Удосконалення діагностики та лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози, ускладнену простатитом, в до- та в післяопераційному періоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА „ІНСТИТУТ УРОЛОГІЇ АМН УКРАЇНИ”

АВТОРЕФЕРАТ

УДОСКОНАЛЕННЯ ДІАГНОСТИКИ ТА ЛІКУВАННЯ ХВОРИХ НА ДОБРОЯКІСНУ ГІПЕРПЛАЗІЮ ПЕРЕДМІХУРОВОЇ ЗАЛОЗИ, УСКЛАДНЕНУ ПРОСТАТИТОМ, В ДО- ТА В ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНОМУ ПЕРІОДІ

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана у Запорізькому державному медичному університеті МОЗ України.

Науковий керівник:

доктор медичних наук, професор Бачурін Віктор Іванович, Запорізький державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри урології з курсом рентгенології.

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Горпинченко Ігор Іванович, Державна установа „Інститут урології АМН України”, завідувач відділу сексопатології та андрології;

доктор медичних наук, професор Саричев Леонід Петрович, Вищий Державний навчальний заклад України „Українська медична стоматологічна академія”, завідувач кафедри урології, медичної сексології та дитячої хірургії.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці ДУ „Інститут урології АМН України” за адресою: 04053, м. Київ, вул. Ю. Коцюбинського, 9-а.

Автореферат розісланий „_14_” листопада_ 2008 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат медичних наук Л.М. Старцева

Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. В другій половині двадцятого та особливо на початку двадцять першого сторіччя у всьому світі намітилася чітка тенденція до збільшення середнього віку населення земної кулі. Покращання соціальних умов життя, підвищення якості медичного обслуговування, спроможність діагностувати багато захворювань на ранніх стадіях, ще без наявності виражених клінічних проявів, служать основними причинами, котрі сприяють розвитку цієї позитивної тенденції. Проте на фоні збільшення тривалості життя збільшується кількість „вікових” захворювань і наголошується тенденція до того, що їх велика кількість „молодіє” за рахунок більш ранньої діагностики. Із збільшенням числа чоловіків похилого віку пропорційно збільшується кількість хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (ДГПЗ) (Пасечников С.П., Павлова Л.П., 1997).

Однією з відмінних рис ДГПЗ є те, що вона з'являється у чоловіків працездатного віку, але має невиразну симптоматику, основні прояви захворювання - ніктурія, дизурія виявляються ближче до 60-річного віку. Дослідження, що проводяться в різних країнах (Garraway M., 1995), свідчать про те, що гістологічні ознаки ДГПЗ у чоловіків у віці від 40 років до 50 років з 11 % зростають до 50 % у віковому проміжку від 60 років до 70 років, і мають чітку спрямованість до подальшого збільшення кількості хворих в наступних вікових групах, досягаючи 90 % у чоловіків старших за 90 років. В Україні, на сьогоднішній день, офіційно зареєстровано більше 300000 чоловіків, що страждають на ДГПЗ (Возіанов О.Ф., 2005).

Враховуючи немолодий вік хворих і наявність цілої низки супутніх захворювань серцево-судинної, дихальної систем, шлунково-кишкового тракту та інших органів і систем (Бачурин В.И., 2004), стає ясно, чому лікування даної патології утруднено. Окрім цього за даними деяких авторів в тканині передміхурової залози (ПЗ) визначаються зміни, пов'язані із запальними процесами - хронічним простатитом (ХП), наявність котрого у хворих на ДГПЗ досягає 96,7 % (Lepor H., 1996). На фоні розвитку ДГПЗ відбувається і прогресування ХП (Мысько С.Я., 2004). Незважаючи на спроможність використання медикаментозного лікування обох нозологічних одиниць, як по окремості, так і в сукупності, залишається величезна кількість пацієнтів, котрим показане оперативне лікування. Проте інвазивність відкритої простатектомії (ПЕ) супроводжується великою кількістю різноманітних ускладнень і згодом, за відсутності належного лікування в післяопераційному періоді, може призводити до інвалідизації хворих (Возианов А.Ф., Павлова Л.П., 1991). Також часто неповноцінна або недосконала діагностика на доопераційному етапі не дозволяє адекватно оцінити стан хвороби і вибрати найбільш оптимальний метод лікування.

На сьогоднішній день перед урологами стоїть безліч питань стосовно розробки нових методів лікування і діагности ДГПЗ, особливо з супутнім ХП.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана згідно з планом науково-дослідних робіт Запорізького державного медичного університету (ЗДМУ) і являє собою фрагмент планової науково-дослідної роботи кафедри урології ЗДМУ „Перебіг запальних та пухлиноподібних процесів сечостатевої системи у хворих на цукровий діабет” (номер державної реєстрації 0104U004098). Дисертант являвся співвиконавцем цієї теми. Брав активну участь у зібранні клінічного матеріалу, статистичній обробці та трактуванні одержаних результатів, у реалізації впроваджень в практику урологічних відділень. Дисертаційна робота пройшла біоетичну експертизу.

Мета дослідження. Покращити якість діагностики та комплексного лікування хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, з врахуванням стану гомеостазу та вегетативної нервової системи.

Завдання дослідження:

Вивчити у доопераційному та післяопераційному періоді показники гомеостазу у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, в залежності від варіанту затримки сечі.

Вивчити реакцію вегетативної нервової системи при хронічній затримці сечі (ХЗС) та гострій затримці сечі (ГЗС) у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом.

Розробити концептуальну модель прогнозування перебігу запального процесу у ПЗ та вибору методу лікування у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, при наявності ГЗС.

Визначити наявність запального процесу в ПЗ у хворих на ДГПЗ в залежності від варіанту затримки сечі та його роль в порушеннях сечовипускання та розвитку ГЗС.

Встановити морфологічні зміни у гіперплазованій ПЗ і уретрі.

Обґрунтувати та розробити концептуальну модель диференційного підходу до визначення індивідуальних строків тривалості та об'єму медикаментозного лікування в післяопераційному періоді у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом.

Оцінити ефективність післяопераційного комплексного лікування хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, при застосуванні низькоенергетичного лазерного опромінювання (ЛО) ложа видаленої гіперплазованої ПЗ.

Об'єкт дослідження: хворі на ДГПЗ, ускладнену простатитом

Предмет дослідження: стан вегетативної нервової системи, способи лікування у післяопераційному періоді.

Методи дослідження: для оцінки стану хворих використовувалися загально-клінічні дослідження крові та сечі, мікробіологічні методи, біохімічні дослідження, дослідження зсідної та антизсідної систем крові, ультразвукові та рентгенологічні методи, визначення варіабельності серцевого ритму.

Наукова новизна отриманих результатів. Вперше виявлені особливості стану гомеостазу в залежності від варіанту затримки сечі у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, що проявляються як в строках появи негативних змін показників, так і в їх інтенсивності.

Вперше встановлені особливості вегетативної нервової системи в залежності від виду затримки сечі у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом.

Доведено, що варіабельність серцевого ритму прямим чином залежить не тільки від варіанту затримки сечі у хворих на ДГПЗ, але й лінійно корелює із стадією запального процесу у ПЗ.

Обґрунтована необхідність диференційованого підходу до вибору строків оперативного лікування при ГЗС у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, а також терміну й обсягу комплексної терапії в післяопераційному періоді, критеріями чого є стан показників вегетативної нервової системи та гомеостазу.

Вперше доведена роль низькоенергетичного ЛО ложа видаленої гіперплазованої ПЗ у підвищені ефективності лікування хворих на ДГПЗ та простатит.

Підтверджена наявність запального процесу в ПЗ у хворих на ДГПЗ.

Набуло подальшого розвитку вивчення морфологічних змін з боку ПЗ та стінки уретри у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, та підтверджено, що ступінь змін залежить від ступеню загострення запального процесу в ПЗ.

Практичне значення отриманих результатів. Отримані дані про стан вегетативної нервової системи дозволяють прогнозувати перебіг запального процесу у ПЗ шляхом визначення варіабельності серцевого ритму. Що дає можливість підвищити ефективність діагностики та дає більш повну картину про стан організму в цілому та його реакцію на запальний процес у ПЗ.

Визначені особливості змін основних показників гомеостазу у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, дозволяють використовувати у післяопераційному періоді на рівні з традиційними заходами лікування низько енергетичне ЛО ложа ПЗ, що дає можливість підвищити ефективність лікування хворих, прискорити одужання, зменшити кількість ускладнень, насамперед обумовлених вогнищем запального процесу у ПЗ.

Враховуючи дані про зміни основних показників гомеостазу у хворих на ДГПЗ, консервативна терапія не повинна перевищувати одну-дві доби. При відсутності успіху (відновлення самостійного сечовипускання) потрібно позитивно розглядати питання щодо оперативного лікування.

Особистий внесок здобувача. Ідея для виконання дисертаційної роботи запропонована науковим керівником завідувачем кафедри урології ЗДМУ професором В.І. Бачуріним. Особисто дисертантом вивчена та проаналізована відповідна література з досліджуваної проблеми, проведений інформаційний пошук. Автор самостійно провів розробку історій хвороб, обстеження більшості хворих. Прооперував або виступав у якості асистента під час виконання операцій більше, ніж 80 % хворих. Клінічні, лабораторні та функціональні дослідження проведені разом з спеціалістами відповідного профілю. Дисертант самостійно провів аналіз клінічного матеріалу, статистичну обробку одержаних результатів, написання огляду літератури, формування результатів власних досліджень. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів і висновків виконувались автором самостійно.

Апробація результатів дослідження. Основні положення і матеріали дисертаційної роботи викладені в доповідях та матеріалах на сумісних засіданнях асоціації урологів Запорізької та Дніпропетровської області (2006, 2007рр.), Всеукраїнській науково-практичній конференції молодих вчених „Сучасні аспекти медицини і фармації - 2007” (2007р., Запоріжжя), 79-й науково-практичній конференції студентів та молодих вчених «Теоретические и практические аспекты современной медицины» (2007р., Сімферополь), українсько-польській науково-практичній конференції урологів (2007р., Львів), науково-практичній конференції сексологів та андрологів України „Безпліддя подружньої пари” (2007р., Київ), ювілейній науково-практичній конференції урологів „Симптоми нижніх сечових шляхів” (2007р., Харків).

Дисертаційна робота апробована на спільному засіданні співробітників кафедри урології з курсом рентгенології, кафедри педіатрії з курсом дитячої хірургії, анестезіології та реанімації ФПН, кафедри медицини катастроф, нейрохірургії та військової медицини, кафедри анестезіології, реаніматології, кафедри госпітальної хірургії ЗДМУ та кафедри урології Запорізької медичної академії післядипломної освіти (2007).

Публікації. За темою дисертації надруковано 10 наукових робіт, із них 4 - самостійних, 6 статей в спеціалізованих наукових виданнях, визнаних ВАК України, 1 стаття в збірниках, 3 тез. Отримано 2 патенти на винахід.

Обсяг та структура дисертації. Дисертація складається із вступу, п'яти розділів (огляд літератури, матеріали та методи, три розділи особистих досліджень), узагальнення одержаних результатів, висновків, практичних рекомендацій та списку використаних джерел. Робота викладена на 162 сторінках машинописного тексту і включає 12 таблиць та 55 рисунків. Бібліографічний показчик включає 196 джерел, серед яких 106 - вітчизняних та країн СНД і 90 - іноземних.

Основний зміст роботи

Матеріал та методи дослідження. В основу дисертаційної роботи покладені результати клінічного обстеження та лікування 163 хворих на ДГПЗ, котрі піддавалися оперативному лікуванню в клініці урології ЗДМУ в обсязі одномоментної черезміхурової ПЕ. Хворі були розподілені на чотири групи. Перша (I) група була групою порівняння для третьої (III) групи, а друга (II) група являлася групою порівняння для четвертої (IV) групи. Таким чином основними групами виступали третя і четверта.

До першої групи було віднесено 38 хворих, що були госпіталізовані до клініки урології в плановому порядку з ХЗС. До другої групи - 36 хворих, що були госпіталізовані до клініки в ургентному порядку з ГЗС. В третю групу були включені 43 хворих, що були госпіталізовані до клініки з ХЗС, та яким в післяопераційному періоді проводилося трансуретральне низькоенергетичне ЛО ложа видаленої ПЗ. В четверту групу було включено 46 хворих, що були госпіталізовані з ГЗС, яким, як і пацієнтам третьої групи, в післяопераційному періоді проводилося ЛО ложа ПЗ.

Всі хворі були розподілені за віком. До 60 років був 41 пацієнтів, від 60 років до 75 років - 86 пацієнтів, старішими за 75 років - 36 пацієнтів.

Тривалість захворювання складала від одного місяця до 15 років. Виходячи з віку пацієнтів і давності захворювання, нами було встановлено, що перші клінічні прояви ДГПЗ, з'являються у віковому проміжку від 48 років до 60 років.

У більшості пацієнтів були супутні захворювання інших органів і систем. У 75 (46,0 %) хворих були подвійні супутні захворювання, а у 26 (16,0 %) хворих було три і більш інтеркурентних захворювань, непов'язаних з основним. Патологією, що часто зустрічається, являлися захворювання серцево-судинної системи (ішемічна хвороба серця, атеросклеротичний кардіосклероз, серцева недостатність, гіпертонічна хвороба, інфаркти в анамнезі), хронічний бронхіт, пневмосклероз, хронічний тромбофлебіт, цукровий діабет, захворювання шлунково-кишкового тракту. З ускладнень ДГПЗ, окрім ГЗС, слід зазначити хронічний пієлонефрит, що був наявним у 46 (28,2 %) хворих, серед них активна фаза була у 17 (37,0 %), латентна спостерігалася у 20 (43,5 %), і у дев'яти (19,5 %) зафіксована стадія ремісії.

Обстеження всіх хворих полягало у вивченні скарг, збиранні анамнезу захворювання і життя. Після цього проводилося фізікальне обстеження і пальцеве дослідження ПЗ. Обов'язковою умовою обстеження хворих являлися лабораторні дослідження: загальний аналіз сечі, крові, вивчення біохімічних показників - білірубін, сечовина, креатинін, електроліти (калій, натрій, кальцій, хлор), загальний білок, глюкоза; коагулограми. З метою вивчення стану верхніх і нижніх сечових шляхів виконувалися рентгенографічні методи дослідження. Для визначення об'єму ПЗ і кількості залишкової сечі проводилося ультразвукове дослідження органів сечовивідної системи. доброякісний гіперплазія передміхуровий залоза

Результати дослідження та їх обговорення. У всіх пацієнтів проводилося дослідження основних показників гомеостазу як в доопераційному, так і в післяопераційному періоді. При аналізі встановлено, що в групах хворих, котрі поступали з ГЗС, є відмінності по ряду з них, в порівнянні з хворими котрі, мали ХЗС. Основними показниками, що свідчили на користь даної особливості були зміни в клінічному аналізі крові. Якщо на доопераційному етапі в залежності від варіанту затримки сечі відмінностей з боку червоної крові практично не було, то при дослідженні показників білої крові, в залежності від тривалості ГЗС, розпочинаючи з шостої години від її початку, нами було відзначено наростання лейкоцитозу, зсув лейкоцитарної формули вліво, що виявляється в збільшенні кількості сегментоядерних та паличкоядерних нейтрофілів, зниженні кількості еозинофілів. Зменшення кількості лімфоцитів не відображає істинну лімфопенію, а є наслідком підвищення абсолютного числа нейтрофілів. І останнім показником в клінічному аналізі крові, що зазнає значних змін залежно від варіанту затримки сечі, була швидкість осідання еритроцитів. Цей показник зростає більш інтенсивно протягом 24 годин від розвитку ГЗС в порівнянні з хворими на ДГПЗ, у котрих була наявна ХЗС.

Наступним показником стану гомеостазу, котрий змінювався у хворих всіх груп, незалежно від варіанту затримки сечі, була кількість азотних сполук крові. Загальна кількість креатиніну та сечовини у плазмі крові в доопераційному періоді перебуває в межах допустимої норми, однак у хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, відзначені більш високі показники. Навпаки у хворих, котрі мали ДГПЗ з ГЗС, їх кількість варіює залежно від тривалості затримки сечі і за нашими спостереженнями, починаючи з шостої години і закінчуючи однією добою від моменту розвитку ГЗС, прогресивно збільшується. Надалі, не дивлячись на збільшення даних показників, темп їх приросту значно знижується. При аналізі показників водно-сольового обміну суттєвих змін, залежно від варіанту затримки сечі, виявлено не було, що обумовлено їх більш пізньою реакцією на розвиток ГЗС.

Деяке підвищення в доопераційному періоді було серед показників функціональної здатності печінки у хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, що на нашу думку залежало від більш тривалої інфравезікальної обструкції, але також, як і у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, показники знаходилися у верхніх межах норми.

Найцікавішим із досліджень гомеостазу, на наш погляд, було вивчення стану вегетативної нервової системи. Визначення симпатикотонії або ваготонії, або схильності до них у хворих на ДГПЗ є ключовим моментом в діагностиці ступеня прояву запального процесу у ПЗ.

Виходячи з цього, нами був запропонований і запроваджений в роботу клініки урології ЗДМУ спосіб прогнозування перебігу запального процесу в ПЗ (Патент на корисну модель № 22620 від 25.04.2007 року).

Новим в цьому способі є те, що у хворих прогнозується розвиток гострого запального процесу в ПЗ та зміни стану інших органів та систем організму під впливом ГЗС, що не завжди можливо своєчасно спрогнозувати завдяки лише загальноприйнятим методам дослідження. Для досягнення поставленої задачі проводиться визначення варіабельності серцевого ритму, що дозволяє констатувати наявність симпатикотонії або ваготонії.

Така можливість дозволяє підвищити ефективність діагностики, дає більш повну картину про стан організму загалом і його реакції на запальний процес в ПЗ. Як наслідок надає можливість призначити своєчасне лікування в більш повному обсязі або вдатися до хірургічних методів.

Для оцінки стану вегетативної нервової системи в доопераційному періоді і прогнозування перебігу післяопераційного періоду проводилася комп'ютерна інтервалокардіометрія з використанням електрокардіографічної діагностичної системи CardioLab-2000 по стандартній методиці з врахуванням наступних показників:

SdRR мс² (середньоквадратична девіація R-R інтервалів в мілісекундах (мс)), норма 13,31-41,4;

PNN 50% (відсоток сусідніх R-R інтервалів, які відрізняються один від одного більш ніж на 50 мс), норма 0,110-8,1;

LF/HF - індекс вегетативного балансу (відображення переваг симпатичних або парасимпатичних відділків вегетативної нервової системи) норма 1,5-2,0, де LF - потужність в діапазоні 0,04-0,15 герц (Гц), норма 1170±416;
НF - потужність в діапазоні 0,15-0,4 Гц, норма 975±203.

Вивчення цих показників дозволяє судити про ступінь адаптаційних та компенсаторних реакцій організму на запальні процеси у передміхуровій залозі. Зниження показників SdRR, PNN та підвищення співвідношення LF/HF за межі нормальних показників є ознакою сімпатикотонії - різкого підвищення активності симпатичної нервової системи та являється адекватною відповіддю на гострий простатит. Треба вважати, що у хворого йде прогресування гострого запального процесу у ПЗ, на фоні котрого, особливо обтяженого ГЗС, відбуваються зміни функціонального стану інших органів та систем, котрі пов'язані не з самою ПЗ, а є наслідком порушенням сечовипускання. Навпаки підвищення показників SdRR, PNN, та зниження співвідношення LF/HF свідчить про низьку активність симпатичної нервової системи - ваготонію - та являється ознакою одужання або переходу гострого простатиту у хронічну форму без суттєвого впливу на інші органи та системи організму.

Нами було відзначено різке підвищення активності симпатичної нервової системи, більше ніж у половини або схильність до неї у залишившийся частини пацієнтів, у яких не було самостійного сечовипускання. На цьому фоні у хворих з ХЗС в більшості випадків була відзначена низька активність симпатичної нервової системи або схильність до неї.

Наші спостереження вказують, що ГЗС у хворих на ДГПЗ викликає в організмі зміни не тільки в органах сечовивідної системи, доказом чому служить зниження функціональної спроможності нирок, але й включення захисних механізмів. Одним з таких клінічних проявів є поява і наростання лейкоцитозу, зсув лейкоцитарної формули вліво, симпатикотонія. Слід зазначити, що ГЗС, є ускладненням ДГПЗ, не спричиняє сама по собі даних змін в клініко-лабораторних дослідженнях і (або) в стані вегетативної нервової системи. Зміни показників білої крові і симпатикотонія, котрі присутні в більшій кількості випадків, описані вище, є наслідком гострого запального процесу в організмі, що дозволяє нам зробити висновок, спираючись на проведені морфологічні дослідження, про ключову роль в патогенезі ГЗС саме гострого запального процесу, що протікає в ПЗ на фоні гіперплазії.

Виходячи з того, що функціональна спроможність нирок, більша у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, на підставі наших досліджень, встановлено, що ризик розвитку такого стану, вищій на ранніх стадіях ДГПЗ, а саме у пацієнтів з ДГПЗ другої стадії, коли ще не спостерігається значного погіршення функції нирок.

Маючи дані про стан вегетативної нервової системи і її реакції на гострий запальний процес в ПЗ, що спричиняє за собою розвиток ГЗС, нами запропонована методика прогнозування його перебігу шляхом визначення варіабельності серцевого ритму, що дає уявлення про активність симпатичної нервової системи. На підставі даної методики розроблено концептуальну модель диференціального підходу до рішення питання щодо проведення оперативного лікування. Використовування цієї моделі робить діагностику не лише більш точною і достовірною, але і уніфікованою для досягнення поставленої мети. Так при визначенні різкого підвищення активності симпатичної нервової системи, що виявляється в зниженні середньоквадратичної девіація R-R інтервалів (SdRR) нижче 13,31 мс², зниженні відсотка сусідніх R-R інтервалів, які відрізняються один від одного більш ніж на 50 мс (PNN 50 %) нижче 0,110 % і збільшенні індексу вегетативного балансу (LF/HF) вище 2,0 у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, питання про проведення оперативної допомоги, разом з методами лікування, спрямованими на стабілізацію гомеостазу, слід вирішувати в найкоротші терміни (рис. 1).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1. Концептуальна модель диференціації дій та вибору
методу лікування у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС

Цілком виправдане застосування цієї концептуальної моделі у хворих на ДГПЗ, котрі мають ГЗС, особливо, в тих випадках, коли ГЗС розвилася вперше на фоні незначної симптоматичної картини. Саме у цих хворих в деяких випадках можливе залучення медикаментозних препаратів для поновлення самостійного сечовипускання при адекватному та своєчасному відведенні сечі.

При низькій активності симпатичної нервової системи у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, як варіант лікування в деяких випадках виправдано використання медикаментозних засобів, на фоні відновлення пасажу сечі шляхом дренування сечового міхура на час проведення протизапальної, антибактеріальної терапії. Проте, враховуючи те, що ГЗС у хворих, котрі перебували під нашим наглядом, розвивалася не вперше, самим виправданим було проведення оперативного втручання, а залучення інтервалокардіометрії являлося суттєвою підмогою для контролю за адекватністю лікування пацієнтів. У зв'язку з цим нами розроблено і запропоновано концептуальна модель дій у післяопераційному періоді (рис. 2).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2. Концептуальна модель дій у післяопераційному періоді
у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС

Наведену концептуальну модель, з урахуванням тих же показників, але в дещо зміненому вигляді, доцільно використовувати у всіх хворих на ДГПЗ, незалежно від варіанту затримки сечі в післяопераційному періоді для визначення адекватності лікування, котре проводиться і при необхідності вирішення питання щодо посилення терапії, на підставі зміни активності симпатичної нервової системи. У хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, враховуючи низьку симпатичної нервової системи в доопераційоному періоді, котра змінюється на високу після операції, прогнозується розвиток і прогресування запального процесу вже в ложі видаленої ПЗ. Навпаки, підвищення показників SdRR вище 41,4 мс², PNN 50 % - 8,1 %, та зниження співвідношення LF/HF нижче 1,5 у цих хворих, свідчить про низьку активність симпатичної нервової системи і є ознакою одужання або переходу гострого процесу в хронічну форму. Проміжні показники слід розцінювати лише при проведенні декількох досліджень відокремлюваних один від одного тимчасовим проміжком в три доби, та по динаміці зміни показників визначати схильність до симпатикотонії або ваготонії. У хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, в післяопераційному періоді спостерігається зниження активності симпатичної нервової системи, але для обґрунтування призначення антибактеріальної терапії та терміну її проведення використання цього алгоритму поширює можливості лікаря.

На підставі порівняння даних обстеження між групами з ХЗС і ГЗС в післяопераційному періоді була відзначена чітка тенденція до вирівнювання тих показників, які суттєво відрізнялися на доопераційному етапі. Дана закономірність була особливо помітна на третю добу після операції та обумовлена їх зростанням у хворих на ДГПЗ, ускладнену в доопераційному періоді ХЗС і зниженням у хворих з ГЗС, а саме збільшення і зниження кількості лейкоцитів, паличкоядерних і сегментоядерних нейтрофілів, еозинофілів. Єдиним показником в загальному аналізі крові, подальша зміна якого відбувалася практично паралельно, була ШОЕ, її зростання помітно у всіх групах. Такі зміни пов'язані з тим, що оперативна допомога у пацієнтів з ХЗС у ранньому післяопераційному періоді спричиняє активацію запальних захворювань органів сечовивідної системи, що знаходилися раніше у стадії ремісії. До десятої доби продовжувалася зміна вказаних показників у групах хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС до більш нормальних і була помічена їх нормалізація у хворих, котрі мали до операцій ХЗС. Показник практично вирівнювався, але у хворих на ДГПЗ з ХЗС наближався до верхньої межі норми.

Кількість сечовини та креатиніну у плазмі крові змінювалася діаметрально протилежно. У хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС на третю добу після операції відбувалось їх незначне збільшення, в той час як у хворих з ГЗС їх приріст мав значні темпи. На наш погляд у хворих, що мали ГЗС в доопераційному періоді, це обумовлено розповсюдженням запального процесу з ПЗ у верхні сечові шляхи, причиною чого служить оперативне втручання, спрямоване на усунення інфравезікальної обструкції. Верхні сечовивідні шляхи, що перебували у стадії декомпенсації або субкомпенсації, у хворих з ХЗС, дещо легше переносять даний стан, а видалення гіперплазованої ПЗ, навпаки, сприяє покращанню їх функціональної здатності. До десятої доби кількість креатиніну та сечовини у плазмі крові не тільки стабілізувалася, але й поверталася до норми у хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, та майже до норми у хворих, котрі мали до операції ГЗС.

Оперативне лікування, що проводилося, з подальшою медикаментозною корекцією стану гомеостазу позитивно відображається на функціональному стані печінки. Відбувається стабілізація показників білірубіну в межах більш низьких нормальних цифр.

При дослідженні реакції вегетативної нервової системи в післяопераційному періоді було відзначено зниження активності симпатичної нервової системи у хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, вже на третю добу, що є сприятливою прогностичною ознакою, та її подальше зниження до п'ятнадцятої доби. У хворих прооперованих з приводу ДГПЗ, ускладненої ХЗС, наголошувалася протилежна тенденція, котра стрімко розвивалася до третьої доби, а в подальшому, до дев'ятої доби мала менш інтенсивні темпи, в цей відрізок часу у хворих з ХЗС, у котрих ваготонія змінювалася симпатикотонією або схильністю до неї, що було обумовлено збільшенням активності симпатичної нервової системи. Причина даних змін полягає в дії безпосередньо самої операції на організм і активації запальних процесів в ложі видаленої гіперплазованої ПЗ у хворих, що мали ХЗС в доопераційному етапі. У пацієнтів на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, через захисні можливості організму, що збереглися, і більш раннього початку взаємодії „запалення в ПЗ - реакція симпатичної нервової система - включення захисних механізмів”, вже на третю добу після операції наголошувалася позитивна динаміка котра продовжувалася до п'ятнадцятої доби та полягала в зниженні активності симпатичної нервової системи, що являється ознакою одужання.

Порівняння вище перелічених показників між основними та групами порівняння дозволяє зробити висновок про ефективність запропонованого нами способу лікування запального процесу ложа ПЗ, обумовленого хронічним простатитом, після вилучення гіперплазованої простати (Патент на корисну модель № 29544 від 10.01.2008 року).

Даний спосіб використовувався в основних групах хворих у післяопераційному періоді. Їм проводилося трансуретральне низькоенергетичне ЛО ложа видаленої гіперплазованої ПЗ, що забезпечує гемостатичний ефект, відсутність залишків клітинних елементів видалених пухлин та веде до більш швидкого процесу регенерації тканини. Використаний спосіб не потребує додаткових розтинів та виключає можливість впливу на інші органи.

Для проведення сеансів лазерної терапії використовувався квантовий апарат серійного заводського випуску УЛФ-2, який працює в безперервному та імпульсному режимі, генерує випромінювання у видимій частині спектру (довжина хвилі - 0,63 мікрометри (мкм)). Випромінювання у видимій частині спектру представляє собою кванти червоного кольору гелій-неонового лазера.

Трансуретральне низькоенергетичне ЛО ложа вилученої гіперплазованої простати безпосередньо проводилося наступним чином. У операційній, до початку проведення операції, виконувалося нанесення рисок на уретральні дренажі на відстані 25 сантиметрів від місця їх знаходження у ложі гіперплазованої передміхурової залози, видалення якої є одним з етапів операції, для орієнтування глибини встановлення моноволоконного світлодіоду у післяопераційному періоді. Така сама риска на відстані 24 сантиметрів малась і на світлодіоді. Після закінчення підготовки дренажів проводилось виконання операції - черезміхурової ПЕ. На етапі антеградного дренування сечового міхура, встановлювалися дренажі з нанесеними на них рисками, наявність рисок була єдиною відміною особистістю при проведенні оперативного лікування.

У післяопераційному періоді, з другої доби трансуретрально виконувалось проведення попередньо обробленого у розчині перекису водню гнучкого світловоду повздовж уретральних дренажів до співпадання рисок та фіксація останнього до дренажів. Після чого протягом 10 хвилин опромінювалося ложе видаленої гіперплазованої простати гелій-неоновим лазером один раз на добу. Потужність лазерного опромінювання з довжиною хвилі 0,63 мкм дорівнювала 1,0 мВт. По закінченню процедури світлодіод вилучався з уретри, проводилась його обробка. Сеанс опромінювання ложа виконувався щоденно. Кількість сеансів дорівнює семи-восьми, до моменту вилучення уретральних дренажів.

Ефективність запропонованого методу була підтверджена на підставі аналізу основних показників гомеостазу та проявлялася менш інтенсивним зростанням показників лейкоцитозу, менш вираженими змінами лейкоцитарної формули, більш значним покращанням функціонального стану нирок і печінки, меншою активністю симпатичної нервової системи в післяопераційному періоді у хворих третьої групи в порівнянні з першою групою. Для четвертої групи хворих, яким також проводилося трансуретральне низькоенергетичне ЛО ложа видаленої гіперплазованої ПЗ, характерними ознаками, підтверджуючими наші висновки, було більш значне зниження кількості лейкоцитів, сегментоядерних і паличкоядерних нейтрофілів, менш значним змінами ШОЕ, меншою різницею між початковими і кінцевими показниками кількості креатиніну і сечовини, а також в більшій кількості спостережень низькою активністю симпатичної нервової системи в порівнянні з другою групою. Для всіх основних груп підтвердженням ефективності запропонованого методу було зниження тривалості середнього ліжко-дня і більш короткий реабілітаційний період.

На підставі морфологічних досліджень вилученої гіперплазованої ПЗ було виявлено, що у всіх випадках ДГПЗ мають місце кісти з серозним вмістом. Обов'язковим компонентом всіх випадків ДГПЗ є запальний процес, локалізований у вигляді осередків по всій залозі. Гістологічно підтверджено, що у всіх випадках проведення оперативної допомоги у хворих з приводу ДГПЗ, ускладненої ГЗС, має місце загострення запального процесу у всіх ділянках ПЗ і в уретрі. У випадках ДГПЗ ускладненої ГЗС спостерігається деструктивний запальний процес у вигляді поодинокого або численного осередків абсцедування. У вогнищах хронічного запалення часто спостерігається проліферативна реакція епітелію залоз.

Бактеріологічні дослідження вилученої гіперплазованої ПЗ вказують, особливо при їх сумісному аналізі з морфологічними дослідженнями, на наявність вираженого запального процесу в ПЗ у всіх хворих, котрі поступали до клініки з ГЗС. Хоча й у більшої частини хворих на ДГПЗ, ускладнену ХЗС, при бактеріологічному дослідженні були виявлені патогенні мікроорганізми, але їх наявність не призводила до розвитку ГЗС, що підкреслює наступну особливість: ДГПЗ в більшості випадків призводить до розвитку або загострення ХП, але ХП на фоні ДГПЗ не завжди призводить до розвитку ГЗС.

Висновки

У дисертаційній роботі наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукового завдання щодо покращення якості діагностики перебігу ДГПЗ на основі визначення стану показників гомеостазу та особливостей вегетативної нервової системи в до- та післяопераційному періоді, надані науково обґрунтовані рекомендації по підвищенню ефективності комплексного лікування в післяопераційному періоді, направленого на попередження ранніх та пізніх післяопераційних ускладнень, в першу чергу з боку ПЗ.

У хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, в доопераційному періоді є зміни основних показників гомеостазу, які у разі ХЗС більш виражені, ніж при ГЗС, впродовж її перших шести годин, та не виходять за межі норми. Наприкінці першої доби після розвитку ГЗС відбувається інтенсивне погіршення показників, що підтверджує розвиток ГЗС на фоні гострого запального процесу у ПЗ, - поява та наростання лейкоцитозу, зсув лейкоцитарної формули вліво, еозинопенія, лімфопенія, збільшення ШОЕ, котрі являються загальними проявами організму на запалення, та мають місце у 72 % хворих, а також збільшенням азотних сполук крові у 32 % хворих. Пік погіршення показників припадає на період від 24 до 30 годин від початку затримки сечі, коли у 100 % хворих маються зміни показників лейкоцитарної формули та у 84 % - азотних сполук крові, після чого наступає стабілізація процесу.

Доведено, що ГЗС у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, у вірогідній більшості (53,7 %) супроводжується активізацією симпатичної нервової системи, тоді як при ХЗС превалює ваготонія (36,9 %,), а симпатікотонія має місце лише у 8,6 % випадків.

Запропонована методика моніторингу за перебігом запального процесу у ПЗ у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, з урахуванням варіанту затримки сечі, що стала базовою концептуальної моделі вибору строків для проведення операції при ГЗС та об'єму і терміну комплексного післяопераційного лікування.

В ранньому післяопераційному періоді у хворих на ДГПЗ, прооперованих на фоні ХЗС, відбувається загострення запального процесу у ПЗ, що підтверджується появою лейкоцитозу, збільшенням кількості паличкоядерних та сегментоядерних нейтрофілів у 97 % хворих до третьої доби після операції, в той час, коли у хворих, прооперованих з приводу ГЗС, має місце позитивна динаміка і вже на третю добу після операції, показники лейкоцитарної формули повертаються до норми у 29 % хворих. До десятої доби з моменту операції показники лейкоцитарної формули нормалізуються у 57 % хворих, прооперованих на фоні ДГПЗ, ускладненої ХЗС, та у 76 % хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС.

Встановлено, що застосування низькоенергетичного ЛО ложа видаленої гіперплазованої ПЗ в ранньому післяопераційному періоді у хворих на ДГПЗ, ускладнену простатитом, полягає в підвищенні ефективності загального лікування на 8,1 % у хворих, що мали ХЗС і на 11,4 % у хворих, що мали ГЗС; зменшенні кількості ускладнень в ранньому післяопераційному періоді на 6,2 % і 5,4 %, відповідно у хворих з ХЗС та ГЗС та в зменшені терміну знаходження на стаціонарному лікуванні на 2,1 доби у хворих, що мали ХЗС, і на 1,9 доби у хворих, що мали ГЗС з часу проведення оперативного лікування.

Підтверджена наявність запального процесу в ПЗ у хворих на ДГПЗ. При ХЗС, за результатами бактеріологічного дослідження вилученої гіперплазованої ПЗ, чинники, котрі сприяють розвитку ХП виявлені у 89,0 % випадків. При ГЗС - 100,0 % випадків, що вказує на провідну роль загострення запального процесу у ПЗ в розвитку ГЗС.

Встановлено, що домінуючим збудником ХП, у хворих на ДГПЗ, є грамнегативна мікрофлора, котра виявлена в 63,3 % випадків, в той час, як грампозитивні патогенні мікроорганізми виявлені в 24,5 % випадків.

Підтверджено, що морфологічні зміни в ПЗ та стінці уретри є причинами порушень сечовипускання і залежать від тривалості та стадії запального процесу в органі.

Практичні рекомендації

Для вирішення питання про показання до оперативного втручання з приводу ДГПЗ, рекомендовано залучення методики прогнозування перебігу запального процесу у ПЗ. При наявності високої активності симпатичної нервової системи, проявами якої є зниження показників SdRR менше ніж 13,31 мс², а PNN - 0,110 %, та підвищення співвідношення LF/HF за межі 2,0 за даними інтервалокардіометрії, при відсутності абсолютних протипоказань, незалежно від варіанту затримки сечі, найбільш сприятливим методом лікування треба вважати саме оперативний.

Для покращення ефективності лікування хворих на ДГПЗ в післяопераційному періоді рекомендовано проведення низькоенергетичного ЛО ложа видаленої гіперплазованої ПЗ (потужність опромінювання - 1,0 мВт, довжина хвилі 0,63 мкм) з експозицією 10 хвилин, щодобово до моменту вилучення уретральних дренажів, що забезпечує гемостатичний ефект, відсутність залишків клітинних елементів видалених пухлин та веде до більш швидкого процесу регенерації тканини, що дозволяє підвищити ефективність лікування, прискорити одужання хворих, зменшити кількість ускладнень.

У хворих на ДГПЗ, ускладнену ГЗС, консервативна терапія не повинна перевищувати 2-3 доби. Пролонгування медикаментозного лікування серед цих хворих призводить до подальшого погіршення стану, як сечових шляхів, так і організму в цілому. За відсутності успіху до третьої доби (відновлення самостійного сечовипускання) потрібно позитивно розглядати питання щодо оперативного лікування.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Бачурін В.І. Труднощі при встановленні діагнозу у хворих з гострою затримкою сечі, які потребують термінового оперативного лікування / В.І. Бачурін, О.М. Книшенко, О.Б. Унгурян, Ю.Л. Подгайний // Здобутки клінічної і експериментальної медицини. - 2006. - № 1. - С. 104-105.

2. Кнышенко А.Н. Проблемы лечения больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы и хроническим простатитом в послеоперационном периоде / А.Н. Кнышенко // Запорожский медицинский журнал. - 2006. - № 5. - Том № 1. - С. 66-68.

3. Книшенко О.М. Підходи до лікування інфекцій сечостатевих органів у хворих доброякісною гіперплазією передміхурової залози та хронічним простатитом / О.М. Книшенко // Запорожский медицинский журнал. - 2006. - № 6. - С. 21-22.

4. Книшенко О.М. Зміни в загальному клінічному аналізу крові у хворих на доброякісну гіперплазію простати залежно від варіанту затримки сечі / О.М. Книшенко // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики. Запоріжжя. Збірник наукових статей. - Запоріжжя, 2007. - Випуск XIX, том 1. - С. 46-51.

5. Книшенко О.М. Визначення інвазії запального процесу в передміхуровій залозі методом інтервалокардіометрії і його впливу на розвиток гострої затримки сечі у хворих доброякісною гіперплазією простати / О.М. Книшенко, Г.В. Бачурін // Проблемы, достижения и перспективы развития медико-биологических наук и практического здравоохранения. - 2007. - Том 143, часть VI. - С. 48-49.

6. Книшенко О.М. Нові можливості лікування хворих доброякісною гіперплазією передміхурової залози в ранньому післяопераційному періоді / О.М. Книшенко, Г.В. Бачурін, І.Г. Балашова // Запорожский медицинский журнал. - 2008. - № 2. - С. 24-25.

7. Патент України № 22620, МПК⁶А61В 5/0205. Спосіб прогнозування перебігу запального процесу у передміхуровій залозі / Бачурін В.І., Книшенко О.М. - заявлено 4.12.2006; опубліковано 25.04.2007 // Промислова власність. - 2007.

8. Патент України № 29544, МПК⁶А61N 5/06. Спосіб лікування запального процесу ложа передміхурової залози, обумовленого хронічним простатитом, після вилучення гіперплазованої простати / Бачурін Г.В., Книшенко О.М. - заявлено 30.10.2007; опубліковано 10.01.2008 // Промислова власність. - 2008.

9. Бачурин В.И. Верификация рака предстательной железы у больных перенесших операцию по поводу гиперплазии предстательной железы / В.И. Бачурин, А.Н. Кнышенко // Современные достижения онкоурологии. Материалы трудов XIV научно-практической конференции урологов с международным и межрегиональным участием. - Харьков, 2006. - С. 234-236.

10. Книшенко О.М. Використання інтервалокардіометрії для визначення домінуючого фактору в розвитку гострої затримки сечі у хворих доброякісною гіперплазією простати / О.М. Книшенко, Г.В. Бачурін // Теоретические и практические аспекты современной медицины. Материалы 79-й межвузовской научно-практической конференции студентов и молодых ученых. - Симферополь, 2007. - С. 72.

11. Книшенко О.М. Погляди на розвиток гострої затримки сечі у хворих на ДГПЗ / О.М. Книшенко // Збірник доповідей V українсько-польського симпозіуму урологів. - Львів, 2007. - С. 109-110.

12. Кнышенко А.Н. Сочетание воспалительного процесса в предстательной железе и ДГПЖ, как причина нарушения мочеиспускания / А.Н. Кнышенко, М.М. Тищенко // Симптомы нижних мочевых путей: Материалы юбилейной научно-практической конференции урологов. - Харьков, 2007. - С. 51-52.

Анотація

Книшенко О.М. Удосконалення діагностики та лікування хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози, ускладнену простатитом, в до- та в післяопераційному періоді. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.06. - урологія. - Державна установа „Інститут урології АМН України”, Київ, 2008.

Дисертація присвячена вивченню стану гомеостазу та вегетативної нервової системи, розробці методів діагностики стану вегетативної нервової системи у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози (ДГПЗ) в залежності від варіанту затримки сечі, вивченню ефективності комплексного лікування хворих в післяопераційному періоді при застосуванні низькоенергетичного лазерного опромінювання ложа видаленої гіперплазованої передміхурової залози.

Проаналізовано результати обстеження і лікування 163 хворих на ДГПЗ, 89 з яких увійшли до двох основних груп, а 74 склали дві групи порівняння. Результати наших досліджень дозволяють стверджувати, що серед хворих на ДГПЗ, ускладнену гострою затримкою сечі превалює симпатикотонія, а у хворих з хронічною затримкою сечі навпаки - ваготонія.

Вивчення стану вегетативної нервової системи в післяопераційному періоді з використанням запропонованої концептуальної моделі дозволяє більш обґрунтовано підходити до питання, пов'язаного з термінами та обсягом медикаментозного лікування.

Запропонована методика, комплексного лікування в післяопераційному періоді з використанням низькоенергетичного лазерного опромінювання передміхурової залози, дозволяє підвищити ефективність лікування, зменшити кількість ускладнень. Простота проведення цього виду лікування дає право рекомендувати даний вид лікування для широкого практичного використання.

Аннотация

Кнышенко А.Н. Усовершенствование диагностики и лечения больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы, осложненной простатитом, в до- и в послеоперационном периоде. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.06.- урология. - Государственное учреждение «Институт урологии АМН Украины», Киев, 2008.

Диссертация посвящена изучению состояния гомеостаза и вегетативной нервной системы, разработке методов диагностики состояния вегетативной нервной системы, у больных доброкачественной гиперплазией предстательной железы (ДГПЖ) в зависимости от варианта задержки мочи, изучению эффективности комплексного лечения больных в послеоперационном периоде при применении низкоэнергетического лазерного облучения ложа удаленной гиперплазированной предстательной железы.

Проанализированы результаты обследования и лечения 163 больных ДГПЖ, 89 из которых составили две основные группы, а 74 составили две группы сравнения.

У больных ДГПЖ, осложненной острой задержкой мочи, начиная с шести часов от ее развития, было отмечено нарастание лейкоцитоза, сдвиг лейкоцитарной формулы влево, что проявляется в увеличении количества сегментоядерных и палочкоядерных нейтрофилов, снижении количества эозинофилов, уменьшении количества лимфоцитов. Интенсивным ростом скорости оседания эритроцитов. Общее количество креатинина и мочевины в плазме крови в дооперационном периоде находится в пределах допустимой нормы, однако у больных ДГПЖ, осложненной хронической задержкой мочи, отмечены более высокие показатели. Наоборот, у больных, которые имели острую задержку мочи, их количество варьирует в зависимости от длительности задержки мочи и прогрессивно увеличивается.

При изучении состояния вегетативной нервной системы было отмечено резкое повышение активности симпатической нервной системы (симпатикотонии), больше чем у половины или склонности к ней у оставшейся части пациентов с ДГПЖ, осложненной острой задержкой мочи. На этом фоне у больных с хронической задержкой мочи, в большинстве случаев, была отмечена низкая активность симпатичной нервной системы (ваготония) или склонность к ней.

Данные о состоянии вегетативной нервной системе и ее реакции на острый воспалительной процесс в простате, который влечет за собой развитие острой задержки мочи, позволили разработать методику прогнозирования его течения путем определения вариабельности сердечного ритма, которая дает представление об активности симпатической нервной системе. На основании данной методики разработана концептуальная модель диференцированого подхода к решению вопроса о проведения оперативного лечения. Использование данной модели делает диагностику более точной и достоверной. При определении резкого увеличения активности симпатической нервной системы к вопросу о проведении оперативного пособия, вместе с методами лечения, направленными на стабилизацию гомеостаза, следует подходить в кратчайшие сроки. Данную модель, но в несколько измененном виде, целесообразно использовать в послеоперационном периоде для определения адекватности лечения и необходимости усиления терапии.

У больных ДГПЖ, с хронической задержкой мочи, в послеоперационном периоде с имеющейся ваготонией развивалась симпатикотония, а у больных с острой задержкой мочи имелась обратная динамика, что особенно четко прослеживалось до девятых суток после операции.

В послеоперационном периоде у больных, которым проводилось наряду с общим лечением низкоэнергетическое лазерное облучение ложа предстательной железы, были отмечены: менее интенсивный рост показателей лейкоцитоза, менее выраженные изменениями лейкоцитарной формулы, более значительное улучшение функционального состояния почек и печени, меньшая активность симпатической нервной системы. Как результат, предложенная методика комплексного лечения в послеоперационном периоде с использованием низкоэнергетического лазерного облучения простаты, позволяет повысить эффективность лечения, уменьшить количество осложнений. Простота проведения этого вида лечения дает право рекомендовать данный вид лечения для широкого практического использования.

Бактериологические и морфологические исследования удаленной предстательной железы указывают на наличие выраженного воспалительного процесса в ней у больных ДГПЖ, осложненной острой задержкой мочи.

Annotation

Knyshenko O.M. The improvement of diagnostics and treatment of patients with the benign prostata gland hyperplasia, complicated by prostatitis, in the pre- and post-operative period. - Manuscript.

Dissertation on the receipt of medical sciences candidate degree, speciality 14.01.06 - urology. - State institution “The Institute of Urology of Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kiev, 2008.

Dissertation is devoted to the study of the homeostasis state and vegetative nervous system and to the development of diagnostics methods of the vegetative nervous system state of patients with the benign prostata gland hyperplasia (BPGH), depending on the urinary retention variant. The dissertation concerns the study of the efficiency of patients' complex treatment in the pre- and post-operative period, with application of low-energetic laser irradiation of the bed of the excised hyperplastic prostata gland.

The author has analysed the results of the examination and treatment of 163 patients with the BPGH, 89 of them were included into the two basic groups, and 74 patients made the two groups for comparison.

The results of our researches allow to assert that sympathicotonia predominates among patients with the BPGH, complicated with the acute retention of urine, and vagotonia predominates among the patients with the chronic retention of urine. The study of the vegetative nervous system state in the post-operative period with the use of the suggested conceptual model allows to consider question, related to the terms and the medical treatment volume, more reasonably.

...