Реабілітація репродуктивної функції у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією

Публікації. За темою кандидатської дисертації опубліковано 5 наукових робіт, 4 з яких у часописах та збірниках, затверджених ВАК України.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація викладена на 130 сторінках машинопису, складається зі вступу, огляду літератури, опису матеріалів та методів дослідження, трьох розділів власних досліджень, аналізу та обговорення їх результатів, висновків, практичних рекомендацій, додатку та списку використаних джерел, який включає 195 україномовних та російськомовних джерел, а також 67 зарубіжних джерел. Робота ілюстрована 46 таблицями та 1 рисунком.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Обєкт, методи та методологія досліджень. Відповідно до поставленої мети і завдань нами було обстежено 100 пацієнток з різними формами урогенітальної інфекції в анамнезі, які були розподілені на дві групи:

1 група -- 50 жінок, які одержували загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи;

2 група -- 50 жінок, проведених поетапно за розробленою нами методикою.

Контрольну групу складали 50 гінекологічно і соматично здорових жінок репродуктивного віку.

Спостереження пацієнток 1 групи проводилось за відповідними протоколами МОЗ України: специфічна антимікробна терапія; противірусна терапія; імуномодуляція; дегельмінтизація; санація хронічних вогнищ інфекції; корекція мікрофлори кишечнику і піхви.

Ведення пацієнток 2 групи проводилось із додатковим використанням антигомотоксичної терапії та поетапно. Так, спочатку проводилось лікування хронічного сальпінгоофориту з урахуванням вираженості дизуричної симптоматики:

1. За наявності виражених дизуричних симптомів додатково призначали: гінекохель, траумель С, лімфоміозот, солідаго композитум, ренель, агнус космоплекс.

2. При стертій дизуричній симптоматиці застосовували наступні препарати: гінекохель, траумель С, лімфоміозот, ехінацея композитум.

З моменту появи дизуричних симптомів використовували препарати солідаго композитум, ренель, агнус космоплекс.

3. Окремим етапом проводилась прегравідарна підготовка препаратами гінекохель, ренель, солідаго композитум.

У комплекс обстеження було включено клініко-лабораторні, ультрасонографічні, ендокринологічні, імунологічні, вірусологічні, мікробіологічні діагностичні тести:

· вивчення ендокринологічного статусу:

до вагітності -- естрадіол, прогестерон, ФСГ, ЛГ, пролактин, кортизол, альдостерон, тиреотропний гормон, трийодтиронін і тироксин;

під час вагітності -- естріол, кортизол, хоріонічний гонадотропін, плацентарний лактоген, тиреотропний гормон, трийодтиронін і тироксин імуноферментним способом за загальноприйнятою методикою;

· вивчення показників системного імунітету: CD3+, CD4+, CD8+, CD19+, CD22+, вміст лізоциму, активність в-лізинів, показник фагоцитозу, фагоцитарне число, фагоцитарний індекс, вміст імуноглобулінів класу А, М, G;

· проведення мікробіологічних та вірусологічних досліджень за загальноприйнятими методиками

Статистичну обробку отриманих даних виконували на комп'ютері IBM PС AT за програмою MED STAT, призначеною для обробки результатів медичних і біологічних спостережень. Залежно від типів даних і поставлених завдань використовували як параметричні, так і непараметричні критерії (О.П. Мінцер та співавт., 2004).

Результати досліджень та їх обговорення. Результати проведених досліджень свідчать, що обстежені жінки 1 і 2 груп за віком, професійною діяльністю, освітою, масо-ростовим коефіцієнтом, наявністю хронічної екстрагенітальної патології, перенесеними оперативними втручаннями, середнім віком менархе істотно не відрізнялись. Проведений нами аналіз дає підставу для висновку, що 1 і 2 групи за характером і частотою патології репродуктивної сфери достовірних розходжень між собою не мають і є репрезентативними.

Анамнестичні особливості репродуктивної функції та паритет в пологах у жінок порівнюваних нами груп не мав достовірних відмінностей (р>0,05).

Аналізуючи екстрагенітальну захворюваність, слід зазначити, що в її структурі переважали захворювання сечової системи, перенесені дитячі та респіраторні вірусні інфекції, а також патологія шлунково-кишкового тракту. Виявлена частота гінекологічної патології в цілому відображає її запальний характер, причому з переважанням хронічних сальпінгоофоритів, запальних захворювань шийки матки на тлі порушень мікробіоценозу статевих шляхів.

Як свідчать результати аналізу клінічної характеристики перебігу ХУГІ в анамнезі у жінок, встановлено високу частоту рецидивів запальних захворювань як з боку органів репродуктивної, так і сечової систем.

Згідно з даними сучасної літератури, провідне місце у діагностиці хронічної урогенітальної інфекції належить скаргам пацієнток. Нами проведено порівняльний аналіз основних скарг обстежених генітального і екстрагенітального характеру, як до лікування, так і в динаміці 3 циклів проведеної загальноприйнятої і запропонованої терапії. Ми вважали такий підхід методологічно обґрунтованим для вирішення поставленого наукового завдання.

Як свідчать отримані дані, спектр гінекологічних і екстрагенітальних скарг у пацієнток обох групп є достить широким, з переважанням скарг генітального характеру: больовий синдром (1-а група -- 62,0%, 2-а -- 60,0%); зміни характеру виділень зі статевих шляхів (1-а група -- 54,0%, 2-а -- 56,0%); диспаревнія (1-а група -- 38,0%, 2-а -- 36,0%) і різнобічні порушення менструального циклу (1-а група -- 30,0%, 2-а -- 34,0%). Серед скарг екстрагенітальної локалізації в кожному третьому випадку було відмічено субфебрилітет (1-а група -- 28,0%, 2-а -- 30,0%), в кожному четвертому - дизуричний синдром (1-а група -- 24,0%, 2-а -- 26,0%) і в кожному п'ятому - болі у поперековій ділянці (1-а група -- 20,0%, 2-а -- 18,0%), а також цисталгія (20,0%, 22,0%, відповідно). Такий широкий спектр клінічних проявів хронічної урогенітальної інфекції до початку лікування свідчить про тривалість процесу та неефективність попередніх лікувально-профілактичних заходів.

Слід зазначити, що після першого циклу проведеного лікування істотних змін з боку частоти основних скарг пацієнток нами не відмічалося, окрім зниження на 6,0% частоти цисталгії. Відмінності між рештою клінічних проявів коливалися в межах 2,0-4,0%. Вже після двох циклів проведення різних методів в 2-й групі спостерігалося зниження частоти наступних клінічних проявів: больовий синдром (1-а група -- 46,0%, 2-а -- 30,0%); зміни характеру виділень зі статевих шляхів (1-а група -- 48,0%, 2-а -- 24,0%); диспаревнія (1-а група -- 26,0%, 2-а -- 16,0%) і порушення менструального циклу (1-а група -- 18,0%, 2-а -- 10,0%). Серед клінічних скарг екстрагенітальної локалізації можна виділити наступні зміни: зменшення частоти субфебрилітету (1-а група -- 20,0%, 2-а -- 10,0%) і цисталгії (1-а група -- 14,0%, 2-а -- 6,0%). Аналогічна закономірність збереглася і через 3 цикли проведеного лікування.

Узагальнюючи результати проведених клінічних досліджень, слід зазначити, що частота настання вагітності після 3 циклів проведеного лікування та відповідної передгравідарної підготовки в 1-й групі складала 11 випадків (22,0%), у 2-й -- 23 випадки (46,0%). Причому випадки використання допоміжних репродуктивних технологій ми не враховували, оскільки це є окремим самостійним науковим завданням. Отримані результати дозволили виділити надалі дві підгрупи: підгрупа 1.1 (n=11) і 2.1 (n=23) для вивчення основних особливостей перебігу вагітності і пологів у пацієнток з ХУГІ в анамнезі.

Адекватна оцінка клінічного перебігу та ефективність лікування ХУГІ значною мірою визначається запальною етіологією захворювання. Одержані результати попередніх неодноразових мікробіологічних і вірусологічних досліджень свідчать про наявне переважання змішаних інфекцій: поєднання вірусної, хламідійної, кандидозної інфекції зі штамами стафілокока (1-а група -- 26,0%, 2-а -- 24,0%); поєднання вірусної, кандидозної, міко- і уреаплазменної інфекції зі штамами стафілокока (1-а група -- 20,0%, 2-а -- 22,0%); поєднання хламідійної, міко- і уреплазменної інфекції зі штамами стафілокока (1-а група -- 22,0%, 2-а -- 20,0%). Інші варіанти відмічались порівняно рідше: поєднання хламідійної і кандидозної інфекції (1-а група -- 16,0%, 2-а -- 18,0%); поєднання вірусної і кандидозної інфекції (по 16,0% в кожній групі). Ці дані свідчать про необхідність удосконалення методик ведення жінок з ХУГІ.

Для верифікації етіологічного чинника ХУГІ ми проводили обов'язкове комплексне мікробіологічне і вірусологічне обстеження до початку проведення лікувально-профілактичних заходів.

Результати проведеного мікроскопічного дослідження до лікування свідчать про очевидне переважання в обох групах до лікування клітин епітелію (1-а група -- 7,8±0,3, 2-а -- 8,1±0,5; р>0,05), лейкоцитів (1-а група - 5,4±0,3 , 2-а -- 5,3±0,4; р>0,05) та змішаної флори (1-а група -- 64,0% , 2-а -- 66,0%) в значній кількості в обох групах. В більшості випадків (1-а група -- 64,0% і 2-а -- 66,0%) відмічено наявність „ключових клітин” з високим рівнем їх лізису (1-а група -- 60,0%, 2-а -- 62,0%). Хоча запальна реакція слизової піхви не характерна для порушень мікробіоценозу, при мікроскопуванні мазків вагінального вмісту нерідко виявляли до 5 і більш лейкоцитів в полі зору у поєднанні з коковими і кокобацилярними морфотипами, в значній кількості адгезованих на лейкоцитах.

Мікроскопічне дослідження, що проводилось на першому етапі обстеження, не завжди в повному обсязі розкривало стан мікрофлори, що вимагало більш детального бактеріологічного дослідження в динаміці спостереження. При цьому до лікування нами не встановлено достовірних відмінностей між групами пацієнток з хронічною урогенітальною інфекцією.

Зміни мікробіологічних показників при дослідженні вмісту піхви спостерігались лише після 2 циклів лікування. Завдяки використанню запропонованої методики достовірно знизилося число клітин епітелію (1-а група -- 6,3±0,3, 2а -- 3,9±0,3; р<0,05) і лейкоцитів у полі зору (1-а група -- 4,3±0,3, 2-а -- 2,9±0,3; р<0,05), а також частота змішаної флори на 20,0%. Після трьох циклів проведеної терапії вищеописані тенденції повністю збереглися.

При бактеріологічному дослідженні після одного циклу циклу лікування спостерігались: збільшення в 2 групі числа Lactobacillus spp. (1а група -- 3,2±0,2 КУО/мл, 2-а -- 5,1±0,4 КУО/мл; р<0,05) при одночасному зниженні числа E. coli (lac+) (1-а група -- 5,8±0,2 КУО/мл, 2-а -- 3,2±0,2 КУО/мл; р<0,05); E. coli (haem+) (1-а група -- 3,6±0,3 КУО/мл, 2-а -- 2,4±0,2 КУО/мл; р<0,05); Bacteroides spp. (1-а група -- 3,0±0,2 КУО/мл, 2-а -- 2,1±0,1 КУО/мл; р<0,05); Peptococcus spp. (1-а група -- 3,1±0,3 КУО/мл, 2-а -- 1,8±0,1 КУО/мл; р<0,05) і Peptostreptococcus spp. (1-а група -- 3,0±0,2 КУО/мл, 2-а -- 1,9±0,1 КУО/мл; р<0,05). Надалі, після двох циклів проведеного лікування, завдяки використанню запропонованої методики, окрім вище перерахованих характеристик, в 2 групі мало місце достовірне збільшення числа Bifidobacterium spp. (1-а група -- 3,1±0,2 КУО/мл, 2-а -- 5,3±0,2 КУО/мл; р<0,05) на тлі одночасного зниження числа Enterococcus spp. (1-а група -- 5,6±0,3 КУО/мл, 2-а -- 3,1±0,2 КУО/мл; р<0,05) і S. aureus (1-а група -- 5,5±0,3 КУО/мл, 2-а -- 2,8±0,2 КУО/мл; р<0,05). Аналогічна закономірність збереглася і після третього циклу лікування.

Отже, як свідчать результати проведених мікробіологічних досліджень, у пацієнток з ХУГІ спостерігаються значні зміни у складі мікрофлори, які виявляються пригніченням лактофлори, яка забезпечує резистентність колонізації. На цьому фоні відбувається розширення спектра і збільшення чисельності умовно-патогенної мікрофлори. Хоча мікроскопічна картина вагінального вмісту характеризується відносним збідненням мікробного пейзажу, при бактеріологічному дослідженні виявляються в значній кількості асоційовані мікроорганізми, особливо їх анаеробні представники. У зв'язку з цим є доцільним проведення не лише мікроскопічного, але і детального бактеріологічного дослідження, що дозволяє виявити потенційних патогенів.

При вивченні основних параметрів місцевого імунітету у пацієнток основних груп не було достовірних відмінностей (р>0,05); а порівняно з контрольною групою нами установлено підвищення вмісту IgМ та в-лізинів при одночасному зниженні рівня SIgА; а також всіх параметрів фагоцитозу (ФП, ФЧ та ФІ) і лізоциму.

При вивченні вмісту імуноглобулінів після першого циклу лікування нами встановлено достовірні зміни, які полягали у збільшенні вмісту в 2-й групі Ig А в крові (1-а група -- 1,2±0,02 г/л, 2-а -- 1,8±0,04 г/л; р<0,05) і у вагінальному секреті (1-а група -- 0,1±0,01 г/л, 2-а -- 0,3±0,02 г/л; р<0,05) при одночасному зниженні рівня Ig M тільки у вагінальному секреті (1-а група -- 0,6±0,01 г/л, 2-а -- 0,3±0,02 г/л; р<0,05). Таку тенденцію слід розглядати як позитивний вплив запропонованої терапії на системні і місцеві зміни гуморального імунітету.

На особливу увагу заслуговують дані про зміни основних показників фагоцитозу після першого циклу лікування. Як свідчать результати спостережень, саме в цій ланці імунітету достовірних суттєвих змін встановлено не було. (р>0,05). Порівняно з цим у вагінальному секреті при використанні запропонованої методики виявлено достовірне збільшення досліджуваних показників: ФП (1-а група -- 28,5±2,1 %, 2-а -- 47,2±1,6 %; р<0,05); ФЧ (1-а група -- 0,5±0,01 у.о., 2-а -- 1,1±0,05 у.о; р<0,05) і ФІ (1-а група -- 1,0±0,1 у.о., 2-а -- 2,1±0,1 у.о.; р<0,05). Посилення фагоцитарної активності у вагінальному секреті свідчить про стимулюючий вплив запропонованої терапії на неспецифічні чинники захисту.

Після двох циклів лікування відмічене достовірне збільшення вмісту SIgА у вагінальному секреті (з 0,1±0,01 г/л до 0,3±0,01 г/л; р<0,01) на тлі зниження рівня Ig М (з 0,4±0,01 г/л до 0,1±0,01 г/л; р<0,01). Крім того, у вагінальному секреті встановлене достовірне збільшення ФП (з 29,4±2,1 % до 39,4±2,3 % р<0,05); ФЧ (з 0,5±0,04 у.о. до 1,1±0,01 у.о. р<0,05) і ФІ (з 1,1±0,1 ум.од. до 2,2±0,1 у.од; р<0,01).

Показники лізоциму і в-лізинів мали достовірні відмінності при вивченні вагінального секрету після двох циклів лікування. Причому, якщо вміст лізоциму достовірно збільшувався (з 0,61±0,08 у.о. до 0,85±0,03 у.о. р<0,05), то рівень в-лізинів --знижувався (з 0,2±0,01 у.о. до 0,1±0,01 у.о. р<0,01).

На наступному етапі досліджень (після трьох циклів лікування) всі показники системного і місцевого імунітету носили вищеописаний характер.

Таким чином, як свідчать отримані результати, використання запропонованих лікувально-профілактичних заходів дозволяє усунути дисбаланс в системі місцевого імунного захисту, що, у свою чергу, позитивно впливає на клінічний перебіг ХУГІ.

При оцінці отриманих ендокринологічних показників було використано найприйнятніший методологічний підхід, відповідно до якого окремо розглядалися дані за I і II фазами менструального циклу. Основним поясненням такого підходу є суттєві фізіологічні коливання гормонів у жінок репродуктивного віку протягом менструального циклу.

Проведені дослідження показали, що у жінок з ХУГІ спостерігаються виражені дисгормональні порушення, які проявляються в I фазу менструального циклу і супроводжуються зниженням вмісту Е та ФСГ при одночасному збільшенні вмісту ЛГ, Алд, К та ТТГ. В ІІ фазу менструального циклу відмічено зниження вмісту П та збільшення рівня ЛГ, К та ТТГ.

В динаміці лікування при використанні загальноприйнятих лікувально-профілактичних заходів ці показники нормалізувалися тільки через 3 цикли, а при вживанні запропонованої методики - вже через 1 цикл. Ці дані підтверджують позитивний вплив антигомотоксичної терапії при усуненні виявлених змін ендокринологічного статусу.

Таким чином, як показали результати наших досліджень, додаткове використання запропонованої терапії у хворих з ХУГІ дозволяє набагато швидше відновити мікробіоценоз статевого тракту, скорегувати імунологічні та ендокринологічні показники.

Особливості перебігу вагітності і пологів у жінок, проведених після застосування різних методик. Як уже зазначалося, після проведення трьох циклів лікувально-профілактичних заходів і відповідної передгравідарної підготовки, завагітніли 11 пацієнток 1-ї групи (підгрупа 1.1) і 23 жінки 2-ї групи (підгрупа 2.1). У зв'язку з цим нами проаналізовані основні клінічні особливості перебігу вагітності і пологів у пацієнток обох підгруп. При цьому лікувально-профілактичні заходи під час вагітності були ідентичними в обох підгрупах. репродуктивний урогенітальний інфекція

Як свідчать отримані дані, частота основних ускладнень вагітності у жінок з урогенітальною інфекцією в підгрупі 1.1 була вищою порівняно з підгрупою 2.1. Особливо яскраво це ілюструють порушення мікробіоценозу статевих шляхів (підгруппа 1.1 -- 36,4% і 2.1 -- 17,4%) та загрози переривання (підгруппа 1.1 -- 27,3% і 2.1 -- 17,4%). При цьому випадків самовільного переривання вагітності до 20 тижнів в обох підгрупах не відбулося.

Після 20 тижнів вагітності між підгрупами спостерігалися суттєво виражені відмінності: порушення мікробіоценозу статевих шляхів (підгруппа 1.1 -- 45,5% і 2.1 -- 17,4%); гестаційна анемія (підгрупа 1.1 -- 45,5% і 2.1 -- 26,1%) та ПН (підгрупа 1.1 -- 45,5% і 2.1 -- 30,4%). Передчасні пологи відбулися у 18,2% пацієнток, проведених раніше за загальноприйнятою методикою в та у 8,7% випадків у пацієнток,пролікованих за запропонованою методикою.

Одержані результати клінічного перебігу І і ІІ половини вагітності свідчать про зниження частоти ускладнень у пацієнток підгрупи 2.1 в 2--3 рази порівняно з підгрупою 1.1, що вказує на позитивний вплив запропонованої методики відновлення репродуктивної функції у пацієнток з ХУГІ.

Аналогічні закономірності встановлено нами і при аналізі клінічного перебігу пологів. При цьому мало місце зниження рівня трьох основних ускладнень: передчасного розриву плодових оболонок (підгрупа 1.1 -- 36,4% і 2.1 -- 21,7%), аномалій пологової діяльності (підгрупа 1.1 -- 27,3% і 2.1 -- 13,0%) і дистресу плода (підгрупа 1.1 - 27,3% і 2.1 - 17,4%), хоча частота кесаревих розтинів була ідентичною в обох підгрупах (підгрупа 1.1 - 18,2% і 2.1 -- 17,4%). Це може бути зумовлено незначною частотою спостережень, особливо в підгрупі 1.1 (11 випадків).

При аналізі основнихі особливостей стану плода при народженні звертає на себе увагу високий рівень середньоважких форм асфіксій новонароджених (45,5%) у підгрупі 1.1, у той час як у підгрупі 2.1 цей показник складав 26,1%. Перинатальні втрати складали 2 випадки (180,2‰) у підгрупі 1.1 на тлі загальноприйнятої методики відновлення репродуктивної функції (по одному випадку дистресу плода при глибокій недоношеності та інтранатальній асфіксії)та 2 випадки (87,0‰)в підгрупі 2.1 (інтранатальне інфікування глибоко недоношеної дитини та постнатальний менінгоенцефаліт). При аналізі основної патології неонатального періоду варто зазначити, що нам вдалося знизити частоту постгіпоксичної енцефалопатії (з 27,3% до 8,7%); затримки внутрішньоутробного розвитку (з 36,4% до 17,4%) та внутрішньоутробного інфікування (з 36,4% до 17,4%). Такі розходження перинатальних наслідків розроджень цілком корелюють з рівнем ускладнень під час вагітності і при розродженні жінок з ХУГІ в анамнезі, що отримували різні лікувально-профілактичні методики.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та практичне вирішення завдання зниження частоти порушень репродуктивної функції, акушерських і перинатальних ускладнень у жінок із запальними захворюваннями геніталій на тлі інфекцій сечової системи на підставі вивчення клініко-мікробіологічних, імунологічних та ендокринологічних змін, а також удосконалення комплексу лікувально-профілактичних заходів і передгравідарної підготовки.

1. Хронічні урогенітальні інфекції у жінок репродуктивного віку (хронічний сальпінгоофорит -- 74%, запальні захворювання шийки матки -- 60%, хронічний пієлонефрит -- 52%, хронічний ендометрит -- 16%) характеризувались неманіфестуючим перебігом без класичних ознак запального процесу і супроводжувались частими рецидивами. Їх тривалий та рецидивний перебіг спричинює виникнення різнобічних порушень репродуктивного здоров'я жінки.

2. В етіологічному спектрі хронічних захворювань органів малого тазу, спричинених урогенітальною інфекцією, переважали багатокомпонентні асоціації: вірусної, хламідійної, кандидозної інфекції з штамами стафілокока (26,0%); вірусної, кандидозної, міко- і уреаплазменної інфекції зі штамами стафілокока (22,0%); хламідійної, міко- і уреплазменної інфекції зі штамами стафілокока (20,0%); хламідійної і кандидозної інфекції (16,0%); вірусної і кандидозної інфекції (16,0%).

3. У жінок репродуктивного віку з хронічною урогенітальною інфекцією виявлені ознаки порушення системного і місцевого імунітету, які мають різнонаправлений характер. На тлі незначних змін загального імунітету мають місце розбалансованість місцевого імунітету, що характеризується достовірним підвищенням (р<0,05) вмісту IgМ і в-лізинів при одночасному зниженні (р<0,05) рівня SIgА; основних параметрів фагоцитозу (ФП, ФЧ і ФІ) і лізоциму.

4. Хронічна урогенітальна інфекція сприяє розвитку порушень менструальної функції в 32,0% випадків і супроводжується достовірними дисгормональними змінами: в 1 фазу менструального циклу встановлено зменшення вмісту естріолу і фолікулостимулюючого гормону при одночасному збільшенні рівнів лютеїнізуючого гормону, альдостерону, кортизола і тиреотропного гормону; в ІІ фазу менструального циклу - зменшення вмісту прогестерону і зростання рівнів лютеїнізуючого гормону, кортизола і тиреотропного гормону.

5. Використання запропонованих лікувально-профілактичних заходів з подальшою перегдравідарною підготовкою у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією сприяє збільшенню частоти настання вагітності в 2,1 разу і зниженню рівня акушерських і перинатальних ускладнень: передчасних пологів - в 2,1 разу; плацентарної недостатності - в 1,5 разу; аномалій пологової діяльності - в 2,1 разу; дистресу плода - в 1,6 разу; середньоважких форм асфіксії новонароджених - в 1,7 разу і перинатальних втрат - в 2,1 разу.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Для відновлення репродуктивної функції у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією слід поєднувати загальноприйняті лікувально-профілактичні заходи з антигомотоксичною терапією, призначення якої проводити відповідно до ступеня вираженості дизуричного синдрому.

За наявності виражених дизуричних симптомів рекомендується застосовувати гінекохель, траумель С, лімфоміозот, солідаго композитум, ренель, агнус космоплекс.

При стертій дизуричній симптоматиці рекомендовано застосування антигомотоксичної терапії препаратами: гінекохель, траумель С, лімфоміозот на тлі ехінацея композитум .З моменту появи дизуричних симптомів рекомендується застосовувати: солідаго композитум, ренель, агнус космоплекс.

2. Передгравідарна підготовка пацієнток з хронічною урогенітальною інфекцією в анамнезі повинна включати додаткове використання антигомотоксичної терапії препаратами гінекохель, ренель, солідаго композитум.

3. З метою контролю за ефективністю лікувально-профілактичних заходів, що проводяться, необхідне додаткове динамічне вивчення наступних параметрів місцевого імунітету: вміст імуноглобулінів А і М; основних показників фагоцитозу (ФЧ; ФП і ФІ); рівень лізоциму і в-лізинів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Бачигина О.В. Влияние воспалительных заболеваний урогенитального тракта на течение беременности / О.В. Бачигина // Зб. наук. праць співроб. КМАПО ім. П.Л. Шупика. -- Київ, 2006. -- Вип.15, Кн.3. -- С.15-18.

2. Бачигина О.В. Воспалительные заболевания урогенитального тракта -- как фактор риска патологии гестационного процесса / О.В. Бачигина // Актуальные вопросы перинатальной медицины: науч.-практ. конф., Киев, 19 дек. 2006 г.: тезисы докл. // Репродуктивное здоровье женщины. -- 2006. -- №4(29). -- С.193.

3. Бачигина О.В. Прегравидарная подготовка у женщин, перенесших урогенитальную цитомегаловирусную инфекцию / О.В. Бачигина // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики: Зб.наук.праць. -- Київ-Луганськ, 2007. -- Вип.14. -- С.10-15.

4. Вдовиченко Ю.П., Бачигина О.В. Прегравидарная подготовка женщин с хроническими воспалительными заболеваниями в анамнезе / Ю.П. Вдовиченко, О.В. Бачигина // Репродуктивное здоровье женщины. -- 2007. -- №3(32). -- С.130-132.

5. Бачигіна О.В. Реабілітація репродуктивної функції у жінок з хронічною урогенітальною інфекцією / О.В. Бачигина // Репродуктивное здоровье женщины. -- 2008. -- №1(35). -- С.134-135.

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ ПОЗНАЧЕНЬ

Алд - альдостерон

ВПГ - вірус простого герпесу

ЗЗОМТ - запальні захворювання органів малого тазу

ІФА - імуноферментний аналіз

ІПСШ - інфекційні процеси статевих шляхів

Е - естріол

К - кортизол

КТГ - кардіотокографія

ЛГ - лютеїнізуючий гормон

П - прогестерон

ПН - плацентарна недостатність

ПЛР - полімеразна ланцюгова реакція

СДВ - відношення систоло-діастоли

Т - тестостерон

ТТГ - тиреотропний гормон

Т3 - трийодтиронін

Т4 - тироксин

УЗД - ультразвукове дослідження

ЦМВ - цитомегаловірус

ФІ - фагоцитарний індекс

ФЧ - фагоцитарне число

ФСГ-фолікулостимулюючий гормон

ФП - фагоцитарний показник

ХУГІ - хронічна урогенітальна інфекція

CD3+ - активні Т-лімфоцити

CD4+ - Т-хелпери

CD8+ - Т-супресори

ПОЛ - перекисне окислення ліпідів

СМ - середні молекули

Размещено на Allbest.ru