Ендокринні залози

Размещено на http://www.allbest.ru/

РЕФЕРАТ

ЕНДОКРИННІ ЗАЛОЗИ

Зміст

1. Гіпофіз

1.1 Гормони задньої частки

1.2 Шишковидне тіло

1.3 Щитовидна залоза

1.4 Загрудинна залоза

1.5 Надниркова залоза

1.6 Підшлункова залоза

1.7 Статеві залози

2. Будова залозистого епітелію

3. Типи секреції, її фази

Список використаної літератури

1. Гіпофіз

Гіпофіз - залоза овальної форми, яка міститься на дні турецького сідла. На час народження дитини гіпофіз буває вже досить розвинутим, і, незважаючи на дуже малі розміри, його роль в організмі, який росте, надзвичайно важлива. У гіпофізі розрізняють передню і задню частки. Передня частка називається аденогіпофізом, задня, що складається з нервових елементів, - нейрогіпофізом. Між передньою і задньою частками е проміжна частина. Передня частка гіпофіза виділяє:

1) гормон росту соматотропін (стимулює розвиток і ріст усіх органів і тканин);

2) кортикотропін (стимулює секрецію гормонів надниркової залози);

3) тиротропін (стимулює функцію щитовидної залози);

4) гонадотропіни, до яких відносять фолікулотропін (фолікуло-стимулюючий гормон) і лютропін (лютеїнізуючий гормон).

Гонадотропіни впливають на дозрівання статевих залоз, стимулюють синтез статевих гормонів.

Проміжна частина гіпофіза секретує меланотропін, що регулює відкладання пігменту в шкірі, бере участь у продукуванні кортикотропіну.

1.1 Гормони задньої частки

Гормонами задньої частки є:

1) вазопресин (адіуретин), що виявляє антидіуретичну дію і стимулює непосмуговані м'язи артерій і кишок;

2) окситоцин (сприяє скороченню матки).

Крім того, задня частка гіпофіза виділяє особливі фактори, які стимулюють вироблення гормонів передньої частки гіпофіза.

Гіпофіз тісно пов'язаний з гіпоталамусом, розглядається з ним як єдине ціле. Доведено, що гормони задньої і деякі гормони передньої часток гіпофіза фактично утворюються в гіпоталамусі у вигляді нейросекретів, а гіпофіз є лише місцем депонування їх.

У гіпоталамусі утворюються гіпофізотропні гормони (рилізинг-фактори), які справляють специфічний вплив на звільнення тропних гормонів гіпофіза. Центри гіпоталамуса також виділяють гормони, що впливають на процеси сну і бадьорості, моторної активності, регуляції температури тіла, апетиту. У регуляції діяльності гіпофіза беруть участь також гормони надниркової, щитовидної та статевих залоз. В окремі вікові періоди функція гіпофіза підвищується.

В перед-дошкільному, дошкільному періодах і в старшому шкільному віці посилюється активність передньої частки гіпофіза, підвищується виділення соматотропіну, який визначає лінійний ріст дитини аж до періоду статевого дозрівання. В ці періоди найчастіше спостерігаються і захворювання гіпофіза.

1.2 Шишковидне тіло

Шишковидне тіло - непарний орган, розміщений над верхніми горбиками пластинки покришки середнього мозку.

Відносні розміри і маса його у дітей, особливо у дівчат, більші, ніж у дорослих. За своєю анатомічною будовою шишковидне тіло належить до інкреторних залоз, але гормон його до цього часу не виділено.

В його тканині виявляють біологічно активні аміни: мелатонін, серотонін, норадреналін, гістамін.

Шишковидне тіло бере участь у регуляції процесів росту, справляє гальмівний вплив на гонади, на продукування тропних гормонів гіпофіза, водно-електролітний і вуглеводний обміни, є важливою ланкою в системі центральних ендокринних утворень. Підвищений вплив його на організм дитини спостерігається в перед дошкільному періоді.

1.3 Щитовидна залоза

Щитовидна залоза міститься на шиї спереду трахеї і на бічних стінках гортані. Відносна маса її у новонароджених така сама, як у дорослих. Анатомічне щитовидна залоза характеризується фолікулярною будовою, проте в дитячому віці кількість фолікулів і вміст в них колоїду зменшені. З віком маса залози і кількість колоїду зростають, особливо інтенсивний ріст спостерігається у дітей 12-15 років.

Гормонами щитовидної залози є тироксин, трийодтиронін, які виділяються під впливом тиротропіну.

Вони відіграють важливу роль у розвитку плода, в процесах росту і диференціації тканин, впливають на газовий і білковий обмін, підвищують синтез білка і активують ріст тканин, сприяють фізичному і розумовому розвитку. Ці гормони позитивно впливають на трофіку шкіри, волосся, нігтів. Щитовидна залоза, діючи узгоджено зі статевими залозами, є одним з основних факторів, що спричинюють закриття епіфізарних ліній окостеніння. Тироксин - найважливіший стимул дозрівання скелета протягом усього дитинства. Крім цих гормонів, в особливих клітинах щитовидної залози синтезується гормон, що забезпечує постійну концентрацію кальцію в крові, він дістав назву кальцитоніну.

Прищитовидна залоза міститься на задній поверхні бічних часток щитовидної залози.

Більшість людей має 4 прищитовидні залози, у дітей вони відрізняються малими розмірами, слабким розвитком сполучної строми і великою кількістю паренхіми, яка не розділена на часточки.

Прищитовидні залози виділяють паратирин (паратиреоїдний гормон паратгормон), який відіграє важливу роль в обміні кальцію, в регуляції процесу кальцинозу і декальцифікації в кістках.

Встановлено, що є три фракції паратирину - І, II і III, які діють вибірково на обмін кальцію і фосфору.

При підвищеному продукуванні паратирину спостерігається втрата фосфатів внаслідок мобілізації їх з кісткової тканини.

1.4 Загрудинна залоза

Загрудинна залоза (тимус) складається з двох часток, вона міститься у верхній передній частині грудної порожнини над ручкою грудини і продовжується до III-IV ребра.

У новонароджених маса її становить у середньому 12 г., досягаючи в 11-15 років 35-40 г. Потім маса її починає поступово зменшуватися. У 25-річних вона зменшується до 25 г., у 60 років становить менше 15 г., у 75 років дорівнює 6 г.

Загрудинна залоза у дітей має часточкову будову. В кожній часточці розрізняють коркову і мозкову речовини. У дітей переважає коркова речовина, що містить велику кількість лімфоцитів (тимоцитів). У мозковій речовині, крім ретикулярних клітин, що становлять основу їх, є ще великі епітеліальні тільця загрудинної залози (тільця Гассаля).

В період вікової інволюції цієї залози спостерігається поступове зникнення лімфоцитів з коркової речовини, а тілець Гассаля з мозкової речовини, відбувається заміна паренхіми сполучною тканиною. Загрудинна залоза є центральним органом клітинного імунітету.

В ній утворюється складний комплекс гормонів - тимозин, тимопоетин і ряд інших факторів, що активно впливають на реакції клітинного імунітету і стимулюють лімфоцитопоез.

Доведено важливу роль загрудинної залози в регуляції активності надниркових залоз у всі періоди життя людини. Загрудинна залоза стимулює ріст і справляє гальмівний вплив на розвиток статевих залоз так само, як інсулін впливає на вуглеводний обмін.

Встановлено тісні функціональні зв'язки загрудинної залози практично з усіма ендокринними залозами.

Специфічним є вплив на загрудинну залозу гіпофіза (мозкового придатка): під впливом соматотропіну вона збільшується.

1.5 Надниркова залоза

Надниркова залоза - це парний орган, розміщений над верхнім кінцем відповідної нирки, її маса у новонародженого така сама, як у дорослого, але розвиток ще не закінчений.

Складається з двох шарів: коркового і мозкового. Коркова речовина надниркової залози виділяє значну кількість кортикостероїдних гормонів, але тільки вісім з них мають біологічну активність.

До них належать:

1) глікокортикоїди (кортикостерон, кортизол та ін.), що регулюють вуглеводний обмін, мають виражену протизапальну і десенсибілізуючу дію, виявляють катаболічний ефект;

2) мінералокортикоїди (дезоксикортикостерон, альдостерон), які підвищують реабсорбцію води, хлору в канальцях нирок;

3) статеві гормони (тестостерон, естрадіол), що впливають на білковий і водно-сольовий обмін, прискорюють ріст, стимулюють розвиток вторинних статевих ознак.

Мозкова речовина надниркової залози продукує катехоламіни: дофамін, адреналін, норадреналін, які мають здатність підвищувати артеріальний тиск, звужувати кровоносні судини (за винятком коронарних та легеневих), розслабляти непосмуговані м'язи кишок, бронхів, жовчних ходів і сечового міхура.

Різноманітністю властивостей гормонів пояснюється роль над, ниркової залози у розвитку загального адаптаційного синдрому, тобто здатності організму протистояти різним шкідливим факторам. Функція кори надниркової залози перебуває під постійним впливом гіпофіза.

1.6 Підшлункова залоза

Підшлункова залоза міститься позаду шлунка, звичайно на рівні І і II поперекових хребців, і займає простір від дванадцятипалої кишки до воріт селезінки. В ній розрізняють головку, тіло і хвіст.

Підшлункова залоза має зовнішньо-секреторну (виділяє ферменти трипсин, ліпазу, амілазу) і внутрішньо-секреторну (виділяє гормони інсулін, глюкагон і соматостатин) функції. Кожен з гормонів виробляється особливими спеціалізованими клітинами.

Інсулін - секрет В-інсуліноцитів (в-клітин) - є найважливішим анаболічним гормоном організму: він стимулює синтез глікогену, білків, жирних кислот з амінокислот, посилює фосфорний обмін, підвищує внутрішньоклітинний транспорт калію, затримує воду в організмі.

Глюкагон - антагоніст інсуліну (продукується б-клітинами). Він посилює розпад глікогену в печінці (глікогеноліз) і гальмує його синтез в ній, посилює ліполіз, стимулює гліконеогенез і біосинтез глюкози з амінокислот. Гормони, що виробляються, надходять безпосередньо в кров.

У вивідних протоках залози продукується особлива речовина - ліпокаїн, що гальмує відкладення жиру в печінці.

1.7 Статеві залози

Статеві залози (яєчники й яєчка) є парними органами. У ранньому дитячому віці статеві залози (гонади) відіграють порівняно незначну роль, посилення їхньої функції спостерігається в період статевого дозрівання. За структурою яєчники новонародженої дівчинки нагадують яєчники дорослої жінки, але розміщені вони вище над входом у малий таз. У віці 2-5 років вони опускаються в малий таз, займаючи звичайне положення.

Яєчники, крім продукування яйцевих клітин, виробляють статеві гормони - естрогени, що впливають на ріст, розвиток жіночих статевих органів і вторинних статевих ознак, беруть участь в активації проферментів, необхідних для побудови білків і стимуляції багатьох процесів обміну і т. ін. У статевому розвитку дівчаток виділяють три періоди: нейтральний (перші 6-7 років життя), препубертатний (з 8-12-14 років - до першої менструації), пубертатний (від першої менструації до повної статевої зрілості - 18 р.).

У нейтральному періоді статеві гормони не впливають на ріст і розвиток дитини. В препубертатному періоді відбувається помітна статева диференціація організму, зумовлена інкреторною діяльністю залоз внутрішньої секреції. В пубертатному періоді посилюються і закінчуються процеси статевого дозрівання.

Поява вторинних статевих ознак і менструації у віці до 8 років вважається передчасним статевим розвитком, відсутність росту молочних залоз в 13-14 років і менструації в 14-15 років - затримкою статевого розвитку. В яєчках виробляються чоловічі статеві гормони - тестостерон і андростерон. Під впливом тестостерону формуються і розвиваються зовнішні статеві органи, простата (передміхурова залоза) і сім'яні міхурці, він має виражену анаболічну дію.

У статевому розвитку хлопчика розрізняють два періоди: період 13-15 років і період після 15 років. Статевий розвиток відбувається поступово. Яєчка збільшуються і опускаються на дно мошонки.

Починається ріст статевого члена, з'являється волосся на лобку, в паховій ділянці, збільшується передміхурова залоза, надалі спостерігається збільшення гортані.

Повне загальне дозрівання організму настає у чоловіків у 22-24 роки, у жінок - у 20-21 рік.

Слід відзначити, що всі залози внутрішньої секреції перебувають між собою в корелятивному зв'язку і в функціональній взаємодії з ЦНС, тому ізольоване порушення діяльності спостерігається рідко.

2. Будова залозистого епітелію

Складає основу залоз і виробляє особливі речовини. Розрізняють ендокринні (внутрішньої серекції) й екзокринні (зовнішньої серекції) залози. Ендокринні залози (надниркові залози, щитоподібна залоза та ін.) не мають власних вивідних проток і виділяють речовини, які вони продукують, - секрети - безпосередньо в кров.

Екзокринні залози (слинні, потові, слізні) виділяють речовини через спеціальні протоки в порожнини тіла або на його поверхню.

Залозам притаманні значні різновиди за їх класифікацією, будовою, відношенням до епітеліального шару, типу секреції, хімічного складу секрету тощо. Секреція - це складний процес спеціалізованого типу обміну, пов'язаного з утворенням і виділенням секрету, необхідного для життєдіяльності організму.

Залозисті клітини називають грандулоцитами.

За розвитком більшість залоз епітеліального походження. Залози поділяють на екзокринні та ендокринні.

Екзокринні залози мають кінцевий (секреторний) відділ та вивідні протоки. Вони продукують секрети, виділяються на поверхню епітеліального шару. Ендокринні залози не мають вивідних проток, їхні продукти - гормони, що виділяються безпосередньо в кров чи лімфу.

За відношенням до епітеліального шару залози поділяють на ендоепітеліальні та екзоепітеліальні.

Перші розміщені повністю у епітеліальному шарі, не виходять за його межи. Екзоепітеліальні залози - це багатоклітинні утворення, що лежать поза епітеліальним шаром у сполучній тканині і пов'язані з епітелієм вивідною протокою. Залози бувають одноклітинні та багатоклітинні.

Одноклітинні - продукують слизовий секрет, за своєю формою вони келихоподібні, оскільки нагадують келих їх ядро розміщується у звуженій базальній частині подібно до ніжки келиха.

Між нагромадженням секрету та ядром клітини знаходиться комплекс Гольджі, а ендоплазматична сітка - у базальній частині.

Секреторні продукти заповнюють розширену апікальну частину, а келихоподібні клітини знаходяться серед епітеліальних клітин слизової оболонки кишечника, повітроносних шляхів тощо.

Мал. 1. - Схема будови залозистої епітеліальної клітини, що секретує білок:

За своєю будовою екзокринні залози поділяють на прості та складні. У простих залозах протока не розгалужується, у складних - розгалужується. Залежно від кількості кінцевих (секреторних) відділів прості залози бувають розгалужені та нерозгалужені.

Розгалужені залози мають кілька кінцевих (секреторних) відділів, нерозгалужені - лише один кінцевий (секреторний) відділ. Для складних залоз характерно, що вивідна протока розгалужується залежно від форми кінцевого (секреторного) відділу.

Кінцеві відділи залози бувають трубчасті чи альвеолярні, або трубчасто-альвеолярні.

Якщо групи клітин, що становлять одну чи кілька секреторних одиниць залози утворюють трубку, то її називають трубчастою.

Якщо ж секреторні одиниці утворюють своєрідну форму залози, її називають альвеолярною.

Якщо ж залози містять як трубчасті, так і альвеолярні одиниці, вони називаються трубчасто-альвеолярними.

За хімічним складом секрету залози поділяють на білкові, слизові, білково-слизові (змішані), сальні.

Секреторні відділи білкової залози виділяють секрет рідкої консистенції, багатий на ферменти, вони побудовані з клітин конічної форми з слабооксифільною цитоплазмою або різного рівня базофілії за рахунок нагромадження РНК, яка бере участь у синтезі білка.

Ядра цих клітин круглої форми, розміщені центрально. Цитоплазма містить розвинену гранулярну ендоплазматичну сітку, комплекс Гольджі та інші органели. Клітини, що продукують слиз, вищі, мають базофільну цитоплазму, у якій виявляють гранули слизового секрету, ядро сплющене, паличкоподібне, зміщене у базальну частину клітини. їх секретом переважно є слизоподібні білки-муцини та протеоглікани.

У секреторних відділах залоз, що продукують змішаний секрет, містяться клітини, що продукують білковий секрет та клітини, в яких утворюється слизовий секрет.

Сальні залози являють собою спеціальні утворення шкіри.

Мал. 2:

3. Типи секреції, її фази

Секреція відбувається в чотири фази:

I. Поглинання вихідних продуктів гландулоцитами із крові через базальну мембрану;

II. Синтез і нагромадження секрету відбувається у гранулярній або агранулярній ендоплазматичній сітці. У цьому процесі важливу роль відіграє пластинчастий комплекс Гольджі, оскільки в ньому секрет ущільнюється та дозріває;

III. Виділення секрету з гландулоцитів називають екструзією.

Розрізняють три основних її різновиди, залежно від типу секреції: мерокриновий - це циклічний процес, неодноразово відбувається протягом життя даного гландулоцита. Міхурці пластинчастого комплексу, перетворившись у гранули секрету, перемішуються до плазмолеми апікального полюса. Мембрана, що оточує таку гранулу, входить до складу плазмолеми й секрет виділяється за межі клітини.

Якщо мембрана, що покриває гранулу секрету, не входить до складу плазмолеми, оскільки вона відрізняється від неї за своїм хімічним складом, молекула секрету дифундує через мембрану гранули й плазмолему, тобто секрет виділяється з клітини без порушення її цілісності. Голокриновий, при ньому залозиста клітина перетворюється у секрет, вона повністю руйнується, і її залишки входять до складу секрету, у тварин за голокриновим типом секретують сальні залози шкіри. Апокриновий тип - апікальна частина клітини відторгається разом з секретом. Відновлення структури залозистої клітини варіює залежно від типу секреції. Наприклад при голокриновому типі секреції відновлення секреторного відділу відбувається за рахунок проліферації клітин. В мерокринових та апокринових залозах відновлення клітин відбувається циклічно, відповідно до кожної фази, під час виділення секрету цитоплазма зберігається.

Мал. 3. - Схема різних типів секреції:

Список використаної літератури

1. Ганонг В.Ф. Фізіологія людини. - Львів: БАК, 2002. - 784 с.

2. Гистология, цитология и эмбриология / Под ред. О.В. Волкова, Ю.К. Елецкого. - М: Медицина, 1996.

3. Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С., Чайковський Ю.Б. Гістологія людини. - К.: Книга плюс, 2003. - 3-тє видання. - 592 с.

4. Новак В.П., Пилипенко М.Ю., Бичков Ю.П. Цитологія, гістологія, ембріологія: Підручник. - К.: ВІРА-Р, 2001. - 288 с.

5. Біологія: Комплексний довідник / Р.В. Шаламов, Ю.В. Дмитрієв, В.І. Подгорний. - Х.: Веста: Вид-во «Ранок», 2006. - 624 стор.

6. Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С. Гістологія людини. - Львів: Мир, 1992.

7. Гистология / Под ред. Афанасьева Ю.И., Юриной Н.А. - М.: Медицина, 1999. анатомічний щитовидний секреція

8. Баринова Э.Ф. и др. Справочник по цитологии и общей гистологии. - Донецк, 1993.

9. Хэм А., Кормак Д. Гистология. - М.: Мир, 1983. - Т. 2. - С. 5-35.

Размещено на Allbest.ru