Відкриття вакцинації проти віспи (Е. Дженнер 1796 р. Англія) та впровадження запобіжних щеплень в Англії та інших країнах світу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міністерство охорони здоров'я України

Івано-Франківський національний медичний університет

Кафедра соціальної медицини Організації охорони здоров'я та медичного правознавства.

Курс "Історії медицини"

Завкафедри Децик О.З.

Викладач Сабадуха О.В.

Тема: " Відкриття вакцинації проти віспи ( Е. Дженнер 1796р. Англія) та впровадження запобіжних щеплень в Англії та інших країнах світу"

Підготувала Студентка 1 курсу 4 групи

Іващук Адріана Андріївна

Івано-Франківськ

2016

Зміст

Вступ

Розділ 1. Небезпечна інфекція XX століття

1.1 Натуральна віспа

Розділ 2. Коротка біографія Е.Дженнера і неочікуваний випадок

2.1 Біографія Едварда Дженнера

2.2 Селянка наводить на ідею

Розділ 3. Винайдення першої вакцини проти віспи

3.1 Перший дослід вакцини

3.2 Важкий шлях до визнання вакцинації

Розділ 4. Значення винаходу вакцини Е.Дженнера для сучасної науки

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

Інфекційні хвороби за всіх часів були головними ворогами людини. Епідемії спустошували міста. Відомі епідемії чуми та віспи в Європі, які відсунули людство на крок назад у розвитку, а за даними істориків, саме інфекції знищили цілу цивілізацію майя.

Після впровадження вакцинації ситуація значно покращилась, деякі інфекції залишились в минулому, і сучасні лікарі можуть побачити їхні жахливі прояви лише в підручниках середини минулого століття. Багато інфекцій, наприклад, поліомієліт, дифтерія, правець, нагадують про себе доволі рідко, виникаючи, як правило, у невакцинованих осіб. Тріумфом вакцинації стала повна ліквідація натуральної віспи в світі, що була проголошена в 1980 році.

Мало хто з сучасних людей знає ім'я Едварда Дженера. Проте саме його самовіддані дослідження дозволили позбавитися від невиліковної хвороби, тієї, що тисячоліттями мучила людство - віспи. Про Дженнера потім сказали: "Жоден лікар не врятував життя такій значній кількості людей, як цей чоловік".

Слід зазначити, що робили щеплення й до Дженнера, але це було щеплення справжнім вірусом натуральної віспи, що робили людям, які були сприйнятливими до захворювання. Бували ускладнення і смертельні випадки. Дженнер запропонував щепити коров'ячу віспу, що зробило щеплення повністю безпечним.

Вакцини щорічно рятують 3 млн. дітей і в 750 тисяч попереджають виникнення важких ускладнень від інфекцій - сліпоти, розумової відсталості, паралічів. Кількість інфекцій, проти яких створюють вакцини, постійно збільшується, що дозволяє наводити ще оптимістичніші показники врятованих, і, за останніми даними, вже існують вакцини, які можуть попередити розвиток 60 інфекційних захворювань.

Практика вакцинації існує в цілому світі, і чим більш цивілізована країна, тим ширший перелік обов'язкових щеплень. Дуже розгорнутий він у США та в Більшості країн Європи

Розділ 1. Небезпечна інфекція XX століття

1.1 Натуральна віспа

Натуральна віспа належить до групи особливо небезпечних інфекцій (разом з холерою, чумою, жовтою лихоманкою, сибірською виразкою тощо). Вірус передається повітряно-крапельним шляхом, через предмети і проникає в епітелій, викликаючи утворення бульбашок. Через зниження імунітету бульбашки нагноювалися, перетворюючись на гнійники. Якщо хворий виживає, тоді гнійники перетворюються на рубці.

Зазвичай від віспи вмирала 1/6 -- 1/8 частина всіх хворих, а у маленьких дітей смертність досягала 1/3. По відношенню до загальної смертності на долю віспи припадала чверть усіх вмираючих. І така картина спостерігалася до кінця XVII століття. Лише у Німеччині в 1796 році від віспи померли 70 тис. чоловік, а в Європі щорік від цієї хвороби гинули до 1,5 млн. чоловік. У XVI столітті віспа перекинулася до Америки, де від неї в короткий термін померли декілька десятків мільйонів корінних мешканців - індійців.

Навіть якщо віспа щадила життя, вона часто залишала після себе незгладимі сліди.

Безліч людей були спотворені рубцями, інших вона позбавила зору і слуху. У середньовічній Європі епідемії віспи були настільки частими та тотальними, що у лікарів склалося тверде переконання: кожна людина повинна перехворіти віспою. Знаменитий лікар XVII століття Сиденгам називав віспу "огидною хворобою, що забрала в могилу більше жертв, ніж усі інші епідемії, ніж порох і війна".

Від віспи не було ліків, але давно була відмічена одна особливість цієї хвороби -- людина, яка перехворіла навіть найлегшою її формою, на все життя ставала до неї несприйнятливою. Це підказало спосіб, як протистояти страшному захворюванню. У Китаї вже за 1000 років до нашої ери лікарі вміли прищепити здоровій людині легку форму натуральної віспи і тим самим захищали її від зараження важчою формою. З Китаю цей спосіб поширився по всьому Сходу, а на початку XVIII століття він привернув увагу європейців.

Зазвичай для віспощеплення вибирали відповідні випадки легкої натуральної віспи і щепили її здоровій людині, так що вона переносила її в безпечній формі. Незважаючи на те, що щеплення в більшості випадків давало гарний ефект, нерідкими були й трагічні результати, коли в прищепленого розвивалася важка форма хвороби зі всіма її наслідками. Тому мало хто вирішувався на щеплення.

Розділ 2. Коротка біографія Е.Дженнера і неочікуваний випадок

2.1 Біографія Едварда Дженнера

Дженнер, Едуард (Jenner, Edward) (1749-1823), англійський лікар. Народився 17 травня 1749 у Берклі (графство Глостершир). Поступив на навчання до Людлову, хірургу із Соббері, де і розробив вакцину.Вивчав анатомію в школі Хантера, робив обхід палат у лікарні Св.Георгія, класифікував геологічні і зоологічні зразки, привезені капітаном Дж.Куком із кругосвітньої подорожі.У 1773, відмовившись від пропозиції залишитися в Лондоні, повернувся в Берклі, де незабаром здобув популярність як хірург.

2.2 Селянка наводить на ідею

Одного дня, коли юний Дженнер ще вчився у лікаря Даніеля Лідлоува в Соббері, до нього звернулася за порадою бідна селянка. Оглянувши хвору, Дженнер знайшов у неї всі симптоми натуральної віспи і повідомив їй про це. "Віспою я не можу захворіти, -- відповіла йому хвора, -- у мене вже була коров'яча віспа".

Глибока впевненість селянки справила на юного Дженнера сильне враження і навела його на наступне припущення: раз коров'яча віспа при її запобіжній властивості переноситься людиною порівняно легко і майже завжди протікає без смертельного результату, то очевидно, що досить викликати її штучно в людському організмі, щоб назавжди убезпечити її від захворювання справжньою віспою.

Від природи Дженнер був дуже товариським і не раз висловлював це припущення колегам. Мало хто розділяв тоді його впевненість, але для самого Дженнера пошук безпечного віспощеплення зробився справою всього його життя. Він завжди мав великий інтерес до хвороб домашніх тварин і, уважно вивчаючи шкірні захворювання корів, помітив, що висипання віспи не завжди однакові у тварин. Виходячи з цього, він зробив припущення, що під спільною назвою віспи можуть ховатися різні хвороби, що мають однакові симптоми. Але лише ті люди, які перехворіли справжньою коров'ячою віспою, стають несприйнятливими до натуральної віспи. Інші ж лише вважають, що вони хворіли на неї. Саме цей незначний відсоток, на думку Дженнера, і складали ті нещасні доярки, які захворювали згодом натуральною віспою. А раз так, значить, коров'яча віспа дійсно повинна оберігати кожну людину, що перехворіла нею, від віспи натуральної.

Розділ 3. Винайдення першої вакцини проти віспи

3.1 Перший дослід вакцини

Пройшли довгі тридцять років напруженої праці і міркувань, перш ніж Дженнер зважився провести перший досвід на людині, щоб довести правильність своїх висновків.

14 травня 1796 Дженнер прищепив коров'ячу віспу восьмирічному хлопчику Джеймсу Фіпсу, взявши для цього рідину з пустули на руці доярки, що хворіла коров'ячою віспою.

Пустули у хлопчика мали велику схожість з пустулами від щеплення натуральної людської віспи, але спільний хворобливий стан був ледве помітний.

Через 10 днів хлопчик був абсолютно здоровий. 1 липня того ж року Дженнер узяв матерію з пустули людини, хворої натуральною віспою, та інокулював нею прищепленого хлопчика. Минуло три дні, почервоніння на місці щеплення зникло без щонайменшого сліду людської віспи -- хлопчик залишився здоровим.

Через кілька місяців було зроблене друге щеплення натуральної віспи, через п'ять років - третя. Результат залишився тим же, хлопчик виявився несприйнятливим до цієї хвороби.

Восени 1798 року Дженнер прищепив коров'ячу віспу хлопчикові безпосередньо від корови, а потім -- з людини на людину (всього п'ять генерацій).

Спостерігаючи всіх прищеплених, він встановив, що запобіжна сила коров'ячої віспи не змінюється, якщо її щепити від людини, яка перехворіла коров'ячою віспою, іншій людині, і зберігає властивості вакцинної лімфи, взятої безпосередньо від корови. Цим був знайдений спосіб отримання матеріалу для щеплень практично в необмежених кількостях. Кожна людина, якій була щеплена віспа, могла давати свою кров для виготовлення вакцини. Дієвий засіб проти віспи був знайдений.

У 1798 році Дженнер опублікував невелику брошуру на 75 сторінок, в якій описав свої досліди.

3.2 Важкий шлях до визнання вакцинації

Практика вакцинації широко поширилася в Англії і незабаром стала обов'язковою в британській армії і на флоті. Зрештою її прийняли в усьому світі.

Варто тільки згадати страшні наслідки епідемій, і стане зрозуміло, яке значення мало відкриття вакцинації для медицини. Проте Дженнеру приходилося завзято переконувати в силі запобіжного щеплення своїх колег, з якими він часто зустрічався в Альвестоні біля Брістоля. Зрештою, він довів їх до такого стану, що медичне товариство його графства грозило виключити його із товариства лікарів, якщо він не припинить набридати їм таким безнадійним предметом.

Незважаючи на переконливий і ясний виклад Дженнером проблеми, в історії медицини знайдеться не багато відкриттів, що викликали б такий запеклий опір. Англійська Королівська Академія наук відмовлялася надрукувати у своїх виданнях повідомлення Дженнера про відкриття щеплення внаслідок неймовірної сміливості висловлюваних у ньому пропозицій.

Відомий лондонський лікар того часу Мозелей писав: "Навіщо знадобилося це змішання звіриних хвороб з людськими хворобами? Чи не проглядається в цьому бажання створити новий різновид начебто мінотавра, кентавра і тому подібного?" В англосаксонських країнах створювали "противакційні" комітети, які закликають відмовлятися від щеплень. Вони випускали листівки, що зображують рогатих людей з копитами на ногах. Це означало, що люди "принижують" себе до тварин, одержуючи прищеплювальний матеріал від телят. Особливо сильні були нападки з боку духівництва, що з амвона громило відкриття Дженнера, бачачи в ньому зазіхання на промисел Божий. Це відношення важко зрозуміти, тому що ми бачили, що ідея щеплення проти віспи була відома задовго до Дженнера.

Кінець полеміці, яка зав'язалася між прихильниками і супротивниками віспощеплення, поклала перша ж епідемія чорної віспи, яка пощадила величезну кількість тих, кому була зроблена щеплення. Тоді почалися звичні в такому випадку пересуди: "Дженнер не сказав нічого нового, запобіжні щеплення проти віспи існували до нього". І тільки комісія, призначена для розслідування англійським парламентом, розставила все по своїх місцях. Вона підтвердила, що старий, що існував у народі спосіб захисного щеплення був відомий, але він дав Дженнеру лише ідею, що від зумів використовувати для наукової розробки й удосконалювання методу віспощеплення. Так був визнаний внесок Дженнера.

Парламент відшкодував Дженнеру витрати, які він поніс у ході незліченних експериментів, і ухвалив: видати додатково Дженнеру в 1802 році 10000 фунтів стерлінгів, а через п'ять років подвоїти цю суму. Дженнеру повезло, він не в приклад іншим новаторам дожив до того часу, коли його відкриття було визнано всім ученим співтовариством. З 1803 року і до кінця своїх днів Дженнер керував заснованим ним товариством віспощеплення в Лондоні, нині Дженнерівський інститут. Після смерті вченого, який пішов 26 січня 1823 року, у пам'ять про нього був споруджений йому пам'ятник в Трафальгар-сквере в Лондоні.

Розділ 4. Значення винаходу вакцини Е.Дженнера для сучасної науки

Щеплення коров'ячої віспи людям робилися все частіше і давали все більший ефект, хоча часом траплялися невдачі, тому що лікарі іноді користалися дженнеривським способом недостатньо вміло і не дотримували всіх необхідних умов.

Ще при житті Дженнер знав, що його спосіб боротьби з віспою виявився великим благодіянням для людства й одержав широке визнання в усьому світі. Багато наукових суспільств обрали Дженнера своїм почесним членом. На честь його були вибиті медалі, а в ряді міст споруджені пам'ятники.

Але Дженнеру так і не довелося довідатися, у чому полягає науковий зміст запропонованого ним способу. Тільки майже через 60 років французький мікробіолог Луї Пастер науково обґрунтував його відкриття. У 1881 р. на Міжнародному з'їзді лікарів у Лондоні Пастер зробив свою історичну доповідь про наукові основи методу щеплень проти заразних хвороб. Він повідомив, що знайшов і розробив спосіб боротьби з заразними хворобами шляхом щеплень ослаблених збудників. Такі щеплення Пастер назвав вакцинацією, а щеплений матеріал - вакцинами (по-латинському "корова" - "вакка").

"Я додав слову вакцинація більш широке значення, - сказав Пастер, - у надії, що наука освятить його як вираження вдячності до заслуг і невимірної користі, принесеної одним з найбільших людей Англії - Дженнером".

Перша вакцинація на Європейському континенті була зроблена віденським лікарем власному сину. Потім маса прихильників Дженнера з'явилася в Німеччині, Італії і Росії.

Віспощеплення в Росії почалося з того, що Катерині II і її сину Павлові англійський лікар Т. Димедаль провів варіоляцію 12 жовтня 1768 року. Хлопчик Сашко Марков, семи років, у якого був узятий віспяний детрит, одержав дворянство і прізвище Віспяний. За це діяння лейб-медик Димедаль одержав титул барона і великі гроші.

У 1801 році в Московському виховному будинку відомий професор Московського університету Е.О. Мухін зробив перше щеплення вакциною, отриманої особисто від Дженнера, хлопчику Антонові Петрову, якому після цього було змінене прізвище на Вакцинова.

Згодом, вивчаючи чуму, лікарі-дослідники змогли прийти до думок, аналогічним тим, що висловив Дженнер. І в цьому випадку спостерігалися гнійні нариви. інфекційний епідемія вакцина дженнер

Не було сумнівів у тім, що в них міститься чумної отрута. Виникало питання: не можна чи домогтися захисту від чуми так само, як і від віспи, за допомогою щеплення? Звичайно, ця пропозиція була сугубо теоретичним, і ніхто не міг сказати заздалегідь, чим закінчиться на практиці подібний досвід. Поширення багатьох інфекційних хвороб було зупинено, а деякі викоренені завдяки відкриттю Дженнера. Але це вже інша розповідь.

Висновок

Завдяки Едварду Дженнеру натуральна віспа стала першим захворюванням, яке вдалося перемогти людству за допомогою вакцинації.

Вакцини дозволили людству досягти неймовірних результатів у боротьбі з інфекціями. Так, у світі повністю ліквідована натуральна віспа - захворювання, що щорічно забирало життя мільйонів людей. Це одна з найвидатніших подій ХХ століття, яка за значимістю стоїть в одному ряді з польотом людини в космос. Практично зник поліомієліт, триває глобальна ліквідація кору. У сотні й навіть тисячі раз знижена захворюваність на дифтерію, краснуху, коклюш, епідемічний паротит, вірусний гепатит B і багато інших небезпечних інфекційних захворювань.

У XX столітті успіхи вакцинації визначалися, насамперед, перемогами над черговою небезпечною інфекцією. Однак, з розвитком наших уявлень про роботу імунної системи сфера застосування вакцин постійно розширюється. Є надія, що в XXI столітті вакцини допоможуть знизити захворюваність на діабет, міокардит, атеросклероз та інші "неінфекційні" хвороби. Інтенсивно йде розробка препаратів для імунопрофілактики й імунотерапії онкологічних захворювань, а в перспективі - створення засобів імунологічного захисту від наркозалежності й паління, конструювання вакцин для лікування й попередження алергії, автоімунних захворювань.

Список використаних джерел

1. Букринська А.Г. Вірусологія. - М., 1986.

2. Векірчик К.М. Мікробіологія з основами вірусології: Підручник. - К.: Либідь, 2001.

3.Гудзь С.П. та ін. Основи мікробіології. - К., 1991.

ІНТЕРНЕТ-РЕСУРСИ

http://www.epochtimes.com.ua

http://5ka.at.ua

https://uk.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru