Страхова медицина як спосіб забезпечення особистих немайнових прав у сфері охорони здоров`я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Страхова медицина як спосіб забезпечення особистих немайнових прав у сфері охорони здоров`я

медицина здоров'я страхування

Однією з основних ознак розвитку цивілізованого суспільства є високий розвиток у сфері надання медичних послуг. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоров'я, медичну допомогу та медичне страхування. Охорона здоров'я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм. Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров'я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності. Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя[1]. Таким чином, Конституція України визначає загальні концептуальні підходи до регулювання відносин у галузі охорони здоров'я. Деталізація та конкретизація основних конституційних положень щодо нормативно-правового регулювання у галузі охорони здоров'я і механізмів їх реалізації знайшли своє відображення в законах України, постановах Верховної Ради, указах та розпорядженнях Президента України, постановах та розпорядженнях Кабінету Міністрів України, нормативних актах центральних органів виконавчої влади та міжнародних договорах України. У деяких випадках положення законодавчих актів України істотно відрізняються від близьких за формулюваннями положень міжнародних документів. Але урегульовані правом суспільні відносини не обмежуються автоматичним виконанням владних приписів. Розвиток соціальних процесів, пов'язаних з охороною здоров'я, спонукає до критичного перегляду існуючого правового масиву щодо регулювання відносин у галузі охорони здоров'я, якому має передувати усвідомлення його застарілості чи навіть непридатності, що формується на підставі трансформації потреб та інтересів, спричинених об'єктивним розвитком суспільства в контексті адаптації законодавства до вимог ЄС. Тому удосконалення правової регламентації відносин у галузі охорони здоров'я є нагальною сьогоденною потребою.

В основі будь-яких суспільних відносин лежить свідома мотивація, викликана необхідністю задоволення конкретних потреб та інтересів індивіда чи суспільства в цілому щодо реалізації свого права на здоров'я. Тому першочерговим завданням держави є сприяння та забезпечення повної і своєчасної реалізації приватних та публічних інтересів у цій галузі.

Сьогодні спостерігається суперечність та непослідовність державної політики щодо регулювання галузі охорони здоров'я. З одного боку, держава приділяє недостатньо уваги питанню забезпечення конституційних прав громадян на охорону здоров'я, прагнучи майже цілком перекласти свої функції щодо надання безоплатної медичної допомоги на самих громадян та органи місцевого самоврядування, з іншого - не створено відповідних умов щодо правової, економічної та організаційної свободи суб'єктів господарювання, які надають медичні послуги. Зокрема, суб'єкти господарювання при отриманні ліцензії на медичну практику повинні безпідставно, з моєї точки зору, отримувати додатково ліцензію на придбання, перевезення, зберігання та використання в своїй діяльності контрольованих речовин; населенню не забезпечується гарантований обсяг медичної допомоги. Не регламентована спеціальними нормативно-правовими актами діяльність лікарняних кас, існуючих у вигляді громадських об'єднань, які фактично здійснюють свою діяльність як заклади охорони здоров'я, тобто поза межами правового поля. Не передбачена відповідальність держави та закладів охорони здоров'я різних форм власності перед пацієнтом за надання неякісної медичної допомоги або медичних та фармацевтичних послуг. [2]

Проте сучасний стан розвитку української системи охорони здоров`я бажає кращого зокрема через недосконале законодавство, що регулює дану сферу суспільних відносин. На мою думку частковим вирішенням проблеми могло б стати впровадження страхової медицини. Багато країн Європи віддають перевагу обов'язковому медичному страхуванню. Історія обов'язкового медичного страхування в Німеччині бере початок з 1883 року - часів правління Бісмарка. На сьогодні принцип соціальної рівності продовжує діяти у вигляді рівнозначної оплати внесків по медичному страхуванню - наполовину на половину роботодавцем, наполовину самим працюючим. Даний внесок дає можливість не тільки застрахованому, але і всім членам його сім'ї (кількість чоловік не має значення) стати користувачем медичної страховки.

Уряд Німеччини ніяким чином не відповідальний за фінансування медичного страхування. Держава виступає в якості «весільного генерала» спостерігає за діяльністю системи охорони здоров'я, а також створюють умови для успішного його функціонування. Деякі зобов'язання виплат все ж таки лежать на «урядових плечах» але це стосується певних соціальних груп а саме бідних, кількість яких складає біля 2% від загальної кількості громадян. Приблизно 90% Німеччини охоплені обов'язковою медичною страховкою, а 8% - клієнти приватних страхових компаній.

Яким же чином здійснюється обов'язкове медичне страхування в Німеччині? Даний вид

страхування тісно пов'язаний і функціонує шляхом багаточисельних страхових фондів (лікарняні каси). Всі внески з медичного страхування, які стягуються з працюючого, поступають саме в ці некомерційні організації. Збори представників (50% - роботодавці, 50% - працюючі) керують діяльністю лікарняних кас.

На всій території Німеччини функціонує понад 1 тис. лікарняних кас, серед них:

* місцеві - розміщені за місцем проживання (страхують всіх громадян, переважно членів сім'ї);

*ерзац-каси (страхують за професійною приналежністю);

* спеціалізовані лікарняні каси для шахтарів, фермерів, моряків та ін.

Працюючий громадянин Німеччини має право вибору лікарняної каси. Його роботодавцю однаково в яку касу перераховувати гроші.

Німеччина завжди відрізнялася стильністю до порядку і дисципліни. Так же чітко функціонують її структури, підрозділи обов'язкового медичного страхування. Лікарняні каси уповноважені визначати страхові внески, перелік необхідних медичних послуг і форму розрахунків з медичними закладами. Вся система надання медичної допомоги здійснюється при взаємодії уряду і лікарняних кас, які не опонують, а доповнюють один одного. За їх взаємній згоді виходять в світ всі закони і постанови в системі охорони здоров'я. Як вартові, які стоять на захисті прав рядового громадянина, уряд і лікарняні каси отримують ріст вартості медичних послуг.

Який медичний сервіс надає обов'язкове медичне страхування в Німеччині? Візити до лікаря, консультації спеціалістів, діагностичне обслідування - весь спектр амбулаторного лікування є сферою розповсюдження медичного страхування. Перебування в стаціонарі, оперативне втручання, лікування в реанімаційному відділенні також включає медичне страхування. Витрати на стаціонарне лікування оплачується, але застрахований пацієнт повинен доплатити біля 15 марок в день. Існує ще одна відмінна особливість, лікарняні каси оплачують вартість стоматологічних послуг (багато європейських країн включає цей сервіс). Важливим пунктом медичного страхування є забезпечення застрахованих лікарськими препаратами. Всі медикаменти, які виписані за рецептом лікаря, клієнти, отримують в аптеці безоплатно. Але безкорисність відпустки відносна. В залежності в кількості придбаних упаковок необхідно доплатити за рецепт до 10 марок. Громадяни з невисоким заробітком і важко хворі можуть бути звільнені від цієї доплати.

Лікарняні каси самі визначають об'єм необхідних діагностичних і лікувальних послуг при різних клінічних діагнозах. Цей перелік мало відрізняється в різних лікарняних касах. Можливі додаткові медичні послуги, які саме вирішує правління даної організації.

Як лікарняні каси співпрацюють з медичними закладами? Клініки, на базі яких здійснюється сервіс, виставляють лікарняним касам рахунки до оплати. клінік і лікарень, лікарняні каси працюють із лікарнями шляхом об'єднань лікарів, які організовані за територіальним принципом. Кожний лікар, який працює в системі обов'язкового медичного страхування, - член лікарського об'єднання, яке є посередником між лікарняними касами і медичними працівниками.

Гроші поступають з лікарняних кас в об'єднання лікарів. Коли оплачують перерахунки виконаних послуг, а фіксовану суму за кожного застрахованого в рік, а також за членів всієї його (деколи багато чисельної) сім'ї. Визначення розміру оплати праці спеціаліста лікарського об'єднання достатньо специфічне. Спочатку лікарі оцінюють свою працю не в грошовому вимірі, а по пунктам. Кожній консультації, лікарській маніпуляції відповідає певна кількість пунктів, які в кінцевому сумуються. Всі грошові за певного застрахованого (включаючи членів його сім'ї), які отримані із лікарняних кас, діляться на кількість пунктів. Так визначається вартість одного пункту. Не складно визначити, що чим більше працюють лікарі, тим довше пункт і нижчий заробіток лікаря.

Для лікаря визначено кількість пунктів на кожного клієнта, праця понад дану кількість не оплачується. Такий же принцип розповсюджується і на ліки. На сьогодні сума на лікарські препарати, які призначаються лікарями, фіксована. Якщо приписує медикаменти на вартість більшу, ніж виділяється лікарняними касами, то 5% її розприділяється серед всіх лікарів в якості штрафу за перевитрати засобів.

Що слідує з такого принципу роботи?

З однієї сторони, пацієнт ризикує не пройти необхідне обслідування або не отримати лікування, яке зводиться лікарем до мінімуму. З другої сторони, показання грошима дисциплінує лікарів і огороджує лікарняні каси від надмірних витрат. Альтернативою обов'язковому медичному страхуванню виступає добровільне. Не дивлячись на високий процент застрахованих (біля 8% загального числа населення), даний вид медичної допомоги впевнено набирає оберти. [3]

При приватному страхуванні, на відміну від соціального, пацієнт сам оплачує медичну допомогу, а потім пред'являє рахунок страховій компанії. Вона, як правило, повертає 70-90% витрат в залежності від умов страхування. Застрахований за методом приватного страхування має право на найбільш комфортні умови лікування, наприклад витрати час планової госпіталізації або лікаря в стаціонарі. Гонорар лікарів, які обслуговують по методу приватного страхування, вищий ніж за метод обов'язкового, що і визначає в значні мірі якість запропонованих послуг. Отже вище наведені факти дають можливість почерпнути для українського законодавця реальний спосіб забезпечення особистих немайнових прав у сфері забезпечення охорони здоров`я.

Размещено на Allbest.ru