Основи медичних знань і охорони здоров’я

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство освіти і науки України

Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка

Кафедра біології та основ здоров'я людини

Контрольна робота з навчальної дисципліни «Основи здоров'я»

Підготувала: студентка філологічного факультету групи ІН-18

Палій Я.І.

Перевірив: доцент, канд. біол. наук В.В.Попельнюх

Полтава 2016

Зміст

1. Закономірності росту і розвитку організму людини. Будова, функції та вікові особливості опорно-рухового апарату

2. Вікові особливості м'язової системи

3. Причини виникнення короткозорості у дітей та її профілактика

4. Залози внутрішньої секреції, їх роль

5. Механізми шкідливого впливу стресу на внутрішні органи

6. Гігієнічні вимоги до навчального дня школярів

7. Перша допомога при інфекційних захворюваннях

8. Перша допомога при травмах і нещасних випадках. Основи реанімації

1. Загальні закономірності росту і розвитку людини. Будова, функції та вікові особливості опорно-рухового апарату

Після народження дитини розпочинається постнатальний період розвитку людини. У своєму розвитку організм людини проходить три етапи:

- еволюційний - характеризується перевагою розмноження клітин над їх руйнуванням. Триває від моменту народження дитини до 21 років. Показники фізичного розвитку (зріст, маса, розміри окремих частин тіла) у різні періоди еволюційного етапу змінюються по-різному. У віці 1-3 роки, 5-7 років, 12-15 років спостерігається посилений ріст дитини, а між цими періодами - розвиток тканин, органів і в цілому організму;

- стабільний - характеризується зрівноваженістю процесів утворення і руйнування клітин, збереженням маси й розмірів тіла й окремих його частин;

- інволюційний етап - характеризується перевагою руйнівних процесів над утворювальними, а тому спостерігається зменшення маси тіла та його розмірів. На цьому етапі відбувається старіння організму.

До закономірностей розвитку і росту дітей належать:

1. Поступовість і необоротність. Людина в своєму розвитку проходить ряд етапів - один за одним, вдруге повторитися вони не можуть.

2. Надійність біологічної системи - такий рівень регулювання процесів в організмі, коли забезпечується оптимальний перебіг з його екстреною мобілізацією резервних можливостей і взаємозамінності, яка гарантує пристосування до нових умов, і з швидким поверненням до початкового стану.

3. Нерівномірність і безперервність росту і розвитку. Життя дитини - це безперервний процес розвитку. Перші кроки і подальше вдосконалення рухової функції, перші слова дитини і розвиток мовної функції, перетворення дитини в підлітка у період статевого дозрівання, розвиток центральної нервової системи, ускладнення рефлекторної діяльності - це приклади змін в організмі дитини.

Характерною особливістю процесу росту дитячого організму є його нерівномірність і хвилеподібність. Періоди посиленого росту змінюються деяким його уповільненням. Найбільшою інтенсивністю ріст дитини відзначається у перший рік життя і в період статевого дозрівання. Початковий ріст (ріст при народженні) подвоюється до 5 років і потроюється до 15 років. У молодшому шкільному віці довжина тіла збільшується на 4-5см, а в період статевого дозрівання на 6-8 см в рік. Від періоду новонародження і до досягнення зрілого віку довжина тіла збільшується в 3,5 рази, довжина тулуба - в 3 рази, довжина руки -в 4 рази, довжина ноги - в 5 разів. короткозорість травма інфекційний

Пропорції тіла з віком теж дуже змінюються. Новонароджений відрізняється від дорослої людини відносно короткими кінцівками, великим тулубом і великою головою. З віком ріст голови уповільнюється, а ріст кінцівок прискорюється До початку статевого дозрівання статева різниця в пропорціях тіла відсутня, а в період статевого дозрівання в юнаків кінцівки стають довші, тулуб коротший і таз вужчий, ніж у дівчат. Розрізняють три періоди відмінностей пропорцій між довжиною і шириною тіла: від 4 до 6 років, від 6 до 15 років і від 15 років до дорослого стану. Якщо до початку періоду статевого дозрівання загальний ріст збільшується за рахунок росту ніг, то в період статевого дозрівання - за рахунок росту тулуба.

У період статевого дозрівання відбувається не тільки інтенсивний ріст, а й формування вторинних статевих ознак.

Нерівномірність в процесах розвитку окремих систем організму простежується не тільки зіставленням темпів їхнього росту. Окремі частини фізіологічних систем дозрівають нерівномірно. Наприклад, нервова система функціонує як єдине ціле, але її окремі частини розвиваються і формуються різними темпами і в різні строки. Доцентрова частина нервової системи досить зріла вже при народженні, остаточно дозріває в 6-7 років. А відцентрова остаточно дозріває лише у 23-25 років.

Нерівномірність росту - пристосування, вироблене еволюцією. Бурхливий ріст тіла в довжину на першому році життя пов'язаний із збільшенням маси тіла, а уповільнення росту в наступні роки зумовлене активними процесами диференціювання клітин, тканин, органів.

Розвиток веде до морфологічних та функціональних змін, а ріст - до збільшення маси тканин, органів і всього тіла. При нормальному розвитку дитини обидва процеси тісно взаємозв'язані, але періоди інтенсивного росту можуть не збігатися з періодами інтенсивного диференціювання. Посилене диференціювання зумовлює уповільнення росту. Наприклад, маса головного і спинного мозку в основному наростає до 8-10 років, майже досягаючи маси цих органів у дорослого, а функціональне удосконалення нервової системи відбувається ще протягом тривалого часу. Дозрівання рухового аналізатора настає в 13-14 років, а разом з тим в 15-18 років відбувається подальший інтенсивний ріст і диференціація м'язової тканини.

Нерівномірність розвитку - гетерохронія - дає можливість забезпечити прискорений вибірковий ріст і диференціацію тим структурам і їхнім функціям, які насамперед необхідні організмові на даному етапі онтогенезу. П.К.Анохін висунув вчення про гетерохронію (нерівномірне дозрівання функціональних систем). Функціональні системи дозрівають нерівномірно, включаються поетапно, змінюються, забезпечуючи організмові пристосування в різні періоди онтогенетичного розвитку. Структури, які до моменту народження повинні становити функціональну систему, закладаються і дозрівають вибірково і прискорено. Наприклад, коловий м'яз рота іннервується прискорено і задовго до того, як будуть іннервовані інші м'язи обличчя. Прискореного розвитку зазнає не лише коловий м'яз рота, а й інші м'язи і ті структури центральної нервової системи, які забезпечують акт смоктання. Із всіх нервів руки насамперед і найповніше розвиваються ті, що забезпечують скорочення м'язів-згиначів пальців, які беруть участь у виконанні хватального рефлексу. Такий вибірковий і прискорений розвиток морфологічних утворень, які становлять повноцінну функціональну систему, що забезпечує новонародженому виживання дістав назву системогенезу.

4. Акселерація - прискорення розвитку. Вона характеризується :

- збільшенням довжини тіла і маси новонароджених (за останні 30-40 років на 0,5-1см і 100-150г);

- збільшення зросту, маси (інших параметрів тіла) дітей і підлітків усіх вікових груп. Сучасна 9-річна дитина має зріст і масу 10-річної дитини 1940 року;

- більш ранню зміну дитячих пропорцій тіла дорослими;

- більш раннє прорізування і заміну молочних зубів постійними (на 1-2роки);

- прискорене окостеніння скелету, зокрема дрібних кісток зап'ястя (на 1-2роки), і більш раннє завершення росту. У 18ст. у чоловіків ріст тривав до 26років, у1940р. - до 21р, а у 1960 - до 18-19р.;

- більш ранню появу (на 1-2роки) перших статевих ознак(у дівчат у 8-9років, у хлопців - у 10 років), більш швидке завершення цього періоду.

Справжня акселерація характеризується прискоренням фізичного розвитку і статевого дозрівання. Спеціальними дослідженнями встановлено, що акселерації фізичного розвитку не завжди відповідає високий рівень психічного розвитку, працездатності і соціальної зрілості. Тому, вчителі повинні вивчати індивідуальні особливості розвитку кожного учня і відповідно добирати форми і методи виховання.

Акселерацію пояснюють дією комплексу факторів, які ще до кінця не вивчені. Зокрема, поліпшенням загальних умов життя, харчування, медичного обслуговування, урбанізацією та інтенсифікацією темпів сучасного життя.

До опорно-рухового апарату відносять скелет і м'язи, об'єднані в одну систему. Ця система забезпечує рух -- необхідний фактор фізичного, психічного розвитку організму, розвитку мови, мислення, праці. Немає ні однієї форми людської діяльності, яка не відбувалася б без рухів. Обмеження рухливості або перевантаження м'язів порушують розвиток дітей, сприяють розвитку багатьох захворювань.

Скелет і м'язи є опорними структурами організму. Вони також обмежують порожнини, в яких розміщені головний і спинний мозок, усі внутрішні органи. Деякі кістки і м'язи беруть участь у виконанні дихальних рухів.

Знання вікових особливостей органів руху і умов, що сприяють їх нормальному розвитку, необхідні для розробки ефективних засобів і методів фізичного виховання, трудового навчання, організації режиму дня учнів.

Опорно рухова система складає приблизно половину маси тіла людини. Скелет - це каркас, що складається з кісток, які захищають життєво важливі органи і служать опорою для них, забезпечуючи їх фіксацію в певному місці. М'язи, змінюючи свою довжину, змінюють взаємне розташування частин скелету і таким чином забезпечують пересування, і виконання різних видів діяльності. Дитина народжується, маючи опорно-рухову систему, що досить сильно відрізняється від дорослих. Справа в тому, що сформована кістка вже практично не змінює своїх розмірів і здатна тільки на регенерацію при переломах та ушкодженнях. У дітей різного віку ріст кісток забезпечується тим, що скелет не пройшов стадію окостеніння і практично всі кістки мають хрящові ділянки, які і є зонами росту. Рух стимулює розвиток організму в цілому, а набуття певних рухових навичок потребує певного тренування - поступово дитина вчиться сидіти, ходити, підтримувати і зберігати поставу. Завдяки тренуванню будь-яку з рухових навичок можна довести до автоматизму. В той же час тренування і фізичні навантаження повинні чітко дозуватись в залежності від віку і можливостей дитини, щоб не завдати шкоди організму. У підлітковому віці опорно-рухова система швидко росте, що спричиняє дискоординацію рухів. Вікові зміни у старечому віці спостерігаються з боку хребта, його зв'язок, з боку кісток І полягають в розвитку дистрофічних та деструктивних порушень.

2. Вікові особливості м'язової системи

Вікові особливості м'язового апарату, розвиток рухів у дітей Розвиток мускулатури починається на 3-му тижні. На 20 тижні міотрубки перетворюються на м'язові волокна. Скорочення реєструється після формування міофібрил (5 тиждень) і виразно проявляються на 10-15 тижнях. Скорочення м'язів в цей період сприяє правильному формуванню кістяка дитини. Рухова активність плоду проявляється або в короткочасних поштовхах, або у потужних розгинальних рухах, які залучають до роботи всі групи м'язів. У новонародженої дитини спостерігаються хаотичні рухи кінцівок, тулуба і голови. На рухову активність впливає утворення тимчасових зв'язків рухового аналізатора з іншими аналізаторами. У немовлят розвиваються насамперед м'язи живота, пізніше - жувальні. В кінці 1-го року життя і в зв'язку з прямоходінням помітно ростуть м'язи спини і кінцівок. Наростання тонусу потиличних м'язів діє змогу дитині у віці 1,5-2 місяці піднімати голову; в 2,5-3 місяці спостерігається розвиток руху руки до предмета; в 4-місяці - повертання із спини на бік; в 5 місяця - на живіт і з живота на спину. У віці від 3 до 6 місяців дитина готується до повзання. Від 6-8 місяців завдяки розвиткові м'язів тулуба і таза дитина починає сідати, стояти, опускатися. Маса м'язів наростає, коли дитина починає ходити. На кінець 1-го року життя дитина починає ходити, але кроки короткі і положення тіла нестійке. До 3-4 років d м'язів зростає в 2-3 рази. У віці 4-5 років у зв'язку з розвитком м'язових груп і удосконаленням координації рухів дітям доступні складніші рухові акти: біг, стрибання, катання на ковзанах. У працях Інституту фізіології дітей і підлітків АПН показано, що вже з перших років життя рухи дитини набувають істотного значення у функціонуванні мови. Доведено, що фізичне виховання позначається на розвитку таких процесів мислення, увага і пам'ять! Найістотніші зміни рухової функції відбуваються у молодшому шкільному віці - 8-12 років, оскільки руховий аналізатор морфологічно дозріває. Поперечний ріст м'язових волокон триває до 20-25 років і залежить від рівня рухової активності і тренованості. Розвиток самих м'язів і їх ріст триває до 25 -30 років. Молодші школярі мають низькі показники м'язової сили. Силові і статичні вправи швидко спричиняють у них втому. Діти цього віку більш пристосовані до короткочасних швидкісно-силових динамічних вправ. Інтенсивний приріст м'язової сили у хлопчиків припадає на 14-17 років, а у дівчаток - на 10 -12 років. Швидкість виконання рухів в дітей 13-14 років наближається до рівня дорослого. Витривалість до динамічної роботи ще невелика в 7-12 років. Витривалість до статичних зусиль зростає поступово в 8 -17 років. У дітей 11 - 14 років найвитриваліші литкові м'язи. У 7-11 років інтенсивно розвивається швидкість рухів (частота і час реакції). Молодші школярі мають всі передумови для розвитку такої якості як гнучкість. Високий приріст гнучкості в 7- 10 років, а в 13- 15 років цей показник досягає максимуму. Урок фізичного виховання компенсує в середньому 11% добової норми кількості рухів. Ранкова гімнастика вдома, фізкультура, фізхвилинки під час уроків, рухливі ігри на перервах, прогулянки з рухливими іграми після уроків дають змогу дітям 7 … 11 років виявляти до 60% потрібного для них добового обсягу рухів. Різнобічна м'язова діяльність підвищує працездатність організму, при цьому зменшуються енергетичні витрати організму на виконання роботи. При систематичному виконані фізичних вправ і навантажень формується досконаліший механізм дихальних рухів, збільшується глибина дихання, підвищується використання кисню тканинами організму. Розвиток м'язів триває до 25 - 30 років.

3. Причини виникнення короткозорості у дітей та її профілактика. Спадкова і вроджена міопія

Відомо, що короткозорість - це сильна оптична рефракція очі, що збирає зображення перед сітківкою. При цьому, чим ближче предмет буде знаходитися, тим більше він буде наближений до сітківки і чітко видно. Це відбувається через сильну заломлюючої сили кришталика або рогівки або надто довгого очного яблука. Але в будь-якому випадку зображення доходить до сітківки розпливчастим.

Можливі причини сильної рефракції -- це спадковість і вроджена патологія, захворювання очей і самої людини.

Вроджена короткозорість з'являється завдяки невідповідності зорової здатності рогівки переднезадней осі ока. Або ж вона виникає в оці з дуже сильною заломлюючої силою рогівки і нормальним, навіть маленьким, розміром очного яблука, а також в патологічно великих очах. У першому випадку це пов'язано з генетичною передачею форми очного яблука і рогівки. Що означає наявність подібної рефракції у найближчих родичів. Для дітей з такою міопією характерна досить пристойна гострота зору вдалину навіть при високому ступені і без окулярів. А між тим діти з прогресуючою короткозорістю не можуть розгледіти навіть верхній ряд перевірочної таблиці. Можливі причини такої різниці -- не розтягнуто тканини очей в першому випадку, у другому -- розтягнуті.

Якщо ж причиною вродженої міопії є патологічно великий розмір очі, то на обстеженні його симптоми видно відразу. Це може бути обумовлено не тільки спадковістю, а й перенесеними внутрішньоутробними інфекціям, інтоксикаціями плода. Вважається, що саме вони сприяють розвитку амбліопії. У таких дітей хвороба часто ускладнюється. Требуется оптична корекція і профілактика короткозорості щоб уникнути прогресування та розвитку амбліопії.

Причиною захворювання може бути і неправильне харчування.

Якщо дитина не отримує або недоотримує життєво важливі вітаміни і мікроелементи, потрібні для повноцінного розвитку та нормального зору, то ризик розвитку патології значно збільшується. Також він збільшується у хворобливих дітей, схильних до алергії. Так як їх організм, як правило, ослаблений, обмін речовин і кровообіг порушені. А це може привести до ослаблення тканин ока (рогівки, сітківки, склери).

Як попередити розвиток або прогресування міопії?

Профілактика короткозорості, якщо дитина здорова, зводиться до спостереження за його поведінкою і дотриманню режиму зорових навантажень. Якщо помічені такі симптоми, як підношення предметів близько до обличчя, щоб їх розглянути, виконання домашнього завдання з низько нахиленою головою, то цього цілком достатньо для візиту до окуліста. Навіть якщо короткозорість не підтвердили, перевірка зору не буде зайвою.

При підтвердженні діагнозу і призначення оптичної корекції необхідно слідувати всім розпорядженням лікаря. Якщо окуляри були призначені тільки для роботи поблизу, то постійно ходити в них не можна. Але не варто думати, що лікування полягає тільки в цьому. Профілактика короткозорості щоб уникнути її прогресування теж має значення. Вона також зводиться до збалансованого харчування, дотримання режимів зорових навантажень і виконання спеціальної гімнастики. Плюс фізіотерапія та медикаментозне лікування.

Важливо!

Як тільки з'являться симптоми погіршення зору, обов'язково потрібно перевірити зір у кабінеті окуліста.

Є ще таке цікаве думка, що короткозорість частіше розвивається у людей, що бояться свого майбутнього. Наприклад, підлітки можуть боятися свого майбутнього, бачити себе у світі дорослих. У таких випадках рекомендується така профілактика короткозорості, як уявлення чогось хорошого, придумування нових ідей, мріяння про своє майбутнє.

4. Залози внутрішньої секреції, їх роль

Основною ознакою будови залоз внутрішньої секреції є відсутність вивідних проток, тому їхні секрети виділяються безпосередньо в кров або лімфу, що їх омиває. Ці секрети називають гормонами (гр. hormao -- приводити у рух, збуджувати). Науку, що вивчає будову, функції і захворювання залоз внутрішньої секреції, називають ендокринологією.

До залоз внутрішньої секреції належать гіпофіз, щитоподібна, прищитоподібні, загруднинна (тимус, вилочкова), шишкоподібна (епіфіз), надниркові, статеві, підшлункова. Останні дві одночасно є й залозами зовнішньої секреції, тому їх називають змішаними

Гормони -- це біологічно активні речовини, які в невеликих кількостях здатні чинити на організм значний вплив.

Гормони мають сильний вплив на регуляцію обміну речовин, росту, статевого розвитку, функцій' окремих органів. Одні гормони здатні підсилювати функцію, інші -- послаблювати. Отже, завдяки гормонам, що виробляються в залозах внутрішньої секреції, здійснюється регуляція життєдіяльності організму.

Злагоджена функція залоз внутрішньої секреції може порушуватися. Залози можуть виділяти гормони в надлишку, що супроводжується їх гіперфункцією (понад норму). В інших випадках залози можуть виробляти мало гормонів, тоді виявляється недостатність їх в організмі -- гіпофункція (менше норми). Гіпер і гіпофункція призводять до порушення життєдіяльності організму, виникнення захворювань.

При недостатній кількості гормону росту у дітей розвивається карликовість. На відміну від кретинізму, що пов'язаний з гіпофункцією щитоподібної залози, зберігаються пропорціі тіла і психічний розвиток. Якщо захворювання виникає у дорослих, то змінюється обмін речовин, який супроводжується тяжким ожирінням або, навпаки, схудненням (виснаженням). Проміжна частина гіпофіза виділяє гормон, що регулює утворення пігменту шкіри.

Підшлункова залоза поряд з утворенням травних ферментів здійснює синтез деяких гормонів -- інсуліну

В разі недостатнього утворення інсуліну клітинами підшлункової залози або порушення його засвоєння в організмі не відбувається утилізація тканинами глюкози з плазми крові, і тоді різко підвищується її кількість у крові й тканинах. Це супроводжується порушенням обміну не лише вуглеводів, а й інших сполук нормальної життєдіяльності, і розвивається захворювання -- цукровий діабет. Крім глюкози в крові і сечі нагромаджуються кислі продукти обміну речовин. Вони виділяються з сечею, кількість якої збільшена, оскільки хворі п'ють багато води, щоб утамувати спрагу, яка супроводжує цю хворобу.

Надниркові залози -- парні залози невеликих розмірів, масою до 4 г. вони регулюють обмін речовин, тиск крові, тонус м'язів, стан імунітету. Для запобігання захворюванням надниркових залоз важливо зміцнювати психоемоційне здоров'я, раціонально загартовувати організм, що дає можливість уникнути простудних захворювань.

Загалом залози внутрішньої секреції, незважаючи на значні розміри, невелику кількість гормонів, які вони продукують, мають великий вплив на життєдіяльність організму і тісно взаємодіють між собою. Разом з нервовою системою вони належать до біологічних регуляторів вищого ряду і забезпечують нейрогуморальну регуляцію.

5. Механізми шкідливого впливу стресу на внутрішні органи

Під впливом стресу страждає серцево-судинна система: у людини частішає серцебиття, яке викликає підвищення кров'яного тиску. Тривалий стрес - це шлях до серцевих порушень. Будь-який стрес може навіть стати причиною інфаркту.

Від впливу стресу страждає і травна система людини - можуть з'явитися виразка шлунка та дванадцятипалої кишки, коліти, гастрити і інші захворювання. Так гастроентерологи називають виразкову хворобу «хворобою невідрегульованих емоцій».

Негативний вплив стресу на імунну систему людини настільки велике, що призвело до створення цілої науки - психонейроімунології, яка вивчає даний вплив. Коли людина потрапляє під вплив стресових факторів, його імунітет знижується, що відкриває шлях до розвитку в організмі хвороботворних бактерій і вірусів. Негативний вплив стресу на одну систему або орган здатний привести до проблем інших органів, - адже в людському організмі все взаємопов'язано.

Як відомо, під час стресу значно перебудовується гормональний фон людини. В кров викидаються речовини, які сприяють різкого зменшення просвіту периферичних судин. В результаті цього виникає стан, який називається артеріальною гіпертензією.

Підвищений тиск, на перших порах, переноситься людиною легко і спокійно. Багато хто з нас роками не помічають нічого навіть віддалено вказує на подібного роду проблеми.

Коли людина стає старше, його опірність артеріальної гіпертензії значно знижується. Якщо і в цьому випадку не надати захворювання належної уваги, ситуація може обернутися набагато більш сумними наслідками, в числі яких інсульти і крововиливи.

6. Гігієнічні вимоги до навчального дня школярів

Основні гігієнічні стандарти щодо навчальних приміщень:Загальна площа класної кімнати - 50 м2, довжина - 8-8,4 м, висота - 3 м, ширина - 6-6,3 м. Площа класної кімнати на одного учня - 1,45 м2. Температура повітря - +18°С. Кількість повітря на одного учня - 16-20 м3 /год. Швидкість руху повітря - 02,-0,4 м/с. Відносна вологість повітря - 40-60%. Гранично допустима концентрація СО2 - 0,1%. Світловий коефіцієнт - 1 : 4. Відношення площі кватирок до площі підлоги - 1 : 50. Коефіцієнт природного освітлення - 800-1000 лк.

Особлива увага в загальноосвітніх навчальних закладах повинна приділятись освітленню навчальних приміщень. Оптимальне освітлення, при якому забезпечуються високий рівень зорових функцій і загальної працездатності учнів, становить 1000-1200 лк. Освітлення повинно бути не тільки достатнім, а й рівномірним. Найбільш сприятливим є природне освітлення робочих поверхонь у навчальних приміщеннях при лівосторонньому розміщенні вікон. Освітленість приміщення знижується на 50-70 %, якщо вікна забруднені. Тому за санітарно-гігієнічними вимогами зовнішню сторону вікон треба мити 3-4 рази на рік, а внутрішню поверхню - 1-2 рази на місяць. Навчальні приміщення повинні бути забезпечені сонцезахисними пристроями - зовнішніми та внутрішніми (жалюзі чи штори). Незалежно від розміщення вікон (збоку, зверху) в навчальних приміщеннях світло повинно падати на робочі місця зліва. Оптимальний рівень природного освітлення забезпечується при верхньому і боковому освітленні приміщень. Забороняється облаштовувати навчальні приміщення так, щоб світловий потік був спрямований праворуч, спереду від учнів, крім майстерень з обробки металу, де повинен переважати правосторонній або прямий світлорозподіл. При загальній площі класної кімнати 64 м² і більше обов'язково слід передбачити додаткове освітлення через рекреаційні приміщення. Якщо глибина приміщення становить більше 6,0-6,5 м, то необхідне двобічне освітлення.

Класні кімнати та кабінети провітрюють на перервах, а рекреації під час уроків.

До початку занять і після їх закінчення необхідно здійснювати наскрізне провітрювання навчальних приміщень. Тривалість наскрізного провітрювання визначається погодними умовами згідно з таблицею.

У приміщеннях шкіл відносна вологість повітря має бути 40-60 %; температура повітря в класах і кабінетах 17-20° С, в майстернях по обробці металу і дерева 16-18° С, в спортивному залі 15-17° С, в роздягальнях при спортивному залі 19-23° С, в актовому залі 17-20° С, в бібліотеці 16-18° С, в медичних кабінетах 21- 23° С, в рекреаціях 16-18° С, в спальних приміщеннях 18-20° С; в умивальних 20-23° С; у вестибулі, гардеробі 16-19'С; в туалетах 17-21°С; в душових не нижче 25°С. У позаурочний час в приміщенні повинна підтримуватись температура не нижче 15°С.

Обладнання навчальних кабінетів здійснюється з урахуванням правил техніки безпеки. Кожний учитель повинен їх дотримуватись, виконуючи свої функціональні обов'язки. Меблі та інше навчальне обладнання класних кімнат (кабінетів) повинні розміщуватись відповідно до санітарно-гігієнічних норм, які передбачають урахування відстані парт від класної дошки (3 м - мінімальна), між рядами парт, між вікнами та рядом парт біля них (коли занадто близько - діти взимку застуджуються); стелажі, полки, портрети, технічні засоби навчання укріплюються та встановлюються так, щоби було зручно ними користуватись і щоб вони не загрожували життю та здоров'ю учнів. Важливо, щоб розмір парт відповідав віку дітей та їх зросту. Кут зору між площиною класної дошки та лінією погляду учнів повинен дорівнювати 90°, а для учнів, які сидять за першими партами, мінімально допустимий кут зору 30-35°.

Навчальний рік у загальноосвітніх навчальних закладах усіх типів і форм власності розпочинається І вересня і закінчується не пізніше 1 липня наступного року. Тривалість навчального року для учнів початкової школа ве може бути меншою 175 робочих днів, а в загальноосвітніх, навчальних закладах ІІ-ІІІ ступеня -190 робочих днів.

Структура навчального року (за чвертями, півріччями, семестрами тощо) та тривалість навчального тижня визначається загальноосвітнім навчальним закладом відповідно до рекомендацій Міністерства освіти і науки України.

Протягом навчального року для учнів проводяться канікули: осінні, зимові і весняні загальним обсягом не менше 30 днів.

Режим роботи загальноосвітнього навчального закладу визначається ним на основі нормативно-правових актів та за погодженням з територіальними установами державної санітарно-епідеміологічної служби.

Тривалість уроків у загальноосвітніх навчальних закладах становить: у перших класах - 35 хвилин, у других-четвертих - 40 хвилин, у п'ятих-дванадцятих -45 хвилин. Зміна тривалості уроків допускається за погодженням з відповідним органом управління освітою та установою державної санітарно-епідеміологічної служби.

Розклад уроків повинен враховувати оптимальне співвідношення навчального навантаження протягом тижня, а також правильне чергування протягом дня і тижня предметів природничого-математичного і гуманітарного циклів з уроками музики, образотворчого мистецтва, трудового навчання та основ здоров'я і фізичної культури.

Для учнів 5-9 класів спарені уроки допускаються при проведенні лабораторних і контрольних робіт, написанні творів, уроків трудового навчання. У 10-12-х класах допускається проведення спарених уроків з основних І профільних дисциплін (предметів).

При складані розкладу уроків необхідно враховувати динаміку розумової працездатності учнів протягом дня та тижня.

Робочий тиждень передбачає для учнів першого класу протягом навчального року додаткових розвантажувальний день - четвер, у розклад якого не вводяться предмети, що потребують значного розумового напруження (математика, мови). Тривалість перерв між уроками для учнів першого класу повинна бути не меншою 15 хвилин, для всіх інших класів - 10 хвилин; великої перерви (після 2-го уроку) - 30 хв. Замість . однієї великої перерви можна після 2-го і 3-го уроків влаштовувати 20-хвилинні перерви.

Шкільні заняття, які поєднують у собі психічне, статичне, динамічненавантаження на окремі органи системи і на весь організм в цілому, потребують проведення на уроках ФХ для зняття локального стомлення і ФХ загального впливу.

Перерви між уроками є необхідним і дуже ефективним видом активного відпочинку, що забезпечує збільшення рухової активності учнів під час перерви, перебування їх на відкритому повітрі, організоване приймання їжі тощо. Тривалість звичайних перерв у школі повинна становити 10 хвилин, великих - 20-30 хвилин.

Оптимальна тривалість щоденних домашніх занять для учнів 1-4-х класів становить - 1-1,5 години, для учнів 5-6 класів - 2 години, для учнів 7-8 класів - 2,5 години, для учнів 9-11 класів - не більше ніж 3 години. У процесі підготовки домашніх завдань через кожні 40-50 хвилин слід робити 10-хвилинні перерви, головним змістом яких є активний відпочинок.

7. Перша допомога при інфекційних захворюваннях

Черевний тиф

Черевний тиф: являє собою гостре інфекційне захворювання, що виявляється запаленням шлунка і кишечника (гастроентеритом) і симптомами важкого отруєння.

Кращим препаратом для лікування черевного тифу вважається антибіотик левоміцетин.

Шлункова інфекція

Пити мінеральну (негазовану) воду можна при лікуванні кишкових інфекцій. Можна приготувати «коктейль» (перша допомога при кишкових інфекціях) і самостійно. Для цього беремо 8 ч. л цукрового піску, 1 ч.л кухонної солі, а ще 1 л питної води. Даний розчин тим, хто страждає на гостру кишкову інфекцію, рекомендується приймати в охолодженому вигляді, кожні 20-30 хвилин приблизно по 100-150 мл. Варто враховувати, що кількість розчину (перша допомога при кишкових інфекціях), випитого вами за день, має в 1,5 рази перевищувати втрачену з калом і блювотними масами. Даний розчин потрібно вживати до тих самих пір, поки пронос повністю не припиниться.

Лихоманка

Для ефективного зниження температури тіла відмінно підходить аспірин, а також ібупрофен і тайленол (ацетамінофен). Вони покликані гальмувати вироблення простагландинів. При надмірно високій температурі при лихоманці можна застосовувати спиртовий компрес або холодні примочки. При критичних температурах можна обернути хворого у вологе простирадло або навіть дати йому можливість прийняти холодну ванну.

Гострі кишкові інфекції: перша допомога

До того, як до дитини приїде лікар, малюкові потрібно надати першу допомогу, яку можуть надати і батьки. Починають її з того, що знижують температуру, за умови, що вона не перевищує 38,5 градусів: дитину роздягають, потім обтирають прохолодною водою, а також ставлять у пряму кишку свічку, яка знижує жар, оскільки вона заснована на парацетамолі. Якщо немає рвот, що вказують на гострі кишкові інфекції, то йому можна дати препарати, які засновані на парацетамолі, при цьому доза повинна бути вікова. Після цього дають дитині ентеросорбент, який забезпечує видалення з організму основного збудників, а також продуктів їх діяльності, а далі провести оральну регідратацію.

Для лікування кишкових інфекцій рекомендується вживання великої кількості рідини, а краще негазованої мінеральної води. Також можна скласти розчин для пиття, що складається з двох частин: одна чайна ложка солі і 8 ложок цукру розвести в одному літрі питної води.

При лікуванні гострої кишкової інфекції рекомендується приймати такий розчин злегка охолодженим, з інтервалом в 20-30 хвилин, по 100-150 мілілітрів. Кількість випитого розчину в день має перевищувати втрату рідини у зв'язку з блювотними масами і калом в два рази, навіть не дивлячись на відсутність почуття спраги.

Вживання такого розчину, який лікує кишкові інфекції, необхідно продовжувати до повного припинення проносу. Для відшкодування втраченої рідини у дітей, в аптеках продається спеціальний препарат під назвою регідрон, його потрібно розвести перед вживанням в літрі кипілої та охолодженої води. Також передбачено внутрішньовенне введення препарату, при неможливості прийому всередину водного розчину.

Постільний режим прописаний хворим до припинення проносу при лікуванні кишкових інфекцій, і необхідна рідка дієта у вигляді бульйонів, соків, тертого яблука, рисової каші на воді, безалкогольних напоїв, сухарі або солоного печива. Вживання кави або міцного чаю не рекомендується.

При поліпшенні загального стану і припиненні проносу можливо вживання звичайної їжі, але з обмеженням на вживанні молока, жиру та продуктів бродіння - чорного хліба, бобових, буряка, капусти та огірків.

8. Перша допомога при травмах і нещасних випадках. Основи реанімації

Таблиця 8.1. Тлумачення та характерні ознаки Теплового і сонячного удару

Тепловий і сонячний удар	Стан, що виникає після інтенсивного тривалого впливу високої температури та сонця.
Характерні ознаки	У хворих відзначається сильний головний біль, блідість шкіри, загальне погане самопочуття, іноді з'являються нудота й блювота
Перша допомога	Потерпілого треба перенести в тінь, розстебнути або зняти верхній одяг, підняти йому голову й покласти змочену у воді косинку на голову та ділянку серця

Таблиця 8.2. Тлумачення та характерні ознаки переохолодження та обмороження

Переохолодження та обмороження	Настають у результаті тривалого перебування в умовах низької температури.
Характерні ознаки	Потерпілі після переохолодження відчувають загальну слабкість, у них підвищується загальна температура тіла, з'являються ознаки застуди. Відмороження, як правило, має локальний характер. У місці ураження шкірні покриви бліді, хворобливі. Під час занять спортом відморожуються відкриті ділянки тіла (ніс, щоки, мочки вух, пальці рук і ніг)
Перша допомога	У разі сильного переохолодження необхідно якнайшвидше перенести потерпілого в тепле приміщення, зігріти за допомогою ковдр, грілок, давати тепле питво. Відморожені ділянки тіла категорично не можна обтирати снігом або холодною водою: це може призвести до появи тріщин, виразок і запалення. Потерпілого слід госпіталізувати

Таблиця 8.3. Тлумачення та характерні ознаки вивиху

Вивих	Повне зміщення суглобних поверхонь кісток, що призводить до дисфункції суглоба. Вивих виникає внаслідок падін-ня на витягнуту кінцівку, розриву зв'язок, що втримують суглоб, різкого повороту.
Характерні ознаки	Після вивиху кінцівка набуває неприродного, вимушеного положення, з'являються біль і обмеження активних та пасивних рухів
Перша допомога	Фіксуючою тугою пов'язкою забезпечують нерухомість ушкодженої кінцівки та потерпілого. У разі ушкодження руки накладають пов'язку косинкою; коли ушкоджена нога, на неї накладають шину. Категорично забороняється самостійно вправляти вивих суглоба! Це може призвести до постійної невідновлюваної деформації суглоба, а отже -- до порушення рухомості кінцівки. Якщо розтягнуто зв'язки суглоба, необхідно охолодити ділянку ушкодження й накласти м'яку пов'язку. У разі надривів і розривів зв'язок і м'язів потрібні холод і знеболювальні засоби, потім слід накласти фіксуючу пов'язку

Таблиця 8.4. Тлумачення та характерні ознаки удару

Удари	Пошкодження м'яких тканин без порушення цілісності загального шкірного покрива.
Характерні ознаки	У місці пошкодження відчувається біль, з'являється припухлість, у результаті підшкірного крововиливу змінюється колір шкіри, вона стає червонувато-синього кольору, порушується функція пошкодженої кінцівки
Перша допомога	Потерпілому необхідно забезпечити повний спокій. Пошкоджену кінцівку треба зафіксувати та знерухомити. Для профілактики розвитку гематоми і зменшення больових відчуттів на місце удару кладуть міхур із льодом (снігом, холодною водою), рушник, змочений у холодній воді й злегка віджатий, після чого накладають стискаючі пов'язки. Знеболювання проводять із використанням спеціальних мазей та гелів із знеболюючою дією. У випадку наявності садна і ран, їх обробляють розчином йоду або брильянтової зелені

Таблиця 8.5. Тлумачення та характерні ознаки перолому

Перелом	Повне або часткове порушення цілості кістки. Залежно від ступеня ушкодження кістки, покривних і м'яких тканин розрізняють переломи закриті (без ушкодження загального покриву та слизових оболонок), відкриті (ушкодженням покриву), без зміщення (відламки кістки залишаються на місці) і зі зміщенням
Характерні ознаки	У місці ушкодження виникає різкий біль, що спричиняє втрату кінцівкою рухомості. Виникає сильна припухлість, змінюється колір шкірного покриву: шкіра набуває синюшного забарвлення. Зміщення кістки може призвести до вкорочення кінцівки й анатомічно невластивого положення. Відкриті переломи характеризуються наявністю рани або тріщини шкірного покриву в місці перелому, іноді в рані видно відламки кістки
Перша допомога	Необхідно забезпечити повний спокій і нерухомість ушкодженої кінцівки. Для цього застосовують спеціальні шини, у разі їх відсутності -- імпровізовані шини з підручного матеріалу: дошки, палиці, лижі, парасольки. Кінцівку фіксують на шині вище й нижче від перелому, щоб забезпечити нерухомість принаймні двох суглобів. У разі відкритого перелому на рану накладають стерильну пов'язку. Категорично не можна вправляти або видаляти видимі відламки кістки! Якщо немає підручного матеріалу для шини, ушкоджену руку прибинтовують до тулуба, а ушкоджену ногу -- до здорової ноги. Потерпілого необхідно якнайшвидше доправити до лікувального закладу

Таблиця 8.6. Іммобілізація при переломах

Струс і здавлювання головного мозку	Спостерігаються внаслідок забиття голови під час падіння, бігу, виконання вправ на різних при-ладах (брусах, перекладині), падіння з каната, зіткнення під час гри, падіння на льоду.
Характерні ознаки	Струс головного мозку супроводжується непритомністю, блювотою, запамороченням, головними болями. Отямившись, потерпілий не пам'ятає, як стався нещасний випадок, іноді не може пригадати події, що передували йому. Повторна непритомність може свідчити про тяжке ушкодження головного мозку: забиття та здавлювання
Перша допомога	Потерпілого в непритомному стані не слід переміщувати, його необхідно покласти так, щоб голова й верхня частина тулуба були трохи підняті. На голову слід покласти посудину (целофановий пакет) із льодом або змочену холодною водою тканину. Навіть якщо потерпілий опритомнів, його слід терміново госпіталізувати для обстеження

Таблиця 8.7. Тлумачення та характерні ознаки ран

Рана	Механічне ушкодження тканин і органів із порушенням цілості їхнього покриву. Залежно від глибини ураження розрізняють поверхневі рани (садна), коли ушкоджено тільки шкіру або слизову, і глибокі, коли уражено глибші тканини. Під час занять фізичними вправами найбільш частими є різані, колоті, рвані, забиті рани.
Характерні ознаки	Кожний вид ран має свій характерний набір ознак. У разі колотих ран ушкодження шкіри невелике, а от внутрішнє ушкодження може бути доволі глибоким. У результаті зміщення м'язів та інших тканин канал такої рани має складну форму, що може спричинити розвиток інфекції. Рвані та забиті рани супроводжуються незначною кровотечею, сильним тривалим болем і довгою регенерацією. Різані рани характеризуються сильною кровотечею, болем і видимим розходженням країв рани
Перша допомога	У разі поранення передусім необхідно зупинити кровотечу. Потім захистити рану від проникнення мікробів, здатних викликати запалення. Для цього накладають стерильну пов'язку та обробляють зону, прилеглу до рани, антисептичними засобами. Зменшення болю досягається нерухомістю ушкодженої частини тіла. Застосування знеболювальних засобів рекомендується тільки в разі дуже гострого, різкого болю. Потерпілого терміново необхідно доправити до лікарні для хірургічного оброблення рани. У випадку венозної кровотечі кров, що витікає, має темно-червоний колір, швидко заповнює рану, тече невпинним струменем. Для зупинення кровотечі досить накласти стискаючу пов'язку й підняти поранену кінцівку. Артеріальна кровотеча має свої особливості: кров червоного кольору струмує з рани фонтаном, поштовхами (пульсуючий струмінь). У разі виникнення артеріальної кровотечі на кінцівці необхідно притиснути артерію до кістки вище (за плином крові) від місця поранення, тобто між раною і серцем. Притискають одним пальцем, або двома, накладеними один на другий, або чотирма пальцями. Потерпілого терміново госпіталізувати

Реанімація - це сума активних і своєчасних заходів по відновленню життєво важливих функцій організму (органів дихання, діяльності серця...), порушення яких спостерігається під час і після хірургічних операцій і травматичних пошкоджень. Завданням реанімації є вивчення закономірностей вмирання організму і відновлення його функцій, профілактика термінальних станів і розробка найбільш удосконалених методів оживлення організму. Під терміном «термінальний стан» розуміють останній етап життя людини - важку стадію шоку, важкий колапс, агонічні стани і клінічну смерть, тобто короткий період часу після припинення кровообігу, протягом якого ще не розвинулися незворотні зміни життєво важливих органів і, в першу чергу, кори головного мозку.

Оживлення організму - складний процес, який потребує швидкості в проведенні тих або інших заходів в залежності від стану хворого і причин, які призвели до розвитку термінального стану.

Достатньо нагадати, що оживити мертвеця можна не пізніше ніж через 5-7 хвилин після настання клінічної смерті, це пов'язано з швидкою загибеллю клітин кори головного мозку внаслідок кисневого голодування. В інших випадках вмирання організму може продовжуватись поступово, в більш тривалі строки, які вимірюються годинами.

Порядок проведення реанімаційних заходів включає наступні етапи:

1. Визначення наявності дихання та скорочень серця.

2. Визначення наявності абсолютних ознак смерті.

3. Ревізія прохідності дихальних шляхів та її відновлення.

4. Штучна вентиляція легень.

5. Масаж серця при його зупинці.

Далі слід твердо запам'ятати, що перед проведенням штучного дихання потрібно відновити прохідність дихального каналу у потерпілого без свідомості.

Необхідно зробити таке:

1. Покласти потерпілого горизонтально на спину, при цьому порушення дихання виникає, як правило, внаслідок западання язика. Для попередження западання язика необхідно висунути вперед нижню щелепу потерпілого, відкрити рот, зігнути голову.

2. Звільнити ділянку шиї, грудної клітки, тулуба від стягуючих предметів одягу (краватки, пояса, ременя, бюстгалтера і т.інше).

3. Відкрити рот і впевнитись у відсутності сторонніх тіл в ротовій порожнині (харчових і блювотних мас, крові, слизу). Голову потерпілого повертають на бік, відкривають рот, очищають порожнину рота пальцем, обгорнутим марлею або хусточкою.

4. Закинути максимально голову назад і видихнути в рот потерпілого повітря (для нього це вдих).

5. Через деякий час знову провести видих повітря в рот потерпілого. Слідкувати за грудною кліткою.

Реанімаційні заходи не проводять при наявності достовірних ознак смерті: трупні плями, задубіння.

Ефективними методами штучної вентиляції легень є методи активного вдування повітря в дихальні шляхи потерпілого (дихання «з рота в рот», «з рота в ніс»). Всі інші методи (по Сільвестру, Холгеру-Нільсону, Шефферу, метод стискання грудної клітки), засновані на пасивному попаданні повітря в ні потерпілого, недостаньо ефективні.

Для проведення штучного дихання «з рота в рот» той, хто надає допомогу, стає на коліна біля голови потерпілого, кладе одну руку під шию, другу на лоб і максимально закладає голову назад, одночасно затискає великим і вказівним пальцями ніс.

Ця маніпуляція супроводжується розкриванням рота, підтягуванням язика до під'язикової кістки та максимальним вирівнюванням дихального каналу. Зробивши глибокий вдих, той, хто надає допомогу, щільно притиснувшись ротом до рота потерпілого, робить енергійний видих.

Перших 5-10 вдувань необхідно робити швидко (за 20-30 секунд), наступні - з швидкістю 12-15 вдувань за хвилину.

Необхідно слідкувати за рухом грудної клітки потерпілого; якщо після вашого видиху в рот або в ніс грудна клітка потерпілого піднялась, це говорить про те, що дихальні шляхи вільні і штучне дихання ви робите правильно.

В тих випадках, коли щелепи потерпілого щільно стиснуті, ефективним є спосіб штучного дихання «з рота в ніс». З цією метою однією рукою закидають голову назад, а другою беруть за підборіддя і піднімають вверх нижню щелепу, закриваючи рот, проводять глибокий вдих і повітря видихають в ніс потерпілого.

Якщо штучне дихання треба проводити дитині, то краще захопити губами рот і ніс дитини одночасно, вдувати повітря невеликими порціями, об'єм повітря повинен бути невеликим, щоб не пошкодити легені, слідкувати за екскурсією грудної клітки.

З естетичних і гігієнічних міркувань штучне дихання можна проводити через марлю, носову хусточку. З цією ж метою в арсеналі засобів для реанімації є Т-подібна або S-подібна трубка.

Ці засоби використовують тільки медпрацівники.

Далі слід звернути увагу на такі моменти: суть методу зовнішнього масажу серця заключається в тому, що здавлюючи серце між грудиною і хребтом, вдається виштовхнути невеликий об'єм крові в магістральні судини великого і малого кола кровообігу, цим самим штучно підтримувати кровообіг і функцію життєво важливих органів.

Для проведення зовнішнього масажу серця необхідно потерпілого чи хворого покласти на тверду поверхню (землю, дерев'яний щит) або (якщо хворий знаходиться в ліжку) підкласти під грудну клітку широку рівну дошку, щоб створити тверду основу. Це перша умова ефективності зовнішнього масажу серця

Далі той, хто надає допомогу, вибирає позицію зліва або справа від потерпілого, промацує нижній кінець грудини і кладе долоню на два пальці вище мечоподібного відростка. Друга рука розміщена під кутом.

Дуже важливо, щоб пальці не доторкалися до грудної клітки (профілактика перелому ребер).

Надають допомогу поштовхами, натискаючи на грудину, зміщуючи при цьому її в напрямі до хребта на 3-5 см, у дорослого кількість поштовхів повинна бути не менше 60 в одну хвилину. Натискати треба не тільки використовуючи силу рук, але й вагу тулуба.

Дітям до 10-12 років зовнішній масаж серця слід проводити кінчиками двох пальців: кількість поштовхів 70-80; 100-120 в одну хвилину.

Критеріями ефективності проведеного масажу є поява пульсу на сонних і стегнових артеріях при кожному натисканні на грудину, звуження зіниць.

Зовнішній масаж серця ізольовано не роблять, а поєднують з штучною вентиляцією легень, і називається це серцево-легеневою реанімацією.

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо біля потерпілого знаходиться одна людина, то вдування повітря в легені потерпілого чергуються з 15 натискуваннями на грудину з інтервалом 1 сек. (15 натискувань на грудину, два вдохи).

Спочатку роблять 4 вдохи, потім, якщо є двоє, то одна людина проводить штучне дихання «з рота в рот» або «з рота в ніс», а друга виконує зовнішній масаж серця у співвідношенні (1:4; 1:5) (5 натискувань на грудину, один вдих).

Треба пам'ятати, що в момент вдування повітря в легені масаж треба припинити, бо повітря не буде потрапляти в легені потерпілого.

Якщо серцева діяльність відновилася і на сонних артеріях появився пульс, то масаж припиняють, а штучну вентиляцію легень продовжують до появи самостійного дихання, або до прибуття «швидкої допомоги».

Література

1. Анатомія та фізіологія дитини : навч. посібник / Укл. Мардар Г.І., Халаїм Є.А., Бабак С.В., Марценяк І.В. - Чернівці : Рута, 2002. - 175 с.

2. Бобрицька В.І. Анатомія, вікова фізіологія і шкільна гігієна. Курс лекцій для студентів небіологічних спеціальностей вищих педагогічних навчальних закладів / В.І. Бобрицька. - К. : Професіонал, 2004. - 287 с.

3. Безруких М.М., Соньки В.Д., Фарбер Д.А. Возрастная физиология (физиология развития ребенка). - М., 2002. - 415 с.

4. Денисовець Т.М. Вікова фізіологія і валеологія (модуль ІІ. Основи здорового способу життя) у запитаннях і відповідях. //Методичний посібник для самостійної і індивідуальної роботи. - Полтава : ПНПУ, 2011. - 61 с.

5. Маруненко І.М. Анатомія і вікова фізіологія з основами шкільної гігієни. Навчально-методичний посібник для студентів не біологічних спеціальностей вищих пед.. навч. Закладів. / І.М. Маруненко, Є.О. Неведомська. В.І. Бобрицька. - К. : Професіонал, 2004. - 408 с.

6. Медико-біологічні основи валеології.Навч. посібник./Під ред. П.Д. Плахтія.-Камянець-Подільський : 2000. - 407с.

7. Мойсак О.Д. Основи медичних знань і охорони здоров'я : навч. посібник.-К.:Арістей, 2004. - 592с.

8. Гігієна дітей і підлітків: Підручник / І.І. Даценко, М.Б. Шегедин, Ю.І. Шашков. - К. : Медицина, 2006. - 304 с.

Размещено на Allbest.ru

...