Дослідження захворювань на екопаразити дітей шкільного віку в місті Києві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Зміст

Вступ

Розділ 1. Епідеміологія захворювань на екопаразити дітей шкільного віку

1.1 Сутність захворювань на екопаразити дітей шкільного віку

1.2 Причини, симптоми та перебіг корости дітей шкільного віку

1.3 Причини, симптоми та перебіг педикульозу дітей шкільного віку

1.4 Причини, симптоми та перебіг ураження глистами дітей шкільного віку

Розділ 2. Використання заходів щодо запобігання розвитку захворювань на екопаразити у дітей шкільного віку

2.1 Профілактика та лікування корости

2.2 Профілактика та лікування педикульозу

2.3 Профілактика та лікування глистів

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Наука, яка вивчає паразитів людини, зумовлені ними хвороби та методи боротьби з ними, називається медичною паразитологією. Хвороби, спричинені паразитами тваринного походження, називають паразитарними, або інвазійними (від лат. invasio -- вторгнення).

На сьогодні відомо понад 60--65 тисяч видів паразитів, серед яких більш як 500 -- паразити людини.

Спостереження останніх років свідчать про те, що клінічний перебіг багатьох хвороб змінюється: зростає кількість хворих з тяжкими формами недуг, які часто не піддаються стандартним методам терапії.

В Україні 75% виявлених паразитозів становить ентеробіоз, 20% - аскаридоз. Одним із цих паразитів уражена п'ята частина дітей, які відвідують дитячі заклади.

Результати багаторічних досліджень свідчать, що саме в цій групі хворих невдача терапії зумовлена недіагностованими паразитарними хворобами

Деякі автори наголошують: паразитарні хвороби часто є останньою ланкою в ланцюзі диференціально-діагностичного мислення лікаря. Недооцінюється також значення лямбліозу і кишкових гельмінтів, що є першою причиною патології органів шлунково-кишкового тракту [6, ст. 122]

Попри численні дослідження, ще недостатньо розкритий патогенез органних і системних порушень, що визначають реабілітацію хворих. Не розроблені доступні і інформативні методи оцінки перебігу цих хвороб і наслідків лікування, а також критеріїв прогнозу.

Мета роботи - дослідити захворювання на екопаразити дітей шкільного віку в місті Києві.

Відповідно до мети, завданнями роботи є:

1. Виявити сутність паразитичних захворювань у дітей

2. Дослідити причини, симптоми та перебіг корости, педикульозу та глистів у дітей шкільного віку

3. Виявити профілактичні заходи для запобігання та лікування корости, педикульозу та глистів дітей шкільного віку

Об'єкт дослідження - екопаразитичні захворювання у дітей шкільного віку.

Предметом дослідження є виникнення і розвиток захворювань на екопаразити дітей шкільного віку в місті Києві.

Методи дослідження. В ході написання курсової роботи були використані методи наукового пізнання, а саме метод якісного аналізу та синтезу, структурно-функціональний, комплексний методи.

Структура роботи. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, семи підрозділів, висновків та списку використаних джерел..

Розділ 1. Епідеміологія захворювань на екопаразити дітей шкільного віку

1.1 Сутність захворювань на екопаразити дітей шкільного віку

Захворювання на екопаразити у дітей шкільного віку - це серйозна проблема, що потребує негайного вирішення.

Паразитологія - наука про біологію й екологію паразитів, їх взаємини з хазяями й оточуючим середовищем, викликані ними хвороби і заходи боротьби з ними у людини, тварин і рослин. Вона вивчає морфологію, фізіологію та функціональні пристосування у процесі формування паразитизму, як явища, причини і механізми розвитку багатьох хвороб людини, домашніх і диких тварин і рослин.

За даними Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВОЗ) за останні 10 років у світі паразитарними захворюваннями заразилося більше 4,5 млрд. людей. І ця статистика охоплює не тільки бідні й неблагополучні країни "третього світу але й благополучну і далеко не бідну Європу, де паразити присутні в кожного третього жителя [4, ст. 25]

Паразити вражають практично всі органи й тканини людини. Наприклад, у кишечнику паразитують аскариди, гостриці, бичачий ціп'як, широкий стьожак, лямблії, амеби, трихомонади; у жовчних шляхах - печінковий і сибірський сисуни, лямблії; у підшкірно-жировій клітковині - збудник ришти, у м'язах - личинки трихінел, у кровоносних судинах - шистосом; у ЦНС - токсоплазми; у легенях - аскариди, токсокари, пневмоцисти й т.д.

Паразити викликають сенсибілізацію організму з наступним розвитком алергічних реакцій, механічне ушкодження органів і тканин хазяїна й порушення їхніх функцій, різні запальні процеси, анемію. Вони погіршують усмоктування харчових речовин і вітамінів, виснажують імунну систему знижують резистентність (опірність) організму. Отруюють його продуктами своєї життєдіяльності, обтяжують плин інших захворювань, підготовляють ґрунт для важких інфекцій і пухлинних процесів.

Личинкові стадії більшості гельмінтів здатні мігрувати в різні тканини, вражаючи легені, серце, головний мозок, очі, м'язи й кістки, що часом приводить до необоротних наслідків, включаючи сліпоту, епілептичні приступи, слабоумство, ураження внутрішніх органів, а іноді, летальний результат.

Особливо пагубний вплив паразитів на організм дитини. В інвазованих ними дітей розвиваються неврологічні розлади: вони стають примхливими, збудливими, легко виснажуються, погано засипають. Характерне виникнення або посилення проявів алергійного діатезу, кишкового дисбактеріозу, що сприяє розвитку кишкових інфекцій.

Зважаючи на ситуацію що склалася з паразитарними хворобами у всьому світі в цілому і в Україні зокрема, виникає гостра потреба якомога більше знати про цих збудників хвороб, їх життєві цикли, способи зараження, протікання самої хвороби і наслідки захворювань усім верствам населення і в першу чергу дітям, які найчастіше піддаються впливу паразитів (Подобівський С.С., 2012).

Медична паразитологія розробляє питання біології і екології паразитів людини, викликаних ними хвороб, методи їх діагностики, лікування і профілактики.

Паразитизм проявляється на рівні вірусів, бактерій, найпростіших, багатоклітинних: червів, кліщів, бліх, комарів та вошей. Залежно від виду паразита, існують розділи:

1. Медична протозоологія - наука про паразитичних найпростіших.

2. Медична гельмінтологія - наука про паразитичних червів - гельмінтів.

3. Медична арахноентомологія - наука про членистоногих (кліщів та комах), що і спричиняють шкоду здоров'ю людини, смокчуть кров людини і при цьому передають збудника хвороб.

У визначенні паразитизму слід враховувати:

- просторові взаємовідносини паразита та хазяїна;

- живлення за рахунок соків, тканин, перетравленої їжі хазяїна;

- патогенний вплив паразита на хазяїна й відповідні реакції останнього;

- регулювання відносин паразита з навколишнім середовищем за рахунок хазяїна.

Нині вважається, що майже не існує організмів, повністю вільних від будь-яких паразитів (принаймні, у незначній кількості). З іншого боку, більшість паразитичних форм є специфічними для певних видів хазяїв або їх обмеженої кількості. Таким чином, імовірно, переважна більшість організмів на Землі належать саме до паразитів.

Деякі групи організмів складаються лише з паразитів, зокрема, усі віруси, значна кількість бактерій. Серед тварин вони розподілені досить нерівномірно: у найпростіших - це цілі типи (апікомплексні, кнідоспоридії, мікроспоридії); серед багатоклітинних - тип скреблянки; у типі плоскі черви - класи присисні та стьожкові черви; у типі членистоногі - в класах павукоподібні та комахи тощо [9, ст. 254]

Збудники інфекційних хвороб - це патогенні бактерії, віруси, рикетсії, гриби тощо, які можуть паразитувати в організмі рослин, тварин і людини. Паразитів, що за своїм систематичним положенням належать до тварин, називають зоопаразитами, а хвороби, які вони викликають, - інвазійними, або паразитарними. Наприклад, сибірська виразка є інфекційною хворобою, оскільки її збудник Bacillus anthracis - бактерія. Кокцидіоз є інвазійним захворюванням, оскільки кокцидії (ряд Coccidiida) належать до типу Арісотрlеха (тварини).

Патогенність паразитів характеризується специфічністю дії на організм хазяїна, тобто здатністю викликати лише певну, властиву тому чи іншому збуднику хворобу. Ступінь їх патогенності при тривалому впливі різних умов середовища може змінюватися. Цей ступінь, або міру патогенності, прийнято називати вірулентністю. Вірулентність патогенного організму можна штучно посилити або послабити до її повної втрати. Зміна вірулентності може відбуватися також у природних умовах.

За одиницю визначення вірулентності прийнято летальну дозу. Наприклад, мінімальна летальна доза (LD) - це найменша кількість живих мікробів або їх токсинів, які викликають за певний строк загибель більшості взятих для досліду тварин певного виду. Але з урахуванням різної індивідуальної сприйнятливості тварин доцільно користуватися летальною дозою (LD10Q) - найменшою дозою, яка викликає загибель 100% заражених тварин, або середньою летальною дозою мікробів (LD50), від якої гине половина піддослідних організмів.

Під заразністю збудника хвороби розуміють його здатність викликати захворювання при потраплянні до організму хазяїна навіть у найменших дозах. Наприклад, вірус ящура може спричинити захворювання великої рогатої худоби у розведенні 1:100 000 000 [1, ст. 94]

Паразитизм набуває значного поширення в природі, але інколи самі паразити стають джерелами їжі для дрібніших паразитів другого порядку. Це явище називається гіперпаразитизмом, що є формою життя одного паразита в іншому чи на іншому. Прикладом подібного явища можна вважати найпростішого джгутиконосця Histomonas mellagris, який паразитує в яйцях нематоди Heterakis gallinarum. Обидва паразити мешкають у кишечнику індиків (Meleagris gallopavo) і при ураженні птахів гетерокідозом може відбутись ураження й гістомонадозом. Гіперпаразити зустрічаються серед гельмінтів, кліщів і комах.

Є досить багато прикладів паразитування личинок гельмінтів у різних ектопаразитах. Наприклад, цистицеркоїди діпілідія собачого (Dipilidium caninum) живуть у собачій блосі (Ctenocephalus canis) й у волосоїді (Trichodectes canis). Загальна кількість наїзників, що паразитують на шкідливих комахах, зазнає нападу багатьох вторинних паразитів. Так, паразит капустяної білянки наїзник Apanteles glomeratus страждає від нападу близько 20 видів гіперпаразитів.

Паразити, використовуючи хазяїна як джерело їжі та середовище існування, не вбивають останнього. Але деякі паразитичні личинки комах (оси, представники деяких родин двокрилих та їн.), розвиваючись у тілі хазяїна, призводять до його загибелі. Такі форми отримали назву паразитоїди.

За місцем локалізації паразитів на тілі хазяїна останніх поділяють на чотири основні групи:

1) зовнішні, або ектопаразити, що мешкають на зовнішніх покривах; вони можуть бути як тимчасовими (п'явки, кровосисні комахи), так і постійними (воші, пухоїди тощо);

2) шкірні паразити - наприклад, коростяний свербун (Sarcoptes scabiei);

3) порожнинні паразити, що мешкають у порожнинах тіла, які

контактують із зовнішнім середовищем - личинки вольфартової мухи й порожнинних оводів можуть існувати в порожнині носа або зовнішнього слухового проходу;

4) внутрішні, або ендопаразити, -- паразити крові, кишечнику та інших органів (малярійні плазмодії, аскариди, трихінели).

Справжніми паразитами вважаються лише ті організми, для яких паразитичний спосіб життя є обов'язковою формою існування. Від справжніх паразитів слід відрізняти несправжніх, до яких належать вільноіснуючі організми, здатні певний час залишатися живими, випадково потрапивши в інший організм. Такими, наприклад, є личинки мух, що залишаються живими після того, як пройдуть через кишечник людини [7, ст. 29]

Крім абсолютного (облігатного), існує й факультативний (необов'язковий) паразитизм, прикладом якого може бути стронгілоїд людський (Strongyloides stercoralis). Цей вид переходить від вільноіснуючого стану до паразитизму лише в разі нестачі поживних речовин у природному середовищі для нормального розвитку.

Під тимчасовим паразитизмом розуміють відносини паразитів із хазяїном, обмежені переважно часом живлення (порівняно слабкий зв'язок паразита з хазяїном). У випадку стаціонарного паразитизму паразит довго (інколи все життя) пов'язаний з хазяїном. Цю форму паразитизму можна поділити на періодичний, коли паразит частину свого життя проводить незалежно від хазяїна, і постійний, який відбувається протягом всього життя паразита.

Паразити, які здатні інвазувати тільки один вид хазяїна (наприклад, Eimeria stiedae паразитує лише в кролів), називаються гомоксенними, або однохазяїними. Якщо в життєвому циклі наявні два або кілька хазяїв, таких паразитів називають гетероксенними.

Інколи спостерігається наявність факультативних хазяїв, у яких паразити зустрічаються не завжди та, як правило, в незначній кількості. В організмі цього хазяїна паразити можуть не завершувати циклу свого розвитку та швидко гинути. Так, наприклад, стьожак широкий (Diphyllobothrium latum) добре адаптований до організму людини, у якої він паразитує тривалий час і сягає значних розмірів. Якщо ця цестода потрапляє до організму нехарактерного хазяїна (наприклад, лисиці), то в цьому випадку розміри паразита є невеликими, а строки його життя не перевищують кількох місяців.

У гетероксенних паразитів життєвий цикл відбувається зі зміною хазяїв. Остаточним, або дефінітивним, хазяїном вва¬жається організм, у якому відбувається розвиток і розмноження дорослої статевозрілої особини паразита. Проміжними хазяями є особини, у яких паразит проходить інші фази розвитку. При цьому можуть бути перший і другий (додатковий) проміжні хазяїни [2, ст. 963]

Наприклад, для стьожака широкого це циклоп і коропова риба відповідно. Інколи спостерігається наявність резервуарного хазяїна (на цей час більш поширеною є назва "паратенічний хазяїн"), який є необов'язковим для продовження життєвого циклу. У ньому паразит не гине, але практично не розвивається (для стьожака широкого - це щука).

Специфічність паразита -- це історично зумовлений прояв ступеня адаптованості паразита до хазяїна. За гостальною специфічністю розрізняють моногостальних (здатних мешкати лише в одному виді хазяїна, як людська аскарида) та полігостальних (здатних мешкати в кількох хазяях, наприклад - ехінокок, здатний на личинковій стадії заражати кілька видів хазяїв) паразитів.

Вікова специфічність передбачає використання паразитом переважно хазяїна з певними віковими характеристиками. Так, дитячий гострик та карликовий ціп'як уражають переважно дітей. Топічна спеціалізація (за місцем розташування) свідчить про місце локалізації паразита в хазяїні. Так, деякі види пухоїдів жорстко дотримуються своїх місць локалізації на тілі птаха, печінкова двоустка (Fasciola hepatica), жаб'яча багатоустка (Polystomum integerrimum) та інші види розташовуються в типових для них ділянках тіла хазяїна. Сезонна спеціалізація полягає в тому, що проникнення паразита в тіло хазяїна відбувається в певному сезоні року. Наприклад, значна кількість кишкових гельмінтів риб пристосувалася до паразитування таким чином, щоб їх життєвий цикл завершувався до зимового періоду, коли риба голодує й залишає своїх паразитів без їжі. У цьому випадку розвиток останніх відбувається переважно в теплий період (Подобівський С.С., 2012).

Протозойні хвороби, або протозоонози, різноманітні за місцем локалізації та клінічним перебігом. Їх діагностика складна, часто вимагає декількох методів дослідження.

Шляхи проникнення паразита в тіло людини можуть бути різними. Наприклад, через рот -- перорально: цисти дизентерійної амеби, яйця аскариди, гострики, фіни ціп'яків, личинкові стадії сисунів.

У деяких паразитів (анкілостома, шистосома) личинка вбуравлюється в шкіру (перкутантне проникнення) [5, ст. 1147]

Можливе зараження статевим шляхом (трихомонади).

Трансплацентарний шлях зараження характерний для токсоплазми.

Кліщі за своєю природою є кровоссальними ектопаразитами. Однак багато хто з ниххарчуються не кров'ю, а лусочками, роговими масами поверхневих шарів шкіри людини і тварин.

Одним з надійних способів діагностики корости є знаходження коростявого кліща примікроскопічному дослідженні. Традиційний метод вилучення кліщів голкою дуже швидкий і ефективний.

Кишкові паразити (глисти) зустрічаються у дітей досить часто, особливо в молодшому шкільному віці, а також У дошкільнят, які відвідують дитячі заклади. З кишкових паразитів у дітей найчастіше виявляються аскариди і гострики. Значно рідше зустрічаються карликовий ціп'як, власоглав, широкий лентец, лямблії та ін Зараження глистами відбувається через брудні руки, предмети і їжу, переносять паразитів також домашні тварини і мухи.

1.2 Причини, симптоми та перебіг корости дітей шкільного віку

Короста - заразне паразитарне захворювання шкіри, яке викликається коростяних кліщів.

Коросту викликає коростяний кліщ. Самка кліща крупніше самця (відповідно 0,4-0,45 і 0,2 мм в довжину, 0,25-0,35 і 0,14-0,19 мм завширшки) і на вигляд нагадує черепаху. При розгляді неозброєним оком паразит має вигляд шпилькової головки білого або світло-сірого кольору. Після запліднення, яке відбувається на поверхні шкіри людини, самець гине, а самка упроваджується в поверхневі шари епідермісу, прокладаючи в них ходи. Роговий шар шкіри самка пробуравливает міцними хітиновими щелепами. Поза шкіри самка гине протягом декількох днів. За 5-9 тижнів життя самка відкладає в коростяний ході до 70 яєць. Статевозрілі кліщі розвиваються з яєць протягом 3-7 тижнів. Експериментально підраховано, що за 3 місяці з яєць, відкладених однією самкою, народжується близько 150 млн кліщів.

Зараженню коростою сприяють погані гігієнічні умови, забруднення шкіри,підвищена пітливість, астенізірующіе хронічні захворювання - гіпотрофія, вегетодістонія, цукровий діабет, діенцефальних патологія з ожирінням [8, ст. 56]

Захворювання дещо частіше зустрічається в осінньо-зимовий період, хоча хворих реєструють протягом всього року. Інкубаційний період триває від 7-10 днів до 1 місяця і більше. Зараження відбувається при безпосередньому контакті з хворим, при користуванні його постільною або натільною білизною, знаходженні в одному ліжку. Серед дітей інфекція може передаватися через іграшки, якщо ними попередньо користувався хвора дитина.

Вкрай рідко зустрічається особлива форма хвороби - так звана норвезька короста (деякі автори вважають її дуже запущеною формою звичайної корости), яка була вперше описана в Норвегії в 1884 м. Даніельсеном. Ця форма виникає при ослабленні організму (у хворих на туберкульоз лепру, ВІЛ-інфікованих, хворих на хронічні вірусні гепатити, сірінгомієлією (ураження спинного мозку з утворенням у ньому порожнин) і подібними захворюваннями), у осіб розумово відсталих.

Своєрідно протікає короста у дітей через анатомно-фізіологічних особливостей дитячого організму. Помічено, що діти нерідко заражаються через іграшки, що були у вжитку у хворих на коросту. У грудних дітей коростяві ходи можна виявити не тільки на типових місцях, а й на долонях, підошвах, покраю стоп. На шкірі живота у дітей, які хворіють на коросту, формуються висипання вузликового характеру, дисеміновані. Описано поразка коростяних кліщем нігтьових пластинок у дітей молодшого шкільного віку.

На місці проникнення кліща в шкіру з'являється маленька бульбашка. Однак головним симптомом корости є сильне свербіння, особливо різко виражений увечері і вночі, що починається після того як хворий лягає в ліжко. Крім характерного свербіння, який часто є першим і часом єдиною ознакою захворювання, відзначають появу парних і розсіяних точкових вузликово-бульбашкових висипань, коростяних ходів (штріхообразние пунктирні лінії сіруватого кольору), саден від расчесов шкіри. Улюбленою локалізацією коростяного кліща є міжпальцевих складки кистей, бокові поверхні пальців рук, сгибательная поверхню лучезапястних суглобів, розгинальні поверхню передпліч і ліктьового суглоба, передньо поверхні тулуба, область передніх стінок пахвових западин і молочних залоз (окружність соска), живіт (особливо в області пупкового кільця ), сідниці, стегна, гомілки і область статевого члена [10, ст. 8]

Іноді на розгинальної поверхні ліктьових суглобів можна виявити сухі кірки і лусочки (симптом Горчакова-Арді), які покривають папуловезікулезнимі елементи. Коростяві ходи особливо часто можна виявити в області променезап'ясткових суглобів і в міжпальцевих складках рук. Їх довжина становить від 2-3 мм до 0,5 см. Якщо розглядати коростяний хід в лупу, то видно, що він складається з близько розташованих чорних крапок-отворів, які прориває кліщ для виходу надалі на поверхню молодих кліщів і для забезпечення доступу повітря. На місці бульбашок утворюються кров'яні скориночки величиною з шпилькову голівку.

Зазначені вище місця улюбленої локалізації корости пояснюються тим, що коростяний кліщ вважає за краще розташовуватися на ділянках з тонким роговим шаром. У маленьких дітей відзначають декілька іншу локалізацію корости: вона вражає внутрішні краї стоп, підошви, долоні, сідниці, обличчя і шкіру голови.

Сильний свербіж, супроводжуючий коросту, призводить до расчесам, куди хворі нерідко заносять піококковая інфекцію, унаслідок чого короста ускладнюється фолікулітів, фурункулами, лімфаденітом, лімфангітом, імпетиго, екземою та ін [3, ст. 814]

Остання обставина нерідко змінює клінічну картину корости і значно ускладнює діагностику (встановленню правильного діагнозу допомагають характер свербіння і локалізація процесу). При поширеній і ускладненій корості виявляють наявність еозинофілів в крові і іноді альбумінурію в сечі. Короста може ускладнитися і мікробної екземою (у жінок - переважно в окружності сосків, у чоловіків - на внутрішній поверхні стегон). У цих випадках осередки ураження мають різкі межі, іноді мокнуть, покриті великою кількістю гнійників і корок. Останнім часом частіше стали спостерігатися стерті форми корости, при яких відсутні характерні висипання (зокрема, коростяний ходи), але є сильний свербіж. Ця форма корости спостерігається у охайних людей або при неправильному лікуванні. При ретельному огляді хворих і в цих випадках вдається виявити одиничні, парно розташовані папуловезікули, вузлики, найдрібніші бульбашки, уртікоподібні елементи [2, ст. 872]

Коростявий хід знаходиться в основному в роговому шарі. Тільки його сліпий кінець досягає мальпігієвого шару (паросткового шару епідермісу) або проникає в нього. У цій ділянці ходу і розташовується самка кліща. У мальпігієвому шарі розвивається внутрішньоклітинний і міжклітинний набряк, за рахунок якого утворюється невеликий пухирець. У дермі є хронічне запальне утворення, що складається в основному з лімфоцитів. Воно розташоване під коростяним ходом.

При норвезької корості шкіра в осередках ураження суха, покрита товстими темно-зеленого кольору кірками, місцями нагадують суцільний панцир, який обмежує руху і робить їх хворобливими. Нігті різко потовщені. Волосся на ділянках поразки мають сухий і тьмяний вигляд. Відзначається загальне збільшення лімфатичних вузлів. Від хворого виходить неприємний запах. Враховуючи вираженість клінічної симптоматики корости, слід зазначити при цьому незначність свербіння або його відсутність. При насильницькому видаленні кірок оголюється почервоніла шкіра, на якій неозброєним оком можна бачити масу білих крапок - коростявих кліщів, які у великій кількості знаходяться в лусочках і кірках.

Іноді виникають масові ураження людей пузатим кліщем, що викликає так звану зернову коросту, яка виявляється невеликими вузликами, володарем і сильним сверблячкою. Цей кліщ живе на злаках і зернах і потрапляє до людини при вантаженні зерна, роботі в зернових складах, спання на соломі, зараженої кліщем. Кліщі коней, щурів, курей, голубів, потрапляючи на шкіру людини, можуть наносити укуси (утворюються вузлики і пухирі), викликати сильне свербіння, але не проникають в епідерміс (верхній шар шкіри) і не утворюють коростявих ходів. Цих кліщів можна виявити в приміщенні і на білизну. Для лікування застосовують спиртові розчини і бовтанки. Необхідно проводити дезінсекцію білизни та приміщення, знищення щурів, лікування хворих коней і т. д.

1.3 Причини, симптоми та перебіг педикульозу дітей шкільного віку

Наші діти постійно контактують з навколишнім середовищем і його складовими: предметами, дорослими людьми, однолітками, тваринами і т.д. Крім видимих оку предметів, нас оточує мікроскопічний світ у вигляді бактерій, найпростіших, вірусів і продуктів їх життєдіяльності.

З цього можна зробити висновок, що абсолютно стерильних умов існування в принципі не існує, і захистити власне чадо від усіх негативних агентів нам не під силу. Саме цією обставиною пояснюється висока контагіозність педикульозу чи вошей у дітей.

Педикульоз виникає при паразитуванні на волосистій частині голови дитини маленьких комах - вошей, які харчуються кров'ю. Оскільки воші є паразитами, то педикульоз відносять до паразитарних шкірних захворювань.

Головна воша, життєвий цикл якої триває близько 3 тижнів, являє собою комаху розміром близько 3 мм, яка має сіро-коричневий колір і паразитує на волосистій частині голови. Відрізняється високими репродуктивними можливостями - вже через 6-14 днів після вилуплення самка може відкладати яйця. Яйця комах називаються гниди, по зовнішньому вигляду схожі на лупу, але важко видаляються з волосся. Дозрівання яєць до личинок відбувається протягом 7-10 днів [5, ст. 736]

Під час близького контакту комаха переповзає з однієї голови на іншу і продовжує свій життєвий цикл вже на новому місці. Контактність дітей дуже висока в будь-яких організованих колективах (садках, таборах, школах, інтернатах), тому при таких умовах часто виявляється масове зараження вошами. Близький контакт можливий і на дитячих ігрових майданчиках під час ігор, в гостях, на дитячих святах і т.д.

Перенесення комах також імовірно при використанні індивідуальних предметів і засобів гігієни кількома дітьми під час ігор - гребінців, рушників, шапок, шпильок, гумок. Набагато рідше контактний шлях реалізується в громадських місцях - перукарнях, лазнях, басейнах.

Виходячи з наведеного, стає зрозуміло, що якщо виявлені у дитини воші - причини криються в соціальних умовах її перебування в контакті з джерелом зараження. Однак виділяють і фактори індивідуальної схильності до педикульозу:

- наявність довгого волосся, особливо у дівчаток, оскільки при таких умовах воша має великі шанси зачепитися і почати паразитування;

- асоціальні умови життя, що часто спостерігається у неблагополучних сім'ях, де педикульоз виявляється у всіх членів сім'ї;

- недотримання правил особистої гігієни щодо догляду за волосистою частиною голови - брудні і неслухняні волосся створюють ідеальні умови для розмноження вошей і сприяють зоровому маскуванню паразитів під лупою і брудом;

- низький батьківський контроль за дитиною.

Продукти життєдіяльності вошей потрапляють на шкіру обличчя і шиї і призводять до появи еритем, везикул, папул, які можуть приймати характер хронічного дерматиту при тривалої відсутності лікування засобами від педикульозу. При попаданні кокової інфекції через ранки на шкірі виникає вторинна піодермія, а при її значному поширенні можливе збільшення лімфатичних вузлів [9, ст. 327]

Лобковий і платтяний педикульоз у дітей - рідкісне явище. Симптоми схожі з головним педикульозом і відрізняються лише локалізацією - при лобковому педикульозі страждає шкіра лобкової області і статевих органів, при платтяній - відзначається свербіж і розчісування всього тіла.

Виявляють вошей при візуальному огляді шкіри голови. В дитячих організованих колективах огляд дітей на педикульоз регулярно проводиться медпрацівником або вихователем, однак і батьки повинні оглядати голову дитини незалежно від того, чи відвідує вона заклад освіти або ні.

Основні ознаки, за якими можна запідозрити у дитини воші:

- невеликі ранки, припухлості на шкірі шиї, плечей, голови

- гниди - яйця вошей, це прозорі або білі мікро точки, які прикріплюються до волосу під кутом.

Відомо, що воша харчується кров'ю своєї жертви, висмоктуючи її з капілярів. Не випадково цих паразитів називають ще комахами- кровожерами. Щоб кров не згорталася, воша виділяє особливі ферменти, які додатково ще руйнують клітини шкіри, надаючи тим самим комасі безперешкодний доступ до капілярів. Зазвичай між дорослими особинами йде війна за «смачне» місце, а тому на голові або лобку вошей можна зустріти в кількості 10-20 штук. Дуже рідко, коли ця цифра більше. З цієї причини привести до істотних крововтрата ці комахи, звичайно ж, не можуть.

Діагностувати педикульоз просто: на шкірі хворого є паразити, також і на одязі, на волоссі і білизна знаходяться гниди, шкіра в області локалізації вошей запалена через укуси.

Іншими симптомами педикульозу є нескінченний свербіж - це реакція шкіри на укуси вошей. Свербіння буває легке або нестерпне, особливо в нічний час від платтяних вошей. Трапляється, що хворий навіть не відчуває бажання пошкрябати - це є наслідком хронічного захворювання, виробляється звичка. Висип на шкірі від укусів вошей виникає через деякий час. Спочатку з'являється «сверблячий гострий дерматит», маленькі яскраво-червоні папули, везикули. Далі цей процес переходить у хронічний дерматит, відбувається нагноєння папул. З плином часу виникає вторинна інфекція, яка супроводжується анемією. При лобковому і платтяному педикульозі на шкірі з'являються специфічні плями [3, ст. 851]

Важливо знати, що ці комахи не літають і не стрибають, а пересуваються з допомогою бігу. Це говорить про те, що заразитися можна при особистому контакті з хворим. Воші, які живуть в голові, перебираються від людини до людини по волоссю, особливо з довгим. В основному В групі ризику знаходяться діти, так як вони найбільш активні, постійно контактують один з одним під час ігор, в школі, вдома, у дитячих таборах, садах, змінюються предметами особистої гігієни - гребінцями, рушниками. Дітей складно переконати, що не можна мінятися шапками.

Дуже примітний факт, що причиною педикульозу може виявитися звичайна перукарня. Такі місця, як лазня, басейн, поїзд, лікарня теж можуть стати місцем зараження педикульозом. Платтяні воші передаються дещо інакше, ніж волосяні. Платяними вошами можна заразитися після близького побутового контакту. Поселившись в складках одягу, воші переходять на шкіру людини. Захворіти на педикульоз можна після використання повторно брудної білизни або речей. Лобковими вошами можна заразитися під час статевого контакту. Однак заразитися ними можна лише при використанні чужого рушники, одягу або білизни. Поза тіла лобкова воша живе зовсім недовго, не більше одного дня, хоча яйця більш життєздатні і живуть ще протягом тижня.

1.4 Причини, симптоми та перебіг ураження глистами дітей шкільного віку

Глисти у дітей - досить неприємне, але досить поширене захворювання. Сьогодні виділяють більше 3000 різновидів глистів, які поділяються на два типи - круглі і плоскі. Давайте розглянемо найбільш поширені хвороби, що викликаються даними паразитами. Плоскі (стрічкові) черви провокують розвиток теніраінхоза (солітер, бичачий ціп'як), теніозу (свинячий ціп'як), ехінококозу (ехінокок), гіменолепідозу (щурячий або карликовий ціп'як). Круглі черви викликають аскаридоз (аскариди), трихінельоз (трихінели), ентеробіоз (гострики).

Зараження дитини глистами може відбутися:

- від контакту із зараженими дітьми або тваринами;

- від піску, брудних рук або води;

- внутрішньоутробно. У цьому випадку личинки проникають у плід через кровотік або під час проходження дитини по родових шляхах.

Безумовно, діти з півроку до 3 років найбільш схильні до цієї хвороби, тому з розширенням рухової активності дитина може інфікуватися при контакті з зараженими предметами (іграшки, взуття та ін.) [7, ст. 37]

В більшості випадків захворювання виявляється тільки після здачі в лабораторію аналізів або після виявлення паразитів у калі дитини. Однак зараження супроводжується деякими симптомами. Давайте розглянемо їх:

- діарея;

- зниження апетиту;

- підвищена температура (37,0-37,5 ° С);

- біль у животі;

- свербіж в анальному отворі;

- почервоніння статевих органів (у дівчаток);

- нудота, блювання;

- анемія.

Людина жив пліч-о-пліч з паразитами багато мільйонів років. За цей час природа сформувала в організмі своєрідну захист від вторгнення. Глисти можуть загинути вже в роті під впливом згубних для глистів ферментів, що містяться в слині. Наступна перепона - це агресивна кисле середовище шлунка. Якщо паразити зуміли подолати і його, то їх чекає зустріч з місцевим імунітетом кишечника, який виробляє антитіла до будь-якій сторонній живому агенту. Ще один захисний механізм - вироблення спеціальних клітин - еозинофілів. Еозинофіли здатні вражати великих паразитів і знищувати їх.

Якщо організм людини ослаблений в результаті хронічних захворювань, проживання в екологічно несприятливих районах, перенесеного курсу масивної терапії антибіотиками, то захисна сила протиглистових бар'єрів знижується, ризик зараження глистами людини росте . У дітей в результаті незрілості шлунково-кишкового тракту, недостатньо сформованого імунітету зараження глистами відбувається значно легше, тому 70% захворюють паразитарними хворобами - діти. Головне-вчасно звернути увагу на симптоми глистів та провести очистку організму [10, ст. 9]

Потрапляючи в організм, личинки паразитів починають активно проникати в органи і тканини. Ця стадія захворювання називається гострою. Під час гострої фази захворювання активізується імунітет, виникають алергічні реакції. Для цієї фази характерно:

- підвищення температури (від незначної до 38-40 С);

- загальне нездужання;

- зниження активності і працездатності;

- слабкість;

- дратівливість;

- головний біль;

- болі в м'язах і суглобах;

- шкірний свербіж;

- висип.

Опинившись в певних органах, личинки паразита перестають рухатися і починають розвиватися в доросле статевозрілу особину. Ця фаза захворювання називається латентною і рідко супроводжується якими клінічними проявами.

Хронічна стадія настає з моменту першої яйцекладки самкою паразита. У цій стадії виділяють ранній, пізній періоди і період фіналів. У ранньому періоді здатність глистів відтворювати потомство найвища і клінічні прояви зараження представлені з найбільшою частотою. У пізньому періоді вираженість симптомів хвороби поступово зменшується. Період фіналів характеризується відмиранням паразита і одужанням або формуванням необоротних змін в організмі людини [8, ст. 103]

Хронічна стадія захворювання може тривати роками. Її тривалість залежить від величини життя паразита. Для цієї стадії можуть бути характерні такі симптоми глистів:

- Болі в животі. Болі можуть бути по всьому животу, що пов'язано з рухом глиста в кишці або ж імітувати болю при гастриті, виразці дванадцятипалої кишки. Глисти, прикріплюючись до стінки кишки, ушкоджують її. Навколо місця прикріплення формується вогнище запалення, при приєднанні бактерій можуть виникати виразки кишки, аж до утворення наскрізного отвору (прориву) і розвитку запалення черевної порожнини (перитоніту). Глисти здатні виробляти спеціальні речовини (антіпепсін і антитрипсин), які протистоять агресивному середовищі шлунку і кишечника, в результаті порушуються процеси травлення.

- Запори. Сам по собі паразит механічно порушує пересування харчових мас у кишечнику. Механічне подразнення рецепторів кишки призводить до порушення моторики шлунково-кишкового тракту, заважає просуванню калових мас.

- Поноси. У результаті життєдіяльності глистів в просвіт кишки надходять речовини, які надають послаблюючий ефект. Крім того, наявність паразита в кишечнику порушує баланс природної мікрофлори, що в свою чергу веде до газоутворення, здуття живота, проносів.

- Порушення роботи печінки і підшлункової залози. Ряд гельмінтів, проникаючи через стінку тонкої кишки, потрапляє в систему печінкової вени і з потоком крові заноситься в печінку, печінкові протоки, протоки підшлункової залози. Паразит механічно ушкоджує клітини печінки і підшлункової залози. Скупчення глистів може призвести до закупорки проток цих органів, викликати механічну жовтяницю. При глистових ураженні можуть розвиватися гнійні вогнища (абсцеси) в печінці, гнійні запалення жовчного міхура (холецистити), запалення жовчних проток (холангіти), запалення підшлункової залози (панкреатит) з подальшим розвитком цукрового діабету.

- Анемія. Механічно пошкоджуючи стінку кишки, паразити викликають хронічні кровотечі, внаслідок чого розвивається залізодефіцитна анемія.

Деякі паразити конкурують з організмом людини-господаря за вітамін В12 і фолієву кислоту, що призводить до розвитку мегалобластической анемії. екопаразит короста педикульоз глист

- Авітаміноз і аліментарна недостатність. Гельмінти поглинають поживні речовини, що надходять в організм господаря. В результаті виникає вітамінна недостатність, недостатність основних поживних речовин. В результаті хворі худнуть, у них порушується виробництво гормонів, що в свою чергу призводить до порушення функціонування органів.

- Зниження імунітету. Постійна присутність паразита в організмі стимулює імунну систему, проте тривала стимуляція зрештою призводить до "втоми" і згасання імунної відповіді. У результаті організм людини стає більш вразливий для різних вірусних і бактеріальних інфекцій, причому в ряді випадків глистні поразки сприяють більш тяжкому перебігу вірусних захворювань, у тому числі і звичайних простуд. Постійна стимуляція імунної системи може також призводити до розвитку аутоімунних реакцій, тобто до утворення антитіл до власних клітин і тканин. В результаті, замість того, щоб атакувати паразита, організм людини починає руйнувати власні органи. Також глистні поразки сприяють більш швидкого згасання постпрівівочних імунітету. Ефективність вакцинації заражених дітей проти кору, дифтерії та правця в 2-3 рази нижче, ніж у незаражених дітей.

- Синдром хронічної втоми. Продукти життєдіяльності глистів надають токсичну дію на нервову систему людини, порушують вироблення нейромедіаторів (речовин, за допомогою яких відбувається передача сигналів в нервових клітинах), викликаючи або збудливу, або гнітюче дію. Порушується сон, з'являється нервозність. Спільно з нестачею основних речовин, які поглинаються глистом, постійне отруйну дію гельмінтів на організм призводять до зниження працездатності, впливають на взаємини з рідними та колегами, викликають важку депресію [2, ст. 874]

- Освіта кіст і "пухлин" в різних органах. Потрапляючи в різні органи і тканини, личинки гельмінтів починають рости і формують навколо себе захисну оболонку. Утворилися бульбашки з личинками всередині механічно здавлюють органи і тканини, розвивається пухлиноподібний синдром. Бульбашки можуть досягати значних розмірів і приводити до необоротного пошкодження органу, інвалідизації і навіть смерті хворого. Після загибелі паразита на місці його локалізації залишаються полсти - кісти.

- Болі в суглобах і м'язах. Багато гельмінти, переміщаючись в організмі, потрапляють в м'язову тканину і ушкоджують її механічно. Присутність паразита викликає розвиток запальної реакції з подальшим заміщенням м'язової тканини на сполучну, розвивається так званий фіброз, м'яз стає слабкою і не може в повному обсязі виконувати свою функцію.

Розділ 2. Використання заходів щодо запобігання розвитку захворювань на екопаразити у дітей шкільного віку

2.1 Профілактика та лікування корости

Профілактика корости здійснюється шляхом ранньої діагностики захворювання і активного виявлення хворих. Особлива увага приділяється оперативному залученню до обстеження контактних осіб, а також проведення профілактичних заходів в осередку з поточної та заключної дезінфекцією силами Санепіднагляду. На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих проводять огляд на коросту в сім'ї або в дитячих колективах, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих ізоляція їх від колективу і лікування - важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання.

При несприятливій епідеміологічній обстановці для лікування хворих на коросту та проведення дезінфекційних заходів створюють спеціальні установи - скабіозоріі. Для дезінфекції носильних речей хворого і білизни запропоновано інсектоакарицидні засіб в аерозольній упаковці А-ПА.

Важливо правильно застосовувати призначені лікарем препарати, адже від цього залежить ефективність терапії. Отже, чим лікувати коросту у дітей? Самими кращими засобами вважаються розчин бензілбензота і аерозоль "Спрегаль". Їх можна застосовувати дітям будь-якого віку, вони безпечні навіть для вагітних жінок. Якщо з'являється питання, ніж лікувати коросту у немовлят, лікарі зазвичай також призначають "Спрегаль" [4, ст. 26]

Лікування проходить наступним чином: дитині потрібно прийняти душ, щоб змити з себе паразитів і розпарити шкіру, після чого рівномірним шаром розподіліть ліки по всій поверхні епідермісу, за винятком голови та обличчя. Важливо, щоб препарат діяв всю ніч під час активності кліща. Шкіру голови під волоссям і обличчя обробляють серветкою з нанесеним на неї лікувальним розчином. Слідкуйте, щоб препарат не потрапив в очі, ніс і рот дитини.

Хворому потрібно змінити постільну білизну і продезінфікувати іграшки. У квартирі обов'язково треба провести вологе прибирання, бажано все мити содовим розчином. Якщо ви поставитеся до цієї процедури недостатньо ретельно, дитина може захворіти повторно. Білизна і одяг необхідно прокип'ятити і пропрасувати з двох сторін. Верхній одяг гладять при максимальній температурі, пальто й дублянки провітрюють протягом тижня на відкритому повітрі. Іграшки варто помістити в герметичний поліетиленовий пакет на сім-десять днів. Якщо заховати пакет в морозилку, кліщ загине за пару діб.

Мимовільно короста ніколи не проходить і може протікати багато місяців і років, часом загострюючись. Щоб вилікувати хворого на коросту, досить знищити кліща і його яйця, що легко досягається застосуванням місцевих засобів; ніякого загального лікування тут не потрібно [1, ст. 127]

Препарати для лікування корости можна розділити на 4 групи:

1. Синтетичні похідні бальзамових засобів (бензил-бензоат);

2. Сірка абоїї похідні: 10-33% сірчані мазі, мазь Вількінсона;

3. Інсектицидні протипаразитарні засоби - мило К, 510% мазі піретри (долматской ромашки), рідини типу фліціда, лізолу, креоліну;

4. "Народні" методи та засоби - бензин, гас, автоловое масло, мазут,сира нафта, зольний луг.

Перед застосуванням засобів хворому слід вимитися для механічного видалення з поверхні шкіри кліщів і мікробної флори, і втирати зазначені препарати в весь шкірний покрив (за винятком голови), особливо енергійно в місця типовою локалізації. В деяких випадках (ускладнених піодермією і екзематозними дерматитами втирання замінюють змазуванням уражених ділянок зазначеними препаратами.

Найбільш часто застосовується Емульсія бензилбензоату : 20% для дорослихі 10% для маленьких дітей. Лікування проводиться за такою схемою: у перший день емульсію ватним тампоном послідовно втирають в усі осередки ураження двічі по 10 хвилин з 10-хвилинною перервою. Після цього хворий надягає знезаражену одяг і міняє постільну білизну. На другий день втирання повторюють. Через 3 дні після цього - мити під душем і знову зміна білизни.

Спосіб Дем'яновича. Роблять два розчини: № 1 - 60% гіпосульфата натрію і № 2 - 6% розчин соляної кислоти. Лікування проводиться в теплій кімнаті. розчин № 1 наливають в посуд в кількості 100 мл. Хворий роздягається догола, розчин втирається в шкіру кистю рук в такій послідовності: в ліве плече і ліву руку; в праве плече в праву руку; в тулуб; в ліву ногу; в праву ногу. Втирають по 2 хвилини енергійними рухами і особливо ретельно в ті місця, де є коростяві висипання. Потім протягом декількох хвилин хворий відпочиває. За цей час розчин досить швидко висихає, шкіра, покриваючись дрібними кришталиками гіпосульфата натрію, стає білою, як би припудреною,Після цього тим же розчином і в тій же послідовності проводиться другий втирання, також по 2 хвилини в кожну область. Кристалики солі, руйнуючи покришки коростявих ходів полегшують надходження препарату прямо в ходи.

Після висихання приступають до обробки шкіри соляною кислотою. Цей розчин потрібно брати прямо з пляшки, наливаючи його, у міру потреби на долоні. Втирання проводиться в тій же послідовності, але триває воно лише по одній хвилині. Після підсихання шкіри повторюють ще 2 рази.

На всіх виявлених хворих коростою заповнюють спеціальне сповіщення. Головною умовою успішної боротьби з коростою є одночасне лікування всіх хворих в осередку ураження. Для виявлення хворих роблять огляд на коросту в сім'ї або в дитячих колективах, якщо хворим є дитина. Своєчасне виявлення хворих, ізоляція їх від колективу і лікування - важливі умови в профілактиці розповсюдження захворювання.

За несприятливої епідеміологічної обстановки для лікування хворих коростою і проведення дезінсекційних заходів створюють спеціальні установи - скабіозоріі.

Важливе значення має ретельна дезінсекція ( запилення інсектицидами, обробка милом) натільної і постільної білизни або дезінфекція їх в сухожарової або вологій камері. Білизна хворих можна також прати з кип'ятінням та наступним прогладжуванням гарячою праскою. Верхній одяг знешкоджують в камері або запилюють інсектицидами.

2.2 Профілактика та лікування педикульозу

Педикульоз - дуже неприємна хвороба. Нікого не обрадувала б така ситуація, коли ти розмовляєш з людиною і ловиш на собі здивований і пильний погляд на волосся, за яким прогулюються воші. З цієї причини необхідно дотримуватись заходів обережності. Найголовніше профілактики педикульозу - це дотримання особистої гігієни, постільну та натільну білизна повинна бути чистою, так як воші не люблять чистоту. Гладити білизну треба ґрунтовно у швів, так як воші саме там відкладають яйця. Не давайте нікому свій гребінець [5, ст. 963]

Виявляється, що паразитам дуже не сподобався запах лаванди і чайного дерева. Так що якщо нанести цю рідину в область потилиці і за вуха, це допоможе не заразитися вошами. Якщо ж все-таки ви перехворіли педикульозом, то необхідно продезінфікувати рушники, головні убори, постільну білизну, одяг, м'які іграшки, після чого протягом двох тижнів не користуватися ними. Без людини воша буде жити ще тиждень, якщо ж там були яйця, то воші вийдуть через тиждень, тому двох тижнів достатньо, щоб бути впевненим, що воші загинули, так як без харчування кров'ю людини паразити жити не можуть. Для того щоб переконатися в наявності або відсутності вошей, можна розчесати голову спеціальним гребенем над світлою поверхнею, після чого все стане ясно.

Багато матусі, неодноразово задаючись питанням, як лікувати педикульоз у дітей, нерідко цікавляться, чи правильно вручну вибирати гниди воші, якщо вони вже є на волоссі. Сам по собі цей метод дійсно ефективний. Ще в Іспанії в дев'ятнадцятому столітті здавалися в оренду спеціально навчені мавпи, які протягом певного часу вибирали з волосся яйця вошей. Сучасна ж медицина придумала безліч лікарських препаратів, які досить ефективні в боротьбі з педикульозом. Кошти від педикульозу для дітей і дорослих можуть бути як зовнішнього (обробка шкіри голови), так і внутрішнього застосування (таблетки). При лікуванні педикульозу у дітей найбільш безпечними є способи поверхневого (зовнішнього) лікування. Ліки внутрішнього застосування містять хімічні речовини, які всмоктуючись у кров, можуть викликати навіть алергічні реакції.

Важливо також розуміти, що при лікуванні педикульозу і у дорослих, і у дітей, необхідно вирішити три конкретні проблеми. А саме, обов'язково потрібно знищити всі три форми ектопаразитарних комах: яйця (гниди), личинки (німфи) і безпосередньо дорослу особину (воша). І тут виникає деяка складність. Не дивлячись на те, що в інструкції більшості засобів від педикульозу вказується, що дані препарати діють на всі форми паразитів, всі ці ліки погано справляються з яйцями вошей. У яєць дуже щільна оболонка, всередину якої діючі компоненти лікарських препаратів проникають насилу. При цьому кошти від педикульозу досить швидко (протягом 10-15 хвилин) знищують самих вошей і їх личинки. Личинки воші (німфи) відрізняються від дорослих особин тим, що вони малорухливі і не здатні до розмноження. Однак личинки точно також харчуються кров'ю людини.

Для ефективного лікування педикульозу необхідно позбутися вошей, що знаходяться на всіх стадіях розвитку [9, ст. 321]

Які б препарати не використовували батьки для лікування свого чада і себе від вошей і їх личинок, потрібно розуміти, що в боротьбі з яйцями (гнидами) цих комах потрібно застосовувати інші методи. Для цієї мети знадобиться звичайний столовий оцет. Оцет також не здатний знищити яйця, але руйнівно діє на клей, за допомогою якого гниди прикріплені до волосся.

Необхідно невеликою кількістю столового оцту (ні в якому разі не оцтовою есенцією) змочити волосся дитини і на 10-15 хвилин укрити голову косинкою або хусткою. Потім, використовуючи звичайну гребінець, необхідно терпляче і ретельно вичісувати дитині голову. Цю процедуру обов'язково потрібно повторити через тиждень. Така дворазова санітарна обробка голови дозволить позбутися від яєць вошей на 97%. Якщо ще через тиждень повторити таку процедуру втретє, то ймовірність повного позбавлення від гнид вошей практично стовідсоткова.

Існує також шампунь від педикульозу, застосування якого повинно в точності повторювати процедуру з використанням оцту. Тобто для початку потрібно добре вимити голову цим шампунем, після чого необхідно розчісувати волосся, видаляючи всі яйця.

Якщо Ви виявили у дитини воші:

- купіть в аптеці засіб для обробки від педикульозу;

- обробіть волосяну частину голови дитини цим засобом відповідно до інструкції;

- ретельно вимийте дитину з використанням дитячого милу чи шампуню. Хлопчиків можливо остригти наголо.

- надалі виберіть руками або вичешіть частим гребінцем загиблих паразитів та гнид. Для легкого зняття гнид необхідно змочувати волосся в розчині, приготованому з рівних частин води та 9% столового оцту.

- ополосніть волосся теплою водою.

- переодягніть дитину в чисту білизну та одяг.

- прокип'ятіть білизну та речі дитини оремо від інших речей членів родини, пропрасувати їх праскою з використанням пари.

- ретельно огляньте всіх членів родини. При необхідності обробіть голови засобом від педикульозу.

- повідомте про ситуацію медичну сестру дитячого закладу, яке відвідує дитина, для проведення комплексу протипедикульозних заходів у ньому.

- повторіть огляд дитини та всіх членів родини через 7, 14, 21 день та проведіть необхідні повторні обробки до повного видалення паразитів та гнид [3, ст. 714]

...