Медичне забезпечення Збройних сил України в антитерористичній операції: досвід та напрямки його вдосконалення

Ураження контузійного характеру та невогнепальні травми становили 35,9% від вхідного потоку, з них травми кінцівок - 32,6% від усіх травм і контузій, ЗЧМТ (струс, забій ГМ) - 40,5% від усіх травм і контузій.

Загальна кількість осіб - учасників АТО, що перебували на лікуванні із розладами психіки з липня по листопад у ВМКЦ ПнР, становила 18,25% від СВ, що надійшли до центру (даний показник може бути більшим, оскільки в матеріалах не враховані випадки бойового стресу в перші два місяці АТО).

Структура СВ за тяжкістю уражень виглядає наступним чином: легкі - 50,3%, середньої тяжкості - 42,2%, тяжкі і вкрай тяжкі - 7,5% [1]. Дослідженням структури СВ в інших збройних конфліктах (Афганістан 19791989, Чечня 1994-1996, 1999-2002)

встановлено, що тяжкі і вкрай тяжкі поранені становили більшу частку (20-30% від загальних СВ), тому низький показник тяжких поранених, що надходять на етапи медичної евакуації, може розглядатись як суттєвий недолік організації лікувально-евакуаційного забезпечення поранених і хворих у зоні АТО (несвоєчасне і неповне надання медичної допомоги, некомплект санітарів і санінструкторів, затримки евакуації тощо).

Таблиця 2 Частота поранень окремих частин тіла у різних війнах,%

Примітка: наведено узагальнені дані ГВМКЦ «ГВКГ» та ВМКЦ ПівнР.

Порівняльний аналіз структури СВ по локалізації (табл.2) виявляє, що спільною ознакою в усіх війнах являється значна перевага поранень травматологічного профілю, однак в останні роки в значній мірі зростає частка поранень голови (з урахуванням категорії офтальмологічних, щелепно-лицевих, ЛОР-поранень).

Значна кількість поранень множинного, поєднаного, комбінованого характеру, зростання поранень голови (до 37-39% від вхідного потоку) обумовлюють необхідність формування передових етапів медичної евакуації як багатопрофільних закладів (маються на увазі військові мобільні госпіталі, за певних умов - цивільні лікарні, що залучаються до системи ЛЕЗ). Останні повинні підсилюватись шляхом направлення до них багатопрофільних груп спеціалізованої медичної допомоги з оснащенням, сформованих на базі ГВМКЦ, ВМКЦ, УВМА, які можуть утримуватись в складі загону спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД).

Лікувально-евакуаційне забезпечення в зоні АТО

Медичне забезпечення у зоні АТО здійснювалося штатними медичними пунктами батальйонів і медичними ротами бригад. Внаслідок значної розосередженості військових підрозділів на території південного сходу країни виявився дефіцит медичних працівників військової ланки.

Зону АТО забезпечували два основних евакуаційних напрямки: Харківський (ВМКЦ ПівнР) і Дніпропетровський (385-й, 450-й ВГ).

Військові підрозділи діяли розосереджено, на окремих напрямках. Бойові підрозділи формуються невеликими за чисельністю, вони різновідомчі за підпорядкуванням, без прив'язування до біудь-яких штатів (блокпости, мотоманеврені групи, спеціальні тактичні групи тощо).

Основними оперативними одиницями являлись батальйонні і ротні тактичні групи (БТГр, РТГр), а також блокпости.

З метою підсилення військової ланки медичної служби рішенням директора Військово-медичного департаменту МО України на базі ВМКЦ регіонів та стаціонарних військових госпіталів були сформовані мобільні лікарсько-сестринські бригади (МЛСБр), що входили до кожного підрозділу, який направлявся в зону бойових дій, у складі: два хірурги, лікар-анестезіолог та дві медичні сестри. Бригадам надавалися автоперев'язувальні (АП-2) і санітарні медичні машини для евакуації поранених.

Під час перебування у зоні АТО спеціалісти МЛСБр забезпечували надання першої лікарської допомоги з елементами кваліфікованої хірургічної та терапевтичної допомоги пораненим і хворим; медичні огляди поранених і хворих; оперативні втручання - переважно в обсязі первинної хірургічної обробки рани; більш складні оперативні втручання (лапаротомії тощо) виконувались в ближніх центральних районних лікарнях - ЦРЛ (у т.ч. за участі хірургів МЛСБр). Медичний персонал МЛСБр вилітав на вертольотах або виїжджав на автомобільному транспорті за пораненими в райони бойових дій з подальшою доставкою до військового мобільного госпіталю (ВМГ) або до ЦРЛ. Персонал МЛСБр часто неефективно «розпорошувався» по дрібним підрозділам. Встановлено, що особовим складом МЛСБр

ВІЙСЬКОВА МЕДИЦИНА УКРАЇНИ (1.2015, Том 15)перша медична допомога надавалась у 8,0% випадків; долікарська - 33,9%; перша лікарська - 57,1%; кваліфікована медична допомога - лише у 1,0% випадків [Майданюк В.П., 2015].

Крім того, на лікарів МЛСБр також були покладені завдання забезпечення ліками та медичними засобами підпорядкованих підрозділів у районах виконання завдань; забезпечення військовослужбовців засобами індивідуального захисту (ІПП, джгут, бутарфанола тартрат); проведення занять із особовим складом по військово-медичній підготовці у підрозділах.

Дотримання територіального принципу формування системи медичного забезпечення під час АТО ускладнювалося внаслідок відсутності жодного військового лікувального закладу в зоні проведення операції. Поруч із зоною АТО розташовані Військово-медичний клінічний центр Північного регіону у місті Харкові та Дніпропетровський військовий госпіталь, що і визначило формування двох основних евакуаційних напрямків.

В залежності від умов оперативно-тактичної і медико-географічної обстановки, система лікувально-евакуаційного забезпечення у зоні АТО реалізується за декількома варіантами:

1) Поле бою - ЦРЛ - ВМКЦ ПівнР;

2) Поле бою -ВМГ - ВМКЦ ПівнР;

3) Поле бою - МЛСБр - ВМКЦ ПівнР;

4) Поле бою - МЛСБр - ЦРЛ або ВМГ - ВМКЦ ПівнР та ін.

З метою скорочення термінів надання кваліфікованої та спеціалізованої медичної допомоги поранені військовослужбовці, за домовленістю з Міністром охорони здоров'я України, доставлялися до найближчих цивільних лікарень, де для військових було зарезервовано 30% ліжок. Крім того, у зоні АТО розгорнуті 59-й та 61-й ВМГ, які направляли поранених до ВМКЦ ПівнР, 385го та 450го ВГ.

Аналіз вхідного потоку до ВМКЦ ПівнР показує, що поранені, які поступали до ВМГ, отримували переважно першу лікарську і кваліфіковану медичну допомогу за життєвими показаннями. Для розширення кваліфікованої і надання ранньої спеціалізованої медичної допомоги пропонується ВМГ підсилювати фахівцями (групами СМД) за умов забезпечення належних умов для їх роботи.

У ВМКЦ ПівнР, 385-му ВГ пораненим надавалася спеціалізована медична допомога, проводилося спеціалізоване лікування з метою відновлення життєвих функцій. Далі, згідно з патологією, їх одразу направляли до спеціалізованих цивільних лікувальних центрів. Поранені із числа “тяжких” і “вкрай тяжких” за допомогою реанімаційно-операційного літака Ан-26 «Віта» доставлялися до лікувальних установ Міністерства оборони України у Києві, Вінниці та інших ВМКЦ (Львів, Одеса).

Через обмеження обсягів публікації автори не ставили за мету проведення детального аналізу названих на початку даної статті проблемних питань, однак наведені матеріали дослідження структури вхідного потоку санітарних втрат і організації системи лікувально-евакуаційного забезпечення дозволяють визначити шляхи оптимізації системи медичного забезпечення поранених і хворих військовослужбовців і цивільного населення у зоні АТО.

Висновки

1. Ефективність системи медичного забезпечення у зоні АТО залежить від дотримання базових принципів - своєчасності, послідовності, спадкоємності, нарощування медичної допомоги. В першу чергу незмінними повинні залишатись організаційні вимоги до надання ПМД і долікарської допомоги пораненим на місці поранення і у МПБ (відповідно першого рівня медичного забезпечення): забезпечення військовослужбовців аптечками індивідуальними, укомплектування медичних сумок санітарів і санітарних інструкторів, навчання особового складу прийомам надання першої допомоги, своєчасний розшук поранених та вивезення їх з осередків СВ, забезпечення підрозділів броньованим санітарним транспортом, санітарними автомобілями.

2. Призначення і організаційна структура медичної роти механізованої (танкової) бригади вимагає перегляду. Особливості структури санітарних втрат особового складу викликають необхідність створення на базі медичних рот груп медичного підсилення у складі лікарів загальної практики і середнього медичного персоналу. Організаційно вони можуть розгортатись і працювати на базі медичних пунктів батальйонів, що забезпечить своєчасне надання медичної допомоги тяжкопораненим (відповідно другого рівня медичного забезпечення).

3. КМД рекомендується надавати лише при неможливості своєчасної доставки поранених на етап СМД та при затримці евакуації. Виконуються заходи КМД в обсязі невідкладних (при необхідності - термінових) оперативних втручань та проводяться реанімаційні заходи при станах, що загрожують життю поранених або можуть привести до тяжких ускладнень. Цей вид допомоги може надаватись в медичній роті (при її розгортанні та підсиленні), ВМГ або у визначеній ближній цивільній лікарні - районній, міській (відповідно третього рівня медичного забезпечення).

4. Спеціалізовану медичну допомогу (відповідно четвертого рівня медичного забезпечення) необхідно надавати переважно у стаціонарних лікувальних закладах, які доцільно ешелонувати. Лікувальні заклади 1го ешелону СМД можуть розгортатись на базі стаціонарного військового госпіталю, ВМГ або цивільної лікарні для забезпечення ранньої СМД в обсязі невідкладних (можливо - і термінових) оперативних втручань і реанімаційних заходів при загрозливих для життя поранених станах. До закладів 2-го ешелону можна віднести обласну лікарню або ВМКЦ регіону. Поранені і хворі із складними пораненнями і захворюваннями, які потребують тривалих термінів лікування і експертизи працездатності, можуть направлятись до закладів 3-го ешелону СМД (Головного ВМКЦ, клінік УВМА, клінік науково-дослідних установ та інших).

5. Зростання в структурі поранень голови, очей, ЛОР-органів, щелепно-лицевої ділянки, множинних і поєднаних поранень вимагає формування передових ЕМЕ як багатопрофільних закладів. Останні можливо розгортати на базі ВМГ та цивільних лікарень, що залучаються до системи ЛЕЗ, шляхом підсилення їх багатопрофільними лікарсько-сестринськими бригадами - групами СМД зі складу ГВМКЦ, ВМКЦ регіонів, УВМА або загону спеціалізованої медичної допомоги (ЗСМД).

Реалізація заходів можлива шляхом запровадження в ЗС України цільової Програми зменшення летальності військовослужбовців усіх відомств у зоні антитерористичної операції [Бадюк М.І., 2015].

Література

1. Досвід організації медичного забезпечення ЗС України та інших військових формувань у ході антитерористичної операції / Матеріали науково-практичної конференції 18.12.2014 р.- Тези доповідей .-Київ:, УВМА, 2014.-108с.

2. Савицький В.Л. Наукове обґрунтування напрямків інтеграції системи медичного забезпечення силових міністерств і відомств з цивільною системою охорони здоров'я держави / В.Л. Савицький, О.М. Власенко, В.І. Стриженко, О.Ю. Булах // Наука і практика-2014.- №2-3.- С.39- 45. Бібліографія-С.44

3. Сохін О.О. Стратегія збереження життя поранених у сучасних війнах та за надзвичайних ситуацій мирного часу / О.О. Сохін, О.Ю. Булах, Л.М. Черней // Наука і оборона.- 2006.- №1.- С.44-48.

4. Організація медичного забезпечення збройних сил країн НАТО: Навчальний посібник/ О.О.Сохін, О.В.Ричка, О.Ю.Булах та ін. За ред.. В.Д.Юрченка, В.В.Вороненка.- К.,2006.-368с.

5. NATO medical handbook / The committee of the chiefs of military medical services in NATO // HQ NATO Brussels, Belgium, January 2001.- 175 p.

Размещено на Allbest.ru