Обґрунтування призначення рекомбінантного еритропоетину при виразкових гастродуоденальних кровотечах (клініко-експериментальне дослідження)

У осіб, що одержували алогенні гемотрансфузії, спостерігаються порушення гуморального і клітинного імунітету (Домрачов С.А. і співавт., 2003; Шевченко Ю.Л. і співавт., 1996).

Для зменшення ризику алоімунізації та переносу захворювань з алогенною кров'ю рекомендується керуватися принципом “один донор - один реципієнт”, однак, на жаль, на практиці він не завжди виконується, тому що для одного донора кількість кроводач обмежена, а потреби в них одного хворого та короткі інтервали між гемотрансфузіями можуть бути необмежені.

Застосування донорської крові виключається у пацієнтів, які за своїми релігійними переконаннями відмовляються від переливання чужорідної крові (Барон Ж.-Ф., 1999; Виньон Д., 1999; Rupp R.E., Ebraheirn N.A., 1993).

Усе вищенаведене обумовлює пошук альтернативних переливанню алогенної крові методів лікування постгеморагічної анемії. Одним з таких напрямків є стимуляція еритропоезу рекомбінантним еритропоетином, який є аналогом ендогенного еритропоетину.

З наведених даних випливає, що чіткої залежності продукції еритропоетину від обсягу крововтрати немає.

Враховуючи це, ми виділили чотири типи реагування еритропоезу на крововтрату в залежності від вмісту еритропоетину у сироватці крові: ареактивний або “німий” - вміст ендогенного ЕПО до 30 мОд/мл - у межах нормальних показників здорової людини (за даними контрольної групи та даними літератури), гіпореактивний - незначне підвищення рівня сироваткового ЕПО - від 30,01 до 50 мОд/мл, реактивний - високий вміст ЕПО (у межах 50,01 - 100мОд/мл) та гіперреактивний - надвисокий (більше 100 мОд/мл ) вміст ЕПО у сироватці крові.

Проведений аналіз визначення продукції ЕПО показав, що більш ніж у половини хворих (51,1%) із крововтратою понад 20% ОЦК вміст ЕПО змінювався неадекватно обсягу крововтрати (до 50 мОд/мл), тобто виникало пригнічення еритропоетичної функції (табл. 2).

Доля даної категорії пацієнтів збільшувалася при зростанні обсягу крововтрати. Так, серед хворих з крововтратою середнього ступеня доля хворих з ареактивним та гіпореактивним типом реагування еритропоезу складала 55,0%, з крововтратою важкого та украй важкого ступеня - 62,5% та 73,9%, відповідно, що свідчить про збільшення кількості випадків з виникненням пригнічення еритропоетичної функції організму при зростанні обсягу крововтрати серед хворих на ВГДК.

Також виявлено, що у переважної більшості хворих із рецидивом ВГДК (78,8%) при крововтраті понад 20% ОЦК був ареактивний чи гіпореактивний тип реагування еритропоезу на крововтрату. Доля цих типів зростала при збільшенні обсягу крововтрати: 57,1%, 75,0% та 92,8%, відповідно, для крововтрати середнього, важкого та украй важкого ступеня. З чого випливає, що рецидивні ВГДК при крововтраті понад 20% ОЦК є групою ризику виникнення пригнічення еритропоезу в постгеморагічному періоді. Особливо це стосується хворих із крововтратою важкого та украй важкого ступеня.

Таблиця 2 Розподіл хворих в залежності від ступеня крововтрати та типу реагування еритропоезу на крововтрату

Проведений аналіз кількості ретикулоцитів у периферичній крові у хворих на ВГДК показав, що зміна цього показника не залежить від обсягу крововтрати. Так, показники у групах достовірно не відрізнялися між собою та при зрівнянні з параметрами контрольної групи (табл. 3).

Таблиця 3 Залежність кількості ретикулоцитів (‰) у периферичній крові від обсягу крововтрати

Примітка: - середні величини, що достовірно (р<0,05) відрізняються від показників контрольної групи.

При аналізі залежності кількості ретикулоцитів у периферичній крові від вмісту ЕПО виявлений великий ступінь прямого корелятивного взаємозв'язку між цими параметрами - r=0,89 та r=0,86 на 3-ю та 6-у добу постгеморагічного періоду, відповідно. Виявлено, що при зростанні вмісту ендогенного ЕПО достовірно збільшувалась кількість ретикулоцитів у периферичній крові (рис.1). Вищенаведені дані свідчать, що застосування рЕПО у першу чергу показано хворим із пригніченням еритропоезу в постгеморагічному періоді.

Для виявлення наведеної категорії пацієнтів потрібно визначати вміст ЕПО в сироватці крові у хворих, які надійшли у стаціонар з крововтратою середнього, важкого та украй важкого ступеня, а також у пацієнтів, у яких виник рецидив кровотечі з гастродуоденальної виразки, з приводу якого вони були прооперовані. Визначення ареактивного або гіпореактивного типу реагування еритропоезу на крововтрату є показанням для призначення рЕПО для стимуляції еритропоетичної активності кровотворних органів у хворих з крововтратою понад 20% ОЦК.

Виявлення груп хворих з неадекватним обсягу крововтрати вмістом ЕПО дозволяє обґрунтувати доцільність використання препарату та обмежити його зайві витрати у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі. Якщо визначити вміст ендогенного ЕПО неможливо, при визначенні показань для призначення рЕПО доцільно орієнтуватись на вміст ретикулоцитів у периферичній крові, враховуючи виявлений корелятивний взаємозв'язок між цими показниками. У проведеному дослідженні у хворих з гіпореактивним та реактивним типами реагування еритропоезу у периферичній крові на третю добу постгеморагічного періоду визначено 14,39±2,30‰ та 23,50±2,80‰ ретикулоцитів, відповідно. Тому граничним значенням кількості ретикулоцитів у периферичній крові при визначенні показань для призначення рЕПО пропонуємо вважати 20‰.

Рис. 1. Динаміка зміни кількості ретикулоцитів у постгеморагічному періоді у хворих на ВГДК в залежності від типу реагування еритропоезу на крововтрату

Згідно з наведеними вище показаннями для стимуляції еритропоетичної функції хворим на виразкові гастродуоденальні кровотечі вводили рЕПО (ВЕПОКС 2000, Wockhardt, виробництво Індії). 20 пацієнтам препарат вводили одноразово у дозі 2000 МО на шосту добу постгеморагічного періоду після дослідження вмісту еритропоетину в сироватці крові, визначення обсягу крововтрати понад 20% ОЦК та типу реагування еритропоезу на крововтрату. 23 хворим рЕПО вводили дворазово по 2000 МО на третю та шосту добу постгеморагічного періоду, орієнтуючись на кількість ретикулоцитів у периферичній крові.

Аналіз використання рЕПО з ареактивним типом реагування еритропоезу на крововтрату показав, що через три доби після введення препарату кількість ретикулоцитів достовірно (р < 0,05) зростала на 42,3%, кількість еритроцитів - на 6,7% та гематокриту - на 6,7%. При застосуванні рЕПО у пацієнтів з гіпореактивним типом реагування еритропоезу з крововтратою понад 20% ОЦК також відбувалось зростання кількісних показників периферичної ланки еритрону. Так, кількість ретикулоцитів достовірно (р < 0,05) зростала на 38,1%, кількість еритроцитів - на 6,0%. Також відбувалось збільшення гематокриту на 6,4%. При аналізі показників, що вивчалися у хворих з виявленою низькою кількістю ретикулоцитів при дворазовому введенні рЕПО, виявлене достовірне зростання кількості ретикулоцитів у периферичній крові на 44,3% та 71,3% через три та шість діб з початку стимуляції еритропоезу рЕПО, відповідно. Також відмічалося достовірне зростання кількості еритроцитів та гематокриту з третьої по дев'яту добу постгеморагічного періоду, відповідно, на 10,4% та 8,9%.

У хворих, яким не вводили рЕПО, змін показників периферичної ланки еритрону у аналогічний досліджуваний термін виявлено не було.

Таким чином, слід зазначити, що застосування рЕПО у постгеморагічному періоді у хворих на ВГДК надавало бажаного ефекту, що виявлялося у значному прирості кількості ретикулоцитів у периферичній крові. 18 хворим з крововтратою середнього та важкого ступеня, яким дворазово вводили рЕПО, після другої доби постгеморагічного періоду еритроцитарну масу не переливали. 5 пацієнтам з крововтратою украй важкого ступеня, починаючи з третьої доби було перелито 1740 мл еритроцитарної маси, що складає 348 мл на одного хворого. Серед пацієнтів, у яких стимуляцію еритропоезу не застосовували, починаючи з третьої доби постгеморагічного періоду 11 хворим з крововтратою важкого ступеня та 17 - украй важкого для лікування постгеморагічної анемії було перелито 1870 мл та 8160 мл еритроцитарної маси - в середньому по 170 мл та 480 мл на одного пацієнта, відповідно. У хворих з крововтратою середнього ступеня пізніше другої доби постгеморагічного періоду трансфузій еритроцитарної маси не застосовували.

Таким чином, у хворих, яким дворазово вводили рЕПО, починаючи з третьої доби постгеморагічного періоду, відмічалося деяке зменшення обсягу перелитої еритроцитарної маси при порівнянні з групою пацієнтів без стимуляції еритропоезу - на 170 мл і 132 мл в середньому на одного хворого, відповідно, при крововтраті важкого та украй важкого ступеня.

Орієнтація на загальноклінічні дані дозволяє як можна раніше розпочати стимуляцію еритропоезу (на третю добу постгеморагічного періоду) та скоротити затрати на коштовне лабораторне дослідження вмісту ЕПО у сироватці крові. Тим паче, що інфраструктура більшості лікувальних установ не дозволяє здійснювати подібні дослідження. Однак, стимуляція еритропоезу рЕПО раніше третьої доби після зупинки кровотечі, коли продовжується аутогемодилюція та триває заповнення дефіциту ОЦК, недоцільна, так як вміст ендогенного ЕПО та кількості ретикулоцитів у периферичній крові не відображують реальної еритропоетичної активності організму.

При високому ризику рецидиву кровотечі рЕПО застосовувати недоцільно, так як при виникненні даної клінічної ситуації використання цього препарату буде зайвим та неефективним. Застосування рЕПО обґрунтовано при упевненості хірурга у стабільності гемостазу в кратері виразки. Ця теза ще раз підтверджує факт про недоцільність використання рЕПО у перші дві доби постгеморагічного періоду, тобто в строки найбільш ймовірного виникнення рецидиву гастродуоденальної кровотечі.

З метою визначення характеру постгеморагічної анемії та порушень гемоглобінутворюючої функції нами був проведений аналіз еритроцитарних індексів при ВГДК, котрий показав, що такий показник, як середній обсяг еритроциту (МСV), достовірно не змінювався протягом усього постгеморагічного періоду у хворих з різною за об'ємом крововтратою. МСV дещо зменшувався при зростанні обсягу крововтрати на першу добу постгеморагічного періоду, але залишався стабільним протягом усього дослідження і не виходив за межі нормальних показників. З цього випливає, що крововтрата не впливає на МСV і постгеморагічна анемія у хворих на ВГДК може бути розцінена як нормоцитарна.

Середній вміст гемоглобіну в еритроциті (МСН) на першу добу постгеморагічного періоду зменшувався при підвищенні об'єму крововтрати. У хворих з крововтратою легкого ступеня протягом дослідження МСН залишався стабільно високим. Зазначений параметр у пацієнтів з крововтратою середнього, важкого та украй важкого ступеня був стабільно низьким на третю та шосту добу постгеморагічного періоду та наближався до нижньої межі норми. Наведені дані свідчать про те, що у хворих на ВГДК постгеморагічна анемія при крововтраті понад 20% ОЦК є гіпохромною.

Середня концентрація гемоглобіну в еритроциті (МСНС) також мала тенденцію до достовірного зниження при зростанні об'єму крововтрати на першу добу постгеморагічного періоду. МСНС практично не змінювалася та залишалася у межах показників здорової людини протягом усього постгеморагічного періоду у пацієнтів на ВГДК з крововтратою легкого ступеня. У пацієнтів з крововтратою середнього, важкого та украй важкого ступеня МСНС була нижче нормальних показників на усіх етапах дослідження. Наведені дані свідчать про порушення процесу гемоглобінутворення в еритроцитах у хворих із крововтратою понад 20% ОЦК.

Таким чином, аналіз еритроцитарних індексів при ВГДК ще раз підтвердив тезу, яка оговорюється у багатьох наукових працях (Барон Ж.-Ф., 1999; Домрачов С.А., 2004; Шандер А.,1999; Goldberg M.A., 1999; Hдgg O., 1999; Sunder-Plassman G., Horl W.H., 1999), що для більш ефективного використання рЕПО при лікуванні постгеморагічної анемії до комплексу медикаментозних заходів повинні включатися препарати заліза. Загальновизнана гемостимулююча терапія з включенням у комплекс заліза створює умови для підвищеного гемоглобінутворення та запобігає гіпохромії у той час, коли рекомбінантний еритропоетин стимулює підвищення кількості клітин периферичної ланки еритрону із більш активним використанням сироваткового заліза.

Таким чином, включення рЕПО до складу гемостимулюючої терапії при ВГДК з крововтратою понад 20% ОЦК є доцільним і ефективним та дозволяє прискорити процеси еритропоезу в постгеморагічному періоді, якнайшвидше відновити показники еритроцитарної ланки, зменшити обсяг трансфузій донорської еритроцитарної маси, знизити вірогідність виникнення різних негативних наслідків, які пов'язані з переливанням алогенної крові та наявністю постгеморагічної анемії.

Висновки

У дисертаційній роботі вирішена важлива клінічна задача лікування анемії, яка виникає внаслідок кровотечі із виразки, та корегування порушень еритропоезу у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі шляхом обґрунтованого включення рекомбінантного еритропоетину в програму гемостимулюючої терапії в постгеморагічному періоді.

1. У щурів з крововтратою легкого ступеня пік еритропоетичної активності червоного кісткового мозку приходився на третю добу постгеморагічного періоду, з крововтратою середнього та важкого ступеня - на сьому добу та третій тиждень дослідження, відповідно. Використання рЕПО у щурів при середній та важкій крововтраті надавало значного еритропоетичного ефекту у перші 3 доби після введення препарату. При введенні рЕПО щурам з крововтратою легкого ступеня суттєвої стимуляції еритропоезу не відбувалося.

2. Продукція ЕПО залежить від індивідуальних особливостей організму хворого. Запропоновано чотири типи реагування еритропоезу на крововтрату: ареактивний або “німий” (вміст ЕПО до 30 мОд/мл - у межах показників здорової людини), гіпореактивний (незначне підвищення рівня ЕПО - від 30,01 до 50 мОд/мл), реактивний (високий вміст ЕПО - від 50,01 до 100 мОд/мл) та гіперреактивний (вміст ЕПО більше 100 мОд/мл ).

3. Зростання обсягу крововтрати призводить до збільшення випадків з пригніченням еритропоезу. Рецидиви виразкових гастродуоденальних кровотеч у 78,8% хворих супроводжуються ареактивним чи гіпореактивним типами реагування еритропоезу на крововтрату.

4. Використання малих доз рЕПО доцільно та ефективно при ареактивному та гіпореактивному типі реагування еритропоезу на крововтрату, що проявлялося у значному підвищенні рівня ретикулоцитів через три доби після введення препарату на 42,3% та 38,1%, відповідно. При дворазовому введенні рЕПО через шість діб з початку стимуляції еритропоезу кількість ретикулоцитів у периферичній крові зростала на 71,3%.

5. У хворих з крововтратою легкого ступеня показники еритроцитарних індексів залишаються стабільними, що свідчить про відсутність функціонального навантаження на еритроцит у пацієнтів цієї групи. Середній вміст та середня концентрація гемоглобіну в еритроциті знижується у хворих з крововтратою понад 20%, що свідчить про наявність гіпохромної анемії та порушення гемоглобінутворюючої функції.

6. Виявлення груп хворих з неадекватним обсягу крововтрати вмістом ЕПО або кількістю ретикулоцитів та подальшою стимуляцією еритропоезу рЕПО призводить до скорішого відновлення показників еритроцитарної ланки та зменшення обсягу трансфузій алогенної еритроцитарної маси в постгеморагічному періоді. Це дозволяє знизити вірогідність виникнення різних негативних наслідків, які пов'язані з переливанням крові та гіпоксією органів і тканин при наявності постгеморагічної анемії.

Практичні рекомендації

1. У хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі з крововтратою понад 20% ОЦК на третю добу постгеморагічного періоду потрібно визначати вміст еритропоетину в сироватці крові. При неспроможності визначити вміст ендогенного ЕПО слід орієнтуватись на кількість ретикулоцитів у периферичній крові.

2. Виявлення ареактивного або гіпореактивного типу реагування еритропоезу на крововтрату (вміст ендогенного ЕПО менше 50 мОд/мл, або кількість ретикулоцитів нижче 20‰) є підставою для призначення малих доз рекомбінантного еритропоетину у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі при крововтраті понад 20% ОЦК. Стимуляцію еритропоезу доцільно розпочинати на третю добу постгеморагічного періоду. Препарат потрібно вводити підшкірно у дозі 2000 МО на 3-ю та 6-у добу хворим з крововтратою середнього та на 3-ю, 6-у, 9-у та 12-у добу пацієнтам з крововтратою важкого ступеня.

3. Для більш ефективного використання в якості стимулятора еритропоезу рекомбінантного еритропоетину до комплексу гемостимулюючої терапії повинні включатися препарати заліза.

4. При високому ризику виникнення рецидиву кровотечі рЕПО застосовувати недоцільно. Застосування рЕПО обґрунтовано при упевненості хірурга у стабільності гемостазу в кратері виразки.

Список праць, опублікованих за темою дисертації

1. Мунтян С.О, Васильченко В.В. Реагування еритропоезу на крововтрату завдяки продукції еритропоетину при виразкових гастродуоденальних кровотечах при їх зупинці консервативним та оперативним шляхом // Медичні перспективи.-2005.- Т.10, №3.- С.19-22.

Дисертант особисто здійснював набір клінічного матеріалу і первинне написання статті.

2. Мунтян С.О., Васильченко В.В. Обґрунтування показань для призначення рекомбінантного еритропоетину в програмі гемостимулюючої терапії в післягеморагічному періоді хворим на виразкові гастродуоденальні кровотечі // Хірургія України. - 2005.- № 2 (14).- С.35-37.

Дисертант особисто здійснював набір клінічного матеріалу і первинне написання статті.

3. Васильченко В.В., Мунтян С.О. Гемостимулююча терапія у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі та включення до її складу рекомбінантного еритропоетину // Харківська хірургічна школа. - 2006.- №1(20).- С.197-200.

Дисертант особисто здійснював набір клінічного матеріалу і написання статті.

4. Вплив виду кровотечі і ступеня крововтрати на вибір лікувальної тактики при гастродуоденальних кровотечах виразкового генезу // Мунтян С.О., Кришень В.П., Бондаренко М.М., Бараннік С.І.,Хапатько Г.Ю., Барвинський В.М., Вітвицький М.Ф., Куриляк С.М., Васильченко В.В. / Хірургія України.-2004.- №2(10).- С.82-86.

Дисертант брав участь у наборі клінічного матеріалу і первинному написанні статті.

5. Васильченко В.В. Еритропоетична активність червоного кісткового мозку в постгеморагічному періоді та стимуляція еритропоезу рекомбінантним еритропоетином // Матеріали III Всеукраїнської морфологічної наукової конференції “Карповські читання”.- 2006.- С.18-20.

6. Васильченко В.В. Вплив крововтрати на еритропоетичну активність червоного кісткового мозку щурів при застосуванні рекомбінантного еритропоетину // Медичні перспективи.-2006.- Т.11, №2. - С.18-23.

7. Алгоритм лікування хворих з гострою гастродуоденальною кровотечею виразкового генезу // Бондаренко М.М., Хапатько Г.Ю., Вітвицький М.Ф., Куриляк С.М., Васильченко В.В. / Матеріали I Всеукраїнської науково-практичної конференції “Актуальні проблеми стандартизації у невідкладній абдомінальній хірургії”. - Львів.- 2004.- С.47-48.

Дисертант брав участь у первинному написанні статті.

8. Мунтян С.О., Васильченко В.В., Власенко А.М. Зміни еритроцитарних індексів у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі в постгеморагічному періоді // Медичні перспективи.-2006.- Т.11, №3. - С.118-122.

Дисертант особисто здійснював набір клінічного матеріалу і первинне написання статті.

9. Васильченко В.В., Мунтян С.О., Макаренко О.В. Крововтрата: вплив на еритропоетичну активність червоного кісткового мозку щурів при застосуванні рекомбінантного еритропоетину // Морфологія. - 2007. -Т.1, №1. - С.45-49.

Дисертант особисто здійснював набір експериментального матеріалу і написання статті.

10. Деклараційний патент України № 13942 МПК G01N33/48, G01N33/50 Спосіб лікування післягеморагічної анемії / В.В.Васильченко, С.О.Мунтян (Україна). Заявлений 21.11.2005; опублікований 17.04.2006. Бюл. №4.

Дисертант особисто здійснював набір клінічного матеріалу, його аналіз, первинне написання формули, оформлення документації.

Анотація

Васильченко В.В. Обґрунтування призначення рекомбінантного еритропоетину при виразкових гастродуоденальних кровотечах. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.03 - хірургія. Дніпропетровська державна медична академія, Дніпропетровськ, 2007.

Дисертація присвячена підвищенню ефективності лікування постгеморагічної анемії у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі, обґрунтуванню показань для включення в програму гемостимулюючої терапії рекомбінантного еритропоетину як альтернативи алогенним гемотрансфузіям.

Визначена та підтверджена в експерименті доцільність використання рекомбінантного еритропоетину у хворих з крововтратою середнього ступеня протягом першого тижня та у пацієнтів з важкою крововтратою - протягом перших двох тижнів постгеморагічного періоду.

При дослідженні вмісту ендогенного еритропоетину виявлено, що продукція останнього не залежить від обсягу крововтрати. В зв'язку з чим запропоновано виділяти чотири типи реагування еритропоезу на крововтрату, визначаючи вміст еритропоетину в сироватці крові: ареактивний або “німий”, гіпореактивний, реактивний та гіперреактивний. Згідно з проведеними дослідженнями обґрунтовані показання для призначення рекомбінантного еритропоетину у хворих на виразкові гастродуоденальні кровотечі.

Ключові слова: виразкові гастродуоденальні кровотечі, рекомбінантний еритропоетин, постгеморагічний період, еритропоез, крововтрата.

Аннотация

Васильченко В.В. Обоснование назначения рекомбинантного эритропоэтина при язвенных гастродуоденальных кровотечениях.- Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.03 - хирургия. Днепропетровская государственная медицинская академия, Днепропетровск, 2007.

Диссертация посвящена повышению эффективности лечения постгеморрагеской анемии, обоснованию показаний для назначения рекомбинантного эритропоэтина у больных гастродуоденальными кровотечениями. В основу работы положены данные эксперимента, выполненного при использовании 310 беспородных крыс, а также данные обследования и лечения 130 больных с кровоточащей гастродуоденальной язвой, находившихся на лечении во 2-ом хирургическом отделении Клинического объединения скорой медицинской помощи г.Днепропетровска и хирургическом отделении дорожной клинической больницы на ст. Днепропетровск.

При выполнении эксперимента у крыс моделировали кровопотерю легкой, средней и тяжелой степени с дополнительной стимуляцией эритропоэза рекомбинантным эритропоэтином и без нее. В 1-е, 3-и, 7-е, 14-е и 21-е сутки постгеморрагического периода производили морфологическое исследование красного костного мозга.

Проведенное экспериментальное исследование показало, что у крыс с кровопотерей легкой, средней и тяжелой степени эритропоэтическая функция красного костного мозга на протяжении постгеморрагического периода активизируется по разному. При увеличении объема кровопотери пик стимуляции эритропоэза наступает в более поздние сроки. Применение рЭПО не производило существенного эритропоэтического эффекта у крыс с кровопотерей легкой степени. У крыс с кровопотерей тяжелой и средней степени выраженнаяысзводилооизводили морфологическое исследование красного костного мозга.й степени. опетровска выраженнаяв стимуляция эритропоэтической активности наблюдалась на протяжении первых трех суток после введения препарата. По полученным экспериментальным данным сделан вывод о нецелесообразности использования рЭПО у больных с язвенными гастродуоденальными кровотечениями при кровопотере легкой степени - эффективность препарата намного ниже, чем у крыс с большей по объему кровопотерей. Напротив, у пациентов с кровопотерей свыше 20% ОЦК применение рЭПО для стимуляции эритропоэза более эффективно. Целесообразно использовать препарат в сроки угнетения эритропоэтической функции красного костного мозга: в первую неделю постгеморрагического периода у больных с кровопотерей средней и в первые две недели - у пациентов с кровопотерей тяжелой степени.

В обследовании больных использовали метод иммуноферментного анализа определения сывороточного эриропоэтина, общеклинические и инструментальные методы.

При исследовании содержания эндогенного эритропоэтина выявлено, что продукция последнего не зависит от объема кровопотери. В связи с чем предложено выделять четыре типа реагирования эритропоэза на кровопотерю, определяя содержание ЭПО в сыворотке крови: ареактивный или “немой”, гипореактивный, реактивный и гиперреактивный.

Выявлено, что у более чем половины больных (51,1%) с кровопотерей свыше 20% ОЦК содержание ЭПО изменялось неадекватно объему кровопотери (до 50 мЕд/мл), т.е. возникало угнетение эритропоэтической функции. Также у преобладающего большинства больных с рецидивом язвенных гастродуоденальных кровотечений (78,8%) при кровопотере свыше 20% ОЦК тип реагирования эритропоэза был ареактивный или гипореактивный.

При анализе зависимости количества ретикулоцитов в периферической крови от содержания эндогенного ЭПО выявлена высокая степень коррелятивной взаимосвязи между этими параметрами - r=0,89 и r=0,86 в 3-и и 6-е сутки постгеморрагического периода, соответственно. Согласно проведенным исследованиям обоснованы показания для назначения рЭПО больным с язвенными гастродуоденальными кровотечениями.

Доказана эффективность использования малых доз рЭПО у больных с выявленным низким содержанием эндогенного ЭПО и ретикулоцитов в постгеморрагическом периоде при кровопотере свыше 20% ОЦК, что проявлялось в значительном приросте количества ретикулоцитов в периферической крови после введения препарата и уменьшении объёма перелитой эритроцитарной массы.

Выявлено, что у больных с язвенными гастродуоденальными кровотечениями при кровопотере свыше 20% ОЦК развивается гипохромная анемия и происходит нарушение гемоглобинобразующей функции. Из чего вытекает, что вместе с рекомбинантным эритропоэтином в программу гемостимулирующей терапии должны включаться препараты железа.