Лікування хворих на вугрову хворобу

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА «ІНСТИТУТ ДЕРМАТОЛОГІЇ ТА ВЕНЕРОЛОГІЇ АКАДЕМІЇЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби

ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ВУГРОВУ ХВОРОБУ

Виконала Резніченко Наталія Юріївна

Харків - 2009

Анотація

Резніченко Н.Ю. Лікування хворих на вугрову хворобу. Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.20 - шкірні та венеричні хвороби. - Державна установа «Інститут дерматології та венерології АМН України». - Харків, 2009.

Дисертаційна робота присвячена вирішенню наукової проблеми підвищення ефективності лікування і якості життя хворих на вугрову хворобу на підставі вивчення показників енергетичного обміну, системи ПОЛ-АОС, симпатоадреналової та вагоінсулярної систем і аутофлори шкіри.

Встановлено, що на розвиток і перебіг вугрової хвороби мають вплив соціально-економічні, побутові, психологічні чинники.

У хворих на вугрову хворобу виявлені патогенетичні зміни в енергетичному обміні клітин, системі ПОЛ-АОС, регуляції центральної та вегетативної нервової системи; зменшення проникності еритроцитарних мембран, зростання ендотоксикозу, розвиток дисбактеріозу шкіри та кишечника.

Розроблено спосіб лікування хворих на вугрову хворобу із застосуванням препаратів ноотропної та метаболічної дії і поліпробіотика.

Ключові слова: вугрова хвороба, патогенез, енергетичний обмін, гормональний гомеостаз, мікробіоценоз, лікування, якість життя.

1. Загальна характеристика роботи

вугровий ендотоксикоз шкіра поліпробіотик

Актуальність теми. Не дивлячись на успіхи сучасної медицини та дерматології, запальні ураження сально-волосяного апарату шкіри, такі як вугрова хвороба є актуальною медико-соціальною проблемою (Л. Д. Калюжная, О. М. Копаница, 2002; В. А. Бочаров і співавт., 2003; А. Д. Дюдюн и соавт., 2005; И. И. Мавров и соавт., 2007; Т. В. Проценко і співавт., 2007; Л. А. Болотная, 2008; G. Plewig et al., 2000; P. J. Magin et al., 2006).

Актуальність вугрової хвороби обумовлена найбільшою поширеністю серед захворювань шкіри людини (Я. Ф. Кутасевич и соавт. 2003; В. П. Федотов и соавт., 2005; Ю. В. Андрашко, 2007; M. Chivot et al., 2006), що пояснюється стрімким темпом життя суспільства, збільшенням емоційного навантаження, розвитком невідповідності між можливостями біологічної природи людини та умовами життя. Для вугрової хвороби характерними є певні вікові особливості, схильність до рецидивів, стійкий хронічний перебіг і резистентність до терапії. Патологічні зміни зовнішності знижують дієздатність хворих, чинять негативний вплив на психоемоційний стан, сприяють розвитку депресії, низької самооцінки та соціальної дезадаптації (И. И. Мавров, В. А. Цепколенко, 2003; В.М. Волкославська і співавт., 2004; Г. И. Мавров, Г. П. Чинов, 2005; В.Г.Радионов и соавт., 2005; И. М. Сербина, 2006; M. Elman, J. Lebzelter, 2004; S.Feldman et al., 2004; F. Ochsendorf, 2006), у зв'язку з чим багато з них потребують різноманітних видів психологічної та косметологічної корекції (В.Г.Коляденко, П. В. Чернишов, 2005; A. Haider, J. C. Shaw, 2004).

Недостатньо з'ясованою у розвитку вугрової хвороби на сьогодні є роль нервової та симпатоадреналової систем, енергетичного обміну, метаболізму, впливу соціальних чинників.

Поліетіологічність вугрової хвороби та її наслідки спонукають до з'ясування причин розвитку, пошуку нових ланок патогенезу, розробки шляхів лікування та попередження рецидивів, що є практично значущим. Це сприятиме більш глибокому розумінню патогенезу вугрової хвороби, впровадженню в практичну роботу раціональних, патогенетично обґрунтованих методів лікування та попередження ускладнень, поліпшенню якості життя.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана згідно плану наукової тематики кафедри шкірних та венеричних хвороб Дніпропетровської державної медичної академії і є фрагментом науково-дослідної роботи «Порушення адаптаційних механізмів при дерматозах і інфекціях, що передаються статевим шляхом і методи їх корекції» (номер державної реєстрації 0100U000395). Дисертантом самостійно проведено вивчення патогенетичних механізмів розвитку вугрової хвороби та розроблені схеми її лікування.

Мета дослідження. Підвищити ефективність лікування і якість життя хворих на вугрову хворобу шляхом використання засобів ноотропної та метаболічної дії на підставі вивчення показників енергетичного обміну, системи перекисного окислення ліпідів - антиокислювальної системи, симпатоадреналової та вагоінсулярної систем і аутофлори шкіри, їх взаємозв'язку з клінічними особливостями захворювання.

Завдання дослідження:

1. Вивчити вплив соціально-економічних та психогенних чинників на розвиток вугрової хвороби.

2. Визначити зміни сукцинатдегідрогенази лімфоцитів, системи перекисного окислення ліпідів та антиокислювальної системи крові, середніх молекул, проникності та сорбційної спроможності еритроцитарних мембран у хворих на різні форми вугрової хвороби.

3. Дослідити рівні гормонів та нейромедіаторів, що відображають функціонування симпатоадреналової та вагоінсулярної систем (адреналін, норадреналін, ДОФА, дофамін, кортизол, інсулін) у хворих на різні форми вугрової хвороби.

4. Встановити зміни мікробіоценозу шкіри та кишечника у хворих на різні форми вугрової хвороби.

5. Довести наукову доцільність призначення препаратів ноотропної та метаболічної дії для лікування хворих на вугрову хворобу та оцінити результативність їх застосування.

6. Обгрунтувати необхідність поєднаного призначення препаратів ноотропної та метаболічної дії для лікування хворих на ІІІ стадію вугрової хвороби, визначити термін застосування та оцінити ефективність їх поєднаного призначення.

Об'єкт дослідження - вугрова хвороба.

Предмет дослідження - клінічний перебіг вугрової хвороби, енергетичний обмін, функціональний стан системи пероксидації ліпідів та антиоксидантного захисту, гормональний та нейромедіаторний статус, мікробіоценоз шкіри та кишечника у хворих на ВХ.

Методи дослідження: загальноклінічні, біохімічні, імуноферментні, мікробіологічні, соціологічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше детально представлені особливості патогенетичних змін в енергетичному обміні клітин, системі ПОЛ-АОС, проникності еритроцитарних мембран, ендотоксикозу, порушення регуляції центральної та вегетативної нервової системи, мікробіоценозу шкіри та кишечника, їх залежність від форми та тяжкості перебігу вугрової хвороби.

Дістало подальшого розвитку питання впливу соціально-економічних, побутових, психогенних чинників на розвиток вугрової хвороби. Вперше визначено, що розвиток комедональної форми захворювання відбувається на фоні зміненої особистісної тривожності людини, а на розвиток папуло-пустульозної форми більший вплив мають повсякденні фактори впливу.

На підставі результатів дослідження обґрунтовано застосування препаратів ноотропної та метаболічної дії в лікуванні хворих на вугрову хворобу. Вперше доведено, що застосування препаратів ноотропної та метаболічної дії в комплексному лікуванні хворих на вугрову хворобу дозволяє підвищити ефективність лікування та якість життя хворих.

Практичне значення одержаних результатів. Обґрунтована доцільність застосування препаратів ноотропної та метаболічної дії в комплексному лікуванні хворих на вугрову хворобу, що дозволило прискорити нормалізацію клінічної картини захворювання, запобігти розвитку ускладнень та нормалізувати стан центральної та вегетативної нервової системи, системи ПОЛ-АОС, енергетичний обмін, мікробіоценоз шкіри, підвищити якість життя.

Запропоновано використання препаратів ноотропної та метаболічної дії у комплексному лікуванні хворих на вугрову хворобу. Розроблено нові способи лікування хворих на вугрову хворобу, патенти України на корисну модель: № 24283 від 25.06.2007 і № 24317 від 25.06.2007.

Теоретичні положення дисертації та практичні рекомендації впроваджені в роботу Запорізького, Львівського та Миколаївського обласних шкірно-венерологічних диспансерів, Керченського, Криворізького та Севастопільського міських шкірно-венерологічних диспансерів, міської клінічної лікарні № 17 м. Дніпропетровська. Матеріали дисертаційної роботи використовуються в учбовому процесі на кафедрах шкірних та венеричних хвороб Дніпропетровської державної медичної академії та Запорізького державного медичного університету, на кафедрі сімейної медицини з курсом дерматовенерології Запорізької медичної академії післядипломної освіти.

Особистий внесок здобувача. Автором особисто обрано тему, визначено мету, завдання та напрямки досліджень, проведено патентний пошук, зроблено огляд сучасних літературних даних.

Дисертантом самостійно проведено клінічне обстеження 409 пацієнтів, відбір хворих з вугровою хворобою та пацієнтів контрольної групи, забір проб біологічного матеріалу; розроблена схема лікування хворих; особисто вивчені показники якості життя, особистісної та ситуативної тривожності.

Лабораторні та біохімічні дослідження проведені при безпосередній участі здобувача. Автором самостійно проведена статистична обробка, оцінка ефективності, аналіз і узагальнення отриманих результатів, сформульовані висновки, розроблені практичні рекомендації. Матеріали дисертації викладені у наукових працях, опублікованих самостійно та у співавторстві.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертаційної роботи доповідалися і обговорювалися на всеукраїнських наукових конференціях «Імунозалежні, онкологічні захворювання шкіри та урогенітальні інфекції» (Дніпропетровськ, 2008), «Актуальні питання естетичної медицини і косметології та зв'язок із суміжними спеціальностями» (Запоріжжя, 2009), засіданнях Запорізького обласного осередку Української асоціації лікарів-дерматовенерологів і косметологів (Запоріжжя, 2007, 2008).

2. Основний зміст роботи

Матеріали та методи дослідження. Виконана робота базується на результатах спостереження за 409 особами віком від 18 до 20 років: 143 - здоровими і 266 - хворими на ВХ, в тому числі 84 (31,6%) - з комедональною формою, 182 (68,4%) - з папуло-пустульозною. Оцінка кількості елементів висипки проводилась за класифікацією оцінки тяжкості ВХ G. Plewig, A.Kligman. І стадію ВХ діагностували при І-ІІ градації, ІІ стадію - при ІІІ-ІV градації, І-ІІ ступені, ІІІ - при ІІІ-ІV ступені тяжкості захворювання. Крім того, оцінка ступеню тяжкості захворювання проводилася за Куком та Сергеєвим-Рокицькою.

Всі хворі були обстежені загальноклінічно, за необхідністю проведені променеві методи дослідження та консультації гінеколога. Оцінка якості життя проводилась за опитувальником (С. И. Довжанский, 2001), оцінка ситуативної та особистісної тривожності - за Спілбергером (Е. И. Рогов, 1995). Активність СДГЛ визначали цитохімічно за методикою Р. П. Нарцисова (1969). Стан процесів ПОЛ оцінювали за кількістю ТБК-АП - в реакції з 2-тіобарбітуровою кислотою (Э. Н. Коробейникова, 1989) і загальної АОА плазми крові, яку визначали за методом Е. Б. Спектор и соавт. (1984). ПЕМ оцінювали за гемолізом в різних за концентрацією розчинах сечовини (Д. С. Додхоев, 1998). Ендогенна інтоксикація організму досліджувалась за рівнем середніх молекул при довжині хвилі 254 нм та 280 нм методом Н. І. Габріелян, В. І. Ліпатової у модифікації С. С. Киреєва та ін. (1997) та ССЕ - за ступенем поглинання метиленового синього (Д. С. Додхоев, 1998). Для визначення функціонування нервової системи, її вегетативної та ендокринної ланок визначали екскрецію адреналіну, норадреналіну, ДОФА, дофаміну в добовій сечі за Э. Ш. Матлиной и соавт. (1966); концентрацію інсуліну, кортизолу, тестостерону в крові - імуноферментним методом з використанням стандартних наборів реактивів “Insulin Elisa KIT” (DRG USA), “ИФА-кортизон” (“НВО Иммунотех”, Россия), “ИммуноФА-ТС” (“НВО Иммунотех”, Россия). Дослідження мікробіоценозу шкіри проводилося методом прямої якісної й кількісної оцінки.

Отримані результати оброблені статистично. Розраховані: середня арифметична, стандартна помилка середньої арифметичної. Порівняння середніх арифметичних вибірок проводили шляхом вичислення коефіцієнта Ст'юдента. Різницю між даними вважали достовірною при р0,05. Для виявлення структурних зв'язків визначали коефіцієнти парної кореляції - r. Математичні розрахунки проводили на ПК за допомогою програми Statistika 6.0.

Результати дослідження та їх обговорення. Аналіз результатів анкетування показав, що 79,3% хворих на ВХ мали незадовільні житлові умови та харчування, більш низький середній прибуток, рідше вживали рибу та морепродукти, частіше - макарони та картоплю. Гірші економічні та побутові умови мали хворі на папуло-пустульозну форму ВХ. Достовірно частіше хворі на ВХ, у порівнянні зі здоровими, відзначали наявність стресів при навчанні (46,3% проти 27,9%), у 22,6% була достовірно гірша оцінка якості життя (інтегральний показник якості життя 1,71±0,06 проти 1,34±0,10). В ході дослідження встановлено, що 60,5% хворих на ВХ відмічали високу особистісну тривожність і 58,6% - ситуативну; розвиток комедональної форми захворювання відбувався на фоні підвищеної особистісної тривожності (46,4±0,85 балів за Спілбергером), а на розвиток і перебіг папуло-пустульозної форми більший вплив мали часті стреси (у 50,0%) та підвищена ситуативна тривожність (у 69,6%).

Зі збільшенням ступеня тяжкості ВХ у хворих зростала частота стресів при навчанні; відзначались гірші житлові умови й харчування та знижувалась якість життя. Інтегральний показник якості життя мав статистично достовірну силу кореляційного зв'язку з кількістю папул (r=0,3), оцінками за Куком (r=0,35) і Сергеєвим-Рокицькою (r=0,31). Кореляційний аналіз показав наявність зв'язку слабкої сили між ситуативною тривожністю та ступенем тяжкості ВХ (оцінка за шкалою Кука r=0,33, Сергеєвим-Рокицькою r=0,29), що свідчить про суттєвий взаємозв'язок між перебігом ВХ та ситуативною тривожністю хворих.

Проведені дослідження показали, що підвищена особистісна тривожність притаманна хворим з ІІІ-ІV градацією ВХ. Оскільки особистісна тривожність формується в ранньому віці та має певну стабільність, отримані результати дозволяють вважати її фоном, на якому розвивається ВХ, а саме її комедональна форма, що підтверджується і результатами кореляційного аналізу.

При аналізі результатів біохімічних досліджень встановлено, що у хворих на ІІ стадію ВХ, в порівнянні зі здоровими, активність СДГЛ була підвищеною (25,26±0,10 проти 24,77±0,18 брилок), тоді як у хворих на ІІІ стадію - зниженою (23,09±0,13 брилок) (рис. 1), що свідчило про активацію енергетичного обміну лімфоцитів при ІІ стадії ВХ та його пригнічення - при ІІІ.

Рис. 1. Біохімічні зміни при різних стадіях ВХ (результати, отримані в групі здорових пацієнтів умовно прийняті за 1)

Активність системи ПОЛ - АОС у хворих з І стадією ВХ знаходилась у межах показників здорових. У хворих з ІІ стадією спостерігалось підвищення кількості ТБК-АП (5,84±0,063 проти 5,06±0,13 нмоль/л) і компенсаторне зростання загальної АОА (51,27±0,45 проти 46,1±0,89%), а в групі з ІІІ стадією - відзначалась найбільша кількість ТБК-АП (7,30±0,09 нмоль/л) та зменшення загальної АОА (45,2±0,58%), внаслідок чого знижувався коефіцієнт АОЗ. При комедональній формі ВХ ПЕМ не відрізнялась від значень, отриманих у здорових. У хворих на І-ІІ ступінь ВХ ПЕМ була зниженою, що свідчить про порушення функціонування клітинних мембран, найбільші зміни спостерігались у групі хворих з ІІІ-ІV ступенем захворювання. При І стадії ВХ рівень середніх молекул і ССЕ не відрізнялись від значень у здорових пацієнтів, а у хворих на ІІ та ІІІ стадії вони були достовірно вищими (середні молекули при 254 нм: 0,371±0,004 у. о. і 0,426±0,005 у. о. проти 0,338±0,007 у. о. у здорових; середні молекули при 280 нм: 0,171±0,003 у. о. і 0,222±0,004 у. о. проти 0,143±0,005 у. о. у здорових; ССЕ 40,22±0,30% і 41,19±0,383% проти 38,74±0,64% у здорових).

У групі хворих з І стадією ВХ рівень гормонів і нейромедіаторів симпатоадреналової та вагоінсулярної систем, у порівнянні зі здоровими, статистично не відрізнявся, а при ІІ стадії - достовірно вищим був вміст адреналіну (41,83±0,58 проти 36,5±0,85 нмоль/л), норадреналіну (111,1±2,05 проти 78,37±2,41 нмоль/добу), дофаміну (1907±29,83 проти 1630±94,6 нмоль/добу) й ДОФА (257,6±4,46 проти 189,9±4,34 нмоль/добу) в добовій сечі (рис. 2). Оскільки величина екскреції адреналіну та норадреналіну з сечею характеризує рівень активності САС, а ДОФА та дофаміну - її резервні можливості, отримані дані вказують на підвищення функціональної активності та резервних можливостей САС у хворих на ІІ стадію ВХ. У цієї когорти хворих вміст у крові кортизолу (309,5±6,24 проти 269,1±9,2 нмоль/л), інсуліну (7,96±0,054 проти 7,0±0,11 мкМО/мл) та тестостерону (1,42±0,09 проти 1,0±0,07 нмоль/л) достовірно перевищував отримані у здорових значення. Коефіцієнт кортизол/інсулін, який є об'єктивним критерієм тяжкості ушкоджуючої дії стресора та активності компенсаторних процесів, що розвиваються у відповідь на нього, у хворих з ІІ стадією ВХ практично не відрізнявся від здорових.

Рис. 2. Зміни концентрацій гормонів і нейромедіаторів у хворих із різними стадіями ВХ (результати, отримані в групі здорових, умовно прийняті за 1)

У хворих з ІІІ стадією ВХ, в порівнянні зі здоровими, екскреція адреналіну 27,96±0,60 нмоль/л), ДОФА (145±3,16 нмоль/добу) та дофаміну (1381±37,6 нмоль/добу) була достовірно меншою, що свідчить про зниження функціональної активності та резервних можливостей САС. Наявність вираженої дисоціації в активності ланок САС свідчила про превалювання тонусу нервової ланки над гормональною. У цих хворих рівень в крові кортизолу (401,6±7,0 нмоль/л), інсуліну (8,81±0,085 мкМО/мл) та тестостерону (1,96±0,131 нмоль/л) достовірно перевищував вміст у здорових, а коефіцієнт кортизол/інсулін був підвищеним.

При дослідженні мікробіоценозу встановлено, що зі зростанням ступеня тяжкості ВХ у хворих достовірно збільшувалась загальна кількість бактерій як на неуражених (з 3,11±0,10 Lg КУО до 4,97±0,12 проти 2,87±0,12 у здорових), так і на уражених ділянках шкіри (з 4,22±0,14 Lg КУО до 6,65±0,13), а на останніх зростала ще й кількість Propionibacterium acnes. Проведене паралельне дослідження мікрофлори шкіри та кишечника у 50 хворих на ВХ та 23 здорових пацієнтів показало, що в кишечнику зі зростанням ступеня тяжкості ВХ зменшувалась кількість біфідобактерій (з 8,70±0,37 Lg КУО до 6,58±0,26 проти 9,07±0,14 у здорових) та лактобацил (з 6,88±0,28 Lg КУО до 5,55±0,21 проти 7,14±0,17 у здорових) і зростала кількість умовно-патогенної та сапрофітної флори. У групі хворих з І стадією ВХ не було достовірної різниці з групою здорових за вмістом різної мікрофлори, а при ІІ стадії - кількість біфідобактерій та лактобацил була достовірно меншою, що у 73,3% хворих відповідало дисбактеріозу кишечника І ступеня. У групі хворих з ІІІ стадією ВХ поряд зі зменшенням кількості біфідобактерій і лактобацил збільшувалась кількість умовно-патогенної та сапрофітної мікрофлори, що у 60,0% хворих відповідало дисбактеріозу кишечника ІІ ступеня.

Таким чином, проведені дослідження дали змогу встановити наявність змін в енергетичному обміні клітин, системі ПОЛ-АОС, функціонуванні центральної та вегетативної нервової системи, дисбактеріозу шкіри та кишечника у хворих з ІІ та ІІІ стадіями ВХ, що вимагало пошуку шляхів патогенетично обгрунтованих лікувальних заходів. Для цього було вивчено ефективність застосування ноотропного препарату («Пікамілон»), препарату метаболічної дії («Кардонат») і поліпробіотичного препарату перорально в 4-х групах хворих на ВХ ІІ стадії та в 4-х - ІІІ стадії. Всі хворі отримували стандартне лікування згідно наказу МОЗ України № 286 (2004). Хворі дослідних груп одночасно зі стандартною терапією застосовували препарат ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотик.

Через 6 місяців від початку лікування достовірно покращилась клінічна картина у групах хворих з ІІ і ІІІ стадіями ВХ, що застосовували препарати ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотик, в порівнянні з групою зі стандартною терапією, та достовірно поліпшилась ситуативна тривожність. Застосування запропонованих препаратів у хворих з ІІ стадією ВХ дозволило через 6 місяців від початку лікування, в порівнянні зі стандартною терапією, мати на 72% меншу середню оцінку за шкалою Кука (1,23±0,17 проти 2,11±0,34 бали) та на 57% - за Сергеєвим-Рокицькою (27,2±2,7 бали проти 42,8±6,7); вищий середній бал якості життя (1,54±0,06 проти 1,40±0,08); нижчу середню оцінку стану ситуативної тривожності (42,9±0,4 проти 44,5±0,73). Застосування препарату ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотика в комплексі лікування хворих з ІІІ стадією ВХ дало змогу через 6 місяців від початку лікування мати на 28% меншу бальну оцінку тяжкості захворювання за Куком, на 51% - за Сергеєвим-Рокицькою, ніж при стандартному лікуванні.

У хворих, які отримували лише стандартну терапію, активність СДГЛ після лікування достовірно відрізнялась від результатів, отриманих у здорових, тоді як при запропонованій нами схемі лікування, вона не мала різниці. Протягом лікування у хворих з ІІ і ІІІ стадіями ВХ, які застосовували розроблені схеми терапії, зменшилась кількість ТБК-АП, зросла загальна АОА, що забезпечило підвищення коефіцієнта АОЗ, а при стандартному лікуванні, не дивлячись на покращення, він залишався достовірно нижчим, ніж у здорових. ПЕМ через 6 місяців від початку лікування повністю нормалізувалась у всіх групах хворих, які отримували запропоноване лікування, на відміну від груп зі стандартною терапією. У групах, які використовували запропоновану нами терапію, відбулося й більш значне зменшення рівня середніх молекул і ССЕ. Через 6 місяців від початку лікування у хворих, які отримували стандартне лікування, величина екскреції адреналіну, норадреналіну ДОФА, дофаміну, в порівнянні зі здоровими, була достовірно нижчою, а вміст кортизолу та інсуліну - вищим.

У хворих з ІІ стадією ВХ, які отримували терапію з включенням запропонованих препаратів, екскреція адреналіну, норадреналіну, дофаміну, ДОФА через 6 місяців від початку лікування не відрізнялась від показників у здорових, а САС функціонувала у фізіологічному режимі. Вміст тестостерону, кортизолу, інсуліну в крові та їх співвідношення у хворих, які отримували ноотропний препарат, мало відрізнявся від показників у здорових. Результати обстеження хворих, які отримували препарат метаболічної дії або поліпробіотик, займали проміжне місце між даними груп зі стандартним лікуванням і терапією з включенням ноотропного препарату. Після проведеного лікування у хворих на ВХ ІІІ стадії коефіцієнт норадреналін/інсулін був меншим, ніж у здорових, а кортизол/інсулін - більшим.

Вищенаведене свідчить, що у хворих на ВХ через 6 місяців від початку стандартного лікування відзначалось підвищення глюкокортикоїдної активності наднирникових залоз і вагоінсулярної системи, що вказувало на дисфункцію вегетативної нервової системи з перевагою активності парасимпатичного відділу. Рівень тестостерону в крові у хворих після стандартного лікування дещо зменшився, проте залишався достовірно вищим у порівнянні зі здоровими. В групах хворих на ВХ, які отримували комплексне лікування з включенням запропонованих препаратів, екскреція адреналіну, норадреналіну, дофаміну, рівень тестостерону не відрізнявся від значень, отриманих у здорових. Екскреція ДОФА хоч і підвищувалася, проте залишалася меншою, ніж у здорових, а рівні кортизолу та інсуліну були вищими.

Протягом 6 місяців стандартного лікування у хворих на ВХ на неушкоджених ділянках шкіри загальна кількість бактерій і кількість коагулазопозитивних бактерій знижувалась, проте залишалась достовірно вищою, ніж у здорових. Достовірно кращі результати відзначались у групах хворих, які отримували терапію з включенням препаратів ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотиків. Найгірші результати були у хворих, які отримували стандартне лікування, а найкращі - при включенні в терапію поліпробіотика.

Для вивчення доцільності поєднаного застосування препаратів ноотропної, метаболічної дії та поліпробіотичного препарату і термінів їх призначення у хворих на ІІІ стадію ВХ було сформовано 4 групи. Хворі першої групи отримували лише стандартне лікування, другої - терапію з включенням препарату ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотика. Окрім цього було сформовано 2 аналогічні групи хворих, які протягом 3 або 6 місяців отримували комплексне лікування з включенням трьох запропонованих препаратів.

Через три місяці від початку лікування клінічна картина у хворих, які отримували комплексну терапію з поєднаним застосуванням трьох препаратів була кращою, ніж в інших групах. Через 6 місяців бальна оцінка тяжкості захворювання за Куком у цих хворих була нижчою на 68%, за Сергеєвим-Рокицкою - на 71% (рис. 3); у 5 разів, у порівнянні зі стандартним лікуванням,. знизилась частка пацієнтів, у яких були відсутні папули та пустули. Хворі, які отримували комплексне лікування з включенням одного з запропонованих препаратів або лікування проводилось протягом 3-х місяців, мали гіршу клінічну картину. Через 6 місяців від початку лікування у групі хворих, які отримували комплексне лікування з застосуванням трьох запропонованих препаратів, на фоні покращення клінічної картини поліпшувалась і якість життя, яка наближалась до результатів, отриманих у групі здорових. Ситуативна тривожність перших достовірно покращилась в порівнянні з групою, яка отримувала стандартну терапію

Активність СДГЛ у хворих різних груп збільшилась протягом лікування (табл. 1). Проте при застосуванні лише стандартного лікування її активність залишалась достовірно меншою, ніж у здорових, що свідчить про недостатність енергетичного обміну клітин. У хворих, які використовували запропоновані нами схеми лікування, активність СДГЛ наближалась до результатів, отриманих у здорових. Найкращі результати спостерігались при комплексній терапії з включенням трьох запропонованих препаратів протягом 6 місяців. У хворих, які застосовували запропоновані схеми лікування, зменшилась кількість ТБК-АП, підвищилась загальна АОА, що забезпечило одночасне підвищення коефіцієнта АОЗ. Найменша кількість ТБК-АП і найвищий коефіцієнт АОЗ відзначались у хворих, які протягом 6 місяців отримували комплексне лікування з включенням трьох запропонованих препаратів.

Рис. 3. Динаміка бальної оцінки тяжкості ВХ при різних схемах лікування

Достовірно кращі результати мікробіоценозу шкіри спостерігались в групах хворих, які отримували комплексне лікування з включенням одного або трьох запропонованих препаратів протягом 3-х місяців. Найменшу кількість бактерій як на неураженій ділянці шкіри, так і на ураженій виявлено в групі, яка протягом 6 місяців отримувала три запропоновані препарати.

Таким чином, проведені дослідження дозволили патогенетично обгрунтувати та клінічно довести ефективність застосування препаратів ноотропної, метаболічної дії та поліпробіотиків в комплексній терапії ВХ, що дозволило отримати клінічний ефект, поліпшити обмін речовин в організмі, стан мікробіоценозу та якість життя хворих.

Висновки

У дисертації представлено теоретичне обґрунтування й нове розв'язання наукової задачі - підвищення ефективності лікування і якості життя хворих на вугрову хворобу шляхом використання засобів ноотропної та метаболічної дії на підставі вивчення показників енергетичного обміну, системи перекисного окислення ліпідів - антиокислювальної системи, симпато-адреналової та ваго-інсулярної систем і аутофлори шкіри, їх взаємозв'язку з клінічними особливостями захворювання.

1. У зв'язку з високою поширеністю вугрової хвороби, відсутністю достовірних даних щодо ролі нервової та симпатоадреналової систем, порушень метаболізму, розвитку ендотоксикозу та недостатньою ефективністю стандартної терапії поглиблене дослідження нових патогенетичних ланок і розробка удосконалених схем лікування є надзвичайно актуальним для сучасної дерматології.

Анкетуванням встановлено, що на розвиток і перебіг вугрової хвороби суттєвий вплив мали соціально-економічні (низьке матеріальне забезпечення у 79,3% хворих), побутові (незадовільні житлові умови, харчування), психологічні чинники (часті стреси при навчанні - у 46,3% хворих на вугрову хворобу, підвищена особистісна - у 60,5% та ситуативна тривожність - у 58,6%). Хворі на вугрову хворобу мали гіршу якість життя (знижена у 22,6%), яка залежала від ступеня її тяжкості. Розвиток комедональної форми захворювання відбувався на фоні підвищеної особистісної тривожності (46,4±0,85 балів за Спілбергером), а на розвиток і перебіг папуло-пустульозної форми більш значущий вплив мали часті стреси у хворих (у 50,0%) і підвищена ситуативна тривожність (у 69,6%).

2. У хворих на вугрову хворобу мали місце патогенетичні зміни в енергетичному обміні клітин, системі перекисного окислення ліпідів - антиокислювальній системі, зменшення проникності еритроцитарних мембран, зростання ендотоксикозу. При І стадії вугрової хвороби не встановлено патогенетичних змін систем гомеостазу, що вивчались. При ІІ стадії, в порівнянні зі здоровими пацієнтами, відмічались: підвищена активність сукцинатдегідрогенази лімфоцитів (25,26±0,10 проти 24,77±0,18 брилок), збільшений вміст тіобарбітурової кислоти активних продуктів (5,84±0,063 проти 5,06±0,13 нмоль/л) і активація загальної антиокислювальної активності крові (51,27±0,45 проти 46,1±0,89%); знижена проникність еритроцитарних мембран, підвищений рівень середніх молекул (середні молекули при 254 нм: 0,371±0,004 проти 0,338±0,007 уо; середні молекули при 280 нм: (0,171±0,003 проти 0,143±0,005 уо); і сорбційної спроможності еритроцитів (40,22±0,30 проти 38,74±0,64%). При ІІІ стадії вугрової хвороби спостерігались: зниження активності сукцинатдегідрогенази лімфоцитів (23,09±0,13 брилок), підвищення вмісту тіобарбітурової кислоти активних продуктів (7,30±0,09 нмоль/л) при зменшенні активації загальної антиокислювальної активності крові (45,2±0,58%); зменшення проникності еритроцитарних мембран; підвищення рівня середніх молекул (середні молекули при 254 нм: 0,426±0,005 уо; середні молекули при 280 нм: 0,222±0,004 уо) та сорбційної спроможності еритроцитів (41,19±0,383%).

3. Перебіг вугрової хвороби супроводжувався патогенетичними змінами в регуляції центральної та вегетативної нервової системи хворих. При І стадії вугрової хвороби не встановлено патогенетичних змін рівня гормонів та нейромедіаторів, що вивчались. При ІІ стадії, в порівнянні зі здоровими пацієнтами, відмічалось: підвищення екскреції з сечею адреналіну (41,83±0,58 проти 36,5±0,85 нмоль/л), норадреналіну (111,1±2,05 проти 78,37±2,41 нмоль/добу), ДОФА (257,6±4,46 проти 189,9±4,34 нмоль/добу), дофаміну (1907±29,83 проти 1630±94,6 нмоль/добу) і концентрації в крові кортизолу (309,5±6,24 проти 269,1±9,2 нмоль/л), інсуліну (7,96±0,054 проти 7,0±0,11 мкМО/мл), тестостерону (1,42±0,09 проти 1,0±0,07 нмоль/л) та порушення співвідношення між гормонами і нейромедіаторами. При ІІІ стадії вугрової хвороби спостерігалось: зниження екскреції з сечею адреналіну (27,96±0,60 нмоль/л), ДОФА (145±3,16 нмоль/добу), дофаміну (1381±37,6 нмоль/добу), підвищення - норадреналіну (87,89±2,41 нмоль/добу) та концентрації в крові кортизолу (401,6±7,0 нмоль/л), інсуліну (8,81±0,085 мкМО/мл), тестостерону (1,96±0,131 нмоль/л), порушення співвідношення між гормонами і нейромедіаторами.

4. У хворих на вугрову хворобу розвивався дисбактеріоз шкіри та кишечника, який прямо залежав від стадії захворювання. При І стадії вугрової хвороби не встановлено порушень мікробіоценозу шкіри та кишечника; при ІІ стадії відмічався дисбактеріоз шкіри та у 73,3% хворих - дисбактеріоз кишечника І ступеня; при ІІІ стадії - дисбактеріоз шкіри та у 60,0% хворих - дисбактеріоз кишечника ІІ ступеня.

5. Застосування препаратів ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотика у хворих з ІІ стадією вугрової хвороби дозволило через 6 місяців від початку лікування, в порівнянні зі стандартною терапією, мати на 72% меншу середню оцінку за шкалою Кука (1,23±0,17 проти 2,11±0,34 бали) та на 57% - за Сергеєвим-Рокицькою (27,2±2,7 бали проти 42,8±6,7); вищий середній бал якості життя (1,54±0,06 проти 1,40±0,08); нижчу середню оцінку стану ситуативної тривожності (42,9±0,4 проти 44,5±0,73). Це відбулось завдяки тому, що препарат метаболічної дії нормалізував рівень сукцинатдегідрогенази лімфоцитів, ноотропний засіб - гормонально-медіаторний обмін, поліпробіотик - мікробіоценоз шкіри.

Застосування препарату ноотропної або метаболічної дії чи поліпробіотика в комплексі лікування хворих з ІІІ стадією вугрової хвороби дало змогу мати через 6 місяців від початку лікування на 28% - меншу бальну оцінку тяжкості захворювання за Куком, на 51% - за Сергеєвим-Рокицькою, ніж при стандартній терапії, та запобігти розвитку ускладнень.

6. Поєднане застосування препаратів ноотропної й метаболічної дії та поліпробіотика у хворих з ІІІ стадією вугрової хвороби дозволило підвищити ефективність їх лікування: через 6 місяців від початку терапії бальна оцінка тяжкості захворювання за Куком була нижчою на 68%, за Сергеєвим-Рокицкою - на 71%; у 5 разів, у порівнянні зі стандартним лікуванням, знизилась частка пацієнтів, у яких були відсутні папули та пустули. При поєднаному застосуванні препаратів ноотропної й метаболічної дії та поліпробіотика у хворих підвищувалась якість життя і зменшувалась ситуативна тривожність.

Для лікування хворих на вугрову хворобу ІІ стадії необхідно застосовувати препарати ноотропної та метаболічної дії й поліпробіотики, що дозволяє не лише прискорити зникнення клінічних проявів захворювання, запобігти розвитку ускладнень і рецидивів, але й нормалізувати стан центральної та вегетативної нервової системи, системи ПОЛ-АОС; енергетичний обмін; мікробіоценоз шкіри.

Доцільне поєднане застосування препаратів ноотропної та метаболічної дії й поліпробіотиків при лікуванні хворих з ІІІ стадією вугрової хвороби. Рекомендовано використання на фоні стандартної терапії протягом 6 місяців поліпробіотичного препарату щодня протягом перших 10 днів кожного місяця; на 1-2, 4-5 місяцях - ноотропного препарату «Пікамілон» по 1табл. двічі на день щодня; на 1, 3, 6 місяцях - вітчизняного препарату метаболічної дії «Кардонат» по 1 табл. двічі на день протягом місяця.

Список опублікованих наукових праць за темою дисертації

1. Резніченко Н.Ю. Сучасні погляди на проблему та лікування вугрової хвороби / Н.Ю. Резніченко -- Запоріжжя: «Просвіта». -- 2008. -- 108 с.

2. Резніченко Н.Ю. Вплив соціально-економічних та психологічних чинників на розвиток та перебіг вугрової хвороби у жінок юного віку / Н.Ю. Резніченко // Медико-соціальні проблеми сім'ї. -- 2007. -- т.12, № 3. -- С.59--64.

3. Резніченко Н.Ю. Порушення нейроендокринної регуляції у хворих на вугрову хворобу / Н.Ю. Резніченко // Український медичний альманах. -- 2007. -- т.10, № 5. -- С.160--163.

4. Дюдюн А. Д. Застосування системних пробіотиків -- шлях до покращення лікування вугрової хвороби / А. Д. Дюдюн, Н.Ю. Резніченко // Дерматовенерология. Косметология. Сексопатология. -- 2007. -- № 1 -- 4. -- С.98--102.

5. Пат. 24283 Україна, МПК А61К 31/195 Спосіб лікування хворих на вугрову хворобу / Н.Ю.Резніченко. -- Заявл. 08.02.07, опубл. 25.06.07 Бюл. № 9.

6. Пат. 24317 Україна, МПК А61Р 17/00 Спосіб лікування вугрової хвороби / Н.Ю.Резніченко. -- Заявл. 19.02.07, опубл. 25.06.07 Бюл. № 9.

Размещено на Allbest.ru