Корекція гомеостазу, профілактика та удосконалення комплексної терапії ускладнень черезвезікальної простатектомії у хворих на доброякісну гіперплазію передміхурової залози

Основний зміст роботи

Клінічна характеристика хворих та методи дослідження. Обстежено 147 чоловіків хворих з доброякісною гіперплазією передміхурової залози (ДГПЗ), які перебували з 2002 по 2004 роки в урологічній клініці обласного центра екстреної медичної та швидкої допомоги м. Запоріжжя. Всі хворі поділені на три групи. Одна контрольна група (група I) та дві основні групи (групи II та III).

В I групу віднесли 47 хворих (32%), із яких 25 - були з гострою затримкою сечі (ГЗС) та 22 - були з хронічною затримкою сечі (ХЗС). Серед перших 17 чоловік було віком до 75 років, та 8- старішими за 75 років. Хворих з хронічною затримкою сечі віком до 75 років було 15 чоловік та старішими за 75 років - 7. В II групу увійшли 48 хворих (32,6%), їм в післяопераційному періоді назначали монурал. Із них 26 чоловік були з гострою та 22 - з хронічною затримкою сечі. Хворих з гострою затримкою сечі віком до 75 років було 18 чоловік, та старішими за 75 років - 8. Хворих з хронічною затримкою сечі віком до 75 років було 16 чоловік, та старішими за 75 років - 6. До складу III групи віднесли 52 хворих (35,4%), котрим в післяопераційному періоді назначали монурал та тіотриазолін. Серед них 28 чоловік були з гострою та 24 - з хронічною затримкою сечі. Хворих з гострою затримкою сечі віком до 75 років було 19 чоловік, та старішими за 75 років - 9. Хворих з хронічною затримкою сечі віком до 75 років було 18 чоловік, та старішими за 75 років - 6 (табл. 1).

Таблиця 1 Характеристика контингенту хворих

З даних табл. 1. видно, що усі три групи за складом хворих були ідентичними, за порівнювальними параметрами вірогідно не різнилися.

В результаті серед загальної кількості хворих на ДГПЗ (147 чоловіків) з гострою затримкою сечі було 65 чоловік (44,2%) та з хронічною 82 чоловіка (55,8%). Треба зазначити, що 20 чоловік із них госпіталізовані з цистостомічними трубками. Розподіл хворих за тривалістю гострої затримки сечі подано в табл. 2.

Таблиця 2 Розподіл хворих за тривалістю гострої затримки сечі.

Аналіз табл. 2 свідчить про відсутність різниці між кількістю хворих з різними строками звертання з приводу гострої затримки сечі за медичною допомогою.

Розподіл хворих за тривалістю захворювання представлено в табл. 3. Він свідчить, що вони діляться практично на дві половини: перша представлена 75 (51,0±4,1%) хворими з перебігом захворювання до 2 років, до складу іншої увійшло - 72 (49,0±4,1%) хворих з його тривалістю понад 3 - 5 років.

Таблиця 3 Тривалість захворювання хворих

За віком 147 хворих розподілились наступним чином: до 74 років було 103 чоловіка (70,1%), та старішими за 75 років - 44 чоловіка (29,9%). Враховуючи, що кількість хворих молодших за 60 років була незначна (11 чоловік) та суттєвих змін в передопераційному періоді не спостерігалося, вони не були виділені в окрему групу. Таким чином, хворі були в основному похилого та старечого віку (136 чоловіків - 94,5%).

Слід наголосити, що усі хворі мали супутні захворювання (табл.4), у 37 з них було їх два, а три і більше супутніх захворювань - у 48 чоловік.

Основні скарги стосувались: погіршення сечовипускання було у 130 чоловіків, ніктурія -147 чоловік, серед них необхідність негайного сечовипускання навіть до неутримання сечі було у 73 чоловік.

До госпіталізації майже всі хворі проходили лікування з застосуванням одного із препаратів: омнику, кардури, гентоса, аденолу, трианолу. Окрім цього 47 чоловіків застосовували фітотерапію з використанням лікарських рослин (споришу, польового хвоща, березових бруньок, часнику, соняшника тощо). Короткочасне покращення стану здоров'я було у 32 чоловік. Ні один із вищеозначених препаратів не допоміг 115 чоловікам.

Таблиця 4 Характер супутніх захворювань

Гостра затримка сечі спостерігалась раніше у 23 чоловік. Сечовипускання за допомогою катетера Фолі неодноразово було у 17 чоловік. Катетер ademer по декілька діб (до 7-8 ) перебував у 12 чоловік.

Пієлонефрит спостерігався у 102 чоловіка (69,3%). Серед них в стані активної його фази було 37 чоловік, латентної - 23 чоловіка, стадії ремісії - 42 чоловіка. Інфекція сечостатевої системи мала місце у 45 чоловік. При цьому епідідеміт одного яєчка був у 17 чоловік. Епідідіміт обох яєчок - у 13 чоловік. Гідроцеле спостерігалося у 21 чоловіка (з них у 9 - з обох сторін).

При ректальному дослідженні значно збільшена простата спостерігалася у 103 чоловік, особливо при підміхуровому рості. У 42 чоловік передміхурова залоза не визначалась збільшеною, так як вростала в сечовий міхур. Болі при обстеженні відмічали 38 чоловік, у яких в подальшому був діагностований хронічний простатит, підтверджений гістологічним дослідженням.

При госпіталізації з гострою затримкою сечі обов'язковий об'єм обстеження включав: загальні аналізи крові та сечі, виявлення рівнів білірубіна (й прямого теж), електролітів натрію та калію, креатинину, рівнів АлТ та АсТ у плазмі крові. Обов'язковими було також проведення ЕКГ, рентгенологічне обстеження нирок та визначали рівень глюкози у плазмі крові.

Все це дозволяло через три-чотири години мати об'єктивні дані про стан здоров'я чоловіка, і прийняти остаточне рішення щодо вибору об'єму оперативного втручання. В результаті були виконані такі оперативні втручання: 1) цистостомія у 20 чоловік, 2) черезміхурова простатектомія з видаленням гіперплазованої передміхурової залози, накладанням з'ємних швів на шійку сечового міхура з капсулою та глухим ушиванням передньої його стінки виконані у 127 осіб.

Хворим, що госпіталізовані з хронічною затримкою сечі теж проводили всебічне обстеження. Однак, на відміну від представленого вище переліку їм робили посів сечи для визначення характеру інфекції та її чутливості до антибіотиків. Окрім того, проводили спеціальні обстеження нирок за допомогою УЗД та радіоізотопних методів (при можливості).

На разі наявності цистостомічних нориць оперативне втручання включало виділення сечового міхура від рубців, пальцеве вилущення гіперплазованої передміхурової залози, з ушиванням шийки за допомогою з'ємних кетгутових швів та глухе ушивання сечового міхура. Починаючи з перших хвилин післяопераційного періоду постійно струйно, а потім капельно промивали сечовий міхур одним із розчинів (здебільшого фурациліну). Дренажні трубки видаляли на 6-7 день.

Використовували загально-клінічні дослідження крові та сечі у всіх хворих з визначенням: дослідження концентрації гемоглобіну, підрахунок числа еритроцитів у 1 мл крові, обчислення колірного показника, підрахунок числа лейкоцитів у 1 мл крові, дослідження лейкоцитарної формули і визначення швидкості осідання еритроцитів (ШОЕ) у міліметрах за 1 г. Концентрацію гемоглобіну визначали уніфікованим гемоглобінцианідним методом. З цією метою застосовувався калібрований розчин гемоглобінцианіду і фотоелектроколориметр КФК-2.

Колірний показник (відносне утримання гемоглобіну в еритроцитах) обчисляли за допомогою номограми по Мазону.

Дослідження ШОЕ проводили уніфікованим мікрометодом Панченкова.

З біохімічних показників крові досліджувався загальний білок, що визначався уніфікованим методом по біуретовій реакції з застосуванням фотоелектроколориметра КФК-2 мп.

Функціональний стан печінки оцінювався по показниках загального білірубіна, що виявлявся за методом Ендрасика-Клегорна-Грофа по диазореакції при акселираторі. Результат визначався за допомогою КФК-2мп. Тимолову пробу досліджували за методом Хуергота-Папера (1972р.), а активність аспартатамінотрансферази (АсАТ) і аланінамінотрансферази (АлАТ) по оптимізированому оптичному тесту.

Функціональний стан нирок вивчали за даними креатиніну крові, сечовини, та електролітів крові. Креатинін визначали по кольоровій реакції Яффі методом Попера, що заснований на реакції креатиніна з пікріновою кислотою в лужному середовищі з утворенням пофарбованих з'єднань. Сечовина виявлялась урезним методом (фенолгіпохлоридна реакція) “Lachema” Прага. Електроліти крові визначалися методом полум'яної фотометрії.

Ехографічне дослідження виконувалось на ультразвуковому сканері “Аlloka” після попередньої підготовки хворих з очищенням кишечнику.

Аналізу піддавались також дані екскреторної урографії і радіоізотопної ренографії.

Внутришньосекреторна функція підшлункової залози оцінювалася за допомогою визначення цукру крові за методом Хагидора-Йєнсена.

Стан коагуляційного гемостазу і фібрінолітичної системи крові оцінювали здебільшого за даними коагулограмм, які характеризують загальну згортальну здатність крові, першу, другу і третю фази згортання, а також фібринолітичну активність.

Активний час рекальцифікації плазми оцінювали по У. Бергергоф і Л. Рок, толерантність плазми до гепарину за Сигом, протромбіновий час за методом Квіка. Визначення кількості фібриногену проводили за методом Р.А. Рутберга, а фібриногену "Б" з К.А. Костом.

Динаміку наростання та інактивації тромбопластин - тромбінової активності визначали за допомогою аутокоагуляційного тесту за Беркардом.

Активність запального процесу сечових шляхів визначалась за допомогою вивчення мікроскопії осаду сечі (мікроскопія нативного препарату і визначення кількості формених елементів у 1 мл сечі за методом Нечипоренка). Зверталася увага на наявність у сечі активних лейкоцитів і клітин Штернгаймера - Мальбіна. Їх присутність свідчить про інтенсивність запального процесу незалежно від його локалізації. Збудників інфекції в крові, сечі виявляли методом секторальних посівів, ступінь бактеріурії визначали з урахуванням наказу № 535 від 22 квітня 1985 року “Про уніфікацію мікробіологічних (бактеріологічних) методів дослідження в клініко-діагностичних лабораторіях лікувально - профілактичних установ”. Наявність у сечі кишкової палички, протея, синьогнійної палички і кліпсієли незалежно від ступеня бактеріурії вважалась патологічною.Слід підкреслити, що оперативне втручання по видаленню гіперплазії у осіб, які на попередньому етапі приймали один із препаратів (особливо Ь₁-адреноблокаторів) супроводжувалось значно більшою кровотечею, ніж у хворих котрі їх не приймали. Це пояснюється, на нашу думку, негативним впливом препаратів на передміхурову залозу, що виражався в перетворенні капсули в з'єднувальні рубці і виникав склероз тканин.

Для надійної блокади стресових реакцій, операції здебільшого проводили під спиномозковою анастезією у 104 чоловік (70,6%). Для чого застосовували: 2% лідокаін 1 мг/кг маси тіла, з седативним фоном застосовували сибазон 10 мг внутрішньовенно. З метою промедикації використовували дропередол та седуксен.

За допомогою ендотрахеального наркозу оперовано 20 чоловік. Це були здебільшого хворі, котрі в анамнезі мали інсульт, або інфаркт міокарду з ознаками незначної серцевої недостатності.

Отримані результати статистично оброблені на персональному комп'ютері. Імовірність безпомилкового прогнозу (р) визначали за допомогою критерію Стюдента з визначенням показників: M, m ,б, t, p. Наявність достовірності або її відутність між одержаними показниками підтверджувалася за критеріем згоди х² за пропозицією Пірсона.

Результати власних досліджень: Аналіз отриманих даних свідчить, що у всіх групах хворих були зміни функціонального стану печінки (білковоутворюючої та дезінтоксикаційної). Так, показники загального білку з хронічною затримкою сечі у хворих віком за 75 років була в середньому 66,0±2,0 г/л. Не мав суттевих змін рівень його і в інших групах. Гіпопротеінурія була незначно виражена, що пояснюється нетривалістю часу впродовж захворювання. У контрольній групі загальний білірубін становив 19,4±2,3 мкмоль/л, прямий - 1,0±0,5. У хворих віком 61-74 роки з хронічною затримкою сечі загальний білірубін в середньому дорівнював 22,0±2,0 мкмоль/л, прямий 1,0±0,5 мкмоль/л. У віковій групі 75 років і старіші рівень загального білірубіну склав 25,5±3,3 мкмоль/л, прямого 9,5±1,75 мкмоль/л. Таким чином, у хворих старіших за віком (61-77 років) вже в доопераційному періоді спостерігаються зміни функції печінки. Звертає увагу на себе той факт, що при гострій затримці сечі явища інтоксикації носили більш виражений характер. У всіх хворих без винятку (навіть молодших за 60 років) загальний білірубін коливався у межах від 26±7,75 мкмоль/л до 28,2±6,54 мкмоль/л, при цьому рівень прямого білірубіну дорівнював у середньому 11,5±2,25 мкмоль/л. післяопераційний сечовий інфекційний

Під час аналізу одержаних даних у хворих помічено, що на видільну функцію нирок впливали два фактори. Один з них - розмір гіперплазії, другий -віковий. Перший мав перевагу.

Так, при об'ємі залози 50 см³ та більше у 22 хворих з хронічною затримкою сечі рівень креатинину у плазмі крові становив 150,5±32,75 мкмоль/л, у віці 61-74 років - він дорівнював 180,5±43,3 мкмоль/л, а у старіших за 75 років показник дорівнював 178,3±34,6 мкмоль/л (р<0,05).

Більш виражені зміни мали місце у хворих з гострою затримкою сечі. Так, у групі за віком 61-74 років - рівень кратинину складав 140,5±22,5 мкмоль/л, у групі хворих 75 років і старіших - 183,6±36,5 мкмоль/л. Достовірне збільшення сечовини плазми крові спостерігалося у групі хворих 75 років, особиво з гострою затримкою сечі (8,8±0,45 мкмоль/л), що теж пояснюється нетривалістю захворювання до госпіталізації. Водно-сольовий обмін змінювався теж в залежності від тривалості захворювання. Зокрема, у осіб молодших 60 років при нетривалому періоді захворювання вони були відсутні. Так, рівень іонів калію у плазмі крові дорівнював 4,17±0,31 мкмоль/л (при коливанні від 5,0 - до 5,2 ммоль/л). Кількість іонів натрію у плазмі крові дорівнювала 133,6±1,16 ммоль/л. Не мали суттєвого відхилення хлориди, величина показників коливалась від 98±1,4 до 100± 3,1 ммоль/л. У хворих віком 61-74 роки ці показники відповідно дорівнювали від 4,9±0,82 до 5,4 ± 0,61 ммоль/л, при цьому у трьох хворих він не перевищував 3,3 - 3,85 ммоль/л. Для чоловіків старіших за 75 років характерною ознакою була помітна гіпокаліємія у 80% хворих з гострою затримкою сечі. Величини не перебільшували 3,7 - 3, 85 ммоль/л. Рівень іонів натрію також не перевищував значення 130 - 132 ммоль/л. У хворих молодших 60 років з хронічною затримкою сечі рівень іонів калію у плазмі крові в середньому дорівнював 4,14±0,127 ммоль/л при коливанні від 3,85 ммоль/л до 4,87 ммоль/л. В інших вікових групах він становив в середньому 4,35±0,06 ммоль/л (61-74 роки) та 4,05±0,07 ммоль/л (75 років і старіші). Рівень іонів натрію у плазмі крові у всіх групах хворих в середньому коливався від 126±1,3 ммоль/л до 135,8±6,66 ммоль/л. Тенденція до гіпохлоридемії відмічена у 12 осіб (96-98 ммоль/л).

Особливу увагу приділяли гемостатичним показникам. Гемокоагуляційні зміни полягали у перевазі зсідної над антизсідною системою.

Підтвердженням цього є той факт, що на фоні нормальних показників першої фази зсідання крові (котра майже не порушена) константа тромбіну була скорочена до 1'33” - 1'55”. Це свідчить про наявність значної кількості фібріногену у сироватці крові. В той самий час тромботест у ряда чоловіків був в межах IV -V ступеню. Рівень фібріногену коливався у межах 5,6 - 6,2 г/л, а рівень фібрінолітичної активності був не більше 4,4 - 4,8 відсотка.

Таким чином, у всіх хворих були значні зміни показників функції органів та систем. В зв'язку з цим в післяопераційному періоді проводилась інтенсивна терапія спрямована на корецію показників гомеостазу та відновлення функції органів та систем. Вона була спрямована на регідратацію, боротьбу з ацидозом, тромбоемболією судин та інші. Відновлення водно-сольового обміну проводили під контролем рівнів креатинину, та іонів калію і натрію. Звертали увагу на ступінь обезводнення організму. Виходячи з цього, призначали фізіологічний розчин в більшій чи в меншій кількості. При гіпокаліємії з успіхом застосовували панангін чи аспаркам по схемі 2 драже тричі на добу, або введення внутрішньовенно 3% розчин хлориду калія (здебільшого в перші три доби). Для боротьби з ацидозом використовували розчин гідрокарбонату натрію у кількості необхідній для досягннення мети. Одночасно вводили серцеві препарати та проводили профілактику ускладнень легеневої системи.

Усі видалені препарати (залоза, її капсула та стінка сечового міхура пофарбовані гемаксилін-еозином) підлягали гістологічному дослідженню. Встановлено, що у хворих з тривалістю захворювання 1-2 років у капсулі спостерігалися крупні гладкі м'язові волокінця поділені окремою досить щільною з'єднувальною тканиною. Судини розширені та повнокровні з периваскулярним діапедезним крововиливом. М'язова тканина привалює над з'єднувальною, в окремих волоконцях мають місце ознаки парціальних колікваційних некрозів цитоплазми з коагуляційними змінами ядер. Порушень мікроциркуляції не було. У стінках сечового міхура простежувались м'язові вилокінця, що не мають ознаків фрагментації та мають велику еозинофільну цитоплазму. В м'язових волокінцях привалюють звичайні паличко-подібні ядра з 1-2 ядришками і дрібнозернистим хроматином, діфузно розподіленим по ядру, каріолема тонка, чітка. Ядра з ознаками каріопікнозу та каріорексісу малозначні і розподілені мозаїчно. Між окремими волокінцями визначаються широкі поля щільної неоформленної з'єднувальної тканини з вогнищами крупних адіпоцитів, що є ознакою мезенхімальної жирової дістрофії. Превалює м'язова тканина. Загальна площа стінки сечового міхура (замір проведено за допомогою компьютерної морфометричної програми КС-200) дорівнювала 28,6 млн мкм² з яких на долю м'язової оболонки припадало 18,9 млн мкм², а на з'єднувальну тканину - 9,7±1,2 млн мкм². При цьому з'єднувальні тканини, котрі прошаровують м'язові волокінця помірно васкуляризовані.

В препаратах видалених у осіб зі “стажем” захворювання чотири-п'ять років спостерігалися найбільш значні зміни. Так, при гістологічних дослідженнях м'язової оболонки сечового міхура виявились в інтерстиції переважно крупні артерії з стовщеними стінками за рахунок значного склерозу. Усі великі судини пусті. М'язові волокінця майже повністю заміщені щільною сполучною тканиною і формують невеличкі островки. Вздовж більшості судин між м'язовою інтерстицію у всіх відділах оболонки мають місце лімфоцитарні інфільтрації, що свідчить про наявність хронічного циститу. В окремих випадках при вивченні м'язової оболонки сечового міхура(7776 точок) на з'єднувальну тканину припадало 7055 точок, тобто 90,72%, а на м'язову тканину - 721 точок, що становило 9,27%. При цьому сполучно тканинні прошарування васкуляризовані тільки на 29,02%.

Таким чином, були причини для виникнення запального процесу в сечовому міхурі та сповільненого відновлення сечовипускання.

З метою попередження виникнення гнійно-запальних процесів призначали сучасні антибіотики (третього, четвертого покоління). Критерієм вибору застосування антибіотиків були бактеріологічні посіви сечі або із рани. У 48 хворих застосували препарат монурал за схемою: 3 грама за 24 години до операції та не пізніше, ніж через 24-36 годин після неї. Враховуючи, що з віком імунологічна система стає пригніченою, 52 хворим призначався вітчзняний препарат тіотриазолін, як стимулючий діяльність імунної системи, гепато- та ренопротектор. Схема прийому тіотриазоліна була наступною: 2 мл -1% розчину вводили внутрішньом'язово протягом 5 діб, потім призначали його у таблетках (0,1), протягом 25-30 діб, тобто вже в реабілітаційний період. Не дивлячись на значну інтенсивну терапію, у 27 (18,4%) хворих виникли ускладнення, структура яких відображена в таблиці 5.

Таблиця 5 Структура кількості та характеру ускладнень

Як свідчать дані табл.2.5. в основному це були: рання кровотеча - 4, гострий орхоепідідімит - 6, нетримання сечі - 6.

Треба зазначити, що серед 52 хворих, котрим застосовували тіотриазолін та монурал - запальних процесів не спостерігали. У одного хворого була кровотеча з ложа, тромбоемболія легеневої артерії та у двох хворих нетримання сечі, котре ліквідовано консервативним методом. Серед усіх хворих померло - 3 чоловіка (2%).

В І групі ускладнення мали місце у 17 пацієнтів (36,8%). Серед хворих, ІІ групи у 6 випадках (12,5%). В ІІІ групі у 4 випадках (7,7%), але жодного ускладнення пов'язаного з інтоксикацією не спостерігалося. Із чотирьох ускладнень - два припадало на часткове неутримання сечі, та по одному випадку на тромбемболію легеневої артерії та ранню кровотечу. Водночас в І групі у 5 із 17 хворих спостерегався гострий орхоепідідіміт (майже 29,4%). Тоді, як у разі застосовування монуралу він розвився тільки у одного хворого. Отримані дані мають статистичне підтвердження.

Вищевикладене обґрунтовує доцільність застосування монуралу, а ще краще сумісно з тіотриазоліном. Адже чотири випадки ускладнень які виникли серед даної категорії хворих (III гр) не пов'язані з інфекцією сечостатевих органів. А чотири випадки розвитку cклеротичних змін в простатичній частині уретри розцінювали як наслідок супутнього хронічного простатиту котрий, як кінцевий результат перейшов у склероз. Три випадки виникнення цистіту в контрольній групі та один його випадок у групі хворих, які приймали монурал, пояснюємо загостренням інфекційного процессу у сечовому міхурі.

Таким чином, згідно отриманим даним вітчизняний препарат тіотриазолін може бути використаний в ранньому післяопераційному періоді в схемі інтенсивної терапії. Більш ефективно (в межах 7,7%) його застосування одночасно з монуралом, як антиінфекційним препаратом.

Висновки

У дисертації наведене теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової задачі, що виявляється у покращенні якості надання хірургічної допомоги хворим на ДГПЗ шляхом удосконалення тактики лікування в до- та післяопераційному періодах, спрямованої на профілактику та усунення інфекційно-запальних ускладнень у разі їх виникнення, що дозволяє досягти медико-соціальної ефективності.

Доведено, що ступінь порушення функції нирок залежить від прояву інфравезікальної обструкції, яка в свою чергу в більшій мірі залежить від тривалості захворювання, об'єму, характеру росту передміхурової залози ніж від віку хворого.

Підтверджена домінуюча роль грамнегативної флори (75,3%) у розвитку інфекційно-запальних ускладнень у хворих на ДГПЗ, в комплексній терапії яких обгрунтована доцільність застосування монуралу в поєднанні з тіотриазоліном за схемою.

Погіршення показників функції печінки у всіх хворих пояснюється підвищеним катаболізмом білку, внаслідок запального процесу в сечостатевих органах.

У хворих на ДГПЗ зміни гемостазу у доопераційному періоді проявляються у вигляді гіперкоагуляції (70%), та схильності до гіпокоагуляції (15%) і тільки у 15% випадків спостерігаються нормальні співвідношення показників згортаючої та антизгортаючої систем крові.

Застосування вітчизняного антиоксидантного препарату тіотриазоліну сприяє нормалізіції функції нирок - у 78% хворих, печінки - у 72% хворих, зменшення концентрації фібріногену - у 58% хворих (з 6,0±1,3 до 3,5±0,7 г/л), підвищенню фібрінолітичної активності - у 76% хворих (10±1,1 до 35±4,1) та фібрінази - у 76% хворих (з 22 до 60±3,7 сек).

Застосування тіотриазоліну сприяє вірогідному зменшенню кількості післяопераційних ускладнень з 36,2±7,0% до 19,2±5,4%.

Морфологічні зміни в стінці сечового міхура виникають на першому році захворювання і завершується через 4-5 років, коли на 92±5,0% м'язова тканина заміщується на сполучну, що супроводжується порушенням кровопостачання на 71% та більше від його необхідного об'єму. У таких випадках подальша консервативна терапія недоцільна і хворим показано оперативне втручання.

Практичні рекомендації

З метою підготовки до операції урологічних хворих пропонується провести інтенсивну цілеспрямовану корекцію гомеостазу (в залежності від можливості і часу), спрямовану на покращення функції серцево-судинної, легеневої систем, нормалізації функції печінки, нирок та гемореологічних властивостей крові.

Список робіт, опублікованих за темою дисертації

1. Ваэль Хусейн Абдельмажид Аль Алами, В.И. Бачурин. Современные аспекты проблемы лечения доброкачественной гиперплазии предстательной железы (ДГПЖ) // Запорожский медицинский журнал.-2004.-№.1.-Том 1.-С.66-69.

2. В.И. Бачурин, Г.В. Бачурин, Аль Алами Ваель, А.А. Губарь. Роль исходных показателей гомеостаза у больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы. // Запорожский медицинский журнал.-2003.-№.4.-С.89-90.

3. Ваэль Хусейн Абдельмажид Аль Алами. Состояние гемокоагуляционных показателей у больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы в дооперационном периоде. // Запорожский медицинский журнал.-2004.-№.4.-С.69-70.

4. Ва'ель Хуссейн Абдельмажид Аль Аламі. Причини виникнення деяких ускладнень у хворих після простатектомії з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози. // Урологія.-2004.-№.3.-С.36-38.

5. В. І. Бачурін, С. М. Смага, Ю. Л. Подгайний, С. В. Мерзляк, Аль Алами Ваель. Лікування інфекції сечових шляхів з застосуванням тіотриазоліну та фурамагу. // Актуальні питання фармацевтичної та медичної науки та практики (збірник наукових статей - м. Запоріжжя).-2002.- Випуск VIII.-С.130-132.

6. Ва'эль Хуссейн Абдельмажид Аль Аллами. Функциональное состояние почек вводно-солевого обмена у больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы в до- и раннем после-операционном периоде. // Український медичний альманах. м. Луганськ.-2004.-№.3.-С.133-135.

7. В.І. Бачурін, Ва'ель Хуссейн Абдельмажид Аль Аламі. Застосування монуралу з метою запобігання розвитку інфекції у хворих на ДГПЗ після парціальної простатектомії в ранньому післяопераційному періоді. // Актуальні питання урології. Матеріали Всеукраїнської науково-практичної конференції. -м. Чернівці -2003.-С.3-5.

8. Wail Hussein Abdelmajid Al Аlami, Bachurin Georgy Victorovich. The Character of urinary tract infection in patients with benign hyperplasia of prostate (BHP). // Міжнародний медичний конгрес студентів і молодих учених. м. Тернопіль.-2004.-№.VIII.-С.67.

9. Ва'эль Хуссейн Абдельмажид Аль Алами, В.И. Бачурин, Н.П. Пригородова, Г.В. Бачурин. Медикаментозное лечение доброкачественной гиперплазии предстательной железы. // Материалы трудов XII научно-практической конференции урологов и сексопатологов. г. Харьков.-2004.-С.89-93.

10. Ва'ель Хуссейн Абдельмажид Аль Аламі. Клініко-морфологичні пояснення деяких ускладнень у хворих після простатектомії з приводу доброякісної гіперплазії передміхурової залози. // Актуальні питання медичної науки та практики. Збірник наукових праць. м. Запоріжжя.-2004.-Випуск.67.-Книга.2.-С.4-7.

11. В.И. Бачурин, Ва'эль Хуссейн Абдельмажид Аль Аллами, Г.В. Бачурин, Е.Н. Смага. К проблеме отсутствия эффекта от консервативной терапии гиперплазии предстательной железы. // Материалы трудов XII научно-практической конференции урологов и сексопатологов. г. Харьков.-2004.-С.108-110.

12. Свідоцтво про реєстрацію авторського права № 12156 від 03.02.2005 “Пояснення деяких ускладнень у хворих після черезміхурової простатектомії з приводу доброякісної гіперплазії передміхуровоії залози”.

Анотація

Ваэль Хуссейн Абдельмажид Аль Алами. Коррекция гомеостаза, профилактика и усовершенствование комплексной терапии осложнений чреспузырной простатэктомии у больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железой - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.06 - урология. Институт урологии АМН Украины, Киев, 2006г.

Диссертация посвящена проблеме лечения больных с доброкачественной гиперплазией предстательной железы (ДГПЖ). Большое количество больных с ДГПЖ в Украине (почти 100 000 зарегистрированных), пожилой и старческий возраст, наличие большого количества сопутствующих патологий (от 3 до 12) по данным разных авторов являются причиной часто неблагоприятного течения заболевания, особенно в послеоперационный период. В связи с этим поставлена задача улучшить результаты оперативного лечения больных, определить основные параметры нарушения функции жизненно-важных органов, попытка восстановления этих функций, разработка методов реабилитации, скорейшее восстановление работоспособности больных и явилось целью работы. В связи с этим изучены функции почек, печени, изменений со стороны крови, определины морфологические изменения со стороны стенки мочевого пузыря в зависимости от длительности заболевания и характера роста гиперплазии предстательной железы. Используя самые современные методы исследования (рентгенологические, ультразвуковые, биохимические, гистологические с использованием компьютерной системы КС-200) удалось четко определить нарушение функции каждого обследуемого органа, его роль в гомеостазе и разработать комплексный алгоритм терапии этого процесса.

Под наблюдением находилось 147 больных с ДГПЖ с длительностью заболевания от 1 года до 10 лет. Больные госпитализированы после длительных неудачных попыток консервативной терапии на догоспитальном периоде. Особенностью было то, что более чем у 50% больных ранее были установлены уретральные катетеры на различные сроки (от 7 до 20 дней). Этим объясняется и наличие инфекции мочевых путей с преобладанием грамнегативной микрофлоры. Всем больным произведены чрезпузырные аденомэктомии с ушиванием наглухо мочевого пузыря. Применение монурала (3,0 внутрь перед операцией и 3,0 в первые 24 часа после операции) позволило успешно уменьшить количество микрофлоры более чем на 70%. Применение монурала в сочетании с антиоксидантным препаратом тиотриазолином (по 2,0-2,5% раствора внутримышечно на протяжением 5-6 дней) позволило полностью исключить инфекционное осложнение и наблюдать структуру пузырно-уретрального сегмента только 4% случаев. Комплексная терапия сердечно-сосудистой и легочной систем, стимуляция функции почек, печени, восстановление водно-солевого обмена и коррекция гемостаза позволила уменьшить количество осложнений с 36,2±7,0 до 19,2±5,4%, а летальные исходы остановить на уровне 2%.

Наблюдающиеся морфологические изменения со стороны стенки мочевого пузыря обнаруживаются уже через 1-2 года после начала заболевания и фактическое замещение мышечных волокон соединительной тканью к 4-5 годам (более чем на 90%) и нарушенной гемомикроциркуляцией более чем на 80% дают право считать, что консервативная терапия в дальнейшем не целесообразна.

Ключевые слова: гиперплазия предстательной железы, монурал, тиотриазолин, профилактика, алгоритм лечения.