1. Короткі біографічні відомості

2. Нововведення М.І. Пирогова

1) в хірургії

2) в топографічній анатомії

3. М.І. Пирогов - засновник військово-польової хірургії

4. Висновок

5. Використана література

1. Народився Микола Іванович Пирогов 13 листопада 1810 р. у Москві. Учився вдома та в приватному пансіоні Княжева, який він не закінчив через нестатки в сім'ї. У неповних 14 років М. Пирогов став студентом Московського університету. Вісімнадцятирічним юнаком скінчив його, і в цьому ж, 1828 p., як один із кращих випускників, отримав направлення до професорського інституту при Дерптському університеті для підготовки та отримання професорського звання. 1832 р. в Дерпті (нині Тарту) Пирогов блискуче захистив докторську дисертацію і розпочав свою викладацьку та наукову діяльність як професор кафедри хірургії медичного факультету університету. З 1836 р. талановитий науковець вже очолював згадану кафедру та хірургічну клініку при університеті.

За п'ять років завідування кафедрою хірургії в Дерптському університеті М.І. Пирогов набув слави високоерудованого дослідника з надзвичайно широким світоглядом, блискучого хірурга, талановитого педагога. Тому 1841 р. вченому запропонували очолити спеціально створену для нього кафедру госпітальної хірургії в Петербурзькій медико-хірургічній академії. 1841-1856 pp. були найпліднішими в науковій діяльності М.І. Пирогова. Лише протягом 1843-1854 pp. він зробив 1140 хірургічних операцій, тобто в середньому по 104 операції на рік, з подальшим ґрунтовним їх науковим описом. Крім клініки Академії, М.І. Пирогов оперував та консультував у найбільших петербурзьких лікарнях. Працездатність його була винятковою. День лікаря був заповнений з ранку до ночі.

1847 р. відкриваються нові сторінки діяльності М.І. Пирогова як військово-польового хірурга. Він поїхав на Кавказ, а з 12 листопада 1854 р. працював Пирогов у Криму.

У середині грудня 1855 р. вчений повернувся до Петербурга. Під впливом фронтових вражень у нього поступово визріла думка залишити Академію наук з її бюрократичними порядками та рутиною, з плітками та інтригами недоброзичливих колег.

Починається український період життя видатного вченого Миколи Івановича Пирогова. Після опублікування 1856 р. в "Морском сборнике" педагогічної статті "Питання життя" його призначають попечителем Одеського навчального округу, де він пропрацював два роки.

Протягом 1858-1861 pp. Пирогов - попечитель Київського навчального округу. У своїй педагогічній діяльності, відзначеній новаторством, всіляко сприяв демократизації освіти: піклувався про всенародне початкове навчання, навчання рідною мовою, про підготовку вчительських кадрів для шкіл та гімназій; у реформі вищої школи виступав за автономію університетів, за розширення можливостей для вступу в університети різних верств населення та ін.

Працюючи в Києві з 1858-го по 1861 p., M.І. Пирогов консультував хворих та робив операції в хірургічній клініці В.О. Караваєва, його учня у роки діяльності в Дерптському університеті.

Гуманна і прогресивна діяльність М.І. Пирогова на посаді попечителя Київського навчального округу викликала все більше невдоволення урядових органів і особливо київського генерал-губернатора - князя Васильчикова. Тому невдовзі М.І. Пирогова відправили у відставку, а на його місце знайшли покірного наступника.

З березня 1861 p., вийшовши у відставку, Пирогов до кінця свого життя проживав у своєму маєтку у с. Вишні (зараз село Пирогове територіально входить до м. Вінниці), де лікував хворих у заснованій ним лікарні, а також активно займався громадською роботою. Так, відразу ж після приїзду до с. Вишні його було обрано мировим посередником 2-ї дільниці Вінницького повіту.

По 1866 p. M.І. Пирогов керував науковими студіями молодих учених, щедро ділився з ними своїм безцінним науковим доробком і, звичайно, мав великий авторитет поміж своїх вихованців. Повагу демократичної громадськості викликав такий вчинок М.І. Пирогова, як його поїздка у жовтні 1862 р. на прохання студентства до м. Спеції (Італія), щоб оглянути там пораненого Джузеппе Гарібальді.

У травні 1881 р. у Московському університеті відбулися урочистості з нагоди 50-річчя наукової та громадської діяльності М.І. Пирогова. Напередодні цієї дати рада Київського університету винесла ухвалу про встановлення стипендії його імені. 18 грудня 1881 р. на стипендію імені Пирогова зарахували студента IV курсу математичного відділу Бориса Букреєва, відомого в майбутньому вченого-математика.

На жаль, урочистості з нагоди 50-річчя наукової і громадської діяльності М.І. Пирогова були затьмарені хворобою ювіляра. Ще взимку в нього на слизовій оболонці піднебіння утворилась незагойна виразка. За 26 днів до смерті Микола Іванович поставив собі остаточний діагноз - повзуча ракова виразка слизової оболонки рота. Проти такої хвороби був безсилий навіть сам Пирогов. Помер він у с. Вишні (нині м. Вінниця) 23 листопада 1881 р.

2. В 1829 р. Пирогов блискавично виконав дослід "Що спостерігається при перев'язках великих артеріальних судин?", Діставши за нього золоту медаль.

Тема дисертації була обрана самим Пироговим: "Чи є перев'язка черевної аорти при аневризмі легким для виконання і безпечним втручанням?" Захист дисертації відбувся в 1832р. Досліди проводились на тваринах. Пирогов раніше за всіх хірургів почав проводити експерименти на тваринах. У цьому і його заслуга перед наукою. Після тривалого дослідження аорти довів існування додаткового або, як кажуть вчені-хірурги, колатерального кровообігу. Він запропонував 2 способи доступу до аорти:

1) черезочеревний;

2) позаочеревенний.

В його праці були вказані основні питання, які мали б виникати у хірурга під час операції.

1. Яка будова і функції цього органа, що буде оперований?

2. Яке розташування цього органу відносно сусідніх?

3. В чому полягає захворювання цього органу?

4. Як діє на орган оперативне втручання?

Це був голос нової оперативної хірургії - так вважали ведучі хірурги світу.

Під час відрядження до Німеччини, він зустрів відомого хірурга Диффенбаха. Але найкращого вчителя він знайшов в Геттінгені, це був професор Лангенбек. Лангенбек навчив його точності хірургічних прийомів. "Не натискувати, а тягнути" - говорив він. - Ніж це смичок в руці хірурга!". Він вчив слухати його мелодію кожної операції. Він показував Пирогову, як пристосувати рухи ніг і всього тіла до оперуючої руки.

Наведу такий випадок із життя відомого вченого. В 1835р. Пирогов повертається в Росію. В Ризі він вперше оперує як вчитель. Старий госпітальний ординатор, який чверть віку озброєний скальпелем, сказав Пирогову: "Ви нас навчили того, чого ні ми, ні наші вчителі не знали".

Тут він закінчив свою класичну працю. "Хірургічна анатомія артеріальних стовбурців і фіксації, за яку дістав Демидовську премію. Ця праця вперше була надрукована в 1937р. німецькою і латинською мовами. Одночасно виходить його монографія. "Про переріз аххілового сухожилля", - це результат 4-річних дослідів на тваринах і спостережень за хворими.

Ця монографія має науково-практичне значення, а саме: в рекомендації ефективного лікування клишоногості.

Досліди Пирогова з перев'язкою ахілового сухожилля і результати вивчення процесів загоєння, ран сухожилля не втратив своєї цінності до цього часу.

Може бути різний підхід до відомостей про будову людського тіла, і про це пише Пирогов:". Хірург повинен займатися анатомією, але не так, як анатом. Кафедра хірургічної анатомії повинна належати професору не анатомії, а хірургії. Тільки в руках практичного лікаря прикладна анатомія може бути повчальна для слухачів. Нехай анатом до найдрібніших подробиць вивчить людський труп, і все-таки він ніколи не буде в змозі звернути увагу учнів на ті пункти анатомії, які для хірурга у вищій ступеня важливі, а для нього можуть не мати ніякого значення".

В жовтні 1840р. Пирогов став професором Петербурзької медико-хірургічної академії.

3. Восени 1847 року професор М.І. Пирогов з Петербургу відправився на Кавказ. Виїхав з одним асистентом і фельдшером, та великою кількістю ящиків з ефіром.

На Кавказі, то розгоряючись, то вщухаючи ішла війна. Пирогов відправився на цю першу свою війну. Відправився з єдиною метою - дослідити дію ефіру. Починаючи з 1846 року ефірний наркоз швидко закрокував по світу. У 1847 році його вже застосовували кращі хірурги Франції, Німеччини, Англії. В Паризькій академії доповідали о 5 операціях під ефірним наркозом. В Англії - провели досліди на 5 тваринах. Пирогов вже в травні 1847 року, отримав результати 50 операцій і 60 дослідів над тваринами. За 1 рік в Росії було здійснено 690 операцій під наркозом.

Ніде не було знеболювання таким потрібним, довгоочікуваним і благодійним як на війні, і ніде не можна було дослідити дію ефірних парів у такому обсязі. Поки інші хірурги в клініках, лазаретах, госпіталях чекали хворих, щоби показати своє мистецтво, Пирогов відправився в величезний госпіталь під кавказьким небом, де саме чекали його мистецтва.

У “Звіті про мандрівку по Кавказі" Пирогов писав про труднощі транспортування такого матеріалу, як ефір: летючого і легкозаймистого під час літньої спеки.

Пирогов ще мандрував по півдню Росії, коли в далекому шотландському місті Единбурзі акушер Джеме Сімпсон застосував в якості знеболюючого засобу іншу речовину - хлороформ. У листопаді 1847 року він доповів про своє відкриття. Проти Сімпсона, котрий використав хлороформ для знеболювання пологів, швидко підняли голоси отці церкви. Вони посилалися на Біблію, де сказано: "В хворобах Єва буде народжувати дітей". Але единбурзький акушер виявився вигадливішим. У відповіді він також посилався на Біблію: там описана перша в історії світу хірургічна операція: "Творець, перед тим як вирізати у Адама ребро, щоб створити Єву, занурив Адама у глибокий сон".

Хлороформ закрокував по світі ще впевненіше ніж ефір: сон від нього наступав скоріше і був глибше, застосування його простіше - не потребує приладів, хустинка змочена в хлороформі, замінює маску.

Пирогов на зворотньому шляху з Кавказу випробував цей новий засіб. Розмах знову вражав: на протязі першого ж року - 300 операцій під хлороформом, за 5 років - 2,5 тисячі!

Але військова хірургія не тільки наркоз. Це і “зберігаюче лікування”. По канонам тодішньої військової медицини, нагноєння у рані, ураження кістки, складний перелом - все це неминуче означувало ампутацію.

Але Пирогов повстав: він хотів боротися до останнього, щоби зберегти пораненому руку чи ногу. Він вважав, що колеги занадто швидко хапаються за ніж і пилу.

Жан Ларрей, знаменитий французький хірург, котрий був разом з Наполеоном у всіх походах, з гордістю нагадував, що після Бородинської битви він зробив за добу 200 ампутацій.

Микола Пирогов власним досвідом спростував Лареєву методику. Не треба трубити про поспішні ампутації, треба запропонувати щось натомість. Пирогов сперечався - і не на словах, а в справі довів свою правоту: "Там ампутуй, де немає можливості зберегти".

Пирогов придумав розсікання ран: розширяв вхідний і вихідний отвір вогнестрільної рани, щоби дати вільний вихід накопиченому в глибині гною, крові. Первинну обробку ран Пирогов вважав головною умовою їх успішного лікування. Він застосував при переломах нерухому крохмальну пов'язку (“гіпсова" - тепер така “звичайна" - у Пирогова і у людства ще попереду!): - спокій рятує кінцівку; щоби перевірити як діє крохмальна пов'язка, Пирогов після багатогодинних операцій супроводжував обози, які виводили поранених з місця битви.

Замість ампутації всієї кінцівки Пирогов запропонував видаляти лише пошкоджену частину кістки або суглоб. Кавказька хірургія Пирогова поклала початок новій військово-польовій медицині.

З записів Пирогова: “Все прекрасне і високе в нашому життю, науці і мистецтві створено розумом за допомогою фантазії, і багато - фантазією за допомогою розуму”. Пирогов розповідає, як вперше побачив у одного скульптора дію гіпсового розчину на полотно. “Я здогадався, що це можна застосувати в хірургії” і відразу наклав бинт, змочений цим розчином на складний перелом гомілки.

В застосовуваній на Кавказі для зберігаючого лікування крохмальній пов'язці Пирогов знаходив недоліки: її накладання займає час і клопітне, для варки крохмалю треба мати під руками гарячу воду, що в бойових умовах майже неможливо, крохмаль довго не засихає і засихає нерівномірно, тисне на набряклі частини, крохмальна пов'язка розкисає від дощу і вологості, від гною; в ній складно робити "вікна" для спостереження за ушкодженим місцем.

Пирогов розмірковував над усуненням цих недоліків, і фантазія підказує шукаючому розуму шлях від крохмалю до гіпсу.

Пирогов недаремно каже, що фантазія сприяє розуму, веде розум за собою. Одне до одного зіставлялися спостереження, ставилися досліди, робилися висновки, розум вперто бився над пошуками єдиного вірного шляху. Факти з готовністю чекали прозріння, щоби обернутися в істину.

12 листопада 1854р. Пірогов за власним бажанням прибув в Севастополь. Ішла Кримська війна. Госпіталі Кримського півострова були розраховані на 2000 ліжок, а поранених було 9 тисяч.

В Севастополі поранені лежали без їжі, без води, на вулицях, у подвір'ях під відкритим небом. Щасливці, які потрапили під госпітальний дах, валялися на голій підлозі, добре якщо вдавалося знайти місце під чужим ліжком. Хапали за ноги проходячих поруч лікарів і фельдшерів, благали помогти. А лікарів було мало з-за нестатку хлороформу операційна, як і в минулі роки, наповнювалась криками страждальців.

Пирогов робив тисячі операцій і перев'язок, відвів окремі будинки для гангренозних, гнійних, тифозних. Пирогов створив першу в Росії групу сестер милосердя назвав її “Хрестовоздвиженська община” і привіз їх в Севастополь. Кожна четверта сестра милосердя з приїхавших до Севастополю знайшла там свою загибель. Коли загін сестер виїжджав з Петербургу, деякі пророкували, що жінки занесуть у військо розпусту. А жінки принесли на бастіони і в траншеї Севастополя високий подвиг служіння людям.

Всупереч розхожим думкам чиновного начальства, всупереч лютому опору посадових злодіїв і шахраїв, всупереч традиціям Пирогов доручив сестрам - жінкам - весь нагляд над госпіталями. Сестри, крім того, що стояли біля операційних столів і чергували у ліжка поранених, безжалісно, по-пироговськи, ревізували аптеки; в госпітальних кухнях відміряли по нормі продукти, виявили на складах “загублені” палатки, “позабуті" ковдри, списані матраци; сестри супроводжували транспорт, який виводив ранених з Севастополя, йшли довгі версти пішки за санітарними фурами.

В Севастополі Пирогов зумів втілити в життя геніально просту ідею “сортування" ранених. Пирогов вперше в світі створив таку систему сортування. Підлога встелена сотнями закривавлених людей. Той несамовито кричить, міцно стискаючи в руці відірвану ядром руку. Інший стогне в забутті. Метушаться лікарі, бігають фельдшера, служителі хапають першого попавшого пораненого, кидають на операційний стіл.

Так було раніше, так було б і зараз в Севастополі, якби не пироговське “сортування”. Знищити хаос - ось найперша “перша допомога”. Пирогов наказав сортувати ранених на 4 категорії.

Перші - безнадійні. Їм засоби для заспокоєння останніх страждань, турботливі сестри, священик.

Другі - невідкладні: цих негайно на стіл, щоби не опинились в першій категорії.

Треті - ті, що можуть зачекати з операцією або зовсім без неї обійтись: їм гарний догляд, а коли спаде напруга перших годин і днів, уважний огляд і ретельне лікування.

Четверті - легкопоранені. З цими просто - до фельдшерів - на перев'язку.

В Севастополі Пирогов остаточно перекреслив лікарське сум'яття на полі бою: під обстрілом, на брудній землі, лікар може зробити не більше, ніж санітар. Наближати медичну допомогу до пораненого - це не лікаря тягнути на передову, а негайно виносити раненого з під вогню. Три лікарі на полі бою - три загублені піщинки, зовсім інша справа - ті ж три лікарі біля одного операційного столу!

Пирогов знищив хаос, він з годинником в руках вираховував середню швидкість роботи хірургів. За 9 днів березневого бомбардування через головний перев'язувальний пункт перейшло біля 5 тис. людей.

Пирогов написав знамениті, класичні книги “Начала загальної військово-польової хірургії”, “Військове - лікарська справа” - котрими під час Великої Вітчизняної війни користувались військово-польові хірурги.

4. М.І. Пирогов є великою постаттю у світовій медицині. Його внесок у розвиток топографічної анатомії, хірургії та військово-польової медицини є безцінним.

пирогов військова хірургія топографічна анатомія

Література