Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Донецький державний медичний університет ім. М.Горького

Перспективи розвитку хірургії раку дистального відділу шлунка

14.01.07 - онкологія

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора медичних наук

Бондар Володимир Григорович

Донецьк - 2006

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Донецькому державному медичному університеті ім. М. Горького, МОЗ України.

Науковий консультант: доктор медичних наук, професор Яковець Юрій Іванович, Донецький державний медичний університет ім. М.Горького, професор кафедри онкології.

Офіційні опоненти:

1. Доктор медичних наук, член-кореспондент НАН та АМН України, професор Ганул Валентин Леонідович, Інститут онкології АМН України, завідувач науково-дослідного відділення торакальної онкології;

2. Доктор медичних наук, професор Щепотін Ігор Борисович, Національний медичний університет ім.О.О.Богомольця МОЗ України, завідувач кафедри онкології;

3. Доктор медичних наук, професор Старіков Володимир Іванович, Харківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри онкології.

Провідна установа: Інститут експериментальної патології, онкології і радіобіології ім. Р.Є. Кавецького, відділ механізмів протипухлинної терапії, НАН України, м. Київ.

Захист відбудеться “25” жовтня 2006 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 11.600.01 у Донецькому державному медичному університеті ім. М.Горького за адресою: 83003, Україна, м. Донецьк, пр.Ілліча, 16.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького державного медичного університету ім. М.Горького за адресою: 83003, Україна, м. Донецьк, пр. Ілліча, 16. Автореферат розісланий “23” 09. 2006 року

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради д.мед.н., професо І.І. Солдак.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Рак шлунка займає перше місце серед злоякісних пухлин шлунково-кишкового тракту (Онкологічні захворювання в Україні 1993 - 2003 рр., Київ. - 2004). Ця проблема залишається однією з центральних в сучасній клінічній онкології, що само по собі говорить про її актуальність. Високий рівень захворюваності, особливо серед чоловічого населення. Переважну більшість хворих виявляють в III-IV стадіях захворювання, а своєчасна діагностика I-II стадії залишається поки що основним завданням вітчизняної охорони здоров'я.

Єдиним радикальним методом лікування раку шлунка є хірургічний, але лише 20-30% хворих виконується радикальне втручання. На сьогоднішній час, як показує аналіз літератури і власний клінічний досвід, не можна визнати задовільними безпосередні та віддалені результати лікування раку шлунка. Летальність після дистальних резекцій шлунка за даними різних авторів, складає від 4 до 15%. Несприятливими факторами, обтяжуючими перебіг раннього післяопераційного періоду, є ускладнення протягом основного захворювання і супутня патологія. Показники післяопераційної летальності хворих з ускладненими формами значно перевищують такі при радикальних втручаннях з приводу неускладненого раку шлунка. Близько 23% пацієнтів при госпіталізації в стаціонар мають анемію різного ступеня вираження, а 20% хворих мають стеноз, їх стан потребує корекції. Особливо високий відсоток несприятливих завершень операцій спостерігається після розвиненої кровотечі, а також при виконанні комбінованих резекцій шлунка з приводу місцево-розповсюдженого пухлинного процесу.

Евакуаторні порушення у вигляді демпінг-синдрому, рефлюкс-езофагіту розвиваються у 35-57% хворих, які перенесли дистальні субтотальні резекції шлунка за типом Більрот-II. Внаслідок цього, у деяких хворих через 4-6 місяців після операції позитивна динаміка поступово змінюється на негативну.

Нині під клінічним одужанням хворого з пухлиною шлунка розуміють не лише радикальне вилікування, але й повернення пацієнта до колишнього соціально-психологічного стану, який забезпечує активну суспільно-трудову діяльність.

Викладене вище послужило підставою для проведення подальшого дослідження, заснованого на вивченні безпосередніх та віддалених функціональних результатів з застосуванням розроблених способів дистальної резекції шлунка.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом міжкафедральної НДР: “Розробка методів, які підвищують ефективність комбінованого і комплексного лікування злоякісних пухлин основних локалізацій на основі рандомізованих досліджень”, яка виконувалась на кафедрах онкології та онкології, променевих методів діагностики і лікування ФПО Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, (№державної реєстрації 0101У007973, шифр УН 02.04.08). Автором розроблено спосіб резекції шлунка та проведено його впровадження у схему комплексного лікування раку дистального відділу шлунка при його ускладненому перебігу.

Мета дослідження: підвищити якість життя хворих на рак дистального відділу шлунка і покращити безпосередні та віддалені функціональні результати шляхом розроблення та застосування нових способів реконструкції шлунково-кишкового тракту.

Задачі дослідження:

1. Розробити нові функціонально активні хірургічні способи гастроєюнопластики для лікування раку дистального відділу шлунка.

2. Обґрунтувати вибір обсягу видаляючої частини шлунка в залежності від локалізації і форми росту пухлини дистальних відділів шлунка.

3. Проаналізувати частоту післяопераційних ускладнень у залежності від способу відновлення шлунково-кишкового тракту.

4. Обґрунтувати функціональну ефективність розроблених гастроєюнопластичних способів хірургічного лікування хворих на рак дистального відділу шлунка.

5. Проаналізувати віддалені результати лікування раку дистального відділу шлунка після розроблених способів гастроєюнопластики у порівнянні з загальноприйнятими.

6. Обґрунтувати доцільність застосування розроблених способів у хворих на ускладнений рак, місцеворозповсюджені та дисеміновані його форми при виконанні комбінованих і паліативних операцій.

7. Проаналізувати результати соціально-трудової реабілітації хворих на рак дистального відділу шлунка та оцінити якість життя.

Об'єкт дослідження: хворі на рак дистального відділу шлунка.

Предмет дослідження: ефективність і надійність розроблених способів реконструктивної гастроєюнопластики при виконанні різних обсягів дистальної резекції шлунка при раку.

Методи дослідження: клінічні (опитування, фізикальне обстеження), морфологічні (цитологічний, гістологічний), інструментальні (ендоскопічний, рентгенологічний, УЗД, радіологічний (гастросцинтиграфія), статистичний.

Наукова новизна одержаних результатів. Проаналізовані інтра- і післяопераційні ускладнення, особливості перебігу післяопераційного періоду і причини розвитку ускладнень після використання розроблених способів оперативних втручань. Вивчений механізм функціональної активності кукси шлунка у різні строки після операції за допомогою ендоскопії, рентгенографії, гастросцинтиграфії, доведена їх висока ефективність у порівнянні з найбільш розповсюдженими способами резекції шлунка.

Вперше доведено, що антирефлюксний механізм активно перистальтуючої петлі тонкої кишки, котра бере участь в ізоляції зони гастроентероанастамозу від вільної черевної порожнини, є складним і багатокомпонентним, що і пояснює її ефективність у порівнянні з іншими методиками.

Вірогідно установлено зниження частоти пострезекційних ускладнень у хворих, оперованих з використанням пластичних способів після резекції шлунка у порівнянні з хворими контрольної групи при вивченні віддалених функціональних результатів.

Проаналізовані показники відновлення працездатності та інвалідизації хворих, оперованих за розробленими способами. Встановлено, що значна частка пацієнтів зберігає працездатність, а частина з них повертається до колишньої роботи.

На підставі аналізу одержаних результатів розроблені показання до резекції у залежності від розповсюдження і форми росту пухлини. Розроблені практичні рекомендації до впровадження і використання нових способів хірургічного лікування раку дистального відділу шлунка.

Практичне значення одержаних результатів. Уперше в клінічній практиці на основі пластичних властивостей тонкої кишки розроблені нові способи гастроєюнопластики. Використання розроблених методик дистальних резекцій шлунка з ізоляцією кукси від вільної черевної порожнини в умовах спеціалізованих клінік, які займаються проблемами лікування раку шлунка, забезпечує високу надійність гастроентероанастомозу та вперше сформованої малої кривизни і знижує частоту ускладнень хірургічного профілю. При наявності у хворого ускладнених форм перебігу раку дистального відділу шлунка розроблені способи дозволяють виконати у повному обсязі радикальні, паліативні і комбіновані резекції шлунка та уникнути розвитку тяжких післяопераційних ускладнень, продовжити життя хворим і створити найбільш сприятливі умови для проведення додаткового лікування. При наявності змішаного росту пухлини в дистальному відділі шлунка дають можливість диференційно виконувати різні за обсягом резекції. Продемонстрована ефективність розроблених способів резекції шлунка за результатами п'ятирічного виживання, проаналізовані можливості соціальної реабілітації досліджуваних груп хворих. Використання розроблених методик гастроєюнопластики при дистальній резекції шлунка є хірургічною профілактикою постгастрорезекційних ускладнень і забезпечує стійкий функціональний ефект протягом усього подальшого життя.

Практичне значення результатів даного дослідження підтверджено авторським свідоцтвом № 1737791 “Способ резекции желудка при раке” МКИ А 61 В 17/00 / Г.В. Бондарь, В.Г. Бондарь, В.В. Шевченко. - № 4683256/14; Заявл. 28.03.89; Опубл. 30.04.92, Бюл. №3. - 2 с.

Результати дисертаційної роботи впроваджені в лікувальний процес у Донецькому обласному протипухлинному центрі (акт впровадження від 24.08.1992 року), у відділенні абдомінальної хірургії Донецького обласного клінічного територіального об'єднання ім.М.Калініна (акт впровадження від 16.10.1995 року), в хірургічному відділенні Інституту невідкладної і відновної хірургії АМН України (акт впровадження від 11.09.1995 року), на кафедрі госпітальної хірургії № 2 ДонДМУ (акт впровадження від 01.09.1995 року), у міській лікарні № 16 (акт впровадження від 01.01.1998 року), в Одеському обласному онкологічному диспансері (акт впровадження від 01.03.2006 року), у Горлівському онкологічному диспансері (акт впровадження від 10.08.2000 року).

Матеріали дисертації використовуються у навчальному процесі Донецького державного медичного університету ім. М. Горького (акт впровадження від 01.09.1992 року).

Особистий внесок здобувача. Внесок автора полягає у виборі напрямку, обсягу і методів вивчення, у формуванні мети і задач роботи, визначенні контингенту контрольної і дослідної груп, проведенні клінічних та інструментальних обстежень, створенні бази даних та в аналізі одержаних результатів, узагальненні результатів дослідження, формулюванні висновків, оформленні дисертації, впровадженні в хірургічну практику розроблених методів хірургічного лікування раку шлунка. Автор не використовував ідеї і розробки співавторів публікацій.

Апробація результатів дисертації. Основні положення і результати роботи обговорені на: VIII з'їзді онкологів УССР Київ, 1990; наук.-практ. конференції м. Донецьк 1992, респ. наук.-практ. конф. Львів 1992; наук.-практ. конф. онкологів України (23-24 вересня 1993 р.). Донецьк; наук.-практ. конфер. онкологів України 17-18 червня 1993 Керч; наук.-практ. конфер. онкологів України “Роль та місто облонко-диспансерів в організації онкологічної допомоги населенню України” Полтава, 9-10 червня 1994 р; ювілейній конф., присвяч. 75-річчю проф. Л.Г. Завгороднього. Донецьк: ДонДМУ 1994; IX з'їзду онкологів. Вінниця. 13-15 вересня 1995р. Київ. 1995; 1 з'їзд онкологів стран СНД (3-6 грудня 1996 г.). Москва; міжнар. наук. конф “Актуальні питання сучасної хірургії. Нові шляхи в хірургії” (18-20 вересня 1997 р.). Ужгород, 1997, наук.-практ. конф. “Нове в діагностиці та лікуванні онкологічних захворювань органів травлення” (10-12 вересня 2003 р.). Київ, 2003, ІІІ з'їзд онкологів та радіологів СНД: (25-28 мая 2004 г.). Мінськ, 2004; засіданнях Вченої ради Донецького державного медичного університету, на клінічних конференціях та кафедральних засіданнях Донецького обласного протипухлинного центру.

Публікації. Матеріали дисертації опубліковані у 27 статтях наукових журналів, 21 тезах, матеріалах з'їздів, конференцій, симпозіумів, 1 авторському свідоцтві.

Структура та обсяг дисертації. Дисертація викладена на 362 стор. комп'ютерного тексту, складається із вступу, 8 розділів, заключення, висновків, практичних рекомендацій та списку літератури, включає 40 таблиць на 18 стор. і 21 рисунок на 15 стор. Покажчик літератури містить 444 джерела на 42 стор.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Матеріали і методи дослідження. В Донецькому обласному протипухлинному центрі виконані різні за обсягом дистальні резекції 1121 хворому на рак антрального відділу шлунка в період з 1986 по 1999 рр. За розробленими у клініці способами виконано 810 субтотальних резекцій з ізоляцією кукси шлунка від вільної черевної порожнини, 132 хворим виконана субкардіальна резекція шлунка з параперитонізацією і за загальноприйнятою методикою Більрот-II з ентеро-ентероанастомозом - 179 хворим. Джерелом інформації послужили амбулаторні карти, історії хвороб оперованих хворих, наркозні карти, протоколи операцій, описання результатів патологоанатомічних розтинів, вивчення макро- і мікропрепаратів, дані лабораторних досліджень, протоколи МСЕК. Хворі до операції з метою встановлення діагнозу, локалізації, розповсюдження основного захворювання, комплексно обстежені рентгенологічно з використанням загальноприйнятих методик рентгеноскопії, рентгенографії, у тому числі в умовах подвійного контрастування. Проводилось ендоскопічне дослідження шлунка з біопсією слизової у різних його анатомічних відділах. Для визначення характеру розповсюдження пухлинного процесу, виявлення фонових захворювань, супровідної патології пацієнтам виконувалась комп'ютерна томографія, ультразвукове дослідження органів черевної порожнини, заочеревинного простору і малого тазу. В ранньому і віддаленому післяопераційному періоді, а також по закінченню 5-річного терміну після проведеного лікування, здійснювали вивчення функції кукси шлунка, печінки і жовчовивідних шляхів з використанням традиційної рентгенографії та за допомогою радіонуклідної динамічної гастросцинтиграфії. З метою оцінки морфологічного стану слизової оперованого шлунка здійснювали в динаміці ендоскопічне дослідження, а при наявності скарг - повторну біопсію у різних його відділах.

Аналіз результатів дослідження проводився з використанням адекватних статистичних методів у пакеті MedStat (Лях Ю.Є., Гурьянов В.Г., 2005) і Statistica (StatSoft Inc., 1999) .

При описанні результатів дослідження у випадку нормального закону розподілу наводяться значення середньо-арифметичного (M) та помилки середнього (m), у випадку відмінності закону розподілу вивчаючої величини від нормального - медіани та її помилки. Для оцінки частоти зустрічання ознаки використовувалось її відсоток із зазначенням або помилки частки, або 95% вірогідного інтервалу (ВІ). Порівняння середніх значень показників двох вибірок здійснювали за критеріями Стьюдента, Вілкоксона або за методом кутового перетворення Фішера.

Побудова математичних моделей проводилася методами нейромережевого моделювання. Оптимізація порогу прийняття рішення здійснювалась методом побудови кривих операційних характеристик (ROC процедура).

Віддалені результати лікування оцінювали методом побудови кривих виживання, а їх порівняння - логранговим критерієм. Для оцінки ефективності пропонованого методу оперативного втручання розраховувався показник зниження абсолютного ризику (ЗАР), який визначався як різниця частки негативних завершень у дослідній і контрольній групах.

Порівняння показників післяопераційних ускладнень та післяопераційної летальності з результатами провідних зарубіжних клінік, які займаються даною проблемою, здійснювалось шляхом проведення мета-аналізу.

Результати власних досліджень та їх обговорення. Найбільше число хворих - 664 (375 чоловіків і 289 жінок) - дослідної групи оперовано у віці від 50 до 69 років, що склало 70,51,5% від загальної кількості оперованих. Значна частка хворих - 493 (52,31,6%) - похилого і старечого віку. Хворих, яким за 70 років прооперовано 12,51,5%. Необхідно відзначити, що серед оперованих переважали чоловіки - 539 (57,21,6%), жінок було 403 (42,81,6%). В чоловічій групі субтотальна дистальна резекція виконана в 454 (84,21,6%) випадках, а субкардіальна резекція - у 85 (15,81,6%). Серед жінок дослідної групи у 88,31,6% також виконана субтотальна дистальна резекція шлунка - 356 спостережень, а субкардіальна резекція - у 47 (11,71,6%) випадках. Таким чином, як чоловікам, так і жінкам переважно виконували субтотальну дистальну резекцію шлунка з гастроєюнопластикою.

Контрольну групу склали 179 хворих, оперованих за способом Більрот-II з ентеро-ентероанастомозом у обсязі субтотальної резекції.

Найбільша кількість - 137 (76,53,2%) хворих, які перенесли хірургічне втручання в інтервалі 50 - 69 років (табл. 1). Звертає увагу той факт, що у віці 30 - 39 років оперовано 1,71,0% хворих, а понад 70 років 7,31,9%, що відповідає загальнопопуляційному рівню захворюваності у нашому регіоні.

У дослідній групі пухлина локалізувалась в антральному відділі в 861,1%, на межі антрального відділу і нижньої третини тіла - у 141,1%. В контрольній групі в 91,1% пухлина локалізувалась в антральному відділі, у 8,9% - біля межі тіла шлунка. Вибір обсягу хірургічного втручання у більшій мірі визначається локалізацією пухлини, ступенем її розповсюдження у шлунку і за його межами, характером росту, морфологічними особливостями. Для контролю радикальності виконаного втручання проводили морфологічне дослідження стінки шлунка на рівні її резекції, яке підтвердило адекватність виконаного обсягу резекції, відсутність пухлинних клітин по її межі.

Треба відзначити, що серед 942 хворих дослідної групи 810 (86,01,1%) перенесли субтотальну резекцію шлунка, 132 (14,01,1%) - субкардіальну резекцію, тому що у них переважали розповсюджені форми раку дистального відділу шлунка зі змішаним та інфільтративним ростом. В ході проведеного дослідження встановлено, що у хворих, які перенесли субкардіальну резекцію, перша і друга стадії пухлинного процесу виявлені тільки серед чоловічої групи, однак статистично значущої відмінності розподілу хворих, які перенесли субкардіальну резекцію, за стадіями захворювання у залежності від статі, не виявлено (p=0,13).

Звертає на себе увагу той факт, що в основної маси пацієнтів дослідної групи переважала III стадія пухлинного процесу - 630 (66,81,5%) хворих, з них IIIА стадія діагностована у 508 (53,91,6%) пацієнтів. I стадія раку шлунка констатована у 163 (17,31,2%) хворих. IV стадія відзначена у 119 (12,71,1%) випадках. Відмінність розподілу хворих за стадіями захворювання для чоловіків і жінок статистично значуща, p=0,03. У групі хворих з першою і другою стадією пухлинного процесу переважали жінки - 101 (25,12,2%) пацієнтка, у той час як питома вага чоловіків склала 17,11,6% - 92 хворих. При цьому у групі пацієнтів з III (А і Б) стадією переважали чоловіки - 374 (69,42,0%) випадки. Подібний розподіл відзначений також при IV стадії раку шлунка: чоловіків - 73 (13,51,5%) пацієнти, жінок - 46 (11,41,6%).

Таблиця 1. Розподіл хворих за стадіями захворювання

Основна кількість пацієнтів контрольної групи оперована з Ш стадією процесу - 124 (69,33,4%), з I стадією - 3 (1,71,0%), II стадією - 24 (13,42,5%). У значної частини хворих діагностована IV стадія - 28 (15,62,7%). У 51 (28,53,4%) хворого виконана паліативна резекція шлунка, у тому числі в 12 випадках у зв'язку з неможливістю видалення віддалених метастазів: у печінку - у 7, яєчники і парієтальну очеревину - у 4, в одному випадку не видалений метастаз Шніцлера, і в 39 випадках у позаочеревинних лімфатичних вузлах.

Таблиця 2. Розподіл хворих за характером виконаних операцій

При аналізі статистичних даних дослідної групи видно, що в 701 (74,41,4%) випадку операції виконані радикально, у 241 (25,61,4%) - носили паліативний характер. Частота метастатичного ураження лімфатичних вузлів знаходилась у прямій залежності від гістологічної структури, форми росту і розповсюдження пухлинного процесу. При морфологічному вивченні видалених препаратів у 825 (87,61,1%) випадках виявлені метастази в регіонарні лімфатичні вузли, відмінність характеру ураження регіонарних лімфатичних вузлів для чоловіків і жінок статистично значуща, p=0,005. У 478 (50,71,6%) хворих метастазами були уражені перигастральні лімфатичні вузли, розташовані вздовж малої і великої кривизни на відстані менше 3-х см від первинної пухлини, що відповідало критерію N1, причому в чоловічій групі дослідних хворих даний характер ураження зустрічався вірогідно (p=0,004) частіше - 296 (54,9% ВІ 50,7%-59,1%) випадків, ніж у жіночій - 182 (45,1% ВІ 40,3%-50,0%). В 320 (34,01,5%) випадках було встановлено ураження лімфатичних вузлів, розташованих більш ніж на 3 см від первинної пухлини, включаючи лімфатичні вузли уздовж лівої шлункової, правої шлунково-сальникової, селезінкової, черевної і загальної печінкової артерії (N2), при цьому спостерігалась зворотна закономірність - 158 (29,32,0%) і 162 (40,22,4%) хворих, відповідно. У 27 (2,90,5%) хворих виявлено ураження парааортальних та ін. лімфатичних вузлів - N3. У дослідній групі хворих метастази у віддалені органи та анатомічні структури найчастіше спостерігались в паренхіму печінки - у 16 (1,70,4%) пацієнтів. На другому місці за частотою зустрічання у хворих, які перенесли дистальну субтотальну або субкардіальну резекції шлунка, були виявлені метастази в яєчники - 14 (1,50,4%) і парієтальну очеревину - 14 (1,50,4%) випадків. Метастаз Шніцлера мав місце у 12 (1,30,4%) хворих, Вірхова - 9 (1,00,3%) пацієнтів. Сполучене ураження двох і більше органів установлено в п'яти (0,50,2%). Загальна кількість хворих з гематогенними та імплантаційними метастазами виявлені у 7,50,9% випадків.

В дослідній групі в гістологічній структурі пухлини превалювали аденокарциноми різного ступеня диференціювання - 665 (70,61,5%).

Найчастіше виявлені низькодиференційовані аденокарциноми - 381 (40,41,6%) пацієнт. Значно рідше високодиференційовані аденокарциноми - 226 (24,01,4%) хворих, на частку помірнодиференційованих аденокарцином припало - 58 (6,20,8%) хворих. Недиференційовані форми раку шлунка діагностовані у 277 (29,41,5%) випадках. Звідси випливає, що на частку низько- і недиференційованих, тобто найагресивніших форм епітеліальних пухлин шлунка припадає 658 (69,91,5%) пацієнтів.

При патоморфологічному дослідженні видалених препаратів у оперованих хворих контрольної групи в 144 (80,43,0%) випадках діагностована аденокарцинома. З них у 83 (46,33,7%) чоловік установлена високо- і помірнодиференційована аденокарцинома, а в 61 (34,13,5%) хворого - її низькодиференційована форма. У 35 (19,63,0%) пацієнтів установлений недиференційований рак. На частку низько- і недиференційованих форм епітеліальних пухлин шлунка припадає 96 (53,63,7%) випадків. При вивченні видалених препаратів в 141 (78,83,1%) випадку виявлені метастази в регіонарних лімфовузлах, причому не виявлено суттєвої різниці у частоті метастазування в залежності від глибини інвазії пухлиною стінок шлунка.

Аналіз результатів досліджень глибини пухлинної інвазії показав, що у 889 (94,40,8%) хворих дослідної групи і у 170 (94,93,8%) хворих контрольної групи неопластичний процес не поширювався за межі серозної оболонки шлунка. У 122 (12,91,1%) пацієнтів дослідної і у 21 (11,72,4%) контрольної групи пухлина локалізувалась в межах слизового і підслизового шарів стінки шлунка. Практично у кожного п'ятого хворого дослідної групи (18,41,3%) глибина інвазії обмежувалась м'язовим шаром, а в контрольній групі - у 30 (16,82,8%) хворих. Необхідно відзначити, що у 594 хворих (63,11,6%) дослідної і у 119 (66,53,5%) контрольної групи пухлина проростала усі шари стінки шлунка. Розповсюдження пухлинного процесу на сусідні органи і тканини мало місце у 53 (5,60,8%) пацієнтів дослідної і у 9 (5,01,6%) контрольної груп.

У 767 (81,41,3%) хворих дослідної і 141 (78,83,1%) контрольної групи перебіг основного захворювання ускладнився анемією і стенозом різного ступеня тяжкості. При цьому в дослідній групі анемія середнього і тяжкого ступеня діагностована у 165 (17,51,2%) пацієнтів, а декомпенсований стеноз у 112 (11,91,1%) спостереженнях. У контрольній групі у 27 (15,12,7%) хворих була анемія середнього і тяжкого ступеня, декомпенсований стеноз діагностований у 19 (10,62,3%) випадках. У цієї категорії хворих у 277 (36,11,7%) пацієнтів дослідної і 46 (32,63,9%) контрольної груп був клінічно тяжкий перебіг хвороби, їх стан вимагав спеціальної корекції, тоді, як решта - 490 (63,91,7%) і 95 (67,43,9%) хворих, відповідно, спеціальної підготовки не вимагали і були оперовані в плановому порядку за розробленими способами, в середньому через 3 дні після госпіталізації.

Застосування комбінованих операцій з приводу розповсюджених пухлин шлунка в значній мірі розширює показання до радикальних втручань і збільшує резектабельність, оскільки метастатичні форми раку складають значну питому вагу серед хворих на дану патологію. Таким чином, на 241 паліативне втручання 49 (20,32,6%) склали комбіновані, і на 701 радикальне втручання тільки 4 (0,60,3%) випадки носили комбінований характер. Після комбінованих операцій у хворих дослідної групи різні ускладнення в ранньому післяопераційному періоді діагностовані у 19 (35,86,6%) пацієнтів, з них обумовлені оперативним втручанням на органах черевної порожнини - в 11 і загостренням супровідних соматичних захворювань - у 8 хворих. Після операції померло 7 пацієнтів.

В контрольній групі комбіновані резекції виконані 9 хворим (5,01,6%), паліативних 8 і одна радикальна. У найближчому післяопераційному періоді в 4 хворих, які перенесли комбіновану резекцію, розвинулися ускладнення: у 2 пацієнтів зумовлені оперативним втручанням і у 2-х - загостренням супутньої патології. Таким чином, летальність у цій групі склала 33,315,7%.

Ускладнення в післяопераційному періоді об'єднані у 3 групи. Перша група - ускладнення, які зустрічаються при будь-якому оперативному втручанні (пневмонія, інфаркт, інсульт і т.і.). Друга група - ускладнення, пов'язані з виконанням операцій у черевній порожнині (післяопераційні кровотечі, абсцеси, утворення спайок і т.і.). Третя група - ускладнення, зумовлені особливостями способу резекції шлунка (неспроможність кукси дванадцятипалої кишки, неспроможність швів кукси шлунка і неспроможність швів гастроєюнального анастомозу).

Аналіз результатів лікування 165 хворих дослідної групи з анемією середнього і тяжкого ступеня вираження показав, що у 33,04,7% чоловіків і 29,25,6% жінок мали місце ускладнення в ранньому післяопераційному періоді. У структурі ускладнення на першому місці стоять ускладнення збоку респіраторного апарату, вони складають 34,26,6% від загального числа ускладнень, а на другому місці (25,06,0%) ускладнення збоку органів черевної порожнини. При цьому більша половина померлих у ранньому післяопераційному періоді мали ускладнення збоку органів черевної порожнини. Загальна післяопераційна летальність у цій групі - 9,1% (ВІ 5,2%-13,9%). Серед чоловіків даної групи летальність у зв'язку з виниклими ускладненнями склала 10% (ВІ 4,9%-16,7%), тоді як у жінок - 7,7% (ВІ 2,4%-15,5%); відмінність не є статистично значущою (p=0,82).

Із 112 хворих дослідної групи з декомпенсованим стенозом вихідного відділу шлунка ускладнення в ранньому післяопераційному періоді діагностовані у 59 пацієнтів, що склало 52,7% (ВІ 43,3%-61,9%). 42,46,4% хворих мають ускладнення, пов'язані з виконанням операції в черевній порожнині і 32,26,1% - ускладнення збоку респіраторного апарату. Загальна летальність у цій групі хворих склала - 12,5% (ВІ 7,0%-19,3%).

У 665 хворих дослідної групи в доопераційному періоді не було клінічно значущих ускладнень протягом основного захворювання. З них у 72 (10,81,2%) в післяопераційному періоді виявлені ускладнення. Встановлено, що найчастіше у структурі ускладнень спостерігалась патологія скипаючої системи крові - 45,85,9%, причому у жінок статистично значущо (p=0,045) частіше (21 хвора), ніж у чоловіків (12 пацієнтів), відношення ризиків (ВР)=2,1 (ВІ 1,1-4,3); ускладнення збоку органів черевної порожнини (27 хворих - 37,55,9%) практично з однаковою частотою (відмінність не є статистично значущою, p=0,87) діагностовані як серед чоловіків, так і серед жінок (14 і 13 спостережень, відповідно). Необхідно відзначити, що в даній групі пацієнтів не спостерігались випадки неспроможності швів зони гастроентероанастомозу і вперше сформованої малої кривизни. Загальна летальність у даній групі пацієнтів склала 2,6% (ВІ 1,5%-3,9%) - 17 хворих, причому 1,4% (ВІ 0,6%-2,4%) - 9 випадків, обумовлені ускладненнями збоку скипаючої системи крові.

Проведений аналіз ускладнень в ранньому післяопераційному періоді у хворих, оперованих за розробленими методиками, показав, що їх загальна кількість складає 183 (19,4% ВІ 17,0%-22,0%) випадки. В дослідній групі летальність після субтотальної дистальної резекції склала 39 (4,80,8%) хворих, після субкардіальної резекції - 7 (5,32,0%) хворих. Усього в дослідній групі у найближчому післяопераційному періоді померло 46 (4,9% ВІ 3,6%-6,4%) пацієнтів, основними причинами смерті стали ускладнення, зумовлені наявністю супровідної патології.

При аналізі 179 хворих, оперованих в контрольній групі, у найближчому післяопераційному періоді виявлено - 51 (28,5% ВІ 22,1%-35,3%) ускладнення. Звертає на себе увагу той факт, що найчастіше у структурі ускладнень спостерігались ускладнення збоку органів черевної порожнини - 41,26,9%. Друге місце за частотою займає ускладнення збоку дихальної системи - 25,56,1%. Всього в найближчому післяопераційному періоді серед хворих контрольної групи померло 10 (5,6% ВІ 2,7%-9,4%) чоловік. Необхідно відзначити, що серед померлих у ранньому післяопераційному періоді від виниклих ускладнень збоку органів черевної порожнини (3,31,3%) померла більша половина хворих.

Розроблені способи субтотальної і субкардіальної резекції шлунка при раку його дистального відділу забезпечують зниження (p=0,01) загальної частоти найближчих післяопераційних ускладнень, у порівнянні з традиційною операцією за Більрот-II на 9,1% (ВІ 2,4%-16,5%) від 28,5% (ВІ 22,1%-35,3%) до 19,4% (ВІ 17,0%-22,0%), головним чином, за рахунок відсутності неспроможності швів малої кривизни, зони гастроентероанастомозу та зниження кількості гнійно-септичних ускладнень завдяки одержаному ефекту параперитонізації.

У хворих контрольної групи найчастішою причиною, котра призвела до летального завершення, був перитоніт, що виник як результат неспроможності швів гастро-ентероанастомозу. У дослідній групі основними причинами смерті були панкреанекроз і тромбоемболія легеневої артерії, ці хворі мали до операції ускладнений перебіг основного захворювання. Інші причини летальних завершень спостерігались в одиничних випадках.

Використання нових способів дистальної резекції шлунка дозволило скоротити кількість ранніх післяопераційних ускладнень і знизити післяопераційну летальність.

Після проведеного лікування з стаціонару для диспансерного спостереження і подальшого амбулаторного лікування було виписано 896 хворих дослідної групи, простежені віддалені результати лікування 744 хворих. З 169 пацієнтів (контрольної групи) простежені віддалені результати лікування 136 оперованих. Для оцінки факторів, які впливають на результати лікування (тривалість перебування в стаціонарі, можливості проведення хіміотерапії) була побудована статистична дискримінантна модель прогнозування цих результатів. На підставі аналізу побудованої нейромережевої дискримінантної моделі виявлено набір факторів, які в найбільшій мірі визначають час перебування в стаціонарі хворих на рак дистального відділу шлунка, яким були виконані субтотальна резекція шлунка і субкардіальна резекція шлунка за методикою клініки. До цих факторів були віднесені: вік пацієнта, декомпенсований стеноз, супутня патологія.

Отже, пацієнти у більш молодшому віці, в яких був відсутним ускладнений перебіг хвороби (стеноз, виражена супутня патологія), знаходились в стаціонарі більш тривалий час, що пояснюється необхідністю проведення їм спеціального лікування. З моделі також випливає, що основними факторами, які перешкоджають проведенню протипухлинної терапії в найближчому післяопераційному періоді, є похилий вік, некомпенсовані форми ускладнення пухлинного процесу і виражена супутня патологія. Подальше неспецифічне лікування таким хворим проводилося за місцем мешкання.

При рентгенологічному дослідженні виявлено, що у функціональному відношенні значно вигідніше використовувати спосіб субтотальної резекції шлунка з обгортанням кукси вільно перистальтуючою петлею тонкої кишки. При цьому евакуація контрастної речовини з кукси шлунка у оперованих пацієнтів за розробленою методикою носить порційний характер в 424 (66,71,9%) випадках і у 37 (27,23,8%) хворих при Більрот-II (відмінність статистично значуща, p<0,001). У 603 (94,80,9%) пацієнтів після субтотальної резекції шлунка кукса мала кулеподібну форму, досить виражений газовий міхур в зоні дна кукси шлунка, у цих хворих установлений порційний тип евакуації, тонус кукси у цих випадках був задовільним. В решті випадків 33 (5,20,9%) хворих кукса шлунка мала конусовидну форму, що, насамперед, пов'язано з низьким тонусом кукси або його відсутністю. При Більрот-II кукса шлунка знаходилась у лівому підребер'ї, мала постійні розміри і переважно конусовидну форму - 124 (91,22,4%) випадки, що обумовлено розмірами шлунково-кишкового анастомозу (3,0 см і більше) з косовертикальною або горизонтальною орієнтацією його в просторі і первісним гіперкінезом кукси шлунка.

У хворих після субтотальної резекції шлунка з обгортанням, активна моторна діяльність кукси і гастроентероанастомозу констатована у 424 (66,71,9%) пацієнтів, у той час як у хворих, які перенесли резекцію шлунка за Більрот-II, вона відзначена лише у 37 (27,23,8%) (відмінність статистично значуща на рівні р<0,001). Незалежно від способу операції, перистальтична активність резектованого шлунка виявилась нижчою, ніж активність неоперованого шлунка.

Необхідно відзначити, що прискорений тип евакуації з кукси шлунка частіше спостерігався при виконанні способу за Більрот-II - 12 (8,82,4%) випадків, на відміну від субтотальної резекції шлунка за вивчаючою методикою - 33 (5,20,9%) випадки. Звичайно, від характеру евакуації залежав і час самої евакуації, він виявився значно більшим - 49,0 ± 5 при субтотальній резекції шлунка на відміну від Більрот-II - 29,0±4,0 (P<0,05). При цьому нормальний час повної евакуації із шлунка здорової людини складає близько 60 хв., таким чином час евакуації з кукси шлунка у хворих, оперованих за розробленою методикою, наближується до фізіологічної норми.

Динамічна гастросцинтиграфія за досліджуваний період виконана 42 хворим після субтотальної резекції шлунка з обгортанням кукси тонкою кишкою у строки від року до 5 років і більше. За контрольну групу були узяті результати обстежень 22 хворих, яким виконана дистальна резекція шлунка з приводу раку за методикою Більрот-II з ентеро-ентероанастомозом. Візуальна оцінка одержаних зображень дозволила непрямо оцінити стан кукси резектованого шлунка, визначити форму, положення, розміри, тонус, розподіл радіофармпрепарату. Комп'ютерна обробка результатів дозволила окреслювати ділянки інтересу зони кукси шлунка і тонкої кишки і, тим самим, одержувати такі показники, як фракція евакуації харчової грудки у відсотках і середній час (Т сек.) транзиту харчової грудки у цих зонах, побудова динамічних кривих.

Кукса шлунка у хворих, які перенесли субтотальну резекцію з обгортанням тонкою кишкою, мала кулеподібну форму, при цьому тонус кукси був збережений і простежувались перистальтичні хвилі, на висоті яких мало місце порційне поступання імпрегнованої страви через зону гастроентероанастомозу.

У хворих після резекції за Більрот-II кукса шлунка атонічна, має форму конуса, перистальтика не простежується, евакуація їжі носить нерівномірний характер, в окремих випадках відзначається швидке випорожнення у вигляді “провалу”. В результаті проведених гастросцинтиграфічних досліджень виявлені суттєві (р<0,05) відмінності у швидкості і характері евакуації з кукси шлунка в основній і контрольній групах хворих.

Резюмуючи дані динамічної гастросцинтиграфії у хворих, оперованих за різними методиками, виявлені суттєві відмінності як у часі, так і в характері евакуації страви з кукси шлунка. При аналізі динамічних кривих була відзначена відсутність початкового періоду затримки евакуації у хворих, оперованих за методикою Більрот-II, однак в усіх пацієнтів, яким була виконана субтотальна резекція шлунка з обгортанням кукси тонкою кишкою, час затримки евакуації складав у середньому 4 0,3 хв. Прискорена евакуація з кукси шлунка відзначалась у 2 (9,06,1%) хворих після резекції шлунка за Більрот-II, причому в 1 з них евакуація проходила за типом “провалу”, у 3 (7,14,0%) хворих після субтотальної резекції також відзначена прискорена евакуація. Порційно-прискорена евакуація спостерігалась у 9 (21,46,3%) хворих, яким виконана субтотальна резекція шлунка з обгортанням кукси тонкою кишкою і в 14 (63,610,3%) після резекції за Більрот-II. Порційна евакуація виявлена у 30 (71,47,0%) хворих, які перенесли субтотальну резекцію шлунка, 6 (27,39,5%) хворих після резекції шлунка за Більрот-II (відмінність статистично значуща, p=0,002).

При аналізі результатів гастросцинтиграфії у 5 пацієнтів з прискореним типом евакуації діагностована тяжка форма демпінг-синдрому. Необхідно відзначити, що 3 хворим виконана субтотальна резекція шлунка за методикою, розробленою в клініці, 2 пацієнтам виконана резекція шлунка за Більрот-II. При візуальній оцінці гастросцинтиграм кукса шлунка, незалежно від способу операції, мала конусовидну форму, тонус її був знижений, простежувалась поверхнева перистальтика. У хворих, оперованих за Більрот-II, після прийому пробного сніданку, імпрегнованого радіофармпрепаратом, він іде великими порціями у відвідну кишку. При цьому, в одного хворого через 5 хв. після початку сканування у куксі шлунка не визначалось радіофармпрепарату, який практично не затримувався у куксі, а безперервним струмом поступав у відвідну кишку, що вкладається у поняття блискавичного випорожнення. В іншого хворого через 5 хв. доза у куксі шлунка склала 20%, а через 10 хв. вона в ній не відзначалася. Незалежно від часу евакуації, вигляд її був однаковим, вміст безперешкодно виливався у дилятовані петлі відвідної кишки.

Після субтотальної резекції шлунка за методикою клініки з прийомом пробного сніданку, визначався час початкової експозиції евакуації у зв'язку зі спазмом відвідної кишки у зоні гастро-ентероанастомозу до 4,0±0,3 хв., з подальшим швидким переміщенням вмісту у відвідну кишку. Середній час половинного випорожнення кукси у цих хворих склав 23±2 хв. Необхідно відзначити, що запираюча функція, яку повинна виконувати тонка кишка, що обгортає куксу шлунка, - відсутня. Причиною цього є погрішність у техніці виконання операції хірургом, тобто, у неправильному виборі довжини петлі кишки, яка бере участь в обгортанні кукси шлунка. При правильному виконанні способу субтотальної дистальної резекції шлунка з обгортанням кукси тонкою кишкою остання сприяла збільшенню часу перебування харчових мас у куксі шлунка, порівняно з резекцією шлунка за Більрот-II, уникнути “провалу” хімусу у відвідну кишку, майже в усіх хворих забезпечити наближене до нормального часу перебування страви у куксі шлунка.

Для оцінки стану шлунково-кишкового анастомозу нами проводилось фіброгастроскопічне дослідження. При цьому визначали його форму, діаметр, характер скорочувальної й замикаючої функцій, наявність або відсутність рефлюксу. В обстежених хворих виділили типові форми шлунково-кишкового анастомозу: щілиноподібну й овальну. Відзначена залежність між формою анастомозу, його діаметром та участю у формуванні рефлюкс гастриту. Овальна форма шлунково-кишкового анастомозу частіше (p<0,001) зустрічалась після резекції шлунка за Більрот-II в 99 (72,83,8%) випадках, ніж після субтотальної резекції шлунка з обгортанням його тонкою кишкою - 33 (5,20,9%) хворих. Такий вид анастомозу мав недостатню замикаючу і скорочувальну здатність. Ступінь рефлюксу в куксу шлунка у цих умовах залежав не тільки від форми, але і від діаметра анастомозу й участі його в перистальтиці. Широкий (4-5 см) гастроентероанастомоз при Більрот-II, у випадку повздовжного розсічення порожньої кишки, при наявності потовщених, набряклих стінок, звичайно був пасивний і не перешкоджав закиду тонкокишкового вмісту в куксу шлунка. Вузький (2,0-2,5 см) овальний гастроентероанастомоз мав місце в 33 хворих після субтотальної резекції шлунка за методикою клініки й у 87 хворих після резекції шлунка за Більрот-II, він перешкоджав рефлюксу кишкового вмісту в куксу шлунка, але цілком його не попереджував. Слизова оболонка зони анастомозу і дистального відділу кукси шлунка набрякла, гіперемована з ділянками атрофії. Така нехарактерна ендоскопічна картина у хворих після субтотальної резекції шлунка з обгортанням його вільноперистальтуючою петлею тонкою кишкою обумовлена погрішностями в техніці накладення анастомозу.

Нормальний стан слизової оболонки кардіоезофагеального переходу при ендоскопічному дослідженні спостерігався в 605 (95,10,9%) хворих після субтотальної резекції шлунка й у 126 (92,62,2%) - після Більрот-II. Езофагіт дистального відділу стравоходу зустрічався при субтотальній резекції шлунка і при резекції шлунка за Більрот-II у 41 хворого.

В процесі ендоскопічного дослідження обов'язково виконували прицільну гастробіопсію (3-5 біоптатів) із зони анастомозу й у 3-5 см вище нього для морфологічної оцінки стану слизової оболонки шлунка з використанням стандартних гістологічних методик. У хворих після операції за Більрот-II у 100% випадків визначається виражений хронічний атрофічний гастрит зі стоншенням слизової оболонки. Залози розташовуються рідко і нерівномірно, гастрит з гибеллю до 50% залоз мав місце в 12 (8,82,4%) хворих. У власному шарі слизової виражена лімфо-гістіоцитарна інфільтрація, а іноді і склероз. Кишкова метаплазія визначається постійно і поширюється не тільки в покривно-ямковому епітелії, але й у залозах. При дослідженні слизової оболонки кукси шлунка практично в усіх ділянках виражена дисплазія епітелію 2-3 ступеня. Це являє загрозу малігнізації. Тяжка дисплазія виявлена в 48 (35,34,1%) хворих. Розвиток рефлюкс-гастриту з фавеолярною гіперплазією покривного епітелію і вираженою дисплазією його через 6,5 років після операції за Більрот-II призвів до розвитку високодиференційованої аденокарциноми в куксі у 2 хворих. У 113 (17,81,5%) пацієнтів після субкардіальної резекції шлунка за нашою методикою виявлений поверхневий гастрит, який проявляється посиленням слизоутворення в покривному епітелії, клітини якого змінюють свою форму, часто сплощуються, межі між ними нечіткі. У власному шарі слизової оболонки на рівні ямок відзначена невелика інфільтрація клітинами лімфоїдного ряду, при цьому вони декілька розширені. У 521 (81,91,5%) хворого, оперованого за розробленою у клініці методикою субтотальної резекції шлунка з обгортанням його тонкою кишкою, розвивається хронічний атрофічний помірно виражений гастрит кукси. В її слизовій залози розташовуються відносно рівномірно, а у власному шарі відзначається невелика лімфо-плазмоцитарна інфільтрація. Кишкова метаплазія виражена слабко і представлена одиничними бокаловидними клітинами в покривному епітелії. Диспластичні зміни не визначаються.

Аналізуючи результати морфологічного дослідження слизової оболонки кукси шлунка й зони гастро-ентероанастомозу, можна зробити висновок про те, що зміни в слизовій носять менш глибокий характер після резекції за розробленою методикою. При цьому відсутні тяжкі дисплазії і малігнізації. У той час, як ці патологічні стани у хворих після операцій за Більрот-II відзначаються досить часто.

Результати експертної оцінки Обласного центру медико-соціальної експертизи і спеціалізованої онкологічної МСЕК показали, що на частку хворих з діагнозом “рак шлунка” припадає 6,1% від загального числа інвалідів з онкопатологією, з них більше 40% складають пацієнти з запущеними формами раку шлунка, яким виконані експлоративні або симптоматичні операції, або проведено тільки консервативне, симптоматичне лікування. За досліджуваний період оглянуто 880 пацієнтів, з яких 744 (основна дослідна група) була виконана дистальна резекція шлунка за оригінальними методиками в умовах ДОПЦ, 136 (контрольна група) прооперовані за загальноприйнятими варіантами дистальної резекції за Більрот-II з ентеро-ентероанастомозом. В основній групі 636 (72,3±1,5%) хворим виконана дистальна субтотальна резекція шлунка з обгортанням її кукси привідною петлею тонкої кишки, 108 (12,3±1,1%) пацієнтам виконана субкардіальна резекція шлунка. В результаті проведеного первинного огляду у 59 хворих інвалідизуюча патологія визначена не була, з них 54 пацієнти після субтотальної резекції за розробленою у клініці і 5 хворих після резекції шлунка за Більрот-II.

В результаті первинного огляду хворих, які перенесли дистальну резекцію шлунка, 106 одержали першу групу інвалідності, з них 7,91,1% після субтотальної резекції, 36,14,6% після субкардіальної резекції і 12,52,8% після резекції шлунка за Більрот-II. При порівнянні розподілу хворих за групами інвалідності виявлена статистично значуща (p<0,001) відмінність. При цьому інвалідність була знята у 8,5% (ВІ 6,5%-10,8%) хворих, які перенесли СТР, 0% (ВІ 0,0%-1,8%) хворих, які перенесли СКР і 3,7% (ВІ 1,2%-7,5%) хворих, які перенесли Б-II. Порівнюючи частоту зняття інвалідності для хворих, які перенесли СТР і Б-II, можна відзначити статистично значуще (p=0,03) зниження ризику інвалідності на 4,8% ВІ>0,8%) для хворих дослідної групи.

Необхідно відзначити, що в розглянутій групі хворих протягом першого року після проведеного оперативного втручання від продовження хвороби померло 2 хворих (0,30,2%) після субтотальної резекції, 21 (19,43,8%) після субкардіальної резекції і 6 (4,41,8%) після резекції шлунка за Більрот-II (для усіх груп відмінність статистично значуща на рівні p<0,025).

Залежно від тяжкості загального стану при проведеному первинному огляді, хворі розділені на три підгрупи: з компенсованим, субкомпенсованим і декомпенсованим станом.

При компенсованому стані пацієнти не пред'являли скарг збоку шлунково- кишкового тракту, у них не виявлялось суттєвих відхилень у загальноклінічних і біохімічних аналізах крові, ці пацієнти вели активний спосіб життя, як правило, зберігали працездатність. У цій групі хворих переважали хворі, які перенесли субтотальну резекцію шлунка, вони склали 227 (35,71,9%) чоловік. Хворі з субкомпенсованим станом періодично пред'являли диспепсичні скарги різного характеру, змушені були обмежувати разовий обсяг вживаючої їжі, в клінічних і біохімічних аналізах крові цих хворих були зрушення до нижніх меж норми, нерідко виходячи за її межі. Пацієнти цієї групи могли самостійно обслуговувати себе і нерідко вони працевлаштовувались на роботу, котра не потребувала великих фізичних навантажень, однак у цієї категорії хворих часто відзначалась втомленість до кінця робочого дня. Субкомпенсований стан був характерним для хворих, які перенесли резекцію шлунка за Більрот-II - 82 (60,34,2%). При декомпенсованому стані хворі пред'являли різні скарги, характерні для порушень в роботі шлунково-кишкового тракту, в клінічних і біохімічних аналізах крові констатовані суттєві відхилення від нормальних величин, характерною особливістю цієї групи хворих було те, що практично в усіх був дефіцит маси тіла більше 10%. Більша частина пацієнтів з декомпенсованим загальним станом з трудом обслуговувала себе і, відповідно, ці пацієнти професійно були не придатні. У структурі цього стану переважали хворі, які перенесли субкардіальну резекцію шлунка - 23 (21,33,9%).

Необхідно відзначити, що в розглядуваній групі хворих протягом першого року після проведеного оперативного втручання від продовження хвороби померло 2 хворих (0,30,2%) після субтотальної резекції, 21 (19,43,8%) після субкардіальної резекції і 6 (4,41,8%) після резекції шлунка за Більрот-II.

Демпінг-синдром спостерігався у 5,2% (ВІ 3,6%-7,0%) хворих, які перенесли СТР, 13,9% (ВІ 8,0% - 21,1%) хворих, які перенесли СКР і 8,8% (ВІ 4,6%-14,2%) хворих, які перенесли Б-II. Проводячи процедуру множинного порівняння для цих груп, можна відзначити статистично значуще (p=0,02) зниження ризику демпінг-синдрому для хворих дослідної групи, порівняно з хворими, які перенесли СКР, у той же час статистично значущої відмінності частоти його прояву між групами хворих, які перенесли СКР і Б-II, не виявлено (p=0,58).

У 705 (80,11,3%) хворих після дистальних резекцій шлунка апетит збережений. У розглянутій групі з 636 хворих, які перенесли субтотальну резекцію шлунка з ізоляцією його кукси від вільної черевної порожнини, даний стан мав місце у 534 (84,01,5%) пацієнтів і в 64 (59,34,7%) із 108 після субкардіальної резекції. Звертає на себе увагу, що у хворих після резекції шлунка за Більрот-II апетит був знижений у 29 (21,33,5%) хворих. Дану обставину можна пояснити швидкою евакуацією їжі із зони гастроентероанастомозу і внаслідок цього її меншим засвоєнням.

У 317 хворих, які перенесли дистальні резекції при наявності у них синдрому агастральної астенії, в результаті проведеного лікування 159 (76,13,0%) хворим після субтотальної резекції змогли купіювати даний патологічний стан. Вищезгаданий показник у групі хворих після резекції за Більрот-II і субкардіальної резекції склав, відповідно 52,56,5% - 31 пацієнт і 49,07,1% - 24 пацієнти.

115 пацієнтів, які одержали коригуючу терапію, перенесли субтотальну резекцію з вираженими явищами гастриту кукси шлунка, відзначили позитивний ефект 102 (88,73,0%) хворих, з 36 хворих після субкардіальної резекції шлунка покращання стану констатовано у 14 (38,98,1%), а після резекції шлунка за Більрот-II у 19 (38,87,0%) з 49 хворих (відмінність статистично значуща, p<0,001). Отримані результати лікування гастриту кукси шлунка при різних обсягах його резекції корелюють зі способом формування гастроентероанастомозу при відновленні безперервності шлунково-кишкового тракту.