Основні причини виникнення порушень обміну тканинної рідини та лімфатичної системи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

1. Порушення обміну тканинної рідини

Тканинна рідина утворюється із складових частин крові та продуктів обміну. Вона постійно виділяється з крові, просочуючись крізь стінки артеріальних капілярів і, після обміну, вже у зміненому вигляді надходить назад у кров (через венозні капіляри) та частково у лімфатичні судини. У здоровому організмі кількість тканинної рідини більш-менш постійна. Ця постійність підтримується і регулюється складними нейрогуморальними механізмами. Вміст тканинної рідини в тканинах залежить як від стану крово- і лімфообігу, так і від рівня судинно-тканинної проникності, а також клітин і міжклітинної речовини, де, в основному, й скупчується. Тканинна рідина бідна білками (до 1 %) і у нормі зв'язана в клітинах з білковими колоїдами, а в сполучній тканині з білками і глікозаміногліканами основної міжклітинної речовини.

Порушення процесу транссудації і циркуляції рідини в організмі призводить до збільшення, рідше зменшення, кількості тканинної рідини. Збільшення кількості рідини в тканинах називається набряком (oedema), а нагромадження її в природних порожнинах тіла - водянкою (hydrops). При цьому рідину, яка нагромаджується в тканинах чи порожнинах, називають транссудатом (лат. trans - через; sudare - сочитися). Це безбарвна, прозора або злегка мутнувата рідина, яка містить 1-2% білка і поодинокі клітинні елементи.

В основі транссудації рідини із судин у навколишні тканини і розвитку набряку лежить ряд факторів, основними з яких є:

Гідростатичний тиск крові - різниця між кров'яним тиском в артеріальних капілярах, тканинною рідиною і венозних капілярах. Рідина направляється з місця високого гідростатичного тиску в ділянки, де цей тиск менший.

Осмотичний тиск, що залежить від концентрації солей. Різниця осмотичного тиску крові і тканини лежить в основі дифузії рідини через мембрани. Рідина тече у бік більшої концентрації солей.

Онкотичний тиск. Білки крові, що забезпечують онкотичний тиск, утримують воду. Якщо концентрація білків крові більша, ніж у тканинній рідині, то рідина буде надходити з тканин у кров і навпаки. Тому пониження онкотичного тиску у венозних капілярах (часто у поєднанні з підвищенням кров'яного тиску) сприяє виходу води в навколишні тканини і розвитку набряку.

Проникність стінок кровоносних судин, що обумовлюється як вище вказаними факторами, так і станом ендотелію, аргірофільних мембран.

За походженням розрізняють набряки: застійні, серцеві, ниркові, кахектичні, запальні, токсичні, алергічні, ангіоневротичні і травматичні.

Застійні набряки (водянки) спостерігаються при тривалих венозних застоях, спричинених здавлюванням, тромбозом, емболією чи запаленням венозних судин (тромбофлебіт) і, в основному, мають обмежений, локальний характер. Застій венозної крові супроводжується розширенням вен і капілярів, сповільненням в них кровообігу, з чим пов'язані розвиток гіпоксії та підвищення проникності базальних мембран капілярів, що сприяє транссудації рідкої частини крові в тканину. При цьому підвищений кров'яний тиск у венах перешкоджає міжклітинній рідині надходити з тканини в капіляри. Крім цього, тут певну роль відіграє осмотичний і онкотичний тиск, а послаблення функції лімфатичної системи сприяє розвитку набряку.

Серцеві набряки найчастіше мають загальний характер, бо зумовлені захворюваннями серця. У зв'язку з недостатністю серцевої діяльності й перерозподілом крові порушується нормальне виділення води і солей нирками. Затримка натрію в організмі посилює розвиток набряку. Затримці натрію сприяє підвищені кількість антидіуретичного гормону гіпофіза, синтез якого посилюється в зв'язку з перерозподілом крові та зміною осмотичного тиску.

Ниркові набряки розвиваються при захворюваннях нирок. При нефрозах з сечею виділяється велика кількість білків (протеїнурія), у зв'язку з чим розвивається протеїнемія (збіднення білками плазми крові), тому зменшується онкотичний тиск крові. Отже, при нефрозах будь-якого походження в розвитку набряків головну роль відіграє онкотичний чинник. При нефритах (гломерулонефритах) у патогенезі набряків основне значення має затримка натрію в організмі і меншу роль відіграє онкотичний тиск та інші фактори.

Кахектичні (марантичні, дистрофічні) набряки спостерігають при загальному голодуванні, довготривалих виснажливих захворюваннях, які призводять до г попротеїнемії і зниження онкотичного тиску крові, у зв'язку з чим рідина затримується в тканинах. У розвитку кахектичних набряків, крім того, має значення збільшення проникності капілярів, зміна якості крові (гідремія), порушені кровообігу тощо. У тварин, навіть при сильному виснаженні, кахектичні набряки спостерігаються досить рідко.

Токсичні набряки виникають внаслідок дії різних отруйних речовин на тканинні елементи та судинорухові нерви, що підвищує проникність стінок судин і вологоутримувальну здатність тканин. Наприклад, набряк при укусах змій, при дії на організм бойових отруйних речовин, бактеріальних токсинів.

Запальний набряк спостерігається навкруги вогнища запалення.

Травматичний, ангіоневротичний, алергічний набряк. Основне значення в їх розвитку має збільшення проникності стінок капілярів.

2. Патологічна морфологія набряків

Набряки розвиваються переважно в місцях, де є пухка сполучна тканина (підшкірна клітковина, підслизова і міжм'язова тканина, строма органів); транссудат нагромаджується між тканинними елементами і розсуває їх. Набряклі тканини й органи збільшені в об'ємі, їх консистенція стає м'якшою, тістуватою (при натискуванні пальцем залишається ямка, що довго не вирівнюється), колір блідне. На розрізі набрякла тканина надмірно волога, драглиста, блискуча; з поверхні розрізу, вже при легкому натискуванні, стікає прозора жовтувата рідина.

Залежно від анатомічної будови тканин, органів, кількості в них сполучної тканини, макроскопічні ознаки набряку мають певні свої особливості.

Набряк шкіри характеризується опуханням і потовщенням підшкірної клітковини. При розрізі такої шкіри виділяється прозора рідина. Найчастіше набряк шкіри спостерігають в ділянці підщелепового простору, шиї, підгрудка і нижньої поверхні живота. Слизові оболонки при набряку потовщуються, іноді утворюють грубі складки. Підслизовий шар широкий, драглистий, прозорий. Наприклад, при набряковій хворобі поросят товщина стінки шлунка може досягати кількох сантиметрів. Легені при набряку важкі, не спадаються, тістуватої консистенції; колір найчастіше червоно-рожевий або червоно-вишневий. З поверхні розрізу при натискуванні стікає жовтувата або кров'яниста піниста рідина. Така ж рідина заповнює бронхи і навіть трахею. Набряк головного мозку супроводжується збільшенням кількості рідини в шлуночках, деякою згладженістю звивин. Поверхня розрізу (особливо сіра речовина) волога, соковита, блискуча. Кров, що витікає з дрібних судин, швидко розпливається по поверхні розрізу. Нирки при набряку дещо збільшені, бліді з поверхні і на розрізі. Рідина скупчується в інтерстиціальній тканині переважно в мозковому шарі.

Водянка черевної порожнини (асцит) розвивається найчастіше при ураженнях печінки (напр., цироз, рак), коли затруднений кровообіг і виникає венозний застій в системі ворітної вени. При цьому у черевній порожнині нагромаджується транссудат і вона збільшується в об'ємі. У коней і худоби кількість транссудату може досягати декількох десятків літ більше, а в собак - 2-10 л. Органи черевної порожнини здавлюються, анемічні. Скупчення транссудату в порожнині інколи супроводжується випадає фібрину на серозні покриви у вигляді ніжної павутиноподібної сітки (при бешисі свиней). лімфатичний транссудація набряк кровообіг

Водянка грудної порожнини (гідроторакс) виникає при порушеннях кролімфообігу грудної ділянки, при набряку легенів, а водянка порожнини серцевої сорочки (гідроперикард) -- при розладах кровообігу в кровоносній системі. Водянка шлуночків мозку (гідроцефалія) та порожнини піхвової oбoлонки сім'яників (гідроцелє) також спричинені, головним чином, розладами кровообігу. Серозні покриви порожнин бліді, гладенькі, блискучі.

Мікроскопічно набряк характеризується розволокненням і потовщенням сполучнотканинної основи. Рідина, що просякає тканину, розсуває і роз'єднує клітини, розпушує колагенові, еластичні та ретикулярні волокна. Сам трансудат, бідний клітинними елементами і білками, при фарбуванні гематоксилі та еозином має вигляд однорідної блідо-рожевої маси. Клітини набухають, округлюються, в їх цитоплазмі і ядрах з'являються вакуолі, розвиваються і робіотичні зміни і вони поступово гинуть. При електронно-мікроскопічному дослідженні спостерігають набухання мітохондрій, вакуолізацію цитоплазми, зміни ендоплазматичної сітки.

Легені під мікроскопом характеризуються скупченням транссудату в альвеолах, набряком строми переважно в перибронхіальній і периваскулярній сполучній тканині. У головному мозку тканинна рідина нагромаджується навкруги судин (периваскулярно) і клітин (перицелюлярно).

3. Завершення набряків і водянок

Залежить, в першу чергу, від перебігу тих процесів, які призвели до затримки й нагромадження тканинної рідини. Сам по с розлад циркуляції тканинної рідини - процес зворотний. У разі усунення причин, рідина, що нагромадилась у надмірній кількості в тканинах або серозній порожнині, розсмоктується, тканини і органи набувають нормального стану. При довготривалих набряках, в умовах гіпоксії, розвиваються дистрофічні й атрофічні зміни паренхіматозних елементів, огрубіння і склероз сполучної тканини, а в порожнинах -- ущільнення їх стінок.

4. Значення набряків

Для організму визначається їх причиною, локалізації, розповсюдженістю. Так, алергічні та деякі токсичні набряки легко проходить після усунення причини, а серцеві і ниркові -- часто ускладнюють основне захворювання. Набряки легенів і головного мозку можуть бути причиною смерті. Скупчення великої кількості транссудату в серозних порожнинах зміщує і затруднює внутрішні органи, затруднює кровообіг і значно ослаблює їх нормалі функцію. Водянка шлуночків головного мозку їх розширює і спричиняє атрофію мозкової речовини. Крім цього, транссудат може стати добрим середовищем; мікрофлори, що сприяє розвитку запалення й ускладнює набряк чи водянку.

Від набряку слід відрізняти набухання тканин -- процес, який пов'язанні підвищенням гідрофільності тканини і збільшенням кількості внутріклітинні рідини. Таке набухання тканин часто спостерігається при травмах. Небезпечним для організму є набухання речовини головного мозку. Збільшення, унаслідок набухання мозку, маси мозкової речовини супроводжується підвищенням внутрішньомозкового і внутрішньочерепного тиску, сплющенням мозкових звивин і зменшенням мозкових шлуночків.

Зменшення вмісту тканинної рідини (зневоднення організму, ексикоз, дегідратація, ангідремія) може бути зумовлене недостатнім надходженням в організм води або посиленням виділення її з організму. При ряді захворювань новонароджених і молодняка сільськогосподарських тварин, що супроводжуються діареєю, а також хвороб, при яких тварини не спроможні пити воду, розвивається зневоднення організму. Організм поступово втрачає як клітинну, так і позаклітинну воду. При цьому зовнішній вигляд тварин досить характерний: запалі очі, сухе носове дзеркало, сильне похудання, суха, зморщена і в'яла шкіра, сухуватість підшкірної клітковини і серозних покривів, відсутність рідини в порожнинах, внутрішні органи дещо зменшені, в'ялої консистенції. Ексикоз яскраво виражений при шлунково-кишкових хворобах новонароджених телят та інших тварин.

5. Порушення лімфообігу

Лімфатична система -- розгалужена сітка судин, по якій протікає лімфа від тканин у венозне русло. Лімфа збирається від усіх частин тіла, усіх органів і тканин, проходить на своєму шляху через лімфатичні вузли і через більші лімфатичні судини та грудну лімфатичну протоку відпливає у венозну кров.

Розлади циркуляції лімфи, в основному, пов'язані з порушенням прохідності і цілості лімфатичних судин або з ураженням лімфатичних вузлів чи порушенням кровообігу (напр., при венозному застої). Найчастіше спостерігають лімфостаз, лімфорагію, тромбоз і емболію лімфатичних судин.

Лімфостаз (lymphostasis) -- застій лімфи внаслідок різних утруднень лімфовідтоку (механічна недостатність) чи дії інших чинників. Перешкоджати нормальній течії лімфи і спричиняти застій може стискання великих лімфатичних судин опухами, рубцями, закупорка тромбами тощо. Якщо перешкоди виникають у невеликих лімфатичних судинах, застою лімфи не відбувається із-за значної кількості анастомозів між лімфатичними судинами та виникненням колатералей. Причиною застою лімфи може стати посилена фільтрація тканинної рідини (надмірне лімфоутворення), коли лімфатичні судини не в стані вивести набрякову рідину з проміжної тканини (динамічна недостатність). Резорбтивна недостатність лімфатичної системи виникає при накопиченні в проміжній тканині патологічних протеїнів і послабленій проникності лімфатичних капілярів що призводить до застою рідини в тканинах. Резорбтивна недостатність лімфатичної системи часто поєднується з динамічною.

Лімфостаз, незалежно від причини, характеризується різким розширення?» лімфатичних судин, а при тривалішому процесі виникає варикозне розширення лімфатичних судин і розвивається набряк (лімфодема).

При гістологічному дослідженні, у тканинах замість ледве помітних лімфатичних капілярів і судин, виявляють великі тонкостінні, округлої, овальної чи інше форми порожнини, заповнені лімфою. У випадках тривалого лімфостазу розвивається набряк тканини, що призводить до склеротичних змін органів, підшкірної клітковини тощо. При цьому шкіра і підшкірна клітковина потовщуються ущільнюються, втрачають свій попередній вигляд, що називають слоновість (напр., слоновість тазових кінцівок у коней при епізоотичному лімфангіті).

Лімфорагія, лімфорея (lymphorragia,lymphorrea) -- витікання лімфи з розрізаних чи розірваних лімфатичних судин. Лімфа може витікати на зовнішню поверхню тіла, в грудну, черевну порожнини і в навколишні тканини. Скупчення лімфи у пухкій сполучній тканині називають лімфоекстравазатом (lymphoextravasatum).

Тромбоз і емболія. Тромбоз лімфатичних судин спостерігають при запаленні лімфатичних судин або запальних процесах у навколишніх тканинах. У лімфатичних судинах тромби найчастіше утворюються у місцях, де розміщені клапани. Формуються тромби з випавших унаслідок зсідання білків лімфи, лейкоцитів і злущеного ендотелію. У вогнищах запалення тромбоз лімфатичних судин затруднює всмоктування з тканин у лімфатичну систему (дренажна функція) продуктів розпаду клітинних елементів, токсинів, сприяє затримці мікроорганізмів. Тромбоз багатьох лімфатичних судин у вогнищі запалення порушує циркуляцію тканинної рідини і може призвести до змертвіння тканини. Тромби можуть розпадатись і розсмоктуватись, заміщатись грануляційною тканиною з повною обтурацією просвіту лімфатичної судини. При септичному розпаді кусочки тромба (емболи) заносяться у реґіонарні лімфатичні вузли, спричиняють їх запалення, а через грудну лімфатичну протоку можуть потрапляти у кровоносне русло.

Размещено на Allbest.ru