Експериментальне вивчення гепатотоксичного впливу комбінації противиразкових препаратів і його корекція

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Експериментальне вивчення гепатотоксичного впливу комбінації противиразкових препаратів і його корекція

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата фармацевтичних наук

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Частота виникнення кислотозалежних захворювань шлунка і дванадцятипалої кишки не тільки не зменшується, а навпаки збільшується у світі. На сьогодні вони характеризуються значною поширеністю, появою в осіб молодого і середнього віку, в яких при неправильному лікуванні супроводжуються високим рівнем рецидивування, ускладнень та інвалідизації (В.Г. Передерий, С.М. Ткач, С.В. Скопиченко, 2003; А.В. Іпатов, О.В. Сергієні, Т.Г. Войтчак, 2004 та ін.).

Серйозною проблемою в Україні є також висока частота виникнення поєднаних захворювань органів травлення, що зустрічаються майже у половини пацієнтів, які лікуються в гастроентеролога (И.Ю. Секирда, 2000). Серед них провідне місце займають гепатити різного походження. Вони широко розповсюджені серед населення і нерідко супроводжуються розвитком цирозу печінки. За даними Н.В. Харченко (2004), захворюваність на гепатити в Україні зросла на 76,6%, а розвиток цирозу печінки - на 75,6%. Звертає на себе увагу той факт, що у хворих на цироз печінки частота інфікування H. pylori - основним етіологічним чинником пептичної виразки становить від 86 до 92% (Є.С. Сірчак, Л.Л. Варага, О.М. Москаль, 2004), а на тлі пептичної виразки частота супутньої патології гепатобіліарної системи досягає 84,6% (Я.М. Вахрушев, И.В. Муфаздалова, 2005). Цьому також сприяють анатомо-фізіологічний взаємозв'язок шлунка і дванадцятипалої кишки з печінкою, їх функціональна взаємодія і відносна спільність кровопостачання і нейрогуморальної регуляції (М.Д. Ханевич, А.П. Кошевой, 2003).

Згідно з Маастріхтським стандартом розроблено схеми лікування хворих пептичною виразкою. Вони включають антисекреторний препарат і 2-3 антибіотики, спрямовані, відповідно, на усунення фактора кислотно-пептичної агресії та ерадикацію H. pylori (В.Г. Передерий, С.М. Ткач, Б.Н. Марусанич, 2005; И.В. Маев, А.А. Самсонов, 2006; Р. Malfertheiner, F. Megraud, C. O'Morain, 2005). Серед антибактеріальних засобів продовжує залишатися актуальною комбінація похідного 5-нітроімідазолу метронідазолу і напівсинтетичного представника групи макролідів кларитроміцину. Серед блокаторів протонної помпи останнім часом значну перевагу віддають лансопразолу, який серед ряду інших блокаторів проявляє більшу біодоступність, швидше забезпечує досягнення антисекреторного ефекту (Н.Н. Руденко и соавт., 2005; T. Gunasekaran et al., 2002 та ін.).

Характерною ознакою фармакокінетики лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину є їх біотрансформація в печінці цитохром Р-450-асоційованими ферментами (Z. Desta et al., 2002; I. Miki et al., 2003), що здійснює додаткове токсичне навантаження на гепатоцити. З іншого боку, генетичний поліморфізм і відносно невисока субстратна специфічність форм цитохрому Р-450 можуть призводити до індивідуальної варіативності метаболізму фармакологічних препаратів та ендогенних субстратів (Н.Я. Головенко, 2001; В.А. Исаков, 2003; E.B. Chong, M.H. Ensom, 2003). Тому недивним є той факт, що частота побічної дії застосування препаратів потрійної терапії коливається від 30 до 50% (В.Г. Передерій та співавт., 1999; И.В. Маев, Е.С. Вьючинова, Е.Г. Петрова, 2002; Л.П. Мягкова и соавт., 2003; Н.М. Хомерики, С.Г. Хомерики, 2005). Проте патогенезу побічних ефектів антигелікобактерного лікування, їх профілактиці у хворих з пептичною виразкою присвячені поодинокі повідомлення, недостатньо даних про особливості гепатотропного впливу поєднаного застосування лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину.

Невирішеним залишається питання щодо включення у стандарт противиразкової терапії гепатопротекторів, особливо в разі лікування хворих з пептичною виразкою і морфофункціональними змінами печінки. В окремих публікаціях наведено дані про фармакологічну ефективність глутаргіну (М.І. Швед, Г.В. Лихацька, 2004); ессенціале (І.М. Скрипник, І.І. Дегтярьова, 2000), гепабене (І.М. Скрипник, 2002) у хворих з пептичною виразкою дванадцятипалої кишки і супутньою патологією печінки. Автори вважають перспективним застосування гепатопротекторів на тлі антигелікобактерної терапії.

Серед низки препаратів із гепатопротекторними властивостями значну увагу привертає тіотриазолін. Як свідчать дані багатьох досліджень, він володіє антиоксидантними та імуномодулювальними властивостями, здатний нормалізувати обмінні процеси та посилювати енергетичне забезпечення тканин печінки, потужно індукує систему біохімічної детоксикації печінки (С.М. Дроговоз, Н.В. Харченко, Т.В. Бородіна, 1999, 2000; Н.В. Харченко, 2001; І.С. Чекман, 2001; Є.М. Стародуб і співавт., 2003). Проте основними позитивними рисами тіотриазоліну, які відрізняють його від решти гепатопротекторів, є анаболічний вплив, пригнічення інтенсивності перекисного окиснення ліпідів і цитолізу (С.М. Дроговоз, 2003). Однак до сьогодні недостатньо вивчено гепатопротекторні властивості тіотриазоліну за умов застосування противиразкових препаратів, особливо на тлі хронічного ураження печінки, що потребує спеціального дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами, планами. Дисертаційна робота виконана як фрагмент науково-дослідної міжкафедральної теми Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» «Роль змін активності системи оксиду азоту в патогенезі гіпоксичних станів різної етіології і пошук способів фармакологічної корекції» (№ державної реєстрації 0104U004519). Автор був співвиконавцем теми, зокрема дослідив гепатотоксичні властивості лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину в здорових тварин, на тлі хронічного гепатиту і гострої виразки шлунка, а також коригувальні властивості тіотриазоліну за цих експериментальних умов.

Тема дисертації затверджена вченою радою Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» (протокол №8 від 3 березня 2004 р.) та проблемною комісією МОЗ і АМН України «Фармакологія» (протокол №5 від 27 грудня 2006 р.).

Мета дослідження: з'ясувати вплив лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину на печінку та експериментально обґрунтувати застосування тіотриазоліну для корекції порушень її функціонального і морфологічного стану.

Завдання дослідження:

а) оцінити функціональні й морфологічні маркери гепатотоксичності після введення лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину в різних комбінаціях здоровим лабораторним тваринам;

б) встановити зміни функціонального і морфологічного стану печінки після комбінованого введення противиразкових препаратів на тлі хронічного ураження печінки;

в) дослідити особливості реагування печінки на дію противиразкових препаратів в умовах моделювання гострої виразки шлунка;

г) вивчити ефективність застосування тіотриазоліну щодо підвищення резистентності печінки до дії противиразкових препаратів у здорових лабораторних тварин;

д) з'ясувати характер впливу тіотриазоліну на морфофункціональний стан печінки при її хронічному ураженні й моделюванні гострої виразки шлунка.

Об'єкт дослідження: гепатотоксичні прояви лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину.

Предмет дослідження: функціональний і морфологічний стан печінки після введення противиразкових препаратів здоровим лабораторним тваринам, на тлі хронічного гепатиту і гострої виразки шлунка та за умов застосування тіотриазоліну.

Методи дослідження: функціональні, біохімічні, гістологічні, морфометричні та статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Уперше експериментально вивчено гепатотоксичні прояви препаратів першої лінії, які, відповідно до Маастрихту-3, застосовують для лікування ПВ шлунка і ДПК (ЛП в дозі 5,4 мгкг^-1, МН і КМ у дозах по 90,7 мгкг^-1), у здорових тварин, в умовах моделювання хронічного гепатиту та гострої виразки шлунка. Встановлено, що введення противиразкових препаратів здоровим тваринам супроводжується змінами функціонально-біохімічних показників печінки, інтенсифікацією перекисного окиснення ліпідів, зниженням показників антиоксидантної системи, дистрофічними змінами в гепатоцитах, сукупність яких збільшується під впливом комбінацій препаратів, особливо при поєднанні всіх трьох.

Вперше показано, що поєднане застосування ЛП, МН і КМ на тлі експериментального хронічного гепатиту, зумовленого введенням тетрахлорметану й етанолу, поглиблює токсичні прояви останніх, викликаючи більш виражене порушення морфофункціонального стану печінки.

Вперше з'ясовано, що введення досліджуваних противиразкових препаратів на тлі моделювання гострої виразки шлунка спричиняє більші відхилення показників морфофункціонального стану печінки, ніж у тварин, яким виразку не моделювали.

Отримало подальший розвитоку дослідження гепатопротекторних властивостей вітчизняного препарату тіотриазоліну. Його застосування в дозі 9,07 мг•кг^-1 на тлі введення здоровим лабораторним тваринам ЛП. МН і КМ суттєво нівелює їх гепатотоксичні прояви, мають місце менші порушення показників жовчоутворювальної, жовчовидільної, глікогенсинтезувальної і поглинально-видільної функцій печінки, знижуються біохімічні прояви цитолізу, інтенсивність перекисного окиснення ліпідів, ступінь дистрофічних процесів, набряку і судинних розладів печінкових часточок. Аналогічний позитивний вплив тіотриазоліну спостерігається і при використанні противиразкових препаратів на тлі хронічного гепатиту і гострої виразки шлунка.

Практичне значення одержаних результатів. Отримані результати обґрунтовують доцільність застосування тіотриазоліну в схемах лікування хворих з ПВ шлунка і ДПК, особливо в поєднанні із супутнім ураженням печінки. Клінічне використання тіотриазоліну у хворих на кислотозалежні захворювання шлунка і ДПК із супутньою патологією печінки, проведене спільно з кафедрою терапії факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського», засвідчило високу ефективність препарату для попередження морфофункціональних відхилень з боку печінки, на підставі чого видано інформаційний лист про нововведення в системі охорони здоров'я «Метод профілактики структурно-функціональних змін печінки у хворих на кислотозалежні захворювання, асоційовані з Helicobacter pylori у процесі антигелікобактерного лікування із застосуванням гепатопротектора» (№200 - 2008).

Основні положення і наукові розробки дисертації впроваджено в навчальний процес на кафедрах фармакології з клінічною фармакологією, клінічної фармації, патологічної фізіології, медицини катастроф і військової медицини Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського», кафедрі оперативної хірургії та топографічної анатомії Вінницького національного медичного університету імені М.І. Пирогова, кафедрі фармакології Львівського національного медичного університету ім. Данила Галицького, кафедрі біохімії та фармакології медичного факультету Ужгородського національного університету, Івано-Франківській обласній лікарні.

Особистий внесок здобувача. Автор самостійно здійснив літературний огляд з даної тематики, обґрунтував актуальність проблеми й обсяг експериментальних досліджень, виконав експериментальну частину, статистичний аналіз одержаних цифрових даних, їх узагальнення. Основні положення і висновки дисертаційної роботи сформульовано за участю наукового керівника. Самостійно провів дослідження жовчовидільної, жовчоутворювальної, поглинально-видільної і глікогенсинтезувальної функцій печінки, визначення біохімічних показників крові й тканини печінки після введення лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину здоровим тваринам і на тлі хронічного гепатиту й гострої виразки шлунка, здійснив забір і фіксування матеріалу для гістологічних досліджень.

Експериментальну частину роботи виконано на базі Центральної науково-дослідної лабораторії Державного вищого навчаьного закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» (атестат акредитації - серія КДЛ №001488 від 03.10.2003 р.). Гістологічне дослідження і мікрофотозйомку здійснено на кафедрі патологічної анатомії з секційним курсом і судовою медициною цього ж закладу.

У наукових працях, опублікованих у співавторстві, здобувачу належать: збір і систематизація матеріалу, проведення досліджень, статистична обробка й аналіз результатів, підготовка публікації до друку.

Апробація результатів дисертації. Основні результати дисертації оприлюднені на підсумкових науково-практичних конференціях «Здобутки клінічної і експериментальної медицини» (Тернопіль, 2005, 2006, 2007); XI Ювілейному міжнародному медичному конгресі студентів і молодих учених (Тернопіль, 2007); ІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції з міжнародною участю «Політравма - сучасна концепція надання медичної допомоги» (Київ, 2006); І Міжнародній науково-практичній конференції «Науково-технічний прогрес і оптимізація технологічних процесів створення лікарських препаратів» (Тернопіль, 2006); VI читаннях В.В. Підвисоцького (Одеса, 2007); науково-практичній конференції «Досвід і проблеми застосування сучасних морфологічних методів досліджень органів і тканин у нормі та при діагностиці патологічних процесів» (Тернопіль, 2007); науково-практичній конференції з міжнародною участю «Перспективи практично-орієнтованого викладання теоретичних дисциплін у вищих медичних (фармацевтичних) навчальних закладах освіти» (Тернопіль, 2007).

Публікації. За темою дисертації опубліковано 13 наукових праць, з них 4 - у наукових журналах, включених ВАК України до переліку фахових видань, 9 - у матеріалах конференцій та конгресів.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота викладена на 211 сторінках і складається зі вступу, 7 розділів, висновків, списку використаних джерел (усього 296 найменувань) і додатків. Робота містить 33 рисунки і 32 таблиці. Бібліографічний опис джерел літератури, ілюстрації та додатки розміщені на 49 сторінках.

Основний зміст роботи

печінка противиразковий тіотриазолін гепатотоксичний

Матеріали та методи дослідження. Експерименти проведено на 295 білих статевозрілих нелінійних щурах-самцях масою тіла 170-180 г., яких утримували на стандартному раціоні віварію. Дослідження відповідали санітарно-гігієнічним нормам і принципам Європейської конвенції із захисту лабораторних тварин (Страсбург, 1985), та ухвалі Першого національного конгресу з біоетики (Київ, 2000). Комісія з питань біоетики Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського (протокол №14 від 18 жовтня 2007 року) порушень морально-етичних норм при проведенні науково-дослідної роботи не виявила.

Виконано три серії експериментів. У першій серії на здорових тваринах гепатотоксичну дію препаратів, які застосовують для лікування пептичної виразки (ПВ) шлунка і дванадцятипалої кишки (ДПК): лансопразолу (ЛП), метронідазолу (МН) і кларитроміцину (КМ) у різних комбінаціях. У другій серії вплив цих препаратів на печінку на тлі моделювання хронічного гепатиту, в третій серії - на тлі гострої виразки шлунка. Патологічні процеси, які вивчали, моделювали відповідно до методичних рекомендацій з доклінічних досліджень лікарських препаратів (О.В. Стефанов, 2001). Хронічне ураження печінки викликали шляхом внутрішньошлункового введення тетрахлорметану (0,2 мл на 100 г. маси у вигляді 20% олійного розчину) й етанолу (35 мг на 1 кг маси) щодня протягом 45 діб. Гостру виразку шлунка моделювали за умов ефірного знеболювання. З дотриманням правил асептики й антисептики виконували серединну лапаротомію, на дванадцятипалу кишку на 10 хв накладали стерильний затискач Пеана, після чого рану пошарово зашивали. Через 24 год у слизовій оболонці шлунка виникали ерозії, виразки, крововиливи.

У кожній серії експериментів в окремих групах встановлювали коригувальну ефективність тіотриазоліну на тлі застосування противиразкових препаратів. Дози препаратів відповідали середнім терапевтичним, які використовують при лікуванні хворих з ПВ: ЛП - 60 мг на добу, КМ - 1000 мг на добу і МН - 1000 мг на добу (В.Г. Передерий, С.М. Ткач, Б.Н. Марусанич, 2005). За константами біологічної активності зазначені дози перераховували на еквівалентні для білих щурів (Ю.Р. Рыболовлев, Р.С. Рыболовлев, 1979), вони становили для ЛП 5,4 мгкг^-1, КМ і МН - по 90,7 мгкг^-1 на добу. ЛП вводили у вигляді желатинової суспензії для запобігання руйнуванню у шлунку. Тіотріазолін - внутрішньоочеревинно у вигляді 2,5% розчину в дозі 9,07 мг•кг^-1, яка відповідала середньодобовій дозі 100 мг для дорослої людини (И.А. Мазур и соавт., 2006). Препарати вводили одноразово в один і той самий час у першій половині дня. Курс введення складав 7 днів.

В експериментах використовували ЛП торгової марки ЛАНЗА (виробник «Дженом», Індія), МН і КМ - фірми «Здоров'я» (Україна), тіотриазолін - фірми «Артеріум» (Україна).

Через 24 год після останнього введення препаратів у частини щурів кожної групи (по 6 тварин) вивчали жовчоутворювальну, жовчовидільну і поглинально-видільну функції відповідно до методичних рекомендацій з доклінічного вивчення лікарських препаратів (С.М. Дроговоз и соавт., 1994., О.В. Стефанов, 2001). Забір жовчі здійснювали за умов тіопентало-натрієвого знеболювання (80 мг на 1 кг маси) шляхом катетеризації загальної жовчної протоки на 1 год. Розташування катетера в загальній жовчній протоці в усіх експериментах стандартизувалося, оскільки подразнення проксимальної чи дистальної його частини по-різному впливає на інтенсивність виділення жовчі (О. Сван та співавт., 1999).

У решти щурів (по 6 тварин) виконували нембуталовий тест, виходячи з розрахунку 3 мг у 0,3 мл фізіологічного розчину на 100 г. маси щура (Л.О. Омельянчик, О.К. Фролов, Н.В. Новосад, 1999), після чого проводили швидку декапітацію та забирали кров і тканину печінки для визначення біохімічних показників. У сироватці крові визначали активність аланінамінотрансферази (АлАТ) за допомогою наборів реактивів «Biо-Test» фірми «Lachema Diagnostica» (м. Брно, Чехія) і вміст холестеролу за методом Ілька з використанням набору реактивів АТ «Реагент» (м. Дніпропетровськ, Україна). Печінку зважували і визначали співвідношення її маси до маси тіла тварини - масовий коефіцієнт печінки (у відсотках), який свідчить про гемодинамічні порушення в цьому органі. Глікогенсинтезувальну функцію печінки досліджували завдяки визначенню вмісту глікогену в тканині печінки (М.И. Прохорова, З.Н. Тупикова, 1995). Встановлювали активність перекисного окиснення ліпідів (ПОЛ) шляхом визначення у тканині печінки за загальноприйнятими методиками ТБК-активних продуктів ПОЛ та дієнових кон'югатів. З'ясовували активність антиоксидантного захисту шляхом дослідження вмісту в тканині печінки SH-груп з використанням реактиву Елмана, в сироватці крові - концентрації церулоплазміну за методикою, описаною в довіднику В.Г. Колба і В.С. Камышникова (1982), в крові - загальної пероксидазної активності (Т. Попов, Л. Нейковска, 1971).

Біохімічні показники визначали спектрофотометрично на СФ-46, фотоколориметрично - на КФК-2 та біохімічному аналізаторі Humalyzer 2000.

Для гістологічного дослідження забирали шматочки печінки, які фіксували в 10% нейтральному розчині формаліну з наступною заливкою в парафін. Отримані на санному мікротомі зрізи фарбували гематоксиліном та еозином, за якими вивчали структуру печінки в нормі, а також характер і глибину морфологічних змін після застосування досліджуваних противиразкових препаратів (А.Г. Сапожников, А.Е. Доросевич, 2000). Використовували мікроскоп ЛОМО Биолам И і систему цифрового виводу зображень гістологічних препаратів. При вивченні морфологічної організації печінки звертали увагу на зміни паренхіми та основних структурних компонентів.

Одержаний цифровий матеріал обробляли методом варіаційної статистики з використанням критерію Стьюдента (Г.Ф. Лакин, 1990). Відмінності вважали достовірними при вірогідності альтернативної гіпотези менше 5% (р<0,05).

Результати дослідження та їх обговорення. Функціональний і морфологічний стан печінки щурів після поєднаного застосування противиразкових препаратів: лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину. Результати показали, що окреме використання досліджуваних противиразкових препаратів істотно не впливало на жовчовидільну функцію печінки. Разом із тим, такі комбінації, як МН+КМ, ЛП+КМ і по три препарати разом, істотно стимулювали екскрецію жовчі (відповідно, на 21,9, 29,5 і 36,3%, р<0,05-0,001). Із зростанням інтенсивності виділення жовчі змінювався якісний її склад. Застосування комбінацій досліджуваних противиразкових препаратів супроводжувалося статистично достовірним зниженням цього показника з найбільшим відхиленням після одночасного використання всіх трьох препаратів - на 45,2% (p<0,001). Концентрація холестеролу в жовчі практично не змінювалася, проте знижувалось холато-холестеролового співвідношення на тлі поєднаного застосування ЛП, МН і КМ, що вказувало на збільшення літогенних властивостей жовчі. Крім цього, на тлі використання препаратів спостерігалось статистично достовірне зменшення ступеня кон'югації білірубіну в жовчі з найбільшим відхиленням даного показника після введення всіх трьох препаратів - на 29,6% (р<0,001).

Відповідно до даних літератури, зниження жовчоутворюючої функції гепатоцитів під впливом комбінацій противиразкових препаратів свідчить про ураження мембран ендоплазматичного ретикулума і є раннім проявом гепатотоксичної дії досліджуваних препаратів (О.В. Стефанов, 2001). Можна припустити, що феномен посилення жовчовиділення має компенсаторне значення та спрямований на збільшення розвантаження печінки від проміжних метаболітів екзо- і ендогенного походження. Цьому сприяє також і зростання проникності плазматичних мембран (Н.М. Воронич-Семченко, 2001), на що вказують суттєве зростання активності АлАТ (більше ніж у три рази, р<0,001), інтенсифікація ПОЛ та зниження показників антиоксидантного захисту.

Про токсичний вплив на печінку поєднаного введення ЛП, МН і КМ свідчило погіршення поглинально-видільної функції печінки - тривалість виділення бромсульфалеїну зростала на 75,7% (р<0,001) та детоксикаційної - тривалість нембуталового сну збільшувалася на 22,8% (р<0,05), а також зменшення вмісту глікогену в печінці.

Порівняльний аналіз структурних відхилень після застосування комбінацій противиразкових препаратів (табл. 1) додатково підтвердив їх гепатотоксичний вплив. На тлі їх введення виникали дистрофічні зміни в гепатоцитах, сукупність яких збільшувалась під впливом комбінацій препаратів, особливо поєднання всіх трьох.

Виникали судинні розлади, порушення часточкової структури, ознаки запалення. Поряд із цим, мали місце явища регенерації гепатоцитів. Морфологічна картина печінки, яка виникала внаслідок дії комбінацій препаратів по два і три в цілому свідчила про наявність сумації і потенціювання їх негативного впливу на печінку. Разом із тим, особливості дії МН, на тлі якого, за окремими показниками морфологічного стану печінки, спостерігалося глибше ураження, ніж після комбінацій з іншими препаратами, вазували, ймовірно, на особливості його метаболізму в мікросомальній системі гепатоцитів. Метронідазолу властиве пригнічення ізоферментів мікросомального окиснення, зокрема CYP 3A4, який метаболізує до 50% ксенобіотиків, у тому числі кларитроміцин (E. Bjornsson, H. Nordlinder, R. Olsson, 2002). Отже, на тлі МН збільшується період напіввиведення ендо- й екзогенних метаболітів. У свою чергу, після поєднання МН з іншими противиразковими препаратами, ймовірно, посилюється його метаболізм і менш вираженими стають структурні порушення печінки, які виникають при введенні його самого.

Гепатотоксичні прояви противиразкових препаратів на тлі хронічного ураження печінки. Моделювання хронічного гепатиту супроводжувалося статистично достовірним зниженням концентрацій у жовчі загальних жовчних кислот, холестеролу і прямого білірубіну й підвищенням - непрямого білірубіну, порушенням холато-холестеролового співвідношення, зменшенням ступеня кон'югації білірубіну. Суттєво зменшувалися швидкість виділення жовчі та інтенсивність екскреції основних її компонентів. Мало місце статистично достовірне зростання в сироватці крові активності АлАТ і концентрації холестеролу. В тканині печінки суттєво зменшувався рівень глікогену, збільшувалася тривалість виділення бромсульфалеїну з жовчю і нембуталового сну, а також спостерігались активація ПОЛ і зниження рівня показників антиоксидантного захисту. Одержані результати в цілому відповідають сукупності відхилень, які виникають при моделюванні хронічного гепатиту шляхом поєднаного введення тетрахлорметану й етанолу (Е.С. Волошина и соавт., 1999).

Додаткове навантаження на печінку з хронічним гепатитом противиразковими препаратами ЛП, МН і КМ зумовлювало погіршення показників жовчоутворюючої і жовчовидільної функцій печінки. Спостерігалося подальше статистично достовірне зниження концентрації в жовчі загальних жовчних кислот (на 30,7%, р<0,01) та швидкості її екскреції (на 39,9%, р<0,01), зменшувалося холато-холестеролове співвідношення (на 29,5% р<0,05). Ще більше зростали в сироватці крові активність АлАТ (на 55,2%, р<0,001), тривалість виділення бромсульфалеїну з жовчю та зменшувався вміст глікогену в печінці. На тлі застосування противиразкових препаратів підвищувався вміст у гомогенаті печінки ТБК-активних продуктів ПОЛ (на 35,3%, р<0,001), знижувалася концентрація церулоплазміну в сироватці крові (на 18,1%, р<0,001), зменшувалася загальна пероксидазна активність крові (на 28,4%, р<0,001).

Введення противиразкових препаратів на тлі хронічного гепатиту зумовлювало підвищення активності запальної реакції з боку печінкових часточок, поглиблення дистрофічних процесів у гепатоцитах у вигляді наростання білкової гіаліново-краплинної дистрофії та жирової пилоподібної і дрібнокраплинної дистрофії, гострих розладів кровообігу (перипортальний набряку, повнокров'я центральних вен та периваскулярні крововиливи), що в цілому призводило до збільшення масового коефіцієнта печінки.

Таким чином, комбіноване застосування ЛП, МН і КМ на тлі експериментального хронічного гепатиту, зумовленого введенням тетрахлорметану й етанолу, поглиблює токсичні прояви останніх, порушуючи показники жовчоутворюючої, поглинально-видільної і глікогенсинтезувальної функцій печінки, сприяє збільшенню літогенних властивостей жовчі, поглиблює цитолітичний синдром, посилює перекисне окиснення ліпідів і дистрофічні процеси в гепатоцитах.

Вплив противиразкових препаратів на морфофункціональний стан печінки на тлі гострої виразки шлунка. Експерименти показали, що через 8 діб після моделювання гострої виразки спостерігалася тенденція до відхилення більшості досліджуваних показників. Статистично достовірно зменшувалися швидкість жовчовиділення, рівень холестеролу і церулоплазміну в сироватці крові, а також загальна пероксидазна активність крові. Істотно зростав вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ і дієнових кон'югатів у гомогенаті печінки. Найбільші відхилення відмічали за швидкістю екскреції загальних жовчних кислот, яка знижувалася на 20,9% (р<0,01), і тривалістю нембуталового сну, яка збільшувалася на 19,6% (р<0,05). Виявлені зміни експериментально підтверджують дані літератури (В.Л. Кузьмичев, О.В. Паринов, 2003) про патогенну роль деструктивних процесів у слизовій оболонці шлунка у виникненні дисфункції печінки. Ураження слизової оболонки, очевидно, порушує функцію ендокринних клітин слизової шлунка, які секретують мелатонін, нейротензин і соматостатин, що сприяє пригніченню моторної діяльності травного тракту, зокрема дванадцятипалої кишки і жовчовивідних шляхів, та розвитку в них запальної реакції (М.А. Осадчук и соавт., 2001; С. Reyes-Vazquez et al., 1997).

Застосування ЛП, МН і КМ на тлі гострої виразки шлунка, порівняно з групою тварин, яким вводили самі противиразкові препарати, викликало подальше зростання рівнів холестеролу в сироватці крові, ТБК-активних продуктів ПОЛ у гомогенаті печінки, зниження концентрації глікогену в тканині печінки та церулоплазміну в сироватці крові. Аналіз структури печінкових часточок показав, що за цих експериментальних умовах виникала помірна білкова (гіаліново-краплинна) дистрофія центролобулярних гепатоцитів внаслідок розширення центральних вен та синусоїдальних просторів. Про наявність некротизованих гепатоцитів свідчила поява великої кількості макрофагів. У портальних трактах виявлено помірний набряк, лімфо - та гістіоцитарну інфільтрацію, особливо навколо жовчних ходів. Жовчні протоки розширені, окремі епітеліоцити в стадії дистрофії та некрозу. Крім цього, спостерігалось зменшення просвіту жовчних проток та центральних вен, відмічалися зони інтенсивної регенерації печінкової паренхіми. Спостерігалась виражена дифузна проліферація зірчастих ретикулоендотеліоцитів.

Гепатопротекторна активність тіотриазоліну за умов застосування противиразкових препаратів. Використання тіотриазоліну в дозі 9,07 мг•кг^-1 на тлі введення здоровим лабораторним тваринам ЛП, МН і КМ нівелювало гепатотоксичні прояви противиразкових препаратів (табл. 2).

Мали місце менші порушення показників функціонального стану печінки, знижувалися біохімічні прояви цитолізу гепатоцитів, інтенсивність перекисного окиснення ліпідів, зменшувався ступінь дистрофічних процесів, набряку і судинних розладів печінкових часточок. У жовчі тварин, які одержували тіотриазолін, на 43,8% вищим був вміст жовчних кислот (р_2-3<0,001), на 28,6% - прямого білірубіну (р_2-3<0,05), в сироватці крові більше, ніж у 2 рази зменшувалася активність АлАТ (р_2-3<0,001), на 26,3% - тривалість виділення бромсульфалеїну (р_2-3<0,001), на 46,7% знижувався вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ у гомогенаті печінки (р_2-3<0,001), нормалізувався масовий коефіцієнт печінки. При світлооптичному дослідженні спостерігали суттєво нижчий ступінь дистрофічних змін гепатоцитів та судинних розладів, виражене зменшення інфільтрації перипортальних трактів. Виникав лише незначний поліморфізм гепатоцитів. Деякі з гепатоцитів були різко набухлі, різної величини, з ядрами різної форми. Зустрічалися дво- і багатоядерні клітини. Переважно центролобулярно спостерігалися незначні вогнища зливних некрозів гепатоцитів. При цьому балкова структура часточки зберігалася.

Вплив тіотриазоліну на біохімічні показники щурів після введення МН, ЛП і КМ (Mm)

Одержані результати в цілому відповідають даним інших авторів, які вивчали фармакологічні властивості цього гепатопротектора (С.М. Дроговоз, Н.В. Харченко, Т.В. Бородіна, 1999, 2000; Н.В. Харченко, 2001; І.С. Чекман, 2001; Є.М. Стародуб і співавт., 2003; И.А. Мазур и соавт., 2006).

Введення тіотриазоліну одночасно з противиразковими препаратами на тлі моделювання хронічного гепатиту теж зменшувало їх гепатотоксичний вплив. За показниками жовчовидільної функції знижувалася пошкоджувальна дія тетрахлорметану й етанолу. На тлі застосування тіотриазоліну, порівняно з нелікованими тваринами, на 78,8% збільшувалася концентрація у жовчі жовчних кислот (р<0,001), на 44,3% підвищувалася швидкість жовчовиділення (р<0,01), на 17,5% зменшувалася тривалість виділення бромсульфалеїну (р<0,01), на 28,0% - тривалість нембуталового сну (р<0,001), на 17,4% вміст у тканині печінки ТБК-активних продуктів ПОЛ (р<0,001), достовірно зростали показники антиоксидантного захисту і знижувався масовий коефіцієнт печінки.

При гістологічному дослідженні печінки тварин, які на тлі хронічного гепатиту і введення противиразкових препаратів одержували з коригувальною метою тіотриазолін, встановлено зменшення набрякових явищ, помірну лімфо-гістіоцитарну інфільтрацію перипортальних трактів та формування фіброзних волокон.

Ці дані свідчать про те, що на тлі хронічного гепатиту тіотриазолін нівелює поглиблення патологічного процесу в печінці, яке зумовлене дією досліджуваних противиразкових препаратів. Крім того, динаміка показників жовчовидільної функції засвідчила здатність тіотриазоліну знижувати пошкоджувальну дію токсикантів, якими моделювали хронічний гепатит, - тетрахлорметану й етанолу. Можна припустити, що за умов хронічного ураження печінки провідним гепатопротекторним механізмом є анаболічний вплив тіотриазоліну, що проявляється зростанням у гістологічних препаратах ознак регенерації гепатоцитів і підтверджується в ряді публікацій (С.М. Дроговоз, С.І. Сальникова, 1995; О.С. Оленицька, 1996; В.М. Козько та співавт., 2000; С.В. Шватченко, 2002 та ін.).

При моделюванні гострої виразки шлунка і введенні ЛП, МН і КМ тіотриазолін чинив виражений коригувальний вплив, який проявлявся на 27,5% вищим вмістом жовчних кислот у жовчі (р<0,01), на 21,4% більшою швидкістю жовчовиділення (р<0,05), на 60,0% меншою активністю у сироватці крові АлАТ (р<0,001), на 45,1% нижчим вмістом ТБК-активних продуктів ПОЛ у тканині печінки (р<0,001), вищою активністю глікогенсинтезувальної, поглинально-видільної і детоксикаційної функцій печінки, меншими проявами дистрофічно-некротичних процесів у гепатоцитах, зниженням масового коефіцієнта печінки. Гістологічна картина лікованих тіотриазоліном тварин характеризувалася помірним набряком стромальних елементів, незначним розширенням синусоїдальних просторів та центральної вени. Помірна запальна інфільтрація спостерігалась у всіх відділах печінкової часточки. В інфільтраті переважали лімфоцити та макрофаги. Інфільтрат портальних трактів не руйнував пограничної пластинки, холестаз не виникав.

Наведені результати вказують на те, що тіотриазоліну властивий позитивний вплив не тільки на стан печінки, але й, очевидно, на патологічні зміни слизової оболонки шлунка. Одержані дані відповідають результатам, одержаним у клініці при лікуванні ПВ шлунка і ДПК, ускладнених шлунковою кровотечею (В.А. Холодний та співавт., 1997). Автори, крім позитивної динаміки біохімічних показників, відмічали прискорення загоєння виразкового дефекту, кількість післяопераційних ускладнень, завдяки включенню в комплексне лікування тіотриазоліну, зменшилась із 44,2 до 12,5%.

Отримані дані щодо ефективності тіотриазоліну за умов застосування противиразкових препаратів у здорових тварин, на тлі хронічного гепатиту і гострої виразки в експерименті вказують на доцільність розгляду питання про включення його в стандарт лікування ПВ шлунка і ДПК з метою зменшення токсичних проявів комбінацій антибіотиків і антисекреторних препаратів, особливо при хронічному ураженні печінки.

Одержані експериментальні дані лягли в основу застосування тіотриазоліну в клінічних умовах для профілактики структурно-функціональних змін печінки у хворих на кислотозалежні захворювання, асоційовані з H. pylori із супутньою патологією печінки. Проведене сумісно з кафедрою терапії факультету післядипломної освіти Державного вищого навчального закладу «Тернопільський державний медичний університет імені І.Я. Горбачевського» дослідження засвідчило високу ефективність препарату для попередження морфофункціональних відхилень з боку печінки на тлі застосування антигелікобактерної терапії. Запропонована програма лікування виключила прояви порушень печінки більше ніж у 86% хворих без патології гепатобіліарної системи, а також попереджувала загострення у 70% пацієнтів з супутнім хронічним гепатитом.

Висновки

У дисертації наведено теоретичне узагальнення та новий спосіб вирішення актуального наукового завдання, яке полягає у з'ясуванні особливостей функціонального і морфологічного стану печінки на тлі застосування лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину в здорових тварин, за умов хронічного гепатиту і гострої виразки шлунка та доведенні ефективності тіотриазоліну для зниження гепатотоксичних проявів противиразкових препаратів.

1. Застосування лансопразолу в дозі 5,4 мгкг^-1, метронідазолу і кларитроміцину в дозах по 90,7 мгкг^-1 супроводжується змінами функціонально-біохімічних показників печінки здорових експериментальних тварин, на тлі яких зростає інтенсивність перекисного окиснення ліпідів, знижуються показники антиоксидантної системи, виникають дистрофічні зміни в гепатоцитах, сукупність яких збільшується під впливом комбінацій препаратів, особливо поєднання всіх трьох: на 45,2% знижується концентрація загальних жовчних кислот, на 29,6% - ступінь кон'югації білірубіну, більше ніж у три рази підвищується активність аланінамінотрансферази, у 2,7 раза - вміст у тканині печінки ТБК-активних продуктів ПОЛ, на 13,8% знижується вміст у печінці глікогену.

2. Поєднане застосування лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину на тлі експериментального хронічного гепатиту, зумовленого введенням тетрахлорметану й етанолу, поглиблює токсичні прояви останніх, порушуючи показники жовчоутворюючої, поглинально-видільної і глікогенсинтезувальної функцій печінки, сприяє збільшенню літогенних властивостей жовчі, поглиблює цитолітичний синдром, посилює перекисне окиснення ліпідів і дистрофічні процеси в гепатоцитах. За цих експериментальних умов на 30,7% зменшується концентрація у жовчі загальних жовчних кислот, на 29,5% - холато-холестеролове співвідношення, на 11,4% - вміст глікогену в печінці, на 55,2% зростає активність аланінамінотрансферази в сироватці крові, на 35,3% - концентрація у тканині печінки ТБК-активних продуктів перекисного окиснення ліпідів.

3. На тлі моделювання гострої виразки шлунка, одержаної шляхом механічного подразнення дванадцятипалої кишки, спостерігаються погіршення показників жовчовидільної і детоксикаційної функцій печінки, активація перекисного оксилення ліпідів з помірним виснаженням антиоксидантного захисту: швидкість жовчовиділення знижується на 7,1%, екскреція загальних жовчних кислот - на 20,9%, тривалість нембуталового сну збільшується на 19,6%, вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ у тканині печінки підвищується на 15,7%. Введення за умов гострої виразки шлунка лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину супроводжується більшими відхиленнями показників функціонального і морфологічного стану печінки.

4. Застосування тіотриазоліну в дозі 9,07 мг•кг^-1 на тлі введення здоровим лабораторним тваринам лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину суттєво нівелює гепатотоксичні прояви противиразкових препаратів, мають місце менші порушення показників жовчоутворюючої, жовчовидільної, глікогенсинтезувальної і поглинально-видільної функцій печінки, знижуються біохімічні прояви цитолізу гепатоцитів, інтенсивність перекисного окиснення ліпідів, зменшується ступінь дистрофічних процесів, набряку і судинних розладів печінкових часточок. У жовчі коригованих тварин на 43,8% більшим є вміст загальних жовчних кислот, на 28,6% - прямого білірубіну, більше ніж у 2 рази в сироватці крові знижується активність аланінамінотрансферази, на 46,7% - вміст ТБК-активних продуктів ПОЛ, на 6,4% зростає вміст глікогену, на 26,3% зменшується тривалість виділення бромсульфалеїну, нормалізується масовий коефіцієнт печінки.

5. Введення тіотриазоліну одночасно з противиразковими препаратами на тлі моделювання хронічного експериментального гепатиту нівелює їх гепатотоксичний вплив, а за показниками жовчовидільної функції знижує пошкоджувальну дію тетрахлорметану й етанолу. На 78,8% збільшується концентрація у жовчі загальних жовчних кислот, на 44,3% - швидкість жовчовиділення, на 17,5% зменшується тривалість виділення бромсульфалеїну, на 28,0% - тривалість нембуталового сну, на 17,4% - вміст у тканині печінки ТБК-активних продуктів ПОЛ, достовірно підвищуються показники антиоксидантного захисту і знижується масовий коефіцієнт печінки.

6. За умов моделювання гострої виразки шлунка і введення лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину застосування тіотриазоліну чинить виражений коригувальний вплив, який проявляється на 27,5% вищим вмістом загальних жовчних кислот у жовчі, на 21,4% більшою швидкістю жовчовиділення, на 60,0% меншою активністю в сироватці крові аланінамінотрансферази, на 45,1% нижчим вмістом ТБК-активних продуктів ПОЛ у тканині печінки, вищими показниками глікогенсинтезувальної, поглинально-видільної і детоксикаційної функцій печінки, меншими проявами дистрофічних процесів у гепатоцитах, зниженням масового коефіцієнта печінки.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Гудима А.А. Структурні зміни печінки в умовах застосування лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину у здорових білих щурів / А.А. Гудима, Т.В. Дацко, В.В. Підгірний, І.М. Леськів // Клінічна фармація. - 2006. - Т. 10, №4. - С. 40-44. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

2. Підгірний В.В. Гепатотоксичні прояви лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину в експерименті / В.В. Підгірний // Мед. хімія. - 2007. - Т.9, №2. - С. 74-77. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

3. Гудима А.А. Вплив лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину на функціональний стан печінки і його корекція тіотриазоліном в умовах хронічного експериментального гепатиту / А.А. Гудима, В.В. Підгірний // Запорізький медичний журнал. - 2007. - №5. - С. 33-37. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

4. Гудима А.А. Вплив лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину на функціональний стан печінки в експерименті / А.А. Гудима, В.В. Підгірний // Вісник фармації. - 2008. - №1. - С. 63-66. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

5. Гудима А.А. Вивчення студентами на заняттях з фармакології противиразкових препаратів - гепатотоксичних проявів комбінованого застосування лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину / А.А. Гудима, В.В. Підгірний // Медична освіта. - 2007. - №3. - С. 41-43. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

6. Підгірний В.В. Вплив противиразкових препаратів на жовчовидільну функцію печінки в експерименті / В.В. Підгірний, А.А. Гудима // Здобутки клінічної і експериментальної медицини: XLVIII підс. наук.-практ. конф., 3 червня 2005 р.: матеріали конф. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2005. - С. 204-206. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

7. Підгірний В.В. Особливості функціонального стану печінки в умовах поєднаного застосування антимікробних препаратів / В.В. Підгірний // Політравма - сучасна концепція надання медичної допомоги: ІІ всеукр. наук.-практ. конф. з міжнар. участю, 18-19 травня 2006 р.: зб. тез. - К., 2006. - С. 77. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

8. Підгірний В.В. Особливості впливу на печінку препаратів для потрійної терапії виразкової хвороби шлунка в експерименті / В.В. Підгірний // Науково-технічний прогрес і оптимізація технологічних процесів створення лікарських препаратів: І Міжнар. наук.-практ. конф., 6-7 квітня 2006 р.: матеріали конф. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2006. - С. 162-163. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

9. Гудима А.А. Вплив препаратів для потрійної терапії виразкової хвороби шлунка на показники перекисного окислення ліпідів і антиоксидантного захисту в експерименті / А.А. Гудима, В.В. Підгірний // Здобутки клінічної і експериментальної медицини: XLIX підс. наук.-практ. конф., 2 червня 2006 р.: матеріали конф. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2006. - С. 155-157. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

10. Підгірний Володимир. Вплив тіотриазоліну на гепатотоксичні прояви противиразкових препаратів на тлі хронічного гепатиту в експерименті / Володимир Підгірний // XI ювілейний Міжнародний медичний конгрес студентів і молодих учених, 10-12 травня 2006 р.: матеріали конгр. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2007. - С. 238. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

11. Гудима А.А. Особливості перебігу хронічного експериментального гепатиту на тлі застосування противиразкових препаратів / А.А. Гудима, В.В. Підгірний, Т.В. Дацко // Досвід і проблеми застосування сучасних морфологічних методів досліджень органів і тканин у нормі та при діагностиці патологічних процесів: наук.-практ. конф., 24-25 травня 2007 р.: зб. матеріалів. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2007. - С. 30-32. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

12. Гудима А.А. Вплив тіотриазоліну на гепатотоксичні прояви лансопразолу, метронідазолу і кларитроміцину на тлі гострої виразки шлунка в експерименті / А.А. Гудима, В.В. Підгірний // Здобутки клінічної і експериментальної медицини: підс. наук.-практ. конф., 8 червня 2007 р.: зб. матеріалів. - Тернопіль: Укрмедкнига, 2007. - С. 134-135. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

13. Підгірний В.В. Вплив тіотриазоліну на гепатотоксичні прояви препаратів для потрійної терапії виразкової хвороби шлунка в експерименті / В.В. Підгірний, А.А. Гудима // Бюлетень VI читань ім. В.В. Підвисоцького, приурочених до 150-річчя з дня народження: наук. конф., 31 травня - 1 червня 2007 р.: бюл. матеріалів. - Одеса: Одеський державний медичний університет, 2007. - С. 98-99. (Дисертант самостійно здійснив дослідження, статистичну обробку, підготовку матеріалів до друку).

Размещено на Allbest.ru