Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені О.О. БОГОМОЛЬЦЯ

УДК 616.12-008.331.1-08:[615.224+615.225.2]

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ПОРІВНЯЛЬНА ОЦІНКА РІЗНИХ ФОРМ АНТАГОНІСТА КАЛЬЦІЮ - РІОДИПІНУ ТА ЇХ ВПЛИВ НА ДОБОВИЙ ПРОФІЛЬ АРТЕРІАЛЬНОГО ТИСКУ, ВНУТРІШНЬОСЕРЦЕВУ І ЦЕРЕБРАЛЬНУ ГЕМОДИНАМІКУ У ХВОРИХ НА ГІПЕРТОНІЧНУ ХВОРОБУ

14.01.11 - кардіологія

АРУТЮНОВА КАРІНЕ ШАГЕНІВНА

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національному медичному університеті

імені О.О. Богомольця МОЗ України (м. Київ)

Науковий керівник

доктор медичних наук, професор

Лизогуб Віктор Григорович,

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця,

завідувач кафедри факультетської терапії № 2

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор

Свіщенко Євгенія Петрівна,

Національний науковий центр “Інститут кардіології імені академіка М.Д. Стражеска” АМН України,

керівник відділу гіпертонічної хвороби (м. Київ)

доктор медичних наук

Казак Лідія Іванівна,

Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, старший викладач кафедри фармакології з курсом клінічної фармакології (м. Київ)

Захист відбудеться 14.05.2008 року о 13-30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.003.08. при Національному медичному університеті імені О.О. Богомольця за адресою: 03057, м. Київ, проспект Перемоги, 34

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Національного медичного університету імені О.О. Богомольця МОЗ України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Зоологічна, 1

Автореферат розісланий 05.04.2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради канд. мед. наук, доцент Т.Й. Мальчевська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

церебральний клітинний гіпертонічний ріодипін

Актуальність теми. На сьогодні, без сумніву, однією з найактуальніших проблем сучасної кардіології є артеріальна гіпертензія (АГ). Це обумовлено не тільки розповсюдженістю цього захворювання, а й значною кількістю його ускладнень, які спричинюють інвалідизацію населення працездатного віку, й значний відсоток смертності. Серед ускладнень гіпертонічної хвороби (ГХ) відомі наступні: ішемічна хвороба серця (ІХС), інсульт, інфаркт міокарда, серцева недостатність, ретинопатія, захворювання периферичних судин тощо (Біверс Т. та ін., 2005; Нетяженко В.З., 2006; Cвіщенко Є.П., 2002).

В численних епідеміологічних дослідженнях наведені переконливі дані, які підтверджують вплив ГХ на частоту розвитку атеросклерозу, ІХС, серцевої недостатності, а також встановлена пряма залежність між ступенем АГ та ризиком розвитку інсульту. Багато досліджень в різних країнах світу присвячені вивченню взаємозв'язку підвищеного артеріального тиску (АТ) та смертності (Mule G., 2001).

Питання адекватної терапії є досить актуальними з огляду на те, що поширеність АГ в нашій країні в літньому віці сягає 75-80% (Амосова К.М., 2006; Сіренко Ю.М., 2003).

Одним зі шляхів вирішення цієї проблеми є використання препаратів, наділених багатьма ефектами, серед яких, звичайно, висока антигіпертензивна дія та відносно мала кількість протипоказань. В цьому контексті триває пошук групи препаратів, які можна застосовувати у пацієнтів різного віку, статі, з різноманітною супутньою патологією. До переліку сучасних препаратів, які можуть використовуватись з урахуванням вищевказаних питань, найчастіше відносять дигідропіридиновий ряд антагоністів кальцію (Мохорт М.А., 2005; Hedner T., 2000). Діапазон застосування цієї групи препаратів ще більш поширюється новими лікарськими формами (наприклад, гелевою формою ріодипіну). Не дивлячись на існування поодиноких повідомлень щодо трансдермального застосування ліків, досі не вивчений вплив подібної лікарської форми дигідропіридинового ряду антагоністів кальцію на добовий профіль АТ, внутрішньосерцеву й церебральну гемодинаміку в хворих на ГХ.

Таким чином, існує необхідність детального вивчення добового профілю артеріального тиску, центральної та церебральної гемодинаміки, енергетичного обміну в хворих на ГХ; та оцінки ефективності різних лікарських форм антагоніста кальцію ріодипіну в цієї категорії пацієнтів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконувалась в рамках наукової теми кафедри факультетської терапії № 2 Національного медичного університету ім. О.О. Богомольця “Метаболічні та гемодинамічні особливості гіпертонічної хвороби у хворих з ожирінням” (№ державної реєстрації 0101U003192).

Мета дослідження. Удосконалення підходів до застосування різних форм антагоніста кальцію - ріодипіну на підставі порівняльної оцінки впливу на добовий профіль артеріального тиску, внутрішньосерцеву і церебральну гемодинаміку, енергетичний обмін, проникність клітинних мембран у хворих на гіпертонічну хворобу.

Завдання дослідження:

1. Проаналізувати стан центральної гемодинаміки, церебральний кровотік, енергетичний обмін та проникність клітинних мембран у хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст.

2. Порівняти терапевтичну ефективність й переносимість ріодипіну при пероральному та трансдермальному застосуванні за даними добового моніторування артеріального тиску, ехокардіографії, ультразвукової доплерографії магістральних артерій голови у хворих на гіпертонічну хворобу.

3. Дослідити стан енергетичного гомеостазу та мембранну проникність еритроцитів у хворих на гіпертонічну хворобу в процесі лікування ріодипіном при трансдермальному та пероральному застосуванні.

4. Розробити спосіб трансдермального застосування ріодипіну у хворих на гіпертонічну хворобу.

Об'єкт дослідження: гіпертонічна хвороба І і ІІ стадії.

Предмет дослідження: стан гемодинаміки, церебрального кровотоку, енергетичного гомеостазу, мембранної проникності еритроцитів та їх зміна при пероральному та трансдермальному застосуванні антагоністів кальцію.

Методи дослідження: загальноклінічні, інструментальні (добове моніторування АТ (ДМАТ), ехокардіографія, ультразвукова доплерографія магістральних артерій голови (УЗДГ МАГ)), біохімічні (тонкошарова хроматографія для визначення аденілових нуклеотидів в еритроцитах, фотоелектроколорометрія для визначення осмотичної резистентності еритроцитів).

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше на підставі порівняльного аналізу дії різних лікарських форм ріодипіну доведено, що трансдермальне застосування ріодипіну забезпечує тривалий, поступово наростаючий антигіпертензивний ефект з одночасним зниженням варіабельності артеріального тиску (АТ).

Виявлено особливості змін показників енергетичного обміну за вмістом аденілових нуклеотидів у хворих на ГХ І і ІІ ст., що дозволяє використовувати їх як критерії наявності ураження органів-мішеней.

Вперше доведено більш суттєвий вплив трансдермального застосування ріодипіну на енергетичний обмін та осмотичну резистентність еритроцитів у хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст. в порівнянні з пероральним. Про це свідчить підвищення вмісту компонентів аденілової системи та підвищення осмотичної резистентності еритроцитів при трансдермальному застосуванні препарату.

Практичне значення отриманих результатів. Доведені переваги трансдермального застосування ріодипіну у хворих на ГХ І і ІІ ст. в порівнянні з пероральним, щодо впливу на добовий профіль артеріального тиску, церебральний кровотік, енергетичний обмін та проникність клітинних мембран.

Встановлено, що частота побічних явищ суттєво нижча при трансдермальному застосуванні ріодипіну в хворих на ГХ, ніж при пероральному.

На основі отриманих результатів удосконалено спосіб трансдермального застосування ріодипіну при лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст. (деклараційний патент України № 47302 А).

Впровадження результатів дослідження в практику. Результати впроваджені в практику роботи терапевтичного та кардіологічного відділень Київської міської клінічної лікарні № 12.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто виконано патентно-інформаційний пошук, проведено всі клінічні та інструментальні дослідження. Біохімічні дослідження проводились автором разом зі співробітниками лабораторії біохімії та патофізіології Інституту проблем патології НМУ ім. О.О. Богомольця (завідуюча - ст. наук. співроб. - Аршиннікова Л.Л.).

Особисто здійснені статистичний аналіз й оцінка достовірності, узагальнення отриманих результатів, написані всі розділи роботи, підготовлені до друку результати досліджень. Висновки та практичні рекомендації сформульовані автором разом з науковим керівником.

Апробація результатів дослідження. Результати роботи були представлені на регіональній науково-практичній конференції (Івано-Франківськ, 24 березня 2005 року) та на Міжнародному медико-фармацевтичному конгресі “Ліки та життя” (Київ, 21-24 лютого 2006 року).

Матеріали дисертації доповідались на засіданні кафедри факультетської терапії № 2 Національного медичного університету імені О.О. Богомольця.

Апробація дисертації відбулась 18 грудня 2007 року на засіданні апробаційної ради Національного медичного університету імені О.О.Богомольця «Загальні питання терапії».

Публікації. За темою дисертації опубліковано 7 наукових праць, в тому числі 4 статті у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України, 2 - тези в матеріалах пленумів та конференцій, отримано один деклараційний патент України.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 139 сторінках друкованого тексту. Складається зі вступу, огляду літератури, опису клінічної характеристики хворих та методів дослідження, 5 розділів власних досліджень, аналізу та узагальнення отриманих результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Дисертація ілюстрована 35 таблицями, 3 рисунками. Список літературних джерел містить 217 робіт, зокрема 108 - кирилицею й 109 - латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали та методи дослідження. Дана робота базується на обстеженні 124 осіб, віком від 27 до 65 років (в середньому 49,1±1,9 років), зокрема 56 чоловіків (45,2%) та 68 жінок (54,8%). В дослідження були включені 104 хворих на ГХ, яких розподілили на дві групи в залежності від стадії захворювання. Першу клінічну групу (І група) склали 42 пацієнти з ГХ І ст., другу клінічну групу (ІІ група) - 62 пацієнти з ГХ ІІ ст. Отримані результати порівнювались з даними 20 здорових осіб того ж віку (49,2±1,7 років) й статі, які складали контрольну групу (ГК).

До дослідження не включали хворих з симптоматичною АГ, серцевою недостатністю ІІ-ІІІ стадій, супутніми соматичними захворюваннями в стадії декомпенсації, онкологічними захворюваннями.

Хворі лікувались антигіпертензивними препаратами не постійно, приймали ліки у випадках погіршення самопочуття, які вимагали вимірювання АТ.

Тривалість ГХ коливалась від 1 до 15 років, у відповідності з даними анамнезу.

Для встановлення діагнозу використовувались загальноклінічні методи обстеження (опитування, об'єктивне обстеження), лабораторні та інструментальні методи дослідження, у відповідності до рекомендацій експертної групи ВООЗ-МТГ (1999) та Українського кардіологічного товариства (2002).

Безмедикаментозний період до призначення лікування ріодипіном тривав 7-9 днів. З метою порівняння досліджуваних лікарських форм ріодипіну була проведена рандомізація груп хворих за віком, статтю, стадією гіпертонічної хвороби. Хворі були розподілені на 2 групи, кожна з яких складалась з двох підгруп.

До І групи увійшли 42 хворих на ГХ І ст.: перша підгрупа (І-А група) - 21 хворий на ГХ І ст., яким призначили таблетовану форму ріодипіну (форидон, “Борщагівський ХФЗ”, Україна, 20 мг тричі на добу) впродовж 14-16 діб; друга підгрупа (І-Б група) - 21 хворий на ГХ І ст., яким призначили гелеву форму ріодипіну (форидон-гель 5%, “Борщагівський ХФЗ”, Україна, 0,450 г форидона - 9 г гелю двічі на добу) впродовж 14-16 діб.

До ІІ групи увійшли 62 хворих на ГХ ІІ ст.: перша підгрупа (ІІ-А група) - 28 хворих на ГХ ІІ ст., яким призначили таблетовану форму ріодипіну (30 мг тричі на добу) впродовж 14-16 діб; друга підгрупа (ІІ-Б група) - 34 хворих на ГХ ІІ ст., яким призначили гелеву форму ріодипіну (0,675 г форидона - 13,5 г гелю двічі на добу) впродовж 14-16 діб.

У зв'язку з виникненням побічних ефектів з подальшого спостереження виключили 9 пацієнтів. Серед побічних ефектів спостерігались набряки на гомілках, гіперемія шкіри обличчя, тахікардія, головний біль. Так, у хворих на ГХ І ст. були зафіксовані: набряки на гомілках у 1-го хворого, гіперемія шкіри обличчя у 2-х хворих. Перелічені ефекти спостерігались у хворих І-А групи, які одержували таблетовану форму ріодипіну. У пацієнтів, які страждали на ГХ ІІ ст., при застосуванні таблетованої форми ріодипіну спостерігались наступні побічні ефекти: набряки на гомілках у 2-х хворих, тахікардія у 1-го хворого, гіперемія шкіри обличчя у 1-го хворого, головний біль у 1-го хворого; при застосуванні гелевої форми ріодипіну в цій групі гіперемія шкіри обличчя була зареєстрована лише у 1-го хворого.

В результаті в І групі залишилось 39 хворих на ГХ І ст.: І-А група - 18 хворих на ГХ І ст., які приймали таблетовану форму ріодипіну; І-Б група - 21 хворий на ГХ І ст., які застосовували гелеву форму ріодипіну. В ІІ групі залишилось 56 хворих на ГХ ІІ ст.: І-А група - 23 хворих на ГХ ІІ ст., які приймали таблетовану форму ріодипіну; ІІ-Б група - 33 хворих на ГХ ІІ ст., які застосовували гелеву форму ріодипіну.

Добовий профіль артеріального тиску (АТ) оцінювався за допомогою добового моніторингу АТ (ДМАТ) портативною автоматичною системою “АВР-01” акціонерного товариства “Солвейг” та UA-767РС фірми “AND” з використанням аускультативного та осцилометричного методів. Оцінювались середні арифметичні значення вимірювань АТ (за добу), денний (7⁰⁰-22⁰⁰) та нічний (22⁰⁰-7⁰⁰) час. Нормою АТ вважались наступні показники: середньодений АТ - <135/85 мм.рт.ст., середньонічний - <120/75 мм.рт.ст., середньодобовий - <125/80 мм.рт.ст.

Індекси навантаження тиском розраховувались автоматично за допомогою спеціальної комп'ютерної програми (індекс часу (ІЧ) для САТ та ДАТ). ІЧ встановлювався як відсоток вимірювань, при яких АТ перевищував нормальні значення. Варіабельність АТ розраховувалась автоматично як стандартне відхилення АТ від середнього значення за добу, день, ніч, окремо для САТ та ДАТ. Добовий ритм АТ оцінювався за добовим індексом (ДІ) АТ, нормальним добовим ритмом АТ вважався ДІ САТ від 10% до 20%.

Стан внутрішньосерцевої гемодинаміки вивчали за допомогою ехокардіографії в М- та В-режимах на апараті “Еsaote/Biomedica” (Італія), за стандартною методикою з визначенням кінцево-систолічного розміру лівого шлуночка, кінцево-діастолічного розміру лівого шлуночка, товщини міокарду задньої стінки лівого шлуночка, товщини міокарду міжшлуночкової перетинки, кінцево-систолічного об'єму лівого шлуночка, кінцево-діастолічного об'єму лівого шлуночка, ударного об'єму, хвилинного об'єму крові, фракції викиду, швидкості циркулярного скорочення волокон міокарду лівого шлуночка.

Ультразвукове доплерографічне дослідження магістральних артерій голови проводилось на апараті “ALOKA-5000” (Японія). Визначався хід магістральних артерій шиї на наявність органічних змін. Оцінювався кровотік у внутрішній сонній та вертебральній артеріях зліва та справа. Визначення показників кровотоку проводилось за стандартною методикою. Оцінювались максимальна (Vmax) та мінімальна (Vmin) швидкості кровотоку, автоматично розраховувались середня лінійна швидкість кровотоку (Vm), індекс циркуляторного опору кровотоку Ri (Pourcelout), пульсаційний індекс Pi (Gosling), об'ємна швидкість кровотоку (Fvol), також визначався загальний об'ємний мозковий кровотік (ЗОМК). Комплекс інтима-медіа вимірювався на симетричних ділянках у внутрішній сонній артерії на 1 см вище біфуркації.

Визначення аденілових нуклеотидів проводилось за методикою Sato J.R. та співавторів (1963), яка полягає в здатності кислоторозчинного електрофорезу в цитратному буфері розділятись за ступенями фосфорисцирування на моно- й дифосфатні з'єднання. Аденілові нуклеотиди визначались електрофорезом на папері за методикою Виноградової І.Л. та співавторів (1980). Концентрацію аденілових нуклеотидів в еритроцитах виражали в мкмоль/мл. Обчислювались загальний аденілатний пул (АТФ+АДФ+АМФ); аденілатний енергетичний заряд Аткінсона.

Для вивчення осмотичної резистентності еритроцитів (ОРЕ) використовувався метод Дейсі (Базарнова М.А., 1982), принцип якого полягає у вимірі ступеню гемолізу еритроцитів у розчинах NaCl визначеної концентрації ( від 1,0 % до 0,1 %).

Статистична обробка результатів дослідження проводилась за допомогою пакету програм Statistica 5.0 for Windows з урахуванням наступних показників: середня арифметична величина (М) та вибіркова похибка середньої (m).

З метою оцінки достовірності відмінностей незалежних та залежних вибіркових сукупностей застосовували t-критерій Ст'юдента.

Визначення методики трансдермального застосування ріодипіну. Дослідження проводилось з метою визначення залежності антигіпертензивної дії форидон-гелю від місця його нанесення у 32 хворих на ГХ І-ІІ ст., зокрема 15 хворих на ГХ І ст. та 17 хворих на ГХ ІІ ст.

З урахуванням рекомендацій Борщагівського хіміко-фармацевтичного заводу форидон-гель 5% можна наносити на декілька місць: шкіра передньої поверхні живота, верхня частина передньої грудної клітини, шкіра внутрішньої поверхні зап'ястя. При застосуванні гелю у вигляді пластиру рекомендується використовувати в п'ять разів більшу дозу гелю, ніж пероральна доза (Отчет о проведении постмаркетингового клинического испытания препарата “Форипласт”. - Отв. исполнитель: руков. отд. АХИБС проф. М. И. Лутай. - К., 1997. - 14 с.; Отчет о доклиническом изучении специфической фармакологической активности и безвредности “Форидон-геля”. - Харьков, 1997. - 98 с.; Отчет о доклиническом изучении специфической фармакологической активности и безвредности “Форидон-геля 5%”. - Зав. лаб. экспериментальной фармакологии ГНЦЛС Е. А. Васильченко. - Харьков, 1997. - 57 с.).

В дослідженні був розроблений спосіб нанесення гелю за допомогою пластиру, з застосуванням фільтрувального паперу 10,0х5,0 см. Гель наносять на папір, складають навпіл, таким чином отримують двошаровий папір розміром 5,0х5,0 см, який прикладається на прекардіальну зону й фіксується пластирем. Проводилось дослідження антигіпертензивної дії гелю у вигляді пластиру, який накладався на шкіру живота, прекардіальної ділянки (по середньоключичній лінії у ІV-V міжребір'ї) та до внутрішньої поверхні зап'ястя.

В ході дослідження з'ясувалось, що антигіпертензивна ефективність препарату при використанні його у вигляді пластиру на шкірі передньої поверхні живота настає дуже повільно, триває до 10-11 годин, спостерігається незначне зниження АТ; в зоні внутрішньої поверхні зап'ястя антигіпертензивна дія препарату настає дуже швидко, триває до 10 годин, спостерігається різке зниження АТ в перші години спостереження; при використанні прекардіальної ділянки антигіпертензивний ефект настає повільно, зниження АТ тримається протягом 12 годин. Таким чином, після аналізу отриманих даних бачимо, що бажаного антигіпертензивного ефекту (за тривалістю та швидкістю дії препарату) можна досягти при використанні прекардіальної зони. Зазаначені ефекти однаково спостерігались у хворих на ГХ І і ІІ ст.

Результати досліджень та їх обговорення. Аналіз даних ДМАТ проводився протягом всієї доби, також окремо за денний та нічний періоди. Встановлено, що у хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст. до лікування були достовірно збільшені майже всі показники за добовий, денний та нічний періоди, в порівнянні з групою контролю (табл. 1).

Таблиця 1

Основні показники добового моніторингу АТ в клінічних групах (M±m)

Показники ДМАТ	Клінічні групи хворих
	ГК (n=20)	І (n=39)	ІІ (n=56)
Добовий ІЧГ САТ, %	11,2±2,08	73,9210,9*	86,57±8,4*#
Добовий ІПГ САТ, мм.рт.ст.Чгод	0,5±0,06	9,87±7,3*	15,25±7,2*#
Добова варіабельність САТ, мм.рт.ст.	8,40±0,48	17,8±3,5*	20,22±3,3*#
Добовий ІЧГ ДАТ, %	7,30±1,78	68,3±13,4*	83,32±15,2*#
Добовий ІПГ ДАТ, мм.рт.стЧгод.	0,2±0,1	4,5±2,7*	6,69±2,8*#
Добова варіабельність ДАТ, мм.рт.ст.	5,9±0,8	12,02±4,3*	13,56±3,7*

Примітка: * - достовірна різниця з контрольною групою (p<0,05); ^# - достовірна різниця між І та ІІ групами (p<0,05).

Середньодобові показники варіабельності САТ і ДАТ у хворих І і ІІ групи були вищими у 2,1 й 2,0 рази та у 2,4 й у 2,3 рази відповідно, в порівнянні з контрольною групою (p<0,05), варіабельність САТ, ДАТ у І групі та варіабельність ДАТ у ІІ групі не перевищувала норму.

Порівнюючи між собою отримані результати І та ІІ груп, можна констатувати, що у хворих ІІ групи спостерігались не тільки більші середньодобові САТ та ДАТ, але й достовірно вищі показники, відповідальні за ураження органів-мішеней: ІЧГ САТ і ДАТ, ІПГ САТ і ДАТ, варіабельність САТ і ДАТ.

При аналізі показників денних параметрів ДМАТ між І та ІІ групами було встановлено, що у хворих ІІ групи параметри САТ, ІЧГ САТ, ВАР САТ, ДАТ, ІЧГ ДАТ, СГТ достовірно більші (p<0,05) у 1,1; 1,2; 1,2; 1,1; 1,2; 1,1 рази; окрім варіабельності ДАТ, для якої не виявлено достовірних змін в порівнянні з показниками І групи.

Аналізуючи результати нічних параметрів ДМАТ, необхідно відзначити наявність нічної гіпертензії в ІІ групі. Тому при проведенні дослідження визначений добовий ритм АТ - non-dipper у 30,8 % хворих І групи й у 57,1 % хворих ІІ групи, тоді як у ГК цей показник складає лише 5%, з чого можна побачити порушення фізіологічного добового ритму АТ. Тип кривої АТ hyper-dipper реєструвався у 2,6% хворих І групи, що свідчить про несприятливий перебіг ГХ та можливість ризику виникнення ішемічних епізодів. Профіль АТ night-peaker визначався у 14,3% хворих ІІ групи.

Результати ехокардіографії не виявили суттєвої різниці між показниками внутрішньосерцевої гемодинаміки різних груп.

Дослідження показників мозкового кровотоку показало, що індекс резистентності, показники середньої лінійної та об'ємної швидкостей, товщина комплексу інтима-медіа у хворих на ГХ І ст. суттєво не відрізнялись від контрольної групи (p>0,05). Однак у хворих на ГХ ІІ ст. середня лінійна швидкість була збільшеною, в порівнянні з контрольною та І групами (p<0,05). Розрахований об'ємний кровотік по ВСА виявився суттєво зниженим відносно показників контрольної та І груп (p<0,05). Характерним для пацієнтів з ГХ ІІ ст. виявилось зростання індексу периферичного опору RI, який перевищував показники контрольної групи (p<0,05). У 45 (80,4%) пацієнтів з ГХ ІІ ст. було зареєстроване патологічне потовщення комплексу інтима-медіа (понад 1 мм), при цьому середній груповий показник КІМ також суттєво перевищував значення контрольної групи та ГХ І ст. (p<0,05).

Схожі з ВСА зміни спостерігались й у вертебральній артерії. Загальна мозкова перфузія в контрольній групі дорівнювала 714,0±114,3 мл/хв, в І групі - 694,2±110,7 мл/хв (різниця з контрольною групою недостовірна, p>0,05), в ІІ групі - 582,3±91,6 мл/хв (різниця з контрольною та І групою достовірна, p<0,05).

Морфологічні зміни спостерігались тільки у пацієнтів з ГХ ІІ ст. Звивистий хід судин був виявлений у 5 (8,9%) хворих на ГХ ІІ ст.; атеросклеротичні бляшки - у 11 (19,6%), у 3 (5,4%) пацієнтів були присутні й ті, й інші зміни. Ступінь стенозу судин в жодного пацієнта не перевищував 36%. В усіх (100%) випадках досліджувався кровотік в обох парних артеріях. Міжпівкульова асиметрія показників середньої лінійної швидкості в парних судинах в жодному випадку не перевищувала 25%, в середньому в групі ГХ І ст. становила 10,1±7,1%, ГХ ІІ ст. - 12,2±5,0%, контрольній - 8,3±5,1%.

Таким чином, у хворих з ГХ І ст. не спостерігались органічні ураження церебральних артерій, у пацієнтів з ГХ ІІ ст. були виявлені потовщення комплексу інтима-медіа, звивистий хід судин та атеросклеротичні бляшки.

Описаний стан церебральної гемодинаміки свідчить про збереження ауторегуляторних механізмів у обох групах хворих, але у хворих ІІ групи зафіксовано напругу ауторегуляції.

Розвиток ураження органів-мішеней у хворих на ГХ збільшується при порушенні енергетичного стану клітини. Отримані в ході дослідження дані показали, що при ГХ І ст. та ГХ ІІ ст. має місце достовірне зниження загального аденілатного пула в еритроцитах периферічної крові: на 12,8% при ГХ І ст. (абсолютна величина 1,003±0,18 мкмоль/мл), на 29,8% при ГХ ІІ ст. (абсолютна величина 0,817±0,224 мкмоль/мл), в порівнянні з контрольною групою (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Зміни показників енергетичного обміну

Примітка. * - р<0,05 порівняно з контролем.

Подібне зниження загального аденілатного пула відбувалось внаслідок зниження рівня всіх досліджуваних компонентів аденілової системи (особливо АТФ), яке виявилось в зниженні аденілового енергетичного заряду. Отже, при гіпертонічній хворобі порушується обмін макроергичних фосфатів, виникає перерозподіл компонентів аденілової системи з дефіцитом високоенергетичних фракцій (АТФ, АДФ) в клітинах крові. Порушення енергетичної системи клітини відображається на стані мембранної проникності еритроцитів.

При порівнянні отриманих результатів мембранної проникності еритроцитів у пацієнтів І та ІІ групи був зареєстрований початок гемолізу еритроцитів вже в 0,5% розчині натрію хлориду, на відміну від здорових осіб контрольної групи, у яких гемоліз еритроцитів відбувається, починаючи з 0,40% розчину натрію хлориду. Також варто відзначити наявність суттєвої різниці між хворими І та ІІ груп. У ІІ групі відбувається достовірне погіршення мембранної проникності.

Було досліджено та порівняно впливи таблетованої та гелевої форм ріодипіну на показники ДМАТ, внутрішньосерцеву й церебральну гемодинаміку, енергетичний обмін й осмотичну резистентність еритроцитарних мембран.

Під впливом лікування різними формами ріодипіну, за даними ДМАТ спостерігали зниження САТ і ДАТ без суттєвих змін частоти серцевих скорочень.

При аналізі змін показників добового моніторування, важливих для прогнозу ГХ, в хворих на ГХ І ст. спостерігаємо їх зниження: варіабельність САТ на 39,9% у хворих І-Б групи (p<0,05), недостовірне зниження у І-А групі на 9,4%, порівняно з показниками на початку дослідження; варіабельність ДАТ у хворих І-Б групі достовірно знижується на 41,6% (p<0,05), недостовірно на 13,1% у хворих І-А групи (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Зміни показників варіабельності АТ (%) у хворих І групи під впливом лікування

Примітка.* - р<0,05 порівняно з контролем.

Відображенням змін добових показників АТ під впливом лікування є зменшення нічної гіпертензії та формування нормального добового профілю АТ у хворих на ГХ І ст. В І-Б підгрупі хворі з добовою кривою АТ типу dipper після лікування становлять 95,2% проти 83,3% хворих І-А групи (p<0,05). Лікування гелевою формою ріодипіну виявило позитивнішу трансформацію добового ритму АТ типу non-dipper, hyper-dipper, переважно тип dipper.

При обговоренні отриманих під впливом лікування результатів денного періоду необхідно зазначити зниження показників в обох групах хворих. Відмічається зниження середніх значень САТ на 8,4% у хворих, які застосовували гелеву форму ріодипіну; на 4,5% у хворих, які приймали таблетовану форму ріодипіну, порівняно з початковими значеннями (p<0,05). Зниження середньоденного ДАТ на 4,6% в групі І-А та на 8,2% у І-Б групі достовірно (p<0,05) в порівнянні з вихідними показниками. Подібні зміни відбуваються при отриманні похідних та інтегральних показників середньоденних САТ та ДАТ.

При порівнянні денних показників АТ спостерігаються достовірні відмінності між лікуванням ріодипіном перорально та трансдермально: варіабельність САТ у І-Б групі на 20,8% нижча, ніж в І-А групі; у хворих І-Б групи ДАТ зменшується на 3,1%, в порівнянні з хворими І-А групи; у І-Б групі варіабельність ДАТ на 28,5% нижча, ніж у І-А групи (p<0,05).

Аналізуючи вплив лікування у хворих І-А і І-Б груп в нічний період, спостерігаємо достовірне збільшення варіабельності САТ на 38% у І-А групі, але у І-Б групі цей показник знизився на 27,4% (p<0,05). Також у І-А групі варіабельність ДАТ достовірно збільшилась на 37,5%, але у групі І-Б знизилась на 35,8% (p<0,05).

Схожі зміни показників АТ за 24-годиний період були отримані при порівнянні впливу різних лікарських форм ріодипіну у хворих на ГХ ІІ ст.

У пацієнтів ІІ-А та ІІ-Б груп було зафіксоване достовірне зниження САТ на 12,4% й 13,3%, ДАТ на 11,2% й 11,6% (p<0,05) відповідно; більш виразні зміни спостерігались при зсуві показника ІПГ САТ: зниження у ІІ-А групі на 62,6%, у ІІ-Б групі на 70,9% (p<0,05); ІПГ ДАТ на 54,7% й 54,3% в ІІ-А та ІІ-Б групах відповідно (p<0,05). Також достовірно зменшувались варіабельності САТ і ДАТ в обох групах: на 13,6% й 18,6% у пацієнтів ІІ-А групи; та більш виразно у пацієнтів ІІ-Б групи: на 38,6% й 42,6% відповідно (p<0,05) (рис. 3).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3. Зміни показників варіабельності АТ (%) у хворих ІІ групи під впливом лікування

Примітка. * - р<0,05 порівняно з контролем.

Спостережувана позитивна динаміка збільшення відсотку хворих з добовим профілем АТ dipper відбувалась завдяки зменшенню кількості хворих з добовим профілем АТ non-dipper на 26,7% у ІІ-А групі та на 32,9% у ІІ-Б групі; після лікування в обох групах не було зареєстровано жодного хворого з добовим профілем АТ night-peaker.

При порівнянні змін показників між хворими ІІ-А та ІІ-Б груп можна констатувати тенденцію до більш вираженого антигіпертензивного ефекту у ІІ-Б групі; існують зміни показників, які відрізняються достовірно. Так, ДАТд у хворих ІІ-Б групи нижчий на 3,1% в порівнянні з хворими ІІ-А групи (p<0,05). Зсув у змінах показника варіабельності САТ у ІІ-Б групі був на 20,8% більшим, ніж у ІІ-А групі (p<0,05). Достовірно більше зменшується варіабельність ДАТ у ІІ-Б групі, на 28,5% у порівнянні з ІІ-А групою (p<0,05).

Аналіз змін показників АТ за нічний період у групі хворих на ГХ ІІ ст. під впливом лікування також вказує на більшу клінічну ефективність гелевої форми ріодипіну, в порівнянні з таблетованою.

Варіабельність САТ в ІІ-А групі не тільки не зменшувалась, а й мала тенденцію до збільшення на 11,3%, тоді як у ІІ-Б групі цей показник достовірно зменшився на 28,3% (p<0,05). Показник варіабельності ДАТ, який у хворих ІІ-А групи мав тенденцію до збільшення на 5,1%, у хворих ІІ-Б групи зменшувався достовірно на 37,9% (p<0,05).

Лікування таблетованою й гелевою формами ріодипіну не мало суттєвого впливу на показники інтракардіальної гемодинаміки.

Під впливом лікування різними формами ріодипіну були виявлені позитивні зміни з боку показників церебральної гемодинаміки. Середня лінійна швидкість кровотоку у ВСА хворих І-А і І-Б груп на фоні терапії суттєво не змінювалась, коливання середнього показника не перевищили 1% та 1,6% відповідно (різниця між станом до та після лікування недостовірна, p>0,05). Зміни Fvol у ВСА на тлі терапії знаходились у межах 2,2% в І-А групі та 2,1% в І-Б групі (різниця з результатами до лікування недостовірна, p>0,05). Під впливом лікування показник RI в хворих І-А групи знизився в середньому на 3,1%, у хворих І-Б групи - на 2,5% (різниця з результатами до лікування недостовірна, p>0,05). Товщина КІМ у пацієнтів з ГХ І ст. на тлі лікування залишилась практично незмінною (різниця з результатами до лікування p>0,05).

При порівнянні груп ІІ-А та ІІ-Б показник Vm у ВСА на тлі терапії мав незначну тенденцію до зростання, в середньому на 3,5% у хворих ІІ-А групи, на 1% у хворих ІІ-Б групи (різниця з даними до лікування недостовірна, p>0,05). Об'ємний кровотік по ВСА у ІІ-А і ІІ-Б групах у динаміці має незначну тенденцію до зростання на 4,2% та 2,8% відповідно (p>0,05); але залишається зниженим при порівнянні з групою контролю. Під впливом терапії у хворих ІІ-А і ІІ-Б груп показник RI знижується на 5,6% та 4,3% відповідно (різниця з даними до лікування p<0,05). Середній показник RI після лікування в обох групах знаходився в межах норми (різниця з контрольною групою p>0,05). КІМ у хворих обох груп протягом терміну спостереження практично не змінювався, після курсу лікування він залишився потовщеним в порівнянні з контрольною групою (різниця достовірна, p<0,05; різниця між групами з різним методом терапії недостовірна, p>0,05).

Подібні зміни у ВСА також спостерігали у вертебральних артеріях після лікування. Так, у групах І-А і І-Б RI знижується недостовірно; у групах ІІ-А і ІІ-Б зменшується на 4,3% та 6,1% відповідно (різниця з даними до лікування достовірна, p<0,05; різниця між групами з різним методом терапії недостовірна, p>0,05). Середній показник RI у ВА після лікування в усіх групах знаходився в межах норми (різниця з контрольною групою недостовірна, p>0,05).

Загальний об'ємний мозковий кровотік після лікування у хворих І-А і І-Б груп складає 703,0±106,2 мл/хв та 704,0±101,6 мл/хв відповідно (різниця з контрольною групою недостовірна, p>0,05; різниця між групами з різними методами терапії недостовірна, p>0,05). У групах ІІ-А й ІІ-Б мозковий кровотік спостерігається на рівні 646,1±100,7 мл/хв та 643,1±97,6 мл/хв відповідно (різниця з контрольною групою достовірна, p<0,05; різниця між групами з різними методами терапії недостовірна, p>0,05).

Таким чином, показники церебральної гемодинаміки, які фіксувались в усіх досліджуваних групах, свідчать про збережену мозкову ауторегуляцію.

Застосування ріодипіну, як представника дігидропіридинового ряду антагоністів кальцію, корегує порушений енергетичний стан клітини, що спостерігається при ГХ. Під впливом терапії у хворих І-А групи спостерігається достовірне збільшення лише одного показника АТФ на 11,8%, у хворих І-Б групи було зафіксоване достовірне збільшення АТФ, АДФ, суми аденілових нуклеотидів на 31,8%, 22,8%, 15,8% відповідно (p<0,05).

При порівнянні змін, які відбуваються після застосування різних методів лікування, констатуємо достовірно більшу ефективність при трансдермальному використанні у хворих на ГХ І ст. Доказом цього є той факт, що при трансдермальному застосуванні ріодипіну спостерігається підвищення суми аденілових нуклеотидів на 10,3%. Ці результати більші, ніж при пероральному застосуванні (p<0,05). АЕЗ в І-А групі після лікування має лише тенденцію до зростання (збільшується на 5,6%); у І-Б групі відбулись достовірні зміни, показник майже досяг норми, збільшившись на 15,6% (p<0,05).

Отримані схожі показники енергетичного стану у хворих ІІ-А та ІІ-Б груп. Спостерігається достовірне збільшення вмісту АТФ і АДФ у ІІ-А групі на 40,7% та 27,2% відповідно(p<0,05). Сума аденілових нуклеотидів збільшилась на 28,5%, АЕЗ на 7,2%. У хворих ІІ-Б групи вміст АТФ, АДФ, сума аденілових нуклеотидів відповідно підвищились на 54,7%, 23,2%, 26,9%; АЕЗ збільшився на 22,5% й наблизився до показника контрольної групи, достовірно не відрізняючись від нього (p<0,05).

Аналіз отриманих результатів змін проникності клітинних мембран показує, що терапія в хворих на ГХ І й ІІ ст. супроводжується в цілому позитивними змінами. Однак, переважна більшість пацієнтів з ГХ І і ІІ ст. при лікуванні гелевою формою ріодипіну відзначається достовірним збільшенням осмотичної резистентності еритроцитарних мембран, на відміну від хворих, які застосовували таблетовану форму ріодипіну. Так, проникність мембран при 0,5% розчині натрію хлориду у І-А групі зменшується на 29% (р>0,05), тоді як у І-Б групі цей показник достовірно зменшився на 47%, в порівнянні з показниками до лікування. Також гемоліз еритроцитів достовірно зменшився при 0,5% розчині натрію хлориду в ІІ-А та ІІ-Б групах на 18% і 65% відповідно.

При порівнянні результатів, отриманих після лікування у хворих ІІ-А та ІІ-Б груп, зафіксовано більшу достовірну ефективність від трансдермального застосування ріодипіну.

Виявлені зміни проникності клітиних мембран доводять мембраностабілізуючу дію ріодипіну. В дослідженні було показано, що гелева форма ріодипіну має вищу мембраностабілізуючу дію у хворих на ГХ, у порівнянні з таблетованою.

Таким чином, при порівнянні клінічної ефективності різних форм ріодипіну в хворих на гіпертонічну хворобу виявляється безсумнівна перевага трансдермального застосування препарату над пероральним.

ВИСНОВКИ

На підставі аналізу результатів добового моніторингу артеріального тиску, ультразвукової доплерографії магістральних артерій голови, ехокардіографії, стану енергетичної системи (аденілатний пул), проникності клітинних мембран еритроцитів були виявлені особливості центральної, церебральної гемодинаміки, енергетичного обміну, стану клітинних мембран у хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст. та встановлена перевага трансдермального застосування ріодипіну над пероральним, вдосконалено спосіб трансдермального використання.

1. Розвиток гіпертонічної хвороби супроводжується достовірним зниженням сумарної кількості аденілових нуклеотидів в еритроцитах периферичної крові, яке залежить від стадії гіпертонічної хвороби (зниження на 13% при ГХ І ст., на 29% при ГХ ІІ ст.) та відображає пригнічення загального енергетичного стану клітин.

2. Для хворих на гіпертонічну хворобу характерне порушення структури клітинної мембрани, яке проявляється підвищенням її проникності, що збільшується від першої до другої стадії гіпертонічної хвороби й підтверджує роль біологічних мембран в патогенезі та прогресуванні гіпертонічної хвороби.

3. Ріодипін при трансдермальному застосуванні у хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст. забезпечує поступово наростаючий антигіпертензивний ефект протягом 12 годин з одночасним зниженням варіабельності та добового індексу артеріального тиску, зменшенням індексу часу та площі гіпертензії.

4. Пероральне та трансдермальне застосування ріодипіну призводить до достовірного зменшення судинного опору магістральних артерій голови у хворих на гіпертонічну хворобу ІІ ст. і не впливає на подібний показник у хворих на гіпертонічну хворобу І ст.

5. Встановлено, що трансдермальне лікування ріодипіном сприяє покращенню енергетичних показників клітин, про що свідчить достовірне збільшення вмісту аденозинтрифосфату в еритроцитах при гіпертонічній хворобі І і ІІ ст. (на 30% та 55% відповідно); а також зменшенню проникності клітинних мембран (зменшення гемолізу у 0,45% розчині NaCl на 9,3% при ГХ І ст., на 29% при ГХ ІІ ст.) в більшій мірі, ніж пероральне застосування препарату.

6. Встановлено, що при лікуванні хворих на гіпертонічну хворобу частота виникнення побічних явищ за умови трансдермального застосування ріодипіну є істотно нижчою, ніж при пероральному.

7. Розроблений спосіб лікування хворих на гіпертонічну хворобу І і ІІ ст. із трансдермальним застосуванням ріодипіну в прекардіальній зоні забезпечує пролонгацію дії препарату (порівняно з іншими зонами) та дозволяє зменшити добову дозу на 28% (порівняно з таблетованою формою).

Практичні рекомендації

1. Трансдермальне застосування ріодипіну має перевагу над пероральним у зниженні варіабельності артеріального тиску, індексів часу та площі гіпертензії, збільшенні вмісту аденозинтрифосфату, суми аденілових нуклеотидів, аденілового енергетичного заряду в еритроцитах периферичної крові, тому у хворих на гіпертонічну хворобу доцільним є трансдермальне застосування препарату.

2. При трансдермальному призначенні ріодипіну хворим на гіпертонічну хворобу рекомендується використовувати фільтрувальний папір 10,0 х 5,0 см, наносячи на нього форидон-гель 5% (1,8-2,7 см гелю), який за допомогою пластиру зафіксувати на прекардіальній зоні (по середньоключичній лінії у ІV-V міжребір'ї).

(Одержаний деклараційний патент України № 47302 А від 17.05.2002 р.).

3. При виявленні підвищеного судинного опору магістральних артерій голови під час ультразвукової доплерографії доцільно призначати ріодипін трансдермально, що дозволяє нормалізувати тонус церебральних судин.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Арутюнова К. Ш. Вплив ріодипіну на центральну, церебральну гемодинаміку та проникність клітинних мембран у хворих на гіпертонічну хворобу / К. Ш. Арутюнова // Лікарська справа. - 2007. - № 5/6. - С. 55-60. (Автором проведено збір матеріалу, обстеження хворих, аналіз результатів, підготовка матеріалу до друку).

2. Аршинникова Л. Л. Аденілові нуклеотиди - основний критерій оцінки енергетичного обміну в організмі / Л. Л. Аршинникова, Л. І. Антоненко, К. Ш. Арутюнова // Укр. наук.-мед. молодіж. журнал. - 2007. - № 1/2. - С. 13-18. (Автором проведено збір матеріалу, обстеження хворих, аналіз результатів, підготовка матеріалу до друку).

3. Зміна показників аденілової системи при гіпертонічній хворобі / В. Г. Лизогуб, К. Ш. Арутюнова, Л. Л. Аршинникова [та ін.] // Лікарська справа. - 2006. - № 5/6. - С. 49-52. (Автором проведено збір матеріалу, обстеження хворих, аналіз результатів, підготовка матеріалу до друку).

4. Препарат форидон-гель 5% у лікуванні артеріальної гіпертензії / В. Г. Лизогуб, К. Ш. Арутюнова, І. В. Лизогуб [та ін.] // Ліки. - 2005. - № 5/6. - С. 88-93. (Автором проведено збір матеріалу, обстеження хворих, аналіз результатів, підготовка матеріалу до друку).

5. Пат. 47302 А Україна, МПК А61К31/505. Спосіб лікування хворих на гіпертонічну хворобу / В. Г. Лизогуб, К. Ш. Арутюнова. - № 2001107406; Заявл. 31.10.2001; Опубл. 17.06.2002, Бюл. № 6. (Автор брала участь у проведенні збору матеріалу, його аналізі, оформленні винаходу до друку).

6. Лизогуб В. Г. Вплив антигіпертензивної терапії лацидипіном на показники добового моніторування артеріального тиску та варіабельності ритму серця / В. Г. Лизогуб, К. Ш. Арутюнова, Т. В. Богдан // Матеріали регіональної наук.-практ. конференції. - Івано-Франківськ, 2005. - С. 69. (Автором проведено збір матеріалу, обстеження хворих, аналіз результатів, підготовка тез до друку).

7. Стан енергетичного гомеостазу у хворих на гіпертонічну хворобу при лікуванні форидон-гелем 5% / С. Б. Французова, К. Ш. Арутюнова, Л. Л. Аршинникова [та ін.] // Міжнар. медико-фармацевт. конгрес “Ліки та життя”. - К., 2006. - С. 53-54. (Автором проведено збір матеріалу, обстеження хворих, аналіз результатів, підготовка тез до друку).

АНОТАЦІЯ

Арутюнова К. Ш. Порівняльна оцінка різних форм антагоніста кальцію - ріодипіну та їх вплив на добовий профіль артеріального тиску, внутрішньосерцеву і церебральну гемодинаміку у хворих на гіпертонічну хворобу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.11 - кардіологія. - Національний медичний університет імені О.О. Богомольця МОЗ України, Київ, 2008.

Дисертаційна робота присвячена вивченню клінічної ефективності різних лікарських форм антагоніста кальцію - ріодипіну у хворих на гіпертонічну хворобу. Показано, що порушення добового профілю та висока варіабельність артеріального тиску, підвищення індексів часу й площі гіпертензії у хворих на гіпертонічну хворобу супроводжуються достовірним зниженням вмісту аденілових нуклеотидів, в еритроцитах периферичної крові, а також зниженням осмотичної резистентності еритроцитарних мембран. Доведено, що трансдермальне застосування, на відміну від перорального, забезпечує поступово наростаючий та тривалий антигіпертензивний ефект, за рахунок чого відбувається корекція варіабельності артеріального тиску, зниження індексів часу й площі гіпертензії, а також відновлення показників аденілатної системи, осмотичної резистентності еритроцитарних мембран. Встановлено, що при лікуванні хворих на ГХ частота виникнення побічних явищ істотно нижча при трансдермальному застосуванні ріодипіну, ніж при пероральному.

Ключові слова: гіпертонічна хвороба, добовий профіль артеріального тиску, аденілові нуклеотиди, осмотична резистентність еритроцитарних мембран, трансдермальне застосування ріодипіну.

АННОТАЦИЯ

Арутюнова К. Ш. Сравнительная оценка разных форм антагониста кальция - риодипина и их влияние на суточный профиль артериального давления, внутрисердечную и церебральную гемодинамику у больных гипертонической болезнью. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.11 - кардиология. - Национальный медицинский университет им. А.А. Богомольца МЗ Украины, Киев, 2008.

Диссертационная работа посвящена изучению влияния разных лекарственных форм антагониста кальция - риодипина у больных гипертонической болезнью. Показано, что нарушение суточного профиля и высокая вариабельность артериального давления, повышение индексов времени и площади гипертензии у больных гипертонической болезнью сопровождаются достоверным снижением содержания адениловых нуклеотидов, энергетического заряда в эритроцитах периферической крови, а также снижением осмотической резистентности эритроцитарных мембран. Кроме того, установлено, что выраженность нарушений аденилатной системы, которая наблюдается при развитии гипертонической болезни, зависит от стадии заболевания и отображает общее энергетическое состояние клеток. В ходе исследования прекардиальная зона определена, как оптимальная для трансдермального использования риодипина при лечении больных гипертонической болезнью, что было доказано путем сравнения этой зоны с зонами передней поверхности живота и внутренней поверхностью запястья, с учетом скорости снижения артериального давления и продолжительности антигипертензивного эффекта. Доказано, что трансдермальное применение риодипина, в отличие от перорального, обеспечивает постепенно наростающий и продолжительный антигипертензивний эффект, за счет которого происходят коррекция вариабельности артериального давления, снижение индексов времени и площади гипертензии. Показано, что трансдермальное применение риодипина у больных гипертонической болезнью наиболее эффективно, о чем свидетельствует нормализация уровня адениловых нуклеотидов, аденилового энергетического заряда Аткинсона в эритроцитах периферической крови и восстановление осмотической резистентности эритроцитарных мембран. Установлено, что при лечении больных гипертонической болезнью частота возникновения побочных явлений существенно ниже при трансдермальном применении риодипина, чем при пероральном. При сравнении клинической эффективности таблетированной и гелевой форм риодипина доказано, что трансдермальное применение обеспечивает постепенное и продолжительное антигипертензивное действие, восстановление показателей аденилатной системы, энергетического заряда клеток, осмотической резистентности эритроцитарных мембран у больных гипертонической болезнью, в отличие от перорального применения препарата.

Ключевые слова: гипертоническая болезнь, суточный профиль артериального давления, адениловые нуклеотиды, осмотическая резистентность эритроцитарных мембран, трансдермальное применение риодипина.

ANNOTATION

Arutyunova K. Sh. Comparative evaluation of different forms of calcium antagonists - riodipin and their influence on daily monitoring of blood pressure, intracardiac and cerebral haemodynamics in patients with hypertension. - Manuscript.

The dissertation for scientific degree of the candidate of medical sciences in speciality 14.01.11 - cardiology. - O.O. Bohomolets National medical university Ministry of health of Ukraine, Kyiv, 2008.

The dissertation is devoted to study of a clinical efficiency of different drug forms of calcium antagonist riodipin in patients with hypertension. It has been showed that disruption of daily profile and high variability of blood pressure, increased time index and surface of hypertension in hypertonic patients results in consequent decrease of consistency of adenyl nucleotides, energy charge in osmotic resistance of erythrocytes membrane. It has been proved that exceptionally trans-dermal application compared to oral, provides continuous increasing and long lasting anti-hypertensive effect, result of which is correction of variability of blood pressure and decrease in time index and surface area of hypertension. It has been proved that gel forms of Riodipin is most effective in patients with hypertension, confirmed by the normalization of level of adenyl nucletides in erythrocytes of peripheral blood and renewal of osmotic resistance of erythrocytes membrane. It has been established that upon treatment of patients with hypertension, frequency of side effects is comparatively lower in trans-dermal application of riodipin than oral.

Key words: hypertension, daily profile of blood pressure, adenyl nucleotides, osmotic resistance of erythrocytes of membrane, gel form of riodipin.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АГ - артеріальна гіпертензія

АЕЗ - аденілатний енергетичний заряд

АДФ - аденозиндифосфат

АМФ - аденозинмонофосфат

АТ - артеріальний тиск

AТФ - аденозинтрифосфат

ВСА - внутрішня сонна артерія

ГК - група контролю

ГХ - гіпертонічна хвороба

ДАТ - діастолічний артеріальний тиск

ДМАТ - добове (24-годинне) моніторування артеріального тиску

ІПГ - індекс площі гіпертензії

...