Захворювання щитоподібної залози

Размещено на http://www.allbest.ru/

Захворювання щитоподібної залози останнім часом привертають значну увагу. З одного боку, це пов'язано з тим, що саме щитоподібна залоза активно реагує на геохімічний стан довкілля з подальшим виникненням тих чи інших її захворювань. З іншого боку, у сучасних умовах населення залишається сам на сам з несприятливим впливом навколишнього середовища, оскільки ефективний досвід світової спільноти в боротьбі з йодним дефіцитом не впроваджений в Україні.

Дослідження проблеми поширеності захворюваньщитоподібної залози раніше розглядалися в аспекті загальної ендокринної захворюваності та стосувалися попередніх років. На жаль, статистичний аналіз і вірогідність цих змін не враховувалися. Проведено аналіз офіційних статистичних даних МОЗ України стосовно поширеності та захворюваності дорослого й дитячого населення на патологію ЩЗ за останні 10 років -- із 2005 по 20014рік . Аналіз офіційних статистичних даних виявив значну поширеність ендокринних захворювань. За цими критеріями патологія ендокринної системи посідає одне з провідних місць у структурі загальної захворюваності населення. В Україні відзначається зростання числа хворих на різні ендокринопатії, найбільш поширені серед них -- цукровий діабет та захворюваннящитоподібної залози раніше розглядалися в аспекті загальної ендокринної захворюваності та. Структура ендокринних захворювань подана на рис. 1. Привертає увагу, що провідними захворюваннями є дифузний еутиреоїдний зоб тацукровий діабет . А якщо врахувати той факт, що до захворюваньщитоподібної залозитакож належать тиреотоксикоз, гіпотиреоз, тиреоїдити та рак цієї залози, то можна стверджувати, що захворювання ЩЗ становлять майже половину від усіх ендокринопатій.

Рисунок 1. Структура хворих на ендокринопатії в Україні станом на 01.01.2013

На разі ми вирішили спинитися на патології ЩЗ, що вперше була описана ще у ІІ сторіччі до нашої ери римським лікарем Галеном і займає найважливіше місце серед ендокринних захворювань після ЦД. У структурі захворювань ЩЗ, що входять до офіційної статистики, виділяють дифузний еутиреоїдний зоб, вузловий зоб, тиреотоксикоз, гіпотиреоз, тиреоїдити, рак ЩЗ. Найбільш поширеною патологією є дифузний зоб.

Зоб -- це збільшення ЩЗ вище за нормальні її розміри. Не спиняючись на вікових і статевих особливостях показників розмірів залози, зауважимо, що її розміри визначають пальпацією та ультразвуковим вимірюванням об'єму. Відповідно до сучасної класифікації, ВООЗ виділяє І і ІІ ступінь зоба. Для того щоб привернути увагу лікарів-ендокринологів до необхідності фармакологічного лікування хворих на цю патологію в Україні, в офіційній статистиці дифузного зоба замість ІІ ступеня виділяють ІІ-ІІІ ступінь зоба.Основною причиною зоба є недостатність йоду в харчуванні населення, а за цим проявом криється відносна тиреоїдна недостатність, що впливає на функцію багатьох органів і систем та стає причиною йододефіцитних захворювань (ЙДЗ). Не привертаючи уваги до такого важливого питання, як ЙДЗ, зазначимо, що в усьому світі проводиться значна профілактична робота з їх ліквідації шляхом збільшення споживання йоду. Така робота проводиться й в Україні співробітниками ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України» та іншими установами Національної академії медичних наук та МОЗ України. Позитивним наслідком цієї роботи є зменшення кількості випадків захворювань на зоб I ступеня за останні 10 років майже на 220 тисяч хворих. Починаючи з 2003 року в Україні введені нові нормативи ультразвукових розмірів ЩЗ, що значно менші від попередніх, рекомендованих Ф. Деланжем [5, 6]. Це нововведення відразу позначилося на динаміці захворювань на зоб. На тлі загальної картини поступового зменшення частоти випадків зоба у цей рік зафіксоване незначне зростання патології. Тим не менше позитивна динаміка зменшення кількості патології і серед дорослого, і дитячого населення продовжувалася.Така ж позитивна тенденція поступового зменшення кількості випадків дифузного еутиреоїдного зоба спостерігалася й при її розрахунку на 100 тис. населення. Але відсоток зменшення кількості зареєстрованих хворих на 100 тис.був дещо меншим, що зумовлено зменшенням кількості населення в Україні в останні роки (рис. 2)

Рисунок 2. Поширення дифузного зоба 1 ступеня та захворюваність на нього

На відміну від початкової стадії зоба I ступеня зоб II ступеня не піддається регресу відразу після покращення йодного статусу. Необхідно не менше 5 років, щоб виявилася позитивна динаміка зменшення кількості випадків цієї стадії зоба.

Наведені в табл. 1 дані підтверджують таку тенденцію, коли поширеність зоба почала поступово знижуватися тільки з 2005 року. У попередні роки спостерігався поступовий перехід у частині випадків зоба I ступеня в зоб II ступеня, що свідчило про недостатню профілактичну роботу з ліквідації ЙДЗ і, відповідно, про недостатнє споживання з їжею мікроелемента йоду, але й тепер рівень поширеності зоба I-II ст. не дозволяє сказати, що жителі України вживають з їжею достатню кількість йоду.

Таблиця 1. Поширеність зоба 1- 2 ступеня

З іншого боку, поширеність захворювання -- це кумулятивний показник, який є відтворенням загальної кількості захворювання, що накопичилася протягом багатьох років. Більш динамічним показником, що свідчить про зміни частоти виникнення патології серед населення, є показник захворюваності. Такі дані щодо захворювання на зоб I та II-III ступенів за 10 років подані в табл. 2.

Ці дані реально відтворюють ту позитивну динаміку профілактичної роботи щодо зниження захворювань ЩЗ, що виконується в Україні починаючи з 2000 року. Якщо розглядати II-III ступінь зоба як похідний, що розвивається з початкового I ступеня, то порівняно з цим ступенем відбувається поступове суттєве зниження захворюваності. У загальному плані для I та II-III ступенів це зниження збігається й дорівнює 63,5 %. У перерахунку на 100 тис. населення воно відповідно становило 77,3 та 51,2 %.

Таблиця 2. Захворюваність на зоб 1 та 2-3 ступенів

За кількістю захворювань, особливостями етіології, патогенезу та підходами до лікування також заслуговує на увагу така патологія ЩЗ, як вузловий зоб. Поширеність цієї патології серед населення України суттєво зростає з кожним роком. Офіційні дані щодо кількості хворих подані на рис. 3. Як видно з рис. 3, кількість хворих на цю патологію збільшувалася щорічно майже на 10 % і за 10 років зросла удвічі. Ще більше виріс відносний показник поширеності патології на 100 тис.населення -- у 2,5 раза. Аналізуючи причину такого значного зростання частоти випадків вузлового зоба в Україні, необхідно відзначити, що перебіг цього захворювання часто безсимптомний і, звичайно, тільки за наявності видимого вузла на шиї хворі звертаються до лікаря-ендокринолога за порадою та допомогою. У той же час у зв'язку з Чорнобильською аварією увага хворих і лікарів до стану ЩЗ значно зросла, збільшилася кількість обстежень цієї залози й суттєво поліпшився діагностичний рівень. Якщо раніше він обмежувався пальпацією цієї залози, то зараз дуже часто при найменшій підозрі на патологію обов'язковим атрибутом її дослідження є ультразвукова діагностика (УЗД).

Рисунок 3. Поширеність вузлового зоба та захворюваність на нього з 2005 по 2014 роки

Із запровадженням УЗД змінилися й критерії діагностики цієї патології. Якщо раніше за критерій діагностики вузла приймали наявність у ЩЗ утворення розміром більше ніж 1 см, то зараз нерідко ставлять діагноз вузлового зоба, коли його розміри становлять 0,5 см, а інколи й менше.Доцільність такого підходу підтверджується для категорії населення, яке проживає на територіях, забруднених після Чорнобильської аварії [7, 8]. Навіть при невеликих розмірах вузла при подальшому його обстеженні виявляють злоякісний його характер. Раннє виявлення патології дає можливість сформувати більш позитивний прогноз перебігу захворювання.

На наш погляд, саме поліпшення діагностики вузлового зоба вказує на загальне зростання захворювання та його неоднаковий рівень у різних областях, зумовлює суттєву відмінність частоти випадків вузлового зоба серед населення різних областей України, що подекуди відрізнялася майже в 5 разів. Найбільша частота випадків вузлового зоба -- 1152 на 100 тис.населення -- була у м. Києві. У цей час у 2009 році там же була найбільша кількість лікарів-ендокринологів та установ -- 5, що спеціалізуються у наданні допомоги цій категорії хворих. В інших областях кількість таких хворих у 2-3, а подекуди й у 5 разів менша, ніж у м. Києві та Київській області. Це також засвідчують і показники захворюваності, які відображають поступове збільшення захворюваності на вузловий зоб в Україні, що збігалося з наведеними показниками поширеності цієї патології. Складаючи прогноз поширеності цієї патології в Україні, можна передбачити її подальше зростання із поліпшенням діагностики, бо існуючі публікації досліджень цієї патології в інших країнах показують, що від 5 до 30 % популяції населення мають вузлові утворення в цій залозі [9, 10].

Якщо в цілому захворюваність на вузловий зоб в Україні за 10 років збільшилася майже на 60 %, то в окремих областях спостерігалися лише суттєві відмінності. Так, у Києві -- місті, що лідирує за захворюваністю на 100 тис. населення, у 2009 році виявлено 153,4 хворого на 100 тис. населення, у той час як у Волинській, Закарпатській, Івано-Франківській та інших областях тільки близько 30 хворих, у середньо-му ж в Україні -- 64,2 випадка. Звертаючи увагу на значні відмінності в захворюваності на вузловий зоб, необхідно відмітити, що ця патологія переважно виникає в дорослого населення.

В Україні зареєстровано тільки 4,1 випадка вузлового зоба на 100 тис.дітей віком від 0 до 14 років, тобто майже в 16 разів менше. У той же час, якщо розглядати дані про захворюваність у дітей, то дуже насторожує факт, що в областях є суттєві відмінності. Зокрема, у 2009 році в Черкаській області зареєстровано аж 19,9 випадка вищезгаданої патології на 100 тис. дитячого населення.

Значної шкоди здоров'ю населення завдає така патологія, як тиреотоксикоз із зобом і без нього. Порівняно з іншою патологією це захворювання трапляється значно рідше, але кількість випадків також вимірюється десятками тисяч.

Таблиця 3. Поширеністьтиреотоксикозу із зобом і без нього в областях України

У 2009 році зареєстровано 52 тисячі випадків тиреотоксикозу, або 113 на 100 тис.населення. За 10 років приріст захворювання становив близько 43 %. Слід зауважити, що, незважаючи на незначну частку цієї патології в загальній кількості захворювань ЩЗ, перебіг саме цієї патології найбільш агресивний, з вираженими клінічними проявами й відіграє суттєву негативну роль у втраті працездатності та інвалідизації хворих.

Захворюваність на цю патологію також поступово зростає. Не спиняючись детально на цьому питанні, можемо констатувати, що число нових випадків тиреотоксикозу у 2000 році становило 4910, а в 2009 р. -- 5952, відповідно 9,93 і 12,9 нового випадка на 100 тисяч населення. Кількість випадків патології збільшилася на 17 %, а в перерахунку на 100 тисяч населення -- на 30 %.

Поширеність тиреоїдиту в Україні за останні 10 років зросла на 68 %, а в перерахунку на 100 тис.населення -- на 82 %. Подібну тенденцію помічено й при аналізі даних про цю патологію за останні 10 років. Не наводячи детальні цифри, зазначимо, що у 2000 році виявлені 14 572 нові випадки тиреоїдиту, а у 2009 р. -- 16 696 випадків, що в перерахунку на 100 тис.населення становить 29,5 та 37,0 нового випадка, відповідно за 10 років -- на 16 і 27 % більше.

Зважаючи на негативний вплив факторів Чорнобильської аварії на стан ЩЗ, не можна не вказати, що під діагнозом тиреоїдитів об'єднано гострі, підгострі, хронічні тиреоїдити, але, безумовно, левова частка серед них -- це автоімунні тиреоїдити. Розглядаючи різні аспекти впливу захворювань ЩЗ на загальне здоров'я цієї групи хворих і тривалість життя, не можна не зазначити, що найзагрозливішою патологію є рак ЩЗ. Цьому питанню присвячено багато публікацій і монографій, особливо з вивчення впливу факторів Чорнобильської аварії на виникнення раку ЩЗ у населення забруднених регіонів України [7, 8, 11, 12]. Тому наголосимо на найголовнішому: на сьогодні зареєстровано близько 30 тис.випадків раку ЩЗ, 65,9 на 100 тисяч населення (табл. 4). Дуже позитивним є те, що кількість випадків захворювань у дітей суттєво зменшилася. Станом на 2009 рік зареєстровано лише 30 випадків раку ЩЗ, із них у поточному році було виявлено 6 нових випадків [3]. У багатьох областях випадки раку ЩЗ, як і в доаварійний період, у дітей відсутні.

Таблиця 4. Поширеніть випадків раку щитоподібної залози в областях України

У цілому захворюваність на рак ЩЗ поступово збільшується. Якщо у 2000 році було зареєстровано 1951 випадок раку ЩЗ, то у 2009 році на 27 % більше -- 2493 випадки, відповідно на 100 тис.населення -- 3,9 і 5,4 випадка.

Закінчуючи розгляд офіційної статистики захворювань ЩЗ, ми можемо констатувати, що кінцевим результатом розвитку цих захворювань є остаточне ушкодження цього органа і як наслідок розвиток гіпотиреозу. Динаміка поширеності цієї патології наведена на рис. 5.

Рисонок 5. Поширеніть гіпотиреозу та захворюваність на нього в Україні за останні 10 років

Як і щодо інших нозологічних одиниць, спостерігається поступове збільшення кількості випадків розвитку патології. За 10 років кількість випадків гіпотиреозу зросла на 38,9 %, а в розрахунку на 100 тис.населення -- майже на 50 випадків на 100 тисяч. Характеризуючи гіпотиреоз як результат розвитку інших захворювань, можна констатувати, що значний внесок у зростання кількості випадків цієї патології вносять оперативні втручання на ЩЗ. Основною причиною для таких операцій є рак ЩЗ, тиреотоксикоз, вузловий зоб. Усього внаслідок оперативних втручань протягом 2009 року зареєстровано 61 956 випадків гіпотиреозу [3].

У цілому захворювання ендокринних залоз і, зокрема, патологія ЩЗ завдають великої соціально-економічної шкоди, що визначається витратами на медичне обслуговування та соціальне забезпечення (у зв'язку із втратою працездатності, інвалідністю, передчасною смертю хворих).

Зокрема, проблема йодного дефіциту, що в Україні досі не вирішена радикально, незважаючи на численні заклики [13-16] з боку науковців та практикуючих лікарів, щорічно призводить до втрати здоров'я та інтелектуального потенціалу населення. Результати комп'ютерного моделювання ситуації в Україні, виконаного групою науковців разом із консультантами ЮНІСЕФ у 2006 році, показали, що внаслідок йодного дефіциту щорічно народжується 34 275 дітей із зниженим інтелектом, втрачається 462 700 одиниць IQ та 3085 осіб з високими розумовими здібностями, які властиві геніям. Щорічні економічні втрати через йодний дефіцит становлять принаймні 43 млн доларів США, а при вирішенні проблеми йодного дефіциту -- до 80 %, потенційно втрачені кошти можуть бути повернуті до бюджету України.

Крім того, низький рівень обізнаності населення з питань захворювань ЩЗ призводить до того, що в багатьох випадках захворювання виявляють на задавнених стадіях, що, у свою чергу, призводить до більш тяжких наслідків для здоров'я людей.

Динаміка вивчення основних закономірностей розповсюдження загального рівня та окремих видів тиреоїдної патології серед населення України має особливе значення, оскільки такий підхід відображає ефективність соціальних профілактичних заходів та відкриває шляхи подальшого розвитку медичної допомоги.

Мета дослідження. Вивчення динаміки захворюваності населення на різні види тиреоїдної патології залежно від ступеня йодного дефіциту в навколишньому середовищі окремих регіонів України як основи для підтвердження виявлених закономірностей у цьому напрямку та обгрунтування диференційованого підходу до проведення профілактичних заходів.

Об'єкт та методи дослідження

У роботі використані офіційні статистичні дані щодо ендокринологічної захворюваності населення України, територіальному розподілу та складу населення по регіонах, що віднесені за результатами хіміко-геологічних досліджень до регіонів з вираженим йодним дефіцитом (ВЙД), частково вираженим йодним дефіцитом (ЧВЙД), помірним йодним дефіцитом (ПЙД), незначним йодним дефіцитом та достатнім йодним забезпеченням (НЙД та ДЙЗ).

На одержані абсолютні дані щодо захворюваності населення з урахуванням вікового складу та територіального розподілу розраховані інтенсивні (на 100 тисяч осіб) та екстенсивні показники з обчисленням вірогідності відмінностей за t-критерієм Стьюдента [1-4].

Результати дослідження

Аналіз результатів проведеного дослідження показав, що розповсюдженість різних видів тиреоїдної патології в Україні за період з 2005 до 20014 рр. зросла на 9,3 %, досягнувши 1 752 905 випадків, що охоплює 3,7 % складу населення, а в показниках інтенсивності становить 3721,6 випадку на 100 тис. осіб.

При цьому загальні інтенсивні показники захворюваності на тиреоїдну патологію дітей 0-14 років не мають чіткої направленості до зростання, залишаючись на рівні 6 тис. випадків на 100 тис. дітей, у той час як захворюваність дорослих та підлітків зросла з 2,5 тис. до 3,2 тис. випадків на 100 тис. осіб, р< 0,001).

У проведених дослідженнях по окремих роках підтверджена з високим ступенем вірогідності залежність розповсюдженості тиреоїдної патології серед населення від місця проживання в різних умовах йодного забезпечення за критерієм вмісту йоду в навколишньому середовищі [5, 6].

Так, якщо в західних регіонах України, де має місце ВЙД, загальний рівень розповсюдженості тиреоїдної патології серед населення в динаміці коливається на рівні 6,3-6,7 тис. випадків на 100 тис. населення, у регіонах із ЧВЙД -- від 4,2 до 4,6 тис., то в регіонах із ПЙД -- від 1,7 до 2,8 тис., а в регіонах із НЙД та ДЙЗ -- лише на рівні 1,6-1,8 тис., р < 0,001. Серед дітей відзначені показники знижуються від 13,1 до 1,2 тис. випадків на 100 тис. дітей, серед дорослих та підлітків відповідно від 5,5 до 1,4 тис.,р < 0,001.

Найбільш чітка залежність захворюваності населення від вмісту йоду в навколишньому середовищі спостерігається за розповсюдженням дифузного нетоксичного зоба (ДНЗ). Якщо загальнодержавні показники розповсюдженості ДНЗ 1-го ст. серед населення залишаються на рівні 2,4 тис. Випадківна 100 тис. населення, то люди, що проживають у регіонах із ВЙД, хворіють на ДНЗ 1-го ст. із частотою 5,1-6,4 тис., населення регіонів із ЧВЙД -- на рівні 3 тис., у регіонах із ПЙД -- 1,5 тис., а в регіонах із НЙД та ДЙЗ -- лише з частотою 0,4-0,7 тис. випадків на 100 тис. населення, р< 0,001.

Висока залежність різкого підвищення розповсюдженості ДНЗ 1-го ст. серед населення від збільшення в місцях проживання йодного дефіциту в довкіллі чітко простежується в різних вікових групах дорослих та дітей. При цьому, якщо діти хворіють на ДНЗ 1?го ст. в середньому по Україні з частотою 5,7-6,3 тис. випадків на 100 тис. осіб, то в регіонах із ВЙД показники досягають 14,7 тис. випадків, а в регіонах із НЙД та ДЙЗ -- 1,1 тис. випадків, р< 0,001.

У той же час звертає на себе увагу закономірність, що діти різних вікових груп мають значні відмінності в захворюваності на ДНЗ 1-го ст. залежно від ступеня йодного дефіциту в навколишньому середовищі. Так, якщо діти 0-6 років хворіють у середньому з частотою 3,5 тис. випадків у регіонах із ВЙД, 1,7 тис. -- у регіонах із ЧВЙД, 0,5 тис. -- у регіонах із ПЙД та 0,2 тис. -- у регіонах із НЙД та ДЙЗ, то діти 7-14 років мають значно більш високі показники (відповідно 18,8; 12,6; 4,3; 1,7 тис. випадків на 100 тис. осіб, р< 0,001).

Підлітки 15-17 років також мають високі показники захворюваності на ДНЗ 1-го ст. і чітку залежність від підвищеності рівня йодного дефіциту (відповідно 16,4; 11,4; 5,7; 2,6 тис. випадків на100 тис. осіб, р < 0,001).

Розповсюдження ДНЗ 1-го ст. серед дорослих підтверджує також залежність від рівня йоду в довкіллі в напрямку підвищення його частоти із збільшенням йодного дефіциту, але інтенсивні показники значно нижчі і майже не відрізняються від наведених показників серед дітей 0-6 років (відповідно 2,8; 1,5; 1,0; 0,5 тис. випадків на 100 тис. осіб,р< 0,001). У динаміці наведені показники мали незначну варіабельність без направленості до збільшення.

Регіональні показники захворюваності населення на ДНЗ 2-3-го ст. характеризувалися значно нижчими величинами, але також чітко відображали залежність їх підвищення в регіонах із більш вираженим йодним дефіцитом. Так, населення регіонів із ВЙД мало рівень захворюваності на ДНЗ 2-3-го ст. у динаміці від 684,8 до 739,2 випадку на 100 тис. населення, у регіонах із ЧВЙД -- відповідно 422,9 і 494,3, у регіонах із ПЙД -- 326,8 і 413,9 та в регіонах із НЙД та ДЙЗ -- 113,1 і 211,2 випадку, р < 0,001.

Підвищення рівня розповсюдження ДНЗ 2-3-го ст. залежно від зниження йоду в довкіллі спостерігається практично в усіх вікових групах населення. Серед дорослих частота захворюваності населення на ДНЗ 2-3-го ст. перебуває в межах від 800,0 випадку на100 тис.населення в регіонах із ВЙД до 100,0 в регіонах із майже достатнім йодозабезпеченням; серед дітей 0-6 років -- від 100,0 до 12,1; серед дітей 7-14 років -- від 900,0 до 170,1; серед підлітків -- від 1806,5 до 314,9, р < 0,001.

Вузловий зоб (ВЗ) як нозологічна форма, що пов'язана з онкологією, посідає особливе місце в тиреоїдології. Частка ВЗ у структурі тиреоїдної патології становить 4,6 %. Розповсюдження ВЗ серед населення за вказані роки має чітку направленість до зростання, досягнувши в 2005 р. 344,9 випадків проти 197,8 на 100 тис. населення в 2000 р., р< 0,001. Темпи зростання розповсюдження ВЗ серед населення перевищують інші види тиреоїдної патології.

Підтверджується також і раніше відзначена нами закономірність про зв'язок більш високої розповсюдженості ВЗ серед населення, що проживає в регіонах із значним йодним дефіцитом. Але відзначена залежність має набагато нижчий рівень порівняно з ДНЗ. Так, розповсюдження ВЗ серед населення Закарпатської (235,9), Івано-Франківської (245,4), Львівської (210,5), Тернопільської (221,3), Чернівецької (208,4) областей та АР Крим (251,2), що віднесені до регіонів з ВЙД, не має чіткого зв'язку із зазначеним вище. У той же час у Сумській (626,9), Херсонській (419,2), Дніпропетровській (328,3), Донецькій (343,8), Полтавській (316,2) областях маємо значно більш високу частоту захворюваності населення на ВЗ, у той час як за критерієм вмісту йоду в довкіллі ці регіони не належать до йододефіцитних.

У зв'язку з відзначеним в етіопатогенетичному поясненні розвитку ВЗ набувають значення крім йодного дефіциту й інші концепції, зокрема про можливий вплив на гіперпластичні процеси селену, фтору, медикаментів, хімічних факторів забруднення довкілля тощо.

У той же час узагальнені інтенсивні показники розповсюдження ВЗ свідчать, що найвищі показники цієї тиреоїдної патології спостерігаються серед населення регіонів із ЧВЙД, що підвищилися за період спостереження з 309,5 до 549,7 випадку на100 тис. населення, у той час як у регіонах із ВЙД -- відповідно з 223,9 до 302,9, у регіонах із ПЙД -- з 186,4 до 344,4, у регіонах із НЙД та ДЙЗ -- з 121,3 до 246,9. Відзначена закономірність розповсюдження ВЗ серед населення, що проживає в регіонах із різним ступенем йодного дефіциту, чітко відзначається серед усіх вікових груп населення, але рівень її неоднаковий. Так, діти до 6 років хворіють на ВЗ із частотою від 2,0 до 0,2 випадку на 100 тис. дітей залежно від зниження рівня йодного дефіциту, діти 7-14 років -- відповідно від 30,0 до 10,0, підлітки 15-17 років -- від 140,0 до 40,0 та дорослі -- від 300,0 до 200,0, р< 0,05.

Особливо високі показники захворюваності населення на ВЗ реєструються вдинаміці у м. Києві (807,6), Київській (720,4), Чернігівській (671,9), Житомирській (547,2), Волинській (439,7), Вінницькій (436,9) та Сумській (626,9) областях.

Аналіз даних з розповсюдженості окремих видів тиреоїдної патології в динаміці підтвердив також, що такі її види, як гіпотиреоз, тиреотоксикоз, тиреоїдит, злоякісні новоутворення, не відображають за частотою їх виникнення серед населення залежність від ступеня йодного дефіциту в довкіллі.

У той же час загальні показники розповсюдження гіпотиреозу серед населення України підвищилися за роки спостереження на 30 % (з 115,2 до 151,9 випадку на 100 тис. населення, р < 0,05). Серед дітей відзначені показники зросли з 13,0 до 20,0, серед підлітків -- з 25,0 до 35,0, серед дорослих -- з 130,6 до 170,0, р < 0,05.

У регіонах із різним ступенем йодного дефіциту середні показники захворюваності населення на гіпотиреоз були такими: ВЙД -- 141,1, ЧВЙД -- 151,0, ПЙД -- 153,8, НЙД та ДЙЗ -- 158,6 випадку на 100 тис.населення.

При цьому звертає на себе увагу постійне зростання післяопераційних гіпотиреозів, чисельність яких досягла в Україні 59,9 % від загальної кількості. Перш за все це стосується м. Києва, Київської, Житомирської, Херсонської, Дніпропетровської, Черкаської, Чернігівської областей. Високий рівень післяопераційних гіпотиреозів у цих регіонах впливає і на загальнодержавні показники, у той час як в більшості областей показники знаходяться на рівні до 40 %.

Практично залишається незмінною розповсюдженість тиреотоксикозу серед населення України впродовж останнього десятиріччя, загальні інтенсивні показники якого знаходяться на рівні 80-100 випадків на 100 тис. населення. У дітей цей вид тиреоїдної патології має взагалі спорадичний характер виникнення. Відсутня також залежність розвитку тиреотоксикозу серед населення, що проживає в регіонах із різним ступенем йодного дефіциту.

Протилежна направленість порівняно з розповсюдженістю ДНЗ підтверджена захворюваністю на тиреоїдит населення, що проживає в різних умовах йодного дефіциту. Зокрема, населення, що проживає за умов незначного йодного дефіциту (НЙД -- до цієї категорії віднесені регіони з ПЙД, НЙД та ДЙЗ), хворіє на тиреоїдити зі значно більшою частотою, ніж населення регіонів, де спостерігається виражений йодний дефіцит.

Так, при загальній закономірності для всього населення України, яка характеризується зростанням у динаміці частоти розповсюдженості тиреоїдитів у середньому на 30 % (179,6 у 2000 р., 227,8 у 2003 р., 240,8 у 2004 р., 256,0 випадків на 100 тис. населення в 2005 р., р< 0,001), інтенсивні показники для населення регіонів з ВЙД у 2005 р. мали величини 218,0 проти 142,5 у 2000 р., у той час як серед населення регіонів з НЙД вони досягли в середньому 284,2, а в регіонах із НЙД та ДЙЗ навіть 317,4 випадків на100 тис. населення, р< 0,001.

Відзначена закономірність, що чітко проявляється і при динамічному спостереженні за більш високою захворюваністю населення на тиреоїдити, що проживає в регіонах із НЙД, проявляється в усіх його вікових категоріях при загальній направленості збільшення частоти цієї тиреоїдної патології із віком. Так, якщо захворюваність на тиреоїдити дітей 0-6 років, що проживають в регіонах із ВЙД і НЙД, має спорадичний характер на рівні 2,0, 4,0 випадку на 100 тис. дітей відповідно, то діти 7-14 років мають показники на рівні 60,0, 90,0, підлітки 15-17 років -- 190,0, 230,0, дорослі -- 250,0, 325,0, р < 0,001.

Що стосується захворюваності населення на злоякісні новоутворення щитоподібної залози, то при загальній направленості до зростання її показників в Україні (35,3 в 2000 р. проти 50,2 випадку на 100 тис. населення в 2005 р., р < 0,001) ми не наважуємося в повному обсязі стверджувати, що така закономірність має місце, оскільки вважаємо, що для таких висновків потрібні подальші спостереження. Підставою для такого ствердження ми вважаємо невисоку частоту розповсюдження цієї патології серед населення, особливо серед дітей та підлітків, в умовах якої незначна варіабельність випадків по окремих роках різко змінює інтенсивні величини показників. Великі розбіжності показників по окремих регіонах, відсутність єдиних методичних підходів до хірургічного лікування ВЗ, складність верифікації новоутворень при світловій мікроскопії, що мають переважне розповсюдження (фолікулярні, папілярні раки) та дуже незначні їх морфологічні відмінності, недостатній рівень підготовки морфологів та цитологів у більшості регіонів також впливають на показники. Звертають на себе увагу дуже високі показники розповсюдженості злоякісних новоутворень у м. Києві (123,8), Київській (114,3), Херсонській (88,5) областях. Перевищують середньоукраїнські дані показники в Чернігівській (59,5), Вінницькій (66,9) та Дніпропетровській (58,6) областях, що потребує подальшого вивчення.

Отже, проведені динамічні спостереження за розповсюдженням різних видів тиреоїдної патології серед населення України, що проживає в різних умовах йодного дефіциту, дали можливість визначити основні закономірності в цій важливій у соціальному відношенні проблемі та розробити напрямки для подальшого наукового рішення профілактичних заходів щодо йододефіцитної патології щитоподібної залози.

Висновки

патологія щитоподібний залоза

1. Основним видом тиреоїдної патології, зумовленої нестачею йоду, є дифузний нетоксичний зоб.

2. Діти віком 7-14 років, підлітки 15-17 років вважаються основною групою підвищеного ризику розвитку йододефіцитних захворювань.

3. Оскільки практично по всій території України відзначається йодна недостатність, слід здійснювати масову йодну профілактику шляхом йодування кухонної солі та групову профілактику серед дітей 7-14 років та підлітків.

4. Профілактику йодного дефіциту в регіонах із нормальним йодним забезпеченням слід здійснювати індивідуально та за групами, враховуючи розповсюдження дифузного нетоксичного зоба, автоімунного тиреоїдиту та здійснюючи моніторинг йодного забезпечення.

5. Враховуючи, що в більшості регіонів України переважає легкий ступінь йодного дефіциту, масову профілактику необхідно проводити випробуваними методами, зокрема йодованою кухонною сіллю із вмістом 20 мкг йоду в 1 г солі.

Список літератури

1.Кравченко В.І., Литовченко Ю.С. Эпидемиология эндокринной патологии в Украине // Медицина Украины. -- 1996. -- № 4. -- С. 10-14.

2. Митник З.М. та ін. Стан ендокринологічної служби України в 2007 р. та перспективи розвитку медичної допомоги хворим з ендокринною патологією // Статистично-аналітичний довідник МОЗ України та Українського науково-практичного центру ендокринної хірургії, трансплантації ендокринних органів і тканин. -- К., 2008. -- 49 с.

3. Основні показники діяльності ендокринологічної служби України за 2009 рік. АМН та МОЗ України, ДУ «Інститут ендокринології та обміну речовин ім. В.П. Комісаренка НАМН України», 2000-2009 рр.

4. Петри А., Сэбин К. Наглядная статистика в медицине: Пер. с англ. -- М.: ГЭОТАР-Мед, 2003. -- 144 с.

5. Delange F. Iodine deficiency in Europe // Thyroid International. -- 1994. -- № 3. -- P. 8.

6. Zimmermann M.B., Hess S.Y., Molinari L. et al. New re-ference values for thyroid volume by ultrasound in iodinesufficient schoolchildren: a World Health Organization/Nutrition for Health and Development Iodine Deficiency Study Group Report // Am. J. Clin. Nutrit. -- 2004. -- Vol. 79. -- P. 231-237.

7. БогдановаТ.І., Зурнаджи Л.Ю. Морфологічна характеристика карцином щитовидної залози дітей і підлітків країни, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи // Ендокринологія. -- 2006. -- Т. 11, № 1. -- С. 93-108.

8. Эпштейн Е.В. и др. Рак щитовидной железы: диагностика и послеоперационное лечение // Ендокринологія. -- 2006. - Т. 11, № 1. -- С. 109-118.

Размещено на Allbest.ru