапії периндоприлом у хворих на ГХ 1 та 2 ступеня виявлено статистично достовірне зниження (р<0,05) рівнів у крові всіх трьох досліджуваних Цк (ІЛ-1в, ІЛ-4 та ФНП-б). Монотерапія хворих на ГХ ірбесартаном приводила до достовірного зниження (р<0,05) в сироватці крові рівнів ФНП-б та ІЛ-4, а монотерапія лацидипіном - супроводжувалась достовірним зниженням (р<0,05) в крові лише рівня ФНП-б. Виявлені зміни рівнів Цк спостерігались на фоні вираженого антигіпертензивного ефекту вказаних препаратів та достовірного підвищення вмісту в сироватці крові метаболіту оксиду азоту NO2. Отримані дані про виражену антицитокінову дію, перш за все, периндоприлу та ірбесартану, обґрунтовують доцільність найбільш раннього та тривалого застосування адекватних доз зазначених препаратів для покращення прогнозу у цих хворих.

Практичні рекомендації.

1. Для підвищення інформативності оцінювання серцево-судинного ризику у хворих на ГХ 1 і 2 ступеня та прогнозування перебігу захворювання доцільно включати в план обстеження хворих методи визначення в сироватці крові рівнів прозапальних Цк - ІЛ-1в та ФНП-б. Підвищення рівня в крові ІЛ-1в може бути одним з найбільш ранніх проявів латентного запалювального процесу у хворих на ГХ. Підвищення рівня в крові ФНП-б може свідчити про суттєву активацію процесів запалення.

2. З метою зниження серцево-судинного ризику у хворих на ГХ 1 та 2 ступеня оптимальними варіантами антигіпертензивної терапії є використання ІАПФ периндоприлу, АРА ІІ ірбесартану та АК лацидипіну в адекватних дозах (периндоприл - до 8 мг на добу, ірбесартан - до 300 мг на добу та лацидипін - до 4мг на добу). При цьому треба відмітити доцільність найбільш раннього призначення хворим на ГХ, вже на початковій стадії, ІАПФ (периндоприлу) для нормалізації змін у системі Цк.

Література

1. Коваль С.М. Зміни рівнів інтерлейкінів-1в, ІЛ-4 та фактора некрозу пухлин-б у хворих на гіпертонічну хворобу в залежності від її перебігу та факторів ризику / С.М. Коваль, Г.М. Маловічко // Медичні перспективи. - 2007. - Т. 12, № 1. - С. 20-24.

2. Маловічко Г.М. Роль дисліпідемії в порушенні балансу деяких показників системи цитокінів у хворих на гіпертонічну хворобу / Г.М. Маловічко // Запорожский медицинский журнал. - 2007. - Т. 41, № 2. - С. 53-55.

3. Коваль С.М. Вплив блокатора рецепторів ангіотензину ІІ - ірбесартану та інгібітора АПФ - периндоприлу на показники цитокінів і рівень метаболіту оксиду азоту у хворих на гіпертонічну хворобу / С.М. Коваль, Г.М. Маловічко // Український терапевтичний журнал. - 2007.- № 3. - С. 40-42.

4. Маловічко Г.М. Зміни рівнів цитокінів - інтерлейкіну-1в, інтерлейкіну-4 та фактора некрозу пухлин-б у хворих на гіпертонічну хворобу з різним ступенем сумарного серцево-судинного ризику / Г.М. Маловічко // Практична медицина. - 2009. - Т. XV, № 4. - С. 51-57.

5. Маловічко Г.М. Рівні в крові інтерлейкіну-1в, інтерлейкіну-4 та фактора некрозу пухлин-б в динаміці монотерапії антагоністом кальцію лацидипіном у хворих на гіпертонічну хворобу / Г.М. Маловічко // Запорожский медицинский журнал. - 2009. - Т. 11, № 5. - С. 24-26.

6. Маловичко Г.Н. Эффективность ирбесартана при лечении больных артериальной гипертензией в сочетании с метаболическим синдромом / Г.Н. Маловичко, С.Н. Коваль // Інноваційні діагностичні технології в медико-соціальній експертизі і реабілітації інвалідів: тези допов. науково-практичної конференції з міжнародною участю. - Дніпропетровськ, 2005. - С. 212-214.

Размещено на Allbest.ru