Методики парафінолікування та озокеритолікування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Реферат

на тему: Методики парафінолікування та озокеритолікування

Вступ

Серед природних фізичних лікувальних факторів одне з провідних місць належить теплу. Тепло, як лікувальний фактор, використовується людиною з древності. Діючи з поверхні тіла людини на весь організм через численні периферичні рецептори, створюючи температурне, механічне і хімічне подразнення, ці фактори викликають через ЦНС складні відкличні реакції. Ці реакції залежать від функціонального стану організму, якостей подразника і методики його використання.

В даний час як теплоносії використовуються різні грязі, парафін і озокерит. Раніше ще використовували пісок і глину.

Техніка проведення теплолікування більш проста в порівнянні з іншими методами фізіотерапії, їх можна використовувати в будь-якому лікувальному закладі. Покази досить широкі, а протипоказання обмежені в порівнянні з іншими методами фізіотерапії.

фізіотерапевтичний парафін озокерит

1. Парафінолікування

Парафін та його властивості.

Серед різних методів теплової дії на організм велику питому вагу має парафінолікування. Теплозберігаюча здатність парафіну вища, ніж лікувальних грязей і дещо нижча, ніж озокериту.

Парафін - продукт перегонки нафти, являє собою суміш високомолекулярних вуглеводнів. Він має високу теплоємкість і дуже низьку теплопровідність. Розтоплений парафін при нанесенні на шкіру дуже швидко застигає, утворюючи на ній плівку, температура якої швидко наближається до температури тіла, що захищає шкіру від дії високих температур вищих слоїв парафіну.

При застиганні парафін виділяє затрачене на його плавлення тепло, а тому шкіра під парафіном довгий час знаходиться під дією високої температури.

Мала теплопровідність дозволяє використовувати без всяких неприємних відчуттів для хворого високі температури парафіну (55-60°, а іноді і 70). В основі фізіологічної дії парафіну на організм лежить його теплова дія. При використанні недостатньо очищеного парафіну до теплової дії може приєднатися і хімічна.

З лікувальною метою використовують очищений білий медичний парафін, без всяких домішків з температурою плавлення 52-55°, Плавлять парафін на водяній бані, нагріваючи його до 100°C ; краще використовувати спеціальні парафінонагрівачі.

Методики парафінолікування.

В даний час використовують наступні методики парафінолікування.

1. Методика нашарування.

Розтоплений парафін, температура якого 50-55° наносять на відповідну поверхню шкіри плоскою малярною щіткою шаром 1-2 см. Потім відповідну частину тіла накривають компресною клейонкою або папером і обкутують одіялом або спеціальним ватником. Температура такої аплікації біля 50°.

2. Методика парафінової ванни.

Верхню або нижню кінцівку спочатку обмазують парафіном, а потім опускають в ємкість, наповнену розтопленим парафіном, температура якого 60-65°.

3. Серветно-аплікаційна методика.

Після нанесення на шкіру 1-2 шарів парафіну (як при 1-й методиці), товщиною 0,5 см, накладають марлеву серветку, складену в 8-Ю шарів, змочену в парафіні температурою 65-70° і злегка віджатою. Серветку накривають клейонкою, а потім одіялом.

4. Кюветно-аплікаційна методика.

Розтоплений парафін розливають в кювети, вистелені медичною клейонкою. Товщина парафінового шару в кюветі повинна бути не меншою 1-2 см. Застиглий, але ще м'який парафін (50-54°) виймають з кювети разом з клейонкою і накладають на ділянку тіла, а потім все покривають одіялом або спеціальним ватником.

Процедури парафінолікування протяжністю від З0хв. до 60хв. проводять через день або щодня. Всього на курс 12-20 процедур. Після процедури необхідно відпочивати не менше 30-40 хв.

Кожна методика парафінолікування має свої "за" і "проти".

При накладанні парафіну на невеликі ділянки, особливо з не рівною поверхнею, краще всього використовувати методику нашарування.

Парафінонашарування зручне для суглобів рук і ніг. Серветно- кюветно-аплікаційні методики мають більш широке використання. Кювети зручні тим, що їх можна переносити в палату. Крім того, кюветно-аплікаційна методика дуже проста і зручна у використанні.

Для повторного використання парафіну його стерилізують,нагріваючи до 120°С на протязі 10-15 хв. .

Для відновлення пластичності парафіну в нього необхідно що разу добавляти 10-15% свіжого парафіну.

Показання та протипоказання.

Покази до застосування парафінолікування досить широкі. Його застосовують при лікуванні травм, захворюваннях внутрішніх органів, захворюваннях периферичної нервової системи, в отоларингології, а також з косметичною метою.

Протипоказання: гострі запальні процеси, злоякісні новоутворення, туберкульоз всіх органів, захворювання серцево-судинної системи, схильність до кровотечі, хвороби крові, нефрит і нефроз, тіреотоксикоз, інфекційні захворювання.

Техніка безпеки.

1. Забороняється розігрівати парафін на відкритому вогні.

2. Розігрівати парафін необхідно в спеціально виділеній кімнаті, («кухні»), яка оснащена приточно-витяжною вентиляцією.

3. Розлив розігрітого парафіну проводять на спеціальних столах, які відповідають вимогам пожежної безпеки.

4. Щоб виключити опіки шкіри, необхідно:

а) шкіра повинна бути сухою;

б) слідкувати, щоб в парафін не потрапила вода;

в) накладати парафін тільки на чисту шкіру, без будь-яких залишків мазей або інших лікувальних засобів, які можуть викликати хімічні опіки (особливо фіналгон).

2. Озокеритолікування

Озокерит і його властивості.

Озокерит як корисна копалина відомий давно. Свою назву озокерит отримав у 1833 році за пропозицією Глокера.

Озокерит - грецьке слово, яке означає «пахнучий воском». Дійсно, озокерит після відповідної очистки нагадує своїм зовнішнім виглядом бджолиний віск. Місце походження озокериту, яке має промислове значення, в Україні розміщене в місті Бориславі. Озокерит отримують шляхом переробки озокеритовмісної руди, яка добувається в шахтах, розміщених в місцях залягання озокериту. Для медичних цілей використовується озокерит, який отримують шляхом водної виварки руди.

Озокерит складається із суміші твердих, високоплавких вуглеводнів з добавками рідких і газоподібних вуглеводнів.

Хімічний склад озокериту : церезин - 69-80 %, парафін - 3-7%, мінеральні масла, нафтові смоли - 8-10%, асфальтени - 0,5-5%, механічні домішки 3-8%.

Що стосується структури озокериту, то оскільки озокерит являє собою складну суміш, як було відмічено вище, він не має чітко вираженої кристалічної структури. Основна його маса - тверді вуглеводні - церезіни, які мають дрібнокристалічну структуру, внаслідок чого церезіни мають здатність добре розчинятися в маслах і міцно утримувати їх, створюючи однорідну стійку композицію.

Колір озокериту світло-зелений, жовтий, бурий або чорний/ залежить від вмісту в ньому смол і асфальтенів.

В порівнянні з гряззю і парафіном озокерит володіє великою теплоємкістю і теплоутримувальною здатністю, меншою теплопровідністю. Так, озокерит утримує тепло 31,25 хв., парафін -19,83 хв., грязь - 7,5 хв.

Вплив озокериту на людський організм.

Відносно висока температура озокериту не викликає опіків. Це явище пояснюється тим, що озокерит, який прилягає до шкіри, швидко затвердіває, чим оберігає шкіру від дії послідуючих, більш гарячих слоїв озокериту. Дуже повільно холонучи, він на протязі довгого часу віддає тепло організму і легко переноситься навіть при температурі 60-70°С . Разом з тепловою озокерит має механічну і хімічну дії. Він володіє великою пластичністю I здатністю при охолодженні зменшуватися в об'ємі на 10-15%; в зв'язку з цим його компресивна дія в півтора рази більша, чим парафіну.

Хімічна дія озокериту пов'язана із розрядженням шкіри асфальтенами і смолами, проникненням в поверхневі шари шкіри церезину, проступанням в організм біологічно активних речовин, які містяться в озокериті, що володіють екстрогеноподібною, ацетилхоліноподібною діями і визивають парасимпатикотонічний ефект, а також з мікрофлорою, яка виділяє речовини по типу антибіотиків.

Озокеритотерапія має протизапальну, гіпосенсибілізуючу, спазмолітичну, розсмоктуючу, болезаспокійливу, судинорозширючу, зудозаспокійливу дії, стимулює регенеративні і трофічні процеси в тканинах.

Озокерит нагрівають в спеціальному озокеритонагрівачі або на водяній бані (обов'язково витяжка) до потрібної температури. При повторному використанні його стерилізують при температурі 100°С на протязі 10-15 хв. і додають 25 % свіжого озокериту.

Методики озокеритолікування.

Озокеритолікування проводять за такими основними методиками:

1. Метод нашарування - за допомогою плоскої малярної кисті озокерит, температура якого 50°С наносять на ділянку шкіри товщиною 1-2 см, покривають клейонкою і закутують ватником.

2. Озокеритна ванна -- дистальну частину кінцівки покривають озокеритом, температура якого 50°С, після чого занурюють у ванночку з рідким озокеритом бО-б5°С.

3. Метод серветно-аплікаційний - спочатку на шкіру наносять 1-2 шари озокериту 50°С, після чого накладають марлеву серветку, складену у 8 шарів, змочену в озокериті 65-70°С; зверху покривають клейонкою і ватником.

4. Кюветно-аплікаційний метод - розплавлений озокерит виливають товщиною не менше 1 см в спеціальні кювети, викладені клейонкою. Після охолодження його до 50-54°С виймають з клейонкою, накладають на ділянку тіла та обгортають ватником.

Тривалість процедур 15-30-60 хв., через день, 2 дні підряд, третій - перерва або щоденно; на курс лікування - 10-15 процедур.

В останній час отримали розповсюдження аплікації із суміші озокериту і парафіну.

Показання та протипоказання.

Озокеритолікування показано при: бронхіті, трахеїті, пневмонії, плевриті, ревматизмі в неакт. фазі і 1-й ст. активності, ендартериїті /початкова стадія/, варикозному розширенні вен, флебіті, перифлебіті, хр.гастриті, виразковій хворобі шлунку і ДПК, хр. коліті, ентероколіті, хр. холециститі, хр. панкреатиті, хр. пієлонефриті, склеродермії; захворюванні опорно-рухового апарату - ревматоїдний артрит і хв. Бехтерева, інф.-алерг. поліартрит, інф.-специф.поліартрит, псоріатичний поліартрит, синдром Рейтера, деформуючий остеоартроз; спондильоз, остиохондроз, спонділоартроз; остеохондропатія, наслідки травм опорно-рухового апарату, остит, периостит, переломи, міозит, фіброміозит, бурсит, тендовагініт, контрактура, періартрит; захв. нервової системи - залишкові явища енцефаліту, поліомієліту, менінгоміелорадикуліту, мієліту, спинального арахноідіту, травмат. ураження спинного мозку, радикуліт, неврит, невралгія, травми переферичних нервів, вібраційна хвороба, хвороба Рейно.

Протипоказання: злоякісні новоутворення, туберкульоз, недостатність кровообігу П-Ш ст., гіпертонічна хвороба Ш стадії; виражені прояви атеросклерозу, ішемічна хвороба серця із стенокардією, порушення ритму, аневризма серця, аневризма судин, стеноз аорти, гломерулонефрит, цироз печінки, токсикози, підвищена температура тіла, тиреотоксикоз, епілепсія, доброякісні пухлини статевих органів, вагітність, системні хвороби крові, схильність до кровотеч, інф. захворювання, психоз, виражений невроз, серцева і бронхіальна астми.

Размещено на Allbest.ru