Перспективи впровадження обов’язкового медичного страхування в Україні з урахуванням досвіду іноземних держав

Размещено на http://www.allbest.ru/

ПЕРСПЕКТИВИ ВПРОВАДЖЕННЯ ОБОВ'ЯЗКОВОГО МЕДИЧНОГО СТРАХУВАННЯ В УКРАЇНІ З УРАХУВАННЯМ ДОСВІДУ ІНОЗЕМНИХ ДЕРЖАВ

В.В. Даценко,

к. е. н., доцент кафедри фінансів,

Дніпропетровська державна фінансова академія, м. Дніпропетровськ

Завдання наукового дослідження полягають в обґрунтуванні теоретичних засад до визначення державного обов'язкового медичного страхування.

Висновки дослідження полягають у науково-теоретичному забезпеченні впровадження соціального обов'язкового медичного страхування, у складі соціального страхування.

Рамки дослідження / можливість використання результатів. На сьогодні, при побудові нової системи охорони здоров'я, необхідно застосовувати позитивний досвід іноземних країн.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що в міру того, як змінюється людське суспільство і країни, змінюються і проблеми охорони здоров'я. У зв'язку з цим щодо надання медичних послуг постає надскладне завдання: адаптувати їх до змін, щоб ці послуги відображали як актуальні, так і потенційні загрози та ризики для здоров'я населення.

Ключові слова: медичне страхування, державне обов'язкове медичне страхування, система охорони здоров'я, універсальний нестраховий пакет медичних послуг, соціальний пакет медичних послуг.

PROSPECTS FOR THE INTRODUCTION OF COMPULSORY MEDICAL INSURANCE IN UKRAINE BASED ON THE EXPERIENCE OF FOREIGN COUNTRIES

V.V. Dacenko, k. e. n., Dnipropetrovsk state financial academy

The challenge lies research consist in the ground of theoretical principles to determination of state obligatory medical insurance.

Research conclusions consist in the naukovo-teoretichnomu providing of introduction of social obligatory medical security, in composition social security.

The study / the use of results.. For today, at the construction of the new system of health protection, it is necessary to apply positive experience of foreign countries.

Practical value of research consists in that to the extent of that, how human society and countries changes, the problems of health protection change. In this connection a nadskladne task appears in relation to the grant of medical services: to adapt them to the changes, that these services were represented by both actual and potential, threats and risks for the health of population.

Key words: health insurance, state compulsory health insurance, the health system, the universal non-insurance package of health services, social care package.

Постановка проблеми у загальному вигляді та її зв'язок із важливими науковими чи практичними завданнями. На сьогоднішній день населення держави не задоволене якістю медичних послуг. Необхідно зазначити, що майже всі витрати на медицину в нашій країні сплачує пацієнт із власної кишені

Кожен другий українець не звертається по медичну допомогу через брак коштів на лікування. При цьому треба зазначити, що в Україні безкоштовна медицина є конституційною нормою (ст. 49 Конституції України).

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано розв'язання даної проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, котрим присвячується означена стаття. Теоретичні та прикладні аспекти реформування системи охорони здоров'я в Україні висвітлені у наукових працях таких вітчизняних дослідників, як: Голяченко А., Вороненко Ю., Євсєєв В., Лехан В., Москаленко В., Новіков В., Рудень В., Рудий В., Радиш Я., Слабкий Г. та інших [1, 3, 5].

Незважаючи на велику кількість наукових праць з питань реформування медичного страхування, залишаються мало дослідженими питання впровадження саме державного обов'язкового медичного страхування, що зумовлює актуальність даної теми дослідження.

Формулювання цілей статті (постановка завдання). Розгляд перспектив впровадження обов'язково державного медичного страхування.

Виклад основного матеріалу дослідження з повним обґрунтуванням отриманих наукових результатів. Відповідно до Національної стратегії побудови нової системи охорони здоров'я в Україні на 2015-2025 роки передбачено формування системи медичного страхування, яка міститиме два безкоштовних нестрахових пакети медичних послуг, гарантованих державою [4].

Універсальний нестраховий пакет міститиме базові послуги, які кожна людина може отримати, незалежно від того, скільки вона заробляє (наприклад, швидка допомога, вакцинація, рідкісні або соціально небезпечні захворювання).

Державний або соціальний пакет для більш вразливих груп населення включатиме більший перелік медичних послуг та буде безкоштовним.

За всі інші послуги лікарів потрібно буде платити. За тих, хто працює, оплачувати страховку зможе роботодавець, або платити будуть самі люди безпосередньо з заробітної плати.

Згідно зі стратегією, планується зменшити кількість дозволів для початку фармацевтичного бізнесу. Вести такий бізнес стане легше, отже, варто сподіватися, що ліків на українському ринку стане більше. Стратегією також запропоновано електронні торги для так званих нерезидентів (тобто компаній не з України).

Розробники стратегії сподіваються, що умови в лікарнях стануть кращими. Адже, за цим документом, лікарні будуть автономними як в управлінні, так і у фінансах. Наразі медичні заклади в Україні є дуже залежними від держави. На що має бути витрачено фінансування (ліжко, ставка лікарю і т.п.), яке вони отримують. У майбутньому лікарня сама зможе приймати рішення, куди направляти гроші. Лікарні зможуть залучати кошти з різних джерел, матимуть свої банківські рахунки.

Необхідно зазначити, що перш ніж впроваджувати обов'язкове державне медичне страхування доцільно провести інвентаризацію медичних установ, створити реєстр всіх медичних працівників, провести розрахунки вартості медичних послуг, затвердити базовий гарантійний пакет медичних послуг, які будуть надаватися на безоплатній основі соціально незахищеним верствам населення, а саме дітям та пенсіонерам На сьогодні в Україні майже 13 млн. пенсіонерів та 7 млн. дітей, таким чином сума коштів по базовому гарантійному пакетові буде значною і вона повинна бути закладено у бюджет. Крім того в країні існують й інші категорії населення, які будуть претендувати на даний пакет - безробітні, інваліди та ін.

Саме це може стати найбільшою проблемою при побудові нової системи охорони здоров'я в умовах глибокої фінансової кризи та зубожіння більшої частини населення. [2]

Крім того, доцільно розглянути й можливості впровадження саме соціального обов'язкового державного медичного страхування.

Обов'язкове соціальне медичне страхування повинно здійснюватися за умовами і порядком, передбаченим законодавчим актом країни, відповідно до правил і базової програми обов'язкового соціального медичного страхування, затвердженої урядом країни.

Специфіка обов'язкового медичного страхування полягає в тому, що як важлива складова частина державного соціального страхування воно функціонує через самостійну систему відповідних фондів (державного і територіального) та спеціалізовані страхові компанії.

Спираючись на світовий досвід, доцільно зазначити, що найбільш оптимальним є створення у межах загальної системи страхування здоров'я трьох рівнів захисту населення. Перший рівень - державне соціальне страхування як захист від галузевого ризику; другий - страхування працівників за рахунок коштів підприємств (захист колективного ризику), третій - індивідуальні ризики - предмет особистого страхування за рахунок власних коштів.

Варто додати, що така структура страхового захисту здоров'я має бути затверджена на законодавчому рівні, але в Україні відповідне законодавство відсутнє, хоча в Законі "Про страхування" (1996 р.) медичне страхування і назване першим у переліку обов'язкових видів страхування, закону, який би регламентував його впровадження і здійснення досі не прийнято, хоча за останні роки на розгляд до Верховної Ради був поданий не один такий законопроект. [1]

Згідно розроблених законопроектів, населенню, яке підлягає обов'язковому медичному страхуванню, держава надає рівне право на гарантований обсяг медичної допомоги незалежно від величини фактично сплачених сум страхового внеску. Отримати медичну допомогу згідно з програмою застрахований може на всій території держави, у тому числі й за межами постійного місця проживання, з подальшими взаєморозрахунками між страховими організаціями за затвердженими тарифами.

Конкретні розміри страхового внеску при обов'язковому страхуванні для підприємств різних форм власності (у відсотках до фонду оплати праці чи прибутку) встановлюється виконавчими структурами з урахуванням розміру базового внеску та індексації цін.

Варто додати, що доцільним при розрахунку розміру страхових внесків є розроблення поправочних коефіцієнтів для кожної групи підприємств, сформованої з огляду на шкідливість умов праці: підприємства з більш шкідливими умовами праці повинні сплачувати вищі страхові внески. Поправочні коефіцієнти повинні застосовувати і при розрахунку тарифів для різних регіонів країни.

Обов'язкове соціальне медичне страхування непрацюючого населення здійснюється страховими організаціями за договорами з територіальною адміністрацією.

Страхові медичні організації (компанії, фонди) реалізують обов'язкову страхову медичну програму за угодою з лікувально-профілактичними закладами (незалежно від форм власності), приватно практикуючими лікарями і лікарями загальної практики (сімейної медицини), ліцензованими та акредитованими в установленому законом порядку з питань надання застрахованій стороні послуг в обсязі, передбаченому затвердженою базовою програмою.

Діяльність медичних закладів, персоналу та окремих лікарів, задіяних в обов'язковому страхуванні, оплачує страховик за встановленими тарифами на послуги чи за нормативами фінансування на одну особу відповідно до угоди зі страховою організацією. У зазначеній угоді обумовлюють також обсяг і якість медичної допомоги. Контроль за ними здійснює страхова організація.

Згідно запропонованих законопроектів про обов'язкове медичне страхування, базова програма обов'язкового медичного страхування опрацьовується Міністерством охорони здоров'я України, затверджується урядом і гарантує населенню країни мінімальний обсяг медичної допомоги. Відповідно до базової програми органи державного управління затверджують територіальні програми. Обсяг і умови надання медичної допомоги, що передбачаються територіальними програмами, не можуть бути нижчими за встановлені базовою програмою. [4]

Програми медичного страхування мають переглядатися залежно від потреб у гарантованій населенню медичній допомозі та матеріальних і фінансових можливостей суспільства в галузі охорони здоров'я.

Страхові медичні організації реалізують обов'язкові програми за угодами з лікувально-профілактичними закладами (незалежно від форми власності), приватними лікарями чи лікарями загальної практики (сімейними лікарями), які мають ліцензії та пройшли акредитацію.

При обов'язковому медичному страхуванні (ОМС) передбачається укладання певних договорів щодо відповідних взаємовідносин між його суб'єктами: обов'язковий медичний соціальний страхування

-договір про страхування між страхувальником, територіальним фондом ОМС і страховою медичною організацією (СМО) на користь громадянина для оплати медичної допомоги в рамках територіальної програми ОМС (страхувальником будуть виступати: для працюючого населення - роботодавці; для працівників бюджетної сфери та непрацюючих - місцеві адміністрації);

-договір між страховою медичною організацією та медичними закладами про оплату послуг у межах обов'язкового медичного страхування.

Формування державного обов'язкового медичного страхування та створення умов для подальшого розвитку приватного медичного страхування в Україні дозволить розподілити витрати між населенням, роботодавцями та державою.

На даній стадії, коли система державного медичного страхування в Україні тільки зароджується, для того щоб обрати найоптимальнішу модель для нашої країни, слід максимально використовувати позитивний досвід іноземних держав, у яких система медичного страхування функціонує роками. Одним із прикладів зразкового досвіду в цій сфері, може стати система державного медичного страхування Німеччини, Франції, які, незважаючи на критику всередині країни, на міжнародній арені вважаються одними з найефективнішими у світі.

В Німеччині існує два види медичного страхування: державне і приватне. За статистикою, близько 87% застрахованих осіб є членами державних лікарняних кас і лише 13% -- застраховані у приватних лікарняних касах.

Відмінність між обома видами страхування полягає в основному в механізмах сплати внесків та розподілу медичних послуг. Так, наприклад, якщо для розміру внесків до державних лікарняних кас визначальним є величина доходу застрахованої особи, то внески до приватних лікарняних кас залежать найчастіше від віку, а в окремих випадках -- також і від ступеня ризику захворювання застрахованої особи.

Система державного медичного страхування Німеччини має довговічну традицію. Вона була започаткована ще у 1883 р., коли німецький канцлер Отто фон Бісмарк запровадив систему соціальної захищеності населення на випадок хвороби. На сьогодні система державного медичного страхування є важливою складовою системи державного соціального страхування та системи охорони здоров'я Німеччини поряд з пенсійним страхуванням, страхуванням на випадок безробіття, страхуванням від нещасних випадків та страхуванням на випадок догляду за хворими особами тощо.

Державне медичне страхування Німеччини є загальнообов'язковим. Тобто, кожен найманий працівник, а також особи, які навчаються на виробництві, підлягають обов'язковому державному медичному страхуванню і мають бути членами однієї з вільно обраних ними державних лікарняних кас. За певних умов обов'язковому державному медичному страхуванню підлягають особи, які отримують допомогу по безробіттю, працівники сільського і лісового господарства та члени їх сімей, особи, які займаються мистецькою діяльністю, студенти, пенсіонери тощо.

Окрім осіб, які підлягають загальнообов'язковому державному медичному страхуванню, послугами і захистом державного медичного страхування користуються також особи, які добровільно стали членами державних лікарняних кас. Слід зазначити, що на відміну від приватних, державні лікарняні каси не мають права відмовляти особам у членстві.

У рамках так званого сімейного страхування послугами і захистом державного медичного страхування користуються також члени сімей (чоловік або дружина та неповнолітні діти) осіб, що є застрахованими в системі державного медичного страхування. Такі члени сімей звільняються від самостійної сплати страхових внесків, однак за умови, що їх заробіток не перевищує певну встановлену законодавством межу.

Державне медичне страхування Німеччини базується на принципі солідарності. Це означає, що кожна застрахована особа має право на отримання однакових медичних послуг, незалежно від її доходів та розміру сплачуваних нею страхових внесків. На розмір страхових внесків не впливають ступінь ризику захворювання чи вік застрахованої особи. Розмір внесків залежить виключно від розміру доходу (брутто) застрахованої особи. Розмір внеску на медичне страхування становить 14% і сплачується порівну роботодавцем і працівником. Працівники додатково сплачують ще 0,9% в якості доплати за надання певних стоматологічних послуг.

Окрім того, у системі державного медичного страхування Німеччини діє так званий принцип отримання медичної допомоги в натуральній формі, який полягає, зокрема, в тому, що оплата за медичні послуги лікарням або окремим лікарям здійснюється не пацієнтами, а лікарняними касами через так звані об'єднання касових лікарів. Застраховані особи не здійснюють безпосередню оплату медичних послуг, однак і не мають інформації про фактичні витрати на медичне лікування у конкретному випадку.

Ще одним важливим принципом державного медичного страхування є принцип самоврядування. Він полягає в тому, що держава не втручається в управління державних лікарняних кас, а здійснює лише нагляд за їх діяльністю. Застраховані особи і роботодавці беруть участь в управлінні лікарняними касами. Як правило, кожні 6 років застраховані особи і роботодавці обирають своїх представників в органи управління лікарняних кас, які на засадах самоврядування приймають усі найважливіші рішення у сфері діяльності лікарняних кас, затверджують статут і щорічний бюджет лікарняних кас.

Принцип самоврядування полягає також у тому, що основний обсяг амбулаторних і стаціонарних медичних послуг, що надаються в рамках державного медичного страхування, визначається на підставі договорів безпосередньо між державними лікарняними касами та постачальниками медичних послуг.

На відміну від Німеччини у Франції функціонує централізована форма обов'язкового медичного страхування (впроваджена з 2000 року), яким охоплено приблизно 80?% населення.

Медичне страхування у Франції не існує саме по собі, а є частиною соціального страхування. Всі, хто працюють, отримують соціальну страховку і обов'язково медичну страхову картку, яка забезпечує застрахованому і членам його сім'ї доступ до медичного сервісу без додаткової оплати. Якщо в сім'ї працюють дві людини, то у кожного є своя страхова картка, на одну з яких вписують дітей.

Державна програма медичного страхування фінансується із внесків соціального страхування, які сплачуються роботодавцями і найманими працівниками (43?%), з податку з доходів фізичних осіб (33?%), надходжень від акцизних зборів із тютюну й алкоголю (8?%), відрахувань коштів із інших підрозділів соціального забезпечення (8?%), державних субсидій (2?%). Розміри внесків також встановлюються централізовано -- кошти збирають місцеві агентства соціального забезпечення (граничний розмір внесків не встановлено). Для найманих працівників рівень внесків досить високий (19,4?%) -- третину сплачує працівник, решту -- роботодавець.[2]

У Франції також функціонує розвинена мережа приватних страхових компаній, які конкурують між собою (за шкалою додаткових послуг).

Крім того, програма медичного страхування не є всеохоплюючою, у зв'язку з чим майже 92?% населення є додатково добровільно застрахованим або через неприбуткові товариства взаємного страхування, або через приватне страхування.

Хоча системи охорони здоров'я в європейських країнах і відрізняються між собою, але завдання у них спільні: забезпечити загальнодоступність і високу результативність медичного обслуговування, раціонально використовувати ресурси, підвищити якість послуг, а також більше прислухатися до побажань пацієнтів.

На жаль, ця формула, так часто використовувана європейськими політиками, все ж залишається абстрактною. Як тільки справа доходить до практичних кроків, пропонуються різні, навіть суперечливі методи. Це зрозуміло, оскільки в країнах, що відрізняються між собою культурою, історією і політичним досвідом, вже давно сформувалися свої національні системи охорони здоров'я. Очевидно, регулярно виникають питання про їх переваги і недоліки при вирішенні конкретних завдань.

Останнім часом у Європі проводилося багато реформ, спрямованих на поліпшення систем охорони здоров'я. Пошуки оптимальних рішень стали причиною вироблення більш обґрунтованої політики в галузі охорони здоров'я.

Висновки з даного дослідження і перспективи подальших розвідок у даному напрямі. В міру того, як змінюється людське суспільство і країни, змінюються і проблеми охорони здоров'я. У зв'язку з цим щодо надання медичних послуг постає надскладне завдання: адаптувати їх до змін, щоб ці послуги відображали як актуальні, так і потенційні загрози та ризики для здоров'я населення. До головних проблем, з якими стикаються зарубіжні країни, належать нерівний доступ до медичних служб, економічна криза, глобалізація, міграція та урбанізація, погіршення стану довкілля і планетарні зміни клімату. Всі ці чинники впливають на здоров'я населення, що призводить до змін структури захворюваності в усьому регіоні, а це, у свою чергу, спричиняє надзвичайні ситуації в сфері суспільної охорони здоров'я, зміни у факторах способу життя і поширення захворювань.

Література

1. Закон України “Основи законодавства України про охорону здоров'я” від 19.11.1992 р., № 2801-ХІІ. - [Електронний ресурс]. - режим доступу:http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 .

2. Офіційний веб-сайт Міністерства охорони здоров'я України. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/ .

3. Пітюлич М.І. Соціальні нормативи і стандарти охорони здоровя України / М.І. Пітюлич, І.Р. Шніцер // Електронне наукове фахове видання ДДАУ «Ефективна економіка» - 2015. - №3. -Режим доступу: http: // www.dy.nayka.com.ua

4. Проект Національної стратегії побудови нової системи охорони здоровя в Україні на період 2015-2025 рр. / [Електронний ресурс]. - Режим доступу:http://www.apteka.ua/article/315522.

References

1. Verkhovna Rada of Ukraine (1992), The Law of Ukraine "Principles of legislation of Ukraine on Healthcare", available at: http://zakon3.rada.gov.ua/laws/show/2801-12 (Accessed 10 March 2015).

2. Ministry of Health Care Ukraine (2015), available at: http://www.moz.gov.ua/ua/portal/ (Accessed 10 March 2015).

3. Pitulih, M.I. and Shnicer, I.R. (2015), “Social norms and standards of Healthcare of Ukraine”, Efektuvna ekonomika”, vol.3 [online], available at:http://www.dy.nayka.com.ua (Accessed 20 March 2015).

4. Strategic Advisory Group on healthcare reform (2015), “Draft National Strategy for building a new healthcare system in Ukraine for the period 2015-2025 years”,available at: http://www.apteka.ua/article/315522 (Accessed 20 March 2015).

Размещено на Allbest.ru