Порушення імунітету, оксидантної і антиоксидантної систем при хронічному гепатиті С (клініко-експериментальне дослідження)

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. М. ГОРЬКОГО

УДК 616.36-002-022.6-036.12-097

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

Порушення імунітету, оксидантної і антиоксидантної систем при хронічному гепатиті с (клініко-експериментальне дослідження)

14.03.08 - імунологія і алергологія

Ніколенко Ольга Юріївна

Донецьк - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Донецькому національному медичному університеті ім. М. Горького МОЗ України

Науковий керівник:доктор медичних наук, професор ТРУНОВА Ольга Арнольдівна, Донецький національний медичний університет ім. М.Горького МОЗ України, професор кафедри мікробіології, вірусології та епідеміології

Офіційні опоненти:доктор біологічних наук, професор БОРЗЕНКО Берта Георгіївна Донецький національний медичний університет ім. М.Горького МОЗ України, завідувачка кафедри медичної біохімії

доктор медичних наук, доцент КУРЧЕНКО Андрій Ігоревич Національний медичний універсітет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, доцент кафедри клінічної імунології і алергології з курсом дитячої клінічної імунології

Захист відбудеться «13» березня 2009 р об 11.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.600.04 у науково-дослідному Інституті травматології та ортопедії Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (83048, м. Донецьк, вул. Артема, 106).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (83003, м. Донецьк, пр. Ілліча, 16).

Автореферат розісланий « 9 » лютого 2009 р.

Вчений секретар

cпеціалізованої вченої ради

к.мед.н., доцентА.М.Колесніков

вірусний гепатит хронічний аутоімунний

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. На цей час кількість осіб, інфікованих HCV, перевищує 170 млн., а за експертними оцінками - 500 млн. осіб. Більша частина інфікованих людей є прихованими носіями, а у 85% хворих на гострий гепатит С (ГГС) розвивається хронічна HCV-інфекція, при якій вірус розмножується в організмі протягом десятків років (Дьяченко П.А. і співав., 2005, Макарик Т.В. і співав., 2001, St. John T.M., Sandt L., 2005). На відміну від гепатитів А і В відсутня ефективна вакцина, що може захистити від гепатиту С.

Хронічна інфекція HCV (ХВГС) може призвести до розвитку раку печінки. Ризик розвитку карциноми становить 1-5% після 20 років захворювання хронічним гепатитом. Коли встановлено діагноз цирозу, можливість виникнення карциноми збільшується на 1-4% у рік (Губергріц Н.Б., 2002).

У хворих на хронічний гепатит С виникають побічні ускладнення чи синдроми імунологічного характеру, включаючи артрити, кератокон'юнктивіти, гломерулонефріти та кріоглобулінемії. До того ж при HCV-інфекції можуть розвинутися не тільки власне вірусний хронічний гепатит (ХГ), але й аутоімунний гепатит (Мирошниченко В.А. и др., 2007; Sansonno D. at all, 2005).

Прояви HCV-інфекції є мультисистемними та нерідко переважають над печінковими проявами. Це пов'язане з реплікацією вірусу в печінці та поза неї, гетерогенністю генотипів і мутацією геномів вірусу, прямим цитопатогенним ефектом вірусу на гепатоцити, розвитком імунологічних порушень і проявом імунопатологічних змін в органах і тканинах (Серов В.В., Мухин Н.А., 2000).

Основні патогенетичні особливості хронічного гепатиту С обумовлені порушенням функції гепатоцитів - головної мішені вірусів. При ГС більша частка механізмів схожа на такі при ГВ, але HCV може, на відміну від HBV, і сам викликати цитопатогенетичну дію, а ось антитілозалежний імунний цитоліз виражений слабше (Возианова Ж.И., 1997).

Розвиток системних імунопатологічних процесів при ХВГС приводить до розвитку імунологічного запалення, гіпоксії і активації оксидантної системи, що при недостатності антиоксидантної системи викликає підвищення процесів перекисного окислення ліпідів мембран клітин, серед яких є не тільки гепатоцити, а й імуноцити. Це може приводити до зниження імунного захисту проти вірусів і поглиблювати імунопатологічні процеси в організмі і, перш за все, аутоімунні, що може приводити до активного перебігу ХВГС із виходом у цироз печінки і гепатоцелюлярний рак.

Використання для лікування ХВГС інтерферонів у вигляді монотерапії, або у комбінації з іншими противірусними препаратами часто недостатньо ефективне і може давати багато ускладнень. Це дає привід до пошуку нових засобів.

Не з'ясовані до кінця деякі аспекти патогенезу хронічного гепатиту С, в особливості роль аутоімунних реакцій у переході гострого гепатиту в хронічний, прогресування його, роль оксидантної системи в цьому процесі. Недостатньо ефективними є методи лікування хронічного гепатиту С, що може приводити до тяжких ускладнень.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Базовою для підготовки дисертаційної роботи була НДР: „Порушення аутоімунітету і оксидантної системи при хронічних гепатитах в експерименті та клініці”, виконана на кафедрі мікробіології, вірусології та епідеміології ДонНМУ ім. М. Горького (№ держреєстрації 0103U007887, 2004-2006 рр.). Автор була відповідальним виконавцем роботи і безпосередньо вивчала стан здоров'я хворих на гепатит С, обстежувала їх імунологічними, біохімічними методами, спланувала експеримент зі створення моделі гепатиту С на щурах, провела дослідження ефективності нових підходів до лікування в експерименті, узагальнювала, математично опрацьовувала та аналізувала дані, отримані у роботі.

Мета роботи: виявити взаємозв'язок порушень імунітету з оксидантною і антиоксидантною системами у хворих та покращити результати корекції імунних показників при хронічному вірусному гепатиті С в експерименті.

Основні задачі, рішення яких необхідно для досягнення мети:

1. Вивчити стан імунітету у хворих на хронічний вірусний гепатит С, у тому числі і аутоімунітету, а також оксидантно-антиоксидантних систем.

2. Розробити модель хронічного гепатиту на тваринах, подібну до ХВГС у людей.

3. На розробленій моделі вивчити особливості проявів аутоімунних реакцій, стан оксидантної та антиоксидантної систем.

4. На моделі розробити способи лікування з корекцією порушень стану імунітету і оксидантно-антиоксидантних систем, визначити ефективність їх корекції за допомогою циклоферону або трансплантації гомологічної культури тканини печінки.

Об'єкт дослідження - хворі на хронічний вірусний гепатит С і експериментальні тварини з моделлю по типу гепатиту С.

Предмет дослідження - порушення імунітету, оксидантної і антиоксидантної систем при хронічному гепатиті С (клініко-експериментальне дослідження).

Методи дослідження - імунологічні, біохімічні, клініко-функціональні, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів.

1. Вперше виявлені особливості та взаємозв'язок аутоімунних реакцій при хронічному вірусному гепатиті С із підвищенням активності оксидантної і зниженням активності антиоксидантної систем.

2. Вперше розроблена модель хронічного гепатиту по типу С на щурах.

3. Розроблені нові підходи до комплексної терапії порушень імунітету і регулювання оксидантно-антиоксидантної систем в експерименті та виявлено позитивний вплив трансплантації гомологічної культури клітин печінки на ці показники.

Практичне значення одержаних результатів. Розроблено модель по типу хронічного гепатиту С на тваринах. Нові підходи до комплексної терапії з порушень імунітету і регулювання оксидантно-антиоксидантної систем в експерименті дозволяють швидко покращити імунні та біохімічні показники під час патології печінки. Отримано деклараційний патент України №15752 МПК G09B23/28 на “Спосіб моделювання хронічного гепатиту С”. - 2006. - 4 с., який впроваджено у Дніпропетровській державній медичній академії, Науковому клініко-реабілітаційному центрі при ДП НДІ МЕП Донбасу та вугільної промисловості, Донецькій обласній клінічній лікарні професійних захворювань, Донецькому національному медичному університеті ім.М.Горького (довідки про впровадження від 10.11.2008 р.; 02.10.2008 р.; 01.10.2008 р.; 30.09.2008 р.).

Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі циклу “Інфекційні хвороби” кафедри інфекційних хвороб, на кафедрах мікробіології, вірусології та епідеміології, а також професійних хвороб і радіаційної медицини Донецького національного медичного університету ім. М. Горького (довідки про впровадження від 30.09.2008 р.; 30.09.2008 р.; 22.10.2008 р.)

Особистий внесок здобувача. Здобувачем особисто виконано планування досліджень, визначено мету, задачі та сформульовано наукові положення роботи, здійснено літературний та інформаційний пошук, моделювання на тваринах, імунологічні та біохімічні дослідження, збір, аналіз, математичне опрацювання та інтерпретацію результатів дослідження. Автором не були використані наукові результати та ідеї співавторів публікацій.

Апробація результатів дисертації. Апробація проведена на науково-практичній конференції „Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини та стоматології” (м. Донецьк, 2006, 2007, 2008 рр.), науково-практичній конференції „VIІ Українська науково-практична конференція з актуальних питань клінічної і лабораторної імунології, алергології та імунореабілітації” (м. Київ, 2005 р.), конгресі „XI конгрес Світової Федерації Українських Лікарських Товариств” (м. Полтава, 2006 р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми медицини праці” (Донецьк, 2006 р.), „Ювілейна науково-практична конференція кафедри гігієни і екології” (м. Донецьк, 2007 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю „Актуальні питання профілактики, діагностики та лікування професійних захворювань” (м. Донецьк, 2007 р.), The Fifth International Scientific Teleconference “New technology in medicine - 2008” (м. Санкт-Петербург, 2008 р.), науково-практичній конференції з міжнародною участю „Інфекції в практиці клініциста. Антибактеріальна та антивірусна терапія на до госпітальному та госпітальному етапах” (м. Харків, 2008 р.), науково-практичній конференції „Актуальні проблеми медицини праці та промислової екології” (м. Донецьк, 2008 р.), на II Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасні методичні підходи до аналізу стану здоров'я» (17-18 березня 2008 р.) (м. Луганськ, 2008 р.).

Публікації. Основні положення дисертації опубліковані у 22 наукових виданнях: із них 12 у наукових фахових виданнях (5 - без співавторів), 9 у журналах, матеріалах і тезах конференцій, 1 - деклараційному патенті України.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, шести розділів, висновків, практичних рекомендацій, списку використаних джерел і додатків. Дисертація викладена на 192 сторінках машинописного тексту, з них 10 сторінок займають 21 таблиця, 11 сторінок - 23 рисунка, 32 сторінки - список використаних джерел, який включає 181 вітчизняне (кирилицею) та 80 іноземних найменувань.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріал і методи дослідження. У гастроентерологічному відділені ДОКТМО „Обласна клінічна лікарня ім. М.Калініна” та інфекційному відділенні КЛПУ „Міська лікарня №1” м. Донецька провели поглиблене обстеження 105 хворих на ХВГС і 48 практично здорових осіб (контрольна група). В основну групу ввійшли хворі у віці від 16 до 69 років, середній вік (39,431,38) років відповідно до контролю (38,471,51) років не відрізнявся (St=0,41, p=0,677). Серед хворих був 71 пацієнт чоловічої статі (67,614,56)% і 34 - жіночої (32,384,56)%, в контролі 33 - чоловічої (68,756,69)% і 15 - жіночої (31,256,69)%, що не різнило групи за статтю (²=0,0001 p=0,951; ²=0,01 p=0,920 відповідно).

Методи обстеження хворих на ХВГС включали в себе клінічні, біохімічні, імунологічні, вірусологічні, сонографічні та морфологічні (морфо-функціональний стан печінки). Ступінь активності гепатиту класифікували за тяжкістю синдрому цитолізу і запальних змін (інфільтрації) з боку печінкового біоптату, або за співвідношенням АЛТ\АСТ (Губергриц Н.Б., 2000). Встановлювали гепатит С за наявністю анті-HCV, анті-HCV IgM методом ІФА і РНК HCV методом ПЦР. Було використано класифікацію гепатитів Міжнародної робочої групи Всесвітнього конгресу гастроентерологів у Лос-Анджелесі (1994) (WCOG - 1994) (Голованова Е.С.,2003). Відбирали хворих, які мінімум за три тижні до надходження до стаціонару не отримували лікування, а імунологічні і біохімічні дослідження проводили до початку лікування. Відповідно до клінічних, сонографічних, морфологічних методів дослідження встановлено, що зі 105 хворих у 56 обстежених був цироз печінки (53,334,86)%, мінімальна активність перебігу захворювання спостерігалась у 42 хворих (40,004,78)%, помірна активність - у 52 (49,524,87)%, висока активність - у 11 хворих (10,472,98)%, порушення обміну білірубіну відмічали у 60 хворих - (57,144,82)%.

Загальний клінічний аналіз крові виконували на цитологічному аналізаторі COBAS EMIRA (фірми La ROCHE, Австрія) з визначенням кількості еритроцитів, гемоглобіну, кольорового показника, кількості лейкоцитів, лімфоцитів, мононуклеарів, нейтрофілів і швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ). У хворих на ХВГС визначали поверхневі антигени лімфоцитів типу СD3+, СD4+, СD8+, CD16+, СD22+ методом непрямої імунофлюоресценції в модифікації (Бебешко В.Г. і співавт., 1993). Імуноглобуліни класів А, М, G у сироватці крові визначали за модифікованою методикою G.Mancini (1965) (Polowna S., 1976). Відомо багато способів визначення розчинних імунних комплексів. Найбільше поширення отримав метод селективної преципітації у середовищі, яке містить поліетиленгліколь (ПЕГ) 6 000 (Digeon M., 1977). Для преципітації використовували 3,50% ПЕГ (Барановский П.В., 1982; Белозеров Е.С., 1982; Гриневич Ю.А.,1981) з подальшою нефелометрією на ФЕК-56 та переведенням одиниць екстинції у вагові по калібрувальній кривій, яка побудована відповідно агрегованому людському імуноглобуліну з визначенням білку у преципітатах за Лоурі (Гриневич Ю.А.,1981).

Титри аутоантитіл визначали у реакції пасивної гемаглютинації (РПГА) (Bing D.H. at all.,1967). Реакцію гальмування міграції макрофагів РГММ у тварин виконували в агарі. Нестимульовані макрофаги одержували шляхом промивання черевної порожнини тварин (через голку) розчином Хенксу з гепарином (5 ОД/мл). Кількість клітин підраховували у камері Горяєва (Учитель И.Я., 1978). Постановку спонтанного НСТ-тесту здійснювали за загальноприйнятою методикою (Виксман М.Е., 1979). Фагоцитарну активність нейтрофілів периферичної крові людей і перитонеальних макрофагів у тварин визначали по відношенню до тест-культури стафілококу штам 209 (Меньшиков В.В.,1987).

Біохімічні показники в обстежених хворих визначали за допомогою біохімічного аналізатора COBAS EMIRA (фірми La ROCHE, Австрія) - білірубін загальний, прямий білірубін, непрямий білірубін, АЛТ, АСТ, загальний білок, сечова кислота (СК). Визначали також активність ксантиноксидазии у людей і тварин (КО) (Карпищенко А.И., 2002). Визначали у крові людей і тварин продукти перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) - дієнові кон'югати (ДК) ненасичених вищих жирних кислот (Карпищенко А.И. 2002; Гаврилов В.П., Мишкорудная М.И. 1983). Малоновий діальдегід (МДА) визначали у крові людей і тварин (Стальная И.Д.,1977). Вітамін Е (віт. Е) визначали в сироватці крові людей (Киселевич Р.Ш., 1972). Каталазу (К) визначали у людей і тварин (Королюк М.А.,1988). Активність супероксиддисмутази (СОД) визначали у людей (Макаревич О.П., 1983). Визначали антиокислювальну активність (АОА) плазми крові хворих (Клебанов Г.И., 1988).

Автором було розроблено спосіб моделювання хронічного гепатиту по типу гепатиту С, в якому забезпечується розвиток морфологічних змін хронічного гепатиту по типу С у всіх без винятку тварин, що брали участь в експерименті. Дослідження проведено на 40 білих безпородних щурах з середньою вагою 180,0 г. Їх розподілено на 2 групи. 1 групу становили інтактні тварини (20 щурів). 2 група (20 тварин) з моделюванням хронічного гепатиту по типу гепатиту С по повній схемі (під шкіру задньої лапки щурів вводили чотирьоххлористий вуглець (СCl₄) у дозі 0,25 мл 50% розчину в олії чотирьохразово через кожні 5 днів, а по закінченні в корінь хвоста щурів проводили трьохразове введення повного ад'юванта Фрейнда з гомогенатом печінки, в кількості 0,5, 0, 25, 0,25 мл, дворазове введення в проміжках азатіоприну у дозі 50 мг/кг). Через 10 днів після останнього введення повного ад'юванта Фрейнда з гомогенатом печінки тварин забивали під ефірним наркозом.

Для оцінки ефективності лікування експериментального хронічного гепатиту по типу С в 40 дослідних тварин використовували два підходи, по-перше, імуномодулятор циклоферон уводили внутрішньом'язово у дозі 0,2 мл 12,5% розчину на тварину протягом 20 днів п'ять разів кожній з 20 тварин (через місяць після початку лікування досліджували імунологічні та біохімічні показники), а також, по-друге, 20 тваринам вводили гомологічні клітини печінки у дозі 0,5 мл (близько 0,5 млн. клітин гомологічної печінки, отриманої від щурят) у дві точки стінки живота внутрішньом'язово, а через місяць проводили імунологічні та біохімічні дослідження.

Аналіз результатів дослідження побудовано на принципах доказової медицини (Флетчер Р. та ін., 1999). Результати досліджень обчислювали за допомогою параметричних і непараметричних методів статистики, а також використовували кореляційний та регресійний аналіз, з оцінкою середнього значення (), їхньої помилки - (S), коефіцієнту кореляції (r), критерія Стьюдента (St), медіанного (Mk), Уілкоксона (kW), Манна-Уітні (MW), Хі-квадрата (ч²) і Крускала-Уолліса (kKW), достовірності розходжень статистичних показників (р) на комп'ютері Toshiba (Satellite M70-160) за допомогою ліцензійних пакетів “Statistica 5.5” (Stat Soft Rus) і „MedStat” („Информатика и компьютеры”, Москва і НВП „Альфа”, Донецьк) (Боровиков В.П., Боровиков И.П., 1998; Лях Ю.Е. та ін., 2000, 2006).

Результати власних досліджень. У хворих на ХВГС середня кількість лейкоцитів була статистично значно зменшеною (5,82±0,21)Г/л (див.табл.). В порівнянні з контролем у них вірогідно реєструвалося збільшення відносного вмісту паличкоядерних форм нейтрофілів (6,53±0,46)%, а також зменшення кількості сегментоядерних нейтрофілів до (48,74±1,37)%. Відмічалося статистично значуще збільшення відносного вмісту моноцитів (7,71±0,34)%. Абсолютна кількість еозинофілів в хворих на ХВГС була значно менша (0,115±0,011) Г/л.

У хворих на ХВГС визначено зменшення відносного й абсолютного вмісту Т-лімфоцитів CD3+ (51,30±1,35)% і (1,069±0,069)Г/л. У них мало місце зниження відносної і абсолютної кількості Т-хелперів CD4+ до (31,04±0,96)% і (0,647±0,043)Г/л. Встановлено статистично значуще зменшення у хворих відносної і абсолютної кількості CD8+-клітин (20,21±0,51)% і (0,416±0,025)Г/л. Внаслідок значного зменшення кількості хелперів співвідношення CD4/CD8 вірогідно було меншим у групі хворих, становлячи (1,54±0,03). Експресія на природних кілерах CD16+-рецепторів також була значно зниженою і становила (14,91±0,42)% і (0,314±0,021)Г/л.

Таким чином, згідно з результатами дослідження Т-ланки імунітету було встановлено, що у хворих на ХВГС розвивається Т-клітинний імунодефіцит по гіпохелперному-гіпосупресорному типу зі зменшенням імунорегуляторного індексу.

Так, відносна та абсолютна кількість В-лімфоцитів була підвищена у хворих на ХВГС CD22+ до (23,42±0,51)%. Мала місце значна активація кількості та функціональної активності В-лімфоцитів. Підвищення функціональної активності виражалося в гіперімуноглобулінемії G, A і M ((14,81±0,23) г/л, (2,45±0,04) г/л і(1,44±0,03) г/л).

Таблиця. Показники імунітету, аутоімунітету та оксидантно-антиоксидантних систем хворих на ХВГС і практично здорових людей ()

Показники	Хворі на ХВГС n=105	Контроль n=48
Лейкоцити, Г/л		5,82±0,21*****		6,87±0,17
Паличкоядерні нейтрофіли % ; Г/л	6,5±0,46****	0,41±0,039*	3,9±0,22	0,27±0,019
Сегментоядерні нейтрофіли %; Г/л	48,7±1,37*****	3,7±0,073***	54,5±0,85	2,72±0,102
Еозинофіли % ; Г/л	2,0±0,18	0,12±0,011	2,5±0,12	0,17±0,009
Лімфоцити % ; Г/л	34,2±1,19	2,05±0,05	33,3±0,80	2,32±0,09
Моноцити % ; Г/л	7,7±0,34 ***	0,46±0,029	5,9±0,25	0,40±0,020
CD3+ - клітини % ; Г/л	51,3±1,35***	1,07±0,069***	74,9±0,84	1,74±0,077
CD4+- клітини % ; Г/л	31,0±0,96***	0,65±0,043***	45,3±0,94	1,05±0,51
CD8+- клітини % ; Г/л	20,2±0,51*****	0,42±0,025**	22,8±0,65	0,53±0,029
CD16+- клітини % ; Г/л	14,9±0,42***	0,31±0,021*****	18,5±0,65	0,42±0,021
CD22+- клітини % ; Г/л	23,4±0,51***	0,48±0,029	17,8±0,52	0,42±0,023
Імунорегуляторний індекс CD4+\CD8+	1,54±0,03*	2,06±0,05
ФАН30хв. %	20,7±0,91***		37,9±1,80
ФАН90хв. %	36,5±1,59***		79,6±1,37
НСТ-тест	17,5±0,55*****		20,4±0,71
ФЧ30хв. К-во St 209 часточок	8,5±0,41***	12,9±0,35
ФЧ90хв. К-во St 209 часточок	16,1±0,58***	26,5±0,63
ІАН у.о.	0,22±0,007***	0,34±0,013
ЦІК г\л	0,67±0,03*	0,505±0,024
IgA г\л	2,45±0,04*	1,98±0,08
IgM г\л	1,44±0,03*	0,92±0,04
IgG г\л	14,81±0,23*	11,89±0,21
РПГА з АГ печінки, у.о.	4,80±0,18*	1,10±0,09
РПГА з АГ селезінки, у.о.	4,30±0,16*	1,30±0,09
РПГА з АГ нирки, у.о.	3,80±0,15*	0,80±0,09
РПГА з АГ тимусу, у.о.	3,50±0,15*	1,00±0,11
РПГА з АГ нДНК, у.о.	3,90±0,16*	0,90±0,12
РПГА з АГ дДНК, у.о.	4,50±0,19*	1,00±0,12
ДК, у.о./мл плазми	3,69±0,089*	1,882±0,064
МДА, мкмоль/г білку	12,98±0,22*	6,11±0,22
АОА, %	46,13±0,87*	56,78±0,72
СОД, Е/мг білку	0,044±0,0046***	0,0671±0,0021
Б-токоферол, мкмоль/л	3,65±0,14*	6,68±0,16
СК, ммоль/л	0,68±0,035*	0,249±0,011
К, мкат/л	16,32±0,62*	21,31±0,97
КО, нкатал/л	10,73±0,49*	1,85±0,06

Примітка:*р<0,05 в порівнянні з контролем;

**р<0,01 в порівнянні з контролем;

***р<0,001 в порівнянні з контролем;

****р<0,0001 в порівнянні з контролем;

*****р<0,002 в порівнянні з контролем.

ЦІК у хворих на ХВГС були підвищені до (0,672±0,030) г/л. ЦІК були прямо пов'язані з активністю хвороби (r=+0,40, p<0,001), оскільки підвищення активності гепатиту приводило до збільшення рівня ЦІК (kKW=17,85, p=0,001). Розвиток цирозу печінки був прямо пов'язаний з рівнем ЦІК (r=+0,43, p<0,001) і наявність цирозу впливала на збільшення їх рівня (kKW=25,64, p<0,001).

За результатами визначення аутоантитіл до аутоантигенів встановлено, що титри аутоантитіл у хворих на ХВГС були підвищені до аутоантигенів печінки, селезінки, нирки, тимуса, н-ДНК, д-ДНК. Розвиток цирозу впливав на рівні аутоантитіл до печінки (kKW=8,76, p=0,0031), селезінки (kKW=15,87, p=0,0001), нирки (kKW=14,98, p=0,0001), тимуса (kKW=12,07, p=0,0005), н-ДНК (kKW=18,76, p<0,001), д-ДНК (kKW=6,14, p=0,0132).

У хворих відмічалось зменшення кількості нейтрофілів, які здатні створювати нерозчинні кульки диформазану до (17,48±0,55)% в спонтанному НСТ-тесті. Індекс активності нейтрофілів (ІАН) без стимуляції також статистично значуще відрізнявся (0,217±0,007) від контролю. Фагоцитарна активність нейтрофілів (ФАН)₃₀ була знижена (20,69±0,91)%, фагоцитарне число (ФЧ)₃₀ дорівнювало у хворих (8,46±0,41). ФАН₉₀ набувала значень у хворих (36,48±1,59), ФЧ₉₀ (16,08±0,58) було зменшене у порівнянні з контролем. Наведені дані говорять про те, що функція фагоцитозу нейтрофілів була значно пригнічена.

Підвищений рівень ЦІК у хворих на ХВГС був негативно пов'язаний, за результатами кореляційного зв'язку, із ФАН_30хв.% (r=-0,37, p<0,001), ФЧ_30хв. (r=-0,52, p<0,001), ФАН_90хв.% (r=-0,36, p=0,00011), ФЧ_90хв. (r=-0,52, p<0,001), НСТ-тест (r=-0,50, p<0,001), НСТ-ІАН (r=-0,48, p<0,001). Підвищений рівень ЦІК у хворих на ХВГС, більший за 0,67 г/л, чинив негативний вплив на всі показники фагоцитозу ФАН_30хв.% (kKW=7,55, p=0,0060), ФЧ_30хв. (kKW=17,63, p<0,001), ФАН_90хв.% (kKW=10,77, p=0,0010), ФЧ_90хв. (kKW=24,89, p<0,001), НСТ-тест (kKW=26,67, p<0,001), НСТ-ІАН (kKW=22,20, p<0,001).

Відносний уміст Т-лімфоцитів CD3+ (r=-0,36, p=0,0001), відносна кількість хелперів CD4+ (r=-0,35, p=0,0003), відносна кількість Т-цитотоксичних клітин/супресорів CD8+ (r=-0,26, p=0,0065), відносна кількість природних кілерів (CD16+) (r=-0,22, p=0,0204) мали негативний кореляційний зв'язок із дієновими кон'югатами (ДК), а Ig G (r=0,30, p=0,0017) і ЦІК (r=0,33, p=0,0003) - позитивний кореляційний зв'язок. ФАН_30хв.% (r=-0,28, p=0,00046), ФАН_90хв.% (r=-0,19, p=0,47), ФЧ_90хв. (r=-0,27, p=0,052), НСТ-тест (r=-0,36, p=0,0001), НСТ_ІАН (r=-0,29, p=0,0025) мали негативний кореляційний зв'язок з ДК. Рівень ДК у хворих на ХВГС був підвищений до (3,691±0,089) у.о./мл плазми.

Кількість Т-лімфоцитів CD3+ (r=-0,37, p=0,0001), хелперів CD4+ (r=-0,36, p=0,00016), Т-цитотоксичних клітин/супресорів CD8+ (r=-0,33, p=0,00069), природних кілерів CD16+ (r=-0,30, p=0,0014) мала негативний кореляційний зв'язок із малоновим діальдегідом (МДА), а Ig G (r=0,38, p=0,000051) і ЦІК - (r=0,38, p=0,000052) позитивний кореляційний зв'язок. ФАН_30хв.% (r=-0,33, p=0,00046), ФЧ_30хв. (r=-0,36, p=0,00014), ФАН_90хв.% (r=-0,34, p=0,00029), НСТ-тест (r=-0,39, p=0,000028), НСТ-ІАН (r=-0,38, p=0,000045) мали негативний кореляційний зв'язок з МДА. Активність перебігу гепатиту (kKW=13,49, p=0,0012) і вік хворих на ХВГС (kKW=64,14, p=0,031) впливали на рівень МДА. Рівень МДА у хворих на ХВГС був підвищений до (12,98±0,22) мкмоль/г білка.

Антиоксидантну систему оцінювали за вимірюванням СОД, вмістом б-токоферолу, К, АОА, КО, кількістю СК, яку розцінювали як природний антиоксидант, що виробляється в організмі КО.

Відносна кількість Т-лімфоцитів CD3+ (r=-0,24, p=0,012), хелперів CD4+ (r=-0,22, p=0,024), Т-цитотоксичних клітин/супресорів CD8+ (r=-0,25, p=0,0096) мав негативний кореляційний зв'язок із супероксиддисмутазою (СОД), (з рівняння регресії видно, що вміст CD3+, CD4+, CD8+ зв'язаний з супероксиддисмутазою),

CD3+,% = 51,5129345 - 4,72608086*(СОД))(1)

CD4+ ,% = 30,5690395 + 10,6488341*(СОД))(2)

CD8+,% = 20,868686 - 14,9647635*(СОД))(3)

а В-лімфоцити CD22+ (r=-0,22, p=0,023), Ig М і Ig G (r=0,51, p<0,001, r=0,31, p=0,0009), ЦІК - (r=0,37, p=0,00011) мали позитивний кореляційний зв'язок. ФАН_30хв.% (r=-0,40, p<0,001), ФЧ_30хв. (r=-0,27, p=0,0040), ФАН_90хв.% (r=-0,35, p=0,0001), ФЧ_90хв. (r=-0,33, p=0,0006), НСТ-тест (r=-0,44, p<0,001), НСТ-ІАН (r=-0,41, p<0,001) мали негативний кореляційний зв'язок з СОД. Активність перебігу гепатиту у хворих на ХВГС (kKW=14,68, p=0,0006) впливала на СОД. СОД у хворих на ХВГС була зменшена до (0,0440±0,0046) Е/мг білка в крові. Таким чином, зниження СОД свідчить про пригнічення антиоксидантної системи у хворих на ХВГС, а її зменшення статистично значуще співпадало зі зниженням відносних показників Т-клітинного імунітету та збільшенням кількості Ig М і Ig G, ЦІК.

Відносний уміст Т-цитотоксичних клітин/супресорів CD8+ (r=0,23, p=0,014) мав позитивний кореляційний зв'язок з б-токоферолом, а ЦІК - (r=-0,26, p=0,0056) негативний кореляційний зв'язок. ФАН_90хв.% (r=0,28, p=0,0036) мала позитивний кореляційний зв'язок з б-токоферолом. Вміст б-токоферолу у хворих на ХВГС був знижений до (3,65±0,14) мкмоль/л.

Відносний і абсолютний уміст Т-лімфоцитів CD3+ (r=0,47, p<0,001, r=0,30, p=0,0013), хелперів CD4+ (r=0,43, p<0,001, r=0,30, p=0,0013), Т-цитотоксичних клітин/супресорів CD8+ (r=0,45, p<0,001, r=0,31, p=0,0011), природних кілерів CD16+ (r=0,34, p<0,001, r=0,27, p=0,0042) мала позитивний кореляційний зв'язок із каталазою (К), а відносний уміст В-лімфоцитів CD22+ (r=-0,42, p<0,001) і ЦІК (r=-0,44, p<0,001)- негативний зв'язок. ФАН_30хв.% (r=0,36, p=0,00015), ФЧ_30хв. (r=0,37, p<0,001), ФАН_90хв.% (r=0,20, p=0,033), ФЧ_90хв. (r=0,27, p=0,00052), НСТ-тест (r=0,33, p=0,00052), НСТ-ІАН (r=0,30, p=0,0016) мали позитивний кореляційний зв'язок із К. Активність перебігу гепатиту (kKW=11,02, p=0,004), розвиток цирозу печінки (kKW=11,61, p=0,0007), підвищений білірубін у крові (kKW=4,67 p=0,030) у хворих на ХВГС справляли вплив на К. Активність каталази (К) у хворих на ХВГС була знижена до (16,32±0,62) мкат/л. Таким чином, найбільше число показників фагоцитозу та багато показників клітинного імунітету були пов'язані з К.

Відносний уміст Т-лімфоцитів CD3+ (r=-0,31, p=0,001), відносна кількість хелперів CD4+ (r=-0,29, p=0,0026), Т-цитотоксичних клітин/супресорів CD8+ (r=-0,26, p=0,0056), природних кілерів CD16+ (r=-0,22, p=0,021) мали негативний кореляційний зв'язок із антиокислювальною активністю плазми крові (АОА), а ЦІК - (r=0,33, p=0,00054) позитивний кореляційний зв'язок. ФАН_30хв.% (r=-0,23, p=0,0144), ФЧ_30хв. (r=-0,26, p=0,0066), ФАН_90хв.% (r=-0,28, p=0,0028), НСТ-тест (r=-0,25, p=0,0092), НСТ-ІАН (r=-0,20, p=0,038) мали негативний кореляційний зв'язок з АОА. Вік хворих (kKW=5,25, p=0,021) та наявність цирозу печінки (kKW=6,79, p=0,0091) у хворих на ХВГС впливали на АОА плазми крові. АОА плазми крові у хворих на ХВГС була знижена до (46,13±0,87)%.

Активність ферменту пуринового обміну - ксантиноксидази значно перевищувала контрольний рівень (10,7±0,49) нкатал/л, забезпечуючи зростання вмісту сечової кислоти (0,68±0,035 ммоль/л), яка відіграє роль антиоксиданта.

Таким чином, встановлено наявність значного дисбалансу імунної системи та аутоагресії у хворих на ХВГС із залученням неспецифічної (фагоцитоз, NK-клітини (CD16+)) та специфічної (Т- та В-лімфоцити) ланок імунітету. Ці зміни значною мірою обумовлені активацією оксидантної та пригніченням антиоксидантної систем.

За результатами гістологічного дослідження печінки модельних тварин із хронічним гепатитом по типу С (див.рис.) і контрольних тварин встановлено, що у модельних тварин значно частіше зустрічалися: вогнищева вакуольна дистрофія гепатоцитів, двоядерні клітини, без'ядерні клітини, зниження глікогену в гепатоцитах, жирова дистрофія, проліферація епітелію жовчних протоків у портальних трактах. Згідно з розрахунком критерію ²=36,19 в порівнянні з критичною точкою ²=10,82, загальні результати гістологічного дослідження виявили достовірну схожість до хронічного гепатиту С уражень печінки в усіх експериментальних тварин, відмінну від контрольної групи хворих (p<0,001).

У тварин із моделлю гепатиту С середня кількість лейкоцитів була статистично значуще меншою (6,00±0,13)Г/л в порівнянні з контролем (12,11±0,95)Г/л (kMW=5,41, p=0,002).

Встановлено, що титри аутоантитіл у модельних тварин з ХГ по типу С були підвищеними до антигенів печінки, селезінки нирки, тимуса, н-ДНК, д-ДНК. Це свідчить про системний розвиток аутоімунних реакцій в організмі тварин піддослідної групи, які пов'язані з поліклональною активацією В-системи імунітету. У реакції гальмування міграції макрофагів (РГММ) у модельних тварин з гепатитом по типу ХВГС помітно зменшений цей показник до антигенів печінки, селезінки, нирки, тимуса, н-ДНК.

У модельних тварин з ХГ по типу С рівень загального білірубіну був статистично значно вищим (16,65±0,74) ммоль/л, ніж у контролі (10,20±0,53) ммоль/л (kMW=4,99, p<0,001), а також підвищена активність АЛТ (1,91±0,23) мкмоль\чхмл (контроль - (0,63±0,03) мкмоль\чхмл) (kMW=2,16, p=0,030), АСТ - (1,12±0,05) мкмоль\чхмл (контроль - (0,55±0,03) мкмоль\чхмл) (kMW=29,84, p<0,001). Розвиток захворювання по типу ХВГС впливав на рівень загального білірубіну (kKW=24,91, p<0,001), активність АЛТ (kKW=4,75, p=0,029) і АСТ (kKW=29,84, p<0,001).

ДК у модельних тварин становили (2,98±0,07) у.о./мл (контроль - (2,71±0,04) у.о./мл) (kMW=2,91, p=0,0036). ДК мали негативний кореляційний зв'язок із ФАН_90хв. (r=-0,45, p=0,042) і рівнем печінкових аутоантитіл (r=-0,48, p=0,029). Розвиток захворювання по типу ХВГС у тварин чинив вплив на ДК (kKW=6,40, p=0,011). Рівень МДА у модельних тварин був статистично значуще підвищений до (1,82±0,16) мкмоль/г білка (контроль - (1,16±0,16) мкмоль/г білка) (kMW=2,65, p=0,008). На рівень МДА впливав розвиток захворювання по типу ХВГС (kKW=7,05, p=0,0079). Активність каталази у модельних тварин (8,09±0,60) мкат/л (контроль - (10,33±1,47)(kMW=0,50, p=0,616). Рівень каталази у модельних тварин мав позитивний кореляційний зв'язок із абсолютним вмістом паличкоядерних нейтрофілів (r=0,47, p=0,034), ФЧ_30хв. (r=-0,53, p=0,015), РГММ з антигеном тимуса (r=0,48, p=0,030), рівнем аутоантитіл до нДНК (r=0,47, p=0,036). Рівень СК у модельних тварин був статистично значуще збільшений до (0,239±0,014) ммоль/л (контроль - (0,099±0,006) ммоль/л) (kMW=5,30, p<0,001). Активність КО була статистично значуще підвищена до (7,10±0,52) нкатал/л (контроль - (5,24±0,51) нкатал/л) (kMW=2,27, p=0,023).

Таким чином, автором була створена модель хронічного гепатиту на щурах, яка включає морфологічні зміни у вигляді ушкодження гепатоцитів, запальних інфільтратів і склерозу, біохімічні і імунні порушення, характерні для хронічного гепатиту, що викликається вірусом гепатиту С.

Показники, характерні для ураження печінки, різнились при лікуванні і у модельних тварин усіх груп: АЛТ статистично значуще зменшувалась і різнилась в усіх групах (kKW=15,55, p=0,0004), АСТ статистично значуще зменшувалась і різнилась в усіх групах (kKW=11,64, p=0,0030), загальний білірубін статистично значуще зменшувався і різнився в усіх групах (kKW=26,41, p<0,001), також статистично значуще зменшувалась і різнилась в усіх групах СК (kKW=32,95, p<0,001), статистично значуще зменшувався і різнився в усіх групах МДА (kKW=10,86, p=0,0044), ДК - (kKW=7,11, p=0,028), статистично значимо збільшувалась і різнилась в усіх групах К (kKW=36,82, p<0,001).

В результаті порівняння показників в трьох групах - модельних тварин до лікування, після лікування імуномодулятором циклофероном та лікування шляхом введенням клітин гомологічної печінки було встановлено, що лікування впливало на збільшення вмісту лейкоцитів (kKW=16,46, p=0,0003), переважно за рахунок циклоферона, а також циклоферон краще збільшував абсолютний вміст лімфоцитів (kKW=9,94, p=0,0069) і моноцитів (kKW=8,24, p=0,016).

Збільшення активності фагоцитозу в НСТ-тесті і ІАН у модельних тварин при спонтанному фагоцитозі після лікування гомологічними клітинами печінки свідчить, що у фагоцитів підвищується резервна активність внутрішньоклітинних ферментів (kKW=30,21, p<0,001), (kKW=35,37, p<0,001). ФЧ_30хв. і ФАН_90хв.% була статистично значуще більшою після лікування гомологічними клітинами печінки на відміну від модельних тварин (kKW=22,81, p<0,001), (kKW=39,84, p<0,001). ФЧ_30хв. і ФЧ_90хв. статистично значимо відрізнялись від показників модельних тварин після лікування циклофероном і гомологічними клітинами печінки (kKW=27,69, p<0,001 і kKW=28,74, p<0,001 відповідно).

Лікування гомологічними клітинами печінки мало більш відчутний гальмівний вплив на системні аутоімунні реакції в організмі тварин, які, вірогідно, пов'язані з поліклональною активацією В-системи імунітету, ніж лікування циклофероном, в тому числі на зменшення титрів аутоантитіл до антигенів печінки, селезінки, нирки, тимуса, нДНК і дДНК. Таке лікування більш позитивно впливало як на гуморальні, так і на клітинні імунні реакції, особливо на РГММ до більшої частини антигенів: печінки, нирки, тимуса, нДНК.

Таким чином, лікування гомологічними клітинами печінки експериментальних тварин призводило до істотного збільшення лейкоцитів, лімфоцитів, моноцитів, до підвищення фагоцитарної активності нейтрофілів в НСТ-тесті, викликало зменшення вмісту СК. Лікування гомологічними клітинами печінки викликало статистично значуще зменшення титрів аутоантитіл до антигенів печінки, селезінки, нирки, тимуса, нДНК і дДНК, а також забезпечувало покращення результатів РГММ до усіх антигенів: печінки, селезінки, нирки, тимуса, нДНК. Таке лікування призводило до статистично значущого зменшення АЛТ, АСТ, загального білірубіну і збільшення загального білка. ДК і МДА статистично значуще зменшувались. Під впливом лікування активність К збільшувалась, а КО - зменшувалась.

ВИСНОВКИ

У роботі на підставі імунологічних, біохімічних і експериментальних досліджень представлено обґрунтування та рішення актуальної науково-практичної задачі - підвищення ефективності корекції дисбалансу імунної системи при хронічному гепатиті по типу С у модельному експерименті за рахунок введення гомологічної культури тканини печінки, що забезпечило покращення імунологічних і біохімічних показників.

1. У хворих на хронічний вірусний гепатит С розвивається дисбаланс імунної системи зі статистично достовірними змінами: пригніченням Т-клітинної ланки (CD3+-клітин (51,30±1,35)% (р<0,001), CD4+-клітин (31,0±0,96)% (р<0,001), CD8+-клітин (20,2±0,51)% (р=0,0032) і значною активацією В-клітинної ланки, про що свідчить як зростання кількості CD22+-клітин (23,4±0,51)% (p<0,001), так і підвищення їхньої функціональної активності (гіперглобулінемія А (2,5±0,04) г/л (p<0,001), М (1,4±0,03) г/л (p<0,001) , G (14,8±0,23) г/л (p<0,001) і зростання вмісту ЦІК (0,67±0,030) г/л (p<0,001)).

2. Виявлено аутоагресію у хворих на хронічний вірусний гепатит С до багатьох тканин організму: печінки, селезінки, тимуса, нирок, нативної та денатурованої ДНК (за даними РПГА, кількість аутоантитіл зростає від 3 до 4,8 разів в порівнянні з контролем).

3. Встановлено суттєве пригнічення факторів неспецифічного захисту у хворих на хронічний вірусний гепатит С, про що свідчить достовірне зменшення відносної та абсолютної кількості NK (CD16+) (14,9±0,42)% (p<0,001), зниження показників завершеного фагоцитозу - ФАН_90хв (36,5±1,59)% (p<0,001), а також зниження потенціалу нейтрофілів до активації по типу кисневозалежного метаболізму в НСТ-тесті (17,5±0,55)% (p=0,0026).

4. Зміни імунного профілю при хронічному вірусному гепатиті С виникають на тлі дисбалансу оксидантно - антиоксидантної систем: значного перевищення контрольних рівнів оксидантів - дієнових кон'югатів і малонового діальдегіду та зменшення антиоксидантів - антиокислювальної активності плазми, супероксиддисмутази, б-токоферолу та каталази. Активність ферменту пуринового обміну - ксантиноксидази значно перевищувала контрольний рівень, забезпечуючи зростання вмісту сечової кислоти, яка має антиоксидантні властивості.

5. Існують тісні кореляційні зв'язки у хворих на хронічний вірусний гепатит С між показниками імунної, оксидантної та антиоксидантної систем, а також активністю гепатиту. Концентрації Ig А, Ig М, Ig G і циркулюючих імунних комплексів були прямо пов'язані з активністю хвороби (r=+0,40, p<0,001), а підвищення активності гепатиту призводило до збільшення рівня циркулюючих імунних комплексів (p=0,001). Розвиток цирозу печінки чинив вплив на підвищення рівня аутоантитіл до печінки (p=0,0031). Зниження супероксиддисмутази статистично значуще збігалося зі зменшенням відносних показників Т-клітинного імунітету та збільшенням кількості Ig М і Ig G, ЦІК, з найбільшим числом показників фагоцитозу. Каталаза мала зв'язки з найбільшим числом показників фагоцитозу та з багатьма показниками клітинного імунітету.

6. Створено модель по типу хронічного гепатиту С на щурах, яка включає морфологічні зміни у вигляді ушкодження гепатоцитів, запальних інфільтратів і склерозу, біохімічні та аутоімунні порушення, характерні для хронічного гепатиту, що викликається вірусом гепатиту С. Лікування експериментальних щурів циклофероном суттєво впливало на збільшення лейкоцитів, лімфоцитів, моноцитів, на підвищення ФАН в НСТ-тесті (p<0,001), зменшення вмісту сечової кислоти (p<0,001), сприяло покращенню РГММ до усіх антигенів. Крім того, статистично значуще зменшувались активність аланінамінотрансферази, вміст загального білірубіну та малонового діальдегіду і збільшувався рівень загального білка.

7. Лікування експериментальних тварин гомологічними клітинами печінки було найбільше ефективним і призводило до суттєвого збільшення лейкоцитів, лімфоцитів, моноцитів, до підвищення ФАН в НСТ-тесті, викликало зменшення вмісту сечової кислоти (p<0,001). Статистично значуще зменшувались титри аутоантитіл до антигенів печінки (2,4±0,22)у.о. (р<0,001), селезінки (1,8±0,15)у.о. (p<0,001), нирки (1,6±0,16)у.о. (p<0,001), тимуса (1,2±0,22)у.о. (p=0,0049), нДНК (1,4±0,15)у.о. (p<0,001) і дДНК (1,8±0,24)у.о. (р=0,0018), а також зменшилася сенсибілізація до антигенів тканини печінки, селезінки, нирки, тимуса, нДНК в реакції гальмування міграції макрофагів. Внаслідок лікування активність аланінамінотрансферази, аспартатамінотрансферази та вміст загального білірубіну зменшувались, а рівень загального білка збільшувався. Вміст дієнових кон'югатів і малонового діальдегіду зменшувався. Активність каталази підвищувалась, а ксантиноксидази - знижувалась.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. Експериментальну модель на щурах, подібну до хронічного вірусного гепатиту С, рекомендується використовувати для розробки та апробації нових підходів щодо лікування ХВГС.

2. Встановлено, що лікування експериментальних тварин гомологічними клітинами печінки є більш ефективним та може бути рекомендованим для подальших клінічних випробувань.

СПИСОК НАУКОВИХ ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Николенко О. Ю. Особенности моделирования хронического гепатита С / О. Ю. Николенко // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2006. - Т.10, №1. - С.139-143.

2. Василенко И. В. Морфологические и биохимические изменения при моделировании хронического гепатита С / И. В. Василенко, О. Ю. Николенко // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2007. - Т.11, №1. - С.113-116.

Автором самостійно виконано формування комп'ютерної бази даних, статистична обробка, розробка дизайну дослідження та узагальнення результатів.

3. Николенко О. Ю. Особливості та зв'язок імунних показників з клініко-біохімічними показниками у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Николенко // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2008. - Т. 12, №1. - С.147-152.

4. Николенко О. Ю. Связь уровня малонового диальдегида с отдельными показателями иммунитета у больных хроническим вирусным гепатитом С / О. Ю. Николенко // Український медичний альманах. - 2008. - Т.11, №1 (додаток). - С.196-198.

5. Імунні показники і антиоксидантна система у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Ніколенко, О. Д. Якубенко, І. А. Зайцев, О. А. Трунова, А. В. Ніколенко // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2008. - Т.12, №2. - С.262-266.

Автором самостійно виконано формування комп'ютерної бази даних, статистична обробка, узагальнення результатів, написання висновків.

6. Ніколенко О. Ю. Особливості та зв'язок автоімунних показників з клініко-біохімічними даними у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Ніколенко // Одеський медичний журнал. - 2008. - Т.108, №4. - С.39-41.

7. Николенко О. Ю. Динамика лейкоцитов крови после лечения крыс с моделью хронического гепатита С / О. Ю. Ніколенко // Питання експериментальної та клінічної медицини: Зб. статей. - Донецьк, 2006. - Вип.10, Т.1. - С.131-137.

8. Особливості імунітету і загальна антиокислювальна активність плазми крові у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Ніколенко, О. Д. Якубенко, В. Ю. Ніколенко, Г. В. Тищенко, А. В. Ніколенко // Питання експериментальної та клінічної медицини: Зб.статей. - 2008. - Вип. 12, Т.1. - С.83-88.

Автором самостійно виконано формування комп'ютерної бази даних, статистична обробка, розробка дизайну дослідження та узагальнення результатів.

9. Связь диеновых конъюгатов с отдельными показателями иммунитета у больных хроническим вирусным гепатитом С / О. Ю. Николенко, Е. Д. Якубенко, В. Ю. Николенко, О. А. Трунова, А. В. Николенко // Bulletin of the International Scientific Surgical Association. - 2008. - Vol.3, №1. - P.82-83.

Автором самостійно виконано формування комп'ютерної бази даних, статистична обробка, брала участь у розробці дизайну дослідження та в узагальненні результатів.

10. Иммунопатологические механизмы и нарушения оксидантных и антиоксидантных систем при хроническом вирусном гепатите С / Ю. И. Николенко, О. Ю. Николенко, И. Н. Урюпин, В. Ю. Михайличенко, О. А. Трунова, О. В. Шевченко // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2003. - Т.4, № 4. - С. 666-671.

11. Современные проблемы в диагностике хронического вирусного гепатита С / О. Ю. Николенко, В. Ю. Михайличенко, Ю. И. Николенко, И. Н. Урюпин, А. Ю. Шкиренко // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2005. - Т.6, №1. - С. 146-150.

12. Хирургические аспекты лечения хронических гепатитов и циррозов печени / В. К. Гринь, В. Ю. Михайличенко, О. Ю. Николенко, Ю. И. Николенко, С. В. Ярощак, Д. А. Коберник // Вестник неотложной и восстановительной медицины. - 2004. - Т.5, № 4. - С. 739-746.

13. Связь уровня малонового альдегида с возрастом и отдельными показателями иммунитета у больных хроническим вирусным гепатитом С / О. Ю. Николенко, В. Ю. Николенко, А. В. Тищенко, А. В. Николенко // Проблемы геронтологии и гериартрии-2008: Материалы IV научно-практической конференции Северо-Западного федерального округа в рамках IV Северного социально-экологического конгресса, г. Сыктывкар, 229-30 апреля 2008 г. - Сыктывкар-Санкт-Петербург, 2008. - С. 57-60.

14. Николенко О. Ю. Влияние трансплантации гомологичной культуры клеток печени на лейкоциты крови крыс на модели хронического гепатита С / О. Ю. Николенко // Актуальні проблеми гігієни праці, професійної патології і медичної екології Донбасу: Збірник статей. - Донецьк: Каштан, 2005. - С. 319-324.

15. Николенко О. Ю. Влияние трансплантации гомологичной культуры клеток печени на лейкоциты крови модели хронического гепатита / О. Ю. Николенко, О. А. Трунова, Н. В. Жадинский // Вестник гигиены и эпидемиологии. - 2006. - Т.10, №1. прил. - С.91-94.

16. Особливості впливу лікування гомологічними клітинами печінки хронічного гепатиту С на оксидантну і антиоксидантну системи в експерименті / О. Ю. Ніколенко, О. Д. Якубенко, В. Ю. Ніколенко, Г. В. Тищенко, А. В. Ніколенко // Інфекції в практиці клініциста. Антибактеріальна та антивірусна терапія на догоспітальному та госпітальному етапах: Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю 27-28 березня 2008 року, під загальною редакцією проф. Малого В.П., проф. Кратенко І.С. - Харків, 2008. - С. 249-250.

17. Ніколенко О. Ю. Роль циркулюючих імунних комплексів у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Ніколенко // II Всеукраїнської науково-практичної конференції «Сучасні методичні підходи до аналізу стану здоров'я» (17-18 березня 2008 р.). - Луганськ, 2008. - С. 18.

18. Ніколенко О. Ю. Особливості клітинного імунітету у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Ніколенко, О. А. Трунова, В. Ю. Ніколенко // Актуальні питання профілактики, діагностики та лікування професійних захворювань: Матеріали науково-практичної конференції з міжнародною участю 8-9 листопада 2007 року. - Донецьк, 2007. - С. 119.

19. Ніколенко О. Ю. Спосіб моделювання хронічного активного гепатиту типу С / О. Ю. Ніколенко, О. А. Трунова, В. Ю. Ніколенко // Тези доповідей: „XI конгрес Світової Федерації Українських Лікарських Товариств”, 28-30 серпня 2006 року, м.Полтава. - Київ : КПП ”Друкар”. - С. 431.

20. Николенко О. Ю. Лимфоциты крови крыс при лечении циклофероном и трансплантацией клеток печени на модели хронического активного гепатита С / О. Ю. Николенко // VIІ Українська науково-практична конференція з актуальних питань клінічної і лабораторної імунології, алергології та імунореабілітації. - м.Київ. 6-7 жовтня 2005 р. - С. 102-103.

21. Николенко О. Ю. Особливості рівнів аутоантитіл у хворих на хронічний вірусний гепатит С / О. Ю. Николенко // Актуальні проблеми клінічної, експериментальної, профілактичної медицини, стоматології та фармації : Програма та матеріали 70-ої міжнародної науково-практичної конференції молодих вчених (9-11 квітня 2008 р., м. Донецьк, Україна). - Донецьк: Каштан, 2008. - С.33.

22. Ніколенко В. Ю. Деклараційний патент України №15752 МПК G09B23/28 Спосіб моделювання хронічного гепатиту С / В. Ю. Ніколенко, Ю. І. Ніколенко, О. Ю. Ніколенко. - Пріоритет від 17.07.2006 р. - Опубл. Бюл. №7.

Автором самостійно виконано формування комп'ютерної бази даних, статистична обробка, розроблення дизайну способу моделювання та узагальнення результатів.

СПИСОК СКОРОЧЕНЬ

АОА - антиокислювальна активність плазми крові

ГВ - гепатит В

ГС - гепатит С

ГГС - гострий гепатит С

ІАН - індекс активності нейтрофілів в НСТ-тесті

КО - ксантиноксидаза

К - каталаза

kKW - критерій Крускала-Уолліса

kW - критерій Уілкоксона

МДА - малоновий діальдегід

Mk - медіанний критерій

MW - критерій Манна-Уітні

НСТ-тест - тест по відновленню нітросинього тетразолію

ПАФ - повний ад'ювант Фрейда

р - достовірність різниці статистичних показників

РПГА - реакція пасивної гемаглютинації

РГММ - реакція гальмування міграції макрофагів

r - коефіцієнт кореляції

СК - сечова кислота

СОД - супероксиддисмутаза

S - помилка середньо групових значень

St - критерій Стьюдента

ФАН - фагоцитарна активність нейтрофілів

ФЧ - фагоцитарне число

ХВГС - хронічний вірусний гепатит С

ХГ - хронічний гепатит

- середнє значення

ч² - Хі-квадрат

ЦІК - циркулюючі імунні комплекси

HCV - вірус гепатиту С

HBV - вірус гепатиту В

АНОТАЦІЯ

Ніколенко О.Ю. Порушення імунітету, оксидантної і антиоксидантної систем при хронічному гепатиті С (клініко-експериментальне дослідження). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.03.08 - імунологія та алергологія - Донецький національний медичний університет ім.М.Горького МОЗ України, Донецьк, 2009 р.

Дисертація присвячена вивченню взаємозв'язку між порушеннями імунної, оксидантної і антиоксидантної системами у хворих на хронічний вірусний гепатит С та створенню моделі на тваринах, на котрій доказана ефективність лікування циклофероном та гомологічними клітинами печінки. У хворих виявлені значні порушення імунної реактивності з порушенням Т-системи імунітету та аутоімунними реакціями гуморального і клітинного типів, підвищення активності оксидантної системи та зниження - антиоксидантної системи, котрі пов'язані поміж собою.

...