Механізми розвитку реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання та їх корекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М. Горького

УДК 616-092.9+616-001.36:614.876:616-08:615:59.082

14.03.04 - патологічна фізіологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

МЕХАНІЗМИ РОЗВИТКУ РЕПЕРФУЗІЙНОГО СИНДРОМУ В УМОВАХ ВПЛИВУ ІОНІЗУЮЧОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ ТА ЇХ КОРЕКЦІЯ

Алієв Леонід Леонідович

Донецьк - 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Кримському державному медичному університеті ім. С. І. Георгієвського МОЗ України (м. Сімферополь).

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Харченко Володимир Захарович, Кримський державний медичний університет ім. С. І. Георгієвського МОЗ України, завідувач кафедри патологічної фізіології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, старший науковий співробітник Золотухін Сергій Євгенович, Інститут травматології та ортопедії Донецького державного медичного університету ім. М. Горького МОЗ України, завідувач лабораторії патофізіології;

доктор медичних наук, професор Гуляр Сергій Олександрович, Інститут фізіології ім. О. О. Богомольця НАН України, провідний науковий співробітник відділу загальної та молекулярної патофізіології.

Захист відбудеться “24” жовтня 2008 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.600.02 при Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України (83003, Україна, м. Донецьк, пр. Ілліча, 16).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (83003, Україна, м. Донецьк пр. Ілліча, 16).

Автореферат розісланий “22” вересня 2008 р.

Вченій секретар спеціалізованої вченої ради Д 11.600.02доктор медичних наук, доцент М. В. Єрмолаєва

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Вивчення метаболічних механізмів розвитку комбінованих радіаційних уражень та розробка сучасних патогенетично обґрунтованих методів їх корекції є одним із найважливіших напрямків сучасної медицини екстремальних станів, що пов'язано з високою небезпекою техногенних катастроф на ядерних об'єктах (Л. А. Булдагов, 2002). Потерпілі в подібного роду катастрофах тривалий час перебувають під завалами, що надалі призводить до розвитку реперфузійного синдрому (РС) і шокових станів, які можуть ускладнюватися впливом іонізуючого випромінювання (ІВ). Відомо, що найважливіша роль у патогенезі реперфузійного синдрому належить системній активації протеолітичних ферментів у результаті підвищення проникності клітинних мембран, екзоцитозу лейкоцитів (S. Duru et al., 2005; K. Shirahane et al., 2006). Крім того, розвиток реперфузійного синдрому супроводжується інтенсифікацією процесів перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) (В. Н. Ельский и соавт., 2006). Це пов'язано з дією залишкового кисню в ішемізованих тканинах і прооксидантними ефектами медіаторів запалення, кількість яких після реперфузії ішемізованих тканин різко зростає (Н. Ю. Горохова, 2003). Одним із найважливіших елементів патогенезу впливу на організм ІВ є активація процесів перекисного окиснення ліпідів (Д. А. Сутковой, 2006; M. G. D'Andrea, 2005). При цьому основним субстратом вільнорадикальних процесів є поліненасичені жирні кислоти і залишки фосфоліпідів біомембран (D. Katz et al., 2007). Активація процесів пероксидації призводить до ушкодження клітинних мембран, у тому числі лізосомальних, з наступною активацією протеолітичних ферментів (Е. А. Лихолат и соавт., 2005; С. В. Хижняк и соавт., 2006). Механізми, що беруть участь у порушенні динамічної рівноваги протеїназ-інгібіторної системи, розвитку дисбалансу системи вільнорадикального окиснення ліпідів та антиоксидантних механізмів, створюють умови для порушення мікроциркуляції тканин (В. З. Харченко, 2004; H. de Groot, 2005).

Таким чином, актуальним є вивчення ролі активації процесів протеолізу і перекисного окиснення ліпідів у патогенезі реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, та експериментальне обґрунтування патогенетичної доцільності поєднаного застосування інгібіторів протеїназ і антиоксидантів при патології, що вивчається.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в рамках наукової тематики кафедри патологічної фізіології Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського “Розробка підходів для оцінки патогенетичної ролі тканинних протеїназ та їхніх інгібіторів при системних і локальних патологічних процесах” (номер державної реєстрації 0107U001255). Шифр теми 02/07. Дисертант є співвиконавцем даної теми, ним виконано фрагмент, який присвячено вивченню патогенетичної значущості неспецифічних протеїназ та їх інгібіторів у сироватці крові та тканинах печінки, нирок, тонкого кишечнику при реперфузійному синдромі та комбінованому радіаційно-реперфузійному ураженні. реперфузійний синдром протеїназ антиоксидант

Мета дослідження: встановити роль процесів протеолізу і перекисного окиснення ліпідів у патогенезі реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання та експериментально обґрунтувати нові шляхи патогенетичної корекції зазначених станів за допомогою поєднаного застосування інгібіторів протеїназ і антиоксидантів. Задачі дослідження:

Провести комплексне дослідження динаміки змін активності трипсиноподібних і еластазоподібних протеїназ та їх інгібіторів (б1-інгібітору протеїназ і кислотостабільних інгібіторів) у сироватці крові щурів, установити їх патогенетичне значення у розвитку реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання.

Дослідити зміни вмісту ТБК-активних продуктів ПОЛ у сироватці крові і стану системи антиоксидантного захисту: вміст церулоплазміну в сироватці крові, активність внутрішньоклітинних антиоксидантних ферментів (супероксиддисмутази, каталази, пероксидази) у гемолізаті щурів при розвитку реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання.

Визначити зміни активності трипсиноподібних і еластазоподібних протеїназ та їх інгібіторів (антитриптичної активності і кислотостабільних інгібіторів) у тканинах печінки, нирок і слизовій оболонці тонкого кишечнику щурів, а також патоморфологічні зміни в тканинах органів при розвитку реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання та встановити їхню роль у патогенезі розвитку органопатології при зазначених станах.

Вивчити участь інгібіторів ферментів протеолізу та антиоксидантів у патогенезі та експериментально обґрунтувати патогенетичну корекцію метаболічних і патоморфологічних порушень при реперфузійному синдромі, обтяженому впливом іонізуючого випромінювання.

Об'єкт дослідження - експериментальні тварини з моделлю реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання.

Предмет дослідження - стан системи протеолізу, вільнорадикального окиснення ліпідів у сироватці крові і органах щурів в умовах розвитку реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання.

Методи дослідження - патофізіологічні (моделювання реперфузійного синдрому і променевого ураження), біохімічні (спектрофотометричні методи визначення активності протеїназ і їхніх інгібіторів, вмісту продуктів перекисного окиснення ліпідів і активності антиоксидантів), морфологічні (світлова мікроскопія) і статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше було запропоновано експериментальну модель реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання, а також в експериментальному обгрунтуванні патогенетичної значущості активації процесів протеолізу і перекисного окиснення ліпідів у крові та тканинах щурів при розвитку реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання. Вперше встановлено, що розвиток реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання супроводжується активацією неспецифічних протеїназ як на системному рівні - у сироватці крові, так і регіонально - в органах-мішенях. Уперше встановлено, що морфологічні зміни в органах при розвитку реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, перебувають у прямій залежності від ступеня виразності дисбалансу протеїназ-інгібіторної та окислювально-антиоксидантної систем.

Вперше проведено комплексне експериментальне дослідження ефективності застосування антиоксидантного препарату корвітину та його комбінації з інгібітором протеїназ контрикалом при моделюванні реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання. Встановлено, що застосування зазначених препаратів зменшує прояви біохімічних змін у крові, тканинах печінки, нирках і слизовій оболонці тонкого кишечнику, а також попереджає розвиток морфологічних змін в органах експериментальних тварин.

Практичне значення отриманих результатів. Одержані в ході досліджень результати дозволяють розширити уявлення про роль змін процесів протеолізу і прекисного окиснення ліпідів у патогенезі реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання. Крім того, експериментально обґрунтовано нові підходи до патогенетичної корекції зазначених станів за допомогою поєднаного застосування інгібітору ферментів протеолізу контрикалу та антиоксиданту корвітину, що є важливим доповненням до розробки медикаментозних методів лікування ранніх реперфузійних станів, ускладнених впливом іонізуючого випромінювання. Створено передумови для подальшого вивчення фармакологічних засобів для лікування і профілактики реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання.

Матеріали дисертаційної роботи використані у навчальному процесі кафедр патофізіології Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського, Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського, Харківського національного медичного університету, кафедри променевої діагностики і променевої терапії Кримського державного медичного університету ім. С. І. Георгієвського.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проведений патентно-інформаційний пошук, аналіз актуальності і ступеня вивчення проблеми, визначені напрямок досліджень, мета і завдання дисертаційної роботи, проведено огляд і аналіз літератури за темою дисертації, визначені методологічні підходи, відпрацьовані моделі, відповідно до яких освоєні методики та особисто проведені експериментальні дослідження, вивчені та узагальнені результати проведених досліджень. Крім того, автором виконаний аналіз, систематизація і статистична обробка результатів дослідження, розроблені основні положення дисертації. Обґрунтовано наукові висновки і рекомендації для наукового і практичного використання одержаних даних. Розроблено принципово новий метод патогенетичної корекції реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання (Патент України на корисну модель № 26333 (A61N 5/10) від 10.09.07 Харченко В. З., Алієв Л. Л., Кубишкін А.В., Опришко В. В.), а також спосіб оцінки ступеня ураження організму при дії гамма-опромінення (Патент України на корисну модель № 17295 (A61B 5/145) від 15.09.06 В. З. Харченко, Ю. В. Пальона, А. В. Кубишкін, В. В. Опришко, В. В. Казакова, Л. Л. Алієв).

Апробація результатів. Результати досліджень повідомлені на: 79-й науково-практичній конференції молодих вчених (Сімферополь, 2007 р.); науково-практичній конференції “Актуальные вопросы патофизиологии” (Ялта, 2006 р.); VIII міжнародному конгресі патологів України (Полтава, 2008 р.), обговорені на спільному засіданні кафедр патологічної фізіології, гістології, цитології та ембріології, променевої діагностики та променевої терапії, нормальної фізіології, патологічної морфології, медицини невідкладних станів з курсом анестезіології та реанімації Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського.

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 12 наукових праць, з них: 6 - статті у ліцензованих ВАК України журналах і збірниках, 3 з яких - моноавторські, 6 - матеріали і тези з'їздів і наукових конференцій. Отримано 2 деклараційних патенти України на корисну модель.

Обсяг і структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, огляду літератури, матеріалів і методів дослідження, розділу власних досліджень, аналізу та узагальнення результатів, висновків, списку використаних джерел. Бібліографічний перелік містить 240 найменувань робіт, із них 162 кирилицею і 78 латиницею. Текст викладено на 150 сторінках тексту, ілюстровано 21 таблицею, 10 графіками, 10 мікрофотографіями.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. Експериментальні дослідження виконані на 164 білих щурах-самцях лінії “Vistar”, масою 180-200 г. Тварини утримувалися в стандартних ідентичних умовах, що необхідно для створення структурної групи. Експериментальну дію іонізуючого випромінювання здійснювали шляхом впливу на тварин одноразового тотального опромінення з використанням гамма-терапевтичного апарату “АГАТ-Р1” (60З) на базі відділення радіології КРУ “РКБ ім. М. О Семашка” м. Сімферополя при наступних умовах: доза 6 Гр, поле 24 х 24, ВД=90 см, глибина =3 см (89,6 %), Р=1,155 сГр/с, тривалість експозиції 580 с. Реперфузійний синдром моделювали безпосередньо після впливу гамма-опромінення шляхом накладення гумових джгутів на обидві задні кінцівки тварин на рівні пахової складки строком на 6 годин під легким ефірним наркозом, використовуючи модифікацію В. З. Харченка (посвідчення на раціоналізаторську пропозицію № 1786, видане Кримським державним медичним інститутом 28.09.89 р.). Ширина передавлення тканин становила 2-3 мм.

Введення препаратів для патогенетичної корекції проводилось одноразово інтраперитонеально перед реваскуляризацією кінцівок. В якості інгібітору протеїназ застосовували контрикал (“AWD. pharma GmbH & Co. KG. Drezden” - Німеччина). В якості антиоксиданту використовували корвітин, що є водорозчинною формою біофлавоноїду кверцетину (ЗАТ НПЦ “Борщаговський хіміко-фармацевтичний завод”, Україна). Дози досліджуваних препаратів були підібрані, виходячи із середніх терапевтичних доз, використовуваних у клініці на 1 кг маси. Препарати вводили одноразово перед зняттям джгутів. Контрикал вводили в дозі 10 000 АтрОД/кг маси, розведений в ізотонічному розчині натрію хлориду, з розрахунку 10 мл/кг маси. Використовувана доза контрикалу ефективно знижує активність неспецифічних протеїназ і підвищує рівень їхніх інгібіторів у сироватці крові щурів при моделюванні реперфузійого синдрому (Н. Ю. Горохова, 2003). Корвітин вводили в дозі 10 мг/кг маси тіла, розведений в ізотонічному розчині хлориду натрію, з розрахунку 10 мл/кг маси. Згідно літературним даним, зазначена доза препарату успішно застосовується для корекції реперфузійного синдрому в кардіологічній практиці (Н. П. Максютіна та співавт., 2000). Щурам контрольної та експериментальної груп без лікування вводили ізотонічний розчин хлориду натрію, з розрахунку 10 мл/кг маси тіла.

Кров для досліджень у щурів одержували шляхом декапітації під легким ефірним наркозом. Сироватку крові одержували з нестабілізованої крові шляхом центрифугування після попереднього охолодження. Гомогенати тканин печінки, нирки і слизовій оболонки тонкого кишечнику одержували за методикою, описаною Р. Скоупс (1985) і И. М. Скрипник (2001). Трипсиноподібну активність (ТПА) сироватки крові вимірювали спектрофотометричним методом (А. В. Кринская та співавт., 1977). Вимір еластазоподібної активності (ЕПА) сироватки проводили за гідролізом синтетичного субстрату N-t-BOC-аланіл-p-нітрофенілового ефіру (Reanal) (О. Г. Оглоблина и соавт., 1980). Визначення активності б1-інгібітору протеїназ (б1-ІП) в сироватці крові та антитриптичної активності (АТА) у супернатантах гомогенатів печінки та нирок проводили уніфікованим методом В. Ф. Нартикової та Т. С. Пасхіної (1977). Для визначення кислотостабільних інгібіторів (КСІ) у сироватці крові проби попередньо обробляли для осадження кислотолабільних білків. Для визначення рівня кислотостабільних інгібіторів печінки, нирки й слизової тонкого кишечнику 1 мл супернатантів гомогенатів обробляли 0,112 мл 50 % трихлороцтової кислоти і здійснювали експозицію на водяній бані при 60 °С. Після охолодження і нейтралізації розчином 3 н NаOH отриманий 5 %-ний ТХО-екстракт центрифугували. Подальше визначення рівня кислотостабільних інгібіторів проводили за алгоритмом, аналогічним до методиці визначення антитриптичної активності (О. Г. Оглоблина и соавт., 1980; В. Ф. Нартикова и соавт., 1969). Інтенсивність ПОЛ в сироватці крові оцінювали за концентрацією ТБК-активних продуктів (ТБК-АП) (С. Н. Суплотов и соавт., 1986; Ю.А. Владимиров и соавт., 1972). Визначення антиокислювального потенціалу включало дослідження пероксидазоподібної (ППА) і каталазоподібної активностей (КПА) (Т. Попов и соавт., 1971; М. А. Королюк и соавт., 1988), оцінку церулоплазміну (ЦП) (Д. Е. Дубинина и соавт., 1983) і супероксиддисмутази (СОД) (С. Чевари и соавт., 1985). Для оцінки патоморфологічних змін в тканинах серця, легень, нирок, печінки, тонкого кишечнику застосовували метод світлової мікроскопії. Перегляд і цифрові фотографії мікропрепаратів здійснювали за допомогою світлового мікроскопа “Olympus CX-41”. Статистична обробка одержаних даних проведена з використанням методів варіаційної статистики з обчисленням середніх величин (M) і оцінкою середньої помилки (m), достовірними вважали показники при p<0,05 за Стьюдентом (Д. Тинни, 1970). Аналіз відносних величин проводився з урахуванням критичних значень коефіцієнтів лінійної кореляції Пірсона r (З. Н. Лапач та співавт., 2001). Статистичні методи були доповнені визначенням парного критерію Вілкоксона (Т) (Е. В. Гублер и соавт., 1969). Статистичні розрахунки виконували в середовищі електронних таблиць Exel для Microsoft Office. Всі виміри і дослідження здійснювалися на устаткуванні, що пройшло метрологічну перевірку та експертизу. Результати власних досліджень та їх обговорення. Проведені нами дослідження показали, що розвиток реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, супроводжується значною активацією процесів протеолізу в сироватці крові, при цьому надходження токсинів з раніше ішемізованих тканин має важливе значення у патогенезі дисбалансу протеїназ-інгібіторної системи. Так, при моделюванні реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання через 6 годин після реваскуляризації кінцівок рівень ТПА у сироватці крові підвищився на 64,5 % (p<0,001) порівняно з інтактними тваринами, а через 12 годин перевищував показники контрольної групи на 98,7 % (p<0,001). У сироватці крові тварин усіх груп з реперфузійним синдромом, обтяженим впливом іонізуючого випромінювання, спостерігалося зниження рівня ЕПА. К 6-ій годині дослідження ЕПА знизилася на 51,3 % (p<0,001), а через 12 годин після реваскуляризації кінцівок зниження активності еластази склало 65,8 % (p<0,001) порівняно з контрольними показниками. Підвищення активності трипсиноподібних протеїназ у сироватці крові супроводжувалося прогресуючим падінням рівня їх інгібіторів. Так, к 6-ій годині дослідження активність б1_ІП у сироватці крові знизилася на 32,1 % (p<0,001), а через 12 годин - на 15,6 % (p<0,01) порівняно з показниками контрольної групи. К 6-ій годині дослідження рівень КСІ зріс на 18,1 % (p<0,01), а через 12 годин після реваскуляризації кінцівок цей показник знизився на 19,9 % (p<0,01) порівняно з контролем.

Значні зміни стану протеїназ-інгібіторної системи було виявлено і на локальному рівні, у тканинах органів-мішеней. Так, в усіх серіях експериментів розвиток комбінованого радіаційно-реперфузійного ураження супроводжувався значним підвищенням ТПА в супернатантах гомогенатів печінки. Вже через 6 годин після реваскуляризації кінцівок цей показник був максимально виразним і перевищував контрольні значення на 94,6 % (p<0,01), а к 12-ій годині дослідження рівень ТПА був вище за контроль на 41,8 % (p<0,01). Підвищення рівня ЕПА в супернатантах гомогенатів печінки мало менш виразний характер. При цьому, через 6 годин після зняття джгутів цей показник зріс на 19,1 % (p<0,01), а через 12 годин - лише на 4,4 % (p>0,5) у порівнянні з контролем. Моделювання реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, супроводжувалося прогресуючою динамікою падіння активності інгібіторів протеїназ у супернатантах гомогенатів печінки. Так, зниження АТА через 6 годин після реваскуляризації кінцівок досягло 31,6 % (p<0,001), а через 12 годин - 65,8 % (p<0,001) порівняно з показниками інтактних тварин. При цьому к 6-ій годині дослідження спостерігалося підвищення рівня КСІ в супернатантах гомогенатів печінки на 17,6 % (p<0,01) , яке змінилося його падінням на 46,8 % (p<0,001) порівняно з контролем через 12 годин після зняття джгутів.

Стан протеїназ-інгібіторної системи в супернатантах гомогенатів нирок при розвитку комбінованого радіаційно-реперфузійного ураження також характеризувався переважанням активності протеїназ над рівнем їх інгібіторів. Так, рівень ТПА в супернатантах гомогенатів нирок к 6-тій годині дослідження зріс на 25,3 % (p<0,01), а через 12 годин після зняття джгутів - на 21,3 % (p<0,01) порівняно з показниками інтактних тварин. ЕПА через 6 і 12 годин після реваскуляризації кінцівок зросла у порівнянні з контролем на 24,6 % (p<0,01) та 18,6 % (p<0,05) відповідно.

Підвищення протеолітичної активності в супернатантах гомогенатів нирок супроводжувалося виснаженням місцевого інгібіторного потенціалу. При цьому максимально виразне падіння АТА спостерігалося через 6 годин після реваскуляризації кінцівок

Розвиток реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання супроводжувався значними змінами активності протеїназ в супернатантах гомогенатів слизової оболонки тонкого кишечнику. Динаміка рівня ТПА характеризувалася зміною періодів зниження активності через 6 і 24 години після реваскуляризації кінцівок на 34,5 % (p<0,05) и 18,9 % (p<0,001) відповідно та її підвищення на 44,9 % (p<0,01) через 12 годин. Рівень ЕПА в супернатантах гомогенатів слизової оболонки тонкого кишечнику при моделюванні реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання значно підвищувався. Так, через 6 годин після зняття джгутів рівень ЕПА підвищився на 69,4 % (p<0,001), а к 12_тій годині дослідження - на 270,7 % (p<0,001) у порівнянні з контролем.

Таким чином, розвиток реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання супроводжувався зниженням антипротеазного захисту організму, що обумовило значний вплив протеїназ на розвиток органопатології. У цій ситуації застосування препаратів з антипротеазною активністю змогло б заблокувати агресивну дію неспецифічних протеїназ і сприяти відновленню інгібіторного захисту органів, отже такий метод корекції є патогенетично обґрунтованим.

Результати проведених експериментальних досліджень показали, що при реперфузійному синдромі, обтяженому впливом іонізуючого випромінювання, спостерігається значна активація процесів вільнорадикального окиснення. Про це свідчить підвищення вмісту в сироватці крові ТБК_активних продуктів, яке досягло 49,2 % (p<0,001) к 6-ій годині дослідження і практично не змінилося к 12-ій годині. При розвитку комбінованого радіаційно-реперфузійного ураження спостерігалося значне зниження активності СОД, яке к 6-тій годині дослідження досягнуло 34,5 % (p<0,001), а через 12 годин після реваскуляризації кінцівок складало 68,6 % (p<0,001) порівняно з показниками інтактних тварин. Відмічалося також падіння активності каталази на 22 % (p<0,05) к 6-ій годині дослідження, яке змінилося її недостовірним підвищенням на 23,3 % (Р>0,25) у порівнянні з контролем через 12 годин. Через 6 годин після зняття джгутів розвиток комбінованого ураження супроводжувався незначним і недостовірним зниженням ППА, а к 12-ій годині падіння цього показника складало 56,1 % (p<0,001) порівняно з контролем. Вміст основного антиоксиданту сироватки церулоплазміну при розвитку реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, через 6 годин після зняття джгутів знизився на 40,4 % (p<0,001), а через 12 годин - на 53,6 % (p<0,001) у порівнянні з контролем.

Таким чином, аналіз показників ліпопероксидації і системи антиоксидантного захисту дозволяє констатувати, що висока інтенсивність процесів ПОЛ, яка перевищує антиокислювальний потенціал організму, є важливою ланкою патогенезу реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання. При цьому, висока інтенсивність процесів ПОЛ в ішемізованих тканинах з подальшим надходженням вільних радикалів і продуктів ліпопероксидації в системний кровообіг обтяжується процесами іонізації та радіолізу води, які є провідним джерелом активації вільнорадикальних процесів при променевій патології.

Динаміка біохімічних змін при розвитку реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання супроводжувалася виразними патоморфологічними змінами у міокарді, легенях, нирках, печінці і слизовій оболонці тонкого кишечнику. При цьому в усіх тканинах, що вивчалися, спостерігались порушення мікроциркуляції, які характеризувалися повнокров'ям вен і артерій, судин мікроціркуляторного русла з розширенням їх просвітів та стоншенням стінок, явищами стазу та сладжу, а також дифузною геморагічною інфільтрацією та множинними петехіальними крововиливами. В міокарді відмічалися білкова дистрофія кардіоміоцитів, набухання їх цитоплазми, відсутність поперечного викреслення. В альвеолах легень спостерігалися набрякова рідина, десквамовані альвеолоцити. У нирках виявлялися фібріноїдне набухання клубочків, десквамація епітелію проксимальних канальців, тубулорексис. У тканинах печінки спостерігалися ознаки жирової трансформації гепатоцитів на периферії часток. У препаратах слизової оболонки тонкого кишечнику відмічалися ерозії з відторгненням ворсин і оголенням власної пластинки епітелію.

Звертаючи увагу на провідну роль системного дисбалансу протеїназ-інгібіторної системи та інтенсифікації процесів ПОЛ у патогенезі реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання, представляє інтерес вивчення ефективності поєднаного застосування антиоксидантних препаратів та інгібіторів протеїназ для патогенетичної корекції патології, що вивчається.

Застосування антиоксиданту корвітину для корекції реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, через 12 годин після зняття джгутів не супроводжувалося достовірними змінами ТПА і б1-ІП порівняно з показниками щурів з аналогічним комбінованим ураженням без корекції. Поєднане застосування антиоксиданту корвітину та інгібітору протеїназ контрикалу знижувало рівень ТПА на 33,6 % (p<0,001), а ЕПА - на 26,5 % (p<0,01) порівняно з аналогічною групою без корекції. Застосування корвітину підвищувало рівень КСІ у сироватці крові на 16,3 % (p<0,05), а поєднане введення корвітину та контрикалу - 28,8 % (p<0,001) у порівнянні з аналогічним ураженням без медикаментозної корекції (рис. 1).

Різною була ефективність застосування корвітину та його комбінації з контрикалом для корекції порушень протеїназ-інгібіторної системи на локальному рівні, в органах-мішенях. На тлі введення корвітину достовірного зниження ТПА в супернатантах гомогенатів печінки не відбувалося, тоді як при поєднаному застосуванні корвітину і контрикалу рівень ТПА знижувався на 20,2 % (p<0,05), а ЕПА - на 18,7 % (p<0,05) порівняно з аналогічною групою без застосування препаратів. Корекція корвітином не супроводжувалася достовірними змінами АТА та КСІ в супернатантах гомогенатів печінки. При поєднаному застосуванні корвітину і контрикалу АТА була на 50,1 % (p<0,01), а КСІ на 37,7 % (P<0,01) вище, ніж у щурів, які не отримували препаратів.

Рис. 1. Динаміка змін показників протеїназ-інгібіторної та окислювально-антиоксидантної систем сироватки крові при розвитку реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання на тлі застосування корвітину та його комбінації з контрикалом.

Примітка. Зірками позначено вірогідність відмінностей p<0,05: * - порівняно з контролем; ** - в групах з комбінованим ураженням без корекції у порівнянні з даними в групах із застосуванням корвітину та його поєднання з контрикалом.

Введення корвітину перед реваскуляризацією кінцівок супроводжувалося недостовірним зниженням ТПА на 18,9 % (p>0,1), а ЕПА - на 10,8 % (p>0,25) в супернатантах гомогенатів нирок щурів через 12 годин після зняття джгутів, в той час як поєднане застосування корвітину та контрикалу знижувало ТПА на 49,5 % (p<0,001), а ЕПА - на 33,6 % (p<0,001) порівняно з показниками тварин, які не отримували препаратів. На тлі введення корвітину АТА була на 26,6 % (p<0,05) вищою, ніж при аналогічному ураженні без корекції. Поєднане введення корвітину та контрикалу супроводжувалося найбільш інтенсивним підвищенням активності інгібіторів протеїназ у тканинах нирок. При цьому к 12-тій годині дослідження АТА була на 178,9 % (p<0,001), а рівень КСІ на 370,8 % (p<0,001) вищим за показникі групи, яка не отримувала препаратів.

На тлі введення корвітину змінювалась активність протеїназ в супернатантах гомогенатів слизової оболонки тонкого кишечнику. При цьому ТПА була на 25,2 % (p<0,05), а ЕПА на 26,5 % (p<0,01) вищою за аналогічні показники тварин з комбінованим ураженням без корекції. Підвищення активності трипсиноподібних протеїназ можливо пов'язано з протекторною дією корвітину на епітелій слизової оболонки тонкого кишечнику, де показники ТПА були високими в контрольній групі. Поєднане застосування корвітину і контрикалу не супроводжувалося достовірними змінами ТПА, а активність еластази знижувалась на 16,6 % (p<0,05) порівняно з аналогічною моделлю без корекції.

При застосуванні корвітину для патогенетичної корекції комбінованого радіаційно-реперфузійного ураження вміст ТБК-АП у сироватці крові був на 13,9 % (p<0,01) нижчим, ніж у тварин з аналогічним ураженням без введення корвітину. Поєднане застосування корвітину та контрикалу було більш ефективним: вміст ТБК-АП при цьому знижувався на 17,9 % (p<0,001) у порівнянні з аналогічною групою без корекції.

Застосування препаратів корвітину та контрикалу значно підвищувало активність внутрішньоклітинних антиоксидантних ферментів. При цьому на тлі введення корвітину через 12 годин після зняття джгутів активність СОД зростала на 68,9 % (p<0,05) порівняно з тваринами, які не отримували препарат. При поєднаному застосуванні корвітину та контрикалу спостерігалася аналогічна динаміка цього показника: активність СОД зросла на 63,3 % (p<0,05).

Розвиток реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання супроводжувалося підвищенням КПА, яке було максимально виразним через 12 годин після реваскуляризації кінцівок. Застосування корвітину та його поєднання з контрикалом призводило до недостовірного зростання КПА на 43 % (p>0,1) і на 36,9 % (p>0,1) відповідно у порівнянні з показниками комбінованого ураження без корекції.

На тлі впливу корвітину ППА була на 45,2 % (p<0,001), а при поєднаному застосуванні препаратів - на 27 % (p<0,001) вищою, ніж в аналогічній групі без корекції. Через 12 годин після реваскуляризації кінцівок вміст церулоплазміну у сироватці крові щурів з комбінованим ураженням на тлі введення корвітину був на 33,2 % (p<0,05) вищим за показники групи, яка не отримувала препаратів. Поєднане застосування корвітину та контрикалу супроводжувалося більш значним підвищенням ЦП. При цьому його вміст був на 85,7 % (p<0,001) вищим, ніж при моделюванні комбінованого радіаційно-реперфузійного ураження без корекції.

Таким чином, застосування корвітину та його поєднання з контрикалом для патогенетичної корекції комбінованого радіаційно-реперфузійного ураження призводить до зниження активності процесів протеолізу та ПОЛ і попереджує виснаження інгібіторного потенціалу та механізмів антиоксидантного захисту. При цьому поєднане застосування препаратів є більш ефективним, ніж ізольоване введення корвітину, що свідчить про патогенетичний взаємозв'язок процесів протеолізу та ПОЛ.

Поєднане застосування корвітину та контрикалу значно зменшувало виразність морфологічної альтерації в усіх органах, що вивчалися. У міокарді морфологічні зміни обмежувалися повнокров'ям судин мікроциркуляторного русла і помірним інтерстиціальним набряком. Відмічалися білкова дістрофія і інтрацелюлярний набряк кардіоміоцитів. Патоморфологічна картина у легенях на тлі поєднаного застосування корвітину та контрикалу характеризувалася повнокров'ям мікросудин, периваскулярним і перибронхіальним набряком. Крововиливи зустрічалися рідко. У нирках спотерігалися гіперемія клубочків, білкова дістрофія нефроцитів. Базальні мембрани канальців залишалися неушкодженими. У тканинах печінки на тлі поєднаного застосування корвітину та контрикалу морфологічні зміни обмежувалися незначними порушеннями мікроциркуляції, білковою дистрофією гепатоцитів. Поєднане застосування препаратів попереджувало розвиток важких мікроциркуляторних і альтеративних порушень у кишечнику. При цьому спостерігалися лише інтерстиціальний набряк ворсин та гіперсекреція слизу.

Таким чином, аналіз результатів морфологічних досліджень також свідчить про патогенетичну доцільність поєднаного застосування антиоксидантів та інгібіторів протеолізу при патології, що вивчається.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі виконано теоретичне узагальнення результатів експериментальних досліджень і нове рішення актуального наукового завдання, що полягає у встановленні ролі протеолітичних і вільнорадикальних механізмів у патогенезі розвитку реперфузійного синдрому на тлі впливу іонізуючого випромінювання й експериментальному обґрунтуванні патогенетичних підходів до медикаментозної корекції зазначеної патології за допомогою поєднаного застосування антиоксидантів і інгібіторів протеїназ.

Реперфузійний синдром, обтяжений впливом іонізуючого випромінювання, супроводжується підвищенням активності трипсиноподібних протеїназ сироватки крові на 98,7 % (p<0,001), зниженням рівня б1-інгібітору протеїназ на 32,1 % (p<0,001) і кислотостабільних інгібіторів - на 19,9 % (p<0,01) у порівнянні з контрольною групою.

При розвитку комбінованого радиаційно-реперфузійного ураження відбувається зростання вмісту в сироватці крові ТБК-активних продуктів на 49,1 % (p<0,001), зниження вмісту церулоплазміну на 53,6 % (p<0,001), пероксидазоподібної активності та активності супероксиддисмутази в гемолізаті на 56,1 % (p<0,001) і 68,6 % (p<0,001) відповідно в порівнянні з контролем.

Експериментальне моделювання реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, супроводжується дисбалансом протеїназ-інгібіторної системи і виразними патоморфологічними змінами в органах-мішенях. Так, трипсиноподібна та еластазоподібна активності в супернатантах гомогенатів печінки підвищуються відповідно на 94,6 % (p<0,01) і 19,1 % (p<0,01), нирок - на 25,3 % (p<0,01) і 24,6 % (p<0,01), слизової оболонки тонкого кишечнику - на 44,9 % (p<0,01) і 270,7 % (P<0,001) у порівнянні з контрольними значеннями. При цьому рівні антитриптичної активності та кислотостабільних інгібіторів у супернатантах гомогенатів печінки знижуються відповідно на 65,8 % (p<0,001) і 46,8 % (p<0,001), нирок - на 48,5 % (p<0,001) і 64 % (p<0,001) у порівнянні з контролем. Патоморфологічні зміни в тканинах серця, легенів, нирок, печінки та слизової оболонки тонкого кишечнику характеризуються порушеннями мікроциркуляції у вигляді повнокров'я вен, артерій, судин мікроциркуляторного русла, явищ стазу та сладжу, накопиченням рідини в інтерстиціальній тканини з утворенням периваскулярного і межуточного набряку, дистрофічними і некробіотичними змінами паренхіматозних елементів. Комбіноване застосування антиоксиданту корвитину та інгібітору протеїназ контрикалу знижує трипсиноподібну, еластазоподібну активності та вміст ТБК-активних продуктів у сироватці крові на 33,6 % (p<0,001), 26,5 % (p<0,01) і 17,9 % (p<0,001) відповідно у порівнянні з групою, яка не отримувала корекції. При цьому рівні кислотостабільних інгібіторів і церулоплазміну в сироватці крові підвищуються відповідно на 28,8 % (p<0,001) і 85,7 % (p<0,001), а пероксидазоподібна активність і активність супероксиддисмутази в гемолізаті - на 27,0 % (p<0,001) і 63,3 % (p<0,05) у порівнянні з щурами, які не отримували препаратів. Поєднане застосування корвітину та контрикалу для корекції реперфузійного синдрому, обтяженого впливом іонізуючого випромінювання, знижує трипсиноподібну активність у супернатантах гомогенатів печінки на 20,2 % (p<0,05), трипсиноподібну та еластазоподібну активності в супернатантах гомогенатів нирок - на 49,5 % (p<0,001) і 33,6 % (p<0,001) відповідно, еластазоподібну активність у супернатантах гомогенатів слизової оболонки тонкого кишечнику - на 16,6 % (p<0,05) у порівнянні з показниками аналогічної групи без корекції. При цьому рівні антитриптичної активності і кислотостабільних інгібіторів у супернатантах гомогенатів печінки підвищуються відповідно на 50,1 % (p<0,01) і 37,7 % (p<0,01), нирок - на 178,9 % (p<0,001) і 370,8 % (p<0,001) у порівнянні із групою тварин, які не отримували корекції. Комбіноване введення корвітину та контрикалу зменшує виразність порушень мікроциркуляції, стазу, сладжу і виразних дистрофічних змін в органах. 

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Алиев Л. Л. Влияние сочетанного применения корвитина и контрикала на состояние протеиназ-ингибиторной системы печени при моделировании реперфузионного синдрома, отягощенного воздействием ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев // Український медичний альманах. - №5. - 2007, - С. 9-12.

2. Алиев Л. Л. Повреждения почек при развитии реперфузионного синдрома на фоне воздействия ионизирующего излучения и пути их коррекции / Л. Л. Алиев // Таврический медико-биологический вестник. - Т.10. - №4. - 2007, - С.132 -136.

3. Aliev L. L. Effect of corvitin and contrycal on activity of proteases and antiproteases in reperfusion syndrom, combined with the action of ionizing radiation / L. L. Aliev // Таврический медико-биологический вестник. - Т.10. - №3. - 2007, - С.109 - 111.

4. Алиев Л. Л. Патоморфологические изменения в миокарде крыс при моделировании реперфузионного синдрома, отягощенного воздействием ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев, В. З. Харченко, Т. Г. Филоненко // Світ медицини та біології. - 2008. - № 2, Ч. 2. - С. 9-12. (Особисто здобувачем проведено моделювання, морфологічні дослідження, написання статті)

5. Алиев Л. Л. Влияние корвитина на механизмы антиоксидантной защиты и состояние протеиназ-ингибиторной системы при развитии реперфузионного синдрома, отягощенного воздействием ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев, В. З. Харченко, А. В. Кубышкин // Таврический медико-биологический вестник. - 2008. - Т. 11. - № 1. - С. 64-69. (Особисто здобувачем проведено моделювання, біохімічні дослідження, статистична обробка результатів, написання статті).

6. Алиев Л. Л. Активность протеиназ сыворотки крови и тонкого кишечника при развитии реперфузионного синдрома, отягощенного воздействием ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев, В. З. Харченко // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского государственного медицинского университета им. С.И. Георгиевского. - 2007. - Т. 143, Часть VI. - С.3-7. (Особисто здобувачем проведено моделювання, огляд літературних джерел, біохімічні дослідження, статистична обробка результатів, написання статті).

7. Пат. 17295 Україна, МПК A61B 5/145. Спосіб оцінки ступеня пошкодження організму при дії гамма-опромінення: Деклараційний патент на корисну модель. 17295 Україна, МПК A61B 5/145 В.З. Харченко, Ю. В. Пальона, А. В. Кубишкін, В. В. Опришко, В. В. Казакова, Л. Л. Алієв, А. В. (Україна); Заявлено - 03.04.06; Опубл. 15.09.06, Бюл. №9. (Особисто здобувачем проведено моделювання, біохімічні дослідження).

8. Пат. 26333 Україна, МПК A61N 5/10. Спосіб лікування радіаційного ураження, обтяженого розвитком реперфузійного синдрому: Деклараційний патент на корисну модель. 26333 Україна, МПК A61N 5/10 / Харченко В. З., Алієв Л. Л., Кубишкін А. В., Опришко В. В. (Україна); Заявлено - 30.05.07; Опубл. 10.09.07, Бюл. №14. (Особисто здобувачем проведено моделювання, біохімічні дослідження, виконано статистичний аналіз отриманих результатів, аналіз ефективності патогенетичної корекції та оформлення запропонованого методу).

9. Алієв Л. Л. Порушення стану протеїназ-інгібіторної системи при моделюванні комбінованого впливу реперфузійних і променевих ушкоджень та можливості їх медикаментозної корекції / Л. Л. Алієв // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених. - Донецьк, Вип. 69. - 2007. - С. 138 - 139.

10. Система протеолиза в патогенезе повреждения тканей почек при реперфузионном синдроме и его комбинации с воздействием ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев, И. И. Фомочкина, Л. В. Анисимова, М. И. Федосов // Материалы 79-й научно-практической конференции. КГМУ им. С.И. Георгиевского. - Симферополь, 2007.- С. 53-54. (Особисто здобувачем проведено огляд літературних джерел, моделювання, біохімічні дослідження, статистична обробка результатів, написання тез).

11. Состояние системы протеолиза в ткани печени при экспериментальном реперфузионном синдроме и его комбинации с воздействием ионизирующей радиации / Л. Л. Алиев, И. И. Фомочкина, Л. В. Анисимова, В. В. Щербак, В. В. Шабуров // Материалы 79-й научно-практической конференции. КГМУ им. С.И. Георгиевского. - Симферополь, 2007. - С. 53. (Особисто здобувачем проведено огляд літературних джерел, моделювання, біохімічні дослідження, статистична обробка результатів, написання тез).

12. Алиев Л. Л. Патоморфологические изменения в органах крыс при моделировании реперфузионного синдрома на фоне воздействия ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев // Материалы 80-й научно-практической конференции. КГМУ им. С. И. Георгиевского. - Симферополь, 2008. - С. 43-44.

13. Алиев Л. Л. Протеолитические механизмы органопатологии при реперфузионном синдроме, отягощенном воздействием ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев, В. З. Харченко, И. И. Фомочкина // Вестник морского врача. - 2008. - № 4. - С. 31-32. (Особисто здобувачем проведено моделювання, біохімічні дослідження, статистична обробка результатів, написання тез).

14. Алиев Л. Л. Состояние окислительно-антиоксидантного гомеостаза при развитии реперфузионного синдрома на фоне воздействия ионизирующего излучения / Л. Л. Алиев // Бюллетень VII читань ім. В. В. Підвисоцького: Матеріали наукової конференції (26-27 травня 2008 року). - Одеса: Одес. держ. мед. ун-т, 2008. - С. 53-54.

15. АНОТАЦІЯ

16. Алієв Л. Л. Механізми розвитку реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання та їх корекція. - Рукопис.

17. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.04 - патологічна фізіологія. - Донецький національний медичний університет ім. М. Горького МОЗ України. - Донецьк, 2008.

18. Дисертацію присвячено проблемі встановлення ролі процесів протеолізу і перекисного окиснення ліпідів у розвитку реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання та експериментального обгрунтування патогенетичних підходів до їх корекції. Дослідження проведені на 164 білих щурах-самцях лінії “Vistar”. Встановлено, що розвиток реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання супроводжується активацією систем протеолізу і перекисного окиснення ліпідів, що призводить до виникнення патоморфологічних змін внутрішніх органів.

19. Комбіноване застосування корвітину та контрикалу при моделюванні реперфузійного синдрому в умовах впливу іонізуючого випромінювання знижуэ активнысть протеїназ і продуктів перекисного окиснення ліпідів на тлі підвищення рівня їх інгібіторів, що призводить до зменшення морфологічних змін у внутрішніх органах.

20. Ключові слова: реперфузійний синдром, іонізуюче випромінювання, протеїнази, інгібітори ферментів протеолізу, перекисне окиснення ліпідів, антиоксиданти.

АННОТАЦИЯ

Алиев Л. Л. Механизмы развития реперфузионного синдрома в условиях воздействия ионизирующего излучения и их коррекция. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.03.04 - патологическая физиология. - Донецкий национальный медицинский университет им. М. Горького МЗ Украины. - Донецк, 2008.

Диссертация посвящена проблеме установления роли процессов протеолиза и перекисного окисления липидов в развитии реперфузионного синдрома на фоне воздействия ионизирующего излучения и экспериментального обоснования патогенетических подходов его медикаментозной коррекции.

Экспериментальные исследования проведены на 164 белых крысах-самцах линии “Vistar”. Установлено, что развитие реперфузионного синдрома в условиях воздействия ионизирующего излучения сопровождается активацией систем протеолиза и свободнорадикального окисления липидов в сыворотке крови, снижением в ней активности ингибиторов протеиназ и антиоксидантного потенциала, что способствует возникновению патоморфологических изменений внутренних органов. Доказано, что повышение активности неспецифических протеиназ сопровождается падением уровней их ингибиторов как на системном уровне - в сыворотке крови, так и локально - в тканях печени, почек, слизистой оболочки тонкого кишечника.

Обнаружено, что описанные биохимические нарушения при развитии реперфузионного синдрома в условиях воздействия ионизирующего излучения сопровождаются выраженными патоморфологическими изменениями в тканях сердца, легких, почек, печени и тонкого кишечника, которые характеризуются грубыми расстройствами микроциркуляции, дистрофическими и некробиотическими изменениями клеточных элементов.

Установлено, что сочетанное применение антиоксиданта корвитина и ингибитора протеиназ контрикала при моделировании реперфузионного синдрома, отягощенного воздействием ионизирующего излучения наиболее эффективно для коррекции проявлений биохимической и морфологической альтерации. Сочетанное применение корвитина и контрикала приводит к снижению активности протеиназ и продуктов перекисного окисления липидов на фоне повышения уровня их ингибиторов, что способствует предотвращению микроциркуляторных и деструктивных изменений во внутренних органах. Полученные в ходе исследований результаты позволяют расширить представления о роли изменений процессов протеолиза и свободнорадикального окисления липидов в патогенезе реперфузионного синдрома, отягощенного воздействием ионизирующего излучения.

Ключевые слова: реперфузионный синдром, ионизирующее излучение, протеиназы, ингибиторы ферментов протеолиза, перекисное окисление липидов, антиоксиданты.

SUMMARY

Aliev L. L. Mechanisms of development of reperfusion syndrome on a background of the influence of ionizing radiation and it's correction. - The Manuscript.

The dissertation on degree of candidate of medical sciences by speciality 14.03.04 - pathological physiology. -Donetsk State Medical University named after M. Gorkey Ministry of Health of Ukraine, Donetsk, 2008.

The dissertation is devoted to a problem of establishment of role of proteolytical and free - radical mechanisms in development of reperfusion syndrome on a background of the influence of ionizing radiation and experimental substantiation of pathogenetic approaches to their medicamentous correction.

Researches are carried out on 164 white rats of “Vistar” line. It is established, that at development of reperfusion syndrome on a background of the influence of ionizing radiation activation of proteolysis and lipid peroxide oxidation is observed, that promotes occurrence of morphological changes of organs. Combined use of corvitin and contrycal results in decrease of activity of protheolytical enzymes and products of lipid peroxide oxidation, increases activity of their inhibitors and reduces morphological changes of organs

Key words: reperfusion syndrome, ionizing radiation, proteases, inhibitors of proteases, lipid peroxide oxidation.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

АТА антитриптична активність

ЕПА еластазоподібна активність

ІВ іонізуюче випромінювання

КПА каталазоподібна активність

КСІ кислотостабільні інгібітори

ПОЛ перекисне окиснення ліпідів

ППА пероксидазоподібна активність

РС реперфузійний синдром

СОД супероксиддисмутаза

ТБК-АП ТБК-активні продукти

ТПА трипсиноподібна активність

ЦП церулоплазмін

б1-ІП б1-інгібітор протеїназ

Размещено на Allbest.ru