Клініко-патогенетичне обґрунтування аерозольної інтерферонотерапії при гострих респіраторних вірусних інфекціях

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

АКАДЕМІЯ МЕДИЧНИХ НАУК УКРАЇНИ

ДУ ІНСТИТУТ ЕПІДЕМІОЛОГІЇ ТА ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ

ім. Л.В. ГРОМАШЕВСЬКОГО

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора медичних наук

Клініко-патогенетичне обґрунтування аерозольної інтерферонотерапії при гострих респіраторних вірусних інфекціях

14.01.13. - інфекційні хвороби

Москалюк Василь Деонізійович

Київ - 2007

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Буковинському державному медичному університеті Міністерства охорони здоров'я України

Науковий консультант - член-кореспондент АМН України

доктор медичних наук, професор,

заслужений діяч науки і техніки України,

АНДРЕЙЧИН Михайло Антонович,

Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського МОЗ України, завідувач кафедри

інфекційних хвороб і епідеміології

Офіційні опоненти:

доктор медичних наук, професор, заслужений лікар України РУДЕНКО Антоніна Олексіївна, Інститут епідеміології та інфекційних хвороб ім. Л.В. Громашевського АМН України, завідувач відділу нейроінфекцій

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України БОГАДЄЛЬНІКОВ Ігор Володимирович, Кримський державний медичний університет ім. С.І. Георгієвського МОЗ України, професор кафедри педіатрії

доктор медичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України ДИКИЙ Богдан Миколайович, Івано-Франківський державний медичний університет МОЗ України, завідувач кафедри інфекційних хвороб і епідеміології

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність проблеми. Грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції (ГРВІ) відносяться до найбільш розповсюджених хвороб людини, які впродовж багатьох років за частотою переважають всі інші інфекційні захворювання, разом узяті. Їх частка становить не менше 50-75 % у структурі всієї інфекційної захворюваності [Ж.І. Возіанова, 2000, 2001; М.А. Андрейчин, В.С. Копча, 2000; С.О. Крамарєв і співавт., 2003; І.В. Богадєльніков і співавт., 2005; L. Kaiser, 1999]. Однак і ці високі показники не відображають справжнього поширення респіраторних інфекцій.

Щорічно в Україні на грип та інші гострі респіраторні інфекції хворіє від 10 до 14 млн осіб, що становить 25-30 % всієї захворюваності [А.М. Щербинська, А.О. Руденко,1997]. Оскільки кожний випадок грипу чи іншої ГРВІ коштує державі 145-179 грн, то захворюваність під час епідемій завдає величезні економічні збитки.

Грип - одна з невирішених проблем XX століття, перш за все внаслідок генетичних ресурсів самого вірусу (В.М. Козько та співавт., 2000). Як відомо, групу найбільшого ризику захворюваності становлять особи з імунодефіцитом, працівники лікувальних закладів, сфери побутового обслуговування, транспорту, навчальних закладів, військові контингенти [Г.И. Карпухин, 2001].

Обумовлене грипом й іншими ГРВІ ослаблення неспецифічної та імунологічної реактивності організму призводить до загострення фонових хронічних хвороб, а також до розвитку вторинних бактеріальних ускладнень, що надає проблемі лікування особливого значення і актуальності [В.И. Исаков и др., 2000; Ф.И. Ершов, 2003].

Лікування хворих на грип та інші ГРВІ становить значні труднощі. Арсенал засобів, що використовуються для терапії, дуже різноманітний і охоплює практично всі можливі способи впливу на інфекційний процес, однак часто не дає бажаних результатів [Б.М. Дикий, І.Г. Грижак, 2001]. Застосування нових антивірусних хіміопрепаратів незавжди приносить очікуваний ефект [В.М. Козько, 2004; W.C. Tan, X. Xiang, 2003], це ж стосується засобів імунокоригувальної та патогенетичної терапії.

Перспективним у лікуванні цих хворих є застосування інтерферонів (ІФ), увага до яких останнім часом значно зросла [К.В. Алексеев, 1990; А.Л. Воронцова, 1996; А.О. Руденко, 2001; В.Ф. Попов, 2002; K.D. Ryman, W.B. Klimstra, 2000]. Парентеральне введення препаратів ІФ сприяло регресу клінічних проявів [А.О. Руденко та співавт., 1996]. Однак більшого успіху, очевидно, можна досягти від аерозольного уведення лікарських засобів при хворобах органів дихання [Ю.С. Василенко, 2001]. Проте в літературі практично немає даних про досвід такого лікування і обґрунтування його переваг при ГРВІ. Потребує вивчення також вітчизняний противірусний та імунотропний препарат рослинного походження протефлазид (ПФ), який вже позитивно зарекомендував себе при низці інфекційних хвороб. Невивченою залишається і дія НВЧ-терапії у хворих на ГРВІ, хоча вона підвищує адаптаційні та захисні можливості організму.

У літературі нами не знайдено робіт, присвячених вивченню поєднаного застосування ІФ-альфа у формі аерозолю, ПФ і НВЧ-терапії у комплексному лікуванні хворих на грип й інші ГРВІ. Залишається нез'ясованим їх вплив на клінічний перебіг цих хвороб, функціональний стан серцево-судинної системи, ендогенну інтоксикацію організму, імунний захист організму. Тому поглиблене дослідження цих питань має важливе теоретичне і практичне значення й спонукає до розробки нових ефективних підходів до лікування інфекційних хворих.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота є фрагментом планової науково-дослідної роботи кафедри інфекційних хвороб і епідеміології Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського та кафедри інфекційних хвороб Буковинського державного медичного університету на тему ^"Оптимізація терапії розповсюджених вірусних і бактерійних хвороб^" (2002-2004 рр., № державної реєстрації - 0103U001015) та ^"Особливості клінічного перебігу, діагностики і терапії змішаних інфекційних хвороб^" (2005-2008 рр., № державної реєстрації - 0105U004111).

Мета роботи - підвищити ефективність лікування хворих на грип А і В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції і гострі респіраторні вірусні інфекції невстановленої етіології шляхом аерозольного застосування препарату ІФ-альфа, окремо і в поєднанні з протефлазидом або НВЧ-терапією, ґрунтовно дослідити їх вплив на клінічний перебіг вказаних хвороб, імунний статус організму, ендогенну інтоксикацію, функціональні зміни серцево-судинної системи.

Завдання дослідження:

1. Вивчити динаміку клінічних ознак грипу А, грипу В, аденовірусної та респіраторно-синцитіальної інфекцій і ГРВІ невстановленої етіології під впливом аерозольного застосування препарату ІФ-альфа (лаферону).

2. Вивчити вплив аерозольного застосування лаферону на стан імунологічної реактивності організму, ендогенну інтоксикацію та серцево-судинну систему у хворих на грип А і В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції і ГРВІ невстановленої етіології.

3. Вивчити дію поєднаного аерозольного застосування лаферону та протефлазиду на клінічний перебіг, зміни показників імунного статусу організму, ендогенну інтоксикацію, серцево-судинну систему у хворих на вказані ГРВІ.

4. Дослідити ефективність комплексного впливу лаферону та НВЧ-терапії на особливості клінічного перебігу, імунологічну реактивність організму, стан ендогенної інтоксикації, серцево-судинну систему у хворих на грип А і В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції і ГРВІ невстановленої етіології.

5. Обґрунтувати нові методичні підходи щодо терапії цих хворих з використанням запропонованих методів лікування.

Об'єкт дослідження - хворі на грип А, грип В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції, ГРВІ невстановленої етіології.

Предмет дослідження - клінічна симптоматика ГРВІ, клітинна ланка імунної відповіді, ендогенна інтоксикація організму, функціональний стан серцево-судинної системи, лікувальна ефективність лаферону в аерозольній формі, окремо і в комбінації з протефлазидом або НВЧ-терапією.

Методи дослідження - використані загальноприйняті методи клінічного і лабораторного обстеження хворих та епідеміологічного аналізу. Етіологію ГРВІ розшифровували імуноферментним (визначення протигрипозних антитіл класу ІgМ та антигенів вірусів) і люмінесцентним (виявлення відповідних комплексів антиген-антитіло у сироватці крові та у змивах з носоглотки) методами. Для визначення числа Т-лімфоцитів та їх субпопуляцій у крові користувались методом моноклональних антитіл. Ендогенну інтоксикацію організму досліджували шляхом визначення формалізованих інтегративних показників (лейкоцитарного індексу інтоксикації, індексу зсуву лейкоцитів крові та лімфоцитарного індексу). Для дослідження функціонального стану серцево-судинної системи використано електрокардіографічний метод.

Отримані результати досліджень оброблені методом варіаційної статистики у програмі Statgraf i MS Excel 2000 з використанням критерію Стьюдента.

Наукова новизна роботи. Вперше дано порівняльну клінічну і патогенетичну оцінку ефективності використання противірусних та імунотропних засобів - лаферону, протефлазиду, НВЧ-терапії - у комплексному лікуванні осіб молодого віку, хворих на грип А, грип В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції і ГРВІ невстановленої етіології; отримано позитивний вплив цих засобів на полегшення перебігу і сприятливе закінчення хвороби.

Вперше у цих групах хворих встановлено невідомі раніше закономірності впливу аерозольної інтерферонотерапії лафероном у дозах 200 тис., 500 тис. та 1 млн МО на добу, а також лаферонотерапії у дозі 500 тис. МО в поєд-нанні з індуктором ендогенного синтезу інтерферонів - протефлазидом або НВЧ-терапією на динаміку клінічних проявів цих хвороб, стан клітинної ланки імунітету (Т-лімфоцити: CD3+, CD4+, CD8+, співвідношення CD4+/CD8+), ендогенну інтоксикацію організму та функціональний стан серцево-судинної системи.

Найкращий лікувальний ефект отримано після використання лаферону по 1 млн МО на добу 3 дні поспіль та лаферону в дозі 500 тис. МО в поєднанні з ПФ. При цьому спостерігалися: швидший, ніж за традиційного лікування, регрес низки клінічних симптомів (гарячки, головного болю, кашлю); швидше зниження показників ендогенної інтоксикації організму (лейкоцитарного індексу інтоксикації, лімфоцитарного індексу й індексу зсуву лейкоцитів крові); зникнення симптомів порушення діяльності серцево-судинної системи (тахікардії, систолічного шуму, ослаблення серцевих тонів) і нормалізація ЕКГ (інтервалу QT, вольтажу комплексу QRS, висоти зубця Т, усунення депресії сегмента ST, порушення ритму і провідності).

Вперше обґрунтовані оптимальні дози лаферону в аерозолі (деклараційний патент 68219 А. Україна, МПК 7 А61Р31/12), тривалість і кратність сеансів НВЧ-терапії, що дозволить ефективніше впли-вати на певні ланки патогенезу хвороби, зменшити частоту виникнення ускладнень і скоротити терміни лікування.

Наведено клініко-патогенетичне обґрунтування переваг розробленого лікування перед традиційною терапією без використання інтерферонів та імунотропних засобів.

Практичне значення роботи. Розроблено і впроваджено в практичну медицину аерозольну інтерферонотерапію грипу та інших ГРВІ.

Запропоновано використання в терапії грипу А, грипу В, аденовірусної та респіраторно-синтиціальної інфекцій, ГРВІ невстановленої етіології противірусного та імунотропного препарату лаферону в дозі 1 млн МО в аерозолі окремо та лаферону в дозі 500 тис. МО в аерозолі в поєднанні з ПФ внутрішньо, що дозволяє досягати швидшого регресу клінічних симптомів (гарячки, головного болю, кашлю), суттєво покращити показники клітинної ланки імунної системи, ЕКГ-зміни (нормалізувати інтервал QT, вольтаж комплексу QRS, висоту зубця Т, усунути депресію сегмента ST, порушення ритму і провідності), знизити ендогенну інтоксикацію організму (лейкоцитарний індекс інтоксикації, лімфоцитарний індекс та індекс зсуву лейкоцитів крові).

Визначено оптимальну дозу, спосіб застосування, кратність проведення аерозольної інтерферонотерапії, окремо та в поєднанні з ПФ чи НВЧ-терапією. Доведена їх ефективність, доступність, економічність, що за відсутністю побічних реакцій визначає перспективу їх широкого застосування у хворих на грип та інші ГРВІ з метою підвищення ефективності лікування, скорочення тривалості клінічного перебігу хвороби, зменшення тяжкості і частоти ускладнень (пневмонії, бронхіту, синуїту).

Особистий внесок здобувача. Вклад автора в отриманні наукових результатів є основним і полягає в аналізі даних літератури про грип та інші ГРВІ, противірусні хіміопрепарати, інтерферони, імунотропні засоби. Дисертант самостійно сформулював мету і завдання роботи, склав групи хворих, брав участь у проведенні імунологічних досліджень, проаналізував результати клінічних, лабораторних й інструментальних досліджень.

Самостійно та у співавторстві розробив і впровадив нові способи лікування хворих на грип А, грип В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції, ГРВІ невстановленої етіології. Запропонував ефективні схеми лікування хворих із застосуванням лаферону, ПФ, НВЧ-терапії, визначив їх оптимальні дози, кратність введення та тривалість сеансів. Провів первинну обробку й статистичний аналіз цифрового матеріалу. Особисто написав всі розділи дисертації, сформулював висновки та практичні рекомендації.

Впровадження результатів роботи у практику. За матеріалами дисертації Українським центром наукової медичної інформації та патентно-ліцензійної роботи Міністерства охорони здоров'я України видано (у співавт.) методичні рекомендації "Лікування хворих на грип та інші гострі респіраторні вірусні інфекції" (Київ, 2006), 2 інформаційні листи “Аерозольне застосування препарату "Лаферон" у комплексному лікуванні хворих на грип та інші ГРВІ” (реєстр. № 163-2005) і “Застосування протефлазиду у комплексному лікуванні хворих на грип та інші ГРВІ” (реєстр. № 134-2006).

Основні матеріали і положення роботи впроваджено в інфекційних стаціонарах Чернівецької, Тернопільської, Івано-Франківської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Черкаської, Хмельницької, Рівненської областей, Автономної республіки Крим, а також у навчальний процес на кафедрах інфекційних хвороб Тернопільського державного медичного університету ім. І.Я. Горбачевського, Івано-Франківського державного медичного університету, Запорізького державного медичного університету, Дніпропетровської державної медичної академії, Донецького державного медичного університету ім. М. Горького, Львівського Національного медичного університету ім. Данила Галицького, Кримського державного медичного університету ім. С.І. Георгієвського та Буковинського державного медичного університету.

Апробація результатів роботи. Дисертаційна робота апробована 27 грудня 2006 р. на спільному засіданні наукової комісії, кафедри внутрішньої медицини, фізіотерапії та інфекційних хвороб; клінічної імунології, алергології та ендокринології; пропедевтики внутрішніх хвороб Буковинського державного медичного університету. Основні положення роботи і результати досліджень доповідались та обговорювались на VI з'їзді інфекціоністів України “Актуальні питання клінічної інфектології” (Одеса, 2002); Всеукраїнській науково-практичній конференції і пленумі Асоціації інфекціоністів України “Керовані інфекції” (Івано-Франківськ, 2003); науково-практичній конференції з міжнародною участю і пленумі Асоціації інфекціоністів України “Вірусні хвороби. Токсоплазмоз. Хламідіоз” (Тернопіль, 2004); науково-практичній конференції з міжнародною участю і пленумі Асоціації інфекціоністів України “Хіміотерапія та імунокорекція інфекційних хвороб” (Тернопіль, 2005); науково-практичній конференції з міжнародною участю і нараді завідуючих кафедрами інфекційних хвороб “Інфекційні хвороби на межі тисячоліть” (Чернівці, 2005); науково-практичній конференції з міжнародною участю і нараді завідувачів кафедр інфекційних хвороб на тему “Хронічні інфекції. Особливості перебігу, патогенезу, терапії” (Одеса, 2006); Х Конґресі світової федерації українських лікарських товариств (Чернівці, 2004), VIІ Міжнародній науково-практичній конференції (Дніпропетровськ, 2004); VIІ з'їзді інфекціоністів України “Інфекційні хвороби - загальномедична проблема” (Миргород, 2006); наукових конференціях Буковинського державного медичного університету, засіданнях Буковинського обласного науково-медичного товариства інфекціоністів (2002-2006 рр.).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація викладена на 284 друкованих сторінках, складається зі вступу, основної частини, аналізу й узагальнення результатів власних досліджень, висновків, практичних рекомендацій. Основна частина складена з 7 розділів: огляду літератури, матеріалів і методів, п'яти розділів результатів власних досліджень, що ілюстровані 88 таблицями, 13 рисунками, 5 витягами з історій хвороб. Список цитованої літератури містить 540 джерел, з них 326 опубліковані латиницею.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

В основу роботи покладено комплексне обстеження хворих на ГРВІ, яке включало ретельне вивчення скарг, анамнестичних даних, у тому числі даних епідеміологічного, імунологічного та алергологічного анамнезів, проведення фізикального об'єктивного обстеження; використані загальноклінічні, лабораторно-інструментальні, імунологічні й серологічні методи дослідження.

Матеріали і методи дослідження. Обстежено і проліковано 964 хворих на ГРВІ військовослужбовців строкової служби чоловічої статі, віком від 18 до 22 років, з них 194 (20,1 %) - на грип А, 184 (19,1 %) - на грип В, 196 (20,3 %) - на аденовірусну інфекцію, 178 (18,5 %) - на респіраторно-синцитіальну інфекцію та 212 (22,0 %) - на ГРВІ невстановленої етіології, які перебували на стаціонарному лікуванні в інфекційному відділенні базового військового госпіталю м. Чернівці протягом 2002-2005 рр. Для дотримання прав людини всі діагностичні та лікувальні процедури здійснювали тільки за інформованою письмовою згодою пацієнтів. Діагноз грипу та інших ГРВІ встановлювали на підставі характерних клініко-епідеміологічних даних і результатів лабораторних методів дослідження (серологічного та імунолюмінесцентного). Більшість хворих - 634 (65,8 %) - вступила в стаціонар на другий день захворювання, 242 (25,1 %) - на перший день, 88 (9,1 %) - на третій день хвороби.

Для характеристики імунологічного статусу хво-рих на ГРВІ, виявлення порушень і ступеня їх вираження в клітинній ланці імунітету, визначали основні субпопуляції лімфоцитів за кластерами детермінації CD3+, CD4+, CD8+, за допомогою непрямого варіанту імунофлуоресцентного методу з використанням панелі моноклональних антитіл до поверхневих лейкоцитарних антигенів, розраховували співвідношення СD4+/СD8+. Дослідження проводились на імуноферментному аналізаторі "Уніплан" фірми “Пікон”. Визначали рівень ендогенної інтоксикації організму за допомогою розрахунків трьох формалізованих інтегративних показ-ників: лейкоцитарного індексу інтоксикації (ЛІІ), індексу зсуву лейкоцитів крові (ІЗЛК) і лімфоцитарного індексу (І_лім).

Вивчення функціонального стану серцево-судинної системи проводилося методом електрокардіографії (ЕКГ) за загально-прийнятою методикою на трьохканальному електрокардіографі "Nikon Kohden". При цьому визначали: джерело ритму, характер ритму, частоту серцевих скорочень за інтервалом R-R, електричну вісь і електричну позицію серця, тривалість інтервалів P-Q; давали оцінку окремим зубцям й інтервалам у різних відведеннях: зубцю Р (форма, тривалість, вольтаж), комплексу QRS (форма, тривалість, вольтаж), інтервалу Q-T (форма, положення відносно до ізоелектричної лінії), зубцю Т (форма, вольтаж), сегменту ST (депресія, елевація).

З метою вивчення ефективності запропонованої терапії, хворі кожної етіологічної групи були поділені на 7 підгруп: пацієнти І підгрупи отримували традиційну терапію (ТТ), що включала дезінтоксикаційні та нестероїдні протизапальні, муколітичні, антигістамінні засоби, вітаміни, і становили контрольну групу; хворі ІІ підгрупи отримували ТТ, інгаляції лаферону в дозі 200 тис. МО (Л-200); ІІІ підгрупи - ТТ, інгаляції лаферону в дозі 500 тис. МО (Л-500); ІV підгрупи - ТТ, інгаляції лаферону в дозі 1 млн МО (Л-1 млн); V підгрупи - ТТ, протефлазид внутрішньо по 10 крапель, нанесених на грудочку цукру, 3 рази на день протягом 10 діб; VІ підгрупи - ТТ, інгаляції лаферону в дозі 500 тис. МО і протефлазид внутрішньо по 10 крапель 3 рази на день 10 днів поспіль; VІІ підгрупи - ТТ, інгаляції лаферону в дозі 500 тис. МО у поєднанні з НВЧ-терапією по 1 сеансу на день тривалістю 10 хв, протягом 5 діб перебування у стаціонарі.

Інгаляційне введення лаферону здійснювали за допомогою компресорного небулайзера “Бореал”, фірми “Flaеm Nuova” (Італія), по 1 сеансу на день протягом трьох днів поспіль. Сеанси НВЧ-терапії проводили за допомогою установки "Явь-1", яка генерує електромагнітні випромінювання надмірно високої частоти у режимі імпульсної генерації 53,56 ГГц, потужністю до 10 мВт/см², на біологічно активні точки вушної раковини (15, 16, 101, 102, 103), що відповідають гортані, порожнині носа, легеням, бронхам і трахеї.

Клінічна характеристика хворих на грип А, грип В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції і ГРВІ невстановленої етіології. У хворих на грип А і В характерними були два основні синдроми - токсикоз і катаральні явища, причому токсикоз переважав з перших днів хвороби. Хвороба розпочиналося гостро, з явищ загальної інтоксикації. Майже всі пацієнти відзначали сильний озноб. Одночасно виникав біль у ділянці лоба, надбрівних дуг, скронь, очей. Біль посилювався при русі очних яблук, супроводжувався світлобоязню, у 48 (12,7 %) осіб мали місце запаморочення. У всіх хворих виникали слабкість, розбитість, адинамія, пітливість, ломота в тілі, артралгії, м'язові болі, особливо в м'язах спини, порушення сну.

З перших годин хвороби температура тіла у 164 (43,4 %) пацієнтів сягала 39-40 °С, у решти - 37,5-38,5 °С, але утримувалася на цьому рівні недовго. Через 2-3 доби у 322 (85,2 %) осіб температура знижувалася критично або укороченим лізисом, у решти - гарячка тривала більше 5-ти діб. У 10 (2,6 %) пацієнтів спостерігалася друга хвиля гарячки, що було пов'язано з розвитком бактерійних ускладнень. Частіше температурна крива реєструвалася у вигляді continua; у 34 (9,0 %) хворих вона набувала ремітуючого характеру, що, очевидно, пов'язано з прийомом жарознижувальних засобів.

На 1-у добу хвороби явища інтоксикації домінували у всіх хворих над катаральним синдромом, який проявлявся сухістю, першінням у горлі, закладанням носа. На кінець 1-ї доби, іноді на 2-у добу виникав сухий кашель, інтенсивність якого швидко наростала. З'являлися першіння і біль за грудиною, обумовлені запальним процесом у слизовій оболонці трахеї і бронхів. Кашель ставав болісним, іноді нападоподібним. У 105 (27,8 %) осіб виникали напади трахеїту, у 7 (1,8 %) - прояви геморагічного синдрому: у 3 - носові кровотечі, у 4 - дрібні крововиливи в слизову оболонку ротоглотки. На 3-5-у добу кашель ставав м'якшим, з'являлося мізерне слизисте харкотиння, зменшувався біль за грудиною. У всіх хворих з першого дня недуги носове дихання було утруднено за рахунок набряку слизової оболонки носа, проте кількість виділень була невелика. На 2-3-й день хвороби з'являлися мізерні серозні або слизисті виділення.

У перші дні хвороби привертали увагу виражена гіперемія і одутлість обличчя, ін'єкція судин склер і кон'юнктив у всіх хворих. На слизовій оболонці піднебіння, дужок, задньої стінки глотки відмічено яскраву розлиту гіперемію. У 48 (12,7 %) пацієнтів пальпувалися збільшені шийні лімфатичні вузли. При аускультації легень у 206 (54,5 %) осіб вислуховувалось везикулярне дихання з жорстким відтінком, у 35 (9,2 %) - поодинокі сухі хрипи. На рентгенограмах у 296 (78,3 %) хворих виявлялось посилення судинного малюнка та розширення коренів легень. У 24 (6,3 %) пацієнтів живіт при пальпації був дещо болючий в епігастральній ділянці та навколо пупка, у решти - безболісний. Збільшення печінки і селезінки не встановлено. 293 (77,5 %) хворих вказували на затримку випорожнень, що, вірогідно, пов'язано із змінами тонусу вегетативної нервової системи під впливом токсинів. Практично у всіх хворих виникало ураження ЦНС. Це проявлялось головним болем, запамороченням, порушенням сну, емоційною лабільністю. Клінічні ознаки ураження сечовидільної системи не виявлялися.

Виразність клінічних ознак хвороби залежала від тяжкості її перебігу. За тяжкого перебігу у 36 (9,5 %) осіб у клінічній картині переважали симптоми різко вираженої інтоксикації, що проявлялося у 3 (8,3 %) хворих маренням, галюцинаціями, безсонням і симптомами внутрішньочерепної гіпертензії. Температура тіла була вищою за 39,5-40 °С. Ускладнення виникли у 16 (4,2 %) хворих: синуїт - у 4, отит - у 3, бронхіт - у 6, пневмонія - у 3. Летальних випадків не було.

Клінічна картина аденовірусної інфекції (АІ) у всіх осіб характеризувалася поліморфізмом клінічних симптомів, що пов'язано з ураженням різних органів і систем - дихальних шляхів, очей, кишок, лімфоїдної тканини. У більшості хворих - 144 (73,5 %) - при вступі в стаціонар відзначено виражений ексудативний компонент. При цьому прояви загальної інтоксикації були помірними. У 96 (49,0 %) пацієнтів спостерігалося підвищення температури тіла в межах 38-39 °С. У 48 (24,5 %) хворих гарячка була неправильного типу, значно рідше - у 26 (13,3 %) - постійного характеру, у 10 (5,1 %) - ремітуюча і у 2 (1,0 %) - хвилеподібна. Першим симптомом АІ у всіх пацієнтів був кон'юнктивіт. Хворі скаржились на різь і відчуття “піску” в очах. У 32 (16,3 %) пацієнтів очна щілина була звужена, повіки набряклі, з'являлися мізерні виділення. У більшості осіб - 146 (74,5 %) - уражувалося одне око, у решти - обидва ока. Кон'юнктивіт зберігався в 47 (24,0 %) пацієнтів і після зниження температури тіла, у решти зникав з нормалізацією температури тіла.

У 102 (52,0 %) хворих відмічався риніт, 28 (14,3 %) - скаржились на утруднення дихання. У 34 (17,3 %) хворих була виражена ринорея. Виділення з носа спочатку були серозні, на 2-3-тю добу ставали серозно-слизистими, у 18 (9,2 %) - набували слизисто-гнійного вигляду. У 37 (18,9 %) хворих одночасно, а у 28 (14,3 %) - через 1-2 дні від початку захворювання з'являлися симптоми фарингіту і тонзиліту. Фарингіт супроводжувався помірним болем у горлі при ковтанні, відчуттям печії, “подряпуванням”, першінням у ділянці глотки. Слизова оболонка ротоглотки була набрякла, бліда чи з помірною гіперемією і ціанозом. На задній стінці глотки у 44 (22,4 %) пацієнтів виднілися гіперплазовані фолікули, що створювало враження “бруківки” і дало підставу говорити про гранульозний фарингіт. У 95 (48,5 %) хворих фарингіт поєднувався з тонзилітом, мигдалики були помірно набряклі й гіперемічні. У 28 (14,3 %) пацієнтів на піднебінних мигдаликах з'являлися нашарування як при фолікулярній ангіні, у 14 (7,1 %) хворих - як при лакунарній ангіні. У 5 (2,5 %) осіб виявлено одночасне ураження задньої стінки глотки, слизової оболонки носа та мигдаликів (ринофаринготонзиліт).

Виявлялося збільшення реґіонарних лімфатичних вузлів (підщелепних, передньовушних, шийних) - у 76 (38,8 %) хворих, що свідчить про залучення в патологічний процес лімфоїдної тканини. У 3 (1,5 %) хворих лімфовузли були незначно збільшеними, безболісними, м'якоеластичної консистенції, не злученими між собою й з навколишніми тканинами. У 2 (1 %) хворих пальпувалася збільшена печінка.

Фарингокон'юнктивальна гарячка спостерігалася у 48 (24,5 %) осіб і проявлялася кон'юнктивітом, фарингітом, ринітом, збільшенням лімфатичних вузлів, підвищенням температури тіла. Ця форма АІ розпочиналася гостро: у 22 (11,2 %) хворих виникали подряпування за грудиною, біль у горлі, закладання носа, ломота у всьому тілі, біль в очах. Перелічені симптоми виникали протягом перших двох діб хвороби.

Реґіонарний лімфаденіт продовжував виявлятися у 6 (3,1 %) реконвалесцентів на момент виписки із стаціонару. Захворювання супроводжувалося також загальноінтоксикаційним синдромом (біль у м'язах і голові, слабкість, втрата апетиту) в усіх хворих. У 7 (3,6 %) осіб була діарея, вони скаржилися на переймоподібний біль по всьому животу, рідкі випорожнення. Температура тіла підвищувалася до 38-38,5 °С, з помірною загальною інтоксикацією. Ускладнення виникли у 5 (2,5 %) хворих і проявлялися синуїтом у 3 та отитом у 2 пацієнтів.

Респіраторно-синцитіальна інфекція (РС-інфекція) у 143 (80,3 %) пацієнтів перебігала із симптомами ураження верхніх дихальних шляхів, проявом чого були чхання, нежить, кашель, біль у горлі. У 111 (62,3 %) осіб хвороба супроводжувалося субфебрильним підвищенням температури тіла, у 58 (32,6 %) - фебрильним, у 9 (5,0 %) - температура тіла була в межах норми. У розпал недуги у 136 (76,4 %) хворих виникали кон'юнктивіт й склерит. Спостерігалися набряклість і гіперемія задньої стінки глотки і м'якого піднебіння у всіх хворих.

Більше 70 % хворих на РС-інфекцію, як і на інші ГРВІ, шпиталізовано також на другий день хвороби. У 35 (19,7 %) осіб РС-інфекція перебігала з ураженням бронхів, бронхіол. Клінічну картину в цих випадках складали висока температура тіла, нападоподібний кашель, періодичні напади ядухи, ціаноз, тахікардія, глухість серцевих тонів, в 10 (5,6 %) хворих ще й зниження артеріального тиску. Перкуторно в легенях виявляли емфізематозні ділянки у 68 (38,2 %) осіб. При аускультації, на фоні жорсткого дихання, у 16 (9,0 %) хворих вислуховували сухі хрипи. У 36 (20,2 %) пацієнтів ознаки ураження легень і бронхів поєднувалися з явищами риніту, фарингіту. У 2 (1,1 %) хворих виникло загострення хронічного бронхіту, у 1 (0,6 %) - гнійний отит.

Клінічна симптоматика етіологічно не розшифрованих ГРВІ практично не відрізнялася від клінічних проявів з'ясованих інфекцій.

Динаміка клінічних ознак у хворих на грип А, грип В, аденовірусну та респіраторно-синцитіальну інфекції і ГРВІ невстановленої етіології під впливом аерозольної інтерферонотерапії. Дослідженнями останніх років встановлено, що противірусний ефект ІФ пов'язаний не з їх прямою дією на віруси, а зі зміною обмінних процесів у клітинах, уражених вірусами. У результаті з'єднання молекул ІФ з рецепторами на поверхні клітин відбувається дерепресія, активація групи генів, локалізованих у людини в 21-й хромосомі. Цей процес супроводжується формуванням 12 нових внутрішньоклітинних білків, які відсутні у клітинах, що не піддались дії ІФ. У результаті зростає синтез нових ферментів - олігоаденілатсинтетази і латентної ендонуклеази, активізація яких призводить до пригнічення синтезу вірусних білків та розщеплення вірусних РНК, що утворились. Внаслідок цього нові вірусні частинки або взагалі не формуються, або їх число зменшується в багато десятків і навіть сотень разів [В.Ф. Попов, 2002; В.В. Бережной и соавт., 2003].

Ефективність аерозольної інтерферонотерапії оцінювали шляхом аналізу клінічного перебігу хвороби. Встановлено, що навіть після одноразового сеансу інгаляцій у більшості хворих покращувався суб'єктивний стан.

Ефективність аерозольної інтерферонотерапії у хворих на грип А при застосуванні Л-200 тис. МО полягала в усуненні головного болю, закладання носа, пітливості та гіперемії слизової оболонки ротоглотки (Р<0,05-0,001) (табл. 1).

Кращий лікувальний ефект спостерігався у підгрупах хворих, які отримували лаферон у дозах 500 тис. і 1 млн МО, при цьому швидше, ніж у підгрупі порівняння, зникали вищевказані симптоми (Р<0,05-0,001). Середня частота зникнення симптомів грипу А в межах 1-3 діб при лікуванні Л-200 тис. МО склала (54,89,3) %, на тлі терапії Л-500 тис. МО - (75,27,1) %, на тлі Л-1 млн МО - (82,47,2) %. Відмінність за цим показником між групами хворих, які одержували Л-200 тис. і Л-1 млн МО, була достовірною (Р<0,05).

У хворих на грип В динаміка клінічних ознак хвороби суттєво не відрізнялася від хворих на грип А. У хворих на АІ на тлі Л-200 тис. МО протягом перших трьох діб лікування частіше зникали такі симптоми, як гарячка, загальна слабкість, дряпання в горлі, закладання носа, нежить, пітливість і кашель порівняно з ТТ (Р<0,05-0,001). Із збільшенням дози лаферону до 500 тис. і 1 млн МО зростала частота усунення й інших симптомів. Разом з тим, у зазначений термін спостереження не відмічалося істотної різниці в частоті зникнення симптомів реґіонарного лімфаденіту й кон'юнктивіту. Середня частота зникнення симптомів через 1-3 доби на тлі лікування Л-200 тис. МО у хворих на АІ становила (54,76,9) %, на тлі інгаляцій Л-500 тис. МО - (66,86,6) %, під впливом Л-1 млн МО - (72,45,8) %. Як і серед хворих на грип А, у пацієнтів на АІ відмінність за вказаним показником між групами, які одержували Л-200 тис. МО і Л-1 млн МО, була достовірною (Р<0,05).

Вивчення впливу аерозольної інтерферонотерапії на клінічний перебіг РС-інфекції показало, що через 1-3 доби лікування Л-200 тис. МО збільшувалося число хворих, у яких зникали досліджувані симптоми порівняно із хворими, які отримували ТТ.

При застосуванні лаферону в дозах 500 тис. МО і 1 млн МО спостерігався ще кращий клінічний ефект. При цьому частка хворих, у яких протягом 1-3 діб зникали такі симптоми, як гарячка, закладання носа, пітливість, кашель, на тлі Л-1 млн МО була більшою, ніж у тих, які отримували інгаляції лаферону в дозі 200 тис. МО (Р<0,05-0,01). Частота зникнення симптомів через 1-3 доби на тлі лікування Л-200 тис. МО, в середньому, становила (41,68,2) %, на тлі Л-500 тис. МО - (73,07,8) %, на тлі Л-1 млн МО - (84,96,5) %.

Як і серед хворих на грип А і В, АІ, у хворих та РС-інфекцію відмінність за цим показником між групами, які одержували Л-200 тис. МО і Л-1 млн МО, була достовірною (Р<0,01), а між тими, які отримували Л-500 тис. і Л-1 млн МО, - статистично недостовірною.

Таблиця 1

Наявність клінічних симптомів (у %) та їх тривалість у хворих на грип А при різних методах лікування (Mm)

Примітки. Р - достовірність відмінностей між групами, які одержували традиційну терапію, і тими, у комплексну терапію яких входила аерозольна інтерферонотерапія; Р₁ - достовірність відмінностей між показниками хворих, які отримували Л-200 тис. МО, і тими, кому вводили Л-500 тис. МО і Л-1 млн МО; Р₂ - достовірність відмінностей між показниками хворих, які одержували Л-500 тис. МО і Л-1 млн МО.

Аналіз ефективності аерозольної інтерферонотерапії при ГРВІ невстановленої етіології показав, що після застосування Л-200 тис. МО через 1-3 доби зростала частка пацієнтів, у яких зникали практично всі досліджувані симптоми, за винятком гіперемії слизової оболонки ротоглотки та кон'юнктивіту. Призначення лаферону в дозах 500 тис. МО і 1 млн МО призводило до ще більшого клінічного ефекту. Частка хворих, у яких через 1-3 доби зникали клінічні симптоми, на тлі лаферону в дозі 1 млн МО була більшою ніж тих, кому вводили Л-200 тис. МО (Р<0,05-0,01).

Середня частота зникнення симптомів у межах 1-3 діб на тлі лікування Л-200 тис. МО становила (45,08,2) %, на тлі Л-500 тис. МО - (76,37,7) %, на тлі Л-1 млн МО - (85,87,5) %. Як і серед хворих на грип А, В, АІ і РС-інфекцію, відмінність за цим показником між групами, які одержували Л-200 тис. МО і Л-1 млн МО, була достовірною (Р<0,01), а між пацієнтами, яким вводили Л-500 тис. МО і Л-1 млн МО, - статистично недостовірною.

Таким чином, застосування лаферону у вигляді аерозолю вже в дозі 200 тис. МО супроводжувалося швидшим регресом низки симптомів ГРВІ. Більш виражений лікувальний ефект спостерігався після застосування лаферону в дозах 500 тис. та 1 млн МО (Р<0,001).

Динаміка показників клітинного імунітету у хворих на грип А, грип В, аденовірусну інфекцію і ГРВІ невстановленої етіології під впливом різних методів лікування. Важливим аспектом дослідження було досягання репрезентативності підгруп на основі практично однакового вихідного (на момент початку терапії) рівня досліджуваних показників клітинного імунітету.

Застосування ТТ у хворих на грип А супроводжувалося збільшенням у крові кількості Лк - на 20,59 % (Р<0,001). Але істотних змін абсолютної і відносної кількості Лф, абсолютної та відносної кількості CD3+, СD4+, CD8+ не відбулось (Р>0,05).

У хворих на грип В у крові вірогідно збільшилася кількість Лк - на 15,73 % (Р<0,01), абсолютна кількість Лф - на 29,55 % (Р<0,01). Незначно зросли відносний вміст CD3+ - на 4,06 %, CD8+ - на 7,62 %.

У пацієнтів з АІ ТТ не викликала істотних відхилень у крові кількості Лк, відносної кількості Лф, СD4+, CD8+, абсолютної і відносної кількості CD3+ (Р>0,05). Разом з тим, спостерігалося підвищення абсолютної кількості CD8+ - на 15,40 % (Р<0,001).

Застосування ТТ у хворих на ГРВІ невстановленої етіології супроводжувалося збільшенням абсолютної кількості CD3+ і СD4+ (відповідно на 19,90 і 27,27 %, Р<0,05) та незначним зростанням відносної кількості субпопуляцій CD3+ і CD8+ (відповідно на 3,07 % і 3,91 %, Р>0,05). Прослідковувалася тенденція до збільшення у крові кількості Лф, відносної кількості СD4+ та співвідношення СD4+/CD8+.

Використання Л-200 в комплексній терапії хворих на грип А проявлялось зростанням більшості досліджуваних показників клітинного імунітету. Так, кількість Лк у крові підвищилась на 16,03 % (Р<0,01), абсолютна кількість Лф - більше ніж у 2 рази, їх відносна кількість - на 10,67 % (Р<0,05). Аналогічно збільшувалася відносна кількість CD3+ на 17,50 %, (Р<0,05). На 108,8 % (Р<0,05) зросла абсолютна кількість СD4+, їх відносна кількість - на 18,06 %. Підвищилася також кількість CD8+, абсолютне число - на 40,00 %, відносне - на 20,47 %. Наведені зміни були достовірними (Р<0,001). Неістотними виявилися відхилення абсолютної кількості CD3+. Спостерігалося також підвищення співвідношення СD4+/CD8+ - на 38,00 % (Р<0,001).

Застосування у комплексній терапії Л-200 у хворих на грип В супроводжувалося значнішим збільшенням кількості Лк у крові (на 15,91 %, Р<0,01), абсолютного і відносного числа Лф (відповідно на 55,82 %, Р<0,001 і 9,22 %, P<0,05), абсолютного числа CD3+ на 41,72 % (Р<0,001), відносної кількості СD4+ на 17,73 % (Р<0,001).

Призначення Л-200 у комплексному лікуванні хворих на АІ сприяло достовірному зростанню усіх досліджуваних показників. Так, кількість Лк у крові збільшилася на 18,39 % (Р<0,01), абсолютна і відносна кількість Лф - відповідно на 31,61 і 23,26 % (Р<0,001), CD3+ - на 126,30 (Р<0,001) і 8,56 % (P>0,05), СD4+ - на 62,14 і 15,75 % (Р<0,001), CD8+ - на 90,46 і 22,42 % (Р<0,001). Зазначені відхилення зумовили й зростання співвідношення СD4+/СD8+ - на 34,17 % (Р<0,001).

Застосування Л-200 у комплексній терапії ГРВІ невстановленої етіології супроводжувалось зростанням абсолютної та відносної кількості Лф і досліджуваних субпопуляцій Т-лімфоцитів. Так, вміст Лф підвищився більше ніж на 30,0 % (Р<0,001), відносна кількість CD3+ - на 19,19 % (Р<0,05), а абсолютна - на 131,3 % (Р<0,001). Відносний вміст СD4+ і CD8+ відповідно збільшився на 32,46 і 43,18 % (Р<0,001). Їх абсолютна кількість зросла відповідно на 97,30 і 50,48 % (Р<0,001). Зазначені коливання субпопуляцій Т-лімфоцитів викликали підвищення співвідношення СD4+/CD8+ на 70,73 % (Р<0,001).

Ще більше зростання показників клітинного імунітету виявлено у хворих на грип А після аерозольного застосування Л-500 (табл. 2). На тлі отримання зазначеної дози лаферону, кількість Лк у крові підвищилася на 30,17 % (Р<0,001). Абсолютна кількість Лф і CD3+ зросла більше ніж у 2 рази, СD4+ - більше ніж у 4 рази (Р<0,001). Абсолютна кількість CD8+ зросла більше ніж у півтори рази (Р<0,001). Відносна кількість досліджуваних показників теж збільшилася: Лф - на 43,88 %, CD3+ - на 80,82 %, СD4+ - на 66,73 %, CD8+ - на 55,19 % (Р<0,001). Спостерігалося й істотне зростання співвідношення СD4+/CD8+ - більше ніж у 2,5 рази (Р<0,001).

Таблиця 2

Динаміка показників клітинного імунітету у хворих на грип А, в комплексну терапію яких входив лаферон в аерозолі у добовій дозі по 500 тис. МО (n=30, Mm)

Примітка (тут і далі). Р - достовірність відмінностей між абсолютними показниками, встановленими при вступі та виписуванні.

Збільшення добової дози лаферону до 500 тис. МО у комплексній терапії хворих на грип В викликало зростання кількості Лк у крові на 24,10 % (Р<0,001). Майже удвічі підвищилася абсолютна кількість CD3+, СD4+, CD8+ (Р<0,001), їх відносне число зросло відповідно на 34,05, 60,76 і 54,47 % (Р<0,001). Значно збільшилося співвідношення СD4+/CD8+ - більше ніж у 2 рази (P<0,001).

Застосування у комплексній терапії хворих на АІ Л-500 супроводжувалося зростанням кількості у крові Лк на 24,84 %, абсолютної і відносної кількості Лф - відповідно на 57,54 і 34,59 %, CD3+ - на 96,57 і 15,28 %, СD4+ - на 114,8 і 17,76 %, CD8+ - на 60,61 і 25,48 %, співвідношення СD4+/CD8+ - на 87,86 %. Всі виявлені зміни були вірогідними (Р<0,001).

Ще більше зростання показників клітинного імунітету спостерігалися у хворих на ГРВІ невстановленої етіології після застосування у комплексній терапії Л-500. Суттєво зростав відносний і абсолютний вміст Лф (на 44,01 і 73,19 % відповідно, Р<0,001).

Абсолютний вміст CD3+, СD4+ і CD8+ збільшувався відповідно на 123,8, 107,8 і 107,5 % (Р<0,001), їх відносна кількість підвищувалася відповідно на 19,88, 38,30 і 61,80 % (Р<0,001). Все це супроводжувалося значним збільшенням співвідношення СD4+/CD8+ - на 95,81 % (Р<0,001).

При збільшенні дози лаферону до 1 млн МО у хворих на грип А на 25,84 % у крові зросла кількість Лк (Р<0,001), на 84,22 % - абсолютна кількість Лф (Р<0,001). Їх відносна кількість зросла більше ніж у 4 рази (Р<0,001). Зростала й абсолютна кількість субпопуляцій CD3+ - на 35,60 %, СD4+ - на 69,44 %, CD8+ - на 70,50 % (Р<0,001). Виявлено значне збільшення й відносного вмісту зазначених субпопуляцій Т-лімфоцитів - більше ніж у 3 рази (Р<0,001). Все це сприяло істотному підвищенню більше ніж у 3 рази співвідношення СD4+/СD8+ (Р<0,001).

Підвищення дози лаферону до 1 млн МО у комплексній терапії хворих на грип В супроводжувалось збільшенням майже у 2 рази абсолютних кількісних значень Лф і СD4+, CD3+ - у 1,5 рази, CD8+ - більше ніж у 2 рази (Р<0,001). Так само відмічалося виражене підвищення відносних показників: Лф - на 55,71 %, CD3+ - на 31,31 %, СD4+ - на 71,10 %, CD8+ - на 50,84 % (Р<0,001). Спостерігалося більше ніж двократне підвищення співвідношення СD4+/CD8+ (Р<0,001).

На рисунку 1 показано вплив ТТ і лаферону в дозі 1 млн МО на динаміку змін відносної кількості СD4+ у хворих на грип А і В, АІ та ГРВІ невстановленої етіології.

Рис. 1. Приріст (у %) відносної кількості СD4-лімфоцитів у хворих на грип А і В, АІ та ГРВІ невстановленої етіології на тлі застосування ТТ і лаферону в добовій дозі 1 млн МО порівняно з початковим періодом.

У хворих на АІ після аерозольного застосування Л-1 млн МО як абсолютна, так і відносна кількості Лф виявились на 40,81 і 29,00 % більшими, а CD3+ - на 83,39 і 28,07 % (Р<0,001). Більш вираженим було зростання абсолютної і відносної кількості СD4+ - на 144,1 і 80,43 % і CD8+ - на 96,28 та 32,97 %, співвідношення СD4+/CD8+ - на 76,49 % (Р<0,001). Збільшення дози лаферону до 1 млн МО у хворих на ГРВІ невстановленої етіології зумовлювало ще більше зростання абсолютних значень кількості Лф - на 73,37 %, Р<0,001), CD3+ і CD8+ - майже у 1,5 рази, СD4+ - більше ніж у 1,5 рази (Р<0,001). Співвідношення СD4+/CD8+ після застосування у комплексній терапії Л-1 млн МО порівняно з початковим періодом зросло на 163,7 % (Р<0,001).

Призначення ПФ до комплексної терапії хворих на грип А супроводжувалося збільшенням абсолютного числа Лк у крові - на 21,34 % (Р<0,001). Відносна кількість Лф підвищилася на 15,33 % (Р<0,001). На тлі ПФ підвищилися відносні кількості CD3+, СD4+ і CD8+ - відповідно на 12,39, 33,74 і 13,66 % (Р<0,05). Лікування ПФ достовірно не змінило абсолютний вміст субпопуляцій СD4+ і CD8+ (Р>0,05). Зазначені коливання кількості субпопуляцій Т-лімфоцитів супроводжувалися й збільшенням співвідношення СD4+/CD8+ - на 37,56 % (Р<0,001).

Застосування ПФ у комплексній терапії хворих на грип В сприяло помірним відхиленням досліджуваних показників без змін абсолютної кількості Лф, абсолютної і відносної кількості CD3+, а також співвідношення СD4+/CD8+. Виявлено збільшення кількості у крові Лк на 11,74 % (Р<0,01), відносної кількості Лф на 11,84 % (Р<0,05), абсолютної і відносної кількості СD4+ (відповідно на 22,42 і 17,10 %, Р<0,001), CD8+ (відповідно на 54,57 %, Р<0,001 і 5,70 %, Р>0,05).

На тлі застосування ПФ у хворих на АІ збільшувався вміст Лк - на 27,44 % (Р<0,001). Зростали абсолютна і відносна кількість Лф - на 29,12 і 13,53 %, CD3+ - на 56,85 і 28,34 %, СD4+ - на 104,9 і 15,15 %, CD8+ - на 20,56 і 35,53 % (Р<0,01-0,001). Суттєво збільшувалося і співвідношення СD4+/CD8+ (на 63,40 %, Р<0,001).

Використання у комплексному лікуванні хворих на ГРВІ невстановленої етіології ПФ супроводжувалося помірними змінами в показниках клітинного імунітету. Відзначено незначне збільшення в периферичній крові кількості Лк - на 8,85 % (Р>0,05). Абсолютна кількість Лф і CD8+ під впливом ПФ не зазнавали істотних змін. Привертає увагу збільшення відносного числа Лф і досліджуваних субпопуляцій Т-лімфоцитів - у середньому на 11,30-22,70 % (Р<0,05-0,001). Застосування окремо ПФ викликало також й достовірне збільшення співвідношення СD4+/CD8+ - на 49,14 % (Р<0,001).

При поєднанні Л-500 з ПФ у терапії хворих на грип А виявлено відхилення показників клітинного імунітету (табл. 3). Як і в попередніх групах, суттєво підвищилася кількість Лк і Лф у крові (Р<0,001). Так, абсолютне число Лк збільшилось на 31,80 %. Відносна кількість Лф підвищилася на 71,95 %. Зазначені відхилення були достовірними (Р<0,001).

Таблиця 3

Динаміка показників клітинного імунітету у хворих на грип А, в комплексну терапію яких входили Л-500 з ПФ у поєднанні (n=30, Mm)

Абсолютне число досліджуваних субпопуляцій Т-лімфоцитів CD3+, СD4+ і CD8+ зросло більше ніж у 3 рази (Р<0,001), їх відносний рівень - відповідно на 35,94, 89,38 і 73,22 % (Р<0,001). Більше ніж утричі підвищилось також у цій групі хворих співвідношення СD4+/CD8+ (Р<0,001).

Комбінування Л-500 з ПФ у хворих на грип В зумовило практично ідентичні зміни більшості досліджуваних показників клітинного імунітету, як застосування Л-1 млн МО. Спостерігався лише більший приріст абсолютної кількості Лф на тлі комбінованої терапії і зменшення в цих умовах приросту їх відносної кількості (Р<0,05).

Поєднане використання у хворих на АІ Л-500 з ПФ супроводжувалося аналогічним позитивним ефектом. Спостерігалося збільшення абсолютної і відносної кількості Лф - відповідно на 31,60 і 24,16 % (Р<0,001). Зросла абсолютна і відносна кількість CD3+ - на 85,16 і 37,77 % (Р<0,001), СD4+ - на 126,70 і 26,30 % (Р<0,001), CD8+ - на 72,53 % (Р<0,001) і 29,87 % (Р<0,05), виявлено збільшення співвідношення СD4+/CD8+ - на 72,21 % (Р<0,001). Досить результативним виявилося застосування у комплексній терапії Л-500 разом з ПФ у хворих на ГРВІ невстановленої етіології. При виписуванні із стаціонару порівняно з вихідним рівнем спостерігалося значне збільшення числа Лф і субпопуляцій Т-лімфоцитів. Абсолютний вміст Лф і CD8+ зростав більше ніж на 60 % (Р<0,001), CD3+ і СD4+ - майже у 1,5 рази (Р<0,001). Відносний вміст зазначених показників підвищувався в середньому на 28,80-51,23 % (Р<0,001), а співвідношення СD4+/CD8+ - збільшувалося на 128,0 % (Р<0,001).