Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМ. М. ГОРЬКОГО

НАУКОВО-ДОСЛІДНИЙ ІНСТИТУТ МЕДИЧНИХ ПРОБЛЕМ СІМ'Ї

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

14.01.01 - акушерство та гінекологія

ЛІКУВАННЯ І ПРОФІЛАКТИКА РЕЦИДИВІВ ХРОНІЧНОГО САЛЬПІНГООФОРИТУ ХЛАМІДІЙНОЇ ЕТІОЛОГІЇ

ГУСАКІВСЬКА ОКСАНА ВОЛОДИМИРІВНА

Донецьк - 2008

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. У теперішній час одну з провідних ролей у структурі акушерсько-гінекологічної патології грають запальні захворювання придатків матки, особливо хронічні сальпінгоофорити (ХСО). Наявність інфекції у придатках носить характер хронічного запального процесу, що обумовлює розвиток гнійних ускладнень, поширення інфекції на інші органи малого тазу, утворення злук, внаслідок чого виникає непліддя (В.В. Щербакова, А.Ю. Щербаков та співав., 2006; 2007). Причинами несприятливого перебігу ХСО може стати невчасна діагностика, недостатньо ефективні, застарілі методи лікування. Досить часто етіологічним чинником ХСО є хламідійна інфекція, яка завдає труднощі при лікуванні та призводить до розвитку вторинного імунодефіцитного стану у таких пацієнток. За даними літератури, кожний рік зростає кількість осіб, хворих на хламідіоз, особливо жінок дітородного віку (Г.І. Мавров, 2002; Г.І. Мавров, Г.П. Чинов, 2004; В.П. Квашенко, 2005; 2006). Питома вага вторинного безпліддя серед обстежених жінок із ХСО хламідійної етіології становить 65,82 %, а первинного - 34,18 %, тому дана проблема є досить актуальною для сучасної гінекології (Л.І. Мальцева, 2006; В.К. Чайка, 2006, 2007).

Збільшення частоти ХСО хламідійної етіології, стійкість до лікування викликають інтерес до питання про імунний статус жінок, а також до змін, які сприяють хронізації процесу і персистенції збудника. Сучасні погляди на причини, які обумовлюють розвиток хронічного урогенітального хламідіозу (ХУГХ), грунтуються на особливостях взаємодії збудника з імунною системою хазяїна (Г.М. Драннік та співав., 2005; В.Є. Дріянська та співавт., 2006). Однак ці питання залишаються маловивченими, особливо з позицій взаємозв'язку порушень імунологічного та метаболічного гомеостазу.

Незважаючи на велику кількість антихламідійних препаратів, ефективність лікування ХСО хламідійної етіології за традиційними схемами недостатньо висока. Тому вибір лікування хворих з наявністю ХУГХ повинен бути патогенетично обгрунтованим, спрямованим не лише на знищення хламідій і відновлення імунологічного гомеостазу, а також сприяти нормалізації деяких біохімічних показників, що також має важливе значення у прогресуванні запального процесу (В.А. Ісакова, Е.И. Архіпова, 2004).

На сьогоднішній день питання ефективного лікування та реабілітації жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, остаточно не вирішено. На думку багатьох лікарів, традиційна терапія із застосуванням антибіотиків призводить в більшості випадків не до ліквідації інфекційного агента, а лише до зменшення клінічних проявів, що веде до розвитку тривалої персистенції Ch. traсhomatis. Недостатньо досліджені показники Т-і В-клітинного та гуморального імунітету, а також концентрації про- і протизапальних цитокінів. Поряд із цим недостатньо вивчений стан метаболічного гомеостазу.

Крім того, виходячи із сучасної концепції „метаболічної” інтоксикації (МІ), при наявності у хворих на ХСО хламідійної етіології клініко-біохімічного синдрому метаболічної інтоксикації (СМІ) (Л.Л. Громашевська, 2006), ми вважали перспективним проаналізувати вплив препарату з гепатозахисними, мембраностабілізуючими, детоксикуючими та антиоксидантними властивостями глутаргіну, який містить у своєму складі L-аргінін (який, в свою чергу, є донатором оксиду азоту) як на клініко-біохімічні, так і на імунологічні показники в обстежених хворих. Залишається практично не вивченим вплив глутаргіну на імунологічні показники, а також доцільність комбінації його із імуноактивним препаратом циклофероном, що могло б мати патогенетичне значення як для оптимізації лікування даної патології, так і для попередження розвитку рецидивів у таких хворих. Було також важливим для клінічної практики розробити патогенетично обгрунтовані підходи до реабілітації жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, за допомогою фітозасобу лізорму, у тому числі в амбулаторних умовах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана відповідно до основного плану науково-дослідних робіт Луганського державного медичного університету за темою: “Вплив глутаргіну та циклоферону на клініко-імунологічні та біохімічні показники у жінок дітородного віку, хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз” (№ держреєстрації 0104U006770). Автор була виконавцем даної теми.

Мета роботи: підвищити ефективність лікування та реабілітації жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології, за допомогою додаткового включення комбінації глутаргіну та циклоферону до комплексу лікування та лізорму до реабілітації.

Для досягнення вказаної мети були поставлені такі задачі:

Провести ретроспективний аналіз результатів лікування ХСО хламідійної етіології у жінок дітородного віку.

Вивчити показники імунологічного стану у жінок на фоні традиційної антибіотикотерапії ХСО хламідійної етіології.

Дослідити стан ліпопероксидації, системи антиоксидантного захисту (АОЗ), рівень „середніх молекул” у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології.

Вивчити ефективність додаткового включення комбінації глутаргіну та циклоферону до загальноприйнятого комплексу лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології.

Розробити, впровадити й оцінити спосіб лікування та реабілітації жінок репродуктивного віку, хворих на ХСО хламідійної етіології, шляхом додаткового включення до комплексу лікування комбінації глутаргіну та циклоферону, а в якості засобу реабілітації - фітопрепарату лізорму.

Об'єкт дослідження - хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології.

Предмет дослідження - клінічні показники, стан імунітету, ліпопероксидації і системи АОЗ у обстежених хворих; ефективність комбінації глутаргіну та циклоферону у лікуванні та лізорму при реабілітації жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології.

Методи дослідження: клінічні, імуноферментні, інструментальні, імунологічні, біохімічні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. У дисертації подано нове вирішення актуальної задачі гінекології - підвищення ефективності лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, шляхом використання комбінації глутаргіну та циклоферону.

Уточнено деякі аспекти патогенезу ХСО хламідійної етіології на підставі комплексного вивчення показників метаболічного та імунологічного гомеостазу. Проаналізовані особливості порушень з боку загального (системного) імунітету у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології. Виявлені корелятивні взаємозв'язки між імунними зсувами та метаболічними розладами.

Патогенетично обґрунтовано доцільність використання в комплексі лікування жінок із даною патологією комбінації глутаргіну, який має антиоксидантні та детоксикуючі властивості, та імуноактивного препарату циклоферону, базуючись на їхньому позитивному впливі на динаміку клінічних, біохімічних та імунологічних показників. Доведена та патогенетично обґрунтована ефективність проведення у даного контингенту хворих реабілітації з використанням сучасного фітозасобу лізорму. Встановлено, що дані препарати позитивно впливають на імунологічні і біохімічні показники у таких хворих, а саме обумовлюють ліквідацію вторинного імунодефіциту та сприяють відновленню метаболічного гомеостазу, що патогенетично обґрунтовано та клінічно ефективно.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблені раціональні підходи до комплексної терапії жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, з використанням глутаргіну та циклоферону. Створений адекватний метод реабілітації хворих з даною хронічною патологією з використанням сучасного фітопрепарату лізорму. Досягнута суттєво більша тривалість ремісії і стабільність результатів проведеної терапії. Встановлені критерії ефективності лікування та медичної реабілітації жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, з використанням імунологічних та біохімічних показників.

Наукові результати, які отримані в дисертації, використовуються у навчальному процесі на кафедрах акушерства та гінекології у 4 медичних вузах України - Луганському, Харківському державних медичних університетах, Запорізькій медичній академії післядипломної освіти, Національному медичному університеті ім. О.О. Богомольця (Київ). Матеріали дисертаційної роботи впроваджені до клінічної практики гінекологічних відділень лікарень мм. Луганська, Харкова, Алчевська, Кремінної, Красного Луча, Перевальська, Біловодська, Старобільська.

Особистий внесок здобувача. Дисертантка самостійно проаналізувала джерела наукової літератури та патентну документацію щодо проблеми ХСО хламідійної етіології. Самостійно проведено накопичення первинної документації, здійснено у повному обсязі клінічні, біохімічні та імунологічні дослідження за темою дисертації, а також вивчено ефективність запропонованих способів лікування та медичної реабілітації обстежених хворих. Здобувачка безпосередньо брала участь у клінічному, біохімічному та імунологічному обстеженні пацієнтів, які були під наглядом. Здійснено статистичну обробку отриманих результатів, сформульовано висновки та практичні рекомендації роботи.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації докладалися та обговорювалися на таких наукових конференціях і симпозіумах: “Глутаргін - нові принципи фармакотерапії захворювань печінки” (Харків, 2003); Українській конференції з проблем хламідіозу і TORCH-інфекцій (Київ, 2003); Всеукраїнській конференції з проблеми імунодефіцитних станів (Київ, 2004); VII Всеукраїнській конференції з проблем клінічної імунології та алергології (Київ, 2005); Науково-практичній конференції „Досягнення та перспективи використання вітчизняного препарату глутаргін у клініці внутрішніх хвороб” (Харків, 2005); міжрегіональній науковій конференції „Актуальные проблемы неинфекционной патологии” (Ростов-на-Дону, 2005); республіканській науковій конференції з міжнародною участю „Сепсис та інші інфекційні хвороби” (Тбілісі, 2005); IV і V Міжнародних науково-практичних конференціях „Актуальные проблемы госпитальной медицины» (Севастополь, 2006, 2007); VIII Українській науково-практичній конференції з актуальних питань клінічної і лабораторної імунології, алергології та імунореабілітації (Київ, 2006); VI міждисциплінній науково-практичній конференції „Епідеміологія, імунопатогенез, діагностика, лікування хламідіозу та TORCH-інфекцій” (Київ, 2006); засіданнях наукових товариств акушерів-гінекологів Луганської області (Луганськ, 2003 - 2007).

Публікації. Результати дисертації опубліковані у 16 статтях у фахових виданнях, затверджених ВАК України (з них 3 одноосібні), 4 тезах доповідей та в 3 патентах України на винахід (у співавторстві).

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена українською мовою на 157 сторінках машинопису, в тому числі основний текст на 129 сторінках і включає вступ, огляд літератури, 4 розділи власних досліджень, аналіз і узагальнення отриманих результатів, висновки та практичні рекомендації. Список використаних джерел включає 236 робіт кирилицею та 58 латиницею. Дисертація ілюстрована 28 таблицями, якими повністю зайняті 13 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Дослідження проводилося наступними етапами:

І етап - проведено ретроспективний аналіз історій хвороб жінок з хронічним сальпінгоофоритом хламідійної етіології, які мали в анамнезі повторні загострення даного захворювання.

ІІ етап - комплексне обстеження 157 жінок, хворих на ХСО, у віці від 18 до 45 років, які мали в анамнезі повторні загострення ХСО, підтверджені за допомогою полімеразної ланцюгової реакції (ПЛР) та імуноферментного аналізу на Chlamidia trachomatis. Обстежено 50 соматично та гінекологічно здорових жінок, які склали контрольну групу; проведено комплексне дослідження імунологічних (клітинний і гуморальний імунітет) та біохімічних (ПОЛ, АОЗ, СМ) показників, УЗД органів малого тазу.

ІІІ етап - пацієнтки із ХСО хламідійної етіології були розподілені на дві групи - основну (79 осіб) та групу порівняння (78 пацієнток), які були рандомізовані за віком, тривалістю та характером патологічного процесу, частотою розвитку загострень, розподіл на групи проводився за методом випадкового добровільного анонімного вибору; за основними показниками дані групи не відрізнялися. Пацієнтки із основної групи додатково до загальноприйнятого лікування отримували глутаргін по 0,5 г 3 рази на день усередину протягом 20 - 30 діб поспіль, а також циклоферон у вигляді 12,5% розчину внутрішньом'язово по 2 мл 1 раз на день 5 днів поспіль, потім у цій же дозі через день (усього 10 ін'єкцій). У комплексі медичної реабілітації ці жінки отримували фітопрепарат лізорм по 20 - 30 крапель на півсклянки води усередину 3 рази на добу протягом 20 - 30 діб поспіль. Група порівняння одержувала лікування та реабілітацію лише за допомогою загальноприйнятих препаратів у середньотерапевтичних дозах (азитроміцин, флуконазол, карсил або силібор, протизапальні засоби, полівітаміни).

ІV етап - оцінку ефективності лікувальних та реабілітаційних заходів проводили за даними клінічного, біохімічного та імунологічного обстеження, а також терміном досягнення і тривалістю стійкої клініко-лабораторної ремісії захворювання.

Крім загальноприйнятого клініко-лабораторного обстеження у всіх жінок, які були під наглядом, проводилися додаткові імунологічні та біохімічні дослідження. Визначали рівень „середніх молекул” (СМ) у сироватці крові методом В.В. Ніколайчика і співавт. (1991). За концентрацією СМ судили про вираженість та наявність клініко-біохімічного синдрому ендогенної МІ (Л.Л. Громашевська, 1997, 2006). Активність перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) оцінювали за вмістом у крові проміжних продуктів ліпопероксидації - дієнових кон'югат (ДК) та кінцевого продукту ПОЛ - малонового діальдегіду (МДА) спектрофотометрично, а також рівнем перекисного гемолізу еритроцитів (ПГЕ). Аналізували активність ферментів системи АОЗ - супероксиддисмутази (СОД) та каталази (КТ) спектрофотометрично. Обчислювали інтегративний індекс Ф як співвідношення прооксидантних та антиоксидантних властивостей крові (СОД·КТ/МДА). Вивчали рівень окисленого (ОГ) та відновленого глутатіону (ВГ) (Г.Ю. Мальцев, 2002) у крові та вітамінів з антиоксидантними властивостями (аскорбінової кислоти, токоферолу та ретинолу) у сироватці крові.

З імунологічних показників вивчали загальну кількість Т (CD3+), В (CD22+)-лімфоцитів, субпопуляцій Т-хелперів/індукторів (CD4+) і Т-супресорів/кілерів (CD8+) у цитотоксичному тесті з моноклональними антитілами (МКАТ). У роботі використовували комерційні МКАТ класів CD3+, CD4+, CD8+ і CD22+ НВЦ „МедБиоСпектр” (РФ - Москва). Функціональну активність Т-клітин оцінювали за допомогою реакції бласттрансформації лімфоцитів (РБТЛ) з використанням мікрометоду (Е.П. Киселева и соавт., 1985). Концентрацію циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) вивчали методом преципітації в розчині поліетиленгліколю (ПЕГ) з молекулярною масою 6000 дальтон; молекулярний склад ЦІК - шляхом диференційованої преципітації в 2 %, 3,5 % і 6 % розчинах ПЕГ. Фагоцитарну активність моноцитів (ФАМ) досліджували чашечковим методом (В.М. Фролов та співавт., 1989). При цьому вивчали фагоцитарне число (ФЧ), фагоцитарний індекс (ФІ), індекс атракції (ІА) та індекс перетравлення (ІП), що дозволяло судити про функціональний стан макрофагальної фагоцитуючої системи (МФС). В якості об'єкту фагоцитозу використовували живу добову культуру Staph. aureus (штам 505). Рівень імуноглобулінів (Ig) сироватки крові основних класів - A, M, G - вивчали методом радіальної імунодифузії. Рівень цитокінів (ІЛ-1в, ФНПб, ІЛ-4 та ІЛ-10) визначали з використанням сертифікованих в Україні тест-систем виробництва ТОВ „Протеїновий контур” (РroCon), СПБ - РФ. Дослідження здійснювали за допомогою ІФА на імуноферментному аналізаторі PR 1200 фірми Sanofi Diagnostics Pasteur (Франція) згідно з інструкцією фірми виробника реагентів для ІФА.

Статистичну обробку одержаних результатів досліджень здійснювали на базі обчислювального центру Східно-Українського Національного Університету ім. В. Даля на персональному комп'ютері Intel Pentium III 800 за допомогою багатофакторного дисперсійного аналізу з використанням пакетів ліцензійних програм Microsoft Office 97, Microsoft Excel Stadia 6.1 / prof та Statistica.

Отримані результати та їх обговорення. Клінічна картина ХСО хламідійної етіології у обстежених жінок характеризувалася частими загостреннями запального процесу, які були типовими за симптоматикою (нездужання, загальна слабкість, підвищена втомлюваність, наявність субфебрилітету, болючість придатків при пальпації, виділення з цервікального каналу та інш.). За даними УЗД органів малого тазу у всіх обстежених жінок відмічено потовщення та звивистість маткових труб.

Повторне обстеження після завершення курсу лікування дозволило встановити, що в основній групі хворих (яка додатково отримувала комбінацію глутаргіну та циклоферону) - у 74 (93,7 %) жінок було досягнуте одужання, яке проявлялося негативною ПЛР та рівнем Ig G у межах 1:16, 1:32, у 5 (6,3 %) - суттєве покращення стану здоров'я. У групі порівняння одужання досягнуте у 45 осіб (57,7 %), покращення стану здоров'я - у 20 (25,6 %), відсутність позитивної динаміки клінічних показників мала місце у 13 (16,7 %). У хворих основної групи відзначалося істотне скорочення тривалості збереження клінічної симптоматики ХСО, а саме біль внизу живота в основній групі зник у середньому на 6,8±0,5 доби раніше, загальна слабкість - на 3,4±0,05 доби, нездужання - на 6,1±0,1 доби, підвищена стомленість - на 6,0±0,05 доби, субфебрилітет - на 7,5±0,3 доби (Р<0,05). При гінекологічному обстеженні встановлено, що у жінок основної групи болючість при пальпації придатків матки зникла на 6,3±0,2 доби раніше, виділення з цервікального каналу - на 6,1±0,35 доби раніше (Р<0,05). Тривалість перебування у стаціонарі (кількість ліжко-днів) склала у жінок основної групи 9,7±0,3 доби, групи порівняння - 15,1±0,5 доби, тобто на 5,4±0,2 доби менше (Р<0,05).

У результаті проведених імунологічних досліджень було встановлено, що до початку лікування у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, в обох групах - основній та порівняння - мали місце суттєві порушення з боку показників як клітинної, так і гуморальної ланок імунітету (табл. 1).

Таблиця 1. Імунологічні показники у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, до початку лікування (M±m)

Примітка: # - ймовірність різниці між основною групою та групою порівняння у порівнянні із контрольною групою (Р<0,05); ймовірність різниці між основною групою та групою порівняння недостовірна.

Вони характеризувалися Т-лімфопенією, зниженням кількості циркулюючих у периферичній крові Т-хелперів/індукторів (CD4+) та дисбалансом субпопуляційного складу Т-лімфоцитів, що підтверджується зниженням імунорегуляторного індексу (CD4/CD8) та суттєвим зменшенням показника РБТЛ з ФГА. Рівень Т-супресорів/кілерів (CD8+) у низки хворих також знижувався, однак у меншому ступені, ніж кількість Т-хелперів/індукторів (CD4+), а вміст у крові В-клітин (CD22+) у більшості випадків мав лише незначну тенденцію до зниження. Кратність зменшення абсолютної кількості CD3+-клітин (тотальна популяція Т-лімфоцитів) склала у хворих основної групи в середньому 1,5 рази (Р<0,01), у групі порівняння - 1,48 рази (Р<0,01). Імунорегуляторний індекс CD4/CD8 був знижений у хворих основної групи в 1,28 рази (на 23,8%) відносно норми для даного показника (Р<0,01), в групі порівняння - в 1,3 рази (Р<0,05). Кількість В-клітин (CD22+) була помірно знижена в обох групах жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології (у середньому на 17,1% відносно норми; Р<0,05). Показник РБТЛ до початку лікування в основній групі та в групі порівняння був нижче норми (Р<0,05). Отже, до початку лікування у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, були встановлені суттєві зсуви з боку клітинних показників імунітету, як кількісного, так і функціонального характеру. В обох групах, основній та порівняння, до початку лікування вивчені імунологічні показники були практично однаковими (Р>0,05), і це дає підставу вважати, що не тільки у клінічному, але і в імунологічному плані обидві групи були цілком ідентичними.

Вихідна концентрація ЦІК у сироватці крові була в основній групі пацієнток в середньому в 1,66 рази вище норми (Р<0,05), а у групі порівняння - в 1,6 рази (Р<0,05). Абсолютний вміст у крові найбільш патогенної середньомолекулярної фракції (11S - 19S) імунних комплексів був підвищений у хворих основної групи в 2 рази відносно норми (Р<0,05), а в групі порівняння - в 1,9 рази (Р<0,05). Вміст у крові дрібномолекулярних (<11S) імунних комплексів був збільшений в основній групі в середньому в 2 рази (Р<0,05) та в групі порівняння - в 1,86 рази (Р<0,05). Отже, підвищення концентрації ЦІК у сироватці крові жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, було головним чином пов'язане з накопиченням у крові найбільш патогенних середньо- (11S - 19S) та дрібномолекулярної (<19S) фракцій імунних комплексів. Сумарно вміст у сироватці крові середньо- та дрібномолекулярних імунних комплексів складав у пацієнтів основної групи до початку лікування 2,1±0,08 г/л, що було в 2 рази вище норми (Р<0,05) та в групі порівняння - 1,94±0,06 г/л, тобто в 1,88 рази вище норми (Р<0,05).

Поряд з порушенням рівня ЦІК у сироватці крові, у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, до початку лікування мали місце зсуви з боку ПАР, а саме - зниження рівня лізоциму сироватки крові (в середньому до 5,1±0,07 мкг/мл при нормі 11,6±0,8 мкг/мл; Р<0,05) та збільшення рівня в-лізинів крові (до 109,3±3,2% при нормі 57,5±1,5%; Р<0,05).

При проведенні імунологічного обстеження було також встановлено, що до початку лікування в обох групах жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, мали місце однотипові зсуви показників ФАМ. Виявлено суттєве зниження ФІ в основній групі - в середньому в 1,85 рази (14,3±1,2% при нормі 26,5±2,0%; Р<0,05), у групі порівняння - в 1,82 рази (14,6±1,1%; Р<0,05). Показник ФЧ був знижений в 1,8 рази в основній групі хворих (Р<0,01) та в 1,7 рази в групі порівняння (Р<0,05). ІА був помірно знижений в основній групі хворих в 1,33 рази (11,1±0,6%; Р<0,05), у групі порівняння - в 1,28 рази (11,6±0,5%; Р<0,05). У той же час відмічене суттєве зменшення ІП - в основній групі в 2,07 рази (12,1±0,8% при нормі 25,0±1,6%; Р<0,05), у групі порівняння - в 2 рази (12,5±0,8%; Р<0,05). Таке суттєве зниження ІП свідчить про значне порушення процесів перетравлення поглинутих мікроорганізмів, тобто про незавершеність фагоцитозу.

У всіх обстежених пацієнток відмічалася дисімуноглобулінемія. Так, до початку лікування рівень IgА у сироватці крові жінок із основної групи становив 1,95±0,09 г/л, в групі порівняння - 1,97±0,09 г/л, що перевищувало аналогічний показник норми у середньому в 1,2 рази (Р<0,05). Концентрація IgМ у крові хворих в основній групі становила 0,84±0,07 г/л, а у групі порівняння - 0,85±0,07 г/л, тобто була меншою стосовно норми у середньому в 1,5 рази (Р<0,05). Рівень IgG у обстежених пацієнток був меншим за норму у середньому в 1,4 рази і становив в основній групі 8,75±0,9 г/л, а у групі порівняння - 8,6±0,9 г/л (Р<0,05).

У жінок обох груп, хворих на ХСО хламідійної етіології, до початку лікування відмічалося підвищення вмісту у крові прозапальних цитокінів (ІЛ-1в, ФНПб) на тлі відносної недостатності протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10). Так, в цей період в основній групі рівень ФНПб складав 48,3±1,2 пг/мл, а у групі порівняння - 47,9±1,2 пг/мл при нормі 27,3±1,5 пг/мл, тобто був у середньому в 1,77 та 1,75 рази вище норми (Р<0,05). Концентрація ІЛ-1в у пацієнтів основної групи становила 24,6±0,2 пг/мл, а в групі порівняння - 24,4±0,3 пг/мл при нормі 13,8±0,6 пг/мл, що було вище норми також у середньому в 1,78 та 1,77 рази (Р<0,05). У той же час до початку лікування рівень ІЛ-4 у крові становив 18,4±2,3 пг/мл в основній групі обстежених та 18,1±2,5 пг/мл у групі порівняння, що було менше норми (36,5±2,6 пг/мл) у середньому в 1,88 та 2 рази (Р<0,05). Вміст ІЛ-10 у крові жінок основної групи понизився до 3,5±0,8 пг/мл, а у групі порівняння - до 3,7±0,9 пг/мл, що було у середньому в 2,26 та 2,14 рази нижче норми (7,9±0,8; Р<0,05).

При повторному імунологічному обстеженні після завершення лікування було встановлено, що в основній групі жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, яка отримувала курс терапії з додатковим включенням комбінації глутаргіну та циклоферону, в повній мірі реалізувався імуномодулюючий ефект вказаних препаратів, що проявлялося у вигляді ліквідації Т-лімфопенії, нормалізації субпопуляційного складу Т-лімфоцитів та імунорегуляторного індексу CD4/CD8. Відмічено також суттєве підвищення показника РБТЛ, що свідчить про нормалізацію функціональної активності Т-клітин. В цілому під впливом комбінації глутаргіну та циклоферону у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, відмічено в більшості випадків нормалізацію або суттєве покращення показників клітинної ланки імунітету (табл. 2).

Таблиця 2. Імунологічні показники у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, після завершення лікування (M±m)

Примітка: # - ймовірність різниці між основною групою та групою порівняння у порівнянні із контрольною групою (Р<0,05); ймовірність різниці між основною групою та групою порівняння недостовірна.

У хворих групи порівняння (які отримували лише загальноприйняте лікування) за цей період також відмічена деяка позитивна динаміка імунологічних показників, однак суттєво менша, ніж у жінок основної групи. Тому при повторному обстеженні в цій групі пацієнток зберігалася помірна Т-лімфопенія: рівень CD3+-лімфоцитів був у середньому в 1,28 рази нижче відповідного показника норми (Р<0,05) та в 1,22 рази (на 22,3%) нижче рівня CD3+-клітин у хворих основної групи (Р<0,05). Кількість CD4+-лімфоцитів (Т-хелперів/індукторрів) у пацієнтів із групи порівняння була в цей період обстеження в середньому в 1,43 рази нижче норми (Р<0,05) та в 1,33 рази менше аналогічного показника в основній групі (Р<0,05). Імунорегуляторний індекс CD4/CD8 у обстежених із групи порівняння був в 1,25 рази менше, ніж у контролі, та в 1,2 рази нижче, ніж в основній групі (Р<0,05). Показник РБТЛ у групі порівняння був в цей період в 1,54 рази менше норми (Р<0,05) та водночас в 1,4 рази менше відповідного показника у хворих основної групи (Р<0,05).

Проведення лікування за допомогою комбінації глутаргіну та циклоферону сприяло у жінок основної групи, хворих на ХСО хламідійної етіології, зниженню загального рівня ЦІК та чітко вираженої тенденції до нормалізації їхнього молекулярного складу. Після завершення курсу лікування в основній групі жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, як загальний рівень ЦІК, так і співвідношення у їхньому складі окремих фракцій (велико-, середньо- та дрібномолекулярної) вірогідно не відрізнялися від показників норми (Р>0,05). У той же час у групі порівняння (яка отримувала лише загальноприйняте лікування) позитивна динаміка імунологічних показників була суттєво меншою. При повторному дослідженні встановлено, що в групі порівняння загальна концентрація ЦІК у цей період була в 1,42 рази вище норми (Р<0,05) та на 32,7% перевищувала аналогічний показник у хворих основної групи (Р<0,05). Абсолютний вміст у крові середньомолекулярної фракції ЦІК (11S - 19S) у цей період досліджень у пацієнтів із групи порівняння був в 1,62 рази вище норми (Р<0,05) та в 1,5 рази вище аналогічного показника у хворих основної групи (Р<0,05). Вміст дрібномолекулярної фракції ЦІК при повторному дослідженні у обстежених із групи порівняння був в 1,6 рази вище норми (Р<0,05) та в 1,4 рази вище відповідного показника у хворих основної групи (Р<0,05). Отже, включення до комплексу лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, комбінації глутаргіну та циклоферону поряд з нормалізацією клітинних показників імунітету забезпечувало також зниження рівня ЦІК та нормалізацію їхнього молекулярного складу.

Повторне імунологічне дослідження, проведене на момент завершення лікування, показало, що в основній групі хворих рівень лізоциму сироватки крові складав 10,7±1,1 мкг/мл, а рівень в-лізинів знижувався до 60,1±1,3%, тобто ці показники практично наближалися до норми. У той же час в групі порівняння, незважаючи на деяку позитивну динаміку, вивчені показники вірогідно відрізнялися від норми, а саме рівень лізоциму сироватки крові дорівнював 6,4±0,05 мкг/мл, а в-лізинів - 93,1±2,4% (Р<0,05).

При повторному обстеженні жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, було встановлено, що в основній групі відмічається чітка тенденція до нормалізації імунологічних показників, а саме - нормалізація ФЧ і ІА, підвищення ФІ та ІП до нижньої межі норми. Показово, що в основній групі ІП ФАМ також нормалізувався і підвищився до 24,4±1,8%; Р>0,05. У групі порівняння також мала місце позитивна тенденція щодо показників, які характеризують функціональний стан МФС, однак суттєво менше виражена, ніж у хворих основної групи. Тому після завершення курсу лікування у хворих з групи порівняння зберігалося вірогідне зниження ФІ відносно пацієнтів основної групи (18,6±1,2 та 24,9±1,8% відповідно; P<0,05), більш низькі показники ФЧ (2,8±0,05 та 3,9±0,06; Р<0,05), ІА підвищився лише до (12,2±0,6%; Р<0,05), ІП становив 18,1±1,3%, що було суттєво нижче як норми, так і даного індексу у хворих основної групи (Р<0,05). Отже, використання в комплексі лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, глутаргіну та циклоферону сприяє нормалізації функціонального стану МФС.

Після завершення лікування було встановлено, що в основній групі вміст імуноглобулінів сироватки крові наближався до норми. Так, концентрація IgА в основній групі знизилася відносно вихідного значення в 1,2 рази і становила 1,67±0,09 г/л, тобто практично відповідала нормі (1,65±0,12 г/л; Р>0,1). Рівень IgG підвищився в середньому в 1,4 рази і становив 12,1±0,8 г/л (Р<0,05); концентрація IgМ після завершення лікування досягла 1,19±0,09 г/л, що було вище аналогічного показника до початку проведення лікування в 1,43 рази (Р<0,05).

На момент завершення загальноприйнятого лікування у жінок групи порівняння, хворих на ХСО хламідійної етіології, також відмічалася позитивна динаміка вивчених імунологічних показників, але значно менше виражена, ніж в основній групі. Тому у цих пацієнток концентрація IgА залишалася вірогідно більшою стосовно норми і становила 1,83±0,08 г/л (Р<0,05), концентрації IgМ та IgG, навпаки, були меншими відносно аналогічних показників норми, а саме рівень IgМ складав 0,97±0,07 г/л, тобто в 1,26 рази (Р<0,05), а рівень IgG - 9,8±0,9 г/л (Р<0,05). Таким чином, включення до комплексу лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, комбінації глутаргіну та циклоферону сприяє ліквідації або суттєвому зменшенню дисімуноглобулінемії.

Після завершення лікування в основній групі жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, відмічалося практично повне відновлення у крові як рівня прозапальних цитокінів (ІЛ-1в, ФНПб), так і протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10). У групі порівняння відмічалася менше виражена позитивна динаміка з боку вивчених показників, тому після завершення лікування концентрація прозапальних і протизапальних цитокінів вірогідно відрізнялася як від показника норми, так і від аналогічних показників у пацієнтів із основної групи (Р<0,05).

У жінок основної групи концентрація СМ до початку лікування дорівнювала у середньому до 2,84±0,06 г/л, тобто була в 5,5 рази більше відповідного показника норми (0,52±0,02 г/л; Р<0,05). У групі порівняння кратність підвищення рівня СМ складало 5,3 рази (2,76±0,05 г/л; Р<0,05). У періоді загострення ХСО хламідійної етіології у більшості обстежених встановлено суттєве підвищення рівня ПОЛ, що документується збільшенням вмісту МДА у крові хворих жінок основної групи до 7,95±0,3 мкмоль/л та у групі порівняння до 7,82±0,2 мкмоль/л при нормі 3,2±0,2 мкмоль/л, тобто у середньому в 2,48 та 2,44 рази (Р<0,05). Концентрація ДК перевищувала норму (6,2±0,15 мкмоль/л) в основній групі у середньому в 3 рази і становила 18,8±0,3 мкмоль/л (Р<0,05), а у групі порівняння - в 2,9 рази і складала 18,1±0,2 мкмоль/л (Р<0,05). Показник ПГЕ був підвищений відносно норми (3,5±0,25 %) у пацієнток основної групи у середньому в 3,22 рази і становив 11,3±0,3 %, а у групі порівняння - в 3,1 рази і складав 10,8±0,25 % (Р<0,05).

Водночас з активацією ПОЛ відмічено дисбаланс з боку ферментів системи АОЗ. Щодо активності КТ, то були зареєстровані різноспрямовані зсуви даного показника. Так у 26 осіб із основної групи (32,9%) та у 26 хворих із групи порівняння (33,3%) відмічалося підвищення активності даного ферменту у середньому до 452±8,7 МО/мг Hb при нормі 345±15 МО/мг Hb (Р<0,05), у 22 пацієнтів (27,85%) із основної та у 21 (26,9%) із групи порівняння даний показник був у межах норми; поряд з цим у 31 жінки (39,25%) в основній та у 31 жінки (39,8%) у групі порівняння відмічалося зниження активності КТ. У той же час поряд із зсувами активності КТ у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, мало місце зниження активності СОД в основній групі - в 1,76 рази (16,1±0,65 МО/мг Hb при нормі 28,4±1,2 МО/мг Hb; Р<0,05) та в групі порівняння - в 1,68 рази (16,9±0,55 МО/мг Hb).

Інтегральний коефіцієнт Ф був знижений в усіх обстежених хворих, що свідчить про суттєве зниження антиоксидантних потенцій крові. Ступінь пониження індексу Ф залежав від активності КТ. Рівень ВГ до початку лікування був зниженим в обох групах жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, та складав в середньому 0,52±0,05 ммоль/л в основній групі (при нормі 1,12±0,07 ммоль/л; P<0,05) та 0,56±0,04 ммоль/л у групі порівняння; Р<0,05).

Щодо рівня вітамінів з антиоксидантними властивостями, то їхні концентрації також були зниженими відносно норми. Концентрація ретінолу до початку лікування у жінок основної групи становила 14,2±1,2 мкг/мл, що було менше норми в 1,46 рази, а у групі порівняння - в 1,5 рази (13,9±1,6 мкг/мл; Р>0,05). Рівень аскорбінової кислоти у крові жінок основної групи дорівнював 24,6±2,4 мкмоль/л при нормі 55,6±2,3 мкмоль/л, тобто був у 2,3 рази менше від норми, а у групі порівняння - в 2,2 рази менше норми (24,8±1,2 мкмоль/л; Р<0,05). Концентрація токоферолу до початку лікування в основній групі становила - 9,6±0,5 нмоль/л, а у групі порівняння - 9,7±0,2 нмоль/л, тобто у середньому в 1,96 рази менше норми (18,9±1,1 нмоль/л; Р<0,05).

На момент завершення лікування в основній групі рівень СМ складав у середньому 0,61±0,03 г/л, тобто був близько до верхньої межі норми (Р>0,05), у групі порівняння концентрація СМ дорівнювала 0,98±0,04 г/л, тобто була в 1,9 рази вище норми (Р<0,01) і у 1,6 рази вище аналогічного показника в основній групі. Після завершення лікування рівень МДА в основній групі хворих знизився практично до норми і становив 3,5±0,2 мкмоль/л, концентрація ДК складала 6,3±0,2 мкмоль/л (норма 6,2±0,15 мкмоль/л). У групі порівняння, незважаючи на деяку позитивну динаміку, вивчені показники залишалися вище норми і складали 5,1±0,2 та 10,1±0,4 мкмоль/л відповідно. Показник ПГЕ на момент завершення лікування в основній групі становив 3,30,1%, що також практично відповідало нормі, в групі порівняння - 5,30,1, тобто в 1,7 рази перевищував норму.

Аналогічна тенденція спостерігалася і відносно ферментів системи АОЗ. Після завершення лікування активність КТ в основній групі підвищилася практично до норми, становивши при цьому 3576,6 МО мг/Hb (норма 35615 МО мг/Hb). У групі порівняння активність КТ незначно підвищилася у порівнянні з вихідним значенням і становила 2699,1 МО мг/Hb (нижче норми в 1,3 рази). Активність СОД після завершення лікування в основній групі складала 28,20,8 МО мг/Hb, тобто практично відповідала нормальним значенням (норма 28,41,2 МО мг/Hb). Позитивна динаміка активності СОД спостерігалася і в групі порівняння, але даний показник відрізнявся від норми і дорівнював 20,20,6 МО мг/Hb (нижче норми в 1,4 рази).

Індекс Ф після завершення лікування в основній групі підвищився і практично дорівнював нормі, у групі порівняння цей показник відрізнявся як від норми, так і від аналогічного в основній групі. Щодо рівня ВГ, то в основній групи хворих його концентрація складала 1,09±0,03 ммоль/л, в групі порівняння - 0,75±0,02 ммоль/л, що в 1,5 рази було менше за норму. Концентрація ретинолу у пацієнток із основної групи підвищилася в 1,4 рази стосовно з вихідним рівнем і становила 20,5±1,4 мкг/мл, що практично відповідало нормі (20,7±1,6 мкг/мл; Р>0,05). Концентрація аскорбінової кислоти підвищилася до 53,2±1,2 мкмоль/л, а токоферолу - до 18,2±2,1 нмоль/л, тобто ці показники практично не відрізнялися від норми. Щодо обстежених із групи порівняння, то концентрація вітамінів з антиоксидантними властивостями значно відрізнялася як від норми, так і від аналогічних показників основної групі. Концентрація ретинолу після завершення лікування в групі порівняння становила 16,1±1,5 мкг/мл, тобто в 1,3 рази менше норми (Р>0,05); рівень аскорбінової кислоти підвищувався у групі порівняння лише до 32,4±1,6 мкмоль/л, що залишалося меншим від норми в 1,7 рази; концентрація токоферолу ацетату у групі порівняння підвищилася до 11,1±1,2 нмоль/л і залишалася менше норми в 1,7 рази (Р>0,05).

У 57 (73,1%) жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, із групи порівняння після завершення традиційного лікування та у 5 (6,3%) пацієнток із основної групи мав місце рецидив захворювання, що супроводжувалося порушеннями з боку показників імунологічного та метаболічного гомеостазу. Це і було підставою провести їм медичну реабілітацію (тобто 62 пацієнткам із даною патологією). Для цього обстежені жінки були розподілені на дві підгрупи - основну та порівняння по 31 особі у кожній. Обидві підгрупи були рандомізовані за віком, характером клінічних проявів захворювання та ступенем вираження імунологічних та біохімічних порушень. Пацієнтки основної підгрупи отримували в комплексі медичної реабілітації фітопрепарат лізорм, тоді як хворі із підгрупи порівняння - лише загальноприйняті засоби. Встановлено, що вживання лізорму протягом 20 - 30 діб у більшості хворих забезпечує ліквідацію клінічної симптоматики захворювання, практично повну нормалізацію метаболічного гомеостазу, суттєво покращує імунологічні показники, тобто сприяє одужанню. Тривалість досягнутої клініко-лабораторної ремісії ХСО хламідійної етіології у жінок основної підгрупи складала 1 - 1,5 роки та більше (тривалість диспансерного нагляду), протягом цього періоду вивчені імунологічні та біохімічні показники були близькі до нормальних значень, загострень ХСО хламідійної етіології не було відмічено. У підгрупі порівняння тривалість клініко-лабораторної ремісії захворювання протягом даного періоду відмічено у 53,3 % хворих жінок, з яких у 30 % пацієнток тривалість ремісії була від 6 до 8 місяців, у 16,7 % жінок - від 2 до 6 місяців.

ВИСНОВКИ

У дисертаційній роботі наведено нове рішення актуальної задачі акушерства та гінекології - підвищення ефективності лікування та медичної реабілітації жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, на підставі застосування сучасних вітчизняних препаратів глутаргіну та циклоферону у лікувальному комплексі та лізорму при медичній реабілітації.

У результаті ретроспективного аналізу клінічних особливостей ХСО хламідійної етіології у жінок репродуктивного віку доведено, що найбільш частіше ця патологія зустрічається у віці 18 - 35 років; чинниками, які сприяють хронізації запального процесу, є: ранній початок статевих відносин (до 18 років), полігамні статеві відносини.

Встановлено, що у жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, традиційна антибіотикотерапія недостатньо ефективна, оскільки у цих хворих мають місце імунологічні зсуви (Т-лімфопенія, зниження кількості циркулюючих лімфоцитів з фенотипом CD4+ (відповідно в 1,3 та 1,4 рази; Р<0,05), імунорегуляторного індексу CD4/CD8 в 1,3 рази (Р<0,05) та показника РБТЛ в 1,8 рази (Р<0,05), а також індексів ФАМ, в основному, ІП - в 2 рази; Р<0,05) на тлі дисімуноглобулінемії, підвищення концентрації ЦІК у середньому в 1,7 рази (Р<0,05), переважно за рахунок найбільш токсигенних середньомолекулярних імунних комплексів та дисбалансом факторів ПАР - збільшенням вмісту в-лізинів у крові та зменшенням концентрації лізоциму. Отримані дані свідчать про суттєві розлади регуляції імунологічних реакцій у обстежених хворих, що підтверджується дисбаласном цитокінового профілю - підвищенням вмісту у крові прозапальних цитокінів (ІЛ-1в, ФНПб) у середньому в 1,8 рази (Р<0,05) на тлі відносної недостатності протизапальних цитокінів (ІЛ-4, ІЛ-10) у середньому в 2 та 2,2 рази відповідно.

Для загострення ХСО хламідійної етіології характерно підвищення рівня СМ у 5,5 рази (Р<0,05), що свідчить про наявність клініко-біохімічного синдрому метаболічної інтоксикації, накопичення у крові продуктів ПОЛ - МДА в 2,5 рази (Р<0,05) і ДК в 3 рази (Р<0,05), а також збільшенням показника ПГЕ (у середньому в 3,2 рази), зниження рівня ВГ у крові, активності ферментів антиоксидантного захисту - КТ (різноспрямовані зміни) і СОД (зменшення в середньому в 1,7 рази) і вмісту у сироватці вітамінів з антиоксидантними властивостями, що свідчить про активацію ПОЛ та пригнічення системи АОЗ.

Додаткове включення до комплексу лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, комбінації глутаргіну та циклоферону, а також проведення реабілітації за допомогою лізорму поряд із ліквідацією клінічних симптомів захворювання (скорочення перебування в стаціонарі у середньому в 1,9 рази; Р<0,05) сприяє нормалізації як показників імунологічного, так і метаболічного гомеостазу, підвищує якість та тривалість досягнутої клініко-лабораторної ремісії ХСО хламідійної етіології.

Результати проведених досліджень дають підставу вважати, що розроблений спосіб лікування та реабілітації із застосуванням комбінації глутаргіну та циклоферону, а також лізорму у порівнянні з традиційним є більш ефективним, оскільки поряд із нормалізацією загального стану пацієнток, ліквідацією запального процесу, сприяє нормалізації імунного та метаболічного статусу.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Критеріями ефективності лікування жінок, хворих на ХСО хламідійної етіології, поряд з досягненням клінічної ремісії, можуть служити зниження концентрації СМ у крові до верхньої межі норми, зменшення концентрації у сироватці крові ЦІК (особливо середньо- та дрібномолекулярної фракцій) та нормалізація цитокінового профілю, тобто співвідношення вмісту у крові цитокінів з прозапальною (ІЛ-1в, ФНПб) та протизапальною (ІЛ-4, ІЛ-10) активністю.

2. Жінкам, хворим на ХСО хламідійної етіології, з метою оптимізації лікування та досягнення стійкої ремісії захворювання доцільно включати до лікувального комплексу комбінацію вітчизняного препарату з антиоксидантною, детоксикуючою, імуномодулюючою, мембраностабілізуючою, гепатопротекторною дією - глутаргіну по 0,5 г 3 рази на день усередину протягом 20 - 30 діб поспіль та індуктору ендогенного інтерферону - циклоферону у вигляді 12,5% розчину внутрішньом'язово по 2 мл 1 раз на день 5 днів поспіль, потім у цій же дозі через день ще 5 ін'єкцій циклоферону (усього 10 ін'єкцій препарату).

3. З метою тривалої підтримки ремісії ХСО хламідійної етіології, яка досягнута в результаті лікування, рекомендується проведення в періоді диспансерного нагляду повторних курсів імунореабілітації за допомогою вітчизняного фітопрепарату лізорму, який призначають по 20 - 30 крапель на півсклянки води усередину 3 рази на день протягом 20 - 30 діб поспіль з інтервалом 2 - 3 місяці між введенням фітопрепарату.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Ефективність глутаргіну при корекції метаболічних порушень у жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит на фоні хронічної патології гепатобіліарної системи // Український медичний альманах. - 2003. - Т. 6, № 5. - С. 90 - 92.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Оцінка ефективності комбінації циклоферону та глутаргіну при лікуванні загострень хронічного сальпінгоофориту // Український медичний альманах. - 2003. - Т. 6, № 6. - С. 44 - 47.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив глутаргіну на клініко-імунологічні показники у хворих на хронічний сальпінгоофорит // Український медичний альманах. - 2004 - Т. 7, № 1. - С. 28 - 30.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив комбінації глутаргіну та циклоферону на стан системи інтерферону у хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології // Український медичний альманах. - 2004 - Т. 7, № 2. - С. 50 - 52.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Ефективність лізорму в комплексі медичної реабілітації жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології на фоні хронічної патології гепатобіліарної системи // Український медичний альманах. - 2004. - Т. 7, № 3. - С. 35 - 37.

Гусаківська О.В. Клініко-імунологічні показники у жінок із хронічним сальпінгоофоритом хламідійної етіології при лікуванні циклофероном та глутаргіном // Український медичний альманах. - 2004 - Т. 7, № 5. - С. 53 - 56.

Гусаківська О.В. Стан системи інтерфероногенезу у жінок із хронічним сальпінгоофоритом хламідійної етіології // Український медичний альманах. - 2004 - Т. 7, № 6. - С. 45 - 47.

Гусаківська О.В. Вплив комбінації циклоферону та лізорму на клініко-імунологічні показники у жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології // Український медичний альманах. - 2005 - Т. 8, № 3. - С. 53 - 56.

Лещинський П.Т., Гусаківська О.В. Ефективність глутаргіну у жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит на тлі хронічної патології гепатобіліарної системи // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ, Харків, 2003. - Вип. 3 (49). - С. 343 - 348.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив глутаргіну на показники перекисного окислення ліпідів та систему антиоксидантного захисту у жінок з хронічним урогенітальним хламідіозом // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ, Харків, 2003. - Вип. 5 (51). - С. 133 - 141.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив лізорму на показники перекисного окислення ліпідів при медичній реабілітації жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ, Харків, 2003. - Вип. 7 (53). - С. 260 - 266.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив глутаргіну на рівень циклічних нуклеотидів при лікуванні хронічного сальпінгоофориту хламідійної етіології // Проблеми еколог. та медич. генетики та клінічної імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ; Харків. - 2004. - Вип. 1 (54). - С. 321 - 326.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив комбінації глутаргіну та циклоферону на рівень циркулюючих імунних комплексів та їхній молекулярний склад у жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології // Проблеми еколог. та медич. генетики та клінічної імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ; Харків. - 2004. - Вип. 3 (56). - С. 251 - 257.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив комбінації глутаргіну та циклоферону на рівень імуноглобулінів сироватки крові при хронічному сальпінгоофориті хламідійної етіології // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ, Харків, 2004. - Вип. 5 (58). - С. 319 - 325.

Гусаківська О.В. Вплив лізорму в комплексі медичної реабілітації на показники клітинного імунітету у жінок, хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ, Харків, 2004. - Вип. 8 (61). - С. 377 - 382.

Гусаківська О.В., Лещинський П.Т. Вплив циклоферону та глутаргіну на показники клітинного імунітету у хворих на хронічний сальпінгоофорит хламідійної етіології // Пробл. екологіч. та медич. генетики і клініч. імунології: Зб. наук. праць. - Київ; Луганськ, Харків, 2005. - Вип. 2 (65). - С. 94 - 101.

Фролов В.М., Лещинський П.Т., Гусаківська О.В. Спосіб лікування жінок, хворих на хронічну форму урогенітального хламідіозу. - Деклараційний патент України на винахід № 57371 А. - Опубл. 16.06.2003. - Бюл. № 6.

Фролов В.М., Лещинський П.Т., Гусаківська О.В. Спосіб медичної реабілітації жінок, хворих на хронічний урогенітальний хламідіоз. - Деклараційний патент України на винахід № 59725 А. - Опубл. 15.09.2003. - Бюл. № 9.