Психосимптоматика хронічних неінфекційних захворювань у дітей

Размещено на http://www.allbest.ru/

ІНСТИТУТ ПСИХОЛОГІЇ імені Г.С. КОСТЮКА

АКАДЕМІЇ ПЕДАГОГІЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

19.00.04 - медична психологія

УДК 612.821.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата психологічних наук

ПСИХОСИМПТОМАТИКА ХРОНІЧНИХ НЕІНФЕКЦІЙНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ У ДІТЕЙ

Савенкова Ірина Іванівна

Київ 2007

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України

Науковий керівник доктор психологічних наук, професор, академік АПН України, Максименко Сергій Дмитрович, Інститут психології ім. Г.С.Костюка АПН України, директор

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, доцент Чабан Олег Сазонтович, Український науково-дослідний інститут соціальної і судової психіатрії та наркології МОЗ України, відділення пограничних станів та соматоформних розладів, завідувач

кандидат психологічних наук, доцент Милерян Віра Євгенівна, Національний медичний університет ім. О.О.Богомольця МОЗ України, кафедра психології і педагогіки

Провідна установа Київська медична академія післядипломної освіти імені П.Л.Шупика, кафедра дитячої, соціальної та судової психіатрії МОЗ України, м. Київ

Захист відбудеться “21” березня 2007 р. о 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.453.02 в Інституті психології ім. Г.С.Костюка АПН України за адресою: 01033, м. Київ, вул. Паньківська, 2

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту психології імені Г.С.Костюка АПН України

Автореферат розіслано “19” лютого 2007 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради В.В. Андрієвська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

психосимптоматика неінфекційний дитина

Актуальність дослідження.

Розуміння психосоматичної єдності людини, прийняття й реалізація цілісного підходу до особистості хворого є актуальними завданнями сучасної медицини. Теза “лікувати не хворобу, а хворого” визначила практику видатних лікарів вже у минулому столітті. Принцип індивідуального підходу у лікуванні вимагає комплексного врахування психологічних особливостей кожної особистості, і не випадково покладений у підґрунтя розв'язання важливої проблеми сучасної медицини - подолання хронізації неінфекційних захворювань.

Винятково актуальним у цьому контексті є питання хронізації неінфекційного процесу в дитячому віці за відсутності природженої патології певної системи організму. Від 12 до 20 дітей на 1000 у віці від 7 до 14 років страждають на хронічні неінфекційні захворювання. Серед них, згідно із даними Всесвітньої організації охорони здоров'я, 10% складають хвороби сечової системи, 20% - хвороби органів дихання, 20% - серцево-судинної системи, 40% - органів травлення (і це за відсутності природженої патології та при своєчасно проведеній профілактиці захворювання двічі на рік (весна - осінь), а також при використанні відпрацьованих схем диспансерного спостереження). Водночас хронізація багатьох неінфекційних захворювань у дитячому віці, як відомо, часто призводить до інвалідності у зрілому віці. Тому виникає потреба з допомогою науково обгрунтованих діагностичних засобів передбачити загострення цих хронічних захворювань та своєчасно провести профілактику хвороби, базуючись на традиційних схемах медичної профілактики. На думку Л.Г.Терлецької, саме психологія здоров'я як нова галузь знання про людину безпосередньо пов'язана з появою профілактичної медицини (2003).

Причину виникнення захворювання, тобто функціональних порушень органів та систем організму, які призводять до зриву роботи організму в цілому, неможливо зрозуміти без знання психологічних особливостей особистості хворого, а без цього важко й спрогнозувати перебіг конкретної хвороби (С.Д.Максименко, 2004). Л.Г.Терлецька пише, що першопричина, котра дає поштовх до появи різних захворювань, найчастіше виявляється у психології людини (2003).

Разом з тим відкритими в окресленому проблемному полі залишаються питання локалізації психологічних симптомів кожної окремої нозологічної форми хронічних неінфекційних захворювань у типологічній групі безперервного спектру „ф - типів” (часових типів за Б.Й.Цукановим, 2000) та ступеня виразності клінічних проявів хвороби у дітей, котрі страждають на хронічні неінфекційні захворювання.

Більше того, наскільки нам відомо, класифікації ступеня суб'єктивної виразності болю при хронічних неінфекційних захворюваннях у медицині взагалі не існує.

Проблема основних груп хвороб, до яких відносять хронічні неінфекційні захворювання, далека від свого повного розв'язання, оскільки при хронізації процесу існують періоди загострення, реконвалесценції (видужання) та ремісії (затухання) хвороби, тобто перебіг хвороби має часову розгортку, і кожен її період виявляється у певному віці, чого медицина зараз неспроможна пояснити. Локалізація психологічних симптомів у типологічних групах та узгодження періодів хвороби із тривалістю біологічного циклу життя індивіда (реляційна концепція часу) є недостатньо вивченими питаннями у психології.

Актуальність та недостатня розробленість проблеми хронізації неінфекційних захворювань й зумовили вибір теми дослідження: „Психосимптоматика хронічних неінфекційних захворювань у дітей”.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертація виконана в рамках науково-дослідницької роботи „Визначення норм психічного і фізіологічного розвитку учнів” (державний реєстраційний номер 0101U000534) в лабораторії психофізіології Інституту психології ім. Г.С.Костюка АПН України.

Тема погоджена з координаційною Радою АПН України (протокол № 3 від 21.03.06 р.).

Об'єкт дослідження - психосимптоматика хронічних неінфекційних захворювань.

Предмет дослідження - особливості психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань у дітей.

Мета дослідження - дослідити зв'язок між ступенем суб'єктивної виразності клінічних проявів хронічних неінфекційних захворювань та тривалістю власної одиниці часу дитини.

Визначена мета роботи дає нам можливість сформулювати наступні завдання дослідницької роботи:

1. Обґрунтувати теоретико-методологічні засади та визначити методичний інструментарій дослідження психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань.

2. Виокремити власну одиницю часу індивіда, який страждає на хронічні неінфекційні захворювання, зіставити тривалість власної одиниці часу з психосимптоматикою хронічних неінфекційних захворювань у дітей.

3. З'ясувати відношення між різними циклами переживання тривалості та періодами загострення, реконвалесценції й ремісії хронічних неінфекційних захворювань у дітей.

4. Дослідити ступінь суб'єктивної виразності болю та інших клінічних проявів хронічних неінфекційних захворювань у дітей в різних типологічних групах.

Методологічну основу дослідження склали реляційна концепція (П.Фресс, Д.Елькін, Б.Цуканов), визнана Міжнародним товариством вивчення часу, відповідно до якої людині притаманні власні часові властивості і щодо принципу об'єктивності - ці властивості виявляються у тривалості, що переживавється реально; експериментально-генетичний метод вивчення розвитку психіки (В.Давидов, Г.Костюк, С.Максименко, В.Репкін).

Методи дослідження. У роботі застосовувався експериментальний метод відтворення тривалості часу, котра переживається індивідом. Експериментальні дані зіставлялись з результатами бесід, суб'єктивних оцінок симптомів хронічних неінфекційних захворювань.

Дослідження психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань проводилось на контингенті дітей віком від 7 до 14 років, котрі страждають на хронічні неінфекційні захворювання і проходили лікування у Первомайській районній дитячій лікарні (стаціонарі та поліклінічному відділенні). Всього в дослідженні взяло участь 300 дітей експериментальної групи та 230 дітей контрольної групи. Експериментальну групу склали діти, які страждають на серцево-судинні захворювання, хвороби шлунково-кишкового тракту, органів дихання та виділення.

Наукова новизна дослідження полягає у тому, що вперше:

– виявлено чітке узгодження між власною одиницею часу індивіда та психосимптоматикою хронічних неінфекційних захворювань у безперервному спектрі „ф-типів”;

– обраховано періоди загострення, реконвалесценції та ремісії хронічних неінфекційних захворювань у кожного окремого індивіда згідно з тривалістю великого біологічного циклу (Б.Й.Цуканов);

– виявлено узгодженість між власною одиницею часу індивіда та ступенем суб'єктивної виразності болю при хронічних неінфекційних захворюваннях;

– встановлено чітку узгодженість між ступенем суб'єктивної виразності болю та тривалістю періодів біологічного циклу життя індивіда.

Теоретичне значення роботи. Отримані у дослідженні дані дають підставу для розуміння суб'єктивного переживання часу індивідом, який страждає на хронічні неінфекційні захворювання. Показано, що кожній людині притаманні власні часові властивості, які визначають її місце найменшого опору хворобі та схильність до тих чи інших захворювань. Це дозволяє підійти до проблеми діагностики хронічних неінфекційних захворювань з позиції психологічних законів переживання часу.

Практичне значення роботи. Використані у дослідженні методичні прийоми дозволяють швидко та надійно визначити належність індивіда до тієї чи іншої типологічної групи згідно з власним значенням його „ф-типу”, що надає можливість для встановлення його місця найменшого опору, проведення своєчасної діагностики до початку захворювання. Показано можливість на основі розрахунку періодів спаду великого біологічного циклу у житті індивіда передбачити загострення хронічних неінфекційних захворювань. Аналіз критеріїв часу, котрий переживається індивідом згідно з його „ф-типом”, дозволить виявити ступінь виразності болю та ступінь клінічних проявів хвороби у кожного окремого індивіда, який страждає на хронічні неінфекційні захворювання. Ця інформація створює можливості для значного посилення потенціалу діагностичної медицини та запобігання хронізації неінфекційних захворювань.

Практичне впровадження.

1.Для педіатрів поліклінічного відділення Первомайської дитячої лікарні укладено „Методичні рекомендації щодо діагностики хронічних неінфекційних захворювань у дітей“ (Первомайськ-2004 р.).

2.Результати дослідження увійшли до змісту спецкурсу „Психосоматична єдність людини“ для студентів ІІІ-го курсу психологічного факультету Первомайського інституту Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

3.Результати дослідження увійшли до змісту навчально-методичного посібника „Психосоматична єдність людини”, рекомендованого до друку Вченою Радою Первомайського інституту Одеського національного університету імені І.І.Мечникова (протокол № 4 від 21.12.2006 р.).

3.Результати експериментального дослідження впроваджено у роботу лікарів Первомайської центральної міської лікарні Миколаївської області та у навчальний процес Первомайського інституту Одеського національного університету імені І.І.Мечникова.

Апробація результатів дослідження.

Основні положення дисертаційного дослідження доповідались на: Міжнародній науково-практичній конференції „Сучасні проблеми екологічної психології“ (Київ, 16-17 жовтня 2003 року); 58-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (Одеса, 19-21 листопада 2003 року); ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції „Актуальні проблеми практичної психології“ (Херсон, 28-29 квітня 2004 року); VII Міжнародній науково-практичній конференції „Наука і освіта, 2004” (Дніпропетровськ, 10-25 лютого 2004 року); III Міжнародній науково-практичній конференції „Динаміка наукових досліджень, 2004” (Дніпропетровськ, 21-30 червня

2004 року); Всеукраїнській науково-практичній конференції „Гендер: сучасний стан та перспективи розвитку в українському суспільстві” (Херсон, 30 вересня -

1 жовтня 2004 року); І Міжнародній науково-практичній конференції „Науковий потенціал світу, 2004” (Дніпропетровськ, 1-15 листопада 2004 року); Міжнародній науково-практичній конференції „Перспективні розробки науки і техніки” (Бєлгород, Російська Федерація, 11-12 жовтня 2004 року); 59-й науковій конференції професорсько-викладацького складу і наукових працівників Одеського національного університету ім. І.І.Мечникова (Одеса, 22-24 листопада 2004 року).

Результати дисертаційного дослідження викладено у 9 статтях, з них 7 - у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та 4 тезах виступів на науково-практичних конференціях.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел (201 найменування). Обсяг основного змісту дисертації складає 170 сторінок. Робота містить 25 таблиць та 25 рисунків.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність та доцільність розробки проблеми психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань, розкрита сутність та стан цієї наукової проблеми. Визначено об'єкт та предмет дослідження, сформульовано мету та завдання, описано методи дослідження. Розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів. Наведено дані щодо особистого внеску здобувача, апробації результатів, публікацій, структури та обсягу роботи.

У першому розділі - „Теоретико-методологічні засади дослідження психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань” - здійснено теоретичний аналіз проблеми психосоматичної єдності людини, розглянуто генезис болю та інтенсивність больового відчуття як симптому психосоматичних розладів, обґрунтовано зв'язок між типологічними групами та хронічними неінфекційними захворюваннями.

Прогрес науки сприяв тому, що складні взаємозв'язки між соматичними та психічними явищами поступово стали розглядатися в іншому аспекті (не соматичному, а психологічному). Взявши за основу ідею „голізму”, організму як єдності соматичного і психічного під час розгляду різних захворювань, та акцентуючи увагу на ролі у них особистості, психосоматична медицина залучила до своїх рядів численних прихильників. Введення до обігу терміну „психосоматичний”, згідно із літературними даними, належить В.Хайнроту (1991), а терміну „соматопсихічний” - М.С.Якобі (1994), але саме питання про співвідношення соматичного (тілесного) та психічного (духовного) є одними з найдавніших у філософії, психології, медицині. Зміст психосоматичного підходу, згідно із В.Стоквисом (1997), полягає у „залученні психологічних даних з метою розуміння фізичних симптомів та кращого лікування психічних розладів”. Немає необхідності, зазначає учений, у рамках загального психосоматичного підходу поділяти явища, що вивчаються, на психосоматичні та соматопсихічні, - це гра слів.

Загалом учені прийшли до висновку, що проблеми психіки не можна вивчати окремо від проблем соматики, оскільки вони становлять єдність (С.Д.Максименко, 2003, А.П.Бізюк, 1998; В.М.Блейхер, 1996; І.В.Крук, 1996; С.М.Боков,1996; Б.С.Братусь, 1988; А.М.Вейн,1981; В.Я.Гіндикін, 1998; Р.А.Лурія, 1982).

М.З.Нікольська (1988), вивчаючи фактори, які впливають на формування реакції на захворювання, акцентувала увагу на тому, що індивідуально-психологічні особливості індивіда є більш інформативними для прогнозу особистісних реакцій на захворювання, ніж клінічна оцінка важкості захворювання. Саме індивідуально-психологічні особливості індивіда зумовлюють, на нашу думку, той симптомокомплекс соматичних розладів, до яких відносять хронічні неінфекційні захворювання. Разом з тим, відкритим в окресленому проблемному полі залишається питання ступеню виразності больового синдрому, як найчастішого симптому хронічних неінфекційних захворювань, та його ролі у перебігу психосоматичної хвороби, у внутрішній картині хвороби. На нашу думку, тільки одночасне дослідження психічних, фізіологічних та соматичних аспектів больової реакції допоможе зрозуміти генезис та причини різної інтенсивності больового відчуття у хворих на хронічні неінфекційні захворювання.

Загалом біль - це фізіологічний феномен, який повідомляє людині про дію шкідливого чинника або попереджає про небезпеку. Водночас, це також один з універсальних симптомів, котрий проявляється при невротичних порушеннях діяльності органів та систем організму в цілому (С.Д.Максименко, 2002).

Нині найбільш популярним вважається визначення болю, запропоноване Міжнародною Асоціацією з вивчення болю: "Біль - це неприємне відчуття й емоційне переживання, які виникають у зв'язку з реальною чи потенційною загрозою ушкодження органічних тканин, або імовірністю такого ушкодження” (G.Mendelson,1981). Далі йдеться про суб'єктивний неприємний досвід, котрий може асоціюватися з дійсними чи потенційними тілесними пошкодженнями і визначається сенсорною інформацією, аферентними реакціями та когнітивними властивостями людини.

В останні роки інтерес дослідників приваблює проблема психогенного болю та ролі больового синдрому у психосоматичних змінах, у внутрішній картині хвороби (С.Д.Максименко, 2004, С.О.Олейник, 1992). Біль - досить частий „гість” психосоматичних і психіатричних клінік. Ф.Г.Спір (1966) вказує на те, що він супроводжує 45-50% психіатричних хворих. На думку В.Ф.Гультай (1988), психогенний біль - це ті неприємні переживання чи страждання, у генезисі яких значне місце посідають психологічні чинники. Сам біль при цьому може як набути яскраво вираженого функціонального характеру, так й існувати органічно.

У першому випадку мова йде про психогенний біль невротичного рівня, в другому - психосоматичного. Проблемі психогенного болю у вітчизняній літературі присвячено багато робіт (Ю.М.Губачев, 1990; Л.О.Орбелі, 1966). Разом з тим, біль може виникнути і при незначному долученні до його генезису периферійних ланцюжків. Б.Д.Карвасарський (2002) визначив цей вид болю як „психалгію”. Він пише, що у вченні про біль проблема психалгій є однією із складних та маловивчених. У її вирішенні важливим видається співвідношення двох основних компонентів у переживанні - сенсорного та емоційного. За такого підходу психалгія визначатиметься, за Б.Д.Карвасарським, не стільки сенсорною складовою, скільки емоційною реакцією особистості на захворювання. У зв'язку з цим В.Н.Шток (1987) підкреслює, що немає підстав ототожнювати терміни „психалгія” та „психогенний біль”. Психогенним, тобто спричиненим психоемоційним конфліктом, може бути і судинний, і м'язовий біль. При психалгіях останній компонент дуже змінний. Співвідношення цих двох складових переживання болю - сенсорного та емоційного - можна подати як своєрідний індекс „психогенності” болю (Б.Д.Карвасарський, 2002).

За З.Енжелом, значення симптому можна розглядати на трьох рівнях символізації:

а) біль як символ ураження тіла;

б) біль як комунікація, що символізує потребу в допомозі;

в) біль як форма спокутування провини.

Х.Meрски (1964) зауважує, що є три механізми виникнення психогенного болю:

1. Біль як галюцинація (у випадку шизофренії та ендогенної депресії) (Р.Muriiti, В.Chindia, 1993; Т.Е.Sgarlato, А.Ginsburg, 1970; Е.Bleuler, 1960).

2. Біль як наслідок м'язового напруження і васкулярної дистонії, пов'язаних психологічними причинами (наприклад, з високим рівнем актуалізованої тривожності), котрі, у свою чергу, спричиняють зростання м'язового напруження (R.B.Malto, 1949; C.Shagaas, J.E.Davis, 1951).

3. Біль як конверсійна істерія (скажімо, у чотирьох жінок, випадки яких описано З.Фройдом, біль був важливим симптомом), проте справжню роль істерії як причини болю оцінити важко (H.Merskey, 1965); водночас є відомості про те, що істеричні механізми відіграють важливу роль у розвитку персистуючого болю у психіатричних пацієнтів (H.Merskey, 1965).

У феномені психалгії відображається єдність фізіологічного і психологічного, об'єктивного і суб'єктивного, відчуття й емоції (С.Д.Максименко, 2002). Основним у характеристиці психалгії є не відсутність сенсорної складової (об'єктивізація її в кожному випадку залежить лише від наших технічних можливостей), а психодуховний вимір болю, реакція особи на біль. Змістовий аналіз цієї реакції вимагає вивчення індивідуально-психологічних особливостей особистості та її ставлення до болю. У зв'язку з цим виникає потреба з допомогою науково обгрунтованих діагностичних психологічних засобів спробувати передбачити ступінь суб'єктивної виразності болю при хронічних неінфекційних захворюваннях, обраних як об'єкт дослідження.

Ми звернулись до розгляду питання хронізації неінфекційних захворювань, виходячи з концепції Б.Й.Цуканова (2000) про часові типологічні групи.

Розвиток та перебіг хронічних неінфекційних хвороб має часову розгортку, з періодами загострення та ремісії (затухання) хвороби. У дослідженнях Б.Й.Цуканова (2000) представлено результати, які переконують, що переважаюча хвороба локалізується у межах певної типологічної групи індивідів. Так, розподіл післяінфарктних хворих в цьому дослідженні дав чіткий поділ безперервного спектру „ф - типів” на типологічні групи (за типом темпераменту).

Проводячи систематичне визначення власної одиниці часу індивідів з хронічними неінфекційними захворюваннями (хвороби печінки, нирок, шлунку), Б.Й.Цуканов (2000) отримав локалізацію хвороб у типологічних групах безперервного спектру „ф - типів”. Ці результати дослідження відповідають тому, як Гіппократ пояснював походження хвороб у представників певних типологічних груп перевагою однієї з чотирьох волог в організмі. Б.Й.Цуканов (2000) підійшов до розгляду питання „переважаючих хвороб” з позиції законів переживання часу.

Що стосується сприймання часу, то Д.Г.Елькін відзначав: „Сприймання часу, відображаючи об'єктивну реальність, дає людині змогу орієнтуватися у зовнішньому середовищі, причому дає об'єктивно правильне уявлення про нього” (1978). Використовуючи вираз М.Шагінян стосовно того, що кожен індивід має свій „маленький Хронос”, Б.Й.Цуканов доповнює: „З своєю швидкістю перебігу і зі своєю часовою перспективою” (2000). Д.Г.Елькін розглядав залежність точності відтворення тривалості від типу темпераменту (1978). Він відзначав деякі відмінності у точності відтворення проміжків часу холериками, сангвініками, меланхоліками, флегматиками, але не дав повного опису актуального переживання часу представниками цих чотирьох типологічних груп. Ще в 20-ті роки В.Г.Богораз писав, що кожен живий індивід має свій власний час, тобто сангвінік - один, флегматик - інший (1923). На його думку, хоча ці відмінності й невеликі, все ж повного збігу аж ніяк не існує. У працях Б.Й.Цуканова науково доведено, що представникам різних типологічних груп не тільки притаманий „різний час”, а й має місце схожість переживання часу в індивідів, які належать до однієї типологічної групи, що вказує на наявність узагальнених профілів, які співмірні з класичною типологією темпераментів. Загалом він виокремлює й детально аналізує п'ять типів профілів (2000).

Теоретичний аналіз обраної проблеми дозволяє зробити висновок про те, що загалом спостерігається двобічний, але єдиний зв'язок між психосоматичними відношеннями і переход психогенії в соматогенію та навпаки.

Причину виникнення захворювання, тобто функціональних порушень органів та систем організму, які призводять до зриву роботи організму в цілому, неможливо зрозуміти без знання психологічних особливостей особистості хворого. Відтак важко й адекватно спрогнозувати перебіг конкретної хвороби.

Біль є суб'єктивним відчуттям, що залежить не тільки від величини діючого подразника, але і від психічної реакції особистості на біль. Класифікації ступеня суб'єктивної виразності болю при хронічних неінфекційних захворюваннях в науці взагалі не існує.

В другому розділі - „Локалізація симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах” - обґрунтовано метод психодіагностики симптомів хронічних неінфекційних захворювань та складено програму експериментального дослідження.

Дослідження локалізації симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах проводилось на контингенті дітей віком від 7 до 14 років, котрі страждають на хронічні неінфекційні захворювання і проходили лікування у стаціонарі Первомайській районній дитячій лікарні та її поліклінічному відділенні. Дослідження проводилось з дітьми як у період загострення, так і реконвалесценції (видужання) та ремісії (затухання) захворювання. На кожного обстежуваного заповнювалась анкета, за допомогою якої з'ясовувалось наступне: 1) вік дитини (із зазначенням кількості років та місяців на момент обстеження);

2) число, місяць, рік її народження; 3) вид хронічного неінфекційного захворювання; 4) суб'єктивна виразність болю; 5) ступінь суб'єктивної виразності болю за шкалою: 1 бал - „слабкий”, 2 бали - „тупий”, 3 бали - „помірний”, 4-5 бали - „гострий”, 6-7 балів - „нестерпний”; 6) таблиця з визначенням власної одиниці часу дитини.

В нашому дослідженні відносна помилка відтворення тривалості підраховувалася за формулою:

*100%

де ?t = t_o-t_s (t_о - тривалість, яка задавалася експериментатором,

а t_s - тривалість, яку відтворює обстежуваний) (Б.Й.Цуканов, 2000). Результати зіставлялись із значенням власної одиниці часу.

Отримані в дослідженнях результати відносної помилки відтворення тривалості в експериментальній групі еквівалентні результатам відносної помилки відтворення тривалості в контрольній групі і піддаються однозначній інтерпретації, тому метод відтворення тривалості можна вважати адекватним щодо вивчення психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань з позиції законів переживання часу. В цьому відношенні специфіка методу відтворення дозволяє відкрити особливості „часового механізму” індивіда, котрий вимірює тривалість часу, що переживається суб'єктом, за допомогою його власної одиниці виміру часу.

У кожного хворого, обстежуваного методом хронометричної проби (Б.Й. Цуканов., 2000), визначався „ф-тип”, для чого використовувався класичний спосіб відтворення проміжків тривалості (t_о = 2, 3, 4, 5 сек), що задавалися експериментатором та відтворювалися обстежуваним за допомогою електронного хроноскопу з точністю до 0,001 сек. При цьому кожному обстежуваному пропонувалось відтворити тривалість, яка ним переживається та обмежена двома сигналами: „початок” та „кінець”.

Індивідуальне значення „ф-типу” розраховувалося за формулою:

Відтворення кожного проміжку часу повторювалося п'ять разів, а потім підраховувалося середньостатистичне значення власної одиниці часу кожної дитини.

З 300 обстежених нами дітей від 7 до 14 років 80 дітей страждали на хронічні захворювання шлунково-кишкового тракту. Результати проведеного нами дослідження хворих показали, що власна одиниця часу обстежених хворих дітей на хронічний гастрит та виразкову хворобу шлунку знаходиться у діапазоні 1,0 сек < ф ? 1,1 сек, що відповідає флегматоїдній групі індивідів, у яких переважають хвороби шлунку типологічного масиву одного з п'яти сегментів безперервного спектру „ф - типів” (Б.Й. Цуканов, 2000). Власна одиниця часу у дітей, які страждають на хронічний холецистит, знаходиться у діапазоні 0,7 сек ? ф ? 0,72 сек, панкреатит - 0,73 сек ? ф ? 0,75 сек та дискінезії жовчовивідних шляхів - 0,7 сек ? ф < 0,8 сек, що відповідає холероїдній групі індивідів, у яких переважають хвороби печінки та жовчного міхура (Б.Й.Цуканов, 2000).

Нами було обстежено 81 дитину із захворюваннями серцево-судинної системи. Міокардит часто є ускладненням інфекційних захворювань (дифтерії, гепатиту, грипу та ін.), що пояснюється ураженням патогенною мікрофлорою м'язової тканини серця. А як пояснити причину міокардиту без інфекційного фактору, до того ж, коли проявляються усі вісім критеріїв міокардиту? Тут медицина неспроможна передбачити також ступінь прояву захворювання (легкий, середній, тяжкий). Тому виникає потреба з допомогою науково обгрунтованих діагностичних засобів передбачити час загострення цього хронічного захворювання. Результати проведеного нами дослідження показали, що власна одиниця часу цих хворих знаходиться в діапазоні 0,8 сек ? ф ? 0,86 сек, що відповідає сангвіноїдній групі індивідів, у яких „переважають” серцево-судинні захворювання за гіпертонічним типом згідно з типологічними групами у безперервному спектрі „ф-типів” (Б.Й.Цуканов, 2000). Велику групу (62 особи) складають діти, хворі на вегето-судинну дистонію (ВСД), яка займає перше місце за частотою виникнення серцево-судинної патології в дитячому віці. Хвороба може розвиватись за гіпотонічним або гіпертонічним типом. Результати проведеного нами дослідження дітей, хворих на ВСД за гіпотонічним типом (23 особи), показали, що власна одиниця часу у цих дітей складає два діапазона інтервалів: 0,7 сек ? ф < 0,8 сек (15 хворих) та 1,0 сек < ф ? 1,1 сек (8 хворих), що відповідає холероїдній та флегматоїдній групам індивідів у типологічних групах безперервного спектру „ф -типів”. У діапазоні 0,8 сек ? ф ? 0,86 сек (21 дитина) та 0,94 сек ? ф ? 1,0 сек (18 хворих) знаходиться власна одиниця часу у дітей, які страждають на ВСД за гіпертонічним типом. Порівнюючи ці розподіли, неважко переконатись у тому, що хворі на ВСД за гіпертонічним типом мають власну одиницю часу в тих зонах, в яких у здорових „ф - типів” має місце гіпертонічна хвороба (результати дослідження Б.Й.Цуканова). Самі хворі діти із ВСД чітко визначили дві межі ( ф = 0,8 сек та ф = 1,0 сек), у безперервному спектрі „ф - типів”, в яких відбувається стрибкоподібний перехід від гіпотонічної тенденції до гіпертонічної. Вегето-судинна дистонія по гіпертонічному типу визначила межі обох груп „суто” сангвініками та „суто” меланхоліками. Тому діти, у яких форма „переважаючої” хвороби є однаковою, мають відмінності психологічного характеру. Це ще раз підтверджує відповідність типологічних груп та домінантних хвороб у безперервному спектрі ф-типів на контингенті дітей віком від 7 до 14 років (Б.Й.Цуканов, 2000).

Нами було обстежено 99 дітей із хронічними захворюваннями нирок та сечовивідних шляхів. На сьогоднішній день нефрологи не знають, у кого може бути така клінічна форма хвороби нирок, як гломерулонефрит, тобто у медицині не існує чіткого визначення етіології захворювання. Результати проведеного нами дослідження показали, що показники власної одиниці часу у дітей, які страждають на хронічний гломерулонефрит, розподіляються в діапазоні 0,86 сек ? ф ? 0,94 сек, що відповідає рівноважному типу темпераменту у типологічних групах безперервного спектру „ф-типів” (Б.Й.Цуканов, 2000). Серед них 20 хворих страждало на хронічний гломерулонефрит з нефритичним синдромом, який супроводжується гіпертензійними симптомами (підвищенням артеріального тиску). Серед цих хворих у 15 дітей ф = 0,86 сек та у 5 дітей ф = 0,94 сек. Порівнюючи ці дані, легко переконатись у тому, що хворі на хронічний гломерулонефрит з нефритичним синдромом мають значення власної одиниці часу, яке знаходиться на межі тих зон, в яких у здорових „ф- типів” має місце гіпертонічна тенденція. Дітей, хворих на хронічний гломерулонефрит з нефротичним синдромом, було обстежено 14, власна одиниця часу у них розподілилась в діапазоні 0,86 сек < ф ? 0,89 сек. Хворі на хронічний гломерулонефрит змішаної форми розподілились в діапазоні 0,9 сек ? ф ? 0,94 сек.

Виникає питання: чому саме у групи дітей, у яких власна одиниця часу знаходиться в діапазоні 0,86 сек ? ф ? 0,94 сек, переважають хвороби нирок? Відповідь на це питання частково дає вчення Гіппократа, згідно з яким у психологічній структурі індивіда, його типові темпераменту існує locus minoris resistentiae. Як бачимо, саме сечова система є цим „місцем найменьшого опору” у дітей з даними показниками власної одиниці часу. Результати проведеного нами дослідження свідчать про те, що показники власної одиниці часу у дітей, хворих на хронічний пієлонефрит, розподіляються в діапазоні 0,86 сек ? ф ? 0,93 сек, що відповідає локалізації хвороби нирок у типологічних групах безперервного спектру „ф - типів”. Усі обстежені діти, хворі на дизметаболічні нефропатії, згідно „ф - типів” розташувались в діапазоні 0,87 сек ? ф ? 0,94 сек.

Обстеження 40 дітей із захворюваннями органів дихання показало, що власна одиниця часу хворих на бронхіальну астму неінфекційного походження знаходиться у діапазоні 0,7 сек ? ф < 0,8 сек. Власна одиниця часу дітей, які страждають на хронічну пневмонію (14 осіб), визначилась в діапазоні 0,8 сек ? ф ? 0,86 сек, що вказує на визначену локалізацію хронічної пневмонії у безперервному спектрі „ф - типів”.

Таким чином, проводячи систематичне визначення власної одиниці часу у дітей віком від 7 до 14 років, які страждають на хронічні неінфекційні захворювання органів дихання, серцево-судинної системи, травлення, виділення, ми підтвердили припущення, що домінуюча хвороба локалізується у межах своєї типологічної групи не тільки у дорослих, а й у дітей.

Ми поставили завдання: дослідити прояв великого біологічного циклу протягом хронічних неінфекційних захворювань у різні періоди хвороби (загострення, реконвалесценції та ремісії). За законом переживання власного часу суб'єктом (Б.Й.Цуканов, 2000), тривалість великого біологічного циклу індивіда визначається за формулою:

С = 8,5ф (років),

де ф - власна одиниця часу індивіда.

Ця одиниця виконує роль „кроку”, яким вимірюється плин часу життя кожного індивіда з моменту народження.

Результати проведеного нами обстеження переконують, що у різних індивідів їх домінантна хвороба проявляється з певною „С-періодичністю”. Аналіз віку хворих від дати народження до початку захворювання показує, що „місце найменшого опору” виявляється найбільш вираженим на кінці тривалого великого біологічного циклу або його тривалих чвертей. Прослідковуючи

„С-періодичність” захворювань, можна сказати, що у житті індивіда є ряд окремих вікових точок, які мають бути критичними. Саме у цих точках спостерігається загострення симптоматики хронічних неінфекційних захворювань. А чому саме тут відбувається загострення хвороби? Відповідь на це запитання знаходимо у припущенні Б.Й. Цуканова (2000), що природа темпераменту пов'язана з біоенергетичними процесами в організмі індивіда, і будь-який біоенергетичний цикл має розгортку на „стрілі внутрішнього часу” організму, в якому початок та кінець циклу рознесені на тривалість його періоду. За завершений період в організмі проходить ряд внутрішніх змін, які приводять до зовнішніх змін фізіологічного та психологічного характеру. Для більшості обстежених дітей із хронічними неінфекційними захворюваннями спільним є те, що загострення клінічних проявів хвороби не тільки збігаються з початками чверті поточних циклів та з їх кінцями, але і починають повторюватися з періодичністю јС, ЅС, ѕС залежно від належності до типологічної групи. Хвороба приймає хронічний характер, тому що не діагностується на ранніх етапах онтогенезу.

В третьому розділі - „Суб'єктивна виразність болю при хронічних неінфекційних захворюваннях” - представлено результати дослідження ступеню суб'єктивної виразності болю та його зв'язок із часом, який переживається індивідом, зокрема з тривалістю біологічного циклу життя індивіда.

Результати попередньо проведеного дослідження показали, що власна одиниця часу у дітей, які страждають на вегето-судинну дистонію за гіпертонічним типом, склала два діапазона інтервалів: 0,8 сек ? ф ? 0,86 сек (21 дитина) та 0,94 сек ? ф ? 1,0 сек (18 дітей).

Але між індивідами цих груп є також низка якісних відмінностей за ступенем суб'єктивної виразності болю в період загострення захворювання. Суб'єктивна виразність болю у дітей з власною одиницею часу в діапазоні 0,8 сек ? ф ? 0,86 сек - 6 балів, що вказує на різкий характер перебігу хвороби. У дітей з власною одиницею часу 0,94 сек ? ф ? 1,0 сек суб'єктивна виразність болю - 3 бали, тобто перебіг хвороби характеризується меншою виразністю суб'єктивно оцінюваного болю. Розподіл показників суб'єктивної виразності болю у хворих на вегето-судинну дистонію за гіпотонічним типом у безперервному спектрі „ф - типів” показує, що хворі двох діапазонів з власною одиницею часу 1,0 сек < ф ? 1,1 сек та 0,7 сек ? ф < 0,8 сек відрізняються за цим показником. Суб'єктивна оцінка болю у дітей з власною одиницею часу в діапазоні 0,7 сек ? ф < 0,8 сек (15 хворих) дорівнює 7 балів. А у дітей з „ф” в діапазоні 1,0 сек < ф ? 1,1 сек (8 хворих) від 1 до 2 балів. Ці дві групи дітей відрізняються за своїми типологічними групами: у діапазоні 0,7 сек ? ф < 0,8 сек знаходяться індивіди із холеричним типом темпераменту, у діапазоні 1,0 сек < ф ? 1,1 сек - індивіди з флегматичним типом темпераменту.

Власна одиниця часу дітей, які хворі на бронхіальну астму та рецидивуючий трахеобронхіт, визначилась в діапазоні 0,7 сек ? ф < 0,8 сек, що відповідає холеричному типу темпераменту у типологічній групі „ф - типів”. Суб'єктивна виразність болю у цих хворих - 6-7 балів (нестерпний біль). Власна одиниця часу у хворих на хронічну неінфекційну пневмонію перебуває в діапазоні 0,8 сек ? ф < 0,86 сек, що визначає певну локалізацію хронічної пневмонії у безперервному спектрі „ф - типів” та відповідає сангвінічному типу темпераменту. Суб'єктивна виразність болю у цих хворих - 6 балів.

Ступінь суб'єктивної виразності болю дітей, які страждають на хвороби шлунково-кишкового тракту (в діапазоні від 0,7 сек ? ф < 0,8 сек) - 7 балів (нестерпний біль). Ступінь суб'єктивної виразності болю в діапазоні 1 сек ? ф ? 1,1 сек - від 1 до 2 балів (слабкий, тупий).

Підводячи підсумки, можна стверджувати на основі результатів дослідження, що ступінь суб'єктивної виразності болю при розладах типу „хронічні неінфекційні захворювання” узгоджується із власною одиницею часу індивіда у типологічній групі безперервного спектру „ф - типів”.

Результати попередніх досліджень дали можливість з'ясувати, що існує диференціація суб'єктивної виразності больової реакції в різні періоди хвороби (загострення, реконвалесценції, ремісії).

Питання суб'єктивної виразності болю при хронічних неінфекційних розладах далеке від свого повного вирішення. На наш погляд основну проблему можна сформулювати так: чи має суб'єктивна виразність болю часову розгортку і чи узгоджується ступінь суб'єктивної виразності болю із тривалістю біологічного циклу життя індивіда?

Наше завдання полягало в тому, щоб зіставити результати оцінки ступеня суб'єктивної виразності болю із тривалістю періодів біологічного циклу життя індивіда. Для його виконання обстеженню підлягали діти, котрі перебували на різних етапах захворювання. Зокрема, їх вивчення в період загострення хвороби проводилося на стаціонарному лікуванні, а на етапах ремісії та реконвалесценції - під час поліклінічного обстеження. Порівняння статистичних років та ступеня суб'єктивної виразності болю показує, що у хворих на хронічні неінфекційні захворювання максимальна суб'єктивна оцінка болю (6-7 балів) виявляється у віці, який збігається з кінцем 1ј С; 1Ѕ С; 1ѕ С; середній ступінь виразності болю (4-5 балів) виявляється у віці, який збігається з кінцем 1? С; мінімальний ступінь такої виразності болю (1-3 бали) притаманний віковим періодам, які збігаються з кінцем 1 ¹?₆ C; 1 ⁵?₁₂С; 1? С.

Пояснення цьому ми знаходимо у запропонованій Б.Й.Цукановим циклоїдній моделі часу, що переживається суб'єктом, яка пояснює початок психосоматичних захворювань.

ВИСНОВКИ

Дослідження, що базувалось на результатах теоретичного аналізу проблеми психосоматичної єдності людини та експериментальному вивченні локалізації симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах, дозволило зробити наступні висновки:

1. Теоретичний аналіз проблеми психосоматичної єдності людини в працях вітчизняних та зарубіжних учених дав змогу виявити:

– необхідність застосування принципу індивідуального підходу до лікування та профілактики захворювань, зокрема комплексного врахування психологічних особливостей кожної особистості; саме цей принцип покладено у основу розв'язання важливої проблеми сучасної медицини - попередження хронізації неінфекційних захворювань;

– необхідність прийняття й реалізації цілісного підходу до особистості хворого, що надасть можливість краще зрозуміти фізичні симптоми патофізіологічних процесів;

– важливу роль врахування психологічних особливостей особистості хворого у прогнозуванні перебігу та причин виникнення конкретної хвороби.

2. Експериментальне дослідження часової локалізації симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах дало змогу прийти до висновку:

– задля ефективної профілактики в медицині слід якомога найчастіше враховувати психологічні особливості кожного окремого індивіда, схильного до хронічних неінфекційних захворювань, з метою передбачення його „місця найменшого опору”; щонайперше це стосується таких окремих нозологічних форм захворювань, як хвороби серцево-судинної системи, шлунково-кишкового тракту, органів дихання та виділення;

– на основі „ф-типу”, який визначає значення власної одиниці часу кожного окремого індивіда, можна з високою точністю віднести того чи іншого суб'єкта до групи зі своєю переважаючою хворобою;

– аналіз віку хворих на хронічні неінфекційні захворювання (від дати народження до початку захворювання) показує, що „місце найменшого опору” виявляється найчастіше локалізованим на кінці тривалого великого біологічного циклу або його тривалих чвертей;

– простежуючи „С-періодичність” захворювань, можна сказати, що у житті індивіда є низка окремих критичних вікових точок, і саме у цих точках спостерігається загострення симптоматики хронічних неінфекційних захворювань;

– для більшості обстежених дітей із хронічними неінфекційними захворюваннями спільним є те, що клінічні прояви хвороби не тільки збігаються з кінцем чвертей тривалих циклів та з кінцями повних циклів, але і починають повторюватися з періодичністю јС, ЅС, ѕС в залежності від типологічної групи, і хвороба приймає хронічний характер, тому що не діагностується на більш ранніх етапах онтогенезу;

– своєчасна профілактика неінфекційного захворювання може запобігти його загостренню та допоможе зупинити хронізацію самого неінфекційного процесу.

3. Експериментальне дослідження ступеня суб'єктивної виразності болю при розладах типу „хронічні неінфекційні захворювання” дало змогу дійти висновку, що:

– незалежно від індивідуальної розмірності великого біологічного циклу, точки суб'єктивної виразності болю визначаються єдиною „С-метрикою” на життєвому шляху осіб з різними типами хронічних неінфекційних розладів;

– встановлена диференціація суб'єктивної виразності больової реакції залежно від „ф-типу” важлива у медицині тому, що її відстеження надасть змогу лікарю передбачати її ступінь для кожного окремого хворого при загостреннях хронічних неінфекційних захворювань та своєчасно здійснити профілактику хвороби.

Підсумовуючи результати викладеного дослідження, зазначимо, що своєчасна психодіагностика неінфекційного захворювання створить умови для запобігання його загостренню та допоможе зупинити хронізацію самого неінфекційного процесу. Згідно із цим доцільно було б модифікувати схеми лікування та профілактики хронічних неінфекційних захворювань, що і дасть змогу таким чином отримати відповіді на запитання, пов'язані з етіопатогенезом захворювання. Ця інформація сприятиме більш значному посиленню потенціалу діагностичної медицини та успішному запобіганню хронізації неінфекційних захворювань.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Статті:

1. Савенкова І.І. Локалізація симптомів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах // Вісник Одеського національного університету. - Серія „Психологія”, 2003. - Том 8. - Випуск 10. - С. 132-146.

2. Савенкова І.І. Ступінь виразності клінічних проявів хронічних неінфекційних захворювань у типологічних групах // Екологічна психологія: Зб. наук. праць Ін-туту психології ім. І.С. Костюка АПН України / за ред. Максименка С.Д. - К.: 2003. - Т. 7. - Ч. 1. - С. 379-386.

3. Савенкова І.І. Тривалість періодів реконвалесценції при розладах типу хронічні неінфекційні захворювання // Актуальні проблеми практичної психології: Зб. наук. праць Херсонського державного університету. - Херсон: Персей, 2004 р. - С. 233-237.

4. Савенкова І.І. Суб'єктивна виразність болю та відношення до переживаємого часу при серцево-судинних розладах // Гендер: сучасний стан та перспективи розвитку в українському суспільстві: Зб. наук. доповідей науково-практичної конференції Херсонського державного університету. - Херсон: Персей, 2004 р. - С. 84-99.

5. Савенкова І.І. Фактор часу та проблема психодіагностики нефроурологічних розладів // Екологічна психологія: Зб. наук. праць Ін-туту психології ім. Г.С.Костюка АПН України / за ред. Максименка С.Д. - К.: 2004. - Т. 7, вип. 3. - С. 197-204.

6. Савенкова І.І. Фактор часу та проблема психодіагностики гастроентерологічних розладів // Психологія і суспільство. - № 1 (19) - Тернопільська академія народного господарства: Copyright, 2005 року. - С. 92-98.

7. Савенкова І.І. Суб'єктивна виразність болю при розладах типу хронічні неінфекційні захворювання // Вісник Одеського національного університету. - Серія „Психологія”, 2004. - Том 9. - Випуск 11. - С. 23-34.

8. Савенкова І.І. Локалізація ступеня суб'єктивної виразності болю в онтогенетичній розгортці при розладах типу хронічні пульмонологічні захворювання // Психологія і суспільство. - № 1 (23) - Тернопільська академія народного господарства: Copyright, 2006 року. - С. 134-141.

9. Савенкова І.І. Локалізація ступеня суб'єктивної виразності болю в онтогенетичній розгортці при розладах типу хронічні серцево-судинні захворювання // Вісник Одеського національного університету. - Серія „Психологія”, 2005. - Том 10. - Випуск 12.

Тези:

1. Савенкова І.І. Суб'єктивна виразність болю при серцево-судинних розладах // Матеріали VІІ Міжнародної науково - практичної конференції „Наука і освіта, 2004“. - Том 28. - Серія „Психологія”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - С. 69-71.

2. Савенкова І.І. Суб'єктивна виразність болю та відношення до переживаємого часу при гастроентерологічних розладах // Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції „Динаміка наукових досліджень, 2004“. - Том 1. - Серія „Психологія”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - С. 47-50.

3. Савенкова І.І. Суб'єктивна виразність болю та відношення до переживаємого часу при нефроурологічних розладах // Матеріали 1-ї Міжнародної науково-практичної конференції „Науковий потенціал світу, 2004”. - Том 52. - Серія „Психологія”. - Дніпропетровськ: Наука і освіта. - С. 29-33.

4. Савенкова І.І. Тривалість періодів ремісії і відношення до переживаємого часу при нефроурологічних розладах // Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції “Перспективні розробки науки і техніки”. - Том 14. - Серія “Психологія”. - Белгород: Руснаучкнига, 2004. - С. 33-37.

АНОТАЦІЯ

Савенкова І.І. Психосимптоматика хронічних неінфекційних захворювань у дітей. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата психологічних наук за спеціальністю 19.01.04 - медична психологія. - Інститут психології ім. Г.С.Костюка Академії педагогічних наук України, Київ, 2007.

Дисертацію присвячено питанням психосимптоматики хронічних неінфекційних захворювань. Розроблено новий напрям в психодіагностиці симптомів хронічних неінфекційних захворювань, який грунтується на концепції переживання часу. В дослідженні з'ясовувалася залежність прояву симптомів хронічних неінфекційних захворювань від тривалості власної одиниці часу індивіда. Встановлено, що індивідуальні вікові точки загострень хронічних неінфекційних захворювань узгоджуються з тривалістю власного біологічного циклу індивіда. У дисертації обгрунтовано залежність ступеню суб'єктивної виразності болю при розладах, які властиві для хронічних неінфекційних захворювань, від тривалості власного біологічного циклу особи; встановлено, що ступінь цієї виразності у хворих на хронічні неінфекційні захворювання варіює залежно від циклів переживання тривалості часу. Основні результати праці знайшли практичне впровадження у психодіагностиці хронічних неінфекційних захворювань в Первомайській районній дитячій лікарні (стаціонарі та поліклінічному відділенні).

Ключові слова: типологічна група, великий біологічний цикл індивіда, „ф - тип”, суб'єктивна виразність болю, власна одиниця часу.

АННОТАЦИЯ

Савенкова И.И. Психосимптоматика хронических неинфекционных заболеваний у детей. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата психологических наук по специальности 19.00.04 - медицинская психология. - Институт психологии им. Г.С.Костюка Академии педагогических наук Украины, Киев, 2007.

Диссертация посвящена вопросам психосимптоматики хронических неинфекционных заболеваний. Разрабатывается новое направление в психодиагностике симптомов хронических неинфекционных заболеваний, которое основывается на концепции переживаемого индивидом времени. Методологическую основу исследования составляет признаваемая Международным обществом по изучению времени реляционная концепция, согласно которой человек обладает собственными временными свойствами, которые проявляются в реально переживаемой длительности. В исследовании выяснялась зависимость проявлений симптомов хронических неинфекционных заболеваний от длительности собственной единицы времени, как структурного компонента реально переживаемой длительности. Показано, что собственная единица времени является жесткой константой и определяет “место наименьшего сопротивления“ человека. В ходе исследования использованы методические приемы, позволяющие достаточно быстро и надежно определять принадлежность индивида к той или иной типологической групе по собственному значению его “ф - типа“. Это опредение дает весьма четкое представление об основных индивидуально-типологических свойствах конкретного человека, о его отношении к времени и, соответственно, о его “месте наименьшего сопротивления“. В исследовании использована циклоидная модель переживаемого времени, объясняющая природные предпосылки обострения психосоматических заболеваний. Обнаружено, что индивидуальные возрастные точки обострений хронических неинфекционных заболеваний согласовываются с длительностью собственного биологического цикла индивида (“С-периодичность“). Прослеживая “С-периодичность“ заболеваний, можна сказать, что в жизни индивида есть ряд отдельных возрастных точек, которые должны быть критическими, и именно в этих точках наблюдаются обострения симптоматики хронических неинфекционных заболеваний. Для эффективной профилактики хронических неинфекционных заболеваний в медицине необходимо учитывать психологические индивидуальные особенности каждого отдельного индивида, склонного к такого рода заболеваниям, что даст возможность предвидеть его “место наименьшего сопротивления“. Это касается, прежде всего, таких отдельных нозологических форм заболеваний, как болезни сердечно-сосудистой системы, желудочно-кишечного тракта, органов дыхания и выделения.

...