Особливості мегакаріоцитарного паростка гемопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНА УСТАНОВА

“НАУКОВИЙ ЦЕНТР РАДІАЦІЙНОЇ МЕДИЦИНИ

АКАДЕМІЇ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ”

УДК: 616.419+616-008.852+616.155.2:616-001.28

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук

ОСОБЛИВОСТІ МЕГАКАРІОЦИТАРНОГО ПАРОСТКА ГЕМОПОЕЗУ У ХВОРИХ НА МІЄЛОФІБРОЗ З МІЄЛОЇДНОЮ МЕТАПЛАЗІЄЮ, ОПРОМІНЕНИХ ВНАСЛІДОК АВАРІЇ НА ЧОРНОБИЛЬСЬКІЙ АЕС

03.00.01 - радіобіологія

ПРОКОПЕНКО Ірина Миколаївна

Київ - 2008

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Інституті клінічної радіології ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України”, м. Київ

Наукові керівники:

доктор медичних наук, професор Клименко Віктор Іванович , Інститут клінічної радіології Наукового центру радіаційної медицини АМН України, завідувач відділення гематології

доктор медичних наук, професор, член-кореспондент АМН України Бебешко Володимир Григорович, ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України”, керівник відділу гематології та трансплантології, генеральний директор

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор Талько Вікторія Василівна, Інститут експериментальної радіології ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України”, завідувач відділу радіобіології, директор

Заслужений діяч науки і техніки України, доктор медичних наук, професор Третяк Наталія Миколаївна, ДУ “Інститут гематології та трансфузіології АМН України”, завідувач відділення захворювань системи крові

Захист відбудеться “_9_” _грудня______2008 р. о _14_ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.562.01 ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України” (03115, м. Київ, просп. Перемоги, 119/121)

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України” за адресою: 04050, м. Київ, вул. Мельникова, 53

Автореферат розісланий “__8__” __листопада_2008 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат біологічних наук Л.О. Ляшенко

АНОТАЦІЯ

Прокопенко І.М. Особливості мегакаріоцитарного паростка гемопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 03.00.01 - радіобіологія. - ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України”, Київ, 2008.

Дисертація присвячена виключно актуальній медико-біологічній проблемі - дослідженню радіаційно-індукованих змін мегакаріоцитарної ланки гемопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією (МММ), опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС (0,21 - 49,0 сЗв). У хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, у зіставленні з хворими на МММ, опроміненими у межах доз природного фону, визначено: більш виразні остеопроліферативні зміни, тривалішу та виразнішу гіперплазію мегакаріоцитарної ланки гемопоезу, вищий вміст кровотворних елементів в одиниці площі гемопоетичної тканини; вищу концентрацію тромбоцитарного фактору росту - ВВ у кістковому мозку (КМ) у початкових стадіях захворювання, вміст якого корелює з кількістю мегакаріоцитів (МгКЦ) та відносною часткою гіполопатевих форм МгКЦ в КМ; активацію проліферації та прискорення клітинного циклу за показником співвідношення відносної частки базофільних і поліхроматофільних МгКЦ до апоптичних форм МгКЦ; вищі показники середнього цитохімічного коефіцієнту кислої фосфатази МгКЦ, та кращу збереженість агрегаційних функцій тромбоцитів. Обгрунтовані критерії несприятливого перебігу МММ з урахуванням впливу радіаційної компоненти. Вперше у хворих на МММ проведено дослідження зв'язків доза-ефект з характеристиками мегакаріоцитопоезу. Визначено збільшення вмісту гіполопатевих молодих форм МгКЦ при дозах, понад 1,58 сЗв (p=0,06); зменшення відносної частки функціонуючих МгКЦ при дозах, понад 8,92 сЗв (p=0,02), зменшення абсолютної кількості МгКЦ при дозах, вищих за 9,67 сЗв (p=0,02); зменшення активності кислої фосфатази у МгКЦ при дозах, вищих за 11,69 сЗв (p=0,02); зменшення абсолютної кількості тромбоцитів у крові при дозах, вищих за 11,78 сЗв (p=0,02). Показано різноспрямовану дію іонізуючого випромінювання на мегкаріоцитопоез: стимулюючу - при дозах вищих за 1,58 сЗв і пригнічуючу - при дозах від 9,67 сЗв. Отримані результати свідчать про наявний модифікуючий вплив ІВ на морфогенез МММ.

Ключові слова: іонізуюче випромінювання, аварія на Чорнобильській АЕС, мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, мегакаріоцитопоез.

АННОТАЦИЯ

Прокопенко И.Н. Особенности мегакариоцитарного ростка гемопоэза у больных миелофиброзом с миелоидной метаплазией, облученных в результате аварии на Чернобыльской АЭС. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 03.00.01 - радиобиология. - ГУ “Научный центр радиационной медицины АМН Украины”, Киев, 2008.

В диссертации представлено теоретическое обобщение и экспериментальное подтверждение нового решения научной проблемы, которое заключается в раскрытии радиационно-индуцированных изменений в мегакариоцитарном звене гемопоэза при миелофиброзе с миелоидной метаплазией (МММ) у лиц, облученных в результате аварии на Чернобыльской АЭС. Приоритетным в работе является комплексное изучение влияния малых доз ионизирующего излучения (0,21 - 49,0 сЗв) на особенности клеточно-цитокиновых взаимодействий мегакариоцитарного ростка, определяющих ряд аспектов патогенеза и течение МММ.

В период 2002 - 2008 гг. обследован 131 человек; из них: 55 больных МММ, облученных в результате аварии на ЧАЕС в дозах от 0,21 до 49,0 сЗв (основная группа), и 46 больных МММ с природным фоном облучения (группа сравнения); а также 30 человек без наличия онкогематологических заболеваний (контрольная группа). В работе использованы современные гематологические, гистоморфометрические, цитоморфологические, цитохимические, иммуноферментные методы исследования. С их помощью установлено, что при радиационно-ассоциированных случаях МММ, в отличие от группы сравнения, имеются количественные и качественные изменения мегакариоцитарного звена гемопоэза, а именно: признаки нарушения клеточной дифференцировки, изменения функциональной активности, высокая активность клеточных пролиферативных и апоптических процессов, ускорение клеточного цикла с более полным созреванием, повышенная активность кислой фосфатазы в мегакариоцитах костного мозга, лучшая сохранность агрегационных функций тромбоцитов. Гистоморфометрией трепанобиоптатов КМ определено разрастание костной ткани уже на ранних стадиях заболевания, превалирование клеточности и мегакариоцитарного коэффициента во II, III стадиях.

Выявлено статистически достоверное увеличение концентрации тромбоцитарного фактора роста (PDGF - BB) в супернатанте КМ больных МММ обследуемых групп, в сравнении с таковой в группе контроля. Найдена корреляционная зависимость между содержанием PDGF - BB и количеством мегакариоцитов у больных МММ. Достоверное превалирование концентрации PDGF - BB в КМ у пациентов с МММ, облученных в результате аварии на ЧАЭС, ассоциировано с увеличением относительного содержания гиполобулярных форм клеток и абсолютным количеством мегакариоцитов в КМ, прямо коррелирует с миелопролиферативным индексом.

У пациентов с МММ, облученных в результате аварии на ЧАЭС (0,21 - 49,0 сЗв), по сравнению с больными МММ с природным фоном облучения, определено большее содержание мегакариоцитов в КМ, сочетающееся с увеличением относительного содержания гиполобулярных мегакариоцитов (при дозах облучения от 1,58 сЗв и выше); уменьшение содержания всех функционирующих мегакариоцитов (при дозах, превышающих 8,92 сЗв); более выраженную активацию клеточного цикла по показателю соотношения базофильных и полихроматофильных к апоптическим формам МгКЦ (клетки с пикнозом ядра и “свободные” ядра МгКЦ); при дозах, превышающих 9,67 сЗв определено уменьшение абсолютного количества мегакариоцитов в КМ. Таким образом, при МММ у лиц, облученных в результате аварии на ЧАЭС в диапазоне доз 0,21 - 49,0 сЗв показано разнонаправленное действие ионизирующего излучения на мегакариоцитопоэз: стимулирующее - при индивидуальных дозах облучения, превышающих 1,58 сЗв, и ингибирующее - при индивидуальных дозах облучения, превышающих 9,67 сЗв, что предполагает модифицирующее влияние ИИ на морфогенез МММ при облучении от 1,58 сЗв.

Определены прогностические факторы неблагоприятного течения радиационно-ассоциированных случав МММ: возраст на момент аварии (>40 лет), возраст на момент развития заболевания (>50 лет), миелопролиферативно-супрессивный индекс (>4), относительная доля фиброзной ткани в гистологическом препарате КМ (>29%), содержание бластных клеток в крови (>12%). Рассчитаны классификационные уравнения благоприятного и неблагоприятного прогноза течения МММ, с учетом коэффициентов значимости для ряда показателей: миелопролиферативно-супрессивного индекса, процента мегакариобластов в КМ, бластных клеток в крови и в КМ, возраста на момент контакта с ИИ и на момент развития заболевания, размера печени. Внедрение уравнений позволило предусмотреть прогноз в 98,18% случаев у больных, облученных в диапазоне доз 0,21 - 49,0 сЗв, и в 97,83% случаев у больных МММ с природным фоном облучения, что свидетельствует о перспективности применения их в будущем.

Ключевые слова: ионизирующее излучение, авария на Чернобыльской АЭС, миелофиброз с миелоидной метаплазией, мегакариоцитопоэз.

SUMMARY

Prokopenko I.M. Peculiarities of megakaryocytopoesis in myelofibrosis with myeloid metaplasia patients exposed to ionizing radiation following the Chernobyl accident. - Manuscript.

Dissertation for the degree of Candidate of Medical Sciences, speciality 03.00.01 - Radiobiology. - SE “Research Center for Radiation Medicine, Academy of Medical Sciences of Ukraine”, Kyiv, 2008.

Dissertation is devoted to study of the megakaryocytopoiesis in myelofibrosis with myeloid metaplasia (MMM,) patients, exposed to ionizing radiation (IR) in doses 0.21 - 49.0 cSv due to Chernobyl accident. The current pathogenetic hypothesis in MMM is that clonal proliferation of megakaryocytes is accompanied by an abnormal cytokine release. Features of MMM that developed after exposure to IR has not been studied before. Using morphometry, cytomorphological, cytochemical methods and functional tests (aggregation of platelets) some peculiarities of megakaryopoiesis in IR-exposed MMM patients were revealed in comparison with non-exposed patients and prognostic criteria for IR-exposed MMM patients were proposed.

For IR-exposed MMM patients there were typical more severe osteoproliferative changes and higher concentration of platelet-derived growth factor BB (PDGF-BB) in bone marrow at initial stages of disease; more profound and longer hyperplasia of megakaryocytopoiesis, correlation between PDGF-BB concentration and absolute number of megakaryocytes with predominance of hypolobular cells; activation and acceleration of cell cycle (according to the ratio of basophilic and polychromatophilic to apoptotic megakaryocytes), higher activity of acid phosphatase in megakaryosytes, and better aggregation of platelets under induction with collagen, adrenaline and adenophosphate. New data of interrelation between individual doses of IR (ID) and megakaryopoiesis were found: positive correlation of ID and absolute count of all megakaryocytes and megakaryocytes with hypolobular nuclei (ID>1.58 cSv), negative correlation between ID and functional activity of megakaryocytes (ID>8.92 cSv), ID and absolute megakaryocytes count (ID>9.67 cSv), ID and megakaryocytic acid phosphatase activity (ID>11.69 cSv). Different influence of IR on megakaryocytopoiesis (stimulation under ID>1.58 cSv and inhibition under ID>9.67 cSv) were established. Obtained results can be used for the improving of diagnostics of IR-exposed MMM patients, development of modern prognostics models and optimization of treatment strategy for IR-associated MMM.

Key words: ionizing radiation, Chernobyl NPP accident, myelofibrosis with myeloid metaplasia, megakaryocytopoiesis.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Стохастичні та детерміністські ефекти впливу іонізуючого випромінювання (ІВ) інтенсивно вивчаються в низці віддалених медичних наслідків аварії на Чорнобильській АЕС. Дискутабельним залишається питання впливу низьких доз опромінювання на розвиток онкогематологічної патології [Tubiana et al., 2007]. Так, дію ІВ у діапазоні доз до 200 мЗв розглядають як радіопротекторну [Preston et al., 2003], в той час як додаткові ризики розвитку лейкемій за дослідженням наслідків атомного бомбардування Хіросіми, визначено при опромінюванні від 5 мЗв [Pierce et al., 1996], очікувані додаткові ризики розвитку лейкемій у ліквідаторів Чорнобильської катастрофи визначено при опромінюванні у дозах від 15-25 сЗв [В.Г. Бебешко і співавт., 2005; Romanenko et al., 2003; Ivanov et al., 2007]. Додаткові ризики розвитку мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією (МММ) визначено для населення, опроміненого в результаті атомного бомбардування Хіросіми [Anderson et al., 1964]. У осіб, обстежених в ДУ “НЦРМ АМН України”, з індивідуальними дозами опромінення у межах 0,21-49,0 сЗв, верифіковані випадки МММ, що розвинувся в післяаварійний період. Особливу увагу привертав перебіг захворювання з гіпертромбоцитозом, виразною гепатоспленомегалією та тривалим, до 5-10 років, клінічно-компенсованим, у більшості випадків, перебігом. Вплив Чорнобильського спектру опромінювання у діапазоні низьких доз на розвиток мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією дотепер не вивчався. Питання патогенезу МММ залишається не розв'язаним [Michiels et al., 2006]. Серед сучасних теорій розвитку фіброзу у кістковому мозку (КМ) щодо порушення цитокінового та рецепторного апарату клітин, задіяних у проліферативні процеси при МММ, провідні ролі відводять патологічним змінам мегакаріоцитопоезу та тромбоцитарному фактору росту ВВ (PDGF-BB) [Barosi, 2003]. Чутливість мегакаріоцитів до дії ІВ, порівняно з попередниками лейко- та еритропоезу, є вищою [Я.І. Виговська і співавт., 1998]. Отже, дослідження мегакаріоцитарної ланки гемопоезу з оцінкою перебігу МММ у пацієнтів, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, в діапазоні доз 0,21 - 49,0 сЗв, є перспективним щодо визначення впливу ІВ на стан та клітинні взаємодії мегакаріоцитарної ланки гемопоезу, для з'ясування деяких аспектів патогенезу МММ та удосконалення критеріїв діагностики і прогнозу перебігу захворювання з урахуванням радіаційного чинника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація є самостійним, завершеним, комплексним науковим дослідженням, яке виконане у відділі гематології та трансплантології Інституту клінічної радіології (ІКР) ДУ “Науковий центр радіаційної медицини АМН України” (НЦРМ). Обраний напрямок дослідження безпосередньо пов'язаний з виконаними Державними програмами ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС і соціального захисту населення, науково-дослідними роботами відділу гематології та трансплантології ІКР ДУ “НЦРМ”. Дисертант є співвиконавцем наступних науково-дослідних робіт: “Провести верифікацію випадків лейкемій в учасників ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС в Державному та Спеціалізованому реєстрі” (№ держреєстрації 01024005687); “Оцінити особливості розвитку та клінічного перебігу хронічних лейкемій у віддалений період серед осіб, які потерпіли внаслідок аварії на ЧАЕС та удосконалити програми лікування цих захворювань” (№ держреєстрації 0102U005688); “Роль апоптозу і молекулярно-генетичних порушень в формуванні і перебігу радіаційно-асоційованих мієлопроліферативних захворювань у осіб які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС” (№ держреєстрації 0107U000919).

Мета роботи. Вивчити морфо-функціональний стан та клітинні взаємодії елементів мегакаріоцитарної ланки гемопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС в діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв, для визначення особливостей перебігу захворювання, удосконалення діагностичних та розробки прогностичних критеріїв з урахуванням радіаційної компоненти.

Завдання дослідження.

1. Охарактеризувати особливості клінічного перебігу мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією, що виник у опромінених осіб у віддалений період після аварії на ЧАЕС.

2. Дослідити морфологічні, цитохімічні та функціональні особливості клітин мегакаріоцитарного паростку кровотворення у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС.

3. Оцінити гістоморфометричні показники клітин кісткового мозку трепанобіоптатів здухвинної кістки у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС.

4. Визначити вміст тромбоцитарного фактору росту - ВВ у кістковому мозку та периферичній крові у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС.

5. Виділити особливості стану мегакаріоцитарного паростку гемопоезу та розробити додаткові діагностичні і прогностичні критерії перебігу мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією, що виник у осіб, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС.

Об'єкт дослідження: периферична кров, аспірат кісткового мозку, трепанобіоптати кісткового мозку, дані поточних клініко-лабораторних обстежень, історії хвороб пацієнтів з МММ відділу ІКР ДУ “НЦРМ” та гематологічних відділень України, серед яких: хворі на МММ, опромінені внаслідок аварії на ЧАЕС в діапазоні доз від 0,21 до 49,0 сЗв, та хворі на МММ, опромінені у межах доз природного фону; контрольні обстеження осіб без онкогематологічної патології.

Предмет дослідження: вплив іонізуючого випромінювання на стан та клітинні взаємодії елементів мегакаріоцитарної ланки гемопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС в діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв, у кореляції з клінічними та гематологічними характеристиками захворювання.

Методи дослідження: загальноклінічні, молекулярно-біологічні, цитоморфологічні, цитохімічні, гістологічні, гістоморфометричні, імуноферментні, функціональні дослідження агрегації тромбоцитів, статистичні.

Наукова новизна одержаних результатів. Вперше визначені критичні межі дозових навантажень, за яких відбулися зміни показників мегакаріоцитопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС у діапазоні доз 0,21 - 49,0 сЗв. Виявлено прямий зв'язок між дозами опромінення, вищими за 1,58 сЗв, та відносною часткою гіполопатевих молодих форм мегакаріоцитів у мегакаріоцитограмі. Визначені зворотні зв'язки між дозами опромінення, вищими за 8,92 сЗв, та функціональною активністю мегакаріоцитів; дозами опромінення, вищими за 9,67 сЗв, та абсолютною кількістю мегакаріоцитів; дозами опромінення, вищими за 11,69 сЗв, та активністю кислої фосфатази мегакаріоцитів кісткового мозку; дозами опромінення, вищими за 11,78 сЗв, та абсолютною кількістю тромбоцитів у периферичній крові. Встановлено зворотній зв'язок між дозами опромінення, вищими за 11,04 сЗв та терміном від контакту з іонізуючим випромінюванням до розвитку захворювання.

Вперше визначені клініко-діагностичні особливості перебігу мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією у опромінених осіб: більш виразні остеопроліферативні зміни у кістковому мозку на початковій стадії захворювання, більш окреслена та триваліша гіперплазія мегакаріоцитарної ланки гемопоезу; вища концентрація тромбоцитарного фактору росту - ВВ у кістковому мозку на початкових стадіях захворювання, вміст якого корелює із абсолютною кількістю мегакаріоцитів та відносною часткою їх гіполопатевих форм; вищий рівень активації клітинного циклу за показником співвідношення базофільних та поліхроматофільних мегакаріоцитів до апоптуючих форм клітин. Визначено більшу частоту випадків розвитку МММ у віці до 60 років серед опромінених осіб. Обґрунтовані критерії прогнозу перебігу МММ з урахуванням впливу радіаційного чинника.

Практичне значення отриманих результатів. Визначені межі дозових навантажень, за яких відбувалась реалізація змін мегакаріоцитарного паростку гемопоезу у хворих на радіаційно-асоційований МММ. Вдосконалено діагностику МММ з урахуванням радіаційної компоненти: за морфологічною оцінкою мегакаріоцитограм, згідно показника співвідношення молодих форм мегакаріоцитів до апоптичних; за гістоморфометричною оцінкою трепанобіоптатів КМ, згідно показників мегакаріоцитарного коефіцієнту, клітинності, питомих часток тканин. Розроблено інформаційний лист “Гістоморфометрична діагностика мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією (остеомієлофіброзу) у осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС”. Отримано деклараційний патент на корисну модель “Спосіб підготовки трепанобіоптату кісткового мозку для гістологічного дослідження”.

Запропоновані критерії прогнозу перебігу МММ для пацієнтів досліджуваних груп за показниками мієлопроліферативно-супресивного індексу, розміру печінки, відсотку мегакаріобластів у КМ, бластних клітин у периферичній крові, віку на момент контакту з ІВ та на момент захворювання. Впровадження розроблених критеріїв в практичну медицину сприятиме оптимізації діагностики і прогнозу МММ у опромінених хворих.

Особистий внесок здобувача. Автором самостійно проаналізовані літературні джерела за темою дослідження, обґрунтовані актуальність, мета і завдання, методи дослідження, опрацьовані амбулаторні картки і історії хвороб, проведені клінічні обстеження хворих, розроблена структура бази даних. Власноруч виконано забір зразків КМ; підготовка та дослідження цитологічних і гістологічних препаратів; виконані цитохімічні методи дослідження, визначена агрегаційна активність тромбоцитів, проведено імуноферментний аналіз, створена електронна база даних, проведена статистична обробка та теоретичне узагальнення отриманих результатів досліджень; написані всі розділи дисертації, сформульовані висновки, розроблено патент, підготований та впроваджений інформаційний лист Висловлюємо щиру подяку пров. н. співробітнику лабораторії молекулярної біології відділу клінічної імунології ІКР ДУ “НЦРМ АМН України” д.мед.н. І.В. Абраменко, професору кафедри гістології та ембріології Національного медичного університету імені О.О. Богомольця, д.мед.н. О.М. Грабовому за консультативну допомогу. .

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації представлені та обговорені на національних та міжнародних науково-практичних конференціях та конгресах: конференції “Current Achievements in Oncology” (Познань, 2003); VI конференції молодих онкологів України “Сучасні проблеми експериментальної та клінічної онкології” (Київ, 2003); 9^th Congress of the European Hematology Association (Женева, 2004); 29^th ESMO Congress (Відень, 2004); науково-практичній конференції з міжнародною участю, присвяченій 200-річчю з дня заснування Харківського державного медичного університету (Харків, 2005); 59-й науково-практичній конференції студентів та молодих вчених Національного медичного університету імені О.О. Богомольця з міжнародною участю “Актуальні проблеми сучасної медицини” (Київ, 2005).

Публікації. За результатами дисертації опубліковано 14 наукових робіт, із них 6 статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України, 6 - тези доповідей, отримано деклараційний патент на корисну модель, розроблено і впроваджено інформаційний лист.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, 4 розділів основної частини, висновків, практичних рекомендацій, додатків, списку використаних джерел. Робота ілюстрована 33 таблицями і 36 рисунками. Дисертацію викладено на 188 сторінках машинописного тексту, із них 159 сторінок складає основна частина. Список літератури викладений на 21 сторінці та містить 197 джерел (83 кирилицею, 114 латиницею).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали і методи дослідження. Обстежено 131 дорослу особу. Основну групу (1 група) склали 55 хворих на МММ (47 чоловіків, 8 жінок у віці 20-65 років, медіана віку 47 років), опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС. Серед них 37 учасників ліквідації наслідків аварії (ЛНА) на ЧАЕС 1986-2001 рр., 18 осіб, евакуйованих із зони відчуження та жителів забруднених радіонуклідами територій України. Відомі дози опромінення становили від 0,21 до 49,0 сЗв. Час від аварії на Чорнобильській АЕС до розвитку МММ коливався від 2 до 16 років (медіана 10 років). Виявлено зворотній кореляційний зв'язок між отриманою дозою опромінення та терміном від аварії до розвитку МММ (r=-0,52; p=0,011). Визначено зменшення терміну від контакту з ІВ до розвитку захворювання за дози опромінення понад 11,04 сЗв. Групу порівняння (2 група) склали 46 пацієнтів, опромінених в межах доз природного фону, що захворіли на МММ у післяаварійний період (41 - чоловік і 5 жінок від 29 до 77 років, медіана віку 55 років). З вірогідністю 99% різниця у віці між 1-ю та 2-ю групами зумовлена переважанням осіб похилого віку (60-70 років) у 2-й обстежуваній групі, що відповідає даним середнього віку при МММ у популяції [Strasser-Weippl et al., 2006]. У контрольну групу увійшли 30 осіб без онкогематологічної патології: 26 чоловіків і 4 жінки у віці від 35 до 74 років, медіана віку 55 років.

Вивчення клініко-гематологічних характеристик МММ проведено при верифікації діагнозу, а також у динаміці з метою рестадіювання, з використанням загальноклінічних методів обстеження та дослідження стану гемопоезу. Аналіз компенсаторних можливостей гемопоезу проводили за мієлопроліферативним та мієлодепресивним індексами [Barosi et al., 2002]. Визначали стан стромального та гемопоетичного компонентів у гістологічних препаратах КМ з проведенням морфометричної оцінки [Г.Г. Автандилов, 1990], визначенням мегакаріоцитарного коефіцієнту (МгКЦ-коефіцієнт) [О.А. Рукавицын, 1993], оцінкою ступеня ретикулінового фіброзу [О.А. Рукавицын, 1993; Barosi et al., 2005]. Мегакаріоцитограму підраховували в мазках КМ, забарвлених за Паппенгеймом. Оцінювали ступінь дозрівання клітин, присутність клітин з ознаками апоптозу, продукування тромбоцитів, лопатевість ядра, диспластичні зміни клітин [І.В. Бєлінська, 2003]. Цитохімічні дослідження включали визначення активності кислої фосфатази (КФ) [Goldberg and Barka, 1962] і вмісту глікогену за PAS реакцією [McManus, 1946; Hotchkiss, 1948] з розрахунком середнього цитохімічного коефіцієнту (СЦК) [В.В. Меншиков, 2000]. Функціональну активність тромбоцитів визначали кількісним фотометричним методом за зміною коефіцієнта світлопропускання (Т%) збагаченої тромбоцитами плазми до та після внесення індукторів агрегації АДФ, колагену та адреналіну [А.Л. Берковский, 1999]. Концентрацію тромбоцитарного фактору росту ВВ (PDGF-ВВ) в сироватці крові та супернатанті кісткового мозку визначали імуноферментним методом на аналізаторі SUMAL PE2 (Німеччина) з використанням реагентів “Quantikine, Human PDGF-BB Immunoassay” (“R&D Systems Inc.”, USA). З метою диференційного діагнозу МММ визначали присутність BCR/ABL транскрипту в мононуклеарах КМ та / або лейкоцитах ПК за допомогою полімеразної ланцюгової реакції із зворотною транскрипцією [А.В. Мисюрин, 1995]. Математичну обробку проводили із застосуванням дисперсійного, кореляційного, регресійного, дискримiнантного, кластерного та факторного аналізу. Загальну виживаність хворих аналізували за методом Каплан-Майєра.

Аналіз і узагальнення результатів досліджень. Обстеження хворих на МММ виявило окреслену картину клінічних та гематологічних ознак. Слабкість, біль у кістках, спленомегалія, гепатомегалія були ведучими симптомами в розгорнутій стадії, приєднання субфебрилітету, геморагічного синдрому відбувалось переважно у термінальній стадії захворювання.

Вивчення розмірів печінки і селезінки, виявило кореляцію гепатомегалії та спленомегалії зі стадіями МММ для пацієнтів основної групи (r=0,5; p<0,01). У пацієнтів основної групи, при зіставленні з групою порівняння, аналіз косого вертикального та прямого переднє-заднього розміру печінки виявив переважання гепатомегалії на другій стадії МММ (173,82±3,45 мм та 152,05±3,65 мм, p<0,001) та на третій стадії захворювання (192,93±6,01 мм та 170,27±5,54 мм, p<0,01), що виразніше відображує ураження паренхіматозних органів у даної категорії хворих.

Серед гематологічних параметрів визначаючими були нормобластоз, лейкоцитоз зі зсувом в лейкоформулі до мієлоцитів, тромбоцитоз, гіперплазія усіх паростків кровотворення в мієлограмі, а при переході у термінальну стадію захворювання - помірна анемія, тромбоцитопенія, лейкоцитоз / лейкопенія зі зсувом в лейкоформулі до мієлоцитів та бластів. У жодного з хворих не виявлено експресії BCR/ABL гену, що свідчило на користь МММ.

У хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, у зіставленні з хворими на МММ, опроміненими у межах доз природного фону, визначені особливості гістоморфологічних змін кровотворного кісткового мозку (табл. 1): вищий мегакаріоцитарний коеффіцієнт у розгорнутій та термінальній стадіях МММ (р<0,05); більша відносна частка кісткової тканини трабекул, на першій та другій стадіях захворювання (р<0,001 та р<0,05 відповідно); меншу відносну частку гемопоетичної тканини, у розгорнутій стадії МММ (р<0,05); більший вміст гемопоетичних клітин в одиниці площі міжтрабекулярного простору у термінальній стадії захворювання (р<0,05).

Окреслені гістоморфологічні зміни кровотворного кісткового мозку хворих на МММ основної групи свідчать про вищу проліферативну активність мегакаріоцитарної ланки, суттєво вищий ступінь остеопластичних процесів вже на початкових стадіях захворювання, виразніше звуження відносної частки гемопоетичної тканини, тривалу збереженість високого вмісту гемопоетичних клітин у кістковому мозку.

Визначено зменшення абсолютної кількості мегакаріоцитів при індивідуальних дозах опромінення, що перевищують 9,67 сЗв (p<0,02).

У хворих на МММ 2-ї групи, порівняно з контролем, у мегакаріоцитограмі виявлено більшу відносну частку базофільних МгКЦ (42,00±3,99 та 29,24±2,42, p<0,038), меншу відносну частку поліхроматофільних МгКЦ (21,45±2,78 та 41,14±2,53, p<0,008), більшу відносну частку клітин з окресленим пікнозом ядра, що активно шнурують тромбоцити (19,27±3,57 та 1,14±0,31, p<0,001). Для хворих на МММ, які зазнали впливу ІВ, порівняно з контролем, визначено меншу відносну частку усіх поліхроматофільних МгКЦ (23,13±2,31 та 41,14±2,53, p<0,001), більшу відносну частку оксифільних МгКЦ (19,07±2,19 та 13,71±1,13, p<0,04), переважання відносної частки МгКЦ з окресленим пікнозом ядра, що активно шнурують тромбоцити (18,53±2,99 та 1,14±0,31, p<0,001) та переважання “вільних” ядер мегакаріоцитів (18,93±1,98 та 12,79±2,32, p<0,05) (рис. 1).

Рис. 1. Розподіл мегакаріоцитів за ступенем дозрівання у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією.

Зіставлення цитоморфологічних показників мегакаріоцитопоезу хворих основної групи та групи порівняння виявило більшу відносну частку базофільних клітин мегакаріоцитарної ланки у пацієнтів групи порівняння (p<0,008), рівнозначне зменшення відносної частки поліхроматофільних МгКЦ порівняно з контролем для обох груп та більшу відносну частку оксифільних МгКЦ для пацієнтів основної групи (p<0,03), що свідчить про скорочення часу життя мегакаріоцитів в кістковому мозку для хворих на МММ обох груп і більш повне дозрівання МгКЦ у пацієнтів основної групи. Отримані результати свідчать на користь прискорення клітинного циклу мегакаріоцитів у опромінених хворих, що відповідає даним досліджень адаптивної відповіді гемопоетичних клітин на вплив ІВ у дозах 0,05-0,1 Гр за рахунок активації клітинного циклу [Cramers et al., 2005].

Відмінною рисою для хворих на МММ групи порівняння, у зіставленні з контролем, виявлено переважання відносної частки клітин з гіперлопатевим ядром, в той час як для хворих на МММ основної групи - переважання відносної частки гіполопатевих клітин (20,07±0,82%) у зіставленні з контролем (11,21±2,13%, p<0,019) та з групою порівняння (9,55±3,00%, p<0,02). Клітини з низькою плоїдністю зазнають швидкого дозрівання і старіння. У пацієнтів основної групи співвідношення базофільних та поліхроматофільних клітин мегакаріоцитарного ряду до апоптичних, тобто завершуючих клітинний цикл, було нижчим, ніж у хворих групи порівняння (1,18±0,41 проти 1,47±0,44, p=0,041) та у зіставленні з контролем (3,09±0,63, p=0,042), що свідчить про активацію процесів проліферації і апоптозу. Ці результати корелюють з даними досліджень про конкурентне підвищення реакцій проліферативної відповіді та апоптозу лімфоцитів при мієлодиспластичному синдромі у хворих, які зазнали впливу низьких доз ІВ [І.М. Ільєнко, 2007]. Визначено зменшення відносної частки функціонуючих мегакаріоцитів у хворих на МММ основної групи у зіставленні з групою порівняння, при збільшеній абсолютній кількості МгКЦ у КМ (рис. 2).



Рис. 2. Розподіл мегакаріоцитів за функціональною активністю у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією.

У пацієнтів основної групи у зіставленні з контролем визначено більшу відносну частку мікроформ мегакаріоцитів (5,87±1,41% проти 0,86±0,36%, p<0,002), клітин з фрагментованими ядрами (3,53±0,90% проти 0,50±0,25%, p<0,002), мегакаріоцитів із диспластичними змінами (5,36±1,34% проти 1,29±0,47%, p<0,008). При опроміненні, вищому від 6,8 сЗв, визначено збільшення кількості МгКЦ з повною фрагментацією ядра (p=0,03), при опроміненні, вищому від 9,93 сЗв, визначено збільшення відносної частки диспластичних МгКЦ (p=0,03). Поєднання ознак, виявлених при бластній трансформації у пацієнтів основної групи, у зіставленні з показниками термінальної стадії без бластної трансформації пацієнтів групи порівняння, а саме: менша відносна частка функціонуючих МгКЦ (28,5±20,5% проти 50,66±2,62%, p<0,03), більша відносна частка клітин з фрагментацією ядра (13,50±8,50% проти 3,53±0,90%; p<0,01), більша відносна частка мегакаріоцитів з періполезісом нейтрофілами (3,8±0,25% та 1,35±0,04%, p<0,04) свідчить про вичерпання клітинних компенсаторних можливостей, що може бути використане в якості додаткових цитоморфологічних ознак прогресії злоякісного процесу при МММ у осіб, які зазнали впливу ІВ. Отримані дані корелюють з результатами експериментального дослідження на щурах, у якому продемонстровано схожі тенденції клітинних реакцій активації периполезісу та тромбоцитопродукуючої активності мегакаріоцитів на вплив опромінення у дозі 0,3 Гр, та пригнічення функціональної активності МгКЦ і незавершеність періполезісу при опроміненні у дозі 1 Гр та вище [Е.В. Міхайловської, 1994 р.].

При цитохімічному дослідженні у хворих на МММ з природним фоном опромінення, в мегакаріоцитах кісткового мозку та у тромбоцитах крові рівень глікогену, визначений за даними середнього цитохімічного коефіцієнту (СЦК), не відрізнявся порівняно з таким у контрольній групі. У хворих на МММ основної групи визначено переважання СЦК глікогену у мегакаріоцитах, порівняно з таким у групі контролю (2,31±0,05 та 2,15±0,06 відповідно), p<0,05. Зіставлення активності кислої фосфатази (КФ) МгКЦ хворих на МММ з природним фоном опромінення порівняно з контролем виявило нижчий СЦК (1,57±0,09 проти 2,07±0,08, p<0,001). У хворих на МММ основної групи у зіставленні з хворими групи порівняння активність КФ в МгКЦ за показником СЦК становила 2,01±0,10, та була вірогідно вищою, p<0,01. Наведені результати свідчать про вищу інтенсивність процесів метаболізму у МгКЦ хворих на МММ основної групи.

У пацієнтів групи порівняння у зіставленні з контролем виявлено зниження сумарного індексу агрегації тромбоцитів (СІАТ) при дії аденозиндіфосфату, адреналіну та колагену, що відповідає синдрому “недостатнього пулу накопичення та зберігання” та свідчить про менший вміст у тромбоцитах ендогенних агоністів агрегації, тобто про менший запас пластичних речовин, що зумовлено більшим вмістом молодих форм мегакаріоцитів у кістковому мозку для цієї групи пацієнтів, порівняно з контролем. У хворих основної групи порівняно з контролем не визначено змін СІАТ. Результати агрегаційних тестів свідчать про вищий вміст пластичних речовин у тромбоцитах та кращу збереженість їх агрегаційних властивостей у пацієнтів основної групи у зіставленні з групою порівняння.

Провідна теорія патогенезу МММ свідчить про дефектність дозрівання мегакаріоцитів та патологічне вивільнення ними ростових факторів, які стимулюють проліферативні процеси в кровотворному кістковому мозку [Michiels et al., 2006]. Дослідження вмісту PDGF-BB у кістковому мозку та крові хворих на МММ визначило його вищу концентрацію у пацієнтів обох груп порівняно з контролем, при тому, у початковій та розгорнутій стадіях захворювання концентрація PDGF-BB була найвищою у пацієнтів основної групи (табл. 2).

мієлофіброз мегакаріоцитопоез гемопоез

Таблиця 2

Концентрація PDGF-ВВ у зразках крові і кісткового мозку хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, M±m

Група обстежених	Концентрація PDGF-ВВ у досліджуваних зразках сироватки крові та супернатанту кісткового мозку, пг/мл
	Кістковий мозок	Периферична кров
Усі хворі на МММ, n=23	699,29±189,55*	377,74±79,18
1 група, n=13	797,35±196,48*	443,90±81,88
2 група, n=10	535,42±89,09*	292,69±148,96
контроль, n=7	215,47±35,63	267,78±74,93

Примітка. * p<0,05 - вірогідність розбіжностей з показниками контрольної групи.

Визначено прямий кореляційний зв'язок концентрації PDGF-ВВ у КМ з вмістом МгКЦ і гемопоетичних клітин в гістологічних препаратах КМ (r=0,83; p<0,01 та r=0,81, p<0,01 відповідно), а зворотній - з показником мієлодепресивного індексу (r=-0,86, p=0,0004) та зі стадією захворювання (r=-0,84, p=0,001).

Проведено аналіз зв'язків доз опромінення хворих на МММ основної групи з показниками мегакаріоцитопоезу за регресійною моделлю з визначенням критичних меж дозових навантажень, при яких відбувалась реалізація змін показників. Визначено збільшення відносної частки гіполопатевих молодих форм мегакаріоцитів при дозах, понад 1,58 сЗв (p=0,06); зменшення відносної частки функціонуючих мегакаріоцитів при дозах, понад 8,92 сЗв (p=0,02), зменшення абсолютної кількості мегакаріоцитів у гістопрепаратах КМ при дозах, вищих за 9,67 сЗв (p=0,02); зменшення СЦК кислої фосфатази у МгКЦ при дозах, вищих за 11,69 сЗв (p=0,02); зменшення абсолютної кількості тромбоцитів у крові при дозах, вищих за 11,78 сЗв (p=0,02). У хворих на МММ, опромінених в діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв, визначена дозозалежна спрямованість впливу ІВ на мегакаріоцитопоез: стимулююча - при дозах понад 1,58 сЗв, пригнічуюча - при дозах понад 9,67 сЗв, свідчить про модифікуючий вплив ІВ на морфогенез захворювання вже при опроміненні понад 1,58 сЗв.

Вперше надані характеристики проліферативних можливостей гемопоезу за індексами мієлопроліферації та мієлодепресії згідно стадій МММ: І стадія 0-2, ІІ - 3-4, ІІІ - 5-6. Особливостями мієлопроліферативних змін у І стадії захворювання виявилося переважання індексу мієлопроліферації у осіб, проживаючих на контамінованих територіях, порівняно з учасниками ЛНА (p<0,05) та хворими на МММ опроміненими у межах доз природного фону (p<0,01).

Проведена оцінка ризику інформативних показників хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС у підгрупах живих і померлих впродовж року від дати обстеження, методом дискретного моделювання. Розрахована сумарна вірогідність сприятливого прогнозу упродовж року для хворих на МММ, опромінених в результаті аварії на ЧАЕС, за формулою додаткових вірогідностей незалежних подій [М.Ю. Антомонов, 2006] (табл. 3).

Таблиця 3

Критичні рівні показників та вірогідність сприятливого прогнозу для хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС

№	Показник	Критичні рівні показників	Вірогідність вижити при критичному значенні показника, %
1.	Вік на час аварії на ЧАЕС, роки	<40	72
2.	Вік на момент діагнозу, роки	<50	64
3.	Мієлосупресивно-проліферативний індекс	<4	67
4.	Відносна частка фіброзної тканини в гістопрепараті, %	<29	50
5.	Кількість бластів у ПК, %	<12	86

При оптимально сприятливому прогнозі - максимальний рівень значення P₊=0,998, вірогідність сприятливого прогнозу становитиме 99,8%:

P₊ = 1 - (1-0,64) х (1-0,72) х (1-0,50) х (1-0,67) х (1-0,86) = 0,998

При мінімально сприятливому прогнозі, значення P₊=0,5, вірогідність вижити / померти становитиме 50% / 50%.

Для прогнозування тривалості життя досліджуваного контингенту був використаний дискримінантний аналіз. Для хворих основної групи прогностичне значення мали: відсоток бластних клітин у ПК (BL PB), р=0,005 та КМ (BL BM), р=0,025, відсоток мегакаріобластів у мегакаріоцитограмі (MkcBl), р=0,06, розмір печінки (Hepar), р=0,04, мієлопроліферативно-супресивний індекс (MPSI), р=0,03, вік на момент діагнозу захворювання (TZ), р=0,02, вік на момент аварії (TA), р=0,05. Для хворих групи порівняння - відсоток мегакаріобластів у мегакаріоцитограмі (MkcBl), р=0,03, вік на момент діагнозу захворювання (TZ), р=0,03, розмір печінки (Hepar), р=0,002, мієлопроліферативно-супресивний індекс (MPSI), р=0,01. Розраховані вірогідності річного прогнозу тривалості життя, відповідно до виділених класифікаційних рівнянь, з урахуванням радіаційного чинника:

для хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС:

Y0 = -85,62 + 0,655611 х TA + 0,320923 х TZ - 0,65213 х MPSI - 0,92124х BL BM + 0,200833 х BL PB + 0,60042х Hepar - 0,40488 х MkcBl;

Y1 = -58,05 + 0,240518 x TA + 0,57129 х TZ - 2,06575 х MPSI - 0,50991 х BL BM - 0,0769 х BL PB + 0,518032 х Hepar - 0,09786 х MkcBl;

для хворих на МММ, опромінених у межах доз природного фону:

Y0 = -128,184 + 0,773207 х TZ + 2,897125 х MPSI + 0,895835 х Hepar + 1,207613 х MkcBl;

Y1 = -80,7976 + 0,62704 х TZ + 1,2837 х MPSI + 0,747159 х Hepar + 0,791337 х MkcBl.

Y0 - несприятливий прогноз для виживання.

Y1 - сприятливий прогноз для виживання.

Якщо, для обстежуваного пацієнта, значення Y1>Y0, то для нього більше вірогідність вижити, чим померти в інтервалі року, згідно даних обстежень, отриманих на момент аналізу.

Впровадження запропонованих класифікаційних рівнянь дозволило передбачити прогноз у 98,18% випадків для хворих на МММ, опромінених у діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв, та у 97,83% випадків для хворих на МММ з природним фоном опромінення, що свідчить про перспективність застосування цих рівнянь.

ВИСНОВКИ

У дисертації теоретично обґрунтовано, методологічно визначено та статистично підтверджено вирішення актуального науково-прикладного завдання радіобіології та гематології, а саме: визначено особливості стану та клітинні взаємодії елементів мегакаріоцитарної ланки гемопоезу у хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС в діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв, визначено межі індивідуальних доз опромінення, у яких відбувалась реалізація гематопатологічних змін, удосконалено діагностичні та розроблено прогностичні критерії перебігу захворювання з урахуванням радіаційної компоненти. Визначено більшу частоту випадків розвитку мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією у віці до 60 років серед опромінених осіб. Встановлено зворотній зв'язок між дозою опромінення, вищою за 11,04 сЗв, та терміном від контакту з іонізуючим випромінюванням до розвитку захворювання.

1. У хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, визначено різноспрямований вплив іонізуючого випромінювання на мегакаріоцитарний ряд гемопоезу за цитоморфологічними характеристиками: збільшення відносної частки гіполопатевих мегакаріоцитів за дози понад 1,58 сЗв; зменшення відносної частки функціонуючих мегакаріоцитів за дози понад 8,92 сЗв; зменшення абсолютної кількості мегакаріоцитів за дози понад 9,67 сЗв; зменшення активності кислої фосфатази за дози понад 11,69 сЗв; зменшення кількості тромбоцитів в крові за дози понад 11,78 сЗв.

2. Встановлено, що для радіаційно-асоційованих випадків МММ характерним є зниження показника співвідношення відносної частки базофільних та поліхроматофільних мегакаріоцитів до апоптичних форм мегакаріоцитів до 1,2:1 у зіставленні з 1,5:1 при МММ у осіб, опромінених в межах доз природного фону, та контролем, 3:1.

3. За гістоморфометричними характеристиками структури кісткового мозку у хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, у порівнянні з хворими, опроміненими у межах доз природного фону, визначено вищій вміст мегакаріоцитів і кровотворних клітин в одиниці площі гемопоетичної тканини, та більшу відносну частку кісткової тканини на початковій стадії захворювання.

4. У хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, визначено вищу концентрацію PDGF-ВВ у кістковому мозку, що асоціюється з вищим проліферативним потенціалом кістковомозкового гемопоезу.

5. Для хворих на МММ, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, у зіставленні з групою порівняння, визначено краще збереження агрегаційної функції тромбоцитів, що відповідає меншій частоті геморагічних ускладнень за клінічними даними.

6. Серед прогностичних критеріїв несприятливого прогнозу перебігу МММ у осіб, опромінених внаслідок аварії на ЧАЕС, найвагоміше значення мають: вік на час аварії (>40 років), вік на момент захворювання (>50 років), мієлопроліферативно-супресивний індекс (>4), відносна частка фіброзної тканини в гістопрепараті (>29%), відсоток бластних клітин у крові (>12%).

7. Розроблені і впроваджені класифікаційні рівняння сприятливого та несприятливого прогнозу перебігу МММ з урахуванням мієлопроліферативно-супресивного індексу, відсотку мегакаріобластів у КМ, та бластних клітин у крові, розмірів печінки, віку на момент контакту з ІВ та на момент захворювання. У хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією, опромінених у діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв прогноз перебігу захворювання передбачено у 98,18% випадків, у хворих, які зазнали опромінення в межах доз природного фону - у 97,83% випадків, що підтверджує доцільність застосування цих класифікаційних рівнянь.

ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ

1. З метою виявлення додаткових маркерів мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією доцільно проводити підрахунок мегакаріоцитограми з визначенням відсотку клітин у стані апоптозу. Співвідношення базофільних та поліхроматофільних форм мегакаріоцитів до апоптичних менш ніж 1,2:1 (при більш ніж 37% апоптичних МгКЦ) притаманні радіаційно-асоційованим випадкам МММ. При МММ у осіб опромінених у межах доз природного фону цей показник складає 1,5:1 (при більш ніж 35% апоптичних МгКЦ).

2. Для вдосконалення діагностики, визначення стадії захворювання та моніторингу стану гемопоезу, для вибору тактики лікування мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією доцільним є дослідження трепанобіоптатів кісткового мозку з визначенням гістоморфометричних показників: клітинності, мегакаріоцитарного коефіцієнту та відносних долей тканин КМ із зазначенням ступеня фібротичних змін.

3. У хворих на мієлофіброз з мієлоїдною метаплазією доцільно проводити дослідження концентрації тромбоцитарного фактору росту - ВВ в супернатанті кісткового мозку для оцінки проліферативного потенціалу гемопоезу.

4. Впровадження розроблених моделей прогнозу перебігу мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією, що враховують наявність впливу радіаційного чинника, при опроміненні у діапазоні доз 0,21-49,0 сЗв, надасть змогу оптимізувати тактику лікування хворих.

СПИСОК НАУКОВИХ РОБІТ, ОПУБЛІКОВАНИХ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Byelinska I.V., Kabachenko I.N., Dyagil I.S. Megakaryocytes morphology in idiopathic (primary) myelofibrosis // Rep. Pract. Oncol. Radioter. - Vol. 9, №8. - 2004. - P. 223-228. (Внесок здобувача: проведення клініко-діагностичних досліджень, аналіз медичної документації, створення ілюстрацій, узагальнення результатів, участь у написанні статті).

2. Роль молекулярно-биологических исследований в дифференциальной диагностике идиопатического миелофиброза и хронического миелолейкоза / В.И. Клименко, И.В. Абраменко, Н.И. Белоус, И.Н. Кабаченко // Український журнал гематології та трансфузіології. - 2004. - №3. - С. 22-27. (Внесок здобувача: проведення клініко-діагностичних досліджень, аналіз медичної документації, статистична обробка результатів, формулювання висновків, участь у написанні статті).

3. Содержание тромбоцитарного фактора роста - ВВ при миелофиброзе с миелоидной метаплазией у лиц, подвергавшихся и не подвергавшихся воздействию ионизирующего излучения в результате аварии на ЧАЭС / В.Г. Бебешко, И.Н. Кабаченко, И.В. Абраменко, И.С. Дягиль, О.Я. Плескач, И.В. Белинская // Онкология. - 2006. - Т.8, №3. - С. 250-254. (Внесок здобувача: проведення клініко-діагностичних досліджень, аналіз медичної документації, статистична обробка результатів, формулювання висновків, написання статті).

4. Гістоморфометрична характеристика мієлофіброзу з мієлоїдною метаплазією у осіб, які постраждали внаслідок аварії на Чорнобильській АЕС / І.М. Прокопенко, В.Г. Бебешко, Т.Ф. Любарець, І.С. Дягіль, О.М. Грабовий, В.Н. Зінченко // Вісник морфології. - 2007.

- Т.13, №2. - С. 264 - 270. (Внесок здобувача: проведення клініко-діагностичних досліджень, статистична обробка результатів, формулювання висновків, написання статті).

5. Особенности структурной организации костного мозга при различных стадиях миелофиброза с миелоидной метаплазией / И.Н. Кабаченко, В.Г. Бебешко, А.Н. Грабовой, И.С. Дягиль, А.Б. Пономаренко, А.Д. Басалык // Вісник морфології. - 2005. - №11(2). - С. 164 - 168. (Внесок здобувача: проведення клініко-діагностичних досліджень, гістоморфометрія трепанобіоптатів, статистична обробка результатів, формулювання висновків, написання статті).

6. Метод підготовки до гістологічного дослідження трепанобіоптату кісткового мозку/ О.М. Грабовий, Т.В. Каднікова, О.М. Поліщук, І.М. Кабаченко, О.Б. Пономаренко // Вісник морфології. - 2005. - №11(1). - С. 134-135. (Внесок здобувача: проведення бібліографічного пошуку, зіставлення результатів гістоморфометрії трепанобіоптатів, виготовлених за різними методами, участь у розробці методу).

...