Тканини внутрішнього середовища
Розміри та кількість формених елементів крові людини. Функції тканин внутрішнього середовища. Будова та функції еритроцитів, лейкоцитів, кров'яних пластинок, складу плазми, гемограми. Трофічна, захисна, замісна, опорно-механічна функції сполучної тканини.
Рубрика | Медицина |
Вид | реферат |
Язык | украинский |
Дата добавления | 30.10.2016 |
Размер файла | 727,1 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru/
[Введите текст]
Зміст
Вступ
Розділ 1. Тканини внутрішнього середовища. Загальна характеристика
1.1 Функції тканин внутрішнього середовища
Розділ 2. Класифікація
2.1 Сполучні тканини
2.2 Морфологія та функції крові
2.3 Формені елементи крові
2.4 Лімфа
Висновки
Cписок використаної літератури
ВСТУП
Тканини внутрішнього середовища складають більше 50% маси тіла, утворюють опорний каркас організму (скелет), дерму шкіри, входять до складу всіх органів і спеціалізованих тканин, забезпечують цілісність тіла, його форму, трофіку й захист. Цей тип тканин включає кров, лімфу та сполучні тканини. Кров і лімфа разом зі сполучними тканинами утворюють внутрішнє середовище організму, з якого всі структурні елементи отримують поживні речовини. Вивчення крові є однією з важливих тем у підготовці майбутніх лікарів. Розуміння будови та функції еритроцитів, лейкоцитів, кров'яних пластинок, складу плазми, гемограми, вікових і статевих особливостей крові необхідне для успішного засвоєння відповідних розділів курсів доклінічних і клінічних дисциплін.
РОЗДІЛ 1. Тканини внутрішнього середовища. загальна характеристика
1.1 Функції тканин внутрішнього середовища
Тканини внутрішнього середовища - це велика група тканин, які разом з епітелієм належать до так званих загальних тканин. Тканинами внутрішнього середовища є кров, лімфа і сполучна тканина з усіма її різновидами. Незважаючи на те, що окремі різновиди тканин внутрішнього середовища за зовнішніми ознаками значно відрізняються між собою (наприклад, кров і кісткова тканина), є всі підстави для поєднання їх у єдиний тканинний тип, а саме: спільність походження, будови і функції.
Спільність походження цих тканин є найвагомішою ознакою і полягає у тому, що всі вони розвиваються з мезенхіми. Мезенхіма - найпримітивніша сполучна тканина, яка існує лише на ранніх стадіях ембріонального розвитку. За будовою мезенхіма нагадує сітку, тому що клітини її мають зірчасту або веретеноподібну форму і контактують одна з одною своїми відростками. У петлях сітчастого остова міститься драглиста маса - міжклітинна речовина, щільність якої коливається зі змінами обміну речовин. Із мезенхіми шляхом диференціації розвиваються кров, лімфа і всі види сполучної тканини.
Спільність будови цих тканин полягає у наявності міжклітинної речовини, яка у кількісному відношенні переважає над клітинами. На основі будови міжклітинної речовини можна виділити основні типи тканин внутрішнього середовища: кров та лімфа; власне сполучна тканина; хрящова тканина; кісткова тканина.
Міжклітинна речовина крові та лімфи (рис.1.1) є рідкою (плазма), а волокнисті структури в ній відсутні, тому ці види тканин внутрішнього середовища мають рідку консистенцію, хоча кров може втрачати плинність за умови перетворення фібриногену на фібрин і згортання.
У власне сполучній тканині кількість волокон може бути помірною (пухка волокниста тканина) або ж більш значною (щільна волокниста тканина). Консистенція залежить від співвідношення основної міжклітинної речовини та волокон (переважно колагенових).
Хрящова тканина містить добре розвинену основну міжклітинну речовину та волокна, в результаті чого цей вид тканин внутрішнього середовища характеризується великою міцністю й пружністю і належить до так званих скелетних тканин.
Кісткова тканина містить добре розвинену основну міжклітинну речовину. Високий ступінь мінералізації (біля 70% кісткової тканини складають фосфорнокислі солі кальцію у формі кристалів гідроксиапатиту) та товсті паралельні пучки колагенових волокон (так звані кісткові пластинки) забезпечують міцність кістки.
Функції тканин внутрішнього середовища різноманітні, але їх звичайно поєднують під загальною назвою "опорно-трофічні тканини". Вони виконують такі функції: трофічну, захисну, опорну (механічну). Функціональні особливості різних видів тканин внутрішнього середовища значною мірою залежать від фізико-хімічних властивостей міжклітинної речовини.
Висновок 1.1: Отже, тканинами внутрішнього середовища є кров, лімфа і сполучна тканина. Функції: трофічна, захисна, опорна (механічна).
РОЗДІЛ 2. КЛАСИФІКАЦІЯ
2.1 Сполучні тканини
Сполучна тканина - дуже поширена в організмі: загалом вона становить близько 50% маси тіла. Зі сполучної тканини побудовані скелет, шкіра, хрящі, сухожилля та зв'язки, строма органів. Сполучну тканину поділяють на власне сполучну, хрящову та кісткову. Власне сполучна тканина, у свою чергу, поділяється на волокнисту та сполучні тканини зі спеціальними властивостями. До останніх належить ретикулярна, жирова, пігментна та слизова тканини. Волокниста сполучна тканина залежно від вмісту волокнистих структур є рихлою і щільною. Рихла містить порівняно більше клітин і аморфної речовини, а щільна багатша на волокнисті структури. Щільну сполучну тканину залежно від розташування волокнистих структур поділяють на оформлену та неоформлену: в оформленій волокна розташовані паралельно, а в неоформленій ідуть у різних напрямках, утворюючи сітку. кров тканина сполучний еритроцит
Серед усіх згаданих у класифікації різновидів сполучної тканини найпоширенішою і такою, що містить усі види елементів, є рихла волокниста сполучна тканина. Вона присутня майже в усіх внутрішніх органах, утворює їхні оболонки, заповнює проміжки між органами, підстилає епітелій, супроводжує судини та нерви. Вона виконує усі функції, властиві тканинам внутрішнього середовища, а саме: трофічну, захисну, опорно-механічну. Крім того, рихла сполучна тканина виконує також замісну функцію (у разі ушкодження заміщає, заповнює собою дефекти в органах).
Таблиця 2.1 Функції клітин сполучної тканини
Тип клітин |
Головна речовина, що продукується, або вид активності |
Головна функція |
|
Фібробласт, хондробласт, остеобласт, дентинобласт |
Утворення волокон та основної речовини |
Структурна |
|
Плазматична клітина |
Утворення антитіл |
Імунна |
|
Лімфоцит |
Перетворення на імунокомпетентні клітини |
Імунна |
|
Еозинофіл |
Фагоцитоз комплексів антиген - антитіло |
Імунна |
|
Макрофаг, нейтрофіл |
Фагоцитоз сторонніх речовин і бактерій |
Захисна |
|
Тканинний базофіл, базофіл крові |
Виділення фармакологічно активних речовин (гістамін тощо.) |
Захисна |
|
Адипоцит (ліпоцит) |
Накопичення нейтральних жирів, теплопродукція |
Енергетична, теплотвірна |
Висновок 2.1: Сполучна тканина становить близько 50% маси тіла. Вона виконує усі функції, властиві тканинам внутрішнього середовища: трофічну, захисну, опорно-механічну.
2.2 Морфологія та функції крові
Кров - це рідка тканина організму, що циркулює у системі замкнених трубок-судин. Кров становить 1/13, або 5-9 %, маси тіла, що у дорослої людини дорівнює приблизно 5,0-5,5 л.(рис.2.2.1). Кров складається із рідкої частини - плазми, яка займає 55-60 % об'єму, і формених елементів, об'єм яких 40-45%. Плазма - це міжклітинна речовина крові. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити (кров'яні пластинки).(рис.2.2.2)
Кров виконує низку життєво важливих функцій. Захисна функція крові полягає у забезпеченні гуморального і клітинного імунітету. Дихальна функція забезпечується шляхом переносу кисню та вуглекислоти. Суть трофічної функції - перенесення поживних речовин. Екскреторна функція полягає у виведенні шлаків. Гуморальна функція забезпечується шляхом транспорту гормонів та інших біологічно активних речовин. Гомеостатична функція полягає у підтриманні сталості внутрішнього середовища організму, в тому числі імунного гомеостазу.
Плазма крові - це колоїдний розчин, в'язкість якого у 5 разів вища, ніж в'язкість води. Плазма містить у собі 90-93% води та 7-10% сухого залишку. В останньому близько 7% складають білки і 3% - інші органічні та мінеральні речовини. Загальна концентрація мінеральних речовин у плазмі крові становить 0,9%; рН плазми 7,36.
До білків плазми належать:
1) альбуміни, які становлять близько 4%; вони зв'язують та переносять з кров'ю цілу низку речовин;
2) глобуліни становлять 1,1-3,1%, поділяються на альфа-, бета- і гамма-глобуліни (імуноглобуліни); в останній фракції містяться антитіла;
3)фібриноген, кількість якого 0,2-0,4%, важливий тим, що завдяки його здатності переходити у нерозчинну форму - фібрин - здійснюється процес згортання крові.
Плазма, з якої видалений фібрин, називається сироваткою крові. Це жовтувата, прозора рідина, яка використовується для виготовлення багатьох лікарських препаратів.
Висновок 2.2: Отже, кров виконує важливі функції організму. До формених елементів крові належать еритроцити, лейкоцити та тромбоцити.
2.3 Формені елементи крові
Еритроцити, або червонокрівці, у ссавців і людини є нерухомими, високо диференційованими клітинами, які у процесі розвитку втратили ядро та всі цитоплазматичні органели і пристосовані до виконання практично єдиної функції - дихальної, що здійснюється завдяки наявності в них дихального пігменту - гемоглобіну. Загальна кількість еритроцитів у крові однієї людини становить близько 25х1012. Загальний об'єм еритроцитів у людини - 2 л. Під час аналізів крові вміст усіх формених елементів подається на одиницю об'єму - 1 л. Отже, кількість еритроцитів дорівнює у чоловіків від 3,9х1012 до 6,01012 в 1 л, у жінок - від 3,7х1012 до 5,5х1012 в 1 л (табл. 2.3.1). Більша концентрація еритроцитів спостерігається у крові новонароджених дітей - від 6,01012 до 9,01012 в 1 л, а також старих людей - до 6,01012 в 1 л. Число еритроцитів у здорових людей може коливатися залежно від фізичного навантаження, перебування в умовах розрідженої атмосфери, дії гормонів тощо. Зокрема, жіночі статеві гормони гальмують розвиток еритроцитів, унаслідок чого вміст червонокрівців у крові жінок менший, ніж у чоловіків. Підвищення кількості еритроцитів в одиниці об'єму крові позначається терміном еритроцитоз або поліцитемія, а зниження - терміном еритроцитопенія.
Таблиця 2.3.1 Розміри та кількість формених елементів крові людини (рис.2.3.1)
Тип формених елементів |
Розміри в мазку крові |
Кількість в 1 л крові |
|
Еритроцит |
7,1-7,9 мкм (у середньому 7,5 мкм) |
У чоловіків: 3,9 - 6 x1012 У жінок: 3,7-5,5 1012 |
|
Лейкоцит |
4-10 x 109 |
||
Нейтрофіл |
10-12 мкм |
57-72 % |
|
Еозинофіл |
12--14 мкм |
0,5-5 % |
|
Базофіл |
11-12 мкм |
0-1 % |
|
Лімфоцит |
4,5-18 мкм |
19-38 % |
|
Моноцит |
18-20 мкм |
3-11 % |
|
Тромбоцит |
2--3 мкм |
200-400 х 109 |
Еритроцити у людини здебільшого мають форму двоввігнутих дисків, їх називають дискоцитами. У нормі дискоцити становлять 80 % від загальної кількості еритроцитів. Трапляються й інші форми еритроцитів - планоцити (мають плоску поверхню), сфероцити (кулясті), ехіноцити (мають шипи) тощо. Така різноманітність форм у нормі позначається терміном фізіологічний пойкілоцитоз (від грецького "пойкілос" - різноманітний, "цитос" - клітина). Коли ж кількість змінених форм еритроцитів перевищує 20%, те ж явище має назву патологічного пойкілоцитозу. Форму еритроцитів підтримують бета-сіалоглікопротеїн в еритроцитарній мембрані та спеціальний каркас, побудований з білка спектрину, який зсередини прилягає до плазмолеми і пов'язаний з нею іншим білком - анкерином.
Діаметр еритроцита у людини 7,1-7,9 мкм, товщина клітини на краях 2--2,5 мкм, у центрі -- до 1 мкм. Заглибина еритроцита у тонкій центральній частині має назву фізіологічної екскавації. Така форма клітини забезпечує збільшення її поверхні і прискорює насичення гемоглобіну киснем. В умовах норми 75% усіх еритроцитів мають вищеназвані розміри. Це так звані нормоцити. Частина клітин має діаметр понад 8 мкм. Це макроцити, їх кількість - 12,5%. Решта еритроцитів може мати діаметр 6 мкм і менший. Це мікроцити. Якщо кількість макро- і мікроцитів перевищує 25%, це явище має назву анізоцитозу.
Під світловим мікроскопом у мазках крові еритроцити мають вигляд безструктурних округлих дисків, фарбуються оксифільно. Оксифілія зумовлена наявністю гемоглобіну. Центральна (тонка) частина еритроцита фарбується менш інтенсивно. Електронна мікроскопія свідчить, що еритроцит покритий плазмолемою товщиною близько 20 нм. На її зовнішній поверхні розташовані антигенні олігосахариди, які зумовлюють групову належність еритроцитів, фосфоліпіди, сіалова кислота. Усередині еритроцита розташований електронно-щільний вміст - численні гранули гемоглобіну розмірами 4--5 нм.
За хімічним складом еритроцити мають 60% води і 40% сухого залишку. 95% сухого залишку складає гемоглобін і лише 5% - інші речовини. Таким чином, гемоглобін становить одну третину загальної маси еритроцита. У крові дорослої людини міститься близько 600 г гемоглобіну, тобто в 100 г крові 15 г гемоглобіну. Гемоглобін - це складний білок, побудований з білкової частини - глобіну та небілкової групи - гему, що містить залізо. Гемоглобін є пігментом, який надає крові червоного кольору. Він здатний легко приєднувати кисень, утворюючи в легенях нестійку сполуку - оксигемоглобін, який легко розпадається і віддає кисень тканинам. Частково гемоглобін зв'язується з вуглекислотою, утворюючи карбгемоглобін, але більша частина вуглекислоти переноситься плазмою крові. Гемоглобін також легко утворює сполуку з чадним газом (СО), яка має назву карбоксигемоглобіну. Спорідненість гемоглобіну із чадним газом в 300 разів вища, ніж із киснем, тому в атмосфері зі значним вмістом чадного газу гемоглобін стає заблокованим, недоступним для кисню, і організм у таких випадках гине від задухи (нестачі кисню).
У людини є два типи гемоглобіну -- НbА, характерний для дорослих, і НbF, характерний для плода. У дорослого НbА становить 98% і лише 2% становить НbF. У крові новонародженої дитини міститься 80% НbF і лише 20% НbА. Ряд захворювань крові (так звані гемоглобінози, або гемоглобінопатії) супроводжуються появою у крові інших типів гемоглобінів. Еритроцитам властива висока еластичність і пружність, завдяки чому вони здатні проходити судинами меншого діаметра, ніж вони самі. При цьому еритроцити можуть витягуватися у довжину до 20 разів і вигинатися.
Середній термін життя еритроцитів людини -- 120 діб. Беручи до уваги загальне число еритроцитів у організмі та середню тривалість їхнього життя, можна підрахувати, що протягом доби руйнується 200 мільйонів еритроцитів і стільки ж утворюється їм на зміну. У крові, таким чином, можна знайти різні за віком еритроцити: молоді, функціонально зрілі і такі, що старіють. Молоді форми еритроцитів мають назву ретикулоцитів. Вони не повністю насичені гемоглобіном, їм властива поліхроматофілія. У своїй цитоплазмі ретикулоцити містять сітчасту структуру (звідси походить назва цих клітин).У нормі кількість рети-кулоцитів становить 1-5 % від загального числа еритроцитів. Збільшення їх кількості є діагностичною ознакою посиленого кровотворення.
Лейкоцити, або білокрівці, -- це клітини крові, які на відміну від еритроцитів мають ядро і всі цитоплазматичні органели, не мають пігменту, здатні до виходу із судин та активного пересування шляхом утворення псевдоподіи; виконують захисну функцію; основний термін життя проводять поза судинами. У дорослої людини в 1 л крові міститься від 4,0x109 до 10,0x109 лейкоцитів. Збільшення кількості лейкоцитів позначають терміном лейкоцитоз, а зменшення -- терміном лейкопенія.
Усі лейкоцити залежно від наявності чи відсутності у їхній цитоплазмі специфічної зернистості поділяють на гранулоцити, які містять зернистість, та агранулоцити, які її не містять. Залежно від фарбування зернистості гістологічними барвниками гранулоцити поділяють на три групи: нейтрофільні, ацидофільні та базофільні. Серед нейтрофільних гранулоцитів (залежно від форми ядра) визначають юні, паличкоядерні та сегментоядерні. Агранулоцити поділяють на лімфоцити і моноцити.
Нейтрофільні гранулоцити становлять 65-70% від загальної кількості лейкоцитів. Діаметр клітини у свіжій краплі крові становить 7-9 мкм, у мазку - 10-12 мкм. Цитоплазма фарбується слабко оксифільно. Зернистість дрібна, її погано видно як на свіжих, так і на фіксованих фарбованих препаратах. У разі фарбування за методом Романовського-Гімзи зернистість набуває рожево-фіолетового кольору. Розміри гранул 0,2-0,5 мкм. Гранули нейтрофілів поділяються на первинні (азурофільні) і вторинні (нейтрофільні, специфічні). Первинні гранули - це лізосоми. Вони містять різноманітні гідролази, мієлопероксидазу, а також білки з бактерицидними властивостями, зокрема лізоцим.
Вторинні гранули - це так звана специфічна зернистість, її вміст 80-90% від усієї зернистості у зрілих нейтрофілах. Для хімічного складу вторинних гранул нейтрофілів характерна наявність лужної фосфатази, основних катіонних білків, фагоцитинів, лізоциму; тут відсутні лізосомальні ферменти і пероксидаза.
У цитоплазмі нейтрофілів слабко розвинені органели: є небагато мітохондрій, невеликий комплекс Гольджі, іноді зустрічаються елементи ендоплазматичної сітки. Характерна наявність включень - глікогену, ліпідів. Таким чином, нейтрофіли містять повний набір речовин, за допомогою яких вони руйнують фагоцитовані мікроорганізми. Нейтрофільні гранулоцити мають здатність активно рухатися, пересуватися у тканинах до вогнища запалення і фагоцитувати мікроорганізми та інші дрібні частинки. I.I. Мечников назвав їх мікрофагами.
Як уже згадувалося вище, за формою ядра (відповідно до віку клітини) визначають три види нейтрофілів. Юні нейтрофіли є наймолодшими формами, ядро в них має форму боба. Їх кількість невелика і становить 0-1%. Паличкоядерні нейтрофіли мають ядро, яке нагадує літеру 5 або С. Їх вміст - 1-6%. Сегментоядерні нейтрофіли є зрілими формами. Їхнє ядро складається із кількох сегментів, з'єднаних тонкими перетяжками. Кількість сегментів від 2 до 5, частіше 3-4, ядерний хроматин фарбується за методом Романовського у темно-фіолетовий колір. У нейтрофілах жінок є приядерні сателіти -- невеликі скупчення статевого хроматину; здебільшого вони мають форму барабанних паличок.
Еозинофільні гранулоцити становлять 0,5-5% від загальної кількості лейкоцитів. Діаметр клітини у свіжій краплі крові 9-10 мкм, у мазку - 12-14 мкм, тобто вони за розмірами більші, ніж нейтрофіли. Цитоплазма фарбується слабко базофільно. Специфічна зернистість великих розмірів (0,7-1,5 мкм), її добре видно. На свіжих препаратах вона блискуча, тому що добре заломлює світло. На препаратах, фарбованих за методом Романовського, специфічна зернистість ацидофілів яскраво-рожевого кольору.
Еозинофіли у червоному кістковому мозку проходять ті ж стадії розвитку, що й нейтрофіли, тобто існують юні, паличкоядерні та сегментоядерні еозинофіли. Але оскільки вміст цих клітин у крові невеликий, юні і паличкоядерні форми еозинофілів трапляються дуже рідко і під час підрахунків не враховуються. Ядро в сегментоядерних ацидофілах найчастіше складається з двох, рідше - з трьох сегментів. Сегменти більші, ніж у нейтрофілів. Структура ядра ніжніша, сегменти більш правильної форми. Еозинофільні лейкоцити рухомі, здатні до фагоцитозу, однак їхня фагоцитарна активність нижча, ніж у нейтрофілів. Вони беруть участь у захисних реакціях організму на сторонній білок, в алергійних та анафілактичних реакціях. Завдяки наявності ферменту гістамінази еозинофіли здатні до інактивації гістаміну. Крім того, вони можуть накопичувати цю речовину, фагоцитуючи гранули, що містять гістамін, а також адсорбувати його на цитолемі, що містить рецептори до гістаміну.
Кількість еозинофілів зростає за наявності алергійних захворювань, деяких інфекцій, гельмінтозів. Еозинофіли перебувають у крові 3-8 год, після чого мігрують у сполучну тканину органів, де реалізують свою фізіологічну активність.
Базофільні гранулоцити або базофіли, становлять 0-1 % від загальної кількості лейкоцитів. Діаметр їх у краплі крові 9 мкм, на мазках - 11-12 мкм. Цитоплазма фарбується слабко оксифільно. Специфічна зернистість фарбується за Романовським інтенсивно базофільно, метахроматично (в пурпурово-фіолетовий колір), добре розчиняється у воді. Розміри гранул 0,5-1,2 мкм. Метахромазія гранул зумовлена наявністю у них кислого глікозаміноглікану гепарину. Крім того, в гранулах містяться гістамін, еротонін, пероксидаза, кисла фосфатаза, а також фермент синтезу гістаміну - гістидиндекарбоксилаза. Ядро базофілів не має певної форми (сегментоване, бобоподібне, рідше - сферичне тощо), розташоване в центрі клітини, порівняно бідне на гетерохроматин. Ядро фарбується менш інтенсивно, ніж зернистість, унаслідок чого остання прикриває ядро, маскує його.
Базофіли-малорухомі клітини, майже не здатні до фагоцитозу. Їхня функція полягає у метаболізмі гістаміну та гепарину. Гепарин є нативним антикоагулянтом, тому базофіли беруть участь у регуляції процесу згортання крові. Гістамін зумовлює різке розширення судин, появу набряків тощо. Такі явища виникають у разі дегрануляції базофілів, які, таким чином, беруть участь в алергійних реакціях.
Лімфоцити у крові дорослих становлять 19-38 % від загальної кількості лейкоцитів. Залежно від розмірів на рівні світлової мікроскопії розрізняють три види лімфоцитів: малі мають діаметр 4,5-7 мкм і становлять за кількістю 2/3 від усіх лімфоцитів крові; середні мають діаметр 7-10 мкм і становлять 1/3 усіх лімфоцитів; великі, діаметром понад 10 мкм, у крові дорослих не спостерігаються, їх можна знайти лише в лімфі грудної протоки. Малі лімфоцити мають велике кулясте ядро, яке займає майже всю клітину, розташоване у центрі або ексцентрично. У ядрі багато гетерохроматину, великі грудочки його розташовані компактно. Цитоплазма фарбується базофільно (за Романовським у блакитний колір) й оточує ядро у вигляді вузької облямівки або півмісяця. У цитоплазмі є світла перинуклеарна зона. Середні й великі лімфоцити (табл. 2.3.2) мають більшу кількість цитоплазми, їхні ядра містять ніжнішу хроматинову структуру.
Таблиця 2.3.2 Типи лімфоцитів і їхні головні функції
Тип лімфоцитів |
Головні функції |
|
В-лімфоцит |
Має мембранні рецептори; під впливом специфічних антигенів активується, розмножується мітозом, диференціюється у плазматичні клітини, що виробляють антитіла (імуноглобуліни) |
|
В-лімфоцит пам'яті |
Активований В-лімфоцит, який дає швидшу та інтенсивнішу відповідь на повторну дію того ж антигена |
|
Т- лімфоцит цитотоксичний (Т-кілер) |
Має рецептори Т-клітин що не є імуноглобулінами; розпізнає антигени, асоційовані з головним комплексом гістосумісності; виробляє перфорин та інші білки, що руйнують чужі клітини, інфіковані вірусами, деякі пухлинні клітини |
|
Т-гелпер |
Має рецептори Т-клітин; підвищує активність інших Т- і В-лімфоцитів |
|
Т-супресор |
Має рецептори Т-клітин; знижує активність інших Т- і В-лімфоцитів |
|
Т-лімфоцит пам'яті |
Має рецептори Т-клітин (ТСК+); забезпечує швидшу та інтенсивнішу відповідь на повторну дію того ж антигена |
|
Природна клітина-вбивця (МК-клітина) |
Не має рецепторів Т-клітин; атакує інфіковані вірусами клітини та клітини пухлин без попередньої активації |
Чітких морфологічних відмінностей між Т- і В-лімфоцитами не знайдено. Електронно-мікроскопічні дані свідчать, що у В-лімфоцитах краще розвинена гранулярна ендоплазматична сітка, а у Т-лімфоцитах міститься багато лізосом. Т-лімфоцити та їхні ядра менші за розмірами і в ядрах більше гетерохроматину. Т-лімфоцити містять кислу фосфатазу, а В-лімфоцити - лужну.
Моноцити становлять 3-11% від загальної кількості лейкоцитів. За діаметром ці клітини найбільші серед білокрівців, особливо на мазках, унаслідок сильного розпластування їх на склі (18-20 мкм). У краплі свіжої крові їхні розміри значно менші (10--12 мкм). Цитоплазма фарбується базофільно, але не так яскраво, як у лімфоцита, а має димчасто-сірий відтінок. У цитоплазмі знаходяться усі органели, численні лізосоми. Ядро найчастіше бобоподібне, але може бути й іншої форми (у вигляді вісімки тощо). Дрібні зерна гетерохроматину розсіяні по всьому ядрі. Моноцити рухомі, здатні до фагоцитозу і піноцитозу. їхня здатність до адгезії зумовлена фагоцитарною активністю.
Моноцити перебувають у кров'яному руслі недовго - від 36 до 104 год, після чого виходять із судин і в тканинах перетворюються на макрофаги-гістіоцити, які є кінцевою стадією диференціації цих клітин крові. Моноцити, таким чином, належать до макрофагічної системи організму.
Тромбоцити, або кров'яні пластинки - це фрагменти цитоплазми гігантських клітин кісткового мозку - мегакаріоцитів. Мегакаріоцити мають розміри до кількох десятків мікрометрів, а розміри тромбоцитів -2-3 мкм, тому кажуть, що гіганти кісткового мозку народжують карликів крові. Кількість тромбоцитів 200-400х109 в 1 л крові. Підрахувати ці формені елементи важко через здатність їх склеюватися у конгломерати. Підвищення вмісту тромбоцитів у периферійній крові позначається терміном тромбоцитоз і спостерігається у разі великих травм, лейкозів. Зниження кількості тромбоцитів - тромбоцитопенія - може супроводжувати різні форми патології.
Кожна кров'яна пластинка складеться з гіаломера, що є її основою і фарбується слабко оксифільно, та грануломера (або хромомера), який має вигляд базофільних (азурофільних) зерняток у центрі пластинки. Грануломер не містить у собі ДНК. Ззовні кров'яні пластинки оточені плазмолемою. У гіаломері міститься крайовий пучок мікротрубочок, який допомагає тромбоциту підтримувати форму. Тут також містяться актинові та міозинові мікрофіламенти.
Функція тромбоцитів - участь у процесах згортання крові. Тромбоцити містять фермент тромбопластин, який бере участь у перетворенні фібриногену на фібрин. Крім того, кров'яні пластинки швидко розпадаються, склеюються у конгломерати, навколо яких виникають нитки фібрину. Це сприяє утворенню тромба, що закриває ушкоджену судину. Фактор ретракції згустка у гіаломері сприяє його ущільненню. Тромбоцити також виділяють речовини, що спричиняють звуження судини у разі її ушкодження та зменшення проникності судинної стінки.
Основні функції формених елементів крові підсумовано у (табл. 2.3.3)
Таблиця 2.3.3. Характеристика формених елементів крові за їх основними функціями та продуктами синтетичної діяльності (рис.2.3.2)
Формені елементи крові |
Основні функції |
Продукти синтезу |
|
Еритроцити |
Транспорт кисню |
Гемоглобін |
|
Нейтрофіли |
Фагоцитоз бактерій |
Специфічні гранули та лізосоми (азурофільні) гранули) |
|
Еозинофіли |
Захист від гельмінтів; модуляція запальних та алергійних процесів |
Специфічні гранули, біологічно активні речовини |
|
Базофіли |
Вивільнення гістаміну та інших медіаторів запалення |
Специфічні гранули, що містять гістамін та гепарин |
|
Моноцити |
Перетворення на клітини макрофагічної системи у тканинах;фагоцитоз найпростіших, вірусів, клітин організму, що старіють |
Гранули, що містять лізосомні ферменти |
|
В-лімфоцити |
Перетворення на антитіло-продукуючі клітини (плазмоцити) |
Імуноглобуліни |
|
Т-лімфоцити |
Забезпечення реакцій клітинного імунітету; участь у реакціях гуморального імунітету |
Речовини, що контролюють активність інших лейкоцитів (інтерлейкіни) |
|
Цитотоксичні Т-лімфоцити (кілери) |
Руйнування клітин пухлин або клітин, інфікованих вірусами |
Речовини, що руйнують клітини (перфорини) |
|
Тромбоцити |
Згортання крові |
Фактори згортання крові |
Висновок: Отже, еритроцити - це червоні без'ядерні кров'яні тільця, що мають вигляд двоввігнутого диска. Лейкоцити - це білі кров'яні тільця, що не мають постійної форми, містять ядро і здатні до амебоїдного руху. Тромбоцити - це без'ядерні кров'яні
2.4 Лімфа
Лімфа являє собою жовтувату рідину, яка циркулює по лімфатичних судинах. Вона складається із лімфоплазми та формених елементів. Хімічний склад лімфоплазми близький до плазми крові, але вона містить менше білка. Серед білків у лімфоплазмі переважають альбуміни; вона містить також нейтральні жири, цукри, мінеральні речовини. Формені елементи лімфи представлені переважно лімфоцитами (95-98%), незначною кількістю інших видів лейкоцитів, іноді трапляються еритроцити. Склад лімфи у різних частинах тіла неоднаковий. Наприклад, лімфа, що відтікає від кишки, має багато жирів; лімфа, що пройшла через лімфатичні вузли, збагачена лімфоцитами. Розрізняють периферійну лімфу (перед впаданням до лімфатичних вузлів), проміжну (після проходження через лімфатичні вузли) і центральну (лімфу грудної і правої лімфатичної проток).
Лімфа утворюється шляхом фільтрації тканинної рідини у лімфатичні капіляри. Тканинна рідина, у свою чергу, утворюється за рахунок надходження води, білків та інших речовин з кровоносних капілярів у міжклітинний простір.
З лімфатичних капілярів лімфа надходить у периферійні лімфатичні судини, по них - у лімфатичні вузли, і по системі грудної та правої лімфатичної проток вливається до лівої і правої підключичних вен у ділянці злиття з внутрішніми яремними венами.
Висновок 2.4: Отже, лімфа - це прозора, злегка жовтувата рідина, що містить значну кількість лімфоцитів. Вона виводить із тканин речовини, які не можна допускати в загальну циркуляцію.
ВИСНОВКИ
Тканини людського тіла надзвичайно різноманітні. Це пояснюється тим, що в процесі тривалого і складного розвитку первинні тканини спеціалізуються і перетворюються на різноманітні тканини дорослого організму. Зміна і ускладнення тканин відбувається не тільки в період зародковій життя, але і довгий час після народження.
В результаті даної роботи, було досліджено тканини внутрішнього середовища. Ці тканини виконують захисну, яка полягає у виробленні речовин, що руйнівно діють на мікроби та продукуванні антитоксинів та імунних тіл. Опорну функцію виконують головним чином щільна сполучна тканина, хрящ.
Кров і лімфа - це рідкі види тканин внутрішнього середовища. Вони містять близько 80% води і близько 20% органічних речовин. Серед формених елементів крові розрізняють червоні і білі кров'яні тільця. У людини червоні кров'яні тільця, еритроцити, на відміну від білих , позбавлені ядер. Білі кров'яні тільця, лейкоцити, мають у своїй цитоплазмі одне сегментоване або несегментоване ядро. Тромбоцити - беруть участь у зсіданні крові.
Зсідання крові - це важлива функція організму , що попереджує втрату крові при пошкодженні судин.
Зроблено висновки, що ці тканини є дуже важливою складовою нашого організму. Вони виконують різні функції в організмі: трофічну, захисну, опорну та підтримання гомеостазу, беруть участь у патологічних процесах: запаленні, організації, набряку, алергії тощо.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Луцик О.Д., Іванова А.Й., Кабак К.С., Чайковський Ю.Б. Гістологія людини. - К.: Книга плюс, 2003. - 3-тє видання. - 592 с.
2. Новак В.П., Пилипенко М.Ю., Бичков Ю.П. Цитологія, гістологія, ембріологія.: Підручник. - К.: ВІРА-Р, 2001. - 288 с.
3. Практикум з цитології, ембріології та загальної гістології / За ред. Е.Ф. Баринова та Ю.Б.Чайковського. - К.: 1999
4. Кабанов А. М. та Чабовская А. П. Анатомія, фізіологія і гігієна дітей дошкільного віку. Підручник для дошкільних педучилищ. М., «Просвещение», 1969
5. Довідник практичного лікаря: У 2-х томах. - М.: Медицина, 1990.
Електронні джерела
1. http://www.booksmed.com/biologiya/550-gistologiya-lyudini-lucik- pidruchnik.html
2.http://ukrefs.com.ua/123901-Tkanini-vnutr-shn-ogo-seredovisha-krov-ta-l-mfa.html
3.http://ua.convdocs.org/docs/index-115403.html
4.http://studentam.net.ua/content/view/4151/123/
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Загальна характеристика та різновиди тканин внутрішнього середовища. Розміри, кількість та характеристика формених елементів крові за їх основними функціями та продуктами синтетичної діяльності. Типи лімфоцитів, їх призначення. Кровотворення (гемопоез).
лекция [30,3 K], добавлен 08.02.2009Внутрішнє середовище організму. Об’єм крові в організмі дорослої людини. Основні функції еритроцитів та тромбоцитів. Газообмін між легенями, тканинами та кров'ю. Тривалість життя лейкоцитів, їх види та функції. Групи крові та основні правила переливання.
презентация [3,4 M], добавлен 02.12.2014Класифікація та функції клітинних елементів сполучної тканини. Типи колагену відповідно до молекулярної організації, органної локалізації та тканинної належності. Сполучні тканини зі спеціальними властивостями (жирова, ретикулярна, пігментна та слизова).
лекция [26,7 K], добавлен 08.02.2009Будова і склад нервової тканини. Структура і функції нейрона. Молекулярна організація мієліну і його хімічний склад. Особливості метаболізму нервової тканини. Молекулярні основи генерації і передачі нервових імпульсів. Принципи функціонування синапсів.
реферат [1,9 M], добавлен 21.02.2023Призначення та функції гемоглобіну - складного залізовмісного білка еритроцитів крові людини. Його структура, нормальний вміст в крові. Аномалії організму, що пов’язані із гемоглобіном. Токсичність білка і системи для його зв'язування і знешкодження.
презентация [1,5 M], добавлен 12.12.2013Морфофункціональна та генетична класифікації м'язових тканин, їх типи за особливостями будови, функції та локалізації. Структурна одиниця та механізм скорочення гладенької (непосмугованої) та поперечносмугастої тканини. Серцева м’язова тканина (міокард).
лекция [614,1 K], добавлен 08.02.2009Сутність, значення та функції опорно-рухової системи. Будова скелета, черепа, тулуба і кісток людини. Скелет верхніх та нижніх кінцівок. Особливості, структура та розташування м’язової системи. Фізичні якості та фізіологічні функції м'язів людини.
презентация [3,4 M], добавлен 06.05.2011Проблема прогнозування розриву аневризми аорти. Причини захворювання: атеросклеротичне ураження стінки аорти, травма, інфекція. Взаємозв'язок між змінами біохімічного складу сполучної тканини стінки аорти при аневризмі аорти із загрозою розриву.
автореферат [49,4 K], добавлен 06.04.2009Кореляційний аналіз показників лейкограми крові жінок з фізіологічним перебігом вагітності. Лабораторні показники вмісту еритроцитів та гемоглобіну, кількості формених елементів у сечі жінок при ускладненні вагітності різних строків пієлонефритом.
дипломная работа [1,1 M], добавлен 13.10.2015Спектр поглинання крові. Оптичні властивості шарів тканини. Фототермічні і фотоіонізаційні ефекти в біотканинах. Цироз печінки як хронічне прогресуюче захворювання. Три процеси визначення термічниї властивостей живої тканини. Текс програми, результати.
курсовая работа [516,1 K], добавлен 03.01.2016Ревматоїдний артрит на сучасному етапі розвитку медицини в Україні. Хронічне системне запальне захворювання сполучної тканини з прогресуючим ураженням суглобів за типом симетричного ерозивно-деструктивного артриту. Відновлення втраченої функції кінцівки.
автореферат [36,4 K], добавлен 12.03.2009Характерні особливості й клітинні елементи хрящової тканини. Основна роль, структура кісткової тканини, етапи розвитку (остеогенез). Ріст, гістогенез, фізіологічна регенерація та вікові зміни в тканинах. Будова трубчастих кісток. Способи росту хряща.
лекция [735,8 K], добавлен 08.02.2009Поняття тканина. Епітеліальні тканини, загальна характеристика, класифікація. Будова різних видів епітелію. Процес детермінації - визначення подальшого напряму в розвитку клітин на генетичній основі. Плоский багатошаровий епітелій. Перехідний епітелій.
лекция [26,5 K], добавлен 08.02.2009Склад і властивості плазми крові. Хвороби крові як результат порушень регуляції кровотворення і кроворуйнування. Кількісні зміни крові, особливості і класифікація анемії. Пухлини системи крові або гемобластози. Злоякісні та доброякісні утворення крові.
реферат [26,1 K], добавлен 21.11.2009Поняття травми, принципи класифікації та види пошкоджень. Дістрофія та атрофія. Поняття та чинники некрозу тканин. Хвороби системи крові, порушення обміну циркулюючої крові. Характеристика хвороб системи виділення, порушення функції та хвороби нирок.
реферат [19,3 K], добавлен 27.01.2009Забарвлення еритроцитів та перенесення кисню гемоглобіном. Тривалість життя тромбоцитів. Групи крові в українців. Резус-конфлікт і групова несумісність. Характеристика ізогемаглютинуючих сироваток. Оцінка результатів реакції за наявністю аглютинації.
курсовая работа [267,5 K], добавлен 16.05.2014Гістологія – вчення про тканини. Належність гістології до морфологічних наук. Історія розвитку. Виникнення клітинної теорії. Методи гістологічного дослідження. Основи цитології і історія її розвитку. Біологія клітин: органели, їх будова і функції.
лекция [905,3 K], добавлен 08.02.2009Ізосерологічна несумісність крові матері та плоду. Розподіл антигенів еритроцитів по імунологічному ризику. Продукування антитіл при першій та наступних вагітностях. Профілактика резуссенсибілізації, а також зв'язок групи крові та стану здоров’я.
курсовая работа [503,3 K], добавлен 26.03.2014Клінічний аналіз крові - кількісне та якісне дослідження елементів, формуючих кров; діагностика захворювань та подальший моніторинг на фоні медикаментозної терапії. Фактори впливу на показники аналізу крові. Показання та підготовка до дослідження.
презентация [896,7 K], добавлен 10.10.2013Внутрішня будова та кровообіг в печінці, її основні функції. Групи захворювань печінки. Етіологічний чинник розвитку цирозу, клінічна картина. Дослідження біохімічних показників крові при різних патологічних станах печінки в стадії декомпенсації.
дипломная работа [691,7 K], добавлен 10.12.2012