Вірус Зіка - нова біологічна загроза і виклик міжнародній безпеці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вірус Зіка - нова біолоґічна загроза і виклик міжнародній безпеці

Вірус Зіка (ВЗ) належить до арбовірусів родини Flaviviridae і за клініко-епідеміолоґічними характеристиками є близько спорідненим до вірусів денге, жовтої гарячки, Чикунгунья. Швидке міжконтинентальне поширення і низка тяжкої патології у людей: вроджена мікроцефалія, синдром Гійєнна-Барре та інші неврологічні ускладнення, автоімунні захворювання, - а також відсутність препаратів для специфічної терапії та профілактики стали підставою для введення у дію статей Міжнародних медико-санітарних правил (2005), які дозволяють оголосити поширення ВЗ у світі надзвичайною ситуацією.

Мета - узагальнити інформацію щодо актуального патоґенного біологічного аґента (ПБА) - ВЗ, оцінити багаторічну динаміку розвитку епідемічних ускладнень, основні клініко-епідеміологічні прояви, можливі напрямки протиепідемічного захисту території та населення від цього ПБА.

Результати й обговорення

Не встиг світ оговтатися від найтривалішої епідемії, спричиненої вірусом Ебола, як виникла нова планетарного масштабу проблема, обумовлена ВЗ. Ареал поширення цього арбовірусу, з яким пов'язують виникнення вроджених вад ЦНС і низки неврологічних синдромів, стрімко розширюється. Відсутність препаратів для специфічного лікування і профілактики, низький популяційний імунітет населення у більшості країн світу, які вже є або потенційно можуть бути уражені, дозволяють скласти несприятливий проґноз щодо розвитку епідемічної ситуації в планетарному масштабі. Неґативні наслідки можуть бути посилені у разі збереження існуючих тенденцій кліматичних змін, що спостерігаються на планеті в останні роки і є сприятливими для розширення ареалу ВЗ.

Тривалий час, що минув від виділення цього вірусу в 1947 році групою дослідників на чолі з G.W. A. Біскіз крові макак-резус, виловлених у лісі Зіка (звідти й назва вірусу) біля поселення Ентеббе в Уганді, він не становив інтересу медичній спільноті. ВЗ циркулював між приматами, спричиняючи у них гарячкові стани, за рахунок трансмісивної передачі збудника комарами Aedes africanus[1]. Вірус за класифікаційними ознаками було віднесено до родини Flaviviridae роду Flavivirus антиґенного комплексу Spondweni.

Від людини вперше ВЗ був виділений у 1952 році у Нігерії [2]. До 2007 року були описані лише поодинокі гарячкові захворювання людей із легким клінічним перебігом, що виникали при інфікуванні цим вірусом в Уганді (1962), Індонезії (1977-1978), Сенегалі та інших країнах східної та західної Африки, Індійського регіону, Південно- Східної Азії [3, 4].

Ситуація суттєво змінилася у 2007 році, коли водній з острівних держав у Тихому океані - Федеральних Штатах Мікронезії, виникли епідемічні ускладнення, зумовлені ВЗ, що спочатку були зареєстровані на острові Яп, де ураженими виявилися 70 % населення [5]. Назагал епідемія охопила усі п'ять архіпелагів країни, де було виявлено майже 28 тис. уражених людей (11 % від усієї популяції). Клінічно хвороба маніфестувала ден- ге-подібним захворюванням, яке переважно завершувалося видужанням за 5-7 днів. При цьому було встановлено, що передачу вірусу забезпечували комарі Aedes aegypti, отримані були також докази щодо участі в трансмісії цього ПБА інших видів комарів, зокрема Ae. polynesiensis[6].

У 2013 вірус поширився на Французьку Полінезію [7], у 2014 році - на о. Кука і о. Паску, Нову Каледонію [8] та інші дві острівні держави у Тихому океані [9]. Уперше у Французькій Полінезії було виявлено у частини хворих неврологічні ускладнення після перенесеного захворю- вання[10].

Від кінця 2014 року і до квітня 2015 року в Бразилії виникли спалахи невідомого гарячкового захворювання зі значною часткою екзенте- матозних проявів у хворих. Етіологічним аґентом цих захворювань виявився ВЗ [11]. Вірус стрімко поширився на всі країни Північної та Південної Америки, за винятком Канади і материкової частини Чилі, оскільки у останніх були відсутні ефективні переносники цього арбовірусу.

У всіх країнах Карибського басейну реєструвалося збільшення випадків вродженої мікроцефалії. Лише в Бразилії станом на 1 лютого 2016 року виявлено 4180 випадків народження дітей з мікроцефалією, тоді як у 2014 році їх кількість становила 147 випадків. [12; 13].

Перші випадки інфікованих людей ВЗ на Європейському континенті зареєстрували у Норвегії (2013), Данії (2015); усі вони були виявлені у осіб, які повернулися з ендемічних територій, де і сталося зараження[ 14, 15]. Занесення ВЗ у Японію було підтверджено у 2013 і 2014 роках [ 16]. Посилення епідеміологічного нагляду у країнах ЄС дозволило встановити занесення ВЗ в Італію, Францію, Фінляндію, Ірландію, Іспанію та інші країни у грудні 2015-січні 2016 років[17].

На ендемічних територіях було встановлено розширення видового складу комарів роду Aedes, що забезпечували ефективну передачу ВЗ: Ae. luteocephalus, Ae. hensilli. Крім того, було доказано контактний механізм передачі ВЗ при статевих контактах, при переливанні контамінова- ної крові, під час пологів від матері до дитини, а також вертикальна транс плацентарна передача ВЗ [18;19, 20]. Вірус із організму хворого може також виділятися зі сечею, слиною [21].

Досі невідомим залишається резервуар ВЗ поза межами первинного природного осередку в екваторіальній Африці. Гіпотеза щодо абсолютної адаптації ВЗ до людини як біологічного виду посилено перевіряється експертами. У разі позитивної відповіді резервуаром буде визнано Homo sapiens.

За даними експертів ВООЗ, клінічна маніфестація хвороби має місце лише у одного з чотирьох інфікованих людей. Після первинної реплікації в місці вхідних воріт збудника він поширюється гематогенно у різні системи і органи, ві- русемія є короткотривалою до декількох днів. Клінічна картина хвороби надзвичайно подібна до такої у випадку зараження збудниками денге і Чи- кунгунья, що не дозволяє на ендемічних територіях диференціювати ці три захворювання. Хвороба у більшості випадків маніфестує гарячкою тіла, макуло-папульозним висипом, артралгією, міалгією, кон'юнктивітом на фоні незначної лім- фопенії та нейтропенії без зміни показників печінкових ферментів. Верифікацію діагнозу у перші дні хвороби можливо провести шляхом використанням полімеразно-ланцюгової реакції, а від 2- Зтижня - за серологічними тестами, що нажаль, мають недостатню специфічність внаслідок антигенного перехресту ВЗ із іншими флавівіруса- ми. Лікування призначається симптоматичне, оскільки немає специфічних противірусних препаратів щодо ВЗ. У декількох країнах тривають інтенсивні наукові дослідження з метою створення вакцин проти цього ПБА[2, 4, 8, 12].

Профілактичні та протиепідемічні заходи спрямовані на провідну ланку - механізм передачі збудника, і охоплюють стандартні заходи захисту людей від нападу комарів (одяг, репеленти, сітки), знищення переносників різними методами (механічним, хімічним, біологічним), а також недопущення їх розмноження, у тому числі з використанням принципів біологічного заміщення виду Aedes у природі. Доцільно враховувати ризики зараження при плануванні подорожі на ендемічні з ВЗ території. Вкрай важливою є сані- тарно-просвітна робота серед населення щодо боротьби з комарами.

Особлива увага на ендемічних територіях приділяється роботі з групами ризику, до яких належать жінки дітородного віку. У ряді держав поширені звернення і рекомендації цим категоріям щодо відтермінування вагітності, у зв'язку з високим ризиком зараження ВЗ і виникненням ускладнень, доки не буде розроблено ефективної вакцини. Запроваджуються програми обстеження вагітних для раннього виявлення мікроцефалії плоду і вирішення питання доцільності подальшого виношування плоду[12].

Планетарне поширення ВЗ є ще одним доказом того, що процеси глобалізації зумовлюють потребу створення нових принципів реагування на біологічні загрози, які можуть спричинити тяжкі медико-соціальні наслідки.

Висновок

Таким чином, пандемічне поширення ВЗ становить суттєву загрозу більшості країнам світу. Україна за клімато-географічними характеристиками є адекватною для укорінення ВЗ у разі його занесення на територію держави. Знищення ентомологічного блоку, дезінфекційних установ і підрозділів у системі закладів протиепідемічного захисту, а також суттєве обмеження функцій епідеміологічного нагляду, що зумовлені реорганізацію санітарно-епідеміологічної служби, унеможливлять проведення моніторингу і адекватного реагування на цей новий ПБА. Із врахуванням вищезазначеного, можемо передбачити, що, у разі занесення збудника, станеться стрімке його поширення і виникнуть значні епідемічні ускладнення, які будуть відповідати показниками гіпер- ендемічних територій.

Размещено на Allbest.ru