Анатомія Стародавнього світу, Середньовіччя та епохи Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анатомія стародавнього світу, середньовіччя та епохи Відродження

Перші анатомічні знання зародилися ще в сиву давнину, тобто задовго до появи писемності (про це свідчать малюнки людини печерного періоду). Перші писемні джерела, такі як китайська книга “Нейцзин” та індійська книга “Аюрвсда”, датуються XI-IX ст. до н.е.

Сучасна медицина базується на європейській медичній традиції, яка своїми коренями сягає Стародавньої Греції. В період розвитку античної культури грецькі вчені розтинали трупи і таким чином (апаtemno - розтинаю, звідси слово “анатомія") знайомилися з органами і системами людського тіла, але знання ці були уривчасті й несистематизовані. Перший твір, присвячений анатомії, приписують грецькому філософу і лікарю Алкмеону, який жив у першій половині V ст. до н.е. Він народився в Південній Італії, навчався у Піфагора, був одним із засновників кротонської медичної школи. У Стародавній Греції розтини людських тіл з релігійних міркувань були заборонені, тому Алкмсоп Кротонський перший почав анатомувати тварин для вивчення будови органів задля потреб медицини.

Видатним ученим Стародавньої Греції був Гіппократ (460-377 pp. до н.е.). За величезний вклад у мистецтво лікування, в анатомію та фізіологію Гіппократа ще за життя назвали “батьком медицини”. Лікар у ті часи був більше філософом, ніж природознавцем, тому основу вчення Гіппократа склало достатньо умозорове узагальнення анатомічних фактів, накопичених працею багатьох учених, та матеріалістичні погляди на причини виникнення хвороб. Учений створив “гуморальну” теорію, за якою до складу організму людини входять життєво важливі рідини - кров, слиз, жовта і чорна жовч. Згідно з теорією Гіппократа, конституція і темперамент людини - відповідно сангвінік, флегматик, холерик і меланхолік - визначаються різними співвідношеннями цих рідин. Коли вони змішані в тілі гармонійно, людина здорова. Якщо порушується співвідношення рідин, притаманне людині певного темпераменту, то настає хвороба або й смерть.

Учень Платона, великий філософ і енциклопедист давнього світу Аристотель (384-322 pp. до н.е.) систематизував і розвинув майже всі відомі на той час наукові теорії та факти в галузі філософії, логіки, астрономії, історії, психології, природознавства. На відміну від ідеаліста Платона (427-347 pp. до н.е.), Аристотель вважав, що навколишній світ існує реально, отже його треба вивчати за допомогою органів чуття, спостережень та досліджень. Аристотель вважається засновником порівняльної анатомії та ембріології, оскільки він досліджував анатомію тіла тварин та їх зародків. Учений дійшов висновку, що в ембріогенезі органи виникають не одразу, а поступово, один за одним, із безструктурної маси. Цю теорію, в подальшому, видатний англійський анатом, фізіолог та ембріолог Вільям Гарвей назвав теорією епігенезу.

Найвидатнішим ученим-медиком стародавнього світу після Гіппократа та батьком анатомії вважають Клавдія Галена (131-200 рр. н.е.), який народився в Пергамі й жив більшу частину життя в Римі. Авторитет Галена був настільки великим, що цілі покоління лікарів упродовж тринадцяти століть училися на його творах з медицини й анатомії. Гален проводив анатомічні досліди на тваринах. Здобуті відомості він переносив на людину, що негативно позначилося на розвитку анатомії. Цікаво, що відомий анатом XV століття Я. Сільвій (1478-1555), не знаходячи відповідності між спостережуваними анатомічними фактами і даними Галена, схильний був більше вірити тому, що за тринадцять століть змінилася будова людини, ніж тому, що Гален міг помилитися.

Значний вклад в медичну науку вніс видатний лікар і філософ Абу Алі Ібн-Сіна (980-1037), більше відомий в Європі як Авіценна. Абу Алі Ібн-Сіна написав славнозвісну книгу “Канон лікарської науки”, в якій був розділ “Вступ до анатомії та фізіології”. За цією книгою вчилися лікарі Сходу і Заходу до XVII ст. включно.

У середні віки медична наука була повністю підпорядкована релігії - торкатися мертвих, окрім ритуальних цілей, не дозволялося. Діяльність багатьох учених-медиків зводилася до коментування та переписування праць Аристотеля та Галена, бо їхні анатомічні досягнення вважалися безпомилковими та неперевершеними.

Початком наукового вивчення анатомії людини стала епоха Відродження, коли три великі анатоми-реформатори: Леонардо да Вінчі, А. Везалій та В. Гарвей, усвідомлюючи важливість знання будови тіла для лікувальної справи, перевірили на трупах людей анатомічні описи стародавніх греків, римлян, арабів, персів і відзначили грубі помилки, які в них траплялися. Саме з цього періоду аж до XXI ст., відкриття в морфології почали йти одне за одним, і анатоми - вони ж і лікарі - стали виконувати величезну роботу, описуючи нові, ще невідомі анатомічні утворення, виправляючи застарілі дані, входячи дедалі глибше в опис деталей будови систем і окремих органів.

Внесок великого італійського ученого і художника Леонардо да Вінчі (1452-1519) в розвиток науки про будову людського тіла важко переоцінити. Він не зважав на авторитети, усвідомивши безплідність середньовічної схоластики. Леонардо да Вінчі одним з перших почав розтинати трупи людей і став справжнім новатором у дослідженні будови тіла. “Хто сперечається, посилаючись на авторитет, вживає не свій розум, а радше пам'ять", - любив повторювати великий вчений. На своїх малюнках Леонардо да Вінчі досяг надзвичайної точності в зображеннях різних органів людського тіла, завдяки чому вніс значний вклад у розвиток анатомії, а також став засновником пластичної художньої анатомії.

Великий фламандський (бельгійський) вчений Андрій Везалій (1514-1564) здійснив революцію в анатомії - створив систему анатомічних знань, які базувалися на численних розтинах людського тіла, та виправив хибні уявлення Клавдія Галена про анатомію людини, що панувала у медицині упродовж 13-ти століть. Усвідомлюючи, що медицина може вийти із середньовічного застою, освяченого недоторканним авторитетом Галена, ліпне за умов прогресу анатомії, як науки про будову та функції органів людського тіла, Везалій присвятив своє життя дослідницькій справі. Результатом напруженої самовідданої праці вченого став випуск у Базелі в червні 1543 року 7 книг “Про будову людського тіла”, які були чудово ілюстровані гравюрами Стефана ван Калькара. Ця книга Везалія стала першим науковим виданням, що містило систематизовані анатомічні дані, перевірені або вперше встановлені під час препарування померлих людей, а не тварин.

З моменту друку трактату Везалія почався бурхливий розвиток анатомії та медицини в цілому. Виникли більш ясні уявлення про морфологічне підґрунтя багатьох клінічних дисциплін, що були обумовлені появою перших докладних описів анатомічних структур. Праця Везалія мала і має ще й сьогодні велике наукове та освітянське значення, вчить сміливо відходити від усього застарілого та реакційного в науці та житті, натхненно йти вперед до справжнього знання, що спирається на спостереження та дослід.

Видатний англійський фізіолог, анатом і ембріолог Вільям Гарвей (1578-1657) відкрив найважливішу функцію організму - кровообіг - і своїми науковими працями створив цілу епоху у природознавстві. В. Гарвей вивчав явища живої природи, безпосередньо спостерігаючи фізіологічні процеси та експериментально досліджуючи їх на основі матеріалістичних природничих законів. Своє найвидатніше відкриття - функції кровообігу - він опублікував у книзі "Анатомічне дослідження про рух серця і крові у тварин” (1628), де остаточно зруйнував ідею і авторитет віталістичної) вчення Галена, що панувало у середньовіччі. Прогресивне вчення В. Гарвея про кровообіг швидко завоювало загальне визнання і здійснило найсприятливіший вплив па подальший розвиток медицини.

Роком раніше, ніж В. Гарвей дослідив функцію кровообігу, італійський анатом Каспар Азеллі описав лімфатичні судини (1627). Трохи пізніше італійський вчений Марчелло Малинні відкрив під мікроскопом кровоносні капіляри (1661), існування яких передбачав В. Гарвей. Але слід наголосити, що ще в 1553 році Мігель Сервет описав мале (легеневе) коло кровообігу і пояснив фізіологічний смисл кровообігу у цій системі. За такі “єретичні" погляди він був спалений інквізицією. Отже, у другій половині XVII століття остаточно сформульовано поняття про будову і функцію великого і малого кола кровообігу. медицина анатомія гіппократ гален

Размещено на Allbest.ru