Спонтанний бактеріальний перитоніт у хворих на цироз печінки

Размещено на http://www.allbest.ru/

Спонтанний бактеріальний перитоніт у хворих на цироз печінки

Спонтанний бактеріальний перитоніт (СБП) - найчастіша інфекція, яка розвивається у хворих на цироз печінки з асцитом [1]. Смертність від СБП останнім часом залишається незмінною і складає після початкового встановлення діагнозу через 1 місяць - 33%, 6 місяців - 50% і 1 рік - 58% [2].

СБП вперше був описаний у 1907 році E. Krencker [цит. 3], а в подальшому J. Caroli і R. Platteborse у 1958 році [4] і D. Kerr зі співавт. - в 1963 році [5]. H. O. Conn увів термін - спонтанний бактеріальний перитоніт - у 1964 році [6], щоб зобразити синдром перитоніту і бактеріємії при цирозі Laennec's^) без видимої причини інфекції. СБП виникає у хворих на цироз печінки різної етіології, не тільки алкогольної. Він зрідка зустрічається і у пацієнтів без цирозу, може спостерігатися: у хворих із патологією серця [7], нирок [8], зі злоякісними новотворами [9], тромбозом селезінкової вени [10], автоімунною патологією [11].

СБП розвивається до 3,5% у пацієнтів, які лікуються амбулаторно [12]. У госпіталізованих пацієнтів частота СБП коливається від 12% до 25% [13, 14], а смертність - від 10% до 66% [15, 16].

Діагностика СБП відрізняється від вторинного перитоніту, тому що відсутнє внутрішньочеревне джерело інфекції або запального процесу. Як правило, зовнішнє джерело інфекції не може бути визначено [17].

Патогенез

СБП є ендогенною інфекцією, викликаною трансміграцією кишкових бактерій до асциту [18]. Це підтверджується клінічними і експериментальними даними. Бактеріальна транслокація кишкових бактерій у ме- зентеріальні лімфовузли спостерігається не тільки в моделях на тваринах [19], але також у пацієнтів із цирозом печінки [18]. Крім того, непрямі ознаки бактеріальної транслокації, такі як підвищений рівень білка, зв'язуючого ліпополісахарид [20], або бактеріальної ДНК [21], часто зустрічаються у хворих на цироз печінки.

Загалом, кишкова бактеріальна транслокація є ключовою особливістю цирозу печінки [18]. Проте, її безпосереднє вимірювання не представляється можливим. Визначаються сурогатні параметри, такі як лі- пополісахариди (ЛПС), бактеріальна ДНК або ЛПС-зв'язуючий білок [22]. Маркери бактеріальної транслокації пов'язані з усіма основними ускладненнями цирозу печінки, зокрема: формуванням асциту [23], важкою портальною гіпертензією [24], кровотечею з варикозних вузлів [25], гепа- торенальним синдромом, СБП [26] і печінковою енцефалопатією [27].

Три чинники розглядаються в якості ключових механізмів для збільшення бактеріальної транслокації у пацієнтів із цирозом печінки [18]: зміни в розмірі та складі кишкової мікробіоми [28], зниження бар'єрної функції кишок (недоліки в секреторній і механічній бар'єрній функції) [29] і змінення реакції організму до транслокованих бактерій (недостатня імунна відповідь для знищення вторгнених бактерій та/ або бактеріальних продуктів) [30].

У здорових людей тонка кишка містить відносно невелику кількість бактерій [31], яка експоненціально зростає від шлунка до товстої кишки з 1000 або більше різних видів до трильйона бактерій на грам у фекаліях у сліпій кишці [32]. Існують, як правило, симбіотичні відносини. На відміну від цього, у хворих на цироз печінки відбувається бактеріальний ріст у тонкій кишці [33]. Це не тільки бактерії, які можуть призвести до ускладнень цирозу печінки [34], це й продукти їх метаболізму.

Зменшення бар'єрної функції кишок при захворюваннях печінки було виявлено у тварин [35] і людини [36].

При цирозі печінки можуть виникнути різноманітні імунологічні порушення, зокрема і генетично детерміновані. Висока частота рецидивів СБП після першого епізоду (якщо не проводиться антибіотикопрофі- лактика) асоціюється з поліморфізмом у гені NOD2 [37], який пов'язаний з порушеннями кишкового бар'єра та змінами у вроджених імунних реакціях [38], а також поліморфізмом у генах Toll-подібного рецептора 2 (TLR2) [39] і хемотаксичного білка моноцитів 1 (MCP1) [40]. Пацієнти, що несуть одночасно NOD2 і TLR2, мають особливо високу чутливість до СБП [39].

Крім того, у хворих на цироз печінки були виявлені дефекти нейтрофілів [41], моноцитів [42], Т-клітин [43] і функції дендритних клітин [44]. Цілком імовірно, що ці імунні дефекти погіршують нормальний кліренс транслокованих бактерій, що призводить до стану постійної імунної активації і запалення [45].

Прозапальні цитокіни також беруть участь у патогенезі бактеріальної транслокації. Введення антитіл до фактора некрозу пухлин (ФНП) значно зменшувало бактеріальну транс- локацію в експерименті на щурах із цирозом печінки [46]. Пентоксифілін (Pentoxyfilline), препарат з дією проти ФНП, мав однакову ефективність з норфлоксацином у профілактиці бактеріальної транслокації і СБП у щурів із СС1₄-індукованим цирозом печінки та асцитом [47]. Це показує, що тривалий оксидаційний стрес у кишках у поєднанні зі змінами в складі мікрофлори може сприяти транслокації через слизову оболонку, що призводить до СБП [48]. Насправді, введення пен- токсифіліну, але не норфлоксацину, зменшує оксидаційний стрес у слизовій оболонці сліпої кишки.

Також сприяють патологічній бактерійній транслокації при цирозі [18]: недоїдання, симпатична гіперактив- ність (наприклад, норадреналін), відсутність жовчних кислот.

Бактерійний спектр

Кишкові грамнегативні бактерії є основною причиною СБП [49]. Три найпоширеніші штами виявляються в асцитичній рідині: E. coli, Streptococcus і Klebsiella. Найчастішими бактеріями, що викликають СБП у пацієнтів без попереднього лікування антибіотиками, є E. coli [50].

Проте, бактерії з інших джерел також можуть визначатися в асцитич- ній рідині [51]. Дослідження ДНК життєздатних бактерій показали, що значна кількість некишкових бактерій має доступ до черевної порожнини

[52] . Нещодавнє дослідження підтвердило, що кишкова мікробіома хворих на цироз печінки, на відміну від здорових, може містити бактерії, які зазвичай знаходяться в порожнині рота

[53] . Таким чином, важко відрізнити джерело інфекції шляхом виявлення причинного мікроорганізму. Не відомо, якою мірою різні маршрути інфікування сприяють розвитку СБП.

Грам-позитивні коки становлять, як правило, менше 25% випадків СБП

[54] . Проте, ці інфекції, у тому числі пневмонії та інфекції сечових шляхів, помітно збільшилися у хворих на цироз печінки в останні роки, що пов'язано з інвазійними втручаннями і хронічним використанням антибіотиків [55].

Діагностика

Діагноз СБП слід розглядати в будь-якого хворого на цироз із асцитом у разі клінічного погіршення або зі шлунково-кишковою кровотечею [56], хоча зрідка клінічно може не бути видимих ознак або симптомів. Діагностичний парацентез повинен бути виконаний без затримки, в ідеалі протягом 6 годин, після огляду пацієнта і перед застосуванням антибіотиків. Незважаючи на те, що парацентез є життєво важливим в оцінці таких пацієнтів, він виконується тільки в 60% хворих [57]. Затримка в отриманні ас- цитичної рідини для аналізу призвела до 2,7-кратного збільшення ризику госпітальної летальності у пацієнтів із СБП [58].

Дослідження асцитичної рідини повинно включати: підрахунок кількості клітин з їх диференціацією, фарбування за Gram, бактерійний посів, рівень загального білка і альбуміну для визначення сироватко-асцитич- ного альбумінового градієнта.

Перитоніт при цирозі печінки класифікується на п'ять типів, що ґрунтується на підрахунку поліморфноядер- них нейтрофілів, результатів посіву ас- цитичної рідини і клінічних ознаках: класичний бактерійно-позитивний

СБП, бактерійно-негативний СБП, також відомий як бактерійно-негативний нейтроцитозний асцит, мономі- кробний і полімікробний бактерійний асцит, і вторинний перитоніт.

Діагноз СБП встановлюється відповідно до міжнародних рекомендацій [56, 59] у пацієнтів із цирозом печінки, якщо кількість поліморфно- ядерних нейтрофілів (ПМЯН) в асциті перевищує 250 клітин/мм³ та інші форми перитоніту були виключені. Кількість ПМЯН у 250 клітин/мм³ була обрана тому, що це є чутливим діагностичним маркером [17]. Варіант класичного бактерійно-від'ємного нейтроцитного асциту визначається, коли в асцитичній рідині більше, ніж 500/мм³ ПМЯН при негативному бактерійному рості; однак, на теперішній час при порозі у 250/мм³ зустрічається фенотип СБП. Бактерійно-негативний асцит з підвищеною кількістю ПМЯН зустрічається у 30-40% випадків [60].

Золотим стандартом для підрахунку клітин є ручний підрахунок за допомогою світлової мікроскопії. Лічильники формених елементів схильні до помилкових позитивних результатів [61]. Водночас, проточна цито- метрії є відповідною альтернативою для швидкого підрахунку клітин [62].

Диференційний діагноз потрібно проводити зі злоякісним асцитом, перфорацією кишки, внутрішньочеревним абсцесом, панкреатитом і перитонітом, викликаним мікобактеріями туберкульозу або хламідіями. При вторинному бактеріальному перитоніті внаслідок перфорації кишок наявний полімікробний ріст культури в поєднанні з двома з наступних результатів при дослідженні асциту: загальний білок вище 10 г/л, лактатдегідрогеназа вище сироваткової норми та глюкоза нижче 0,5 г/л [59].

Зростання бактерій в асцитичній культурі не встановлює діагнозу СБП, оскільки бактерії виявляються тільки в 40% випадків СБП [63]. Ідентифікування бактерій в асцитичній рідині вдалося підвищити методами на підставі ПЛР [64]. Пілотне дослідження з використанням методу гібридизації виявило бактерії в асцитичних лейкоцитах у десяти з 11 випадків СБП, але це дослідження обмежується невеликим розміром вибірки і тим фактом, що не вдалося ідентифікувати види бактерій [65]. Однак, навіть якщо молекулярний метод може виявитися досконалішим традиційних методів, проблема набуває більшого значення внаслідок швидкого виявлення стійкості до антибіотиків [66]. Невдачі терапії першої лінії через зростаючу бактеріальну резистентність пов'язані з поганим прогнозом [67]. Тим більше, надійне визначення профілів резистентності може бути зроблено тільки фенотипуванням.

Однією з переваг поточного діагностичного визначення СБП є його простота. Необхідні альтернативні тести, можуть бути виконані легко, швидко і надійно. Найпоширеніша форма цих тестів - тест-смужки, які відкалібровані до асциту [68]. Визначення калпротектину - білка, що виділяється нейтрофілами, може також бути перспективним [69].

Чинники ризику

Наявність асциту з рівнем білка < 15 г/л [70], низька концентрація в ас- цитичній рідині С3-компонента комплемента [71], опсонінів [72], зниження функції печінки (кожний пункт збільшення за MELD збільшує ризик розвитку СБП на 11%) [73], гіпербілірубіне- мія (> 30 мг/л) [74], пролонгований про- тромбіновий час (INR> 2,3) [74], ниркова дисфункція (креатинін > 13 мг/л) [74], низький рівень глюкози в асцитичній рідині (< 0,50 г/л) [74], низька кількість тромбоцитів (< 100000/мм³) [75], рівень прокальцитоніну [76] і C-реактивного білка [77], виникнення варикозної кровотечі [78] були визначені як фактори ризику розвитку СБП. Кумулятивна вірогідність зараження при одноразовій госпіталізації - приблизно 36%.

Низький рівень 25-гідрокси вітаміну D був пов'язаний зі смертністю у хворих на цироз печінки [79] і розвитком СБП, незалежно від пунктів за Child-Pugh [80].

Крім того, після огляду 86 пацієнтів, які пережили перший епізод СБП, сироватковий рівень альбуміну менше 28,5 г/л при виписці з лікарні був тісно пов'язаний з рецидивом СБП [81].

Кровотеча з варикозно розширених вен сприяє розвитку СБП [82], і рандомізовані дослідження показали скорочення рецидиву кровотечі, інфікування та смертності, коли антибіотики вводилися при госпіталізації [83]. На теперішній час це є стандартом медичної допомоги усім хворим на цироз печінки зі шлунково-кишковою кровотечею, незалежно від наявності асциту [84].

Інгібітори протонної помпи (ІПП) збільшують ризик СБП у хворих на цироз печінки, що доведено мета-аналіза- ми [85, 86] і мультицентровим проспек- тивним дослідженням [87]. Шкідливий побічний ефект інгібіторів протонної помпи викликаний, скоріше, недостатністю оксидаційного вибуху гранулоцитів і моноцитів [88], ніж індукцією бактеріального росту в кишках [89].

Лікування

Якщо виникає підозра на СБП (лихоманка, біль у животі або напруження живота, зміни психічного статусу, або незрозуміла декомпенсація у хворих на цироз печінки з асцитом), то негайно потрібно розпочати антибіо- тикотерапію для зменшення ускладнень і поліпшення виживання. Третє покоління цефалоспоринів широкого спектра дії є препаратами вибору для лікування СБП [49]. Антибактеріальна терапія протягом 5 днів цефалоспори- нами третього покоління є стандартом у лікуванні СБП [56, 59].

Цефотаксим має чудове проникнення в асцитичну рідину і досягає високої частоти стерилізації після початкової дози антибіотика [90]. Ефективність лікування цефотаксимом у дозі 4 г/добу варіюється в діапазоні від 77% до 98%. Вище дозування, тобто 8 г/добу, не має терапевтичної переваги [91]. Тим більше, введення цефо- таксиму по 2 г кожні 8 год. (6 г/добу) вважається стандартною схемою згідно з рекомендаціями Американської асоціації з вивчення хвороб печінки [92]. П'ятиденний курс цефотаксиму по 2 г кожні 8 год. є настільки ж ефективним, як 10-добове лікування [93].

Альтернативні схеми внутрішньовенної антибіотикотерапії при СБП включають амоксицилін-клавуланову кислоту [94]. Другим препаратом вибору серед цефалоспоринів третього покоління є цефтріаксон. Він ефективний у дозі 2 г/добу протягом 5 діб [95]. Фторхінолони мають подібне до цефалоспоринів проникнення в асци- тичну рідину [96]. У пацієнтів з алергією до пеніциліну, які не отримували довготривалої терапії фторхінолона- ми, застосування левофлоксацину є розумною і безпечною альтернативою при лікування СБП [97].

Пероральне застосування фторхі- нолонів, як правило, рекомендується при неускладненому СБП (тобто при відсутності сепсису і ризику аспірації). Фторхінолони мають відмінну біодоступність при пероральному прийомі в діапазоні від 70% для ци- профлоксацину до 95% для левоф- локсацину [98]. У рандомізованому контрольованому дослідженні показано, що пероральний офлоксацин і внутрішньовенний цефотаксим мали подібну дію у лікуванні СБП [99].

У рандомізованому дослідженні у 2000 році Terg R. зі співавт. [100] показали, що пацієнти зі СБП можуть бути адекватно ліковані пероральним ципрофлоксацином після короткого довенного його курсу. Switch-терапія пероральним ципрофлоксацином була так само ефективною, як довенна, але була ефективнішою з економічної точки зору [101].

Поява бактерій стійких до антибіотиків призвела до неефективності в деяких випадках лікування СБП. У 8-22% випадків ентеробактерії резистентні до цефалоспоринів [102].

Зростання резистентності бактерій знижує ефективність цефалоспо- ринів третього покоління і хінолонів, особливо при госпітальних інфекціях [66]. Крім того, ентерококи, які самі по собі стійкі до цефалоспоринів, стали частішим джерелом СБП [103]. Неефективність першої лінії лікування пов'язана з гіршим виживанням [104]. Таким чином, необхідно замінити це- фалоспорини для ефективнішої емпіричної терапії. Регіональні відмінності антибактеріальної резистентності обмежують загальний підхід. Враховуючи сучасні відомості про культуропо- зитивні СБП, тільки комбінації сучасних антибіотиків широкого спектра, таких як карбапенеми і глікопептиди, вважаються надійною ефективною терапією першої лінії у всіх хворих [66]. Нефротоксичність, витрати і занепокоєння з приводу індукції ще муль- тирезистентніших мікроорганізмів є недоліками в такому лікуванні. Перші результати рандомізованого дослідження з порівняння цефтазиди- му проти меропенему+даптоміцину (NCT01455246)[105] вказують на ефективність комбінованої терапії.

Таким чином, необхідне виявлення факторів ризику стійкості до стандартного лікування, щоб вибрати пацієнтів, які повинні отримувати альтернативне лікування антибіотиками. Відомими факторами ризику є: внутрішньолікарняна інфекція, попередня антибіотикопрофілакти- ка норфлоксацином, використання бета-лактамів протягом останніх 12 тижнів і випадки зараження мульти- резистентними бактеріями в анамнезі [106]. У пацієнтів з цими чинниками ризику рекомендується лікування, адаптоване до місцевих профілів резистентності. Водночас, терапія повинна бути розпочата негайно після встановлення діагнозу СБП, більшість лікарів не знає про місцеві профілі резистентності. Загальною рекомендацією є призначення піпе- рациліну/тазобактаму (piperacillin/ tazobactam), або у регіонах з високою поширеністю декількох стійких бактерій - карбапенемів у поєднанні з глікопептидами [66]. Крім того, потрібно виконати другий парацентез через 48 годин після початку лікування [56]. Ґрунтуючись на результатах першого дослідження, зниження ПМЯН менше ніж на 25% вказує на неефективність лікування і повинно спонукати до його зміни [56]. Визнання неефективності лікування якомога раніше важливо для зниження смертності. Таким чином, потрібні дослідження для визначення найкращих показників відповіді на лікування. Звичайно, швидкий мікробіологічний аналіз є ще одним важливим фактором для спрямованої терапії.

На додаток до антибіотиків, для запобігання виникнення гепаторенального синдрома, рекомендується введення альбуміну, пацієнтам, в яких рівень загального білірубіну > 40 мг/л або креатиніну > 10 мг/л, або азоту сечовини > 300 мг/л [59]. Лікування альбуміном знижує частоту ниркової недостатності та смерті [107]. Ниркова недостатність виникає в однієї третини пацієнтів зі СБП [108], що збільшує летальність, альбумін цим хворим не показаний.

Альбумін слід вводити в дозі 1,5 г/кг маси тіла в першу добу, а потім 1 г/кг на 3 добу. Ця терапевтична схема здатна знизити частоту ниркової недостатності і зменшити госпітальну і тримісячну летальність у порівнянні з самостійною антибактеріальною терапією [56].

Спонтанний бактеріальний перитоніт не є протипоказанням для трансплантації печінки, а її доцільність треба розглядати вже після першого епізоду СБП або, раніше [56]. П'ятиденний курс антибіотикотерапії достатній для ефективного лікування пацієнтів зі СБП, яким виконується трансплантація печінки в гострому періоді [109]. Післялікувальний парацентез є доречним, щоб забезпечити ерадикацію патогена. У пацієнтів з/ або без епізодів СБП спостерігаються подібні 4-річні результати після трансплантації печінки, зокрема у розвитку ускладнень і летальності [110].

Профілактика СБП

Первинна та вторинна профілактика СБП була створена на підставі відомих факторів ризику розвитку СБП: шлунково-кишкова кровотеча, попередній СБП, низький вміст білка в асциті [56, 59]. Первинна профілактика СБП рекомендується всім пацієнтам зі шлунково-кишковою кровотечею і в основному проводиться цефалоспоринами [66]. У цьому контексті, антибіотикопрофілактика знизила захворюваність на СБП приблизно на 70% [111].

Первинна профілактика

Хворі на цироз печінки і низьким вмістом білка в асцитичній рідині (< 10 г/л) з додатковими факторами ризику є кандидатами для довгострокового приймання норфлокса- цину з метою покращення виживання [112] і зниження ризику СБП, а також екстраперитонеальних інфекцій [113]. П'ятирічне ретроспективне дослідження 67 пацієнтів зі СБП показало, що тривала профілактика норфлоксацином знижує ризик грамнегативних інфекцій, але підвищує ризик важких внутрішньолі- карняних стафілококових інфекцій, у результаті чого 77% були метици- лін-стійкими [114].

Опубліковані результати тільки одного рандомізованого, плацебо- контрольованого дослідження, в якому вивчали роль ципрофлоксацину в первинній профілактиці СБП. Було визначено, що пацієнти з білком в асцитичній рідині < 15 г/л, які отримували перорально ципрофлоксацин 500 мг/добу, мали значно більше шансів на однорічне виживання, ніж хворі, які отримували плацебо (86% проти 66%, р<0,04) [115].

У рандомізованому дослідженні за участю 66 пацієнтів із цирозом і асцитом продемонстровано зниження ризику СБП (27% проти 3%, p = 0,025) та інших інфекцій протягом 90 діб спостереження при прийманні тримето- прим-сульфаметоксазолу [116].

Проте, ще жодне дослідження не показало, як зростання стійких бактерій врівноважує переваги від первинної профілактики в цих хворих.

Бета-адреноблокатори, а саме, не- селективні бета-блокатори, мають захисну дію стосовно розвитку СБП у хворих із класом А і В за Child [117], оскільки зниження портальної гіпертензії зменшує бактеріальну трансло- кацію [118]. Це не підтверджується у пацієнтів з класом С за Child[119]. Тим більше, дані про захисну роль не- селективних бета-блокаторів на можливість появи СБП у пацієнтів із цирозом печінки суперечливі [117, 120].

Новим підходом до профілактики СБП є неабсорбуючі антибіотики, які можуть зменшити кишкове бактеріальне навантаження без системних побічних ефектів [17]. Основним препаратом є рифаксимін [121], який запобігає печінковій енцефало- патії [122] і широко використовується у хворих на цироз печінки. Крім того, він належить до класу антибіотиків, які, як правило, не використовуються в терапії СБП і, як спочатку повідомлялося, не викликає бактеріальної резистентності [123]. У невеликому дослідженні відзначено, що у пацієнтів, які відреагували на лікування рифаксиміном, знижувався печінковий градієнт венозного тиску; значно зменшувалася частота ускладнень цирозу печінки, у тому числі СБП, протягом 5 років спостереження [124]. Проте, проспективне обсерваційне дослідження 152 пацієнтів із цирозом печінки виявило зниження захворюваності на СБП тільки при застосуванні хінолонів, а не рифакси- міну [125]. Тому, покищо рифаксимін не може бути рекомендований для профілактики СБП.

Оскільки антибіотики, в тому числі рифаксимін [126], можуть призвести до появи бактеріальної резистентності, стратегія відмови від їх використання може бути перспективнішою. Потенційними кандидатами для профілактики СБП є агоністи FXR (farnesoid X receptor), оскільки зниження функції FXR пов'язано зі збільшенням бактеріальної трансло- кації [127]. Агоніст FXR був вже про- тестований при неалкогольній жировій хворобі печінки і первинному бі- ліарному цирозі та показав хороший профіль безпеки [128, 129].

Пробіотики зменшували бактеріальну транслокацію в тваринних моделях цирозу печінки [130]. Проте, клінічні дослідження не показали значного зниження захворюваності на СБП при лікуванні пробіотиками [131].

Вторинна профілактика (профілактика рецидиву)

Хворі з попередніми епізодами СБП також є кандидатами для прийому антибіотиків. Рецидив СБП можливий у 43% хворих протягом 6 місяців і 74% - протягом 2 років від початкового діагнозу [132]. У подвійному сліпому, плацебо-контрольованому дослідженні в пацієнтів, які отримували норфлоксацин 400 мг/добу, зменшилася частота рецидивування СБП протягом 1 року спостереження (20% проти 68%, p = 0,0063) порівняно з пацієнтами, які отримували плацебо [133]. Мета-аналіз показав зниження загального ризику інфекцій при профілактиці ципрофлоксацином [134]. Триметоприм-сульфаметоксазол може застосовуватись для первинної і вторинної профілактики СБП з ефектом, подібно до норфлоксацину [135].

Широко рекомендується вторинна профілактика СБП хінолонами [56, 59] на підставі результату клінічних випробувань [136]. Проте, повідомляється про збільшення хінолоно- стійких інфекцій після проведення вторинної профілактики в клінічній практиці [137], відсутні дані рандомі- зованих досліджень її ефективності в контексті високої поширеності анти- біотикорезистентності.

СБП часто зустрічається у хворих на цироз печінки. Смертність від СБП залишається високою і стійкість бактерій до антибіотиків загрожує підвищити її ще більше. Завдання полягає в поліпшенні ефективності лікування за рахунок докладнішого розуміння патофізіології СБП, адаптації терапії до потреб конкретного пацієнта і виявлення нових підходів до профілактики.

Література

перитоніт цироз печінка

1. Singal A. K. Prevalence and in-hospital mortality trends of infections among patients with cirrhosis: a nationwide study of hospitalised patients in the United States / A. K. Singal, H. Salameh, P. S. Kamath // Aliment. Pharmacol. Ther. - 2014. - Vol. 40. - P. 105-112.

2. Ascites: aetiology, mortality and the prevalence of spontaneous bacterial peritonitis / J. Khan, P. Pikkarainen, A. L. Karvonen [et al. ] // Scand. J. Gastroenterol. - 2009. - Vol. 44. - P. 970-974.

3. Spontaneous bacterial peritonitis: How to deal with this life-threatening cirrhosis complication? / T. C. Ribeiro, J. M. Chebli, M. Kondo [et al. ] // Ther. Clin. Risk Manag. - 2008. - Vol. 4. - P. 919-925.

4. Caroli J. Portocaval septicemia; liver cirrhosis & septicemia caused by colibacillus / J. Caroli, R. Platteborse // Sem. Hop. - 1958. - Vol. 34. P. 472-487.

5. Kerr D. N. Infection of ascitic fluid in patients with hepatic cirrhosis / D. N. Kerr, D. T. Pearson,

A. E. Read // Gut. - 1963. - Vol. 4. - P. 394-398.

6. Conn H. O. Spontaneous peritonitis and bacteremia in Laennec's cirrhosis caused by enteric organisms. A relatively common but rarely recognized syndrome / H. O. Conn // Ann. Intern. Med. - 1964. - Vol. 60. - P. 568-580.

7. Rossiter J. P. Spontaneous bacterial peritonitis: an unusual life-threatening complication of congestive heart failure / J. P. Rossiter, K. Cunningham, P. N. Manley // Can. J. Cardiol. - 2015. - Vol. 31. - P. 691. e13-14.

8. Teo S. Spontaneous bacterial peritonitis as a presenting feature of nephrotic syndrome / S. Teo,

A. Walker, A. Steer // J. Paediatr. Child. Health. - 2013. - Vol. 49. - P. 1069-1071.

9. Yildirim B. Patients with spontaneous bacterial peritonitis, and malignant and cirrhotic ascites /

B. Yildirim, R. Sari, N. Isci // J. Natl. Med. Assoc. - 2005. - Vol. 97. - P. 276-280.

10. Spontaneous bacterial peritonitis in isolated splenic vein thrombosis with portal hypertension / N. Gupta, V. Sahni, P. Singh [et al. ] // Indian J. Gastroenterol. - 2006. - Vol. 25. - P. 263-264.

11. Skau T. Spontaneous peritonitis and rheumatoid arthritis - a case report / T. Skau, Y. Tegner // Acta Chir. Scand. - 1986. - Vol. 152. - P. 317-318.

12. Spontaneous bacterial peritonitis in asymptomatic outpatients with cirrhotic ascites /

L. T. Evans, W. R. Kim, J. J. Poterucha, P. S. Kamath // Hepatology. - 2003. - Vol. 37. - P. 897-901.

13. Low incidence of spontaneous bacterial peritonitis in asymptomatic cirrhotic outpatients /

J.F. Cadranel, J. B. Nousbaum, C. Bessaguet [et al. ] // World J. Hepatol. - 2013. - Vol. 5. - P. 104-108.

14. Singal A. K. Prevalence and in-hospital mortality trends of infections among patients with cirrhosis: a nationwide study of hospitalised patients in the United States / A. K. Singal, H. Salameh, P. S. Kamath // Aliment. Pharmacol. Ther. - 2014. - Vol. 40. - P. 105-112.

15. Diagnosis, treatment and prophylaxis of spontaneous bacterial peritonitis: a consensus document / A. Rimola, G. Garcia-Tsao, M. Navasa [et al. ] // J. Hepatol. - 2000. - Vol. 32. - P. 142-153.

16. The long-term mortality of spontaneous bacterial peritonitis in cirrhotic patients: A 3-year nationwide cohort study / T. H. Hung, C. C. Tsai, Y. H. Hsieh, C. C. Tsai // Turk. J. Gastroenterol. - 2015. - Vol. 26. - P. 159-162.

17. Wiest R. Spontaneous bacterial peritonitis: recent guidelines and beyond / R. Wiest, A. Krag, A. Gerbes // Gut. - 2012. - Vol. 61. - P. 297-310.

18. Wiest R. Pathological bacterial translocation in liver cirrhosis / R. Wiest, M. Lawson,

M.Geuking // J. Hepatol. - 2014. - Vol. 60. - P. 197-209.

19. Long-term cannabinoid type 2 receptor agonist therapy decreases bacterial translocation in rats with cirrhosis and ascites / Y. Y. Yang, S. L. Hsieh, P. C. Lee [et al. ] // J. Hepatol. - 2014. - Vol. 61. - P. 1004-1013.

20. Tang N. Y. Significance of lipopolysaccharide binding protein in serum and ascites of patients with hepatic cirrhosis complicated with spontaneous bacterial peritonitis / N. Y. Tang, W. Q. Chen // Zhonghua Gan Zang Bing Za Zhi. - 2012. - Vol. 20. - P. 492-496.

21. Laboratory diagnostics of spontaneous bacterial peritonitis / G. Lippi, E. Danese, G. Cervellin, M. Montagnana // Clin. Chim. Acta. - 2014. - Vol. 430. - P. 164-170.

22. Seki E. Role of innate immunity and the microbiota in liver fibrosis: crosstalk between the liver and gut / E. Seki, B. Schnabl // J. Physiol. - 2012. - Vol. 590. - P. 447-458.

23. Increased lipopolysaccharide binding protein in cirrhotic patients with marked immune and hemodynamic derangement / A. Albillos, A. de la Hera, M. Gonzalez [et al. ] // Hepatology. - 2003. - Vol. 37. - P. 208-217.

24. Non-selective betablocker therapy decreases intestinal permeability and serum levels of LBP and IL-6 in patients with cirrhosis / T. Reiberger, A. Ferlitsch, B. A. Payer [et al. ] // J. Hepatol. - 2013. - Vol. 58. - P. 911-921.

25. Plasma endotoxin concentration and endotoxin binding capacity of plasma acute phase proteins in cirrhotics with variceal bleeding: an analysis by new methods / H. Fukui, M. Matsumoto, S. Tsujita [et al. ] // J. Gastroenterol. Hepatol. - 1994. - Vol. 9. - P. 582-586.

26. Bacterial DNA and its consequences in patients with cirrhosis and culture-negative, non- neutrocytic ascites / M. M. El-Naggar, El-S. A-M. Khalil, M. A. M. El-Daker, M. F. Salama // J. Med. Microbiol. - 2008. - Vol. 57. - P 1533-1538.

27. Serum endotoxin and inflammatory mediators in patients with cirrhosis and hepatic encephalopathy / L. Jain, B. C. Sharma, P Sharma [et al. ] // Dig. Liver Dis. - 2012. - Vol. 44. - P 1027-1031.

28. Schnabl B. Interactions between the intestinal microbiome and liver diseases / B. Schnabl, D. A. Brenner // Gastroenterology. - 2014. - Vol. 146. - P. 1513-1524.

29. Intestinal epithelial barrier function in liver cirrhosis: an extensive review of the literature /K.E. Pijls, D. M. Jonkers, E. E. Elamin [et al. ] // Liver Int. - 2013. - Vol. 33. - P 1457-1469.

30. Immune dysfunction in cirrhosis / N. Sipeki, P. Antal-Szalmas, P L. Lakatos, M. Papp // World

J.Gastroenterol. - 2014. - Vol. 20. - P. 2564-2577.

31. Dukowicz A. C. Small intestinal bacterial overgrowth: a comprehensive review // A. C. Dukowicz, B. E. Lacy, G. M. Levine // Gastroenterol. Hepatol. - 2007. - Vol. 3. - P. 112-122.

32. Marchesi J. The normal intestinal microbiota / J. Marchesi, F. Shanahan // Curr. Opin. Infect. Dis. - 2007. - Vol. 20. - P. 508-513.

33. Kalaitzakis E. Gastrointestinal dysfunction in liver cirrhosis / E. Kalaitzakis // World J. Gastroenterol. - 2014. - Vol. 20. - P. 14686-14695.

34. Colonic mucosal microbiome differs from stool microbiome in cirrhosis and hepatic encephalopathy and is linked to cognition and inflammation / J. S. Bajaj, P. B. Hylemon, J. M. Ridlon [et al. ] // Am. J. Physiol. Gastrointest. Liver Physiol. - 2012. - Vol. 303. - G675-G685.

35. Bacterial translocation and changes in the intestinal microbiome in mouse models of liver disease / D. E. Fouts, M. Torralba, K. E. Nelson //J. Hepatol. - 2012. - Vol. 56. - P. 1283-1292.

36. Fukui H. Gut-liver axis in liver cirrhosis: How to manage leaky gut and endotoxemia / Fukui H. // World J. Hepatol. - 2015. - Vol. 7. - P. 425-442.

37. NOD2 gene variants are a risk factor for culture-positive spontaneous bacterial peritonitis and monomic- robial bacterascites in cirrhosis / T. Bruns, J. Peter, P. A. Reuken [et al. ] // Liver Int. - 2012. - Vol. 32. - P. 223-230.

38. Strober W. NOD2, an intracellular innate immune sensor involved in host defense and Crohn's disease / W. Strober, T. Watanabe // Mucosal Immunol. - 2011. - Vol. 4. - P 484-495.

39. Toll-like receptor (TLR) 2 promoter and intron 2 polymorphisms are associated with increased risk for spontaneous bacterial peritonitis in liver cirrhosis / H. D. Nischalke, C. Berger, K. Aldenhoff [et al. ] // J. Hepatol. - 2011. - Vol. 55. - P. 1010-1016.

40. Molecular detection of monocyte chemotactic protein-1 polymorphism in spontaneous bacterial peritonitis patients / M. K. Salama, D. Sabry, M. A. Al-Ghussein [et al. ] // World J. Gastroenterol. - 2014. - Vol. 20. - P. 11793-11799.

41. The severity of circulating neutrophil dysfunction in patients with cirrhosis is associated with 90-day and 1-year mortality / N. J. Taylor, G. K. Manakkat Vijay, R. D. Abeles [et al. ] // Aliment. Pharmacol. Ther. - 2014. - Vol. 40. - P. 705-715.

42. Opsonophagocytic dysfunction in patients with liver cirrhosis and low responses to tumor necrosis factor-alpha and lipopolysaccharide in patients' blood / Y. Ono, T. Watanabe, K. Matsumoto [et al. ] // J. Infect. Chemother. - 2004. - Vol. 10. - P. 200-207.

43. Analysis of T cell activation pathways in patients with liver cirrhosis, impaired delayed hypersensitivity and other T cell-dependent functions / C. A. Schirren, M. C. Jung, R. Zachoval [et al.] // Clin. Exp. Immunol. - 1997. - Vol. 108. - P 144-150.

Размещено на Allbest.ru