Психосоматичні розлади і захворювання

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Психосоматичні розлади і захворювання

1.1 Етіологія і патогенез

1.2 Класифікація

2. Клініка

2.1 Ендокринна система

2.2 Гінекологія та акушерство

Висновок

Література

Вступ

Психосоматичні розлади становлять значну частину “хвороб цивілізації” і на протязі останнього століття були об'єктом інтенсивних досліджень в рамках так званої психосоматичної медицини.

У “ Хамрідах” Платон писав: “… найбільшою помилкою у лікуванні хвороб є те, що існують лікарі для тіла і лікарі для душі, оскільки одне не віддільне від іншого…Бо там, де ціле почуває себе погано, частина його не може бути здоровою”.

Понад 2000 років тому гіппократівська школа Коса протиставила динамічно-гуморально-духовну (психосоматичну) концепцію механістично-органному спрямуванню школи Кнідоса. Знамениті філософи Декарт, Спіноза, Лейбніц підтвердили перспективність поглядів Платона, Коса та їхніх послідовників. Поява терміну “психосоматичний”, згідно літератури відноситься до 1818 року (запропонував Гейнрот), а терміну “соматопсихічний” - до 1822 (Якобі), але самі питання співвідношення соматичного (тілесного) та психічного (душевного) являються одними з найдавніших у філософії, психології, медицині. З досліджень О.К. Напреєнко (1991 р.) випливає, що у 70 % соматично хворих виявляють психічні порушення різного регістру й ступеня тяжкості. У психосоматичній літературі, поряд з психосоматичним підходом, в різний час мовилось о психосоматичній орієнтації, точки зору, руху і т. д. Зародження психосоматичної медицини пов'язують з роботами Фрейда, указуючи, що це направлення починається з історії хвороби Анни О., в якій вперше було представлено виникнення фізичного симптому по механізму конверсії. Хоча сам Фрейд ніколи ні в одній зі своїх робіт не використовував терміну “психосоматична медицина” (цит. По Витковеру), завдяки його послідовникам це поняття отримало широкого поширення, зокрема, відкриттю центрів психосоматичної медицини.

1. Психоcоматичнічні розлади і захворювання

Реакцією особистості на стрес або фрустрацію можуть бути, з одного боку, невротичні розлади, при яких переважають психологічні и психопатологічні прояви, та психосоматичні розлади, які проявляються, в першу чергу, соматичними еквівалентами психічних розладів - з іншої. Ці групи порушень демонструють різні способи переробки внутріособистісного конфлікту: психічний та соматичний. Невротичний спосіб може проявлятися як в умовах острого, так і в умовах хронічного стресу; психосоматичний же спосіб більшою мірою пов'язаний з хронічним впливом фрустрації та стресу.

Актуальність вивчення психосоматичних взаємовпливів достатньо аргументувати такими фактами. По даним E.Stromgren та V. Lunn, не менше 30 % хворих, які звертаються з соматичними скаргами в поліклініки та стаціонари, мають невротичні симптоми, а 22 % зі скаргами психосоматичного характеру віднімають до 50 % робочого часу лікаря.

Під психосоматичними розладами розуміють симптоми та синдроми порушень соматичної сфери (різних органів та систем), обумовлених індивідуально-психологічними особливостями людини та пов'язані зі стереотипами її поведінки, реакціями на стрес та способами переробки внутріособистісного конфлікту.

Існує декілька моделей формування психосоматичних розладів:

- психофізіологічна (основоположником вивчення психофізіологічних взаємозв'язків вважається І.П. Павлов, який вперше описав умовні та безумовні рефлекси);

- психодинамічні концепції (традиційно відправною точкою психосоматики вважається вперше описанні S. Freud конверсійні симптоми при істерії - сліпота, глухота, рухові порушення);

- системно-теоретична модель (системна концепція розуміє людину як відкриту підсистему в ієрархічному ряду відкритих підсистем (Gunthern));

- соціопсихосоматика (поняття “соціопсихосоматика” було введено Schaefer. Психосоматична хвороба є результатом неправильного розвитку відносин між індивідуумом та соціальними структурами в які він включений).

Психосоматична медицина розрізняє три групи психосоматичних розладів:

- конверсійні симптоми;

- функціональні синдроми (органні неврози);

- психосоматичні захворювання (психоматози).

При конверсійних симптомах невротичний конфлікт отримує вторинну соматичну відповідь та переробку (Б.Любан-Плоцца, В. Пельдингер, Ф. Крегер). Симптом має символічний характер, а демонстрація симптомів може розумітися як спроба вирішення конфлікту.

Функціональні синдроми найбільш типовими та добре відомими для лікарів загальної практики. Вони являють собою набір симптомів, які зачіпають різні органи та системи: серцево-судинну, шлунково-кишкову, дихальну, сечостатеву і рухову.

До групи психоматозів, або психоматичних захворювань, у вузькому сенсі відносяться соматичні хвороби, роль психологічного фактора в етіопатогенезі яких є суттєвою, а іноді чільною.

1.1 Етіологія і патогенез

Для розуміння причин і механізмів розвитку розглядуваних розладів доцільно нагадати особливості нормальних психосоматичних відношень. Тільки засвоївши їх, вдається визначити ту хитку межу між нормою і патологією.

У нормі взаємовплив психіки і соми найвиразніше виявляється під час емоційних реакцій (радощів, гніву, страху тощо). Коли людина надто схвильована, ми кажімо: “упав камінь із серця” та ін. Усі ці образні вислови вказують на соматичні зміни, що виникають під час емоційних переживань. Спостерігаються психосоматичні відхилення від емоційного компонента.

Фізіологічні реакції та психічні процеси можуть відбуватися в різних органах і системах організму: серцево-судинній, дихальній, травній, статевій, м'язовій тощо. Як приклад поєднання соматопсихічних процесів можна навести відчуття голоду, що виникає за порожнього шлунку. З'являються невдоволення, напруження, підвищується психічна і фізична активність, що спрямована на досягнення відчуття ситості.

Психосоматичні взаємини можуть набувати і стійкого патологічного характеру. Наприклад, відчуття страху зумовлює серцебиття, що, своєю чергою, наводить на думку про ураження серця. Така підозра сприяє збільшенню страху і посиленню неприємних відчуттів у ділянці серця.

Етіологія і патогенез психосоматичних розладів досі з'ясовані не остаточно, напевно, їхній генез має багатофакторний характер. Різноманітні ланки пояснює теорія специфічності, що вказує на особливі (неусвідомлені) конфлікти, що зумовлюють специфічні розлади (Ф. Александер).

Існують також певні особистості, для яких є ті чи ін. групи психосоматичних захворювань (Ф. Данбар). За неспецифічною теорією, будь-який стрес може спричинити патологічні зміни в гепетично ослабленому, “шоковому органі”. За теорією Г. Сельє, надмірна секреція картизолу внаслідок реакції системи гіпоталамус - гіпофіз - надниркова залоза на стрес призводить до структурних змін в органах і системах. Дж. Енгл вказує на появу в деяких особистостей у відповідь на стресогенну ситуацію “комплексу капітуляції” (пригнічений настрій, безпорадність та безнадія), що порушує гомеостатичну рівновагу, збільшуючи сприйнятливість до інфекційних та ін. патогенних чинників. Значний вклад внесли теорії кортико-вісцеральних взаємодій (розвивають ідеї невризму та умовних рефлексів, за І.П. Павловим) та функціональних систем П. Анохіна тощо.

1.2 Класифікація

Першим найповнішу класифікацію психосоматичних розладів запропонував Е. Блейер (1970), який розподілив їх на три види.

І. Класичні психосоматози, тобто психосоматичні захворювання, що супроводжуються органічною патологією внутрішніх органів та систем.

ІІ. Функціональні психосоматичні розлади, які спостерігаються найчастіше. Вони мають стійкий перебіг. У деяких випадках їх відносять до так званих системних неврозів.

ІІІ. Психосоматичні розлади в широкому (непрямому) розумінні. Здоров'я порушується через особливості поведінки людини, що пояснюється характером особистості та її переживаннями.

Б. Лубан-Плоцца та інші науковці (1977) розрізняють такі групи психосоматичних розладів: психосоматози, функціональні синдроми (аналогічно Блейеру), конверсійні синдроми.

Конверсійні симптоми виникають у відповідь на невротичний конфлікт, мають символічний характер і виявляються патологічними феноменами, що зачіпають діяльність органів чуття (амоврозом, болем, анестезією) або порушують моторику (параліч, судоми, блювання) та ін.

За етіопатологічними та клініко-динамічними ознаками соматопсихічні розлади класифікують (О. К. Напреєнко, 1995) як непсихотичні, психотичні та дефективно-органічні.

Непсихотичні - невротичні, психопатичні, нерозоподібні та психопатоподібні розлади (астенічний, астено-депресивний, астено-іпохондричний, астено-абулічний, астено-апатичний, тривожно-фобічний, обсесивно-фобічний, депресивний, депресовно-іпохондрічний, істеро-іпохондрічний, псевдодеменція), які перебігають за типом:

1) реакції;

2) стійкого стану;

3) патологічного розвитку особистості.

Психотичні розлади (коматозний, сопорний, астенічної сплутаності, деліріозній, параноїдний, депресивно-, тривожно-, галюцинаторно-параноїдний, маніакально-параноїдний, кататонічний, симптоматична манія, корсаковський синдром). За їх перебігом розрізняють:

1) гострі симптоматичні;

2) підгостри (протраговані, проміжні, перехідні);

3) хронічні (затяжні).

Дефективно-органічні, або енцефалопатичні розлади (простий психоорганічний, епілептиформний, корсаковський, псевдопаралітичний синдроми, неспецифічна органічна деменція).

2. Клініка

Хвора людина відрізняється від здорової людини тим, що у неї поряд із змінами функціонування внутрішніх органів і самопочуття якісно змінюється психічний стан.

Суб'єктивне ставлення до хвороби формується на базі різних факторів, які можна згрупувати в групи - соціально-конституціональну групу і індівідуально-психологічну. При цьому багато спеціалістів під соціально-конституціональними параметрами розуміють вплив статі, віку та професії людини, а під індивідуально-психологічними - властивості темпераменту, особливості характеру, якості особистості, світогляд та ін.

2.1 Ендокринна система

Однією з найбільш тяжких ендокринних патологій є цукровий діабет. Роль психічного параметру (стресу) у виникненні цукрового діабету є в даний час доведеною. Ще у 1974р. T.Willi одним із перших вказав на зв'язок діабету з душевними переживаннями, підкреслив той факт, що поява цукрового діабету нерідко передує “тривале засмучення”. Було описано “діабет біржовиків”, “діабет банкірів” як захворювання, в ґенезі яких роль професійних психічних перенавантажень виділялась сама собою. Питання о ролі емоційних впливів в етіології та патогенезе цукрового діабету придбав велике значення з початком ери психосоматичної медицини. Більшістю медиків розділялася точка зору про те, що гостра емоційна травма або тривалий психологічний стрес можуть виявити лише латентний діабет, перевівши його в клінічний стан.

Крайнім вираженням поглядів о характерологічній своєрідності цих хворих є концепція “специфічної особистості” у психосоматичній школі W. C. Menninger. Прихильники цієї концепції вказують на той факт, що хворі цукровим діабетом володіють особовою особистісною структурою, яка відрізняє їх як від хворих з іншими хронічними захворюваннями, так і від здорових людей. Александер вважав, що цукровий діабет характеризується не типом особистості, а типовою конфліктною ситуацією, ядром емоційного конфлікту, які й визначають соматичні особливості при цьому захворюванні. Описувались такі риси які часто зустрічаються у хворих діабетом риси, як егоцентризм, роздратованість, примхливість і нестримність. Відмічалось також, що “серед таких хворих частіше, ніж в середньому населенні, зустрічаються люди інтелігентні й енергійні”.

Багато дослідників відмічали, що діти, які страждають на цукровий діабет, до захворювання відрізняються підвищеною сумлінністю, серйозністю, відсутністю дитячої безтурботності. У них часто відмічаються порушення контактів із дорослими, конфлікти з рідними.

На синдромальному рівні виділяють астенічний, астеноіпохондричний, астенодепресивний, обсесивний та істероформний синдроми (Е. Л. Елфимова). При цьому відмічається, що на формування психічних розладів оказую вплив тип цукрового діабету, його тривалість та степінь тяжкості, а початок захворювання в дитячому та підлітковому віці та тривалий (більше 8-9 років) перебіг хвороби створюють передумови для патологічного розвитку особистості хворих діабетом.

Доведеним можна вважати той факт, що частота зустрічальності психопатологічних синдромів також залежить від типу цукрового діабету. При діабеті 1-ого типу (інсулінозалежний) переважно присутній астено-депресивний істероформний синдроми і істеричний варіант патологічного розвитку особистості, а при 2-го типу (інсуліннезалежному) частіше зустрічаються астенічний та астеноіпохондричний синдроми, а так же обсесивний, експлозивний та психосоматичний варіанти патологічного розвитку особистості. Важливе місце серед психічних розладів при цукровому діабеті займають “порушення харчової поведінки” у вигляді анорексії та булімії.

2.2 Гінекологія та акушерство

психосоматичний розлад діабет вагітність

Психосоматичні розлади при вагітності. Псигогенні психічні розлади характерні переважно для першого та останнього триместрів вагітності. Насамперед вони зумовлюються страхом перед пологами й тривогою за розвиток плода. Інколи негативні переживання є наслідком того, що вагітність небажана (у самотніх жінок) або складні стосунки з чоловіком, тяжкий матеріальний стан тощо. Психосоматичні механізми спостерігаються в разі сильного блювання вагітних. Психічні розлади і передусім депресія можуть стати першопричиною звичних викиднів. Психогенний характер має так звана удавана вагітність, коли жінка, не маючи на те підстав, переконана в тому, що вагітна. Цей стан може супроводжуватися аменореєю та іншими ознаками ранніх строків вагітності. Різноманітні невротичні розлади можуть виникати у жінок і після медичного аборту. Так, Л. Богдан (1983) описав синдром кувади (від франц. Covade - висиджування яєць): чоловік вагітної повідомив, що в нього з'явилися деякі ознаки вагітності, зокрема, нудота і загальна слабкість уранці, зубний біль тощо.

У перші дні після пологів у багатьох жінок (найчастіше, хто народив уперше або схильність до депресивного реагування, а також з “передменструальною напругою ”) з'являються надмірна емоційна лабільність (від ейфорії до глибокої печалі), стан пригнічення, емоційного напруження, дратівливість. Приблизно через 2 тижні після пологів у породіль може бути післяпологовий психоз, який за перебігом істотно не відрізняється від такого в загальній популяції. Головним чином це буває у жінок, у яких у минулому спостерігалися психічні розлади, а також у тих, у кого обтяжний психіатричний сімейний анамнез. У 80 % випадків діагностують афективний (переважно маніакальний) психоз.

На другому місці за поширенням стоїть шизофренічний психоз і на третьому - психоорганічний. Під час діагностики таких розладів важливо з'ясувати наміри матері щодо малюка, бо іноді трапляються агресії стосовно дітей. Небезпечні також і суїцидальні наміри матері породіль.

Порушення менструального циклу. Психосоматичні аспекти в гінекології стосуються в першу чергу психічної боку нормального розвитку жінки в пубертатному періоді, сексуального дозрівання, вагітності, пологів, клімактеричного періоду і т. Д. Психосоматика займається, перш за все, порушеннями цих нормальних процесів розвитку і діючими при цьому психічними факторами.

Менструації мають ряд біологічних параметрів, які знаходяться на різних рівнях і взаємодіють зі світом переживань і різноманітними зовнішніми впливами. Це виявляється вже при менархе - першої менструації, яка з'являється в останні роки все раніше. Таке раннє статеве дозрівання випереджає психічне, особистісне і соціальне дорослішання. Професійна освіта, соціальна незалежність і закінчення юності зсуваються на третє і навіть четверте десятиліття життя. Разом з тим молоді люди в наші дні сексуально проінформовані, а їх сексуальна активність починає проявлятися все раніше, нерідко стаючи причиною конфліктів. У той же час відомо, що під впливом важких соматичних умов, як, наприклад, у воєнний час, менструації з'являються в середньому пізніше.

Предменструальний синдром - це комплекс психопатологічних (дратівливість, тривога, депресія) і соматичних (болючість молочних залоз, дискомфорт) симптомів, що з'являються за кілька діб до менструації, а після її початку зникають.

При легкій формі предменструального синдрому жінка самостійно звертається до лікаря, шукає допомоги, розуміє хворобливий характер симптомів захворювання. При тяжкій формі - у міру перебігу хвороби з'являються симптоми, які зачіпають особистісний рівень реагування. При цьому на перший план починають виступати егоїзм, прискіпливість, демонстративність, бажання одержати вигоду від свого становища. Хворі вимагають підвищеної уваги.

Різноманіття проявів передменструального синдрому укладається в наступні психопатологічні симптомокомплекси: астенічний, тривожно-депресивний, істероіпохондрічний, дисфоричний, змішаний.

У період менопаузи частішають депресивні і тривожні стани, що супроводжуються припливами, гіпергідрозом та сухістю піхви.

Висновок

Резюмуючи описання психологічних особливостей та психічних розладів у хворих з порушенням ендокринної системи та акушерсько-гінекологічною патологією, можна відмітити широку представленість змін психічної діяльності у пацієнтів, тяжкість і глибину психологічних проблем, пов'язаних з перебудовою системи відносин особистості хворої людини.

Найбільш загальними змінами психіки у соматичних хворих можна вважати перебудову інтересів від зовнішнього світу до власних відчуттів, до функцій власного тіла, до обмеження інтересів. При цьому відбуваються різні зміни всіх сторін особистості. При серйозній же загрозі життю й благополуччю може змінитися сприйняття часу у вигляді його прискорення або уповільнення.

Аналіз психосоматичної проблеми дозволяє здійснювати більш адекватне, з урахуванням їх складності і реальних технічних можливостей, планування та проведення конкретних досліджень.

Література

1. Федосова Л. О. Клінічна психологія : навч. посіб. / Л. О. Федосова. - К.: ДП «Вид. дім «Персонал», 2013. - 248 c.

2. Менделеевич В.Д. Клиническая и медицинская психология: Учебное пособие / В.Д. Менделеевич. - 6-е изд. - М. : МЕДпресс-информ, 2008. - 402 с.

3. Пезешкиан Н. Психосоматика и позитивная психотерапия / Н. Пезешкиан; пер. с нем. - М.: Медицина, 1996. - 464 с.

4. Карвасарский Б.Д. Клиническая психология: Учебник 2-е изд. / Под ред. Б.Д. Карвасарского. - СПб: Питер, 2006.- 960 с.

5. Ю. Ю. Елисеев. Психосоматические заболевания: Справочник / Под ред. Ю. Ю. Елисеева, 2003. - 369 с.

6. Шкурснко Д. А. Общая и медицинская психология: Учебное пособие. Ростов-на-Дону: «Феникс», 2002. -- 352 с.

Размещено на Allbest.ru