Лікування хворих на пептичну виразку з урахуванням психосоматичних порушень організму

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ МЕДИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. О. О. БОГОМОЛЬЦЯ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

лікування хворих на пептичну виразку з урахуванням психосоматичних порушень організму

14.01.36 - гастроентерологія

ГОПКО ОЛЕКСАНДР ФЕЛІКСОВИЧ

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у Вищому державному навальному закладі України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України, м. Полтава

Наукові керівники:

доктор медичних наук, професор Скрипник Ігор Миколайович, завідувач кафедри післядипломної освіти лікарів-терапевтів ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України

доктор медичних наук, професор Непорада Каріне Степанівна, завідувач кафедри медичної, біоорганічної та біологічної хімії ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Швець Наталія Іванівна, Національна медична академія післядипломної освіти ім. П. Л. Шупика МОЗ України, завідувач кафедри терапії;

доктор медичних наук, професор Фадєєнко Галина Дмитрівна, Державна установа «Інститут терапії ім. Л. Т. Малої АМН України», заступник директора з науково-дослідної роботи.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Пептична виразка (ПВ) шлунка та дванадцятипалої кишки відноситься до найбільш актуальних проблем сучасної гастроентерології, займає одне з провідних місць серед гастроентерологічних захворювань і має надзвичайне медико-соціальне значення в Україні, що зумовлено зростанням її поширеності на 25,3 % за період з 1997 по 2006 рр. (Філіппов Ю. О., Скирда І. Ю., 2008).

Серед основних агресивних факторів, які сприяють ульцерогенезу, провідну роль відводять інвазії Helicobacter pylori (НР) як визнаного з позицій доказової медицини етіотропного чинника (Кляритська І. Л., Швець Н. І., 2001; Передерий В. Г., 1996-2008; Харченко Н. В., 2004; Бабак О. Я., Харченко Н. В., 2007; Gisbert J. P., 2007; Harris P. R., Wright S. W., 2008). Незважаючи на вагомі досягнення у розкритті етіології та механізмів розвитку захворювання, сучасні можливості фармакотерапії з урахуванням ерадикації гелікобактерної інфекції, розробка нових методів профілактики та лікування ПВ можлива лише за умов глибокого вивчення патогенетичних механізмів розвитку захворювання (Звягинцева Т. Д., 2002; Бабак О. Я., 2007; Архій Е. Й., Коваль В. Ю. та ін., 2008; Arindam S., 2008). Наявність значної кількості існуючих теорій остаточно не розв'язує проблему патогенезу ПВ (Baumgartner H. K., 2004; Фадеенко Г. Д., 2006; Ткач С. М., 2006.).

Переважна більшість наукових досліджень присвячена вивченню ролі агресивних чинників (НР, підвищена кислотопродукція шлунка) у патогенезі захворювання, пошуку ефективних схем антигелікобактерної терапії (АГБТ) та засобів фармакологічної кислотосупресії (Губергриц Н. Б., Прилуцкая О. А., 2005; Ткач С. М., 2006; Минушкин О. Н., 2007; Степанов Ю. М., 2007; Gisbert J. P., 2007; Malfertheiner P., Megraud F., O'Morain С., 2007, Решетілов Ю.І., Дмитрієва С. М. та ін., 2008; Chernobroviy V., Paliy I., 2008). Проте, в лікувальних комплексах хворих на ПВ практично відсутні засоби, які підвищують резистентність слизового бар'єра гастродуоденальної зони (ГДЗ) як важливого захисного чинника в патогенезі захворювання.

Серед етіологічних факторів ПВ важливу роль займає психоемоційний стрес, який супроводжується зростанням рівня емоційної напруги, тривожності та сприяє розвитку психосоматичних порушень у даної когорти пацієнтів. Поряд з тим, психічні детермінанти є кофакторами, які набувають причинного значення лише в поєднанні з генетичними, конституційними, інфекційними (НР), імунними та місцевими факторами, що реалізують розвиток ПВ (Бабак О. Я., 2003; Дегтярева И. И., Скрыпник И. Н., 2004; Опарин А. А., 2007; Bratia V., 2005; Сорокина Е. А., 2006; Holzer P., 2006).

Одним із можливих ефективних способів корекції психосоматичних порушень при ПВ є включення мелатоніну до складу комплексної терапії, а підвищення резистентності слизового бар'єра ГДЗ може бути досягнуте за умов призначення ребаміпіду, що вцілому сприятиме покращенню якості життя хворих на пептичну виразку дванадцятипалої кишки (ПВДК).

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота є фрагментом науково-дослідницької роботи ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія» МОЗ України та ДУ «Інститут терапії імені Л. Т. Малої АМН України» «Розробка нових методів діагностики, лікування та профілактики захворювань органів травлення в сполученні з іншими захворюваннями систем організму (№ державної реєстрації 0106U000964). Автор є безпосереднім виконавцем фрагменту цієї теми.

Метою даного дослідження є підвищення ефективності лікування хворих на пептичну виразку на підставі клініко-експериментального вивчення патогенетичних механізмів розвитку захворювання з урахуванням психосоматичних порушень організму.

Для досягнення поставленої мети планується вирішити наступні задачі дослідження:

1. Дослідити патогенетичні механізми розвитку ерозивно-виразкових ушкоджень шлунка та обґрунтувати можливість їх корекції шляхом попередньої адаптації до стресорних впливів за експериментальної виразки шлунка (ВШ).

2. Вивчити біохімічні та патоморфологічні зміни слизової оболонки шлунка (СОШ) за попередньої адаптації до стресорних впливів на моделі ВШ.

3. Оцінити залежність якості життя хворих на ПВДК від психосоматичних порушень організму та характеру метаболічних процесів у слизовій оболонці ГДЗ.

4. Визначити вплив мелатоніну на рівень нервово-психічної дезадаптації, стресостійкості, рівня тривожності хворих на ПВДК з високим ступенем психосоматичних порушень і стану метаболічних процесів у слизовому бар'єрі ГДЗ.

5. Вивчити ефективність застосування ребаміпіду в комплексній терапії хворих на ПВДК та оцінити його вплив на стан слизопродукуючої функції СОШ.

Об'єкт дослідження - клініко-експериментальне обґрунтування лікування пептичної виразки в залежності від ступеня психосоматичних розладів.

Предмет дослідження - особливості патогенезу та обґрунтування лікування пептичної виразки з урахуванням психосоматичних порушень організму.

Методи дослідження. Під час експериментальних досліджень використані біохімічні, гістологічні та морфометричні методи вивчення стану СОШ. При виконанні клінічного фрагменту застосовані методи дослідження психосоматичного статусу (вивчення ступеня психоемоційної адаптації, стресостійкості, рівня тривожності), якості життя хворих, біохімічні (оцінка слизоутворюючої функції ГДЗ, активності оксидативного стресу), інструментальні (верхня ендоскопія, внутрішньошлункова рН-метрія, антиген НР у випорожненнях) методи та проведений математико-статистичний аналіз отриманих результатів.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше вивчений захисний ефект попередньої адаптації до коротких стресорних впливів за експериментальної ВШ, що попереджує тяжкість уражень СОШ, дезінтеграцію протеїназно-інгібіторного балансу, деполімеризацію глікопротеїдів та активацію перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) у СОШ та в організмі вцілому. Попередня адаптація до стресорних чинників запобігає розвитку порушень мікроциркуляції, зменшенню товщини СОШ. Отримані дані поглиблюють сучасні уявлення про патогенетичні механізми розвитку пептичної виразки.

Вперше доведена залежність показників фізичної, психологічної та соціальної якості життя хворих на ПВДК від ступеня психоемоційної адаптації, стресостійкості, рівня особистісної та ситуативної тривожності, характеру метаболічних порушень у слизовій оболонці ГДЗ.

Вперше вивчений захисний ефект мелатоніну на стан резистентності слизового бар'єра ГДЗ у хворих на ПВДК. Дістало подальший розвиток обґрунтування доцільності включення мелатоніну до комплексного лікування хворих на ПВДК з метою корекції психосоматичних порушень.

Вперше досліджено вплив ребаміпіду на стан слизового бар'єра ГДЗ у хворих на ПВДК, що характеризується нормалізацією вмісту глікопротеїдів та колагенових білків, покращенням показників якості життя пацієнтів.

Практичне значення одержаних результатів.

Проведені клініко-експериментальні дослідження мають теоретичне та практичне значення в медицині, а саме в гастроентерології, внутрішній медицині, патологічній фізіології.

Обґрунтована ефективність попередньої адаптації до стресорних впливів за експериментальної ВШ щодо попередження активації протеолітичних та вільнорадикальних процесів, ураження сполучнотканинних структур та мікроциркуляторного русла.

Вивчення проявів психосоматичних розладів та якості життя у хворих на ПВДК дозволяє оцінити ефективність запропонованого методу лікування з включенням мелатоніну.

Ребаміпід та мелатонін як складові комплексної терапії ПВДК підвищують резистентність слизового бар'єра ГДЗ, що забезпечує досягнення ранньої клініко-ендоскопічної ремісії захворювання.

Запропоновані лікувальні комплекси впроваджені в практику роботи Полтавської обласної клінічної лікарні відновного лікування, Донецького обласного клінічного територіального медичного об'єднання, 1-ої міської клінічної лікарні м. Полтава, Полтавської ЦРЛ.

Результати роботи використовуються в навчальному процесі кафедр післядипломної освіти лікарів-терапевтів, госпітальної терапії, патологічної фізіології ВДНЗ України «Українська медична стоматологічна академія», внутрішніх хвороб № 1 Донецького національного медичного університету ім. М. Горького, патологічної фізіології Тернопільського державного медичного університету ім. І. Я. Горбачевського.

Особистий внесок здобувача в розробку нових наукових результатів.

Дисертація є самостійним науковим дослідженням. Автор особисто провів інформаційний пошук, реферування та аналіз літературних джерел з обраної теми, сформулював мету і завдання дослідження. Пошукувач безпосередньо виконував експериментальні дослідження, особисто проводив клінічне обстеження хворих, психологічне тестування, визначення якості життя хворих та виконував біохімічні дослідження крові і сечі. Спільно з науковими керівниками сформульовані висновки і практичні рекомендації.

Апробація результатів дисертації. Основні положення дисертації доповідались та обговорені на науково-практичній конференції лікарів-інтернів, магістрів та клінічних ординаторів «Актуальні питання клінічної медицини» (Полтава, 2006), науково-практичних конференціях «Профілактика, діагностика та лікування - основні складові терапії» (Харків, 2006), «Сучасна гастроентерологія і гепатологія: фундаментальні і прикладні аспекти» (Полтава, 2007), «Важкі питання гастроентерології» (Донецьк, 2007), «Патологія внутрішніх органів - сучасний погляд на проблему» (Київ, 2008), «Дні панкреатології та гастроентерології в Криму» (Алушта, 2008), 7 та 8 з'їздах наукового товариства гастроентерологів Росії (Москва, 2007, 2008), ХІІ Конгресі СФУЛТ (Івано-Франківськ, 2008), «Вклад молодих вчених в розвиток медичної науки і практики» (Харків, 2008), засіданнях Полтавського обласного осередку Української гастроентерологічної асоціації (Полтава, 2006-2008).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відображені в 14 публікаціях, із них 5 статей - у наукових фахових виданнях, ліцензованих ВАК України: 2 - в журналах, 3 - у збірниках наукових праць.

Обсяг і структура дисертації. Дисертація викладена на 142 сторінках принтерного тексту і складається із вступу, огляду літератури, опису об'єктів і методів дослідження, розділів власних досліджень, заключення, висновків та практичних рекомендацій. Перелік використаних літературних джерел містить 238 назв робіт, із них 130 кирилицею і 108 латиницею. Робота ілюстрована 22 таблицями і 18 рисунками.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Об'єкти та методи експериментальних досліджень.

Експериментальні дослідження виконані на 63 статевозрілих щурах лінії Вістар масою 150-200 г, які утримувались у віварії, з урахуванням рекомендацій щодо медико-біологічних досліджень у відповідності до Європейської конвенції. Експерименти проводились на стресонестійких тваринах, які характеризувались низькою швидкістю адаптації у сполученні з високою пошуково-дослідницькою активністю та підвищеною тривожністю.

Розподіл експериментальних щурів за групами: І (n=14) - інтактні (контроль); ІІ (n=16) - експериментальна ВШ; IІІ (n=18) - попередня адаптація до стресорних впливів з наступним моделюванням експериментальної ВШ; IV (n=15) - попередня адаптація.

Адаптацію до стресорних впливів відтворювали протягом 13-ти діб за наступною схемою: 1-й день - 10 хв., 3-й-день - 15 хв., 5-й день - 30 хв., 7-й день - 45 хв., 9, 11, 13-й дні - 60 хв., стохастично завдаючи електробольові подразнення. Модель ВШ включала хронічне психоемоційне напруження (експозиція 1 година на добу) на основі «неврозу тривоги» (Desiderato O., 1974), дозоване голодування шляхом обмеження стандартного харчового раціону на одну третину та внутрішньошлункове введення 10 % розчину консервованої жовчі через зонд впродовж 12 днів (Тарасенко Л. М., Скрипник І. М., Непорада К. С., 1998). Тварин забивали під гексеналовим наркозом (50 мг/кг маси тіла) шляхом кровопускання.

Після евтаназії шлунок розтинали за великою кривизною і промивали ізотонічним розчином натрію хлориду. Тяжкість стресу оцінювали за ульцерогенним ефектом, враховуючи частоту, тяжкість і множинність виразкових уражень (Виноградов В. А., Полонский В. М., 1983).

З метою оцінки стану сполучнотканинних структур визначали концентрацію N-ацетилнейрамінової кислоти (NANA) в сироватці крові та гомогенаті СОШ (П. Н. Шараєв та співавт., 1990). Інтенсивність процесів оксидативного стресу в гомогенеті СОШ оцінювали за концентрацією ТБК-реактантів до та після 1,5-годинної інкубації (Стальная И. Д., Гаришвили Т. Г., 1977), антиоксидантний стан - за активністю супероксиддисмутази (СОД) у сироватці крові (Mircha H. P., Fredovich J., 1972). Визначали загальну протеолітичну активність в сироватці крові та гомогенаті СОШ (Уголев А. М., 1969), концентрацію ліпопротеїдів, холестеролу (ХС) в сироватці крові (Архипова О. Г., 1988).

Для проведення гістологічних досліджень тканини шлунка фіксували в 12 % розчині нейтрального формаліну. Виготовляли парафінові зрізи товщиною 8 мкм, після чого забарвлювали їх гематоксилін-еозином. Мікроскопічні структури шлунка фотографували за допомогою цифрового фотоапарату Olympus BX-41.

Об'єкти та методи клінічних досліджень.

Під спостереженням знаходилось 127 хворих на ПВДК, які перебували на амбулаторному лікуванні з січня 2005 року по серпень 2007 року. Середній вік пацієнтів склав 37,8±4,8 років (від 18 до 62 років), серед яких чоловіків - 80 (63,8 %), жінок - 47 (36,2 %). У всіх обстежених хворих ПВДК була асоційована з НР.

Обстежені хворі на ПВДК були розподілені на 2 групи: І група (n=52) з високим ступенем психосоматичних порушень, ІІ група (n=75) - з низьким ступенем. Серед хворих І групи чоловіків було 35 (67,3 %), жінок - 17 (32,7 %), ІІ групи - 41 (54,7 %) і 34 (45,3 %) відповідно.

В залежності від призначених лікувальних комплексів пацієнти розподілялись наступним чином: І-А група (n=28) - АГБТ і мелатонін (мелаксен) по 3 мг 3 рази на добу протягом 28 днів; І-Б група (n=24) - АГБТ.

ІІ-А група (n=43) - АГБТ і ребаміпід (мукоген) 100 мг 3 рази на добу впродовж 28 днів; ІІ-Б група (n=32) - АГБТ.

АГБТ включала рабепразол 40 мг/добу, кларитроміцин 1000 мг/добу і амоксіцилін 2000 мг/добу протягом 10 днів. Пацієнтам, у яких не була досягнута ерадикація НР, призначалась «друга лінія» АГБТ - рабепразол
40 мг/добу (28 днів), вісмуту субцитрат 480 мг/добу, метронідазол 1000 мг/добу, тетрациклін 2000 мг/добу впродовж 10 днів.

За даними верхньої ендоскопії середній розмір виразкового дефекту складав 8,63±2,6 мм, в тілі шлунка визначалась помірна гіперацидність
(рН дорівнювала 1,29±0,11).

Психосоматичні порушення організму оцінювали на підставі аналізу результатів анкетування за допомогою тестів нервово-психічної адаптації до стресорних впливів, стресостійкості, шкали реактивної та особистісної тривожності (Карелин А. А., 2003). Якість життя хворих вивчали на основі опитувальника, який дозволяє комплексно оцінити суб'єктивну та об'єктивну сторону фізичної, психічної та соціальної сфери життя пацієнта. Вираховувались показники індексу фізичного, психологічного та соціального стану з визначенням загального показника якості життя (Сидоров П. И., Соловьев А. Г., Новикова И. А., 2006).

З метою оцінки слизоутворюючої функції ГДЗ визначали вміст NANA та фукози за концентрацією в сироватці крові та рівнем їх екскреції з сечею (П. Н. Шараєв та співавт.,1990). Стан колагеногенезу оцінювали за вмістом вільного оксипроліну в сироватці крові та шлунковому вмісті (Осадчук Т. А. та співавт., 1982). Активність процесів ПОЛ визначали за вмістом ТБК-реактантів (Стальная И. Д., Гаришвили Т. Г., 1977) та перекису водню (Graf E., Hohn T. P., 1980), стан антиоксидантного захисту - за активністю СОД (Mircha H. P., Fredovich J., 1972) і каталази (Архипова О. Г., 1988).

НР виявляли за допомогою швидкого тесту для визначення антигену НР у фекаліях (Cito test H.рylori Ag, компанія «Фармаско», Україна). Верхню ендоскопію проводили з використанням апарату «GIF-XP-20» компанії «Olympus» (Японія) до початку лікування та через 28±3 днів після його завершення. Внутрішньошлункова рН-метрія виконувалась в ранкові години натще.

Групу практично здорових осіб склали 18 осіб (10 чоловіків і 8 жінок), середній вік 29,4±3,5 років.

Отримані дані клінічних та біохімічних досліджень обробляли за допомогою варіаційно-статистичного аналізу методом Ст'юдента-Фішера. Обчислення проводилися електронними таблицями Excel пакету офісних програм Microsoft Office-2000 (США). Кореляційний аналіз отриманих даних проводили методом обчислення простої лінійної кореляції Пірсона.

Результати власних досліджень та їх обговорення.

Експериментальними дослідженнями встановлено, що у щурів ІІ групи виразка шлунка виникала у 100 %, ІІІ групи - у 41,3 %, IV групи - у 26,6 % тварин.

Застосований нами режим адаптації за експериментальної ВШ зумовив зниження тяжкості в 1,5 рази та множинності виразкових ушкоджень шлунка в 2,4 рази. У щурів IV групи тяжкість та множинність виразкових уражень була вірогідно меншою в 3,8 рази та 7,8 рази відповідно, ніж у тварин ІІІ групи (р<0,001), що свідчить про адекватність моделі експериментальної ВШ.

У щурів ІІІ групи в 1,3 рази зростає рН шлункового вмісту порівняно з тваринами І групи (4,32±0,36 проти 3,39±0,24; р<0,05). У тварин IV групи рН шлунка був вищим у 1,2 рази, ніж у щурів контрольної групи.

Одним з важливих механізмів патогенезу ПВ є порушення протеїназно-інгібіторного балансу в тканинах СОШ та крові (Скрыпник И. Н., Дегтярева И. И., 2005). Результати досліджень свідчать про зростання у 1,4 рази протеолітичної активності сироватки крові у щурів ІІ групи порівняно з контролем (р<0,05). За попередньої адаптації протеолітична активність крові зростала порівняно з інтактними тваринами, але була нижчою у 1,3 рази відповідного показника у щурів ІІ групи (0,36±0,01 мкмоль/мл/хв проти 0,47±0,05 мкмоль/мл/хв; р<0,05). Протеолітична активність в гомогенаті СОШ достовірно зростала у 1,4 рази у щурів ІІ групи порівняно з контролем. У щурів ІІІ і IV групи даний показник достовірно не відрізнявся від інтактних, проте у тварин за попередньої адаптації він був нижчим у 1,2 рази порівняно з ІІ групою (р<0,01).

У щурів на моделі ВШ встановлено зростання у 1,7 рази (р<0,001) вмісту NANA в сироватці крові. Захисний ефект адаптації зумовлює запобігання деполімеризації складних білків сполучної тканини, про що свідчить зменшення концентрації NANA в сироватці крові у 1,5 рази порівняно з тваринами ІІ групи (342,6±16,7 мг/л проти 515,3±27,5 мг/л; р<0,05).

В гомогенаті СОШ у щурів з модельованою ВШ спостерігалось зростання вмісту ТБК-реактантів до інкубації в 2 рази (р<0,02) та після 1,5-годинної інкубації - в 1,25 рази порівняно з контролем (р<0,05). За попередньої адаптації до коротких стресорних впливів у щурів ІІІ групи встановлено пригнічення накопичення ТБК-реактантів в 1,6 рази та після 1,5-годинної інкубації - в 1,2 рази порівняно з тваринами ІІ групи (р<0,05).

На фоні активації ПОЛ у щурів ІІ групи інгібується активність СОД крові в 2,4 рази порівняно з інтактними (р<0,01). У щурів ІІІ та IV груп активність СОД достовірно не відрізнялась від контролю (р>0,05).

У щурів за ВШ зростає у 1,5 рази (р<0,001) концентрація загального ХС, вмісту в- та пре-в-ліпопротеїдів в 1,7 рази (р<0,01) на фоні зменшення концентрації тригліцеридів в 2,2 рази (р<0,001) порівняно з інтактними. За попередньої адаптації у щурів ІІІ та IV груп встановлена тенденція до зростання концентрації загального ХС, в- та пре-в-ліпопротеїдів на фоні незначного зменшення вмісту тригліцеридів.

Морфологічним субстратом вищенаведених біохімічних змін за експериментальної ВШ є значні ушкодження СОШ, деструкція і розширення діаметру фундальних залоз шлунка, дилатація судин мікроциркуляторного русла та потовщення стінок судин підслизової основи. Виявлена значна кількість парієтальних клітин, які знаходяться в стані нерізко вираженого некробіозу, та зменшення товщини СОШ у 1,2 рази порівняно з інтактними (р<0,05).

У щурів ІІІ групи структурні зміни оболонок шлунка майже відсутні, за виключенням поодиноких клітин зі слабкими деструктивними змінами, переважно в шиєчній ділянці. Головні фундальні клітини мають виражену базофілію, просвіти між залозами помірно розширені, відсутні зміни з боку кровоносних та лімфатичних судин, що свідчить про захисний ефект попередньої адаптації. У тварин IV групи виявлені часткові зміни клітин та залоз вцілому на фоні збереження багатьох клітинних структур, незначний стаз крові в мікроциркуляторному руслі із збереженими кровоносними судинами підслизової основи.

Таким чином, доведена відсутність виражених змін у тканинах шлунка за умов впливу адаптації до стресорних факторів, а також послаблення ушкоджуючої дії хронічних стресорних чинників на фоні попередньої адаптації за ВШ в експерименті.

Результати клінічних досліджень. Обстежені хворі на ПВДК І групи характеризувались високим ступенем психосоматичних порушень, причому формування психічної симптоматики, як правило, на 1-3 тижні випереджає клінічні прояви рецидиву ПВ. Частіше за все серед стресорів 18 (34,6 %) хворих відзначали конфліктні ситуації вдома, 23 (44,2 %) - на роботі, 11 (21,2 %) - вдома і на роботі.

Аналіз результатів анкетування за тестом Спілбергера-Ханіна свідчить про зростання в 1,4 рази (р<0,01) ситуативної та в 1,3 рази (р<0,02) особистісної тривожності у хворих на ПВДК І групи порівняно з відповідними показниками у пацієнтів ІІ групи. Серед респондентів І групи чоловіки, порівняно з жінками, мали достовірно вищі показники ситуативної (56,7±3,2 балів проти 45,8±4,3 балів; р<0,05) та особистісної тривожності (52,9±3,7 балів проти 43,4±4,7 балів; р<0,05). У хворих І групи сумарна кількість балів за тестом стресостійкості була вищою в 3 рази, порівняно з практично здоровими особами (р<0,001), та в 1,8 рази, ніж у опитаних ІІ групи (р<0,01). Оцінка ступеня психоемоційної адаптації до стресорних впливів свідчить про його зниження у 2,1 рази у пацієнтів І групи порівняно з практично здоровими та у 1,6 рази порівняно з хворими ІІ групи (р<0,01).

У респондентів І групи індекс фізичного стану за суб'єктивною оцінкою якості життя був меншим у 1,7 рази, ніж у опитаних ІІ групи (р<0,01). При об'єктивній оцінці соматичний стан був кращим, ніж за суб'єктивною оцінкою, що відображає гіпернозогностичну реакцію на захворювання, однак даний показник був у 1,7 рази нижчим, ніж у практично здорових (р<0,05). У хворих ІІ групи фізичний індекс за суб'єктивною оцінкою вірогідно не відрізнявся від практично здорових осіб, проте за об'єктивною оцінкою він був нижчим у 1,9 рази (р<0,02), що свідчить про гіпонозогностичну реакцію хворих на захворювання. При вивченні показника психологічного індексу встановлено, що у пацієнтів І групи він був нижчим у 2,1 рази, ніж у хворих ІІ групи (р<0,02). За даними об'єктивного обстеження, психоемоційний стан хворих оцінювався як незадовільний, що підтверджувалось зниженням у 1,8 рази психологічного індексу в респондентів І групи порівняно з ІІ групою (р<0,05) та практично здоровими. У пацієнтів І групи встановлено зниження показника соціального індексу в 1,6 рази порівняно з практично здоровими (р<0,02), однак за об'єктивною оцінкою вірогідних відмінностей не виявлено.

Отже, у хворих І групи встановлені значні порушення психосоматичного стану організму, які супроводжуються зниженням настрою, порушенням сну, відчуттям тривоги, страхів, що посилюють сприйнятливість больового синдрому та інших клінічних проявів захворювання, погіршуючи якість життя пацієнтів. Отримані результати узгоджуються з даними щодо психосоматичних порушень у хворих на ПВ, які характеризуються розвитком психовегетативного синдрому, іпохондричних і тривожно-депресивних розладів, зростанням реактивної та особистісної тривожності (Циммерман Я. С., Щеткин Д. И., 2002; Оганезова И. А., 2004).

В обстежених І-ІІ груп встановлено підвищення концентрації NANA у сироватці крові. Так, у хворих І і ІІ груп її вміст був вищим у 1,3 рази (р<0,001) та 1,2 рази (р<0,05) відповідно порівняно з практично здоровими. Даний показник реципрокно корелює з фізичним (r=-0,56) та психологічним (r=-0,72) індексами якості життя і має прямий зв'язок із ситуативною тривожністю у хворих І групи (r=+0,64). У хворих І та ІІ груп спостерігалось зростання рівня екскреції NANA з сечею у 1,5 рази та 1,3 рази відповідно порівняно з практично здоровими (р<0,01). Однак, в обстежених І групи рівень її екскреції з сечею був вищим у 1,2 рази (р<0,05), ніж у ІІ групі, що свідчить про зростання деполімеризації сіалопротеїдів слизового бар'єра ГДЗ.

Одним із проявів ураження слизової оболонки ГДЗ є порушення метаболізму фукопротеїдів, яке виявляється вірогідним збільшенням концентрації фукози в сироватці крові у хворих І групи в 2,1 рази, ІІ групи - в 1,8 рази та рівня її екскреції з сечею в 1,7 рази і 1,4 рази відповідно. Однак, у пацієнтів І групи останній показник перевищував в 1,3 рази відповідний у хворих ІІ групи (р<0,01). Рівень екскреції фукози з сечею мав тісний зворотний зв'язок із особистісною тривожністю, ступенем стресостійкості (r=-0,49;
r=-0,55) та реципрокну кореляційну залежність з психологічним індексом якості життя (r=-0,71).

Встановлено, що у хворих І групи концентрація вільного оксипроліну в сироватці крові в 1,5 рази вища, ніж у обстежених ІІ групи, та реципрокно корелює з ситуативною тривожністю (r=-0,67) і ступенем дезадаптації (r=-0,44).

У хворих І і ІІ груп порівняно з практично здоровими достовірно зростала концентрація ТБК-реактантів у сироватці крові в 1,6 рази та 1,2 рази і підвищувався рівень перекису водню в 2,3 рази та 1,7 рази відповідно. Встановлена реципрокна кореляційна залежність вмісту ТБК-реактантів і ступеня стресостійкості (r=-0,58), особистісної тривожності (r=-0,69) та прямий зв'язок з психологічним індексом якості життя (r=+0,73) і залежність між ступенем психологічної дезадаптації та концентрації перекису водню в сироватці крові (r=+0,69). У хворих І групи активність оксидативного стресу була вищою, ніж у хворих ІІ групи, про що свідчить зростання в 1,3 рази концентрації ТБК-реактантів у сироватці крові (р<0,05).

Накопичення продуктів ПОЛ у хворих І групи відбувалось на тлі зменшення активності каталази крові у 1,7 рази та СОД - у 1,3 рази порівняно із ІІ групою (р<0,01). Встановлений тісний зв'язок між активністю каталази крові і показниками психоемоційної дезадаптації, ситуативної тривожності і фізичним індексом якості життя (r=-0,63; r=-0,70; r=+0,58), а також активності СОД крові із показниками особистісної тривожності, рівня стресостійкості, психологічним індексом якості життя (r=-0,48; r=-0,62; r=+0,75).

Отже, якість життя хворих на ПВДК залежить від ступеня тривожності, стресостійкості, психоемоційної адаптації та стану метаболічних процесів у слизовому бар'єрі ГДЗ, що обґрунтовує необхідність вивчення психосоматичних порушень організму задля підвищення ефективності лікування.

У пацієнтів І-А групи на фоні лікування через 3,8±0,2 дні зникли скарги на біль в епігастральній ділянці, диспепсичні явища, а у хворих І-Б групи больовий синдром зник через 4,8±0,1 днів. Під впливом мелатоніну значно зменшились прояви астенічного синдрому, а саме, покращилась працездатність, хворі відмічали поліпшення загального та психоемоційного стану.

Клінічна ремісія досягнута через 7 днів у 23 (83,1 %) хворих І-А групи та у 19 (79,1 %) хворих І-Б групи. Через 28 днів диспепсичні скарги повністю зникли у 26 (92,8 %) пацієнтів, які приймали мелатонін на фоні АГБТ, і у 21 (87,5 %) хворих, які отримували АГБТ. У хворих І-А групи через 28 днів зареєстровано максимальний відсоток клініко-ендоскопічної ремісії (100 %), дещо менший виявлений у хворих І-Б групи (89,3 %).

У пацієнтів І-А групи виявлена позитивна динаміка результатів анкетування за тестом Спілбергера-Ханіна, про що свідчить зменшення у
1,6 рази ситуативної та особистісної тривожності порівняно з показниками до лікування (р<0,001). У цих пацієнтів особистісна тривожність була нижчою у 1,3 рази порівняно з хворими І-Б групи (р<0,05). Подібна позитивна динаміка встановлена при вивченні показників стійкості до стресорних впливів, що підтверджувалось достовірним зниженням у 1,8 рази кількості балів після лікування (р<0,001). При порівнянні показників стресостійкості після лікування у пацієнтів, які приймали мелатонін на фоні АГБТ, рівень стресостійкості був вищим у 1,4 рази (р<0,05), ніж у хворих, які отримували АГБТ. Подібна позитивна динаміка виявлена при вивченні показника ступеня дезадаптації.
У хворих І-А групи він зменшився у 1,7 рази (р<0,01), у хворих І-Б групи вірогідних відмінностей показника не виявлено. Позитивний вплив мелатоніну на стан нервово-психічної дезадаптації у хворих І-А групи підтверджувався вищими в середньому в 1,5 рази показниками ступеня дезадаптації після лікування порівняно з І-Б групою (р<0,05). Наявні позитивні зміни психосоматичного стану хворих ґрунтуються на антистресорних властивостях мелатоніну, який в складному комплексі стреспротективних механізмів виконує неспецифічну роль самозахисту.

У хворих І-А і І-Б груп вірогідно покращились показники фізичного індексу якості життя. Так, у респондентів І-А групи суб'єктивна та об'єктивна оцінка фізичного стану зросли в 1,9 рази та 1,5 рази, а в опитаних І-Б групи - в 1,7 рази та 1,4 рази відповідно. Виявлені позитивні зрушення зумовлені високою ефективністю АГБТ, що сприяє зменшенню больового синдрому, рубцюванню виразкового дефекту.

У опитаних І-А групи після лікування індекс психологічного стану за суб'єктивною та об'єктивною оцінкою був вищим у 1,9 і 1,6 рази (р<0,001), ніж до лікування. У пацієнтів, яким призначали мелатонін на фоні АГБТ, психологічний індекс за суб'єктивною оцінкою був вищим у 1,5 рази (р<0,02), ніж у обстежених, які отримували АГБТ. Позитивні зрушення виявлені при вивченні соціальної якості життя у хворих І-А групи, що підтверджувалось зростанням суб'єктивної оцінки соціального індексу у 1,4 рази після лікування на фоні тенденції до зростання даного показника у хворих І-Б групи. У пацієнтів обох груп після лікування вірогідно зросли показники загального індексу якості життя в 1,6 та 1,4 рази, однак за об'єктивною оцінкою достовірне зростання показника у 1,4 рази спостерігалось у І-А групі опитаних.

У хворих І-А групи зменшилась в 1,2 рази (р<0,05) концентрація NANA в сироватці крові (рис.1), а рівень її екскреції з сечею знизився в 1,3 рази (р<0,001). На фоні лікування у хворих І-Б групи екскреція NANА з сечею зменшилась у 1,2 рази, що підтверджує позитивний ефект мелатоніну на стан сполучнотканинних структур ГДЗ.

Екскреція фукози з сечею у хворих І-А групи зросла в 1,5 рази, а у пацієнтів І-Б групи - в 1,3 рази (р<0,05). Концентрація фукози в сироватці крові у хворих обох груп достовірно не змінювалась. У хворих І-А групи після лікування вміст вільного оксипроліну в сироватці крові нижчий в 1,4 рази (р<0,01), ніж до лікування.

У хворих І-А групи концентрація ТБК-реактантів у сироватці крові після проведеної комплексної терапії зменшилась в 1,5 рази (р<0,05) та залишалась нижчою в 1,4 рази (р<0,05), ніж у хворих І-Б групи (рис. 2).

У пацієнтів, яким призначалась АГБТ і мелатонін, після лікування рівень перекису водню в сироватці крові був нижчим у 1,9 рази (р<0,01) та у 1,5 рази порівняно з хворими, які отримували АГБТ.

На фоні пригнічення синтезу продуктів пероксидації встановлено зростання активності антиоксидантних ферментів. Так, у хворих І-А групи активність каталази крові після лікування зросла в 1,3 рази та була у 1,6 рази (р<0,05) вищою, ніж у хворих ІІ групи. Активність СОД крові після лікування у пацієнтів І групи зросла в 1,4 рази (р<0,001). У хворих, яким додатково на фоні АГБТ призначався мелатонін, активність СОД крові була вищою у 1,2 рази (р<0,05), ніж у хворих, які отримували АГБТ (рис. 3).

Таким чином, включення мелатоніну на фоні АГБТ, у порівнянні з АГБТ, покращує психосоматичний стан хворих і позитивно впливає на стан слизового бар'єра ГДЗ. Мелатонін сприяв значному зменшенню проявів астенічного синдрому, а саме, покращенню працездатності, поліпшенню загального та психоемоційного стану. Згідно досліджень Л. Б. Лазебника (2006), за умов ефективної ерадикації відзначається позитивна динаміка якості життя за шкалою SF-36, однак переважають зміни соматичних показників. Ерадикаційна терапія суттєво не впливає на психоемоційний стан хворих. виразковий метаболічний гастродуоденальний шлунок

20 (90,9 %) хворих ІІ-А групи та 14 (87,5 %) пацієнтів ІІ-Б групи до лікування скаржились на больовий синдром в епігастральній ділянці, нічний голодний біль різного ступеню інтенсивності.

На фоні АГБТ і ребаміпіду у хворих ІІ-А групи больовий абдомінальний синдром зник через 3,9±0,1 дня (р<0,001), а у хворих ІІ-Б групи - через 5,2±0,3 дня. Клініко-ендоскопічна ремісія ПВДК і ерадикація НР досягнуті через 28 днів у 22 (100 %) хворих ІІ-А групи і у 21 (95,5 %) ІІ-Б групи відповідно.

У хворих ІІ-А групи зріс показник об'єктивної оцінки фізичного стану в 1,7 рази (р<0,05), суб'єктивної оцінки психоемоційного стану - в 1,5 рази (р<0,05), що сприяло покращенню показників загального індексу якості життя як за суб'єктивною, так і об'єктивною оцінками в 1,3 рази та 1,4 рази (р<0,05) відповідно. У хворих ІІ-Б групи встановлено зростання фізичного індексу за об'єктивною оцінкою в 1,5 рази (р<0,05). Отримані результати свідчать про підвищення якості життя пацієнтів за рахунок покращання соматичного стану та доводять високу ефективність як комбінованого лікування з включенням ребаміпіду, так і АГБТ.

Після проведеного лікування у хворих ІІ-А групи концентрація NANA в сироватці крові зменшилась у 1,3 рази (р<0,001). Причому у пацієнтів, яким додатково на фоні АГБТ призначали ребаміпід, вміст NANA в сироватці крові був нижчим у 1,2 рази (р<0,05), ніж у хворих, які отримували АГБТ (рис.4). Концентрація NANA та фукози, зв'язаної з білками, в сироватці крові у хворих ІІ-Б групи після лікування залишались нижче норми у 1,2 рази (р<0,05), що свідчить про відсутність повної нормалізації захисних властивостей СОШ у стадію клініко-ендоскопічної ремісії.

Рівень екскреції NANA з сечею у хворих ІІ-А групи зменшився в 1,3 рази (р<0,05) після лікування. На фоні АГБТ і ребаміпіду рівень екскреції NANA з сечею був у 1,2 рази нижчим порівняно з відповідним показником у хворих, які отримували АГБТ (р<0,05).

На фоні лікування у хворих ІІ-А групи концентрація фукози в сироватці крові зростала в 2,2 рази (р<0,001), а у хворих ІІ-Б групи - в 1,7 рази (р<0,05).
В ІІ-А групі рівень її екскреції з сечею збільшувався в 1,9 рази (р<0,05), в ІІ-Б групі - в 1,4 рази (р<0,05) порівняно з показниками до лікування. Підвищення вмісту фукози в сироватці крові в 1,3 рази (р<0,05) та рівня її екскреції з сечею у 1,2 рази (р<0,01) у хворих на ПВДК, асоційовану з НР, на фоні АГБТ і ребаміпіду, порівняно з АГБТ, свідчить про позитивний вплив ребаміпіду на секрецію фукопротеїдів.

У хворих ІІ-А групи після лікування вміст вільного оксипроліну в сироватці крові був нижчим в 1,6 рази (р<0,001), ніж до лікування та в 1,3 рази (р<0,05) порівняно з хворими ІІ-Б групи. У пацієнтів, які на фоні АГБТ отримували ребаміпід, концентрація вільного оксипроліну в шлунковому вмісті зменшилась в 2,4 рази (р<0,001) і була нижчою в 1,6 рази (р<0,05) порівняно з хворими, які отримували АГБТ.

Встановлені позитивні результати вивчення ефективності ребаміпіду в комплексній терапії хворих на ПВДК зумовлені властивістю препарату стимулювати слизоутворення, покращувати мікроциркуляцію та пригнічувати активність нейтрофілів, що сприяє зменшенню синтезу прозапальних цитокінів та активності процесів пероксидації в слизовому бар'єрі ГДЗ.

Отже, проведені дослідження доводять тісний взаємозв'язок між метаболічними процесами в слизовому бар'єрі ГДЗ та якістю життя пацієнтів і обґрунтовують доцільність включення ребаміпіду до комплексної терапії хворих на ПВДК з метою посилення захисних властивостей слизового бар'єра ГДЗ.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання, яке полягає в розробці фармакологічної корекції пептичної виразки на підставі клініко-експериментального вивчення патогенетичних механізмів захворювання з урахуванням психосоматичних порушень організму у хворих на пептичну виразку шляхом включення до комплексної терапії мелатоніну та ребаміпіду.

1. За експериментальної виразки шлунка ослаблення резистентності слизового бар'єра характеризується активацією у 1,4 рази протеолітичної активності сироватки крові, зростанням в 2 рази вмісту ТБК-реактантів у СОШ на фоні пригнічення в 2,4 рази активності СОД крові, деполімеризацією білково-вуглеводних структур слизу - зростанням в 1,7 та 1,9 рази концентрації NANA в сироватці крові та гомогенаті СОШ відповідно.

2. Захисний ефект попередньої адаптації до стресорних впливів за експериментальної ВШ зумовлений зниженням в 1,2 рази протеїназно-інгібіторного потенціалу, в 1,5 рази концентрації NANA у сироватці крові та в 1,6 рази вмісту ТБК-реактантів у гомогенаті СОШ на фоні зростання в
2 рази активності СОД крові, що попереджає або послаблює ураження СОШ.

3. Якість життя хворих на ПВДК залежить від ступеня психосоматичних порушень організму та активності метаболічних процесів у слизовому бар'єрі ГДЗ. Рівень екскреції NANA з сечею реципрокно корелює з фізичним та психологічним індексами якості життя (r=-0,56; r=-0,72 відповідно), вміст фукози корелює із психологічним індексом та ступенем адаптації (r=+0,51 r=-0,50), концентрація ТБК-реактантів зворотно пропорційно корелює із ступенем стресостійкості та психологічним індексом якості життя (r=-0,69; r=-0,73).

4. Застосування мелатоніну на фоні АГБТ достовірно покращує психосоматичний стан хворих на ПВДК, зменшуючи рівень особистісної та ситуативної тривожності в 1,6 рази, підвищуючи стресостійкість в 1,8 рази та психоемоційну адаптацію в 1,7 рази, що сприяє зростанню якості життя хворих на ПВДК порівняно з АГБТ.

5. Мелатонін відтворює протективний вплив на резистентність слизового бар'єра ГДЗ, пригнічуючи деполімеризацію глікопротеїнів слизу (зменшення вмісту в 1,2 рази NANA в сироватці крові, рівня її екскреції з сечею у 1,3 рази; зростання екскреції фукози з сечею в 1,5 рази), активність оксидативного стресу (зменшення вмісту ТБК-реактантів і перекису водню у 1,5 і 1,9 рази на фоні зростання активності каталази і СОД крові в 1,3 та
1,4 рази відповідно), клінічним еквівалентом чого є досягнення клініко-ендоскопічної ремісії, зменшення інтенсивності симптомів захворювання і подовження тривалості ремісії.

6. Призначення ребаміпіду на фоні АГБТ хворим на ПВДК сприяє підвищенню адаптивних механізмів слизового бар'єра ГДЗ шляхом запобігання деградації сіалопротеїдів у 1,3 рази, підсилення синтезу фукопротеїдів у
2,2 рази та зменшення активності колагенолізу в 1,6 рази, що зумовлює прискорення в 1,3 рази досягнення клініко-ендоскопічної ремісії порівняно з хворими, які отримували АГБТ.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. З метою оптимізації діагностики та лікування ПВДК доцільно вивчати показники якості життя хворих, ступінь їх стресостійкості та психоемоційної адаптації, що дозволяє розробити ефективні психосоціальні та фармакологічні реабілітаційні заходи.

2. Для корекції психосоматичних розладів, підвищення рівня стресостійкості та резистентності слизового бар'єра ГДЗ у хворих на ПВДК рекомендується включення до складу лікувальних комплексів мелатоніну в дозі 3 мг 3 рази на добу впродовж 28 днів.

3. Ефективним способом підвищення резистентності слизового бар'єра ГДЗ у хворих на ПВДК, асоційовану з НР, є призначення ребаміпіду по 100 мг 3 рази на добу впродовж 28 днів на фоні АГБТ.

СПИСОК ПРАЦЬ ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Гопко О. Ф. Захисний ефект попередньої адаптації до стресорних впливів на резистентність слизового бар'єра шлунка за експериментальної пептичної виразки / О. Ф. Гопко // Актуальні проблеми сучасної медицини: Вісник Української медичної стоматологічної академії. - Т. 8, Вип. 3 (23). - 2008. - С. 77-78.

2. Гопко О. Ф. Проблема дезадаптації у хворих на виразкову хворобу та шляхи її вирішення / О. Ф. Гопко // Проблеми військової охорони здоров'я : зб. наук. праць. - К., 2008. - Вип. 23. - С. 357-362.

3. Скрипник І. М. Характер метаболічних процесів у слизовому бар'єрі гастродуоденальної зони при виразковій хворобі дванадцятипалої кишки залежно від типологічних особливостей нервової регуляції / І. М. Скрипник, О. Ф. Гопко // Гастроентерологія : міжвід. зб. - Дніпропетровськ, 2007. - Вип. 39. - С. 119-125.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних, біохімічних досліджень, підготовки до друку.

4. Непорада К. С. Вплив попередньої адаптації на патогенез пептичної виразки // К. С. Непорада, О. Ф. Гопко, І. М. Скрипник // Загальна патологія та патологічна фізіологія. - 2007. - Т. 2, № 3. - С. 38-41.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні експериментальних досліджень, підготовки до друку.

5. Скрипник І. М. Стан резистентності слизового бар'єра гастродуоденальної зони у хворих на виразкову хворобу та шляхи її корекції / І. М. Скрипник, О. Ф. Гопко // Гастроентерологія : міжвід. зб. - Дніпропетровськ, 2008. - Вип. 41. - С. 97-103.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних, біохімічних досліджень, підготовки до друку.

6. Гопко О. Ф. Ефективність антихелікобактерних комплексів у хворих на пептичну виразку, асоційовану з хелікобактеріозом, і оцінка їх впливу на стан слизового бар'єра гастродуоденальної зони / О. Ф. Гопко // Актуальні питання клінічної медицини : наук.-практ. конф., 7 червня 2006 р. : тези доп. - Полтава, 2006. - С. 13-14.

7. Тарасенко Л. М. Вплив попередньої адаптації до коротких стресорних чинників / Л. М. Тарасенко, К. С. Непорада, І. М. Скрипник, О. Ф. Гопко // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. Труды Крымского госуд. мед. университета им. С. И. Георгиевского. - 2006. - Т. 142, ч. 3. - С. 252-253.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні експериментальних досліджень, підготовки до друку.

8. Гопко А. Ф. Патогенетические механизмы дезадаптации у больных язвенной болезнью / А. Ф. Гопко // Тезисы VII съезда Научного общества гастроэнтерологов России, 20-23 марта 2007 г. - М. : Анахарсис, 2007. -
С. 12-13.

9. Скрипник І. М. Адаптивні можливості слизового бар'єра гастродуоденальної зони у хворих на виразкову хворобу та шляхи їх корекції / І. М. Скрипник, О. Ф. Гопко // І Націон. Конгрес «Человек и Лекарство - Украина», 26-28.03.2008. - К., 2008. - С. 93-94.

10. Гопко О. Ф. Вплив попередньої адаптації на стан протеїназно-інгібіторного балансу слизового бар'єра шлунка за експериментальної пептичної виразки / О. Ф. Гопко // Щорічні терапевтичні читання: теоретичні та клінічні аспекти діагностики і лікування внутрішніх хвороб : наук.-практ. конф., 17-18 квітня 2008 р. - Харків, 2008. - С. 56.

11. Скрипник І. М. Вплив мелатоніну на стан слизового бар'єра гастродуоденальної зони у хворих на виразкову хворобу / І. М. Скрипник, О. Ф. Гопко // Пріоритетні питання діагностики і терапії внутрішніх хвороб : наук.-практ. конф., 7 жовтня 2008 р. - Харків, 2008. - С. 121.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних, біохімічних досліджень, підготовки до друку.

12. Скрипник І. М. Корекція психосоматичних розладів мелатоніном у хворих на виразкову хворобу / І. М. Скрипник, О. Ф. Гопко // ХІІ конгрес світової федерації українських лікарських товариств : тези доп., 25-28 вересня 2008 р. - Ів.-Франківськ, 2008. - С. 217-218.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних досліджень, підготовки до друку

13. Гопко О. Ф. Антиоксидантний ефект мелатоніну у хворих на виразкову хворобу / О. Ф. Гопко // Вклад молодих вчених в розвиток медичної науки і практики : мат. наук.-практ. конф., 30 жовтня 2008 р. - Харків, 2008. - С. 33-34.

14. Скрыпник И. Н. Пути повышения адаптивных возможностей слизистого барьера гастродуоденальной зоны у больных язвенной болезнью, ассоциированной с НР / И. Н. Скрипник, А. Ф. Гопко // Тезисы VIIІ съезда Научного общества гастроэнтерологов России.- М. : Анахарсис, 2008. -
С. 93-94.

Особистий внесок дисертанта полягає в проведенні клінічних досліджень, підготовки до друку.

АНОТАЦІЯ

Гопко О. Ф. Лікування хворих на пептичну виразку з урахуванням психосоматичних порушень організму. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.36 - гастроентерологія. - Національний медичний університет ім. О. О. Богомольця, Київ, 2009.

Дисертаційна робота присвячена вивченню патогенетичних механізмів пептичної виразки дванадцятипалої кишки з урахуванням психосоматичних порушень організму та пошуку ефективних методів їх корекції. На 63 щурах вивчений захисний ефект попередньої адаптації до стресорних впливів за експериментальної виразки шлунка, що попереджує деполімеризацію білково-вуглеводних компонентів слизового бар'єра, активацію перекисного окислення ліпідів та деструкцію морфологічних структур СОШ. Клінічними дослідженнями на 127 хворих на ПВДК, асоційовану з НР, доведений захисний ефект мелатоніну, який сприяє покращенню психосоматичного стану пацієнтів та позитивно впливає на патогенетичні механізми захворювання. Включення ребаміпіду до комплексної терапії ПВДК сприяє підвищенню резистентності слизового бар'єра гастродуоденальної зони та покращенню якості життя хворих.

Ключові слова: пептична виразка, патогенез, психосоматичні порушення, мелатонін, ребаміпід.

Гопко А. Ф. Лечение больных пептической язвой с учетом психосоматических нарушений организма. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.36 - гастроэнтерология. - Национальный медицинский университет им. А. А. Богомольца, Киев, 2009.

Диссертационная работа посвящена изучению патогенетических механизмов психосоматических нарушений организма у больных пептической язвой и поиску эффективных способов их коррекции. На 63 крысах проведено моделирование предварительной адаптации к стрессорным влияниям на фоне экспериментальной язвы желудка. Установлено положительное влияние предварительной адаптации на протеиназно-ингибиторный потенциал крови на фоне снижения в 1,5 раза концентрации
N-ацетилнейраминовой кислоты в сыворотке крови. Предварительная адаптация снижает в 1,6 раза активность процессов пероксидации, предупреждает развитие деструктивных изменений в слизистой оболочке желудка.

Обследовано 127 больных пептической язвой двенадцатиперстной кишки, ассоциированной с Helicobacter pylori. Больным с высокой степенью психосоматических нарушений на фоне антигеликобактерной терапии назначали мелатонин по 3 мг 3 раза в день 28 дней, с низкой степенью - ребамипид по 100 мг 3 раза в день 28 дней.

На основании клинико-лабораторных и инструментальных методов исследования установлена тесная взаимосвязь между показателями качества жизни больных, их стрессоустойчивости, психоэмоциональной адаптации и показателями метаболических процессов в слизистой оболочке гастродуоденальной зоны, активностью перекисного окисления липидов.

В работе доказана целесообразность назначения мелатонина на фоне антигеликобактерной терапии, что позволяет достичь в ранние сроки максимальной клинико-эндоскопической ремиссии, улучшения показателей психосоматического состояния больных, а именно, снижения личностной и ситуативной тревожности в 1,6 и 1,4 раза соответственно, повысить в 1,8 раза стрессоустойчивость, нормализовать показатели физического и психологического состояния пациентов. Мелатонин оказывает протективное влияние на метаболические процессы в слизистом барьере гастродуоденальной зоны, снижая в 1,3 раза деполимеризацию сиалопротеидов и в 1,5 раза - фукопротеидов. Установлено снижение активности оксидативного стресса, что подтверждалось снижением в 1,5 и 1,9 раза концентрации ТБК-реактантов и перекиси водорода в сыворотке крови на фоне повышения в 1,3 и 1,4 раза активности каталазы и супероксиддисмутазы соответственно.

Установлено, что назначение ребамипида на фоне антигеликобактерной терапии больным пептической язвой улучшает показатели клинико-эндоскопической ремиссии. Включение ребамипида в лечебные комплексы больных пептической язвой позволяет снизить концентрацию NANA и повысить содержание фукозы в сыворотке крови, нормализовать их уровень экскреции с мочой, снизить концентрацию свободного оксипролина в сыворотке крови и желудочном содержимом. Положительная динамика метаболических процессов в слизистом барьере гастродуоденальной зоны положительно коррелирует с повышением качества жизни больных.

...