Застосування низькоінтенсивного лазерного випромінювання в комплексній терапії у хворих на дифтерію

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

УДК 616.931-085.849.19

ЗАСТОСУВАННЯ НИЗьКОІНТЕНСИВНОГО ЛАЗЕРНОГО ВИПРОМІНЮВАННЯ В КОМПЛЕКСНІЙ ТЕРАПІЇ У ХВОРИХ на ДИФТЕРІЮ

14.01.13 - інфекційні хвороби

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата медичних наук

Риспаєва Дінара Есенбеківна

КИЇВ - 2006

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано в Харківській медичній академії післядипломної освіти МОЗ України

Науковий керівник: доктор медичних наук, професор Малий Василь Пантелійович, Харківська медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб

Офіційні опоненти: доктор медичних наук, професор Дубинська Галина Михайлівна, Українська медична стоматологічна академія МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб з епідеміологією

доктор медичних наук, професор Мірошниченко Валентин Павлович, Запорізька медична академія післядипломної освіти МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб

Провідна установа: Одеський державний медичний університет МОЗ України

Захист відбудеться “ 26 ” 05 2006 року о 11⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.614.01 із захисту кандидатських дисертацій при Інституті епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (01015, м. Київ, вул. Січневого повстання, 23).

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Інституту епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України (03038, м. Київ, вул. М. Амосова, 5).

Автореферат розісланий “ 25 ” 04 2006 року.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради

кандидат медичних наук В.В.Кононенко



Анотація

Риспаєва Д.Е. Застосування низькоінтенсивного лазерного випромінювання в комплексній терапії у хворих на дифтерію. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата медичних наук за спеціальністю 14.01.13 - інфекційні хвороби. - Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, Київ, 2006.

Дисертація присвячена вивченню застосування лазерного випромінювання в комплексній терапії хворих на дифтерію. На підставі клініко-лабораторного обстеження виявлено позитивний вплив комплексної лазеротерапії на клінічний перебіг хвороби, на частоту ускладнень, метаболічні розлади, активність АО ферментів, клітинний та гуморальний імунітет, у тому числі місцевосекреторний, а також на порушення адаптаційних взаємин. Це в кінцевому результаті сприяло скороченню термінів перебування хворих у стаціонарі.

Запропоновано метод лікування хворих на дифтерію шляхом впливу лазерного випромінювання низької інтенсивності з поєднанням гелій-неонового та інфрачервоного лазерів на слизову ротоглотки й підщелепні лімфовузли, на проекцію великих судин.

Ключові слова: дифтерія, низькоінтенсивне лазерне випромінювання, ендотоксикоз, адаптаційні реакції, ліпопероксидаціїя, антиоксидантні ферменти, імунологічна реактивність, лазеротерапія.

дифтерія лазеротерапія фермент імунітет



АнНотация

Рыспаева Д.Э. Применение низкоинтенсивного лазерного излучения в комплексной терапии больных дифтерией. - Рукопись.

Диссертация на соискание научной степени кандидата медицинских наук по специальности 14.01.13 - инфекционные болезни. - Институт эпидемиологии и инфекционных болезней им. Л.В. Громашевского АМН Украины, Киев, 2006.

Сопоставлены данные клинического обследования и комплексно оценены патогенетически значимые биохимические и иммунологические показатели у больных дифтерией в остром периоде и на фоне проводимой терапии с применением лазерного излучения и без него.

Выявлено, что у больных дифтерией в остром периоде определяются более высокие показатели эндотоксикоза (средние молекулы, лимфоцитотоксичность, лейкоцитарный индекс интоксикации), липопероксидации, имеют место признаки иммуносупрессии, состояние стресса и “срыва адаптации” (индекс Гаркави).

В зависимости от метода проведенной терапии все больные были распределены на две группы: 63 пациента, которые в комплексной терапии получали лазеротерапию и 67 больных, которые лазеротерапию не получали. Проводимая комплексная лазеротерапия у больных дифтерией положительно влияла на динамику течения болезни, уменьшала частоту осложнений и способствовала сокращению сроков пребывания больных в стационаре со среднетяжелым и тяжелым течением дифтерии.

На основании лабораторных данных выявлено положительное влияние комплексной лазеротерапии на метаболические нарушения, активность АО ферментов, клеточный и гуморальный иммунитет, в том числе местносекреторный, а также на развитие адаптационных реакций.

Предложен метод лечения больных дифтерией сочетанным гелий-неоновым и инфракрасным лазерным излучением низкой интенсивности путем неинвазивного чрескожного воздействия на проекцию крупных сосудов, подчелюстных лимфоузлов и непосредственного облучения слизистой ротоглотки.

На основании полученных данных обоснована целесообразность комплексного лечения больных дифтерией с сочетанным использованием излучения гелий-неонового и инфракрасного лазеров низкой интенсивности.

Ключевые слова: дифтерия, низкоинтенсивное лазерное излучение, эндотоксикоз, адаптационные реакции, липопероксидация, антиоксидантные ферменты, иммунологическая реактивность, лазеротерапия.



Annotation

Ryspaeva D.E. Complex treatment of diphtheria using low-intensity laser irradiation. - Manuscript.

Thesis for a scientific degree of the Candidate of medical science degree in specialty 14.01.13. - Infectious Diseases. - L.V. Gromashevsky Institute of epidemiology and infectious diseases of Academy of Medical of Sciences of Ukraine, Kiev 2006.

The thesis is devoted to complex treatment of diphtheria using low-intensity laser irradiation. Basing on clinical and laboratory data the positive influence of complex laser therapy treatment on diphtheria course severity, on frequency of complications, on metabolic disorders, on antioxidative enzymatic activity, cell and humoral immunity, including local secretory, on adaptational disorders has been established. As a result of such complex treatment - the total time of staying in hospital has been reduced.

A new method of diphtheria treatment by irradiation of the oral cavity, submaxillary lymphatic glands and projections of large blood vessels using helium-neon and infrared low-intensity laser has been worked out and investigated.

Key words: diphtheria, low-intensity laser irradiation, endotoxicite, adaptational disorders, lipid peroxidation, antioxidative enzymes, the immune response, laser therapy.



Загальна характеристика роботи

Актуальність теми. Підйом захворюваності на дифтерію, який розпочався в 90-х роках XX сторіччя, характеризувався значним зростанням кількості хворих особливо у старших вікових групах, у першу чергу від 40 до 50 років [Моисеева А., Мариевский В. 1993; Малий В.П. зі співавт., 1996; Возианова Ж.И., Городецкий М.М., 1996; Демиховская Е.В., 2000; Чистякова Г.Г. с соавт., 2001; Мостюк А.І. зі співавт., 2002]. Проведені профілактичні та протиепідемічні заходи сприяли зниженню захворюваності на дифтерію і створенню відносного епідемічного благополуччя, хоча й у наш час мають місце як спорадичні, так і навіть групові випадки захворювання [Возіанова Ж.І., 2001]. Уроки 90-х років показали, що підтримка епідемічної стабільності щодо цієї інфекції вимагає не тільки дотримання імунопрофілактичних заходів, але й змушує шукати нові методи її лікування, у тому числі спрямовані на попередження розвитку небезпечних для життя ускладнень. У кінцевому результаті такі заходи сприятимуть зменшенню кількості летальних випадків.

За період останньої епідемії дифтерії вивчалися питання епідеміології, патогенезу, властивостей збудника, клініки, а також етіотропного та патогенетичного лікування та профілактики. Так, зокрема, вивчалися можливості використання нових антибактеріальних препаратів [Нікітіна Н.О., Козько В.М. зі співавт., 1998; Мостюк А.І., Прокопів О.В., 1999], методи корекції антиоксидантного захисту [Дубинська Г.М., 1998; Волобуєва О.В., 2001; Дуда А. К., 1999; Чорновол А.В., 1998, 2001] і посилення захисної дії імунної системи [Лебедев В.В., Покровский В.И. с соавт., 1996], застосовувалися методи підсилення місцевої резистентності [Родионова О.В. с соавт., 1997; Тихомирова О. В. с соавт., 1998].

З різних причин терапевтичні заходи не завжди були ефективними, причому зберігався ризик ускладнень та нерідко розвивалися побічні дії від проведеної терапії. Специфічна терапія дифтерії із введенням різних доз протидифтерійної сироватки (ПДС), яка широко застосовувалась раніше, також не завжди вирішувала проблему. Так, ще дослідження Pappenheimer A.M. (1977), а також Воробйова А.С. (1997) показали, що доза введеної сироватки практично завжди перевищує її токсиннейтралізуючу здатність, а концентрація дифтерійного токсину в крові збільшується лише на короткий проміжок часу. У результаті в організмі як імунологічний баласт залишаються незв'язані кінські білки, які найчастіше і стають пусковим фактором розвитку ускладнень, зокрема, сироваткової хвороби [Фокина Е.Г. с соавт., 1995; Возіанова Ж.І., Чепілко К.І., 1999].

У період епідемії дифтерії поряд із традиційною детоксикаційною терапією були запропоновані методи екстракорпоральної детоксикації при важких формах хвороби, такі як гемосорбція, плазмаферез, плазмофільтрація [Шведов А.К. с соавт., 1993; Шульдяков А.А. с соавт., 1998]. Однак недоліками зазначених методів детоксикації є те, що контакт із плазмою і лімфою хворого підвищує ризик інфікування ВІЛ-інфекцією, вірусними гепатитами з парентеральним механізмом зараження [Андрейчин М.А. зі співавт., 2000; Макашова В.В., 2001]. Крім того, екстракорпоральні методи детоксикації створюють додаткове навантаження на серцево-судинну систему, що обмежує можливість їхнього застосування у літніх хворих із нестійкою гемодинамікою. Варто додати, що при безсумнівних перевагах плазмаферезу, серйозними його недоліками є залежність детоксикаційного ефекту від обсягу очищеної плазми та вимушена втрата деякої кількості імунокомпетентних клітин і білків крові [Артеменко А.Г., 2002].

З огляду на це, продовжує залишатися актуальним пошук нових методів лікування дифтерії. Використання, зокрема, квантової медицини, що посідає гідне місце в комплексній терапії багатьох захворювань, у тому числі і в інфекційній патології, дозволяє скоротити строки захворювання, підвищити ефективність традиційного лікування [Wilder-Smith P., 1988; Шуляк В.И. с соавт., 1996; Васильева-Линецкая Л.Я., Тондий Л.Д., 1999; Грабовщинер А.Я., Хейфец Ю.Б., 2002]. Раніше окремі автори наводили результати, які стосувались використання квантової терапії в лікуванні хворих на дифтерію (ультрафіолетове опромінення автокрові, внутрішньосудинне лазерне опромінення крові при важкому перебігу дифтерії) [Жидкіх В.М. зі співавт., 1998; Курапов Е.П. с соавт., 1996]. Разом з тим, відсутні дані про використання способів неінвазивного застосування при дифтерії, які є перспективними методами детоксикації.

У доступній літературі нами не були виявлені дані, присвячені вивченню впливу низькоінтенсивного лазерного випромінювання (НІЛВ) неінвазивним способом на клінічний перебіг дифтерійної інфекції, на показники загального й місцевого імунітету, а також на стан про- та антиоксидантної системи і розвиток різних ланок адаптаційного синдрому.

Все вищезазначене і стало підставою для пошуку та запровадження у клінічну практику нових методів патогенетичної терапії, а саме застосуванню лазерного випромінювання у хворих на дифтерію.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дане дослідження виконано згідно з планом науково-дослідних робіт Харківської медичної академії післядипломної освіти і є фрагментом науково-дослідної роботи кафедри інфекційних хвороб за темою “Автоімунні процеси у хворих на дифтерію”, державний реєстраційний номер № 0198U00281.

Актуальність проблеми й невивченість низки питань обумовили мету та завдання цього дослідження.

Мета роботи - підвищити ефективність лікування у хворих на дифтерію на підставі вивчення параметрів гомеостазу (ендотоксикозу, окислювально-відновних процесів, імунологічної реактивності) і з'ясувати вплив лазерного випромінювання на ці процеси. Для досягнення визначеної мети сформульовані основні завдання дослідження:

1. Оцінити динаміку клінічних симптомів дифтерії під впливом лазерного випромінювання в комплексному лікуванні.

2. Дослідити показники середніх молекул, лейкоцитарного індексу інтоксикації, лімфоцитотоксичності у хворих на дифтерію і виявити дію лазерного випромінювання на ці показники.

3. Визначити показники про- та антиоксидантних систем у хворих на дифтерію в динаміці і при застосуванні лазерного випромінювання в комплексному лікуванні.

4. Вивчити показники місцевого та системного імунітету у хворих на дифтерію в динаміці і на тлі проведеного лікування з використанням лазерного випромінювання.

Об'єкт дослідження - хворі на дифтерію з різними формами й ступенем важкості.

Предмет дослідження: клінічні симптоми, показники перекисного окислення ліпідів (ПОЛ) та антиоксидантної системи (АОС), параметри імунної системи, маркери ендогенної інтоксикації в динаміці хвороби та при дії лазерного випромінювання.

Методи дослідження: клінічні, бактеріологічні, біохімічні, серологічні, імунологічні, інструментальні, статистичні.

Наукова новизна отриманих результатів. Залежно від методу проведеної терапії вивчено і проаналізовано дані про порушення гомеостазу у хворих на дифтерію, зокрема, накопичення продуктів перекисного окислення ліпідів та пригнічення антиоксидантної системи, клітинний та гуморальний імунодефіцит; підвищення вмісту показників ендотоксикозу, нестабільність адаптаційних реакцій.

Вперше патогенетично обґрунтовано застосування низькоінтенсивного лазерного випромінювання неінвазивним крізьшкірним методом на проекцію великих судин та регіонарних лімфовузлів і безпосереднім опроміненням мигдаликів у комплексному лікуванні хворих на дифтерію з різним ступенем важкості.

Отримано нові дані про позитивний вплив неінвазивного методу низькоінтенсивного лазерного випромінювання на клінічний перебіг дифтерії, можливість лазерного випромінювання підвищувати антиоксидантний, неспецифічний імуномодулюючий, детоксикаційний ефекти, резистентність слизової оболонки ротоглотки.

Практичне значення отриманих результатів. Для прогнозування перебігу дифтерії, ранньої діагностики ускладнень, оцінки ефективності лікування необхідно комплексно визначати показники ендогенної інтоксикації, про- та антиоксидантної й імунної систем.

На підставі динаміки клініко-лабораторних показників у процесі лікування доведено ефективність поєднаного використання випромінювання гелій-неонового та інфрачервоного лазерів неінвазивним методом.

Основні результати дисертаційних досліджень впроваджені в роботу Харківської обласної клінічної інфекційної лікарні, Сумської обласної інфекційної клінічної лікарні, а також використовуються в навчальному процесі на кафедрах інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти, Харківського державного медичного університету та медичного факультету Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна.

Особистий внесок здобувача. Дисертантом проаналізовано наукову літературу з даної проблеми, здійснено патентно-інформаційний пошук, проведено підбір хворих і забір матеріалу, виконано клінічне й епідеміологічне обстеження, організовано лабораторні й інструментальні дослідження, особисто проводилася лазеротерапія. Здійснено комплексний аналіз і систематизацію отриманих результатів дослідження, математично-статистичну обробку, а також аналіз і розрахунок дози НІЛВ залежно від важкості перебігу дифтерії, написано всі розділи роботи, сформульовано висновки й практичні рекомендації, впроваджено результати роботи в практику охорони здоровя.

Апробація результатів дисертації. Матеріали дисертації було викладено в доповідях на VIII міжнародній науково-практичній конференції “Застосування лазерів у медицині й біології” (Харків, 1997); конференції молодих учених “Медицина на межі відкриття та перспективи” (Харків, 1999), науково-практичній конференції “Актуальні питання розвитку стаціонарної допомоги інфекційним хворим” (Харків, 2002), засіданнях Харківського науково-практичного товариства інфекціоністів.

Публікації. За темою дисертації опубліковано 35 наукових праць, з них 7 статей у наукових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура та обсяг дисертації: Дисертація викладена на 151 сторінках і складається із вступу, огляду літератури, розділу методів дослідження, 4 розділів власних спостережень, підсумку, що містить аналіз і узагальнення результатів дослідження, висновків, практичних рекомендацій, списку літератури. Робота ілюстрована 22 таблицями, 7 рисунками, 2 витягами з історій хвороб. Список використаної літератури містить 323 джерела, з яких вітчизняних - 100, іноземних - 223 (з них російських - 168).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Матеріали та методи дослідження. Для з'ясування мети й завдань дослідження під нашим спостереженням перебувало 130 хворих на дифтерію, які лікувалися в клініці кафедри інфекційних хвороб Харківської медичної академії післядипломної освіти. При цьому обстежених із локалізованими формами було 55 (42,3%), розповсюдженими - 64 (49,2%), комбінованими - 11 (8,5%). Легкий перебіг дифтерії виявлявся в 41 хворого (31,5%), середньоважкий - у 49 (37,7%), важкий перебіг відзначався у 40 (30,8%) хворих.

Більшість пацієнтів становили жінки - 81 (62,3%), чоловіків було 49 (37,7%). Вік хворих на дифтерію, що лікувались у стаціонарі, коливався від 16 до 74 років і дорівнював у середньому 39,1±1,3 років. Вік хворих з важким перебігом дифтерії склав у середньому 45,1±1,43 років, що відповідає літературним даним про переважання важких форм дифтерії в осіб віком старше 40 років [Возианова Ж.И. с соавт., 1996; Вяльба Е.В. с соавт., 1997; Запорожец Т.С с соавт., 1998]. Клінічний діагноз дифтерії підтверджувався бактеріологічно у 80,8% (105 хворих), із них у 56,2% випадків (73 хворих) переважав тип “gravis”, питома вага серовара “mitis” становила 24,6% (32 пацієнти). В інших хворих діагноз дифтерії виставлявся на підставі клініко-епідеміологічних даних.

Залежно від методу проведеного лікування хворі були розподілені на дві групи: 1-а група - пацієнти, які в комплексній терапії одержували лазеротерапію (63 хворих), і 2-а група - які лазеротерапії не одержували (67 хворих). За статтю, віком, важкістю перебігу дифтерії обидві групи були репрезентативними.

Лазеротерапія (ЛТ) проводилася апаратами “Сфера-2М” (довжина хвилі =0,89 мкм) і “АЛОУ-2” (=0,63 мкм), що генерують лазерне випромінювання в інфрачервоній і червоній частинах спектра. Потужність інфрачервоного лазера (ІЧЛ) до 15 мвт; апарат працює в безперервних і частотному (0-6000 Гц) режимах. Частота проходження імпульсів вибиралася залежно від ступеня важкості: при важкому перебігу - мала (20-80 Гц), при легкому - більш значна (80-150 Гц). Апарат “АЛОУ-2” є гелій-неоновим лазером (ГНЛ) з вихідною потужністю 2 мвт. Сумарний час впливу НІЛВ в безперервному режимі його генерації червоного й ближнього інфрачервоного спектра за одну процедуру становив 15-25 хв. Починали ЛТ на перший чи на другий день госпіталізації хворих до стаціонару. Сеанси ЛТ проводилися щодня, курсом 5-12 сеансів залежно від ступеня важкості.

Використовувався метод лазерного опромінення низької інтенсивності шляхом впливу на слизову ротоглотки й підщелепні лімфовузли, на проекцію великих судин крізьшкірним лазерним опроміненням крові, у якості неінвазивного та безпечного методу. Для зменшення можливої адаптації до НІЛВ використовувалися наступні прийоми: комбінування різних режимів генерації (ГНЛ й ІЧЛ), варіювання тривалості й (або) інтенсивності лазерного випромінювання, зміна частотних характеристик впливу, принцип зворотної пропорційності збільшення дози випромінювання від ступеня важкості дифтерії. У наших дослідженнях інтенсивність випромінювання (мвт/см²) й експозиційна доза (Дж/см²) при легкому перебігу дифтерії склали відповідно 26,52±1,65 мвт/см² та 3,91±0,39 Дж/см², при середньоважкому - 20,78±0,83 мвт/см² й 2,53±0,18 Дж/см², при важкому - 10,79±0,73 мвт/см² та 1,23±0,08 Дж/см², тобто чим важчий був перебіг дифтерії, тим меншою була доза.

Діагноз “дифтерія” встановлювався згідно з класифікацією, наведеною у виданні “Международная классификация болезней” (ВОЗ, 1985) з урахуванням даних комплексних клінічних обстежень, результатів епідеміологічних, бактеріологічних та серологічних досліджень.

Хворим дослідження проводили в динаміці, розпочинаючи з моменту госпіталізації (1 тиждень), і далі щотижня протягом всього терміну перебування в стаціонарі.

Для оцінки рівня ендогенної інтоксикації в сироватці крові визначали рівень середніх молекул (СМ) спектрофотометричним методом (Ніколайчик В.В. зі співавт., 1991), лімфоцитотоксичність за методом Зарецької Ю.М. (1983), вираховували лейкоцитарний індекс інтоксикації (ЛІІ) за клінічним аналізом крові й визначали за формулою Кальф-Каліфу Я.Л. Для визначення виду адаптаційних реакцій використано метод Гаркаві Л.Х. зі співавт. (1991) (показник співвідношення між числом лімфоцитів і сегментоядерних нейтрофілів).

Для оцінки стану ПОЛ та активності антиоксидантних ферментів досліджували в сироватці крові й слині дієнові кон'югати (ДК) за методом Стальної І.Д. у модифікації Скорнякова В.І. зі співавт. (1988); малоновий діальдегід (МДА) за методом Uchiyma M. та Michara M. у модифікації Львівської Є.І., Волчегорського І.О. (1991); активності каталази за методом Королюка О.М. зі співавт. (1988), супероксиддисмутази (СОД) методом окислювання кверцетину в модифікації Костюка В.О. зі співавт. (1990), глутатіонпероксидази (ГП) колориметричним методом у модифікації Барабоя В.А. зі співавт. (1991).

Для оцінки стану імунної системи досліджували: Т-систему імунітету на підставі реакції спонтанного розеткоутворення з еритроцитами барана; субпопуляційний склад Т-клітин за методом спонтанного розеткоутворення з теофіліном; B-лімфоцити методом розеткоутворення з еритроцитами миші; вміст сироваткових імуноглобулінів основних класів (A, M, G) і секреторний IgA у слині (sIgA) методом радіальної імунодифузії за G. Mancini у модифікації Е.В. Чернохвостової (1987); імуноглобулін Е - імуноферментним методом у сироватці та слині набором “IgE-ІФА-бест-стрип” виробництва ЗАТ “Вектор-Бест” (Росія); концентрацію лізоциму слини нефелометричним методом (ФЕК-56). Вміст ЦІК у сироватці та слині визначали за оптичною густиною дослідного зразка на спектрофотометрі СФ-26, порівнюючи зі стандартом (контроль). ЦІК осаджували 6% розчином поліетиленгліколю.

Контрольну групу склали 20 практично здорових осіб віком від 20 до 40 років.

Статистичну обробку матеріалів проводили на персональному комп'ютері з використанням параметричного та непараметричного критеріїв, а також кореляційного і регресійного аналізів із застосуванням пакету програм Statgraphics plus 2.1 for Windows 95 та “Microsoft Excell 2000”.

Результати досліджень та їх обговорення

Клінічна ефективність лазеротерапії у хворих на дифтерію залежно від важкості перебігу. У хворих із легким перебігом дифтерії, що одержували лазеротерапію, локальні прояви хвороби (нальоти на мигдаликах, набряк, гіперемія слизової ротоглотки, а також біль у горлі) регресували вірогідно скоріше, ніж в осіб порівняльної групи.

У хворих із середньоважким перебігом дифтерії, що одержували комплексне лікування з використанням лазерного випромінювання, вірогідно раніше згасали прояви інтоксикації (загальна слабкість, головний біль), біль у горлі, гіперемія та набряклість слизової ротоглотки, нальоти, прояви регіонарного лімфаденіту.

У пацієнтів з важким перебігом дифтерії на тлі комплексної лазеротерапії відзначалося більш швидке регресування набряку й гіперемії слизової оболонки ротоглотки, нальотів на мигдаликах, больового синдрому, гугнявості голосу, регіонарного лімфаденіту й набряку підшкірної клітковини шиї, а також прояви інтоксикації (загальна слабкість, головний біль) і температура тіла. Температура тіла вище 38,0є C зустрічалася порівняно частіше у хворих 2-ої групи (71,4%), ніж в осіб 1-ої (26,3%).

Виявлено чітку залежність між перебігом дифтерії, частотою й важкістю специфічних ускладнень, що виникають - міокардиту, ураження нирок і нервової системи. Так, якщо у хворих з легким перебігом дифтерії ускладнення були відсутні, то в пацієнтів із середньоважким і важким перебігом дифтерії дифтерійний міокардит розвинувся в 12,2% і 85,0%, полінейропатії - в 6,1% і 65%, токсичні нефрозонефрити - в 16,3% і 30% відповідно.

При середньоважкому перебігу частота ускладнень в осіб 2-ої групи, що одержували тільки базисну терапію, перевищувала в 3 рази число ускладнень у хворих 1-ої групи, які отримували лікування з комплексним застосуванням НІЛВ.

При важкому перебігу дифтерії практично в усіх хворих реєструвалися ускладнення. При порівнянні груп встановлено, що в осіб 2-ої групи міокардит розвивався в 90,5% хворих, полінейропатія - в 66,7%, нефрозонефрит - у 33,3%. Важкий перебіг дифтерійної полінейропатії з тетраплегією спостерігався у чотирьох хворих 2-ої групі на фоні проведеного лікування без використання НІЛВ. В осіб 1-ої групи, що одержували комплексну ЛТ, міокардит спостерігався в 78,9% хворих, полінейропатія - в 63,1%, нефрозонефрит - у 21,1%. Слід зазначити, що розвиток двох і більше ускладнень частіше відзначався в пацієнтів 2-ої групи - 71,4% (у 15 із 21 хворих ), ніж у 1-ої - 47,4% (у 9 із 19 пацієнтів) (p<0,05). У результаті це позначалося на строках перебування у стаціонарі хворих з середньоважким та важким перебігом дифтерії. Так, при середньоважкому перебігу середній ліжко-день склав 15,8±0,9 днів у хворих 1-ої групи , в 2-ої - 19,8±1,0 днів; при важкому перебігу відповідно 37,2±2,1 та 41,7±2,7 днів.

Таким чином, була виявлена залежність тривалості основних клінічних симптомів дифтерійної інфекції від ступеня важкості. Лікування із застосуванням НІЛВ сприяло регресу основних клінічних симптомів, зокрема набряку й гіперемії слизової оболонки ротоглотки, нальотів на мигдаликах, больових відчуттів, гугнявості голосу, регіонарного лімфаденіту й набряку підшкірної клітковини шиї, попереджувало розвиток ускладнень і скорочувало термін перебування хворих у стаціонарі.

Параклінічні показники ефективності терапії залежно від важкості перебігу дифтерії. Проведені дослідження показали, що при надходженні до стаціонару стан всіх хворих на дифтерію характеризувався високими значеннями показників СМ, ЛІІ, лімфоцитотоксичності, які перебували в прямій залежності від важкості перебігу.

Загальний вміст СМ був підвищеним у всіх хворих на дифтерію і перевищував показники у здорових осіб (p<0,05). Так, у хворих з легким перебігом він перевищував в 1,4 рази, середньоважким - вдвічі й важким - втричі. На тлі проведеного лікування в обох групах відзначалося зниження рівня СМ, причому більш виражене в групі хворих, що одержували комплексне лікування із включенням ЛТ, разом з тим, у хворих групи порівняння концентрації СМ залишалися підвищеними. Так, у хворих 1-ої групи з легким перебігом хвороби відзначалася нормалізація показників СМ, з середньоважким перебігом - зниження в 1,3 рази порівняно з 2-ою групою і не відзначалося вірогідної різниці у хворих із важким перебігом.

Іншим показником при оцінці ступеня інтоксикації у хворих на дифтерію був ЛІІ, який був підвищений порівняно із значеннями контролю в 4,3 рази при легкому перебігу дифтерії, в 5,5 - при середньоважкому, та в 6,9 разів при важкому.

При проведенні лікування в обох групах відзначалась позитивна динаміка, про що свідчили зниження показників ЛІІ. У хворих з легким перебігом дифтерії вже на першому тижні перебування в стаціонарі завдяки проведеній терапії даний показник у середньому нормалізувався; при цьому достовірної різниці між групами залежно від відзначених варіантів лікування отримано не було. У групі хворих із середньоважким і важким перебігом захворювання проведене лікування на 1-2-ому тижнях перебування в стаціонарі сприяло зниженню індексу інтоксикації в обох групах, разом з тим статистично значущі зміни відзначалися тільки в 1-ій групі хворих, які одержували в комплексному лікуванні НІЛВ. До моменту виписки зі стаціонару ЛІІ нормалізувався в обох групах у хворих з легким і з середньоважким перебігом , тоді як в осіб із важким перебігом дифтерії - тільки в тих, які отримували комплексне лікування із застосуванням НІЛВ.

При вивченні іншого показника ендотоксикозу - лімфоцитотоксичності - було встановлено, що в гострому періоді відзначалося вірогідне перевищення показників контрольної групи: при легкому перебігу - в 1,7 рази, при середньоважкому - в 2,5 рази, а при важкому - в 5,9 разів.

У періоді ранньої реконвалесценції, коли клінічні симптоми дифтерії були практично відсутніми, на тлі проведеного лікування з комплексним застосуванням НІЛВ виявлено достовірне зниження лімфоцитотоксичності у пацієнтів із легким і середньоважким перебігом. Разом з тим, у 2-ій групі хворих, яким НІЛВ не призначали, ще зберігалися підвищені показники лімфоцитотоксичності. Так, у хворих з легким перебігом вони переважали в 1,1 рази, середньоважким - в 1,3 рази та важким - в 1,5 рази відповідно.

Таким чином, залежно від терапії детоксикаційна здатність організму, яка визначається швидкістю виведення продуктів ендотоксикозу з організму, була більш виражена у хворих, що одержували комплексну лазеротерапію. Так, при легкому і середньоважкому перебігу в 1-ій групі відзначено достовірне зниження показників СМ, лімфоцитотоксичності, а при важкому перебігу - крім цих показників спостерігалося і зниження ЛІІ. У хворих 2-ої групи досліджувані показники зберігались підвищеними і тривала ендогенна “метаболічна інтоксикація” мала прогностичне значення, про що свідчить більш частий розвиток специфічних ускладнень у хворих цієї групи (p<0,05). Вивчення динаміки показників ЛІІ, СМ, лімфоцитотоксичності у хворих на дифтерію дозволяють оцінити важкість перебігу хвороби і можуть розглядатися як лабораторні тести, які свідчать про ефективність проведеного лікування із включенням НІЛВ.

З метою вивчення адаптаційних можливостей організму хворих на дифтерію та прогнозування важкості перебігу застосували метод Л.Х. Гаркаві, який базується на підрахунку співвідношення між числом лімфоцитів та сегментоядерних нейтрофілів у клінічному аналізі крові. Узагальнюючи результати аналізу розвитку адаптаційних реакцій, можна відзначити, що в гострому періоді стан хворих характеризувався реакцією дезадаптації й стресу (індекс Гаркаві менше 0,3 ум.од.). Такі зміни зберігалися і в періоді ранньої реконвалесценції у 17,5% хворих 1-ої групи і 57,5% хворих 2-ої групи, що свідчить про напругу адаптаційних реакцій.

Комплексне лікування із включенням НІЛВ призводило до адаптаційної перебудови організму у вигляді реакції спокійної активації (індекс Гаркаві досягав 0,657±0,11 ум.од. при легкому перебігу) або тренування (індекс Гаркаві - 0,449±0,06 ум.од. та 0,452±0,05 ум.од. при середньоважкому та важкому перебігу відповідно), що свідчить про формування адекватних стійких адаптаційно-компенсаторних реакцій організму. Водночас, у хворих групи порівняння, яким у комплексному лікуванні не включалася ЛТ, відзначалися ознаки напруги реакцій. У таких випадках індекс Гаркаві перевищував 0,7 ум.од., що межує з реакцією стресу.

Таким чином, стрес-лімітуючій ефект був більш виражений у групі хворих, що одержували комплексну ЛТ. Використання НІЛВ дає можливість вивести організм за допомогою стадійного переходу зі стану стресу в реакції тренування й активації, тобто, до рівня адаптаційних реакцій, що перебувають у межах фізіологічних можливостей організму (індекс Гаркаві коливався в межах 0,5-0,7 ум. од.). Наші дослідження свідчать про зберігаючу, коригувальну дію НІЛВ, які в стадії “зриву” адаптації мають відновний характер. Останнє підтверджується й раніше наведеними даними про можливості саногенетичної корекції організму за допомогою лазерного випромінювання [Першин С.Б. зі співавт., 1996; Коробчанский В.А., 2002].

Стан перекисного окислення ліпідів та активності антиоксидантних ферментів у хворих на дифтерію залежно від методу лікування. При дослідженні ротоглоткового секрету у хворих на дифтерію мали місце істотні зміни прооксидантно-антиоксидантних взаємодій, пов'язаних із локальним процесом і залежних від ступеня важкості захворювання. У всіх обстежених хворих в гострому періоді виявлявся підвищений вміст перекисних продуктів у слині, зокрема, дієнових кон'югатів (ДК) і малонового діальдегіду (МДА)

Так, у хворих з легким перебігом дифтерії у слині відзначалося підвищення вмісту МДА і ДК на 14% і 43% (p>0,05), з середньоважким - 1,3 рази і в 2,3 рази, при важкому - в 1,6 рази і в 3 рази відповідно порівняно з групою контролю.

Накопичення продуктів ПОЛ у слині хворих на дифтерію викликало відповідне зрушення й у показниках активності досліджуваних ферментів антиоксидантної системи (АОС): каталази, супероксиддисмутази (СОД), глутатіонпероксидази (ГП) .

При легкому перебігу захворювання в гострому періоді активність ферментів АОС мала тенденцію до зниження, при середньоважкому і важкому перебігу дифтерії виявлялося вірогідне зниження їх активності.

Таким чином, при дифтерії в ротоглотковому секреті відбувається пригнічення активності ферментативної ланки АО захисту, що призводить до посилення реакцій ліпопероксидації. Виразність цих процесів залежить від поширеності місцевого запального процесу і прогресує в міру збільшення ступеня важкості дифтерії. В умовах дифтерійної інтоксикації імовірно, що достатньо незначного пригнічення активності АО ферментів для того, щоб процеси ПОЛ підсилилися до неконтрольованого рівня.

Схожа динаміка прооксидантно-антиоксидантних процесів відбувалася і в сироватці крові хворих на дифтерію. Як показали результати досліджень, у міру наростання важкості перебігу захворювання в сироватці крові хворих підвищувався вміст ДК і МДА з напругою ланки АОС і зниженням активності ферментів.

Комплексне застосування в терапії НІЛВ призводило до зниження інтенсивності ПОЛ. Так, при легкому перебігу дифтерії показники ПОЛ практично не відрізнялися від таких у контрольній групі. При середньоважкому і важкому перебігу захворювання відзначалося вірогідне зниження відповідно в 1,3 рази і 1,1 рази показників ПОЛ порівняно з хворими 2-ої групи.

Здатність ферментативних АОС у гострому періоді, які контролюють утилізацію вільних радикалів у сироватці крові, характеризувалася пригніченням при легкому перебігу тільки СОД і ГП, при середньоважкому і важкому - усіх досліджуваних ферментів.

Встановлене пригнічення функції АОС не коригувалось призначенням тільки базисної терапії. Так, у хворих 2-ої групи з легким перебігом дифтерії продовжували відзначатися знижені рівні активності каталази, СОД, ГП, (на 22%, 49%, 61% відповідно), при середньоважкому і важкому перебігу, незважаючи на проведене лікування, реєструвалося максимальне пригнічення показників АОС порівняно з контрольною групою (р<0,05). Відзначене розбалансування співвідношення ПОЛ/АОС у бік підвищення ПОЛ клінічно супроводжувалося у цих хворих розвитком постдифтерійних міокардитів, полінейропатій.

Інша картина в динаміці АО ферментів спостерігалася при використанні ЛТ в комплексному лікуванні. При цьому відзначено активуючий вплив НІЛВ на АОС, зокрема зростання активності каталази, СОД і ГП при легкому перебігу захворювання; при середньоважкому і важкому - активності СОД і каталази.

Можливо, при впливі лазерного випромінювання ініціація процесів ПОЛ сполучалася з посиленням супероксидисмутазного й каталазного шляхів утилізації високоактивних токсичних продуктів ПОЛ і порушенням балансу в системі глутатіона, на що вказувало падіння активності ГП у хворих із важким перебігом дифтерії.

Важливим підтвердженням ефективної комплексної терапії із включенням НІЛВ стала динаміка ферменту СОД, що є одним із основних факторів утилізації перекисних радикалів, зокрема супероксидного аніон-радикала [Барабой В.А., Сутковой Д.А., 1997]. Активація каталази й СОД у результаті поглинання лазерного випромінювання їх хромоформною групою (іони Cu⁺⁺) стала вже класичним прикладом [Гончарова Л.Л. с соавт., 1994; Чичук Т.В. с соавт., 1999]. Активність каталази й СОД пов'язані між собою та діють як ланки однієї системи утилізації кисню [Мельник Г.В. с соавт., 1996; Боднар М.Б., 1998; Aruoma Okezie I., 1998; Иванова В.В. с соавт., 2000]. Стимуляція активності ферментів СОД і каталази під впливом лазерного випромінювання була, очевидно, наслідком безпосереднього їхнього стимулювання дією НІЛВ, що забезпечило більше швидке й повне відновлення рівня ліпопероксидації як у слині, так і в крові.

Таким чином, зміни інтенсивності процесів ПОЛ мають виражений фазний характер з максимумом у гострому періоді захворювання. Зміни показників, що відображають стан АО системи, також характеризуються фазністю, але протилежної спрямованості. Застосування НІЛВ у комплексній терапії впливало на регуляцію системи окислювального гомеостазу й сприяло мобілізації АО резервів організму, завдяки чому знижувалася агресивність ПОЛ. При цьому відзначена активація ферментів СОД і каталази забезпечувала швидке зменшення продуктів ліпопероксидації.

Динаміка показників місцевого та системного імунітету у хворих на дифтерію при комплексному лікуванні із застосуванням лазеротерапії. При оцінці динаміки секреторного IgA (sIgA) у ротоглотковому секреті в гострому періоді хвороби було встановлено пригнічення місцевого синтезу імуноглобулінів - значення sIgA були нижчими від значень у здорових осіб в 1,1 рази при легкому (p>0,05), в 1,7 рази (p<0,05) - при середньоважкому та в 2 рази (p<0,05) - при важкому перебігу. У той же час у ротоглотковому секреті виявлено зростання лізоциму в пацієнтів із легким і середньоважким (в 1,2 та 1,1 рази відповідно, p<0,05) перебігом хвороби і, навпаки, у хворих із важким перебігом відзначене пригнічення його концентрації в 1,2 рази (p<0,05) .

Як показали дослідження, проведена терапія призводила до підвищення гуморальної відповіді - sIgA, локальний синтез якого розрізнявся залежно від методу проведеної терапії й важкості інфекційного процесу. Гіперпродукція sIgA була виражена в групі хворих із легким (3,29±0,51 г/л) і середньоважким (1,95±0,38 г/л) перебігом захворювання з використанням комплексної лазеротерапії порівняно з показниками здорових осіб та у хворих 2-ої групи (p<0,05).

Що стосується лізоциму, то наявний його високий рівень у хворих з легким і середньоважким перебігом дифтерії мав тенденцію до зниження на фоні проведеної терапії. У той же час при використанні в комплексному лікуванні ЛТ зберігалося істотне підвищення цього показника (p<0,05). Стимулюючий вплив НІЛВ на активність лізоциму відзначали й інші дослідники [Овруцкий Г.Д., Мукашев Т.К., 1990].

Серед досліджуваних імунологічних показників також спостерігалося зростання IgE і циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) у ротоглотковому секреті, динаміка яких відрізнялася залежно від методу проведеного лікування. При застосуванні НІЛВ у хворих з легким перебігом хвороби спостерігалась нормалізація показників IgE і ЦІК, їх зниження - при середньоважкому (p<0,05) і важкому (p>0,05). перебігу порівняно з показниками у хворих 2-ої групи. На відміну від 1-ої, у пацієнтів 2-ої групи відзначалася подальша вірогідна гіперпродукція IgE: в осіб з легким перебігом хвороби - в 1,5 рази (15,37±1,41 МО/мл), з середньоважким - у 2,2 рази (22,45±3,48 МО/мл) і важким - у 3 рази (29,67±2,23 МО/мл); також продовжував залишатися високим показник ЦІК у слині.

Отримані дані позитивного впливу НІЛВ на місцевосекреторний імунітет узгоджуються з результатами динаміки бактеріологічного висівання коринебактерій дифтерії зі слизової оболонки ротоглотки. Більш частотне висівання коринебактерій спостерігалося у хворих на дифтерію 2-ої групи із середньоважким і важким перебігом, які отримували лікування без включення НІЛВ. Повторне виділення C.diphtheriae відзначають інші автори, підкреслюючи, що використання антибактеріального лікування призводить до санації лише в 60-70% носіїв [Костюкова Н.Н., 1971]. У 1-ій групі хворих, що одержували в комплексному лікуванні НІЛВ, не відзначено жодного випадку повторного виділення коринебактерій, тоді як у 14,9% хворих 2-ої групи спостерігали повторно збудник протягом двох тижнів.

Позитивний вплив НІЛВ можна пояснити бактеріостатичною дією на коринебактерії дифтерії з утворенням колоній типу L-форм, підвищенням чутливості їх до антибіотиків і зниженням здатності колонізувати слизові оболонки, тобто втратою властивостей до адгезії [Зикеева Н.Т. с соавт., 1995; Манина Ж.И. с соавт., 1997], а також безпосереднім впливом НІЛВ на мікробну флору в осередку ураження [Жукова С.Н., 1984; Серых М.М., 1984; Климова Л.А. с соавт., 1986; Шестерина М.В. с соавт., 1987].

При дослідженні клітинної ланки імунітету у хворих на дифтерію залежно від проведеної терапії нами було встановлено позитивний вплив НІЛВ у комплексному лікуванні на динаміку співвідношення Th/Ts - імунорегуляторного індексу (ІРІ). Отримані результати показали, що чим важчим був клінічний перебіг дифтерії, тим більш суттєвого зниження досягли показники ІРІ. Позитивна динаміка ІРІ отримана тільки у хворих 1-ої групи з легким і середньоважким перебігом дифтерії на тлі комплексної ЛТ, який не відрізнявся від значень у здорових осіб. У цей же час у пацієнтів 2-ої групи, за винятком хворих із легким перебігом, при лікуванні хворих без використання лазерного випромінювання даний індекс був знижений, що характеризувало імунодефіцитний стан.

Аналіз показників гуморальної ланки імунітету в гострому періоді у хворих на дифтерію залежно від ступеня важкості показав, що у хворих з легким перебігом відзначене підвищення синтезу імуноглобулінів не мало вірогідної різниці, з середньоважким і важким - показники IgA, IgM, IgG та IgE збільшувалися в 1,2-1,5 і в 2,3 рази відповідно (p<0,05) порівняно з групою контролю. Надалі під впливом лазерного випромінювання в 1-ій групі хворих було зареєстровано менш виражене зростання показників IgA, IgM (p>0,05) та IgE, IgG (p<0,05) порівняно з показниками 2-ої групи хворих.

При вивченні кількісного вмісту імуноглобулінів у хворих на дифтерію встановлено, що найбільш маніфестним виявився перерозподіл продукції імуноглобулінів G з його підвищенням (p<0,05). Залежно від застосовуваного варіанту лікування отримана достовірна різниця вмісту IgG, пригнічення синтезу якого відбувалося на тлі комплексного використання НІЛВ. Разом з тим, у 2-ій групі хворих, що одержували лікування без лазерного випромінювання, відзначалася подальша активація синтезу IgG на 60-61% (p<0,05)

У зв'язку з гіперпродукцією IgG і ЦІК проведено вивчення їх значення та впливу на перебіг і наслідки хвороби залежно від ступеня тяжкості на підставі кореляційного та регресійного аналізів, заснованого на методі найменших квадратів. Так, якщо у хворих 2-ої групи з легким і середньоважким перебігом дифтерії при зростанні вмісту IgG відзначена кореляція (r= -0,86, r=0,43 відповідно; p<0,05) із збільшенням рівнів ЦІК, то у хворих 1-ої групи на тлі проведеної комплексної ЛТ такої кореляції не відзначалося (r= -0,45, r=0,31; p>0,05). У хворих із важким перебігом хвороби відзначене інтенсивне антитілоутворення (IgM й IgG), пік якого досягав на 2-3-му тижні хвороби, і це призводило до підвищеної циркуляції неспецифічних імунних комплексів. Незважаючи на гіперпродукцію IgG, лінійного зв'язку між зростанням ЦІК і IgG не відзначено (r= -0,35; p>0,05 в 1-ій групі, r= 0,25; p>0,05 у 2-ій групі хворих).

Для встановлення взаємозв'язку між імуноглобулінами А, M, G, E та ЦІК був застосований регресійний аналіз. У результаті отримані регресійні моделі, які свідчили про наявність множинних зв'язків між підвищенням ЦІК і вмістом імуноглобулінів класів M, G, E (p<0,05). У той же час при перевірці гіпотези зв'язку ЦІК з окремими класами імуноглобулінів достовірного впливу їх на зростання імунних комплексів не отримано.

Порівняльний аналіз зв'язку показників ЦІК та імуноглобулінів показав, що при комплексному застосуванні ЛТ в 1-ій групі пацієнтів отримано статистично вірогідне пригнічення гіперпродукції IgG та ЦІК на відміну від хворих 2-ої групи. Таке пригнічення продукції імуноглобуліну G та ЦІК призводило до меншого розвитку ускладнень у хворих 1-ої групи. Проведений аналіз показав сильну кореляційну залежність між вмістом ЦІК та ураженням нирок у хворих 2-ої групи з середньоважким і важким перебігом хвороби (r=0,93 і r=0,7 відповідно; p<0,05). Разом з тим у хворих 1-ої групи такого зв'язку виявлено не було (r= -0,35; p>0,05, r= 0,25, відповідно; p>0,05).

Так, на тлі комплексної ЛТ в групі хворих із середньоважким перебігом нефропатія не реєструвалася, у той час як у групі хворих без приєднання НІЛВ вона реєструвалася у 8,7%. Частота ускладнень з боку серцево-судинної та нервової систем, а також нирок в осіб 2-ої групи перевищувала в 3 рази таку у хворих порівняльної групи (p<0,05). При важкому перебігу дифтерії практично в усіх хворих реєструвалися ускладнення. Слід зазначити, що розвиток двох і більше специфічних ускладнень частіше відзначався в пацієнтів 2-ої групи - 71,4 %, а в осіб, що отримували комплексну терапію із включенням лазерного випромінювання, - 47,4%.

Отже, збільшення кількості імунних комплексів могло бути обумовлено не тільки розвитком нефрозонефриту, але й продукцією антитіл до аутоантигенів і розвитком інших ускладнень при дифтерійній інфекції [Полукчи О.К., 2005]. На даний факт опосередковано вказує виявлена гіперпродукція IgE у 1-ій та 2-ій групах (p<0,05) при середньоважкому і важкому перебігу дифтерії. Комплексна терапія з використанням НІЛВ сприяла зниженню IgE у хворих із середньоважким перебігом дифтерії (p<0,05), що свідчить про протиалергічну дію лазерного випромінювання. В інших групах хворих, незважаючи на зниження цього показника, такої достовірної залежності отримано не було.

Таким чином, оцінюючи стан імунітету, у тому числі й місцевосекреторного, у хворих на дифтерію з різними ступенями важкості в процесі здійснюваного лікування можна відзначити ефективність комплексної лазеротерапії.



ВИСНОВКИ

Теоретичні узагальнення й нове вирішення наукового завдання, що полягає в підвищенні ефективності лікування на підставі вивчення параметрів гомеостазу (ендотоксикозу, окислювально-відновних процесів, імунологічної реактивності) та обґрунтуванні доцільності застосування гелій-неонового та інфрачервоного лазерного випромінювання у комплексному лікуванні у хворих на дифтерію дозволили сформулювати такі результати досліджень:

1. Застосування НІЛВ у комплексному лікуванні хворих на дифтерію показало його клінічну ефективність: відзначена статистично значуща позитивна динаміка клінічних симптомів (швидке зникнення набряку, гіперемії, нальотів на мигдаликах, болісного синдрому, гугнявості голосу, регіонарного лімфаденіту й набряку підшкірної клітковини шиї), зменшення частоти ускладнень і скорочення термінів перебування у стаціонарі при середньоважкому та важкому перебігу.

2. Комплексна терапія із застосуванням нілв у хворих на дифтерію призводила до зменшення клінічних та лабораторних проявів ендотоксикозу (ЛІІ, СМ, лімфоцитотоксичність) і розвитку адекватних адаптаційно-компенсаторних реакцій організму.

3. Застосування НІЛВ у комплексному лікуванні хворих на дифтерію сприяє відновленню активності ферментів АОС (СОД і каталази) і збереженню рівноваги в системі ПОЛ/АОС.

4. У хворих на дифтерію отримано позитивний вплив НІЛВ у комплексному лікуванні на вміст sIgA і лізоциму у слині, показники клітинної ланки.

5. Використання НІЛВ у комплексному лікуванні хворих на дифтерію призводило до зменшення в сироватці й слині вмісту IgG, IgE, та ЦІК, внаслідок чого знижувалося частота розвитку ускладнень, що підтверджувалося кореляційним та регресійним аналізами.

1. Для прогнозування перебігу хвороби, ранньої діагностики ускладнень та оцінки ефективності лікування у хворих на дифтерію доцільно комплексно оцінювати показники ендогенної інтоксикації, про- та антиоксидантної й імунної систем.

2. У комплексну терапію хворих на дифтерію доцільно включати низькоінтенсивне лазерне випромінювання неінвазивним крізьшкірним методом на проекцію великих судин та регіонарних лімфовузлів і безпосереднім опроміненням мигдаликів з поєднанням гелій-неонового та інфрачервоного лазерів тривалістю 15-25 хв., щодня, інтенсивністю випромінювання (мвт/см²) з експозиційною дозою (Дж/см²) при легкому перебігу дифтерії відповідно 26,52±1,65 мвт/см² й 3,91±0,39 Дж/см² 4 - 6 процедур; при середньоважкому - 20,78±0,83 мвт/см² й 2,53±0,18 Дж/см² 6-9 сеансів; 10,79±0,73 мвт/см² й 1,23±0,08 Дж/см² 8 - 12 сеансів - при важкому перебігу дифтерії.

Методика впливу включає опромінення мигдаликів червоним лазером (ГНЛ) з переміщенням полів опромінення по периметру ураженої ділянки від периферії до центру; підщелепних лімфовузлів - світлом ІЧЛ із застосуванням розфокусувальної насадки діаметром 2 см. Крізьшкірне опромінення крові проводиться на проекції великих судин (сонних артерій, судин верхніх і нижніх кінцівок), також паравертебральних зон шиї, ділянки грудини.



Список опублікованих праць за темою дисертації

1. Рыспаева Д.Э., Малый В.П., Полукчи А.К. - Применение лазеротерапии у больных со среднетяжёлым и тяжёлым течением дифтерии // Фотобіологія та фотомедицина. - 2000. -№ 3-4. -С.20-23. Дисертантом проведено аналіз літератури, збір матеріалу, статистична обробка отриманих даних, написана робота.

2. Волобуєва О.В., Нартов П.В., Полукчи О.К., Риспаєва Д.Е. - Динаміка показників імуноглобулінів у хворих на дифтерію // Український науково-медичний молодіжний журнал. -2000. -№ 2-3, С. 22-25. Дисертант брав участь у статистичної обробці отриманих даних, наборі матеріалу та написанні статті.

3. Малий В.П., Полукчи О.К., Волобуєва О.В., Риспаєва Д.Е. - Автоімунні процеси у хворих на дифтерію / Сучасні інфекції. - 2001. - № 2, С.22-27. Дисертант виконав аналіз літератури, збір матеріалу, брав участь у написанні статті.

4. Малый В.П., Шустваль Н.Ф., Полукчи А.К., Волобуєва О.В., Рыспаева Д.Э. - Клинико-биохимические, иммунологические и электрофизиологические изменения у больных дифтерийным миокардитом // Сучасні інфекції. - 2002. - №3, С.12-24. Дисертант брав участь у наборі матеріалу та написанні статті.

...