Визначення понять "первинна медична допомога" та "лікар загальної практики – сімейний лікар"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Визначення понять "первинна медична допомога" та "лікар загальної практики - сімейний лікар"

Надання первинної медичної допомоги населенню гарантовано згідно з Основами законодавства України про охорону здоров'я. Базуючись на сучасних наукових, практичних, соціальних методах та технологіях, первинна медична допомога стає однією з основних складових системи охорони здоров'я в більшості країн Європейського регіону. Вона є першим рівнем взаємодії особистості, родини та суспільства з системою охорони здоров'я, що забезпечує рівність доступу до медичної допомоги всіх верств населення та стає першим кроком до безперервності піклування про громадське здоров'я в цілому.

Сучасне уявлення про первинну медичну допомогу досить широке, оскільки не лише включає первинне звернення з приводу діагностики, лікування найбільш поширених захворювань, а й стосується питань:

- освіти, самоосвіти, широкого інформування визначених верств населення щодо збереження здоров'я, основних методів профілактики та контролю за захворюваннями;

- забезпечення раціонального харчування, поширення інформації про якість та безпечність харчових продуктів;

- контролю за безпечністю води та проведення основних гігієнічних заходів; первинний медичний допомога

- медичного забезпечення матерів та дітей, заходів із планування сім'ї;

- проведення профілактичних щеплень проти основних інфекційних захворювань, профілактики й контролю за ендемічними захворюваннями;

- забезпечення населення необхідними та безпечними лікарськими засобами.

З роками визначення поняття первинної медичної (медико-санітарної) допомоги набувало різних змін. Так, В. Starfield (1992 р.) стверджував, що "первинна медико-санітарна допомога має на меті традиційну медичну допомогу при першому контакті пацієнта з системою охорони здоров'я".

Дослідження Світового банку ("Звіт зі світового розвитку", 1993 р.) обгрунтовують доцільність поступового зменшення державних інвестицій у розвиток високоспеціалізованих лікувальних закладів, підготовку вузьких спеціалістів на користь збільшення фінансування розвитку засад громадського здоров'я та надання медичної допомоги, у тому числі при первинному зверненні по неї.

Згодом Комітет із дослідження первинної медичної (медико-санітарної) допомоги Інституту медицини США з урахуванням підходів ВООЗ, Всесвітньої організації сімейних лікарів провів низку наукових досліджень, у результаті яких було напрацьовано в тому числі і визначення: "Первинна медико-санітарна допомога - це надання інтегрованих і доступних послуг у сфері охорони здоров'я лікарями, що несуть відповідальність за задоволення багатьох потреб здоров'я пацієнта, налагодження партнерських стосунків із пацієнтами, взаємодію з родиною та громадою (суспільством)".

Головними завданнями первинної медичної (медико-санітарної) допомоги у країнах Європейського регіону визначене широке коло проблем, які пов'язані зі здоров'ям населення. Первинна медична (медико-санітарна) допомога забезпечує проведення профілактичних заходів щодо найпоширеніших захворювань та зміцнення здоров'я населення, а також раннє виявлення патологічних станів. У процесі надання цієї допомоги здійснюється координування та контроль за подальшим обстеженням, лікуванням пацієнтів лікарями інших спеціальностей. Вона є містком між системою охорони здоров'я та родинами пацієнтів, громадою.

Таким чином, первинна медична допомога стає основою ефективної системи охорони здоров'я, оскільки саме вона може вирішувати більшість проблем, пов'язаних зі здоров'ям, довірою та співпрацею з пацієнтами та їх родинами. Такий підхід здатний забезпечити ефективне використання наявних ресурсів при високій якості наданої медичної допомоги. Першочерговими напрямами зусиль із широкого запровадження первинної медичної допомоги мають стати: профілактика захворювань, стратегії збереження та зміцнення здоров'я, допомога хворим із хронічними захворюваннями, переважно особам похилого віку з множинною патологією внутрішніх органів. Саме тому для виконання свого обов'язку лікар загальної практики - сімейний лікар повинен бути висококваліфікованим, компетентним.

На користь подальшого запровадження первинної медичної допомоги свідчить багаторічний досвід розвинених країн світу. Наявність широкого доступу до первинної медичної допомоги сприяє виявленню, лікуванню захворювань на ранніх стадіях, що дає можливість запобігти розвитку ускладнень та безповоротних втрат. При високій якості медичної допомоги на первинному рівні її надання зменшується частота госпіталізації. На етапі первинної медичної допомоги витрачається менше коштів на обстеження та лікування пацієнтів. Доступність такої допомоги для населення зростає у зв'язку з ширшим охопленням населення медичною допомогою з акцентом на профілактичну її складову, у тому числі проведення вакцинації, кращого контролю рівнів артеріального (AT) та внутрішньоочного тиску тощо.

Сучасна концепція надання первинної медичної допомоги на засадах сімейної медицини покликана забезпечити безперервність та доступність медичної допомоги, отримання пацієнтом лікувально-діагностичної допомоги в будь-який час протягом доби; нагляд після перебування хворого у стаціонарному відділенні для продовження лікування за місцем проживання. Таким чином, первинна медична допомога, надана лікарем загальної практики - сімейним лікарем, стає фізично доступнішою, безперервною для пацієнта та членів його родини.

Згідно з визначенням Всесвітньої організації національних коледжів, академій та академічних асоціацій лікарів загальної практики/сімейних лікарів (WONCA, 1991 р.), лікар загальної практики - сімейний лікар надає комплексну допомогу кожній особі, яка звернулася по медичну допомогу, і за необхідності організовує інший медичний персонал для надання їй необхідної допомоги. Розуміння комплексності допомоги (холістичного підходу) відрізняє лікаря загальної практики - сімейного лікаря від інших медичних працівників, які працюють у галузі охорони здоров'я, та передбачає надання не лише лікувальної допомоги, але й реабілітацію, профілактику та зміцнення здоров'я. Допомога, надана лікарем загальної практики - сімейним лікарем, не обмежується статтю, видом діагностики або епізодом захворювання та передбачає безперервність протягом визначеного періоду життя.

МОЗ України з метою створення відповідних умов для прискорення широкого запровадження засад сімейної медицини у діяльність закладів первинної медичної допомоги розроблено і затверджено численний перелік нормативних документів, що регламентують технології впровадження сімейної медицини в Україні.

Лікар загальної практики - сімейний лікар частіше за інших спеціалістів використовує раціональну обгрунтовану тактику щодо необхідних лабораторних та інструментальних методів дослідження, рекомендує необхідність застосування спеціалізованих технологій лікування та профілактики захворювань. Інтеграція нових знань і вмінь у процес надання медичної допомоги людині від народження до завершення її життєвого шляху підвищує якість сімейної медичної практики.

Компетентнісна характеристика лікаря загальної практики - сімейного лікаря

Основні характеристики спеціальності "загальна практика - сімейна медицина", яка є одночасно клінічною (з 1996 р.) та науковою (з 2010 р.), базуються на Законі України "Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров'я щодо удосконалення надання медичної допомоги" від 7 липня 2011 р. № 3611, рекомендаціях ВООЗ та Світової асоціації сімейної медицини (WONCA). Вони співвідносяться зі здібностями, які повинен мати кожен сімейний лікар у межах категорій своїх основних компетенцій. До них зараховані:

- організація надання первинної медичної допомоги прикріпленому населенню;

- допомога, зосереджена на пацієнті (особистісний підхід);

- володіння спеціальними навичками вирішення проблем;

- комплексний підхід до вирішення поставлених завдань;

- орієнтованість на громаду;

- цілісний (холістичний) підхід.

Організація надання первинної медичної допомоги прикріпленому населенню включає вміння сімейного лікаря керувати первинним контактом із пацієнтом, координувати надання медичної допомоги пацієнтам дільниці за участю інших фахівців первинної ланки охорони здоров'я та спеціалістів вищих рівнів медичної допомоги з охопленням всього спектра проблем зі здоров'ям. Сімейний лікар повинен уміти належним чином надавати допомогу, використовуючи наявні ресурси системи охорони здоров'я, здійснювати моніторинг, оцінку та вдосконалення якості, безпечності медичної допомоги, таким чином забезпечуючи доступність для пацієнтів належних послуг у рамках системи охорони здоров'я, виступати як захисник пацієнта на його прохання.

Сімейний лікар у своїй роботі має володіти особистісно-орієнтованим підходом до пацієнта, який передбачає: надання тривалої та безперервної допомоги; застосування на практиці координованого процесу спілкування, консультацій та встановлення пріоритетів відповідно до індивідуальних потреб пацієнта; сприяння розширенню можливостей пацієнта з урахуванням його автономії.

Для прийняття виважених рішень щодо організації надання допомоги пацієнтам на дільниці сімейний лікар повинен володіти інформацією про поширеність хвороб та захворюваність серед прикріпленого населення. Вибірково збирати, аналізувати та інтерпретувати результати анамнезу, огляду та досліджень пацієнтів, застосовуючи їх при розробці планів діагностики та лікування, враховуючи сподівання та потреби громади. Сімейний лікар за необхідності має бути готовим терміново втрутитися у разі надання допомоги при захворюваннях на ранніх та недиференційованих їх стадіях. Для правильної організації робочого часу сімейний лікар має володіти відповідними принципами роботи (проведення поетапних досліджень, правильне та раціональне використання часу).

У своїй роботі сімейному лікарю слід надавати перевагу комплексному підходу до організації й координування заходів щодо збереження та зміцнення здоров'я прикріпленого населення, заходів профілактики, лікування, догляду, реабілітації та паліативної допомоги. Необхідно досягати вміння комплексно оцінювати проблеми пацієнтів із великою кількістю скарг, вирішуючи при цьому проблеми як гострих, так і хронічних станів здоров'я цих пацієнтів. Треба знати та вміти застосовувати сучасні профілактичні стратегії збереження здоров'я населення, профілактики та своєчасного виявлення патологічних станів, захворювань.

Напрямок діяльності сімейного лікаря, що декларує його орієнтацію на громаду, передбачає узгодження діяльності сімейного лікаря з можливостями громади, наявними ресурсами та медико- санітарними потребами окремих пацієнтів та осіб, які проживають поряд із ними.

Холістичний (цілісний) підхід до організації роботи сімейного лікаря передбачає його вміння використовувати біопсихосоціальну модель, що враховує існуючі культурні та екзистенціальні умови функціонування громади.

Размещено на Allbest.ru