Значення цитомегаловірусної інфекції у розвитку соматичної патології у віддалений період після аварії на Чорнобильській АЕС

Серед обстежених 45 учасників ЛНА, хворих на цукровий діабет ІІ типу, спостерігалась негативна кореляційна залежність між титрами анти-ЦМВ антитіл і вмістом CD4⁺ Т-лімфоцитів (r = -0,4267; p = 0,015), хелперно-супресорним співвідношенням (r = -0,3603; p = 0,043) та тенденція до зростання кількості CD8⁺ Т-лімфоцитів (r = 0,3478; p = 0,051). У хворих з виявленими анти-ЦМВ антитілами у високому титрі частіше зустрічалась артеріальна гіпертензія (ч ² = 6,50; p<0,05). Коефіцієнт кореляції між титрами анти-ЦМВ антитіл і наявністю артеріальної гіпертензії становив r = 0,4219 (p<0,05). Більш того, три випадки перенесеного інфаркта міокарду в цій групі хворих відбулись у пацієнтів з високими титрами анти-ЦМВ антитіл. Слід зазначити, що середній вік хворих з відсутністю або низьким титром, середнім та високим титрами анти-ЦМВ антитіл вірогідно не розрізнявся: 50,71 + 4,38; 51,05 + 3,62 і 52,22 + 3,27 років відповідно.

Як і інші дослідники (Horvath R. et al., 2000), при обстежені 50 хворих, що перенесли гострий інфаркт міокарду, ми виявили високу частоту анти-ЦМВ антитіл (92%). У 22 хворих одночасно були присутні антитіла і до C. trachomatis. Поєднання серологічних ознак двох інфекцій (проти наявності ознак тільки інфікування ЦМВ або C. trachomatis) було асоційовано з нестабільним перебігом стенокардії напруги (ч ² = 4,11; p<0,05), підвищенням вмісту триглицеридів (2,68 + 0,61 ммоль/л проти 2,21 + 0,51 ммоль/л, p<0,05), ліпопротеїнів дуже низької щільності (1,41 + 0,14 ммоль/л проти 0,96 + 0,09 ммоль/л, p<0,05) і фібриногену (4,77 + 0,41 г/л проти 2,70 + 0,36 г/л, p<0,05), що може обтяжувати перебіг атеросклерозу та свідчить про доцільність проведення антимікробної та противірусної терапії такому контингенту хворих.

Таким чином, отримані результати свідчать, що наявність серологічних ознак ЦМВ-інфекції можна вважати негативним чинником перебігу соматичних захворювань. На цій основі сформульована концепція ролі персистируючих вірусних інфекцій в реалізації соматичної патології у осіб, що зазнали впливу іонізуючого випромінення у зв'язку з аварією на ЧАЕС. На наш погляд, опромінення може виступати як прямий фактор реактивації латентного ЦМВ у постраждалих контингентів. Серед інших причин, які сприяють реактивації ЦМВ, слід відмітити непрямий вплив іонізуючого випромінення, а саме: ознаки вторинної імунної недостатності у вигляді змін регуляторних субпопуляцій Т-лімфоцитів, що реєструвались у постраждалих тривалий період після аварії (Чумак А.А. и др., 2000). До реактивації ЦМВ призводять і різні соматичні захворювання. Це пов'язано з тим, що під впливом медіаторів запального процесу підвищується транскрипційна активність фактору транскрипції NF-?B у вірус-інфікованій клітині, який активує промотор ЦМВ. В свою чергу, реактивація ЦМВ сприяє хронізації соматичних захворювань шляхом патологічних механізмів, що ініціюються білками віруса. Створюється порочне коло, яке можна розірвати, впливаючи на активність вірусної інфекції.

Наявність клінічних і лабораторних ознак реактивації ЦМВ-інфекції є показом для призначення противірусної терапії. Оскільки ще частіше, ніж серед учасників ЛНА в цілому (14,28%) частота реактивації ЦМВ відмічена у хворих на хронічні захворювання бронхолегеневої системи (18,18%), в цій групі пацієнтів також доцільно проводити противірусну терапію. Уваги заслуговують і хворі на хронічний вірусний гепатит С, хронічні захворювання ШКТ, цукровий діабет, з важким перебігом ішемічної хвороби серця, оскільки при вказаних видах патології знайдена асоціація ЦМВ з негативними факторами, які впливають на перебіг захворювання.

Проведені дослідження в групі 54 хворих, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС, показали ефективність застосування індукторів інтерфероногенезу в терапії реактивації ЦМВ. З метою лікування доцільним виявився прийом гропринозину (таблетки по 500 мг) по 2 табл. 4 рази на добу в комплексі з діазоліном трьома 6-денними курсами з інтервалом у 7 днів. Клінічне поліпшення проявлялось зменшенням кількості скарг, нормалізацією температури тіла (у всіх 6 хворих з ініціальним субфебрилітетом), зменшенням розмірів лімфатичних вузлів (у 4 з 6 хворих з лімфаденопатією до початку лікування), нормалізацією активності амінотрансфераз (аланінамінотранферазна активність 44,18 + 9,77 МО/л до початку і 18,28 + 1,68 МО/л після лікування; p<0,05; активність аспартарамінотрансферази 33,55 + 6,95 МО/л і 18,9 + 1,24 МО/л, відповідно; p<0,05), підвищенням рівня гемоглобіну і еритроцитів у хворих з ініціальною анемією (первинні показники: гемоглобін 117,57 + 1,83 г/л, еритроцити 3,76 + 0,04 Т/л; після терапії - гемоглобін 133,50 + 1,21 г/л і еритроцити 4,41 + 0,09 Т/л, відповідно, p<0,05). В усіх хворих зникли анти-ЦМВ антитіла класу IgM, а у 18,92% - антитіла класу IgG, ще у 51,35% хворих зменшились титри антитіл класу IgG з 63,31 + 19,39 МО/л до 24,87 + 5,63 МО/л.

Для вибору окремих препаратів з групи індукторів інтерфероногенезу запропоновано тест визначення індукції ендогеного a-IFN. Він був апробований у 12 практично здорових осіб та 10 учасників ЛНА з лабораторними ознаками реактивації ЦМВ при проведенні клінічних досліджень ефективності вітчизняного індуктору інтерфероногенезу амізону. При дослідженні концентрації a-IFN до, через 3, 6 та 9 годин після введення препарату визначали індекс стимуляції інтерфероногенезу як співвідношення вмісту a-IFN у сироватці крові після стимуляції до базального рівню a-IFN. Базальний рівень a-IFN у хворих з реактивацією ЦМВ вірогідно не відрізнявся від донорів: 33,35 + 19,51 пкг/мл і 29,59 + 15,58 пкг/мл, відповідно, p>0,05. У більшості обстежених концентрація a-IFN збільшувалась вже через 3 год. після введення препарату, досягала максимуму в період між 3-6 год., а потім знижувалась (табл.3).

Таблиця 3 Індекс стимуляції ендогенного a-IFN під впливом амізону

В цілому, амізон виявився ефективним індуктором інтерфероногенезу - під його впливом вміст a-IFN у сироватці крові вірогідно зростав порівняно з базальним рівнем (p<0,05). Однак реакція окремих осіб на препарат була гетерогенною. У більшості (8 донорів і 6 осіб з реактивацією ЦМВ) індекс стимуляції зростав у 3-6 разів. У інших максимальна концентрація a-IFN у сироватці крові перевищувала базальний рівень не більш, ніж у 2 рази. Різницею в індивідуальній чутливості до індукторів інтерфероногенезу можна пояснити недостатню ефективність противірусної терапії у окремих пацієнтів. Тому тест визначення індексу стимуляції інтерфероногенезу, який відображає функціональний стан системи інтерферонів, може допомогти у підборі раціональної терапії ЦМВ-інфекції.

Висновки

В дисертації представлено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у визначенні ролі цитомегаловірусної інфекції у формуванні і реалізації віддалених нестохастичних ефектів у вигляді соматичної патології у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС, запропоновані методи діагностики, терапії реактивованої ЦМВ-інфекції та моніторингу ефективності лікування, спрямованого на поліпшення стану здоров'я постраждалих від іонізуючого виромінення.

1. В результаті проведення лабораторних досліджень було виявлено підвищений рівень анти-ЦМВ антитіл в групі реконвалесцентів ГПХ (85,59%), учасників ЛНА (79,16%) та працівників атомної енергетики (78,12%) у порівнянні з групою осіб, які не зазнали іонізуючого випромінення (69,20%; p<0,05).

2. У реконвалесцентів ГПХ знайдена пряма кореляційна залежність між анти-ЦМВ антитіл класу IgG і ступенем тяжкості перенесеної ГПХ (r = 0,4043; p = 0,005), а також дозою отриманого зовнішнього опромінення (r = 0,3244; p = 0,028).

3. При дозах зовнішнього опромінення понад 1,0 Гр на основі кореляційного аналізу доведено вплив двох незалежних факторів (іонізуюче опромінення і соматична патологія) та їх поєднання на частоту виявлення у сироватці крові пацієнтів анти-ЦМВ антитіл.

4. В діагностиці реактивації за даними анти-ЦМВ антитіл в групі учасників ЛНА провідна роль належить серологічним методам (виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgM при наявності високоавідних антитіл класу IgG), тоді як молекулярні методи (полімеразна ланцюгова реакція) мають допоміжне значення.

5. До основних клінічних проявів реактивації ЦМВ в групі учасників ЛНА належать стійкий субфебрилітет, лімфаденопатія, немотивована слабкість, підвищена дратівливість, зниження пам'яті, порушення сну, часті гострі респіраторні вірусні інфекції в анамнезі, наявність алергічних реакцій, стійкий лімфоцитоз, на тлі транзиторної лейкопенії і анемії, біохімічні ознаки порушення функції печінки.

6. Для хворих на хронічні захворювання бронхолегеневої системи характерна висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG (90,24% серед учасників ЛНА і 70,24% серед осіб, що не брали участі в ЛНА - нозологічний контроль) та класу IgM (18,2% і 13,4% відповідно). Частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG була вищою у хворих, учасників ЛНА порівняно з нозологічним контролем (ч² = 13,63; p<0,001). В групі учасників ЛНА, хворих на хронічний необструктивний бронхіт, показана залежність рівню анти-ЦМВ антитіл у сироватці крові від документованої дози опромінення (r = 0,3557; p<0,05).

7. Особливостями перебігу хронічних обструктивних захворювань легень у хворих з наявністю анти-ЦМВ антитіл порівняно з ЦМВ-негативними пацієнтами були підвищення кількості CD8⁺ лімфоцитів (30,78+0,86 і 26,74+1,78, відповідно; p<0,05), зниження хелперно-супресорного співвідношення (1,40+0,06 і 1,77+0,19, відповідно; p<0,05), було зареєстровано частіші приступи ядухи (ч² = 4,71; p<0,05), з статистично достовірною тенденцією до зниження показників функції зовнішнього дихання.

8. Висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG у хворих на ішемічну хворобу серця, які перенесли інфаркт міокарду в анамнезі (92%) асоційована з нестабільним перебігом стенокардії напруги (ч² = 4,11; p<0,05) та порушеннями ліпідного обміну: статистично вірогідним підвищенням вмісту в сироватці крові тригліцеридів, ліпопротеїнів дуже низької щільності і фібриногену, що є фактором ризику розвитку атеросклерозу.

9. Для учасників ЛНА, хворих на цукровий діабет II типу, характерна висока частота виявлення анти-ЦМВ антитіл класу IgG (88,9%) і класу IgM (13,3%). Зростання рівня анти-ЦМВ антитіл мало зворотній кореляційний зв`язок із кількістю CD4⁺ Т-лімфоцитів (r = -0,4267; p<0,05), хелперно/супресорного коефіцієнту (r = -0,3603; p<0,05) та пряму кореляцію з числом CD8⁺ Т-лімфоцитів (r = 0,3478; p = 0,051) і ступенем підвищення артеріального тиску (r = 0,4219; p<0,05).

10. Особливостями перебігу хронічних гастритів в учасників ЛНА, які мали антитіла до ЦМВ, порівняно з ЦМВ-серонегативними пацієнтами, були поєднання патології інших органів шлунково-кишкового тракту (79,3% і 50,0% відповідно, p<0,01) і бронхолегеневої системи (47,4% і 22,2% відповідно, p<0,05), а також низький вміст сироваткового IgA (1,96 г/л і 2,29 г/л відповідно, p<0,05). Виявлена кореляційна залежність між рівнем анти-ЦМВ антитіл і зниженням концентрації IgA (r = -0,4107; p<0,05).

11. В учасників ЛНА з наявністю у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл і антитіл до антигенів віруса гепатиту С спостерігається стабільно підвищеною в них активності аланінамінотранферази. Підвищення активності аланінамінотрансферази у осіб, які мали антитіла до антигенів HCV, запропонована модель логістичної регресії, як прогноз-негативний критерій. Як значущі фактори при побудові моделі враховуються: наявність анти-ЦМВ антитіл класу IgG; чоловіча стать пацієнта; серологічні ознаки перенесеного гепатиту В в анамнезі.

12. Встановлено, що реактивація ЦМВ в групі учасників ЛНА не супроводжується вірогідним підвищенням концентрації альфа-інтерферону (33,35+19,51 пкг/мл порівняно з практично здоровими донорами - 29,59+15,58 пкг/мл; p>0,05), однак при застосуванні індукторів інтерфероногенезу його вміст у сироватці крові зростає у 3-6 разів (p<0,05). На цій підставі запропоновано використання індукторів інтерфероногенезу для лікування реактивації ЦМВ за наявності клінічної симптоматики, підтвердженої лабораторними ознаками.

13. В групі учасників ЛНА застосування індукторів інтерфероногенезу є ефективним методом лікування реактивації ЦМВ-інфекції, що супроводжується проявами соматичної патології. Результатом терапії є зменшення скарг, зникнення субфебрилітету, нормалізація амінотрансферазної активності сироватки крові (АлАТ 44,18+9,77 МО/л до початку і 18,28+1,68 МО/л після курсу терапії, p<0,05; АсАТ 33,55+6,95 МО/л і 18,9+1,24 МО/л, відповідно, p<0,05), зникнення анти-ЦМВ антитіл класу IgM у всіх і зниження рівня анти-ЦМВ антитіл класу IgG у більшості пацієнтів (70,27%).

Практичні рекомендації:

1. За наявності лабораторних ознак реактивації ЦМВ-інфекції (виявлення у сироватці крові анти-ЦМВ антитіл класу IgM, високий рівень анти-ЦМВ антитіл класу IgG високої авідності; рідко - позитивний тест при проведенні ПЛР у зразках сироватки крові) хворим на хронічні захворювання бронхолегеневої ситеми, патології органів травлення, ендокринної, кровотворної і сердцево-судинної систем організму, у хворих на хронічний гепатит С з помірною активністю хронічного процесу показано проведення противірусної терапії індукторами інтерфероногенезу.

2. Вибір індуктора інтерфероногенезу, визначається індивідуальною чутливістю пацієнта. Запропоновано тест визначення індивідуальної чутливості до індукторів інтерфероногенезу, заснований на дослідженні концентрації ендогенного інтерферону у сироватці крові пацієнта до і через 3-6 годин після введення препарату.

3. Розроблено метод виявлення мутацій ЦМВ, що призводять до розвитку резистентності до противірусного препарату ганцикловір (патент UA 75254 С 1, опублікований 15.03.2006 р.).

4. Для лабораторного підтвердження ефективності лікування у імунокомпетентних пацієнтів необхідно проводити в динаміці визначення анти-ЦМВ антитіл класу IgG і IgM. Стабільне клінічне поліпшення супроводжується зникненням антитіл класу IgM і зниженням або зникненням вмісту антитіл класу IgG.

Список опублікованих праць за темою дисертації

Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Цитомегаловирус: радиация и иммунитет. - Киев, ДИА. - 2005. - 143 с.

Экология и здоровье населения Луганской области // Под ред. В.Т. Германова. - Луганск, 2004. - 176 с.

Волосовец А.П., Манолова Э.П., Ершова И.Б. Бойченко П.К. Лабораторные исследования в практической педиатрии. - Луганск, 2003. - 132 с.

Бойченко П.К., Кругликов В.Т. Международные стандарты качества иммуноферментной диагностики TORCH-инфекций // Лаб. диагностика. - 2002. - №3. - С. 46 - 49.

Романюк Б.П., Бойченко П.К. Оценка функциональной активности интерфероногенеза с применением отечественного препарта амизона // Укр. мед. альманах. - 2002. - т.5, №4. - С. 111 - 113.

Бойченко П.К., Липатникова А.С. Сравнительная оценка интерфероногенеза под влиянием циклоферона у больных бронхиальной астмой и аллергическим ринитом // Укр. мед. альманах. - 2003. - №5. - С. 21 - 23.

Чумак А.А., Коваленко А.Н., Базыка Д.А., Бойченко П.К. Реактивация цитомегаловирусной инфекции у лиц, перенесших острую лучевую болезнь, и ее значение в реализации соматической патологии // Укр. мед. часопис. - 2003. - Т.4, № 36. - С. 113 - 118.

Чумак А.А., Бойченко П.К. Роль ионизирующего излучения в реактивации цитомегаловирусной инфекции // Імунологія та алергологія. - 2003. - № 3. - С. 3 - 6.

Чумак А.А., Бойченко П.К., Покрышка Л.А. Активная цитомегаловирусная инфекция в группе участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС // Лаб. диагностика. - 2004. - № 1.- С.18 - 21.

Чумак А.А., Коваленко А.Н., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Факторы, способствующие клиническому проявлению носительства вируса гепатита С в группе участников ликвидации последствий аварии на ЧАЭС // Укр. мед. часопис. - 2004. - № 4 (42). - С. 135 - 142.

Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Роль цитомегаловирусной инфекции в патогенезе хронических заболеваний бронхолегочной системы у участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС // Укр. пульмонол. ж. - 2004. - №1. - С. 44 - 47.

Бойченко П.К. Цитомегаловірус як можливий промотор розвитку аутоіммунних захворювань // Укр. мед. альманах. - 2004. - №2. - С. 26 - 28.

Коломиец В.И., Бойченко П.К., Рожкова В.В. Связь инфекции и атеросклероза у больных, перенесших острый инфаркт миокарда // Укр. мед. альманах. - 2004. - №3. - С. 92 - 93.

Ершова И.Б., Бойченко П.К. Современные подходы к диагностике инфекций TORCH-комплекса // Актуальні проблеми акушерства і гінекології, клінічної та медичної генетики: Збірник наукових праць. - Київ-Луганськ, 2001. - С. 41 - 45.

Чумак А.А., Бойченко П.К., Абраменко И.В. Распространенность цитомегаловирусной инфекции среди детей и подростков, проживающих в областях, пострадавших в результате аварии на Чернобыльской АЭС // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. - 2003. - Вип. 1 (47). - С. 213 - 218.

Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К. Ассоциация носительства цитомегаловируса и вируса гепатита С у ликвидаторов последствий аварии на Чернобыльской АЭС // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. - 2003. - Вип.5 (51). - С. 126 - 132.

Чумак А.А., Бойченко П.К. Механізми персистенції, латентності та реактивації цитомегаловіруса людини // Проблеми рад. медицини та радіобіології. - 2003. - вип. 9. - С. 140 - 143.

Бойченко П.К., Чумак А.А. Особенности иммунного статуса лиц, участников ликвидации аварии на ЧАЭС, больных хроническим гастритом, в зависимости от инфицированности цитомегаловирусом // Акт. проблеми акушерства і гінекології, клінічної імунології та медичної генетики. - Київ-Луганськ, 2004. - Вип. 11. - С. 188 - 192.

Чумак А.А., Бойченко П.К., Приходько Я.А., Иваницкая А.Р. Дифференцированная терапия хронической цитомегаловирусной инфекции у иммунокомпетентных пациентов // Проблеми екологічної та медичної генетики і клінічної імунології. - 2004. - Вип. 8 (61). - С. 186 - 189.

Чумак А.А., Бойченко П.К. Персистенция цитомегаловирусной инфекции у больных хроническим обструктивным бронхитом, участников ликвидации последствий аварии на Чернобыльской АЭС // В кн.: Екологічні проблеми у фтизіатрії і пульмонології. - Київ, 2004. - С. 232 - 236.

Чумак А.А., Базыка Д.А., Бойченко П.К. Проточная цитометрия в оценке клеточного иммунитета у пострадавших от Чернобыльской катастрофы лиц с хроническими вирусными инфекциями // Міжвідомчий збірник "Гематологія і переливання крові". - 2004. - Вип. 32. - С. 92 - 96.

Чумак А.А., Абраменко І.В., Бойченко П.К. Щодо можливості прямого впливу іонізуючого опромінення на реактивацію цитомегаловірусної інфекції у постраждалих внаслідок аварії на ЧАЕС // Проблеми рад. медицини та радіобіології. - 2004. - Вип. 10. - С. 130 - 135.

Chumak A.A., Abramenko I.V., Bazyka D.A., Bojchenko P.K., Pleskach O.Y. Persisting viral infections and genome instability at the remote post irradiation period // Проблеми радіаційної медицини і радіобіології. - 2005.- Вип. 11.- С. 193 - 198.

Пат. 75254 С 1 Україна, МКП 7 А 61К 35/12. Спосіб визначення чутливості цитомегаловірусів до противірусних препаратів. А.А. Чумак, І.В. Абраменко, П.К. Бойченко; НЦРМ АМН України. - № 20040705446; Заявл. 07.07.2004; Опубл. 15.03.2006, Бюл. № 3. - т. 1. - С. 269.

Гордиенко Е.В., Корниец Н.Г., Бойченко П.К. Оптимизация ведения беременности, профилактива тяжелых повреждений плода при вирусных инфекциях у беременных. - Луганск, 2004. - 15 с.

Чумак А.А., Абраменко І.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Носійство цитомегаловірусів як показник негативного впливу іонізуючого випромінювання // Междисциплинарная научно-практическая конференция "Эпидемиология, иммунопатогенез, диагностика, лечение TORCH-инфекций, 22-23 октября 2002, г. Киев. - Імунологія та алергологія. - 2002. - № 3. - С. 68.

Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Частота обнаружения антител против цитомегаловируса в сыворотке крови у лиц, перенесших острую лучевую болезнь // Матеріали ІІІ з`їзду з радіаційних досліджень, 21-25 травня 2003 г. - Київ, 2003. - С. 260.

Чумак А.А., Абраменко И.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я., Петраков В.М., Марченко Ю.М. Частота обнаружения антител против цитомегаловируса в сыворотке крови у лиц, перенесших острую лучевую болезнь // Междисциплинарная научно-практическая конференция "Эпидемиология, иммунопатогенез, диагностика, лечение хламидиоза и TORCH-инфекций, 26-28 ноября 2003, г. Киев. Імунологія та алергологія. - 2003. - №4. - С.90.

Чумак А.А., Абраменко І.В., Білоус Н.І., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Носійство цитомегаловірусу та бронхолегеневі захворювання участників ліквідації аварії на ЧАЕС і реконвалесцентів гострої променевої хвороби // Укр. конгрес пульмонологів і фтизіатрів: тези доповідей. 10-14 жовтня, 2003. - Укр. пульмонол. ж. - 2003. - №2. -

С. 403

Chumak A.A., Sushko V.A., Belyaeva N.A., Abramenko I.V., Boychenko P.K. Relationship between COPD and cytomegalovirus infection in liquidators of Chornobyl catastrophe // Materials of Eur. Respiratory Society Annual Congress. Sept. 4-8, 2004, Glasgow, Scotland. - Eur. Resp. J. - 2004. - Vol. 24, suppl. 48. - S. 409.

Одуд А.М., Коломиец В.И., Бойченко П.К. Инфицированность больных, перенесших инфаркт миокарда, цитомегаловирусной и хламидийной инфекцией // Матер. VII Нац. Конгресу кардіологів України. - Київ, 2004. - С. 253.

Чумак А.А., Абраменко І.В., Бойченко П.К., Плескач О.Я. Персистуючі інфекції як фактор, що потенціює радіаційно-індуковану генетичну нестабільність // Тез. доп. Наук.-практ. конф-ції "Парадигми сучасної радіобіології. Радіаційний захист персоналу об"єктів атомної енергетики". - Київ, Чорнобиль, 27.09 - 01.10.2004. - С. 108 - 109.

Размещено на Allbest.ru